Визначення, що зникає під тиском війни
Відповідно до Конституції України та
норм міжнародного гуманітарного права, громадянин у період війни, який не бере
безпосередньої участі в бойових діях, вважається цивільною особою. Держава
зобов’язана захищати його права, гідність та життя — незалежно від того, тримає
він зброю в руках чи тримає лопату, хліб, інструмент або ручку.
Проте на практиці 2024–2025 років ми
спостерігаємо тривожну тенденцію: замість захисту — моральний осуд, замість
поваги — зневага, замість конституційних прав — ярлик «ухилянта».
Токар,
пекар, автомеханік = «ухилянт»?
У прифронтових і тилових містах стає
дедалі помітнішою підміна понять: кожен, хто не у формі, хто не звітує перед
ТЦК (військкоматом), — автоматично сприймається не як громадянин, а як той, хто
«ухиляється». У цей перелік потрапляють:
•
працівники СТО, які ремонтують волонтерські машини;
•
пекарі, що готують хліб для тилу і фронту;
•
медики, що рятують життя в цивільних лікарнях;
•
айтішники, що підтримують цифрову інфраструктуру;
•
водії, які перевозять гуманітарну допомогу;
•
фермери, що годують країну.
Усі вони — громадяни України, які
виконують свій обов’язок на своєму місці, але дедалі частіше стають об’єктом
суспільного осуду або навіть примусового затримання з боку поліції чи
представників ТЦК.
⚖ Закон — на папері, реальність — на блокпостах
Згідно з Законом України «Про правовий
режим воєнного стану», а також Постановами КМУ №573, №1456 та іншими
нормативними актами, права цивільних осіб мають бути збережені. Проте:
•
поліція проводить облави на блокпостах, зупиняє громадян без пояснень, вимагає
документи, застосовує фізичний тиск;
•
працівники ТЦК вручають повістки на вулиці, в магазинах, у транспорті, без
урахування трудової зайнятості чи стану здоров’я;
•
чиновники ігнорують потреби галузей економіки, які тримають тил —
промисловість, енергетику, логістику, аграрний сектор.
Ці дії порушують права людини, а також
створюють атмосферу страху та взаємної недовіри у суспільстві.
Психологічна
зброя — стигматизація
Небезпечним є не лише правовий, а й
психологічний фронт.
У публічному просторі, соціальних
мережах і побутових розмовах з’явилася підміна: “цивільний” = “ухилянт”.
Це породжує:
•
моральний тиск на людей, які виконують мирну, але критично важливу роботу;
•
приниження тих, хто не має військової спеціальності або не може служити з
медичних причин;
•
розділення суспільства на “справжніх” і “несправжніх” українців.
📣А що насправді?
У війні виграє не лише той, хто воює.
Виграє країна, в якій працює завод, їде
поїзд, працює аптека, випікається хліб, їде трактор, гріє батарея, шиється
одяг, працює школа.
Це — фронт громадянського життя, і він
не менш важливий, ніж лінія зіткнення.
У тилу тримають оборону не менше, ніж на
передовій.
Саме тому кожен громадянин, який чесно
працює, — це герой тилу, а не злочинець.
✅ Що має змінити держава?
1. Офіційно визнати критичне значення
цивільного населення для національної безпеки.
2. Заборонити практику масових перевірок
документів без законних підстав.
3. Чітко розмежувати в публічній риториці
поняття “громадянин” і “ухилянт”.
4. Забезпечити правовий захист працівників
критичної інфраструктури, бізнесу, медицини, освіти.
5. Покарати посадовців, які порушують права
цивільних під прикриттям мобілізації.
Висновок
Бути громадянином — не злочин.
Працювати на своєму місці — не ганьба.
Тримати тил — це теж служба.
Сьогоднішня боротьба — не лише за
території, а й за гідність і свободу кожної людини.
Держава має не знецінювати громадян, а
підтримувати їх — законом, діями, повагою.
Бо без них не буде кого і заради кого
перемагати.
Немає коментарів:
Дописати коментар