БАГНЕТ НАЦІЇ: В Дніпрі заявлено відвід судді Сидоренко Д. В.. з причини відсутності у нього повноважень

- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

понеділок, 27 травня 2019 р.

В Дніпрі заявлено відвід судді Сидоренко Д. В.. з причини відсутності у нього повноважень

Сьогодні, 27 травня 2019 року під час відкритого судового засідання у Дніпропетровському окружному адміністративному суді по справі де відповідачем є юридична особа приватного права – установа, з назвою «Дніпровська міська рада», було заявлено відвід судді Сидоренко Дмитру Володимировичу, який в першому судовому засіданні виявив явну упередженість, в трактуванні норм чинного законодавства.

Більше деталей в відео і заяві.

Справа: № 160/2204/19

Суддя: Д.В. Сидоренко

ЗАЯВА

про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренка Дмитра Володимировича

Я, Громадянка України, заявляю про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Дмитру Володимировичу, в провадженні якого знаходиться адміністративна справа № 160/2204/19 за моїм позовом до Дніпровської міської ради, з наступних, вагомих причин:

   10.05.2019 року ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н. Є. у справі № 160/2204/19, було задоволено заяву про самовідвід головуючої судді.
   Частиною 1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
   Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2019 року, адміністративна справа № 160/2204/19 була передана на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В.
   14.05.2019 року адміністративну справу № 160/2204/19 ухвалою судді Сидоренко Д. В., було прийнято до свого провадження. Перше підготовче засідання, відповідно до зазначеної ухвали, було призначене на 23.05.2019 року о 10:00 годині, у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49005, м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарева, 5 (зала судових засідань №5).
   23.05.2019 року відкривши судове засідання суддя Сидоренко Д. В. проігнорував наявну в матеріалах справи нотаріально завірену довіреність на моє представництво моїми представниками, і не допустив їх до розгляду справи, як учасників. Натомість, по сфальшованій Дніпровською міською радою довіреності, в якості сторони по справі, допустив представника відповідача, - головного спеціаліста управління захисту інтересів територіальної громади міста у судах загальної юрисдикції департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Горобець Юлію Володимирівну.
   В наявній в матеріалах справи Довіреності від 21.12.2018 № 7/10-3753, якою Дніпровська міська рада, цитую: «на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначеною довіреністю уповноважує головного спеціаліста управління захисту інтересів територіальної громади міста у судах загальної юрисдикції департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Горобець Юлію Володимирівну, представляти інтереси Дніпровської міської ради і…, так далі, по тексту».

Зазначена довіреність видана без права передовіри іншій особі строком до 31.12.2019 року, включно.

Довіреність підписана міським головою Б. А. Філатовим, узгоджена з директором департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради А. Г. Павловим (він також поставив власний підпис на довіреності), та засвідчена печаткою, з написом «Дніпровська міська рада/Україна/ІК 26510514».

Варто наголосити, що відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (на норми якого йде посилання в першому абзаці «довіреності»), ані у міської ради, ані у її виконавчого комітету, ані у міського голови жодним чином не закріплено повноважень щодо оформлення, завірення та видачі довіреностей на представництво, ані територіальної громади (далі – ТГ), ані утворених нею органів місцевого самоврядування (далі – ОМС).

Посадові особи ОМС з назвою «Дніпровська міська рада» (так само як і головуючий суддя по справі) згідно положень статті 19. Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначені посадові особи також не можуть не знати, що право передовіри, регламентується Конституцією, Законом України «Про нотаріат» та іншими, профільними нормативно-правовими актами. В свою чергу Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не відноситься до даної категорії нормативно-правових актів, і жодною нормою не регулює питання оформлення і реєстрації довіреностей на представництво ОМС і ТГ неповноважними особами.

Крім того, посадові особи Дніпровської міської ради (так само як і головуючий суддя по справі) не можуть не знати, що відповідно до пункту 14 частини четвертої статті 42 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова (безпосередньо, одноосібно): «представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства».

Згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (додається), в якому Дніпровська міська рада зареєстрована як юридична особа приватного права (приватне комерційне підприємство), її представництво без довіреності, визначено і закріплено виключно за її керівником – Філатовим Борисом Альбертовичем.

Отже, наявною в матеріалах справи довіреністю від 21.12.2018 № 7/10-3753 Філатов Б. А. передоручив своє виключне, законне право на представництво відповідного органу місцевого самоврядування, відповідної територіальної громади, - головному спеціалісту управління захисту інтересів територіальної громади міста у судах загальної юрисдикції департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Горобець Юлії Володимирівні, без відповідного нотаріального оформлення і реєстрації правочину.

Відповідно до положень Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. А, незнання законів - не звільняє від юридичної відповідальності.

З огляду на вищезазначене варто наголосити, що дані дії відповідача і його представника, підпадають під кваліфікацію (як мінімум) наступних статей Кримінального кодексу України: ч.1 ст. 384 ККУ (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу), ч.1, 2, 3, 4, ст..28 ККУ (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією), положень ст.. 353 ККУ (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи) та ч.1 ст. 364 ККУ (зловживання владою або службовим становищем).

Крім того, в контексті зазначеного вище, враховуючи той факт, що суддя Сидоренко Д. В. жодним чином не висловив будь-яких сумнівів щодо відсутності законної сили у наявної довіреності представника відповідача, - виникають сумніви в його компетенції і фаховості в області судочинства. Ба-більше того, з огляду на документи про призначення та переведення судді Сидоренка Д. В. (додаються), складається чітке враження про вчинення дії з ознаками кримінального правопорушення, яке кваліфікується статтею 109. Кримінального кодексу України (повалення конституційного ладу). Адже так звані правоустановчі документи про призначення судді Сидоренка Д. В., тотожні так званим правоустановчім документам представника відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 5. Основного закону: «ніхто не може узурпувати державну владу».

Згідно до положень статті 127. (КУ) правосуддя здійснюють судді.

Положеннями статті 128. Конституції визначено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Згідно статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та даного Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відповідно до положень пункту четвертого частини першої статті 36. Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

Іншими обставинами, які викликають сумніви у неупередженості або об’єктивності судді Сидоренко Д. В. є, на мій погляд, відсутність у нього відповідних повноважень судді, з огляду на наявні копії правоустановчих документів (що додаються) про його призначення, а саме: копії Постанови Верховної Ради України від 6 червня 2013 року № 326-VII «Про обрання суддів», якою суддю Сидоренко Д. В. обрано на посаду судді окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим безстроково, а також копії Указу Президента України від 6 листопада 2014 року № 853/2014 «Про переведення суддів», яким Сидоренко Д. В. був переведений з окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим на роботу на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду суддею, обраним безстроково.

Копію Указу Президента України від 24 липня 2008 року № 667/2008 «Про призначення суддів», яким Сидоренко Д. В. був призначений строком на п’ять років у місцевому адміністративному суді суддею окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим, до даної заяви не додаю, з причини відсутності її, у мене в наявності. Але, я більш ніж переконана в тому, що даний документ (та його копія) також не засвідчений належним чином, адже без виконання статті 20. Конституції України, даний правочин, не можливо виконати так само, як і виконати Указ Президента України від 19.12.1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України», яким регламентовано засвідчення даних документів (додається).

Варто наголосити, що відповідно до статті 20 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України Законом України № 254/96-ВР 28 червня 1996 року «Про приняття Конституції України і введення її в дію»:

- Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України(частина 1),

- Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не меньш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частина 3),

- Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) (частина 4),

- Опис державних символів та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частина 6).

Також, беручи до уваги як першоджерело світосприйняття, конституційні приписи, якими чітко визначено, що:

- встановлення державних символів України належить до повноважень Верховної Ради України (частини 24 статті 85 Конституції України),

- порядок використання і захисту державних символів визначаються виключно законами України (пункт 4 частини 2 статті 92 Конституції України),

слід констатувати, що законодавче закріплення конституційних приписів щодо опису та порядку використання державних символів у статті 20. РОЗДІЛУ I «ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ» Конституції України безумовно свідчить про суспільну важливість вказаних нормативних приписів для Українського суспільства, всіх Громадян України, засновників і власників держави, та закладає Основу конституційного ладу нашого життя, а отже і всіх інших сфер нормативно-правового регулювання.

Слід констатувати, що на даний момент затвердження і використання державних символів залишається до кінця неврегульованим. Верховною радою України й досі не затверджувались і залишаються у вигляді проектів законів, проект Закону України від 18.09.2009 № 5118-1 «Про Державний Герб України», а також проект Закону України від 18.02.2016 № 4103 «Про Державні символи України» (додається), якими регламентується визначення і використання державної символіки України.

Суддя Сидоренко Д. В. не може не знати цих загальновідомих, основоположних, законодавчих постулатів. А якщо знає, і не додержується, або якщо не знає - то такими діями (або бездіяльністю) викликає обґрунтовані сумніви щодо своєї фаховості. неупередженості і об’єктивності.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

Преамбулою Кодексу суддівської етики затвердженого рішенням ХІ чергового з’їзду суддів України від 22.02.2013 року визначено, що здійснення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна виключно на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

Усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв'язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Відповідно до положень статей даного Кодексу суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.

Частиною першою статті 9. Конституції України також визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Беручи до уваги дане положення Конституції треба зазначити, що відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, які було схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23 і які ґрунтуються на засадах незалежності, об’єктивності, чесності та неупередженості, а також дотримання етичних норм, рівності, компетентності та старанності, визначено наступне:

Беручи до уваги Загальну декларацію з прав людини, в якій визнається як основоположний принцип надання в рівній мірі кожній особі права на розгляд її справи, що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, незалежним судом, на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку,

беручи до уваги Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права, що гарантує рівність всіх громадян перед судом, а також право кожної особи на своєчасний розгляд її справи, що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, компетентним та незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку,

зазначені вище принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів. Вони адресовані суддям для використання як інструкції, а також судовим органам для використання як базових принципів регламентації поведінки суддів. Крім того, вони покликані сприяти кращому розумінню та підтримці здійснення правосуддя з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів та суспільства в цілому. Ці принципи передбачають, що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що створені для підтримки суддівських стандартів, які діють об'єктивно та
незалежно і мають на меті збільшення, а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв'язані судді.

На превеликий жаль, дії і поведінка судді Сидоренка Д. В. під час проведення першого підготовчого засідання, за моїм адміністративним позовом до Дніпровської міської ради, залишили у мене чітку уяву про упередженість і необ’єктивність зазначеного судді, який до того ж призначений на посаду з порушенням Конституції і законів України.

Враховуючи зазначені вище факти і доводи, які обґрунтовані нормами чинного законодавства, заявляю про відвід судді Сидоренко Д. В. від розгляду адміністративної справи № 160/2204/19 від 27 березня 2019 року за моєю адміністративною позовною заявою до Дніпровської міської ради.

Додаток:

- Витяг з офіційного сайту Міністерства юстиції України Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про суб’єкт господарської діяльності з назвою “дніпровська міська рада» - на 4 (чотирьох) арк., стр. 01-04;

- Архівна копія Указу Президента від 19.12.1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» - на 2 (двох) арк.., стр. 05-06;

- Копія Постанови Верховної Ради України від 6 червня 2013 року № 326-VII «Про обрання суддів», якою суддю Сидоренко Д. В. обрано на посаду судді окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим, безстроково - на 3 (трьох) арк., стр. 07-09;

- Копія Указу Президента України від 6 листопада 2014 року № 853/2014 «Про переведення суддів», яким Сидоренко Д. В. був переведений з окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим на роботу на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду суддею, безстроково – на 3 (трьох) арк., стр. 10-12;

- Витяг з інтернет-видання - сайту «ЛІГА ЗАКОН» (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF3Y601A.html) проекту Закону України від 18.09.2009 № 5118-1 «Про Державний Герб України» - на 11 (одинадцятьох) арк., стр. 13-23;

- Витяг з офіційного сайту Верховної Ради України (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=4103) проекту Закону України від 18.02.2016 № 4103 «Про Державні символи України» з додатком 1, 2, 3 - 25 (двадцяти п’ятьох) арк., стр. 24-48.