Публікуємо Постанову, винесену «Іменем України» юридичною
особою приватного права (приватним підприємством) з назвою «Львівський
апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ 34668371) в справі про надання
неповнолітній особі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994
року.
Ну що,
Громадяни, гратимемо за їх правилами, чи житимемо за Конституцією?
Далі без коментарів…
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ
СУД
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
29 січня 2018
року Львів № 876/11960/17
Львівський
апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого
судді Онишкевича
Т.В.,
суддів
Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю
секретаря судових
засідань Гелецького
П.В.,
позивачів ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
представника
відповідача та третьої
особи Клапчука
Р.Я.,
розглянувши у
відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 в
інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 та Любомльського районного сектору Управління
Державної міграційної служби України у Волинській області на постанову
Волинського окружного адміністративного суду, прийняту об 11 годині 39 хвилин 7
листопада 2017 року у м. Луцьку суддею Костюкевичем С.Ф. (час складення повного
тексту постанови не вказано), у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах
неповнолітнього ОСОБА_5 до Любомльського районного сектору Управління Державної
міграційної служби України у Волинській області, третя особа, що не заявляє
самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Державної
міграційної служби України у Волинській області про визнання бездіяльності
протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
9 жовтня 2017
року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1,
звернулися до суду з адміністративним позовом, у якому просили:
визнати
протиправною бездіяльність Любомльського районного сектору Управління Державної
міграційної служби у Волинській області (далі - РС УДМС) щодо неоформлення
паспорта ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки;
зобов'язати
РС УДМС оформити та видати бланк паспорта ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки,
що не містить безконтактного електронного носія, з проставленою відміткою місця
проживання;
зобов'язати
РС УДМС вести облік щодо ОСОБА_5 за раніше встановленими формами без
використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи, без внесення про нього
до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки
персональних даних.
Постановою
Волинського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року у справі
№ 803/1332/17 позов було задоволено частково. Визнано протиправною
бездіяльність РС УДМС щодо неоформлення паспорта громадянина України
неповнолітньому ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки. Зобов'язано РС УДМС
оформити та видати бланк паспорта громадянина України ОСОБА_5 у формі
паспортної книжечки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане
судове рішення було оскаржене обома сторонами.
Позивачі
ОСОБА_2, ОСОБА_3 у апеляційній скарзі просили постанову суду першої інстанції
змінити та задовольнити їх позов у повному обсязі. Апеляційну скаргу
обґрунтовують тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував суть їх позовних
вимог та не розглянув їх у повному обсязі. При вирішенні спору судом не було
враховано приписи Закону
України «Про захист персональних даних». Вважають, що
оформлення паспорта старого зразка жодним чином не суперечить діючому
законодавству України і позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідач РС
УДМС подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої
інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3
відмовити у повному обсязі.
При цьому
посилається на те, що відсутні будь-які правові підстави для оформлення
паспорта зразка 1994 року згідно з вимогами чинного законодавства. На вказане
звернення позивачів від 30 серпня 2017 року було надано вичерпну відповідь 31
серпня 2017 року у відповідності до вимог Закону
України «Про звернення громадян». Наполягає на тому, що всупереч Конституції
України суд надав привілеї за релігійними
переконаннями позивачам, оскільки виготовлення паспорта у формі пластикової
картки ніяк не обмежує свободу сповідувати будь-яку релігію та вести релігійну
діяльність.
Позивачі у
судовому засіданні апеляційного суду підтримали вимоги за своєю апеляційною
скаргою та заперечили обґрунтованість апеляційних вимог відповідача. Просили
скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити їх позовні вимоги у
повному обсязі.
Представник
відповідача та третьої особи у ході апеляційного розгляду підтримав доводи,
викладені у апеляційній скарзі РС УДМС. Просив скасувати постанову суду першої
інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі,
відхиливши апеляційні вимоги позивачів.
Заслухавши
суддю-доповідача та учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи
апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що
апеляційна скарга позивачів задоволенню не підлягає, а скаргу відповідача слід
задовольнити частково, виходячи із таких міркувань.
Частково
задовольняючи позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того,
що чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми
паспорта громадянина України: книжечка і картка. Законом
України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що
підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено
можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки. Тому
заявник має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Відповідач порушує права ОСОБА_5, передбачені статтею 9
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки
відмова у оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки
через його релігійні переконання обмежує його права, що встановлені законом, і
не є необхідними в демократичному суспільстві.
Щодо позовної
вимоги у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_5 за раніше встановленими
формами виключно за прізвищем, іменем та по батькові, то суд дійшов висновку
про неможливість захисту прав на майбутнє.
Даючи правову
оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у
апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно із
приписами частини 3 статті 308 КАС України суд
апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники
справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до
матеріалів справи 30 серпня 2017 року позивачі в інтересах неповнолітнього сина
ОСОБА_5 звернулися із заявою до РС УДМС, у якій просили видати бланк паспорта
громадянина України ОСОБА_5 виключно у вигляді паспортної книжечки зразка 1994
року, проставити відмітку реєстрації місця проживання у паспорті та провести
реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою
громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні
облікові документи. У заяві зазначають про те, що вони, як законні представники
неповнолітнього ОСОБА_5, а також сам ОСОБА_5 категорично заперечують проти
оформлення йому паспорта у формі пластикової картки. Наполягають на тому, що
отримання паспорта у формі пластикової картки типу є правом, а не обов'язком, а
форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою
(а.с.10).
31 серпня
2017 року за № 0721/1256 на вказану заяву РС УДМС надана відповідь, у якій
зазначено, що у статті 21
Закону № 5492 передбачено обов'язок
кожного громадянина, який досягнув 14 -річного
віку, отримати паспорт громадянина України у поряду, визначеному цим Законом, а
частиною 4 статті 21
цього Закону передбачено, що паспорт громадянина України
виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. З 1
листопада 2016 року припинено прийом документів для
оформлення паспорта громадянина України, що не
містить безконтактного електронного носія. Оформити
ОСОБА_5 паспорт громадянина України у вигляді книжечки не є можливим. Бланки
паспортів громадянина України зразка 1994 року в секторі відсутні.
Окрім того,
заявникам було роз'яснено, що виходячи із приписів Закону
України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
розширення повноважень органів місцевого самоврядування та
оптимізації надання адміністративних послуг» та постанови
Кабінету Міністрів України № 207 від 2 березня 2016 року «Про затвердження
Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації
інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» реєстрація/знаяття
з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської,
селищної або міської ради, сільським головою на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється
повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Тому
територіальні підрозділи УДМС з 4 квітня 2016 року не здійснюють реєстрацію,
зняття з реєстрації місця проживання осіб.
Суд
апеляційної інстанції погоджується із доводами РС УДМС про те, що на звернення
позивачів та ОСОБА_5 від 30 серпня 2017 року ним 31 серпня 2017 року за №
0721/1256 було надано вичерпну відповідь згідно із приписами статті 15
Закону України «Про звернення громадян». При цьому
суд першої інстанції безпідставно послався на положення частини 7 статті 16
Закону № 5492, якою передбачено випадки відмови
заявникові у видачі документу, оскільки вказаним Законом не передбачено порядку
розгляду колективних заяв про видачу паспорта громадянина України у формі
книжечки, а передбачений порядок видачі паспорта у вигляді пластикової (подання
заяви-анкети встановленого зразка) заявниками дотримано не
було і можливість її отримання у заяві категорично заперечувалася.
Відтак, на
думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про
те, що РС УДМС не прийняв жодного рішення про відмову чи видачу ОСОБА_5
паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, чим допустив
протиправну бездіяльність.
Оцінюючи по
суті вимоги позивачів щодо зобов'язання РС УДМС оформити та видати бланк
паспорта ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки, що не містить безконтактного
електронного носія, з проставленою відміткою місця проживання, а відтак і вести
облік щодо нього за раніше встановленими формами без використання будь-якого
цифрового ідентифікатора особи, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Статтею 5
Закону України «Про громадянство України» (далі -
Закон № 2235) встановлено, що документом, що підтверджує громадянство України,
є, зокрема, паспорт громадянина України.
У
відповідності до статті 5
Закону № 2235 постановою Верховної Ради
України від 26 червня 1992 було затверджено Положення про паспорт громадянина
України (далі - Положення № 2503), пунктом 3 якого передбачено, що бланки
паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за
єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Правові та
організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного
реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство
України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я
яких видані такі документи, було визначено Законом
України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що
підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі -
Закон № 5492).
Відповідно
до статті 13
Закону № 5492 серед документів, оформлення
яких передбачається цим Законом із
застосуванням засобів Реєстру, зазначено, зокрема, паспорт громадянина України.
Приписами
частини 2 статті 14
Закону № 5492 передбачено, що документи
залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у
формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що
виготовляється у формі буклета.
При цьому
апеляційний суд акцентує увагу на тому, що положення вказаної статті
регламентують форми для усіх документів, оформлення яких здійснюється за
допомогою засобів Реєстру, перелік яких наведено у статті 13
Закону № 5492. Зокрема, у формі книжечки за
допомогою засобів Реєстру виготовляється посвідчення особи моряка, службовий
паспорт України, дипломатичний паспорт України, тимчасове посвідчення
громадянина України, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон,
посвідчення біженця, проїзний документ біженця.
Разом із тим,
відповідно до частини 1 статті 14
Закону № 5492 форма кожного документа
встановлюється цим Законом.
Частиною
4 статті 21
Закону № 5492 передбачено, що паспорт
громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний
електронний носій.
На підставі
системного аналізу вказаних правових норм апеляційний суд дійшов переконання,
що на час виникнення спірних правовідносин виготовлення паспорта громадянина
України передбачене лише у формі картки, що містить безконтактний електронний
носій, а у формі книжечки може бути виготовлено інший документ залежно від
змісту та обсягу інформації, що передбачений статтею 13
Закону № 5492.
При цьому суд
апеляційної інстанції наголошує на тому, що за приписами частини 2 статті 21
Закону № 5492 кожен громадянин України,
який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина
України.
Відповідно до
частини 2 статті 15
Закону № 5492 бланки документів, якщо інше
не визначено цим Законом,
виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України
за поданням уповноваженого органу та інших уповноважених суб'єктів.
На виконання
вказаної норми Закону № 5492 Кабінетом
Міністрів України було прийнято постанову від
25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження бланка, технічного опису та
Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі,
знищення паспорта громадянина України» (далі -
Порядок № 302 та Постанова № 302 відповідно).
Пунктом 2
Постанови № 302 вирішено запровадити із застосуванням засобів Єдиного
державного демографічного реєстру:
з 1 січня
2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним
носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного
електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам
України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням
вимог пункту 2 Положення № 2503;
з 1 листопада
2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін
паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка
якого затверджено цією постановою, громадянам
України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення,
повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина
України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3
Постанови № 302 встановлено, що:
до завершення
роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної
міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення
і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією
постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка
паспорта громадянина України у формі книжечки;
прийняття
документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить
безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1
листопада 2016 року припиняється.
При цьому
апеляційний суд звертає увагу на те, що на час звернення позивачів до РС УДМС
30 серпня 2017 року згідно із накладною (вимогою) № 17-3 від 13 квітня 2017
року бланки паспортів у вигляді книжечки у кількості 190 штук були
передані до УДМС (а.с. 32).
З огляду на
викладене, на думку апеляційного суду, станом на 30 серпня 2017 року у
відповідача не було ні правових підстав, ні фактичної можливості для видачі
ОСОБА_5 паспорта громадянина України у вигляді книжечки, про що і було
повідомлено у відповіді від 31 серпня 2017 року за № 0721/1256.
Щодо посилань
позивачів на порушення відповідачем права на свободу віросповідання та
дискримінацію за релігійною ознакою суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Стаття 35
Конституції України гласить, що кожен має право
на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти
одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну
діяльність.
Здійснення
цього права може бути обмежене законом лише в
інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або
захисту прав і свобод інших людей.
Церква і
релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.
Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може
бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від
виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання
військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання
цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до
частини 1 статті 3
Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному
громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає
свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і
свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не
сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно
поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Положеннями
частини 1 статті 4
цього ж Закону передбачено, що громадяни України
є рівними перед законом і мають
рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного
життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення
громадянина до релігії не вказується.
Будь-яке
пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг
громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання
пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть
за собою відповідальність, встановлену законом (частина 2 статті 4 Закону).
Приписами
частини 3 статті 4
Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено,
що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання
конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів
переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Разом із тим,
відповідно до положень частини 1 статті 24
Конституції України громадяни мають рівні
конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних
та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина 2 статті 24
Конституції України).
На
переконання апеляційного суду, системний аналіз вказаних правових норм свідчить
про те, що в Україні на законодавчому рівні гарантується право на свободу
совісті, яке включає у себе свободу мати, приймати і змінювати релігію або
переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими
сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні
культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні
переконання. При цьому ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед
державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних
переконань, за винятком виконання військового обов'язку, який замінюється
альтернативною (невійськовою) службою.
Одночасно не
допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи
непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, громадяни
України є рівними перед законом і мають
рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного
життя незалежно від їх ставлення до релігії.
Разом із тим,
на думку суду апеляційної інстанції, позивачами не наведено жодних доводів на
обґрунтування їх дискримінації за релігійною ознакою з боку
відповідача. Ані Закон № 5492, ані
Положення № 2503 на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного
публічно-правового спору не містили винятків щодо форми та порядку видачі
паспорту за релігійними переконаннями громадян.
Відтак,
вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача оформити та видати бланк
паспорта ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року за відсутності
передбаченої у законодавстві можливості для цього встановлюють для нього певні
переваги з огляду на його ставлення до релігії, що прямо заборонено частиною
2 статті 24
Конституції України та частиною 1 статті 4
Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Тому
виконання ОСОБА_5 свого обов'язку щодо отримання паспорта громадянина України
має відбуватися у відповідності до приписів Закону № 5492.
Щодо посилань
апелянта на необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини
суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до
частини 1 статті 9
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950
року кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає
свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати
свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та
дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно
з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Приписами
частини 2 статті 6 КАС
України встановлено, що суд застосовує принцип
верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав
людини.
Європейський
суд з прав людини у пункті 125 рішення від 1 липня 2014 року (Справа «S.A.S.
проти Франції») зазначив: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою
совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу
сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно
та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина
може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це
можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів
(див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти
Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі
Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на
вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не
завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія абопереконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith
проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978
року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року,
§27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у
справі Leyla Sahin, §§105 і 121).
Окрім того, у
пункті 82 рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2013 року
(Справі «EWEIDA та інші проти Сполученого королівства»), зазначено: «… 82.
Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та
важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній
натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить
«сповідування» віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо
не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом
віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи «Skugar та інші проти
Росії», № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та,
наприклад, «Arrowsmith проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 12
жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; «C. проти Сполученого
Королівства», звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; «Zaoui проти
Швейцарії», № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для
того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має
бути тісно пов'язана з релігією або переконанням…».
Виходячи із
наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до
правової позиції Європейського суду з прав людини статтею 9
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950
року захищається право на сповідування своєї релігії або переконань, яке
проявляється у формі богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання
релігійних обрядів. При цьому її дія не поширюється на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або
переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у
публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання. Не будь-яка дія, яка певним чином знайшла в
ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить
«сповідування» віри. Дії
або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або
які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9
Конвенції. Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті
9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням.
Оцінюючи
доводи позивачів про те, що штрихований варіант запису цифрового ідентифікатора
(який використовується при автоматизованій обробці персональних даних) містить
у собі символіку, яка ображає релігійні почуття християнина і примушування
людини до прийняття ідентифікатора (штрихкоду) з такою символікою є насильством
над переконаннями і світоглядом, що заборонено статтею 3
Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», суд
апеляційної інстанції зазначає таке.
Приписами Закону № 5492 передбачено
зазначення одномірного штрих-коду лише приписами частини 4 статті 29
Закону, якими регламентується форма посвідчення водія, а
у Порядку № 302 взагалі не передбачено можливості нанесення
штрих-коду.
Відтак,
безпідставними є посилання позивачів на те, що наявність штрих-коду на паспорті
містить у собі символіку, яка ображає релігійні почуття християнина. Окрім
того, ними не зазначено яку саме символіку вони мають на увазі і чим вона може
ображати їх почуття.
Окрім того,
апеляційний суд зазначає, що приписами пункту 7 частини 1 статті 3
Закону № 5492, у якій дано визначення термінів,
іменем особи є прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи. Тому
безпідставними є посилання позивачів на неприйнятність заміни імені їх сина при
оформленні паспорта громадянина України у формі пластикової
картки на персональний номер, що Міжнародним Нюрнберзьким трибуналом
у 1946 році було визнано злочином проти людства, що не має терміну
давності.
Щодо доводів
позивачів про порушення відповідачем приписів Закон України
«Про захист персональних даних» (далі -
Закон № 2297) суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до
частини 5 статті 6
Закону № 2297 обробка персональних даних
здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта
персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку,
встановленому законодавством.
Не
допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією,
без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в
інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина
6 статті 6
Закону № 2297).
Частиною
1 статті
14 Закону № 2297 передбачено, що поширення
персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за
згодою суб'єкта персональних даних.
Поширення
персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним
особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише
(якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та
прав людини (частина 2 статті 14
Закону № 2297).
Статтею 9
Закону № 5492 визначено права осіб,
персональні дані (інформація про особу) яких внесені до Єдиного державного
демографічного реєстру.
Кожна особа,
персональні дані (інформація про особу) якої внесені до Реєстру, має право на:
1) отримання
інформації про наявність запису в Реєстрі стосовно неї;
2) вимогу
щодо поновлення і виправлення інформації про неї;
3)
забезпечення захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх
персональних даних не задоволено;
4) безоплатне
отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру;
5) отримання
від уповноважених суб'єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен
випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.
Частиною
1 статті 10
Закону № 5492 встановлено, що внесення
інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням
заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного
стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої
влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим,
органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону
України «Про захист персональних даних».
У разі якщо
інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація
особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в
Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила
заяву-анкету (в електронній формі).
Відповідно до
приписів частини 3 статті 10
Закону № 5492 для внесення інформації до
Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених),
обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої
затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування
державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі
протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних
осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в
установленому порядку.
Підсумовуючи
викладене, апеляційний суд звертає увагу на те, що ведення Єдиного державного
демографічного реєстру відбувається із дотриманням вимог Закону № 2297 і
внесення персональних даних особи до вказаного Реєстру здійснюється лише на
підставі відповідної заяви-анкети, тобто з відома самої особи і у ході судового
розгляду не було встановлено фактів порушення відповідачем вимог
зазначених Законів №
2297 та № 5492.
Окрім того,
оцінюючи доводи апелянта про безпідставне надання судом першої інстанції
переваги приписам Закону № 5492 перед
приписами Положення № 2503 та статті 5 Закону України «Про громадянство
України», суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Виходячи із загальних засад теорії права у
разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в
ієрархічній структурі органами застосовується акт, прийнятий вищестоящим
органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
У разі існування неузгодженості між актами, виданими
одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт
вищої юридичної сили.
У разі існування неузгодженості між нормами,
виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий
пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
При розбіжності між загальним і спеціальним
нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не
скасований виданим пізніше загальним актом.
Відтак, на переконання апеляційного суду,
приписи Закону № 5492, який щодо спірних правовідносин є спеціальним та
прийнятим пізніше за Закон України «Про громадянство України», мають перевагу у застосування при вирішенні даного
публічно-правового спору перед приписами Положення № 2503 та Закону України
«Про громадянство України».
Оскільки
позовні вимоги щодо зобов'язати РС УДМС вести облік щодо ОСОБА_5 за раніше
встановленими формами без використання будь-якого цифрового ідентифікатора
особи є похідним від вимог про зобов'язання оформити та видати бланк паспорта
ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, що не містить
безконтактного електронного носія, з проставленою відміткою місця проживання,
то вони також не підлягають до задоволення.
Разом із тим,
апеляційний суд вважає, що правових підстав для повного скасування оскаржуваної
постанови суду першої інстанції, про що просить РС УДМС, немає, оскільки нею
позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було задоволено лише частково, а отже вказане
судове рішення підлягає скасуванню лише у цій частині.
Підсумовуючи
наведене, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції при вирішення даного
публічно-правового спору, задовольняючи частину позовних вимог ОСОБА_2 та
ОСОБА_3, допустив неправильне застосування норм матеріального права та
невідповідність своїх висновків обставинам справи. Тому у цій частині постанова
суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у
задоволенні позову.
Підстав для
розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду постанови суду
першої інстанції на підставі статті 139
КАС України у апеляційного суду немає.
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну
скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 залишити без
задоволення.
Апеляційну
скаргу Любомльського районного сектору Управління Державної міграційної служби
України у Волинській області задовольнити частково.
Скасувати
постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017
року у справі № 803/1332/17 у частині задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 в
інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 та прийняти нову, якою у задоволенні таких
позовних вимог відмовити.
У решті
постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року залишити
без змін.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до
Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового
рішення.
Головуючий
суддя Т.В.Онишкевич Судді Л.П.Іщук
І.М.Обрізко
Постанова у
повному обсязі складена 30 січня 2018 року.
МІНІСТЕРСТВО
ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань
Вичерпна інформація про ринки та підприємства: B2Btoday.com.ua
Детальна інформація
про юридичну особу
|
Повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності
|
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
(ЛААС) |
|
Повне та скорочене найменування юридичної особи англійською мовою у разі
їх наявності
|
|
|
Організаційно-правова форма
|
ДЕРЖАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ (УСТАНОВА, ЗАКЛАД)
|
|
Назва юридичної особи
|
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
|
|
Ідентифікаційний код юридичної
особи
|
34668371
|
|
Центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого
належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі
юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків
|
ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ
УКРАЇНИ
Код ЄДРПОУ 26255795 |
|
Місцезнаходження юридичної особи
|
79005, Львівська обл., місто Львів, ВУЛ. САКСАГАНСЬКОГО, будинок 13
|
|
Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки
кожного із засновників (учасників); прізвище, ім'я, по батькові, якщо
засновник – фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний
код юридичної особи, якщо засновник – юридична особа
|
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ???????
Адреса засновника: 01220, м.Київ, Дніпровський район, ВУЛ. БАНКОВА, будинок 11 Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0.00 |
|
Дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу)
та про дату закінчення його формування
|
Розмір (грн.): 0.00
Дата закінчення формування: 25.10.2006 |
|
Види діяльності
|
Код КВЕД 84.23 Діяльність у
сфері юстиції та правосуддя (основний)
|
|
Відомості про органи управління
юридичної особи
|
ГОЛОВА
|
|
Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які
обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених
представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб,
які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому
числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва
від імені юридичної особи
|
БОГАЧЕНКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ - керівник з 02.06.2011;
БОГАЧЕНКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ - підписант з 02.06.2011 |
|
Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення
державної реєстрації юридичної особи – у разі, коли державна реєстрація
юридичної особи була проведена після набрання чинності Законом України
"Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців"
|
Дата запису: 25.10.2006
Номер запису: 1 415 102 0000 014526 |
|
Дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному
реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну
особу – у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена до
набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних
осіб та фізичних осіб-підприємців"
|
|
|
Дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному
реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в
результаті перетворення
|
|
|
Назва установчого документа
|
???????
|
|
Дані про наявність відмітки про те, що юридична особа створюється та діє
на підставі модельного статуту
|
|
|
Дані про відокремлені підрозділи юридичної особи
|
|
|
Дані про перебування юридичної особи в процесі провадження у справі про
банкрутство, санації
|
|
|
Дані про перебування юридичної особи в процесі припинення
|
|
|
Відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної
особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи,
для заявлення кредиторами своїх вимог
|
|
|
Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи,
підстава для його внесення
|
|
|
Дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення
юридичної особи, підстава для його внесення
|
|
|
Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична
особа
|
|
|
Дані про юридичних осіб-правонаступників: повне найменування та
місцезнаходження юридичних осіб-правонаступників, їх ідентифікаційні коди
|
|
|
Місцезнаходження реєстраційної справи
|
Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської
міської ради
|
|
Дата та номер запису про взяття та зняття з обліку, назва та
ідентифікаційні коди органів статистики, Міндоходів, Пенсійного фонду
України, в яких юридична особа перебуває на обліку:
|
|
|
Дані органів статистики про основний вид економічної діяльності юридичної особи,
визначений на підставі даних державних статистичних спостережень відповідно
до статистичної методології за підсумками діяльності за рік
|
Код КВЕД 84.23 Діяльність у
сфері юстиції та правосуддя
|
|
Дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску, клас професійного
ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної
діяльності
|
|
|
Термін, до якого юридична особа перебуває на обліку в органі Міндоходів
за місцем попередньої реєстрації, у разі зміни місцезнаходження юридичної
особи
|
|
|
Дата відкриття виконавчого провадження щодо юридичної особи (для
незавершених виконавчих проваджень)
|
|
|
Інформація про здійснення зв'язку з юридичною особою
|
Телефон 1: 725000
|
КВЕД-2010:
Клас 84.23
|
Клас
|
Назва видів економічної діяльності та пояснення
до них
|
|
Діяльність у сфері юстиції та правосуддя
Цей
клас включає:
Цей
клас не включає:
|
Немає коментарів:
Дописати коментар