Верховний Суд не хоче досліджувати неконституційне утворення судів України – апеляційна скарга

«Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя»

Частина друга статті 125. Конституції України

Вивчення даного матеріалу краще розпочати з прочитання попередньої тематичної публікації: Верховний суд зареєстрував заяву щодо скасування указів президента про утворення судів

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на Ухвалу від 27 березня 2019 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про повернення позовної заяви

       Ми, батьки ОСОБА 3, ХХ.ХХ.2001 р.н., а саме: батько – ОСОБА 1 та мати – ОСОБА 2, згідно законодавства України, а саме, згідно ст. 1 чинного Закону України  «Про громадянство України» від 18.01.2001  № 2235-III, є законними представниками дитини до досягнення особою віку 18 років.

       Керуючись Сімейним кодексом України, згідно якого «якщо дитина не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки» (ст. 14), в інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА 3, на підставі частини першої і другої статті 55  Конституції України, звернулись до Верховного Суду як до найвищої інстанції в системі судоустрою України (згідно положень статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), з позовною заявою (справа № 9901/108/19) за відновленням грубо порушених конституційних прав і свобод, адже вважаємо такими, що не мають законної сили (легітимності) рішення, ухвалені  в адміністративному провадженні № 804/3539/17,  були прийняті судами, створеними в незаконний спосіб:

        - Дніпропетровським окружним адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 34824364),

        - Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 34513210) і

        - Третім апеляційним адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 42268164)

щодо оскарження актів Президента України, що відповідно до  ч.1, ч.2 ст. 266 КАС України  з метою встановлення законності указів Президента України та відповідності цим правовим актам вищої юридичної сили, а саме:

     1. Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі»,

     2. Указу Президента України від 29.12.2017 № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах»,

     3. Указу Президента України від 29.12.2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах».

      Ухвалою від 27 березня 2019 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді  - Стрелець Т. Г.,  судді: Бевзенко В.М., Білоус О.В., Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л. - дану позовну заяву ОСОБА 1 та ОСОБА 2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА 3 до Президентів України : Кучма Леоніда Даниловича,  Порошенко Петра Олексійовича про встановлення законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили указів Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004, від 29.12.2017 р. № 455/2017, від 29.12.2017 р. № 452/2017 – ухвалено повернути позивачам  разом з доданими до неї документами .

          Дана Ухвала від 27 березня 2019 р. по вищезазначеній справі № 9901/108/19 постановлена без виклику сторін та позивачам особисто не вручалась, та  копію цієї Ухвали разом із позовною заявою та поданими матеріалами позивачі не отримували засобом поштового зв’язку чи будь-яким іншим способом, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи чи в будь-якому іншому інформаційному джерелі доказів на підтвердження такого отримання позивачами  позовної заяви та додатків до неї. 

          Та копію цієї Ухвали  разом із супровідним листом від 01.04.2019 р.  без додатків було отримано 04.04.2019 р. представником позивачів засобом поштового зв’язку УДППЗ «Укрпошта»  поштовим листом № 0102926365751 з повідомленням, в якому містилась дана Ухвала (відповідна відмітка проставлена у повідомленні про вручення поштового відправлення та повернута до матеріалів даної справи).

         В отриманому супровідному листі зазначено, що Верховним Судом Касаційного адміністративного суду Управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян  надісланого зазначається, що «відповідно до КАС України надсилається копія ухвали Верховного Суду від 27.03.2019 р. та позовна заява з усіма доданими до неї матеріалами.

        Додаток: 1. Копія ухвали Верховного Суду від 27.03.2019 р. (2 примірники).

                     2. Позовна заява з усіма доданими до неї матеріалами, усього на 809 арк.».

         Та текстовий зміст цього супровідного листа не відповідає змісту самого поштового вкладення листа № 0102926365751, так як в конверті знаходився лише 1 примірник Копії ухвали Верховного Суду від 27.03.2019 р.: тобто, без позовної заяви та без додатків до неї.

        Відкритим питанням залишилось й наступне: яке відношення даний предмет позову має до виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян. 

        Копія супровідного листа від 01.04.2019 р. та  конверту додається до даної апеляційної скарги.

        Не відповідає зміст й самої оскаржуваної Ухвали фактичним обставинам цієї справи, які досліджувались для вирішення питання відкриття провадження у даній справі.

        Прийнята Ухвала перешкоджає у доступі до правосуддя  для  вирішення  публічно-правового спору по суті. Позивачі не погоджуються з прийнятою ухвалою,  та   мають право оскаржити в апеляційному порядку це судове рішення суду першої інстанції в межах 15-денного строку з дати його винесення відповідно до ч.1 ст. 295 КАС України.

         Згідно із ч.5 ст. 266 КАС України судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата Верховного Суду. Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

        Позивачі, детально ознайомившись зі змістом зазначеної Ухвали від 27 березня 2019 р.,  та не погодившись з таким прийнятим судовим рішенням, оскільки вважають її такою, що не відповідає критеріям законності та обґрунтованості (що є порушенням норм процесуального права, а саме:  ст. 242 КАС України), підлягає скасуванню з наступних підстав, визначених у ст. 320 КАС України:

        1. Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

        1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

        2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

        3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

       4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

       До даних висновків скаржники (позивачі по справі № 9901/108/19) прийшли з огляду на наступне.

   Згідно п. 6 ч. 1 ст. 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

   Нижче наводиться обґрунтування на користь наявності усіх  передбачених у статті 320 КАС України підстав для скасування Ухвали від 27 березня 2019 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 9901/108/19.

    Додатково слід нагадати відповідні норми із глави 5 «Докази та доказування» Розділу І «Загальні положення» КАС України.

   Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72).

   Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 73).

   Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75).

   Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1, 2 статті 76).

   Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 90).

   Ухвала – це різновид судового рішення в розумінні ст. 241 КАС України.

   Відповідно із статтею 242 КАС України щодо  законності і обґрунтованості судового рішення

1. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

   За змістом ч. 5 ст. 125 Конституції України адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

   Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

   1. Мотивувальною частиною прийнятої оскаржуваної ухвали є наступне: «Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків - десять днів з дня вручення цієї ухвали.

   Залишаючи позовну заяву без руху, Суд виходив з того, що вона не відповідає вимогам пункту 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:

1) позивачі не навели обґрунтування порушення оскаржуваними правовими актами прав, свобод та інтересів особи, за захистом інтересів якої вони звернулись до суду;

2) позивачі не заявили про поновлення пропущеного строку на звернення до суду та не навели поважності причин такого пропуску;

3) не вказали відомостей, визначених частиною 5 статті 160 КАС України та не надано власного письмового підтвердження про те, що ними не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

   Оскільки позивачами не усунуто недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 04 березня 2019 року про залишення позовної заяви без руху».

   При тому, в оскаржуваній ухвалі від 27.03.2019 р. - без надання оцінки аргументам позивачів, наданих позивачами в заяві  на виконання ухвали Верховного Суду від 04 березня 2019 р., не з’ясовуючи обставин справи зазначено лише про те, що «25 березня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла заява позивачів на виконання ухвали Верховного Суду від 04 березня 2019 року про усунення недоліків позовної заяви.

   У цій заяві позивачі вказали на дотримання ними пункту 11 ч.5 ст. 160 КАС України, оскільки позовна заява містить підтвердження, що ними не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав».

     Та позивачі у справі № 9901/108/19 не тільки «вказали» на дотримання ними пункту 11 ч.5 ст. 160 КАС України, оскільки позовна заява містить підтвердження, що ними не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, а й фактично дотримались пункту 11 ч.5 ст. 160 КАС України, оскільки позовна заява  (друга її сторінка) фактично містить підтвердження, що ними не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, що підтверджується самою позовною заявою по цій справі, і є фактичними даними, які мають значення для вирішення справи, та є доказами на їх підтвердження.

   Таким чином, ця причина для залишення позовної заяви без руху, а потім – і щодо повернення позовної заяви – є надуманою судом, не обґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним даним, а навпаки, цими фактичними даними спростовує висновок суду.

    Згідно ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує у тому числі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

      Як зазначено у статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

   У цій справі – як вбачається із тексту прийнятої оскаржуваної Ухвали від 27.04.2019 р. – колегія суддів Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції всіляко намагається не розглядати даний позов по суті, і для цього – в оскаржуваній Ухвалі від 27.03.2019 р. суд не тільки не дає оцінку всім аргументам позивачів, підтвердженим 809-ма аркушами додатків,  а й взагалі обмежено викладає правову позицію позивачів. Таким чином, суд обґрунтовує прийняття даної ухвали не на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, що є порушенням ст. 242 КАС України, уникаючи обґрунтованих пояснень позивачів з приводу того, що позовну заяву подано без порушень вимог ст. 160, ст. 161 КАС України.

        2.  В Ухвалі Верховного Суду від 04 березня 2019 року про залишення позовної заяви без руху в якості ще одного недоліку було зазначено: «як вбачається із позовної заяви, одним із відповідачів визначено Президента України  Кучму Леоніда Даниловича, який на даний час не є діючим Президентом України, а тому позовні вимоги до нього не можуть розглядатися Верховним Судом відповідно до статті 266 КАС України». При цьому, «не можуть розглядатися» - було єдиним обґрунтуванням вказаної позиції Суду.

       Не зазначено жодної норми закону, якою керувався суд, коли приходив до такого висновку.

      Та в оскаржуваній Ухвалі Верховного Суду від 27 березня 2019 року не тільки не наведено норми права, на які посилались позивачі щодо цього «недоліку позовної заяви» в своїй заяві на виконання ухвали Верховного Суду від 04 березня 2019 року в межах заявленого строку (згідно встановленого строку на усунення недоліків, які, на думку судді, мають місце для  вирішення  публічно-правового спору по суті), але й взагалі не викладено правову позицію позивачів з цього питання. Суд уникає цього питання в своїй ухвалі.

    Норми права, на які посилалися позивачі в цьому питанні, які суд не застосував, та не навів мотиви їх незастосування.

        Так, позивачами, керуючись нормами  ст. 105 Конституції України щодо конституційного статусу Президента України, надавались наступні пояснення в заяві на виконання ухвали Верховного Суду від 04 березня 2019 року, які не знайшли свого відображення в оскаржуваній Ухвалі:

        Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

        Предметом позову по справі № 9901/108/19 є: встановлення саме законності указів Президента України, що відповідає ст. 266 КАС України,  і правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ з таким предметом позову.

       В Законі йде мова саме про Президента України, без конкретизації: діючого Президента чи ні. 

       Тому, посилаючись в своїй позовній заяві до Президента України як до гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України) та оскаржуючи нелегітимність (незаконність) актів Президента діючого чи «не діючого», як зазначається в Ухвалі від 04.03.2019 р., позивачі вважають, що зазначення в позовній заяві в статусі «Відповідач» конкретних суб’єктів владних повноважень, які здійснювали публічно-владні управлінські функції за підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, приймаючі за час своїх повноважень укази, щодо законності яких подано цей позов – є безпідставною причиною для залишення позовної заяви без руху. Тим більше, не може бути перешкодою для відкриття провадження по даній справі.

       Крім того, Указами Президента Порошенко від 29.11.2017 р.  за № 452/2017 та  № 455/2017  - внесено зміни до діючого Указу Президента Кучми від 16.11.2004 р. № 1417/2004 , з таким формулюванням:

     «Внести до Указу Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417  "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі" (зі змінами, внесеними Указами від 16 травня 2007 року № 417, від 16 жовтня 2008 року № 941, від 12 серпня 2010 року № 812, від 27 червня 2012 року № 419 та від 12 листопада 2014 року № 866)

…

 Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування».

     Тому, розглядаючи на предмет законності Указ від 16.11.2004 р. (тобто Указ Президента України, який було не скасовано, а лише змінено Указом від 29.12.2017 р. новообраним Президентом – у даному випадку для  відновлення створення судів у законний спосіб – не має значення, хто конкретно з Президентів приймав оскаржуваний Указ.

       Тим більше, в прохальній частині позовної заяви заявлено позовну вимогу щодо Указу Президента України, а не відносно самого Президента України.

   3. Стосовно способу захисту, обраного позивачами

   Заявлений у прохальній частині нашої позовної заяви спосіб захисту, а саме  «визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт…» - відповідає вимогам ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачами  конкретизовано : які саме дії вони просять суд зобов'язати відповідача вчинити.

  Системний аналіз ч.1 ст. 5, ч.2 ст. 245, ч.1 - ч.4 ст.  266  КАС України  дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.     

      При цьому просили врахувати суд , що  позовні вимоги, а саме: зобов’язання виконати дії  - є похідним від позовної вимоги щодо визнання дій протиправними.

       Зауважуємо суд апеляційної інстанції,  що предметом позову у справі № 9901/108/19 є саме встановлення законності указів Президента України, якими створені вищезазначені установи, які приймали судові рішення по справі № 804/3539/17.

         Так, в позовній заяві по даній справі зазначається, що:

        «Судові рішення по адміністративній справі № 804/3539/17 за позовом ОСОБА 1, ОСОБА 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА 3 до Чечелівського районного відділу в місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби в Дніпропетровській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання  вчинити певні дії - приймали:

     - установа з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364), створена відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі»;

     -  установа з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210), створена відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі»;

     -  установа з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164), створена відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 р. № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах».

     Та  ставлячи під сумнів законність вищезазначених установ, створених в незаконний спосіб, - відповідно, ставиться під сумнів і законність самих судових рішень, прийнятих цими установами, створених не в законний спосіб (не у відповідності із Законом) які, на наше переконання, ухвалювались з грубим порушенням норм не тільки процесуального, але й матеріального права, з приводу чого виникла необхідність оскарження  актів, дій чи бездіяльності Президента України щодо законності указів Президента України, якими створені вищезазначені установи, адже Президент України  в даному випадку має статус «суб’єкта владних повноважень»  в розумінні значення цього терміну), – ми, скаржники, звертались до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції, що відповідно зі ст. 266 КАС України».

        Та лише органу судової влади надано право встановлювати законність, протиправність чи нечинність нормативно-правових актів … тощо.

    Відповідно до ст. 5 КАС України кожній особі гарантується  право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

   Тому, у позивачів є всі підстави вирішити в судовому порядку спірне питання, обставини якого викладені в позовній заяві. Це і є випадками, передбаченими законодавством.

         Відповідно до п.4 ч.5 ст. 160 КАС України, у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

         В оскаржуваній Ухвалі від 27.04.2019 р. викривлено відображено аргументи, на які посилаються позивачі у своїй позовній заяві та у заяві на виконання Ухвали від 04.03.2019 р. про залишення позовної заяви без руху.

       Так, в Ухвалі зазначається, що «саме незаконність, на думку позивачів, рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду, прийнятих за результатами розгляду адміністративної справи № 804/3539/17 … - є основним аргументом того, що зазначені вище судові установи утворені у незаконний спосіб.

     Аналізуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не надано належних обґрунтувань своїх позовних вимог, оскільки посилання на незаконність судових рішень не може автоматично вказувати на протиправність створення судових установ, які їх приймали».

   При тому - наявні  всі ознаки ст. 320 КАС України скасування оскаржуваної Ухвали:

1)неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи .

    Судом не взято до уваги, що оскаржуваними указами Президента України порушується гарантоване статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини право особи на справедливий суд (а саме – суд, встановлений законом). У свою чергу, рішення адміністративного суду І інстанції, підтверджене рішенням суду апеляційної інстанції, по справі позивача не виконується посадовими особами територіального підрозділу ДМС України внаслідок того, що дані суди утворені у спосіб, що суперечить відповідним нормам Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», тобто не Законом України, а указами Президента України.

   Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини показує таке:

- вислів «суд, встановлений законом», що використовується в пункті 1 статті 6, означає всю організаційну структуру судів;

- завданням та метою положень пункту 1 статті 6, що вимагає, щоб суди були «встановлені законом», є забезпечення того, щоб судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежала від розсуду органів виконавчої влади, а регулювалася законом, що приймається Парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, пп. 68, 69).

   Фактично, Позивачами не оскаржуються самі судові рішення, які приймались відносно позивачів, які заявляли позовні вимоги в інтересах свого сина. Позивачами оскаржуються нормативно  - правові акти, якими такі суди створені.

   4.    Відносно строку звернення з даним адміністративним позовом.

         В оскаржуваній Ухвалі від 27.03.2019 р. зазначається:

   «Оскільки позивачами оскаржуються Укази Президента України від 16.11.2004 р.                          № 1417/2004, від 29.12.2017 р. № 455/2017 та № 452/2017, а до суду вони звернулись лише 27.02.2019 року, колегія суддів приходить до висновку про пропуск ними встановленого КАС України шестимісячного строку».

  Таким чином, колегія суддів, яка приймала цю Ухвалу, вважає , що звертатись за судовим захистом для відновлення порушених прав – позивачі мали би з дня прийняття даних Указів Президентів України, не пояснюючи, чим такий висновок аргументовано.

  При тому, в Ухвалі не зазначається щодо пояснень та аргументів позивачів стосовно даного питання. 

 Так, позивачами пояснювалось:

«Лише з прийняттям судом апеляційної інстанції Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 р. за результатами  розгляду апеляційної скарги ГУДМС України в Дніпропетровській області на Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 р.  в справі № 804/3539/17 – стало  обґрунтованим та процесуально логічним  для  подання  зазначеного позову  по справі № 9901/108/19  , адже саме із прийняттям судового рішення 14 січня 2019 р. – судове рішення суду  першої інстанції, а саме, Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 р. вступило в законну силу   по справі № 804/3539/17, тому, подання позову у справі              № 9901/108/19  в межах 6-ти місячного строку, обчислення якого починається з 14 січня 2019 р. – з  дати винесення судового рішення судом апеляційної інстанції, не є простроченим, так як саме з цієї дати виникають правовідносини між позивачами та установами, які приймали судові рішення, вступ в законну силу починається лише з 14 січня 2019 р. (якщо брати до уваги дату виготовлення цього рішення, чи дату фактичного його отримання – то й ще пізніше).

   Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

   А згідно ч. 3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

   Таким чином, вказане в ухвалі Верховного Суду від 04.03.2019 р. посилання на частину 2 статті 122 КАС України, за змістом якої «для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк…», в даному випадку не повинно застосовуватися».

   Подання даного позову – це не є «незгода особи із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції» - про що йдеться в Ухвалі від 04 березня 2019 р. про залишення позовної заяви по справі № 9901/108/19 без руху, а наведення прикладів у позові по справі                           № 9901/108/19 грубого порушення норм як процесуального, так і матеріального права по справі № 804/3539/17, що може бути можливим лише для установ, створених в незаконний спосіб , яке виражається у тому числі в абсолютному ігноруванні всіх наданих позивачами клопотань по справі № 804/3539/17, у тому числі й щодо підтвердження повноважень та правосуб’єктності відповідача по даній справі, при одночасному розгляді клопотання відповідача по даній справі, наприклад, про зупинення провадження у даній справі, та безпідставного задоволення даного клопотання відповідача, чиї повноваження не були підтверджені, чим значно затягнувся  процес відновлення явно порушених прав нашого неповнолітнього сина, в чиїх інтересах було подано  позов у  справі № 804/3539/17, а після отримання судового рішення, що вступило в законну силу – й подано позов у справі № 9901/108/19.

      Крім того, не існує жодних підтверджень, що позивачам було відомо раніше, до подання даної позовної заяви по справі  № 9901/108/19  про  факт прийняття Указів Президентами України  про створення судів в незаконний спосіб .

      Та позов по цій справі було подано при виникненні правовідносин, які стали підставою для  подання такого позову.

      5. Ухвалі від 04 березня 2019 р. у справі № 9901/108/19  ставиться під сумнів  наявність  у даній справі «охоронюваного законом інтересу  та логічно-смислового зв’язку з поняттям «право» .

  В ухвалі зазначається: «Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що право на судовий захист не є абсолютним».

        Згідно ст. 6 КАС, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

        Норми міжнародного права, зокрема, «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя          № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981 р., та практику Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції, визнають вказані  причини в оскаржуваній ухвалі про повернення позовної заяви - обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, прецедентна практика Європейського суду з прав людини також визначає, що норми закону не повинні перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

    З врахуванням вищезазначеного, вважаємо, що позивачами не порушені вимоги, встановлені при поданні позову, позовну заяву залишено без руху безпідставно, а тому у випадку  відмови у відкритті провадження по справі по справі № 9901/108/19  будемо розцінювати це як відсутність у діях суду змісту і спрямованості діяльності держави на захист людини, її прав та свобод, які визнаються найвищими цінностями (ст. 3 Конституцій України), залишаємо за собою право звернення до  Європейського Суду з прав людини зі скаргою щодо ухвалення Вами рішень, які обмежують доступ до правосуддя.      

     Вищенаведені обставини вказують на відповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст.160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому: позовну заяву залишено без руху безпідставно та безпідставно прийнято Ухвалу від 27.03.2019 р. про повернення позовної заяви по справі № 9901/108/19.

Щодо звільнення скаржників від сплати судового збору:

   

        Згідно п. 2 ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Відповідно, нами, скаржниками, в якості додатка до оскарження нормативно-правового акту Президента України надавався разом із позовною заявою  документ на підтвердження свого законного представництва та підстав звільнення від сплати судового збору, а саме, свідоцтво про народження дитини, в якому зазначено, що ми, позивачі, є батьками дитини, в інтересах якої подано позов.

     Звертаючись за захистом прав своєї неповнолітньої дитини, ОСОБА 3, відповідно до Закону від 18.01.2001 № 2235-III  «Про громадянство України», а саме, згідно ст. 26 зазначеного Закону щодо оскарження рішень з питання громадянства у встановленому законом порядку до суду, та згідно ст. 27 щодо оскарження у судовому та адміністративному порядку дії та бездіяльності посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, похідною необхідністю стало в інтересах дитини встановлення законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб’єктів владних повноважень, та встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єктів владних повноважень, Указами яких  утворені суди , у тому числі й які ухвалювали судові рішення за результатами розгляду адміністративної справи 804/3539/17 за адміністративним позовом ОСОБА 1, ОСОБА 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА 3.

     Таким чином, скаржникам (заявникам-позивачам), що звертаються за судовим захистом прав і свобод свого неповнолітнього сина, ОСОБА 3, надано пільгу законодавством України щодо сплати судового збору , у тому числі і при поданні даної апеляційної скарги.

      Так, згідно п. 7 ст. 5 зазначеного Закону: «від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб». Тому, звертаючись в інтересах неповнолітнього сина, пільга щодо звільнення від сплати судового збору на цій підставі надається і при поданні апеляційної скарги.

   Враховуючи вищевикладене та керуючись  нормами діючого законодавства України,

 ПРОШУ СУД  :

1. Відкрити провадження за даною апеляційною скаргою по адміністративній справі № 9901/108/19 та розглядати її за правилами письмового провадження.

2. Скасувати Ухвалу від 27 березня 2019 р. Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду  про  повернення позовної заяви по справі № 9901/108/19 та справу направити до Верховного Суду  як суду першої інстанції для відкриття провадження та  розгляду її по суті

                     Додатки ( копії) :