Коли все впорядкується на полицях персональної відповідальності…

 

1 вересня  2020 року    Північний апеляційний  господарський  суд

                                   Ідентифікаційний  Код юридичної особи  -  42262953.

                                              04116, м. Київ. вул. Шолуденка, 1 літера А

 

апелянт                          Зорівська сільська рада

відповідач                         Ідентифікаційний  Код юридичної особи  - 34117490  

                                        19740, село Зорівка, Золотоніський р-н,

                                               Черкаської області

                                               тел. 0505351619

 

Позивач                                Сільськогосподарське  товариство

                                        з  обмеженою  відповідальністю  «НИВА»

                                               Ідентифікаційний  Код юридичної особи  - 03792941  

                                              19740, село Зорівка, Золотоніський р-н,

                                               Черкаської області                                            

                                        г/справа № 925/614/20                    

 

АПЕЛЯЦІЙНА   СКАРГА

на рішення  Господарського  суду Черкаської області

від  14  липня  2020 року

     14  липня 2020 року в м. Черкаси    Господарський суд Черкаської області  у  складі: головуючого - судді   Скиби Г.М., за  участю   секретаря  судового засідання Романенко Л.В., у  відкритому судовому засіданні  за правилами спрощеного позовного провадження  в приміщенні суду розглянув справу за позовом  Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА», Черкаська   область,  Золотоніський район, село Зорівка  до Зорівської сільської ради, Черкаська область, Золотоніський район,  село Зорівка   про визнання права власності  на земельні ділянки  та скасування державної реєстрації   права  власності,     за  участі     уповноважених представників сторін:   від позивача  −  адвоката   Новікова М.В.,  від  відповідача  Гунько Ю.Ф.  − сільський голова,      адвоката    Зеленого Ю.Ф.,    та     своїм    рішенням     повністю  задовольнив   вимоги  сторони   позивача.

        Відповідач  Зорівська сільська  рада,   не може  погодитись   з   вищевказаним    рішенням    господарського суду  Черкаської області,    так як  останнє   є    більше    ніж   незаконно     прийняте −    грубим    порушенням   не  тільки    положень  1 та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від 28 червня 1996 року,    саме   з  незаконним  використанням   нікчемного  та   неконституційного  законодавства   в  супереч  Постанові  Пленуму Верховного суду України  № 9  від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України  при здійснені правосуддя,   а  і  самим    відвертим   її    невиконанням     шляхом   перевищення   влади   та   службових  повноважень   саме  незаконним   складом   суду,  та   від імені   офіційно  не утвореного  Господарського суду Черкаської області,   як  державної установи  конституційної  судової  влади  безпосередньо встановленої  резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України  від 24 серпня 1991 року  та  положеннями  розділів 1 та 7 самої преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року;
     Тобто,   шляхом свідомого  невиконання  цілої  низки  Рішень Конституційного  суду  України,   в  частині   використання   «судовою  владою»    самої   Конституції України  від 28 червня  1996  року,  підчас   «державного»  «судочинства»   від  імені      «УКРАЇНИ»,  та  недопустимості   самого   неконституційного «правосуддя»,  з  метою   незаконного   застосування   як   неконституційних   так    і      нікчемних  «ЗАКОНІВ»  офіційно припиненої 1 грудня 1991 року самопроголошеної  26 серпня  1991 року  «УКРАЇНИ  як  Української РСР»;

         Так    як    «застосування»  саме   таких  «законів»   є   більше   ніж   незаконним    та  грубим  порушенням  конституційних прав    та    конституційних    повноважень   не тільки    самих   конституційних  Громадян  України  всіх національностей  Українського народу Самостійної  української держави України, безпосередньо  встановлених  положеннями  розділів 1 та 7 самої преамбули  Конституції України  від  28 червня 1996 року,  а  і   самих  унітарних  конституційних  прав  та  конституційних повноважень  самого Українського народу Самостійної української держави України,   так   як   вищенаведені  незаконні  обставини   та  їх    факти        є   відкритим     посяганням    на   саму   національну   державність  Українського народу Самостійної  української держави України, як   офіційного  правонаступника  1 грудня 1991 року,  самого  Українського народу Української РСР, у складі  СРСР,   -   безпосередньо  встановленої  не тільки  самою  резолютивною   частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року,   а  і  самими   положеннями  розділів  1 та 7 самої  преамбули   Конституції  України  від 28 червня 1996 року;

        Тобто,    які   у   жодному   разі    не поширюється   на   самопроголошену    24 серпня 1991 року «УКРАЇНУ, як Української РСР», окремим  колом    самопроголошених   26 серпня  1991 року,  нікчемних  «Громадян  України  всіх  національностей  віртуального  «Народу України»   на  чолі  з  самопроголошеним   головою  президії    «Верховної Ради України» - Кравчуком Л.М.;

        -   Не зважаючи   на  саму    відсутність  жодних    офіційних   доказів,  жодного   офіційного   та   дійсного   створення    не тільки  самої  «Президії»  Верховної Ради  України,   за  участі  не менше   226-ти   Народних  депутатів України  1-го скликання,

          а  й  на  саму   відсутність  жодних  офіційних доказів,  жодного  офіційного створення  самої «Верховної Ради України»,   як  державної установи  законодавчої  влади, безпосередньо  встановленої  резолютивною  частиною АКТа  проголошення незалежності  України  від 24 серпня 1991 року;

      У  підтвердження   вищенаведених  обставин    ДИВИСЬ  наступне:

     1) Постанову  віртуальної  «Президії» віртуальної  «Верховної Ради України»   від 26 серпня 1991 року № 1442-12 «Про звернення Президії Верховної Ради України до громадян  України всіх національностей   державоутворюючих   націй»,  замість  −  до  Українського народу   Української РСР.

   2) Офіційну  відповідь  Центрального державного архіву  вищих органів влади та управління  України (- ЦДАВО України)  вих. № 1222  від  29 листопада 2019 року,  якою встановлено, - що «На Ваше звернення повідомляємо, що у переглянутих документах Верховної Ради Української РСР/ України  за серпень – вересень 1991 року відомостей про створення Верховної Ради України  не виявлено»;

    3) Положення     ч.16   Закону  України   від  17 вересня  1991 року № 1654-12 «Про внесення  змін і доповнень до Конституції Української  РСР» ,  якими   встановлено:  «п.16 У назві і тексті Конституції (888-09) слова Українська Радянська Соціалістична Республіка  та Українська  РСР»  замінити  словом  «УКРАЇНА»,  -  з  обмеженим  державним  суверенітетом.

  4) Офіційний  Витяг  ДРСУ  № 19208222   з  ЄДРПОУ   станом  на  28 серпня 2014 року   юридичної особи  з  назвою   органу  державної  влади   «Верховна  Рада України»,    яким   офіційно   встановлено,  що «в  Єдиному державному реєстрі юридичних осіб  …… записів  з назвою  «Верховна  Рада України»…    не знайдено».

                                                                  ---

         Тобто,   незаконного   застосування   у   вищевказаній   незаконно порушеній   господарській   справі   офіційно   не утвореного  нікчемного  «Господарського суду Черкаської  області»,  саме   як  державної  установи   конституційної  судової  влади   безпосередньо  встановленої  резолютивною  частиною  АКТу проголошення незалежності  України  від 24 серпня 1991 року  та  положеннями   розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року,    не тільки    нікчемних    «ЗАКОНІВ»  самої  «УКРАЇНИ, як Української РСР»,   а    й   таких    її    «ЗАКОНІВ»,   які     в дійсності   ніколи   публічно  не  приймалися   офіційно − дійсною  та  жодною    «Верховною  Радою  України»,   тим більше     1-го та  2-го  скликань. 

         Саме  такі    незаконні  обставини,   взагалі  є  недопустимими,   згідно   самої    Постанови   Пленуму Верховного суду України  № 9  від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя»,  Рішення      Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»  та  положень ч.4 ст.382 «Невиконання  судового рішення»  КК України.

        Окремо треба   відзначити,   що    вищевказана    «господарська    справа»  нікчемного  «Господарського  суду  Черкаської  області»,   була   незаконно  розглянута   на   підставі    нікчемних    «негосподарських    вимог»,    тільки   самих     неналежних   сторін     позивача   та   відповідача.   

        Перш за все,   це    відсутність   доказів    самого   дійсного    господарського  спору    між    останніми   у   вищевказаній  справі,    стосовно     самого    предмету     їх негосподарського  спору,   так  як   останній,   є −  конституційним   матеріальним   предметом,  безпосередньо  встановленим  положеннями   розділу 1 ст. 13   Конституції  України  від  28 червня  1996 року.  Тобто,   який   в   дійсності     у  жодному   випадку,   підчас    судового  розгляду   справи,    у    відповідності   з положеннями  розділів 1 та 7 самої преамбули  Конституції України від 28 червня 1996 року,   та   самих   доказів   протилежних    процесуальних   сторін    у вищевказаній справі, а саме    їх  державної  реєстрації   від  імені   «УКРАЇНИ, як Української РСР»   та   ІМЕНЕМ  України,     у жодному    випадку    не поширювався    не тільки     на жодну    з   останніх    процесуальних    сторін   у   вищевказаній  справі,    а    і    на   сам   вищевказаний   офіційно  не утворений   «Господарський  «СУД» Черкаської» ,   саме   як    на   держану  установу  судової  влади  «УКРАЇНИ», як Української РСР,   яку  було   безпосередньо  та  офіційно  припинено   1 грудня  1991 року  результатами  Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР  з питання  підтримання  резолютивної частини  АКТу проголошення незалежності України  від 24 серпня 1991 року,  в частині  створення  Самостійної  української держави України (у підтвердження  вищенаведених  обставин  дивись:  офіційний  текст   «Господарського  процесуального  кодексу  України», саме  на   його  останній сторінці  −  дату  6 листопада 1991 року, дату  його  начебто «офіційного прийняття» безпосередньо «Верховною Радою України»  1-го скликання.     Саме   цей факт,    незаперечно повністю документально    спростовується − відсутністю   доказів   у    Відомостях  Верховної Ради  України   періоду  6 листопада 1991 року - по цей час).

        Так   як     офіційною    основою    самого    матеріального   предмету    у     нікчемному  господарському    спорі     у    вищевказаній   незаконно  порушеній   господарської   справі  офіційно  не утвореного    «Господарського суду Черкаської області»,  є   сам   конституційний   предмет   безпосередньо   встановлений     положеннями   розділу  1 ст. 13    Конституції  України  від  28 червня  1996 року,        офіційною   основою    яких  безпосередньо  є −   положення  розділів  1 та 7  самої   преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року; 

       Тому, останнім  офіційно  звільняється  від  доказування  в суді,   що   в    дійсності,   сам  конституційний  предмет  нікчемного  «господарського спору»  у вищевказаній     незаконно порушеній справі,    після   1 грудня  1991 року   та   ще   до   цього часу    офіційно    знаходиться    тільки     у    національній  державній  власності  тільки    самого  Українського народу Самостійної  української  держави України,  та  у  повному  його  розпорядженні   тільки   самих   конституційних  Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави  України,   безпосередньо  та   офіційно  встановлених      резолютивною частиною   АКТу проголошення   незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,  та  офіційними  положеннями розділів  1 та 7 самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року.

        Але ж   не   «у власності»    та  не у   «праві   розпорядження»      самих    нікчемних    «господарюючих  суб'єктів»   та    нікчемних    «органів»  нікчемного  «місцевого    самоврядування»,  безпосередньо   самого   нікчемного  «Народу України»,  офіційно     припиненої   1 грудня  1991 року   «УКРАЇНИ»,   як  Української РСР,    -  з нікчемними   посвідченнями  особи  з найменуванням   «УКРАЇНА»-«Паспорт» віртуальних  РВ «УМВС України»  саме  нікчемних  «Громадян України  всіх  національностей  «Народу України»;

        Тобто,  які  у   свій час   було   незаконно  поширено    в період  26 серпня  1991 року  та  1 липня  1992 року,   вже    у межах  державної  території  Самостійної української держави України,    в супереч     не тільки    офіційному   Рішенню  № 17 пленарного засідання  24серпня 1991 року о 18-00   Верховної  Ради  Української РСР  12-го конституційного скликання, а і в супереч  офіційній ВОЛІ Українського народу Української РСР на його Всеукраїнському референдумі  1 грудня   1991 року,   -  тільки    з метою   незаконного  прийняття    кравчуківської  «Конституції України»   від 1 липня 1992 року,   та   тільки   безпосередньо    для   самого  віртуального  «Народу України»  та   тільки   для  його  нікчемних  самопроголошених  26 серпня 1991 року  «Громадян України  всіх  національностей  нікчемного  «Народу України»;

       У підтвердження  саме   таких    незаконних  обставин  ДИВИСЬ  положення   ст.4    Закону  УРСР «Про Президента Української  РСР»  від  5   липня 1991 року № 1295-12  засвідченого  Головою Верховної Ради  Української  РСР – Кравчуком Л.М.,  ,  якими  було  свідомо   та    незаконно    непомітно   встановлено, - що «При вступі на посаду  Президент  Української  РСР  проголошує  присягу  такого змісту ,  - «Урочисто присягаю  народові  України  при здійснені повноважень Президента України ….»  -  а   не  Українському народу  Української РСР та  вже як     «Президента України»

     -  Де  вищенаведене  вже   на той час  було   відвертою   державною  та  національною   зрадою    самого  Українського  народу  Української РСР  та  його  офіційної   національної  державності,  безпосередньо  окремим  колом   Народних депутатів Української РСР  12-го конституційного скликання,   які  офіційно  незаконно  виготовили  саме  такий    нікчемний    «закон»    та   офіційно   його    незаконно  посвідчили.

           У  підтвердження  саме  таких  незаконних   обставин  ДИВИСЬ  у Відомостях  Верховної  Ради  України  періоду  24 серпня  1991 року    та   4  грудня 1991 року,   офіційні  результати  Всеукраїнського референдуму  Українського народу Української РСР    у складі  СРСР, а   не   у складі  «УКРАЇНИ»,   з  питання  підтримання  резолютивної  частини  АКТу  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року,  -  в  частині   офіційного створення  Самостійної української  держави  України,   а  не  самої   «УКРАЇНИ»,  як  Української  РСР,   нікчемного  «Народу України».    

      Тому,   останнім   незаперечно   та    повністю   офіційно   підтверджується    що  сам  конституційний  предмет  вищевказаного  нікчемного  «господарського  спору» у вищевказаній незаконно   порушеній   господарській   справі,   -     безпосередньо  встановлений   положеннями   розділу  1 ст.13   Конституції  України    від 28 серпня  1996 року,     ще   до   цього  часу,   та   вже   на    конституційних    підставах,    офіційно    оберігається   самими   положеннями   розділів   1  та 7  самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року;

      Більше того,  офіційно    знаходиться   без    жодного  руху    у    безпосередньому   та   конституційному    праві    власності    та   повного    розпорядження      тільки   самим   Українським  народом  Самостійної  української держави  України  та   тільки   його   територіальними  громадами   Українського  народу  СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів, МІСТ обласного значення,  МІСТ обласних центрів  без  районного   поділу та  РАЙОНІВ  міст  обласних  центрів  з  районним  поділенням  Самостійної  української держави  України;

         Так  як   конституційною основою    їх    конституційного    місцевого  самоврядування   є    безпосередньо     тільки     конституційні  Громадяни  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної  української держави України,  -    офіційно   встановлені   положеннями розділів  1  та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,    а   не  нікчемні  «Громадяни України  всіх національностей  віртуального   «Народу України»,   -   з  нікчемними    посвідченнями  особи  з найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних РВ «УМВС України»,   -   ще  кравчуківської   антиукраїнської  Конституції України  від  1 липня  1992 року тільки  самого  віртуального «Народу України» як  нікчемних  «громадян  України всіх  національностей» офіційно припиненої  1 грудня 1991 року  самопроголошену   26 серпня 1991  року  «УКРАЇНИ»  як Української  РСР»;

        У підтвердження ДИВИСЬ  офіційні  результати  Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року з питання  підтримання  резолютивної  частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року,  про створення  Самостійної української держави України.   

        Тобто,  та  тільки  такі  Громадяни  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної  української держави України,  які   офіційно   встановлені   положеннями   розділів  1  та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,    та    які   є   самою   офіційною  основою   конституційних  територіальних  громад  Українського народу  СЕЛА, СЕЛИЩА, МІСТА районного центру, МІСТА обласного значення,  МІСТА обласного центру   без  районного   поділу та  РАЙОНУ  міста   обласного  центру  з  районним  поділенням   Самостійної   української держави  України.

          Тобто,    на    яких     у   жодному      разі     не   поширюється     нікчемне   «Рішення»  від    14  липня  2020 року     офіційно     не утвореного    «Господарського  суду Черкаської  області»   як    державної   установи    не  конституційної    судової  влади   офіційно  припиненої  1  грудня  1991 року   самопроголошеної   «УКРАЇНИ» як Української РСР,    у  його   вищевказаній   незаконно   порушеній    справі  № 925/614/30,  -   а   не  у    справі   самої   конституційної   судової  влади    безпосередньо встановленої  резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від   24 серпня  1991 року,  положеннями  розділів  1 та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від  28 червня 1996 року,   та  положеннями   Розділу VІІІ «Правосуддя»  Конституції України  від 28 червня 1996 року,  -  тільки    самої   конституційної   судової  влади  Самостійної  української  держави України,  безпосередньо  встановленої резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від   24 серпня  1991 року;  

         Тим   більше   що   вищевказані  конституційні    права   та  конституційні   повноваження    територіальних   громад   Українського народу  СІЛА, СЕЛИЩА, МІСТА районного центру, МІСТА обласного значення,  МІСТА обласного центру   без  районного   поділу та  РАЙОНУ  міста   обласного  центру  з  районним  поділенням Самостійної   української держави України,    у   жодному   випадку,      не   поширюється    на    жодні     «офіційні   права»    безпосередньо    самих      у     вищевказаній     справі      неналежних    «процесуальних   сторін»    -    нікчемної сторони   «позивача»    та    нікчемної    сторони  «відповідача»;

       Де  останнє   незаперечно   та   повністю  офіційно    підтверджується  наступним:

       По-перше,   самою    їх    офіційною  «ОСНОВОЮ»,    -   як   «офіційних   суб'єктів    приватного    та   публічного    права   «УКРАЇНИ»   як  Української РСР»   з  їх  офіційною  назвою,     у вищевказаній  незаконно порушеній    справі   офіційно  не утвореного  «Господарського суду Черкаської області», виявляється  є    безпосередньо   тільки  самі   нікчемні   та   неконституційні   «Громадяни  України  всіх  національностей  «Народу України»   саме   офіційно  припиненої   1 грудня   1991 року  віртуальної  «УКРАЇНИ»  як Української РСР;

        У  підтвердження  вищенаведених    обставин   та   для   їх    офіційного  звільнення  від   доказування,   ДИВИСЬ  шляхом порівняння  вищенаведеного  з    наступним:

        1)  з   офіційними    положеннями    розділу     1 та  7 самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року   та  з  самою   резолютивну частиною  самого АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року,  в частині  створення  Самостійної української держави  України;

        2)  з офіційними  положеннями  розділу 1 ст.13 Конституції України  від 28 червня 1996 року.

        По-друге, що  конституційною  ОСНОВОЮ  самого   конституційного  місцевого  самоврядування   встановленого  положеннями  Розділу ХІ «Місцеве самоврядування» Конституції України  від  28 червня  1996 року,   є   безпосереднього  тільки    Український  народ  Самостійної української держави України   та  тільки     його  первинні  суб'єкти   первинного   державного   права   та   місцевого  самоврядування  -   тільки   самі    територіальні  громади  Українського народу  СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів, МІСТ обласного значення, МІСТ  обласних  центрів  без  районного поділу,  та  РАЙОНІВ  міст  обласних центрів  з районним  державним  поділенням  Самостійної української держави України;

        У  підтвердження    вищенаведених    обставин   та   для   їх    звільнення   від   доказування,    ДИВИСЬ   наступне:

        1) офіційні  положеннями    розділу     1 та  7 самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року   та  саму   резолютивну частиною  самого АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року,  в частині  створення  Самостійної української держави  України;

        2)  офіційні  положеннями  розділу 1 ст.13 Конституції України  від 28 червня 1996 року;

     3) офіційні результати   Всеукраїнського  референдуму  Українського   народу   Української  РСР   1 грудня 1991 року  з   підтримання  резолютивної  частини    АКТу  проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року,  в частині, офіційного  СТВОРЕННЯ    Самостійної української держави  України;

     4) офіційне  Рішення  №17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради  Української  РСР 12-го  конституційного скликання  про створення  Самостійної  української держави  України,  а не самої «УКРАЇНИ», як Української РСР,   - яке  стало  офіційною основою  самої    резолютивної  частини    АКТу  проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року;

       5)  Постанову  ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та   всеукраїнського  референдуму,   з підтвердження   АКТу  проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,  в частині,  створення  Самостійної  української держави  України;

        По-третє,   що  конституційною  ОСНОВОЮ  конституційного  місцевого   самоврядування   територіальних   громад  Українського народу СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів, МІСТ обласного значення, МІСТ  обласних  центрів  без  районного поділу,  та  РАЙОНІВ  міст  обласних центрів  з районним  державним  поділенням  Самостійної української держави України, безпосередньо встановленого  положеннями  Розділу ХІ «Місцеве самоврядування» Конституції України  від  28 червня  1996 року,   у   відповідності   з   положеннями   розділів  1 та 7   преамбули  Конституції  України   від  28 червня  1996 року,   є    безпосередньо  тільки      конституційні     Громадяни  України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної   української держави України, та  тільки  члени   їх   родин  та  сімей,  -     які    є  офіційно  об'єднанні  спільними   проживанням   у   межах  неподільної   адміністративної  території   відповідної   територіальної    громади   Українського народу  Самостійної української держави України,   з  статусом  неподільної  національної   адміністративної  територіальної   одиниці.

         У  підтвердження    вищенаведених    обставин   та   для   їх    офіційного  звільнення     від   доказування,    ДИВИСЬ    наступне:

         1)  положення  розділу   1 та  7 самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року   та  саму   резолютивну частиною  самого АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року,  в частині  створення  Самостійної української держави  України;

        2) положення  Розділу ХІ «Місцеве самоврядування» Конституції України  від  28 червня  1996 року;

        3)  положення  ст.324 «Право власності Українського народу» ЦК України;   та

     4) положення   ст.173 «Представники держави…………, територіальних  громад»  ЦК України;

  

       Таким  чином     вищенаведеними   офіційними   доказами   станом     які    вже   не доводяться,   у першому   випадку,   повністю  звільняється  від доказування     що  в  дійсності  сам  конституційний  предмет  (об'єкт)    нікчемного   «господарського спору»  у вищевказаній     незаконно   порушеній   справі   неналежних    у    ній    нікчемних     процесуальних    сторін,    вже     ні     на    яких    конституційних   підставах    не   належить    останнім     не   тільки   у   праві    законно    володіти      останнім     на    правах    належного   набувача    а   і   повного   ним     розпорядження,   та   використання   від   власного   ІМЕНІ,  або   іменем    «УКРАЇНИ», як  Української РСР;  

         Тим більше    у   нашому   випадку   за     нікчемним    «рішенням»  від  14 липня  2020   року,    у   вищевказаній  справі   офіційно    не   утвореного  «Господарського  суду   Черкаської  області»,   як   державної    установи    конституційної   судової  влади безпосередньо  встановленої   резолютивною   частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,   та    Розділом   VІІІ «Правосуддя»   Конституції України  від 28 червня 1996 року;

         Так як    офіційним   підтвердженням   саме  таких   незаконних обставин     у вищевказаних    випадках    є    наступне:

        1) Що  жодна   з   протилежних    та     неналежних   процесуальних    сторін    та їх   офіційних  представників   у незаконно   порушеній   вищевказаній  справі   офіційно  не утвореного  «Господарського суду Черкаської області»,  згідно   своїх    нікчемних   посвідчень  особи  з найменуванням    «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних  РВ «УМВС  України»  та   належних  « установчих    положень»  з  їх    офіційними  назвами  господарюючих  суб'єктів   та  представницьких   органів  місцевого самоврядування  села  Зорівка,   в дійсності,    не являються    у   межах     її     адміністративної  території Золотоніського  району Черкаської області  Самостійної української держави України,    конституційними   первинними    суб'єктами    первинної   державної  влади   Українського народу  Самостійної   української держави  України,   з   правами     первинного    суб’єкта   первинного  державного  права  Самостійної  української держави  України, -  офіційно  встановлених  положеннями   розділів  1 та 7 самої преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року,  та   положеннями   розділу 1 ст. 13 Конституції України  від 28 червня 1996 року,   -  офіційною  основою  яких   є     резолютивна  частина   АКТу проголошення незалежності  України  від  24 серпня  1991 року  та  офіційне  Рішення № 17 пленарного засідання  24 серпня 1991 року  Верховної Ради  Української РСР 12-го  конституційного скликання -   про створення   Самостійної української держави України;

      2) Що  в  дійсності  вищевказаний  «Господарський суду Черкаської області»   ніколи   сам офіційно  не створювався     державною  установою   її   конституційної   судової  влади      з     його   офіційною     назвою,    так     само      як    і   ніколи   офіційно  не створювався    її    юридичною   особою     публічного   права,   з     його    юридичною   назвою,   -    не тільки   у  спосіб,     безпосередньо  встановлений   положеннями   ч.23  розділу 1 ст.106  Конституції  України від 28 червня 1996 року,   а   і   у спосіб   безпосередньо  встановлений  положеннями  ч.3  розділу  2 ст.81 «Види юридичних осіб публічного права» ЦК України;

         Крім того,  ОСТАННІЙ   також  ніколи  офіційно    не створювався      державною  установою   «судової  влади»  безпосередньо  самої  «УКРАЇНИ», як Української РСР,  офіційно припиненої  1 грудня  1991 року,  офіційними  результатами   Всеукраїнського  референдуму  Українського народу  Української РСР  1 грудня 1991 року,  з питання  підтримання  резолютивної частини АКТу проголошення  незалежності України  від  24 серпня  1991 року;

        У підтвердження   офіційного  існування    саме      таких    незаконних    обставин          ДИВИСЬ    положення    розділів  1   та  7   самої  преамбули   Конституції  України  від  28 червня  1996 року,   самі   положення   ст. 7,  та  Розділу  VІІІ «Правосуддя» Конституції  України   від  28 червня  1996 року,   та   саму   вступну   частину   самого  АКТу проголошення    незалежності  України    від   24 серпня  1991 року,    -    у   яких    офіційна    назва  УКРАЇНИ,   в  дійсності   є    тільки    офіційною   назвою      самих    національних    територій     Українського  народу   Української РСР;  -  як  приклад: АМЕРИКА,  ФРАНЦІЯ,  ДАНІЯ,  НІМЕЧЧИНА та сама  УКРАЇНА; 

        Також    ще   одним    незаперечним    підтвердженням      вищенаведених     незаконних   обставин,    ДИВИСЬ     наступне:

     1)  На   саму   вступну   частину   самого  АКТу   проголошення  незалежності  України  від    24 серпня  1991 року,    шляхом    її     порівняння    з   його   резолютивною     частиною    та   з   самою   резолютивною  частиною    самого  офіційного    Рішення     №   17 пленарного  засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради  Української РСР  12-го конституційного скликання  -   про створення  Самостійної   української держави  України,   а   не  самої  «УКРАЇНИ»;                                                                                                              

   2)  На   саму   відсутність  у   Відомостях   Верховної  Ради  Української   РСР    періоду  1924 року   та  24 серпня  1991 року   жодних    офіційних  доказів   жодного    офіційного   створення   Української  РСР  як   «УКРАЇНИ»,  або   самої  «УКРАЇНИ»   як  Української РСР,    або   самої   «УКРАЇНИ»,   як    унітарної   національної  держави   Українського народу  Української РСР,   так   як  саме  цьому  непереборної    перешкодою       на   той   час   та    ще    до  цього часу,    є    наступне:    

  -  відсутність   у  тексті   Конституції  СРСР   самої   Української  РСР  як   «УКРАЇНИ»   та  її   нікчемного  «Народу України»; 

   -   відсутність   у  тексті   Конституції  СРСР   самої  «УКРАЇНИ»   як Української  РСР   та  її   нікчемного  «Народу України»; 

  -   відсутність  у  тексті   Конституції  Української РСР   самої   Української  РСР  як «УКРАЇНИ»   та  її  нікчемного   «Народу України»; 

   -  відсутність  у  тексті  Конституції  Української РСР  самої «УКРАЇНИ»  як Української  РСР  та  її  нікчемного   «Народу України»;

      3)  На самі  офіційні  результати  Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР  1 грудня  1991 року  з  підтримання  резолютивної  частини   АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня  1991 року   в   частині  офіційного  створення    Самостійної  української держави України,   а   не  самої    «УКРАЇНИ»;

    4)  На  саму     резолютивну  частину   АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року ,   та   офіційного   Рішення  №17 пленарного засідання 24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради  Української РСР 12-го конституційного  скликання,  -    у яких   після    слова    створення ,  в  наступному,  є    тільки    сама    складна    офіційна    назва  -   Самостійна  українська  держава України,  а  не  просто  офіційна   назва   -   «УКРАЇНА»;

     Також  у підтвердження  саме  таких   вищенаведених  обставин   ДИВИСЬ  наступне,  а саме:

       1) Відсутність  у Відомостях Верховної Ради України  офіційних  доказів   офіційного  прийняття  Конституції України  від  28 червня  1996 року  на  Всеукраїнському  референдумі  Українського народу  Самостійної  української держави  України,   у   виконання     офіційних   висновків   Конституційного Суду України    у   його  Рішенні   № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України   Постанові Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

      2)  Відсутність  у Відомостях Верховної Ради України  періоду  16 липня  1991 року    та  1 грудня  1991 року   офіційних  доказів    Верховної  Ради  Української РСР  12-го  конституційного скликання   з  призначення   та   проведення   Всеукраїнського референдуму   Українського народу  Української  РСР  або  після  1 грудня  1991 року   Українського народу Самостійної української держави України, з питання  підтримання     Декларації   про   державний  суверенітет  України  від  16 липня 1990 року  № 55,  в частині    визнання   «Української РСР  як УКРАЇНИ»,  у  складі  СРСР;

     3)  Відсутність   у  Відомостях Верховної Ради України     періоду    1 грудня  1991 року    та   23   липня  1996   року     офіційних  доказів    Верховної  Ради  України   1-го  та   2-го   скликання   з  призначення    та    проведення    Всеукраїнського референдуму   Українського народу  Самостійної української держави України  з питання     офіційного   створення    «УКРАЇНИ»    як   держави    правонаступника     самої   Самостійної  української  держави  України;

      4) Відсутність  у Відомостях Верховної Ради України   періоду    1 грудня  1991 року    та  24  серпня  2020  року    офіційних  доказів    жодної    Верховної  Ради  України   1-го  або  2-го  скликання,   та    пропорційного  -  неконституційного  3-го, 4-го,5-го,6-го,7-го,8-го та 9-го скликань,    жодних   офіційних  результатів    з призначення  та  проведення    жодного  Всеукраїнського референдуму Українського народу Самостійної української держави України, з питання   офіційного   створення     самої   «УКРАЇНИ»,   -   вже   тільки   для  самих  нікчемних    «Громадян   України  всіх  національностей   «Народу УКРАЇНИ»,   -   які   офіційно  не мають    на    УКРАЇНІ  власної   державної   національної    української  мови  саме   Українського народу Української  РСР,   власних   національних  територій  самого   Українського народу  Української  РСР   та   власної   державної  території   самої   Самостійної  української держави  України; 

         / У підтвердження   вищенаведеного  ДИВИСЬ у  Відомостях Верховної Ради  України  наступне:

    1) Відомість ЦДАВО України ф.1, оп.28, спр.144, аркуш  6,  «про результати Всеукраїнського референдуму   Українського народу  1 грудня 1991 року/

    2) Постанову  ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та всеукраїнського  референдуму,   якою   дослівно   офіційно   підтверджено  наступне:

     -  «Відповідно  до ст.41 Закону України «Про всеукраїнський  та місцеві  референдуми»,   на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах  Президента України та з всеукраїнського референдуму  п о с т а н о в л я є :  АКТ проголошення  незалежності  України  вважати підтвердженим.»;          

     -  Офіційно   підтвердженим   саме   в  частині   офіційного    створення  Самостійної  української держави  України,  а   НЕ   самої   «УКРАЇНИ»,  як  правонаступника   Української  РСР у складі  СРСР»;

      5) Відсутність    у  Відомостях Верховної Ради України   періоду    1 грудня  1991 року    та  23 липня  1996   року    офіційних  доказів    Верховної  Ради  України   1 -го  або  2-го   скликання   доказів   офіційних  результатів  жодного   Всеукраїнського референдуму Українського народу   Самостійної   української держави України  з   питання   офіційного  підтримання    самих     положень    ст.1    Конституції  України  від    28 червня  1991 року,  в  частині,   що   Самостійна  українська держава  України,   є   «УКРАЇНА,  як  суверенна і незалежна, демократична , соціальна, правова держава». 

       Тому  всім   вищенаведеним  сьогодні  офіційно пояснюється  саме  чому,  вищевказаний  нікчемний  «Господарський «СУД» Черкаської області»  саме  офіційно  припиненої   1 грудня  1991 року   « УКРАЇНИ як Української РСР,    в   дійсності   ніколи   офіційно   не створювався жодним розпорядчим АКТом   жодного    конституційного Президента  України,  -  офіційну    основу    якого     безпосередньо   складали     не   тільки    конституційні    положення   розділу  2  ст.103  та  положення   ч.23 розділу 1 ст.106  Конституції  України   від 28 червня  1996 року,    а   і   офіційні   положення    розділів   1  та 7  самої  преамбули   Конституції України  від 28 червня  1996 року;  

         - Тільки  конституційні  Громадяни  України  всіх  національностей   Українського народу   Самостійної   української держави України,  а  не  самі     професійні   колаборанти   -   з  нікчемних  та  неконституційних  «Громадяни  України  всіх  національностей  віртуального «Народу України» -   з нікчемними   посвідченнями  особи  з найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних  РВ «УМВС України»;   

          Таким  чином  вищенаведеним   вже   повністю  документально  підтверджується   що  24 серпня 2020 року   «судовий орган»  вищевказаного  нікчемного «Господарського  суду Черкаської області»  у   його   вищевказаній   незаконно  порушеній    справі,    незаконно  складався     тільки     з   самих      нікчемних    осіб,   -   неконституційних   «Громадян України  всіх  національностей    віртуального «Народу України»,    які      в   дійсності         ніколи    та     офіційно   не призначалися    та   офіційно   не  обиралися   після  1 грудня 1991 року    у межах   державної території   Самостійної української держави України,   тим    більше  після  23 липня  1996 року   її    конституційними    строковими  та  безстроковими   професійними суддями,  у відповідності   з  розділом    1 ст.128  Конституції  України від 28 червня 1996 року,  -   тільки    за   офіційної   участі    самих     конституційних  Президентів України  та  конституційних   Народних депутатів України  конституційного скликання,   -     за    офіційної   участі    найвищих      службових   осіб    дійсної    конституційної   виконавчої    та    законодавчої   влади   Самостійної української  держави  України,  безпосередньо   та   офіційно   встановленої  резолютивною  частиною   АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року  та  офіційним  Рішенням    №  17  пленарного  засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради Української РСР   12-го конституційного  скликання,  -   про  офіційне  створення  Самостійної   української держави України,  а   не  самої  «УКРАЇНИ»;

       Тому  у   підтвердження   самої    державної   зради    «Народних  депутатів України»    2-го   скликання   саме   у   ніч   з   27 червня  на 28 червня  1996 року,  шляхом    відвертого    невиконання   офіційної   ВОЛІ   Українського  народу   Української  РСР    1   грудня 1991 року   та   самої   офіційної   ВОЛІ   його  офіційного   правонаступника -    Українського  народу  Самостійної  української держави  України,     ДИВИСЬ   у  Відомостях Верховної Ради  України,   

         саму    Постанову  Верховної Ради України  від 28 червня  1996 року  № 255/96-ВР  «Про Указ Президента України  «Про проведення всеукраїнського  референдуму з питання   прийняття  нової  Конституції України»,   якою  офіційно  встановлено,  -  що «У зв'язку з прийняттям  Верховною Радою України   Конституції України  і  введенням її  в дію Верховна  Рада  України,  п о с т а н о в л я є :   -   Звернутися до  Президента до Президента  України з пропозицією   відкликати  УКАЗ Президента України  «Про проведення всеукраїнського  референдуму з питання прийняття нової  Конституції  України»;

         Тим більше,   ДИВИСЬ,    шляхом   її  порівняння   з   наступним:

       1)  З   Рішенням    Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005   «Про офіційне тлумачення положень частин другої , третьої, статті 5 Конституції України»  -  про  саму   конституційну  ОБОВ»ЯЗКОВІСТЬ  безпосередньо   самої   ВОЛІ  Українського народу  на його Всеукраїнському референдумі  1 грудня  1991 з підтримання  резолютивної  частини  АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року   та    самої  ВОЛІ   тільки  його   конституційних  Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української держави України,   безпосередньо   та   офіційно  встановлених    самими    положеннями   розділів  1  та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від 28 червня 1991 року;    

      2)  З  офіційними  висновками   Конституційного суду  України  у  його  Рішенні  від 16 квітня 2008 року №  6-рп/2008  у справі № 1-2/2008 « за конституційними поданнями   Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України  (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) -   про  саму  обов'язковість  виконання   положень  ст. 94 КПК України,    конституційним  Президентом  України    та   конституційним   Головою  Верховної   Ради  України   конституційного скликання   після   прийняття   Законів,   для    їх    наступного    офіційного  саме   публічного   введення  в  дію.   

     3) З  офіційними  висновками   Конституційного суду України  у його   Рішенні    № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»; -    Якими останній   становив  саму   неконституційність   прийняття  Конституції  України   від  28 червня  1996 року  безпосередньо  в  самому пленарному  засіданні  Верховної  Ради  України 2-го  -   неконституційного скликання,    так    як   Верховна  Рада  України,   у  положеннях   ст. 85 Конституції  України від 28 червня  1996 року    не наділена     конституційними   правами  та  конституційними   повноваженнями,    самостійно   приймати    Конституцію  України  від   28 червня  1996 року,    безпосередньо    у     своєму   пленарному    засіданні,   тим   більше  у   НІЧ  з  27 на 28 червня  1996 року;

      Та   офіційно   ВИЗНАВ     конституційним     тільки     саме     її    прийняття       в    частині    самого   публічного   та   офіційного    визнання   самою   Верховною Радою України   2-го  скликання    тільки   самої    конституційної   установчої  влади  безпосередньо  тільки  Українського  народу  Самостійної  української держави  України,    як   єдиного,   неподільного   унітарного   конституційного  джерела    всієї  конституційної   державної  влади  та  місцевого  самоврядування,  безпосередньо   встановлених   положеннями  ст.5  Конституції України  від  28 червня  1996 року,  -   офіційну   основу   яких   безпосередньо    складають   положення   розділів   1  та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від 28 червня 1996 року  та   сама   резолютивна   частина   Акту проголошення  незалежності  України   від    24 серпня  1991 року;

        Та,  останнім   офіційно    підтвердив   саму  конституційність    тільки   Громадян України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української держави України, безпосередньо  встановлених   положеннями    розділів 1  та 7  самої   преамбули  Конституції  України  від   28 червня 1996 року    та   резолютивною частиною  Акту проголошення  незалежності України  від 24 серпня  1991 року.

         Тобто,   як     офіційну  основу     самих    територіальних   громади  Українського народу  СІЛ,СЕЛИЩ, МІСТ районного центру, МІСТ обласного значення, МІСТ  обласних  центрів без  районного поділу,  та  РАЙОНІВ  міст  обласних  центрів  з районним  поділенням   Самостійної   української  держави  України;

      Тобто   офіційну   основу    ЯКОЇ    складає    сама     резолютивна    частина     Акту  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року    та   офіційні   положення   розділів  1   та  7  самої   преамбули  Конституції України від  28 червня 1996 року;  Та  спільну  ОСНОВУ  яких   безпосередньо   складає    саме   офіційне   Рішення   № 17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради  Української  РСР  12-го конституційного скликання, -    про створення Самостійної  української  держави  України, а   не   самої   «УКРАЇНИ»,   як  Української РСР»;  

      У  підтвердження   вищенаведених обставин  ДИВИСЬ   офіційні  висновки  Рішення   Конституційного Суду   України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 по справі  № 1-16/2002 «про об'єднання  територіальних  громад»;  -  яким було  офіційно   визнано    неконституційним  саме   об'єднання територіальних  громад  Українського  народу   СІЛ та СЕЛИЩ,  а  також  РАЙОНІВ  міст обласних  центів  з районним   поділенням  Самостійної  української  держави  України   як   офіційного   правонаступника   Українського   народу  Української  РСР,  тим більше  у відсутність   доказів    проведення   їх   місцевих  референдумів  за   офіційною  участю   тільки   самих    конституційних  Громадян  України  всіх  національностей    Українського народу Самостійної  української держави України,  -  як   тільки     офіційно   встановлених  положеннями   розділів 1 та 7 преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року; 

        Так   як    неподільні    адміністративні   території     їх   СІЛ,  СЕЛИЩ,  МІСТ районних  центрів,  МІСТ  обласного значення,  МІСТ  обласних центрів  без  районного поділу,  та    РАЙОНІВ  міст обласних  центів  з районним  поділенням  Самостійної української  держави  України, мають офіційний  статус адміністративних  національних   територіальних  одиниць   безпосередньо     офіційно   створених    ще    Постановами   Верховної   Ради Української РСР;

       Та   що    їх    «неконституційними    об'єднаннями»      незаконно     руйнується  не  тільки  сам  конституційний  -  національно  традиційний  адміністративний  територіальний  устрій  самого  Українського  народу Самостійної української держави України, а  і   безпосередньо офіційно встановлений  положеннями Розділу ІХ «Територіальний устрій України» Конституції України  від  28 червня 1996 року;

       А  з  цим    і  незаконно   руйнується     саме   конституційне  -   традиційне   місцеве   самоврядування   територіальних  громад  Українського народу  СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ   районних  центрів,  МІСТ обласного значення,  МІСТ обласних центрів та  РАЙОНІВ  міст обласних центрів  з районним  поділенням  самої  Самостійної української держави України, - як   офіційних адміністративно  територіальних  суб’єктів  конституційних   прав   та  конституційних  повноважень   Українського  народу   Самостійної  української держави України,  конституційну  ОСНОВОЮ  яких  є  безпосередньо   конституційні  Громадяни  України  всіх  національностей  тільки  Українського народу  Самостійної  української  держави  України,   -  офіційно   встановлені   положеннями  розділів 1 та 7 самої  преамбули    Конституції України  від 28 червня 1996 року,   та   положеннями   розділу 1 ст.10, розділу 1 ст.13 та  розділу 1 ст.17 Конституції  України від  28 червня  1996 року,    а   не  самі   колаборанти   -    нікчемні   «Громадяни  України  всіх національностей  віртуального «Народу України», згідно   своїх    нікчемних  посвідчень   особи  з найменуванням   «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних  РВ «УМВС України», саме  офіційно  припиненої  ще 1 грудня  1991 року     «УКРАЇНИ,  як Української РСР»; 

     -   Які    свідомо   були     незаконно виготовлені   та   незаконно  поширені     в   період   26 серпня  1991 року  та  1  липня  1992 року   у межах   державної  території  Самостійної  української держави України,  з   метою   БУДЬ- ЗАЩО  прийняти    кравчуківську     «Конституції України»  від  1 липня  1992 року   в  незаконних   інтересах   тільки   окремої    групи  державних   заколотників,    які    на чолі  з  Кравчуком  Л.М.,   26 серпня  1996 року  самі   себе   незаконно  проголосили «нікчемними» Громадянами України  всіх  національностей  віртуального  «Народу України» ; 

       Тобто   з    розрахунком   на    саму   кравчуківську     «Конституцію  України»  від  1 липня  1992 року,     яка    стала     відразу    «офіційною   незаконною     основою»    для    самого     всім    відомого    нікчемного    та    скандального    Кодексу  України     «Про надра»   та    для   Закону України   «Про державну службу України»,   -    безпосередньо   прийнятих    та  тільки    для   самих   нікчемних  «Громадян  України  всіх національностей   віртуального  «Народу України»  а   не   для   самого  Українського  народу  Самостійної   української держави України  як   офіційного  правонаступника  1 грудня 1991 року   Українського  народу  Української  РСР;

      -  Вже   ОСТАННІМ   повністю   викриваючи    саме     нікчемних   «Президентів України» -  Кравчука Л.М. та  Кучму Л.Д.,    у     відкритому     та   незаконному    посяганні      не   тільки    на    національну   державність    Українського народу   Української  РСР   та  його  правонаступника  1 грудня 1996 року  Українського народу  Самостійної української держави України,    у   межах   її   державної   території,   а   і    на  саме     національне   багатство  Українського народу  Самостійної української держави України, безпосередньо  встановлене  положеннями   розділу   1  ст.13  Конституції  України від 28 червня 1996 року,  та   тільки   на   її    конституційне   громадянство,  - тільки  конституційних  Громадян України всіх  національностей Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановлених  положеннями  розділів  1 та 7 самої преамбули Конституції України  від 28 червня  1996 року;  -  які   РАЗОМ,   є     самою  конституційною   основою    самої    Конституції України  від  28 червня  1996 року;   

        Так  як    тільки   конституційні  Громадяни  України всіх  національностей Українського народу Самостійної української держави України,    є     саме    тією      конституційною   основою   не тільки     всієї    конституційної   законодавчої,  виконавчої,   судової   влади   та   місцевого  самоврядування   Українського  народу  Самостійної  української  держави  України,  офіційно   встановлених   положеннями   Розділу ІV «Верховна Рада України»,  Розділу V «Президент України», Розділу  VІ  «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», та   Розділу VІІІ «Правосуддя»   Конституції України  від 28 червня 1996 року  а і  конституційною  основою  самої  Самостійної  української  держави  України,  безпосередньо встановленої  резолютивною  частиною  АКТу  проголошення   незалежності  України   від  24 серпня  1991 року  та  офіційним  Рішенням №17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради  Української  РСР  12-го конституційного  скликання.  

      У підтвердження    вищенаведених  обставин    саме    в    частині   відвертого   посягання   на   національну державність   Українського народу   Української РСР  та   його  правонаступника  1   грудня  1991 року   Українського народу  Самостійної української держави України,  а також,   на    його     національні  території ,     та    на      його    національне   багатство    -   безпосередньо   встановлене  положеннями   розділу 1  ст.13  Конституції  України від 28 червня 1996 року,  ДИВИСЬ  у   Відомостях  Верховної Ради  України   за  вище   вказаний  період,    наступне:

     1) Положення  ст.4  Закону  УРСР «Про Президента Української  РСР»  від  5   липня 1991 року № 1295-12  засвідченого  Головою Верховної Ради  Української  РСР – Кравчуком Л.М.,  , якими  встановлено, - що « При вступі на посаду  Президент  Української  РСР  проголошує  присягу  такого змісту ,  - «Урочисто присягаю  народові  України  при здійснені повноважень Президента України ….»  -  а не  Українському народу  Української РСР;

   2)  Постанову  Президії  Верховної Ради  України від 26 серпня 1991 року № 1442-12 «Про звернення Президії  Верховної Ради України  до  Громадян України всіх національностей  державоутворюючих  націй»; -  а не  до   Українському народу  Української РСР

    3) Положення   ст.17 «Присяга державних службовців»  ЗУ «Про державну службу»  

від  16 грудня 1993 року  N 3723-XII,  -  що «  Громадяни України,   які  вперше  

зараховуються  на  державну службу, приймають Присягу такого змісту:

     "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто  присягаю,  що  буду  вірно  служити   народові   УКРАЇНИ,   суворо дотримувати Конституції та законів України»

    4) Положення   ч.1 розділу  3 ст.1 «Службова дисципліна»   Дисциплінарного 

Статуту національної поліції  України  від 15 березня 2018 року  № 2337-VІІІ,  -     

якими      незаконно  встановлено,   

       -  що  « 1) бути вірним  Присяги  поліцейського, мужньо і вправно служити  народу  УКРАЇНИ»   (????????!!!!);

   5)  Відсутність  у Відомостях  Верховної Ради  України,  періоду 24 серпня 1991 року та  2 липня 2015 року  жодного  офіційного  пленарного   розгляду  та   прийняття   жодного   Закону України  «Про міліцію»; 

   6)  Перехідні  та  прикінцеві  положення  Закону  України  «Про Національну поліцію»  від  2 липня 2015 року № 580-VIII,   якими   офіційно   встановлено,

      -  «Визнати такими, що втратили чинність: Закон Української РСР  "Про міліцію"  від  20 грудня 1990 року  N 565-XII /  (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами)  та  Постанова  Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21);

     Тобто,  який    в дійсності  втратив   чинність   тільки   2 липня  2015 року; (?????!!!)

     Більше  того,   ДИВИСЬ   останнє   у   вищенаведеному   шляхом   порівняння  з  наступним :

     1)   З   другою сторінкою   «Посвідчення  особи»   з  назвою «Україна – Паспорт»  віртуального  РВ «УМВС України», належного безпосередньо   неконституційному  -    непрофесійному   судді   «Господарського  суду  Черкаської  області»  - Скибі   Г.М.,   що  також  далі  буде  повністю  офіційно  підтверджено  доказами   станом   які   в    суді   вже  не доводяться;

     2) З перехідними  положення  пропорційного – неконституційного  Закону України  «Про Кабінет Міністрів України» від  21 грудня 2006 року  № 514-V, -  якими   офіційно   встановлено  «  2. Визнати таким,  що втратив чинність, САМЕ   21 грудня 2006 року,   Закон Української РСР "Про Раду  Міністрів  Української  РСР"  (4157-09 ) (????!!!);

     3) З  примірником  офіційної  присяги   держслужбовця  Скиби Г.М.     на адресу   віртуального   «Народу України,     згідно    його    трудової  книжки   на  посаді  службової  особи   неконституційної   «Державної   судової  адміністрації   України»    -   саме   виконавчої  влади   «УКРАЇНИ»,    а    не    конституційної    судової  влади ,   тим більше   на   посаді    просто   «судді»   офіційно  не утвореного  «Господарського  суду  Черкаської області»    у    його  особовій справі,    -    вже    після   дати    23 липня 1996 року;  

     -   Це   притому    не  зважаючи,   що    віртуального   «Народу України»   і   близько   НЕ МАЄ  у  офіційному тексті   Конституції України  від 28 червня  1996 року та   у  документах  самого  Держкомстату  Української  РСР та  СРСР;

    4) З  положеннями   розділу 2 ст.3  Розділу  1 «Загальні засади конституційного ладу»  вищевказаної   Конституції України   від  1 липня 1992 року,   -   де   « народ України   складають  громадяни  України всіх національностей»;   -   тільки   без  Українського народу  Української РСР   та   його  офіційного  правонаступника   після  1 грудня  1991 року, -  Українського народу  Самостійної  української держави України;

   5) З положеннями  розділу 5  ст.3  Розділу  1 «Загальні засади конституційного ладу»  Конституції України   від  1 липня 1992 року,  -   де  « Від імені  народу України  можуть виступати виключно  національні  Збори  УКРАЇНИ» ;   -   до яких   Український   народ    Української РСР   та   його  офіційний   правонаступник   1 грудня  1991 року  Український  народ  Самостійної  української держави  України,  не мають   жодного та  офіційного  відношення;

       6)  З  положеннями   ст.4  «Власність на надра» Кодексу України  «Про Надра» від 27 квітня 1994 року   ВР№ 133/94  станом  на   1 серпня 1998 року,   якими  безпосередньо  офіційно  встановлено, - що  «Надра є виключною власністю народу України  і надаються тільки  у користування. Угоди або дії , які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України  на надра є недійсними. Народ України  здійснює право власності на надра через Верховну Раду України , Верховну Раду Республіки Крим  і місцеві Ради  народних депутатів;  (?????!!!) 

       7)  З  положеннями   1-го речення  ч.1 стор.1   офіційного  Розпорядження Голови Верховної Ради України  від   11 листопада 1991 року № 1805-ХІІ, -  Кравчука Л.М.   про наступне, -   « ч.1 З метою практичної   реалізації ідеї Дж. Сороса. підтриманої членами Консультативної – дорадчої ради стосовно розробки проекту міждержавної угоди про принципи організації системи взаємних розрахунків ……..» ???????!!! 

        Також    у   підтвердження    саме  таких    вищенаведених   незаконних    обставин    ДИВИСЬ  саме  ЄДРПОУ  та  витяги   ДРСУ   самого   «Господарського  суду  Черкаської  області»   з   наступним:

     1.  Витяг  ДРСУ  з  ЄДРПОУ  № 18586099 станом на 25 квітня 2014 року,   юридичної   особи  з  найменуванням  «Господарський суд Черкаської області»,   як  органу  державної влади,     яким   офіційно   встановлено   наступне :

    1) Центральний  чи місцевий орган    виконавчої влади   до сфери   управління якого  належить  державна  установа з найменуванням  «Господарський суд Черкаської області»: -  26255795 Державна судова адміністрація України;

    2) Перелік засновників та учасників юридичної особи з найменуванням  «Господарський   суд Черкаської області» :  відомості відсутні;

    3)  Статус відомостей  про юридичну  особу   з найменуванням  «Господарський суд Черкаської області» :   відомості  не підтверджено;

    4) Назва установчого документа  юридичної особи  з найменуванням  «Господарський суд Черкаської області» :   відомості  відсутні.

                                                          ---

      Таким  чином  першою   непереборною  сили   процесуальних  обставин   самої   нікчемності   та   неправосудності   Рішення  від   14 липня  2020  року Господарського  суду  Черкаської  області    у   його    вищевказаній  незаконно   порушеній    справі  № 925/614/20,      є    саме    незаконне    та     безпідставне    його    прийняття   саме   « Іменем  УКРАЇНИ»;

       Це притому  що  останнє   незаконно  відбулося    не зважаючи   на  саму    відсутність   жодних   офіційних    доказів   жодного   офіційного   існування  самого   МАНДАТУ  Українського народу  Самостійної української держави  України,     на    його   Всеукраїнському    референдумі    з  питання  прийняття   Конституції  України    від  28 червня  1996 року   в   частинах   її   конституційної  виконавчої,  законодавчої та  судової  влади   саме  як  «УКРАЇНИ»,   тим більше   у   самих   положеннях   ст.1  Розділу  І «Загальні засади»  та   розділу  5  ст.124 Розділу VІІІ  «Правосуддя»  Конституції України від 28 червня  1996 року;

      Де  вищенаведеним  викривається   існування   офіційної   судової   заборони     Конституційного  Суду України   з  офіційного  використання   неконституційними  суб'єктами   нікчемної  судової  влади  «УКРАЇНИ, як  Української РСР»,   у  відсутність   МАНДАТУ   Українського народу  Самостійної  української держави України,   самого   використання   їх   нікчемними   судовими  органами, -   у нашому випадку  офіційно  не утвореного  нікчемного  «Господарського  суду Черкаської області»   у  своїх    «судових   рішеннях»    самих    офіційних  положень  розділу 5 ст.124 Конституції України  -   в   частині  їх   постановлення  саме      «Іменем УКРАЇНИ»,   а  не    Іменем   Українського народу;   -   Не  зважаючи  що  останнє   є  офіційно  встановленим   самими   положеннями   розділу  1 самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року,  -    вже   підчас   прийняття   наступних   її    законів,   та   як   офіційне   підтвердження   офіційного    визнання  самою   Верховною Радою України,   у нашому   випадку,  тільки   його   самої  установчої   конституційної  судової  влади,  -    яка   незаперечно   та   повністю  ще раз    офіційно  підтверджується   самими   положеннями  розділу 4 ст.124   Розділу VІІІ  «Правосуддя»  Конституції України від 28 червня  1996 року;

      - Положеннями  яких   службові  особи  конституційного  державного  судочинства,     -   безпосередньо    встановленого    положеннями   розділу  3 ст.124  та  розділу  1 ст.128   Конституції України  від 28 червня 1996  року,   не мають  жодних   конституційних  прав  та конституційних   повноважень   для  офіційного   виходу   у   нарадчу  кімнату  з   питань  конституційного  правосуддя,  офіційно   встановленого  положеннями  розділу 4  ст.124 Конституції  України,   безпосередньо  самому   Українському  народу  Самостійної української  держави  України  та  тільки  його   конституційним  Громадянам  України  всіх  національностей   Українського народу Самостійної української держави  України,   офіційно  встановлених   положеннями  розділів 1 та 7  самої  преамбули  Конституції  України  від  28 червня  1996 року;

     Так  як  службові  особи  конституційного  судочинства   офіційно   встановленого      ч.3 ст.124  Конституції  України   від    28 червня 1996    року,     ні   за яких  конституційних   обставин   НЕ МОЖУТЬ    у відсутність  МАНДАТУ  Українського народу   Самостійної української держави України,   -   його   спеціального  доручення,      самостійно   брати   на себе    конституційні   права  та  конституційні  повноваження  безпосередньо  належні  Українському   народу  Самостійної української держави України,   у відповідності   з   положеннями     ст.5   та  розділу  4  ст.124 Конституції  України  від 28 червня 1996 року,  в частині  офіційного здійснення   конституційного  правосуддя    тим більше   у самих    справах    самого   конституційного  права  власності  Українського народу  Самостійної української держави України,   на  самі    конституційні  предмети    та    об'єкти,  

     -  які   безпосередньо   та  офіційно   встановлені   положеннями  розділу 1 ст.13 Конституції України, та  положеннями  ст. 324 «Право власності Українського народу» ЦК України,   як саме  національне  багатство   Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановленого положеннями   розділів  1 та 7 самої преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,  -  офіційною  основою  яких  є  сама  резолютивна  частина  АКТу  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року  та  саме  офіційне Рішення № 17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00 Верховної Ради Української РСР  12-го конституційного скликання.   

      Тим    більше   останні   за жодних   обставин   НЕ МОЖУТЬ  здійснювати  конституційне  правосуддя  Українського народу Самостійної української держави України,     у   незаконних     інтересах       фізичних  осіб  без   національності   з нікчемними   посвідченнями  особи  з найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних РВ «УМВС України»    -  не конституційних  «Громадян  України  всіх національностей  віртуального «Народу України»; 

     А тим більше  не можуть   останнє  робити    в   інтересах    господарюючих  суб'єктів   нікчемного  приватного  та  публічного  права   офіційно  припиненої  1 грудня 1991 року  самої  «УКРАЇНИ» як Української РСР,    та    їх   органів   віртуального  та    неконституційного   місцевого  самоврядування   безпосередньо  самого   нікчемного «Народу України»;

    Так як   такі    дії  ОСТАННІХ  та   вже   БУДЬ-КОГО,   у межах   державної  території  Самостійної української держави України,  одразу   набудуть   ознак   закінченого  злочину   безпосередньо  встановленого  положеннями  розділу 1 ст.111 «Державна зрада»  та  ч.5 ст.191 «Привласнення , розтрата  майна або заволодіння  ним  шляхом зловживання службовим  становищем» КК України,  та   у нашому випадку, шляхом  закінченого  злочину,  безпосередньо  встановленого  положеннями  ч.4 ст.382 «Невиконання  судового  рішення»  та  ч.2 ст.375 «Постановлення  суддею (суддями) завідомо  неправосудного вироку, рішення ,  ухвали або постанови» КК України.        

      У підтвердження  існування  саме  таких   незаконних  обставин   ДИВИСЬ  розділ   1  та 7   преамбули Конституції України  від   28 червня  1996 року   та  розділ  1 ст.8  Конституції  України  від   28 червня  1996 року,  згідно  положень   яких   конституційна  Верховна Рада України  конституційного  скликання,     приймає  ЗАКОНИ     тільки    за    офіційної  участі    конституційних   Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної  української держави  України   та  тільки   від   ІМЕНІ   її    Українського народу,     та  тільки   такі   ЗАКОНИ   в    основі  яких   є   безпосередньо  сама  Конституція  України  від  28 червня  1996 року,    сама  установча   конституційна  влада  тільки   самого  Українського  народу  Самостійної  української держави  України,   та  тільки  самих  конституційних  Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української  держави України, безпосередньо офіційно    встановлених  положеннями  самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року;    

      Другою  непереборною  сили   процесуальних  обставин   самої   нікчемності   та   неправосудності   Рішення  від   14 липня  2020  року Господарського  суду  Черкаської  області    у   його    вищевказаній  незаконно   порушеній    справі  № 925/614/20,      є    саме   незаконне    виготовлення    самого    нікчемного    Рішення  від   14 липня  2020  року    офіційно    не утвореного  «Господарського  суду  Черкаської  області,    грубим   порушенням     не тільки    положень   розділів  1 та  7  самої  преамбули    Конституції  України  від  24 серпня  1996 року,  а   і самих  положень  розділу  4 ст.124  Конституції   України;

       Тобто,   шляхом    свідомого   не  виконання      жодних    офіційних   висновків    Конституційного суду України  у  його  Рішенні   № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»,  в ЧАСТИНІ,  самої  конституційної  необхідності   невідкладного    прийняття     Конституції  України    від   28 червня  1996 року,  на  Всеукраїнському  референдумі  Українського народу Самостійної   української держави України,   з метою   зняття   вже   існуючих   відповідних судових  заборон  самого  Конституційного СУДУ України  на саме       офіційне   використання   БУДЬ-КИМ,  саме   тієї    конституційної    виконавчої ,   законодавчої  та   судової    влади  -  яка    безпосередньо  встановлена    положеннями   ст.1  Розділу 1 «Загальні засади», Розділу ІV «Верховна Рада України»,  Розділу V «Президент України»,   Розділу VІ «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» та  Розділу VІІІ «Правосуддя»  Конституції України   від 28 червня  1996 року;

      Так як   конституційна  виконавча,  законодавча  та  судова   влада,  безпосередньо  та   офіційно    встановлена  положеннями   ст.1  Розділу 1 «Загальні засади»,   Розділу ІV «Верховна Рада України», Розділу V «Президент України»,   Розділу VІ «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» та  Розділу VІІІ «Правосуддя»  Конституції України   від 28 червня  1996 року,    ще   до   цього часу,   залишаються    без  офіційного  МАНДАТУ  Українського  народу  Самостійної української держави України, а  тому  за   цих   незаконних    та  непереборної   сили      обставин   є   вже   конституційно    офіційно   не створеною, -  є  нікчемною   та    неконституційною;

      Тому    конституційна  законодавча , виконавча  та  судова  влада   безпосередньо     встановлена  положеннями   ст.1  Розділу 1 «Загальні засади»,   Розділу ІV «Верховна Рада України», Розділу V «Президент України»,   Розділу VІ «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» та  Розділу VІІІ «Правосуддя»  Конституції України   від 28 червня  1996 року,    ще   до цього    часу     залишаються    офіційно   та  повністю    невизнаними   не тільки    Рішенням   Конституційного Суду України    № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»,  а    і   самим   Українським народом  Самостійної  української держави України  на його Всеукраїнському  референдумі,  тим більше   офіційно  невизнаними     безпосередньо  самими  його   конституційними  Громадянами  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави України, у спосіб  безпосередньо  та   офіційно  встановлений  положеннями  ст.71 Розділу ІІІ «Вибори. Референдум» та  розділом  1 ст.156 Розділу ХІІІ «Внесення змін до  Конституції України» Конституції України  від 28 червня 1996 року;

      А  тому    сама   нікчемна   законодавча , виконавча  та  судова  влада   самої   офіційно  припиненої    1 грудня  1991 року    «УКРАЇНИ, як Української РСР» та  її  неконституційних та нікчемних «Громадян  України всіх  національностей  віртуального   «Народу України»,   ще сьогодні   залишається   офіційно   невизнаною    не тільки   Українським  народом   Самостійної української держави України,     а   і   безпосередньо   самими   її   конституційними   Громадянами України   всіх  національностей  Українського народу   Самостійної  української  держави України,   -  безпосередньо   встановленими   положеннями  розділів 1 та 7 самої  преамбули  Конституції  України  від 28 червня  1996 року.

       Де  останнім    вже   повністю    звільняється   від   доказування    що   у    цьому  випадку    на     жодного    неконституційного   «Президента  України»,      періоду  23 липня 1996 року  та    14 липня  2020 року,  та   на  жодних  з  450-ти      неконституційних    Народних депутатів України,    -    3-го, 4-го,5-го, 6-го,7-го,8-го та 9-го  саме пропорційного – неконституційного  скликань,  та   на   жодного   ними     незаконно    призначених  та  незаконно   обраних    неконституційних     та   непрофесійних   «суддів»,   згідно   їм   офіційно   належних   нікчемних  посвідчень особи  з  найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних РВ «УМВС України»  -   неконституційних «Громадян  України всіх національностей  віртуального «Народу України»,   вже  у  жодному   випадку    не  поширюються   жодні   конституційні    права   та    конституційні     повноваження   безпосередньо   та   офіційно   встановлені   тільки     самим     конституційним  Громадянам  України   всіх  національностей Українського народу  Самостійної  української держави України,  тим більше   не тільки  положення   розділів  1 та 7 самої   преамбули  Конституції  України  від 28 червня  1996 року,    а    і   положеннями    розділу  2   ст.76,  ст.79, розділу 1 ст.80,  ст.85,   ст.95,  розділу 1 та 2 ст.102, розділу 1 та 2 ст.103, ст.104, розділів  1, 2 та 3  ст.105, ст.106, ч.5 ст.124, ст.126, ст.128 та ст.149 Конституції України  від 28 червня  1996 року;

     Так   як    цьому    непереборною     конституційною    перешкодою   є   до цього часу   самі    вищевказані   положення   розділів  1   та  7 самої   преамбули  Конституції  України  від 28 червня  1996 року,    та     самі    положення    розділу 1 ст.10, розділу 1 ст.13, розділу  1 ст.17 Конституції  України  від  28 червня   1996 року; 

     Тому   сама    незаконна  -  « офіційна   діяльність»   нікчемних  «судових  органів»  офіційно   не утвореного     нікчемного  «Господарського  суду  Черкаської області»  у вищевказаній   його  господарській справі,   -  «ІМЕНЕМ    «УКРАЇНИ»,    вже  більше   ніж   суперечить    положенням   розділів  1 та 7 преамбули  Конституції  України  від 28 червня  1996 року,    та  є    вже    більше    ніж    сам   закінчений   злочин  безпосередньо  встановлений  положеннями  ст.111 «Державна  зрада»  та  ч.4 ст.382 «Невиконання судового рішення» КК України,  та    сам   замах   на  злочин,    встановлений   положеннями  ст.109  «Захоплення ……державної влади» КК України  Конституції  України. 

      Де  ще  одним   підтвердженням   офіційного   існування   саме  таких   незаконних   обставин   у   вищевказаному   нікчемному    Рішенні  від   14  липня  2020 року   Господарського  суду   Черкаської області  у  складі:  головуючого – просто судді Скиби Г.М.,   за  участю секретаря судового засідання Романенко Л.В.,   є   безпосередньо  наступне а саме:

      По-перше,  їх   самі   нікчемні   посвідчення особи  з  найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»   віртуальних РВ «УМВС України»  -    тільки   самих   неконституційних «Громадян  України всіх національностей віртуального  «Народу України»;

      По-друге,  сама  відсутність   у   Віснику   Президента України   періоду  23 липня  1996 року    та   14  липня  2020 року    жодного офіційного  розпорядчого АКТу  жодного  конституційного   Президента  України,    офіційно   встановленого   положеннями    п.23 розділу 1 ст.106 Розділу  V «Президент України»  Конституції України  від  28 червня  1996 року,    -    про створення   «Господарського  суду  Черкаської  області»   як   державної    установи    конституційної   судової  влади   безпосередньо  встановленої  резолютивною частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року та  положеннями   Розділу VІІІ «Правосуддя»;  за   адресою   вул. Шевченка,307,   у Придніпровському   районі міста Черкаси.

    По-третє,  сама    відсутність   у   Віснику   Президента України   періоду  23 липня  1996 року    та   14 липня   2020 року,    жодного офіційного  розпорядчого  АКТу   конституційного  Президента  України,    безпосередньо   встановленого  положеннями  ч.3 розділу 2 ст. 81 «Види юридичних осіб» ЦК України    -   про створення   юридичної  особи  публічного права  Самостійної української держави України, безпосередньо  встановленої  резолютивною частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,  з   найменуванням   «Господарський суд Черкаської області», за юридичною адресою  вул. Шевченка,307, у Придніпровському районі  міста Черкаси  Самостійної  української держави  України.

     По-четверте,   самі  положення   розділу   2 ст.106 «Президент України» Конституції України,   якими   офіційно   встановлено, –  що « конституційний  Президент України  не може передавати свої повноваження іншим особам або органам».

    По-п'яте,  самі   положення  ч.3 розділу 2 ст. 81 «Види юридичних осіб» ЦК України,   якими  офіційно  встановлено  -  що  конституційний  Президент  України   своїм  розпорядчим    АКТом   утворює  тільки   одну  юридичну  особу  публічного права,   –  що конституційний  Президент України  ненадійний  офіційними   правами  створювати   тільки   одним   своїм   розпорядчим  АКТом   одночасно    дві    та    більше  юридичних  осіб  публічного  права  з  назвами  різних  державних  установ   конституційної   судової   та    виконавчої  влади,  тим   більше   у   відсутність   їх   установчих  документів   та   самих   їх   офіційних   юридичних  адрес.

   По-шосте,  самі  положення   ч.23 ст.106  розділу 1  Розділу V  «Президент України»  Конституції  України   від 28 червня 1996 року,    якими  офіційно встановлено,  -   що « Президент України, ……23) утворює суди  у визначеному законом  порядку»;

   По-сьоме,  самою відсутністю  у  Відомостях  Верховної Ради  України  офіційних  доказів  жодного  офіційного  прийняття   Верховною  Радою України  1-го  скликання   та  офіційної   публікації   самого   ЗУ «Про господарський суд»,   -   про   який   безпосередньо   та   офіційно  ведеться  мова  у  положеннях ч.1 ст.4 «Законодавство, яке застосовується при вирішення господарських спорів» «Господарського процесуального кодексу України»   від   6 листопада 1991 року № 1798-ХІІ  та  у  положеннях     ч.23 ст.106  розділу 1  Розділу V  «Президент України»  Конституції  України   від 28 червня 1996 року;

       -  Де  сама   офіційна    відсутність  ЗУ «Про господарський суд»   у    Відомостях  Верховної Ради  України,     за     весь    період    самого    їх    офіційного  існування,     і   є   саме  тією     непереборною  перешкодою    ще   до  цього    часу    жодному    конституційному   Президенту  України    та    БУДЬ-КОМУ,   щоб   саме    на законних    підставах,   безпосередньо  встановлених    положеннями  ч.23 ст.106  розділу 1  Розділу V  «Президент України»  Конституції  України   від 28 червня 1996 року,    дійсно   та   офіційно    утворити    не тільки    жодний    «Господарський   суд»  «Черкаської  області»,    як    державну    установу  конституційної   судової  влади  безпосередньо  встановленої   резолютивною  частиною  АКТу проголошення незалежності  України  від 24 серпня  1991 року  та  офіційними   положеннями  Розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції  України  від 28 червня 1996 року,  а і   як   саму    юридичну  особу     публічного  права   з     його    офіційною   назвою   та   юридичною  адресою  вул. Шевченка,307, у  Придніпровському  районі  міста Черкаси   Самостійної української держави  України,  -  а  не самої    «УКРАЇНИ».

    По-восьме, самою  відсутністю  у  Відомостях  Верховної Ради  України  офіційних  доказів  жодного  офіційного   прийняття   Верховною Радою  України   1-го скликання,   самого   « Господарського  процесуального  кодексу  України»   від 6 листопада 1991  року № 1798-ХІІ,  -  так   само   як  і  самого  Закону  України «Про господарський суд»;

      -  Де   саме  існування   саме    таких   незаконних  обставин    є    сама відсутність    офіційних   доказів    їх   дійсної   офіційної   публікації    у  Відомостях   Верховної  Ради  України,    яка    сьогодні   свідомо  навмисно,     ретельно   та   незаконно  замовчуються   та    офіційно   приховуються   нікчемними  «службовими  особами»   неконституційної   «Державної  судової  адміністрації  України»  -    не тільки  на  віртуальних   «державних посадах  самих   «непрофесійних суддів»   у нашому випадку  у   самому  нікчемному  «Господарському суді  Черкаської області»,  а  і  у  інших  йому   подібних, -   нікчемних  господарських,  адміністративних  та  цивільних, - не громадянських  та  невійськових,   судах   офіційно  припиненої  1 грудня  1991 року   «УКРАЇНИ» як Української  РСР.   

    По-дев'яте,  відсутністю  у трудовій книжці  нікчемної  службової  особи  Державної  судової  адміністрації  України  -   Скиби  Г.М.    на   посаді  саме «СУДДІ»  у вищевказаній  г/справі  офіційно   не утвореного  «Господарського  суду Черкаської області»,   жодних   офіційних  записів  його  офіційної участі   та  самого  Президента України  у  офіційно   призначених    урочистих  державних    заходах    з   прийняття    державної   присяги   саме   строковими     професійними     суддями,   офіційно   встановлених   положеннями  розділу 1  ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року  та  самою   відсутністю   жодних   офіційних  доказів   її  офіційного  складання   самим    Скибою  Г.М.  –  саме   як   професійним  суддею ,  безпосередньо  перед   самою  особою   конституційного   Президента  України.

      Так  як    офіційні  конституційні    повноваження   саме   конституційного   строкового  та  безстрокового  професійного  судді   а  не  просто  «СУДДІ»,  офіційно  виникають  та  офіційно   набуваються  тільки   за   самих   особливих  ОБСТАВИН    офіційного   складання    щойно   призначеним   професійним  суддею   самої    публічної   державної   присяги   конституційного   професійного   судді    тільки    перед   самою  особою   конституційного   Президента   України, -  офіційно   встановленого положеннями  розділу   2 ст.102 Конституції України від 28 червня  1996 року,  а    не   самим    неконституційним – пропорційним   Законом України   «Про  судоустрій  та статус  суддів»,  та   тільки  за   умов    офіційного   призначення    самих    урочистих  державних  заходів   саме   з  цього   питання    та    тільки    за   самої    умови     самої   персональної     участі    останніх    у    таких   урочистих  державних  заходах; 

      А    саме      таких     офіційних    доказів    за   участі   самого  конституційного Президента  України   та   Скиби Г.М.,    як    виявилося    останній   ніколи   НЕ МАВ  та  НЕ МАЄ  у  своїй  особовій  справі  та  у  своїй трудовій  книжці.

    У підтвердження вищенаведених  обставин  ДИВИСЬ  трудову  книжку Скиби Г.М.,  та   відсутність  у  ній  відповідних   та   наступних  офіційних  записів,  а саме:

    1)жодної Адміністрації Президента України, якими б офіційно   підтверджувалося     сама   процедура   прийняття   Скибою Г.М.   самої   державної  присяги   строкового   професійного  судді   перед  самою  особою  конституційного  Президента   України;

    2)  жодного  Управління  справами   Верховної  Ради  України,  якими офіційно  підтверджувалось  офіційне   обрання  самого   Скиби  Г.М    у самій  Верховній  раді України  конституційного   скликання,  саме   226-тьма  голосами  Народних депутатів України  4-го конституційного  скликання, - саме  безстроковим  професійним  суддею;     

    По-десяте,  самою  відсутністю   у Віснику Президента України  періоду  23 липня 1996 року  та  14 липня  2020 року   жодного   офіційного  Указу  конституційного   Президента  України,  -    у  відповідності  з  положеннями  розділу 1 ст.128 Конституції України  від  28  червня 1996 року,  про призначення  конституційного  Громадянина  України  всіх національностей   Українського  народу   Самостійної української держави України,   -   Скиби  М.Г.   саме   строковим   конституційним   професійним  суддею,   -    а  не просто  «СУДДЕЮ»    офіційно не утвореного  «Господарського суду Черкаської області»;

     По-одинадцяте,  самою  відсутністю  у  Відомостях Верховної Ради  України  жодного  прийнятого Закону України,   що   державні   органи    виконавчої  влади  «УКРАЇНИ»  з  найменуванням «Державна  судова  адміністрація України»,

      є  офіційно  наділена  конституційними повноваженнями та конституційними правами конституційного Президента України, безпосередньо встановленими  положеннями  ч.23 ст.106 розділу 1   Конституції України від 28 червня  1996 року,    -   в частині   самостійного    та    офіційного   утворення   у  межах   державної   території  Самостійної української держави України,   власних  «господарських  СУДІВ»  тим більше   як   офіційних  відділень  самої  «Державної   судової   адміністрації   України»   та   самостійного   офіційного    заведення      власних    непрофесійних «СУДДІВ»,  тим більше   тільки  з  самих  неконституційних   «Громадян  України всіх національностей «Народу України».

     По-дванадцяте, самою   відсутністю   у  положеннях  Розділу VІІІ «Правосуддя»  Конституції  України   від 28 червня  1996 року  жодних   офіційних    положень   про   саму   «Державну   судову  адміністрацію  України»,    саме   як    про   офіційну    державну   установу   конституційної   виконавчої   влади,    з   правами    автономного   та   самостійного  офіційного створення   власних    «господарських СУДІВ»  з  числа   неконституційних    та   непрофесійних    «СУДДІВ», тим більше    як   офіційних  суб'єктів    владних  повноважень   самої    виконавчої  влади   «УКРАЇНИ».

        По-тринадцяте,  самою   відсутністю   у Відомостях Верховної  Ради  України    жодної Постанови Верховної Ради України 4–го пропорційного – неконституційного  скликання   про  офіційне   обрання  -   Скиби  М.Г.   шляхом    голосування    неменше   226-ти  Народних депутатів  України,    у   відповідності   з   положеннями   ст.91  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,  саме  безстроковим     конституційним     професійним    суддею .  

       По-чотирнадцяте,   самим    Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 « за конституційним поданням 252 народних депутатів  України щодо  відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України  «Про внесення змін  до Конституції України»   від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV,  офіційно  визнано  неконституційними   пропорційні  вибори  до  Верховної  Ради України,  за формулою  ;

     «Усього обирається 450 народних депутатів України.

      З них 225  обирається  в  одномандатних  виборчих  округах на основі відносної більшості,  а

      225 - за списками кандидатів у  депутати  від  політичних  партій, виборчих блоків   партій   у  багатомандатному  загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного  представництва.;  

                                                           ---

      По-п'ятнадцяте,   саме  неконституційності   самої   Постанови  Верховної Ради  України  ІV пропорційного – неконституційного  скликання,    грубим  порушенням   положень   ст.91  Конституції  України  від  28 червня  1996 року, про  обрання  непрофесійного  судді  Скиби  Г.М.    тільки  голосами    225-ти    народних     депутатів   України,   які  обиралися   в  одномандатних  виборчих  округах на основі відносної більшості,   вже   безстроковим    «суддею»,  тобто –   безстроковим    непрофесійним  суддею,       у спосіб   вже   закінченого злочину який     безпосередньо  встановлений   положеннями  ч.4 ст. 382  «Невиконання судового рішення»  КК України,  -  якими  встановлено, що « Умисне невиконання  службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України»    -  карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох  років.»;                                               

         Де  офіційним   підтвердженням   саме   такого   незаконного   виду    саме    таких   незаконних   ОБСТАВИН  у вищенаведеному,   є відсутність  у   Відомостях  Верховної Ради України,   періоду  23 липня 1996 року та 14 липня 2020  року,  жодних офіційних  ДОКАЗІВ  жодного  офіційного виконання  жодними пропорційними – неконституційними  «Народними депутатами України»  2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го, 8-го та 9-го  пропорційного -  неконституційного  скликань,  та   нікчемними  пропорційними  «Президентами  України»,  з  неконституційних   «Громадян  України  всіх національностей  віртуального «Народу України»,  жодних   офіційних  положень  ч.1 ст.156  Розділу ХІІІ «Внесення змін до конституції України»  Конституції України,    -   за  безпосередньою  участю  Українського народу  Самостійної української держави України,  САМЕ в шести  епізодах,   незаконного  прийняття,    наступних   неконституційних   виборчих   «ЗАКОНІВ України»,

          -    не тільки  грубим    порушенням      положень  ч. 1 ст.76,  ст.91  та  ч.1 ст.156  Розділу ХІІІ «Внесення змін до конституції України» Конституції  України,   а  і   шляхом  закінченого  злочину,  встановлений  ч.4 ст.382 «Невиконання  судового рішення»,  ч. 5 ст.157 «Перешкоджання  виборчому праву», ст.111 «Державна зрада»  ч.3 ст.199  « Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення на Україну, з метою збуту або збут  підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» КК  України,  та  замаху  на злочин,  встановлений  ч.1 ст.109 « Дії спрямовані …на захоплення державної  влади» КК України; 

    У  підтвердження  офіційного  існування   саме таких  незаконних обставин,  ДИВИСЬ  у Відомостях  Верховної  Ради  України,   наступні  пропорційні  -  неконституційні   «ЗАКОНИ»  а саме:

      1) Закон  України  «Про (пропорційні)  вибори  народних депутатів України»   від 24 вересня 1997 року № 541/97-ВР; 

     2) Закон   України  «Про (пропорційні)  вибори  народних депутатів України   від 18 жовтня 2001 року  № 2766-3;

     3) Закон  України  «Про (пропорційні)  вибори  народних депутатів України   від 25 березня 2004 року № 1665-4;

     4) Закон   України  «Про (пропорційні)  вибори  народних депутатів України   від 17 жовтня 2011 року № 4061 -6;

     5) Закон  України  «Про вибори  Президента України»  від    5 березня 1999 року  № 474-XIV;

     6) Закон України  «Про (пропорційні)  вибори  депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим , місцевих рад, та сільських,селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року № 1667-ІV.

     Де   вищенаведеними    доказами   станом    які   вже    в    суді   не   доводяться    вже   повністю     та   офіційно   підтверджується    наступне:    

   1. Нікчемність  та  неконституційність  самого   Указу  від 26 квітня 2000 року № 626/2000  неконституційного  Президента України  -   Кучми Л.Д.,   з призначення   неконституційного  «Громадянина  України  всіх  національностей  віртуального «Народу  України»  -  Скиби Г.М.     просто  СУДДЕЮ;

     Так як  останній   незаконно  обирався   на    посаду  неконституційного  «Президента  України»     після     5  березня    1999 року     не   тільки     грубим    порушенням   положень розділів  1  та   7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,  -  як  неконституційний  «Громадянин України  всіх національностей   «Народу України»,   згідно   йому   офіційно    належного    нікчемного   посвідчення  особи  з  найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних  РВ «УМВС України»,  а    і   на підставі   самого   неконституційного   пропорційного  Закону  України  «Про вибори  Президента України»  від    5 березня 1999 року  № 474-XIV ,   -    який   було   незаконно    прийнято   грубим порушенням    положень  ст.91   Конституції  України  від  28 червня  1996 року,   -    тільки  голосами  самих  225-ти Народних  депутатів  України  3-го вже пропорційного – неконституційного скликання, - які  офіційно  обиралися   в  одномандатних  виборчих  округах   на основі   відносної  більшості,  у відповідності  з положеннями  ст.71 Розділу ІІІ «Вибори. Референдум»  Конституції України  від  28 червня  1996 року;

     У підтвердження   саме  таких   незаконних  обставин  ДИВИСЬ  у Відомостях  Верховної Ради  України  сам  Закон  України  «Про (пропорційні)  вибори  народних депутатів України »   від   24   вересня 1997 року № 541/97-ВР.

 

     2. Нікчемність  самої   Постанови  Верховної  Ради  України  4-го  пропорційного  − неконституційного   скликання,  тільки   з   самих   неконституційних   «Громадян  України  всіх національностей  «Народу України»,  «про можливе  обрання  безстроковим та просто  непрофесійним  «суддею» Скибу М.Г.»,  як    неконституційного  «Громадянина  України  всіх національностей  «Народу України»,  згідно  його  нікчемного  посвідчення особи з найменуванням «УКРАЇНА» − «Паспорт» віртуальних РВ «УМВС України», яким   повністю    викривається,   що  ОСТАННІЙ   в   дійсності    ніколи    офіційно  не обирався   у жодній   конституційній   Верховній  Раді  України  жодного  конституційного скликання  саме  конституційним   безстроковим   професійним   суддею     у   відповідності  з  розділом   1  ст.128  Конституції України  від   28 червня 1996 року,   та    навпаки    був   незаконно    «обраним»,   голосами  тільки  225  - ти «Народних депутатів України» 4-го пропорційного − неконституційного  скликання,    з    найгрубішим   порушенням    не тільки   самих   положень  ст.91  Конституції України від 28 червня  1996 року,   а  і   безпосередньо    самих   положень   розділів   1  та  7  самої   преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року −  іменем   самої   «УКРАЇНИ»,  а  не  ІМЕНЕМ  Українського  народу  Самостійної української держави України,  як   офіційного  правонаступника  1 грудня  1991 року  самого  Українського  народу  Української РСР,  та  офіційно   встановленої   резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24  серпня  1991 року,   та   положеннями   розділу  1  та 7   преамбули   Конституції  України  від  28 червня  1996 року,  -  спільною   основою  яких   є   саме   офіційне  Рішення  № 17 пленарного  засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00   самої  Верховної  Ради  Української  РСР  –  останнього  конституційного 12-го скликання.   

      Таким  чином  всім  вищенаведеним  вже   більше   ніж   незаперечно   та   повністю  підтверджується    саме   незаконне  виготовлення  у вищевказаній   господарській   справі  самого   нікчемного     Рішення  від 14  липня   2020 року   офіційно  не утвореного,      нікчемного  «Господарського суду Черкаської області»   не тільки    іменем    «УКРАЇНИ»,    офіційно   припиненої  1 грудня  1991 року  як  Української  РСР,    а  і    не  ІМЕНЕМ  Українського народу  Самостійної  української держави України,  

   у  відповідності   з  положеннями  розділів   1 та 7  самої  преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року; 

      Більше того,  шляхом  незаконного   посилання    на    нікчемне   «законодавство»    «УКРАЇНИ»,    яке    в   дійсні    ніколи    та    жодного    разу     офіційно    не приймалося   жодною   конституційною  Верховною Радою України,  жодного  конституційного  скликання,    у  відповідності  з  положеннями  розділів   1 та 7  самої  преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,   та    за   жодної   офіційної    участі   тільки   самих    конституційних   Народних  депутатів  України  конституційного  скликання,   обраних        з   самих    конституційних  Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави України,   офіційно встановленої  резолютивною  частиною  АКТу  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року   та    офіційно   підтриманої   самими  офіційними   результатами  Всеукраїнського  референдуму  Українського народу  Української РСР  1  грудня  1991 року ; 

      У  підтвердження    дійсного   та   офіційного  існування  саме  таких  незаконних  обставин  ДИВИСЬ: − всі   вищевказані   більше    ніж   нікчемні     неконституційні  Закони  України  «Про (пропорційні)  вибори  народних депутатів України», а саме  1) від 24 вересня 1997 року № 541/97-ВР;   2)  від 18 жовтня 2001 року  № 2766-3;   3)  від 25 березня 2004 року № 1665-4; та   4)  від  17 жовтня 2011 року № 4061 -6;

     Тим більше  з  урахуванням   самих  незаконних  наслідків   їх  незаконного  та  офіційного  прийняття  тільки  самими   особами   колаборантів   -  нікчемними  «Громадянами України всіх національностей віртуального «Народу України»  офіційно  припиненої   1 грудня  1991 року  «УКРАЇНИ», як Української РСР,  та  тільки   для  самих   колаборантів  -   тільки   для  самих    нікчемних  «Громадян України всіх національностей віртуального «Народу України»  офіційно  припиненої   1 грудня  1991 року  «УКРАЇНИ», як Української РСР; 

      Тобто,    кожен   з    яких   був    у   свій час      незаконно   прийнятим      більше   ніж    грубим порушенням     положень  ст.71  та   ст.91  Конституції України   від 28 червня  1996 року,  -   шляхом   відвертого  замаху  на   злочин, безпосередньо встановлений   положеннями   ч.3  ст.157 «Перешкоджання  здійсненню  виборчого  права»,  ст.109 «Захоплення  ……державної  влади» ст. 111 «Державна зрада» та ч.4 ст.382 «Невиконання  судового рішення» КК України;

     Та  тільки  за   незаконної     участі   тільки  самих     225 - ти   голосів «Народних депутатів України» 3-го, 4-го, 5-го, 6-го,7-го, 8-го та 9-го  тільки  пропорційного – неконституційного  скликання,       грубим  порушенням  не  тільки    самих  положень   розділів 1 та 7 самої преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,    а   і  самих  положень  ст.71 Розділу ІІІ «Вибори. Референдум» та  розділу 2  ст.76  Розділу ІV «Верховна Рада  України»   Конституції  України  від 28  червня  1996 року,       тільки  нікчемними   особами   самих   неконституційних «Громадян України  всіх  національностей  віртуального «Народу України».

     Таким  чином   вищенаведеним    вже   повністю  та  офіційно   підтверджується,    що   Рішення  від 14  липня   2020 року   у вищевказаній   справі   нікчемного та  неконституційного  судового органу   офіційно  не  утвореного   «Господарського суду   Черкаської області»,    саме  іменем  «УКРАЇНИ» −  офіційно   припиненої  1 грудня  1991 року   Української  РСР,    було    незаконно  прийнято   не тільки   від   імені   віртуальної  «УКРАЇНИ»  як Української РСР,   а   і  за    самої     незаконної  участі,   його  нікчемного   та    незаконного  судового органу,   з    назвою     офіційно  не утвореного  «Господарського суду Черкаської області», так  як  останній,   у самій    вищевказаній  незаконно  порушеній   його   справі,   є    в   дійсності    незаконним   офіційним  відділенням   самого   Центрального  органу  самої виконавчої влади   офіційно   припиненої   1 грудня  1991 року   «УКРАЇНИ»,  з   найменуванням  «Державна судова адміністрація України»;

   - До  сфери  «офіційного   управління   якої»    незаконно     сьогодні    належить    сама    нікчемна «державна установа» з назвою  «Господарський суд Черкаської області»: -  26255795.

        При тому,    що   сам  Центральний  орган  виконавчої влади «УКРАЇНИ»,  з   найменуванням  «Державна судова адміністрація України»,   в  дійсності    не має   жодного  офіційного   відношення   до  самої    конституційної   судової влади  безпосередньо встановленої  резолютивною частиною  АКТу проголошення незалежності України  від 28 червня 1991 року  та  самими   положеннями Розділу VІІІ «Правосуддя»  Конституції  України від 28 червня  1996  року,   -    до   самих конституційних   положень    розділу   4 ст.124 Розділу VІІІ «Правосуддя  Конституції  України від 28 червня 1996 року,    так    як     офіційною    основою    останніх    згідно  положень   розділів  1 та 7 самої преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,   можуть  бути  тільки  конституційні Громадяни України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української держави України,

      а    не    самі    віртуальні    особи    неконституційних  «Громадян  України  всіх   національностей   віртуального   «Народу України»,     офіційно   припиненої   ще  1  грудня   1991  року   «УКРАЇНИ» як  Української РСР.

     Тобто    на     яких,    згідно      офіційно    належних їм,   нікчемних   посвідчень   особи   з  найменуванням  «УКРАЇНА» − «Паспорт» віртуальних РВ «УМВС України»,       взагалі     не поширюються  положення   розділу   4  ст.124  та  ст. 126  Конституції   України   від  28 червня  1996  року,    саме    як і  на   нікчемну   «службову  особу» у нашому випадку  − Скибу М.Г.,    самої    нікчемної  «Державної   судової  адміністрації  України,   як   державної  установи  виконавчої    влади    безпосередньо   «УКРАЇНИ» як  Української РСР (як підтвердження  саме  таких  незаконних  обставин дивись офіційні     записи   у     трудовій   книжці   Скиби М.Г.)

      Тим більше  не поширюються   на    посаді   «СУДДІ»  у самій   вищевказаній  незаконно  порушеній   справі № 925/614/20  самого  офіційно не утвореного    «Господарського суду Черкаської  області»,   -   саме   як   віртуальної   «державної установи»     неконституційної    «судової  влади»     офіційно    припиненої    ще    1   грудня  1991  року   самої    «УКРАЇНИ»  як  «Української  РСР»  та  самих   її    нікчемних  «Громадян  України  всіх  національностей  віртуального «Народу  України» ;

       Тобто,    яка   за   всіма   своїми     офіційними   ознаками   та   ознаками   самих     її    безпосередніх    та    незаконних   «офіційних учасників»,    є    сьогодні   антидержавною   організацією    та     неконституційною   установою  тільки   самих  неконституційних   «Громадян  України  всіх національностей   віртуального   «Народу України»;

      -   Яку,    її   офіційні  «службові  особи»    протягом   останніх   29 років      незаконно    виставляють   у    місті  Черкаси     як    державну  установу   «судової  влади»  самої   «УКРАЇНИ»,    шляхом   незаконного  поширення   її   ІМЕНЕМ  саме   нікчемного  та  неконституційного  «законодавства»  саме   офіційно  припиненої   ще    1 грудня  1991  року     «УКРАЇНИ» як  Української РСР.

       У  підтвердження  саме  таких  незаконних  обставин  ДИВИСЬ  у Відомостях Верховної  Ради   періоду   1-го  та 4-го  грудня 1991 року,    офіційні      результати   Всеукраїнського  референдуму   Українського народу   Української   РСР   1 грудня  1991 року,   з питання  офіційного  підтримання  самої   резолютивної  частини  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року,  в частині,  створення   Самостійної  української держави України,   а   не  самої  «УКРАЇНИ, як Української РСР;

 

     Таким   чином  керуючись    всім   вищенаведеним  сторона   неналежного    відповідача   -   Зорівська    сільська  Рада   у   жодному    разі    не може    погодитись   не тільки    з    цілим    рядом      незаконних    висновків   та   незаконних    доводів     Скиби Г.М.   у його   нікчемному   « Рішенні»    від   14  липня 2020 року     офіційно  не  утвореного    «Господарського суду Черкаської області»  а   і  з    усім   його   нікчемним   судовим     рішенням   у    вищевказаній   ним   незаконно   порушеній   справі;

     Так    як   ОСТАННІЙ,    в   дійсності     САМ   офіційно    незаконно   належить  до   сфери    управління    тільки    самого  неконституційного   Центрального  органу   саме   неконституційної виконавчої влади  «УКРАЇНИ»,   з   найменуванням   «Державна судова адміністрація України»;

      Тобто,  у якому   взагалі   і  не пахне   жодними   конституційними  строковими  та  безстроковими    професійними  суддями,   безпосередньо  встановленими  не тільки   положеннями  розділу 1  ст. 128 Конституції України від 28 червня 1996 року   а    і    самими  положеннями   розділів  1 та 7  самої   преамбули  Конституції  України   від 28 червня  1996 року.

      Та  у   якому    сам    вищевказаний     нікчемний    «Господарський   суд  Черкаської області»,   з    найгрубішим    порушенням    самих    офіційних   положень     Розділу VІІІ «Правосуддя»   Конституції  України від  28 червня  1996  року   та   положень       розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,   в дійсності   є   навпаки   до  самого   основного  закону,    офіційним    відділенням   самої   «Державної   судової адміністрації  України»,  -  це  притому   що    остання,     взагалі   не відноситься   до  офіційної  конституційної  судової   влади   безпосередньо  встановленої   положеннями    Розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції  України   від 28 червня  1996  року   та   положеннями  розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року;    Так  як     вже   за      всіма   своїми   «ознаками»   є    антидержавною  організацією    окремого  кола    колаборантів  -  тільки   з самих    не конституційних  та  нікчемних «Громадян  України  всіх національностей  віртуального  «Народу України»,  -   ще  кравчуківської   Конституції  України  від  1 липня  1992 року: 

      Метою    яких     було    та    залишається   ще   до   цього часу   саме   незбройне  заволодіння  національним багатством   та  національними  територіями   Українського  народу  Самостійної   української держави України,   -   у спосіб    незаконного   привласнення   собі    незаконного    звання   саме     нікчемних   суб'єктів  владних  повноважень  самої  конституційної   судової   влади    безпосередньо встановленої   положеннями   Розділу VІІІ «Правосуддя»   Конституції  України від 28 червня  1996  року   та    положеннями  розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року;

     У  підтвердження   існування  саме  таких   незаконних   обставин   ДИВИСЬ    самі    офіційні      «процесуальні висновки»   самого   нікчемного  «судового органу»    офіційно  не утвореного  «Господарського  суду Черкаської області»    у  самій   мотивувальній   частині    його    нікчемного  Рішення   від  14  липня 2020 року,    у   вищевказаній   незаконно порушеній    г/справі   № 925/614/20,  -     які незаконно  будуються   тільки  на  нікчемному  та  неконституційному  законодавстві   офіційно  припиненої  ще 1 грудня  1991 року  «УКРАЇНИ, як Української РСР»,   про  наступне,   -   що  «  Суд  враховує, що право власності на об`єкти нерухомості, зареєстроване за позивачем з травня 2009 року - не поставлено під сумнів, не скасоване та не визнане недійсним. Спору в цій частині немає і суд не оцінює і не перевіряє правомірність набуття права власності правонаступником на об`єкти майнового комплексу праводавцем - КСП «Нива», с. Зорівка Золотоніського району.

      Відповідно до приписів   ст. 124 Конституції України     юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в суспільстві.

       Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному  законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

      Суд розділяє та приймає правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2019 у справі №924/767/18 в аналогічному спорі в тотожних правовідносинах за позовом фізичної особи-підприємця до органу місцевого самоврядування.  

      Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини   як джерело права,  згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 11 ГПК України),   :

   - принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення «Агрокомплекс проти України» nо.23465/03 від 08.03.2012р.);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін  (рішення «Серявін проти України» nо справі №  4909/04 від 10.02.2010р., рішення «Трофімчук проти України» nо. 4241/03 від 28.10.2010р.);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія А, N 303-А, п. 29);  

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення «Желтяков проти України» nо. 4994/04 від 09.09.2011р.).

Суд вважає доведеними позовні вимоги позивача, оскільки він скористався належним   способом   захисту свого порушеного права відповідно до приписів  ст.ст. 15-16 ЦК України. Позовні вимоги підлягають до повного задоволення.  

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача повністю та   не стягувати.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд» …

      Де  всі    вищенаведене   нікчемне   законодавство    та   обставини   які    незаконно   будуються    на ньому   від   імені   офіційно   не утвореного    «Господарського суду   Черкаської  області»,  тим  більше   як  незаконного  відділення  самої  не  конституційної  виконавчої  влади»,      офіційно   припиненої  ще 1 грудня  1991 року  «УКРАЇНИ» як Української РСР,  віртуального «Народу України»,    сьогодні,   вже    повністю  та   незаперечно   спростовується    вже    такими    непереборної   сили    обставин,    за     яких    вже     самі     процесуальні   сторони     позивача   та   відповідача    у   вищевказаній   справі   в  дійсності     також    не являються   офіційними   та   дійсними   господарюючими  та  представницькими   суб'єктами   приватного  та  публічного  права та  дійсними   органами   самого 

        конституційного   місцевого   самоврядування       територіальної  громади Українського народу   села  Зорівка  Золотоніського району Черкаської області Самостійної української держави України, безпосередньо  встановленої   резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня 1991 року;  

      Так   як   після   1   грудня  1991 року   та   вже   остаточно  після   23 липня  1996 року,   конституційною основою  конституційного місцевого  самоврядування   територіальних   громад   Українського народу  СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів,  МІСТ обласного значення,  МІСТ обласних  центрів без районного поділу,  та  РАЙОНІВ міст обласного значення  з районним  поділенням  Самостійної української держави України,     є    та   залишаються    ще   до цього часу     тільки     самі     конституційні    Громадяни  України   всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави України,  -  безпосередньо  встановлені   положеннями  розділів  1 та 7  самої  преамбули  Конституції України  від  28   червня 1996  року;

      -    До   ЯКИХ,   нікчемні   та   неналежні    «процесуальні   учасники»  -   з нікчемними   посвідченнями   особи  з  найменуванням   «УКРАЇНА» - «Паспорт»  офіційно не утворених  РВ «УМВС»,  -  тільки   самих    неконституційних   «Громадян України  всіх національностей  «Народу України»,    у    вищевказаній  незаконно  порушеній   господарській   справі,  офіційно  не утвореного  «Господарського  суду  Черкаської  області»,    -    який    є      офіційним  відділенням    самої    неконституційної   «Державної  судової  адміністрації  України»   як  державної    установи   неконституційної    виконавчої  влади   офіційно  припиненої     ще   1   грудня  1991 року  «УКРАЇНИ»,  

        в ДІЙСНОСТІ,   не   мають   жодного   та   офіційного   відношення,    не    тільки    до    самої   конституційної  судової  влади,  безпосередньо встановленої  резолютивною  частиною  АКТу  проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,    та    положеннями    Розділу VІІІ «Правосуддя»   Конституції  України від 28 червня  1996  року,     а   і   до  самих   конституційних  Громадян  України   всіх  національностей  Українського народу Самостійної  української  держави  України,  безпосередньо  встановлених  положеннями   розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року; 

       Так   як   вищевказаний     офіційно  не утворений      «Господарський   суд  Черкаської  області»,   є     офіційним   відділенням    неконституційної   «Державної  судової  адміністрації  України»   саме   як  державної  установи    неконституційної       виконавчої  влади   офіційно  припиненої     ще   1   грудня  1991 року  «УКРАЇНИ», як Української РСР, -   тільки  самих  нікчемних   «Громадян  України  всіх  національностей  віртуального  «Народу України»;

        Тобто,     яку    було  незаконно    та   свідомо    у положеннях  ст.1 Розділу 1 «Загальні засади»  Конституції України  від 28 червня 1996 року,     незаконно  замасковано  -    саме   як  «УКРАЇНУ», суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу;

     Але   яку   після  24 серпня  1996  року,  тим    більше  до   1 грудня  1991 року   та    після, -   ще    до  23 липня  1996 року,    Український  народ  Української РСР  та його офіційний  правонаступник  Український народ Самостійної української держави України,  у  самих   положеннях   розділів  1 та 7  самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року,    ніколи  офіційно  не створював   у відповідності   з    резолютивною  частиною  АКТу проголошення   незалежності  України   від 24 серпня  1991 року;

      -  Вже  викриваючи   останнім    нікчемних    «президентів  України»   Кравчука Л.М. та Кучму Л.Д. та  окрему групу  «народних депутатів України» 2-го скликання,  з самопроголошених «Громадян України всіх  національностей  віртуального «Народу України»,   у відвертій   підробці  вже  прийнятого  у ніч  з 27 на 28 червня  тексту  Конституції України  від 28 червня 1996 року,  -  відразу   після  її  прийняття,  та   ще  до часу  її  офіційної   публікації,    тим   більше  у  підробці   не тільки  її  положень ст.1  а  і  у  положеннях  першого речення  ст.5  та  у  положеннях  ст.99 Конституції України від  28 червня  1996 року,  та  інших  її  положень, -   таких як  Розділ Х «Автономна Республіка Крим»,   які   повністю  суперечать  не тільки  резолютивній  частині  АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня 1991 року,  та  самому  офіційному Рішенню № 17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року о 18-00 Верховної Ради  Української РСР  12-го конституційного скликання  та  самим   положенням  ч.5 та  ч.11 Розділу ХV «Перехідні  положення» Конституції України  від 28 червня 1996 року,  -  вже  направлених  на знищення   не тільки  самої   національної  економіки  та  національних  територій  Українського народу Самостійної  української держави України»  а і  самого   її  конституційного  національного  громадянства -  тільки   самих  конституційних  Громадян  України  всіх національностей  Українського народу  Самостійної української держави України,  безпосередньо  встановленого  положеннями   розділів  1 та 7  самої преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року.           

      У підтвердження  вищенаведених   незаконних   обставин  ДИВИСЬ   наступне:

     1)  відсутність   у   самого    офіційно  не утвореного   «Господарського   суду  Черкаської  області»,   жодних    офіційних    документів    самої   його   безпосередньо   «державної   реєстрації»,   саме   як  державної   установи  конституційної  судової  влади  безпосередньо  встановленої  резолютивною  частиною  АКТу  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року; 

     2)  відсутність  у  самої   сільської  Ради   села  Зорівка,   самого  СТАТУТУ   територіальної   громади  Українського народу  СЕЛА  Зорівка  Золотоніського   району  міста Черкаси  Черкаської  області  Самостійної   української  держави  України,    як    дійсного   та   офіційного  суб'єкта   конституційних  прав  та  конституційних  повноважень  Українського  народу  Самостійної української держави  України,  безпосередньо  встановленої  резолютивною  частиною   АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,   та   положеннями   розділу  1 ст.10, розділу 1 ст.13 та положеннями  розділу  1 ст.17 Конституції України  від 28 червня  1996 року; 

    3)   відсутність  у  самої   сільської  Ради   села  Зорівка,    самих     установчих   положень   самої    сільської   Ради     села  Зорівка  Золотоніського району Черкаської  області,  САМЕ   як   представницького  органу    конституційного  місцевого   самоврядування   Українського  народу   Самостійної  української  держави  України,

офіційно встановленого  положеннями   Розділу ХІ «Місцеве самоврядування» Конституції України  від 28 червня 1996 року;

    Тобто,    офіційну  основу  яких  безпосередньо    складали   б    -     Конституція  України  від 28 червня  1996 року,    сам   СТАТУТ  територіальної   громади  Українського народу  СЕЛА  Зорівка  Золотоніського  району  міста Черкаси  Черкаської  області  Самостійної   української  держави  України,  та  сам  розпорядчий  АКТ  вуличного комітету  самоорганізації  населення   територіальної   громади   Українського народу  СЕЛА  Зорівка  Золотоніського району   Черкаської  області  Самостійної   української  держави  України,   офіційно встановлений  положеннями  ч.3 ст.81 «Види юридичних осіб» ЦК України,  в  частині  розпорядчих актів  саме  органів  місцевого самоврядування,  -  не представницьких  та  не виконавчих органів  місцевого  самоврядування,    -    про   офіційне  створення  самої  юридичної  особи    її   публічного  права  з найменуванням   «Сільська  Рада  села Зорівка»  Золотоніського району  міста Черкаси  Черкаської  області  Самостійної   української  держави  України,  з  відповідною юридичною  адресою  у  селі  Зорівка;

      Та доказів  їй  офіційного   делегування   у    її  Установчих  положеннях     частини  конституційних  прав  та  повноважень  територіальної   громади   Українського народу  СЕЛА  Зорівка  Золотоніського району   Черкаської  області  Самостійної   української  держави  України,

       -    у виконання   її   відповідного  Рішення  про   офіційне  створення   самої  «Сільська  Ради  села Зорівка»  Золотоніського району  міста Черкаси  Черкаської  області,    в  частині   офіційного   надання   від  свого  ІМЕНІ  в  оренду   або    в    строкове  користування   частини   земель  адміністративної  території територіальної  громади Українського народу  СЕЛА Зорівка  Золотоніського району, безпосередньо  місцевим  господарюючим  суб'єктам  приватного  та  публічного права   села Зорівка,   -  засновниками  яких  виступають   конституційні  Громадяни України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України,  безпосередньо   встановлені  положеннями  розділів  1 та 7 самої  преамбули  Конституції  України від 28 червня  1996 року,   та     які   є   офіційно  об'єднанні  спільним  проживанням  у самій   територіальній   громаді   Українського народу  СЕЛА  Зорівка  Золотоніського  району  міста Черкаси  Черкаської  області  Самостійної   української  держави  України;

        А   саме    таких  документів   та  самих     доказів   їх    офіційного   створення     та   офіційного   існування    НЕ МАЄ   у   матеріалах  незаконного    судового  розгляду  вищевказаної  та незаконно  порушеної  г/справи   офіційно  не утвореного  «Господарського суду Черкаської області»;

      Тому  останнім   пояснюється  та повністю   підтверджується    неодноразове  та    незаконне    застування  у  нікчемному     тексті   вищевказаного  нікчемного   Рішення  від  14 липня  2020 року  у вищевказаній  незаконно порушеній   справі    офіційно  не утвореного  «Господарського суду Черкаської області»   його  нікчемними  «судовими органами»,  -   шляхом  правового  шахрайства,   та  шляхом    незаконного   внесення   САМИХ   завідомо   недійсних   відомостей   про  дійсний   «стан»    у межах   державної  території  Самостійної української держави України,    діючого   конституційного  законодавства   Самостійної  української держави України;

     Тим більше   яке  безпосередньо  стосується   самих    «конституційних  прав»  безпосередньо  встановлених   положеннями   розділів 1 та 7 самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996   року,     не   тільки   у   самих     нікчемних  та   неналежних   «процесуальних сторін  позивача  та  відповідача»    та   у    їх   «офіційних  представників»   у  вищевказаній  справі,    а   і     у   самого   нікчемного  «судового  органу»   на   посаді   просто   «судді»    у  вищевказаній   незаконно  порушеній  справі   офіційно  не утвореного  «Господарського  суду  Черкаської області»,   -    тільки    як     самого   «відділення»     неконституційної   «Державної  судової  адміністрації України,    -   яка     в    дійсності      є    державною    установою    виконавчої  влади    офіційно  припиненої    1  грудня     1991 року  «УКРАЇНИ» як  Української РСР»;  

       Тобто,    таких     її     нікчемних    та   неналежних   процесуальних   «учасників»   сторін   «позивача   та   « відповідача»,    які   згідно   своїх     «документів»  у   матеріалах   її     судового  розгляду,    виявляється    у першому    випадку   незаконно     перебувають   на   постійній   основі   у  селі   Зорівка,   Золотоніського   району  Черкаської області   та  у Придніпровському  районі  міста  Черкаси   Самостійної української держави України,  за адресою  вул. Шевченко, 307,    більше   ніж   грубим    порушенням    офіційних    положень  розділів 1 та 7 самої преамбули   Конституції України  від  28 червня  1996 року,  -   у відсутність  офіційних   доказів   якими офіційно та безпосередньо  підтверджувалось  не тільки  сама   конституційна    законність   їх     спільного    та   на  постійній  основі,  офіційного   «проживання»  безпосередньо  у самій   територіальній  громаді  Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району  Черкаської області  Самостійної української держави України,  -    у відсутність  офіційних   доказів   саме   її  конституційного  громадянства,  -   тільки   конституційних  Громадян України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної  української держави України;

        А і  сама  законність  офіційного  використання   «спірних»   для   когось      земель  територіальної    громади  Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району  Черкаської Черкаської області  Самостійної української держави України,  як офіційного   суб'єкта  конституційний  прав  та  конституційних  повноважень  Українського народу  Самостійної української держави України  безпосередньо  встановленого  положеннями  розділу  1  ст.13 Конституції України  від 28 червня 1996 року   та  положеннями  розділів  1 та 7 самої преамбули Конституції України,    у відсутність спеціального  доручення її безпосереднього  конституційного  власника  -   територіальної    громади    Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району Черкаської області Самостійної української держави України,   безпосередньо встановленого положеннями ст.173 «Представники держави…, територіальних  громад»  ЦК України,  -   на  сам   предмет   не господарського  спору    у вищевказаній   незаконно  порушеній  справі,    в частині    самої    законності   ним  публічного   розпорядження,   отримання,   та  користування,   САМЕ   від  і  мені   самих    нікчемних  сторін   позивача  та   відповідача  у вищевказаній  незаконно  порушеній   справі;

     Та  у другому випадку,  свідомої  підміни   самим    нікчемним  «судовим   органом»   на   посаді   просто   «судді»    у  вищевказаній   незаконно  порушеній  справі   офіційно  не утвореного  «Господарського  суду  Черкаської області»,   -    тільки    як     самого   «відділення»     неконституційної   «Державної  судової  адміністрації України,    самих   конституційних    прав  та  конституційних   повноважень Українського народу  Самостійної української держави України  безпосередньо  встановлених   положеннями  розділу  1  ст.13 Конституції України  від 28 червня 1996 року   та  положеннями  розділів  1 та 7 самої преамбули Конституції України,     вже     на   нікчемне   та  неконституційне   «законодавство»   офіційно  припиненої    ще   1 грудня 1991 року    «УКРАЇНИ», як Української РСР»,

        з метою   незаконного   обґрунтування   своїх  незаконних   висновків   та  самої     резолютивної  частини  свого   нікчемного  але   неправосудного   судового  рішення від  14 липня  2020 року  у вищевказаній  незаконно порушеній   справі   офіційно  не утвореного «Господарського суду Черкаської області»,  -    незаконно  направлених   на   відкриту   розтрату    та   привласнення    третіми  особами    22  гектарів  земель   територіальної  громади   Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району Черкаської області Самостійної української держави України,  які   віднесені   положеннями  розділу 1 ст.13 Конституції України,  до  національного  багатства  Українського народу Самостійної  української держави України,   а  не самої  «УКРАЇНИ», як Української РСР ;

     Тобто,    шляхом  незаконного  застосування  такого   «законодавства»    офіційно  припиненої    ще   1 грудня 1991 року,  «УКРАЇНИ, як Української РСР,    яке  взагалі  не поширюється    та    не  може   відкрито   застосовуватися     після   1 грудня  1991 року  а тим більше  23  липня 1996 року,   у межах  державної  території  Самостійної української держави України,  у жодних    та   у   офіційних  публічних, громадянських, господарських та адміністративно  територіальних    правовідносинах    не тільки    конституційних  Громадян  України  всіх національностей  Українського народу Самостійної української держави України   а   і   офіційно   тільки    їм   офіційно   належних  господарюючих  та  не прибуткових  суб'єктів    приватного,  комунального   та   державного   публічного  права   Самостійної української держави України.

         -   Де   сама    незаконна      діяльність  саме   таких  нікчемних  «судових органів»    офіційно   не утвореного  «Господарського суду Черкаської  області»  як  офіційного  відділення  неконституційної  «Державної  судової  адміністрації України»  як  державної установи  виконавчої влади  офіційно  припиненої   ще   1 грудня 1991 року,  «УКРАЇНИ, як Української РСР»,  вже   є  такою,    що   повністю  суперечить   наступному:

      1)  офіційному    Рішенню   № 17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00  Верховної Ради  Української РСР  12-го конституціного скликання  про створення  Самостійної  української держави  України, а не самої  «УКРАЇНИ»;

      2) резолютивній частині  АКТ у проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,   в частині,  створення  Самостійнорї української держави  України;

      3) офіційним   результатам   Всеукраїнського референдуму  Українського  народу  Української РСР  1 грудня  1991 року, з питання  підтримання  резолютивної частини  АКТу проголошення незалежності  України  від 24 серпня 1991 року,  в  частині, створення  Самостійної української держави України;а не  самої  «УКРАЇНИ»;

      -  яка   вже  має   всі   дійсні   ознаки    антиконституційної  та   антидержавної     діяльності    не тільки  самого  нікчемного  «судового  органу»    у вищевказаній незаконно порушеній справі     а    і   самої    сторони    неналежного  позивача   та  його  не законних  представників,  та   у   самих    його  офіційних  «засновників  та  учасників»;

      Так як   вищевказані  дії   останніх   є   набагато   більшим    ніж   саме   грубе   порушення   положень    розділів 1 та 7 самої преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,  та  самих  положень   розділу 1 ст.13  та   ст.91  Конституції України  від 28 червня  1996 року,   та   набагато   більшим    ніж    сам    закінчений  злочин  останніх,    у нашому   випадку,     вже   безпосередньо  встановлений   положеннями   ч.3  ст.157 «Перешкоджання  здійсненню  виборчого  права»,  ст.109 «Захоплення  ……державної влади»  ст. 111 «Державна зрада» та ч.4 ст.382 «Невиконання  судового рішення» КК України, шляхом  замаху на злочин  безпосередньо  встановлений  положеннями   ч.5 ст.191  «Привласнення ,розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим  становищем»  та   ч.2 ст.375  «Постановлення  суддею (суддями)  завідомо  неправосудного вироку,рішення, ухвали та постанови»   КК  України;

.     

 На підставі  вищевикладеного,  керуючись  положеннями  розділів 1 та 7 преамбули  Конституції країни  від 28 червня 1996 року,   положеннями  ч.1 ст. 253, ст. 254, ч.2 та ч.3 ст.256, ст.257, ст.258, ст. 262,  ст.263, ст.268, ст. 269, ст.270, ст.272,ст.273,  ч.4 ст.275,   ч.1-4 розділу 1, розділом  2, ч.1 та ч.4  розділу 3 ст. 277, ч.2 ст.278,  ст. 246 «Окрема ухвала» нікчемного ГПК України,  а   також   наступним:

      1. Офіційним  Рішенням  №  17   пленарного  засідання   24 серпня 1991 року   о 18-00    конституційної  Верховної  Ради     Української  РСР 12-го конституційного скликання    за  участі    362   конституційних Народних депутатів Української РСР  про  офіційне   створення   Самостійної  української держави України.  

    2. Результатами Всеукраїнського  референдуму  Українського   народу   Української  РСР   1 грудня 1991 року  з   підтримання  АКТу  проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року,  в частині,   СТВОРЕННЯ    Самостійної української держави  України,  у Відомостях  Верховної Ради  України. 

       3. Постановою ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та всеукраїнського  референдуму,   з підтвердження   АКТу  проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,  в частині,  створення  Самостійної  української держави  України

      4. Постановою  Пленуму Верховного суду України  № 9  від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України  при здійснені правосуддя.

      5. Рішенням  Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

   6.  Рішенням  Конституційного Суду України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 по справі  № 1-16/2002 «про об" єднання  територіальних  громад» .

     7. Рішенням    Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005   «Про офіційне тлумачення положень частин другої , третьої, статті 5 Конституції України»

      8.  Висновками  Конституційного суду  України  у  його  Рішенні  від 16 квітня 2008 року №  6-рп/2008  у справі № 1-2/2008 « за конституційними поданнями   Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України  (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі)

      9.  Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 « за конституційним поданням 252 народних депутатів  України щодо  відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України  «Про внесення змін  до Конституції України»   від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV.

    10.  Положеннями  розділів  3  та  4 ст.124 Конституції України.

    11. Положеннями  розділу  2 ст.125 Конституції України.

    12. Положеннями  розділу 1 ст.128 Конституції України.

    13. Положеннями  ст.71 Конституції України.

    14. Положеннями  ч.1 ст.76 Конституції України.

    15. Положеннями ч.2 ст.152 Розділу ХІІ «Конституційний  суд України» Конституції України.

    17. Положеннями   розділу 1  ст.156 Конституції України.

    18. Положеннями ст.157 Конституції України.

  19. Положеннями  розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року;

  20. Положеннями  розділу 1 ст.10,  розділу 1 ст.13 та розділу 1 ст.17  Конституції України; 

  21. Положеннями   ч.4  ст.124   Розділу VІІІ «Правосуддя»   Конституції  України від       28 червня  1996  року.

   22. Положеннями  ст.173 «Представники держави…………, територіальних  громад»  ЦК України;

ПРОСИМО

апеляційну  інстанцію

 

      1. Поновити строк  апеляційного  оскарження  Рішення   від  14  липня 2020 року   «Господарського  суду Черкаської області».

 

      2. Прийняти   апеляційну  скаргу  до  розгляду  та  порушити   апеляційне  провадження  у вищевказаній  справі.

 

      3. Повністю  скасувати   Рішення   від  14  липня 2020 року   «Господарського  суду Черкаської області»   як   рішення   негосподарського  спору   та   як   постановлене   незаконним   судом     та    у    незаконному  складі   незаконних  та  неналежних  сторін   нікчемного  позивача  та  нікчемного  відповідача  та   їх   представників.      

 

   4. Окремою  Ухвалою  апеляційної  інстанції   на адресу     компетентних    органів     та   Генерального прокурора  України  повідомити   та  офіційно   підтвердити   факти   незаконного  виготовлення   нікчемного  «судового  рішення»   від  14  липня 2020 року  від   імені    офіційно  не утвореного   «Господарського  суду  Черкаської  області», як   державної  установи  конституційної  судової  влади   безпосередньо   встановленої  резолютивною  частиною  АКТу  проголошення  незалежності  України   від  24 серпня  1991 року,    за  безпосередньої  участі     службової   особи    «Державної  судової  адміністрації України»  -  Скиби Г.М.  шляхом  закінченого злочину,  безпосередньо  встановленого, положеннями ст.353 «Самовільне привласнення владних повноважень, або звання службової особи»,  ст.109 «Захоплення  ……державної влади»  ст. 111 «Державна зрада» та ч.4 ст.382 «Невиконання  судового рішення» КК України, та

        шляхом  замаху на злочин  безпосередньо  встановлений  положеннями   ч.5 ст.191  «Привласнення ,розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим  становищем»  та   ч.2 ст.375  «Постановлення  суддею (суддями)  завідомо  неправосудного вироку,рішення, ухвали та постанови»   КК  України;

       в  ЕПІЗОДІ    розтрати    та   привласнення    в   незаконних      інтересах     третіх  осіб   22  гектарів  земель   територіальної  громади   Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району Черкаської області Самостійної української держави України,   які   є    офіційно   віднесені   положеннями  розділу 1 ст.13 Конституції України від 28 червня  1996 року,   до  національного  багатства  Українського народу Самостійної  української держави України,   а  не самої  «УКРАЇНИ», як Української РСР,  

       -    вчинений  у   незаконних  інтересах   нікчемного    господарюючого  суб'єкта   приватного   права з найменуванням «Сільськогосподарське  товариство з  обмеженою відповідальністю  «НИВА» -   /СТОВ «Нива»/,  який   згідно  Статуту,    та  доказів  його  «реєстрації»,  є   незаконним  господарюючим  суб'єктом  офіційного припиненої  1 грудня  1991 року  «УКРАЇНИ» як Української РСР  віртуального  «Народу України»   у межах  адміністративної  території   територіальної  громади   Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району  Черкаської області Самостійної української держави України,   

     -    Незаконними  діями   його  засновників  та  самої   його  дирекції,

    національному  багатству  Українського народу Самостійної  української держави України,  було    незаконно    нанесено    збитків    більше   ніж   на   747 тис. 502 грн.   станом  на  2  вересня 2020 року,  які   відносяться  безпосередньо   до   територіальної  громади  Українського народу  села  Зорівка  Золотоніського району Черкаської  області Самостійної української держави України;

 

        5.  У  тексті   першої    Ухвали     апеляційної   інстанції    у справі   назвати   том,  розділ,  та аркуш   Відомостей    Верховної  Ради  України   яким   офіційно   підтверджується   докази    офіційного   прийняття    Верховною  Радою  України    в  період   24   серпня  1991 року,   6  листопада   1991  року  та   14  липня 2020 року    та  самої   офіційної  публікації   Закону  України  «Про господарський  суд»;

 

       6.  У  тексті  першої  Ухвали     апеляційної   інстанції   у справі   назвати   том,  розділ,  та аркуш   Відомостей  Верховної  Ради  України   яким   офіційно   підтверджується   докази    офіційного   прийняття   в   період    6  листопада   1991  року   та   14  липня 2020 року    та    самої  офіційної  публікації  самого  «Господарського  процесуального  кодексу України» № 1798-ХІІ,   з  урахуванням  даних  збірника  Кодексів  України   Верховного  суду України  станом  на  1998  рік;

 

     7. У  тексті   процесуального   рішення   апеляційної   інстанції   підтвердити     що  судовий орган  у  вищевказаній справі   «Господарського  суду  Черкаської  області»  - в особі  Скиби  Г.М.,   ніколи   у   відповідності  розділами  1 та 7 преамбули Конституції України  від 28 червня 1996 року,    та    офіційним   Указом    від   26 квітня 2000 року № 626/2000  неконституційного  Президента України  -   Кучми Л.Д., -  як  конституційний  Громадянин України  всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України,   офіційно   не призначався,    у відповідності   з   положеннями       розділу   1  ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року,  безпосередньо  самим   офіційним   конституційним   строковим професійним  суддею .

  

        8.  У  тексті   процесуального   рішення   апеляційної   інстанції   підтвердити    обставини   що  судовий орган  у  вищевказаній справі   «Господарського  суду  Черкаської  області»  -   в особі  Скиби  Г.М.,    не має   у  своїй      трудовій книжці   та     у   своїй     особовій   справі   офіційних   доказів   Адміністрації  Президента  України,      якими  б   офіційно    підтверджувалось   наступне:

       1)  офіційне  публічне   призначення   урочистих  державних  заходів   з питання  складання  щойно  призначеними  у відповідності   з  розділом  1 ст.128 Конституції України  від   28 червня 1996 року,   строковими   професійними  суддями  публічної  державної  присяги  професійного  судді    строком   на  поять  років  за  безпосередньо офіційної     участі    самої     особи   конституційного   Президента  України; та

      2) офіційне  складання   Скибою   Г.М.,    як     конституційним     професійним суддею    публічної  державної   присяги    професійного  судді    безпосередньо   перед     самою   особою   конституційного   Президента України  та  доказів   ним   її  офіційного   прийняття.

   

         9. У  тексті   процесуального  рішення   апеляційної   інстанції   підтвердити  обставини    що    «судовий орган»    у  вищевказаній справі   «Господарського  суду  Черкаської  області»  -   в особі  Скиби  Г.М.,     не має      у     своїй     трудовій   книжці   та    у   своїй   особовій   справі     та   у    самих  Відомостях  Верховної Ради   України,    офіційних   доказів    самої   Верховної  Ради  України   4-го  пропорційного  -  неконституційного  скликання  за  безпосередньої  за   участі  не менше  226- ти  Народних депутатів України  4-го пропорційного неконституційного  скликання,   про  офіційне  обрання   Скиби  Г.М.,    від  ІМЕНІ   Українського народу,  -    у   відповідності  з    положеннями   ч.27 ст.85  та  розділом   1   ст.128 Конституції  України від 28 червня 1996 року,    -    як  конституційного Громадянина   України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави  України,   у відповідності  з   положеннями   розділів  1 та 7 преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,    офіційним   конституційним  безстроковим   професійним   суддею  конституційної  судової  влади,   безпосередньо  встановленої  резолютивною  частиною   АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року та  положеннями  розділу 3 ст.124 Конституції України. 

 

    10. У  тексті   процесуального  рішення   апеляційної   інстанції   підтвердити  обставини   що    «судовий орган»    у  вищевказаній справі   «Господарського  суду  Черкаської  області»  - в  особі  Скиби  Г.М.,    згідно  йому  належного  посвідчення  особи  з найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  віртуальних   РВ «УМВС  України»  «Громадян  України  всіх національностей  «Народу України»,  останній    НЕ  МАЄ   конституційного громадянства - конституційних  Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу   Самостійної української держави  України,   безпосередньо  встановленого  положеннями  розділів 1 та 7 преамбули Конституції України  від 28 червня   1996  року    та    резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, 

         а   з   цим   і    НЕ МАЄ    жодних   та   дійсних    конституційних   прав  та конституційних   повноважень    безпосередньо   встановлених  положеннями  розділів  3 та 4 ст.124 та  розділом 1 ст. 128  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,  від свого  ІМЕНІ,    на   офіційне  здійснення   конституційного  судочинства   безпосередньо  встановленого  резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України від 24 серпня  1991 року    та    положеннями   розділу  3 ст.124  та Конституції України  від  28 червня  1996 року.   

 

         

            Апелянт                                                            _______________________.

 

         Додатки  у копії