- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

суботу, 6 квітня 2024 р.

ЯК БУДУВАЛАСЬ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І УЗУРПАЦІЯ ВЛАДИ. СЛІДКУЙ ЗА ЗМІСТОМ СЛІВ В ЗАКОНІ.

 

©Артур Лі

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» встановлено ст.3 Конституції України.

Виникає риторичне питання: в якому законі або в яким нормативним актом і на кого покладено виконання цього конституційного обов’язку?

Стаття 116 Конституції України встановила суб’єкта, який зобов’язаний забезпечити виконання національного законодавства України: «Кабінет Міністрів України: 1) забезпечує … виконання Конституції і законів України…».

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України[[1]] роз’яснив:

«ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ: 1. Постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах. 2. Створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось. 3. Захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки».

Стаття 2 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», встановлені ст.116 Конституції України обов’язки Кабміну «ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ», перемістила з категорії конституційних обов’язків в категорію завдань: «Стаття 2. Основні завдання Кабінету Міністрів України

1. До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:» далі йде перелік всіх конституційних обов’язків Кабінету Міністрів України встановлених ст.116 Конституції України.

Слово «ЗАВДАННЯ» цей же словник тлумачить так: «ЗАВДАННЯ. 1. Наперед визначений, запланований для виконання обсяг роботи, справа і т. ін. 2. Мета, до якої прагнуть; те, що хочуть здійснити».

Відбулась СЛОВЕСНА підміна суті змісту ст.116 Конституції України. Обов’язки встановлені Конституцією України «забезпечити виконання», у спеціальному законі «Про Кабінет Міністрів України» підмінили завданням. За наслідками невиконання обов’язків наступає відповідальність, а за перманентний процес виконання завдання (виконання запланованого обсягу робіт або процес досягнення мети до якої прагнуть) ніякої відповідальності наступити не може, адже процес це не кінцевий результат.

Дослідження ч.1 ст.21 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» виявило, що Кабмін «координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують …виконання Конституції та законів України». Тобто ч.1 ст.21 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» обов’язки Кабінету Міністрів України встановлені ст.116 Конституції України, делегувала міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Але ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» вказав, що міністерства та центральні органи виконавчої влади тільки забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Статтею 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» зазначено: «1. Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

2. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави».

Обов’язок реалізації і забезпечення виконання Конституції та законів України, встановлений ст.116 Конституцією України, просто випав з обов’язків органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України Міністерства та інші ЦОВВ, а також підпорядковані їм територіальні органи формально не зобов’язані виконувати і не зобов’язані забезпечувати виконання Конституції і законів України.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, - вказує ст.19 Конституції України. З причини відсутності в законах України, в положеннях про міністерства, в положеннях про інші органи виконавчої влади обов’язків, вказаних ст.116 Конституції України, функцій виконання органами влади Конституції і законів України знайти неможливо.

Виникло питання: може ці обов’язки покладені персонально на керівництво органів влади?

Частина 4, ч.5 ст.9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» вказала: «4. Перший заступник міністра, заступники міністра дають обов’язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення.

5. Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу».

Стаття 68 Конституції України встановила: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України...».

Згідно ч.2 ст.1 ЗУ «Про державну службу»: «Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, … одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу…».

Жодною нормою Конституції України посади першого заступника міністра та заступників міністра не визнано політичними, оскільки їх не обирають виборці і вони не займають виборних посад. Права всіх громадян України є рівними, не може бути дискримінації за професійною ознакою вказано ст.24 Конституції України.

Військовозобов’язані і поліцейські дають присягу на вірність Українському народові.

Частина 1 ст.10 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» встановила: «Особа, призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України таку присягу:

"Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства"».

Стаття 57 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановила: «1. Особа, призначена на посаду судді, складає присягу судді такого змісту:

"Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя"».

Частина 1 ст.36 ЗУ «Про державну службу» встановила: «1. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту:

"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки"»

Стаття 79 Конституції України встановила: «Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників"».

Згідно ст.104 Конституції України: «Президент України складає таку присягу:

"Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі"»

Вище всіх військовослужбовців, поліцейських, державних службовців, народних депутатів, суддів, міністрів, Прем’єр-Міністра України, і навіть вище Президента України є перші заступники та заступники міністрів, які не є державними службовцями, не несуть відповідальності за порушення трудового законодавства нікому присяги не дають але мають право приймати участь в участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу, давати обов’язкові для виконання доручення державним службовцям та працівникам апарату міністерства та його територіальних органів.

«Особливий порядок зайняття посад державних політичних діячів, який регламентується Конституцією. Так, відповідно до ст. 5 Конституції України Президент України і народні депутати України отримують владу безпосередньо від народу України шляхом обрання на визначений строк, а Прем’єр-міністр України, Міністр закордонних справ та Міністр оборони України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Інші члени уряду призначаються парламентом за поданням Прем’єр-міністра України. Призначення голови та членів уряду Верховною Радою України є результатом політичної домовленості коаліції депутатських фракцій. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України» роз’яснює сутність політичних посад к. ю. н., доцент кафедри конституційного права України Ткаченко Євгеній Володимирович у статті «ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНИХ ПОСАД»[[2]].

Частина 5 ст.9 існуючого Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» суперечить Конституції і законам України. Це політична корупція. Юридичний і неконституційний хабар від влади першому заступнику міністра та заступникам міністра, для забезпечення їх безвідповідальності перед Українським Народом. Саме тому навряд чи можна буде документально доказати причетність міністрів до розкрадання бюджету, на документах будуть підписи їх заступників.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст.5 Конституції України). Народ здійснює владу через органи державної влади. Влада Українського народу є первинною і невідчужуваною, а органи державної влади здійснюють владу що походить від народу. Тобто, Кабмін є найнятим Українським Народом суб’єктом, обов’язком якого є забезпечення виконання Конституції і законів України, а перші заступники та заступники міністрів Українським народом не обираються.

Хотілося б звернути увагу на присягу Кабінету Міністрів України: «Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства». Всупереч змісту ст.5, ст.116 Конституції України цією присягою члени Кабінету Міністрів України зобов’язуються не виконувати обов’язки вказані ст.116 Конституції України, а тільки додержуватися Конституції України та законів України.

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України роз’яснив: «ДОДЕРЖУВАТИСЯ, 1. Не зникати, не втрачатися, зберігатися до певного строку. 2. Витримувати що-небудь, перев. до якогось часу». Слово «ВИКОНУВАТИ» цей же словник тлумачить так: «ВИКОНУВАТИ, 1. Здійснювати що-небудь, реалізувати завдання, наказ, задум і т. ін., проводити в життя…»

Тобто, найбільш точним з точки зору науки і тлумачення змісту слів, для Законів України є використання терміну, встановленого ст.116 Конституції України: «забезпечення виконання», а не «додержуватися». Закони потрібно виконувати, а не додержуватись. В усіх законах України термін «додержання» потрібно змінити на термін «виконувати і забезпечити виконання». Закон - це не обіцянки, яких можна додержуватись/недодержуватись. Закон - це встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу. Те, що слід безвідмовно виконувати відповідно до вимог суспільства або виходячи з власного сумління. Трошки «недодержався» не підпадає під відповідальність, а «невиконав і не забезпечив виконання» тягне за собою правові наслідки.

Жодним законом не визначено термін, що таке «державна політика». Всі положення про органи влади наголошують про формування та реалізацію державної політики. Все, що роблять державні органи виконавчої влади, підпадає під визначення «державна політика». Виникає питання, хіба головним обов’язком держави є формування та реалізація державної політики? Стаття 3 Конституції України встановила: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Забезпечення і реалізація конституційних прав та свобод людини, встановлених Конституцією і законами України, просто випали із обов’язків КМУ, міністерств і ЦОВВ. Суспільство втратило зв’язок зі своєю Конституцією і законами України на формальному рівні.

Підручник «Державна політика» вказує: «Державна політика - це практична діяльність політичних суб'єктів і органів державної влади з реалізації виробленого політичного курсу та досягнення конкретних політичних цілей…»[[3]]

Відповідальності за невиконання і незабезпечення виконання Конституції України та законів України для керівників міністерств і ЦОВВ законодавством також не встановлена, оскільки це не входить в їх обов’язки. Кримінальний Кодекс передбачає покарання за службову недбалість, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян. Від відповідальності за службову недбалість сьогодні, перед пересічними громадянами України, державні службовці застраховані. Службовими обов’язками державних службовців є виконання рішень керівництва, наказів (розпоряджень), доручень. Тільки у випадку невиконання доручень керівництва, державного службовця за цією статтею можна притягнути до відповідальності. Органи влади і їх держслужбовці зобов’язані реалізовувати державну політику, а не виконувати і забезпечувати виконання Конституції та законів України. Відповідальності за незабезпечення конституційних прав і свобод громадян України, встановлених Конституцією та законами України, для держслужбовців не передбачено. Варто лише згадати ст.3, ст.46, ст.48 Конституції України і прожитковий мінімум який встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України кожного року в розмірі продуктового набору без врахування цін на житлово комунальні послуги. Ціни на житлово комунальні послуги Урядом через НКРЕКП встановлюються в розмірі половини продуктового набору. Уряд тримає суспільство нижче рівня бідності за межею виживання. Жодний керівник або заступники міністрів не понесли за це відповідальності, завдяки неуважності і неосвіченості суспільства.

У зв’язку із зазначеним, звернення громадян в Україні до органів влади, щодо порушення Конституції і законів України, є практично сумнівним воланням у пустелі (хоча на погляд автора це і є першочерговою необхідністю, оскільки результат може принести тільки масовість звернень та вимог). Повноважень для виконання і забезпечення виконання Конституції та законів України органи влади, посадові особи і депутати навіть формально не зобов’язані, оскільки законами це не передбачено. Звернення до будь-якого суду з приводу порушення гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини також є достатньо сумнівним, хоча досвід показує — судді теж люди і розуміють, якщо позов підтриманий великою кількістю людей, то краще поступитись і прийняти законне рішення. Моя порада — ходити до суду великою групою, це застереже судову охорону від насилля, а суд від свавілля перед великою кількістю свідків.

Всіма законами України встановлено, що органи державної влади зобов’язані реалізовувати державну політику, а не забезпечувати виконання Конституції і законів України. Окрім цього, після внесених змін до Конституції України в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016 року: «Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення» (ч.3 ст.126).

Інтеграція України до внутрішнього ринку ЄС дуже під великим питанням. Скільки б не приймалось законів для реалізації вимог Угоди про Асоціацію, виконувати і забезпечувати виконання цих законів жоден орган виконавчої влади не уповноважено. При цьому це стосується усіх сфер господарської діяльності в Україні. Жоден юридично грамотний міжнародний інвестор не прийде в країну, в якій виконання Конституції і ЗУ «Про інвестиційну діяльність» не реалізує і не забезпечує Кабмін, Міністерства та центральні органи виконавчої влади. За то буде багато шахрайського і сірого капіталу для вибілювання коштів сумнівного походження в Україні. Економічно від таких «інвестицій» Україна не виграє, але окремі особи при владі зможуть добре збагатітися.

Формально забезпечення виконання Конституції і законів України покладено на місцеві державні адміністрації. Стаття 25 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» встановила: «Місцева державна адміністрація: 1) забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади».

Стаття 28 цього ж Закону передбачила правовий механізм реалізації цього завдання, як саме місцева державна адміністрація має забезпечити цю норму: «Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право: проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16 цього Закону».

Тобто, за змістом цих норм, Конституцію та закони України зобов’язані виконувати органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання, а місцеві державні адміністрації повинні тільки контролювати їх виконання. Обов’язку виконувати Конституцію, забезпечувати встановлену законами реалізацію прав і свобод людини на органи державної влади, навіть формально законами України не покладено.

«Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України та підзвітні і підконтрольні йому» (ст.30), тобто зобов’язані забезпечувати державну політику свого керівництва, а не забезпечувати виконання ст.3 Конституції України, забезпечувати права тих, з чиїх податків вони отримують зарплатню.

Законодавча правова система України за змістом своїх правових норм зобов’язує громадян України, органи місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання виконувати вимоги Конституції та законів України. Всі органи виконавчої гілки влади наділені функціями нагляду і часткового контролю, а також зобов’язанням реалізовувати «державну політику». Формального зобов’язання виконувати і забезпечувати вимоги Конституції та законів України на органи виконавчої влади не поширюється.

ЗУ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 скасував «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина органами виконавчої влади», який був встановлений п.5 ст.121 Конституції України.

ВИСНОВКИ:

Для порівняння адміністративних систем із забезпечення виконання законодавчих актів, варто розглянути, як це відбувається в ЄС. Установчими договорами ЄС контрольні функції за реалізацію національних законів та актів виконавчої влади, особливо в області оподаткування та ретельного контролю за діяльністю фінансових установ, покладається на виконавчу гілку влади кожної держави-члена. Це зазначено великою кількістю статей. Функції контролю для забезпечення належного функціонування та розвитку спільного ринку ЄС покладається на Комісію Європейських співтовариств та Суд Європейського Союзу.

Наприклад, в США конституційний контроль за виконанням Конституції і законів США покладено на Верховний суд і судову систему держави.

Звичайно, Конституція США відображає англосаксонську модель прецедентного права, в якій судові рішення є частиною законодавства держави. Але згадані приклади тільки свідчать про те, що в різних правових системах завжди є відповідальний орган за реалізацією норм Конституції і законів держави. В Україні такий орган задекларований ст.116 Конституції України, але законами на нього не покладено обов’язку реалізації конституційних вимог.

Відповідальність суддів за ухвалення незаконного судового рішення, що суперечить нормальній реалізації Конституції і законів України, має бути повернуто в Конституцію України. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено: «Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права». Цю норму можна розуміти і тлумачити так: Тільки здійснення правосуддя, тобто тільки процедура розгляду справи має відповідати Конституції і законам України. Результат і зміст правосуддя (судового рішення) залишились поза межами законодавчого регулювання. Порівняльний аналіз свідчить, що суди США та ЄС своїми рішеннями також приймають участь у забезпеченні виконання законодавчих актів. Цей юридичний факт потрібно закріпити законодавством, доповнивши всі закони України про правосуддя приблизно такою нормою: «Рішення суду повинно забезпечувати належну реалізацію вимог Конституції і законів України». Така норма не тільки не суперечить Конституції України, а навпаки, цементує правову систему держави Україна.

В усіх Положеннях про міністерства та всі інші органи влади, які підпорядковані Кабінету Міністрів України, необхідно передбачити головний обов’язок держави, наприклад: «1. Міністерство юстиції України (Мін’юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, головним обов’язком якого є утвердження і забезпечення прав і свобод людини в питаннях банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) …» або «1. Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, головним обов’язком якого є утвердження і забезпечення прав і свобод людини у сфері соціальної політики, загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення…» і т.д. і т.п..

Необхідно встановити адміністративну та кримінальну відповідальність за незабезпечення виконання і порушення Конституції та законів України, якої сьогодні не існує. Ніхто не буде «додержуватися» забезпечувати або виконувати Конституцію та закони України поки не буде встановлена відповідальність за їх не забезпечення або за їх порушення. На сьогодні жодної відповідальності за це не встановлено. Саме тому сьогодні українське суспільство отримало безвідповідальність влади перед суспільством і узурпацію влади.



[[3]] Державна політика : підручник / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; ред. кол. : Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. – К. : НАДУ, 2014. – 448 с. ISBN 978-966-619-348-6. Режим доступу, абз.1 стор.12: https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2014/02/DERZHAVNA-POLITIKA.pdf


1 коментар:

  1. Саме так! Давно вже спостерігав це явище в Законодавстві України про відсутність у суб'єктів владних повноважень "повноважень", "обов'язків" "відповідальності" тощо. Як наслідок ЗЛОВЖИВАННЯ ЗАКЛАДЕНІ В ДНК СУБ'ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ВІД ПОЧАТКУ ЇХ СТВОРЕННЯ - ІНАКШЕ БУЛА Б ВІДСУТНЯ ПОТРЕБА СТВОРЮВАТИ КОДЕКС АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ ТА УТРИМУВАТИ НА ГРОШІ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ШТАТ СУДДІВ ЯКІ В БІЛЬШОСТІ ПРИЙМАЮТЬ РІШЕННЯ НЕ НА ЗАХИСТ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ!

    ВідповістиВидалити

Правові гіпотези БАР-гільдії

- Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Стаття 81. Цивільного кодексу України -