Вих. № ЗПІ-007/053/23
Дата: 06 червня 2023 року
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
вул. Грушевського, 12/2,
м. Київ, Київська область, 01008
З А П И Т
про надання публічної інформації за Законом України
«Про доступ до публічної інформації»
(в рамках журналістського розслідування)
Звертаємось
до вашої установи в рамках журналістського розслідування друкованого засобу
масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП № 2303-1041р від
29.03.2021 року) - офіційного видання Громадської організації «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» (реєстраційний № 1508568 від 01.06.2020
року), стосовно виконання норми прямої дії частини першої статті 95. Конституції
України, відповідно до якої бюджетна система України будується на засадах справедливого і
неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і
територіальними громадами.
Слід
зауважити, що раніше, в даному контексті, нашою громадською організацією ГО ОПГ
«Багнет Нації», виключно в інтересах її членів, через ресурс «ДОСТУП ДО ПРАВДИ»
(https://dostup.pravda.com.ua), були направлені запити на
публічну інформацію до МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ УКРАЇНИ від 16 травня 2023 року №
ЗПІ/172/23 (https://dostup.pravda.com.ua/request/gho_opgh_baghniet_natsiyi_do_min_3#incoming-378269) та до КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ
УКРАЇНИ від 23 травня 2023 року № ЗПІ/173/23 (https://dostup.pravda.com.ua/request/gho_opgh_baghniet_natsiyi_do_kab) в яких ми, просили: «надати достовірну інформацію
щодо розміру частки на одного громадянина України згідно справедливого і
неупередженого розподілу суспільного багатства, за період: з моменту прийняття
нової Конституції України (документ 254к/96-ВР), і на момент формування
відповіді на даний запит (за кожен рік окремо)». Але,
нами були отримані, лише відписки (копії запитів і відповідей – додаються).
В своєму
Рішенні від 22 січня 2020 року № 1-р(І)/2020 Конституційний Суд України
наголосив, що відповідно до статті 34 Основного
Закону України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне
вираження своїх поглядів і переконань (частина перша); кожен має право вільно збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на
свій вибір (частина друга); здійснення цих прав може бути обмежене законом в
інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я
населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя).
Положення частин першої, другої статті 34 Конституції України
кореспондуються з пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з якою кожен має право на
свободу вираження поглядів; це право включає свободу дотримуватися своїх
поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів
державної влади і незалежно від кордонів. Пунктом 2 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966
року передбачено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду;
це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та
ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку
або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.
Відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України
здійснення прав, гарантованих положеннями частин першої, другої цієї статті, може бути обмежене
законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя. Передбачена Конституцією України
можливість обмеження права особи збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної
декларації прав людини 1948 року, згідно з якими при здійсненні своїх прав і
свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені
законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод
інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і
загального добробуту в демократичному суспільстві.
Встановлені частиною третьою статті 34 Основного Закону України
обмеження реалізації права на інформацію кореспондуються з положеннями статті 32 Конституції України, відповідно
до частин першої, другої якої ніхто не може зазнавати
втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених
Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків,
визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного
добробуту та прав людини.
Зазначені конституційні приписи дістали свій розвиток у Законі України „Про
інформацію“ від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII зі змінами (далі - Закон № 2657), який регулює
відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання,
поширення, охорони, захисту інформації (преамбула). Відповідно до Закону № 2657
кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання,
використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації
своїх прав, свобод і законних інтересів; реалізація права на інформацію не
повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні,
екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та
інтереси юридичних осіб (стаття 5); право на інформацію може бути обмежене законом в
інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я
населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6).
Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України,
Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено
вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може
передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання
і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати
громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші
права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних
осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і
сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою,
органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами
конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та
сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише
в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини
Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Згідно
з юридичною позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації
конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими,
вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими
суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими,
у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити
таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної
мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не
порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2
мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний
Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і
свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст
та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає
вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у
демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних
цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність
людини, здоров’я і моральність населення, національна безпека, громадський
порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної
частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
Таким
чином, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням.
Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати
одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному
суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець
зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість
оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію
вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права.
За положеннями преамбули, статей 1, 4 Закону № 2657 суб’єктами інформаційних відносин, тобто
відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання,
поширення, охорони, захисту інформації, є фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян, суб’єкти владних
повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші
суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства,
у тому числі на виконання делегованих повноважень); об’єктом інформаційних
відносин є інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути
збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 20 Закону № 2657 за порядком доступу
інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим
доступом; відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до
інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації,
що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації, визначених Законом України „Про доступ до публічної
інформації“ від 13 січня 2011 року № 2939-VI зі
змінами (далі - Закон № 2939), та інформації, що становить суспільний інтерес,
визначено Законом № 2939.
За статтею 1 Закону № 2939 публічна
інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких
носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами
владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або
яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації, визначених Законом № 2939; публічна інформація є
відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Розпорядниками інформації для цілей Закону № 2939 визнаються, зокрема,
суб’єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи,
органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші
суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства
та рішення яких є обов’язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13). Згідно
з частиною четвертою статті 13 Закону № 2939 усі
розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі
якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають
керуватися Законом № 2939.
Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 3. Закону № 2939 право на доступ до публічної
інформації гарантується юридичною відповідальністю за порушення законодавства
про доступ до публічної інформації.
Відповідно до положень статті 4.
Закону № 2939 доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на
принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень,
вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що
була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності,
незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних
або інших ознак.
Згідно з положеннями статті 5. Закону № 2939 доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за
запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього Закону
встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо
документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається
інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з положеннями статті 21.
Закону «Про доступ до публічної інформації», інформація на запит надається безкоштовно.
При наданні особі інформації про себе та інформації, що
становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Відповідно до положень частини 2, 3 статті
22., даного закону, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація
може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по
суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник
інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або
характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний
направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію
починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
З огляду на наведене вище слід зауважити, що
формат наданих на наші інформаційні запити «відповідей» не тільки грубо
суперечить відповідним прямим нормам чинної Конституції України, а й створює
рецидив недодержання висновків та невиконання рішень Конституційного Суду
України, за що частоною четвертою статті 382 Кримінального кодексу України
передбачена кримінальна відповідальність.
Також Верховний Суд в своїй Постанові від 16
березня 2023 року (справа № 380/15492/21) дійшов висновку,
що Закон №2939 не містить переліку
способів ознайомлення запитувача із запитуваною інформацією, який звернувся у
порядку доступу до публічної інформації. З огляду на частину другу статті 34
Конституції України, частину другу статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992
року № 2657-ХІІ «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі
форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, а отже,
спосіб ознайомлення визначає запитувач інформації. Винятком є випадок, коли
розпорядник надсилає відповідь, яка містить відмову або відстрочку розгляду
запиту. Для таких випадків законом передбачена
обов`язкова письмова форма (частини п`ята, шоста статті 22 Закону № 2939-VI) (пункт 10.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду
України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування законодавства адміністративними
судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі - постанова
Пленуму ВАСУ № 10).
Публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у
форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами,
вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі
відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному
державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах (частина перша
статті 10-1 Закону № 2939-VI).
Відповідно до пункту 11.2 Постанови Пленуму ВАСУ № 10: «Аналіз
частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону
№ 2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на
власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи
електронну. У разі якщо переведення в електронну форму
(сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний
тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у
сканованій формі повинна бути задоволена».
Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що
її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради
Європи про доступ до офіційних документів» від 20 травня 2020 року № 631-IX (далі - Конвенція РЄ), Україна взяла на себе
відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права
кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до
публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в
розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).
Приписи статті 5 Конвенції РЄ передбачають опрацювання запитів про доступ
до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит
про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в
розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у
розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений
опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи
заявника до компетентного державного органу.
Пояснювальний звіт до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних
документів від 18 червня 2009 року деталізує вказане у пункті 47, у пункті 2
якого зазначено, що запит на доступ до офіційного документа має розглядатися
будь-яким державним органом, який має відповідний документ. Це означає,
зокрема, що документ, який було створено в декількох примірниках, що
перебувають у розпорядженні різних органів, може бути запитано в будь-якого
такого органу. Якщо державний орган не має документа або якщо він не
уповноважений розглядати запит, цей орган згідно з пунктом 2 має за можливості
передати запит до компетентного державного органу.
Відповідно до статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право
відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не
володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої
законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація,
що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом
відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит
на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні
витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на
інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Визначений статтею 22 Закону №2939-VI перелік підстав для відмови у
задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і розширеному тлумаченню не
підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник
інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або
характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний
направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це
запитувача. У такому разі відлік строку
розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним
розпорядником.
Приписи статті 3 Закону №2939-VI встановлюють гарантії права на доступ до публічної
інформації, серед яких це право гарантується зокрема максимальним спрощенням
процедури подання запиту та отримання інформації (пункт 3 вказаної статті).
Згідно з частиною першою статті 5 Конвенції РЄ державний орган сприяє
заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний
документ.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції РЄ визначено форми доступу
до офіційних документів: «У разі надання доступу до офіційного документу
заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати
копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором,
якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим».
Отже, розпорядник повинен не лише допомогти запитувачу ідентифікувати
запитувану інформацію, а й активно співпрацювати з ним, тобто проявити очевидну
готовність надати потрібну допомогу (в аспекті порушеного питання). Оскільки
розпорядник інформації зайняв пасивну позицію, такі дії (бездіяльність) слід
кваліфікувати як такі, що не відповідають принципам статті 2 КАС України,
зокрема, принципам добросовісності (пункт 5 частини другої) і розсудливості
(пункт 6 частини другої).
Вказане також підтверджується і правовою позицією, відповідно до якої
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року в справі №813/3059/16,
посилаючись на вказані принципи, які містяться в статті 2 КАС України,
задовольнив позов про надання публічної інформації на запит.
Подібні вимоги щодо дій розпорядника містяться і в згаданій вище постанові
Пленуму ВАСУ №10, у якій у пункті 3.4 зазначено, що розпорядник інформації
повинен розглянути запит з урахуванням принципів добросовісності і
розсудливості.
Тобто йдеться про те, що розпорядник інформації повинен сумлінно,
відповідально поставитись до виконання своїх обов`язків (принцип
добросовісності), керуючись законами логіки, здоровим глуздом та загальними
нормами моралі (принцип розсудливості).
Отже, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і
розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а
максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у
доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону №2939-VI.
Але, в нашому, конкретному випадку, розпорядники
інформації в особі Міністерства фінансів України і Кабінету Міністрів України
відверто знехтували встановленими законодавством нормами і правилами,
застосувавши саме формалістичний підхід, для вирішення поставлених нашою
громадською організацією законних вимог і завдань.
Згідно юридичної позиції
Верховного Суду в Постанові від 19 серпня 2020 року в справі № 214/4970/18 відповідно до статті 1 Закону України «Про державну підтримку
засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», журналіст це творчий працівник, який професійно збирає,
одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової
інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової
інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв
посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій
України.
Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації
підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом,
виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою
спілкою журналістів.
Отже, на
підставі викладеного вище, в рамках журналістського розслідування друкованого засобу масової
інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП
№ 2303-1041р від 29.03.2021 року) – офіційного видання Громадської
організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» (реєстраційний № 1508568 від 01.06.2020 року), на
виконання і дотримання правових
засад діяльності журналістів визначених Конституцією України (254к/96-ВР), законами України "Про
інформацію" (2657-12), "Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні"
(2782-12), "Про інформаційні агентства" (74/95-ВР), "Про порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів
місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (539/97-ВР), "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12), "Про державну підтримку засобів масової
інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР), "Про медіа" (2849-ІХ) та іншими нормативно-правовими актами, керуючись
положеннями частини другої статті 34 і 40 Конституції України (254к/96-ВР), згідно якої кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір ({Офіційне тлумачення положення частини
другої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}), - задля проведення незалежного, об’єктивного журналістського
розслідування та подальшого опублікування отриманих результатів, звертаємось до
вашої установи та ВИМАГАЄМО:
-
надати достовірну інформацію про виконання норми
прямої дії частини першої статті 95. Конституції України стосовно розміру
частки доходу на одного громадянина України згідно справедливого
і неупередженого розподілу суспільного багатства, за період: з моменту
прийняття нової Конституції України (254к/96-ВР) від 28 червня 1996 року, і на
момент формування відповіді на даний запит (за кожен рік окремо);
-
Завірену належним чином відповідь у паперовому
вигляді надіслати
на адресу уповноваженого представника ГО ОПГ «Багнет Нації», Голови редколегії
головного редактора друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет
Нації» - Сергію Веніаміновичу Філіпенку, а саме: Україна, 49055, місто Дніпро, і в
електронному вигляді, на вищезазначену електронну адресу (e-mail: svf2011@ukr.net).
У випадку, якщо з якихось причин не можливо
надати відповідь – письмово вказати причину, або перенаправити (переадресувати)
запит за належністю, відповідно до вимог Закону «Про доступ до публічної
інформації», до розпорядника відповідної інформації.
Зміст відповіді на запит, публікуватиметься на сайті
«БАГНЕТ НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com
Д О Д А Т О К:
-
Копія свідоцтва про державну реєстрацію друкованого
засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк.;
-
Копія Рішення від 09 червня 2020 року ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО
УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.ДНІПРО) про реєстрацію Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» - на 1
(одному) арк.;
-
Скріншот з Реєстру громадських об’єднань з відомостями
про внесення до реєстру (01.06.2020) відомостей про Громадську організацію «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» - на 1
(одному) арк.;
-
Копія посвідчення журналіста-кореспондента № 007-ДЗМІ-БН
на ім’я Сергія
Веніаміновича Філіпенка – на 1 (одному)
арк.;
-
Копія запиту на інформацію від ГО ОПГ «Багнет Нації» №
ЗПІ/172/23 від 16 травня 2023 року – на 3 (трьох) арк.;
-
Копія відповіді Міністерства фінансів України №
18070-11/383-ЗПІ/323 від 22.05.2023 – на 2 (двох) арк.;
-
Копія запиту на інформацію від ГО ОПГ «Багнет Нації» №
ЗПІ/173/23 від 23 травня 2023 року – на 3 (трьох) арк.;
-
Копія відповіді від Департаменту забезпечення
документообігу секретаріату Кабінету Міністрів України № 12831/0/2-23 від
25.05.2023 – на 1 (одному) арк.;
-
Копія відповіді Міністерства фінансів України № 18070-11/383-ЗПІ/323
від 22.05.2023 – на 2 (двох) арк.
Всього в додатку 15 (п'ятнадцять) пронумерованих аркушів.
З повагою, Голова редколегії головний
редактор друкованого
засобу масової
інформації газети
«Багнет Нації»: ____________________С.
В. Філіпенко
Немає коментарів:
Дописати коментар