Не указом-унітазом, а ЗАКОНОМ!!! З А К О Н О М!!!
27 лютого 2019
року через канцелярію Верховного суду зареєстровано адміністративний позов щодо
визнання нечинними указів президента кучми і порошенка про утворення
апеляційних і адміністративних судів.
Читайте також: Компетенцію
судів, суддів і їхніх рішень, встановить окружний адмінсуд Дніпра
Справу щодо
встановлення легітимності трьох адмінсудів Дніпра, передадуть до іншого суду
Публікуємо зміст
заяви:
До Касаційного
адміністративного суду
у складі
Верховного суду
вул.
Московська, 8, корп. 5, м. Київ, 01029,
Скаржники - Законні представники
неповнолітнього :
Представники скаржників
за довіреністю:
Відповідачі : Президенти України
1. Кучма Леонід
Данилович (19.07.1994-23.01.2005)
2. Порошенко
Петро Олексійович ( з 07.06.2014 р.)
адреса Адміністрації Президента України:
вул. Банкова, 11 01220, м. Київ
Заявники/позивачі звільнені
від сплати судового збору
згідно п.7 ст.5
про встановлення
законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили указів Президента України від
16.11.2004 р. № 1417/2004, від 29.12.2017 р. № 455/2017, від 29.12.2017 р.
№ 452/2017
Згідно законодавства України,
а саме, згідно ст. 1 чинного Закону України
«Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, ми,
є законними представниками дитини до досягнення особою віку 18 років.
Керуючись Сімейним кодексом України,
згідно якого «якщо дитина не може самостійно здійснювати свої права, ці права
здійснюють батьки» (ст. 14), в інтересах неповнолітньої дитини, на підставі частини
першої і другої статті 55. Конституції України, звертаємось до Верховного суду
як найвищої інстанції в системі судоустрою України (згідно положень статті 17
Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), за відновленням грубо
порушених конституційних прав і свобод, адже вважаємо такими, що не мають
законної сили (легітимності) рішення, ухвалені
в адміністративному провадженні
№ 804/3539/17, які, на нашу думку, були прийняті з грубим порушенням не
тільки процесуального, а й матеріального права, а саме судами, створеними в незаконний
спосіб:
- Дніпропетровським окружним
адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 34824364),
- Дніпропетровським апеляційним
адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 34513210) і
- Третім апеляційним адміністративним
судом (код ЄДРПОУ: 42268164).
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Кодексу
адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси малолітніх та
неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна
процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді
їх законні представники – батьки.
Ми,
позивачі, на виконання п.11 ч.5 ст. 160 КАС України підтверджуємо, що нами не
подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих
самих підстав.
Згідно ст. 5 КАС України кожна
особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного
суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних
повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним
нормативно-правового акта чи окремих його положень (п.1 ч.1 ст.5 КАС України).
Захист
порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може
здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і
забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина,
інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку
суб’єктів владних повноважень (ч.2 ст. 5 КАС України).
До
суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом
надано таке право (ч. 3 ст. 5 КАС України).
Ніхто
не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному
цим Кодексом порядку (ч. 5 ст. 5 КАС України ).
На
підставі п. 10 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція
адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах,
зокрема: спорах
щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування,
обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
Позивачі звертались за захистом прав в інтересах неповнолітнього сина, відповідно до Закону України
від 18.01.2001 р. № 2235-III «Про громадянство України», а саме,
згідно ст.26 зазначеного Закону щодо оскарження рішень з питання
громадянства у встановленому законом
порядку до суду, та згідно ст.27 щодо оскарження у судовому та
адміністративному порядку дій/бездіяльності
посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про
громадянство і виконання рішень з питань громадянства до Дніпропетровського адміністративного
суду – з адміністративним позовом (адміністративна справа № 804/3539/17) до Чечелівського районного відділу в місті
Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській
області та Головного управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити
дії.
Постановою Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 06
листопада 2017 р. наші позовні вимоги по справі №
804/3539/17 задоволено повністю.
Відповідач, не
погодившись з вищезазначеним рішенням суду, подав апеляційну скаргу на рішення
суду першої інстанції.
Згідно Ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (в
якій зазначено, що Ухвала оскарженню не підлягає) від 07 лютого 2018 р. у складі колегії суддів: головуючого судді –
Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., за результатами ознайомлення
з матеріалами адміністративної справи та апеляційною скаргою Головного
управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського
окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 р. у справі №
804/3539/17 за адміністративним позовом в інтересах неповнолітнього
сина до Чечелівського районного відділу в місті Дніпрі Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській
області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, було
відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2018 р. справу призначено до
розгляду, а Ухвалою від 19.02.2018 р. – призначено судове засідання на 14 березня 2018 року о 14:30 год., яке і відбулось в
призначений час за присутності обох сторін по справі.
На даному
судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач акцентував увагу суду на
тому, що апеляційна скарга подана не уповноваженою особою, зазначаючи це у своєму клопотанні (є в матеріалах справи), яке
розглядалось на тому ж судовому засіданні.
Таким чином, вже
після відкриття апеляційного провадження позивач виявив, що апеляційну скаргу
подано та підписано не уповноваженою особою, та звертав на це увагу суду
апеляційної інстанції, та зазначене
клопотання було за результатами його розгляду – відхилено і, таким чином, –
проігноровано.
Та Позивачі надавали до матеріалів справи клопотання щодо правосуб’єктності
представника відповідача, в якому:
зазначали у тому числі й про те, що апеляційна скарга подана та
підписана представником ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, який діє на
підставі Доручення, наданого В.О. керівника ГУ ДМС України в Дніпропетровській
області, що не відповідає нормам діючого законодавства. Щодо питання правосуб’єктності
відповідачів зазначалось також і у відзиві
позивачів від 06.03.2018 р. на апеляційну скаргу відповідачів по цій
справі.
Але, вищезазначеною колегією суддів
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу
не тільки не було повернуто особі, яка її подала, а під час судового засідання 14 березня 2018 р., а наступного судового засідання, яке відбулось 21 березня 2018 р. – проігнорувавши всі надані клопотання, надані позивачами по справі № 804/3539/17 та розглянувши
у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі тільки заяву Головного управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області про зупинення апеляційного провадження у справі №
804/3539/17 (судове засідання відбулось за участю позивачів, та скаржник – відповідач, повідомлений належним чином, не
прибув), та не приймаючи жодних судових рішень з поданих позивачами клопотань –
судом апеляційної інстанції було ухвалено зупинити провадження в
адміністративній справі № 804/3539/17 за апеляційною скаргою
Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року
у справі за вищезазначеним адміністративним позовом - до набрання чинності
рішенням Верховного Суду у зразковій
справі № 806/3265/17 (номер провадження
Пз/9901/2/18) без пояснення та без
зазначення в самій Ухвалі чому об’єктивно неможливо розглянути апеляційну
скаргу відповідача по справі № 804/3539/17, та за яким підставами суд
апеляційної інстанції дійшов до висновку про типовість справ, зазначених в
оскаржуваній Ухвалі. Суд при прийнятті даної Ухвали не встановив відношення
даної справи до типової, самовільно, всупереч наданим повноваженням виніс
рішення про винесення Ухвали про зупинення провадження у справі № 804/3539/17в зв’язку з її типовістю
зі справою № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Таким чином,
було порушено один з основних принципів адміністративного судочинства – принцип
змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у
справі, що є порушенням ч.2, ч.3, ч.4 ст. 9 КАС України, відповідно до якої:
2. Суд розглядає адміністративні
справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в
межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно
для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших
суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів
владних повноважень.
3. Кожна особа, яка звернулася за судовим
захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків,
встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких
подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної
процесуальної дієздатності.
4. Суд вживає визначені законом заходи,
необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та
витребування доказів з власної ініціативи.
В Ухвалі Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду від 21.03.2018 р. про зупинення апеляційного провадження
зазначалось: «23 лютого 2018 року на
адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області надійшло
клопотання про зупинення провадження. В обґрунтування клопотання відповідачем зазначено,
що ухвалою Верховного Суду від 15.02.2018р. (справа № 806/3265/17) відкрито провадження у зразковій
справі за позовом Особи до Коростенського районного відділу
Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя
особа-Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказана ухвала оприлюднена Верховним Судом.
Колегія суддів, заслухавши думку учасників процесу з
приводу заявленого клопотання, вважає за можливе клопотання Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області
задовольнити та зупинити апеляційне провадження у справі № 804/3539/17 на
підставі п.9 ч.2 ст.236 КАС України».
26.04.2018
року до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду позивачі в
інтересах неповнолітнього надавали
заяву, якою просили закрити
апеляційне провадження по розгляду справи № 804/3539/17, в якій пояснялось наступне:
За нормами ст. 308 КАС України (щодо меж перегляду судом апеляційної інстанції):
1. Суд апеляційної інстанції переглядає
справу за наявними у ній і додатково поданими
доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
2. Суд апеляційної інстанції не обмежений
доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде
встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою
для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
3. Суд апеляційної інстанції досліджує
докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній
скарзі та (або) відзиві на неї.
Таким чином, суд апеляційної інстанції,
приймаючи ухвалу про зупинення провадження по справі, виходить за межі
перегляду судом апеляційної інстанції.
І це крім того, що суд апеляційної
інстанції, всупереч норм КАС України, конституційних норм – взагалі не тільки не мав права
зупиняти провадження по даній справі, а у виконання зазначених законодавчих
норм був зобов’язаний повернути апеляційну
скаргу як не уповноваженій особі, яка її
подала.
Позивачі акцентували увагу суду на нормах Конституції України, а також Закону України «Про державну службу», де чітко визначені засади
діяльності службових і посадових осіб.
Так, приписами статті 19 Конституції України
визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Крім того, просили звернути увагу на те,
провадження у зразковій справі № 806/3265/17 було відкрито ухвалою Верховного Суду
від 15.02.2018р., як судом першої інстанції, а
Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, як судом апеляційної
інстанції зупиняється апеляційне провадження по нашій справі № 804/3539/17 за апеляційною скаргою відповідача на постанову Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 06
листопада 2017 р. - тобто на судове рішення, прийняте ще до відкриття
провадження по зразковій справі
Верховним Судом як судом першої інстанції, і таким чином порушено основний
принцип адміністративного судочинства – принцип верховенства права.
Та
суд апеляційної інстанції замість того,
щоб перевірити законність прийнятого судового рішення судом першої інстанції –
незаконно зупиняє провадження, чим значно затягує процес відновлення порушених
конституційних прав нашого неповнолітнього сина, та не розглядає надані
позивачами клопотання. Провадження по справі зупинилось.
Ухвалою від 17.10.2018 р. Третього апеляційного адміністративного суду у
складі колегії суддів:судді-доповідача Шальєвої В. А., суддів: Білак
С.В., Юрко І.В., як зазначено в самій Ухвалі: «розглянувши матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою
Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській
області на постанову Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 06.11.2017 р. в адміністративній справі
№804/3539/17 - Прийняти адміністративну справу №804/3539/17 за апеляційною
скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у
Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 06.11.2017 р. в адміністративній справі № 804/3539/17
до свого провадження » , мотивуючи це тим, що: «Відповідно до Указу Президента
України від 29.12.2017 р. № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних
адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в
апеляційних округах» з 28 вересня 2018 року припинив роботу
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд та з 03 жовтня розпочав
роботу Третій апеляційний адміністративний суд.
Справи, які перебували в провадженні
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, були передані до
Третього апеляційного адміністративного суду
Призначити
розгляд питання про поновлення провадження у справі № 804/3539/17 у відкрите
судове засідання на 10:30 годин 31.10.2018 р.» (про що зазначалось в самій Ухвалі від
17.10.2018 р.).
Але, позивачі по справі № 804/3539/17 не
були повідомлені належним чином про винесення Ухвали від 17.10.2018 р. Третім
апеляційним адміністративним судом, та про призначення судового засідання на
31.10.2017 р., тому й не знали про призначене судове засідання , тому це судове
засідання було проведено без їх присутності.
Ухвалою від 31.10.2018 р. Третього апеляційного
адміністративного суду в складі тієї ж колегії суду - поновлено провадження у
справі № 804/3539/17, зазначаючи : «на
виконання розпорядження голови Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду від 27.09.2018 № 9-РО Про зупинення реєстрації
судових справ та їх передачу, відповідно до пункту 4 частини ІІІ Плану заходів
з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової
адміністрації України від 20.09.2018 № 476 Про забезпечення виконання
Указу Президента України від 29.12.2017 № 455/2017 та з метою забезпечення
виконання Указу Президента України від 29.12.2017 № 455/2017 Про
ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних
адміністративних судів в апеляційних округах, адміністративну справу № 804/7553/17
передано до Третього апеляційного адміністративного суду.
З’ясувавши обставини справи,
перевіривши доводи заяви про поновлення провадження у справі, колегія суддів
вважає за необхідне поновити провадження у справі № 804/3539/17 з огляду на
наступне.
Підставою для зупинення провадження в справі № 804/3539/17 стало
прийняття до провадження Великою Палатою Верховного Суду адміністративної
справи № 806/3265/17 для подальшого розгляду як зразкової, оскільки
відповідачем у справі № 804/3539/17 та 806/3265/17 є один і той самий суб’єкт
владних повноважень, спір у вказаних справах виник з аналогічних підстав, та у
яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Постановою Великої Палати Верховного
Суду від 19 вересня 2018 року в справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) провадження
№ 11-460заі18 постановлено остаточне рішення у зразковій справі.
Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на
10.12.2018 р. на 11:00 годину». При тому, в Ухвалі
від 31.10.2018 р. не зазначається про дату, якою було прийнято до провадження
Великою Палатою Верховного Суду зразкову адміністративну справу № 806/3265/17.
Судове засідання на призначену дату
10.12.2018 р. з питання розгляду по суті апеляційної скарги відповідача
відбулось за присутності позивачів, та скаржники (відповідачі), повідомлені
належним чином – на судове засідання не прибули.
Знову, проігнорувавши всі надані позивачами клопотання
по справі № 804/3539/17, та не підтвердивши свої повноваження колегія
суддів Третього апеляційного адміністративного суду – було оголошено перерву
для розгляду зазначеної справи, наступне судове засідання було призначене на 14
січня 2019 р.
Про те, що позивачі не можуть прибути на
призначене 14.01.2019 р. судове засідання з причини знаходження їх в цей період
за межами міста суд було завчасно повідомлено. Крім того, у своєму клопотанні було
висловлено прохання не розглядати апеляційну скаргу відповідача за відсутності
позивачів, та перенести судове засідання на іншу дату. Але судове засідання все
ж таки відбулось 14.01.2019 р. за відсутності позивачів, так як судом було
відмовлено у задоволенні клопотання позивачів про відкладення розгляду справи.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019
р. за результатами
розгляду справи № 804/3539/17 - апеляційну скаргу ГУДМС України в
Дніпропетровській області на Постанову Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 06.11.2017 р. в справі № 804/3539/17
залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Таким чином, вищезазначені судові рішення по адміністративній справі № 804/3539/17 за позовом в інтересах неповнолітнього до
Чечелівського районного відділу в місті Дніпрі Головного управління державної
міграційної служби в Дніпропетровській області, Головного управління Державної
міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій
протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - приймали:
- установа з назвою «Дніпропетровський
окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364), створена відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004
«Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі»;
-
установа з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд»
(код ЄДРПОУ: 34513210), створена відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004
«Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі»;
-
установа з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
42268164), створена відповідно до Указу
Президента України від 29.12.2017 р. № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних
судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах».
Тому, ставлячи під сумнів законність
вищезазначених установ, створених в незаконний спосіб, - відповідно, ставиться
під сумнів і законність самих судових рішень, прийнятих цими установами, які, на наше переконання, ухвалювались
з
грубим порушенням норм не тільки процесуального, але й матеріального права, з
приводу чого виникла необхідність оскарження
актів, дій чи бездіяльності Президента України щодо законності указів
Президента України, якими створені вищезазначені установи, адже Президент
України в даному випадку має статус «суб’єкта владних повноважень» в розумінні значення цього терміну), – ми, скаржники , звертаємось до Верховного Суду у складі Касаційного
адміністративного суду , що відповідно зі ст. 266 КАС України.
Рішенням Конституційного Суду України
(далі – КСУ) від 25 грудня 1997 року № 9-зп установлено, що частина перша
статті 55 Конституції України містить
загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права
чи свободи порушені або порушуються, створено
або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші
ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до
розгляду навіть у випадку відсутності
в законі спеціального положення
про судовий захист.
Відмова суду у прийнятті
позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом
вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64
Конституції України не може бути обмежене.
Таким чином, положення
частини першої ст. 55 Конституції України закріплює одну з
найважливіших гарантій здійснення
як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.
Частина
перша статті 55
Конституції України відповідає зобов'язанням України, які
виникли, зокрема, у
зв'язку з ратифікацією Україною
Міжнародного пакту про
громадянські та політичні права,
Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно
зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства
України.
В своєму рішенні
від 25 листопада 1997 року № 6-зп КСУ встановив, що частину другу статті
55 Конституції України
необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець,
особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді
загальної юрисдикції рішення,
дії чи бездіяльність будь-якого органу державної
влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець,
особа без громадянства вважають,
що їх рішення,
дія чи бездіяльність порушують або
ущемляють права і
свободи громадянина України,
іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому
потребують правового захисту в суді.
Такі скарги підлягають
безпосередньому розгляду в
судах незалежно від того,
що прийнятим раніше
законом міг бути встановлений інший порядок їх
розгляду (оскарження до
органу, посадової особи вищого
рівня по відношенню
до того органу і посадової особи,
що прийняли рішення, вчинили дії
або допустили бездіяльність).
Подання скарги до органу, посадової
особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи
бездіяльності до суду.
Нормами статті 8. Конституції України чітко
визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні
відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої
дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на
фундаментальні засади Основного закону України усі люди є вільні і рівні у
своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не
можуть бути скасовані. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є
рівними перед законом.
Відповідно до
пунктів Постанови Пленуму Верховного суду від 01.11.1996 року № 9 «Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» гарантування чинною
Конституцією України судового захисту
конституційних прав і свобод, судова
діяльність має бути спрямована на захист цих
прав і свобод
від будь-яких посягань шляхом
забезпечення своєчасного та
якісного розгляду конкретних справ. Треба враховувати також, що суди при
розгляді конкретних справ мають
оцінювати зміст будь-якого закону чи
іншого нормативно-правового акта
з точки зору
його відповідності Конституції
України і в
усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт
прямої дії. Судові рішення мають
ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не
суперечить їй.
Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого
адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в
адміністративній справі» за змістом ч.1 ст. 14 Кодексу адміністративного
судочинства України (КАС України) судові рішення, якими закінчується розгляд
справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України.
Також треба зазначити, що згідно положень
статті 242 КАС України в адміністративному судочинстві рішення суду повинно
ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при
дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом
на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з
наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні
норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо
застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повертаючись до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду від
01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»
варто зазначити, що виходячи з положення статті 9. Конституції України про те,
що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може
застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як
міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони
не суперечать Конституції України.
Треба
зазначити також, що відповідно до пункту 5 даної постанови судам необхідно
виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу
(акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної
Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і
відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на
відповідність як Конституції, так і закону.
Положеннями ч .2 ст. 125 Конституції
України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується
законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після
консультацій з Вищою радою правосуддя.
Нормою ч .1 ст. 1 Закону України «Про
судоустрій і статус суддів» також чітко визначено, що «судова влада в Україні
відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними та
безсторонніми судами, утвореними законом».
Зважаючи на
міжнародні норми права (які є й невід’ємною складовою Бангалорських принципів
поведінки суддів, - серед яких основними визначені незалежність, чесність,
неупередженість та об’єктивність суддів) хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини всі люди є рівні
перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист
законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було
дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання
до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване
Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в
разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).
Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний
розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».
Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2
Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна
держава, яка бере участь у цьому
Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право
на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту,
встановлювалось компетентними судовими,
адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним
органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості
судового захисту».
Відповідно до
положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод
(далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.
Під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган,
що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права,
відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом,
а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах
своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в
законному складі.
Текст статті 6
Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом,
який створено на підставі закону.
Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений
законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування
«суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його
юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Першою справою, в якій
ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого
законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від
22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий
орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших
осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до
національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій
інстанції тільки щодо міністрів.
У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502,
рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6
Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент
розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження
за відсутності будь-яких правових підстав.
Подібно до цієї справи, у справі «Олександр
Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на
національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ)
своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була
спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник
стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив,
чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на
адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі
рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України.
Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його
справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення
палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були
легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого
сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».
Важливим прикладом застосування правила
«суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української
практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини»
(№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду
своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та
того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі
обставини:
а) питання
передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано
національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти
зловживань;
б) мало місце
поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як
суддею;
в) єдиним
документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно
змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права
на суд, «встановлений законом».
Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний
суд не мав ознак «суду, встановленого законом».
У справі «Сокуренко і Стригун проти України»
(№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що
згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний
суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу
на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі.
Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були
передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми,
яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у
справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо
прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого
порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало
звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої
повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися
«судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно
оскаржуваного провадження.
Отже, слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:
– дотримання усіх правил юрисдикції та
підсудності;
– дотримання правил автоматичного розподілу
справ;
– наявність повноважень у судді;
– належний склад суду;
– наявність достатніх повноважень для розгляду
певної категорії справ.
Натомість, як нами було встановлено з
офіційної переписки з Адміністрацією Президента України, Верховною Радою
України і, безпосередньо, самими установами, які провадили судочинство у
зазначених вище провадженнях, виявляється, що установи з назвами «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364), «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210) та Третій апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164) – утворені не у відповідності
до вимог частини другої статті 125. чинної Конституції України відповідним, окремим ЗАКОНОМ.
Так, установи з назвами «Дніпропетровський
окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364, керівник – Коренев Андрій
Олексійович, підписант – Горбалінський Володимир Володимирович) та
«Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210,
керівник з 02.12.2016 – Коршун Анатолій Олександрович, голова комісії з
припинення або ліквідації – Маштак Олена Михайлівна) утворені Указом Президента
України від 16.11.2004 № 1417/2004
«Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі», яким
визначено утворити з 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів України
такі місцеві адміністративні суди: (крім всіх інших) Дніпропетровський окружний
адміністративний суд, та з 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів
України такі апеляційні адміністративні суди: (крім всіх інших)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, - що суперечить положенням
частини другої статті 125. чинної Конституції України.
Установа яка має назву «Третій апеляційний адміністративний суд» була
утворена також не законом, а відповідно до Указу Президента
України від 29.12.2017 № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних
судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах»,
як юридична особа приватного права (приватне підприємство), з цифровим
ідентифікатором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ: 42268164, керівник –
Коршун Анатолій Олександрович, підписант – Суховаров Андрій Володимирович) та
класифікатором ведення економічної діяльності КВЕД 84.23 (діяльність у сфері
юстиції та правосуддя).
В свою чергу з офіційної переписки,
безпосередньо, з самою юридичною особою з назвою «Третій апеляційний
адміністративний суд» нами з’ясовано, що зазначена юридична особа не є
правонаступником ліквідованої вищезазначеним Указом Президента України іншої
юридичної особи з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд»,
яка, в свою чергу, також була утворена і зареєстрована як юридична особа
приватного права, - мала свій код ЄДРПОУ: 34513210 та ідентичний КВЕД: 84.23.
Відповідно ст.
104 Цивільного кодексу України щодо
припинення юридичної особи :
ч.1. Юридична
особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу,
перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права
та обов’язки переходять до правонаступників.
ч. 5. Юридична
особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру
запису про її припинення.
Та за даними
Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань сайту Міністерства юстиції України Витяг про юридичну
особу приватного права з назвою «Дніпропетровський
апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210)- в графі
«дані про перебування юридичної
особи в процесі припинення» зазначено, що «з 04.10.2018 р. ця юридична особа перебуває в стані
припинення».
Та у Витягу щодо
цієї юридичної особи не зазначено жодної інформації в графах:
- Дата та номер
запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його
внесення.
- Дата та номер
запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, підстава
для його внесення.
- Дані про
юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа
- Дані про
юридичних осіб-правонаступників: повне найменування та місцезнаходження
юридичних осіб-правонаступників, їх ідентифікаційні коди.
Положенням про
ЄДРПОУ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 118
від 22 січня 1996 р., пунктом 1 чітко визначено, що Єдиний державний реєстр
підприємств та організацій України -
це автоматизована система
збирання, накопичення та
опрацювання даних про юридичних
осіб всіх форм
власності та організаційно-правових форм
господарювання,
відокремлені підрозділи юридичних
осіб, що знаходяться на території
України, а також відокремлені підрозділи
юридичних осіб України,
що знаходяться за її межами.
Згідно пункту 3.
Положення про ЄДРПОУ до Державного реєстру включаються дані про такі
суб'єкти господарської
діяльності:
юридичні особи,
а також їх
філії, відділення, представництва, інші відокремлені
підрозділи, що розташовані
на території України
і провадять свою
діяльність на підставі
законодавства України;
юридичні особи,
а також їх
філії, відділення, представництва, інші відокремлені
підрозділи, розташовані за
межами України, які створені з участю
юридичних осіб України
і діють відповідно до
законодавства іноземних держав.
На підставі
вищенаведеного до ЄДРПОУ можуть бути
внесені відомості виключно про осіб, які
здійснюють господарську діяльність і є суб'єкти
господарської діяльності.
В контексті
вищезазначеного варто наголосити на тому, що згідно положень частини першої
статті 8 Господарського кодексу України: «Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування
не є суб'єктами господарювання».
Відсутність законності (компетенції)
зазначених вище установ, також має підтвердження в некомпетентності
представлених ними «суддів».
Як свідчать
отримані нами копії документів про призначення зазначених в рішеннях (що додаються) суддів дані особи були призначені
на свої посади, з недотриманням вимог чинного законодавства.
Так,
наприклад, суддя Шальєва В. А.
Указом Президента України від 30.10.1999 № 1417/99 «Про призначення суддів»
була призначена строком на п’ять років на посаду судді Київського районного
суду міста Донецька, Постановою Верховної Ради України (далі – ВРУ) від 23.09.2004 № 2039-IV «Про обрання суддів»
обрана на посаду судді місцевого Київського районного суду, безстроково,
Постановою ВРУ від 15.03.2007 № 751-V «Про обрання суддів»
обрана безстроково суддею місцевого Донецького окружного адміністративного
суду, Постановою ВРУ від 17.11.2011 № 4048-VI «Про обрання суддів»
обрана суддею, раніше обраних безстроково, Донецького апеляційного
адміністративного суду, Указом Президента України від 21.04.2015 № 226/2015 «Про
переведення суддів» переведена суддею у межах п’ятирічного строку з Донецького
апеляційного адміністративного суду на роботу на посаду судді до
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Білак С. В. Указом Президента
України від 07.03.2001 № 165/2001 «Про
призначення суддів» призначена строком на п’ять років суддею Димитровського
міського суду Донецької області, Постановою ВРУ від 16.03.2006 № 3564-IV «Про обрання суддів»
обрана на посаду судді місцевого Димитровського міського суду Донецької
області, безстроково, Постановою ВРУ від 08.02.2007 № 625-V «Про обрання суддів»
обрана безстроково на посаду судді місцевого Донецького окружного
адміністративного суду, Постановою ВРУ від 10.04.2008 № 261-VI «Про обрання суддів»
обрана безстроково на посаду судді Донецького апеляційного адміністративного
суду, Указом Президента України від 21.04.2015 № 226/2015 «Про
переведення суддів» переведена суддею у межах п’ятирічного строку з Донецького
апеляційного адміністративного суду на роботу на посаду судді до
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Юрко І. В. Указом Президента
України від 13.08.2002 № 712/2002 «Про
призначення суддів» призначена у межах п’ятирічного строку на посаду судді
Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області, Постановою ВРУ від 22.05.2008 № 296-VI «Про обрання суддів»
обрана на посаду судді Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької
області, безстроково, Постановою ВРУ від 13.05.2010 № 2196-VI «Про обрання суддів»
обрана суддею, раніше обраних безстроково, на посаду судді Донецького
апеляційного адміністративного суду, Указом Президента України від 21.04.2015 № 226/2015 «Про
переведення суддів» переведена суддею у межах п’ятирічного строку з Донецького
апеляційного адміністративного суду на роботу на посаду судді до
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
І,
нарешті, те, що об’єднує зазначених вище осіб – Указ Президента України від 28 вересня 2018 року
№ 296/2018 «Про переведення суддів» Дніпропетровського
апеляційного адміністративного суду на роботу на посадах суддів Третього
апеляційного адміністративного суду.
Стосовно суддів установи з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210) Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербак А. А., можна зазначити наступне:
Суддя Баранник Н. П. Указом Президента України від 04.04.2003 № 294/2003 «Про
призначення суддів» призначена у межах п’ятирічного строку на посаду судді Магдалинівського районного суду
Дніпропетровської області, Постановою ВРУ від 22.05.2008 № 300-VI «Про обрання суддів»
обрана суддею безстроково, на посаду судді Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду.
Суддя Малиш Н. І. Указом Президента
України від 17.06.2008 № 553/2008 «Про
призначення суддів» призначена у межах п’ятирічного строку на посаду судді
Запорізького окружного адміністративного суду, Постановою ВРУ від 02.12.2010 № 2760-VI «Про обрання суддів»
обрана суддею безстроково, на посаду судді Запорізького окружного
адміністративного суду та Постановою ВРУ від 22.12.2011 № 4240-VI «Про обрання суддів»
обрана (не переведена Указом Президента) суддею, раніше обраних безстроково, на
посаду судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Щербак А. А. Указом Президента
України від 22.09.2005 № 1308/2005 «Про призначення суддів» призначений у межах п'ятирічного строку на посаду судді
Шевченківського районного суду міста Запоріжжя, Указом Президента України від 17.06.2008 № 552/2008 «Про
призначення суддів» призначений у межах п’ятирічного строку на посаду судді
Запорізького окружного адміністративного суду, Постановою ВРУ від 07.10.2010 № 2594-VI «Про обрання суддів»
обраний суддею безстроково, на посаду судді Запорізького окружного
адміністративного суду та Постановою ВРУ від 22.12.2011 № 4240-VI «Про обрання суддів»
обраний (не переведений Указом Президента) суддею, раніше обраних безстроково,
на посаду судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Стосовно судді установи з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364)
Голобутовського Р. З. можна зазначити наступне:
Суддя Голобутовський Р. З. Указом
Президента України від 11.10.2010 № 950/2010 «Про призначення суддів» призначений строком на п’ять років (!!!) суддею
Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а Указом Президента
України від 03.04.2017 № 95/2017 (???) «Про призначення
суддів» призначений знову суддею
Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Варто наголосити, що інформація стосовно призначення всіх зазначених
вище осіб суддями вперше – відсутня! А всі зазначені вище Укази Президента
України не тільки не скріплені відповідно до Указу Президента України (від
19.12.1996 року № 1230/96) Великою Державною Печаткою України, а й навіть
деякі, взагалі, не підписані. А ті, які підписані Президентом України,
скріплені всупереч зазначеному Указу, - відповідно до іншого Указу Президента
України від 29.11.1999 № 1507/99 «Про офіційні символи
глави держави» - гербовою печаткою глави держави, із зображенням
незатвердженого на законодавчому рівні (згідно до вимог статті 20. Конституції
України) малого Державного герба. В свою чергу всі Постанови Верховної Ради
України, також не засвідчені Гербовою печаткою «єдиного органу законодавчої
влади України» (відповідно до Постанови ВРУ від 19 лютого 1992 року № 2137-ХІІ
«Про Державний герб України»), які були затверджені Постановою Верховної Ради
України від 11 травня 1992 року № 2323-ХІІ «Про гербові печатки Верховної Ради
України, її органів і структурних підрозділів апарату» і повинні поміщуватись
на печатках органів державної влади.
Наразі, засвідчення Указів Президента України та Постанов Верховної Ради
України печатками державних органів із зображенням великого і малого Державного
герба України, визначених статтею 20. Конституції України (затвердженої Законом
України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України
і введення її в дію») та Постанови ВРУ від 3 вересня 1996 року № 347/96-ВР «Про
державні символи України», - є неможливим, через не затвердження на законодавчому рівні (законом, -
двома третинами від конституційного складу Парламенту) державних символів
України.
Отже, з огляду на наведені аргументи, у нас виникають небезпідставні
сумніви щодо дотримання основних принципів судочинства і правосуддя (при
розгляді вищезазначеної справи, зазначеними вище установами), які знайшли своє
відображення в положеннях європейських нормативно-правових актів та чинному
українському законодавстві.
Адже, якщо суд не утворений законом – його рішення
не можуть мати законної сили.
Звертаємось до Верховного Суду у складі
колегії Касаційного адміністративного суду щодо оскарження актів Президента України, що відповідно до ч.1, ч.2 ст. 266 КАС України з метою встановлення законності указів
Президента України та відповідності цим правовим актам вищої юридичної сили, а
саме:
1. Указу Президента
України від 16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та
апеляційних судів, затвердження їх мережі»,
2. Указу Президента України від 29.12.2017 № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та
утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах»,
3. Указу Президента України
від 29.12.2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів
та утворення апеляційних судів в апеляційних округах»;
Згідно з ч.3 ст.
266 КАС України у разі відкриття провадження в адміністративних справах,
визначених частиною другою цієї статті, щодо оскарження нормативно-правових
актів Президента України застосовуються правила, визначені статтями 264 та 265 цього Кодексу, з особливостями, визначеними цією
статтею.
Відповідно до ст. 264 КАС України:
2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо
яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких
буде застосовано цей акт.
3. Нормативно-правові акти можуть бути
оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
4. У разі відкриття провадження в
адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд
зобов’язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей
акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
5. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо
оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового
розгляду адміністративної справи.
6. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів
до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї
статті, - у строк, визначений судом.
7. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається,
що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд
справи.
Згідно з ч.4 ст. 266 КАС України Верховний Суд
за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї
статті, може:
2) визнати дії чи бездіяльність Президента України
протиправними, зобов’язати Президента України вчинити певні дії (або утриматися
від вчинення певних дій) ;
3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень,
дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього
Кодексу.
Системний
аналіз ч.1 ст. 5, ч.2 ст. 245, ч.1 - ч.4 ст. 266
КАС України дає підстави для висновку,
що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова
для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати
нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення,
вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта,
дії чи бездіяльності є однією вимогою.
При цьому
просимо врахувати суд , що позовні
вимоги, а саме: зобов’язання виконати дії
- є похідним від позовної вимоги щодо визнання дій протиправними.
Додатково хочемо
повідомити Верховний суд , що 04 лютого 2019 року через канцелярію
Дніпропетровського окружного адміністративного суду - зареєстровано
адміністративний позов ( адміністративна
справа №160/1106/19 ) позивачів : Акулова Владислава Віталійовича , Акулової
Євгенії Феодосіївни в інтересах
неповнолітнього сина, Акулова Іллі Владиславовича до відповідачів :
1. Дніпропетровського
окружного адміністративного суду,
2. Дніпропетровського апеляційного адміністративного
суду,
3. Третього апеляційного адміністративного суду,
позовними вимогами якого є :
- встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта
владних повноважень у установи з назвою «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364), та, відповідно законності та
відповідності правовим актам вищої юридичної сили цього суб'єкта владних
повноважень;
-
встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних
повноважень у установи з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний
суд» (код ЄДРПОУ: 34513210), та, відповідно законності та відповідності
правовим актам вищої юридичної сили цього суб'єкта владних повноважень;
-
встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних
повноважень у установи з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код
ЄДРПОУ: 42268164), та, відповідно законності та відповідності правовим актам
вищої юридичної сили цього суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою від 05
лютого 2019 р. судді судді
Дніпропетровського окружного адміністративного
суду Кальник В.В. - справу № 160/1106/19 , передано голові Дніпропетровського окружного
адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за
підсудністю , що відповідно до ч.1 ст. 29 КАС України .
Щодо звільнення скаржників від сплати судового збору:
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 59 КАС
України повноваження представників сторін та інших учасників
справи мають бути підтверджені свідоцтвом про народження дитини або рішенням
про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Відповідно, нами, скаржниками, в якості додатка
до оскарження нормативно-правового акту Президента України надається
документ на підтвердження свого
законного представництва та підстав звільнення від сплати судового збору, а
саме, свідоцтво про народження дитини, в якому зазначено, що ми, позивачі, є
батьками дитини, в інтересах якої подано позов.
Звертаючись за
захистом прав своєї неповнолітньої дитини, Акулова
Іллі Владиславовича, відповідно до Закону
від 18.01.2001 № 2235-III
«Про громадянство України», а саме, згідно ст. 26 зазначеного Закону
щодо оскарження рішень з питання громадянства у встановленому законом порядку до суду, та згідно ст. 27 щодо оскарження у судовому та
адміністративному порядку дії та бездіяльності посадових і службових осіб, які
порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, похідною необхідністю стало в інтересах
дитини встановлення законності та
відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб’єктів владних
повноважень, та встановлення наявності чи відсутності компетенції
(повноважень) суб’єктів владних повноважень, Указами яких утворені суди , у тому числі й які які
ухвалювали судові рішення за результатами розгляду адміністративної справи 804/3539/17 за адміністративним позовом
Акулова В.В., Акулової Є.Ф. в інтересах
неповнолітнього Акулова Іллі
Владиславовича.
Таким чином,
заявникам-позивачам, що звертаються за судовим захистом прав і свобод свого
неповнолітнього сина, Акулова Іллі
Владиславовича, надано пільгу законодавством України щодо сплати судового
збору. Так, згідно п. 7 ст. 5 Закону
України від 08 липня 2011 року №
3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) «від сплати судового збору під час розгляду
справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках,
передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та
інтересів інших осіб».
З огляду на зазначене вище, керуючись
положеннями статей 5, 6, 8, 9, 55, 124, 125 Конституції України, вищезазначеними нормами
міжнародного права, які є невід’ємною складовою українського законодавства, п.1
ч.1 ст. 5 КАС України, відповідно до якого кожна особа має право в порядку,
встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає,
що рішенням суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси – для їх захисту шляхом визнання протиправними та нечинними
нормативно-правових актів Президента України, а саме
1. Указу Президента України від
16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів,
затвердження їх мережі» - прийнятого діючим на той момент Президентом України Кучма Леонідом Даниловичем (період повноважень 19.07.1994 р. - 23.01.2005 р.),
2. Указу Президента України від 29.12.2017 № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та
утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах» -
прийнятого діючим Президентом України
Порошенко Петром Олексійовичем (період повноважень з 07.06.2014 р.).
3. Указу Президента України від 29.12.2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення
апеляційних судів в апеляційних округах» - прийнятого діючим Президентом України Порошенко Петром
Олексійовичем ( період повноважень з 07.06.2014 р.), якими створені установи з назвами:
- установа з назвою «Дніпропетровський
окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364);
- установа з назвою «Дніпропетровський
апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210);
- установа з назвою «Третій апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164), які
ухвалювали іменем України судові рішення починаючи від періоду свого створення,
у тому числі в адміністративній справі № 804/3539/17, та для встановлення факту законності (в розумінні ст.
124, 125, 128 Конституції України) здійснення правосуддя при розгляді
зазначеної справи, та керуючись нормами Сімейного
кодексу України (у т.ч. ст. 14), Законом України від 18.01.2001 р.
№ 2235-III «Про громадянство України», а також на підставі п.1 ч.1 п.5 ст. 5, ч.2 , ч.3 ст.5, ч.1 - ч.4 ст. 266 , ст. 264 , ст. 265 , ст. 245 ,
п.2 ч.1 , ч.4- ч.7 ст. 264 КАС
України, п.7 ст. 5 Закону України від 08.07. 2011 р. №
3674-VI «Про судовий збір»,
ПРОСИМО:
1. Відкрити провадження за даною позовною
заявою щодо законності оскаржуваних указів Президента України, та розглянути її в порядку позовного провадження
у відкритому судовому засіданні за обов’язкової участі Позивачів та за
викликом сторін.
2. Зобов’язати відповідачів опублікувати
оголошення про це відповідно до вимог, викладених у ст. 264 КАС України.
3. Витребувати в Дніпропетровського окружного
адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 804/3539/17 для
дослідження законності прийнятих судових рішень по цій справі.
4. В порядку п.5 ч.2 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Верховному суду звернутись до Конституційного Суду України за офіційним
тлумаченням положень ч.2 ст.125 Конституції України «суд утворюється,
реорганізовується і ліквідовується законом».
5. Визнати протиправним
та нечинним нормативно-правовий акт, а саме: Указ Президента України від 16.11.2004 № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів,
затвердження їх мережі», яким
утворено установу з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код
ЄДРПОУ: 34824364) та установу з назвою «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210).
6. Визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт, а саме: Указ Президента України від 29.12.2017 № 452/2017« Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в
апеляційних округах», яким утворено
установу з назвою «Дніпровський апеляційний суд » (код ЄДРПОУ: 42270629)
7. Визнати протиправним
та нечинним нормативно-правовий акт, а саме: Указ Президента
України від 29.12.2017 № 455/2017
«Про ліквідацію апеляційних
адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в
апеляційних округах», яким
утворено установу з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код
ЄДРПОУ: 42268164).
8. За результатами розгляду даної позовної заяви
ухвалити відповідне судове рішення
у визначений законодавством строк.
Додатки:
-
Копія свідоцтва про народження Особи на
підтвердження законного представництва позивачів – на 1 (одному) арк., стр. 01;
-
Копія Довіреності та Витягу про реєстрацію в
Єдиному реєстрі довіреностей за № 37354215 – на 2 (двох) арк., стр. 02-03;
-
Копія супровідного листа і копія Постанови від 06 листопада 2017 року винесена
суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Голобутовським Р. З.
у справі № 804/3539/17 – на 7 (сімох) арк., стр. 04-10;
-
Копія повістки-повідомлення і Ухвали від 09 лютого 2018 року ухвалена
суддями Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Баранник Н. П.,
Малиш Н. І., Щербак А. А. у справі № 804/3539/17 – на 2 (двох) арк., стр.
11-12;
-
Копія Ухвали від 21 березня 2018 року ухвалена суддями Дніпропетровського
апеляційного адміністративного суду Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербак А. А. у
справі № 804/3539/17 – на 2 (двох) арк., стр. 13-14;
-
Копія заяви від 25
квітня 2018 року до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду
позивачів по справі № 804/3539/17 про закриття апеляційного провадження по даній
справі – на 8 (вісьмох) арк., стр. 15-22;
-
Копія розпорядження від
28 вересня 2018 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду
про впорядкування і передачу адміністративної справи № 804/3539/17 до Третього
апеляційного адміністративного суду – на 1 (одному) арк., стр. 23;
-
Копія Ухвали від
17 жовтня 2018 року Третього апеляційного адміністративного суду про прийняття адміністративної справи
№804/3539/17 до свого провадження – на 2 (двох) арк., стр. 24-25;
-
Копія Ухвали від
31 жовтня 2018 року Третього апеляційного адміністративного суду про поновлення
провадження у справі № 804/3539/17 – на 3 (трьох) арк., стр. 26-27;
-
Копія Постанови від 14 січня 2019 року прийнята суддями Третього апеляційного
адміністративного суду Шальєвою В. А., Білак С. В., Юрко І. В. у справі №
804/3539/17 – 8 (вісьмох) арк., стр. 28-35;
-
Копії
документів про утворення установи з назвою «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд»:
-
Копії матеріалів реєстраційної
справи установи з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код
ЄДРПОУ: 34824364) – на 7 (сімох) арк., стр. 36-42;
-
Відомості (витяг) з Єдиного
державного реєстру про юридичну особу з назвою «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364) – на 5 (п’ятьох) арк., стр. 43-47;
-
Копія запиту і відповіді до/від установи з
назвою «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364) на підтвердження правосуб’єктності
як державного органу – на 32
(тридцяти двох) арк., стр. 48-79;
-
Копії
документів про утворення установи з назвою «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд»:
-
Копія запиту на інформацію (вих.. № 522/17) і
відповіді до/від Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду – на 12
(дванадцятьох) арк., стр. 80-91;
-
Копія (архівна) Указу Президента України від 16.11.2004 №
1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження
їх мережі» - на 9 (девятьох) арк., стр. 92-100;
-
Копії матеріалів реєстраційної справи
установи з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код
ЄДРПОУ: 34513210) – на 40 (сорока) арк., стр. 101-140;
-
Копія запиту і відповіді
до/від установи з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд»
(код ЄДРПОУ: 34513210) на підтвердження правосуб’єктності як державного органу
- на 17 (сімнадцятьох) арк.., стр. 141-157;
-
Відомості (витяг) з Єдиного державного
реєстру про юридичну особу з назвою «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210) до припинення – на 5 (п’ятьох) арк.., стр. 158-162;
-
Відомості (витяг) з Єдиного державного
реєстру про юридичну особу з назвою «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210) після припинення – на 5 (п’ятьох) арк.., стр. 163-167;
-
Копії
документів про утворення установи з назвою «Третій апеляційний адміністративний
суд»:
-
Копії запиту на отримання, і матеріалів
реєстраційної справи установи з назвою «Третій апеляційний адміністративний
суд» (код ЄДРПОУ: 42268164) – на 11 (одинадцятьох) арк., стр. 168-178;
-
Копія витягу з Єдиного державного реєстру
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про установу
з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
42268164) - на
5 (п’ятьох) арк.., стр. 179-183;
-
Витяг з сайту Міністерства юстиції України з
Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань про установу з назвою «Третій апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164) - на 5
(п’ятьох) арк.., стр. 184-188;
-
Копія запиту на інформацію та копія відповіді
до/від установи з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
42268164) - на 14 (чотирнадцятьох) арк.., стр.
189-202;
-
Копія відповіді Верховної Ради України
стосовно надання завіреної належним чином копії Закону України «Про утворення
Третього апеляційного адміністративного суду» (код ЄДРПОУ: 42268164) - на 2 (двох) арк.., стр. 203-204;
-
Копія відповіді Апарату Президента України
стосовно надання завіреної належним чином копії Закону України «Про утворення
Третього апеляційного адміністративного суду» (код ЄДРПОУ: 42268164) – Указ
Президента України від 29.12.2017 № 455/2017
«Про ліквідацію апеляційних
адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в
апеляційних округах» - на 2 (двох) арк.., стр.
205-206;
-
Копії запитів на інформацію від 12.12.2018
року та копії відповідей до/від ВРУ і АПУ щодо закону про утворення установи з
назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164) - на 7 (сімох) арк.., стр. 207-213;
-
Копії
документів – загальна інформація:
-
Копія Указу Президента України від
19.12.1996 № 1230/96 «Про
Велику Державну Печатку України» – на 2 (двох) арк.., стр. 214-215;
-
Копія титульної сторінки і витяг з сайту
rada.gov.ua Указу
Президента України від 29.11.1999 № 1507/99 «Про офіційні символи глави держави» – на 6
(шістьох) арк.., стр. 216-221;
-
Копія Постанови Президії Верховної Ради
України від 11.05.1992 № 2323-ХІІ
«Про гербові печатки Верховної Ради України, її органів і структурних
підрозділів апарату» – на 6 (шістьох) арк.., стр. 222-227;
-
Копія Указу Президента України від 29.12.2017 № 452/2017
«Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних
округах» - на 4 (чотирьох) арк., стр. 228-231;
-
Копія проекту Закону України № 5118-1
від 18.09.2009р. «Про Державний Герб України» - на 11 (одинадцятьох) арк., стр.
232-242;
-
Копія запиту на інформацію вих.№151118
від 15.11.2018р. – на 3 (трьох) арк., стр. 243-245;
-
Копія запиту на інформацію вих.№111218/2
від 11.12.2018р. – на 1 (одному) арк., стр. 246;
-
Копія відповіді від Комітету ВРУ №
04-14/17-32 від 21.12.2018р. - на 2
(двох) арк., стр. 247-248;
-
Копія запиту на інформацію від
12.12.2018р. вих. № 121218 – на 1 (одному) арк., стр. 249;
-
Копія відповіді від комітету ВРУ №
04-29/19-184 від 20.12.2018р. – на 2 (двох) арк., стр. 250-251.
27 лютого 2019 року
Немає коментарів:
Дописати коментар