БАГНЕТ НАЦІЇ: Заява про трансляцію суд.засідань у справі по Карповичу на Судовій владі України

- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

субота, 2 березня 2024 р.

Заява про трансляцію суд.засідань у справі по Карповичу на Судовій владі України

Вих. № ЗВР-026/24 Дніпро Дата: 02 березня 2024 року

Харківський апеляційний суд

Адреса: майдан Героїв Небесної Сотні, 36,

місто Харків, Харківська область, 61001;

справа № 953/8163/23,

e-mail: inbox@hra.court.gov.ua

в інтересах підозрюваного: Андрій Петрович

Карпович, 07.03.1979 року народження,

адреса: вул. Івана Авраменка, буд.16, кв.6,

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область,

50076, утримується під вартою в

Харківському слідчому ізоляторі;

ЗАЯВА

про трансляцію судових засідань технічними засобами суду

В провадженні колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів: Курило О. М., Люшня А. І., Герцик Р. В., знаходиться кримінальна справа, в якій підозрюваним у вчиненні кримінального злочину, передбаченого частиною третьою статті 114-2 Кримінального кодексу України є журналіст-кореспондент нашого видання Андрій Петрович Карпович, 07 березня 1979 року народження (журналістське посвідчення № 008-ДЗМІ-БН дійсне до 31.12.2025), якого, наразі, за рішенням слідчого судді Київського районного суду м. Харкова тримають під вартою в Харківському слідчому ізоляторі.

Право на публічне слухання засноване на концепції відкритого і прозорого правосуддя, основи якої були закладені у Конституції України 1996 року, а положення знайшли свій розвиток у конституційних змінах та новій редакції Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року.

   Статтею 129 Конституції України гласність судового процесу визначено одним із основних засад судочинства в Україні. За загальним правилом усі судові засідання є відкритими, проте законодавство визначає перелік випадків, коли суд проводить засідання у закритому режимі – це, як правило, відбувається з мотивів захисту державної таємниці чи особистого і сімейноги життя сторін справи, а також з метою забезпечення безпеки всіх сторін по справі.
   Гласність судового процесу, що полягає у можливості вільного доступу до судового засідання з розгляду справи для всіх заінтересованих осіб, можна розглядати як невід’ємний елемент концепції верховенства права. Більше того, відкритість судових засідань через форму трансляцій у мережі Інтернет та шляхом забезпечення доступу представників ЗМІ до зали судового засідання є забезпечення права на справедливий суд і відповідає положенням Конвенції про захист людини та основоположних свобод.
    Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. У частині 4 вказаної статті встановлено, що Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку.
    Важливим є врахування фактору суспільного інтересу до судових справ. Відповідно до законодавства предметом суспільного інтересу вважається інформація про порушення прав людини, загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України.
    Реалізація права на онлайн-трансляцію судового процесу, суттєво зменшить претензії до судової влади, надасть можливість всім активним громадянам, які слідкують за перебігом даного процесу, безпосередньо бачити і слухати засідання, навіть за неможливості бути присутніми особисто і матиме позитивний вплив на довіру до дій судових органів під час розгляду справи, до якої прикута увага спільноти. Також вважаємо, що можливість спостерігати за перебігом справи, підвищить довіру до судової гілки влади з боку громадянського суспільства в цілому.
    Слід зазначити, що в Україні трансляції судових засідань технічними засобами судів здійснюються у всіх областях та у судах всіх ланок.
   Статутом нашої громадської організації є Конституція України (документ: 254к/96-ВР).

Одним з основних напрямків діяльності нашого громадського об’єднання є, зокрема: виконання положення частини першої статті 36 Конституції України (документ 254к/96-ВР), згідно якого громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

В контексті викладеного вище слід зазначити, що пунктом 6 частини другої статті 129 чинної Конституції України (документ 254к/96-ВР) встановлено, що основними засадами судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

Абзацом першим частини четвертої статті 11 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Застосовуючи аналогію права слід зауважити, що частиною першою статті 7 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового засідання або під час перерви (ч.2 ст.7 ЦПК України).

Особи, присутні в залі судового засідання, представники медіа можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом (ч.4 ст.7 ЦПК України).

Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку (ч.5 ст.7 ЦПК України).

Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання і здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав (ч.6 ст.7 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 10 (гласність судового процесу) Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку (ч.6 ст. 10 КАС України).

Відповідно до положень статті 8 (гласність судового процесу) Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку (ч.6 ст. 8 ГПК України).

Згідно положень статті 27 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) передбачено гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій.

Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито (ч.2 ст. 27 КПК України).

Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду (ч.6 ст. 27 КПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

В своєму Рішенні у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine) від 9 червня 2011 року, заява № 16347/02, що стосується скарги заявниці про те, що розгляд її справи не був публічним, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголосив, що проведення публічних судових засідань є основоположним принципом, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Ріпан проти Австрії» (Riepan v. Austria), заява № 35115/97, п. 27, ECHR 2000-XII).

Деякими положеннями статті 4 Закону України від 13 грудня 2022 року № 2849-ІХ «Про медіа», який складається з Конституції України, цього Закону, законів України "Про електронні комунікації", "Про забезпечення функціонування української мови як державної", "Про кінематографію", "Про рекламу", "Про суспільні медіа України", "Про інформацію", "Про систему іномовлення України", "Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста", інших законів України закріплено, що діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи вираження поглядів і переконань, свободи поширення, обміну та отримання інформації, свободи діяльності суб’єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, свободи господарської діяльності у сфері медіа, гарантованості права на інформацію, відкритості та доступності інформації, достовірності і повноти інформації, правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, захищеності особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Будь-які обмеження зазначених свобод, у тому числі при прийнятті державними органами, органами місцевого самоврядування рішень, які забороняють або обмежують розповсюдження будь-якого медіа на території України, рішень про зупинення, анулювання або відмову у видачі ліцензій, про відмову у реєстрації суб’єкта у сфері медіа, можуть бути встановлені та застосовані лише на підставі закону, якщо це є необхідним у демократичному суспільстві, а відповідне обмеження є пропорційним (ненадмірним) щодо поставленої мети. Обмеження зазначених свобод може здійснюватися лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. При впровадженні обмежень у сфері медіа державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цензура забороняється.

Не допускається незаконне втручання у діяльність суб’єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, власників відповідних суб’єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб.

Не допускаються вимога попереднього погодження інформації, яка поширюється медіа, заборона поширення інформації з боку посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій.

Поширення медіа на території України може бути заборонено виключно у випадках та в порядку, встановлених законом.

В даному аспекті слід зазначити, що в своєму рішенні від 22 січня 2020 року №1-р(І)/2020 Перший сенат Конституційного Суду України наголосив, що в Україні заборонена цензура (частина третя статті 15 Конституції України). Під цензурою слід розуміти контроль з боку інститутів публічної влади за змістом та розповсюдженням інформації з метою захисту інформаційного простору, тобто прямі або опосередковані дії держави, спрямовані на обмеження чи навіть заборону поширення інформації, яку вона вважає шкідливою чи не потрібною для суспільства.

Відповідно до статті 34 Основного Закону України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (частина перша); кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частина друга); здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя).

Положення частин першої, другої статті 34 Конституції України кореспондуються з пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з якою кожен має право на свободу вираження поглядів; це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Пунктом 2 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

Відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав, гарантованих положеннями частин першої, другої цієї статті, може бути обмежене законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Передбачена Конституцією України можливість обмеження права особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, згідно з якими при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Встановлені частиною третьою статті 34 Основного Закону України обмеження реалізації права на інформацію кореспондуються з положеннями статті 32 Конституції України, відповідно до частин першої, другої якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Зазначені конституційні приписи дістали свій розвиток у Законі України „Про інформацію“ від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII зі змінами (далі - Закон № 2657), який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації (преамбула). Відповідно до Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів; реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5); право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6).

Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров’я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).

Виходячи з вище викладеного редакція друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року) - офіційного видання Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» (зареєстрованої шляхом повідомлення – реєстрація в РГО за № 1508568 від 01.06.2020 року), звертається до суду з відповідною заявою та

ПРОСИТЬ:

Постановити ухвалу про надання дозволу на трансляцію судових засідань справи № № 953/8163/23 у Харківському апеляційному суді.

Забезпечити трансляцію судових засідань технічними засобами Харківського апеляційного суду у справі № № 953/8163/23, на YouTube каналі «Судова влада України» www.youtube.com/channel/UCFDRcAmACu5ljF-YUMGctnA та на порталі «Судова влада України» court.gov.ua/affairs/online/.