У статті 48 Закону України "Про інформацію" визначальними є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які передбачають оскарження встановлених Законом України "Про інформацію" протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органів вищого рівня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга статті 48 Закону України "Про інформацію" лише встановлює порядок оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи до суду. Частину третю у контексті всієї статті 48 Закону України "Про інформацію" не можна розуміти як вимогу обов'язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім - до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.
(пункт 2 резолютивної
частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23,
31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону
України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) від 30 жовтня 1997
року № 5-зп/1997
Частину Другу статті 55 Конституції
України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець,
особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді
загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної
влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо
громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення,
дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина
України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а
тому потребують правового захисту в суді.
Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в
судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений
інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня
по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили
дії або допустили бездіяльність).
(пункт 1 резолютивної
частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки
Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55
Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України
(справа громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій
посадової особи) від 25 листопада 1997 року № 6-зп/1997
Частину першу статті 55 Конституції
України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у
судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України,
іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або
порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають
місце інші ущемлення прав та свобод.
Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв,
скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на
судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути
обмежене.
(пункти 1, 2
резолютивної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян
Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо
офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за
зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997
Частину другу статті 124 Конституції
України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження
вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі. До правовідносин, на які поширюється
юрисдикція судів у контексті конституційних звернень, належать також
правовідносини, що виникли з факту придбання громадянами України облігацій
Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, щодо яких відповідно до
Закону України "Про державні гарантії заощаджень громадян України"
від 21 листопада 1996 року № 537/96-ВР із наступними змінами і доповненнями
Україна взяла на себе зобов'язання про компенсацію реальної вартості знецінених
державних цінних паперів.
(пункт 3 резолютивної
частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян
Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо
офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за
зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997
Відповідно до положення частини другої
статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку
з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави
дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо
захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо
громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і
свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх
реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
(абзац шостий пункту 3
мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3
Цивільного процесуального кодексу України та за конституційним зверненням
громадян Будинської Світлани Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо
офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України
(справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) від 23 травня 2001
року № 6-рп/2001
Захист прав і свобод людини не може бути
надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи
оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів
дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може
здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність
посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до
сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному
главою 31-А ЦПК України.
Положення статті 55 Конституції України щодо
можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково
стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових
осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними
можуть порушуватись його права і свободи. Недосконалість інституту судового
контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів,
дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів.
Виходячи з положень статей 55, 64, 124
Конституції України передбачене відповідними законами України право громадян на
позасудове оскарження актів, дій або бездіяльності посадових осіб органів
дізнання, попереднього слідства і прокуратури (в порядку підлеглості) не
позбавляє громадян можливості звернутися безпосередньо до суду, як і не
виключає їхнього права на інші законні засоби захисту своїх прав і свобод, у
тому числі на позасудове оскарження.
(абзаци п’ятий-сьомий
підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3
Цивільного процесуального кодексу України та за конституційним зверненням
громадян Будинської Світлани Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо
офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України
(справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) від 23 травня 2001
року № 6-рп/2001
У разі виникнення спору щодо порушення
об'єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод
громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України
звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутріорганізаційної
діяльності або виключної компетенції об'єднання громадян у кожному конкретному
випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів і дій таких об'єднань.
(абзац п’ятий підпункту
4.3 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності)
положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального
кодексу України та за конституційним зверненням громадян Будинської Світлани
Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення
положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо
конституційності статті 248-3 ЦПК України) від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001
Із змісту частини другої статті 124
Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що
виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі
виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Суб'єктами таких правовідносин можуть бути
громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти
цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не
містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового
врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його
застосування.
<…>
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке
виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею
правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання
суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим
засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин,
що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з
необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати
вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є
правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів
правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути
передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин
добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може
мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за
відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
<…> обрання певного засобу правового
захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не
обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його
використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору
обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
<…> положення частини другої статті 124
Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що
виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти
так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства,
юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене
законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором
досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є
обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
(абзаци третій,
п’ятий-восьмий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Кон6ституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства
з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб"
щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції
України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002
Проте згідно з конституційним принципом
презумпції невинуватості особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки
її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду (частина перша статті 62 Конституції України).
(абзац сьомий пункту 10
мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного
Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень
частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті
236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом
окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003
Таким чином, розглядаючи на стадії
досудового слідства скарги на постанови слідчого і прокурора про притягнення як
обвинуваченого, суд замість здійснення судового контролю досудового слідства
виконуватиме функцію судового розгляду кримінальної справи по суті всупереч
порядку, визначеному КПК України на засадах, встановлених Конституцією України
(статті 59, 61, частини перша, друга, третя статті 62, стаття 63, частина перша
статті 64, пункт 1 статті 121, статті 124, 129).
(абзац восьмий пункту 10
мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного
Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень
частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті
236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом
окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003
Таким чином, скарги щодо предметів,
суб’єктів оскарження, які не розглядаються виборчими комісіями і про які
йдеться у конституційному поданні, можуть бути розглянуті в судовому порядку,
що є гарантією захисту порушених виборчих прав. Звуження кола предметів та
суб’єктів оскарження для виборчих комісій пов’язане з особливостями
законодавчого врегулювання питань виборчого процесу, що не належить до
гарантій, визначених частиною п’ятою статті 55 Конституції України щодо права
будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від
порушень та протиправних посягань.
(абзац шостий підпункту
3.7 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента
України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень законів України „Про вибори Президента
України“, „Про Державний реєстр виборців“, „Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо виборів Президента України“ та Кодексу
адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009
року № 26-рп/2009
З наведеного вбачається, що вся діяльність
виборчих комісій, у тому числі і ЦВК, є об’єктом судового контролю.
(абзац п'ятий підпункту
3.10 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента
України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень законів України „Про вибори Президента України“,
„Про Державний реєстр виборців“, „Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо виборів Президента України“ та Кодексу адміністративного
судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009
Відмова суду в прийнятті позовних заяв,
скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на
судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
(речення друге абзацу
другого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 18
частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у
взаємозв’язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження
ухвал суду) від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010
Розглядаючи положення пункту 8 частини
третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках,
крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
Виходячи із системного аналізу положення пункту
18 частини першої статті 293 Кодексу ухвали про відмову у видачі дубліката
виконавчого листа підлягають апеляційному оскарженню. Відсутність такої
можливості може призвести до порушення конституційної засади судочинства –
рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини
третьої статті 129 Конституції України).
…
При тлумаченні пункту 18 частини першої статті
293 Кодексу Конституційний Суд України виходить з того, що видача дубліката
виконавчого листа включає в себе як видачу, так і відмову у його видачі,
оскільки ці поняття взаємопов’язані і стосуються одного й того ж виконавчого документа,
який є тотожним за змістом і юридичною силою з оригіналом та породжує однакові
правові наслідки. Судовий порядок видачі дубліката та апеляційне оскарження
ухвали суду про видачу або відмову в його видачі є гарантією права кожного на
судовий захист, стабільності та законності у виконанні судових рішень.
(абзаци другий, третій,
шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
В аспекті конституційного звернення
положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу
України стосовно можливості апеляційного оскарження ухвали суду щодо видачі
дубліката виконавчого листа у взаємозв’язку з положенням пункту 8 частини
третьої статті 129 Конституції України необхідно розуміти як таке, що
передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку
ухвалу суду першої інстанції як про видачу дубліката виконавчого листа, так і
про відмову у його видачі.
(пункт 1 резолютивної
частини)
Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка
Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини
першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку зі
статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27
січня 2010 року № 3-рп/2010
Реалізацію права особи на судовий захист
може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої
інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених
прав людини і громадянина. Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень
у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті
129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду
будь-якої інстанції відповідно до закону.
(абзац другий підпункту
2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Виходячи з викладеного Конституційний Суд
України вважає, що апеляційному оскарженню підлягають як ухвали про роз’яснення
рішення суду, так і ухвали про відмову в його роз’ясненні. Відмова у реалізації
такої можливості може призвести до порушення конституційних засад судочинства –
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення
апеляційного оскарження рішення суду (пункти 2, 8 частини третьої статті 129
Конституції України).
(абзац четвертий
підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Слободянюка
Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої
статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з
положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8
липня 2010 року № 18-рп/2010
Ніхто не може бути обмежений у праві на
доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд
та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
(абзац сьомий підпункту
2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24
Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня
2012 року № 9-рп/2012
Конституційний Суд України дійшов
висновку, що особиста участь засудженого, який відбуває кримінальне покарання в
установах виконання покарань, як сторони судового процесу створює передумови
для повного, всебічного, об’єктивного та неупередженого розгляду справи. Така
участь засудженого як сторони у розгляді справи в судах усіх юрисдикцій,
спеціалізацій та інстанцій повинна забезпечуватися відповідним процесуальним законом.
Рішення про порядок участі засудженого як сторони у розгляді справи
зобов’язаний приймати суд у порядку та на умовах, визначених відповідним
процесуальним законом.
(абзац третій підпункту
2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24
Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня
2012 року № 9-рп/2012
В аспекті конституційного звернення
положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у
конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв’язку з положеннями
частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону
України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх
учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен,
тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані
державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у
розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх
юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і
відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.
(пункт 1 резолютивної
частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24
Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня
2012 року № 9-рп/2012
Зміни способу та порядку виконання рішення
є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав
та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту
зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що
він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування
виконання судового рішення.
(речення перше абзацу
першого пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012
Невиконання судового рішення загрожує
сутності права на справедливий розгляд судом.
(речення перше абзацу
другого пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального
кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої
статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012
Конституційний Суд України,
проаналізувавши зміст статей 106, 111-13 Кодексу, вважає, що вони не містять
заборони стосовно апеляційного та касаційного оскарження ухвал, постанов
господарського суду. Відсутність у частині першій статті 106 Кодексу норми щодо
оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку
виконання рішення, ухвали, постанови суду не може бути підставою для відмови у
прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали. Ця відмова
розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке за
статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
…
Отже, Конституційний Суд України констатує, що
відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал місцевого
господарського суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та
порядку виконання рішення, ухвали, постанови може призвести до обмеження права
на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не
відповідає статті 8 Конституції України.
(абзаци шостий, восьмий
пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012
Ухвали місцевого господарського суду,
постанови апеляційної інстанції про відмову у змінах способу та порядку
виконання рішення, ухвали, постанови впливають на виконання судових рішень та
забезпечення відновлення захищених судом прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до конституційної вимоги рівності перед законом і судом сторони
повинні мати рівні процесуальні можливості відновлення вказаних прав і свобод,
зокрема шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції та
у касаційному порядку постанов апеляційної інстанції як про зміни способу та
порядку виконання рішення, ухвали, постанови, так і про відмову у цих змінах.
Відсутність можливості апеляційного та
касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни
способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому
порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, також не
узгоджується з принципом справедливості.
(абзац третій, речення
перше абзацу четвертого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012
Право на оскарження судових рішень у судах
апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на
судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними
засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових
інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення
суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129).
…
Конституційний принцип забезпечення апеляційного
та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом,
гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному
порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на
таке оскарження.
(абзаци перший, третій
підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012
На підставі наведеного Конституційний Суд
України дійшов висновку, що окремо від рішення місцевого господарського суду
можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному порядку ухвали місцевого
господарського суду і постанови апеляційної інстанції як про зміни способу та
порядку виконання рішення, ухвали, постанови, так і про відмову у змінах
способу та порядку їх виконання.
(абзац п’ятий підпункту
3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина
Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012
Реалізація права на судовий захист
невід’ємно пов’язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду
за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює
строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства,
є Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), який установлює інститут
позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа
може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
(абзац другий підпункту
2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки
Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої
статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про
оплату праці“ від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013
Гарантією реалізації права на судовий
захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного
судового збору для осіб, які звертаються до суду. …
Отже, сплата судового збору за подання заяв,
скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до
правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого
статтею 55 Конституції України.
(речення перше абзацу
третього, абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням асоціації
„Дім авторів музики в Україні“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 7
частини першої статті 5 Закону України „Про судовий збір“ у взаємозв’язку з
положеннями пункту „г“ частини першої статті 49 Закону України „Про авторське
право і суміжні права“ від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013
Таким чином, згідно з пунктом 7 частини
першої статті 5 Закону № 3674 від сплати судового збору звільняються лише
державні органи і державні підприємства, установи та організації, які
звернулися до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших осіб у
випадках, передбачених законодавством. Конституційний Суд України вважає, що на
організації колективного управління як юридичних осіб приватного права не
поширюється зазначене положення Закону № 3674.
(абзац другий підпункту
2.5 пункту 2 мотивувальної частини)
В аспекті конституційного звернення
положення пункту 7 частини першої статті 5 Закону України „Про судовий збір“
від 8 липня 2011 року № 3674–VI з наступними змінами у взаємозв’язку з
положеннями пункту „г“ частини першої статті 49 Закону України „Про авторське
право і суміжні права“ від 23 грудня 1993 року № 3792–XII з наступними змінами
необхідно розуміти так, що організації колективного управління майновими
правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, утворені відповідно
до частини другої статті 47 Закону України „Про авторське право і суміжні
права“, не належать до тих платників судового збору, які звільняються від його
сплати у разі звернення до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших
осіб у випадках, передбачених законодавством.
(пункт 1 резолютивної
частини)
Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним зверненням асоціації „Дім авторів
музики в Україні“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої
статті 5 Закону України „Про судовий збір“ у взаємозв’язку з положеннями пункту
„г“ частини першої статті 49 Закону України „Про авторське право і суміжні
права“ від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013
Законопроектом пропонується статтю 124
Конституції України викласти в такій редакції: <…>
(абзац перший
підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Передбачене у Законопроекті визначення в
законі інших випадків підвідомчості справ судам спрямоване на підвищення
ефективності реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.
(абзац третій підпункту
3.1.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Аналізуючи запропоновану Законопроектом
редакцію частини четвертої вказаної статті, Конституційний Суд України виходить
з того, що закріплення в Конституції України положення щодо можливого
визначення в законі обов’язкового досудового порядку врегулювання спору є
додатковим засобом правового захисту особи, який не позбавляє її можливості
надалі звернутися до суду.
(абзац другий підпункту
3.1.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Висновок
Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про
надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до
Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції
України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016
Стаття 151-1, якою Законопроектом
пропонується доповнити Конституцію України, передбачає можливість звернення
особи до Конституційного Суду України з конституційною скаргою у разі, якщо всі
інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. Запровадження інституту
конституційної скарги є удосконаленням механізму індивідуального доступу особи
до конституційного судочинства.
(абзац третій підпункту 3.20 пункту 3
мотивувальної частини)
Висновок
Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про
надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до
Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції
України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016
На думку Конституційного Суду України,
обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має
гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення
цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої
особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на
судовий захист, можливе лише з обов’язковим дотриманням конституційних норм і
принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і
громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава
має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить
ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження,
зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та
максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової
помилки суду першої інстанції.
(абзац вісімнадцятий
підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
Конституційний Суд України вважає, що
неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції
про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює
ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження
конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду.
Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали
суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких
помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести
до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного
обмеження її конституційного права на свободу.
Надання особі права на апеляційний перегляд
судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового
провадження є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов’язань зі
створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому
(підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і
свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення
порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення
помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ
до ухвалення рішення по суті.
(абзаци чотирнадцятий,
п’ятнадцятий підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)
Конституційний Суд України також
зазначає, що положення статей 3, 21, 29 Конституції України у системному
зв’язку з частиною першою її статті 55 зобов’язують орган законодавчої влади
при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту
недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на
судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку
будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та
особисту недоторканність, з обов’язковим збереженням справедливого балансу між
інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості,
ефективності, швидкості процесу тощо.
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку,
що положення частини другої статті 392 Кодексу в частині неможливості окремого
апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку
тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного
права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та
співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів
особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, частини
першої статті 55 Основного Закону України.
(абзаци сімнадцятий,
вісімнадцятий підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України
(Велика палата) у справі за конституційною скаргою Глущенка Віктора
Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень
частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України від 13
червня 2019 року № 4-р/2019
Поняття „надання професійної правничої
допомоги“ не тотожне поняттю „представництво особи в суді“. Надання професійної
правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість представництво особи у суді
може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб’єктом. З аналізу
частини першої статті 131-2 Конституції України у системному зв’язку з її
статтею 59 випливає позитивний обов’язок держави, який полягає в гарантуванні
участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги особі з метою
забезпечення її ефективного доступу до правосуддя за рахунок коштів держави у
випадках, передбачених законом.
(абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту
2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Висновок
Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним
зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності
законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування
адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції
України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019
Отже, це означає, що встановлений
законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених
державних органів має забезпечити ефективність судового контролю, який має бути
забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових
інстанціях: законодавець має запровадити такий обсяг судового контролю за
бездіяльністю слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про
кримінальне правопорушення до Реєстру після отримання заяви, повідомлення про
кримінальне правопорушення, що дозволяв би здійснити ефективний судовий
контроль щодо відповідних питань та за наявності підстав надати особі
можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй
реальний доступ до судового захисту.
(абзац третій пункту 5 мотивувальної
частини)
Рішення
Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою
Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності)
окремих положень частини третьої статті 307, частини третьої статті 309
Кримінального процесуального кодексу України від 17 червня 2020 року 4-р(II)/2020
З урахуванням зазначеного Конституційний
Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55
Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень,
дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень є вимогою принципу
верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих
рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх
законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав,
свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб’єктів владних
повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом
виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
(абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3
мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними
скаргами Карякіна Едуарда Сергійовича, товариства з обмеженою відповідальністю
„Торговий дім „Еко-вугілля України“ щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України „Про банки
і банківську діяльність“ від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020
Зважаючи на викладене, Конституційний
Суд України наголошує, що метою правосуддя є захист порушених, оспорюваних
прав, свобод, які належать безпосередньо особі, що звертається до суду щодо їх
захисту. Тому реалізацію гарантованого частиною другою статті 55 Конституції
України права на звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності
суб’єктів владних повноважень має бути забезпечено відповідно до вказаної мети
правосуддя. Водночас зазначене право пов’язане з тим, що кожній особі має
надаватися можливість обґрунтувати перед судом свою переконаність у
неправомірності втручання суб’єктів владних повноважень у її права та свободи.
…
З огляду на наведене Конституційний Суд України
зазначає, що в законодавчому регулюванні слід уникати заборон або обмежень щодо
реалізації кожною особою права оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність
суб’єктів владних повноважень, у тому числі шляхом визначення на законодавчому
рівні вичерпного переліку осіб, які мають право на таке оскарження, оскільки
невключення особи до цього переліку унеможливлює доведення нею в суді її
переконаності в потребі захисту своїх порушених прав, свобод цими рішеннями,
діями чи бездіяльністю. Саме наявність такої переконаності в кожної особи є
сутнісною властивістю її права на звернення до суду щодо оскарження рішень, дій
чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, а отже, необхідною передумовою
здійснення цього права.
(абзаци другий,
четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
Тому юридичне регулювання оскарження в
суді рішень, дій чи бездіяльності Національного банку України, його посадових
та службових осіб має здійснюватись із урахуванням їх значущості для
забезпечення зазначеної мети, проте недопустимим є скасування права особи на
доступ до суду щодо оскарження цих рішень, дій чи бездіяльності.
(речення друге
підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України
(Другий сенат) у справі за конституційними скаргами Карякіна Едуарда
Сергійовича, товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Еко-вугілля
України“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення
частини першої статті 79 Закону України „Про банки і банківську діяльність“ від
24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020
Досліджуючи практику Європейського суду
з прав людини, Конституційний Суд України узагальнив, що визначене статтею 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд
було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне
обов’язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на
державу покладено позитивний обов’язок створити систему виконання судових
рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б
їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право
на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її
державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень,
які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2
мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).
(абзац четвертий
підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини)
Рішення
Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним
поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про
встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,
та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої,
третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“,
абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про
внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від
28 серпня 2020 року № 10-р/2020
https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/4391-dostup-do-sudu
НКРЕКП – неконституційне утворення
– рішення КСУ
Про «єдине джерело» у відповіді
КСУ - документ
Кожен є вільним у виборі захисника
своїх прав – Рішення КСУ
КСУ надав Висновок у справі щодо
скасування адвокатської монополії - документ
Про чинну Конституцію в Рішенні
КСУ 3-зп від 11 липня 1997 року
Про чинну Конституцію в Рішенні
КСУ 4-зп від 3 жовтня 1997 року
З Рішень КСУ про державну допомогу
З Рішень КСУ про доступ до суду
З Рішень КСУ про запобігання
корупції
З Рішень КСУ про право на працю
Немає коментарів:
Дописати коментар