- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

пʼятниця, 5 січня 2024 р.

Освіта без цифровізації - скарга до МОН

 

До Міністерства освіти та науки України (МОН)
п
росп. Берестейський, 10, м. Київ,  01135,
тел.  (044) 481-32-21, факс (044) 481-47-96,

mon@mon.gov.ua

Від громадянина(ки): _________________________
____________________________________________
адреса_______________________________________

СКАРГА
з вимогою про поновлення права на освіту і захист законних інтересів
громадян щодо невтручання у приватне життя

Відповідно до Конституції України, ЗУ «Про звернення громадян», я, людина та громадянин(ка), законний представник своєї дитини, яка навчається або має намір отримати освіту, звертаюсь зі скаргою на грубе порушення права моєї дитини на освіту, на порушення її законних інтересів та свобод, що виявляється у наступному.

Відповідно до імперативних приписів Конституції України щодо добровільності участі у дослідах (стаття 28), права на освіту (стаття 53), права на недоторканність приватного життя (стаття 32)  та гарантування, що права та свободи людини є невід’ємними і невідчужуваними (стаття 21), а також не можуть бути звужені чи скасовані ( стаття 22), - вказані права і свободи наші діти на даний час не можуть реалізувати через повне ігнорування Міністерством освіти та науки України (при виданні нормативно-правових актів) прав людей, які не дають згоду на учать у освітніх експериментах, зокрема, через реєстрацію в електронних освітніх платформах.

МОН, видаючи, зокрема, наказ №811 від 10.12.2003 року «Про затвердження Положення про ІВС «ОСВІТА» та Порядку замовлення документів про базову середню освіту та повну загальну середню освіту, видачі та обліку їх карток» {зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки №1573 від 20.12.2016; в редакції наказу Міністерства освіти і науки №152 від 07.02.2019} та наказ №287 від 16 березня 2023 року «Про затвердження Порядку проведення в 2023 році національного мультипредметного тесту» та інші накази повністю проігнорувало право людей на освіту у разі ненадання згоди на обробку персональних даних у автоматизованих системах.

1.     Щодо порушення права на отримання документа про освіту.

Так, наказом МОН №811 від 10.12.2003 року «Про затвердження Положення про ІВС «ОСВІТА» та Порядку замовлення документів про базову середню освіту та повну загальну середню освіту, видачі та обліку їх карток» (далі – Порядок №1) {зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки №1573 від 20.12.2016; в редакції наказу Міністерства освіти і науки №152 від 07.02.2019} встановлено,  що термін «Документ про освіту»  означає – персональні дані про здобутий особою у закладі освіти України рівень загальної середньої освіти, занесені до централізованого банку даних Міністерства освіти і науки України та Реєстру документів про освіту Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) та відтворені в пластиковій картці.

Пунктом 3.3 Порядку №1 встановлено, що Анкета випускника (додаток 15) - є підставою для обробки персональних даних (відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 ЗУ «Про захист персональних даних»).

За своєї суттю та змістом Анкета випускника (Додаток 15) – є первинним документом електронної автоматизованої системи ІВС «ОСВІТА», відтворена у паперовому вигляді для можливості віддаленого формування (заповнення) особисто випускником Документу та є підставою для обробки персональних даних на підставі добровільної згоди.

 

Порядок №1, чітко встановлює, що електронний документ про освіту формується виключно на підставі бажання (волевиявлення) випускника.

Таким чином, Порядок №1 застосовується ВИКЛЮЧНО у тому випадку, коли випускник надає згоду на формування електронного документу.

А як бути тим людям і громадянам, які не дають згоду на обробку персональних даних, зокрема, на виготовлення електронного документу?

Враховуючи ту обставину, що жодний закон України, зокрема ЗУ «Про освіту» не містить визначення терміну «документ про освіту», МОН, видаючи наказ №811, на свій розсуд (на основі фотокомп’ютерних технологій) визначив термін «документ про освіту» як персональні дані, занесені до централізованого банку даних МОН та ЄДЕБО на підставі згоди особи (анкета випускника), при цьому повністю забувши про людей, які не дають згоду, що є прямою дискримінацією та порушенням права таких людей на освіту.

До тих громадян, які не дають згоду на обробку персональних даних, має бути збережена раніше встановлена форма отримання освіти та документування, інакше буде порушене верховенство права та пряма норма статті 53 Конституції України і МОН має реалізувати це право в нормативно-правових актах.

На даний час, існують випадки, коли заклади освіти всупереч Порядку №1  формують замовлення електронного документу без заповнення та підписання Анкети випускника  та передають персональні дані третім особам - ДП «Інфоресурс», до ІВС «ОСВІТА» та до ЄДЕБО, що є грубим порушенням не тільки Порядку №1, статті 11 ЗУ «Про інформацію», статті 32 Конституції України,  а й головного закону – ЗАКОНУ СВОБОДИ ВИБОРУ.

2.     Щодо порушення права на здобуття профільної та вищої освіти.

Наказом №287 від 16 березня 2023 року «Про затвердження Порядку проведення в 2023 році національного мультипредметного тесту» (далі – Порядок №2) проведення НМТ) порушено право наших дітей на освіту, зокрема, на реалізацію права на доступ до фахової передвищої та вищої освіти через виключне застосування  форми вступного випробування в 2023 році, як національний  мультипредметний тест (далі - НМТ).

Відповідно до норм Порядку №2 НМТ вбачається, що НМТ проводиться за бажанням особи (вільним волевиявленням) та на підставі частини першої статті 11 ЗУ «Про захист персональних даних», - тобто однозначної згоди на обробку персональних даних та передбачає ідентифікацію особи.

Також, відповідно до законних підстав видання наказу №287 Порядок №2 розповсюджується виключно на осіб, які були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання та при умові, що такі особи надають згоду на обробку персональних даних.

І знову МОН грубо проігнорував тих громадян, які не дають згоду на обробку персональних даних та не прийняв відповідних нормативно-правових актів, які б залишили раніше встановлену форму випускних/вступних випробувань, що однозначно свідчить про неможливість реалізації конституційного права на освіту без надання згоди на обробку персональних даних.

3.     Щодо порушення права на невтручання в приватне життя.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини другої статті 11 ЗУ «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 32 Конституції України, зокрема:  Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Будь-яке втручання у право людини на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільств» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини».

Жодного закону, який би надавав право закладам освіти передавати конфіденційні дані іншим третім особам через реєстрацію в електронних сервісах без згоди батьків – не існує.

Жодна стаття жодного закону не надає право закладам освіти проти волі людини і громадянина вносити їх конфіденційні дані до баз/реєстрів/модулів/систем.

На звернення батьків до МОН та закладів освіти, в яких батьки висловлюють незгоду з втягуванням дітей у експеримент у сфері цифровізації освіти та забороняють вносити інформацію про дитину до електронних реєстрів/баз/модулів тощо, МОН надає відповідь, що заклади освіти діють в межах повноважень, наданих законом. При цьому посилаються на пункти 2, 5 частини першої статті 11 ЗУ «Про захист персональних даних», як саму підставу такої обробки, що є нікчемним з огляду на наступне.

По-перше, вказана стаття ЗУ «Про захист персональних даних» містить лише перелік підстав, а не самі підстави.

Вказані підстави з переліку мають існувати окремо від переліку. Наприклад, перша підстава статті 11 ЗУ «Про захист персональних даних» пункт 1 – згода на обробку персональних даних. У разі посилання на дану підставу не обмежуються лише її наявністю у переліку, а надають доказ існування самої згоди (письмової, у формі анкети, конклюдентна дія тощо).

Відтак, якщо МОН посилається на пункт 2 чи 5 частини 1 статті 11 ЗУ «Про захист персональних даних», то має чітко процитувати законом надані повноваження закладам освіти вносити конфіденційні дані про дитину до реєстрів/баз/модулів тощо (власниками яких є  сторонні юридичні/фізичні особи) без згоди і виключно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Така підстава з переліку, як дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень (пункт 2)  - не надає, зокрема, повноважень закладу освіти передавати конфіденційні дані дітей третім особам, в тому числі іноземним юридичним особам через реєстрацію в автоматизованих системах.

Підстава з переліку - необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом (пункт 5), - знову ж не надає право закладу освіти  передавати конфіденційну інформацію про дітей третім особам через реєстрацію в електронних реєстрах/модулях/системах. Жодна стаття жодного закону не надає такого права закладам освіти.

При цьому варто зазначити, що статті 74 та 74-1 ЗУ «Про освіту» не надають права закладам освіти вносити конфіденційну інформацію про дітей до ЄДЕБО і АІКОМ без згоди батьків.

Дані статті лише регламентують існування електронних сервісів ЄДЕБО і АІКОМ, які вводились у експлуатацію не на основі закону, а на основі положення про дослідну (експериментальну) експлуатацію, що підтверджує ДОБРОВІЛЬНІСТЬ реєстрації в зазначених електронних сервісах відповідно до статей 28 та 32 Конституції України.

Впровадження цифрової освітньої системи в Україні здійснюється, зокрема:   - в рамках  Меморандумів (Договорів) про співробітництво, укладених як правило між міжнародними фондами (банками) та місцевими органами влади чи органами управління освіти;

- угод, укладених із органами управління освіти чи закладами освіти відповідно до законодавства про публічні закупівлі;

- всеукраїнського чи регіонального експериментів, згідно рішень про проведення експерименту;

- інших договір, що часто укладені на період тестового періоду приєднання закладу освіти (електронний щоденник, електронний журнал тощо).

Відтак, впровадження освітніх експериментів із застосуванням автоматизованих систем/реєстрів/баз/модулів тощо можливе виключно при наданні згоди батьків.

Тому, заклади освіти і вимагають у батьків згоду на обробку персональних даних.

Заклади освіти, грубо ігноруючи вище вказані норми права всупереч незгоди батьків на обробку персональних даних у автоматизованих системах, передають третім особам конфіденційні дані учнів через реєстрацію в електронних сервісах ЄДЕБО, ІВС «ОСВІТА», ПАК «АІКОМ», «ЄДИНА ШКОЛА», «ЕДДІ» тощо, що є втручанням в приватне життя та втягнення у примусовий експеримент, так як не встановлене законом і єдина підстава для внесення закладами освіти персональних даних до автоматизованих систем – це згода суб’єкта персональних даних.

Відтак, право дітей на освіту без згоди на обробку персональних даних  грубо порушене, що потребує від МОН вжиття певних заходів щодо відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів, зокрема, шляхом відновлення дії наказів, які регламентували порядок обліку дітей, видання документів про освіту, атестації, вступу до вищих закладів тощо без примусу до реєстрації в електронних сервісах/реєстрах/базах даних тощо.

Людям і громадянам, які відмовились від обробки персональних даних, держава зобов’язана забезпечити реалізацію права на освіту шляхом застосування раніше встановлених традиційних форм обліку, документування та оцінювання якості освіти.

 Якщо людина і громадянин не надає згоду на обробку конфіденційних даних, держава зобов’язана застосувати інший порядок для реалізації конституційно встановлених прав.

Даний обов’язок держави та органів, уповноважених на виконання функцій держави, зазначений, зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.

  Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження.

Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Відповідно до статті частини 5 статті 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Відтак, органи державної влади та органи, уповноважені на виконання функцій держави, зобов’язані дотримуватися, зокрема, висновків Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 щодо забезпечення реалізації права на освіту для тих громадян, які не дають згоду на обробку персональних даних в автоматизованих системах.

На підставі вищевикладеного, -

ВИМАГАЮ:

 усунути зазначені вище порушення прав та відновити реалізацію конституційного права дітей на освіту, зокрема:

А) на отримання освіти без передачі конфіденційних даних закладом освіти до автоматизованих систем;

Б) на отримання документів про освіту по раніше встановленій формі поліграфічним методом без застосування автоматизованих систем та фотокомп’ютерних технологій;

В) на випускні та вступні іспити у формі екзаменів без реєстрації в електронних сервісах (ЗНО, НМТ тощо);

Г) на вступ до державних вищих закладів освіти без реєстрації на НМТ та формування електронного кабінету вступника та без цифрового підпису;

Д) без примусу до участі у освітньо-цифрових експериментах, зокрема, через реєстрацію у автоматизованих сервісах/модулях/електронних журналах/електронних щоденниках тощо.

 

«____» ________2024 року   ____________  ________________________

                                                                 підпис            (ініціали, прізвище)


Немає коментарів:

Дописати коментар

Правові гіпотези БАР-гільдії

- Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Стаття 81. Цивільного кодексу України -