Справа
№ 530/147/22
Номер
провадження 2/530/3/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2025 року Зіньківський
районний суд Полтавської області в складі головуючого -судді Должко С.Р.,
секретаря Бедюх Н.І., представника позивача, за зустрічним позовом відповідача
АТ Оператор
газорозподільної системи "Полтавагаз", за довіреністю Ревягіної С.І.,
представника відповідача, за зустрічним позовом позивача ОСОБА_1 , адвоката
Колотій С.М., представника третьої особи КМУ,адвоката Гайдар
А.В., представника третьої особи АТ "Державний ощадний банк України"
в особі філії Полтавського обласного управління за довіреністю Батюк А.Г.,
представника третьої особи ТОВ "Полтавагаззбут" за довіреністю
Животовська М.Е., представника третьої особи Опішнянської селищної ради
адвоката Денис Б.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в
місті Зіньків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства Оператор
газорозподільної системи "Полтавагаз", юридична адреса: м. Полтава,
вул. Козака, 2А до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення
заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації:
АДРЕСА_1 до Акціонерного товариства Оператор
газорозподільної системи "Полтавагаз", юридична адреса: м. Полтава,
вул. Козака, 2А, треті особибез самостійнихвимог щодопредмета спору настороні відповідача:Кабінет
МіністрівУкраїни,юридична адреса: вулиця
Михайла Грушевського, 12/2, Київ, 01008, АТ Державний
ощадний банк України в особі філії Полтавського обласного
управління, юридична адреса: вулиця
Європейська,буд.38,м.Полтава,Полтавська область,36039, товариство
з обмеженою відповідальністю Полтавагаззбут, юридична адреса м.Полтава, вул.Козака,2А,
Полтавської області, Опішнянська селищна рада Полтавського району Полтавської
області, юридична адреса: вулиця Перемоги,3,Опішня,Полтавська
область,38164в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» про визнання
неправомірними дій акціонерного товариств Оператор газорозподільної
системи "Полтавагаз", -
В
С Т А Н О В И В:
Відповідно до ч.1 ст.4
Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку,
встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених,
невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Акціонерне товариство
"Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", звернулося
доЗіньківського районногосуду Полтавськоїобласті зпозовом до
ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Зіньківського
районного суду Полтавської області від 30.06.2022 року відкрито провадження в
цивільній справі позовного провадження (т.1 а.с.23-24).
Згідно позовної заяви
позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор
газорозподільної системи «Полтавагаз» суму основного боргу у сумі 3292,62 грн.,
судового збору у сумі 2481,00 грн..
09.09.2022 року від
представника ОСОБА_1 , адвоката Колотія С.М. надійшла зустрічна позовна заява
до Акціонерного товариства"Операторгазорозподільної
системи"Полтавагаз",в якійвін просив визнати
неправомірними дії акціонерного товариства Оператор
газорозподільної системи Полтавагаз по
нарахуванню побутовому споживачу, ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 заборгованості в
суму 3292,62 грн. нарахованої на плату послуг розподілу природного газу.
Визнати відсутність обов`язку
у побутового споживача ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 сплачувати заборгованість в
сумі 3292,62 грн. нарахованої на плату послуг розподілу природного газу.
Зобов`язати акціонерне
товариство Оператор газорозподільної системи Полтавагаз виключити
з особового рахунку побутового споживача ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 дані про
наявність у нього обов`язку сплатити заборгованість в сумі 3292,62 грн.
нараховану на оплату послуг розподілу природного газу.
Зобов`язати акціонерне
товариство Оператор газорозподільної системи Полтавагаз виключити
з бази даних присвоєний Негруб Миколі Григоровичу ЕІС-код 56ХМ26С1000381W (
т.1 а.с.29-55).
12.09.2022року від АТ"Операторгазорозподільної
системи"Полтавагаз"надійшла заявапро збільшеннярозміру позовнихвимог
до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з останнього основну суму боргу в сумі
4497,53 грн. та 2481,00 грн. судового збору (т.1 а.с.61).
20.09.2022 року від
представника АТ "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз"
надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому представник просив заявлені
у зустрічному позові позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ Полтавагаз залишити без
задоволення, посилаючись на те, що AT Полтавагаз є
оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що здійснює
діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, та здійснює
щодо неї функції оперативно-технологічного управління на підставі ліцензії
(постанова № 778 від 15.06.2017 р. Про
видачу ліцензії на розподіл природного газу AT Полтавагаз та
постанови № 941 від 04.06.2019 р. «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15
червня 2017 року № 778»), виданої Національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Постановою НКРЕП від
07.10.2019 року №2080 були внесені зміни до кодексу газорозподільних систем
типового договору розподілу природного газу, методики визначення тарифу на
послуги розподілу природного газу. З 01.01.2020 року споживачі природного газу
повинні сплачувати послуги з розподілу природного газу окремо від вартості
спожитого газу. Фактом приєднання споживача ОСОБА_1 до умов договору розподілу
природного газу є надання підписаної заяви-приєднання та споживання природного
газу. Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності договірних відносин з АТ Полтавагаз
не відповідають дійсності. Споживачем використовується природний газ із ГРМ та
заяв про припинення розподілу природного газу не надходило. ОСОБА_1 перебуває у
договірних відносинах з АТ Полтавагаз отримує
послуги з розподілу природного газу, не проводить їх оплату. Щодо вимоги
ОСОБА_1 зобов`язати виключити з особового рахунку побутового споживача ОСОБА_1
не можуть бути задоволені, оскільки такого способу захисту цивільних прав як
визнання неправомірними дій щодо нарахування заборгованості, який визначає у
своїй позовній заяві ОСОБА_1 ст.16 ЦК не передбачено, посилалася на правову
позицію ВСУ в ухвалі від 12.05.2010 року. Що стосується виключення ОСОБА_1 з
бази даних присвоєного ЕІС коду вбачається, що відповідно до правил постачання
природного газу підставами для постачання природного газу побутовому споживачу
є наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу
,укладеного з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений
об`єкт споживача та присвоєння споживачу оператором ГРМ персонального ЕІС-коду
як суб`єкту ринку природного газу. Споживачам, які заперечують проти присвоєння
їм персоніфікованого ЕІС коду, як суб`єкту ринку природного газу, що
підтверджується відповідними заявами про відмову зазначений ЕІС код
присвоюється оператором ГРМ точці комерційного споживача. ОСОБА_1 з заявою про
відмову від присвоєння йому персоніфікованого ЕІС коду до АТ Полтавагаз не
звертався (т.1 а.с.74-77).
16.05.2023року від АТ"Операторгазорозподільної
системи"Полтавагаз"надійшла заявапро збільшеннярозміру позовнихвимог
до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з останнього основну суму боргу в сумі
6629,97 грн. та 2481,00 грн. судового збору (т.1 а.с.188).
Ухвалою суду від 16.05.2023
року залучено доучасті всправі в якостітретіх
осіббез самостійнихвимог щодопредмета спору настороні відповідача
зазустрічним позовом: КабінетМіністрів України,юридична адреса: вулиця
Михайла Грушевського, 12/2, Київ, 01008, АТ Державний
ощадний банк України в особі філії Полтавського обласного
управління, юридична адреса: м.вулиця Європейська,буд.38,Полтава,Полтавська
область,36039, Товариство з обмеженою відповідальністю Полтавагаззбут,
юридична адреса м.Полтава, вул.Козака,2А, Полтавської області, Опішнянську
селищну раду Полтавського району Полтавської області, юридична адреса вулиця
Перемоги, 3, Опішня, Полтавська область, 38164 (т.1
а.с.214-215).13.06.2023 року від представника АТ Державний ощадний банк
України в особі філії Полтавського обласного управління надійшло письмове
пояснення яких зазначено, що АТ Ощадбанк не є стороною спірних
правовідносин (т.1 а.с.231-232).
20.06.2023року
відпредставника КМУ завідувача секторусудової роботиу
Полтавськійобласті Управління судовоїроботи таміжнародної правовоїдопомоги
Східногоміжрегіонального управлінняміністерства юстиціїза довіреністюЧемерис
В.М.надійшли поясненняв якихвін посилаєтьсяна те,що відповідно
допп 17,27,28ст.1Закону УкраїниПро ринокприродного
газу- операторгазорозподільної системи-суб`єкт господарювання,який
напідставі ліцензіїздійснює діяльністьіз розподілуприродного газугазорозподільною
системоюна користьтретіх осіб(замовників); постачальникприродного
газу(далі-постачальник)-суб`єкт господарювання,який напідставі ліцензіїздійснює
діяльністьіз постачанняприродного газу; постачання природного газу -
господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації
природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними
договорів; Відповідно до пп1-2 Порядку відкриття ( закриття) поточних
розрахунків спеціальним режимом використання для зарахування коштів що
надходять за спожитий природний газ, затвердженим постановою КМУ
від 30.09.2015 року № 792,постачальники природного газу та їх структурні
підрозділи,а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу
газопостачальним підприємствам для виконання їх спеціальних обов`язків
відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним
режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний
газ від споживачів, в порядку визначеному Національним банком. Газопостачальні
підприємства і оптові продавці відкривають рахунки із спеціальним режимом
використання для виконання покладених на них спеціальних обов`язків щодо
постачання та продажу природного газу. При цьому якщо для певної категорії
(групи) споживачів встановлено ціни, що відрізняються від звичайних чи ринкових
цін, газопостачальні підприємства ,оптові продавці відкривають в установах
уповноваженого банку окремі поточні рахунки із спеціальним режимом використання
для кожної такої категорії (групи) споживачів. Зарахування коштів здійснюється
відповідно до п.3 постанови КМУ Про деякі питання розрахунків за спожитий
природний газ № 296 від 26.04.2017 року ( т.1 а.с.248-250).
30.11.2023року від АТ"Операторгазорозподільної
системи"Полтавагаз"надійшла заявапро збільшеннярозміру позовнихвимог
до ОСОБА_1 в якій просив стягнути з останнього основну суму боргу в сумі
9156,83 коп та 2481,00 грн судового збору (т.2 а.с.87).
Ухвалою суду від 29.01.2024
року призначено по справі судовий розгляд здійснено виклик свідків: керівника(уповноваженогопредставника)філії Полтавського
обласногоуправління АТ Державнийощадний банкУкраїни,директора
ТОВПолтавагаззбут ПерервуГригорія Степановича,голову
(уповноваженогопредставника)Опішнянської селищноїради Полтавськогорайону
Полтавськоїобласті та визнано обов`язковою явку у судове засідання
23.04.2024 року о 10 годині 00 хвилин третіх осіб: Кабінет
МіністрівУкраїни,юридична адреса: вулиця
Михайла Грушевського, 12/2, Київ, 01008, АТ Державний
ощадний банк України в особі філії Полтавського обласного
управління, юридична адреса: вулиця
Європейська,буд.38,м.Полтава,Полтавська область,36039, товариство
з обмеженою відповідальністю Полтавагаззбут, юридична адреса м.Полтава, вул.Козака,2А,
Полтавської області, Опішнянська селищна рада Полтавського району Полтавської
області, юридична адреса: вулиця Перемоги, 3, смт. Опішня
Полтавського району Полтавської області ( т.2 а.с.116-117).
У судове засідання позивач
представник АТ Оператор газорозподільної системи
"Полтавагаз", за довіреністю Ревягіна С.І. з`явилася, позовні вимоги
підтримала, зустрічні позовні вимоги не визнала, представник ОСОБА_1 адвокат
Колотій С.М., з`явився, позовні вимоги не визнав, зустрічні позовні вимоги
підтримав, представник третьої особи КМУ, адвокат Мазур О.О. з`явилася, послалася
на пояснення які маються в матеріалах справи, представник АТ Державний ощадний
банк України Батюк А.Г., з`явився, послався на письмові пояснення, представник
ТОВ Полтавагаззбут,
ОСОБА_2 та представник Опішнянської селищної ради Полтавської області Денис
Б.І. заперечували стосовно позовних вимог ОСОБА_1 ..
Суд, заслухавши думку
учасників справи, зачитавши позовну заяву, заслухавши свідків, які були
допитані під час розгляду справи, директора ТОВ Полтавагаззбут ОСОБА_3
, голову Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області
Різника М.М. та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.
Суд керується ст. 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950),
яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною
національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно дост.17 Закону
України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного
строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом
процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування
судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення
періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду
з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Строки, встановлені
Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та
учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії
процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад,
строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового
засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального
провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк,
що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття
процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення
своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав
людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд,
передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод
людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №
475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого
права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з
прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних
аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не
є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що
право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку
держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись
про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій
стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема,
необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю
забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6
Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п.
52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти
України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від
03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони
мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Обов`язок швидкого
здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові
органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від
обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету
спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним
учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної
Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р.
у справі «Смірнова проти України»).
Розумність тривалості
судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні
критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а
також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського
суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до вимогст.263
ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах
верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене
судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального
права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно
з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому
засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під
час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони
ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам
статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК
України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом,
звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно дост. 5 ЦПК
України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних
осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у
спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не
визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного
права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до
викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий
спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідност. 10-13 ЦПК
України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд
розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних
договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України.
Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких
надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як
джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це
передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на
обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах,
встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно
до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства;
забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами;
особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду
справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір
судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство
здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права
щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених
законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи
і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім
випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання
наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового
процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3)
роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні
процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення
процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав,
передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу
їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Суд розглядає справи не
інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах
заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або
витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у
цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим
Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної
ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи
неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність
яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник
справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих
осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК
України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили,
обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб
та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках,
встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана
Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є
підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість
судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості
звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні
права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст.
76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і
заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для
вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими,
речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями
свідків.
Належними є докази, які містять
інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що
підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для
розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для
підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду
докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги
докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи,
які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на
підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у
своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність
обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність
доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує
відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на
невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд
може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази
вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд
може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події
встановленою.
Докази подаються сторонами
та іншими учасниками справи.
Доказування не може
ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати
докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування
доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні
учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо
доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються
учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого
сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті
справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання
обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона
визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману,
насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті
зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття
відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття
судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному
порядку.
Обставини, визнані судом
загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені
рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що
набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть
участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше
не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням
суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало
законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у
загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій
такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана
судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.
Сторони та інші учасники
справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким
законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати
докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа,
яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду
докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути
поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи
повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути
подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази,
які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на
отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом
строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх
подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не
залежали від неї.
Копії доказів (крім речових
доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою,
яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у
разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам
справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або
обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є
публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на
неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з
використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в
судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про
те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення
документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа,
яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання
виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК
України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82
цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3
ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції
України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне
право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих
категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких
надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором,
згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші
правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного
договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів,
чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні
учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії
в часі.
Згідно положень пункту 2
Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про
судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт
правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав
і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу
верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог
про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша
статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин
відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні
правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює
подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд
виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності
між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню
при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано
відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну
силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають
однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше.
При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню
при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення
Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996
року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і
всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому
засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість,
або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить
вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних
доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У ст. 8 Конституції України
зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні
відповідати їй.
У Постанові ВПВС
від16.01.2019року усправі №373/2054/16-ц(провадження№ 14-446цс18) викладено
правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та
оцінка доказів є прерогативою судів.
В судовому засіданні було
встановлено, що згідно позовної заяви, яка підтримана представником вказано, що
AT Полтавагаз є
оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що на підставі
ліцензії (постанова № 778 від 15.06.2017 р. Про
видачу ліцензії на розподіл природного газу AT Полтавагаз та
постанови № 941 від 04.06.2019 р. «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15
червня 2017 року № 778»), виданої Національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює діяльність з
розподілу природного газу газорозподільною системою, та здійснює щодо неї
функції оперативно-технологічного управління.
Між AT Полтавагаз (надалі
оператор ГРМ) та ОСОБА_1 (ЕІС код 56ХМ26С01000381W)
(надалі споживач) за адресою: АДРЕСА_1 , укладено договір розподілу природного
газу (затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2498)
(надалі договір), за умовами якого оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу
послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти
зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку,
визначені цим Договором, (п. 2.1. Договору). Цей Договір є договором
приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633,634,641 та 642
Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача
до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких
дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної
Споживачем заяви-приєднання, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або
документально підтверджене споживання природного газу (п.1.3. Договору).
Відповідно до підпункту 4
розділу VI Кодексу Договір розподілу природного газу
між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання
споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому
договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті
Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на
території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує
двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Абзацами 4, 5 пункту 5
глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначено,
що в разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного
газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати
до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на
його об`єкт.
Фактом приєднання споживача
ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу є надання підписаної
заяви-приєднання.
Послуга з розподілу
природного газу - послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу та включає в
себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи і
розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу
газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової
належності об`єкта Споживача (п.1.4. Договору).
Відповідно до Кодексу
газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015
року №2494 побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває
природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі
для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що
не включає професійну та комерційну діяльність.
Газовий рік - період часу,
який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і
триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року (п.4. розділ
1 глава І Кодексу ГРМ).
Річна замовлена потужність
об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається
Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим
об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який
визначається відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор ГРМ зобов`язаний
до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про
фактичний обсяг споживання природного газу об`єктом (об`єктами) споживача за
попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу
із зазначенням її складових (визначається Оператором ГРМ відповідно до абзацу
першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом
розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах
приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими),
платіжних документах.
На період до кінця 2019
року Оператор ГРМ визначає річну замовлену потужність об`єкта споживача
виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за період
з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року, (п.2 розділ б, глава VI
Кодексу ГРМ).
Відповідно до ст.1 Закону
України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні
послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов
проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях,
будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів,
норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних
договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 6.1.
Договору розподілу природного газу оплата вартості послуги Оператора ГРМ з
розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим
Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену
потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Місячна вартість послуги
розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої
потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для
відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного
метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).
Розрахунковим періодом за
цим Договором є календарний місяць (п. 6.4. Договору).
Оплата вартості послуги з
розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є
побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу
природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ (п. 6.6 Договору).
Відповідно до Постанови
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та
комунальних послуг № 3037 від 24.12.2019 Про
встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз на
період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно встановлено тариф на
послуги розподілу природного газу у розмірі 1,14 грн. за 1 м3 на
місяць (з ПДВ), з 01.07.2020 р. По 31.12.2020 року включно становить 1,31
грн. за 1 м3 на місяць (з ПДВ).
Відповідно до Постанови
НКРЕКП України №2460 від 16.12.2020р. Про
встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз (зі
змінами від 30.01.2021р. № 129) встановлено тариф на послуги розподілу
природного газу з 01.01.2021 р. - становить 2,316 грн. за 1 м3 на
місяць (з ПДВ), з 01.02.2021 р.- 2,136 грн. за 1 м3 на
місяць (з ПДВ).
Відповідно до Постанова
НКРЕКП України №2764 від 22.12.2021р. Про
встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз встановлено
тариф на послуги розподілу природного газу з 01.01.2022 р. - становить 2,112
грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ).
Зобов`язання щодо
своєчасної оплати вартості отриманих послуг, в порушення вимог ст. ст. 526, 714
ЦК України споживачем (Відповідачем) виконані не належним чином.
Таким чином, за газовий рік
з 01.10.2018 р. по 30.09.2019 р. споживачем було спожито 867,64 м.куб.
природного газу, 1/12 від 867,64 м.куб становить 72,3 м.куб.. 72,3 м.куб.* 1,14
грн. = 82,42 грн. (січень-червень 2020 р.)., 72,3 м.куб.. 72,3 м.куб.* 1,31
грн. = 94,71 грн. (липень-грудень 2020 р.)., за газовий рік з 01.10.2019 р. по
30.09.2020 р. споживачем було спожито 977,97 м.куб. природного газу, 1/12 від
977,97 м.куб становить 81,5 м.куб.. 81.5 м.куб.* 2,316 грн. = 188,75 грн.
(січень 2021 р.)., за лютий-грудень 2021 року 1/12 від 957 м.куб становить
79,75 м.куб.*2,136 грн = 170,35 грн. в місяць за послуги з розподілу природного
газу.
Таким чином, за газовий рік
з 01.10.2020 р. по 30.09.2021 р. споживачем було спожито 978 м.куб. природного
газу, 1/12 від 978 м.куб становить 81,5 м.куб.. 81,5 м.куб.* 2,112 грн. =
172,13 грн. (січень 2022 р.), які споживачу було необхідно сплатити до 20 числа
(включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу.
Відповідно до заяви-приєднання
від 21.04.2016 року ОСОБА_1 приєднався до умов договору розподілу природного
газу (для побутового споживача) із ПАТ «Полтавагаз» (а.с.10).
Заява приєднання
до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача
персональний (ЕІС код 56ХМ26С01000381W) є наміром, а не самим
підписаним публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови
договору приєднання розподілу природного газу, підпису під самим договором
користувача природним газом не має.
Представник відповідача
Негруб М.Г. за первісним позовом ОСОБА_4 заперечував проти позовних вимог та
просив задоволити зустрічні позовні вимоги.
Суд встановив, що
відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає
права споживачів.
Свобода договору є однією
із загальних засад цивільного законодавства ( пункт третій частини 1 статті 3
ЦК України ).
Закон України " Про
житлово - комунальні послуги " (далі - Закон) визначає основні засади
організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання
житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а
також їхні права та обов`язки.
Аналіз Закону дає підстави
для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює
відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі
створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Разом з тим, стаття 4
Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг
базується на Конституції України і складається з нормативно - правових актів у
галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших
нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово - комунальних
послуг.
Тлумачення статті 4 ЦК
України свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових
актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України,
ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за
загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента
України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України;
постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та
інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить
положенням ЦК України або іншому закону, мають застосовуватися відповідні
положення ЦК або іншого закону.
Інші органи державної влади
України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні
акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених
Конституцією України та законом. Таким чином, можливість видання актів
цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим
чином обмежена.
Відповідно до частини
четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до
спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду
в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від
06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16- ц (провадження № 61-25815св18)
вказано:
У частині п`ятій статті 4
ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України, органи влади
Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що
регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених
Конституцією України та законом.
Тлумачення статті 4 ЦК
України свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових
актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України,
ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за
загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента
України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України;
постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та
інших законів України.
Якщо постанова Кабінету
Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають
застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону.
Інші органи державної влади
України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні
акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених
Конституцією України та законом.
Таким чином, можливість
видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених
органів суттєвим чином обмежена. "
Приписами статей 3, 6, 203,
626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема
поняття договору і свободи договору, та сформовані загальні вимоги до договорів
як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини
першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з пунктом 2 частини
1 статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить
вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною
першою статті 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо
сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина
перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним
зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.
Частина перша статті 628 ЦК
України передбачає, що зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на
розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до
актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей
6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати
питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов
договору.
Частиною першою статті 19
Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері
житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статті 20,21 Закону
визначають обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 частини третьої
статті 20 Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання
житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Цей обов`язок кореспондується з обов`язком виконавця, визначеному пунктом 3
частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем
договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за
дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Згідно з частиною 2 статті
627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються
вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відносини між споживачем та
надавачем комунальних послуг врегульовані Законом України " Про захист
прав споживачів ", яким унормовано наступне.
За статтею 4 споживачі під
час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (
придбання, замовлення тощо ) продукції, а також при використанні продукції, яка
реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають
право на захист своїх прав державою.
Згідно з частиною першою
статті 5 Закону України Про захист прав споживачів держава
забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору
продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних
рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і
гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі,
що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і
життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього
Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при
реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення
споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4,
7 частини першої статті 21 Закону України Про
захист прав споживачів, крім інших випадків порушень прав споживачів, права
споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги
нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне
становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін
договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Викладена представником
відповідача по первісному позову правова позиція узгоджується з положеннями
Резолюції № 39/248 Генеральної Асамблеї ООH
" Керівні принципи для захисту інтересів споживачів прийняті 9 квітня 1985
року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблії ООH, в
яких наголошено:
- визнаючи, що споживачі
часто знаходяться в нерівному становищі з погляду економічних умов, рівня
освіти і купівельної спроможності...ці керівні принципи захисту інтересів
споживачів мають, зокрема, за мету...сприяння країнам у боротьбі зі шкідливою
діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка
негативно позначається на споживачах;
- особлива увага повинна
бути приділена забезпеченню того, щоб заходи щодо захисту інтересів споживачів
проводили на благо всіх верств населення, особливо сільського населення;
-всі підприємства повинні
дотримуватися відповідних законів і постанов тих країн, у яких вони працюють, а
також повинні дотримуватися відповідних положень міжнародних норм захисту
інтересів споживачів, схвалені компетентними органами влади даної країни;
- урядам слід активізувати
свої зусилля для запобігання практиці, що завдає збитку економічним інтересам
споживачів, шляхом забезпечення того, щоб виробники, розподільники і інші
особи, що беруть участь в наданні товарів і послуг, дотримувались встановлених
законів і обов`язкових норм;
-споживачі повинні бути
захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти,
виключення основних прав в контрактах.
Як зауважувавКонституційний
СудУкраїни умотивувальній частинірішення від10листопада 2011року усправі
№15-рп/2011, межі дії принципу свободи договору
визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості,
добросовісності, пропорційності і розумності.
Як зазаначає, представник позивача
за зустрічним позовом, порушено права споживача ОСОБА_1 ..
Ознаки агресивної
підприємницької практики: згідно зі статтею 19 Закону
України "Про захист прав споживачів": - пункт 4 статті 19 Агресивною
вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу,
докучання або неналежного впливу та істотно впливає, чи може вплинути на
свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Примус
до укладення договору: Оператор ГРС фактично примушує споживача
ОСОБА_1 до прийняття умов договору, не забезпечуючи можливості для його
обговорення чи добровільного волевиявлення. Загроза відключення газопостачання
створює істотний тиск на споживача ОСОБА_1 , що впливає на його свободу вибору. Використання
неналежного впливу: відключення/припинення
газопостачання, яке є критично важливою послугою, без належного обґрунтування і
заохочення до добровільного укладення договору, є формою тиску та докучання. Ознаки
нечесної практики: відповідно до пункту 3
частини 1 статті 21 Закону "Про захист прав споживачів": Нав`язування
умов, які ставлять споживача у нерівне становище. Споживач
ОСОБА_1 фактично не має альтернативи, оскільки газопостачання здійснюється лише
одним виконавцем, який диктує умови договору. Умови приєднання до договору,
зазначені в Кодексі ГРС, не дають споживачеві ОСОБА_1 можливості здійснити
усвідомлений вибір. Порушення принципу правової
визначеності: Умови договору складні для
розуміння (посилання на численні нормативні акти, які постійно змінюються), а
споживач ОСОБА_1 не отримує повної та доступної інформації про свої права та
обов`язки.
Відповідно статті 21 Закону
України Про захист прав споживачів, права споживача
вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції
будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене
ним волевиявлення. В нашому випадку - це здійснення Оператором ГРС нарахувань
та обліковування заборгованості споживача ОСОБА_1 без укладення індивідуального
договору про надання житлово-комунальних послуг розподілу природного газу, та
без наявності первинних документів, на підставі яких сформовано бухгалтерські
документи для обліку заборгованості та виставлення рахунку до сплати за надану
послугу.
Відповідно пункту 3 частини
1 статті 21 Закону України Про захист прав споживачів , права
споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги,
від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця,
виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне
становище порівняно з іншими споживачами.
Насамперед варто зазначити,
що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або
відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників
справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані
встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними
доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК
України ).
У чинному ЦПК України
закріплено низку вимог до якості доказів. Так, відповідно до статті 78 ЦПК
України докази мають бути допустимими. Відповідно до цієї вимоги обставини
справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не
можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК
України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна
встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК
України, передбачена вимога про достатність доказів. Достатніми є докази, які у
своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність
обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність
доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує
відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 77 ЦПК
України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи
заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню
в процесі ухвалення судового рішення.
Оцінка належності доказів
покладається на суд (стаття 89 ЦПК України ). Однак, сторони мають право
обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або
заперечень (стаття 77 ЦПК України ).
Отже, належність доказів є
важливою їх якісною характеристикою, наявність якої має встановити суд перед
тим, як приймати доказ для обґрунтування свого рішення в цивільній справі.
Показником доцільності прийняття доказу є певний його зміст, такий, що свідчить
про логічний зв`язок відомостей, які містить доказ, з обставинами предмета
доказування. Тому належність - не просто ознака доказу, а ознака якості доказу.
Ця ознака стосується змісту доказу, тобто його інформаційного наповнення.
Позивачем за первісним
позовом до позовної заяви не додано жодного договору, укладеного в письмовій (
в тому числі електронній ) формі, які б:
1)взагалі
підтверджували наявність між ОСОБА_1 та позивачем за первісним позовом будь -
яких договірних правовідносин;
2)за
якими пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, а також не
додано будь - яких, в тому числі розрахункових - документів, в якості належних
та допустимих доказів на підтвердження фактичного надання та отримання послуг з
так званого " розподілу " природного газу.
Крім цього, в позовній
заяві відсутні чіткі розрахунки щомісячних нарахувань заборгованості за так
званий " розподіл " природного газу.
AT " ОГС
"Полтавагаз" також в позові послався на правила пункту 7 глави 3
розділу VI Кодексу ГРМ та/або
документально підтверджене споживання природного газу як
підставу для підтвердження факту приєднання ОСОБА_1 до умов типового договору
розподілу.
Однак, це не відповідає
цивільному законодавству, тому що: Кодекс ГРМ не є актом цивільного законодавства
та не має права встановлювати зобов`язання для фізичних осіб-споживачів, які
виходять за межі норм Цивільного кодексу України; нормами статей 203, 205, 627
ЦК України, якими встановлено, що договір є дійсним лише за взаємною згодою
сторін (в т.ч. через заяву-приєднання чи акт розмежування, які містять
персональні дані, засвідчують волевиявлення, необхідні для ведення обліку та
нарахування); в Законі України Про ринок природного газу відсутні
обов`язки побутового споживача укладати договір розподілу природного газу, а
Відповідно до статті 40 Закону за договором розподілу природного газу оператор
газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу
природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного
газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору ГРС вартість послуг
розподілу природного газу; ОСОБА_1 не звертався до AT
"ОГС "Полтавагаз" за замовленням послуги розподілу природного
газу; використання природного газу за договором з постачальником без оформленого
відповідно цивільного законодавства договору послуг розподілу газу з AT
"ОГС "Полтавагаз" не є вираженням згоди на конкретні умови
договору, особливо, якщо ОСОБА_1 не волевиявив, не надавав своєї згоди та
необхідні дані в заяві - приєднання та в акті розмежування балансової
належності та експлуатаційної відповідальності сторін; факт споживання газу не
є виразом свідомої та добровільної згоди на укладення договору з оператором ГРС
за правилами цивільного законодавства; відсутність підпису ОСОБА_1 на будь-яких
документах (заяви-приєднання, акту розмежування балансової належності ...,
актів виконаних послуг, актів звіряння, тощо), що підтверджують згоду; сам факт
захисту та не визнання позовних вимог AT "ОГС
"Полтавагаз" також є доказом, що ОСОБА_1 не використав засоби
заохочення, та не виконав свої обов`язки щодо укладення договору, встановлені
Законом, та навіть відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI
Кодексу ГРМ - тобто без звернення до AT "ОГС
"Полтавагаз" та замовлення ОСОБА_1 послуги; знівельовано принцип
добросовісності: сторони цивільно-правових відносин повинні діяти добросовісно,
і якщо оператор ГРМ наполягає на наявності договору, не маючи достатніх доказів
згоди споживача, це є порушенням принципу добросовісності; відсутня інформація
про умови договору: ОСОБА_1 не був належним чином проінформований про умови
договору та не отримав роз`яснення типового договору розподілу природного газу
(із змінами, внесеними 9 разів) складеного з 56 пунктів, 12 розділів та 3
додатків, у якому 43 рази в 23 пунктах споживач переадресовується до умов 413
пунктів та 22 додатків 58 глав та 15 розділів Кодексу ГРС ( із змінами,
внесеними 33 рази ), які споживач має визначити/вибрати самостійно, а також
споживач переадресовується до 59 статей та 7 розділів Закону України Про
ринок природного газу ( із змінами, внесеними 17 разів ) без
уточнення (розшифровки) - до якого саме пункту, якої глави та якого розділу
Кодексу ГРС та або пункту, частини, статті Закону України Про
ринок природного газу , що робить незрозумілим та складним такий
договір, та таким, що суперечить принципу добросовісності та правової
визначеності.
Даним Кодексомунормовано
наступне:за частиною1статті 202правочином єдія особи,спрямована нанабуття,зміну
абоприпинення цивільнихправ таобов`язків; за
частиною 4 статті 202 дво, - або багатостороннім правочином є погоджена дія
двох або більше сторін; за частиною 3 статті 203 волевиявлення учасника
правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; за статтею 204
правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або
якщо він не визнаний судом недійсним; за частиною 3 статті 205 правочин може
вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати
форму правочину, якщо інше не встановлено законом; за статтею 208 у письмовій
формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.
Відносини щодо надання
послуг постачання природного газу регулюються Законом України "Про житлово
- комунальні послуги", стаття 5 якого визначає, що до житлово - комунальних
послуг належать комунальні послуги, зокрема послуги з постачання та розподілу
природного газу.
Статтею 12 цього Закону
встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на
договірних засадах.
Договори про надання
житлово комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних
договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими
законом державними органами відповідно до закону.
Істотними умовами договору
про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг.
Порядок та особливості
укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово- комунальних послуг
визначаються статтями 13-15 цього Закону.
За частиною 4 статті 13
Закону з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або
внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово
другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з
типовим договором.
Якщо споживач, який отримав
проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив
протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін), та не
надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які
засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної
комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих
послу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції,
запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим
Законом.
Необхідно підкреслити, що
лише єдина підстава, а саме відмова споживача від укладання наданого виконавцем
комунальної послуги письмового проекту договору є підставою для висновку про
те, що договір вважається укладеним у редакції надавача комунальної послуги.
З 1 липня 2015 року згідно
з рішення НКРЕКП № 1734 від 11.06.2015 р. для побутових споживачів в зоні
обслуговування ПАТ "Полтавагаз" в Полтавській області реалізація
природного газу для задоволення потреб населення здійснюється суб`єктом
господарювання - ТОВ " Полтавагаззбут ".
Постановами Кабінету
Міністрів України від 01.10.2015 р., №758, та від 22.03.2017 р., № 187
затверджено "Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів
ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі
функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)",
відповідно до якого ТОВ "Полтавагаззбут" визначено постачальником
природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки щодо постачання
природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям.
Згідно частин першої і
другої статті 642, статті 643 ЦК України: відповідь особі, якій адресована
пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і
безумовною; якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку
для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору
(відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму
грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції,
якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом;
якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є
укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття
пропозиції протягом цього строку. За диспозицією частини четвертої статті 263
ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд
враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в
постановах Верховного Суду, а згідно частин четвертої та сьомої статті 10 цього
Кодексу: суд при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї.., та практику Європейського
суду з прав людини як джерело права; у разі невідповідності правового акта
правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої
юридичної сили.
Верховним Судом України в
постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6 - 110 цс 12 зроблено наступний
правовий висновок:
"Свобода договору,
закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно
вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при
погодженні умов договору, не є безмежною.
У тих випадках, коли актом
цивільного законодавства передбачена обов`язковість положень цього акту для
сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК
України). Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»
передбачають обов`язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий
договір з виконавцем послуг на основі типового договору.
Форма та зміст (умови)
типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20
травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з
утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
З аналізу змісту ч. 3 ст.
6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону України «Про
житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня
2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з
утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» убачається, що умови
типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів
цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають
права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний
розсуд.
Таким чином, укладення
договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови,
якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.
Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить
вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону
України «Про житлово-комунальні послуги.
У разі такої відмови,
виходячи з положень ст. ст. 3,6,12,15,20,630,640,642,643 ЦК України виконавець
послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту
судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним
на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії".
Відповідно до частини 1
статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання
природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового
договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому
порядку.
На виконання вимог положень
статті 12 Закону було розроблено та прийнято Типовий договір постачання
природного газу побутовим споживачам, який затверджений постановою НКРЕКП від
30. 09. 2015 р., № 2500. Згідно з положеннями пункту 4 розділу III
Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від
30.09.2015 р., №2496 ( далі - Правила ) для забезпечення приєднання до умов
договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових
споживачів, об`єкти яких знаходяться в межах закріпленої території
постачальника із спеціальними обов`язками, останній, в установленому порядку
надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання до умов договору
постачання природного газу побутовим споживачам з персоніфікованими даними щодо
споживача та його об`єкта за формою, встановленою додатком 1 до Типового
договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого
постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р., №2500 ( далі - Типовий договір ), разом із
супровідним листом за формою, встановленою додатком 2 до Типового договору.
Пунктом 1.3. розділу І
Типового договору передбачено, що цей договір є договором приєднання, що
укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу
України на невизначений строк шляхом приєднання споживача до умов цього
договору.
Фактом згоди споживача про
приєднання до умов цього договору є:
1)отримання
постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору постачання
природного газу побутовим споживачам ( далі - заява - приєднання ) за формою,
встановленою у додатку 1 до цього договору,
2)та/або
сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний
газ.
Саме ці дві обставини мають
бути визначальними у взаємовідносинах між ОСОБА_1 та позивачем за первісним
позовом.
Суд звертає увагу, що
позивачем за первісним позовом в якості доказів не додано до позовної заяви:
вищевказаної заяви - приєднання, яка підписана саме ОСОБА_1 ; та / або
сплаченого ОСОБА_1 рахунку (квитанції) за послуги з так званого "розподілу"
природного газу, що беззаперечно свідчить про відсутність договірних
взаємовідносин з позивачем, а отже і про відсутність з боку ОСОБА_1 будь-яких
зобов`язань перед позивачем, в тому числі грошової заборгованості.
Споживання ж природного
газу, на яке так посилається позивач за первісним позовом як на доказ існуючих
договірних взаємовідносин між позивачем за первісним позовом та ОСОБА_1 ,
стосується виключно постачальника, на якого в установленому чинним
законодавством порядку покладені спеціальні обов`язки з постачання природного
газу побутовим споживачам на території Полтавської області, тобто ТОВ
"Полтавагаззбут" - фактом згоди споживача про приєднання до Типового
договору постачання ( договору приєднання ) і є споживання природного газу.
Відповідно до частини 1
статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що
передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не
передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та
обов`язки.
Таким чином, ОСОБА_1 є
споживачем природного газу та перебуває у договірних відносинах лише і виключно
з ТОВ "Полтавагаззбут".
ТОВ
"Полтавагаззбут" свої зобов`язання по наданню ОСОБА_1 , як жителю
селища Опішня Полтавської області послуг по безперервному постачанню природного
газу виконувало належним чином, а він, в свою чергу, належним чином виконує
свої зобов`язання по оплаті цих послуг; будь- яка заборгованість відсутня.
Відповідно до частини 1
статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно
до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства,
а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту
або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підстави виникнення
цивільних прав та обов`язків визначені у статті 11 ЦК України.
Поняття зобов`язання та
підстави його виникнення визначені у статті 509 ЦК України. Згідно частин 1,2
статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію
(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або
утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має
право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Необхідно зазначити, що ЦК
України у статтях 3, 6, 203 ,626, 627 визначає загальні засади цивільного
законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору, та формулює
загальні вимоги до договорів, як різновиду правочинів (вільне волевиявлення
учасника правочину).
Відповідно до частини 1
статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно пункту 2 частини 1
статті 208 ЦК України, правочин між фізичною і юридичною особами належить
вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених частиною першою статті
206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо
сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору (частина 1
статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у
статтях 642, 643 ЦК України.
Частина перша статті 628 ЦК
України регламентує, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на
розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до
актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади
свободи договору, у статях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору
полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі
контрагентів та погодженні умов договору.
Відповідно до частини 2
статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони
укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Будь - яких пропозицій від
позивача за первісним позовом укласти договір "розподілу газу " (
оферти ) ОСОБА_1 не отримував, а отже цих пропозицій (акцепт) не приймав;
питання про приєднання до типового договору взагалі не розглядалося і не
заслуговуюче на увагу припущення позивача за первісним позовом про начебто
мавше місце приєднання до типового договору не може братися до уваги, так як:
викладений ним порядок приєднання не відповідає нормам частини 2 статті 638 ЦК
України; в порушення норми частини 1 статті 638 ЦК України відсутні сторони у
договорі, і можливі сторони не досягли жодної згоди з будь-якої істотної умови
договору.
Отже, викладене в позовній
заяві безпідставне припущення про начебто укладення ОСОБА_1 договору розподілу
газу, затвердженого постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 р. взагалі, та
шляхом споживання природного газу зокрема, є виключно припущенням позивача за
первісним позовом, з метою свідомого введення суду в оману, так як позивач за
первісним позовом ніякого законодавчо-встановленого договірного відношення до
постачання природного газу не має, але при цьому, незаконним шляхом вимагає
сплати за якийсь "розподіл" природного газу, не надавши ніяких
доказів про наявність даного газу у позивача, взагалі. Більш того, відповідно
до пункту десятого Правил надання населенню послуг з газопостачання (в редакції
постанови КМУ № 476 від 14 квітня 2004 року), розрахунок населення за надані
послуги з газопостачання, починаючи з 1 квітня 2015, здійснюється за
показниками лічильника газу. Крім цього, відповідно до статті 633 ЦК публічним
є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок
здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до
неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального
користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування
тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів,
крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права
надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного
договору, якщо інше не встановлено законом.
Ознаки публічного договору:
наявність зобов`язання сторони договору - особи, що діє у сфері публічного
договору; особа, яка діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів,
виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому,
хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у
можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який
пропонується згідно із умовами публічного договору; публічний договір повинен
встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по
оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку.
Умови публічного договору
споживача про надання послуг з так званого розподілу природного
газу, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх
споживачів, втім додатки до договору, визначені статтею 37 Закону України Про
ринок природного газу" а саме; акт розмежування балансової належності та
експлуатаційної відповідальності, схема газопроводів з визначеними межами
балансової належності є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб,
визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий
додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість
визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до
договору.
У розумінні вимог статей
633, 634, 641 та 642 ЦК України, ОСОБА_1 мав би висловити волевиявлення (стаття
203 ЦК України, пункт 4 статті 179 ГК України, стаття 21 Закону України Про
захист прав споживачів, стаття 5 (5) і пункту 29 додатку 1 до Директиви
2005/29/ЄС, стаття 16 глави 111 Директиви 2011/23/ЄС), звернутися до сторони,
яка пропонує публічний договір (стаття 633 ЦК України ), прийняти або не
прийняти умови договору (пункт 2 статті 634 ЦК України), звернутися до надавача
пропозиції укласти договір (стаття 641 ЦК України), прийняти адресну пропозицію
укласти договір зі строком для відповіді, яка повинна бути повною і безумовною
(стаття 642 ЦК України), адже відповідно диспозиції статті 627 ЦК України
сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов
договору з урахуванням вимог цього Кодексу, та з врахуванням вимог
законодавства про захист прав споживачів, а саме: пункту 4 частини 1 статті 4,
пункту 4 частини 2 статті 19, пункту 2 частини 1 статті 21, пункту 3 частини 1
статті 21, пункту 5 частини 1 статті 21 Закону України Про
захист прав споживачів.
Таким чином, відсутність
відповідних додатків, які є індивідуальними для кожного споживача, визначають
конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, тобто такими, що за змістом
є обов`язковими, а отже й істотними в контексті змісту договірних відносин,
свідчить про відсутність узгодження ОСОБА_1 умови договору, яка є істотною
умовою за своїм змістом.
Необхідно підкреслити, що
лише єдина підстава, а саме відмова споживача від укладання наданого виконавцем
комунальної послуги письмового проекту договору, є підставою для висновку про
те, що договір вважається укладеним у редакції надавача комунальної послуги.
Основним критерієм, за яким
можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу послуги, є
факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної
форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з
метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
Відсутність підпису (чи
його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова
письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього
правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження
волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого
правочину. Тобто, йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його
цілковиту відсутність.
Таким чином, неукладеність
договору, у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової
письмової форми, зокрема, й щодо його підписання, повинна насамперед
корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його
укладення, тобто, якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин,
про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи
підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення
підпису).
Відсутність або підроблення
підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних
правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності
волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних
правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-,
відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення
на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість
неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка
ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України -
договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Неукладений правочин не
може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог
закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана
не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких
було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.
Позивач за первісним
позовом стверджує, що начебто саме ОСОБА_1 підписав заяву і приєднався до
договору, але це не відповідає дійсності, так як ОСОБА_1 цю заяву - приєднання
з супровідним листом не отримував і не підписував і позивачеві за первісним
позовом її не надавав, звідкіль і яким чином вона взялась у позивача за
первісним позовом, та хто в ній замість нього підписався - йому невідомо, що
свідчить про можливу наявність в діях посадових осіб позивача за первісним
позовом ознак кримінально - караного діяння у формі службового підроблення.
Ніяких інших заяв -
приєднань до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача
) ОСОБА_1 також ніколи не підписував і не міг підписувати, бо ні з якими
умовами типового договору розподілу природного газу ніколи не ознайомлювався ні
в мережі Інтернет, ні в друкованих засобах масової інформації; більш того,
законодавством незалежної України не встановлено зобов`язального права щодо
укладення правочинів у такий спосіб, а саме: після розміщення якоюсь комісією
інформації на якомусь сайті в світовій мережі Інтернет.
Постановою КМУ № 747 від 25
травня 1998 року "Про утворення Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України", пакет акцій ВАТ "Полтавагаз" був
залишений у державній власності і переданий до статутного фонду НАК, а
розташовані в територіальних межах Полтавської області розподільні газопроводи
та споруди до них були включені до переліку майна, яке використовується для
транспортування газу і яке відповідно до законодавства не підлягало
приватизації, а було передано НАК "Нафтогаз України" у користування.
Статтею 2 Закону України
"Про ринок природного газу", який відповідно до преамбули "
визначає правові засади функціонування ринку природного газу України,
заснованого на принципах...належного захисту прав споживачів визначена правова
основа ринку природного газу, яку становлять Конституція України, цей Закон,
Закони України "Про трубопровідний транспорт ", "Про природні
монополії", "Про нафту і газ", "Про енергозбереження",
"Про угоди про розподіл продукції ", "Про захист економічної конкуренції",
"Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього
природного середовища", міжнародні договори України, згода на
обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства
України.
Суд звертає увагу, що в
даному переліку відсутні будь-які посилання на так званий "кодекс
газорозподільних систем", що є цілком логічним, вмотивованим та законним з
огляду на наступне. Кодекс - це закон, а закон є основною категорією
законодавчої системи країни та містить шість основних і найважливіших ознак:
приймається тільки вищими представницькими органами державної влади -
парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом); регулює
основні, найбільш значимі, найважливіші суспільні відносини, обумовлені
винятковою компетенцією вищого органу державної влади; володіє вищою юридичною
чинністю в правовій системі країни; будь- який інший правовий акт, виданий не
на підставі і не на виконання закону, а тим більше не відповідний, або такий,
який суперечить закону, скасовується у встановленому порядку; є нормативним
актом, тобто встановлюючим загальні правила поводження (норми), обов`язкові для
всіх громадян, державних органів, громадських організацій і установ, посадових
осіб (або для фізичних і юридичних осіб, зазначених у самому законі); регулюючи
відповідні суспільні відносини, закон найбільше стійкий, стабільний і
піддається зміні, доповненню або скасуванню лише у виняткових випадках в силу
об`єктивної суспільної необхідності; приймається в особливому порядку,
передбаченому Конституцією і регламентом парламенту.
Таким чином, означене
свідчить, що посилання у позовній заяві на так званий "кодекс" є
грубим порушенням прав ОСОБА_1 як споживача, так як він не є зібранням законів,
що є по суті кодексом.
Згаданий позивачем за
первісним позовом "кодекс" не є нормативним актом, а є по суті
технічними правилами і його можуть застосовувати лише ті, хто його прийняв, і
лише для своїх підлеглих у трудовому колективі, а не у відносинах з усім
Українським народом.
Конституція України та
Цивільний кодекс України говорять, що зобов`язання виникає або на підставі
договору, або на вимоги закону, а все інше є нелегітимною вигадкою, що
підтверджується наступним.
Відповідно до пунктів
шостого та одинадцятого частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного
газу» : газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з
організаційно і технологічно пов`язаних між собою об`єктів, призначених для
розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо
споживачам; кодекс газотранспортної системи, кодекс газорозподільних систем,
кодекс газосховища, кодекс установки LNG - правила експлуатації та
доступу до газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища,
установки LNG, що затверджуються Регулятором.
За статтею 41 Закону
України "Про ринок природного газу" кодекс газорозподільних систем
затверджує якийсь "регулятор" за результатами якихось незрозумілих
консультацій із суб`єктами ринку природного газу, і якийсь оператор
газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму
веб-сайті; при цьому кодекс газорозподільних систем повинен містити такі
положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем,
планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем
та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та
технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні
умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила
обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок
збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими
суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації
газорозподільних систем.
Чинним рішенням Окружного
адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі №
826/1413/17 кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП №
2494 від 30.09.2015 р., визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому
акту вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 14
Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання
у сферах енергетики та комунальних послуг рішення Регулятора оформлюються
постановами, які не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції
України.
Згідно пункту 10.7.
Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах
енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою НКРЕКП від
06.12.2016 № 2133 (у редакції постанови НКРЕКП від 17.01.2020 № 190), рішення
НКРЕКП не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.
Пунктом другим Положення
про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів
виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 року, № 731,
державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або
більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються
обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють,
доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або
мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не
належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.
Тобто, це по суті технічні
правила експлуатації та доступу до технологічного комплексу, які насправді
втрутилися у сферу, що регулюється Господарським та Цивільним кодексами
України, Законом України "Про захист прав споживачів" та суттєво, у
незаконний спосіб, впливають на права населення України як побутових споживачів
природного газу.
Необхідно зазначити, що
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та
комунальних послуг (НКРЕКП), і її перебуваючий у міжнародному розшуку за скоєні
проти Українського народу злочини голова "вовк", вигадали цей "кодекс"
для задоволення своїх геноцидно - заробітчанських потреб, та потреб своїх
патронів.
У частині першій статті
першої Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (далі - НКРЕКП)
зазначено, що НКРЕКП ( далі - Регулятор ) є постійно діючим центральним органом
виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Рішенням Конституційного
Суду України від 13 червня 2019 року, № 5-р/2019, яким утворення та
функціонування цієї Комісії у статусі постійно діючого незалежного державного
колегіального органу визнано такими, що суперечать статтям 5, 6, 8, частині
другій статті 19, статтям 85, 106 Конституції України (є неконституційними) і є
такими, що порушують конституційний принцип законності, права і свободи людини
і громадянина, тобто ця Комісія відповідно до диспозиції статті 152 Конституції
України не є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою
діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю
суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Статтею 57 Конституції
України задекларовано, що закони та інші нормативно - правові акти, що
визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення
у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно - правові акти, що
визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у
порядку, встановленому законом, є нечинними.
Означене свідчить, що даний
локальний акт, розміщений на веб - сайті оператора газорозподільної системи під
назвою " кодекс газорозподільних систем ", є нормою стосовно умов
діяльності лише відповідних трудових колективів цього "оператора", а
не Українського народу як єдиного власника природного газу.
Показовим є Рішення
Європейського суду з прав людини від 14 січня 2011 року у справі " Щокін
проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), в якому зазначено
наступне: "10. 27 травня 2002 року заявник звернувся до Жовтневого
районного суду м. Харкова ( далі - районний суд ) з позовом до ДПІ про скасування
податкового повідомлення від 9 квітня 2002 року. Заявник стверджував, зокрема,
що сума податків, яка підлягає виплаті з його доходу, одержаного не за місцем
його основної роботи, мала бути встановлена відповідно до спеціальної
податкової ставки, встановленої частиною 3 статті 7 Декрету (який має силу
закону України), тоді як ДПІ перерахувала та збільшила цю суму, посилаючись на
Інструкцію. Однак Інструкція була підзаконним нормативним актом, який
відповідно до статті 67 Конституції України не може змінювати податкові ставки,
що підлягають застосуванню. Районний суд зазначив, що відповідно до статті 67
Конституції України громадяни зобов`язані сплачувати податки і збори тільки в
порядку, встановленому законом, а не підзаконним нормативним актом. Відповідно
районний суд задовольнив позовні вимоги заявника та скасував податкове
повідомлення від 9 квітня 2002 року. ДПІ подала апеляційну скаргу. 18 грудня
2002 року апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) скасував
рішення від 4 липня 2002 року, зазначивши, що Інструкція була видана у
встановленому законом порядку та мала на меті деталізувати відповідні положення
Декрету. Відповідно дії ДПІ при застосуванні Інструкції було визнано законними.
16 квітня 2003 року Верховний Суд України залишив рішення апеляційного суду без
змін, стверджуючи, що жодних порушень в застосуванні закону у справі не було. II.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ. Заявник
скаржився на порушення його майнових прав, стверджуючи, що здійснення
податковими органами перерахунку та збільшення розміру його прибуткового
податку не відповідало закону. Заявник посилався на статтю 1 Першого протоколу
до Конвенції, яка передбачає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно
володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними
принципами міжнародного права. Заявник також стверджував, що додаткові
зобов`язання зі сплати податку наклали на нього надмірний фінансовий тягар та
не можуть вважатися пропорційними цілям статті 1 Першого протоколу. Уряд
визнав, що ці заходи становили втручання у майнові права заявника. Однак, Уряд
стверджував, що втручання було законним. Зокрема, Інструкція була прийнята у
встановленому законом порядку та її застосування було передбачуваним. На думку
Уряду, Інструкція могла розглядатись як «закон» для цілей Конвенції. Крім того,
застосування прогресивного оподаткування для всіх видів доходів заявника було
передбачено Указом Президента та Декретом. Перша та найважливіша вимога статті
1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання
публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге
речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на
умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право
здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш
того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного
суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було
дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та
вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли
встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було
свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece)
[ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-П). Говорячи про х«закон», стаття 1
Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в
інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.»
проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця
концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві.
Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним
для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див.
рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy),
[ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-1). Суд визнає, що тлумачення та
застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.
Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і
застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з
принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див.
рішення у справі «Скордіно проти Італії»(8согбіпо v. Italy)
(№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).
З огляду на факти справи Суд зазначає, що Декрет, який мав силу закону України,
чітко встановлював фіксовану 20 % ставку податку з доходу, одержуваного не за
місцем основної роботи. Однак податкові органи та суди проігнорували цю норму
та застосували ставку прогресивного оподаткування до цього виду доходу, тим
самим наклавши на заявника додаткові зобов`язання зі сплати загального
прибуткового податку. Податкові органи посилалися на Інструкцію Головної
державної податкової інспекції як на підставу таких дій. Пізніше податкові
органи також посилалися на Декрет та Указ Президента. Оскільки національні суди
посилалися на Декрет для того, щоб виправдати накладання на заявника додаткових
зобов`язань зі сплати прибуткового податку, Суд не може зрозуміти, за яких
підстав частина 3 статті 7 цього правового акту не була взята до уваги.
Національні суди не висловились з цього питання, незважаючи на той факт, що
заявник порушував його під час кожного національного провадження. Посилання
судами на Інструкцію не є доцільним, оскільки, відповідно до статті 23 Декрету,
Інструкція може регулювати лише питання застосування Декрету і не може
встановлювати жодні норми, які б суперечили цьому правовому акту. Далі Суд
зазначає, що національні суди також посилалися на Указ Президента, який
запроваджував нову таблицю прогресивного оподаткування та стосувався будь-якого
доходу, одержаного громадянином. Однак жоден із пунктів статті 7 Декрету не був
скасований. Відповідно залишалось питання, яким чином ці правові акти
співвідносилися один з одним. У зв`язку з цим Суд зазначає, що Декрет мав силу
закону України та передбачав спеціальні норми для оподаткування певних видів
доходів громадян. Цікаво, що замість застосування фіксованих ставок згідно з
Указом Президента, податкові органи продовжували застосовувати, наприклад, спеціальну
норму частини 2 статті 7 Декрету ( див. вище пункт 40 ). За цих обставин не
зрозуміло, чому Указ Президента мав вважатися таким, що має перевагу перед
частиною 3 статті 7 Декрету. Навіть якщо припустити, що тлумачення цих норм
національними органами влади було правильним, Суд не задоволений загальним
станом національного законодавства, яке існувало на той час з питання, що
розглядається у цій справі. Суд зазначає, що відповідні правові акти явно
суперечили один одному. У результаті цього національні органи на свій власний
розсуд застосували протилежні підходи щодо співвідношення цих правових актів.
На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та
точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового
питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не
забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів
державної влади у майнові права заявника. Вищевикладених міркувань достатньо,
щоб Суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним
для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд
постановляє, що у цій справі мало місце порушення цього положення ".
Суд бере до уваги, на низку
судових рішень, прийнятих суддями Полтавського апеляційного суду, які повно та
всебічно підтверджують правові позиції зустрічної позовної заяви, та
вмотивовано спростовують викладені у первісному позові суб`єктивні юридично -
неспроможні припущення. Рішенням Котелевського районного суду Полтавської
області від 15 листопада 2018 року у справі № 535/747/18, залишеним в силі
постановою Полтавського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року ( судді
Панченко О.О., Одринська Т.В., Пікуль В.П. ), та ухвалою Другої судової палати
Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 7 березня 2019року,
задекларовано наступне: " Вирішуючи дану позовну заяву по суті, суд
враховує всі обставини і їх з точки зору справедливості, добросовісності
індивідуалізації та неприпустимості порушень вимог Конституції України,
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які можуть обмежити
матеріально-правовий спосіб захисту цивільного права чи інтересу. Виходячи із
вимог загальних норм права, Закон (ЗаконУкраїни «Про ринок природного газу») є
нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом
державної влади (Верховна Рада України). Підзаконні акти (Кодекс
газорозподільних систем) є нормативно-правовий акт, який приймається в межах
своїх повноважень на підставі і на виконання Конституції України та Законів
України, тому Закони мають вищу юридичну силу, чим підзаконні акти.
Застосуванню підлягає Закон, який має вищу юридичну силу, і який передбачає
наявність у діях суб"єкта ринку природного газу порушення законодавства, а
не відповідальність (матеріальне відшкодування) без наявності порушень (вини),
яке передбачене підзаконним актом. Законодавчі обмеження матеріально-правових
способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з
дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких, кожна особа має
право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки
положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8,9 Конституції України), а обмеження
матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи
цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним
засобом захисту та таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його
порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. "Постановою
Полтавського апеляційного суду (судді Дорош А.І., Лобов О.А., Триголов В.М.)
від 17 березня 2021 року у справі № 542/9/20, унормовано наступне:
"Вирішуючи дану позовну заяву по суті, суд першої інстанції враховув всі
обставини і їх з точки зору справедливості, добросовісності індивідуалізації та
неприпустимості порушень вимог Конституції України, Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, які можуть обмежити матеріально-правовий спосіб
захисту цивільного права чи інтересу. Виходячи із вимог загальних норм права,
Закон (Закон України «Про ринок природного газу») є нормативно-правовий акт,
який приймається вищим представницьким органом державної влади (Верховна Рада
України). Підзаконні акти (Кодекс газорозподільних систем) є
нормативно-правовий акт, який приймається в межах своїх повноважень на підставі
і на виконання Конституції України та Законів України, тому Закони мають вищу
юридичну силу чим підзаконні акти. Застосуванню підлягає Закон, який має вищу
юридичну силу, і який передбачає наявність у діях суб`єкта ринку природного
газу порушення законодавства, а не відповідальність (матеріальне відшкодування)
без наявності порушень (вини), яке передбачене підзаконним актом. Законодавчі
обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу
підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції
України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
відповідно до яких, кожна особа має право на ефективний засіб правового
захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну
силу (ст.ст. 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права
суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу
підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту та
таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та
наслідками причиненим цим порушенням. У відповідності до ч.І ст.19 Закону
України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних
відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних
засадах. Постановою Полтавського апеляційного суду ( судді Одринська Т.В.,
Панченко О.О., Пікуль В.П ) від 16 лютого 2021 року у справі № 530/908/20
визначено: "У відповідності до 4.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні
послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері
житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»
споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки,
встановлені договором або законом. Правовідносини між сторонами регулюються
Цивільним кодексом України, а також Кодексом газорозподільних
систем,затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2016 р. № 2494. "
Постановою Полтавського апеляційного суду ( судді Бондаревська С.М., Абрамов
П.С., Пилипчук Л.І. ) від 15 лютого 2021 року у справі № 554/7165/20
встановлено: "Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього
Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Основні засади організаційних,
господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово -
комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також
їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні
послуги». Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні
послуги», житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності,
спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових
і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд
відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється
на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»
індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово- комунальні
послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у
строки, встановлені відповідними договорами. За змістом ст. 5 цього Закону до
житлово-комунальних послуг належать: 2) комунальні послуги послуги з постачання
та розподілу природного газу... Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про
житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач житлово-комунальних послуг
фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна,
або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і
отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені
якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідне до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»,
індивідуаль-ний споживач зобов`язаний: 1) укладати договори про надання
житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Згідно зі
ст. 8 зазначеного Закону виконавець комунальної послуги зобов`язаний: 2)
готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з
визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим
договором." Постановою Полтавського апеляційного суду (судді Кривчун Т.О.,
Дряниця Ю.В., Чумак О.В.) від 9 лютого 2021 року у справі № 530/910/20
задекларовано: "У відповідності до ч.1 ст.19 Закону України «Про
житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у
сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до п.5 ч.З ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»
споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки,
встановлені договором або законом." У постанові Полтавського апеляційного
суду (судді Карпушин Г.Л., Панченко О.О., Пікуль В.П.) від 18 червня 2020 року
у справі № 554/141/20 зазначено: Відносини щодо надання послуг постачання
природного газу, регулюються Законом України « Про житлово-комунальні послуги
», Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного
газу, затверджених постановою НКРЕКП №2496 від 30 вересня 2015 року, Кодексом
газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП №2494 від 30 вересня
2015 року. Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання
послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони
(замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або
здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві
зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 1, 2
ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який діяв на момент
виникнення спірних правовідносин, відносини між учасниками договірних відносин
у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач,
виконавець, виробник. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.20 Закону України «Про
житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання
житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового
договору." У постанові КЦС ВС від 4 листопада 2020 року у справі № 466/7673/18
зазначено:" Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист
прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість
вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для
прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції
відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими
законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для
підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 цього Закону права
споживача вважаються в будь- якому разі порушеними, якщо при реалізації
продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або
висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті
21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень
прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо
виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять
споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується
принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні
послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері
житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово- комунальні
послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання
житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання
житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового
договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону)." Пленум Верховного
Суду України у своїй Поставнові "Про судове рішення у цивільній справі
" від 18 грудня 2009 року зазначив:" 2.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист
гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення
проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з
цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість
рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до
статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а
також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані
законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини
(аналогія закону), а за відсутності такого, суд виходить із загальних засад
законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального
чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні
справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини
четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. При встановленні
суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та
вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму
Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9
"Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно
з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і
які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або
обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні
висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів
обставинам, які мають значення для вирішення справи ".
Постановою Пленуму
Верховного Суду України № 9 "Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року встановлено наступне:
" 1. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип
верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо
діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових
актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту
конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист
цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та
якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі
ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є
вичерпними. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти
будь-якого державного чи іншого органу(акти Президента України, постанови Верховної
Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України,
нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого
самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників
підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як
Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що
нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи
суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці
правовідносини. 11. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих
сторонами доказів. Поряд з цим він може запропонувати позивачеві чи
відповідачеві подати додаткові докази, а в разі, коли сторони не в змозі їх
зібрати, а без них правильно вирішити справу неможливо, - за клопотанням сторін
сам витребувати такі докази ".
Згідно доданої до позовної
заяви "копії витягу з особової картки абонента" як доказу про начебто
наявну заборгованість за послуги з розподілу природного газу суд зазначає за
необхідне наступне.
Порядок встановлення
роздрібних цін на природний газ для населення, яким у своїй діяльності
керується НКРЕКП, виокремлює 6 основних складових ціни газу, що й складає
кінцеву ціну для споживачів: розрахункова ціна природного газу як товару з
урахуванням витрат ПАК " Нафтогаз України"; збір у вигляді цільової
надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;
розрахунковий середній тариф на транспортування природного газу магістральними
трубопроводами; середньозважений тариф на розподіл природного газу
розподільними трубопроводами; середньозважений тариф на постачання природного
газу; податок на додану вартість.
Згідно частини 6 статті 11
Закону України "Про ринок природного газу", яка у нижченаведеній
редакції діяла до 13 липня 2021 року, для проведення розрахунків за спожитий
природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні
обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі
функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові
продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на
виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в
установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом
використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий
природний газ від споживачів.
Постачальники природного
газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурні підрозділи
передбачають у відповідному договорі про відкриття банківського рахунку право
банку на договірне списання (перерахування) з поточних рахунків із спеціальним
режимом використання коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ.
Споживачі оплачують
вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на
поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що
надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку
постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх
структурними підрозділами.
Кошти перераховуються з
поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів,
що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого
банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки,
та їх структурними підрозділами згідно з алгоритмом розподілу коштів,
затвердженим Регулятором, виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом
використання оптового продавця, що здійснює продаж природного газу такому
постачальнику на виконання спеціальних обов`язків, покладених на такого
продавця; поточний рахунок оператора газотранспортної системи; поточний рахунок
оператора газорозподільної системи; поточний рахунок постачальника природного
газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Порядок встановлення роздрібних
цін на природний газ для населення, яким у своїй діяльності керується НКРЕКП,
виокремлює 6 основних складових ціни газу, що й складає кінцеву ціну для
споживачів: розрахункова ціна природного газу як товару з урахуванням витрат
НАК Нафтогаз Україн "; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу
на природний газ для споживачів усіх форм власності; розрахунковий середній
тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами;
середньозважений тариф на розподіл природного газу розподільними
трубопроводами; середньозважений тариф на постачання природного газу; податок
на додану вартість.
Постановою КМУ № 296 від 26
квітня 2017 року (із змінами, внесеними постановою КМУ № 667 від 23 серпня 2017
року ), банківським установам України рекомендовано розподіляти кошти, що
надходять починаючи з 1 квітня 2017 року на поточні рахунки із спеціальним
режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені
спеціальні обов`язки, за спожитий природний газ побутовими споживачами
наступним чином.
Розрахунок нормативу
перерахування коштів здійснюється постачальниками природного газу для
зарахування коштів на: поточний рахунок постачальника природного газу в частині
оплати за надані послуги з постачання природного газу; поточний рахунок
оператора газотранспортної системи в частині оплати за надані послуги
постачальнику природного газу з транспортування природного газу магістральними
трубопроводами; поточний рахунок оператора газорозподільної системи в частині
оплати за надані послуги постачальнику природного газу з транспортування
природного газу розподільними трубопроводами; при цьому норматив перерахунку
містить 3 складові: .тариф на транспортування природного газу
розподільними трубопроводами з урахуванням податку на додану вартість;
фактичний обсяг постачання природного газу побутовим споживачам на місяць, що
передує попередньому до розрахункового, на який розраховуються нормативи
перерахування коштів; ціна на природний газ для побутових споживачів, яка
складається з ціни природного газу, податку на додану вартість, тарифів на
транспортування та розподіл природного газу,, величини торговельної надбавки (
націнки ) постачальника природного газу із спеціальними обов`язками.
Таким чином, AT Полтавагаз"
постійно щомісячно отримує від постачальника природного газу свою частку від
коштів, сплачених ОСОБА_1 , за транспортування та розподіл природного газу, які
він сплатив в роздрібній ціні за показниками лічильника газу.
Процесуальний закон містить
вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме:
докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК України), допустимими (стаття 78
ЦПК України), достовірними (стаття 79 ЦПК України), а у своїй сукупності -
достатніми (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1
статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі,
обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
За статтею 331 ЦК України
право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається
нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо право власності на
нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право
власності виникає з моменту державної реєстрації.
Перебування майна, у тому
числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства не є ознакою його
права власності. Баланс і власність - це різні поняття. Баланс є формою
бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна, та не визначає
підстав знаходження майна у власності підприємства.
Статтею 2 Закону України
"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття,
зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом
внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме
майно. За статтею 4 Закону: Державній реєстрації прав підлягають: право
власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання
зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; речові права
на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут);
право господарського відання; право оперативного управління; інші речові права
відповідно до закону.
За статтею 37 Закону
України «Про ринок природного газу» Оператор газорозподільної системи
відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані
та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної
системи, якою він користується на законних підставах. Газорозподільні системи,
власником яких є держава, не можуть знаходитися в користуванні оператора
газорозподільної системи на праві господарського відання, крім випадків
належності такого оператора до суб`єктів господарювання державного сектору
економіки. У зв`язку з поданим зустрічним позовом змінилися обставини, що
підлягали доказуванню у даній справі, у зв`язку з чим на задоволення
представника позивача за зустрічними позовними вимогами письмового клопотання,
ухвалою суду від 17 листопада 2022 року від позивача за первісним позовом в
якості доказів були витребувані наступні документи:оригінал укладеного
сторонами справи письмового договору розподілу природного газу, за яким
пред`явлено вимогу про стягнення зі споживача ОСОБА_1 грошової заборгованості;
оригінал письмової заяви - приєднання споживача ОСОБА_1 , що засвідчує його
волевиявлення на приєднання до договору розподілу природного газу, та містить
персоніфіковані дані споживача та його об`єкта; оригінал супровідного листа за
формою, встановленою додатком 2 до Типового договору постачання природного газу
побутовим споживачам; оригінали належним чином отриманих письмових рахунків на
оплату споживачем ОСОБА_1 послуг розподілу природного газу; оригінали письмових
доказів отримання споживачем ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб письмових
рахунків на оплату послуг розподілу природного газу; оригінали платіжних
документів про оплату споживачем ОСОБА_1 письмових рахунків на оплату послуг
розподілу природного газу; оригінали письмових документів та перелік правових
норм, на підставі яких споживачеві ОСОБА_1 був присвоєний ЕІС - код (Energy Identification Code) -
персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу;
оригінал документа із зазначенням межі балансової належності, тобто, точки
розмежування газових мереж між суміжними власниками газових мереж за ознаками
права власності/користування/оренди, на якій відбувається приймання - передача
природного газу; оригінал акту розмежування балансової належності та
експлуатаційної відповідальності сторін договору, встановленого пунктом 1 глави
5 розділу III Кодексу ГРС; витяг з Єдиного реєстру об`єктів
державної власності, який містить офіційну інформацію про право власності/право
користування/право оренди позивача за первісним позовом на відрізок
газорозподільної мережі від ГРС до будинку АДРЕСА_2 до вуличної газової мережі;
оригінали первинних документів фінансової звітності, що достеменно, вмотивовано
та беззаперечно підтверджують економічну обґрунтованість тарифу на розподіл
природного газу по відрізку газорозподільної мережі від газорозподільної
станції (ГРС) до будинку АДРЕСА_2 ; оригінали первинних документів фінансової
звітності, визначені пунктом 11 Національного положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 16 "Витрати", що достеменно, вмотивовано та
беззаперечно підтверджують щомісячний за 2020-2022 роки склад витрат на виконання
послуги з розподілу природного газу по відрізку газорозподільної мережі від ГРС
до точки приєднання газової мережі будинку АДРЕСА_2 до вуличної газової мережі;
оригінали щомісячних за 2020-2022 роки фактичних калькуляцій (із зазначенням
найменування робіт, повязаних з поліпшенням, відновленням, ремонтом,
реконструкцією, модернізацією, технічним обслуговуванням), та грошового
вираження цих елементів витрат на виконання послуги з розподілу природного газу
по відрізку газорозподільної мережі від ГРС до точки приєднання газової мережі
будинку АДРЕСА_2 до вуличної газової мережі; оригінали щомісячних
бухгалтерських розрахунків (із зазначенням найменування та гривневих
показників) елементів витрат на розподіл природного газу по відрізку
газорозподільної мережі від газорозподільної станції (ГРС ) до будинку АДРЕСА_2
за 2020 - 2022 роки у розрізі: матеріальні витрати, усього: у тому числі:
вартість газу на нормативні та виробничо-технологічні втрати/витрати природного
газу та власні потреби; вартість матеріалів (паливо, електроенергія, витрати на
ремонт, інші матеріальні витрати); витрати на оплату праці; амортизаційні
відрахування; інші витрати, усього: у тому числі: єдиний внесок на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування; повірка та ремонт
лічильників; витрати на заміну лічильників та/або створення обмінного фонду
лічильників; витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню;
планований прибуток, усього: у тому числі: прибуток на виробничі інвестиції;
компенсації витрат за попередні періоди. Офіційну інформацію про те: чи
включена до тарифу розподілу природного газу по відрізку газорозподільної
мережі від газорозподільної станції (ГРС) до будинку АДРЕСА_2 за період 2020 -
2022 років і в якому грошовому розмірі: компенсація недоотриманої позивачем за
первісним позовом тарифної виручки за 2015 - 2019 роки; компенсація витрат
позивачеві за первісним позовом, пов`язаних із різницею в цінах при закупівлі у
2015 -2019 роках природного газу, необхідного для забезпечення ВТВ; якщо так -
то на підставі якої норми і якого Закону незалежної України здійснено включення
цих компенсацій. Оригінали бухгалтерських (банківських, касових) документів,
які підтверджують факти отримання позивачем за первісним позовом у 2020 - 2021
роках відповідно до постанови КМУ від 26 квітня 2017 року, № 296 "Деякі
питання розрахунків за спожитий природний газ" коштів в якості оплати
споживачем ОСОБА_1 послуг з розподілу природного газу за показниками газового
лічильника.
На виконання вимог даної
ухвали позивачем за первісним позовом: укладеного договору розподілу природного
газу не надано без пояснення причин ненадання; надана заява - приєднання до
договору розподілу природного газу підписана не ОСОБА_1 , як вказав представник
позивача за зустрічним позовом, він же представник відповідача за первісним
позовом, більш того, вона адресована оператору ГРМ - Опішнянській дільниці
Зіньківського РГП ПАТ Полтавагаз, тобто - згідно частини 3 статті 95 Цивільного
кодексу України - не юридичній особі, і не позивачеві за первісним позовом,
який має зовсім іншу назву; надано 32 письмових рахунків на оплату послуг
розподілу природного газу за січень 2020 - серпень 2022 років, які ОСОБА_1
направлені лише 18 січня 2022 року, як зазначив представник, а позовна заява
датована 16 лютого 2022 року; оригіналу супровідного листа за формою,
встановленою додатком 2 до Типового договору постачання природного газу
побутовим споживачам не надано, без пояснення причин ненадання; платіжних
документів про оплату ОСОБА_1 рахунків на оплату послуги з розподілу природного
газу не надано, у зв`язку з їх відсутністю; оригіналів письмових документів та
перелік правових норм, на підставі яких споживачеві ОСОБА_1 був присвоєний ЕІС
- код (Energy Identification Code) -
персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу не
надано; є посилання виключно на кодекс ГРМ; оригіналів документів із
зазначенням межі балансової належності, тобто точки розмежування газових мереж
між суміжними власниками газових мереж, як і акту розмежування не надано, у
зв`язку з їх відсутністю; оригіналів документів про право власності чи
користування газовими мережами по вулиці Соборній в селищі Опішня не надано, за
відсутності права власності на ці мережі; зі структурою тарифу на розподіл
природного газу суду рекомендовано ознайомитися на сайті позивача за первісним
позовом; пункти 11-15 ухвали суду не виконано, без зазначення причин
невиконання.
Державним стандартом
України ДСТУ 3279 - 95 "Стандартизація послу ", який установлює
основні положення стандартизації у сфері послуг, та вимоги якого є
обов`язковими для підприємств, установ і організацій незалежно від форми їх
власності, задекларовано наступне: пункт 3.1: послуги - результат
безпосередньої взаємодії постачальника (виконавця) і споживачів та внутрішньої
діяльності виконавця щодо задоволення потреб споживачів.
Згідно пункту 7.2 розділу 7
"Загальні вимоги до послуг та обслуговування", обов`язкові вимоги
повинні забезпечувати основні права та інтереси споживачів, встановлені чинним
законодавством щодо захисту прав споживачів.
Відносини щодо надання
послуг постачання природного газу регулюються Законом України "Про житлово
- комунальні послуги", пункт другий частини першої статті 5 якого
визначає, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з
розподілу природного газу.
Статтею 12 цього Закону
встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на
договірних засадах.
Істотними умовами договору
про надання житлово-комунальної послуги є, зокрема: а) перелік послуг; б) ціна
послуги.
Пунктами 17, 19 статті 1
Закону України "Про захист прав споживачів" визначено наступне:
послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного
визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється
за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;
продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються,
виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
За статтею 15 Закону
споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та
своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і
компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання
ним товару чи замовлення роботи ( послуги ).
Інформація про продукцію
повинна містити: дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.
Згідно статті 17 Закону:
застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається;
споживач має право на перевірку ціни продукції, що придбавається
(замовляється); на вимогу споживача продавець (виконавець) зобов`язаний надати
йому документи про ціну продукції. Відповідно до статті 21 Закону, крім інших
випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені
виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів,
вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним
законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в
будь-якому разі порушеними, якщо: при наданні послуги, від якої споживач не
може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує
такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище
порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями; порушується принцип рівності
сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків,
передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної,
доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ціну
продукції визначено неналежним чином.
Відповідно до пункту 3.3.3
" Принципи захисту прав споживачів, що отримують житлово-комунальні
послуги " Концепції ціноутворення у сфері житлово - комунальних послуг,
схваленої Указом Президента України від 28 грудня 2007 року, № 1324/2007,
захист прав споживачів на отримання ними житлово-комунальних послуг у
необхідних обсягах, належної якості та за економічно обґрунтованими цінами є
першочерговим завданням соціальної держави. Захист прав споживачів має
базуватися на таких принципах: надійності постачання житлово - комунальних
послуг високої якості, що забезпечується цінами/тарифами, які покривають
економічно обгрунтовані витрати суб`єктів господарювання, що надають ці
послуги; відповідності оплати житлово - комунальних послуг їх наявності,
кількості та якості.
Далі, надавачі послуг мають
формувати їхню собівартість. Ця вимога чітко прописана в П(С)БО " Витрати
".
Необхідно зазначити, що
витрати визнають витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для
отримання якого вони здійснені (п. 7 П(С)БО 16); не калькулюючи собівартість
послуг, неможливо буде виконати це правило. Адже як одночасно з визнанням
доходу від реалізації послуг можна буде списати витрати, пов`язані з отриманням
такого доходу, якщо ці витрати не формувати у складі собівартості таких послуг.
Отже, собівартість робіт, послуг - це вартісний вираз витрат підприємства,
понесених для надання послуг (сировина, матеріали, паливо, енергія, амортизація
основних засобів, інвентаря, зарплата працівників, що безпосередньо задіяні в
наданні послуг, інші витрати на надання послуг), і склад витрат, які входять до
собівартості, визначають за П(С)БО 16 " Витрати ". Калькуляція
собівартості це спосіб групування витрат для обчислення
собівартості, виконаних робіт і наданих послуг, виробленої, реалізованої
продукції, запасів. Як документ калькуляція це
представлений у табличній формі бухгалтерський розрахунок витрат у грошовому
вираженні на виробництво одиниці виробу чи партії, на здійснення робіт, послуг.
Національне положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в
бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в
фінансовій звітності. Норми цього Національного положення (стандарту) 16
"Витрати" застосовуються підприємствми, організаціями та іншими
юридичними особами ( далі - підприємства ) незалежно від форм власності ( крім
бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають
фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).
Згідно статті 1 Закону
України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"
національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий
акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і
складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно
до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами
фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського
обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів
фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері
бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського
обліку.
Статтею 9 цього Закону
визначено наступне: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій
є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути
складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові
реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:
назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого
складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру
господарської операції. Оскільки позивач за первісним позовом, можливо складає фінансову
звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності, представником
відповідача по первісному позову було звернуто увагу суду на наступні
міжнародні норми фінансової звітності. Так, МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ 2 (МСБО 2) містить наступні норми: У випадку виконавця
послуг запаси включають витрати на послуги, як це описано в параграфі 19, для
яких суб`єкт господарювання ще не визнав відповідний дохід (див. МСБО 18
"Дохід").Собівартість запасів виконавця послуг. Якщо у виконавця послуг
є запаси, вони оцінюються за витратами на їх виробництво. Такі витрати
складаються переважно з витрат на оплату праці та інших витрат на персонал,
безпосередньо зайнятий наданням послуг, включаючи керівний персонал, і з
відповідних накладних витрат. Чиста вартість реалізації. Постачальники послуг,
як правило, накопичують витрати за кожним видом послуг, на які визначається
окрема ціна продажу. Таким чином, кожний вид послуг розглядається як окрема
одиниця. МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ 18 (МСБО 18) унормовує
наступне: Сфера застосування Цей Стандарт має використовуватися в обліку
доходу, який виникає в результаті таких операцій і подій: надання послуг;
надання послуг, як правило, передбачає виконання суб`єктом господарювання
завдання, обумовленого в контракті, протягом узгодженого періоду. Послуги
можуть надаватися протягом одного або кількох періодів надання послуг. Якщо
результат операції, яка передбачає надання послуг, може бути попередньо
оцінений достовірно, дохід, пов`язаний з операцією, має визнаватися шляхом
посилання на той етап завершеності операції, який існує на кінець звітного
періоду. Результат операції може бути попередньо оцінений достовірно у разі
задоволення всіх наведених далі умов: а) можна достовірно оцінити суму доходу;
є ймовірність надходження до суб`єкта господарювання економічних вигід,
пов`язаних з операцією; можна достовірно оцінити ступінь завершеності операції
на кінець звітного періоду; та можна достовірно оцінити витрати, понесені у
зв`язку з операцією, та витрати, необхідні для її завершення. Як правило,
суб`єкт господарювання в змозі здійснити достовірну попередню оцінку після
того, як він погодив з іншими сторонами - учасниками операції таке: права
кожної зі сторін, що мають позовну силу, стосовно послуги, яка буде надана й
отримана сторонами; компенсацію, надану в обмін на послуги; та спосіб та строки
розрахунків. Ступінь завершеності операції можна визначити різними способами.
Суб`єкт господарювання використовує метод, який достовірно вимірює надані
послуги. Залежно від суті операції ці методи можуть включати: огляд виконаної
роботи; послуги, надані на певну дату як відсоток до загального обсягу послуг,
які мають бути надані; сума витрат, понесених до певної дати, включає тільки ті
витрати, які відображають фактично надані послуги на цю саму дату. Тільки
витрати, які відображають фактично надані послуги (або послуги, які будуть
надані), включаються до загальної суми попередньо оцінених витрат операції.
За технологічними
процесами, які використовуються в процесі постачання побутовим споживачам рідин
чи газів через централізовані системи трубопроводів, ніякого розподілу рідини
чи газу бути не може, оскільки це технологічно неможливо.
Так, відповідний об`єм
рідкої чи газоподібної речовини закачується постачальником в систему
відповідного трубопроводу під відповідним тиском, а споживач при потребі
отримує той чи інший об"єм відповідної речовини, відкривши кран на своєму
кінці централізованої системи трубопроводів у своєму помешканні. Кількість
спожитої речовини вимірюється відповідним лічильником, встановленим на межі
балансової відповідальності сторін, і її кількість завжди є різною, в
залежності від потреби споживача.
Розподілити рідину чи газ в
системі трубопроводів на окремі частини того чи іншого об"єму окремо для
кожного із споживачів технологічно неможливо, а тому ніякого розподілу по
законам фізики бути не може.
Про розподіл рідини чи газу
можливо говорити виключно лише у разі вміщення тієї чи іншої кількості речовини
в окремі ємкості, в тому числі під тиском ( пляшки, банки, каністри, балони,
цистерни і т/п ), в такому разі дійсно матиме місце фактичний розподіл тієї чи
іншої загальної кількості речовини на ті чи інші окремі частини.
Із вищезазначеного слідує,
що припущення позивача за первісним позовом про якийсь там розподіл газу в
централізованій системі газопроводів є невмотивованим та недолугим, оскільки
настання реального наслідку розподілу газу в централізованій системі
газопроводу шляхом його поділу на окремі частини окремо для кожного споживача
неможливе.
Згідно з частиною першою
статті 2 Закону України " Про ціни і ціноутворення ", дія цього
Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування,
встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами
виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності
суб`єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб`єктами
господарювання, які провадять діяльність на території України, а також
здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері
ціноутворення.
Відповідно до вимог пункту
другого частини першої статті 1 Закону України " Про ціни і ціноутворення
", гранична ціна - максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який
може застосовуватися суб`єктом господарювання.
Водночас, відповідно до
частини другої статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення ",
державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати
відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та
прибуток від його продажу (реалізації).
З наведеного вбачається, що
визначена позивачем за первісним позовом ціна послуги з розподілу природного
газу для побутових споживачів має відповідати наведеним вимогам частини другої
статті 12 Закону України " Про ціни і ціноутворення " щодо її
економічної обґрунтованості.
До позовної заяви в якості
так званого бухгалтерського доказу провини Негруба
М.Г. додана Картка абонента ОСОБА_1 із зазначенням за період січень 2020 -
січень 2022 р.р. кінцевого сальдо у розмірі 3 292, 62 грн.; даний «папірець» не
може бути судом визнаний належним, достовірним та допустимим доказом з огляду
на наступне. Підставою для виставлення рахунку за надані послуги є
документально підтверджена господарська операція, яка фіксується у первинних
документах відповідно до законодавства. Основними документами, що підтверджують
виконання послуг і є підставою для виставлення рахунку, можуть бути: «Договір:
Це основний документ, який регулює умови надання послуг. У договорі
зазначаються деталі послуг, їх вартість, терміни виконання, а також порядок
оплати. Після виконання послуг на його основі може виставлятися рахунок. Акт
приймання-передачі послуг або виконаних робіт: Підписаний акт підтверджує факт
надання послуг або виконання робіт між виконавцем і замовником. У ньому
зазначається, які саме послуги були надані, їх обсяг, терміни виконання та інші
деталі. Після підписання такого акту можна виставляти рахунок на оплату.
Накладні або інші первинні документи: Якщо йдеться про постачання матеріальних
активів у рамках надання послуг, то накладні можуть підтверджувати факт
поставки і бути підставою для виставлення рахунку. Договірне зобов`язання або
замовлення. Якщо сторони працюють за попередніми замовленнями чи
зобов`язаннями, підтвердженими документально, це також може бути підставою для
виставлення рахунку.». Таким чином, основною підставою для виставлення рахунку
є наявність первинних документів, які підтверджують факт виконання послуг або
постачання товарів, а також відповідність цієї операції умовам договору. Цей,
так званий «документ», підписаний особою, яку не внесено до ЄДРПОУ, як
уповноважену особу, і він не містить обов`язкових реквізитів: дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг
господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і
прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і
правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу
ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Дана Картка
ОСОБА_1 містить якісь щомісячні розрахунки, які не
підтверджені жодним первинним документом, не ідентифікують назву підприємства,
відсутній зміст господарської операції, не підписані виконавцем та керівником
підприємства, як цього вимагає законодавство України.
Постанова Верховного Суду
Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/16891/15-ц від
30 січня 2018 року містить наступне: ...доказами
які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені
відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського
обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти
здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під
час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо
після її закінчення....
Всупереч викладеному, цей
«папірець» не ідентифікує особу, яка брала участь у здійсненні господарської
операції щомісячно, починаючи з січня 2020 року (первинні документи відсутні),
не містять відомості про дату складання документа, назву первинного документу,
назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг
господарської операції, підпис відповідальних осіб за здійснення господарської
операції, підпис бухгалтера та керівника підприємства.
Статтею 78 ЦПК України
передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку,
встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Відповідно абзацу 2 частини
1 статті 10 Закону України Про природні монополії обов`язком
суб`єктів природних монополій є ведення окремого бухгалтерського обліку за
кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Отже, Картка
ОСОБА_1 не є первинним документом, який підтверджує
отримання послуг розподілу природного газу, користування послугами, укладення
договору шляхом підписання заяви-приєднання з наданням згоди та дозволу на
використання персональних даних ОСОБА_1 ..
Доказами, які підтверджують
наявність заборгованості та її розмір мають бути первинні документи, оформлені
відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність", а також відповідно до Положення Про
документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене
наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року,
Національного стандарту України Уніфікована система організаційно -
розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів, формам ДСТУ
4163:2020, затвердженого наказом ДП УкрНДНЦ від
01.07.2020 р., № 144, адже первинні документи мають формувати податкові
зобов`язання надавала послуги, а не тільки внутрішні стосунки в підприємстві.
З огляду на отриману
відповідь, яка фактично свідчить про невиконання вимог судової ухвали,
представники AT "ОГС"Полтавагаз" Ревягіна
С.І. і ОСОБА_5 в судових засіданнях надали наступні показання:» На запитання:
чи свідчить невиконання ухвали суду про надання оригіналу укладеного сторонами
справи письмового договору розподілу природного газу, за яким пред`явлено
вимогу про стягнення зі споживача ОСОБА_1 грошової заборгованості про саму
відсутність такого договору, укладеного та підписаного споживачем, отримана
ствердна відповідь. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що додана до позовної заяви заява - приєднання ОСОБА_1 до умов
договору розподілу природного газу адресована Опішнянській дільниці Зіньківського
РГП ПАТ Полтавагаз, тобто - згідно ч. З статті 95 Цивільного кодексу України -
не юридичній особі і не позивачеві за первісним позовом спростувань не надано.
На запитання: чи свідчить невиконання ухвали суду про надання оригіналу
супровідного листа за формою, встановленою додатком 2 до Типового договору
постачання природного газу побутовим споживачам про саму відсутність такого
супровідного листа, надійшла ствердна відповідь про відсутність такого листа.
На запитання: чи свідчить невиконання ухвали суду про надання оригіналів
належним чином отриманих споживачем ОСОБА_1 з січня 2020 року письмових
рахунків на оплату послуг розподілу природного газу про саму відсутність
доказів, які б підтверджували, що споживачеві було надано хоча б один рахунок позивача
як оператора ГРМ і споживач оплатив або не оплатив вартість цих послуг хоча б
за одним рахунком, отримана ствердна відповідь. На запитання: чи свідчить
невиконання ухвали суду про надання письмових доказів отримання споживачем
ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб письмових рахунків на оплату послуг
розподілу природного газу про саму відсутність таких доказів з огляду на той
достеменний факт, що доданий до листа про виконання ухвали суду список
відправлень через відділення «Укрпошти» на адресу споживача датований 18 січня
2022 року, отримана ствердна відповідь. На запитання: чи
свідчить невиконання ухвали суду про надання оригіналів письмових документів та
переліку правових норм, на підставі яких споживачеві ОСОБА_1 був присвоєний
персональний код ідентифікації споживача як субєкта ринку природного газу про
саму відсутність таких документів та норм цивільного права, а дії оператора ГРМ
з цього приводу в порушення статті 32 Конституції України, статей 6, 11 Закону
України «Про захист персональних даних» вчинені на підставі так званого
«кодексу» ГРМ, який чинним рішенням Окружного адміністративного суду міста
Києва від 31 січня 2018 року у справі № 826/1413/17 визнано незаконним та
таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, отримана ствердна
відповідь. На запитання: чи можете спростувати той факт, що невиконання ухвали
суду про надання оригіналу документа з зазначенням межі балансової належності,
- а саме акту розмежування балансової належності з невідємною схемою
газопроводів, - тобто точки розмежування газових мереж між суміжними власниками
газових мереж за ознаками права власності чи користування, на якій відбувається
приймання-передача природного газу, беззаперечно свідчить про відсутність у
товариства «Полтавагаз » права власності/ користування/оренди газовою мережею
по вулиці Соборій в селищі Опішня, спростувань не надано. На запитання: чи було
товариство « Полтавагаз » замовником будівництва та монтажу газопроводу по
вулиці Соборній в селищі Опішня Полтавської області, ствердної відповіді не
отримано. ) На запитання: чи виконувало товариство « Полтавагаз » будівництво
та монтаж газопроводу по вулиці Соборній в селищі Опішня Полтавської області,
ствердної відповіді не отримано. ) На запитання: чи був прийнятий в
експлуатацію газопровід по вулиці Соборній в селищі Опішня Полтавської області
переданий товариству « Полтавагаз» у власність, користування, господарське
відання, оренду, оперативне управління, і якщо так - чи можете надати Високому
суду оригінал Акту приймання газопроводу в експлуатацію, ствердної відповіді не
отримано. На запитання: чи можете спростувати або підтвердити ту обставину, що
в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності відсутня реєстрація: права
власності, права користування, права господарського відання, права оперативного
управління, інших речових прав відповідно до закону товариства « Полтавагаз »
на відрізок газової мережі, ГРП, ШРП від ГРС селища Опішня до точки приєднання
газової мережі будинку споживача ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 до вуличної газової
мережі, спростувань не надано. На запитання: до яких із цих пунктів Додатку
3.1.3. Звіту про результати діяльності НКРЄКП у 2020 році віднесено газопровід
по вулиці Собоорній в селищі Опішня Полтавської області, відповіді не отримано.
На запитання: чи містять додані до позовної заяви: копія типового договору
розподілу природного газу та копія картки абонента ОСОБА_1 належні докази: а)
існування цивільно-правових договірних відносин споживача з оператором ГРМ; б)
документального підтвердження факту розподілу природного газу споживачеві з
огляду на той достеменний факт, що дані папірці сформовані самим позивачем за
первісним позовом і в них відсутні дані про те, що споживач підключений до
газорозподільної системи, яка перебуває у власності, господарському віданні,
користуванні чи експлуатації товариства «Полтавагаз», а також на ту
беззаперечну обставину, що в даних папірцях відсутні відомості про джерела
інформації, які б засвідчували документально підтверджене споживання природного
газу та об`єми споживання природного газу споживачем, і що даний природний газ
поставлений останньому, саме позивачем за первісним позовом за допомогою ГРМ,
що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ,
тобто товариства « Полтавагаз », відповіді не отримано. На запитання: коли і у
який - визначений цивільним законодавством України спосіб - споживач ОСОБА_1
товариством « Полтавагаз » був повідомлений про зміну з 1 січня 2020 року
порядку оплати послуг розподілу природного газу, відповіді не отримано. На
запитання: на підставі якого, визначеного Цивільним кодексом України правочину,
товариство " Полтавагаз " надавало послугу з так званого "
розподілу природного газу " до 1 січня 2020 року з огляду на те, що
відповідно до статті 40 Закону України " Про ринок природного газу "
розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах саме договору
розподілу природного газу, відповіді не отримано. На запитання: чи отримувало
товариство " Полтавагаз " від жителя будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_1 кошти
за так званий " розподіл природного газу " до 1 січня 2020 року,
відповіді не отримано. На запитання: за яким алгоритмом, у який спосіб і на
підставі якої норми і якого нормативного акту до 1 січня 2020 року
товариство" Полтавагаз" отримувало кошти за так званий "
розподіл природного газу " з огляду на той достеменний факт, що за
спожитий природний газ оплата споживачем здійснювалася виключно за показниками
газового лічильника постачальнику природного газу, відповіді не отримано. На
запитання: чи було отримання товариством " Полтавагаз " коштів до 1
січня 2020 року наслідком виконання норми частини шостої статті 11 Закону
України " Про ринок природного газу " та постанови КМУ від 26 квітня
2017 року, № 296 " Деякі питання розрахунків за спожитий природний газ ",
відповіді не отримано. ). На запитання: чи отримує AT
Полтавагаз з 1 січня 2020 року частку від сплачених споживачем ОСОБА_1
постачальнику природного газу коштів за спожитий ним природний газ по
щомісячним показникам газового лічильника, відповіді не отримано. На запитання:
чи можете спростувати офіційно - оприлюднену інформацію ТОВ « Полтавагаззбут »,
відповідно до якої на вимогу Постанови КМУ від 26.04.2017 року, № 286, норматив
перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання
ТОВ « Полтавагаззбут » на поточний рахунок товариства « Полтавагаз » при
постачанні природного газу категорії « побутові споживачі » на грудень 2019
року становив 12, 94 %, спростувань не надано. На запитання: чи можете
спростувати офіційно - оприлюднену інформацію ТОВ « Полтавагаззбут »,
відповідно до якої на вимогу Постанови КМУ від 26.04.2017 року, № 286, норматив
перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання
ТОВ « Полтавагаззбут » на поточний рахунок товариства « Полтавагаз » при
постачанні природного газу категорії « побутові споживачі » на січень 2020 року
становив 11, 52 %, спростувань не надано. На запитання: чи свідчить невиконання
ухвали суду щодо надання оригіналів первинних документів фінансової звітності,
що достеменно, вмотивовано та беззаперечно підтверджують економічну
обгрунтованість тарифу на розподіл природного газу по відрізку газорозподільної
мережі від газорозподільної станції ( ГРС ) до будинку АДРЕСА_2 про відсутність
зазначених документів, відповіді не отримано. На запитання: чи свідчить
невиконання ухвали суду щодо надання оригіналів первинних документів фінансової
звітності, визначені пунктом 11 Національного положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 16 " Витрати ", що підтверджують щомісячний за
2020 - 2021 роки склад витрат на виконання послуги з розподілу природного газу
по відрізку газорозподільної мережі від ГРС селища Опішня до точки приєднання
газової мережі будинку АДРЕСА_2 до вуличної газової мережі про відсутність
зазначених документів, відповіді не отримано. На запитання: чи свідчить
невиконання ухвали суду щодо надання оригіналів щомісячних за 2020 - 2022 роки
фактичних калькуляцій ( із зазначенням найменування робіт, пов`язаних з
поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним
обслуговуванням та грошового вираження цих елементів витрат на виконання
послуги з розподілу природного газу по відрізку газорозподільної мережі від ГРС
селища Опішня до точки приєднання газової мережі будинку АДРЕСА_2 до вуличної
газової мережі про відсутність зазначених документів, відповіді не отримано.)
На запитання: чи свідчить невиконання ухвали суду щодо надання оригіналів
щомісячних бухгалтерських розрахунків ( із зазначенням найменування та
гривневих показників ) елементів витрат на розподіл природного газу по відрізку
газорозподільної мережі від газорозподільної станції ( ГРС ) до будинку
АДРЕСА_2 за 2020 - 2022 роки у розрізі: матеріальних витрат, витрат на оплату
праці, амортизаційних відрахувань, інших витрат, планованого прибутку, про
відсутність зазначених документів, відповіді не отримано. На запитання: чи
свідчить невиконання ухвали суду щодо надання офіційної інформації про те: чи
включена до тарифу розподілу природного газу по відрізку газорозподільної
мережі від газорозподільної станції ( ГРС ) до будинку АДРЕСА_2 за період 2020
- 2022 років і в якому грошовому розмірі: а) компенсація недоотриманої
позивачем за первісним позовом тарифної виручки за 2015 - 2019 рокщб)
компенсація витрат позивача за первісним позовом, пов`язаних із різницею в цінах
при закупівлі у 2015 -2019 роках природного газу, необхідного для забезпечення
ВТВ; іякщо так - то на підставі якої норми і якого Закону незалежної України
здійснено включення цих компенсацій, про відсутність зазначеної інформації,
відповіді не отримано. На запитання: чи свідчить невиконання ухвали суду щодо
надання оригіналів бухгалтерських ( банківських, касових ) документів, які
підтверджують факти отримання позивачем за первісним позовом у 2020 - 2021
роках відповідно до постанови КМУ від 26 квітня 2017 року, № 296 " Деякі
питання розрахунків за спожитий природний газ " коштів в якості оплати
споживачем ОСОБА_1 послуг з розподілу природного газу за показниками газового
лічильника, про відсутність зазначеної інформації, отримана відповідь про
відсутність документів. На запитання: які фактичні, належним чином підтверджені
витрати на розподіл природного газу в грошовому виразі виключно по відрізку
газорозподільної мережі від ГРС селища Опішня Полтавської області, до будинку
АДРЕСА_2 за період 2020-2022 років понесло щомісячно товариство Полтавагаз,
отримана відповідь про відсутність витрат.На запитання: чи можете в якості
доказів, які б підтвердили наявність у ОСОБА_1 заборгованості та її розміру,
надати суду первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України
« Про бухгалтерський облік та фінансову звітність », ствердної відповіді не
отримано. На запитання: чи містить стаття 13 Закону України « Про ринок
природного газу « обов`язок споживача ОСОБА_1 укласти договір розподілу
природного газу з AT Полтавагаз ,
відповіді не отримано. На запитання: чи містить норма статті 40 Закону України
« Про ринок природного газу « положення про те, що стороною договору розподілу
природного газу є побутовий споживач, відповіді не отримано. На запитання: чи
можете надати суду для огляду оригінал та для приєднання до справи копію
ліцензії на здійснення господарської діяльності з такими даними (як зазначено в
пункті 1.4 Типового договору розподілу природного газу, серія та номер) для
здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу на території
вулиці Соборної в селищі Опішня Полтавської області, ствердної відповіді не
отримано. На запитання: чи можете надати суду витяг з_Ліцензійного реєстру
НКРЕКП відповідно Порядку формування, ведення і користування
відомостями ліцензійного реєстру, ствердної відповіді не отримано. На
запитання: чи можете надати суду договору оренди (з переліком майна (державних
газорозподільних систем та місцевих (локальних) газопроводів, з актом прийому
передачі), акт прийому в експлуатацію державної газорозподільної системи та
місцевих (локальних ) газопроводів в межах Опішнянської територіальної громади
та перебування на законних підставах у власності чи користуванні ліцензіата для
ведення господарської діяльності, ствердної відповіді не отримано. На
запитання: чи можете Ви надати суду рішення Опішнянської селищної ради
Полтавської області про надання дозволу на будівництво на території ради
вуличних газорозподільних мереж для газозабезпечення побутових споживачів, а
саме: газопроводи низького тиску; газопроводи середнього тиску; шафові
розподільні пункти; газорозподільні установки; установки катодного захисту,
ствердної відповіді не отримано. На запитання: чи можете надати суду рішення
Опішнянської селищної ради Полтавської області, та акти про передачу від
місцевої ради (територіальної громади) до AT Полтавагаз газорозподільних
мереж для газозабезпечення побутових споживачів, а саме: газопроводи низького
тиску; газопроводи середнього тиску; шафові розподільні пункти; газорозподільні
установки; установки катодного захисту, ствердної відповіді не отримано. На
запитання: чи можете надати суду витяг з Реєстру
(переліку) суб`єктів господарювання в державному секторі економіки (державних
підприємств, їх об`єднань, дочірніх підприємств та господарських товариств,
державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків) з
інформацією про суб`єкти управління, що позивач - як Оператор ГРС, є суб`єктом
господарювання в державному секторі економіки, ствердної відповіді не отримано.
На запитання: чи можете надати суду докази щодо права AT
«Полтавагаз» здійснювати господарську діяльність у державному секторі економіки
з розподілу природного газу газорозподільними системами, а також місцевими
(локальними) трубопроводами відповідно КВЕД 35.22, ствердної відповіді не
отримано. На запитання: які належні докази в розрізі диспозицій частини пятої
статті 177, частини першої статті 81, частини першої статті 229 ЦПК України суд
має дослідити та взяти до уваги в контексті Ваших позовних вимог, отримана
відповідь про те, що всі наявні докази додані до позовної заяви. На запитання:
чи є AT
Полтавагаз суб`єктом господарської діяльності в державному секторі економіки,
що регулюється державою, і які цьому є докази у справі ствердної відповіді не
отримано. На запитання: чи є AT Полтавагаз державним або має державну частку
понад 50% у статутному капіталі і які цьому є докази у справі ствердної
відповіді не отримано. На запитання: чи є AT Полтавагаз в Реєстрі
(переліку) суб`єктів господарювання державного сектору економіки, та чи може
надати суду витяг з цього реєстру ствердної відповіді не отримано. На
запитання: чи має AT Полтавагаз повний витяг з ЄДРПОУ з
відомостями про ліцензію та КВЕД 35.22, і якщо має - чи можете надати його суду
ствердної відповіді не отримано. На запитання: чи має AT
Полтавагаз ліцензію на розподіл газу у паперовому виді, відомості про яку
внесені до ЄДРПОУ відповідно закону про ліцензування у редакції до внесення
змін 2 жовтня 2019 року, та чи можете надати суду отримана відповідь про
відсутність ліцензії. На запитання: чи
має AT
Полтавагаз на своєму балансі державні газорозподільні системи, і якщо має - чи
може на підтвердження повноважень надати акт, за яким ГРС передані - прийняті
на баланс ствердної відповіді не отримано. На запитання: чи має AT
Полтавагаз на своєму балансі місцеві (локальні) трубопроводи в селищі Опішня,
що має відповідати КВЕД 35.22, та чи може надати суду акт, за яким вони
прийняті на баланс ствердної відповіді не отримано. На запитання: чи має AT
Полтавагаз акти введення в експлуатацію державної газорозподільної системи та
місцевих (локальних) газопроводів в межах Опішнянської територіальної громади,
які укладені згідно з вимогами ДБН В.2.5-20-2001 Газопостачання,
та чи можете надати їх суду ствердної відповіді не отримано. На запитання:чи є
побутовий споживач ОСОБА_1 суб`єктом е.нергетичного ринку, і якщо так - якими
нормами законів України це визначено ствердної відповіді не отримано. На
запитання: чи має право, та на підставі якого саме закону AT
Полтавагаз без укладеного договору нараховувати ОСОБА_1 плату за розподіл
природного газу ствердної відповіді не отримано. На запитання: яким чином та на
підставі яких бухгалтерських документів AT Полтавагаз здійснює
нарахування ОСОБА_1 плати за послуги розподілу, якщо договір не укладено
отримана відповідь з посиланням на кодекс ГРМ. На запитання: чи можете Ви
належними доказами спростувати той юридичний факт, що додана до позовної заяви
заява - приєднання ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу
адресована Опішнянській дільниці Зіньківського РГП ПАТ Полтавагаз, тобто -
згідно ч. 3 статті 95 Цивільного кодексу України - не юридичній особі і не
позивачеві за первісним позовом спростувань не отримано. На запитання: чи
можете надати суду документ, на підставі якого, коли та ким було створено
особистий рахунок на особисті персональні дані ОСОБА_1 , та дозвіл ОСОБА_1 на
використання персональних даних отримана відповідь про відсутність документів.
На запитання: які саме окремі дії або роботи складає розподіл
природного газу як житлово - комунальна послуга отримана
відповідь про відсутність фахових знань в цій галузі. На запитання: чи можете
належними доказами спростувати той юридичний факт, що Законом України Про
ринок природного газу не встановлено обов`язків індивідуального
побутового споживача укладати договір розподілу природного газу, крім договору
про постачання природного газу (частина 2 статті 13), навіть в Главі 5.
Розподіл природного газу є тільки обов`язки Оператора ГРС з замовниками
(частина 1 статті 40) спростувань не надано. На запитання: чи
можете належними доказами спростувати той юридичний факт, що Законом України Про
ринок природного газу : в частині З статті 4 до компетенції
Регулятора на ринку природного газу не належить затвердження Типового договору
розподілу природного газу, адже в пункті 4-1 частини 3 статті 4 встановлено
тільки затвердження типового договору на технічне
обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових
(багатоквартирних) будинків (між власником або уповноваженою співвласниками
багатоквартирного будинку особою та оператором газорозподільної системи) спростувань
не надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що Законом України Про
ринок природного газу : в частині З статті 4 до компетенції
Регулятора на ринку природного газу не належить затверджувати/встановлювати
тарифи на розподіл природного газу для населення, адже в пункті 3 до
компетенції Регулятора віднесено затвердження
та оприлюднення у встановленому порядку ..., методологій визначення тарифів на
послуги розподілу, ... та встановлення (зміна) тарифів, які повинні забезпечити
необхідні інвестиції в газотранспортні та газорозподільні системи..спростувань
не надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що Законом України Про
ринок природного газу в частині 6 статті 4 Ціни на ринку природного
газу, що регулюються державою...не встановлено, що Кодекс газорозподільних
систем повинен містити та регулювати цивільно-правові відносини з
індивідуальними побутовими споживачами (стаття 41) спростувань не надано. На
запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що Законом України Про
житлово - комунальні послуги не визначено побутового споживача послуг
розподілу природного газу, так як в статті 1 Закону терміни вживаються в такому
значенні: 23) побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з
метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування
їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну
та комерційну діяльність; а за ч. 2 статті 14 Закону комунальні послуги з
постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної
енергії надаються виключно на підставі індивідуальних договорів спростувань не
надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що Закон України Про
ринок природного газу та Цивільний кодекс України не містять норм,
що споживання газу автоматично означає укладення договору розподілу цього газу
спростувань не надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати
той юридичний факт, що укладення договору передбачає взаємне волевиявлення
сторін і волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його
внутрішній волі (ст. 626 ЦКУ), а не односторонню волю оператора ГРС спростувань
не надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той юридичний
факт, що кодекс ГРМ не є актом цивільного законодавства та не має права
встановлювати зобов`язання для фізичних осіб-споживачів, які виходять за межі
норм Цивільного кодексу України спростувань не надано. На запитання: чи можете
Ви належними доказами спростувати той юидичний факт, що ОСОБА_1 не звертався до
АГ Полтавагаз за замовленням послуги розподілу природного газу спростувань не
надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той юридичний
факт, що факт споживання ОСОБА_1 газу не є виразом його свідомої та
добровільної згоди на укладення договору з оператором ГРС за правилами
цивільного законодавства спростувань не надано. На запитання: чи
можете належними доказами спростувати той юридичний факт, що без укладеного
ОСОБА_1 договору для нього немає визначених строків, порядку та обсягів оплати
за так званий розподіл природного газу спростувань не надано. На запитання: чи
можете належними доказами спростувати той юридичний факт, що Закон, а саме
стаття 9 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", не
зобов`язує споживача ОСОБА_1 автоматично платити за послуги, які не були
зафіксовані договором спростувань не надано. На запитання: чи
можете належними доказами спростувати той юридичний факт, що Договір є
обов`язковою умовою для виникнення договірних зобов`язань спростувань не
надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той юридичний
факт, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір
мають бути первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" спростувань не
надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що ОСОБА_1 є індивідуальним споживачем відповідно до п. 1 ч. 1
статті 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги, а не
побутовим споживачем чи замовником послуг розподілу природного газу, як це
визначено у статті 1 Закону України Про
ринок природного газу спростувань не надано. На запитання:чи можете
належними доказами спростувати той юридичний факт, що відповідно до п. 37 ч. 1
статті 1 Закону України Про ринок природного газу, споживач ОСОБА_1 -
це отримувач природного газу, а не замовник послуг його розподілу спростувань
не надано. На запитання: чи можете належними доказами спростувати той
юридичний факт, що ОСОБА_1 як побутовий споживач за
п. 23 ч. 1 статті 1 Закону України Про
ринок природного газу є придбавачем газу, а не послуг розподілу придбаного
газу спростувань не надано. На запитання:чи можете належними доказами
спростувати той юридичний факт, що Закон України «Про ринок природного газу» не
містить положення про те, що договір розподілу є договором приєднання, що
виключає його автоматичне застосування до споживачів спростувань не надано. На
запитання: чи можете належними доказами спростувати той юридичний факт, що
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає індивідуального
споживача ОСОБА_1 як отримувача комунальної послуги, а не як замовника послуг
розподілу газу спростувань не надано. На запитання: чи
можете належними доказами спростувати той юридичний факт, що Вами не надано
доказів, що AT «Полтавагаз» робило звірку кожен місяць із
відповідачем ОСОБА_1 по факту отримання ним послуг з так званого розподілу
природного газу, і що йому щомісячно направлялися відповідні фінансові
документи, які підписані посадовоми особами, як того вимагає ДСТУ 4163:2003 та
ДСТУ 4163: 2020 спростувань не надано.
Представник ТОВ Полтавагаззбут та
директор Перерва Г.С. в судових засіданнях надали наступні показання: На
запитання: від кого, у який спосіб і на підставі якої норми і якого закону чи
нормативного акту до 1 січня 2020 року товариство " Полтавагаз"
отримувало частку коштів за так званий " розподіл природного газу " з
огляду на той достеменний факт, що за спожитий природний газ оплата споживачем
здійснювалася виключно за показниками газового лічильника постачальнику
природного газу, тобто ТОВ « Полтавагаззбуту » ствердної відповіді не отримано.
2) На запитання: чи було отримання товариством " Полтавагаз " коштів
до 1 січня 2020 року наслідком виконання норми частини шостої статті 11 Закону
України " Про ринок природного газу " та постанови КМУ від 26 квітня
2017 року, № 296 " Деякі питання розрахунків за спожитий природний газ
" ствердної відповіді не отримано. На запитання: який бухгалтерсько -
банківський механізм перерахування належної товариству " Полтавагаз "
частки коштів за послугу з розподілу природного газу на виконання вищевказаних
Закону та постанови Уряду ствердної відповіді не отримано. На запитання: чи
перераховується з 1 січня 2020 року у такий же спосіб на рахунки товариства «
Полтавагаз » частку від сплачених споживачем ОСОБА_1 . Вам - як постачальнику
природного газу - коштів за спожитий споживачем природний газ по щомісячним
показникам газового лічильника, а якщо ні - то хто із суб`єктів ринку
природного газу чи банківської системи України вчинив порушення Закону України
" Про ринок природного газу " та вищезазначеної постанови Кабінету
Міністрів України, припинивши перерахування частки коштів ствердної відповіді
не отримано. На запитання: чи можете вмотивовано спростувати офіційно -
оприлюднену інформацію ТОВ « Полтавагаззбут », відповідно до якої на вимогу
Постанови КМУ від 26.04.2017 року, №286, норматив перерахування коштів з
поточного рахунку із спеціальним режимом використання ТОВ «Полтавагаззбут» на
поточний рахунок товариства «Полтавагаз» при постачанні природного газу
категорії « побутові споживачі » на грудень 2019 року становив 12, 94 %
спростувань не надано. На запитання: чи можете вмотивовано спростувати офіційно
- оприлюднену інформацію ТОВ « Полтавагаззбут », відповідно до якої на вимогу
Постанови КМУ від 26.04.2017 року, № 286, норматив перерахування коштів з поточного
рахунку із спеціальним режимом використання ТОВ « Полтавагаззбут » на поточний
рахунок товариства « Полтавагаз » при постачанні природного газу категорії «
побутові споживачі » на січень 2020 року становив 11, 52 % спростувань не
надано.
Представник Кабінету
Міністрів України в судових засіданнях надав наступні показання: на запитання:
чи є відповідно до статті 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів
України обов`язковими до виконання отримана ствердна відповідь. На запитання:
чи є постанова Кабінету Міністрів України № 296 від 26 квітня 2017 року Деякі
питання розрахунків за спожитий природний газ станом
на теперішній час чинною отримана ствердна відповідь. На запитання: чи
передбачає стаття 13 Закону України « Про ринок природного газу « обов`язок
споживача ОСОБА_1 укласти договір розподілу природного газу з AT «
Полтавагаз» ствердної відповіді не отримано. На запитання: чи містить норма
статті 40 Закону України «Про ринок природного газу" положення про те, що
стороною договору розподілу природного газу є побутовий споживач спростувань не
отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що повноваження
НКРЕКП щодо встановлення тарифів на розподіл газу для населення обмежуються
лише затвердженням та оприлюдненням методологій визначення тарифів на послуги
розподілу, як зазначено в пункті 3 частини 3 статті 4 Закону України Про
ринок природного газу ні підтверджень, ні спростувань не отримано.
На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що згідно із Законом України Про
ринок природного газу не встановлено обов`язків індивідуального
побутового споживача укладати договір розподілу природного газу, крім договору
про постачання природного газу ( частина 2 статті 13 ), навіть в главі 5.
РОЗПОДІЛ ПИРОДНОГО ГАЗУ є тільки обов`язок Оператора ГРС з замовниками (
частина 1 статті 40 ) отримана ствердна відповідь. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що згідно із Законом України Про
ринок природного газу : в частині 3 статті 4 до компетенції
Регулятора на ринку природного газу не належить затвердження Типового договору
розподілу природного газу, адже в пункті 4-1 частини 3 статті 4 встановлено
тільки затвердження типового договору на технічне
обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових
(багатоквартирних) будинків (між власником або уповноваженою співвласниками
багатоквартирного будинку особою та оператором газорозподільної системи) спростувань
не отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що згідно із
Законом України Про ринок природного газу :в
частині 3 статті 4 до компетенції Регулятора на ринку природного газу не
належить затверджувати/встановлювати тарифи на розподіл природного газу для
населення, адже в пункті 3 до компетенції Регулятора віднесено затвердження
та оприлюднення у встановленому порядку ..., методологій визначення тарифів на
послуги розподілу, ... та встановлення (зміна) тарифів, які повинні забезпечити
необхідні інвестиції в газотранспортні та газорозподільні системи... отримана
ствердна відповідь. На запитання: чи підтверджуєте
той юридичний факт, що згідно із Законом України Про
ринок природного газу : в частині 6 статті 4 Ціни
на ринку природного газу, що регулюються державою"...не встановлено, що
Кодекс газорозподільних систем повинен містити та регулювати цивільно-правові
відносини з індивідуальними побутовими споживачами (стаття 41) отримана
ствердна відповідь. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що згідно із Законом України Про
ринок природного газу : Законом не визначено побутового споживача
послуг розподілу природного газу, так як в статті 1 Закону терміни вживаються в
такому значенні: 23) побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває
природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі
для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не
включає професійну та комерційну діяльність отримана ствердна відповідь. На
запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що згідно із Законом України Про
житлово - комунальні послуги : за частиною 2 статті 14 Закону комунальні
послуги з постачання та розподілу природного газу надаються виключно на
підставі індивідуальних договорів отримана ствердна відповідь. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що Закон України Про
ринок природного газу та Цивільний кодекс України не містять норм,
що споживання газу автоматично означає укладення договору розподілу цього газу
відповіді не отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що
укладення договору передбачає взаємне волевиявлення сторін і волевиявлення
учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (стаття
626 ЦКУ), а не односторонню волю оператора ГРС отримана ствердна відповідь. На
запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що кодекс ГРМ не є актом
цивільного законодавства та не має права встановлювати зобов`язання для
фізичних осіб-споживачів, які виходять за межі норм Цивільного кодексу України
відповіді не отримано. На запитання: чи підтверджуєте Ви той юридичний факт, що
використання ОСОБА_1 природного газу за договором з постачальником без
оформленого відповідно цивільного законодавства договору послуг розподілу газу
з AT
Полтавагаз не є вираженням згоди на конкретні умови договору, особливо якщо
споживач ОСОБА_1 не волевиявив, не надавав своєї згоди в заяві-приєднання та в
акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності
сторін , не підписував акти виконаних робіт, акти звірки тощо відповіді не
отримано. На запитання: Чи підтверджуєте Ви той юридичний факт, що
факт споживання ОСОБА_1 газу не є виразом його свідомої та добровільної згоди
на укладення договору з оператором ГРС за правилами цивільного законодавства
відповіді не отримано.На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що без
укладеного ОСОБА_1 договору для нього немає визначених строків, порядку та
обсягів оплати за так званий розподіл природного газу відповіді не отримано. На
запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що Закон, а саме стаття 9
Закону України "Про житлово - комунальні послуги ", не зобов`язує
споживача ОСОБА_1 автоматично платити за послуги, які не були зафіксовані
договором відповіді не отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний
факт, що Договір є обов`язковою умовою для виникнення договірних зобов`язань
отримана ствердна відповідь. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт,
що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір мають бути
первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність" ні підтверджень, ні
спростувань не отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що
ОСОБА_1 є індивідуальним споживачем відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6
Закону України Про житлово-комунальні послуги, а не
побутовим споживачем чи замовником послуг розподілу природного газу, як це
визначено у статті 1 Закону України Про
ринок природного газу, а якщо не підтверджуєте - то нормами якого закону Ви
можете спростувати цей юридичний факт ні підтверджень, ні спростувань не
отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що відповідно до
пункту 37 частини 1 статті 1 Закону України Про
ринок природного газу, споживач ОСОБА_1 - це отримувач природного газу, а не
замовник послуг його розподілу ні підтверджень, ні спростувань не отримано. На
запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що ОСОБА_1 як побутовий
споживач за пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону
України Про ринок природного газу є
придбавачем газу, а не послуг розподілу придбаного газу ні підтверджень, ні
спростувань не отримано. На запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що
Закон України «Про ринок природного газу» не містить положення про те, що
договір розподілу є договором приєднання, що виключає його автоматичне
застосування до споживачів ні підтверджень, ні спростувань не отримано. На
запитання: чи підтверджуєте той юридичний факт, що Закон України «Про
житлово-комунальні послуги» визначає індивідуального споживача ОСОБА_1 як
отримувача комунальної послуги, а не як замовника послуг розподілу газу ні
підтверджень, ні спростувань не отримано.На запитання: чи підтверджуєте той
юридичний факт, що згідно статті 627 Цивільного кодексу України примусове
нав`язування договору суперечить принципу свободи договору ні підтверджень, ні
спростувань не отримано. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що оскільки Постанови НКРЕКП №3037 від
24.12.2019р; №2460 від 16.12.2020р.; №129 від 30.01.2021р. та №2764 від
22.12.21р., «Про встановлення тарифу на послуги розподілу п риродного газу для AT
«ПОЛТАВАГАЗ» - на які позивач посилаєтеся у позовній заяві - не зареєстровані у
відповідності до вимог статті 117 Конституції України та Указу Президента
№493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших
органів виконавчої влади», - то вони чинності ще не набули, тому тариф,
вказаний в них, не є обов`язковим для споживача ОСОБА_1 , якщо він з ним не
погодився, ні підтверджень, ні спростувань не отримано. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що відповідно пунктів 1, 3, ч. 1 статті 3
Закону України Про НКРЕКП Регулятор
здійснює державне регулювання шляхом: нормативно-правового регулювання у
випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом та формування
цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації
відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору
законом ні підтверджень, ні спростувань не отримано. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що відповідно абзацу 9 пункту 3 частини 1
статті 17 ЗУ Про НКРЕКП Регулятор
розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: порядки (методики)
формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для
суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а
також для інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у
сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані
Регулятору законом, ні підтверджень, ні спростувань не отримано. На запитання:
чи підтверджуєте той юридичний факт, що відповідно пункту 13 частини 1 статті
17 Закону України Про НКРЕКП Функції
та повноваження Регулятора визначено повноваження НКРЕКП щодо
встановлення цін та тарифів: встановлює державні регульовані ціни і тарифи
на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів
господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та
комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, ні
підтверджень, ні спростувань не отримано. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що відповідно частини 7 статті 14 Закону
України Про НКРЕКП рішення
Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань
встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін
(тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін
(тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за
днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора ні
підтверджень, ні спростувань не отримано. На запитання: чи підтверджуєте той
юридичний факт, що в законодавстві України відсутній Закон, яким надано
повноваження НКРЕКП встановлювати ціни/тарифи для населення, в т.ч. для
побутових споживачів ні підтверджень, ні спростувань не отримано.На запитання:
яким органом, згідно з чинним законодавством України, має бути встановлено
тарифи на розподіл природного газу для населення або побутових споживачів, якщо
НКРЕКП не надано таких повноважень відповіді не отримано. На запитання: чи
підтверджуєте той юридичний факт, що для того, щоб НКРЕКП набула статусу
центрального органу виконавчої влади, вона згідно статті 116 Конституції
України, статті 5 Закону Про центральні органи виконавчої влади та
абзацу 1 п. 1 статті 1 Закону Про НКРЕКП має
бути утвореною виключно Кабінетом Міністрів України відповіді не отримано. На
запитання: чи мають бути зареєстрованими в Міністерстві юстиції України
нормативно правові акти щодо встановлення цін та тарифів для населення або
побутових споживачів відповідно статті 117 Конституції України, Указу
Президента № 493/92 від 3 жовтня 1992 року, Положення про державну реєстрацію
нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади,
затвердженого Постановою КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731, статті 15 Закону Про
природні монополії відповіді не отримано».
Представники Опішнянської
селищної ради Полтавської області в судових засіданнях надали наступні
показання: На запитання: чи було товариство « Полтавагаз » замовником
будівництва та монтажу газопроводу по вулиці Соборній в селищі Опішня
Полтавської області відповіді не отримано. На запитання: чи виконувало
товариство « Полтавагаз » будівництво та монтаж газопроводу по вулиці Соборній
в селищі Опішня Полтавської області, і якщо так - чи можете надати Високому
суду рішення Опішнянської селищної ради Полтавської області про надання дозволу
цьому товариству на будівництво на території ради вуличних газорозподільних
мереж для газозабезпечення побутових споживачів, а саме: газопроводів низького
тиску; газопроводів середнього тиску; шафових розподільних пунктів;
газорозподільних установок; установок катодного захисту відповіді не отримано.
На запитання: чи був прийнятий в експлуатацію газопровід по вулиці Соборній в
селищі Опішня Полтавської області переданий товариству « Полтавагаз» у
власність, користування, господарське відання, оренду, оперативне управління, і
якщо так - чи можете надати Високому суду оригінал Акту приймання газопроводу в
експлуатацію, оригінали документів про право власності, користування,
господарського відання, оренди, оперативного управління з переліком майна
державних газорозподільних систем та місцевих (локальних) газопроводів в межах
Опішнянської територіальної громади та рішення Опішнянської селищної ради
Полтавської області про передачу від місцевої ради (територіальної громади) до AT Полтавагаз газорозподільних
мереж для газозабезпечення побутових споживачів, а саме: газопроводів низького
тиску; газопроводів середнього тиску; шафових розподільних пунктів;
газорозподільних установок; установок катодного захисту відповіді не отримано.
На запитання: кому належить право власності на газопровід по АДРЕСА_2
відповідно до норм статті 60 Закону України Про
місцеве самоврядування в Україні ,
статей 327, 331 Цивільного кодексу України відповіді не отримано.
Цивільним кодексом України
унормовано наступне:
Стаття 13. Межі здійснення
цивільних прав
1.Цивільні права особа
здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2.При здійсненні своїх прав
особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб...
3.Не допускаються дії
особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання
правом в інших формах.
4.При здійсненні цивільних
прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Стаття 14. Виконання
цивільних обов`язків
1.Цивільні обов`язки
виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2.Особа не може бути
примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
3.Виконання цивільних
обов`язків забезпечується засобами відповідальністю, які встановлені договором
або актом цивільного законодавства.
Відповідно до правил статей
2, 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має
відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його
реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових
прав та інтересів управомоченої особи.
Надаючи правову оцінку
належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його
ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з
прав людини (далі - ЄСПЛ ) від 15 листопада 1996 року у справі" Chahal v. the United Kingdom
" (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана
норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення
прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином
вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Пунктом 11 розділу II
" Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету
Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність
та обов`язки ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на
1098 засіданні заступників міністрів задекларовано наступне:
"Зовнішня незалежність
не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів
суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються
та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як
гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права.
Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності
сторін перед судом. "
У рішенні від 31 липня 2003
року у справі " Дорани проти Ірландії " ЄСПЛ зазначив, що поняття
" ефективний засіб " передбачає запобігання порушенню або припиненню
порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного
права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це
запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції,
або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "
Каіч та інші проти Хорватії " (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ
вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право
на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким
чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Крім того, Конституційний
Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №
3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошуе на тому, що правосуддя за своєю суттю
визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і
забезпечує ефективне поновлення в правах.
Такі правові позиції
Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі
№310/7353/13-ц та від 17 березня 2020року у справі 274/4841/17.
Велика Палата Верховного
Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу
захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом
якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або
оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є
ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу,
характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями
наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати
Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №
14-144цс18 ), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження №
12-187гс18), від ЗО січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження №
14-338цс18).
Таким чином, ефективний
спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним
наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом
порушених прав.
У постанові ВСУ від 10
жовтня 2012 року у справі № 6 - 11 Оце 12 зазначено наступне:
" Закон України «Про
житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV
від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських
відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово- комунальних
послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та
обов`язки.
Аналіз цього Закону дає
підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії,
який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами
у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Разом з тим ст. 4 Закону №
1875-IV
від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері
житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України
і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового
законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у
сфері житлово-комунальних послуг.
ЦК України у ст. ст. З, 6,
203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема
поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як
різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626
ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.
208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у
письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього
Кодексу.
Договір є укладеним, якщо
сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст.
638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст.
642 - 643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК
України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на
розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до
актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади
свободи договору у ст. ст. 6,627, ЦК України визначає, що свобода договору
полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі
контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи
договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною,
оскільки відповідно до абз. 2 ч. З ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні
договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти
всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення
узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до
яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного
законодавства.
Водночас ч. 1 ст. 19 Закону
№ 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що
відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг
здійснюються виключно на договірних засадах ".
Відповідно до статті 6 ЦК
України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами
цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного
законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений
актами цивільного законодавства, свої відносини, які неврегульовані цими
актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного
законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в
договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо
в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для
сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті
відносин між сторонами.
Аналіз положень статей 4, 6
ЦК України щодо видів актів цивільного законодавства, їх ієрархії та
взаємозв`язку з цивільно-правовим договором, вказує на те, що цивільні
правовідносини регулюються, в першу чергу, договором (в даному випадку - Типовим
договором розподілу природного газу), далі - ЦК України та іншими законами
України (в даному випадку , Законом України " Про ринок природного газу
", Законом України «Про захист прав споживачів»), після цього - іншими
нормативно-правовими актами органів державної влади, в тому числі затвердженим
постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2494 Кодексом газорозподільних систем.
При цьому, згідно зі
статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона
(виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати
послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної
діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу,
якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися
до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Відповідно до частини
першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за
плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки
та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою
статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених
договором або актом цивільного законодавства.
За пунктом 17 статті 1
Закону України " Про захист прав споживачів " послуга - діяльність
виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором
матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним
замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно зі статтею 40 Закону
України " Про ринок природного газу " розподіл природного газу
здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в
порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими
нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор
газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу
природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного
газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи
вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договіррозподілу природного
газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має
забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів
розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є
публічним.
Відповідно до пунктів 1.1,
1.3, 1.4 Розділу І Типового договору розподілу природного газу (у відповідній
редакції на час виникнення спірних відносин), затвердженого постановою НКРЕКП
від 30.09.2015 року № 2498, цей Типовий договір розподілу природного газу (далі
- Договір) є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного
газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які
належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також
правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної
системи. Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог
статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк.
Фактом приєднання споживача
до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь -
яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання
підписаної споживачем заяви-приєднання за відповідною формою та/або сплата
рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного
газу. Послуга з розподілу природного газу - послуга оператора ГРМ, яка
надається споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу
споживача до газорозподільної системи в межах приєднаної потужності його
об`єкта і розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику)
природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до
межі балансової належності об`єкта споживача.
Згідно з Розділом II
Типового договору розподілу природного газу за цим договором оператор ГРМ
зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач
зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі,
строки та порядку, визначені цим договором.
Обов`язковою умовою надання
споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта,
підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ.
Комплексний аналіз
процитованих вище положень договору та законів, вказує на те, що, по-перше,
послуги з розподілу природного газу надаються виключно на підставі укладеного
між сторонами договору.
По-друге, за загальним
правилом, обов`язок замовника (споживача) з оплати послуги виникає за умови її
фактичного надання виконавцем та її одночасного споживання замовником і порядок
оплати та принципи розрахунків за надані послуги визначаються укладеним між
сторонами договором.
По-третє, положеннями
Кодексу газорозподільних систем визначається порядок розподілу природного газу,
а порядок оплати послуг з розподілу природного газу має визначатись відповідним
договором.
Визначення
цивільно-правового зобов`язання містить стаття 509 ЦК України, відповідно до
якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)
зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати
майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від
вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах
добросовісності, розумності та справедливості.
Натомість, стаття 526 ЦК
України визначає загальні умови виконання зобов`язання, відповідно до яких
зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та
вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких
умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
В порушення частини першої
статті 81 ЦПК України позивач за первісним позовом та його представник не
надали суду належних та допустимих доказів існування цивільних правовідносин
щодо надання послуг розподілу (переміщення) природного газу газорозподільною системою
відповідно до Типового договору розподілу природного газу, затверджено
постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері
енергетики та комунальних послуг ( далі НКРЕКП) від 30.09.2015 року №2498,
(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 листопада 2015 року за №
1384/27829), Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП
№2494 від 30.09.2015 року, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за
№1379/ 27824), та Закону України "Про ринок природного газу ".
Дійсно, відповідно до п.
1.3 Типового договору розподілу природного газу цей Договір є договором
приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634 641 та 642
Цивільного Кодексу України на невизначний строк.
Фактом приєднання споживача
до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких
дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної
споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових
споживачів) до цього Договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ
направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною в додатку 3 до
цього Договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально
підтверджене споживання природного газу.
Відповідно до статті 714 ЦК
України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через
приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій
стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені
договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих
ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а
також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання
енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються
загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо
інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом
можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання
енергетичними та іншими ресурсами.
В судовому засіданні
представник позивача за зустрічним позовом, визнав ту обставину, що ОСОБА_1
споживав природний газ, проте позивач за первісним позовом та його представник,
в порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України, не надали суду належних
та допустимих доказів, що ОСОБА_1 природний газ постачався саме позивачем за
первісним позовом.
Так, в матеріалах справи
відсутня, а представником позивача не надано суду заяви-приєднання до умов договору
розподілу природного газу, яка була б надіслана чи надана ОСОБА_1 , та ним
підписана з 1 січня 2020 року, а не 21 квітня 2016 року, адресована якійсь
дільниці якогось РГП якогось ПАТ.
Згідно абзацу 2 пункту 6.6
розділу VI Типового договору розподілу природного газу
оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором
здійснюється споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в
якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка
оператора ГРМ.
Проте, в матеріалах справи
відсутні, а представником позивача за первісним позовом не надано суду доказів,
які б підтверджували, що ОСОБА_1 з січня 2020 року був наданий хоча б один
рахунок позивача, як оператора ГРМ, на оплату вартості послуги з розподілу природного
газу, і ОСОБА_1 оплатив, або свідомо не оплатив вартість послуги з розподілу
природного газу хоча б за одним рахунком.
Також, представник позивача
не надала суду жодного доказу, який би підтверджував той факт, що ОСОБА_1 , як
споживач, спожив саме той природний газ, який йому розподілив (перемістив),
саме позивач за первісним позовом, і що позивач за первісним позовом для
ОСОБА_1 є єдиним діючим постачальником природного газу для побутових потреб.
Посилання позивача за
первісним позовом на доказ у вигляді ліцензії на розподіл природного газу,
виданої на підставі постанови НКРЕКП від 15.06.2017 року № 778 із змінами,
внесеними постановою НКРЕКП від 04.06.2019 року № 941, є безпідставне та
незаконне, так як з вказаної постанови вбачається, що акціонерне товариство
" Оператор газорозподільної системи " Полтавагаз " надає послугу
з розподілу природного газу в межах території Полтавської області, де
знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському
віданні, користуванні чи експлуатації АГ "ОГР" Полтавагаз ",
проте представники позивача не надали суду жодного доказу, що у власності,
господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT
"ОГС' Полтавагаз " в адміністративно - територіальних межах селища
Опішня Полтавської області перебуває газорозподільна система, володіючи якою,
позивач за первісним позовом надавав ОСОБА_1 послуги з постачання природного
газу, а також, що позивач за зустрічним позовом підключений до даної (належної
позивачу за первісним позовом на законних підставах) газорозподільної системи.
За статтею 24
Господарського кодексу України ( далі по тексту - ГК України управління
господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через
систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та
органів місцевого самоврядування виключно щодо тих суб`єктів господарювання,
які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на
основі права господарського відання або права оперативного управління.
За статтею 133 ГК України
основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх
господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права -
право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність
може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права
користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно статті 141 ГК
України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові
комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно,
інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки,
паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також
майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення
необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне
користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання
його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної
влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського
народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.
Об`єкти державної
власності, що використовуються у процесі провадження діяльності з передачі
електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, на
підставі рішення суб`єкта управління та відповідного договору закріплюються на
праві господарського відання за суб`єктами господарювання, у статутному
капіталі яких 100 відсотків корпоративних прав належать державі, чи суб`єктом
господарювання, у статутному капіталі якого 100 відсотків корпоративних прав
належать державі, або виключно з метою відокремлення діяльності з
транспортування природного газу за суб`єктом господарювання, у статутному
капіталі якого 100 відсотків належать зазначеним у цій частині суб`єктам.
Звіт про результати
діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах
енергетики та комунальних послуг у 2020 році, затверджений постановою комісії №
893 від 26 травня 2021 року, містить наступні офіційні дані:структура власності
AT
" Полтавагаз " ( в % ) становить (додаток 3.1.2.): приватна власність
- 75 %; державна власність - 25 %.
Будь - які витяги з Єдиного
реєстру об`єктів державної власності про право власності / право користування /
право оренди, будь- які рішення органів влади чи місцевого самоврядування,
будь-які встановлені Господарським чи Цивільним кодексами України договори про
право господарського відання, право оперативного управління, право користування
(сервітуту) позивача за первісним позовом на відрізок газової мережі, ГРП, ШРП
від ГРС селища Опішня Полтавської області до точки приєднання газової мережі
будинку АДРЕСА_2 до вуличної газової мережі в матеріалах справи відсутні.
Посилання, як на доказ, на
надані позивачем за первісним позовом розрахунки заборгованості ОСОБА_1 , як
документальне підтвердження факту розподілу (переміщення) природного газу в
будинок АДРЕСА_2 є безпідставним та незаконним, оскільки, дані розрахунки
сформовані самим позивачем за первісним позовом і в них відсутні дані про те,
що споживач ОСОБА_1 підключений до газорозподільної системи, яка перебуває у
власності, господарському віданні користуванні чи експлуатації AT
"ОГС" Полтавагаз ", а також в даних розрахунках відсутні
відомості, що даний природний газ поставлений ОСОБА_1 , саме позивачем за
первісним позовом за допомогою газорозподільної мережі, що на законних
підставах перебуває у власності чи користуванні оператора ГРС, тобто позивача -
АГ "ОГС " Полтавагаз ".
У постанові колегії суддів
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16
червня 2021 року у справі № 570/997/19 зазначено наступне:
" Відповідно до частин
першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно
ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення,
ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм
процесуального права.
Частиною першою статті 15
ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі
його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини
першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа
має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом
своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це
передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи
реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту
суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові
заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (
визнання ) порушених ( оспорюваних ) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено
статтею 16 ЦК України.
Застосування конкретного
способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за
захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання
або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є
ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу,
характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями
наслідкам.
Верховний Суд наголошує, що
позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних
підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її
прохальної частини, які можуть бути недосконалими".
За статтями 21, 68
Конституції України права людини є непорушними і кожен зобов`язаний неухильно
додержуватися Конституції України та законів Укрїїни, не посягати на права
інших людей.
Право кожного на
справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення пункту 1 статті 6
вказаної Конвенції передбачають, що суд має бути безстороннім. Європейський суд
з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що " правосуддя
повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться " (
рішення у справі " Де Куббер проти Бельгії " від 26 жовтня 1984 року,
пункт 26 ), рішення у справі " Білуха проти України " від 9 листопада
2006 року, пункт 53).
Тобто, суддя має
забезпечити відсутність будь-яких сумнівів у його необ`єктивності.
У рішенні Конституційного
Суду України від 2 листопада 2004 року № 15- рп/2004 визначено, що відповідно
до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє
принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та
правозастосовну діяльність.
У пункті 16 розділу II
доповіді Європейської комісії "За демократію через право "
(Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року, № 512/2009, схваленої Комісією
на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року Верховенство права"
( CDL-AD
(2011) ООЗгєу ), вказано, що Rule of Law (
верховенство права ) є невід`ємною частиною будь-якого демократичного
суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений
повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на
основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав
можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді,
де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами.
Отже, предметом
верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою.
Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов`язковими елементами
верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до
правосуддя, де законність - це принцип, який означає дотримання законів (пункт
42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами
державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права,
з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необгрунтованих, нерозумних чи
деспотичних рішень ( пункт 52 ). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає,
зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій
на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості - основоположної
цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб
судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та
ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати
закон до фактичних обставин згідно з відповідною - тобто достатньо прозорою і
передбачуваною - методологією тлумачення (пункт 54 ).
Частиною другою статті 48
Закону України " Про судоустрій і статус суддів " встановлено, що
суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись
при цьому принципом верховенства права.
Пунктами 1, 2 частини
сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов`язаний справедливо,
безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до
закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил
суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти
поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду,
забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Згідно зі статтею 2 Закону
України " Про судоустрій і статус суддів " суд, здійснюючи правосуддя
на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та
повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а
також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною
Радою України.
Відповідно до положень
статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий
розгляд і вирішення цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої
статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,
поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі
доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим
Кодексом випадках.
Частиною 2 статті 9,
частиною 2 статті 48, пунктом першим частини 7 статті 56 Закону України "
Про судоустрій і статус суддів " задекларовано наступні норми: суд створює
такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у
реалізації наданих процесуальних прав, визначених процесуальним законом; суддя
здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при
цьому принципом верховенства права; суддя зобов`язаний справедливо,
безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до
закону з дотриманням засад і правил судочинства. Обгрунтованість і
вмотивованість юридичних процесуальних документів у судовому процесі виступає
важливою гарантією дотримання положень статті 129 Конституції України, згідно з
якою до основних засад судочинства належить, зокрема, змагальність сторін та
свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості, розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, а також положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд
його справи.
У " Висновку № 11
(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів
Ради Європи щодо якості судових рішень" звертається увага на наступне:
пункт 31:" Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами
та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування
юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів; лише в
такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й
вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор
відновлення суспільної гармонії; пункт 34: "Судові рішення повинні у
принципі бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином
від якості його обґрунтування; пункт 35: "Виклад підстав прийняття рішення
не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а
насамперед є гарантією проти свавілля. По - перше, це зобов`язує суддю дати
відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення
й забезпечують його правомірність; по - друге, це дає можливість суспільству
зрозуміти, яким чином функціонує судова система"; пункт 36: "
Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й
несу переч ливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку
міркувань, які призвели суддю до ухваленого ним рішення "; пункт 37:
" Обгрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених
Європейським судом з прав людини "; пункт 38: " У викладі підстав для
прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен
окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це - важливий запобіжник, оскільки
він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були
досліджені, а отже суддя взяв їх до уваги "; пункт 41: " 3 тим/щоб
дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно
засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його
розгляд "; пункт 42: " Щодо змісту, то судове рішення повинно містити
дослідження фактичних обставин та питань права, що лежать в основі спору
"; пункт 43: " При дослідженні фактичних обставин справи судді,
можливо, доведеться розглянути заперечення стосовно доказів, особливо щодо їх
прийнятності. Суддя має також вирішити, наскільки переконливими є фактичні
докази, які ймовірно стосуються предмета спору "; пункт 44: "
Дослідження питань права пов`язано із застосуванням правил національного,
європейського та міжнародного права. В обґрунтуванні повинні міститися
посилання на відповідні положення Конституції або відповідні норми
національного, європейського або міжнародного права "; пункт 45: "
Виклад обґрунтування на основі детального дослідження розглянутих питань права
слід готувати з особливою ретельністю з тим, щоб воно відповідало очікуванням
сторін та суспільства "; пункт 47: " Визнаючи повноваження судді
тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній
визначеності. Адже юридична визначеність гарантує передбачуваність змісту та
застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної
судової системи. Справедливе ведення судового процесу, правильне застосування
юридичних принципів та оцінювання фактів справи... є ключовими елементами, що
сприяють досягненню високої якості рішень ".
Пункти 60, 62, 63
Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету
Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність
та обов`язки, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17листопада 2010 року
на 1098 засіданні заступників міністрів, містять наступні норми: Під час
розгляду всіх справ судді повинні діяти незалежно та неупереджено,
забезпечувати сторонам можливість бути об`єктивно вислуханими, пояснювати за
потреби процедурні питання. Судді мають діяти без будь-якого неналежного
зовнішнього впливу на судовий розгляд і відповідно поводитися. Судді повинні
розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.
Судді повинні чітко викладати причини прийняття рішень простою та зрозумілою
мовою. Чи не основним аспектом обґрунтованості рішення згідно практики
Європейського Суду з прав людини є необхідність продемонструвати сторонам, що
вони були почуті.
Так, у пункті 58 Рішення у
справі " Серявін та інші проти України " від 10 лютого 2010 року (
заява № 4909/04 ) зазначено: "Суд повторює, що згідно з його усталеною
практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням
правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним
чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має
виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення ".
У пункті 30 Рішення у
справі " Гірвісаарі проти Фінляндії " від 27 вересня 2001 року (заява
№ 49684/99 ) вказано: "Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає
в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
мотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його
перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення
може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя ".
У рішенні у справі "
Бендерський проти України " від 15 листопада 2007 року ( заява № 22750/02
) Європейський суд "... нагадує, що відповідно до практики, яка відображає
принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі
висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Конвенція не гарантує захист
теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних
(рішення у справі " Артіко проти Італії " від 13 травня 1980 року ).
Право може вважатися
ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді" заслухані",
тобто належним чином вивчені судом (рішенняу справі " Дюлоранс проти
Франції " від 21 березня 2000 року, пункт 33; рішення у справі "
Донадзе проти Грузії " від 7 березня 2006року, пункти 32, 35 ).
У Рішенні ЄСПЛ "
Олександр Волков проти України " ( заява № 21722/77 ) від 27 травня
2013року констатовано наступне:
" 104. Як
правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності.
Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1
статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним
критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді,
тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій
справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення
того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні
гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його
безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria),
від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та З30, та «Веттштайн проти
Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland),
заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
105.Проте
між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного
розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні
побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача
(об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її
особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану
проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus)
[ВП], заява № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких
випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності
судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної
безсторонності (див. рішення від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполучного
Королівства» (Pullar v. the United Kingdom), n.
32, Reports
1996-III).
106.У
цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не
лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже
йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у
громадськість (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти
Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, №
86)."
Таким чином, позивач за
первісним позовом належними та допустимими доказами не довів, що ним може
заявлятися вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з так
званого розподілу природного
газу, так як в позові наведено посилання на обставини, які суперечать наданим
позивачем за первісним позовом доказам, у звязку з чим, вимоги та доводи
позивача за первісним позовом не заслуговують на будь - яку увагу, а тим паче -
задоволення, з наступних правових підстав.
В ст.117 Конституції
України вказано: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств
та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку,
встановленому законом. Тобто, реєстрація нормативних актів передбачена у ст.117
Конституції України, та Указі Президента №493/92 - це дія, яка є підставою для
набуття чинності. Статтею 8 Конституції
України передбачено, що: в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має
найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на
основі Конституції України і повинні відповідати їй.
У відповідності до ст.19
Конституції: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
НКРЕКП є у переліку
центральних органів виконавчої влади, а її Постанови про встановлення тарифу на
розподіл газу - є нормативно-правовими актами, що зачіпають права, свободи й
законні інтереси громадян, їх норми поширюються на невизначене коло осіб та
вони розраховані на неодноразове застосування.
Відповідно до норми ст. 14
Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у
сферах енергетики та комунальних послуг у частині 6. Рішення Регулятора не
підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відповідно до
ст.117 Конституції України не відповідають, тому у спірних правовідносинах
застосуванню підлягає нормативний акт який має вищу силу.
Оскільки спеціальний Закон
про реєстрацію нормативних актів досі Верховної Радою не прийнятий, то є Указ
Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів
міністерств та інших органів виконавчої влади», у якому передбачено:
Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності
через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку
надання їм чинності.
У позові є розрахунок
заборгованості за надання послуг розподілу природного газу, який здійснений на
підставі Постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у
сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП): №2460 від 16.12.2020р. та
№2764 від 22.12.21р. «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного
газу для AT «Полтавагаз». Самі Постанови до Позову не
додані, вони є на сайті НКРЕКП, але в них немає реєстрації Мінюста.
Безпідставність Розрахунку
підкреслює також п. 6.2. Типового договору розподілу природного газу (Дод.5 до
позову), де вказано: тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є
обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо
його встановлення. Тобто, оскільки Постанови НКРЕКП №2460 від 16.12.2020р. та
№2764 від 22.12.21 р., «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного
газу для AT «ПОЛТАВАГАЗ» не зареєстровані у
відповідності до вимог ст.117 Конституції України та Указу Президента №493/92
«Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів
виконавчої влади» - то вони чинності ще не набули, тому тариф вказаний в них не
є обов`язковим для споживача, як що він з ним не погодився.
Тобто, цін/тарифів, на
розподіл газу, встановлених відповідно до законодавства - ЩЕ НЕМАЄ.
У Рішенні Конституційного
Суду України № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року (абзац другий підпункту 2.1
пункту 2 мотивувальної частини), вказано: пряма дія норм Конституції України
означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими
нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не
змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.
У Постанові ПЛЕНУМУ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ №9 від 01.11.96р. «Про застосування Конституції України
при здійсненні правосуддя» вказано: оскільки Конституція України, як зазначено
в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при
розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого
нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх
необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення
мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не
суперечить їй....
Тобто, немає сумніву у
тому, що норма ст.14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює
державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" у частині:
« Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції
України...» - змінюють норму ст.117 Конституції до протилежного сенсу.
Велика Палата ВС по справі
№ 520/2098/19 вказала: «...суди не повинні застосовувати положення
нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України,
незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони
чинними на момент розгляду».
Відповідно до ст. 55
Бюджетного кодексу України, захищені видатки бюджету в ч. 2 вказано: Захищеними
видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на:
{Абзац перший частини
другої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 79-VIII
від 28.12.2014}
оплату праці працівників
бюджетних установ;
нарахування на заробітну
плату;
придбання медикаментів та
перев`язувальних матеріалів;
забезпечення продуктами
харчування;
оплату комунальних послуг
та енергоносіїв;
обслуговування державного
(місцевого) боргу;
{Абзац сьомий частини
другої статті 55 в редакції Закону№ 79-VIII від 28.12.2014}
соціальне забезпечення;
{Абзац восьмий частини
другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}
поточні трансферти місцевим
бюджетам;
підготовку кадрів закладами
фахової передвищої та вищої освіти;
{Абзац десятий частини
другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}
забезпечення осіб з
інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення
для індивідуального користування;
наукову і науково-технічну
діяльність;
{Абзац дванадцятий частини
другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}
роботи та заходи, що
здійснюються на виконанняЗагальнодержавної програми зняття з експлуатації
Чорнобильської АЕС та перетворення об`єкта "Укриття" на екологічно
безпечну систему, та роботи з посилення бар`єрних функцій зони відчуження, а
також роботи та заходи з фізичного захисту ядерних установок та ядерних
матеріалів;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом№ 2856-VI
від 23.12.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2709-IX
від 03.11.2022}
компенсацію процентів,
сплачуваних банкам та/або іншим фінансовим установам за кредитами, отриманими
громадянами на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом згідно із Законом№ 5059-VI від 05.07.2012}
заходи, пов`язані з
обороноздатністю держави, що здійснюються за рахунок коштів резервного фонду
державного бюджету;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}
здійснення розвідувальної
діяльності;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}
оплату послуг з охорони
державних (комунальних) закладів культури;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом згідно із Законом№ 212-VIII від 02.03.2015}
оплату енергосервісу;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом вісімнадцятим згідно із Законом№ 328-VIII
від 09.04.2015}
виплати за державними
деривативами;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом дев`ятнадцятим згідно із Законом№ 700-VIII
від 17.09.2015}
програму державних гарантій
медичного обслуговування населення;
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом двадцятим згідно із Законом№ 2621-VIII
від 22.11.2018}
середньострокові
зобов`язання у сфері охорони здоров`я.
{Частину другу статті 55
доповнено абзацом двадцять першим згідно із Законом№ 1081-IX
від 15.12.2020}.
Правила комерційного обліку
природного газу в газорозподільній системі врегульовано розділом ІХ Кодексу
ГРС.
За п. 1,2 глави 1 розділу
ІХ вказаного Кодексу, облік природного газу в газорозподільній системі
організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної
інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від
суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми
(обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї
споживачам і суміжним операторам ГРС, та подальшого використання інформації у
взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі, для
взаєморозрахунків між ними.
Порядок комерційного обліку
природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у
тому числі побутових споживачів, здійснюється на підставі договору розподілу
природного газу, укладеного між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням
вимог цього Кодексу.
При цьому, як зазначалося
вище, позивач, як оператор ГРС відповідно до вимог п. 2-3 глави 2 розділу і
Кодексу ГРС, виконує функції розподілу природного газу, забезпечення
комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних,
квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі
(розподілу, споживання) природного газу, а також здійснює комерційний облік
природного газу в газорозподільній системі.
Пунктом 3 глави 1 розділу
ІХ Кодексу ГРС передбачено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з
ГРС (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в
точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних
комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших
регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.
Об`єм природного газу в
точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та
переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV
цього Кодексу.
За приписами п. 3 глави 1
розділу ІХ Кодексу ГРС оператор ГРС зобов`язаний за підсумками місяця, але не
пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на
власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти
згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних
документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в
особистому кабінеті споживача, інформацію про величину коефіцієнту приведення
до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в
автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір
середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір
спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год,
Гкал, МДж (абз. 3 п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС).
Таким чином на позивача
покладено обов`язок при комерційному обліку газу, у тому числі, здійснювати дві
окремі процедури:
1) приведення газу до
стандартних умов;
2) розрахунок спожитого
обсягу енергії природного газу, про який повідомляється споживача в платіжному
документі.
Суд звертає увагу, що у
відповідності до абз. 1 п. 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС порядок
комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по
об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з
договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором
ГРС, та з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 17
Закону №1504-VIIІ для ефективного виконання завдань
державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор
затверджує типові та схвалює примірні договори, відповідно до закону.
На виконання зазначених
вище законодавчих вимог, 30 вересня 2015 року НКРЕКП прийняло постанову №2498
«Про затвердження типового договору розподілу природного газу».
Так, за п. 1.2 Типового
договору умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та
розроблені відповідно до Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII
«Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII) і
Кодексу ГРС.
Згідно з п. 37 ч. 1 ст. 1
Закону № 329-VIII споживач - фізична особа, фізична
особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі
договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а
не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до п. 4 розділу
1 Глави І Кодексу ГРС споживач природного газу (споживач) - фізична особа,
фізична особа-підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому
порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на
підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних
потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
За приписами п. 5.1
Типового договору облік (у тому числі приладовий) природного газу, що
передається оператором ГРС та споживається споживачем на межі балансової
належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.
Визначення об`єму розподілу
та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової
належності між оператором ГРС та споживачем на підставі даних комерційного
вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з
урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРС та цим Договором
(п. 5. 2 Типового договору).
У пункті 5. 3 Типового
договору передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного
газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до
стандартних умов, визначених в Кодексі ГРС.
Таким чином, аналізуючи
наведені положення, суд вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно
відсутності в нормах Кодексу ГРС положень, які регламентують процедуру
приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до
стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах (м куб.).
У свою чергу, за змістом
абз. 2 п. 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРС питання приведення обсягів
спожитого природного газу до стандартних умов врегульовано розділом XV
Кодексу ГРС.
Разом з тим, п. 6 глави 1
розділу XV Кодексу ГРС визначено, що для проведення
розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури,
коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за
відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до
стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів
для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міненергетики
від 26 лютого 2004 року №116 (далі - Методика № 116), яка призначена для
приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками
газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму
газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для
автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни
температури та тиску газу.
Кодекс ГРС не містить
положень, які регулюють процедуру приведення обсягів спожитого природного газу
побутовими споживачами до стандартних умов, адже це поширюється виключно на
суб`єктів господарювання. За позицією НКРЕКП, жодним нормативно-правовим актом
не визначено коефіцієнтів приведення до стандартних умов обсягів спожитого
природного газу побутовими споживачами.
Відповідно до п. 2 Методики
№ 116, її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які у
господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу
використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами
лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб.
Однак, п. 6 глави 1 розділу
XV
Кодексу ГРС передбачено необхідність застосування лише відповідного коефіцієнту
при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до
стандартних умов, який зазначений в додатках до Методики № 116, а не власне
самої Методики № 116.
Тобто, дана норма пов`язує
приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов не з порядком,
процедурою чи колом споживачів, що визначені Методикою № 116, а з числовими
значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до цієї Методики.
Таким чином, дії оператора
ГРМ є порушенням відповідача прав та законних інтересів як побутового
споживача, а також норм чинного законодавства: частини 1 статті 2 Закону
України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної
енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої
води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», відповідно до
якої інформація, яка надається споживачу, зокрема, про його фактичні обсяги
споживання має бути достовірною, точною; пункту 24 глави III
Правил постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач зобов`язаний
надавати побутовим споживачам інформацію, передбачену згаданим Законом; пункту
3.2 договору постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач
зобов`язується забезпечити якість комерційних послуг, які надаються Споживачу
за цим Договором, що передбачає ведення точних та прозорих розрахунків із
Споживачем; підпункту 3 пункту 6.2. договору постачання, відповідно до якого
Відповідач зобов`язаний обчислювати і виставляти рахунки Споживачу за
поставлений природний газ відповідно до вимог, передбачених договором
постачання; підпункту 4 пункту 7.1. договору розподілу, відповідно до якого
оператор ГРМ зобов`язаний «забезпечити належний рівень комерційного обліку
природного газу по Споживачу, у тому числі формування загального об`єму та
обсягу розподілу (споживання) природного газу Споживачу за відповідний період»;
підпункту 9 пункту 7.1 договору розподілу, відповідно до якого, оператор ГРМ
зобов`язаний «дотримуватись Кодексу газорозподільних систем»; пункту 4 частини
1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого «споживачі
під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на
території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на
необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її
кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
пункту 3 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»,
відповідно до якого права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними,
якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати
може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги,
які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами;
пункту 5 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно
до якого обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної,
достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Відповідні коефіцієнти
містяться в додатках до Методики № 116, а тому є безпідставними посилання
позивача, що величини коефіцієнтів приведення до стандартних умов при
здійсненні розрахунків із побутовими споживачами відсутні.
При цьому, абзацом другим
пункту 2 Методики визначено, що вона поширює свою дію на суб`єктів
господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму
спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за
показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб (п.2
Методики). Згідно п.4 Методики споживачем газу визначено юридичну особу та громадянина-підприємця
без статусу юридичної особи, які використовують лічильник для визначення об`єму
спожитого газу.
Таким чином, Методика не
поширює свою дію на побутових споживачів, які згідно з п.2.2. договору
постачання здійснюють використання природного газу виключно на власні побутові
потреби, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх
жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
Таким чином, у діях
Оператора ГРМ наявні ознаки порушення: пункту 5.3 Договору розподілу; абзацу
другого пункту 3 глави 1 розділу ІX Кодексу ГРМ; підпункту 14
пункту 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу
природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі Ліцензійні
умови).
Докази відповідностіформам
ДСТУ4163:2020 таЗакону Пробухгалтерський облікта фінансовузвітність
вУкраїні такихпапірців зназвою «Фінансовийстан»,«Розрахунок
заборгованості»,Довідка,Рахунок таінші,які маютьідентифікувати
назвупідприємства,зміст господарськоїоперації,та бутипідписаними виконавцемта
керівникомпідприємства таскріплені печаткоюпідприємства,як цьоговимагає
законодавствоУкраїни,а самеЗакон Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, Положення Про
документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене
наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року та
зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за № 168/704,
Національний стандарт України Уніфікована система організаційно - розпорядчої
документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163:2020, затверджений
наказом ДП УкрНДНЦ від
01.07.2020 № 144 позивачем не надано окрім картки абонента. (а.с.4).
Позивачем не було надано
доказів, що AT «Полтавагаз» робило звірку кожен місяць із
відповідачем по факту отримання послуг розподілу природного газу ОСОБА_1 .. Що
направлялися кожен місяць відповідні фінансові документи, які підписані
посадовими особами, як того вимагає ДСТУ 4163 2020р, підтверджується
відповідним висновком Верховного Суду при розгляді справи №299/1153/21.
Окрім цього, така позиція
повністю узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного
Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/ 16891/15-ц
від 30 січня 2018 року. Зокрема, Верховний Суд підкреслив, що «...доказами які
підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи,
оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які
фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні
бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -
безпосередньо після її закінчення...».
Відповідно до Закону
України «Про захист прав споживачів»: «Якщо положення договору визнано
несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним» (ст.18
п.5); «Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить
елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може
вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання
продукції» (ст.19 п.4); «права споживача вважаються в будь-якому разі
порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода
волевиявлення» (ст.21 ч.2).
В матеріалах цивільної
справи відсутні докази, якими мережами і на підставі чого володіє позивач AT
«Полтавагаз». Відсутні докази на власність або законне користування мережами.
Не надано письмовий договір із AT «Полтавагаз». Не надано докази наявності
газу у AT «Полтавагаз», законності відбору газу
оператором; не надано акти розмежування балансової належності, кількість і
вартість отриманого позивачем AT «Полтавагаз», та переданого відповідачу
«споживачу» газу.
В матеріалах справи
відсутні докази, що відповідач замовляв та отримував послуги з газопостачання
від AT
«Полтавагаз», так як в наданій представником позивача заяві-приєднані зазначено
саме: ПАТ «Полтавагаз».
Відповідно до ч.5 ст.1
Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що житлово-комунальні
послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов
проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях,
будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів,
норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних
договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до ч.3 ст.2
Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Норми цього Закону
застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють
відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного
газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води,
централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління
побутовими відходами.
Тобто відносини у сфері
житлово-комунальних послуг регулюються законами, а не правилами та постановами
утвореного НКРЕКП.
Представником позивача не
надано суду доказів звідки взялася сума вказана у повідомлені про
заборгованість. Тобто, позивачем порушено Житловий кодекс в частині повної
розшифровки структури тарифу.
Відповідно до Постанови
Верховної Ради України «Про оплату житлово-комунальних послуг населення
України» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N
18, ст.159 ), яка не скасована, вказано, що значне падіння життєвого рівня
населення в результаті підвищення цін на споживчі товари, зростання
заборгованості по заробітній платі і пенсіях зумовлює подальше збільшення
заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги.
В процесі судового розгляду
даної цивільної справи достеменно встановлені такі беззаперечні та неспростовані
факти: відсутнє як посилання на докази, так і самі будь- які належні, допустимі
і достатні докази отримання ОСОБА_1 пропозиції про укладення договору так
званого розподілу природного
газу; відсутнє як посилання на докази, так і самі будь-які належні, допустимі і
достатні докази перебування ОСОБА_1 в договірних відносинах з позивачем за
первісним позовом; відсутнє як посилання на докази, так і самі будь-які
належні, допустимі і достатні докази наявності договірних відносин, за якими до
ОСОБА_1 пред`явлено вимогу про стягнення грошової заборгованості; відсутнє як
посилання на докази, так і самі будь - які належні, допустимі і достатні докази
укладення сторонами справи договору так званого розподілу природного
газу; відсутнє як посилання на докази, так і самі будь-які належні, допустимі і
достатні докази - зокрема документарні, - на підтвердження фактичного надання
ОСОБА_1 послуг з так званого розподілу природного
газу; відсутнє як посилання на докази, так і самі будь - які належні, допустимі
і достатні докази на підтвердження фактичного отримання ОСОБА_1 послуг з так
званого розподілу природного
газу; відсутнє як посилання на докази, так і самі будь - які належні, допустимі
і достатні докази наявності документарного переліку та вартості щомісячно наданих
ОСОБА_1 послуг з так званого розподілу природного
газу; відсутнє посилання на будь-які належні, допустимі і достатні докази
приєднання ОСОБА_1 до Типового договору розподілу природного газу; відсутнє
посилання на будь-які належні, допустимі і достатні докази щомісячного
отримання ОСОБА_1 письмових рахунків на оплату послуг з так званого розподілу природного
газу з січня 2020 року, та будь - які належні, допустимі і достатні докази його
відмови від оплати законно замовлених і отриманих послуг з так званого розподілу природного
газу; відсутнє посилання на будь-які належні, допустимі і достатні докази
причин надання первісним позивачем переваги кодексу ГРС над Конституцією
України, Цивільним кодексом України та Законами України; відсутнє посилання на
будь-які належні, допустимі і достатні докази підключення домоволодіння ОСОБА_1
до газової мережі, яка перебуває у власності/користуванні/оренді/господарському
віданні/оперативному управлінні позивача за первісним позовом; відсутнє
посилання на будь - які належні, допустимі і достатні докази наявності права
власності, господарського відання, оперативного управління, користування (
сервітуту ), інших речових прав відповідно до закону позивача за первісним
позовом на газові мережі по АДРЕСА_2 ; відсутнє спростування законодавчо
аргументованих вмотивувань, викладених у зустрічній позовній заяві щодо
відсутності порушень ОСОБА_1 норм діючого цивільного, чи будь-якого іншого
законодавства України; відсутнє спростування законодавчо-аргументованих
вмотивувань, викладених у зустрічній позовній заяві щодо відсутності порушень
ОСОБА_1 норм саме цивільного законодавства України, а не рішень якоїсь
антидержавної тарифно-геноцидної НКРЕКП; відсутнє спростування жодного
вмотивованого аргументу, наведеного у зустрічній позовній заяві, щодо
відсутності підстав для майнової відповідальності ОСОБА_1 перед позивачем за
первісним позовом; відсутнє спростування жодної із норм права, на які йде
посилання у зустрічній позовній заяві.
Вище викладене знаходить
своє відображення та підтвердження в низці актів органів судової влади України.
Так, у постанові Великої
Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3 840/15-ц
задекларовано, що споживачі зобов`язані оплатити
житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20 квітня
2016 року у справі № 6-2951цс15, від 06 листопада 2019 року у справі №
642/2858/16. Постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц
містить наступне: Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-IV й
передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері
житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте
відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має
право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні
послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання
житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5
частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІУобов`язок споживача оплачувати
житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким
чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити
житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Зазначений
правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня
2016 року у справі № 6-2951цс15. Постанова
Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц містить наступний
правовий висновок: Верховний Суд погоджується з висновком
апеляційного суду про те, що відсутність укладеного договору... не звільняє
відповідачів від обов`язку оплачувати надані їм послуги. Поряд з цим вказаний
обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Отже, питання
щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета
доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення. У
постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 642/8210/16-ц
зазначено: 77. Судом першої інстанції не встановлені
обставини, за яких відбувалося неповне надання послуг позивачем відповідачу,
про яке заявив сам позивач. Не встановлено, якими доказамиокрім тверджень
самого позивача підтверджується надання повного обсягу житлово-комунальних
послуг позивачем в інші місяці нарахування їх вартості, які входять до
заявленого позивачем періоду. Враховуючи, що відповідач заперечує надання йому
житлово-комунальних послуг, оскільки посилається на неможливість використання
квартири відповідача за її призначенням з вини забудовника, встановленню
підлягає дійсний обсяг наданих послуг. В матеріалах справи відсутні належні
докази на підтвердження обсягу послуг, які за твердженням позивача надані
відповідачу. 78. Апеляційний суд не звернув на зазначене уваги, також прийняв
заявлений позивачем відповідний обсяг житлово-комунальних послуг як доведений
фактично лише на підставі твердження позивача. .
Постанова Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 459/3958/15-ц
містить наступний висновок: Таким чином, згідно із зазначеними нормами
закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони
фактично користувалися ними, та нести відповідальність за прострочення
зобов`язань.». У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №
461/12597/15 зазначено: У постанові Верховного Суду України від 20
квітня 2016 року у справі № 6-2951 цс 15 зроблено висновок, що «споживачі
зобов`язані оплатити житлово- комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися
ними. Постанова
Верховного Суду від 10 жовтня 2012 року у справі № 6 - 110 цс 12 містить
наступну правову позицію: Позивач по справі повинен надати у суд
належні докази, що ним протягом часу, за який він намагається стягнути
заборгованість відповідачам надавались послуги. Під час розгляду справи про
стягнення заборгованості за житлово- комунальні послуги визначальним є
встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем)
житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу,
відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні
послуги згідно з існуючими тарифами. Аналогічна позиція викладена в ухвалі ВССУ
від 09.11.2016 року у справі №1238/8935/12, а саме: « розглядаючи справи про
стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є
встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем)
житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу,
відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-
комунальні послуги згідно з існуючими тарифами ». Постановою
ВССУ від 09 листопада 2016 року у справі № 1238/8935/12 задекларовано, що
розглядаючи справи про стягнення заборгованості за комунальні послуги,
визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією
комунальних послуг особам, які є їх споживачами. У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц вказано, що:
«6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину
(відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника
правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника
правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій
статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його
внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника
правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини
першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил
статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом
помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто
як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229- 233 ЦК України
йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує
волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що
підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що,
однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину
учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них
правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до
вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то
правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою
взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли». У Постанові Верховного
Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц констатовано наступне: Доказами,
які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи,
оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які
фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні
бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо -
безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення
даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові
документи.» Постановою Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного
цивільного суду від 5 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 задекларовано
наступне: Тлумачення правочину - це з`ясування змісту
дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або
багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю
сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту
правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості
буквального значення слів, понять і термінів змісту (див. постанову Верховного
Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 26 червня 2019 року в справі № 126/3476/16-ц (провадження № 61-24371св18).
З урахуванням принципу
тлумачення favor contractus
(тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та
виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його
дійсності, чинності та виконуваності (див.: постанову Верховного Суду в складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня
2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20). Як передбачено
частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється
відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213
ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при
тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення
здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і
понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося
витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою,
так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони
виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його
виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є
врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в)
усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в
правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої
поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають
істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його
частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. Аналіз змісту
договору купівлі-продажу від 06 лютого 1997 рокусвідчить, що встановлені
статтею 213 ЦК України правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови
договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці
правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови
договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунків, тому потрібно
застосовувати правило тлумачення contra proferentem. Contra proferentem
(лат, verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem -
слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка
включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з
неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли
сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона
скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило
підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально
узгоджені» (not individually negotiated),
але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були
включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party). Contra proferentem
має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне
становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Contra proferentem
спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при
укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Contra proferentem
застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь
в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в
договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли
сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У
разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на
користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала
формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою
стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає
спеціальних знань [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в
справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)].».
Відповідно статті 19
Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
цивільним законодавством.
ОСОБА_1 не може бути
примушений до виконання нормативно-правових актів, які не є актами цивільного
законодавства, нав`язуваних договорів, умови яких, гірше попередніх, положень
законодавства та договорів, які є неоднозначними та незрозумілими з ознаками
колізій з огляду на наступне:
Законом України Про
ринок природного газу:не встановлено обов`язків індивідуального побутового
споживача укладати договір розподілу природного газу, крім договору про
постачання природного газу ( частина 2 статті 13 ), навіть в Главі 5. Розподіл
природного газу є тільки обов`язки Оператора ГРС з замовниками ( частина 1
статті 40); в частині 3 статті 4 до компетенції Регулятора на ринку природного
газу не належить затверджувати Типовий договір розподілу природного газу, адже
в пункті 41 частини 3 статті 4 визначено тільки затвердження
типового договору на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем
газопостачання житлових (багатоквартирних) будинків (між власником або уповноваженою
співвласниками багатоквартирного будинку особою та оператором газорозподільної
системи); в частині 3 статті 4 до компетенції Регулятора на ринку природного
газу не належить затверджувати/встановлювати тарифи на розподіл природного газу
для населення, адже в пункті 3 до компетенції Регулятора віднесно затвердження
та оприлюднення у встановленому порядку ..., методологій визначення тарифів на
послуги розподілу, ... та встановлення (зміна) тарифів, які повинні забезпечити
необхідні інвестиції в газотранспортні та газорозподільні системи...; в частині
6 статті 4 Ціни на ринку природного газу, що регулюються державою... не
встановлено, що Кодекс газорозподільних систем повинен містити та регулювати
цивільно-правові відносини з індивідуальними побутовими споживачами ( стаття 41
); в статті 1 терміни вживаються в такому значенні: замовник - фізична або
юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із
таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування
природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір)
природного газу; послуги установки LNG; оператор газорозподільної
системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність
із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб
(замовників); побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з
метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування
їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну
та комерційну діяльність; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець
або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання
природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу,
або використання в якості сировини.
Отже, законом однозначно не
визначено побутового споживача послуг розподілу природного газу. При цьому,
визначено замовника, який замовляє одну чи кілька послуг, що вказує на те, що
замовником є особа, яка має намір здійснювати господарську діяльність. Адже цей
перелік послуг стосується тільки суб`єктів господарської діяльності тому що
відповідно пунктів 1, 5 частини 5 статті 4 Закону України Про
ринок природного газу споживачі не є учасниками/суб`єктами оптового
енергетичного ринку, яким є ринок природного газу.
Доктрину "плодів
отруйного дерева" (fruit of the poisonous tree),
сформульовану Європейським судом з прав людини, було викладено у справах
"Гефген проти Німеччини", "Тейксейра де Кастро проти
Португалії", "Шабельник проти України", "Балицький проти
України", "Нечипорук і Ионкало проти України", " Яременко
проти України ". Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є
неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, також є неналежними
("Гефген проти Німеччини").
Недопустимими є докази,
здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. Таким чином, навіть
допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких
є недопустимі докази, також стають недопустимими.
Договори мають відповідати
вимогам цивільного права, зокрема, бути зрозумілими, чіткими та не містити
умов, які обмежують права споживачів.
Абзацом 2 підпункту 5.4
пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 внресня 2005 року, № 5-рп/2005,
Конституційний Суд України розтлумачив, що із конституційних принципів рівності
і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності
правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не
виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче
призводить до сваволі.
Абзацом 6 підпункту 2.1
пункту 2 мотивувальної частини рішення від 20 грудня 2017 року, № 2-р/2017,
Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає
чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх
передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
Абзацом 9 підпункту 4.3
пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року, № 1-р/2018,
Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від
законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх
передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового
становища людини.
У контексті справи щодо AT Полтавагаз як
оператора ГРС, кодекс ГРС та рішення НКРЕКП, що не є актами цивільного
законодавства, не можуть бути належним правовим підґрунтям для стягнення
заборгованості з ОСОБА_1 як індивідуального споживача. Якщо оператор ГРС
використовує ці нормативні акти для доведення своїх вимог, така доказова база є
неналежною, а отже, й усі докази, отримані з її застосуванням, підлягають
визнанню недопустимими відповідно до доктрини "плодів отруйного
дерева".
Крім того, слід зазначити,
що кодекс ГРС та рішення НКРЕКП містять правові колізії та юридичну невизначеність,
що також ставить під сумнів їхню правомірність як нормативної основи для
стягнення заборгованості.
Колізія між кодексом ГРС і
Законом України "Про ринок природного газу":
Кодекс ГРС передбачає
обов`язок укладення договору розподілу газу, хоча Закон України "Про ринок
природного газу" не містить такого обов`язку для побутових споживачів. Це
порушує принцип правової визначеності та суперечить статті 19 Конституції
України, яка вимагає, щоб органи влади діяли виключно в межах, передбачених
законом.
Невідповідність кодексу ГРС
і рішень НКРЕКП принципам цивільного законодавства:
Відповідно до частини
першої статті 627 Цивільного кодексу України, сторони вільні у виборі умов
договору, якщо інше не передбачено законом. Кодекс ГРС і рішення НКРЕКП фактично
примушують споживачів до укладення договору, що суперечить принципу свободи
договору.
Юридична невизначеність
постанов НКРЕКП:
Відповідно до статті 4
Цивільного кодексу України, цивільне законодавство ґрунтується на Конституції
України та законах. Однак, постанови НКРЕКП, які застосовуються як підстава для
нарахування боргу, не є законами, а отже, не можуть створювати цивільні
обов`язки для фізичних осіб.
В Законі України Про
ринок природного газу не встановлено, що договір розподілу має бути
договором приєднання, а тому цей договір не може бути договором приєднання,
адже його умови мають ознаки двостороннього договору відповідно статті 626 ЦК
України, адже правами й обов`язками наділені обидві сторони.
AT Полтавагаз -
як юридична особа приватного права - не є суб`єктом господарської діяльності в
державному секторі економіки відповідно частин 2, 3 статті 22 ГК України та
абзацу 2 частини 1 статті 37 Закону України Про
ринок природного газу, а також ні в позові, ні в судових засіданнях не надав
відомості про ліцензію до ЄДРПОУ відповідно пункту 45 статті 9 Закону України Про
державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських
формувань, та відповідно частини 11 статті 13, частин 1, 2 статті 18, пункту 2
частини 2 статті 18 Закону України "Про ліцензування видів господарської
діяльності".
АТ Полтавагаз здійснює
безпідставне нарахування та обліковування заборгованості за не замовлену (без
звернення - стаття 633 ЦК України) ОСОБА_1 послугу розподілу природного газу
без надання ним дозволу на обробку персональних даних та згоди на їх
використання (стаття 11 Закону України Про захист персональних даних), без
первинних документів, без домовленості ( стаття 10 Закону України Про
житлово - комунальні послуги ) з ОСОБА_1 про таку істотну умову, як
ціна/тариф за відсутності в НКРЕКП повноважень встановлювати ціни/тарифи для
населення ( частина 7 статті 14 Закону України Про
НКРЕКП ), при цьому НКРЕКП не утворена Кабінетом
Міністрів України відповідно статті 1 Закону України Про
НКРЕКП , а рішення НКРЕКП у формі постанов не є
актами цивільного законодавства, а також без будь - яких дій ОСОБА_1 , які
засвідчують його бажання укласти договір ( пункт 1.3. Типового договору).
Таким чином, AT ОГРС Полтавагаз здійснило
одностороннє укладення договору, та порушує право ОСОБА_1 на волевиявлення,
свободу та рівність в договорі, який є двостороннім договором, та обмежило
ОСОБА_1 у праві на інформацію про надавача послуг та ціну (в т.ч. її елементи
складових ціни/тарифу), здійснило нечесну практику з введенням в оману ОСОБА_1
, та нараховує заборгованість за не замовлену ним послугу за замовленою
Оператором ГРС ціною/тарифом саме для себе, а не для населення - індивідуальних
споживачів.
Отже, AT ОГРС Полтавагаз порушило
права ОСОБА_1 , гарантовані законодавством України, а саме: Право на
волевиявлення - AT ОГРС Полтавагаз нав`язало
послугу, яку ОСОБА_1 не замовляв і не укладав відповідного договору, та не
надавав згоду та дозвіл на використання його персональних даних. Свобода
договору - послуги були фактично нав`язані без згоди ОСОБА_1 , що суперечить
основоположним засадам цивільного права. Рівність сторін у договорі - умови
договору розподілу є незрозумілими, односторонніми та дискримінаційними.
Законність тарифів - нарахування здійснюється за відсутності належним чином
затверджених тарифів для населення відповідно до вимог цивільного
законодавства, та за відсутності первинних документів. Юридична визначеність -
положення договору та нормативно-правових актів, якими керується AT ОГРС Полтавагаз,
є неоднозначними, та мають колізії, що вводить ОСОБА_1 в оману.
Таким чином, AT ОГРС Полтавагаз використовуючи
своє монопольне становище на ринку житлово - комунальних послуг, діє у спосіб,
що має ознаки нечесної підприємницької практики, зокрема, здійснює незаконне
нарахування заборгованості за послуги розподілу природного газу, які ОСОБА_1 :
не замовляв;
не підписував договору про
їх надання;
не розуміє через
невідповідність запропонованих умов принципам прозорості та однозначності.
Отже, AT ОГРС Полтавагаз порушує
права ОСОБА_1 як споживача, гарантовані чинним законодавством України, зокрема
Законом України Про захист прав споживачів, Цивільним
кодексом України та іншими нормативно-правовими актами у сфері
житлово-комунальних послуг, та нав`язує умови договору та кодексу, які не є
актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини
першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного
права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметом позовної заяви AT Полтавагаз є незаконне
нарахування та обліковування заборгованості за послуги з розподілу природного
газу без укладеного двостороннього договору розподілу природного газу
відповідно до норм цивільного законодавства, як основи для виникнення цивільних
зобов`язань, та за відсутності істотної умови - ціни/тарифу на послуги з
розподілу природного газу, встановленої саме уповноваженим на це державним
органом відповідним спеціальним законом, а не Оператором ГРС, який замовляє
своєю заявою в НКРЕКП затвердження тарифу, при цьому здійснює фінансування
(утримання) НКРЕКП, про що прямо зазначено зазначено в статтях 11-13 Закону
України Про НКРЕКП.
При цьому, базою
нарахування внеску на регулювання є чистий дохід платників внеску на
регулювання від діяльності, що регулюється Регулятором, за звітний квартал, а
ставка внеску на регулювання визначається Регулятором щорічно шляхом ділення
планового обсягу потреб у фінансуванні Регулятора на чистий дохід платників
внеску на регулювання від діяльності, що регулюється Регулятором, за попередній
рік.
Відповідно статті 42
Конституції України Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за
якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності
громадських організацій споживачів.
Отже, ОСОБА_1 звернувся до
суду за захистом та відновлення його права на волевиявлення та свободу
договору, рівність сторін, зрозумілість та однозначність (юридичну
визначеність) положень типового договору розподілу природного газу, та
нормативно-правових актів щодо житлово-комунальних послуг з огляду на те,
що:відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про
житлово-комунальні послуги , учасниками правовідносин у сфері надання
житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), та
виконавці комунальних послуг з якими мають укладатися індивідуальні або
колективні договори про надання житлово-комунальних послуг розподілу природного
газу, які мають враховувати рекомендовані типові договори, а не Типовий договір
розподілу природного газу ( із змінами, внесеними 9 разів ) складеного з 56
пунктів, 12 розділів та 3 додатків, у якому 43 рази в 23 пунктах 1.2, 1.4, 2.3,
3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 6.1, 6.2, 6.3, 6.5, 6.8, 7.1, 7.2,
7.3, 7.4, 8.3, 9.1 споживач переадресовується до умов 413 пунктів та 22
додатків 58 глав та 15 розділів Кодексу ГРС ( із змінами, внесеними 33 рази ),
які споживач має визначити/вибрати самостійно, а також споживач
переадресовується до 59 статей та 7 розділів Закону України Про
ринок природного газу ( із змінами, внесеними 17 разів ) без
уточнення (розшифровки) - до якого саме пункту, якої глави та якого розділу
Кодексу ГРС та або пункту, частини, статті Закону України Про
ринок природного газу , що робить незрозумілим та складним такий
договір та таким, що суперечить принципу добросовісності та правової
визначеності.
Законом України Про
житлово-комунальні послуги визначено:
- пункт
5 частини 1 статті 1: житлово-комунальні
послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов
проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях,
будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів,
норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних
договорів про надання житлово-комунальних послуг.
-пункт 1 частини 1
статті 6: споживачі є індивідуальні та колективні.
-стаття 12: надання
житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до
типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або
іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для
різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір,
індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем,
колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний
споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі
власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Істотною умовою договору є ціна послуги.
-стаття 10: ціни (тарифи)
на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім
випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому
разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами
або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
-частина 2 статті 14:
комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу і з постачання та
розподілу електричної енергії надаються виключно на підставі індивідуальних
договорів.
Таким чином, договір про
надання ОСОБА_1 житлово - комунальних послуг має бути укладений як
індивідуальний договір про надання житлово-комунальних послуг технічного
обслуговування ГРС (розподілу природного газу ), а положення Типового договору
розподілу природного газу можуть бути використані/враховані сторонами договору,
якщо такі умови не передбачено, як Цивільним Кодексом України, Житловим
Кодексом України, так і перш за все Законом України "Про захист
персональних даних", Законом України Про
житлово - комунальні послуги , Законом України "Про захист
персональних даних", та Законом України Про
ринок природного газу .
Далі, в позовній заяві про
стягнення з ОСОБА_1 начебто мавшої місце заборгованості за так званий "
розподіл " природного газу зазначені його персоніфіковані дані, серед
іншого, ЕІС-код 56XM26C1000381W,
присвоєний йому, громадянину незалежної України, цинічно і свавільно
заробітчанським угрупуванням під назвою AT " Полтавагаз ".
За змістом інформації, яка
розміщена на сайті 104.ua зазначено, що ЕІС-код - код енергетичної
ідентифікації суб`єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку,
визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем
( ENTSOG )
з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу
та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, у
тому числі для участі у регіональних ( міжнародних ) газових ринках та для
забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та
електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу. Така система
кодування рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем
( ENTSOG )
згідно з регламентом Європейської комісії: " ЕІС схема для кодування та
ідентифікації в енергетиці", тобто носить рекомендаційний характер .
Отже, за змістом
викладеного ЕІС-код є персоніфікованим і присвоюється з метою уніфікації та
однозначної ідентифікації споживачів.
Таким чином, по ЕІС-коду 56XM26C1000381W
можливо встановити, що споживачем є саме ОСОБА_1, а не інша фізична особа.
Згідно статті 1 Конституції
України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова
держава.
У демократичній, правовій
державі, якою Україну проголошено на конституційному рівні, загальновизнаними
типами правового регулювання є два основоположні, базові принципи загально -
дозвільний " дозволено все, що не заборонено законом " та спеціально
- дозвільний ( чи дозвільний )" заборонено все, що прямо не дозволено
законом ", або, інакше кажучи, " дозволено лише те, що прямо
передбачено законом ".
За змістом статті 3
Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Однією з умов реалізації її
прав є небажання і неприпустимість користуватися будь - якими числовими
буквено-цифровими, штрихкодовими, QR-кодовими, біометричними
ідентифікаторами.
За загально - дозвільним
принципом "дозволено все, що не заборонено законом" означає, що не
заборонено відмовлятись та не заборонено не використовувати ЕІС - код.
Згідно статті 24
Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є
рівними перед законом.
Жодним законом не
заборонено відмовитися від присвоєння і не заборонено відмовитися від
користування ЕІС - кодом.
Кожен має право на свободу
світогляду і віросповідання. Якщо реалізація цього права пов`язана з
неприпустимістю користуватися будь - якими числовими, буквено - цифровими, штрихкодовими,
QR -
кодовими, біометричними ідентифікаторами і зазначене не заборонено і не
обмежене законом , людина в межах реалізації своїх гарантованих прав може
відмовитись від присвоєння їй чисел та використання їх.
Статтею 2 Закону України
" Про захист персональних даних " передбачено, що згода суб`єкта
персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її
поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних
відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або
у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
У сфері електронної
комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації
в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом
проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних
відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не
створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення
відмітки.
Персональні дані - це
відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована чи
може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з частиною шостою
статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" не
допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією,
без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 11 Закону України Про
інформацію визначено, що інформація про фізичну особу
(персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка
ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються
збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про
особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До
конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її
національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також
адреса, дата і місце народження.
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (провадження №
11-460заі18) зроблено висновок про те, що встановлюючи ті чи інші правила
поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за
можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи
іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане
тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути
задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип
пропорційності.
Відповідно до статті 22
Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не
можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 32
Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків,
визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного
добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного
Суду України від 20 січня 2012 року № 2- рп/2012 надано офіційне тлумачення
положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо
визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та
сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав
людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних
відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо.
Право на приватне та
сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в
демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на
автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування,
юридичних і фізичних осіб.
Збирання, зберігання,
використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди
державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є
втручанням в її особисте та сімейне життя.
Таке втручання допускається
винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частиною четвертою статті
10 ЦПК України і статтею 17 Закону України " Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини " на суд покладено
обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду
на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як
джерело права.
Стаття 8 Конвенції
передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя,
до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у
здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється
згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах
національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для
запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для
захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право
особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення
статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом",
не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було
"необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було
пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі "
Ельсхольц проти Німеччини " (Elsholz v. Germany)
[ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Враховуючи вищевикладене та
те, що ОСОБА_1 не надавав позивачу за первісним позовом свою згоду на обробку
його персональних даних, та категорично заперечує проти присвоєння йому
позивачем за первісним позовом ЕІС-коду і зазначене не заборонено та не
обмежене законом, дії позивача за первісним позовом щодо призначення ОСОБА_1
даного коду є беззаконня, що неприпустимо в правовій державі.
ОСОБА_1 не надав суду
доказів, що він відмовився від присвоєння РНОКПП і має право здійснювати
операції без номера.
Послуга
"розподілу" природного газу, як вона визначена в Типовому договорі та
Кодексі газорозподільних систем (ГРС), має штучний характер, що викликає
сумніви щодо її правомірності та обґрунтованості. На основі аналізу технічних,
юридичних і фізичних аспектів, можна стверджувати, що "розподіл" є
радше умовним терміном, який використовується для створення додаткових
фінансових зобов`язань для споживачів, ніж реальною послугою.
Рух газу по трубопроводах
відбувається завдяки природній різниці тисків, створеній на етапі видобутку та
транспортування газу. Згідно із законом Паскаля, тиск, прикладений до рідини
або газу, передається у всі точки без змін. Газ самостійно переміщується
трубопроводами до зони з нижчим тиском без необхідності додаткового
енергетичного втручання.
Автоматичні системи
газорегулювання, такі як газорегуляторні пункти (ГРП), виконують виключно функції
регулювання тиску, стабілізації та контролю. Це технічні процеси, які не
включають фізичного переміщення або транспортування газу. Таким чином,
оператори газорозподільних мереж (ГРМ) не "переміщують" газ у прямому
сенсі, а лише забезпечують стабільність і контроль його подачі.
Для виконання функцій
"розподілу" не потрібні значні витрати енергії або матеріальних
ресурсів. Основні витрати операторів ГРМ стосуються обслуговування
інфраструктури, моніторингу, перевірки обладнання та аварійно-відновлювальних
робіт. Проте ці заходи не пов`язані з фактичним "розподілом" газу як
окремою послугою.
Термін "розподіл"
у даному контексті фактично є синонімом технічного обслуговування, що включає:
=Регулювання тиску газу
(зменшення з високого до низького);
=Підтримання стабільного
тиску незалежно від обсягів споживання;
=Моніторинг та технічне
обслуговування інфраструктури;
=Реагування на аварійні
ситуації.
Ці функції не створюють
нової цінності у вигляді "розподілу", а є базовими технічними
обов`язками для забезпечення безперебійної роботи газорозподільної системи.
НКРЕКП, як орган, який
затверджує тарифи на "розподіл" газу, створює їх на основі актів
індивідуальної дії, а не нормативно - правових актів. Це порушує принципи
прозорості та відповідності закону, оскільки тарифи не базуються на об`єктивних
підставах і чітких критеріях.
Крім того, законодавство
України не передбачає чітких підстав для існування послуги
"розподілу" як окремої. Більше того, Кабінет Міністрів України
усунувся від регулювання цін і тарифів у цьому сегменті, передавши функції
приватним монополістам, що також викликає сумніви у правомірності таких дій.
Варто зазначити, що Кабінет
Міністрів України не взяв на себе функцію встановлення плати
("тарифу") за " розподіл ".
Це суперечить положенням законів
" Про НКРЕКП " та " Про ринок природного газу ", Цивільному
кодексу України та Конституції України. Зокрема, у статтях 17 та 14 Закону
України " Про НКРЕКП " зазначено, що повноваження Регулятора
встановлювати ціни ("тарифи") можливі лише у випадку наявності
спеціальних законів.
Натомість, чинне
законодавство не передбачає таких повноважень для НКРЕКП чи Оператора ГРС щодо
встановлення тарифів для населення. При цьому, тариф на розподіл затверджується
НКРЕКП для Операторів ГРС за заявами операторів ГРС та фінансуванні діяльності
НКРЕКП операторами ГРС (статті 11-13 Закону України " Про НКРЕКП ").
На відміну від водо- чи
теплопостачання, де потрібні додаткові джерела енергії для транспортування,
газорозподільні мережі є пасивними системами, які використовують природний тиск
газу для його руху.
Отже, критерій
енерговитрат, суттєвий для інших мереж, у випадку газу не є актуальним. Це ще
раз підтверджує, що "розподіл" газу як окрема послуга є штучним
концептом.
Оператор ГРС, будучи
монополістом, безпідставно нараховує плату за послугу,
яку називає розподілом і
визначає як господарську діяльність із фізичного переміщення газу. Однак, такі
дії суперечать фізичним законам та фактичним обставинам.
Оператор ГРС замовляє своєю
заявою у НКРЕКП собі тариф, який НКРЕКП затверджує своїм рішенням у формі
постанови - акту індивідуальної дії, а не нормативно - правовому акту
цивільного законодавства.
Тобто, відбувається така
собі гра ,
яку оформлено рішеннями НКРЕКП у формі постанов - Кодексами, Правилами,
Методиками, та Типовими Договорами, або механізм затвердження тарифів НКРЕКП
побудований на основі процедур, що викликають сумніви у відповідності нормам
законодавства. При цьому зазначено: з
УРАХУВАННЯМ вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений
строк, а не ВІДПОВІДНО! При цьому в частині 3 статті 13 Закону України Про
житлово - комінальні послуги однозначно встановлено Договір
про надання комунальних послуг укладається строком на один рік.
Таким чином, населенню
України написали купу актів господарського законодавства - правила між
учасниками гри в
ринок природного газу. При цьому, Кабінет міністрів України усунувся від
регулювання газопостачання для населення та скасував всі свої постанови. Отже,
НКРЕКП здійснило введення в оману всього населення за зговором з монополістами
- приватними компаніями, які використовують державне майно не будучи суб`єктами
господарської діяльності в державному секторі економіки ( навіть 50% їх
статутного капіталу не належать державі ). При цьому, сама НКРЕКП утворена
Президентом, який не має повноважень утворювати центральні органи виконавчої
влади, адже за Конституцією України - це компетенція Кабінету Міністрів
України, як і регулювання цін/тарифів.
Хоча Кодекс ГРС та Типовий
договір розподілу природного газу не є актами цивільного законодавства, однак
положеннями цього так званого Кодексу ГРС
та Типового договору чітко зазначено, що фактом
приєднання споживача до умов цього договору є вчинення споживачем будь-яких
дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема тобто
БАЖАННЯ УКЛАСТИ ДОГОВІР, яке відповідно статті 633 ЦК України має бути у формі
ЗВЕРНЕННЯ: надання послуг кожному, хто до неї звернеться ,
При цьому, бажання не є дією: бажання укласти договір - це внутрішній стан
людини, а не конкретна дія. Для укладення договору необхідні чітко визначені
дії обох сторін, такі як підписання договору, або заяви-приєднання з наданням
згоди та дозволу на використання персональних даних.
Також, відповідно цих
положень має бути надання підписаної споживачем
заяви-приєднання , та/або
сплата рахунка..., та/або документально підтверджене споживання
природного газу , що є колізією та юридичною невизначеністю,
тому що відповідно цивільного законодавства України договір надання послуг має
бути укладеним, що є обов`язковою умовою, як і заява - приєднання, яка є
невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.3. Договору), а додаткові умови та/або
сплата рахунка ,.. та/або документальне підтверджене споживання природного газу є
додатковою умовою, адже або сплата рахунка..., або
документальне підтверджене споживання природного газу суперечать
принципу договірності, та змінюють договір з усіма умовами, які є обов`язками
та правами обох сторін двостороннього договору. Адже, не може бути бухгалтерією
AT ОГС Полтавагаз сформовано
рахунка для сплати без надання згоди та дозволу споживачем ОСОБА_1 на обробку
персональних даних та підписання заяви - приєднання, не кажучи вже про те, що
відповідно пункту 12.7. Типового договору: Складений
Сторонами акт розмежування балансової належності та експлуатаційної
відповідальності сторін є невід`ємною частиною цього Договору .
Отже, без двох невід`ємних
частин Типовий договір, не може вважатись укладеним,
адже, згідно диспозиції статті 626 ЦК України, він є двостороннім договором,
тобто, правами й обов`язками наділені обидві сторони.
Також, незрозумілим та
недолугим є словосполучення: та/або документальне підтверджене споживання
природного газу, яке, по-перше, не визначення того: якими саме документами
здійснюється підтвердження, а по- друге, документальне
підтверджене споживання природного газу жодним
чином не може замінити собою укладення двостороннього договору, коли обидві
сторони мають набути прав та обов`язків для його виконання, тобто бути
обізнаними з умовами договору, щоб нести юридичну відповідальність. При цьому,
бухгалтерія AT ОГС Полтавагаз має
мати підстави, та первинні документи для нарахування та обліковування
заборгованості. При цьому, при утворенні заборгованості має бути обов`язковим
акт звіряння між сторонами і тільки після цього AT ОГС Полтавагаз може
сформувати розрахунок заборгованості .
Відповідно до статті 10
Закону України Про житлово- комунальні послуги ,
ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю
сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими.
У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними
органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно частини 6 статті
4 Закону України Про ринок природного газу ,
ціни на ринку природного газу регулюються державою.
Отже, однозначно не НКРЕКП,
а Державою Україна, інакше в законі було б зазначено, що ціни на ринку газу
регулюються безпосередньо НКРЕКП.
За відсутності в положеннях
Закону України Про ринок природного газу умов
договору, та чіткого механізму укладення договору розподілу природного газу, та
відсутності повноважень в НКРЕКП встановлювати тарифи на розподіл природного
газу для населення - індивідуальних ( побутових ) споживачів, слід
застосовувати Закон України Про житлово - комунальні послуги в
частині вимог щодо укладення договору, який має бути індивідуальним договором
про надання ЖКП розподілу природного газу, а в частині встановлення тарифу на
розподіл для індивідуальних побутових споживачів, - за відсутності повноважень
в КМУ та в НКРЕКП, - відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про
житлово - комунальні послуги ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги
встановлюються за домовленістю сторін.
Згідно частини 3 статті 13
Закону України Про житлово - комунальні послуги договір
про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один
місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово
другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на
черговий однорічний строк.
Однак, в пункті 1.3.
Типового договору розподілу природного газу зазначено, що цей Договір є
договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641
та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк, що не відповідає
вимогам цих статей.
Відповідно частини 1 статті
12 Закону України Про житлово-комунальні послуги надання
житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Однак, AT ОГС Полтавагаз свідомо
керується рішеннями НКРЕКП у формі постанов, примушує за умовами договору
розподілу населення - індивідуальних споживачів платити за цим тарифом.
Таким чином, за наявності
колізій та юридичної невизначеності щодо укладення договору приходжу до
неспростовного висновку про те, що договір про надання житлово-комунальних
послуг між AT ОГС Полтавагаз та
ОСОБА_1 ні фактично, ні юридично, ні опосередковано не укладався; AT ОГС Полтавагаз як
оператор ГРС не здійснив заходів заохочення ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 за відсутності
потрібних знань з питань реалізації своїх прав залишився в стані нерозуміння:
чого від нього бажає оператор ГРС, та не розуміючи взагалі: що ж таке розподіл
природного газу.
Відповідно до пункту 1
глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного
газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами. Однак, AT ОГС Полтавагаз не
виконало своїх обов`язків, та не здійснило заходи для укладення договору з
ОСОБА_1 , як це було до 2014 року, коли з кожним споживачем надавачем послуг з
газозабезпечення було укладено Типовий договір про надання населенню послуг з
газопостачання, затверджений Постановою КМУ від 5.07.2006 р., № 938, який - за
умовами вищевказаного договору - не є розірваним з ОСОБА_1 до теперішнього
часу, що вказує на недбале ставлення AT ОГС Полтавагаз до
своїх обов`язків, переводячи стрілку на Кабінет Міністрів України, яким було
скасовано постанову від 5.07.2006 р., № 938 на підставі постанови КМУ № 442 від
13.07.2016 р., що не є підставою та доказом припинення дії двостороннього
договору без звернення з пропозицією розірвання якого одна із сторін мала була
звернутися до другої сторони.
Стандарт доказування «balance of probabilities»
(«баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів
внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце,
буде відповідати принципу справедливості, добросовісності та розумності, та
унеможливив би покладання на слабшу сторону - індивідуального побутового
споживача невиправданого тягара доказування факту неукладення договору за не
розумінням та неоднозначністю Договору розподілу природного газу, якого ОСОБА_1
не підписував, та ніколи б не погодився на його умови.
Виходячи з вищенаведених
обставин, що походять із законодавства, то, ані держава, ані НКРЕКП ( пункт 1
частини 1 статті 3 Закону України Про
ринок природного газу ( забезпечення високого рівня захисту прав та
інтересів споживачів природного газу ), не виконали дій щодо здійснення захисту
прав ОСОБА_1 відповідно частини 2 статті 5 Закону України Про
захист прав споживачів ( Держава створює умови для здобуття
споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав, в тому числі шляхом
розробки та проведення відповідних освітніх програмД, а тому участь у договорі
споживача ОСОБА_1 як слабшої сторони підлягає особливому правовому захисту у
відповідних правовідносинах, що відповідає частині 4 статті 42 Конституції
України.
Відповідно до частини 1
статті 19 Закону України " Про захист прав споживачів ", та Директиви
Ради 93/13/ЄЕС, дії АГ ОГС Полтавагаз мають
ознаки агресивної практики, оскільки створюють тиск на ОСОБА_1 , порушують
принцип добровільності та рівності сторін; крім того, ці дії можна вважати
нечесними через відсутність прозорості та доступної інформації, особливо
незрозумілі 23 пункти договору в яких споживач перенаправлений 43 рази до 413
пунктів Кодексу ГРС (із змінами, внесеними 33 рази ).
Споживач ОСОБА_1 фактично
вводиться в оману щодо умов приєднання до договору, що суперечить як
українському законодавству, так і міжнародним стандартам захисту прав
споживачів.
Згідно із законодавством,
ОСОБА_1 має статус індивідуального споживача відповідно до пункту 1 частини 1
статті 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги .
Цей статус не є тотожним статусу "побутового споживача" чи
"замовника", визначених у статті 1 Закону України Про
ринок природного газу .
ОСОБА_1 не має правового
статусу замовника однієї
з п`яти послуг (в т.ч. розподілу газу) як зазначено в пункті 9 частини 1 статті
1 Закону України Про ринок природного газу ,
тому що не є суб`єктом/учасником енергетичного ринку ( ринку природного газу )
згідно пунктів 1, 5 частини 5 статті 4 Закону України Про
ринок природного газу . Відтак, ОСОБА_1 не потребує виконання
робіт, пов`язаних з припиненням/обмеженням газопостачання, що зазначено в п.п.
З пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС. ОСОБА_1 не має права і бажання
подавати заяву на обмеження свого помешкання в газопостачанні, тобто
самообмежитись - погіршити санітарно - гігієнічні умови свого життя, погіршити
своє здоров`я та привести своє житло в нежитловий стан, що не відповідає
законному обов`язку утримувати житло в задовільному стані та принизить його
честь та гідність Людини і громадянина України.
Житловий об`єкт ОСОБА_1
давно приєднаний до газорозподільної мережі, що забезпечує цілодобовий доступ
до газу, і не потребує додаткового приєднання чи плати за нього; ОСОБА_1 не є
інвестором, який зобов`язаний забезпечувати інвестиції в газорозподільні
системи, як це передбачено пунктами З, 4 частини 3 статті 4 Закону України
"Про ринок природного газу".
Відповідно статті 13
Конституції України, та згідно з Декларацією про державний суверенітет України,
ОСОБА_1 є співвласником надр, зокрема природного газу, та державного майна,
включаючи газорозподільні системи. Житлово - комунальна сфера регулюється
Законом України Про житлово- комунальні послуги ,
та Житловим Кодексом України.
Закон України Про
ринок природного газу не містить положень, що зобов`язують
індивідуального споживача укладати договір розподілу газу. Водночас, НКРЕКП не
надано повноважень затверджувати договір розподілу саме для індивідуальних
споживачів ( населення ). За законом НКРЕКП встановлює (затверджує за заявою
операторів ГРС) тарифи для самих операторів ГРС, а не для населення, тобто для
індивідуальних споживачів.
Законом України Про
НКРЕКП не надано повноважень НКРЕКП/Регулятору
встановлювати ціни/тарифи для індивідуальних споживачів ( для населення ). Про
це однозначно зазначено в пунктах 1, З частини 2 статті 3, частині 7 статті 14,
пункті 13 частини 1 статті 17 Закону України Про
НКРЕКП з формулюваннями, які зводяться до: коли/якщо
відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані НКРЕКП
спеціальним/відповідним законом. Водночас, Закон не містить положень, якими
покладається обов`язок з оплати тарифу розподілу саме на індивідуальних
споживачів.
Частиною 9 статті 14 Закону
України Про НКРЕКП встановлено,
що рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання,
що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг. При цьому,
рішення НКРЕКП у формі постанови ( в т.ч. Типовий договір та Кодекс ГРС ), не є
актами цивільного законодавства, та є обов`язковими до виконання лише для
суб`єктів господарювання, та не можуть встановлювати зобов`язання для
індивідуальних споживачів.
ОСОБА_1 не укладалося
жодного договору з AT ОГС Полтавагаз як
оператором ГРС, та не надавалася згоди та дозволу на обробку і використання
його персональних даних. Відповідно, у нього відсутні будь - які цивільно -
правові зобов`язання перед оператором ГРС.
AT ОГС Полтавагаз не
набуло законного права нараховувати та вимагати від ОСОБА_1 плату за його господарським
договором розподілу природного газу; дії оператора ГРС порушують принципи
волевиявлення, свободи договору, рівності сторін та добросовісності, вводять
його в оману з використанням нечесної практики з примушуванням до цивільно -
правових обов`язків за актами, які не є актами цивільного законодавства -
типовим договором для суб`єктів ринку природного газу та кодексом
газорозподільних систем, що є збірником експлуатаційно - технічних правил для
операторів ГРС, про що зазначено в статті 2 глави 1 розділу І Кодексу ГРС.
Постанова Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у
справі № 318/89/18 від 3 червня 2020 року містить наступний правовий висновок:
У пункті 3 частини другої
статті 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може
визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню
цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову
за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Суд зобов`язаний вживати
заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку
зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до
нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
Відповідно до частини
четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до
спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження
№ 14-92цс19) зазначено, що учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду
та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно
користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не
допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої
цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які
залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними
правами, не є вичерпним.
Цивільні права особа
здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При
здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б
порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа
повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У разі недодержання особою
при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї
статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також
застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України) .
З аналізу диспозиції статті
384 Кримінального кодексу України випливає, що кримінальна відповідальність
наступає, зокрема, за подання завідомо недостовірних або підроблених доказів
суду.
При цьому, законодавець не
визначає конкретний перелік проваджень, в яких вказані дії є кримінально
караними.
Відповідно до частини
другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані, зокрема сприяти
своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин
справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені
законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні і достовірні
пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому
засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки,
виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
За введення суду в оману
щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену
законом (частина 4 статті 43 ЦПК України).
Фактичні обставини даної
справи та пояснення представника позивача за первісним позовом у цій справі
відносно обставин начебто мавшого місце порушення ОСОБА_1 норм цивільного
законодавства України, є суперечливими, та потребують додаткової оцінки
органами, які наділені спеціальною компетенцією, оскільки підтвердження доводів
щодо подання керівництвом та уповноваженими представниками AT Полтавагаз завідомо
недостовірних або підроблених доказів може свідчити про вчинення діяння, яке
містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 384
Кримінального кодексу України Введення в оману суду або іншого
уповноваженого органу, а дії, спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів
на підставі таких документів, можуть нанести значної шкоди його правам та
інтересам, особливо в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України.
Постанова Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у
справі № 318/89/18 від 3 червня 2020 року містить наступний правовий висновок: У
пункті 3 частини другої статті 44 ЦПК України передбачено, що залежно від
конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії,
що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо
безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який
має очевидно штучний характер.
Суд зобов`язаний вживати
заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку
зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до
нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
Відповідно до частини
четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до
спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц зазначено, що
учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників
судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). Учасники
судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися
процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається
(частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті
перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від
конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є
вичерпним.
Цивільні права особа
здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При
здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б
порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа
повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У разі недодержання особою
при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї
статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також
застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України) .
Відповідно до п. 5.1.
Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року
№18" Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального
кодексу України судами першої інстанції " окрема ухвала виноситься
господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90
ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у
діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.
При цьому господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у
конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 ГПК.
З аналізу диспозиції статті
384 Кримінального кодексу України випливає, що кримінальна відповідальність
наступає, зокрема, за подання завідомо недостовірних або підроблених доказів
суду.
При цьому, законодавець не
визначає конкретний перелік проваджень, в яких вказані дії є кримінально
караними.
Отже, подання суду завідомо
недостовірних або підроблених доказів у господарській справі є кримінально
караним діянням, та підлягає кваліфікації за статтею 384 Кримінального кодексу
України.
Згідно частини 1 статті 10
Закону України Про прокуратуру у
системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать
прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста
Севастополя, Київська міська прокуратура.
Згідно частини 4 статті 7
Закону України Про прокуратуру обласна
прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур,
розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під
територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Оскільки суд цивільної
юрисдикції позбавлений процесуальної можливості самостійно встановити наявність
або відсутність складу кримінального правопорушення в діях посадових та
службових осіб, передбаченого Кримінальним кодексом України, з метою перевірки
та уникнення сумнівів можливої наявності складу кримінального правопорушення,
суд має вчинити судове реагування на наявну інформацію щодо можливого подання
керівництвом та уповноваженими представниками AT
Полтавагаз в Зіньківський районний суд Полтавської області по справі №
530/147/22 завідомо недостовірних або підроблених доказів шляхом надіслання
окремої ухвали з відповідним повідомленням до прокуратури Полтавської області.
Відповідно до Кодексу
суддівської етики, затверджений XI черговим з`їздом суддів
України 22 лютого 2013 року, статті перша, шоста і п`ятнадцята якого декларують
наступне: Стаття 1-Суддя повинен бути прикладом
неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги
судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри
громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Стаття 6 - Суддя повинен виконувати свої професійні обов`язки незалежно,
виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів,
розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду
справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози,
втручання або публічну критику. Стаття 15- Неупереджений розгляд справ є
основним обов`язком судді.
Суддя заявляє самовідвід
від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного
рішення у справі.
Суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89
ЦПК України). Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої
інстанції. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України.
Велика Палата Верховного
Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia (
« суд знає закони » ) суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права
для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від
установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи
юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них
належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень,
підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої
процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні,
зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати
юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору виходячи з фактів, установлених
під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для
вирішення спору, виконує саме суд [близькі за змістом висновки Велика Палата
Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року у справі №
904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20
(провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)].
Велика Палата Верховного
Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу
захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом
якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або
оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є
ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу,
характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями
наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати
Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від
11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року
у справі № 569/17272/15- ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17
(пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від
13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021
року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі №
925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт
9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня
2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі
№ 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт
5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Відповідно до пояснень
представника відповідача по первісному позову наданих в судовому засіданні,
вказав, відповідно до наявної публічної інформації, засновниками позивача за
первісним позовом з прямим вирішальним впливом є ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Згідно
даних Вікіпедії ( вільної енциклопедії ) та публічних матеріалів в мережі
Інтернет, ОСОБА_6 : з грудня 2003 року по червень 2008 року - голова
Полтавського регіонального відділення Партії регіонів; з листопада 2007 року -
член фракції Партії регіонів у Верховній Раді; з грудня 2010 року по листопад
2012 року- голова Державного агентства резерву України; з 28 жовтня 2012 року -
народний депутат VII скликання по одномандатному виборчому округу
№ 149 ( Полтавська область ) як кандидат від Партії регіонів; в 2004 році
очолював виборчий штаб на виборах Президента України (III
тур ) в Полтавській області, довірена особа ОСОБА_8 як кандидата на пост
Президента України в ТВО № 153; на парламентських виборах у 2006 році -
керівник виборчого штабу Партії регіонів у Полтавській області; 16 січня 2014
року голосував "за" при прийнятті диктаторських законів, які
обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій
у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати
опозицію та громадянське суспільство; не голосував за постанову Верховної Ради
України про заборону застосування зброї при вбивствах Героїв Майдану; ПАТ
" Полтавагаз " голови Держрезерву Лелюка О. у жовтні 2012 року купив
у " прокладки " газ на $82 дорожче від " нафтогазівського
"; Держрезерв, який очолював Олексій Лелюк, 5 квітня 2013 року закупив
" дорогоцінний цукор " на 20% дорожче від гуртових цін; при цьому, як
відомо, поширеними схемами нелегального заробітку у Держрезерві є поставка
меншої кількості товару, ніж замовлено та оплачено, а також відсутність
поставок взагалі. У цих випадках на товарах, які зберігаються на складах,
просто змінюються бірки зі старих на нові; регіонал ОСОБА_9 засвітився у Раді з
годинником вартістю в 1,5 млн. гривень; восени 2012 року за сприяння прем`єр -
міністра Азарова та міністра Порошенка Держрезерв під керівництвом Лелюка О.
придбав тушонку із свиней, яких напередодні винищили в кількох запорізьких
селах через африканську чуму; закупівлі замороженої яловичини та дизпалива
здійснювалися по захмарним цінам, дорожче ринкових на 30%; на даний час власник
AT
"ОГС "Полтавагаз" та інших полтавських газових підприємств Лелюк
живе і кайфує в Австрії, у Відні.
Спеціалізована
антикорупційна прокуратура повідомляє: Новий епізод у справі Роттердам+
про підозру повідомлено колишнім та чинним посадовцям НКРЕКП. 6 жовтня 2022
року прокурором САП та детективами НАБУ повідомлено про підозру 15 особам,
серед яких колишні та чинні посадовці Національної комісії, що здійснює
державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) та
посадовці групи приватних теплогенеруючих компаній, які причетні до
запровадження та застосування так званої формули Роттердам+ ,
внаслідок чого споживачі електроенергії протягом 2018 -2019 років незаконно
переплатили понад 20 млрд. гривень.
Слідство вважає, що у
формулу Роттердам+ було
закладено витрати на послуги, які фактично не виконувались, а саме
транспортування вугілля національного виробника до теплових електростанцій з
порту у Роттердамі. Як наслідок, протягом 2016-2019 років споживачі
електроенергії переплатили понад 39 млрд. гривень.
У ході розслідування цього
факту з`ясувалося, що ухвалити таку формулу обчислення окремих членів НКРЕКП
вмовили представники групи приватних теплогенеруючих компаній, які в результаті
й отримали надприбутки. Як наслідок, відбулась безпідставна сплата усіма
споживачами електроенергії грошових коштів через зростання тарифів на
електроенергію.
Поряд з цим, інші члени
НКРЕКП неналежно виконали свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до
них та проголосували за затвердження так званої формули Роттердам+ ,
що у подальшому спричинило тяжкі наслідки державним і громадським інтересам. На
сьогодні про підозру повідомлено 2 колишнім головам Національної комісії, що
здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (
НКРЕКП ); 7 колишнім та 2 чинним членам НКРЕКП; чинному та колишньому
працівникам комісії, а також чинному та колишньому посадовцям групи приватних
теплогенеруючих компаній. Шістьом з вищевказаних осіб інкриміновано вчинення
злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Дії інших осіб кваліфіковані за
ч. 2 ст. 367 КК України. Слідство триває.
Відповідно до пояснень
представника відповідача по первісному позову наданих в судовому засіданні , як
слідує із ухвали Шевченківського районного суду міста Полтава від 12 лютого
2025 року у справі № 554/426/25, Полтавською обласною прокуратурою здійснюється
процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42024170000000074 від 12.06.2024
р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті
191 КК України.
У ході досудового
розслідування установлено, що службовими особами AT
«Оператор газорозподільноїсистеми «Полтавагаз»,код ЄДРПОУ03351912, м.Полтава
(далі АТ«Полтавагаз») впроваджено протиправний механізм реалізації за готівкові
кошти необлікованих обсягів природного газу, власником якого є ТОВ
«Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ40121452, м.Київ, 100%
статутного капіталу якого належить ДК«Газ України» НАК «Нафтогаз України».
Отримано дані, які
свідчать, що службовими особами AT «Полтавагаз», а саме
головою правління..., начальником філії..., головним інженером... та
начальником дільниці по обслуговуванню суб`єктів господарювання служби обліку
розподілу природного газу та обслуговуванню споживачів.., за попередньою змовою
вживаються заходи, спрямовані на схиляння абонентів, викритих на
несанкціонованому відборі природного газу, до сплати 50% від суми штрафу, який
може бути призначено за результатами розгляду комісією, без фактичного її
проведення, всупереч вищевказаних вимог Кодексу. В подальшому, після отримання
згоди абонента, йому видається рахунок для оплати ТОВ «Газопостачальна компанія
«Нафтогаз України» за спожитий газ за тарифом як для побутових споживачів, а
саме 7,96 грн. М3 з ПДВ. За рахунок впровадження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 , даної протиправної схеми, систематично утворюються певні обсяги
природного газу оплаченого за тарифом для побутових споживачів, які у подальшому
реалізовуються ними за готівкові кошти промисловим споживачам регіону, в
результаті чого завдається шкода державному підприємству ТОВ «Газопостачальна
компанія «Нафтогаз України» за рахунок різниці у тарифі, який для промислових
споживачів протягом 2024 року змінювався від 13,6 до 19,2 грн.мЗ з ПДВ. Таким
чином, в діях службових осіб AT «Полтавагаз» наявні ознаки кримінального
правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 191 КК України, а саме
привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим
становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 16.01.2025 р. надано дозвіл
на проведення обшуку у володіннях, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , з метою
виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального
правопорушення. 17.01.2025 р. у ході санкціонованого обшуку у приміщеннях,
розташованих за за адресою: АДРЕСА_3 , володільцем яких є AT
«Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» виявлено та вилучено документи
та речі.
Слід визнати, що
обов`язковість виконання судового рішення, поза сумнівів, є тим конституційним
приписом, який значною мірою пояснює сенс здійснення правосуддя.
У разі, коли під час
розв`язання юридичного спору буде ухвалено судове рішення, воно має бути
виконано. Недієвість конституційного припису щодо обов`язковості виконання
судового рішення нівелює як авторитет судової влади, так і довіру до
інституційної та функційної спроможності держави.
Проте, відомий ще за часів
давньоримської юриспруденції вислів fiat justitia et pereat mundus (
нехай здійсниться правосуддя, хоч би загинув світ ) наразі є радше професійним
кредо або статусом у соціальній мережі амбітного, але недосвідченого юриста,
ніж принципом сучасного конституціоналізму.
Звісно, судове рішення має
бути виконано, однак лише в такий спосіб, щоби таке виконання було узгіднено з
конституційними цінностями та принципами.
Важливо наголосити, що
Конституція України визначає конституційні цінності та їх своєрідну ієрархію і
вказує насамперед на такі цінності, як життя, здоров`я та людська гідність.
Чи може потреба
обов`язковості виконання судового рішення бути більш значущою, ніж потреба
захисту зазначених конституційних цінностей ?
Зрозуміло, що ні, оскільки
реалізація конституційної вимоги щодо обов`язковості виконання судового рішення
не повинна мати наслідком смерть людини, та реальні ризики для її фізичного
виживання та/або соціального існування.
Тому в державі, керованій
правовладдям, відносини з виконання судового рішення мають бути внормовані в
такий спосіб, щоби таке виконання не атакувало фундаментальних конституційних
цінностей.
Людська гідність наповнює
сенсом людське буття, тому, можливо, не раціональність та освіченість, а саме
людяність є головною чеснотою людини та необхідною умовою для того, аби такий
біологічний вид, як людина розумна (homo sapiens),
зміг дивом вижити протягом кількох тисячоліть.
З початком збройної агресії
росїї проти України в лютому 2014 року цивілізованій частині людства було чітко
й недвозначно зрозуміло, якими є сучасні нелюди, та в чому проявляються наразі
невмотивована жорстокість та злочини проти людяності.
Проте, навіть за часів
війни та неодмінно пов`язаної з нею фінансової скрути громадяни України
заслуговують не на жалість, байдужість та забуття, а на додержання їхніх
людських прав, на людяне ставлення до них з боку своєї Батьківщини.
У Рішенні Конституційного
Суду України 16 вересня 2021 року у справі № 6-р (II)
2021 задекларовано наступне: 2.1. Відповідно до статті 3 Конституції
України людину та її гідність визнано найвищою цінністю; права і свободи людини
та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава
відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і
свобод людини є головним обов`язком держави (частини перша, друга). Людина є
скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і
свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод
людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського
конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов`язок
держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов`язок
покладено на всіх суб`єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи
закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що
є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю
чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це
не завдавало шкоди людській гідності.
Для забезпечення
конституційних прав громадян України і недопущення звуження їх змісту та
обсягів (статті 22 і 48 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада
України постановила: 1. Встановити плату за житло і комунальні послуги не
більше 15 відсотків фактично отриманого сукупного доходу сім`ї. Рівень
сукупного доходу сім`ї і частка плати за житлово-комунальні послуги у цьому
доході встановлюються на підставі декларування
доходів усіх членів сім`ї.
2. Заборонити Кабінету Міністрів України, місцевим органам
виконавчої влади та органам
місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям незалежно від форм
власності відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо- і
газопостачання та відселяти із житла громадян у разі невнесення ними плати за
житлово-комунальні послуги у зв`язку з невиплатою заробітної плати або пенсії і
непризначенням субсидії. 3. Виконання Постанови Верховної Ради України
"Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України"
покладається на Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади та
органи місцевого самоврядування. 4. Генеральному прокурору України взяти під
контроль виконання цієї Постанови. Голова Верховної Ради України О.ТКАЧЕНКО. м.
Київ, 18 березня 1999 року N 512-XIV.
Враховуючи дану постанову,
позивач повинен був надати докази про кількість членів сім`ї, які проживають за
адресою АДРЕСА_1 та їх сукупний дохід.
Як вбачається з позовної
заяви Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»,
останню подано від імені позивача та підписано «представником Ревягіною С.І.».
Велика палата Верховного
Суду при розгляді справи №2910/23346/16 акцентувала увагу на тому, що особи,
які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на
підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як
довірителя, а не в порядку самопредставництва.
Згідно позовної заяви, дані
про представника позивача взагалі відсутні.
Відповідно до
цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за
зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею
вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у
передбачених цим Кодексом випадках.
Сторінка 1 абзац 3 «...Цей
договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей
633,634,641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактором
приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення
Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема
підписаної Споживачем заяви-приєднання, або сплата рахунків оператора ГРМ, або
документально підтверджене споживання природного газу... » Сторінка 2 абзац 1
«...Відповідно підпункту 4 розподілу VI Кодексу договір розподілу
природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання
заяви приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що
відповідає типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на
офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих
виданнях....». З вище викладеним ОСОБА_1 повністю не згоден, так як по
нововиявленим обставинам Відповідач вважає, що договір складений на різних
носіях не може мати однакову юридичну силу. За змістом cт.
634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені лише
однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути
кладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в
цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Сторінка 2
абзац 3 позовної заяви «....Фактом приєднання споживача ОСОБА_1 до умов
договору розподілу природного газу є підписання заяви - приєднання...»
Посилання на Порядок приєднання об`єктів замовників сайт https://www.kirgas. com/UserLoad/fHe/aasification/r5, pdf.
Посилання Позивача на Умови
договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті:
регулятора і оператора ГРМ, як підстава до стягнення є безпідставною і
неправомірною, через відсутній підпис Позивача під самим договором. Позивач не
надав докази, що відповідач є підпищиком його веб сторінки, що він скидав дану
сторінку відповідачу під час підписання договору і яким саме чином ознайомим із
умовами договору, під час підписання заяви приєднання. Заява про приєднання не
має законного сили двостороннього договору. Позивач застосовує норми
матеріального права в своїх позовних вимогах просить стягнути неіснуючий борг з
Відповідача, Відповідач з свого боку посилається на ч.2 ст. 1055 ЦК України,
кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним.
Підписання заяви приєднання є намір побутового споживача на отримання
природного газу для опалення (отримання тепла в осінньо-зимовий період) свого
домогосподарства, для приготування їжі, що є життєво необхідним ресурсом для
Людини, громадянина.
Відповідно до ст.714 ЦК
України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через
приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій
стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені
договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих
ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а
також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До
договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу
застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір
поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин
сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання
договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Окрім Цивільного Кодексу
України, існують інші нормативно правові акти, під акти, Постанови, ГОСТи які
дають чітке визначення кожному спеціалізованому терміну в договорі постачання
енергетичних та других ресурсів.
Відповідно до кодексу
газорозподільних систем https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/zl379-15#Text
терміни вживаються у таких визначеннях:
газова мережа зовнішнього газопостачання
- газова мережа від місця забезпечення потужності до місця/точки приєднання
об`єкта або межі земельної ділянки замовника;
договір розподілу
природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи
та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) (різні терміни споживач і
побутовий споживач) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор
газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до
газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу;
ЕІС-код (Energy identification Code) -
персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу або
його точки комерційного обліку (за необхідності), присвоєний Оператором
газорозподільної системи в установленому цим Кодексом порядку;
Суб`єкт ринку природного
газу - це оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи,
оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий
продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
Відповідно до ст.205 ЦК
України, форма правочину. Способи волевиявлення.
1. Правочин може вчинятися
усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму
правочину, якщо інше не встановлено законом.
{Частина перша статті 205
із змінами, внесеними згідно із Законом№
675-VIII
від 03.09.2015}
2. Правочин, для якого
законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо
поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових
наслідків.
3. У випадках, встановлених
договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її
мовчанням.
Відповідно ч.1 cт.
714 ЦК України, загальних положень у визначенні основних термінів та понять
Кодексу газорозподільних систем стає чітко зрозуміло, що оператор з
персональним кодом ідентифікації споживача ЕІС-код (Energy Identification Code)
як суб`єкт ринку природного газу приймає ресурс та дотримується передбаченого
договором режиму його використання, а також забезпечує безпечну експлуатацію
енергетичного та іншого обладнання, закон не може трактуватися двояко.
Оператор ГРМ забезпечує
розподіл (доставку) газу, компаніям понад 40 на всю Україну,(в залежності від
регіону), і це природна монополія.
Тобто, клієнт не може
змінити свого оператора ГРМ, не змінивши місце проживання. В Україні є тільки
одна газопровідна система, альтернативи не існує. Зазвичай в області працює
один облгаз, але буває, що різними ділянками газових мереж управляють від двох
до чотирьох компаній. Оператор ГРМ має відносно стабільну кількість споживачів
і постачає газ за фіксованим тарифом.
Тариф за послуги
газорозподільного підприємства встановлюється Нацкомісією з регулювання
енергетики (НКРЕКП) для кожного окремо.
Основне завдання оператора
ГРМ технічне
обслуговування труб, усунення аварій, забезпечення необхідного тиску в мережах
та отримання плати за доставку (розподіл) газу з споживачів як суб`єктів ринку
природного газу
Компетенції оператора ГРМ:
передача показань лічильника; нарахування коректного об`єму спожитого газу;
отримання оплати за розподіл (доставку) газу; установка/заміна/ремонт/повірка
лічильника або встановлення будь-якого газового обладнання; виклик контролера;
обстеження, ремонт та заміна мережі газопроводів; контроль якості газу.
Оператор газорозподільної системи забезпечує укладення актів розмежування
балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.
Згідно з положеннями пункту
4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ, межа балансової належності - це точка
розмежування газових мереж між суміжними власниками газових мереж за ознаками
права власності чи користування, на якій відбувається приймання-передача
природного газу, а межа експлуатаційної відповідальності сторін Відповідач не є
стороною! власником газових мереж за ознаками права власності чи користування).
Газопровід чи газова мережа
являє собою систему трубопроводів, по яких горючі гази транспортуються і
розподіляються між споживачами. Газопровід - один з основних елементів системи
газопостачання (як комунального, так і промислового).
Власник (балансоутримувач
та/або орендар (наймач відповідає за технічний стан і безпечне користування
газопроводами, газовими приладами, димовими та вентиляційними каналами".
Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля від 27.05.2020 № 342
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27липня 2020 р.
Відповідно пункту 5
-Терміни, наведені в Правилах, вживаються в таких значеннях: Визначення
споживач - це юридична або фізична особа - підприємець, яка отримує природний
газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для
власних потреб або використання в якості сировини, а не для перепродажу
(правила постачання природного газу НАЦІОНАЛЬНОЇ КОМІСІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ
РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ ЕНЕРГЕТИКИ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ ПОСТАНОВА від 30.09.2015
№2496 https://zakon.rada, gov. ua/laws/show/zl382-15#Text.
Відповідно Кодексу ГРМ Оператор ГРМ співпрацює з споживачами, що є юридичними
або фізичними особами - підприємцями.
Споживач протягом двох днів
з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути
постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу,
підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі
мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. Акт
прийому-передачі природного газу згідно із зовнішньоекономічним договором
(контрактом) - документ, який містить дані про обсяг природного газу,
поставленого на підставі зовнішньоекономічного договору (контракту), підписаний
сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту). Тобто з вище викладено
стає зрозуміло, що Оператор ГРМ підписує акт прийому передачі природного газу з
Суб`єктом ринку природного газу, який є оператором газотранспортної системи,
оператором газорозподільної системи, оператором газосховища, оператором
установки LNG, замовником, оптовим продавцем, оптовим
покупцем, постачальником, споживаєм, а ніяк не з побутовим споживачем - який є
фізичною особою, природний газ використання для власних побутових потреб, у
тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових
приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність; нормативно
правові акти не повинні трактуватися двояко, визначення термінів чітке і
зрозуміле і неприпустима маніпуляція термінів, які несуть інше юридичне значення.
Суд бере до уваги, що
відповідач, до подання позовної заяви до нього, неодноразово звертався до
позивача надати докази, на які посилався позивач у своїй позовній заяві.
Відповіді ні позивачем, ні представником позивача, як вона себе зазначила, в судове
засідання не було надано.
Відповідно до відповіді
Фонду Державного Майна України за № 10-77-2709 від 03.02.2023 року вказано, що
відповідно до ст. 7 Закону України "Про управління об`єками державної
власності" Фонд є розпорядником Єдиного реєстру об`єктів державної
власності, в тому числі Реєстру корпоративних прав держави. В Реєстрі
корпоративних справ держави Акціонерне товариство "Оператор
газорозподільної системи "Полтавагаз" (код згідно з ЄДРПОУ 03351912,
Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (код згідно з ЄДРПОУ
00131819) та Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "
Полтававодоканал" ( код згідно з ЄДРПОУ 03361661) не обліковуються у в
зв"язку з відсутністю частки держави у статутному капіталі.
Відповідно до пункту 2
статті 22 Господарського кодексу України суб"єктами господарювання
державного сектору економіки є суб"єкти, що діють на основі лише державної
власності, а також суб"єкти, державна частка у статутному капіталі яких
перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державні
право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб"єктів.
Таким чином у зазначеному
запиті Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи
"Полтавагаз" не належить до суб"єктів господарювання державного
сектору економіки.
Національна комісія, що
здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі
ПКРЕКП, Регулятор), розглянула Ваш запит на інформацію від 25.12.2022 та в
межах компетенції повідомляє.
НКРЕКП діє на підставі
Закону України «Про Національну комісію, що здійсним державне регулювання у
сферах енергетики та комунальних послуг» (далі Закон про НКРЕКП), відповідно до
етапі 2 якого Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль
за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетик» та комунальних
послуг.
Статтею 3 Закону про НКРЕКП
встановлено, що Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема,
ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно з частиною і третьою
Статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» (далі - Закон) до
компетенції Регулятора на ринку природного газу палежить, зокрема, видача
ліцензій на право провадження видів діяльності на ринку природного газу, що
підлягають, ліцензуванню з урахуванням положень, статті 9 Закону, та нагляд за
дотриманням ліцензійних умов ліцензіатами.
Так, відповідно до частини
першої статті 9 Закону господарська діяльність на ринку природного газу,
пов`язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, постачанням
природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.
Одночасно звернуто увагу,
що чинним законодавством України, а саме, Законом України «Про ліцензування
видів господарської діяльності», Законом про НКРЕКП та Законом не передбачено
ліцензування такого виду господарської діяльності як «розподілення
газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи».
Повідомляють, також що
постановою НКРЕКП від 26.12.2022 від «ТОВ «І`АЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ»
(код ЄДРПОУ 44907200) видано ліцензію на право провадження господарської
діяльності з розподілу природного газу, яка набирає чинності з 01.01.2023.
При цьому, відповідно до
частини першої статті 39 Закону оператор газорозподільної системи не може
провадити діяльність, зокрема з постачання природного газу.
Відповідно до Акта
проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року Верховною Радою України
проголошено, що віднині на території України мають чинність виключно
Конституція і закони України. Цей Акт набирав чинність з моменту його
схвалення.
Відповідностатті 3
Конституції УкраїниЛюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Відповідностатті 13
Конституції УкраїниЗемля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні
ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її
континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами
права власності Українського народу. Від імені Українського народу права
власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в
межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися
природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність
зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і
суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і
господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності
рівні перед законом.
Відповідностатті 22
Конституції УкраїниПрава і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не
можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідностатті 48
Конституції УкраїниКожен має право на достатній життєвий рівень для себе і
своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідностатті 1. ЖК
України Право громадян України на житло.
Відповідно доКонституції
Українигромадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і
охороною житлового фонду, ..., наданням громадянам за їх бажанням грошової
компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян,
визначених законом, а такожневисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Відповідно до Міжнародного
пакту "Про цивільні та політичні права" прийняті резолюцією 2200 А (XXI)
Генеральной Ассамблеи від 16 грудня 1966 року в статті 1 вказано, мовою
оригіналу "1. Все народы имеют право на самоопределение. В силу этого
права они свободно устанавливают свой политический статус и свободно
обеспечивают свое экономическое, социальное и культурное развитие.
2. Все народы для
достижения своих целей могут свободно распоряжаться своими естественными
богатствами и ресурсами без ущерба для каких-либо обязательств, вытекающих из
международного экономического сотрудничества, основанного на принципе взаимной
выгоды, и из международного права. Ни один народ ни в коем случае не может быть
лишен принадлежащих ему средств существования.
3. Все участвующие в
настоящем Пакте Государства, в том числе те, которые несут ответственность за
управление несамоуправляющимися и подопечными территориями, должны, в
соответствии с положениями Устава Организации Объединенных Наций, поощрять
осуществление права на самоопределение и уважать это право.".
Відповідно до ст.1 кодексу
"Про надра" , надра - це частина земної кори, що розташована під
поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для
геологічного вивчення та освоєння.
Стаття 2.Завдання Кодексу
України про надра
Завданням Кодексу України
про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального,
комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та
інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при
користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного
середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ,
організацій та громадян.
Стаття 3-.Особливості
застосування норм цього Кодексу
Якщо законами про
користування нафтогазоносними надрами, зокремаЗаконом України"Про нафту і
газ",Законом України"Про газ (метан) вугільних родовищ"
таЗаконом України"Про угоди про розподіл продукції", встановлені інші
норми, ніж ті, що передбачені у цьому Кодексі, то застосовуються норми цих
законів.
{Кодекс доповнено статтею 3-1згідно
із Законом№ 1578-IV від 04.03.2004; текст статті в редакції
Законів№ 1392-VI від 21.05.2009,№ 2562-VI
від 23.09.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2314-VIII
від 01.03.2018}
Стаття 4.Власність на надра
Надра є виключною власністю
Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в
прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на
надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через
Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.
{Частина перша статті 4 із
змінами, внесеними згідно із Законом№
5456-VI
від 16.10.2012}
З метою безпосередньої
реалізації права власності Українського народу на надра та для забезпечення
економічних і соціальних інтересів громадян щодо прозорого використання та
справедливого розподілу доходу від користування надрами громадяни України мають
право на отримання відповідно до закону частини доходу державного бюджету від
рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.
{Статтю 4 доповнено новою
частиною згідно із Законом№ 2805-IX
від 01.12.2022-набирає чинностіодночасно із введенням в дію закону
про економічний паспорт}
Окремі повноваження щодо
розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним
органам виконавчої влади.
Суд бере до уваги, що
відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про оплату житлово-комунальних
послуг населення України», вказано,що значне падіння життєвого рівня населення
в результаті підвищення цін на споживчі товари, зростання заборгованості по
заробітній платі і пенсіях зумовлює подальше збільшення заборгованості громадян
за житлово-комунальні послуги. Для забезпечення конституційних прав громадян
України і недопущення звуження їх змісту та обсягів (статті 22 і 48 Конституції
України (254к/96-ВР ) Верховна Рада України
постановила: встановитиплату зажитло ікомунальні послуги не більше15 відсотків фактичноотриманого
сукупного доходу сім`ї. Рівень сукупного доходу сім`ї і частка плати за житлово-комунальніпослуги
уцьому доході встановлюються на підставі
декларування доходів усіх членівсім`ї. Виконання Постанови Верховної Ради
України "Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України"
покладено на Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади та
органи місцевого самоврядування.
В рішенні Конституційного
Суду України від 17 лютого 2018 року №1-р/2018 абзаці 3 підпункту 4.5 пункту 4
зазначається: "Беручи до уваги аналіз відповідних конституційних приписів,
міжнародної практики і положень законодавства про пенсійне забезпечення в
Україні, а такожпідпункту 14.1.54пункту 14.1 статті 14 Кодексу, що містить
перелік доходів громадян, які підлягають оподаткуванню, до якого не включено
пенсію, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на пенсійне
забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян,
яке згідно зчастиною другоюстатті 46 Конституції України гарантується
загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком
громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь-яким видом діяльності ".
Відповідно до рішення
Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001 у своєму
висновку вказав, що системний аналіз викладених конституційних положень дає
підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92
Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної
відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають
врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави,
умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та
дисциплінарної відповідальності-діяння, які є злочинами, адміністративними або
дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх
склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України
заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими
актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має
право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема адміністративним
правопорушенням чи злочином та міру відповідальності за нього.
Тобто, навіть фізичні особи
не несуть відповідальності за Кодексами, а виключно за Законами України,
виключно...
Відповідно до ст.1
цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті
немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній
рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Такими ознаками є юридична
рівність усіх учасників відносин, їх вільне волевиявлення. Представник ОСОБА_1
адвокат Колотій С.М. категорично заперечує позовні вимоги Акціонерного
товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»» Код ЄРДПОУ 03351912
з вимогами в частині стягнути борг в сумі 9156,83 грн. з фізичної особи
споживача (ЕІС код 56ХМ26С01000381W)AT
«Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»», обліковий запис (ЕІС код
56ХМ26С01000381W) намагається неправомірно стягнути борг з
вигодою набувача, а не з держави (збитконабувача).
У відповідності cт.
13 Конституції України Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси
її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами
права власності Українського народу.
Відповідно cт.
5 Конституції України Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через
органи державної влади та органи місцевого самоврядування. ОСОБА_1 - є частиною
корінного народу України.
У відповідності до рішення
Конституційного Суду України по справі 1-5/2005 від 5.10.2005 року вказано
"Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) принципи здійснення державної влади на
засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6)
та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті
19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про
фінансування судів від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 ( v006p710-99
) (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини). Положення частини другої
статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ" треба розуміти так, що в Україні вся
влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і
невідчужуваною та
здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум,
інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України, через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією (254к/96-ВР) та
законами України формах безпосередньої демократії є обов`язковими. Положення
частини четвертої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "ніхто не
може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення
державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний
спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх
посадовими особами, громадянами чи їх об`єднаннями.
Відповідно до ст. 227 ЦК
України, правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не
мала права вчиняти:
1. Правочин юридичної
особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний
судом недійсним.
2. Якщо юридична особа
ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона
зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Відповідно до ч.3 ст.175
ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції,
до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я
(прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників
справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи
перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код
юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для
юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також
реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за
його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України
(якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної
електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо
позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи
оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів,
передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та
інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у
рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо
кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття
заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі,
якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання
позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів,
що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із
позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої
особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
З наведених норм права
вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог,
обставини, якими він обгрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.
Відповідно до ст.83 ЦПК
України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до сайту НКРЕКП https://www.nerc.gov.ua/,
згідно якого, було надано роз`яснення, суд встановив, що Договір має укладатися
Оператором ГРС із замовниками: замовник фізична
або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох
із таких послуг, зокрема приєднання до газотранспортної або газорозподільної
системи; розподіл природного газу; оператор газорозподільної системи суб`єкт
господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу
природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);
За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи
зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на
період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник
зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг
розподілу природного газу. Однак в договорі зазначено побутовий
споживач. Отже, відповідно п.23ч.1ст.1ЗУ Проринок
природногогазу побутовий споживач - фізична особа, яка
придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у
тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих
приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність. При цьому
відповідно п.9ч.1ст.1ЗУ Проринок природногогазу замовник-фізична
абоюридична особа,яка напідставі договорузамовляє наданняоднієї чикількох
ізтаких послуг:приєднання догазотранспортної абогазорозподільної
системи.транспортування природногогазу;розподіл природногогазу;зберігання
(закачування,відбір)природного газу;послуги установкиLNG.Тобто
замовникце суб`єктгосподарської діяльності. Отже, Оператор ГРС не надав доказів
замовлення відповідачем послуги розподілу газу з урахуванням вимог статей 6,
203, 627, 633, 634, 639, 640, 641, 642, 714, положень
Глави 63 ЦК України. Договір розподілу природного газу має бути укладеним При
цьому платіжні документи (квитанції) на оплату послуг з розподілу природного
газу, які надаються операторами газорозподільних систем побутовим споживачам,
повинні містити номер особового рахунку, який присвоюється побутовому споживачу
при укладенні договору розподілу природного газу.». Адже без підписання заяви-приєднання та акту
розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін з
наданням Оператору ГРС права на використання персональних даних, здійснення
взаєморозрахунків неможливе. Це зазначено в п. 1.4. типового договору розподілу
природного газу: персоніфіковані дані - персоніфіковані дані
щодо Споживача та його об`єкта (назва, П.І.Б., ЕІС-код, перелік вузла(ів)
обліку та відповідні дані вузла обліку тощо), визначені в заяві-приєднанні, які
є достатніми для проведення взаєморозрахунків та визначення об`єму споживання
природного газу.
НКРЕКП Законом не надано
повноважень встановлювати ціни/тарифи Регулятор,
зокрема, встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги)
суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять
діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні
повноваження надані Регулятору законом». НКРЕКП не вказав будь-якого положення
будь-якого Закону, яким йому надано такі повноваження;
НКРЕКП є видавником таких
актів індивідуальної дії, які розповсюджуються адресно на Операторів ГРС, як
про видачу ліцензій та встановлення тарифів для Операторів ГРС: Зважаючи
на вищенаведене, рішення Регулятора, яким притаманні вищезгадані ознаки,
зокрема щодо видачі ліцензій, встановлення тарифів, застосування санкцій до
суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є актами
індивідуальної дії.». Отже, НКРЕКП підтвердило факт, що встановлює тарифи для
Операторів ГРС, а не для населення побутових
споживачів, а тому вимагання Оператора ГРС від відповідача сплатити за послуги
розподілу природного газу є не встановленими Законом;
НКРЕКП Відповідно
до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України до компетенції Регулятора
на ринку природного газу належить, зокрема, затвердження та оприлюднення у
встановленому порядку методології визначення тарифів на послуги розподілу та
встановлення (зміна) тарифів, які повинні забезпечити необхідні інвестиції в
газорозподільні системи. Отже, відповідач не є інвестором в газорозподільні
системи, що належать державі та в місцеві (локальні) газопроводи, що належать територіальній
громаді та жителям і не укладала для цього будь-якого договору про
інвестування.
Укладення договорів
розподілу природного газу є обов`язком Оператора ГРС, а не побутового споживача Порядок
укладання договору розподілу природного газу, визначений главою 3 розділу VI
Кодексу ГРМ, згідно з якою договір розподілу природного газу має бути укладений
Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами,
об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних
підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Отже, щодо
законних підстав перебування газорозподільних мереж чи користуванні ними, то
НКРЕКП підтвердило сумніви відповідача, що недержавне підприємство не може
здійснювати господарську діяльність в державному секторі економіки з
використанням державного майна - газорозподільних систем, про що зазначено
абз.2ч.1ст.37ЗУ Проринок природногогазу та
ч. 2 ст. 22 Господарського Кодексу України.
Відповідно до положень
статті 17 Закону про НКРЕКП для ефективного виконання завдань державного
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема,
встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів
природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність
на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні
повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки
або моніторингу. До компетенції Регулятора на ринку природного газу належить,
зокрема, затвердження та оприлюднення у встановленому порядку методології
визначення тарифів на послуги розподілу природного газу та Механізм
визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу визначає
Методика визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу,
затверджена постановою НКРЕКП від 25.02.2016 № 236, зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за № 1434/29564 (із змінами). НКРЕКП
звернуло увагу що тариф на послуги розподілу природного газу
єдиний для всіх замовників послуг (категорій споживачів) на відповідній
території провадження господарської діяльності оператора газорозподільної cистеми,
про що не зазначено в жодному Законі.
На виконання вимог Закону
про ринок газу, постановами НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 та № 2500 затверджено
Типовий договір розподілу природного газу (далі Типовий
договір розподілу) та Типовий договір постачання природного газу побутовим
споживачам (далі Типовий договір постачання) (далі разом Типові
договори). Однак в п. 4-1 ч.3ст.4ЗУ Проринок
природногогазу таких вимог та повноважень окрім затвердження
типового договору на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем
газопостачання житлових (багатоквартирних) будинків (між власником або
уповноваженою співвласниками багатоквартирного будинку особою та оператором
газорозподільної системи) Регулятору не надано.
Договір розподілу
природного газу має укладатись шляхом приєднання, тобто підписанням заяви-приєднання,
відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір,
умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних
формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до
запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої
умови договору. При цьому НКРЕКП не бере до уваги частину другустатті 634 Договір
приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка
приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо
договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення
зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка
приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх
інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у
визначенні умов договору. Отже, відповідач, порівнявши умови Типового договору
про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від
5.07.2006 № 938 з умовами Типового договорурозподілу природногогазу затв.
рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498 знайшов, що вона
позбавляється тих прав та обов`язків які має за Типовим договором про надання
населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938 та
містить інші умови, явно обтяжливі для неї, виходячи зі своїх інтересів, не
прийняла би цих умов, щоб не розривати цей договір після приєднання до нього.
Без звернення відповідача
на пропозицію укласти договір, договір не може вважатись укладеним лише за
фактом споживання природного газу: пропозицією укласти договір є, зокрема,
документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які
містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених
умовах з кожним, хто звернеться. Отже, договір розподілу має бути укладеним
шляхом підписання заяви-приєднання з
дозволом на використання персональних даних людини;
Сплата рахунка не може бути
основною умовою приєднання до умов договору, якщо в Законі та в договорі
вказано про обов`язковість підписання заяви-приєднання та акту
розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін: Частиною
другою статті 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала
пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно
до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги,
виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її
бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в
пропозиції укласти договір або не встановлено законом;
НКРЕКП утворено Указом
Президента України від 27.08.2014 № 694/2014 «Про Національну комісію, що
здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», а не
Кабінетом Міністрів України, як це визначено законом Про
НКРЕКП: Відповідно до положень статті 1 Закону про
НКРЕКП, Регулятор є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі
спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Отже, цей
факт повноважень саме КМУ чітко відображений в п. 9-1 ст.116Конституції України
та в ст. 5 ЗУ Про центральні органи виконавчої влади. При
цьому серед повноважень Президента України у п.28ст.106Конституції України
відсутні повноваження створювати центральні органи виконавчої влади.
Отже, 26 листопада 2016
року набрав чинності Закон УкраїниПро НКРЕКП відповідно
абз.1п.1ст.1Закону якої НКРЕКП має бути утвореною Кабінетом Міністрів України
відповідно ст.116Конституції України та ст.5Закону Процентральні
органивиконавчої влади для того, щоб НКРЕКП набула статусу постійно
діючого центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Ключовий факт в цьому
Законі та будь-якому іншому, що НКРЕКП не надано повноважень встановлення цін
та тарифів для населення. Тобто ці наміри, викладені в положеннях
п.п.1,3,ч.1ст.3 Закону та абз.9п.3ч.1ст.17 ЗУ ПроНКРЕКП ще
не набули відповідно того Закону яким має бути надано такі повноваження.
Утворення та ліквідації
НКРЕ/НКРЕКП:
1994 рік. НКРЕ створено
Указом Президента від 08.12.1994р. N 738/94.
1998 рік. НКРЕ
перейменовано Указом ПрезидентаУкраїни від21квітня 1998року N335/98
як незалежний, позавідомчий, постійно діючий державний орган.
2000 рік. Указом
Президентавід 30жовтня 2000року N1167/2000 НКРЕ набула
статусу центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом,
підконтрольного і підзвітного Президентові України.
2011 рік. НКРЕ була
ліквідована без правонаступництва Указом Президента України від 23.11.2011р. №
1057/2011
2011 рік. Указами
ПрезидентаУкраїни від23.11.2011року N1059/2011 та N1073/2011
було створено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері
енергетики (НКРЕ) та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у
сфері комунальних послуг (НКРЕКП);
2014 рік. НКРЕ та НКРЕКП
були ліквідовані без правонаступництва Указами ПрезидентаУкраїни №692/2014 та №
693/2014.
2014 рік. НКРЕКП створено
Указом ПрезидентаУкраїни від27.08.2014№ 694 Про
НКРЕКП та Указом ПрезидентаУкраїни від10вересня
2014року №715/2014 було затверджено Положення про НКРЕКП.
Невизначеність
підпорядкованості: НКРЕКП формально підпорядковується Президенту, але при цьому
виконує функції центрального органу виконавчої влади, що є компетенцією КМУ.
Порушення принципу поділу
влади: Така ситуація суперечить принципу поділу влади, закріпленому в
Конституції України. Порушення прав споживачів: Відсутність ефективного
регулювання призводить до порушення прав споживачів комунальних послуг.
Оператор ГРСподає заявуна
встановленняйому тарифуна розподілприродного газувідповідно пункту6глави
1розділу ХМетодики визначеннята розрахункутарифу напослуги розподілуприродного
газузатв.рішенням НКРЕКПвід 25.02.2016№ 236 Длявстановлення
тарифуна послугирозподілу природногогазу суб`єктгосподарювання подаєдо НКРЕКПне
пізнішеніж за60календарних днівдо початкупланованого періодузаяву
провстановлення тарифуна послугирозподілу природногогазу (далі-заява)за
формою,наведеною в додатку1 до цієї Методики, до якої додаються:....
Визначення тарифів на
послуги розподілу, не є доказом повноважень НКРЕКП саме встановлювати тариф на
розподіл природного газу для населення. Повноваження мають бути надані Законом,
про який вказують такі факти в положеннях законів коли
відповідніповноваження таколи такіповноваження надані… та якщо
відповідні повноваження надані Регулятору законом. Тобто вони не надані, тому
що чітко прямо в законах добуквенно не прописані.
Також НКРЕКПпідтвердило,що
рішенняНКРЕКП уформі постановне підлягаютьдержавній реєстраціїв
Міністерствіюстиції України,тому щоне єнормативно-правовимиактами
цивільногозаконодавства длянаселення України,а лишеактами індивідуальноїдії
длясуб`єктів господарськоїдіяльності усферах енергетикита комунальнихпослуг
-юридичних осіб-Операторів ГРС.Цей фактвстановлений такожПостановами ВС:
Постановою ВС КЦС від 23 листопада 2023 року (справа№ 641/8379/21) та
Постановою ВСКГС від19грудня 2023року (справа№ 924/355/23).
В судовому засіданні було
встановлено, що оператором ГРС (далі - ОГРС) безпідставно здійснюється
нарахування відповідачу оплати за ніби надані послуги розподілу природного газу
без укладення індивідуального договору про надання житлово-комунальних послуг
розподілу природного газу відповідно вимог встановлених п. 5. п. 6, п. 9 ч. 1
ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 6, п. 1 ст. 10, п. 5 ч. 3 ст. 12 ЗУ Про
Житлово-комунальні послуги, статтей 1, 61, 62, 66, 67, 68 Житлового Кодексу
України, положеннями Глави 63 Цивільного Кодексу України (послуги, загальні
положення) та п. 5 ст. 633, ст. 714 ЦК України (постачання послуг), які є
основним цивільним законодавством, що регулює відносини у сфері
житлово-комунальних послуг між громадянами (споживачами) та надавачами ЖКП та
без заяви-приєднання та акту розмежування балансової належності та
експлуатаційної відповідальності сторін, які є обов`язкові та невід`ємними
частинами договору відповідно типового договору розподілу природного газу,
затвердженого рішенням НКРЕКП у формі постанови для Оператора ГРС; без такої
істотної умови договору як ціна (тариф) яка має бути встановлена Кабінетом
Міністрів України відповідно пункту 3 статті 116 Конституції України та ЗУ Про
ціни та ціноутворення, п. 5 ст. 633 ЦК України, статей 1, 61, 62, 66, 67, 68
Житлового Кодексу України, п. 5) ч. 1 ст. 1, ч. 1 та ч. 2 ст. 12, ст. 13-15
Закону Про Житлово-комунальні послуги, п. 6 ст. 4
Закону Про ринок природного газу, а саме для
населення або встановлюються за домовленістю сторін (п. 1 ст. 10 ЗУ Про
ЖКП); без ліцензії, що мала бути отриманою Оператором ГРС на паперовому носії,
а відомості про ліцензію мають бути внесені до ЄДРПОУ відповідно ч.11. ст. 13,
ч.1 ст. 18, ч. 2 ст. 18, п. 2 ч. 2 ст. 18 ЗУ Про
ліцензування… та п. 45 статті 9 Закону України Про
державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських
формувань; без належно оформлених первинних документів на підставі яких
сформовано бухгалтерські документи для виставлення рахунку до сплати за надану
послугу; без надання достовірної інформації про повноваження приватного
Оператора ГРС здійснювати діяльність з використанням державних та місцевих
газорозподільних систем, встановлювати ціну/тариф для населення та інших
повноважень; без дотримання принципу добросовісності - загальноправового
принципу, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів
при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав;
без врахування абзацу другого частини третьої статті 2 Закону Про
особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері
теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх
функціонування від 29 липня 2022 року № 2479-IX та
постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 Деякі
питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану; з
використанням юридичного конструкту (правової невизначеності та колізій) на
свою користь як біль сильнішої сторони-монополіста ніж менш захищеної сторони -
громадянина та споживача.
Отже, ненаданням
обґрунтованої повної, змістовної, аргументованої інформації та прямої, чіткої,
однозначної, зрозумілої відповіді по всіх окремо пунктах запитать в судовому
засіданні, Оператор ГРС цим фактом довів відповідачу незаконність нарахування
ОСОБА_1 заборгованості без наявності первинних документів та укладення
договору, відсутність законно встановленого тарифу для населення уповноваженим
законом органом, відсутність в Оператора ГРС законного володіння чи
користування газорозподільними системами та місцевими (локальними)
трубопроводами, відсутність повноважень надання послуг з розподілу природного
газу, а відповідно і права на здійснення законної господарської діяльності, за
відсутності актів прийняття-передавання газорозподільних систем та місцевих
(локальних) газопроводів, відсутності законно отриманої ліцензії на паперовому
носії та внесення даних про ліцензію в ЄДРПОУ, з наявними ознаками завищення
тарифу на розподіл для Оператора ГРС на суму закупівлі газу ніби для
технологічного доставлення газу до об`єктів споживачів, відсутності повноважень
в Оператора ГРС та НКРЕКП на встановлення тарифу на розподіл природного газу
для населення, неналежність рішень НКРЕКП у формі постанов до актів цивільного
законодавства, а тому і невідповідність типового договору розподілу природного
газу, який використовує Оператор ГРС цивільному та житлово-комунальному
законодавству - Цивільному Кодексу України, Житловому Кодексу України та ЗУ Про
житлово-комунальні послуги, використовуючи посилання до Цивільного Кодексу
України, що ним лише враховано вимоги статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного
Кодексу України, але без дотримання п. 5 ст. 633 ЦК України, Глави 63 ЦК
України (послуги, загальні положення), а також відповідно статті 714 ЦКУ Договір
постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно статті 3
ДИРЕКТИВИ РАДИ 93/13/ЄЕС від 05.04.1993 р. про несправедливі умови споживчих
договорів 1. Договірну умову, яку не було обговорено в
індивідуальному порядку, вважають несправедливою, якщо вона всупереч вимозі
щодо добросовісності істотно порушує баланс між правами та обов`язками сторін,
що виникають із договору, на шкоду споживачу. 2. Умову завжди вважають такою,
що не була обговорена в індивідуальному порядку, якщо її сформували заздалегідь
і споживач, таким чином, не міг вплинути на зміст умови, особливо в контексті
попередньо сформульованого стандартного договору.
Відповідно Директиви ЄП і
Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005р.) споживач
звільняється від обов`язку сплачувати будь-яку винагороду у випадках не запитуваного
постачання товарів, води, газу, електроенергії, централізованого
теплопостачання чи постачання цифрового контенту або не запитуваного надання
послуг, заборонених ст. 5(5) і п. 29 додатка І до Директиви 2005/29/ЄС.
Суд вирішує спір у межах
заявлених позивачем вимог, а саме виходячи зі змісту заявлених вимог та
обставин, якими їх обгрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом
"суд знає закони", при вирішені спору суд може застосувати до спірних
правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач, як правову
підставу позову. Разом з тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими
позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та
досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв
позивач.
У Резолюції Генеральної
Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня
1985 року № 39/248 наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у
нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної
спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету
сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на
національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Відповідно до ч. 1 ст. 22
ЗУ «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених
законодавством, здійснюється судом.
Отже суд приходить до
висновку, що відповідност. 40 ЗУ ПРПГЗа
договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи
зобов`язується забезпечитизамовникупослуги розподілу природного газу на період
та умовах, визначених договором розподілу природного газу,
азамовникзобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість
послуг розподілу природного газу. Договір розподілу природного газує публічним.
Отже, сторонами договору
мають бути Оператор ГРС та замовник!
В Законі не встановлено, що
договір розподілу має бути договором приєднання! Отже, цей договір не може бути
договором приєднання, адже його умови мають
ознаки двостороннього договору відповідност. 626 ЦКУ:правами й обов`язками
наділені обидві сторони.
Відповідно ст. 41 ЗУ ПРПГ:
1.Регулятор затверджує
кодексгазорозподільних системза результатами консультацій із суб`єктами ринку
природного газу.
2. Кодекс газорозподільних
систем повинен містити такі положення:
1) основні правила
технічної експлуатації газорозподільних систем, планування,
оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та
механізми нагляду за їх додержанням;
2) умови, у тому числі
комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи
комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до
газорозподільної системи;
3) правила обліку
природного газу (у тому числі приладового);
4) правила поведінки на
випадок збоїв у роботі газорозподільних систем;
5) порядок обміну
інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу;
6) інші питання щодо
експлуатації газорозподільних систем.
Отже,Закономне встановлено
вимог дотипового договору розподілу природного газу, а вимоги доКодексу
газорозподільних систем(далі Кодекс ГРС) не містять цивільно-правових норм, які
віднесені до Цивільного Кодексу України, а такожне надано повноважень
НКРЕКП затверджувати вКодексі ГРСположення, що віднесені до актів цивільного
законодавства. Аджерішення НКРЕКП у формі постановне єактами цивільного
законодавствата не можуть зобов`язати громадян до їх виконання.
Таким чином, Позивач має
правовий статус індивідуального споживача, з яким має бути укладено
індивідуальнийдоговір про надання житлово-комунальних послугрозподілу
природного газу, укладенийза домовленістю сторін(в т. ч. в частині ціни/тарифу)
відповідноЗакону ПЖКП.
Позивач, за зустрічними
позовними вимогами, як пересічний споживач комунальних послуг з урахуванням звичайного
рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права
бути проінформованим про умовиДоговору розподілу природного газу(Із змінами,
внесеними 9 разів)складеного з 56 пунктів, 12 розділів та 3 додатків, у якому
43 рази 23 в пунктах 1.2, 1.4, 2.3, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 5.1, 5.2, 5.3,
5.4, 6.1, 6.2, 6.3, 6.5, 6.8, 7.1, 7.2, 7.3, 7.4, 8.3, 9.1 споживач
переадресовується до умов 413 пунктів та 22 додатків 58 глав та 15
розділівКодексу ГРС((Із змінами, внесеними 33 рази), які споживач має
визначити/вибрати самостійно, а також споживач переадресовується до 59 статей
та 7 розділівЗУ ПРПГ(Із змінами, внесеними 17 разів)без
уточнення (розшифровки) до якого саме пункту, якої глави та якого
розділуКодексу ГРСта або пункту, частини, статтіЗУ ПРПГ,
що робить незрозумілим та складним такий договір та таким, що суперечить
принципу добросовісності та правової визначеності.
При цьомуДоговір розподілу
природного газумаєукладатися шляхом підписання заяви-приєднання з наданням
згоди та дозволу на використання та обробку персональних даних Позивача.
При цьому заява-приєднання
є невід`ємною частиною договору, без якої Оператор ГРС не може створювати, ані
ЕІС код, ані особовий рахунок споживача та відповідно здійснювати бухгалтерські
операції по нарахуванню оплати за послуги та обліку заборгованості.
При цьомуПорядок присвоєння
споживачу персонального ЕІС-кодуяк суб`єкту ринку природного газу Оператор
ГРМ здійснює відповідноп. 2 глави 4 розділу VI Кодексу ГРС, при тому що
вп. 4, 5 ч. 5 ст. 4 ЗУ ПРПГспоживачі не є учасниками оптового
енергетичного ринку. ВідповідноЗУ ПРПГпобутовий
споживач не є учасником оптового енергетичного ринку і не є суб`єктом ринку
природного газу в тому сенсі, який передбачено для суб`єктів господарюванняЗУ ПРПГ,
адже побутовий споживач не здійснює такої господарської діяльності, а лише
споживає газ, тому не є суб`єктом/учасником ринку природного газу, аЗУ ПРПГє
актом господарського законодавства, який не зобов`язує побутових споживачів.
Також іКодекс ГРС, як і рішення НКРЕКП у формі постанов, не є актом цивільного
законодавства, а тому не може зобов`язати індивідуальних побутових споживачів
до будь-яких дій.
То за яких первинних
документів бухгалтерія Оператора ГРС здійснює нарахування оплати послуг та
обліковування заборгованості, коли індивідуальний побутовий споживач не укладав
договір та не сплачував рахунки Оператора ГРС. Адже Договір розподілу
природного газу з численними посиланнями на невідомо які саме пунктиКодексу
ГРСце значний за обсягом комплект документів, що стосується усіх аспектів
надання послуг розподілу природного газу та потребує як значного часу, так і
відповідної фахової підготовки для розуміння цих положень/правил.
Без підписання
заяви-приєднання з наданням згоди на обробку персональних даних Оператор ГРС не
може належним чином укласти договір з індивідуальним побутовим споживачем, що
ставить під сумнів правомірність нарахування заборгованості. Також, якщо
вДоговорі розподілу природного газує чисельні посилання на зовнішні
нормативно-правові акти (Кодексу ГРС,ЗУ ПРПГ,
тощо), це призводить до певних складнощів у його розумінні і можна поставити
під сумнів його справедливість та прозорість, зрозумілість і однозначність.
Розрахунок заборгованості Оператора
ГРС, не є первинним документом, який підтверджує отримання послуг розподілу
природного газу, користування послугами, укладення договору шляхом підписання
заяви-приєднання з наданням згоди та дозволу на використання персональних даних
Позивача. При цьому Оператор ГРС посилається на умови договору, який фактично не
є укладеним Оператором ГРС з Позивачем сторонами. Адже договір розподілу
природного газу за своїми ознаками є двостороннім договором, а не
одностороннім, навіть якщо він є публічним договором, який не потребує
двостороннього підписання.
Розрахунок заборгованості з
зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений
самим Оператором ГРС, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови
відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може
бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає Оператор ГРС подаючи
позовну заяву про стягнення заборгованості.
Позивач, як сторона, що є
юридично слабкою, поставлений в ситуацію, коли він не може належним чином
оцінити всі умови договору, тому для цього потрібні глибокі знання багатьох
правових актів і нормативних документів.
Тому відсутні підстави
вважати, щоДоговір розподілу природного газує укладеним, коли він є
незрозумілим Позивачу, коли, ані держава, ані НКРЕКП, ані Оператори ГРС не
здійснили та не надали роз`яснення по 23 пунктах з 56Договору
розподілу природного газу, де побутового споживача 43 рази переадресовано до413
пунктів та 22 додатківКодексу ГРС(Із змінами, внесеними 33 рази) та до 59
статейЗУ ПРПГ(Із змінами, внесеними 17 разів).
Якщо споживач не підписав
заяву-приєднання та не надав згоди на обробку персональних даних, це ставить
під сумнів розгляд юридично укладеного договору між споживачем та Оператором
ГРС. Без підписання цього не можна вважати, що Позивач належним чином
ознайомлений з умовами договору, що передбачають обов`язок платити за послуги
за тарифом встановленим актом індивідуальної дії НКРЕКП для Оператора ГРС, а не
встановленого саме для населення, в тому числі і для Позивача. Адже вЗУ ПРПГнемає
чіткого та однозначного визначення, що тарифи для Операторів ГРС є єдиними
тарифами для населення - індивідуальних та колективних побутових споживачів, в
т.ч. і для Позивача, а тому НКРЕКП не встановлює тарифи для населення -
індивідуальних побутових споживачів, про що однозначно встановленоп. 1, 3 ч. 2
ст. 3,ч. 7 ст. 14ЗУ Про НКРЕКП-коли/якщо відповідні
повноваженнящодо встановлення цін (тарифів)для населеннянадані Регулятору
спеціальним законом.
Стандарт доказування «balance of probabilities»
(«баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів
внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце,
буде відповідати принципу справедливості, добросовісності та розумності та
унеможливив би покладання на слабшу сторону - індивідуального побутового споживача
невиправданий тягар доказування факту неукладення договору за не розумінням та
неоднозначністюДоговору розподілу природного газу, якого Позивач не підписував
та ніколи б не погодився на його умови.
Виходячи з вищенаведених
обставин, що походять із законодавства, то,ані держава, ані НКРЕКП (п. 1 ч. 1.
ст. 3 ЗУ ПРПГзабезпечення високого рівня захисту прав
та інтересів споживачів природного газу) не виконали дій щодо здійснення
захисту прав споживачів відповідноч. 2 ст. 5 ЗУ Про
захист прав споживачівДержава створює умови для здобуття споживачами потрібних
знань з питань реалізації їх прав, в тому числі шляхом розробки та проведення
відповідних освітніх програм, а томуучасть у договорі споживача як слабшої
сторони підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, що
відповідаєч. 4 ст. 42 Конституції УкраїниДержава захищає права споживачів.
Отже, в такій ситуації
наявності колізій та правової невизначеності суд має бути на стороні
індивідуального побутового споживача (у розумінні двохЗУ ПЖКПтаЗУ ПРПГ)
- Позивача.
Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК
України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як
на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим
Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і
заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для
вирішення справи (ч. 1ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 ІІПК
України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи
заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають
встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на
підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно
до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не
можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з
порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази,
створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного
уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, на підставі яких
можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку
сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається
доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш
вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність
доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує
відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК
України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу
окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як
зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних
доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного
доказу (групи доказів).
Частиною 6 статті 81 ЦПК
України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, належними
вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін
або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при
ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або
підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення
спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
При вирішенні даного спору,
суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради
європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед
іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути
обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є
необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі
підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та
доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття
рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний
баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок
суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати
на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього
обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також
акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини
очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити
кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних
принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення
рішень у різних країнах.
Згідно позиції
Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов
проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші
проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,
передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути
належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1
статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна
тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до
якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в
залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти
Іспанії").
Виходячи з викладеного суд
надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не
абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на
обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту
дослідження судом обставин справи та доводів сторін.
Суд не вбачає підстав для
задоволення вимог позивача, оскільки в судовому засіданні не встановлено
неправомірність дій відповідача, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок
між діями відповідача та шкодою, про яку зазначає позивач.
Аналізуючи вищевикладене,
суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ "Полтавагаз" не підлягають
задоволенню.
Що стосуєтьсязустрічної
позовноїзаявиОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 до Акціонерного
товариства Оператор газорозподільної системи
"Полтавагаз", юридична адреса: м. Полтава, вул. Козака, 2А, треті
особибез самостійнихвимог щодопредмета спору настороні відповідача:Кабінет
МіністрівУкраїни,юридична адреса: вулиця
Михайла Грушевського, 12/2, Київ, 01008, АТ Державний
ощадний банк України в особі філії Полтавського обласного
управління, юридична адреса: вулиця
Європейська,буд.38,м.Полтава,Полтавська область,36039, товариство
з обмеженою відповідальністю Полтавагаззбут, юридична адреса м. Полтава, вул.Козака,2А,
Полтавської області, Опішнянська селищна рада Полтавського району Полтавської
області, юридична адреса: вулиця Перемоги,3,Опішня,Полтавська
область,38164в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» про визнання
неправомірними дій акціонерного товариств Оператор газорозподільної
системи "Полтавагаз" , то суд зазначає.
09.09.2022 ОСОБА_1
звернувся з зустрічним позовом в якому просив суд ухвалити рішення яким визнати
неправомірними дії акціонерного товариства Оператор
газорозподільної системи Полтавагаз по
нарахуванню побутовому споживачу ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 заборгованості в
суму 3292,62 грн нарахованої на плату послуг розподілу природного газу.
Визнати відсутність
обов`язку у побутового споживача ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 сплачувати
заборгованість в сумі 3292,62 грн нарахованої на плату послуг розподілу
природного газу.
Зобов`язати акціонерне
товариство Оператор газорозподільної системи Полтавагаз виключити
з особового рахунку побутового споживача ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 дані про
наявність у нього обов`язку сплатити заборгованість в сумі 3292,62 грн
нараховану на оплату послуг розподілу природного газу.
Зобов`язати акціонерне
товариство Оператор газорозподільної системи Полтавагаз виключити
з бази даних присвоєний Негруб Миколі Григоровичу ЕІС-код 56ХМ26С1000381W.
Посилаючись на те, що
представник АТ акціонерне товариство Оператор
газорозподільної системи Полтавагаз Ревягіна
С.І., яка підписувала позовну заяву є представником нелегітимної юридичної
особи. Відповідно до ст.42 КУ держава захищає права споживачів. ОСОБА_1
заяву-приєднання з супровідним листом не отримував і не підписував і АТ Оператор
газорозподільної системи Полтавагаз її
не надавав, а тому вбачаються ознаки службового підроблення.
Згідно із ч. 1ст. 141 ЦПК
України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених
позовних вимог.
Суд виконавши всі вимоги
цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного
з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні та керуючись ст. ст. 525, 526, 629, 630, ЦК України,
ст.ст.1,2,4,7,8,12,13,19,30,81,141,210,228-229,258- 274, 279,280-289,354,430ЦПК
України, Законом України "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про
судовий збір", суд, -
В
И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог
Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи
"Полтавагаз", юридична адреса: м. Полтава, вул. Козака, 2А до ОСОБА_1
, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 ,
адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 до Акціонерного товариства Оператор
газорозподільної системи "Полтавагаз", юридична адреса: м. Полтава,
вул. Козака, 2А, треті особибез самостійнихвимог щодопредмета спору настороні відповідача:Кабінет
МіністрівУкраїни,юридична адреса: вулиця
Михайла Грушевського, 12/2, Київ, 01008, АТ Державний
ощадний банк України в особі філії Полтавського обласного
управління, юридична адреса: вулиця
Європейська,буд.38,м.Полтава,Полтавська область,36039, товариство
з обмеженою відповідальністю Полтавагаззбут, юридична адреса м.Полтава, вул.Козака,2А,
Полтавської області, Опішнянська селищна рада Полтавського району Полтавської
області, юридична адреса: вулиця Перемоги,3,Опішня,Полтавська
область,38164в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» про визнання
неправомірними дій акціонерного товариств Оператор газорозподільної
системи "Полтавагаз" задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії
акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Полтавагаз по
нарахуванню побутовому споживачу ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 заборгованості в
суму 3292,62 грн. нарахованої на плату послуг розподілу природного газу.
Визнати відсутність
обов`язку у побутового споживача ОСОБА_1 по об`єкту АДРЕСА_1 сплачувати
заборгованість в сумі 3292,62 грн. нарахованої на оплату послуг розподілу
природного газу.
В іншій частині позовних
вимог- відмовити.
Апеляційна скарга на
рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів
з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні
у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати
апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає
законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками
справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної
скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення
апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження
або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного
перегляду.
Написано власноручно.
Повний текст рішення виготовлено 22 травня
2025 року.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р.Должко
https://reyestr.court.gov.ua/Review/127652340
Немає коментарів:
Дописати коментар