Матеріал
підготував: журналіст-волонтер благодійного видання друкованого засобу масової інформації (газети) "Багнет Нації" Костянтин Філатов
Дана стаття присвячена святкуванню в Україні 7-го жовтня Всесвітній
день дій за гідну працю
Довідка:
«Починаючи з 2008 року, з
ініціативи Міжнародної конфедерації профспілок (МКП) - найбільшого у світі
профспілкового об’єднання, а також за активної підтримки Міжнародної
організації праці (МОП; Україна є членом МОП з 1954 року).
Згідно з визначенням Міжнародної Організації Праці, яке було впроваджене у обіг у 1999 році: «гідна праця – це високопродуктивна праця, яка гарантує гідний заробіток та соціальний захист чоловіків і жінок, в умовах свободи об’єднання, відсутності дискримінації, безпеки на робочих місцях та поваги до людської гідності». Цього дня профспілки усього світу спільно виступають за забезпечення усіх трудящих гідною працею. Вони вимагають, щоб концепція гідної праці лягла в основу урядових програм, оскільки тільки таким чином можна забезпечити економічне зростання та побудувати нову економіку.
Як зазначають в
Міжнародній конфедерації профспілок, на сьогодні через пандемію COVID-19 у
всьому світі втрачено понад 400 млн робочих місць. Тому цьогорічна центральна
тема Дня – «Новий суспільний договір для відновлення і стійкого розвитку».
Для українських
працівників найбільш чутливим залишається питання про вдосконалення оплати
праці, яке є вирішальним у системі соціально-економічних відносин не тільки
тому, що стосується інтересів основної частини населення країни, але й через
те, що впливає на розвиток і майбутнє економічних реформ у державі. Щорічно 7 жовтня відзначається Всесвітній
день дій за гідну працю. У цей день профспілки усього світу спільно виступають
за забезпечення усіх трудящих гідною працею.
Гідна праця забезпечує
справедливий заробіток, безпеку на робочому місці та соціальний захист
працівників та членів їхніх сімей, сприяє особистому зростанню працюючих та
їхній соціальній інтеграції, дає громадянам свободу висловлювати свої погляди,
об’єднуватися для того, щоб впливати на рішення, що стосуються їхнього життя,
гарантує рівне ставлення та рівні можливості для всіх і кожного.»
Вже декілька років поспіль, ми з вами, як пересічні
громадяни України спостерігаємо постійні намагання лобістів інтересів
монополістів та крупних власників засобів виробництва, які є основними
роботодавцями для громадян, протягнути зміни до КЗпП та інших законів, які
регулюють трудові відносини в Україні норми, які надають відверту перевагу
інтересам роботодавців та власників бізнесу над інтересами найманих працівників
з числа пересічних українців.
На цей раз це вчергове присутнє у українському порядку
денному політичної кухні законотворців у вигляді законопроектів № 5371, № 5388,
№ 2681 (радимо вам, шановні читачі, відкрити сайт Верховної Ради України та
безпосередньо ознайомитись із змістом того, що намагаються протягнути обрані
вами «народні представники у Парламенті» - http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc2
вбиваєте номери законопроектів та
насолоджуєтесь пафосно-епічними творами тих, кого навибирали)
Основними інтересантами, зацікавленими у скасуванні пріоритетності
прав найманих працівників в законодавстві України є наступні категорії
суспільних груп, які визначаються правовими класифікаціями (довідкова
інформація):
ДФСУ у листі від 08.11.2016 р. № 24033/6/99-99-14-03-03-15
роз'яснила, що госпсуб'єкти залежно від кількості працюючих та доходів від
будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва,
у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого
підприємництва.
Суб'єктами
мікропідприємництва є фізособи - підприємці та юрособи - суб'єкти
господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у
яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не
перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,
еквівалентну 2 млн євро.
Суб'єктами малого
підприємництва є фізособи - підприємці та юрособи - госпсуб'єкти будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість
працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний
дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро.
Суб'єктами великого
підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість
працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний
дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро,
визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб'єкти
господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.
Великим платником податків
є юрособи, у яких обсяг доходів від усіх видів діяльності за останні чотири
послідовні податкові (звітні) квартали перевищує 500 млн грн або загальна сума
сплачених до Держбюджету податків за такий самий період перевищує 12 млн грн.
Джерело: стаття «Критерії
віднесення підприємств до малих, середніх та великих» онлайн-видання : «ДЕБІТ-КРЕДИТ бухгалтерські новини» https://news.dtkt.ua/taxation/common/41189
За іншими ознаками, охарактеризувати цю групу населення
можна із ст. 55 Господарського кодексу України (Документ 436-IV, чинний,
поточна редакція — Редакція від 14.08.2021, підстава - 1667-IX) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text :
Стаття 55. Поняття суб'єкта
господарювання
1. Суб'єктами
господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють
господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність
господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть
відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків,
передбачених законодавством.
2. Суб'єктами господарювання
є:
1) господарські
організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу
України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до
цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність
та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України,
іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та
зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
3. Суб’єкти
господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої
діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому
числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб’єктами
мікропідприємництва є:
-
фізичні особи,
зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у
яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не
перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,
еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного
банку України;
-
юридичні особи - суб’єкти
господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у
яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не
перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,
еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного
банку України.
Суб’єктами малого
підприємництва є:
-
фізичні особи,
зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у
яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не
перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,
еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом
Національного банку України;
-
юридичні особи - суб’єкти
господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у
яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не
перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,
еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом
Національного банку України.
Суб’єктами великого
підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість
працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний
дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро,
визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб’єкти господарювання
належать до суб’єктів середнього підприємництва.
4. Суб'єкти господарювання
реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права
господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення
цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
5. Суб'єкти господарювання
- господарські організації, які діють на основі права власності, права
господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної
особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
6. Суб'єкти
господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають
право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без
створення юридичної особи.
Тобто, ми з вами,
як пересічні громадяни, можемо конкретно бачити наявні ознаки класового
протистояння та намагання реалізації через власних лобі у Парламенті –
Верховній Раді України, окремих депутатів та цілих фракцій, на законодавчому
рівні панування інтересів класу власників на засоби виробництва над інтересами
більшості пересічних українців, які працюють у секторі найманої праці та
змушені продавати власні зусилля, навички та вміння, час та здоров’я на ринку
праці.
Даний клас експлуататорів людей найманої праці та
власників засобів виробництва та надання комерційно-господарських послуг для
отримання прибутку, вкотре, намагається нівелювати більшість із норм міжнародного права, яке захищає права
працівників а також національні норми прав найманих працівників.
Окремо варто зазначити, що законодавці, тобто народні
депутати ВР України, зараз власними проектами законів намагаються також
порушити і звузити основоположні права людини і громадянина в Україні, які
визначені ст. 22 Конституцією України, і це є те, що порушує норми п. 3 ст. 22
Конституції України «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.»
Додатково доводимо до відома читачів (сподіваюсь,
свідомих громадян України, які окрім аналізу здатні ще й до певних дій, які
мають громадянсько-правові та політичні наслідки), що намагання законотворців,
яких було обрано українством, і яких українство, що їх обирало, на превеликий
сум і жалобу, не контролює втрутитись власною «законотворчістю» і до прав,
завдань та функціонування інституту громадянського суспільства – професійних
спілок, мета яких – захист прав громадян, які задіяні у секторі найманої праці,
і змушені продавати власну працю за копіки без належного захисту з боку
держави, а, отже йдеться про знищення останнього форпосту громадянських,
соціально-економічних та права на гідні умови праці і соціального захисту, яким
на законодавчому рівні і на рівні Конституції України та чинних міжнародних
договорів, поки що, принаймні номінально-декларативно є – професійні спілки в
Україні!
Тут варто нагадати зміст низки статей Конституції
України, таких як:
Стаття 36. Громадяни України мають
право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень,
встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні
сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у
виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.
Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією
Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на
участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і
соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими
організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом
їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього
дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні
права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно
цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути
примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за
належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Усі об'єднання громадян
рівні перед законом.
Стаття 43. Кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або
на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для
повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у
виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно
до суспільних потреб.
Використання примусової
праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або
альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується
особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний
і про надзвичайний стан.
Кожен має право на
належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від
визначеної законом.
Використання праці жінок і
неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується
захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне
одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають
право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права
на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення
національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути
примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива
лише на підставі закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має
право на відпочинок.
Це право забезпечується
наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки,
встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв,
скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість
робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної
відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права
визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на
соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних
від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових
внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та
інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,
комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види
соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого
законом.
Також варто довести до відома читачів – свідомих громадян
України висновки щодо подібної «ліберальної реформи трудового законодавства в
Україні» міжнародних фахівців у сфері трудового права та голів міжнародних
профспілкових об’єднань :
Генеральний секретар Міжнародної конфедерації профспілок (МКП) Шаран Барроу та генеральний секретар Європейської конфедерації профспілок (ЄКП) Лука Віcентіні вчергове закликали українську владу зупини регресивну трудову реформу. Вони надіслали спільного листа президенту України Володимиру Зеленському, прем'єр-міністру України Денису Шмигалю, голові Верховної Ради України Дмитру Разумкову, голові Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галині Третьяковій, голові Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванні Климпуш-Цинцадзе, першому віцепрем'єр-міністру України - Міністру економіки України Олексію Любченку, міністру соціальної політики України Марині Лазебній та посольству України в Бельгії.
Пропонуємо ознайомитися з неофіційним перекладом листа:
Шановні пані та панове,
Після нашого попереднього листа, відправленого вам в
травні цього року, ми знову пишемо вам, щоб висловити нашу серйозну
стурбованість з приводу триваючої регресивної реформи трудового законодавства,
яка проходить в Україні.
Цей лист надіслано від імені Міжнародної конфедерації
профспілок (МКП), яка представляє 200 мільйонів робітників в 163 країнах і
територіях та має 332 національні членські організації, та Європейська
конфедерація профспілок (ETUC), яка представляє 45 мільйонів членів з 90
профспілкових організацій з 38 європейських країн.
У наших попередніх листах ми звертали вашу увагу на
кілька законодавчих пропозицій, які перебувають на розгляді Верховної Ради
України, які несумісні з міжнародними трудовими стандартами, які містяться в
актах МОП, а також - з регіональними інструментами, такими як Європейська
соціальна хартія і acquis communautaire (“доробок Співтовариств”- ред.)
Європейського Союзу. Ми також звернули вашу увагу на відсутність будь-яких
належних консультацій з профспілками з приводу цих актів.
Серед іншого, ми висловили стурбованість з приводу
законопроекту № 5388 про дерегулювання трудових відносин та законопроекту №
5371 «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо
спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього
підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку
діяльність» і законопроект про безпеку та гігієну праці працівників.
Ми повторюємо, що ці проекти викликають серйозну
заклопотаність у зв'язку з несумісністю їх положень з міжнародними трудовими
стандартами. Ми хотіли б звернути вашу увагу на той факт, що ці проекти недавно
пройшли технічний аналіз, який проводили експертами в рамках двох проектів
технічного співробітництва МОП: проекту технічного співробітництва «Права у
сфері праці: підвищення дотримання Україною основних міжнародних трудових стандартів»
та проекту ЄС-МОП« На шляху до безпечної, здорової праці в Україні ». Експерти
висловили стурбованість через невідповідність багатьох положень цих проектів
міжнародним трудовим нормам.
Зокрема, щодо законопроекту № 5371 у технічній записці
піднято низку проблем, в тому числі:
- Законопроект виключає значну частку української робочої
сили зі сфери застосування загального трудового законодавства (Кодексу законів
про працю) шляхом встановлення паралельного і менш захисного режиму для
працівників, зайнятих на малих і середніх підприємствах, тобто з менш як 250
робітниками.
- Законопроект допускає індивідуальні переговори щодо
невід'ємних і необоротних трудових прав, які захищені Конституцією України та
міжнародними договорами, ратифікованими Україною, і частиною національного
трудового законодавства;
- Законопроект передбачає можливість сторонам трудового
договору - шляхом індивідуальних переговорів - відхилятися in peius від
основних трудових норм, встановлених законом.
- Законопроект передбачає припинення трудових відносин за
бажанням роботодавця та одностороння зміна роботодавцем істотних умов трудового
договору таким чином, що вони порушують міжнародні трудові стандарти і
суперечать загальним принципам європейського права і практики.
- Керуючись в основному на принципі рівноправності
сторін, притаманному цивільному праву, законопроект значно знижує захисну роль
трудового законодавства в разі малих і середніх підприємств.
Крім того, у технічній записці щодо законопроекту № 5388
виділені такі положення, які викликають стурбованість:
- Що стосується регулювання трудових відносин
індивідуальним контрактом: законопроект не передбачає захисту від відхилень в
peius від мінімальних трудових норм, визначених трудовим законодавством і
колективними договорами. Слід вжити відповідних заходів обережності, щоб
обмежити можливості передбачення таких менш сприятливих умов в індивідуальних
трудових договорах.
- Що стосується регулювання строкових договорів: слід
передбачити адекватні заходи для запобігання зловживань, які виникають в
результаті використання послідовно строкових трудових договорів або відносин, і
запобігання зверненню до трудових договорів на певний проміжок часу, щоб
уникнути захисту, передбаченої Конвенцією МОП № 158, як це передбачено в пункті
5 Рамкової угоди, що додається до Директиви 1999/70, що знижує ненадійність і
непередбачуваність таких трудових угод або трудових відносин.
- Що стосується загального регулювання трудових договорів
або трудових відносин: положення законопроекту несумісні зі стандартами МОП:
·
Часи роботи: положення законопроекту повинні відповідати:
статті 2 Конвенції МОП про робочий час в промисловості 1919 року (№ 1); статті
3 Конвенції МОП 1930 року про тривалість робочого часу в торгівлі та установах
(№ 30); статті 1 Конвенції МОП про сорокагодинний тиждень 1935 роки (№ 47); і
статті 6 (b) Директиви 2003/88 / ЄС Європейського парламенту та Ради Європи від
4 листопада 2003 року, що стосується деяких аспектів організації робочого часу;
·
Щотижневий період відпочинку: положення законопроекту
повинні відповідати: статті 5 Директиви 2003/88 / ЄС; статті 2 Конвенції МОП
про щотижневий відпочинок в промисловості 1921 року (№ 14); і статті 6
Конвенції МОП про щотижневий відпочинок в торгівлі та установах 1957 року (№
106).
·
Мінімальний щоденний відпочинок: положення законопроекту
повинні бути краще узгоджені зі статтею 3 Директиви 2003/88 / ЄС.
·
Понаднормова робота: положення законопроекту повинні бути
узгоджені з вимогою про забезпечення чітких обмежень понаднормової роботи на
день і на тиждень відповідно до статті 3 Конвенції МОП №1, статтями 5 та 6
Конвенції МОП №30 і статтею 6. (b) Директиви 2003/88 / EC.
·
Відпустки: положення законопроекту повинні відповідати
статтям 7 (1) і 7 (2) Директиви 2003/88 / EC і статей 9 (1) і 12 Конвенції МОП
№132.
На сам кінець, в технічній записці щодо проекту закону
про безпеку та гігієну праці були висловлені наступні побоювання:
- Що стосується організації і функціонування системи
безпеки та охорони здоров'я працівників: положення законопроекту повинні
відповідати Директиві ЄС 89/391 / EEC.
- Що стосується зобов'язань роботодавців: положення
законопроекту повинні відповідати статтям 5 (1), 6 (1) і 6 (2), 7 (1) і 7 (3)
Директиви ЄС 89 /391 / EEC.
- Що стосується обов'язків працівників: положення законопроекту
повинні відповідати статті 13 (2) (f) Директиви 89/391 / EEC.
- Що стосується центрального органу виконавчої влади,
відповідального за контроль за дотриманням трудового законодавства: положення
законопроекту повинні бути приведені у відповідність до Конвенцій МОП №81 і № 129
про інспекцію праці.
- Що стосується інформації у сфері безпеки і здоров'я
працівників: положення законопроекту повинні відповідати статті 21 МОП № 81.
- Що стосується регулювання Державної інспекції праці:
положення законопроекту повинні бути узгоджені з низкою статей МОП № 81 і № 129.
- Що стосується повноважень, основних обов'язків і
незалежності державних інспекторів праці: положення законопроекту повинні
відповідати ряду статей Конвенцій МОП № 81 і № 129.
- Що стосується відповідальності роботодавців за
порушення законодавства про безпеку і здоров'я працівників: положення, що
передбачають відповідальність тільки в разі невиконання наказу інспектора
праці, виданого після перевірки, суперечать статті 17 (2) Конвенції МОП №81,
статті 22 (2) Конвенції МОП №129, статті 9 (2) Конвенції МОП №155, статті 18
Конвенції МОП №81 і статті 24 МОП №129, статті 4 (2) Директиви ЄС 89/391 / EEC.
- Що стосується підстав і порядку проведення інспекційних
відвідувань або камеральних перевірок: положення законопроекту суперечать
конвенціям МОП №81 і №129, оскільки положення обмежують вільну ініціативу
інспекторів праці з проведення інспекційних відвідувань в будь-який час дня або
ночі без попереднього повідомлення.
Ми висловлюємо стурбованість тим, що, попри ці докладні
інструкції, а також численні коментарі, надіслані вам українськими
профспілками, несумісність положень цих проектів з міжнародними трудовими
стандартами не була усунена.
Ми ще раз повторюємо нашу вимогу відкликати ці
законопроекти і припинити будь-який формальний розгляд у Верховній Раді. Ці
законодавчі зміни повинні бути предметом всебічних консультацій з профспілками.
Ми закликаємо український уряд і парламент поважати
універсальні міжнародні стандарти праці. МКП і ЄКП будуть продовжувати надавати
допомогу профспілковому руху України і будуть готові працювати з українською
владою і вносити свій внесок, з врахуванням нашого досвіду і аналізу, в ці
складні процеси реформ, щоб гарантувати, що економічний, соціальний і
демократичний розвиток України приносить користь всім працівникам та їхнім
сім'ям.
Міжнародний та європейський профспілковий рух без вагань
продовжить мобілізацію - в тому числі через відповідні механізми МОП та ЄС -
для підтримки українських робітників і їхніх профспілок і забезпечення
дотримання міжнародних зобов'язань щодо працівників і прав профспілок в
Україні.
Шаран Барроу, генеральний секретар МКП
Лука Вісентіні, генеральний секретар ЄКП та ПЄРР
Для детальної уваги читачів, та для порівняльного
аналізу, оприлюднюємо тут один із проектів закону, з вищенаведених, та
порівняльну таблицю по ньому:
Немає коментарів:
Дописати коментар