- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

четвер, 6 квітня 2017 р.

Слідчий Пасько вирішив, що він і є закон? (скарга до суду)

«Это моя обязанность и право не вносить в ЕРДР…, я принял решение самостоятельно не вносить в ЕРДР, не увидев там состава преступления…» - саме такими словами ставив хрест (3-тя хв. відео) на своїй жалюгідній професійній кар’єрі представник «нової», «реформованої» поліції, начальник слідчого відділу Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Пасько Вадим Олегович.

«Ретельно ознайомившись з матеріалами справи» (на 12-й хвилині 50-й секунді), опублікованого раніше відео, слідчий намагається з’ясувати,чому громада вважає апеляційний суд нелегітимним і приватним, хоча в матеріалах справи, яку він «самостійно» вирішив не вносити до ЄРДР, є відповідні докази по зазначеному питанню.
Отже, слідчий Пасько, імовірно, спираючись на свій багатий досвід слідчої роботи, перекваліфікував заяву про злочин на звичайне звернення громадян, навіть не ознайомившись з матеріалами заяви і додатку з доказами.
Боротьба триває. Звертаємось до суду зі скаргою:
             Слідчому судді 
             Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпро
             49083, м. Дніпро, вул. Новоселівська, 9
             Тел. (056) 23-81-95, Е-maіl: inbox@an.dp.court.gov.ua
            Особа,
             яка подає скаргу:   Філіпенко Сергій Веніамінович,
             Адреса: м. Дніпро,
             Дніпропетровська обл., 49055
             Е-mail: svf2011@ukr.net

             Суб’єкт оскарження:  
             Слідчий відділ Амур-Нижньодніпровського  ВП ДВП    
             ГУНП в Дніпропетровській області
             Адреса: 49083,  м. Дніпро, вул. Новоселівська, 17                                                                     
             Тел. 23-80-57, Е-mail - невідомий
                                                                              
СКАРГА
(В порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК, ст.13 Конвенції з прав людини та                                                                           її основоположних свобод, далі: Конвенція)

Предмет оскарження: Бездіяльність Слідчого відділу Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області (надалі ВП), яка полягає у невиконанні вимог ч.1 статті 214 КПК та статті 13 Конвенції, а саме: невнесення в ЄРДР відомостей заяви про злочин і даної скарги на порушення моїх Конвенційних прав у зв’язку з неналежним засобом юридичного захисту в національному органі, після одержання моєї заяви-повідомлення, копія талону-повідомлення             № 8709,  дод. (додаток 1).
Стислий виклад обставин:
Четвертого квітня 2017 року мною особисто було подано заяву – повідомлення про злочин (вчинення невстановленими особами, які намагались здійснити правосуддя, передбаченим статтею 364 КК України), яка була зареєстрована в ЄО за № 8709 у Амур-Нижньодніпровському відділі поліції, де в прохальної частині цієї заяви, було зазначено, що при виконанні своїх повноважень слідчий повинен дотримуватись вимог КПК України, тобто було й ще додатково нагадано представнику органу досудового розслідування, що відповідно до статті 214 КПК України заява реєструється не пізніше 24 годин після подання заяви.
Підставою звернення до правоохоронного органу було прохання про встановлення осіб, які начебто вважали себе володарями мантії судді, але на підтвердження своїх слів не надали жодного підтвердження щодо своїх повноважень, як представників органу судової влади. Я вважаю, що не встановленні особи, які «здійснювали» правосуддя – не мали на це відповідних повноважень.
Суб'єктами охорони Конституції України виступають усі органи державної влади (ст. 6 Конституції України), в тому числі правоохоронні, контрольно-наглядові, а також органи судової влади, громадські об'єднання, фізичні особи. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України).
Ця заява-повідомлення була прийнята від мене особисто лейтенантом Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Каплан В.І., що підтверджується наданим мені талоном-повідомленням - копія, якого додається.
Обґрунтування: Так, відповідно до ч.1 ст.214 КПК: «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушеннязобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування…», тобто це не є правом чи забаганкою слідчого, а є обов’язком.
Відповідно до ч.1 ст.1 КПК: «Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України».
Вже стало сталою практикою у ВП, коли надається заява про злочин з приводу порушення права, гарантованого Конвенцією, Конституцією та законами України, то слідчі ВП просто ігнорують свій обов’язок виконувати взяті Україною зобов’язання по захисту Конвенційних прав (ст.1, 13 Конвенції), і просто трансформують цю заяву про злочин у звернення громадян, відмовляючись вносити відомості до ЄРДР, і тоді приходиться звертатися до суду і слідчий суддя своєю ухвалою зобов’язує слідчого ВП внести відомості заяви до ЄРДР. Теж саме відбулось і в даному випадку.
При спілкуванні п’ятого березня 2017 року з начальником слідчого відділу цього ВП:                  Пасько В.О., то останній зазначив, що не буде вносити до ЄРДР, тому, що відноситься до прокуратури. Мов звертайтеся до прокуратури – я нічого робити не буду.
Маю намір зазначити:
По праву (De jure), як вбачається із змісту КПК України (з 21 листопада 2012 року) запроваджено процедуру в ст. 214 КПК, згідно з якою внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування, в тому числі щодо судді, може слідчий і прокурор, а не Генеральний прокурор України або його заступник, як це було до внесених Законом (№ 4652-VI) змін.
Положення ст. 214 КПК перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ним Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Початок кримінального провадження, тобто досудове розслідування, це перша стадія кримінального провадження - починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На такий обов'язок слідчого, прокурора вказують вимоги частин 3, 4 і 5 ст. 214 КПК, згідно з якими до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про кримінальне правопорушення, вимагається короткий виклад обставин, які свідчать про вчинення саме кримінального правопорушення, його попередню правову кваліфікацію із зазначенням статті (частин статті) закону України про кримінальну відповідальність, тобто КК, зміст повідомлення слідчим прокуратури про підставу початку досудового розслідування, що до                   21 листопада 2012 року, було передбачено статтею 94 КПК України від 1960 року.
Відповідно до засади публічності (ст. 25 КПК) прокурор та слідчий зобов'язані розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи та інші обставини, що мають значення для справи (статті 84 та 85 КПК України).
Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3).
Тобто, на сьогодення є факт, а це те, що заява про злочин так і не була внесена до ЄРДР, ані слідчим, ані прокурором, ані відповідним зобов’язанням слідчого судді, і - це вже є суттєве порушення слідчим суддею, як міжнародного права так і внутрішнього, про що я вже зазначав. 
Отже, система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, розроблена з урахуванням міжнародних правових актів, зокрема таких, як: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейська конвенція про права і основні свободи людини (1950 р.), Паризька хартії для нової Європи (1990 р.) тощо.
Так, дана заява про злочин містить скаргу на дискримінацію за ст.1 Протокол 12 Конвенції, і подана вона на підставі ст.1 та ст.13 Конвенції, коли дискримінація кримінально карана, а захист за ст.13 Конвенції (крім іншого) зобов’язує до покарання винних осіб, тому така скарга підлягає розгляду в порядку кримінального провадження разом із заявою про злочин, тобто в порядку кримінального судочинства.
     Конвенція є ЗУ (ч.1 ст.9 Конституції) і має вищу за КПК юридичну силу, рішення Європейського суду з прав людини (далі: ЄСПЛ) є обов’язковими до виконання, і суд повинен враховувати практику ЄСПЛ, де у низці справ проти України констатуються порушення ст.6 або ст.13 Конвенції.
Отже, службова (посадова) особа досудового органу (слідчий) повинна була внести відомості заяви про злочин  в ЄРДР протягом доби, і це є прямим обов’язком (а не правом), причому це аксіома з огляду і на таке:
     Заява про злочин є правом на захист, яке крім ч.1 ст.214 та ч.3 ст.11 КПК гарантоване ч.5 ст.55 Конституції, після подачі якої заявник згідно ч.2 ст.55 КПК автоматично (а не з дозволу начальника процесуального керівництва) набуває статусу потерпілого і стає учасником кримінального провадження.
     З цього моменту право на захист від злочину гарантоване ст.2 КПК - законом, що крім внесення в ЄРДР заяви про злочин зобов’язує слідчого дотримуватись Верховенства права і законності.
     Так, відповідно до п.5 ч.1 ст.3 КПК: «Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, мають таке значення: досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта…», це узгоджується із ст.2 КПК коли до учасника кримінального провадження застосовується належна правова процедура, що неможливо без внесення заяви в ЄРДР, причому це може бути і обвинувальний акт з приводу неправдивого повідомлення про злочин (ст. 383 КК);
     Кримінальне провадження регулюється виключно КПК, згідно якого вчиняються процесуальні дії на всіх його стадіях, а внесення відомостей в ЄРДР якраз і є обов’язковою процесуальною дією, що розпочинає досудове розслідування, за цих обставин не існує правових підстав, які б давали слідчому або прокурору можливість не вносити до ЄРДР відомості заяви про злочин, а інші норми матеріального права не застосовні в принципі.
     Окрім цього ч.1 ст.2 КК дає визначення підставі кримінальної відповідальності, коли склад злочину в діях і навіть відсутність/наявність події злочину встановлюється виключно досудовим розслідуванням, до того ж ч.2 ст.2 КК вбачає презумпцію невинуватості і законний порядок доведення вини.
Отже, як зазначив Пасько В.О., то це те, що мені буде надано відповідь в порядку звернення громадян і він скерує його до дільничного, який надасть мені відповідь.
Ось так, у нього дуже просто відбувається здійснити трансформацію заяви про злочин у звернення громадян, про яку прямо забороняє стаття 12 однойменного закону, у якій ясно записано: «Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, …законодавством» - людина (будучи у здоровому глузді) не може сприйняти зміст цієї норми інакше, як буквально, тобто для цього навіть непотрібно бути юристом, але слідчі ВП творять це безглуздя.
КПК України передбачає, що усі суб’єкти повинні не на власну думку приймати рішення, а у відповідності до норм міжнародного та національного права.
1) Відповідно до статті 55 Конституції: ч.1: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом»; ч.2: «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади …»; ч.5: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» - це саме у ч.3 ст.11 КПК;
     2) Відповідно до ч.1,3 ст.129 Конституції: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону»; «забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом» - це саме у ст.14 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»;
     3) Відповідно до ч.8 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»: «рішення міжнародних судових установ …щодо вирішення спорів є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України»;
      4) Відповідно до статті 1 КПК: ч.1: «Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України» - те саме у  ч.1 ст.4 КПК; ч.2: «Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України»;
     5) Відповідно до статті 2 КПК: «Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура» - те саме у ч.1 ст.1 КК;
     6) Відповідно до статті 7 КПК: ч.1: «Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:                  1) Верховенство права; 2) Законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності»; ч.2: «Зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом»;
     7) Відповідно до статті 8 КПК: ч.1: «Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави» - це саме у ст.3 Конституції; ч.2: «Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини»;
     8) Відповідно до статті 9 КПК: ч.1: «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства»; ч.2: «Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень»; ч.3: «Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу»; ч.4: «У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України»; ч.5: «Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини»; ч.6: «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу», див. (9/в);
     9) Відповідно до статті 55 КПК: ч.1: «Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди»; ч.2: «Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення…»;
     10) Відповідно до ч.2 ст.56 КПК: «Під час досудового розслідування потерпілий має право: 3) подавати докази на підтвердження своєї заяви; 4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі»;
     11) Відповідно до статті 214 КПК: ч.1: «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування»; ч.2: «Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань»; ч.3 «Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом»;
     12) Відповідно до статті 284 КПК: ч.1: «Кримінальне провадження закривається в разі, якщо:  1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; 3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; 4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою; 7) потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення»; ч.4: «Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом»; 
13) Відповідно до статті 2 ККУ: ч.1: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом»; ч.2: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» - те саме розгорнуто (і з тлумаченням КС) у статті 62 Конституції.
Разом з тим це положення єдина правова підстава і можливість виправити становище, щоб не допускати до наслідків правового нігілізму, тобто слідчий суддя повинен задовольнити скаргу, а разом з тим зобов’язати слідчого або прокурора внести відомості в ЄРДР, виходячи з тих самих Конституційних та Конвенційних підстав.
Відповідно до статті 1 Конвенції: «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції», стисле тлумачення:
     а) «Відповідно до принципу міжнародної відповідальності держава не може посилатися на своє внутрішнє право з тим, щоб уникнути відповідальності за міжнародним правом. У міжнародних відносинах держава виступає як єдиний суб'єкт і несе відповідальність за діяльність всіх своїх органів»;
     «Отже, незалежність судових органів не перешкоджає національним судам знаходити порушення гарантованих Конвенцією прав та інших зобов'язань держави за Конвенцією»;
     «Суд повторює, що Конвенція є інструментом для захисту прав людини і що надзвичайно важливо, щоб вона  тлумачилася і застосовувалася у спосіб, що робить ці права практичними та дієвими, а не теоретичними та ілюзорними. Це стосується не лише тлумачення матеріальних положень Конвенції, але й процесуальних і це має вплив на обов’язки, які покладаються на держави-відповідачі»;
     «Це відповідає інтересам заявника та ефективності конвенційної системи, щоб саме національні органи влади, які мають найкращі для цього можливості, виправляли будь-які стверджуванні порушення Конвенції»;
     б) Відповідно до статті 13 Конвенції: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження», стисле тлумачення: «Коли особа має обґрунтовану скаргу, що вона є жертвою порушення її прав, передбачених Конвенцією, вона має мати засіб захисту перед національними органами влади, щоб її скарга була розглянута та, в разі необхідності, щоб отримати компенсацію»;
     «Органом влади відповідно до статті 13 може не бути судовий орган влади, але, якщо це не судовий орган, повноваження та гарантії його мають бути відповідно переконливими, щоб бути визнаними ефективними»;
       «В державі може не існувати єдиного засобу захисту, який повністю відповідає вимогам статті 13, але це може зробити сукупність засобів захисту, передбачених національним правом»;
     «Необхідно також зазначити, що ефективність будь-якого внутрішнього засобу правового захисту не залежить від вірогідності позитивного вирішення справи, але засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як у практичному, так і в юридичному сенсі, що зокрема означає, що його застосуванню не повинні невиправдано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача»»;
     «Поняття "ефективний засіб правового захисту" включає в себе також детальне та ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність; засіб включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування»;
     «Крім того, особлива увага має приділятися забезпеченню оперативності вирішення питань, порушених при зверненні до засобу юридичного захисту, оскільки не виключено те, що надмірна тривалість такої процедури може позначитися на адекватності такого засобу»;
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…», стисле тлумачення (з доводами по приведеним аспектам):
1.           «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»;
2.           CASE VERENTSOV v UKRAINE (Досьє № 20372/11), Рішення 11.04.2013: 84. «Суд зазначає, що відповідно до своєї усталеної практики, яка відображає принцип, пов’язаний з належним відправленням правосуддя, рішення судів мають адекватно вказувати підстави, на яких вони ґрунтуються»; 87. «У цій справі доводи заявника, подані до зазначених судів, стосувались як фактичних, так і юридичних питань його справи.
     Розглядаючи питання справедливості провадження у справі, Суд уже визнавав, що ігноруючи конкретний, доречний і важливий аргумент, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Суд вбачає у цій справі подібний приклад невиконання зазначеного зобов’язання»; 89. «З огляду на вищенаведені міркування, Суд доходить висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю в рішеннях національних судів належного мотивування» - отже слідчий суддя порушив п.1 ст.6 Конвенції так: відмова у доступі до правосуддя, відсутність належної мотивації, несправедливе і упереджене рішення.
д) Відповідно до п.1 ст.1 протокол 12 Конвенції: «Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою …соціального походження, …або за іншою ознакою» і її стисле тлумачення від ЄСПЛ:
     3.3.1.3.: «1. Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже, має більш широку сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в Конвенції: «i) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства;  ii) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином»; «iv) що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу; «Протокол № 12 до Конвенції передбачає самостійне право на свободу від дискримінації. Воно охоплює будь-які права, що були створені відповідно до національного права чи практики або випливають з них»;
Отже, невнесення до ЄРДР відомостей заяви про злочин (і будь-які дії з цією заявою поза межами досудового розслідування) прямо забороняє ст. 214 у контексті з іншими положеннями КПК.
Допоки триває ця вакханалія у ВП, то права людини і громадянина будуть порушуватись, які гарантовані п.1 ст.6 та ст.13 в контексті ст.14, окремо ст.1 Протоколу 12 (11) Конвенції, у Конституції ці права передбачені ч.1 ст.9, а у КПК: ст.1, ч.1,4 ст.9, ч.2 ст.21.
Отже, невнесення відомостей до ЄРДР слідчим -  мають ознаки явної бездіяльності.
Відповідно до статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються                не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
На підставі статті 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього кодексу.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про зобов’язання вчинити певну дію.
Якщо на ухвалу суду слідчий не внесе в ЄРДР відповідних відомостей, то це буде умисним невиконанням слідчим судового рішення, яке винесено у формі ухвали слідчого судді, як акту судової влади.
І тому вважаю, що потрібно в мотивувальній частині судового рішення попередити керівника слідчого відділу та слідчого, що за невиконання судового рішення можуть бути наслідки, як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України (умисне невиконання судового рішення).
З урахуванням викладених вище аргументів, керуючись п.1 ст. 6  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами 1,2,4,7,11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи положення статей 3, 8, 9, 19, 22, 24, 55, 64, 68, 126, 129 Конституції України, Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», статті 3 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 цієї Конвенції, і відповідно керуючись статтями 39, 56, 214, 303-307 КПК України,
            ПРОШУ СУД:
     1. Визнати бездіяльність слідчого СВ Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, який штучно та навмисно порушив вимоги статті 214 КПК України.
     2. Зобов’язати слідчого СВ Амур-Нижньодніпровського відділу поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області невідкладно зареєструвати подану мною заяву про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань та направити матеріал за цією заявою про вчинення злочину досудове розслідування у формі досудового слідства за вчинення дій, які мають ознаки складу злочину, передбаченого частиною першою статті 364 КК України Кримінального Кодексу України до прокуратури області.

      Додаток:
Копія талону – повідомлення № 1 (2961).


                            06 квітня 2017 року    ____________    С.В. Філіпенко

Немає коментарів:

Дописати коментар

- Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Стаття 81. Цивільного кодексу України -