СКАСУВАННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЧЕРЕЗ СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ОБСТАВИН – заява до суду

 

17  грудня  2021 року            Соснівський районний суд міста Черкаси

                                                 Судді  Пироженко  В.Д.

  18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316

СКАРЖНИКИ                    Устінов  Вячеслав Вікторович

Устінов   Сергія Вячеславовича

На дії                                   Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської

 області  Бурмаги Євгенія  Анатолійовича

18001,    м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, оф. 36/1

 

Справа   № 712/4027/15

Додаткова  З А Я В А

на   письмові    пояснення  приватного  виконавця  та   його  адвоката  від  15.11.2021 року

згідно  ст. 262. «Окрема ухвала суду» ЦПК України

Положеннями ч.2 ст. 262 ЦПК України,  встановлено, - що «Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом  чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором».

Положеннями ч. 3. ст. 362 ЦПК України, встановлено, що «Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб та ознак кримінального правопорушення».

       Положеннями розділу ст. 61 Конституції України  від 28 червня 1996 року, встановлено,  - що   «Ніхто  не може бути двічі притягнутий  до  юридичної відповідальності одного  виду  за одне й те саме правопорушення;

 

Положеннями   розділу   4 ст. 267 «Наслідки  спливу позовної  давності» ЦК  України,     встановлено,  -  що    «4. Сплив  позовної  давності, про застосування якої  заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови  у позові»;

 

Положеннями   першого  та   другого речення  розділу  1 ст. 262  «Позовна давність   у разі змін сторін   у зобов’язанні» ЦК України»,   встановлено, -  що   «Заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної  давності»;

 

Положеннями  першого та другого речення  розділу 1 ст. 259 «Зміна  тривалості позовної давності» ЦК України, встановлено, - що «Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена тільки за домовленістю  сторін   договору.  Договір  про збільшення  позовної давності  украдається у письмовій формі» ЦК України»;

     Положеннями третього розділу ст.22 Розділу ІІ «Права, свободи та обов»язки людини і громадянина»  Конституції України  від 28 червня 1996 року,  -  «При  прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів  не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод»

     13 вересня 2021 року  на адресу  Устінова  Сергія  Вячеславовича   приватний виконавець Бурмага Євген Анатолійович,  у справі  № 712/4027/15-Ц  Соснівського  районного суду міста  Черкаси,    своїм   листом  № 1913   від 13 вересня   2021 року,  направив  свою  Постанову від  13 вересня 2021 року «Про відкриття виконавчого провадження» ВП  № 66803057  щодо особи  боржника - Устінова Сергія Вячелавовича» «Про стягнення  з Устінова В.В. та Устінова С.В. на користь  ПАТ «Альфа-Банк»   заборгованість,  за кредитним  договором № 2304/0508/55-113 від  21  травня   2008  року в сумі  1 387 798 гривень 56 коп.;  

29 вересня  2021 року,   на  вищевказану  Постанову   від   13 вересня 2021 року    приватного     виконавця    виконавчого   округу     Черкаської області   -   Бурмаги   Є.А.,  безпосередньо   Устінов Сергій Вячеславович,   та   Устінов  Вячеслав Вікторович, звернулися на адресу Соснівського р-го  суду    міста  Черкаси,    з   відповідною    СКАРГОЮ   від  29 вересня 2021 року,  -    яка    з    29  вересня  2021 року   ще   до цього часу   знаходиться     на   розгляді   у вищевказаній справі    безпосередньо   у  судді    Пироженко  Сергія  Андрійовича,    де   вищевказані  обставини   незаперечно  та  повністю   документально   підтверджується     його судовою  повісткою   від  16 листопада  2021 року   у вищевказаній   справі № 712/4027/15-Ц  Соснівського  районного суду міста  Черкаси,  з призначенням    у   вищевказаній  справі  судового  засідання   безпосередньо  на    17 грудня  2021 року   о   9-00  за адресою  місто Черкаси, вул. Гоголя, 316,   за   участю  особи   на   яку  скаржаться  -   приватного виконавця   Бурмаги  Євгена  Анатолійовича   та   за   участі   осіб  скаржників   -  самого  Устінова Сергія  Вячеславовича .та  Устінова  Вячеслава  Вікторовича.

      29  вересня   2021 року  на адресу  Устінова  Сергія  Вячелавовича   приватний виконавець Бурмага Євген Анатолійович,  у справі  № 712/4027/15-Ц  Соснівського  районного суду   міста  Черкаси,    своїм  листом  № 2134    від   23 вересня  2021 року, направив свою Постанову від  23 вересня 2021 року «Про відкриття    виконавчого провадження»   ВП  № 66803057  щодо особи    боржника -   Устінова Сергія Вячелавовича»  «Про стягнення  з Устінова В.В. та  Устінова С.В.  на користь  ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість, за кредитним договором № 2304/0508/55-113 від 21  травня   року в сумі  1 387 798 гривень 56 коп;  

1   жовтня  2021 року,   на    вищевказану   Постанову   від   23 вересня 2021 року    приватного   виконавця    виконавчого   округу   Черкаської області   -    Бурмаги   Є.А.,   безпосередньо Устінов Сергій Вячеславович  та  Устінов Вячеслав  Вікторович    звернулися   на   адресу     Соснівського р-го    суду    міста  Черкаси,     з   відповідною    СКАРГОЮ    від  29 вересня 2021 року,  -    яка    з    1    жовтня    2021 року   та   ще   до    цього часу     знаходиться      у     вищевказаній справі   на    розгляді   судді    Пироженко   Валентини  Дмитрівни,   де  останнє  незаперечно  та  повністю    документально     підтверджується     її     судовою  повісткою  від  25  листопада  2021  року  з призначенням  у вищевказаній   справі № 712/4027/15-Ц  Соснівського  районного суду міста  Черкаси,  судового  засідання  на 13 грудня  2021 року   о  12 год. 10 хв.   за адресою  місто Черкаси,  вул. Гоголя, 316,    як    за    її   безпосередньою   участю   та   участі   самої    особи   на   яку  скаржаться  -   приватного  виконавця   Бурмаги  Євгена  Анатолійовича   та    осіб  скаржників  - Устінова Сергія  Вячеславовича та  Устінова  Вячеслава   Вікторовича.   

  Таким  чином  вищенаведеними   обставинами    офіційно  підтвердженими   документальними   доказами    станом    які    вже     не доводяться,    повністю  звільняється    від    доказування   сам    факт    свідомого   та     незаконного     виготовлення   безпосередньо     самою   особою    приватного      виконавця    виконавчого    округу     Черкаської області   -   Бурмагою  Є.А.,   вже   більше    ніж     грубим   порушенням   конституційних    положень    першого розділу    ст. 61  Конституції України  від 28 червня 1996 року,  -  якими    встановлено   що  «Ніхто  не може бути двічі притягнутий  до  юридичної відповідальності одного  виду  за одне й те саме правопорушення», саме  двох   різних  його Постанов від 13 вересня 2021 року та  від  23 вересня 2021 року  «про відкриття  виконавчого  провадження» з одного  виду та за одне й те саме правопорушення», яке   повністю  підтверджується   шляхом   незаконного  посилання    у   їх  текстах   саме   на   один  виконавчий   лист   Соснівського районного суду  м. Черкаси № 712/4027/15-ц   від    28 січня 2016 року;

  Та  що   останні   обставини   у  вищевказаній   справі    Соснівського  районного  суду   міста   Черкаси,    з    часу    внесення    цієї     заяви,    вже    безпосередньо     у      її    судовому    розгляді      є     виключними    обставинами     та    конституційним   обов’зяком   суду,     -    щоб    вже   на    конституційних  підставах   скасувати   у   вищевказаній   справі    саму   Постанову  від  13 вересня  2021  року  про відкриття  виконавчого  провадження»  приватного   виконавця    виконавчого  округу  Черкаської області   -   Бурмаги  Є.А.,   -  як  таку,  що  було    незаконно    виготовлено   з  метою   незаконно   оминути,   -     вже    свідомо    не виконувати  не тільки   положення   першого  та   другого речення  розділу  1 ст. 262  «Позовна давність у разі змін сторін у зобов’язанні» ЦК України», якими   безпосередньо встановлено, -  що   «Заміна сторін у зобов’язанні  не змінює порядку обчислення та перебігу позовної  давності»; 

 а   і    незаконно  оминути   самі    конституційні  положення    третього розділу  ст. 22  Розділу ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»  Конституції України  від 28 червня 1996 року,  якими  встановлено -  що  «При  прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів  не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод»;

-  Конституційними  положеннями  яких  вже   не допускається,   -   вже повністю   забороняється    застосування  БУТЬ – КИМ,   у межах державної  території Самостійної української держави України, безпосередньо  встановленої   резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року   та  положеннями   розділу  7 самої преамбули  Конституції України  від 28 червня  1996 року,   станом  на  28 червня 1996 року,  саме   нікчемного  та  пропорційного  -  неконституційного законодавства саме віртуальної   «УКРАЇНИ», як «суверенної та одночасно незалежної держави», 

  -   саме    тієї    та    нікчемними   «законами»    якої     після    28 червня  1996 року,  шляхом   свідомого     невиконання   Рішення  Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»,   яким  безпосередньо  визнано  неконституційним  саме   прийняття   Конституції  України   від  28 червня  1996 року,  безпосередньо  самою  Верховною  Радою  України   2-го скликання,    саме    її   положень  ст.1,  та  наступних  її  положень  Розділу ІV «Верховна Рада України», Розділу V «Президент України», Розділу VІ «Кабінет Міністрів України. Інші  органи виконавчої влади», Розділу VІІІ «Правосуддя», ст. 133 Розділу ІХ «Територіальний устрій», Розділу Х «Автономна Республіка Крим»  Конституції  України   від  28 червня 1996 року;

 Тобто,   безпосередньо   та   незаконно,  вже   штучно   «звужується    зміст   та  змінюється    обсяг    існуючих прав  і свобод»,  вже  не   тільки самих  конституційних  Громадян України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української держави  України,  -  безпосередньо   встановлених   самими  положеннями   розділів  1 та  7  самої  преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року, станом на 28 червня 1996 року, а і вже самих   конституційних  прав  та  конституційних   повноважень  вже   безпосередньо  самого  Українського  народу  Самостійної    української держави  України,  які    у   жодному   випадку    взагалі   не  поширюється   на   жодних     нікчемних  «Громадян  України   всіх національностей  віртуального  «Народу України»,   як   фізичних  осіб  без  національності,  тим  більше,  на   неконституційних   посадах  саме    неконституційних «Президентів України»,  неконституційних «Народних депутатів України» саме  неконституційної  «Верховної Ради України»   пропорційного – неконституційного скликання,   та   ними  незаконно  призначених   та   незаконно  обраних    саме   неконституційних  «просто  «СУДДІВ»,   тим   більше  з  нікчемними   кравчуківськими   «посвідченнями   особи»   з  найменуванням  «УКРАЇНА – Паспорт»  зразка  1993  року,   нікчемних   «Громадян  України  всіх національностей  віртуального «Народу України», 

 -     незаконно  виданих  в   період   ще  початку   1992   та   кінця   1993  років  саме  віртуальними  РВ «УМВС  України»,  які   повністю  суперечать  конституційному  Громадянству України  всіх  національностей Українського народу  Самостійної  української держави України,  безпосередньо  встановленому  самими  положеннями  розділів 1 та 7  самої  преамбули  Конституції України  від  28 червня 1996 року,   яке   є   її  конституційною  основою;

 У   підтвердження  офіційного  існування   саме   таких  незаконних    та   неконституційних   обставин    ДИВИСЬ  у  Відомостях  Верховної Ради  України   наступне:

       1) Перехідні  та   прикінцеві  положення  пропорційного – неконституційного     Закону  України  «Про Національну поліцію»  від  2 липня 2015 року № 580-VIII,   якими  офіційно   встановлено, -  «Визнати такими, що втратили чинність: Закон Української РСР  "Про міліцію"  від  20 грудня 1990 року  N 565-XII /  (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами)  та  Постанова  Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21),

      шляхом порівняння     останніх  з  2-гою  сторінкою  нікчемного    «посвідчення   особи»   з    найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»   офіційно  не утворених   РВ «УМВС України»  -   «Громадян України всіх національностей  «Народу України», безпосередньо  «офіційно  належного»  не тільки  «приватному  виконавцю»   -   Бурмазі    Євгену   Анатолійовичу   та   його  адвокату   Весеньову Є.В.,   а   і  безпосередньо   самій     «службовій особі  ДСАУ»   -   Пироженко С.А.  -   згідно  офіційних   записів   у  її  трудовій   книжці,    у  нашому   випадку,  з  найгрубішим  порушенням    конституційних   положень   розділу  2 ст.127 Конституції  України  від  28 червня 1996 року, саме на  нікчемній  «посаді судді» у  вищевказаній  справі «Соснівського районного суду міста Черкаси», який в   дійсності     не утворювався   у  спосіб   безпосередньо  встановлений  ч. 23 розділу 1  ст. 106 «Президент України»  Конституції України   від  28 червня  1996 року,  -  офіційною   державною  установою  саме   конституційної  судової  влади  безпосередньо   встановленої   положеннями  розділу   7  самої   преамбули  Конституції  України  від 28 червня  1996 року,  та  самою  резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України   від  24 серпня  1991 року,  а  тим   більше    офіційно   не утворювався    «державною  установою   судової   влади»  самої   «УКРАЇНИ»,  як  «суверенної  та  одночасно  незалежної  держави»,  про  яку   безпосередньо  ведеться  мова   у положеннях   ст.1  Конституції  України  від  28 червня  1996 року;

 У підтвердження  вищенаведених  обставин  ДИВИСЬ  відсутність  у Відомостях  Верховної Ради України,  офіційних доказів відповідної Постанови    ЦВК  з    питання   введення    в   дію   самих    положень  ст. 1  самої Конституції України  від 28 червня  1996 року,   саме   за результатами  Всеукраїнського  референдуму  Українського народу Самостійної української держави  України,  -   обов’язковість   якого  встановлена  не тільки  окремими   положеннями   Конституційного  договору   від  8 червня  1995 року  «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в УКРАЇНІ на період прийняття нової Конституції України», в наступній  його частині, а саме, - «До прийняття нової Конституції Сторони не виноситимуть на всеукраїнський референдум, консультативний референдум та  опитування громадської думки інших питань, крім прийняття нової Конституції України, текст якої буде узгоджений Сторонами»;

      А  і  самими  офіційними  висновками  Конституційного Суду України  у його  офіційному  Рішенні  № 3-зп від 11 липня 1997 року у справі № 1/1909-97 за конституційним Ради поданням Президента України «щодо відповідності Конституції України від  28 червня  1996 року  самої  Постанови Верховної України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;   -  яким  було  офіційно  визнано   неконституційним  саме  прийняття    Конституції України  від 28 червня  1996 року,  в   її  положеннях  ст. 1,  безпосередньо   самою  Верховною Радою України,  -  грубим  порушенням самої   резолютивної  частини  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,    -   яка   НЕ МАЄ  саме   таких    конституційних  прав   та   конституційних  повноважень,  тим більше  у самій  Конституції  України  від 28 червня  1996 року.   

     2) Положення  ч. 2 Розділу XI «Прикінцеві положення»  пропорційного  -  неконституційного  Закону  України  «Про Кабінет міністрів України»  від  21 грудня 2006 року  № 514-V,   якими  безпосередньо  та  офіційно встановлено  наступне,  –  «2. Визнати таким,  що втратив чинність, САМЕ   21 грудня 2006 року,   Закон Української РСР "Про Раду  Міністрів  Української  РСР"  (4157-09) (????!!!);

       3) Сам   термін    «УКРАЇНА»,   застосований  у  положеннях   ст. 1  Конституції України від  28 червня  1996 року, який нічого спільного  НЕ МАЄ  саме  з  «суверенною та одночасно незалежною  державою», так як з точки зору   міжнародного   права   останнє   у  вищенаведеному    є    взагалі    недопустимим,      саме  за  тих непереборної  сили  обставин,    що   в   дійсності    самі     вищевказані   терміни    -    як     «суверенна та   незалежна   держава»   є    виключно    класифікаційними   термінами     які     є   повними  антиподами   один  одного,    -  саме  різних за своїм офіційним  значенням   до   навпаки    вищевказаних    типів   «держав»;

          Тому останні  обставини   вже  непереборної сили     повністю   виключають      саму    можливість     їх     спільного     застосування    БУТЬ-КИМ,   тим    більше    поряд    один    з   одним      у   самих    положеннях   ст. 1   Конституції України від  28 червня  1996 року,   та   поряд    з  самим    терміном   «УКРАЇНА»,     так    як    останнє    є     взагалі   недопустимим,   саме    за   тих   непереборної     сили    обставин     що   в   дійсності    сам    термін  «УКРАЇНА»,   є    тільки  офіційною  назвою   самих   національних  територій   Українського  народу    ще    в   Царській   Росії,    та    в   наступному    вже     у   самій     Українській    РСР,  у складі  СРСР,  -  які безпосередньо та повністю покривали всю адміністративну   територію   Української РСР,  та   після   1 грудня  1991 року   вже   стали    національними  територіями  Українського народу Самостійної української держави  України,  як  народу   офіційного  правонаступника  Українського народу  Української  РСР,   у  межах  всієї  адміністративної   території   Української РСР    ще  у складі  СРСР;

        4) Сам  термін   «УКРАЇНА»,   як     «суверенна та незалежна   держава»  у жодному  випадку,   також   не являється    правонаступником  Української РСР,  у складі  СРСР,    так  як  положеннями   ст. 2 Закону України  «Про прийняття Конституції України і введення її  в дію»   від   28 червня 1996 року,  встановлено  наступне, -   «Визнати  такою, що втратила  чинність Конституцію (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями»;

      Таким  чином  вищенаведеними  доказами   вже    повністю    звільняється     від   доказування,    що    датою    28  червня 1996 року,  офіційно   не припинялася    ще    до цього  часу    не  тільки   Конституція   Української  РСР    від   20 квітня 1978 року,  станом на 24 серпня 1991 року, а і  не припинялися  самі    її    положення   ст. 152,  «про конституційний  склад  суду   при  розгляді  цивільних  та кримінальних  справ  в  суді  першої  інстанції»,   -  якими  безпосередньо   та   офіційно   встановлено,  що   «розгляд   цивільних  та  кримінальних  справ   у   всіх  судах здійснюється   колегіально; в судді  першої   інстанції,   –  з  участю  народних засідателів; .Народні засідателі при здійснені правосуддя  користуються всіма  правами  судді»;

    -  конституційні  положення  якої  вже    у відповідності  з положеннями  розділу 3  ст. 22  Конституції  України  від  28 червня  1996 року, є конституційно  ОБОВ’ЯЗКОВІ    буть –  кому    ще  до цього часу   у межах   всієї   УКРАЇНИ,     -    у  межах   державної  території  Самостійної  української держави  України,   підчас   судового  розгляду  цивільних  та  кримінальних   справ. 

    5)  Положення   Розділу  VІІІ «Правосуддя» Конституції України  від 28 червня 1996 року,  у  яких   відсутні   жодні  конституційні  положення  які  передбачають     ОДНООСІБНИЙ   розгляд    судових  справ    у   місцевих  судах  загальної  юрисдикції,   -   у  відсутність  доказів   безпосередньої  участі    самого    Українського народу  Самостійної української держави України,  так  як  ОСТАННІЙ   у   відповідності  з  положеннями   розділу  4 ст.124  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,  вже   безпосередньо   -    вже  завжди    приймає   участь    у  здійсненні    конституційного    ПРАВОСУДДЯ    у   всіх  судових   справах,   без   виключення,    у  тому  числі,   за     участю    самих    безстрокових     СУДДІВ   з   правами   народних  засідателів, безпосередньо  встановлених    положеннями    другого  речення  розділу 1  ст. 128 Конституції  України від  28 червня   1996 року;  

       Таким чином у відповідності  з положеннями   розділу  3  ст. 22 Конституції України    від  28 червня 1996 року,     якими    встановлено,  -   що «При прийнятті   нових законів або внесення змін  до чинних  законів  не допускається  звуження змісту та обсягу  існуючих  прав  та  свобод»;  та   у відповідності  з положеннями  ч.1 Розділу ХV «Перехідні положення»  Конституції  України  від 28 червня  1996 року,  офіційні   положення   ст. 152  Конституції Української РСР   від   20 квітня 1978 року,     залишаються  ОБОВ’ЯЗКОВИМИ   ще  до цього часу   у  межах   всієї   державної  території    Самостійної   української держави  України,  так  як   конституційними   нормами   у   положеннях    розділу   3   ст.22 Конституції України  від  28 червня 1996 року,   взагалі    не допускається    звуження   змісту та обсягу  існуючих  прав  та  свобод    саме    Українського народу  Самостійної української держави  України,  -  як  офіційного    правонаступника  1 грудня 1991 року   Українського народу  Української  РСР   після  1 грудня  1991 року,   а   з   цим    і    не допускається     звуження   змісту та обсягу  існуючих  прав  та  свобод   вже    після   28 червня  1996 року  безпосередньо   вже   його   конституційних   Громадян  України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України,  офіційно  встановлених   положеннями  розділів 1 та 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року,  станом  ще   на 28 червня 1996 року;

      У  тому    числі    і    таких,   -   де   «Український  народ  безпосередньо  бере участь   у  здійсненні  правосуддя  саме  через  його  народних  засідателів  та  присяжних»   або  де   « Український  народ   здійснює  владу безпосередньо ……,»  або де «Право визначати і змінювати конституційний  лад  в УКРАЇНІ    належить  виключно  Українському народу» тільки Самостійної української держави України, безпосередньо встановленої  самою  резолютивною частиною   самого  АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року,    як   офіційному  та   єдиному   унітарному  суб’єкту конституційних    прав  та   конституційних   повноважень    безпосередньо   встановлених   положеннями   розділу  1 ст. 10, розділу 1 ст. 13 та розділу 1 ст. 17 Конституції України  від 28 червня 1996 року   та   положеннями  розділів  1 та 7  преамбули Конституції України  від 28 червня  1996 року;

       А   з   цим,        вже    вищенаведеним     не допускається  звуження  змісту та обсягу  існуючих  прав  та  свобод   безпосередньо   самих    пересічних   жителів   територіальних   громад   Українського народу  СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів,  МІСТ обласного значення,  МІСТ обласних центрів без державного  районного поділу,  та  РАЙОНІВ  міст   обласних  центрів з державними  районним  поділенням Самостійної української держави України,  -  на  яких безпосередньо  та   офіційно   поширюється    самі   конституційні   положеннями  розділів  1 та 7  преамбули Конституції України  від 28 червня  1996 року,  та   конституційну  основу  яких  безпосередньо  складають   тільки   конституційні  Громадяни України  всіх   національностей Українського народу Самостійної української держави України;   

     А  так   як    проект   Конституції   України  від  28 червня  1996 року   в   період   24   квітня  1996 року   та    28 червня  1996 року     офіційно    та    публічно    не обговорювався  Українським  народом  Самостійної української держави України,  та  офіційно   не приймалася  на   Всеукраїнському  референдумі  Українського  народу  Самостійної  української держави  України,   та   офіційно   не  вводилася     в   дію  офіційною   Постановою  ЦВК,  саме   як  офіційна ВОЛЯ  Українського народу Самостійної української держави України, саме безпосередньо встановленої   резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,  так   як    положення    ст. 1  Конституції України  від  28 червня 1996 року, докорінно та  повністю   суперечать   самій     резолютивній    частині   АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,    та     самій     офіційній  назві  суверенної  -  Самостійної  української держави  України,  -  безпосередньо  встановленій   не тільки  резолютивною  частиною АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,  а і самим    офіційним  Рішенням  № 17  пленарного  засідання  24 серпня 1991 року о 18-00   Верховної Ради  Української РСР 12-го конституційного скликання, тому останнім    у вищенаведеному вже сьогодні є сама  необхідність   скористатися     положеннями   ст. 147 та підрозділом  2 ст. 152  Розділу ХІІ «Конституції Суд України»  Конституції України   від 28 червня  1996 року, та  приєднати   до  матеріалів   судового  розгляду   СКАРГИ  сторін    вищевказаних   скаржників   у   вищевказаній справі Соснівського районного суду міста  Черкаси   вже   наступні   Рішення  Конституційного Суду України,  а  саме:

   1)  Рішення  Конституційного суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року у справі № 1/1909-97 за конституційним Ради поданням Президента України «щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

3)          Рішення    Конституційного Суду  України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 по справі № 1-16/2002 «про об’єднання територіальних громад» .

4)    Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005 «Про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, статті 5 Конституції України», -  про ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ  самої   ВОЛІ  Українського народу Самостійної української держави України  на його  Всеукраїнському референдумі;  та

4)    Рішення   Конституційного Суду України від  30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-ІV",  -  яким  визнано  неконституційними  пропорційні  вибори  Народних депутатів України  саме  до  Верховної Ради України;

      - Щоб  безпосередньо   розглянути    СКАРГУ  сторін   скаржників   в   засіданні   суду    у    вищевказаній справі    вже    тільки    в   контексті    офіційних  висновків    та  самих    вищевказаних   Рішень   Конституційного  Суду   України,     та    за   УЧАСТІ    тільки    законного   складу     СУДУ    у    вищевказаній   справі,    та    безпосередньо   офіційно    належного   тільки   самій    конституційній   судовій   владі,  безпосередньо встановленій самою резолютивною частиною АКТу  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,  та  яка  своїм  станом    відповідає   самим   конституційним    положенням   підрозділу 3 ст.22,  підрозділу  4 ст.124 Розділу VІІІ  «Правосуддя»  та  першому  підрозділу Розділу ХV «Перехідні положення»   Конституції України від 28 червня 1996 року,   а    не    самій   нікчемній    «судовій   владі»    «УКРАЇНИ»,   як «суверенної  та   одночасно  незалежної держави»;

     Та щоб останнім встановити дійсну державну правосуб’єктність самого    законодавства    та   його   конституційність  безпосередньо   самим    положенням   розділу  7  самої преамбули  Конституції України  від  28 червня  1996 року,  та  самій  резолютивній частині  АКТу проголошення  незалежності України  від 28 червня 1996 року,   -    вже    застосованого  не тільки    самим    судом   у  його   вищевказаній справі  для   процесу  судового  розгляду  скарги  сторін  вищевказаних скаржників, а і саму конституційність законодавства    застосованого  безпосередньо  вже   самим  приватним   виконавцем   підчас  здійснення  своїх   виконавчих    дій    та    саму  державну  правосуб’єктність  самого   виконавчого  листа   Соснівського  районного  суду  міста  Черкаси  № 712/4027/15-ц   від    28 січня 2016 року,   та    державну  правосуб’єктність   самої   Постанови  від  23 вересня 2021  «Про відкриття виконавчого  провадження»   ВП  № 66803057  щодо особи    боржника -   Устінова  Сергія Вячелавовича»  «Про стягнення  з Устінова В.В. та  Устінова С.В.  на користь    ПАТ «Альфа-Банк», саме   як   заборгованості  за  кредитним  договором    № 2304/0508/55-113  від   21  травня   2008  року   у    сумі  1 387 798 гривень 56 коп;  до якого  ПАТ «Альфа Банк»   в  дійсності  НЕ МАЄ   жодного  відношення  саме   як  сторона    договору   з правами   первісного кредитора,   та    останнім   встановити    саму    дійсність,  законність,   конституційність   та   саму  державну   правосуб’єктність   безпосередньо   самої    вищевказаної    «гривни»   саме    у    вищевказаній   сумі ,   з    позиції    саме    як    нікчемної   «грошової  одиниці  України»,  -  як   суверенної та одночасно незалежної держави,    шляхом   її  порівняння   з самою   конституційною   національною    грошовою   одиницею,     вже   без  самої  «УКРАЇНИ»,   -    яку   безпосередньо  офіційно  встановлено   самими   конституційними  положеннями   частини   11   Розділу ХV «Перехідних положень»  Конституції України  від  28 червня  1996 року,  -  з  державним  логотипом   безпосередньо  встановленим  самою   резолютивною  частиною   АКТу  проголошення  незалежності  України  від  28 червня  1996 року;   -   офіційну   основу    якої    безпосередньо  складає     сама    суверенна   Самостійна  українська держава  України,  -  СУД;    Та  тільки  урахуванням    офіційних  обставин   вже   непереборної сили,    що   в  дійсності    сама  «грошова  одиниця «України»  як  «суверенної  та  одночасно  незалежної  держави»  офіційно   з  логотипом «УКРАЇНА»  ніколи офіційно  в дійсності   не  приймалась  на  Всеукраїнському  референдумі  Українського народу  Самостійної української держави  України,   -     як   і безпосередньо   сама   Конституція  України  від  28 червня  1996 року;  Тим  більше    ніколи    офіційно  не приймалася   як   сама  національна  грошова   одиниця  Українського народу  Самостійної української держави  України,    та   в  дійсності    ніколи  ОСТАННІМ    офіційно  та   публічно    не  визнавалась  самою національною «грошовою  одиницею самої «УКРАЇНИ» тим більше як  «суверенної  та  одночасно  незалежної  держави»;

      Тобто,     щоб   останнім,   вже   з урахуванням    офіційних   доказів   станом   які   вже   в  суді  не доводяться,   офіційно   вже  встановити  саму    її  незаконність    та      сурогатність,      -    саме    як    таку, яка   у жодному  разі  конституційно   та    офіційно    є    не забезпечена   самим   національним   багатством   Українського народу   Самостійної української держави України,  безпосередньо  встановленим   положеннями  розділу 1 ст. 13 Конституції України  від  28 червня  1996 року, та      незаконне    використання,  отримання   та   поширення   якої  вже   БУТЬ-КИМ,   з  державним   логотипом  «УКРАЇНА»,   тим більше  в інтересах   ЕКОНОМІКИ   іншої  держави,   у межах   державної  території  Самостійної української держави  України,    відразу   тягне  за  собою  покарання  безпосередньо  встановлене  положеннями  ч. 3 ст. 199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, , ввезення в  УКРАЇНУ з метою збуту підроблений грошей……» КК України;

     Тим більше,  з  метою   незаконного    фінансування   та   незаконної  організації  та  проведення   незаконних   порційних - неконституційних   виборів  «Народних депутатів України» - пропорційного неконституційного скликання,     неконституційних  «Президентів  України»  та   їх  «політичних  партій»   саме    грубим  порушенням  конституційних положень  ст. 71  та   ст. 95 Конституції України  від  28 червня 1996 року;  Тим більше  шляхом   системного   невиконання   самих   вищевказаних  Рішень  Конституційного  Суду України,  та   самого  її   незаконного    використання     для     незаконної   сплати   саме    незаконного «державного  судового збору»  та  різного  роду  самого   «держмита»,    або   за    її   допомогою    незаконного    поширення    саме   нікчемного  та  неконституційного «законодавства»  самої  нікчемної  «УКРАЇНИ»  як  «суверенної та одночасно незалежної  держави»,    тим  більше   її   незаконне   використання,  з   метою   незаконного    придбання    або   захоплення    земель    національних   територій   самого  Українського народу  Самостійної  української держави України,   та   самого   його   національного   багатства,   вже   сьогодні    у   відповідності  з   положеннями  ст. 109 «Дії, спрямовані ……….на захоплення державної влади»  ст.111 «Державна зрада»,  ст.157 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»  КК  України, є тяжкім злочином БУТЬ-КОГО, з відповідальністю  неменше   від   10 до 15 років  ув’язнення,  та   з повною  конфіскацією  майна.

        У  підтвердження  його  існування   та самого  звільнення  його  від доказування,  ДИВИСЬ положеннями ч. 1 та ч. 2 стор. 1  Постанови Президії Верховної Ради України  від 10 грудня 1991 року  № 1952-12, - про наступне,  -  що «1. Затвердити як грошову  одиницю України  ГРИВНЮ, …» та  що «2. Погодитись з запропонованими принципами характеристиками зовнішніх ознак  ГРИВНІ  та її купюрою побудовою, які передбачають поліграфічне друкування витягу з тексту резолютивної  частини  Акта  проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року ( 1427-12) …….»(????!!!)

      -  офіційною ОСНОВОЮ якої на той час було офіційне  Рішення № 17 пленарного засідання  24 серпня  1991 року  о 18-00   Верховної Ради  Української РСР  про створення  Самостійної української держави України,  в забезпечення   офіційних  результатів    республіканського   референдуму  Українського народу  Української  РСР   17 березня  1991 року,    та   самі    офіційні    результати   Всеукраїнського референдуму Українського народу  Української РСР  1 грудня  1991 року,  з  підтримання   резолютивної частини  АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,  в частині,   створення  Самостійної української держави  України, -    яка  є  суверенною  державою  Українського народу  Самостійної української держави  України, а НЕ самої «УКРАЇНИ», як офіційного  правонаступника  1 грудня  1991 року  Українського народу Української РСР.    

        На підставі вищенаведеного, керуючись  положеннями ч. 1 ст. 7 «Право на судовий захист» ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», в частині «права кожного громадянина України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави України,   на захист його конституційних прав незалежним і безстороннім СУДОМ утвореним відповідно до основного ЗАКОНУ» та положеннями ст. 61, розділом 1 ст. 129, та розділом 3 ст. 152 Конституції України від 28 червня 1996 року, та положеннями ст. 256 «Поняття позовної давності» ЦК України, -  які є ОБОВ’ЯЗКОМ суду;

 А також керуючись наступним:

1)       Офіційним Рішенням № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 конституційної Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання за участі 362 конституційних Народних депутатів Української РСР про офіційне   створення   Самостійної української держави України.

2)       Результатами Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року з підтримання АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в частині, СТВОРЕННЯ Самостійної української держави України, у Відомостях Верховної Ради України.

3)       Постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року по виборах Президента України та всеукраїнського референдуму, з підтвердження АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року в частині, створення Самостійної української держави України.

4)       Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя;

5)          Рішенням Конституційного суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року у справі № 1/1909-97 за конституційним Ради поданням Президента України «щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

6)          Рішенням  Конституційного Суду України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 по справі № 1-16/2002 «про об’єднання територіальних громад» .

7)    Рішенням Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005 «Про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, статті 5 Конституції України»

8)     Рішенням Конституційного Суду України від  30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV"

   9) Висновками Конституційного суду України у його Рішенні від 16 квітня
2008 року № 6-рп/2008 у справі № 1-2/2008 «за конституційними поданнями
Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої
статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі);

  10)  Положеннями ч.3 та ч.4 ст.124 Конституції України;

  11)  Положеннями ч.2 ст.152 Розділу України;

12)                  Положеннями ст.157 Конституції України

13)                 Положеннями п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції XII «Конституційний  суд України» Конституції України;

14)                 Положеннями ст.156 Конституції України,

15)     Положення    ст.173  «Представники держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад» ЦК України,

прошу СУД:

 1.  Скасувати   Постанову  від   13 вересня 2021  року  приватного   виконавця   виконавчого   округу  Черкаської області   -   Бурмаги  Є.А.,  про  відкриття виконавчого провадження  № 66803057  на підставі  виконавчого листа Соснівського  районного  суду  м. Черкаси   № 712/4027/15-ц,   виданого   28  січня 2016 року   на адресу   Центрального  відділу  державної  виконавчої  служби  у м. Черкаси.

2. Окремою  ухвалою  СУДУ  у вищевказаній справі  на адресу   відповідного  прокурора   повідомити   факти   незаконного  виготовлення   приватним  виконавцем   виконавчого   округу  Черкаської області   -   Бурмагою   Є.А.,  більше  ніж   грубим   порушенням   положень  ст. 61  Конституції  України  від 28 червня 1996 року,  його Постанови  від 13 вересня 2021  року  «про  відкриття виконавчого провадження  № 66803057»   на підставі  виконавчого листа Соснівського  районного  суду  м. Черкаси   № 712/4027/15-ц,   виданого   28  січня 2016 року   на адресу   Центрального  відділу  державної  виконавчої  служби  у м.Черкаси,   та  що  самою  незаконною  метою   вищенаведеного    було  саме   незаконне    вилучення  1 млн.  387 тис.  798 гривень 56 коп;    у  вищевказаній справі  Соснівського  районного суду  міста  Черкаси,  саме   у спосіб  незаконного   та   свідомого   грубого порушення  самих  положень    першого    та   другого   речення  розділу  1 ст. 262  «Позовна давність   у разі змін сторін   у зобов’язанні» ЦК України»,   якими   безпосередньо  встановлено, -  що   «Заміна сторін у зобов»язанні   не змінює порядку обчислення та перебігу позовної  давності»;  та   наступним   грубого порушення    самих  положень   першого   та   другого речення  розділу 1 ст.259 «Зміна  тривалості  позовної давності» ЦК України,   якими  встановлено,  -  що « Позовна  давність , встановлена законом, може бути збільшена тільки за домовленістю  сторін   договору.  Договір  про збільшення  позовної давності  укладається у письмовій формі» ЦК України»,  та    що   саме    таких  доказів   НЕ  МАЄ   та  НЕ МОЖЕ   надати   приватний    виконавець  виконавчого   округу  Черкаської області   -   Бурмага   Є.А.,    так як   останні     взагалі     неможливо створити    саме   за    тих   вже   непереборної сили  обстави,   що   ПАТ «Альфа –Банк»  та  ПАТ «Дельта –Банк»  не являються  офіційними    сторонами    первісного  кредитора   у  кредитному  договорі   № 2304/0508/55-113  від   21  травня   2008  року,   так  як   офіційно  НЕ МАЮТЬ    до  останнього  жодного  відношення,    а   тому  незаконні    дії  останніх  та  незаконні  дії    приватного   виконавця   виконавчого   округу  Черкаської області   -   Бурмаги   Є.А.,     вже   є    набагато  більше    ніж  сам   замах  на   злочин, безпосередньо встановлений  положеннями  ч. 2 ст. 189 «Вимагання» КК  України,   шляхом   свідомого  надання     до  суду  неправдивої  інформації,  вже  є  відвертим   замахом   на злочин,  безпосередньо встановлений  положеннями  ч.3  ст.199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну, .з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, чи білетів державної лотереї»  КК України,   саме   в   інтересах  економіки  іншої  держави.       

Скаржники                                                                         Устінов В.В.

Устінов С.В.

     Додаток в копії:

    1. Постанова  від 13 вересня 2021 року  «про відкриття  виконавчого  провадження № 66803057»;  

2. Постанова   від   23 вересня 2021 року  «про відкриття  виконавчого  провадження   № 66803057».  

 

    3. Судова  повістка   від  16 листопада 2021 року  у  справі  Соснівського  районного  суду  м. Черкаси   № 712/4027/15-ц,  судді  Пироженко С.А. з  призначення    судового  засідання  на 9-00  17 грудня  2021 року  з  судового  розгляду скарги  на  Постанову  від   23 вересня 2021 року  «про відкриття  виконавчого  провадження   № 66803057» приватного   виконавця   виконавчого   округу  Черкаської області   -   Бурмаги  Є.А.