Сторінки

субота, 30 вересня 2023 р.

Деякі рішення судді Должко С. Р. по газу

 

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Справа № 530/565/22

2/530/29/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

30.05.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника позивача Ревягіної С.І., відповідача, ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовною заявою

Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м.Полтава, вул.Козака, 2А, Полтавської області до ОСОБА_1, остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", звернулося доЗіньківського районногосуду Полтавськоїобласті зпозовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 14.09.2022 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.

Згідно позовноїзаяви позивачпросить стягнутиз ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» суму основного боргу у сумі 7501,06 грн., судового збору у сумі 2481,00 грн..

Згідно заявипро збільшенняпозовних вимог,позивач проситьстягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» суму основного боргу у сумі 10900,52 грн., судового збору у сумі 2481,00 грн..

У судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 з`явився, позовні вимоги не визнав. Просив обгрунтувати даний позов позивачем.

Суд, заслухавши думку учасників справи, зачитавши позовну заяву та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено, що згідно позовної заяви, яка підтримана представником вказано, що AT Полтавагаз є оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії (постанова№ 778 від 15.06.2017 р. Про видачу ліцензії на розподіл природного газу AT Полтавагаз та постанови № 941 від 04.06.2019 р. «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15 червня 2017 року № 778»), виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, та здійснює щодо неї функції оперативно- технологічного управління.

Між AT Полтавагаз (надалі оператор ГРМ) та ОСОБА_1 (ЕІСкод 56ХМ26С10002186У) (надалі споживач) за адресою: АДРЕСА_1 , укладено договір розподілу природного газу (затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2498) (надалі договір), за умовами якого оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором, (п. 2.1. Договору). Цей Договірє договоромприєднання,що укладаєтьсяз урахуваннямвимог статей 633,634,641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.1.3. Договору).

Відповідно до підпункту 4 розділу VI Кодексу Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Абзацами 4, 5 пункту 5 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначено, що в разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Фактом приєднання споживача ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу є надання підписаної заяви-приєднання.

Послуга з розподілу природного газу - послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача (п.1.4. Договору).

Відповідно до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2494 побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року (п.4. розділ 1 глава І Кодексу ГРМ).

Річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу об`єктом (об`єктами) споживача за попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу із зазначенням її складових (визначається Оператором ГРМ відповідно до абзацу першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими), платіжних документах.

На період до кінця 2019 року Оператор ГРМ визначає річну замовлену потужність об`єкта споживача виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за період з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року, (п.2 розділ б, глава VI Кодексу ГРМ).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.1. Договору розподілу природного газу оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 6.4. Договору).

Оплата вартостіпослуги зрозподілу природногогазу зацим Договоромздійснюється Споживачем,який єпобутовим,до 20числа (включно)місяця,в якомунадаються послугиз розподілуприродного газу,на підставірахунка ОператораГРМ (п.6.6 Договору).

Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3037 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Полтавагаз» на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно встановлено тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,14 грн за 1 м'3 на місяць (з ПДВ), з 01.07.2020 по 31.12.2020 року включно становить 1,31 грн. за 1 м-3 на місяць (з ПДВ).

Відповідно до Постанови НКРЕКП України №2460 від 16.12.2020р. Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз (зі змінами від 30.01.2021р. № 129) встановлено тариф на послуги розподілу природного газу з 01.01.2021 р. - становить 2,316 грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ), з 01.02.2021 р.- 2,136 грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ).

Відповідно до Постанова НКРЕКП України №2764 від 22.12.2021р. Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз встановлено тариф на послуги розподілу природного газу з 01.01.2022 р. - становить 2,112 грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ).

Зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості отриманих послуг, в порушення вимог ст. ст. 526, 714 ЦК України споживачем (Відповідачем) виконані не належним чином.

Таким чином, за газовий рік з 01.10.2019 р. по 30.09.2020 р. споживачем було спожито 2405 м.куб. природного газу, 1/12 від 2405 м.куб становить 200,42 м.куб..

200,42 м.куб* 2,136 грн. = 428,10 грн. (за лютий-грудень 2021 р.), в місяць за послуги з розподілу природного газу.

За газовий рік з 01.10.2020 р. по 30.09.2021 р. споживачем було спожито 2644 м.куб. природного газу, 1/12 від 2644 м.куб становить 220,33 м.куб..

220,33 м.куб.* 2,112 грн. = 465,34 грн. (січень-червень 2022 р.), які споживачу було необхідно сплатити до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу.

Рахунок на оплату послуг з розподілу природного газу №10002186-202206 AT «Полтавагаз» було направлено споживачеві рекомендованим листом, від отримання якого він відмовився.

Станом на 21.11.2022 року сума заборгованості ОСОБА_1 за розподіл природного газу становить 10900,52 грн..

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до заяви-приєдання від 03.05.2016 року ОСОБА_1 приєднався до умов договру розподілу природного газу (для побутового споживача) із ПАТ «Полтавагаз» (а.с.11).

Відповідно до ч.3 ст. 62 ЦПК України, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Позовна заява Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» подана Ревягіною С.І., особою, повноваження як адвоката, якої не підтвердженні документально, не надано також документів, що Ревягіна С.І. є адвокатом, та відповідно є представником в розумінні положень ст.62 ЦПК України так як в додатку до позовної заяви не додано копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (а.с.2-3).

16.12.2022 року додана копія свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (а.с.41).

Представником позивача надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», вигляд якого не відповідає порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затверджений Наказом Міністерства юстиції України №1657/5 від 10.06.16 р. порядку в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 р. за № 839/28969, та де зазначено, що керівником є Погрібняк С.С, який має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори. При цьому до позовної заяви не додано жодного документу, що посвідчує службове становище і повноваження Погрібняк С.С., який видав та підписав довіреність. У якості підстави на підтвердження повноважень AT "Полтавагаз", надано виписку на 1 аркуші з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу.

01.02.2022 року в підготовчому засіданні було надано Статут АТ «Оператора газорозподільної системи «Полтавагаз» від 2019 року (а.с.78-79).

Відповідно до офіційної сторінки опублікованої в мережі інтернет, адреса https://poltavagaz.com.ua/# вказано Основний вид діяльності 35.22 Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи. Про це вказує позивач у позовній заяві, що AT Полтавагаз, є оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії (постанова № 778 від 15.06.2017 р. Про видачу ліцензії на розподіл природного газу AT Полтавагаз" та постанови № 941 від 04.06.2019 р. «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15 червня 2017 року № 778»), виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює свою діяльність.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII) НКРЕКП є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор (НКРЕКП) є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Згідно зі ст. 3 Закону № 1540-VIII Комісія здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1)нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Комісії (Регулятора) є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2)сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Частинами 1, 2 ст. 14 Закону № 1540-VIII визначено, що засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті. Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію. У разі розгляду Регулятором питання, що містить таємну інформацію, порядок доступу до якої регулюється законом, Регулятор приймає рішення про розгляд такого питання в режимі закритого слухання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 1540-VIII підготовка проектів рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», здійснюється у порядку, визначеному цим Законом.

При цьому, за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який, або окремі положення якого, спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно дозакону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

У Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», вказано відповідно до статті 9 відомості Єдиного державного реєстру. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: 45) відомості про ліцензування виду господарської діяльності суб`єкта господарювання: вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, який має право провадити ліцензіат; дата і номер рішення органу ліцензування про видачу ліцензії на право провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; відомості про місця провадження ліцензіатом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (у тому числі дата внесення відомостей про місця провадження виду господарської діяльності); відомості про державний орган (найменування, ідентифікаційний код) та прізвище, ім`я, по батькові посадової особи, що внесла запис до Єдиного державного реєстру.

У Законі «Про ліцензування видів господарської діяльності» вказано відповідно до ст 1 визначення термінів, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 1-1) видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі; у порядку ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, який затв. Пост. НКРЕКП№ 548 від 03.03.2020р., вказано: загальні положення, 1.2. Дія цього Порядку поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять або мають намір провадити такі види господарської діяльності, ліцензування яких здійснює НКРЕКП: 2) на ринку природного газу, нафти та нафтопродуктів; постачання природного газу; розподіл природного газу, видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття НКРЕКП рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 755 затв. порядок формування і ведення ліцензійного реєстру.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 21.08.2018 № 886 (у редакції постанови НКРЕКП) 06.08.2021 № 1241 затв. порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Але позивач, на підтвердження того, що ліцензія ним дійсно отримана не надає до позову Витягу з ліцензійного реєстру, що свідчить про те, що ліцензія в нього відсутня.

У відповідності достатті 6. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Місцеві Ради це представницькі органи відповідних територіальних громад, які повинні бути утворені відповідними територіальними громадами на підставі Конституції України.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, проповноваження вгалузі житлово-комунальногогосподарства,побутового,торговельного обслуговування,громадського харчування,транспорту ізв`язку. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

1-1) забезпечення функціонування системи енергетичного менеджменту, зокрема щодо будівель бюджетних установ;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 1-1згідно із Законом№ 2392-IX від 09.07.2022}

2) облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності;

3) сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об`єднань співвласників багатоквартирних будинків;

{Підпункт 3 пункту "а" статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 5461-VI від 16.10.2012}

4) прийняття рішень про організацію громадських вбиралень, стоянок та майданчиків для паркування автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону;

{Підпункт 4 пункту "а" частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законами№ 4710-VI від 17.05.2012,№ 5461-VI від 16.10.2012}

5) забезпечення соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води;

6) вирішення питань поводження з побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин;

{Підпункт 6 пункту "а" частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законами№ 1060-IX від 03.12.2020}

7) організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян;

{Підпункт 7 пункту "а" частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 4710-VI від 17.05.2012}

7-1) прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування;

впровадження в межах відповідного населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, затвердження технічних вимог та завдання до цієї системи;

{Підпункт 7-1пункту "а" частини першої статті 30 доповнено абзацом другим згідно із Законом№ 2262-VIII від 21.12.2017}

уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів;

{Підпункт 7-1пункту "а" частини першої статті 30 доповнено абзацом третім згідно із Законом№ 2262-VIII від 21.12.2017}

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 7-1згідно із Законом№ 1283-VII від 29.05.2014}

8) організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі;

9) встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;

10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;

{Підпункт 10 пункту "а" частини першої статті 30 в редакції Закону№ 1812-VIII від 17.01.2017}

10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 10-1згідно із Законом№ 1812-VIII від 17.01.2017}

10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 10-2згідно із Законом№ 1812-VIII від 17.01.2017}

11) забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони, крім випадків, передбаченихстаттею 23-1Закону України "Про поховання та похоронну справу";

{Підпункт 11 пункту "а" статті 30 в редакції Закону№ 2292-IX від 31.05.2022}

12) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку;

13) надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами;

14) сприяння діяльності Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 14 згідно із Законом№ 1180-VI від 19.03.2009}

15) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 15 згідно із Законом№ 1825-VI від 21.01.2010}

16) затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 16 згідно із Законом№ 1825-VI від 21.01.2010}

17) видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом;

{Пункт "а" частини першої статті 30 доповнено підпунктом 17 згідно із Законом№ 4710-VI від 17.05.2012}

18) організація недискримінаційного доступу постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, уповноважених ними осіб до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності на договірній основі з підприємствами, на балансі яких перебуває ця інфраструктура;

{Пункт "а" частини першої статті 30 доповнено підпунктом 18 згідно із Законом№ 1834-VIII від 07.02.2017; в редакції Закону№ 1971-IX від 16.12.2021}

{Підпункт 19 пункту "а" статті 30 виключено на підставі Закону№ 1060-IX від 03.12.2020}

20) призначення у випадках та в порядку, встановлених законом, управителя багатоквартирного будинку;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 20 згідно із Законом№ 2189-VIII від 09.11.2017}

21) встановлення нормативів (норм) споживання комунальних послуг у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 21 згідно із Законом№ 2189-VIII від 09.11.2017}

22) визначення одиниці виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 22 згідно із Законом№ 2189-VIII від 09.11.2017}

23) визначення на конкурсних засадах суб`єктів господарювання, що здійснюють у межах певної території надання послуг з вивезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 23 згідно із Законом№ 1060-IX від 03.12.2020}

24) прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 24 згідно із Законом№ 1060-IX від 03.12.2020}

б) делеговані повноваження:

1) здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку;

2) здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв`язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об`єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об`єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об`єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;

{Підпункт 2 пункту "б" статті 30 в редакції Закону№ 969-IV від 19.06.2003}

3) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;

4) встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності;

5) облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;

6) надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату;

7) здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

8) видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій;

9) облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;

10) облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно доЗакону України"Про енергетичну ефективність будівель";

{Підпункт 10 пункту "б" статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 1878-VI від 11.02.2010; в редакції Закону№ 2392-IX від 09.07.2022}

11) вирішення відповідно до законодавства питань, пов`язаних з наданням Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України службових жилих приміщень, житлової площі та інших об`єктів, житлово-комунальних послуг; здійснення контролю за їх використанням та наданням послуг;

{Пункт "б" статті 30 доповнено підпунктом 11 згідно із Законом№ 1180-VI від 19.03.2009}

12) здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

{Пункт "б" статті 30 доповнено підпунктом 12 згідно із Законом№ 2367-VI від 29.06.2010}

13) здійснення контролю за дотриманням підприємствами комунальної власності вимог законодавства щодо забезпечення на договірній основі безперешкодного доступу постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, уповноважених ними осіб до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі, що перебуває у них на балансі, а також за правильністю обрахування плати за доступ. Виконавчим органам сільських, селищних, міських рад забороняється делегування цих повноважень з контролю суб`єктам господарювання.

{Пункт "б" частини першої статті 30 доповнено підпунктом 13 згідно із Законом№ 1834-VIII від 07.02.2017; в редакції Закону№ 1971-IX від 16.12.2021}

Позивачем не надано належним чином засвідчені, копії реєстрів переданого юридичною особою з назвою «Човно-Федорівська сільська рада, Опішнянська селищна рада та Зіньківська міська рада» комунальної власності (виробничих потужностей газогосподарства ради, рухоме і нерухоме майно тощо) спільної власності територіальних громад Зіньківського чи Полтавського районів у використання і користуванняюридичній особі з назвою AT «Полтавагаз».

Відповідно до вимог пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що Договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні Оператора ГРМ...

Але Позивачем не надано жодного доказу, що у AT «Полтавагаз», в межах, с.Човно- Федорівка, вул.Гагаріна, Зіньківський р-ну, на законних підставах перебуває газорозподільна система. Тобто, AT «Полтавагаз», самовільно користується газовими мережами Полтавського району в межах, с.Човно-Федорівка, які йому не належать.

В ст.117 Конституції України вказано: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Тобто, реєстрація нормативних актів передбачена у ст.117 Конституції України, та Указі Президента №493/92 - це дія, яка є підставою для набуття чинності. Статтею 8 Конституції України передбачено, що: в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до ст.19 Конституції: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

НКРЕКП є у переліку центральних органів виконавчої влади, а її Постанови про встановлення тарифу на розподіл газу - є нормативно-правовими актами, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, їх норми поширюються на невизначене коло осіб та вони розраховані на неодноразове застосування.

Відповідно до норми ст. 14 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у частині: 6. Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відповідно до ст.117 Конституції України не відповідають, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягає нормативний акт який має вищу силу.

Оскільки спеціальний Закон про реєстрацію нормативних актів досі Верховної Радою не прийнятий, то є Указ Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», у якому передбачено: Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

У позові є розрахунок заборгованості за надання послуги розподілу природного газу, який здійснений на підставі Постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(НКРЕКП): №3037 від 24.12 2019р; №2460 від 16.12.2020р.; №129 від 30.01.2021р. та №2764 від 22.12.21р. «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Полтавагаз». Самі Постанові до Позову не додані, вони є на сайті НКРЕКП, але в них немає реєстрації Мінюста.

Безпідставність Розрахунку підкреслює також п. 6.2. Типового договору розподілу природного газу (Дод.З до позову), де вказано: тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. Тобто, оскільки Постанови НКРЕКП №3037 від 24.12.2019р; №2460 від 16.12.2020р.; №129 від 30.01.2021р. та №22764 від 22.12.21р., «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «ПОЛТАВАГАЗ» не зареєстровані у відповідності до вимог ст.117 Конституції України та Указу Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» - то вони чинності ще не набули, тому тариф вказаний в них не є обов`язковим для споживача, як що він з ним не погодився.

Тобто, цін/тарифів, на розподіл газу, встановлених відповідно до законодавства - ЩЕ НЕМАЄ.

У зв`язку з чим відповідач у своєму відзиві зазначає, що немає підстав для позову, оскільки немає порушеного права позивача, він до відповідача з пропозицією сплати послуг по вказаному тарифу - не звертався, та він з позивачем, на двосторонній основі не узгоджували запропонований ним інший тариф.

У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини), вказано: пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.

У Постанові ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ №9 від 01.11.96р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано: оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй....

Тобто, немає сумніву у тому, що норма ст.14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" у частині: « Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України...» - змінюють норму ст.117 Конституції до протилежного сенсу.

Велика Палата ВС по справі № 520/2098/19 вказала: «...суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порпядку та чи є вони чинними на момент розгляду».

Відпоідно до ст. 55 Бюджетного кодексу україни, захищені видатки бюджету в ч. 2 вказано : Захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на:

{Абзац перший частини другої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}

оплату праці працівників бюджетних установ;

нарахування на заробітну плату;

придбання медикаментів та перев`язувальних матеріалів;

забезпечення продуктами харчування;

оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

обслуговування державного (місцевого) боргу;

{Абзац сьомий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 79-VIII від 28.12.2014}

соціальне забезпечення;

{Абзац восьмий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}

поточні трансферти місцевим бюджетам;

підготовку кадрів закладами фахової передвищої та вищої освіти;

{Абзац десятий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}

забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

наукову і науково-технічну діяльність;

{Абзац дванадцятий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}

роботи та заходи, що здійснюються на виконанняЗагальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об`єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, та роботи з посилення бар`єрних функцій зони відчуження, а також роботи та заходи з фізичного захисту ядерних установок та ядерних матеріалів;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом№ 2856-VI від 23.12.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2709-IX від 03.11.2022}

компенсацію процентів, сплачуваних банкам та/або іншим фінансовим установам за кредитами, отриманими громадянами на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 5059-VI від 05.07.2012}

заходи, пов`язані з обороноздатністю держави, що здійснюються за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}

здійснення розвідувальної діяльності;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}

оплату послуг з охорони державних (комунальних) закладів культури;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 212-VIII від 02.03.2015}

оплату енергосервісу;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом вісімнадцятим згідно із Законом№ 328-VIII від 09.04.2015}

виплати за державними деривативами;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом дев`ятнадцятим згідно із Законом№ 700-VIII від 17.09.2015}

програму державних гарантій медичного обслуговування населення;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом двадцятим згідно із Законом№ 2621-VIII від 22.11.2018}

середньострокові зобов`язання у сфері охорони здоров`я.

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом двадцять першим згідно із Законом№ 1081-IX від 15.12.2020}.

Правила комерційного обліку природного газу в газорозподільній системі врегульовано розділом ІХ Кодексу ГРС.

За п. 1,2 глави 1 розділу ІХ вказаного Кодексу, облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам ГРС, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі, для взаєморозрахунків між ними.

Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється на підставі договору розподілу природного газу, укладеного між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

При цьому, як зазначалося вище, позивач, як оператор ГРС відповідно до вимог п. 2-3 глави 2 розділу і Кодексу ГРС, виконує функції розподілу природного газу, забезпечення комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу, а також здійснює комерційний облік природного газу в газорозподільній системі.

Пунктом 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС передбачено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРС (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу.

За приписами п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС оператор ГРС зобов`язаний за підсумками місяця, але не пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача, інформацію про величину коефіцієнту приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж (абз. 3 п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС).

Таким чином на позивача покладено обов`язок при комерційному обліку газу, у тому числі, здійснювати дві окремі процедури:

1) приведення газу до стандартних умов;

2) розрахунок спожитого обсягу енергії природного газу, про який повідомляється споживача в платіжному документі.

Суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 1 п. 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРС, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 17 Закону №1504-VIIІ для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор затверджує типові та схвалює примірні договори, відповідно до закону.

На виконання зазначених вище законодавчих вимог, 30 вересня 2015 року НКРЕКП прийняло постанову №2498 «Про затвердження типового договору розподілу природного газу».

Так, за п. 1.2 Типового договору умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно доЗакону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII) і Кодексу ГРС.

Згідно з п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону № 329-VIII споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 4 розділу 1 Глави І Кодексу ГРС споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

За приписами п. 5.1 Типового договору облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРС та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРС та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРС та цим Договором (п. 5. 2 Типового договору).

У пункті 5. 3 Типового договору передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі ГРС.

Таким чином, аналізуючи наведені положення, суд вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно відсутності в нормах Кодексу ГРС положень, які регламентують процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах (м куб.).

У свою чергу, за змістом абз. 2 п. 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРС питання приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов врегульовано розділом XV Кодексу ГРС.

Разом з тим, п. 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРС визначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міненергетики від 26 лютого 2004року №116 (далі - Методика № 116), яка призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

Кодекс ГРС не містить положень, які регулюють процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, адже це поширюється виключно на суб`єктів господарювання. За позицією НКРЕКП, жодним нормативно-правовим актом не визначено коефіцієнтів приведення до стандартних умов обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами.

Відповідно до п. 2 Методики № 116, її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб.

Однак, п. 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРС передбачено необхідність застосування лише відповідного коефіцієнту при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений в додатках до Методики № 116, а не власне самої Методики № 116.

Тобто, дана норма пов`язує приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов не з порядком, процедурою чи колом споживачів, що визначені Методикою № 116, а з числовими значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до цієї Методики.

Таким чином, дії оператора ГРМ є порушенням відповідача прав та законних інтересів як побутового споживача, а також норм чинного законодавства: частини 1 статті 2 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», відповідно до якої інформація, яка надається споживачу, зокрема, про його фактичні обсяги споживання має бути достовірною, точною; пункту 24 глави III Правил постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач зобов`язаний надавати побутовим споживачам інформацію, передбачену згаданим Законом; пункту 3.2 договору постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач зобов`язується забезпечити якість комерційних послуг, які надаються Споживачу за цим Договором, що передбачає ведення точних та прозорих розрахунків із Споживачем; підпункту 3 пункту 6.2. договору постачання, відповідно до якого Відповідач зобов`язаний обчислювати і виставляти рахунки Споживачу за поставлений природний газ відповідно до вимог, передбачених договором постачання; підпункту 4 пункту 7.1. договору розподілу, відповідно до якого оператор ГРМ зобов`язаний «забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по Споживачу, у тому числі формування загального об`єму та обсягу розподілу (споживання) природного газу Споживачу за відповідний період»; підпункту 9 пункту 7.1 договору розподілу, відповідно до якого оператор ГРМ зобов`язаний «дотримуватись Кодексу газорозподільних систем»; пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого «споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволеннясвоїх особистихпотреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); пункту 3 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами; пункту 5 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідні коефіцієнти містяться в додатках до Методики № 116, а тому є безпідставними посилання позивача, що величини коефіцієнтів приведення до стандартних умов при здійсненні розрахунків із побутовими споживачами відсутні.

При цьому абзацом другим пункту 2 Методики визначено, що вона поширює свою дію на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб (п.2 Методики). Згідно п.4 Методики споживачем газу визначено юридичну особу та громадянина-підприємця без статусу юридичної особи, які використовують лічильник для визначення об`єму спожитого газу.

Таким чином, Методика не поширює свою дію на побутових споживачів, які згідно з п.2.2. договору постачання здійснюють використання природного газу виключно на власні побутові потреби, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Таким чином, у діях Оператора ГРМ наявні ознаки порушення: пункту 5.3 Договору розподілу; абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу ІX Кодексу ГРМ; підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі Ліцензійні умови).

Позивачем не було надано доказів, що AT «Полтавагаз» робило звірку кожен місяць із відповідачем по факту отримання послуг розподілу природного газу ОСОБА_1 .. Що направлялися кожен місцять відповідні фінансові документи, які підписані посадовоми особами, як того вимагає ДСТУ 4163 2020р, підтверджується відповідним висновком Верховного Суду при розгляді справи №299/1153/21.

Окрім цього, така позиція повністю узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/ 16891/15-ц від 30 січня 2018 року. Зокрема, Верховний Суд підкреслив, що «...доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення...».

В судовому засіданні було встановлено, що позивач приєднався до умов договору Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз", а позов подано AT «Полтавагаз», до якого він не приєднувався та не підписував ніяких договорів.На основіцього,відповідачні «договору», ні жодних «умов» із AT «Полтавагаз», не отримував, ніколи не замовляв і ніколи не був «споживачем», ніколи не надавав своїх персональних даних і дозволу на їх використання, ніколи не давав згоди на внесення персональних даних в електронні реєстрита права на використання персональних даних для утворення «особових рахунків».

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»: «Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним» (ст.18 п.5); «Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції» (ст.19 п.4); «права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення» (ст.21 ч.2).

В матеріалахцивільної справивідсутні докази,якими мережамиі напідставі чоговолодієПAT«Полтавагаз» чипозивач,AT«Полтавагаз».Не наданописьмовий договіріз AT«Полтавагаз». Не надано докази наявності газу у ПAT«Полтавагаз» абопозивача AT«Полтавагаз», законностівідбору газуоператором;не наданоакти розмежуваннябалансової належності,кількість івартість отриманогоПAT«Полтавагаз»,чи позивачемAT«Полтавагаз», та переданого відповідачу «споживачу» газу.

Позивачем не було дотримано встановлені Кодексом та Договором строки повідомлення відповідача про наявний у останнього небаланс, що, очевидно, унеможливило відповідача самостійно врегулювати небаланс в строк до встановлений Кодексом та Договором, так як всі розрахунки та акти не були направлені позивачем відповідачу, при цьому, позивачем також не було дотримано строків надання відповідачу розрахунку вартості послуг балансування та рахунку на оплату.

Як вбачаєтьсяз позовноїзаяви Акціонерноготовариства «Операторгазорозподільної системи«Полтавагаз»,останню подановід іменіпозивача тапідписано «представником Ревягіною С.І.».

Велика палата Верховного Суду при розгляді справи №2910/23346/16 акцентувала увагу на тому, що особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.

В матеріалах цивільної справи відсутні будь які відомостві про ПAT «Полтавагаз».

Відповідно до цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно доч.3ст.175ЦПК Українипозовна заяваповинна містити: найменуваннясуду першоїінстанції,до якогоподається заява; повненайменування (дляюридичних осіб)або ім`я(прізвище,ім`я тапо батькові-для фізичнихосіб)сторін таінших учасниківсправи,їх місцезнаходження(дляюридичних осіб)або місцепроживання чиперебування (дляфізичних осіб),поштовий індекс,ідентифікаційний кодюридичної особив Єдиномудержавному реєстріпідприємств іорганізацій України(дляюридичних осіб,зареєстрованих зазаконодавством України),а такожреєстраційний номероблікової карткиплатника податків(дляфізичних осіб)за йогонаявності абономер ісерію паспортадля фізичнихосіб -громадян України(якщотакі відомостіпозивачу відомі),відомі номеризасобів зв`язку,офіційної електронноїадреси таадреси електронноїпошти; зазначенняціни позову,якщо позовпідлягає грошовійоцінці;обґрунтований розрахуноксум,що стягуютьсячи оспорюються; змістпозовних вимог:спосіб (способи)захисту правабо інтересів,передбачений закономчи договором,або іншийспосіб (способи)захисту правта інтересів,який несуперечить законуі якийпозивач проситьсуд визначитиу рішенні;якщо позовподано докількох відповідачів-зміст позовнихвимог щодокожного зних; викладобставин,якими позивачобґрунтовує своївимоги;зазначення доказів,що підтверджуютьвказані обставини; відомостіпро вжиттязаходів досудовоговрегулювання спору,якщо такіпроводилися,в томучислі,якщо закономвизначений обов`язковийдосудовий порядокурегулювання спору; відомостіпро вжиттязаходів забезпеченнядоказів абопозову доподання позовноїзаяви,якщо такіздійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обгрунтовує ці вимоги, а також правовові підстави позову.

Відповідно до ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обгрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом " суд знає закони", при вирішені спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач, як правову підставу позову. Разом з тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.

У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1ст. 76 ЦПК України).

Згідно зч.1ст.77ІІПК Україниналежними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування.Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи,на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно дост. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, оскільки в судовому засіданні не встановлено неправомірність дій відповідача, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та шкодою, про яку зазначає позивач.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі наявних у справі матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст.141,142 ЦПК України.

За приписами частини 1статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Виходячи з положень ч. 2 ст.137, п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позовної заяви відмовлено, суд приходить до висновку, що відповідні судові витрати повинні бути покладені на позивача.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір", Закону України "Про захист прав споживачів", суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м.Полтава, вул.Козака, 2А, Полтавської області до ОСОБА_1 , остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості- відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 09.06.2023 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко

https://opendatabot.ua/court/111478697-41ad86431935bce11bbb543a0347ca20?fbclid=IwAR0TCEuQO4_U3o-6jJmiD-m09j2pP_ZZ19G-03obNXEcEVjTJV2BAez2OZs

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Справа № 530/702/22

2/530/46/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

13.09.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовною заявою

Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м.Полтава, вул.Козака,2А, Полтавської області до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", звернулося доЗіньківського районногосуду Полтавськоїобласті зпозовом до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 30.09.2022 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.

Згідно позовної заяви позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» суму основного боргу у сумі 5866,82 грн., судового збору у сумі 2481,00 грн..

У судовому засіданні представника позивача ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

У судове засідання відповідачка з`явилася, позовні вимоги не визнала. Просила відмовити по позовних вимогах.

Суд, заслухавши думку учасників справи, зачитавши позовну заяву та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено, що згідно позовної заяви, яка підтримана представником вказано, що AT Полтавагаз є оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії (постанова№ 778 від 15.06.2017 р. Про видачу ліцензії на розподіл природного газу AT Полтавагаз та постанови № 941 від 04.06.2019 р. «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15 червня 2017 року № 778»), виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Між AT Полтавагаз (надалі оператор ГРМ) та ОСОБА_2 (ЕІСкод56ХМ26С10003725)(надаліспоживач)за адресою: АДРЕСА_1 , укладено договір розподілу природного газу (затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2498) (надалі договір), за умовами якого оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором, (п. 2.1. Договору). Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633,634,641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.1.3. Договору).

Відповідно до підпункту 4 розділу VI Кодексу Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Абзацами 4, 5 пункту 5 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначено, що в разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Фактом приєднання споживача ОСОБА_2 до умов договору розподілу природного газу є надання підписаної заяви-приєднання.

Послуга з розподілу природного газу - послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача (п.1.4. Договору).

Відповідно до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2494 побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року (п.4. розділ 1 глава І Кодексу ГРМ).

Річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу об`єктом (об`єктами) споживача за попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу із зазначенням її складових (визначається Оператором ГРМ відповідно до абзацу першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими), платіжних документах.

На період до кінця 2019 року Оператор ГРМ визначає річну замовлену потужність об`єкта споживача виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за період з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року, (п.2 розділ б, глава VI Кодексу ГРМ).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.1. Договору розподілу природного газу оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 6.4. Договору).

Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ (п. 6.6 Договору).

Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3037 від 24.12.2019 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Полтавагаз» на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно встановлено тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,14 грн за 1 м'3 на місяць (з ПДВ), з 01.07.2020 по 31.12.2020 року включно становить 1,31 грн. за 1 м-3 на місяць (з ПДВ).

Відповідно до Постанови НКРЕКП України №2460 від 16.12.2020р. Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз (зі змінами від 30.01.2021р. № 129) встановлено тариф на послуги розподілу природного газу з 01.01.2021 р. - становить 2,316 грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ), з 01.02.2021 р.- 2,136 грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ).

Відповідно до Постанова НКРЕКП України №2764 від 22.12.2021р. Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT Полтавагаз встановлено тариф на послуги розподілу природного газу з 01.01.2022 р. - становить 2,112 грн. за 1 м'3 на місяць (з ПДВ).

Зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості отриманих послуг, в порушення вимог ст. ст. 526, 714 ЦК України споживачем (Відповідачем) виконані не належним чином.

Таким чином, за газовий рік з 01.10.2018 р. по 30.09.2019 р. споживачем було спожито 1717,85 м.куб. природного газу, 1/12 від 1717,85 м.куб становить 143,15 м.куб., 143,15 м.куб* 1,14 грн. = 163,19 грн.(січень-червень 2020 р.), 143,15 м.куб*1,31 грн. =187,53 грн.(липень- грудень 2020 р.).

За газовий рік з 01.10.2019 р. по 30.09.2020 р. споживачем було спожито 1440 м.куб. природного газу, 1/12 від 1440 м.куб становить 120,07 м.куб., 120,07 м.куб* 2,316 грн. = 278,08 грн.(січень 2021 р.); за лютий-грудень 2021 р. - 1/12 від 1392 м.куб становить 116 м.куб., 116 м.куб* 2,136 грн. = 247,78 грн., в місяць за послуги з розподілу природного газу.

За газовий рік з 01.10.2020 р. по 30.09.2021 р. споживачем було спожито 625 м.куб. природного газу, 1/12 від 625 м.куб становить 52,08 м.куб.. 52,08 м.куб.* 2,112 грн. = 110,00 грн.(січень-липень 2022 р.), які споживачу було необхідно сплатити до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу.

Рахунок на оплату послуг з розподілу природного газу №10001372-202206 AT «Полтавагаз» було направлено споживачеві рекомендованим листом, який ним отримано 14.06.2022 р..

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачку та дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до заяви-приєдання від 16.05.2016 року ОСОБА_2 приєдналася до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) із АТ «Полтавагаз» (а.с.11).

Відповідно до ч.3 ст. 62 ЦПК України, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Представником позивача надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», вигляд якого не відповідає порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затверджений Наказом Міністерства юстиції України №1657/5 від 10.06.16 р. порядку в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 р. за № 839/28969, та де зазначено, що керівником є Погрібняк С.С., який має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори. При цьому до позовної заяви не додано жодного документу, що посвідчує службове становище і повноваження Погрібняк С.С., який видав та підписав довіреність. У якості підстави на підтвердження повноважень AT "Полтавагаз", надано виписку на 1 аркуші з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу (а.с.14).

До суду не було надано Статут АТ «Оператора газорозподільної системи «Полтавагаз» від 2019 року (а.с.1-70).

Відповідно до офіційної сторінки опублікованої в мережі інтернет, адреса https://poltavagaz.com.ua/# вказано Основний вид діяльності 35.22 Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи. Про це вказує позивач у позовній заяві, що AT Полтавагаз, є оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії (постанова № 778 від 15.06.2017 р. Про видачу ліцензії на розподіл природного газу AT Полтавагаз" та постанови № 941 від 04.06.2019 р. «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15 червня 2017 року № 778»), виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює свою діяльність.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII) НКРЕКП є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор (НКРЕКП) є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Згідно зі ст. 3 Закону № 1540-VIII Комісія здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1)нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Комісії (Регулятора) є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2)сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Частинами 1, 2 ст. 14 Закону № 1540-VIII визначено, що засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті. Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію. У разі розгляду Регулятором питання, що містить таємну інформацію, порядок доступу до якої регулюється законом, Регулятор приймає рішення про розгляд такого питання в режимі закритого слухання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 1540-VIII підготовка проектів рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», здійснюється у порядку, визначеному цим Законом.

При цьому, за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який, або окремі положення якого, спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно дозакону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

У Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», вказано відповідно до статті 9 відомості Єдиного державного реєстру. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: 45) відомості про ліцензування виду господарської діяльності суб`єкта господарювання: вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, який має право провадити ліцензіат; дата і номер рішення органу ліцензування про видачу ліцензії на право провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; відомості про місця провадження ліцензіатом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (у тому числі дата внесення відомостей про місця провадження виду господарської діяльності); відомості про державний орган (найменування, ідентифікаційний код) та прізвище, ім`я, по батькові посадової особи, що внесла запис до Єдиного державного реєстру.

У Законі «Про ліцензування видів господарської діяльності» вказано відповідно до ст. 1 визначення термінів, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 1-1) видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі; у порядку ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, який затв. Пост. НКРЕКП№ 548 від 03.03.2020р., вказано: загальні положення, 1.2. Дія цього Порядку поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять або мають намір провадити такі види господарської діяльності, ліцензування яких здійснює НКРЕКП: 2) на ринку природного газу, нафти та нафтопродуктів; постачання природного газу; розподіл природного газу, видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття НКРЕКП рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 755 затв. порядок формування і ведення ліцензійного реєстру.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 21.08.2018 № 886 (у редакції постанови НКРЕКП) 06.08.2021 № 1241 затв. порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Але позивач, на підтвердження того, що ліцензія ним дійсно отримана не надає до позову Витягу з ліцензійного реєстру, що свідчить про те, що ліцензія в нього відсутня ( анульована).

У відповідності достатті 6. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Місцеві Ради це представницькі органи відповідних територіальних громад, які повинні бути утворені відповідними територіальними громадами на підставі Конституції України.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, проповноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

1-1) забезпечення функціонування системи енергетичного менеджменту, зокрема щодо будівель бюджетних установ;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 1-1згідно із Законом№ 2392-IX від 09.07.2022}

2) облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності;

3) сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об`єднань співвласників багатоквартирних будинків;

{Підпункт 3 пункту "а" статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 5461-VI від 16.10.2012}

4) прийняття рішень про організацію громадських вбиралень, стоянок та майданчиків для паркування автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону;

{Підпункт 4 пункту "а" частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законами№ 4710-VI від 17.05.2012,№ 5461-VI від 16.10.2012}

5) забезпечення соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води;

6) вирішення питань поводження з побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин;

{Підпункт 6 пункту "а" частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законами№ 1060-IX від 03.12.2020}

7) організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян;

{Підпункт 7 пункту "а" частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 4710-VI від 17.05.2012}

7-1) прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування;

впровадження в межах відповідного населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, затвердження технічних вимог та завдання до цієї системи;

{Підпункт 7-1пункту "а" частини першої статті 30 доповнено абзацом другим згідно із Законом№ 2262-VIII від 21.12.2017}

уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів;

{Підпункт 7-1пункту "а" частини першої статті 30 доповнено абзацом третім згідно із Законом№ 2262-VIII від 21.12.2017}

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 7-1згідно із Законом№ 1283-VII від 29.05.2014}

8) організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі;

9) встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;

10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;

{Підпункт 10 пункту "а" частини першої статті 30 в редакції Закону№ 1812-VIII від 17.01.2017}

10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 10-1згідно із Законом№ 1812-VIII від 17.01.2017}

10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 10-2згідно із Законом№ 1812-VIII від 17.01.2017}

11) забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони, крім випадків, передбаченихстаттею 23-1Закону України "Про поховання та похоронну справу";

{Підпункт 11 пункту "а" статті 30 в редакції Закону№ 2292-IX від 31.05.2022}

12) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку;

13) надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами;

14) сприяння діяльності Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 14 згідно із Законом№ 1180-VI від 19.03.2009}

15) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 15 згідно із Законом№ 1825-VI від 21.01.2010}

16) затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 16 згідно із Законом№ 1825-VI від 21.01.2010}

17) видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом;

{Пункт "а" частини першої статті 30 доповнено підпунктом 17 згідно із Законом№ 4710-VI від 17.05.2012}

18) організація недискримінаційного доступу постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, уповноважених ними осіб до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності на договірній основі з підприємствами, на балансі яких перебуває ця інфраструктура;

{Пункт "а" частини першої статті 30 доповнено підпунктом 18 згідно із Законом№ 1834-VIII від 07.02.2017; в редакції Закону№ 1971-IX від 16.12.2021}

{Підпункт 19 пункту "а" статті 30 виключено на підставі Закону№ 1060-IX від 03.12.2020}

20) призначення у випадках та в порядку, встановлених законом, управителя багатоквартирного будинку;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 20 згідно із Законом№ 2189-VIII від 09.11.2017}

21) встановлення нормативів (норм) споживання комунальних послуг у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 21 згідно із Законом№ 2189-VIII від 09.11.2017}

22) визначення одиниці виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 22 згідно із Законом№ 2189-VIII від 09.11.2017}

23) визначення на конкурсних засадах суб`єктів господарювання, що здійснюють у межах певної території надання послуг з вивезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 23 згідно із Законом№ 1060-IX від 03.12.2020}

24) прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами;

{Пункт "а" статті 30 доповнено підпунктом 24 згідно із Законом№ 1060-IX від 03.12.2020}

б) делеговані повноваження:

1) здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку;

2) здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв`язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об`єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об`єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об`єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;

{Підпункт 2 пункту "б" статті 30 в редакції Закону№ 969-IV від 19.06.2003}

3) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;

4) встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності;

5) облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;

6) надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату;

7) здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

8) видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій;

9) облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;

10) облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно доЗакону України"Про енергетичну ефективність будівель";

{Підпункт 10 пункту "б" статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 1878-VI від 11.02.2010; в редакції Закону№ 2392-IX від 09.07.2022}

11) вирішення відповідно до законодавства питань, пов`язаних з наданням Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України службових жилих приміщень, житлової площі та інших об`єктів, житлово-комунальних послуг; здійснення контролю за їх використанням та наданням послуг;

{Пункт "б" статті 30 доповнено підпунктом 11 згідно із Законом№ 1180-VI від 19.03.2009}

12) здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

{Пункт "б" статті 30 доповнено підпунктом 12 згідно із Законом№ 2367-VI від 29.06.2010}

13) здійснення контролю за дотриманням підприємствами комунальної власності вимог законодавства щодо забезпечення на договірній основі безперешкодного доступу постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, уповноважених ними осіб до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі, що перебуває у них на балансі, а також за правильністю обрахування плати за доступ. Виконавчим органам сільських, селищних, міських рад забороняється делегування цих повноважень з контролю суб`єктам господарювання.

{Пункт "б" частини першої статті 30 доповнено підпунктом 13 згідно із Законом№ 1834-VIII від 07.02.2017; в редакції Закону№ 1971-IX від 16.12.2021}

Позивачем не надано належним чином засвідчені, копії реєстрів переданого юридичною особою з назвою "Зіньківська міська рада" комунальної власності (виробничих потужностей газогосподарства ради, рухоме і нерухоме майно тощо) спільної власності територіальних громад Зіньківського чи Полтавського районів у використання і користуванняюридичній особі з назвою AT «Полтавагаз».

Відповідно до вимог пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що Договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Але Позивачем не надано жодного доказу, що у AT «Полтавагаз», в межах, м.Зіньків, Зіньківський р-ну, на законних підставах перебуває газорозподільна система. Тобто, AT «Полтавагаз», самовільно користується газовими мережами Полтавського району в межах, м.Зіньків, які йому не належать.

В ст.117 Конституції України вказано: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Тобто, реєстрація нормативних актів передбачена у ст.117 Конституції України, та Указі Президента №493/92 - це дія, яка є підставою для набуття чинності. Статтею 8 Конституції України передбачено, що: в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до ст.19 Конституції: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

НКРЕКП є у переліку центральних органів виконавчої влади, а її Постанови про встановлення тарифу на розподіл газу - є нормативно-правовими актами, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, їх норми поширюються на невизначене коло осіб та вони розраховані на неодноразове застосування.

Відповідно до норми ст. 14 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у частині 6. Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відповідно до ст.117 Конституції України не відповідають, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягає нормативний акт який має вищу силу.

Оскільки спеціальний Закон про реєстрацію нормативних актів досі Верховної Радою не прийнятий, то є Указ Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», у якому передбачено: Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

У позові є розрахунок заборгованості за надання послуги розподілу природного газу, який здійснений на підставі Постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП): №3037 від 24.12 2019р; №2460 від 16.12.2020р.; №129 від 30.01.2021р. та №2764 від 22.12.21р. «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Полтавагаз». Самі Постанови до Позову не додані, вони є на сайті НКРЕКП, але в них немає реєстрації Мінюста.

Безпідставність Розрахунку підкреслює також п. 6.2. Типового договору розподілу природного газу (Дод.З до позову), де вказано: тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. Тобто, оскільки Постанови НКРЕКП №3037 від 24.12.2019р; №2460 від 16.12.2020р.; №129 від 30.01.2021р. та №22764 від 22.12.21р., «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «ПОЛТАВАГАЗ» не зареєстровані у відповідності до вимог ст.117 Конституції України та Указу Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» - то вони чинності ще не набули, тому тариф вказаний в них не є обов`язковим для споживача, як що він з ним не погодився.

Тобто, цін/тарифів, на розподіл газу, встановлених відповідно до законодавства - ЩЕ НЕМАЄ.

У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини), вказано: пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.

У Постанові ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ №9 від 01.11.96р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано: оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй....

Тобто, немає сумніву у тому, що норма ст.14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" у частині: « Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України...» - змінюють норму ст.117 Конституції до протилежного сенсу.

Велика Палата ВС по справі № 520/2098/19 вказала: «...суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порпядку та чи є вони чинними на момент розгляду».

Відпоідно дост.55Бюджетного кодексуукраїни,захищені видаткибюджету вч.2вказано: Захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на:

{Абзац перший частини другої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}

оплату праці працівників бюджетних установ;

нарахування на заробітну плату;

придбання медикаментів та перев`язувальних матеріалів;

забезпечення продуктами харчування;

оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

обслуговування державного (місцевого) боргу;

{Абзац сьомий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 79-VIII від 28.12.2014}

соціальне забезпечення;

{Абзац восьмий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}

поточні трансферти місцевим бюджетам;

підготовку кадрів закладами фахової передвищої та вищої освіти;

{Абзац десятий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}

забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

наукову і науково-технічну діяльність;

{Абзац дванадцятий частини другої статті 55 в редакції Закону№ 293-IX від 14.11.2019}

роботи та заходи, що здійснюються на виконанняЗагальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об`єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, та роботи з посилення бар`єрних функцій зони відчуження, а також роботи та заходи з фізичного захисту ядерних установок та ядерних матеріалів;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом№ 2856-VI від 23.12.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2709-IX від 03.11.2022}

компенсацію процентів, сплачуваних банкам та/або іншим фінансовим установам за кредитами, отриманими громадянами на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 5059-VI від 05.07.2012}

заходи, пов`язані з обороноздатністю держави, що здійснюються за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}

здійснення розвідувальної діяльності;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014}

оплату послуг з охорони державних (комунальних) закладів культури;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом згідно із Законом№ 212-VIII від 02.03.2015}

оплату енергосервісу;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом вісімнадцятим згідно із Законом№ 328-VIII від 09.04.2015}

виплати за державними деривативами;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом дев`ятнадцятим згідно із Законом№ 700-VIII від 17.09.2015}

програму державних гарантій медичного обслуговування населення;

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом двадцятим згідно із Законом№ 2621-VIII від 22.11.2018}

середньострокові зобов`язання у сфері охорони здоров`я.

{Частину другу статті 55 доповнено абзацом двадцять першим згідно із Законом№ 1081-IX від 15.12.2020}.

Правила комерційного обліку природного газу в газорозподільній системі врегульовано розділом ІХ Кодексу ГРС.

За п. 1,2 глави 1 розділу ІХ вказаного Кодексу, облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам ГРС, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі, для взаєморозрахунків між ними.

Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється на підставі договору розподілу природного газу, укладеного між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

При цьому, як зазначалося вище, позивач, як оператор ГРС відповідно до вимог п. 2-3 глави 2 розділу і Кодексу ГРС, виконує функції розподілу природного газу, забезпечення комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу, а також здійснює комерційний облік природного газу в газорозподільній системі.

Пунктом 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС передбачено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРС (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу.

За приписами п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС оператор ГРС зобов`язаний за підсумками місяця, але не пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача, інформацію про величину коефіцієнту приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж (абз. 3 п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС).

Таким чином на позивача покладено обов`язок при комерційному обліку газу, у тому числі, здійснювати дві окремі процедури:

1) приведення газу до стандартних умов;

2) розрахунок спожитого обсягу енергії природного газу, про який повідомляється споживача в платіжному документі.

Суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 1 п. 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРС, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 17 Закону №1504-VIIІ для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор затверджує типові та схвалює примірні договори, відповідно до закону.

На виконання зазначених вище законодавчих вимог, 30 вересня 2015 року НКРЕКП прийняло постанову №2498 «Про затвердження типового договору розподілу природного газу».

Так, за п. 1.2 Типового договору умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно доЗакону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII) і Кодексу ГРС.

Згідно з п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону № 329-VIII споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 4 розділу 1 Глави І Кодексу ГРС споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

За приписами п. 5.1 Типового договору облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРС та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРС та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРС та цим Договором (п. 5. 2 Типового договору).

У пункті 5. 3 Типового договору передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі ГРС.

Таким чином, аналізуючи наведені положення, суд вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно відсутності в нормах Кодексу ГРС положень, які регламентують процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах (м куб.).

У свою чергу, за змістом абз. 2 п. 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРС питання приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов врегульовано розділом XV Кодексу ГРС.

Разом з тим, п. 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРС визначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міненергетики від 26 лютого 2004року №116 (далі - Методика № 116), яка призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

Кодекс ГРС не містить положень, які регулюють процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, адже це поширюється виключно на суб`єктів господарювання. За позицією НКРЕКП, жодним нормативно-правовим актом не визначено коефіцієнтів приведення до стандартних умов обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами.

Відповідно до п. 2 Методики № 116, її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб.

Однак, п. 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРС передбачено необхідність застосування лише відповідного коефіцієнту при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений в додатках до Методики № 116, а не власне самої Методики № 116.

Тобто, дана норма пов`язує приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов не з порядком, процедурою чи колом споживачів, що визначені Методикою № 116, а з числовими значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до цієї Методики.

Таким чином, дії оператора ГРМ є порушенням відповідача прав та законних інтересів як побутового споживача, а також норм чинного законодавства: частини 1 статті 2 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», відповідно до якої інформація, яка надається споживачу, зокрема, про його фактичні обсяги споживання має бути достовірною, точною; пункту 24 глави III Правил постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач зобов`язаний надавати побутовим споживачам інформацію, передбачену згаданим Законом; пункту 3.2 договору постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач зобов`язується забезпечити якість комерційних послуг, які надаються Споживачу за цим Договором, що передбачає ведення точних та прозорих розрахунків із Споживачем; підпункту 3 пункту 6.2. договору постачання, відповідно до якого Відповідач зобов`язаний обчислювати і виставляти рахунки Споживачу за поставлений природний газ відповідно до вимог, передбачених договором постачання; підпункту 4 пункту 7.1. договору розподілу, відповідно до якого оператор ГРМ зобов`язаний «забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по Споживачу, у тому числі формування загального об`єму та обсягу розподілу (споживання) природного газу Споживачу за відповідний період»; підпункту 9 пункту 7.1 договору розподілу, відповідно до якого, оператор ГРМ зобов`язаний «дотримуватись Кодексу газорозподільних систем»; пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого «споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволеннясвоїх особистихпотреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); пункту 3 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами; пункту 5 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідні коефіцієнти містяться в додатках до Методики № 116, а тому є безпідставними посилання позивача, що величини коефіцієнтів приведення до стандартних умов при здійсненні розрахунків із побутовими споживачами відсутні.

При цьому абзацом другим пункту 2 Методики визначено, що вона поширює свою дію на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб (п.2 Методики). Згідно п.4 Методики споживачем газу визначено юридичну особу та громадянина-підприємця без статусу юридичної особи, які використовують лічильник для визначення об`єму спожитого газу.

Таким чином, Методика не поширює свою дію на побутових споживачів, які згідно з п.2.2. договору постачання здійснюють використання природного газу виключно на власні побутові потреби, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Таким чином, у діях Оператора ГРМ наявні ознаки порушення: пункту 5.3 Договору розподілу; абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу ІX Кодексу ГРМ; підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі Ліцензійні умови).

Позивачем не було надано доказів, що AT «Полтавагаз» робило звірку кожен місяць із відповідачем по факту отримання послуг розподілу природного газу ОСОБА_2 . Що направлялися кожен місцять відповідні фінансові документи, які підписані посадовоми особами, як того вимагає ДСТУ 4163 2020р, підтверджується відповідним висновком Верховного Суду при розгляді справи №299/1153/21.

Окрім цього, така позиція повністю узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/ 16891/15-ц від 30 січня 2018 року. Зокрема, Верховний Суд підкреслив, що «...доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення...».

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»: «Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним» (ст.18 п.5); «Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції» (ст.19 п.4); «права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення» (ст.21 ч.2).

В матеріалахцивільної справивідсутні докази,якими мережамиі напідставі чоговолодієпозивачAT«Полтавагаз».Відсутні доказина власністьабо законнекористування мережами.Не наданописьмовий договіріз AT«Полтавагаз». Не надано докази наявності газу у AT«Полтавагаз», законностівідбору газуоператором;не наданоакти розмежуваннябалансової належності,кількість івартість отриманогопозивачем AT «Полтавагаз», та переданого відповідачу «споживачу» газу.

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач замовляв та отримував послуги з газопостачання від AT «Полтавагаз».

Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України « Про житлово-комунальні послуги» вказано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У відповідності до ч.3 ст.2 Закону україни «Про житлово-комунальні послуги» Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Тобто відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються законами а не правилами та постановами утвореного НКРЕКП.

Представником позивача не надано суду доказів звідки взялася сума вказана у повідомлені про заборгованість Тобто позивачем порушено Житловий кодекс в частині повної розшифровки структури тарифу.

Відповідно доПостанови ВерховноїРади України«Про оплатужилово-комунальнихпослуг населенняУкраїни» (Відомості ВерховноїРади України(ВВР),1999,N18,ст.159),яка нескасована,вказано,що значне падіння життєвого рівня населення в результаті підвищення цін на споживчі товари, зростання заборгованості по заробітній платі і пенсіях зумовлює подальше збільшення заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги.

Для забезпечення конституційних прав громадян України і недопущення звуження їх змісту та обсягів (статті 22 і 48 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України постановила: 1. Встановити плату за житло і комунальні послуги не більше 15 відсотків фактично отриманого сукупного доходу сім`ї. Рівень сукупного доходу сім`ї і частка плати за житлово-комунальні послуги у цьому доході встановлюються на підставі декларування

доходів усіхчленів сім`ї. 2. Заборонити Кабінету Міністрів України, місцевим органам

виконавчої влади та органам місцевого самоврядування,підприємствам і організаціям незалежно від форм власностівідключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо- ігазопостачання та відселяти із житлагромадян уразі невнесенняними плати за житлово-комунальніпослуги узв`язкуз невиплатоюзаробітної платиабо пенсіїі непризначеннямсубсидії. 3. Виконання Постанови Верховної Ради України "Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України" покладається на Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. 4. Генеральному прокурору України взяти під контроль виконання цієї Постанови. Голова Верховної Ради України О.ТКАЧЕНКО. м. Київ, 18 березня 1999 року N 512-XIV.

Враховуючи дану постанову, позивач повинен був надати докази про кількість членів сімї, які проживають за адресою АДРЕСА_1 та їх сукупний дохід.

Як вбачаєтьсяз позовноїзаяви Акціонерноготовариства «Операторгазорозподільної системи«Полтавагаз»,останню подановід іменіпозивача тапідписано «представником Ревягіною С.І.».

Велика палата Верховного Суду при розгляді справи №2910/23346/16 акцентувала увагу на тому, що особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.

Відповідно до цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Сторінка 1 абзац 3 «...Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633,634,641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактором приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема підписаної Споживачем заяви-приєднання, або сплата рахунків оператора ГРМ, або документально підтверджене споживання природного газу... » Сторінка 2 абзац 1 «...Відповідно підпункту 4 розподілу VI Кодексу договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях....». З вище викладеним ОСОБА_2 повністю не згідна, так як по нововиявленим обставинам Відповідач вважає, що договір складений на різних носіях не може мати однакову юридичну силу. За змістом cт. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені лише однією із сторін у формулярах або іших стандартних формах, який може бути кладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Сторінка 2 абзац 3 позовної заяви «....Фактом приєднання споживача ОСОБА_2 до умов договору розподілу природного газу є підписання заяви - приєднання...» Посилання на Порядок приєднання об`єктів замовників сайт https://www.kirgas. com/UserLoad/fHe/aasification/r5, pdf.

Посилання Позивача на Умови договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті: регулятора і оператора ГРМ, як підстава до стягнення є безпідставною і неправомірною, через відсутній підпис Позивача під самим договором. Позивач не надав докази, що відповідач є підпищиком його веб сторінки, що він скидав дану сторінку відповідачу під час підписання договору і яким саме чином ознайомим із умовами договору, під час підписання заяви приєднання.Заява про приєднання не має законного сили двостороннього договору. Позивач застосовує норми матеріального права в своїх позовних вимогах просить стягнути неіснуючий борг з Відповідача, Відповідач з свого боку посилається на ч.2 cm. 1055 ЦК України, кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Підписання заяви приєднання є намір побутового споживача на отримання природного газу для опалення (отримання тепла в осінньо-зимовий період) свого домогосподарства, для приготування їжі, що є життєво необхідним ресурсом для Людини, громадянина.

Відповідно до ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Окрім Цивільного Кодексу України, існують інші нормативно правові акти, під акти, Постанови, ГОСТи які дають чітке визначення кожному спеціалізованому терміну в договорі постачання енергетичних та других ресурсів.

Відповідно до кодексу газорозподільних систем https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/zl379-15#Text терміни вживаються у таких визначеннях:

газова мережа зовнішнього газопостачання - газова мережа від місця забезпечення потужності до місця/точки приєднання об`єкта або межі земельної ділянки замовника;

договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) (різні терміни споживач і побутовий споживач) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу;

ЕІС-код (Energy identification Code) - персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку (за необхідності), присвоєний Оператором газорозподільної системи в установленому цим Кодексом порядку;

Суб`єкт ринку природного газу - це оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Відповідно до ст.205 ЦК України,форма правочину. Способи волевиявлення.

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

{Частина перша статті 205 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 675-VIII від 03.09.2015}

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно ч.1 cт. 714 ЦК України, загальних положень у визначенні основних термінів та понять Кодексу газорозподільних систем стає чітко зрозуміло, що оператор з персональним кодом ідентифікації споживача ЕІС-код (Energy Identification Code) як суб`єкт ринку природного газу приймає ресурс та дотримується передбаченого договором режиму його використання, а також забезпечує безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання, закон не може трактуватися двояко.

Оператор ГРМ забезпечує розподіл (доставку) газу, компаніям понад 40 на всю Україну,(в залежності від регіону), і це природна монополія.

Тобто, клієнт не може змінити свого оператора ГРМ, не змінивши місце проживання. В Україні є тільки одна газопровідна система, альтернативи не існує. Зазвичай в області працює один облгаз, але буває, що різними ділянками газових мереж управляють від двох до чотирьох компаній. Оператор ГРМ має відносно стабільну кількість споживачів і постачає газ за фіксованим тарифом.

Тариф за послуги газорозподільного підприємства встановлюється Нацкомісією з регулювання енергетики (НКРЕКП) для кожного окремо.

Основне завдання оператора ГРМ технічне обслуговування труб, усунення аварій, забезпечення необхідного тиску в мережах та отримання плати за доставку (розподіл) газу з споживачів як суб`єктів ринку природного газу

Компетенції оператора ГРМ:передача показань лічильника;нарахування коректного об`єму спожитого газу;отримання оплати за розподіл (доставку) газу; установка/заміна/ремонт/повірка лічильника або встановлення будь-якого газового обладнання; виклик контролера;обстеження, ремонт та заміна мережі газопроводів;контроль якості газу.Оператор газорозподільної системи забезпечує укладення актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Згідно з положеннями пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ, межа балансової належності - це точка розмежування газових мереж між суміжними власниками газових мереж за ознаками права власності чи користування, на якій відбувається приймання-передача природного газу, а межа експлуатаційної відповідальності сторін Відповідач не є стороною! власником газових мереж за ознаками права власності чи користування)

Газопровід чи газова мережа являє собою систему трубопроводів, по яких горючі гази транспортуються і розподіляються між споживачами. Газопровід - один з основних елементів системи газопостачання (як комунального, так і промислового).

Власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач відповідає за технічний стан і безпечне користування газопроводами, газовими приладами, димовими та вентиляційними каналами". Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля від 27.05.2020 № 342 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27липня 2020 р.

Відповідно пункту 5. Терміни, наведені в Правилах, вживаються в таких значеннях: Визначення споживач - це юридична або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб або використання в якості сировини, а не для перепродажу (правила постачання природного газу НАЦІОНАЛЬНОЇ КОМІСІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ ЕНЕРГЕТИКИ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ ПОСТАНОВА від 30.09.2015 №2496 https://zakon.rada, gov. ua/laws/show/zl382-15#Text. Відповідно Кодексу ГРМ Оператор ГРМ співпрацює з споживачами, що є юридичними або фізичними особами - підприємцями.

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. Акт прийому-передачі природного газу згідно із зовнішньоекономічним договором (контрактом) - документ, який містить дані про обсяг природного газу, поставленого на підставі зовнішньоекономічного договору (контракту), підписаний сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту). Тобто з вище викладено стає зрозуміло, що Оператор ГРМ підписує акт прийому передачі природного газу з Суб`єктом ринку природного газу, який є оператором газотранспортної системи, оператором газорозподільної системи, оператором газосховища, оператором установки LNG, замовником, оптовим продавецем, оптовим покупцем, постачальником, споживаєм, а ніяк не з побутовим споживачем - який є фізичною особою, природний газ використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність; нормативно правові акти не повинні трактуватися двояко, визначення термінів чітке і зрозуміле і неприпустима маніпуляція термінів, які несуть інше юридичне значення.

ОСОБА_2 , як вона себе заявила є ОСОБА_3 , громадянин - бенефіціар, вигодо набувач облікового запису фізичної особи ОСОБА_2 , категорично заперечує позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»» Код ЄРДПОУ 03351912 з вимогами в частині стягнути борг в сумі 5126,81 грн з фізичної особи споживача ЕІС-код 56ХМ261С09000564С, AT «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»», обліковий запис ЕІС-код 56ХМ26109000564С, намагається неправомірно стягнути борг з вигодо набувача, а не з держави (збитконабувача).

У відповідності cт. 13 Конституції України Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно cт. 5 Конституції України Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. ОСОБА_2 - є частиною корінного народу України.

Відповідно до ст. 227 ЦК України, правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти:

1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Відповідно до ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обгрунтовує ці вимоги, а також правовові підстави позову.

Відповідно до ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обгрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом " суд знає закони", при вирішені спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач, як правову підставу позову. Разом з тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.

У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1ст. 76 ЦПК України).

Згідно зч.1ст.77ІІПК Україниналежними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування.Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи,на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно дост. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, оскільки в судовому засіданні не встановлено неправомірність дій відповідача, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та шкодою, про яку зазначає позивач.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі наявних у справі матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст.141,142 ЦПК України.

За приписами частини 1статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Виходячи з положень ч. 2 ст.137, п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позовної заяви відмовлено, суд приходить до висновку, що відповідні судові витрати повинні бути покладені на позивача.

На підставі викладених обґрунтованих, неспростовних, юридично доведених фактів суд відносно Людини громадянина ОСОБА_2 застосовує Конвенцію по правам людини та основоположних свобод, ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ (Відомості`Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N31, ст.429).

Суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір", Закону України "Про захист прав споживачів", суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м.Полтава, вул.Козака,2А, Полтавської області до ОСОБА_2, місце реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 22.09.2023 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко

https://opendatabot.ua/court/113684693-c6441b2816558e4088614a937fd9bf1a?fbclid=IwAR0CxtGQmgm920EndGuy1ldZhbSdrdWvIjgrX81CYSYXtoApyTZtTREFB6Q


1 коментар:

  1. Грамотне і правове рішення, але нівельоване і знищено неправовою системою на догоду олігархату.

    ВідповістиВидалити