Сторінки

пʼятниця, 8 листопада 2024 р.

Мертві душі за списками нелегітимного

 

У Російській імперії до скасування кріпацтва у 1861 році, землевласники мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їхню землю. Кріпаки вважалися власністю поміщика, і їх можна було купувати, продавати чи заставляти, як і будь-яке інше рухоме майно. Для обліку використовувалося слово «душа», наприклад, говорили «шість душ кріпаків».

«Мертві душі» — твір українського та російського письменника Миколи В. Гоголя, вперше виданий у 1842 році1. Сюжет першого тому описує аферу головного героя, котрий, користуючись недосконалістю законодавства, задешево скуповує в поміщиків їхніх померлих кріпаків, щоб потім використати їх під виглядом живих для власного збагачення. Головна дія розвивається у стосунках головного героя з поміщиками та чиновниками, котрі уособлюють різні вади суспільства. Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто померлих кріпаках), які до наступного обліку вважалися власністю поміщика і могли бути продані.

Сучасні літературні критики, котрі не оглядаються на тимчасову політичну лінію суперечностей між приватним інтересом кінцевих бенефіціарів та їхніми службовими чи представницькими повноваженнями в Республіці, без огляду на всеосяжну  дифамацію в українських, та не тільки, ЗМІ, вважають роман найвизначнішим твором Гоголя.

М. В. Гоголь визначив літературний жанр свого твору як «епічна поема в прозі».

 

 

Як вже відомо читачу, відповідно імперативним приписам Основного Закону, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні3 найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно приписів статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України4 за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, та забезпечення права кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (1402-19). Саме на Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (1402-19) міститься відсилання у вищенаведеному положенні ст.128 Конституції України (254к/96-ВР).

Так, згідно диспозиції ч.1 ст.4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (1402-19) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом (законом № 1402-19 – авт.).

_______________________________

1 Див. https://uk.wikipedia.org/wiki/Мертві_душі [2]. Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike

2 Все ж, автор статті радить читати будь-які видання виключно у друкованому (паперовому) виді, так як читання паперової книги (поеми, авторського твору, закону) допомагає зосередитися на змісті без відволікаючих чинників персональних ґаджетів, у світлі розуміння логіки та кібернетики та ad augusta per angusta

3 У відповідності до Комюніке від Української РСР № 373 до Генерального Секретаря ООН від 27 серпня 1991 року - унітарний суб’єкт міжнародного права «Українська РСР» 24 серпня 1991 року змінила свою назву на «Україна», у зв’язку з чим - тут і далі по тексту статті, суб’єкт «Україна» слід розуміти в контексті Комюніке № 373 від 27/VIII/1991р. та Заяви делегованих представників від України на Генеральній Асамблеї ООН A/46/PV.14 від 30 вересня 1991 року

4 Там само














Немає коментарів:

Дописати коментар