ВАРІАНТ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ
ПЕРЕДМОВА: Жовтим
виділено текст який потребує уточнення або вилучення
Стаття 175.
Позовна заява
1. У позовній
заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
2. Позовна заява
подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його
представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в
інтересах іншої особи.
3. Позовна заява
повинна містити:
1) найменування
суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне
найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для
фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для
юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб),
поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному
реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих
за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки
платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію
паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу
відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси
електронної пошти;
3) зазначення ціни
позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що
стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних
вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи
договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не
суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов
подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
На підставі
з’ясованих фактів і досліджених норм законодавства прошу суд встановити:
1. Що особа в однострої __прізвище поліцейського не мала
службового посвідчення поліцейського, оскільки пред’явлена пластикова картка прямо
суперечить ст.10, ст.57, п.4) ст.92 Конституції України, п.2) ч.1 ст.2 ЗУ «Про
державну службу», ст.16 ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як
державної» та п.9 Прикінцевих положень цього закону, не містила назви «Службове
посвідчення поліцейського», не ідентифікувала цю особу з Національною поліцією
України, містила написи «POLICE» виконані не державною мовою.
2. Що «Ніхто
не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази» як це встановлено
ст.60 Конституції України, а примушування до виконання цивільно-правових
зобов'язань з боку __прізвище поліцейського
без пояснень в чому полягає порушення законодавства, без документального
підтвердження власних повноважень належним документом є грубим порушенням прав
і свобод людини;
3.
Треба добавити інші вимоги які відповідають обставинам справи
4. Що закон «Про Національну поліцію»
(580-VIII від 02.07.2015) було прийнято з порушенням процедури реєстрації,
розгляду та голосування за його прийняття і після ухвалення рішення по цій справі
суд повинен звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно
внесення до Конституційного Суду України подання щодо порушеної встановленої
Конституцією та Регламентом Верховної Ради України процедури реєстрації,
розгляду та ухвалення ЗУ «Про Національну поліцію» (580-VIII), для вирішення
питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду
України у відповідності до абз.2 ч.6 ст.10 Цивільного процесуального кодексу
України.
5) виклад
обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
Я нічого не
порушував, а йшов (їхав, опис
обставин) коли особа в однострої __прізвище поліцейського__безпідставно мене
зупинила, назвалась «поліцейським» і почала вимагати мої документи. На моє
прохання представитись ця особа пред’явила пластикову картку на якій в сітках
жовтого та синього кольорів виконано слово «POLICE». В центрі пластикової
картки виконано дві напівдуги позитивного мікротексту «POLICE» – одну в кольорі
лавандової сітки та одну в кольорі синьої сітки. На зворотному боці було розміщено
слово «POLICE» і переклад на українську мову словом «ПОЛІЦІЯ»[[1]]. Особа повідомила, що є
представником Національної поліції України але навіть згадки про «Національну
поліцію» пред’явлена пластикова картка не містила. Сама назва «НАЦІОНАЛЬНА
ПОЛІЦІЯ» не може зазначатися одним іноземним словом «POLICE» або її перекладом на
українську словом «ПОЛІЦІЯ» баз зазначення «НАЦІОНАЛЬНА».
На пластиковій
картці була відсутня назва, що ця картка є службовим посвідченням
поліцейського, як це встановлено ч.1 ст.51 ЗУ «Про Національну поліцію»: «Ознаками належності до поліції є символіка
поліції, однострій поліцейських, спеціальні звання, відомчі відзнаки, спеціальний
жетон та службове посвідчення
поліцейського».
Я одразу зрозумів,
що __прізвище
поліцейського__мені пред’являє підробку, оскільки «Державною мовою в Україні є українська мова.
Застосування мов в Україні гарантується
Конституцією України та визначається законом» вказала ст.10 Конституції
України. «Виключно законами України
визначаються: …4) порядок застосування мов», вказано п.4) ст.92 Конституції України.
Пунктом 2) ч.1
ст.2 ЗУ «Про державну службу» встановлено: «Державна
мова - українська мова, якій Конституцією України надано статус мови офіційного
спілкування посадових осіб державних органів та органів місцевого
самоврядування під час виконання посадових обов’язків, а також мови діловодства
і документації цих органів та посадових осіб».
Стаття 16 ЗУ «Про
забезпечення функціонування української мови як державної» вказала: «Застосування державної мови В органах
правопорядку, розвідувальних органах, державних органах спеціального
призначення з правоохоронними функціями
1. Мовою нормативних актів, документації,
діловодства, службової діяльності та спілкування з громадянами України в
органах правопорядку, розвідувальних органах, державних органах спеціального
призначення з правоохоронними функціями є державна мова».
Пунктом 9
Прикінцевих положень ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як
державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII встановлено: «9. Органам державної влади, органам влади
Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, підприємствам,
установам та організаціям державної і комунальної форм власності У
шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити приведення
своїх нормативних актів у відповідність із цим Законом»
Документ
представника органу державної влади у 2023 році міг бути тільки українською мовою
і точно відображати назву органу якого він представляє, в даному випадку, це
«Національна поліція», а не «POLICE». Документ який представляє повноваження
поліцейського має бути доведений до відома населення, в іншому випадку ніхто не
може знати, як виглядає цей документ, які відомості в ньому мають бути. Якщо
населення не має такої інформації, то будь-який злочинець перевдягнутий в
однострій може скористатися цим і пред’явивши будь яку підробку вводити в оману
людей з метою вчинення злочинів. «Закони та
інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають
бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші
нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені
до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними» встановлено ст.57 Конституції
України. Знати як виглядає службове посвідчення поліцейського є і правом, є і
обов’язком населення, оскільки виконувати законні розпорядження поліцейського
людина може тільки тоді, коли ці повноваження підтверджені законним документом,
вигляд якого має бути доведено до населення у порядку, встановленому законом. Жодного
документу як виглядає службове посвідчення поліцейського до населення у
порядку, встановленому законом доведено не було.
Окрім зазначеного _прізвище
поліцейського__ був вдягнений в однострій чорного кольору. Однострій
поліцейських Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня
2015 р. № 823 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня
2019 р. № 1055) «Про однострій поліцейських» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/823-2015-%D0%BF/ed20191227?fbclid=IwAR16NP8u6Jn6gO_haa9syUif0-Peupq2exMgp8fLnelOdt_gH0zq_CzPm94#Text Одяг
однострою поліцейських має бути виключно із тканини темно-синього кольору,
кольору хакі або в колористиці «камуфляж». (ЯКЩО ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ БУВ ВДЯГНЕНИЙ У
ПРАВИЛЬНУ ФОРМУ ЦЕЙ АБЗАЦ ТРЕБА ВИЛУЧИТИ)
Особа яка
представилася поліцейським __прізвище поліцейського__
почала вимагати від мене надання документів посилаючись на закон «Про Національну
поліцію». Мене здивувала така вимога, оскільки ця вимога прямо суперечила ст.2
ЗУ «Про Національну поліцію»: «Завдання
поліції
1.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і
порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а
також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом,
послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або
внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги».
Згідно п.17) ст.1
ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII : «Послуга
- діяльність виконавця з надання
(передачі) споживачеві певного визначеного
договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення
його особистих потреб».
Я ніяких послуг не замовляв.
Стаття 901
Цивільного Кодексу України встановила:
«Договір про надання послуг
1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за
завданням другої сторони (замовника) надати
послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення
певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену
послугу, якщо інше не встановлено договором».
Тобто між
споживачем послуг та надавачем послуг має бути договір про надання послуг але
ніякого договору між мною і _прізвище поліцейського_ не було.
Правила надання
послуг врегульовані ч.1 ст.20 ЗУ «Про захист прав споживачів»:
«Правила торговельного, побутового та інших
видів обслуговування
1. Правила торговельного, побутового та
інших видів обслуговування (виконання робіт, НАДАННЯ ПОСЛУГ) затверджуються
Кабінетом Міністрів України. Зазначені правила не можуть суперечити
законодавчим актам».
На підтвердження
вимоги ч.1 ст.20 ЗУ «Про захист прав споживачів» перелік оплатних послуг для Національної поліції (дозвіл на зброю,
іспити для водіїв, державну охорону, реєстрацію автомобілів і т.д. і т.п.)
встановлено постановами Кабінету Міністрів від 26.10.2011 № 1098 «Деякі питання
надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та
Державної міграційної служби платних послуг» (із змінами та доповненнями), від
11.11.2015 № 937 «Питання забезпечення охорони об'єктів державної та інших форм
власності», від 21.11.2018 № 975 «Про затвердження категорій об'єктів державної
форми власності та сфер державного регулювання, які підлягають охороні органами
поліції охорони на договірних засадах», від 04.06.2007 № 795 «Про затвердження
переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх
справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за
їх надання» (із змінами та доповненнями), від 07.09.1998 № 1388 «Про
затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку
автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі
автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів,
мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (із
змінами та доповненнями).
За наслідком
зазначених законодавчих норм випливає, що:
а) Жодних безоплатних поліцейських послуг та їх перелік затверджених Кабінетом
Міністрів України у відповідності до ч.1 ст.20 ЗУ «Про захист прав споживачів» до
сьогодні не існує.
б) Я ніяких послуг не замовляв.
в) Між мною та _прізвище
поліцейського_ ніякого договору про надання послуг укладено не було.
г) Особа в однострої _прізвище поліцейського_
посягала на мою честь і гідність примушуючи до виконання цивільно-правових
зобов'язань посилаючись на закон «Про Національну поліцію».
Відповідно до
частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип
верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Із
конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога
визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може
забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в
правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий
підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини) Рішення Конституційного суду
України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту
6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (справа про
постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року №
5-рп/2005.
Вимога особи в
поліцейському однострої, яка згідно ст.2 ЗУ «Про Національну поліцію» була зобов’язана надавати мені послуги охороняти
мої права і свободи, неухильно дотримуватися положень Конституції України,
законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність
поліції суперечила Конституції України. «Кожен
зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не
посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» вказала ст.68 Конституції
України. «Ніхто не зобов'язаний
виконувати явно злочинні розпорядження чи накази» встановлено ст.60 Конституції
України. Замість вірного служіння Українському народові, замість поваги та
охорони прав і свобод людини, замість сумлінного виконання своїх службових
обов’язків надавати поліцейські послуги _прізвище поліцейського_
примушував мене до виконання цивільно-правових дій посилаючись на ЗУ «Про
Національну поліцію».
Явна неконституційність
вимог _прізвище поліцейського та суперечливість
положень ЗУ «Про Національну поліцію» привели мене до думки, що згаданий закон також
є неконституційним.
Завданням
правоохоронного органу має бути охорона прав і свобод, а не надання оплатних чи
безоплатних послуг. Навіть назва «правоохоронний» свідчить про діяльність з
охорони права. _прізвище поліцейського стверджував,
що він представник органу державної влади під назвою Національна поліція
України.
Права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження
і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ця вимога
ст.3 Конституції України наголошує, що основним завданням правоохоронного
органу має бути утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Охорона та
захист прав і свобод людини від цивільних, кримінальних та адміністративних
правопорушень від рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55 Конституції
України). Згідно вимог Конституції України поліцейський не може надавати ні
платних, ні безоплатних послуг. Завданням поліцейського мають бути тільки
охорона, захист та утвердження і забезпечення прав і свобод людини як це
встановлено ст.3 Конституції України.
Натомість п.20),
ч.1 ст.23 ЗУ «Про Національну поліцію» встановлено, що Національна поліція
відповідно до покладених на неї завдань: «20)
здійснює на договірних засадах охорону
фізичних осіб та об’єктів права приватної і комунальної власності, а також
об’єктів критичної інфраструктури, перелік яких визначається Кабінетом
Міністрів України», що фактично є нічим іншим як підприємницькою
діяльністю.
«1. Підприємництво - це самостійна,
ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що
здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання
прибутку» встановлено ч.1
ст.8 Господарського кодексу України.
«1.
Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є
суб'єктами господарювання» встановлено ч.1 ст.8 Господарського кодексу
України. Національна поліція як орган
державної влади не може бути суб'єктом господарювання.
При цьому слід
зазначити, що відповідно до чинного законодавства суб'єктом надання послуг з
охорони власності та громадян є суб'єкт господарювання будь-якої форми
власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює
охоронну діяльність на підставі
отриманої у встановленому порядку ліцензії (стаття 1 Закону України
«Про охоронну діяльність»).
Зазначені повноваження зробили поліцію
єдиним оператором з надання послуг на ринку збройної охорони, що прямо порушує
принципи конкурентного законодавства і суперечать:
Статті 18
Господарського кодексу України: «Обмеження
монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання
1. Держава здійснює
антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері
господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною
Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
2. Державна політика у сфері економічної
конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту
суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції
здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого
самоврядування.
3. Органам державної влади та органам
місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та
вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим
конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку,
не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього
правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших
загальносуспільних інтересів»;
Статті 25
Господарського кодексу України: «Конкуренція
у сфері господарювання
1. Держава підтримує конкуренцію як
змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним
досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі
та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при
цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на
ринку.
2. Органам державної влади і органам
місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти
дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи
іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії
суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У
разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить
контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а
також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому
законом порядку.
3. Уповноважені органи державної влади
і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і
рівня конкуренції на ньому і вживати
передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів
господарювання…»;
Статті 27
Господарського кодексу України: «Обмеження
монополізму в економіці
1. Монопольним визнається домінуюче
становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом
з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт,
послуг).
2. Монопольним є становище суб'єкта
господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір,
встановлений законом.
3. Монопольним може бути визнано також
становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов,
визначених законом.
4. У разі суспільної необхідності та з
метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади
здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного
регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації
економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком
природних монополій.
5. Органам
державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти
або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів
господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових
монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований
розподіл товарів».
Установлена п.20),
ч.1 ст.23 ЗУ «Про Національну поліцію» монополія також створює умови для
зловживань працівниками поліції своїм службовим положенням.
Участь держави у
цивільних відносинах відповідно до статті 167 Цивільного кодексу України має здійснюватися
на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин шляхом створення юридичних осіб
як публічного, так і приватного права (підприємницькі товариства тощо). Тому
слід визнати, що в цій частині ЗУ «Про Національну поліцію» створює колізії з
чинними законодавчими актами та нерівні організаційні, правові та економічні
права для суб’єктів різних форм власності, що функціонують на ринку охоронних
послуг.
З метою збереження
незалежності поліція повинна фінансуватися і забезпечуватися за рахунок
бюджетних коштів, а надання платних послуг на договірній основі, спонсорської
допомоги тощо є підґрунтям для корупційних проявів як керівництва так і рядових
складу Національної поліції.
Частина 1 ст.105 ЗУ «Про Національну поліцію»: «1. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення поліції
здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом» прямо
суперечить:
Статті 95
Конституції України: «Виключно законом
про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
{Офіційне тлумачення положення частини
другої статті 95 див. в Рішенні
Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}»;
Статті 2 ЗУ «Про
джерела фінансування органів державної влади»: «Органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного
фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених
Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік».
Надання права на
фінансування органів Національної поліції за рахунок позабюджетних коштів
створює підстави для фінансових зловживань, корупційних правопорушень, а також
створення фіктивних комерційних структур.
Виявлені
невідповідності ЗУ «Про Національну поліцію» до вимог Конституції України та
чинного законодавства змусили уважно дослідити процедуру за якою приймався цей
закон. Дослідження виявило, що закон «Про Національну поліцію» було прийнято у
неконституційний спосіб всупереч вимог чинного законодавства України на момент
реєстрації і розгляду проекту Закону про Національну поліцію №2822 від 13.05.2015.
Доказами порушення процедури
реєстрації, розгляду і голосування за прийняття закону «Про Національну
поліцію» (580-VIII від 02.07.2015) є наступні факти:
1. Частина 1 ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України»,
Документ №1861-VI — Редакція від 26.04.2015,
що діяв на момент прийняття законопроекту «Про Національну поліцію» №2822 встановила,
що разом із законопроектом подаються Супровідні
документи до законопроекту: «1.
Законопроект, проект іншого акта вноситься на реєстрацію разом з проектом
постанови, яку пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його
розгляду, списком авторів
законопроекту …»;
Ініціатор
законопроєкту Яценюк А.П. Премєр-міністр України не вважав за
потрібне виконати цю вимогу закону і не подав список авторів законопроекту. Прем’єр-Міністр Арсеній Петрович Яценюк не міг бути
автором законопроекту, оскільки всі посадові обов’язки Прем’єр-Міністра
виписані ст.42 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». В обов’язки Прем’єр-Міністра
України не входить написання законів. При реєстрації законопроекту №2822 від
13.05.2015 «Про Національну поліцію» Арсеній Петрович Яценюк грубо порушив
немайнові права авторів законопроекту встановлені ст.14 ЗУ «Про авторське право
і суміжні права» та ч.1 ст.91 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» і не
надав списку авторів цього законопроекту.
2. Частина 3 ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради
України», Документ №1861-VI — Редакція від 26.04.2015 встановила: «3. У разі внесення законопроекту,
проекту іншого акта, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету
(надходжень бюджету та/або витрат бюджету), суб'єкт права законодавчої
ініціативи зобов'язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи
відповідні розрахунки)».
Ніяких розрахунків
ініціатором подано не було незважаючи на суттєве збільшення витрат державного
бюджету України, що було виявлено Висновком Головного науково-експертного
управління ВР України на проект Закону України «Про Національну поліцію»: «По-третє, створення нових підрозділів того
чи іншого державного органу потребує значних видатків з Державного бюджету,
однак супровідні документи до проекту не містять фінансово-економічного
обґрунтування та відповідних розрахунків, що є порушенням вимог ч.3 ст.91
Регламенту Верховної Ради України».
3. Частина 1, ч.2 ст.92 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», Документ
№1861-VI — Редакція від 26.04.2015 встановила: «1.
Законопроект, проект іншого акта, внесений до Верховної Ради, реєструється в
Апараті Верховної Ради. Законопроект, внесений з дотриманням вимог статей 90,
91 цього Регламенту, реєструється в Апараті Верховної Ради в день його
внесення.
2. У прийнятті на реєстрацію
законопроекту, проекту іншого акта має бути відмовлено у разі, якщо він поданий
з порушенням вимог статей 90, 91 цього Регламенту, а також якщо законопроект є
альтернативним і вноситься з порушенням строків, визначених цим Регламентом». Незважаючи на пряму вказівку цих
норм, відповідальна особа Апарату Верховної Ради України вчинила корупційне
діяння і зареєструвала законопроекту №2822 від 13.05.2015 «Про Національну
поліцію» без списку авторів законопроекту і без фінансово-економічного
обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки).
4. Частина 1 ст.93 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України»,
Документ 1861-VI — Редакція від 26.04.2015, встановила: «1. Кожен законопроект, проект іншого акта після
його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється… В комітет, до предмета відання якого належать
питання боротьби з корупцією, для підготовки експертного висновку щодо його
відповідності вимогам антикорупційного законодавства». Комітет Верховної Ради України з
питань запобігання і протидії корупції 19.05.2015 отримав законопроект №2822 але
експертного висновку щодо його відповідності вимогам антикорупційного
законодавства не здійснив.
5. Частина 4 ст.93 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України»,
Документ 1861-VI — Редакція від
26.04.2015, встановила: «4. …комітет, до
предмета відання якого належать питання регламенту, розглядає законопроект,
проект іншого акта та готує експертний
висновок на відповідність його оформлення та реєстрації вимогам закону,
цього Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів».
Комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту законопроекту
№2822 не отримував і експертного висновку на відповідність його оформлення та
реєстрації не здійснював;
6. Пункт 1) ч.2 ст.94 ЗУ «Про Регламент
Верховної Ради України», Документ 1861-VI — Редакція від 26.04.2015 встановив:
«2. Підставами для повернення
законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та
розгляду на пленарному засіданні є:
1) висновок
комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного
права, про те, що законопроект
суперечить положенням Конституції України, крім випадків, коли він
стосується внесення змін до Конституції України» Комітет
Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя 14.05.2015
отримав законопроект №2822 але експертного висновку щодо його відповідності
Конституції України не здійснив;
7. Згідно ч.2 ст.99 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України»,
Документ 1861-VI — Редакція від 26.04.2015: «Відомості, які необхідно зазначати в законопроекті та супровідних документах, що надаються
народним депутатам: «2. До
законопроекту додаються супровідні документи, в яких наводяться такі відомості:
3) висновки
експертиз щодо законопроекту;
5) автори,
які розробляли законопроект (для законопроектів, які вносяться на перше
читання)…». Всупереч цих
вимог законодавства народним депутатам не було надано вищезгаданих експертиз та
списку авторів, які розробляли законопроект. Неотримання встановлених
законодавством експертиз і списку авторів законопроекту не дозволило народним
депутатам прийняти законне і об’єктивне рішення під час голосування закону.
Неможливо прийняти законне і обґрунтоване рішення за відсутністю повної
інформації і всіх необхідних документів встановлених законодавством;
8. Частина 2 ст.103 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України»,
Документ 1861-VI — Редакція від 26.04.2015 встановила: «2. Зареєстрований та включений до порядку денного сесії законопроект при підготовці до першого читання в
обов'язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а
при підготовці до всіх наступних
читань - для проведення юридичної експертизи та редакційного
опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради». У Головному юридичному управлінні
Верховної Ради України було розглянуто в межах фактично відведеного часу
законопроект «Про Національну поліцію», підготовлений Комітетом з питань
законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності до розгляду Верховною
Радою України у другому читанні. Зауваження Головного юридичного управління Верховної
Ради України в законопроекті №2822 виправлено не було і народними депутатами
був проголосований закон «Про Національну поліцію» 580-VIII від 02.07.2015 з
усіма порушеннями виявленими юридичною експертизою;
9. Згідно ч.2 ст.103 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України»,
Документ 1861-VI — Редакція від 26.04.2015: «Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в
цілому». Остаточної
юридичної експертизи в розділі «Законодавство» офіційного веб-сайту Верховної
Ради України (режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/main/a#Find)
не знайдено. Зауваження Головного юридичного управління Верховної Ради України
в законопроекті №2822 виправлено не було, експертні висновки Головного науково-експертного
управління Верховної Ради України при голосуванні враховані не були, тому
навіть Остаточна юридична експертиза повинна була виявити всі зауваження зроблені попередньо. Гройсман
В.Б., на момент прийняття закону «Про Національну поліцію» 580-VIII від
02.07.2015 був Головою ВРУ, обов’язком якого було слідкувати за дотриманням
процедури реєстрації, розгляду законопроекту, надання всіх встановлених законом
експертиз, відповідності проголосованого закону вимогам Конституції України
тощо. Незважаючи, що цей неконституційний акт не отримав експертизи
відповідності Конституції України, антикорупційної експертизи, не отримав
остаточної експертизи він підписав цей закон і відправив Порошенко П. на
затвердження. Незважаючи на неконституційність норм та невідповідності закону
«Про Національну поліцію» 580-VIII від 02.07.2015, гарант Конституції України
Порошенко П. підписав цей неконституційний акт.
Дії та бездіяльність гр.Яценюка А.П., відповідальних посадовців Апарату
Верховної Ради України, гр.Гройсмана В.Б., гр.Порошенка П.А. порушують ст.38,
ст.42 ЗУ «Про запобігання корупції» та підпадають під відповідальність встановлену
ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України: «Зловживання
владою або службовим становищем
1. Зловживання владою або службовим
становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для
самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою
влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало
істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих
громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,
-
карається арештом на строк до шести
місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на
той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п’ятдесяти до
семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило
тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк
від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п’ятисот до
однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»
Дії та бездіяльність гр.Яценюка А.П., відповідальних посадовців Апарату Верховної
Ради України, гр.Гройсмана В.Б., гр.Порошенка П.А. порушують ст.38, ст.42 ЗУ
«Про запобігання корупції» та підпадають під відповідальність встановлену ч.2
ст.366 Кримінального кодексу України «Службове
підроблення»:
«1. Службове підроблення, тобто
внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих
відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо
неправдивих документів –
карається штрафом до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до
трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило
тяжкі наслідки,
- карається позбавленням волі на строк
від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років».
Дії та бездіяльність гр.Яценюка А.П., відповідальних посадовців Апарату
Верховної Ради України, гр.Гройсмана В.Б., гр.Порошенка П.А. підпадають під
відповідальність встановлену ч.2 ст.367 Кримінального
кодексу України «Службова недбалість»:
«1. Службова недбалість, тобто
невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків
через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним
законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи
громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб,
- карається штрафом від п'ятдесяти до
ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі
наслідки, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого».
Враховуючи той факт, що всіма фігурантами зазначеними цією заявою було
порушено:
Присягу Народного Депутата, який не додержувався Конституції України та
законів України, не виконував свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників;
Присягу державного службовця який реєстрував законопроекти внесені без
дотримання вимог статей 90, 91 Регламенту Верховної Ради
України;
Присягу члена Кабінету Міністрів України, який ініціював неконституційний
закон, що суперечить Конституції України і створює умови для корупції;
Присягу Президента України, який підписав неконституційний закон, яким
порушуються права і свободи людини та який створює умови для корупції,
виникає необхідність встановити окрему
кримінальну відповідальність за порушення присяги.
6) відомості про
вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому
числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання
спору;
7) відомості про
вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо
такі здійснювалися;
8) перелік
документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не
можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо
наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних
доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній
(орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує
понести у зв’язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано
іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом
та з тих самих підстав.
4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від
сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави
звільнення позивача від сплати судового збору.
5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано
право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути
зазначені підстави такого звернення.
6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості,
необхідні для правильного вирішення спору.
В И С Н О В О К
на проект Закону України "Про Національну поліцію"
Метою даного законопроекту, як це зазначається у
Пояснювальній записці до нього, є створення Національної поліції – центрального органу виконавчої
влади, який служитиме суспільству і призначений для охорони прав і свобод
людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської
безпеки.
У законопроекті визначаються
правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус
поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції.
Відповідно до приписів проекту діяльність поліції спрямовуватиметься
та координуватиметься урядом через Міністра внутрішніх справ України. Керівник
Національної поліції призначатиметься на посаду та звільнятиметься з посади
Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до
пропозицій Міністра внутрішніх справ України.
Перший заступник і заступники керівника Національної поліції
призначатимуться на посаду та звільнятимуться з посади Міністром внутрішніх
справ України за поданням керівника Національної поліції.
Поліцейські призначатимуться на посаду за результатами
конкурсного відбору. При цьому їм надається право проводити перевірку
документів громадян, опитування, поверхневий огляд громадян, зупиняти
транспортний засіб, вимагати покинути місце й обмежувати доступ до певної
території, обмежувати пересування особи, транспортного засобу, проникати в
житло чи інше володіння особи тощо.
У складі Національної поліції функціонуватимуть такі
підрозділи, як кримінальна поліція, патрульна поліція, поліція охорони,
спеціальна поліція та поліція особливого призначення.
За результатами розгляду поданого законопроекту Головне науково-експертне
управління вважає за необхідне висловити наступні зауваження та пропозицій щодо
його положень.
Зауваження загального характеру
1. Концептуально вразливим
виглядає визначення у ч. 1 ст. 1 проекту Національної поліції як центрального органу виконавчої влади,
який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини,
протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки. Такий
підхід не відповідає усталеним в теорії держави і права та науці державного
управління уявленням про орган державної влади, й центральний орган виконавчої
влади зокрема. Про вразливість такого підходу свідчить й зміст ст. 12 законопроекту,
згідно з якою Національна поліція є системою державних органів, яка
складається із центрального органу
управління Національною поліцією та територіальних
органів Національної поліції. Однак в результаті поряд з Міністерством
внутрішніх справ виникне ще один «центральний орган», який має здійснювати
управління поліцією, що виглядає не зовсім вдалим з точки зору чіткості та
ефективності управління.
2.
Проект не позбавлений положень, які можуть привести до виникнення корупціогенних
факторів та службових зловживань. Зокрема:
1) Пунктом 20 ч. 1
ст. 23 передбачається, що "Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює на
договірних засадах охорону фізичних осіб та об’єктів права приватної і
комунальної власності", що фактично є нічим
іншим, як підприємницькою діяльністю.
При цьому слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства суб'єктом
надання послуг з охорони власності та громадян є суб'єкт господарювання
будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що
здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку
ліцензії (див. ст. 1 Закону України "Про охоронну діяльність").
При наданні
вказаних вище повноважень поліція стане єдиним оператором з надання послуг на
ринку збройної охорони, що не тільки порушує принципи конкурентного
законодавства (див. ст.ст. 4, 16 Закону України "Про захист економічної
конкуренції", ст.ст. 25, 27 Господарського кодексу України), але також
створює умови для зловживань працівниками поліції своїм службовим положенням.
Участь держави у
цивільних відносинах відповідно до ст. 167 ЦК України має здійснюватись на
рівних засадах з іншими учасниками цих відносин шляхом створення юридичних
осіб як публічного, так і приватного права (підприємницькі товариства тощо). Тому
слід визнати, що в даній частині законопроект створює колізії з чинними
законодавчими актами та нерівні організаційні, правові та економічні права для
суб’єктів різних форм власності, що функціонують на ринку охоронних послуг.
З метою збереження
незалежності поліція повинна фінансуватись і забезпечуватись за рахунок
бюджетних коштів, а надання платних послуг на договірній основі, спонсорської
допомоги тощо є благодатним підґрунтям для відповідних корупційних проявів.
2) На нашу думку,
з урахуванням вимог законодавства про адміністративні правопорушення та
кримінального процесуального законодавства у ч. 2 ст. 17, п. 9 ч. 1 ст. 23, ч.
8 ст. 61 проекту доцільним було б чітко зазначити, що при будь-якому затриманні
поліцією фізичної особи відлік часу утримання її в спеціально відведених для
цього приміщеннях починається з моменту фактичного затримання.
Також доцільно
законодавчо закріпити право затриманої поліцією особи на телефонну розмову з
метою повідомлення своїх близьких родичів або близьких осіб про своє затримання
та місце знаходження. Це дозволить
обмежити можливість зловживати повноваженнями щодо обмеження свободи
особи в корупційних цілях.
3) У ч. 2 ст. 8 міститься норма, згідно
з якою "Національна поліція
забезпечує постійне інформування органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та
захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічного
порядку та громадської безпеки".
При цьому незрозуміло, що слід розуміти
під терміном "постійне інформування".
Крім того, у законопроекті не встановлено строки такого інформування, а відтак
зазначений термін може тлумачитись як завгодно (періодичність цього "постійного інформування" може
складати один раз на місяць, один раз на квартал, один раз на рік чи один раз
на п’ять років).
Зауваження та пропозиції до
окремих положень законопроекту
Щодо розділу ІІІ "Система Національної поліції та статус
поліцейських"
1. У ч. 3 ст. 12 проекту міститься
перелік підрозділів, які будуть функціонувати у складі Національної поліції (кримінальна
поліція, патрульна поліція, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція
особливого призначення, науково-дослідні установи та установи забезпечення).
При цьому у проекті не визначено,
які саме питання будуть віднесені до сфер відання зазначених підрозділів. Це
може сприяти наданню цим підрозділам невластивих для поліції функцій, наприклад,
протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх
аналогів та прекурсорів. При цьому нині вказаними питаннями опікується Державна
служба з контролю за наркотиками, яка є головним органом у системі центральних
органів виконавчої влади у цій сфері (див. Положення про Державну службу
України з контролю за наркотиками, затверджене Указом Президента України від 13
квітня 2011 року № 457/2011).
2. У проекті пропонується ввести для обов’язкового носіння поліцейським
розміщений на однострої спеціальний ідентифікаційний жетон, який заборонено
знімати чи приховувати його номер, а також будь-яким іншим чином перешкоджати
читати інформацію на ньому або фіксувати її за допомогою технічних засобів (ч. 2
ст. 16, ч. 3 ст. 19 проекту).
На наш погляд, недостатньо лише запровадити загальну норму про носіння
жетонів. Додатково до цього необхідно створити єдину базу даних працівників
органів внутрішніх справ, до якої вноситимуться індивідуальні і унікальні
номери працівників, які не повинні повторюватись в різних службах, підрозділах
чи регіонах. Ці ж номери мають бути відображені на жетонах.
Лише так можна буде забезпечити справжню ідентифікацію кожного працівника
поліції на практиці.
Щодо Розділу V "Поліцейські заходи"
До статті 34
Вважаємо
за необхідне підкреслити розмежування поверхневого огляду та обшуку. Так,
зокрема, слід уточнити, яким чином має здійснюватись візуальний огляд салону та
багажника транспортного засобу під час поверхневої перевірки (див. ч. 5 ст. 34
проекту). Зокрема, має бути зрозумілим, здійснюється такий огляд транспортного
засобу лише ззовні, або ж особа, яка його проводить, може вимагати відкрити
кришку багажника і двері салону.
До статті 40
Термінологію щодо
використання Національною поліцією автоматичної фото- і відеотехніки у
ст. 40 проекту доцільно узгодити із положеннями Кодексу України про
адміністративні правопорушення. Так, у ст. 251 вказаного Кодексу
використовується термін "технічні прилади та технічні засоби, що мають
функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису".
До статті 44
1.
Встановлення виключного переліку випадків застосування спеціальних засобів
поліцейськими може створити певні обмеження і ускладнення для оперативного
реагування поліцейських на можливі правопорушення. На наш погляд, передбачити у
Законі всі можливі випадки правопорушень і необхідні для їх усунення спеціальні
засоби неможливо.
Вважаємо, що головним
при застосуванні спеціальних засобів має бути їх співмірність правопорушенням
або загрозі їх вчинення.
2. На наш погляд,
деякі види заборон, що містяться у ст. 44 проекту, варто було б переглянути і
уточнити. Так, наприклад, заборона застосовувати засоби примусової зупинки
транспорту для примусової зупинки мотоциклів, мотоколясок, моторолерів,
мопедів, транспортного засобу, що здійснює пасажирські перевезення, у разі їх
безпосереднього використання з терористичною метою може призвести до негативних
наслідків.
Щодо Розділу VІ "Добір на посаду поліцейського"
До статті 46
1. Відповідно до ч. 1 ст. 46
законопроекту призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи
органів (закладів, установ) Національної поліції відповідно до номенклатури
посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ. Виходячи зі змісту цієї частини
незрозуміло, посадові особи якого рівня мають право призначати на посади
поліцейських. Це ж зауваження стосується і ч. 2 вказаної статті проект.
2. У ч. 3 ст. 46 зазначено, що призначення на посади курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із
специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, здійснюють
керівники таких закладів. На наш погляд, у даному випадку потребує роз’яснення
поняття "специфічні умови навчання". Це зауваження стосується також
частин 2, 3 ст. 47 та інших статей законопроекту, в яких використовується це
поняття.
До статті 48
1. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 48 законопроекту на службу до
Національної поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років незалежно
від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних
або інших ознак. Використання словосполучення "незалежно від … мовних
або інших ознак" може створити хибне враження, що на службу до поліції
можуть бути прийняті особи, що вільно не володіють державною мовою. Крім
того, використання поняття "незалежно від інших ознак" створює
підґрунтя для того, що будь-які ознаки особи, навіть не сумісні зі службою
в поліції (наприклад, наявність у особи незнятої чи непогашеної судимості) не
можуть бути перепоною для прийняття на службу в поліцію.
Крім того, в цій частині не визначено рівень
освіти кандидатів на службу до Національної поліції. У той же час чинна
редакція ст. 17 Закону України "Про міліцію" передбачає наявність повної
загальної середньої освіти.
2. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 48 на службу до Національної поліції не можуть
бути прийняті особи, які: "1) протягом останніх дванадцяти місяців,
що передують прийняттю на службу до Національної поліції, двічі і більше були
притягнуті до адміністративної відповідальності". Виходячи з цього,
якщо особа, наприклад, порушила правила дорожнього руху (наприклад, пройшла на
заборонений сигнал світлофору, а згодом не пристебнулася ременями безпеки), то
вона не може бути прийнята до Національної поліції. Вважаємо, що в основу
такої заборони має бути покладено не кількість адміністративних правопорушень,
а ступінь їх суспільної шкідливості та поведінка правопорушника після їх
вчинення (визнання своєї провини, усунення завданої шкоди, швидке виконання
адміністративного стягнення тощо).
Відповідно до пункту 3 частини 3 цієї статті законопроекту також на службу
не можуть бути прийняти особи, які "відмовляються від взяття на себе
зобов’язань дотримуватися обмежень та/або підписання Присяги поліцейського,
визначених цим та іншими законами України". Зі змісту пропонованої
норми випливає, ніби положення щодо присяги поліцейського, окрім цього
законопроекту, міститься ще у інших законодавчих актах, що не відповідає
приписам ст. 63 проекту.
До статті 50
У ч. 8 ст. 50 законопроекту закріплено
підстави для припинення повноважень члена поліцейської комісії. Серед них відсутні
такі підстави, як 1) повна або часткова втрата дієздатності;
2) застосування до члена поліцейської комісії заходів адміністративної відповідальності
за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією.
До статті 51
Відповідно до ч. 3 ст. 51 законопроекту конкурс на службу до Національної
поліції обов’язково проводиться серед осіб, які вперше приймаються на службу
до Національної поліції із призначенням на посади молодшого складу Національної
поліції. У зв’язку з цим потребує законодавчого врегулювання питання про те, за
яких умов конкурс при прийнятті на службу може не проводитись.
До статті 53
У ст. 53 законопроекту визначено перелік документів, які подають для участі
в конкурсі. При цьому не визначено, про який саме конкурс йдеться –
конкурс на службу до Національної поліції або конкурс на зайняття вакантної
посади. Вважаємо, що перелік документів, що подаються на конкурс на зайняття
вакантної посади, має бути іншим, ніж визначено у ст. 53 законопроекту.
Щодо Розділу VII "Загальні
засади проходження служби в Національній поліції"
До статті 58
Згідно з ч. 1 ст. 58 служба в Національній поліції є державною
службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на Національну поліцію
повноважень. У зв’язку з цим виникає питання:
служба в Національній поліції – це державна служба чи професійна діяльність?
До статті 59
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 59 проходження служби в Національній
поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Вважаємо, що
положення цієї статті потребують більшої деталізації. Зокрема, необхідно
визначити, чи поширюється (повністю чи частково) на порядок проходження служби в
поліції положення Закону України "Про державну службу" та Кодексу
законів про працю України.
До статті 60
У п. 4 ч. 2 ст. 60
законопроекту зазначено, що не може бути поліцейським особа, яку було притягнуто до адміністративної відповідальності за
вчинення адміністративних корупційних правопорушень. Вважаємо, що цей
пункт потребує уточнення, оскільки в Кодексі України про адміністративні
правопорушення (далі – КУпАП) передбачено відповідальність за військові
адміністративні корупційні правопорушення (до яких є всі підстави віднести
ст. 172-13 КУпАП, а за наявності певних ознак і ст. 172-14 КУпАП) та
адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією (глава 13-А
КУпАП). Це зауваження стосується також п. 10 ч. 1 ст. 76 законопроекту, в якому
використано словосполучення "вчинення
адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням
обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції".
До статті 61
1. Відповідно до
абз. 2 ч. 3 ст. 61 законопроекту ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника, не може давати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення поліцейському
або іншим способом втручатися в законну діяльність
поліцейського, у тому числі, діяльність, пов’язану з кримінальним або адміністративним провадженням. Вважаємо, що положення цього пункту частково суперечить положенням
Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Так, у ч. 2 ст. 36
КПК йдеться про те, що прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням
законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального
керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений давати ряд доручень
слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам.
Крім того, юридично некоректним вважаємо використання у зазначеній нормі
проекту такого поняття, як "адміністративне провадження". Виходячи зі
змісту законопроекту, у даному випадку має йтися про "провадження в
справах про адміністративні правопорушення".
2. У ч. 7 статті 61 законопроекту вказується на те, що правопорушення щодо поліцейського або особи, звільненої зі служби в
поліції, та членів їх сімей, учинені у зв’язку з його попередньою
службовою діяльністю, мають наслідком відповідальність відповідно до закону. Вважаємо, що замість поняття "члени їх сімей"
має бути вжите більш широке поняття "близькі родичі", як це
зроблено у ст. 345 Кримінального кодексу України "Погроза або насильство
щодо працівника правоохоронного органу".
3. Відповідно до п. 6 ч. 10 ст. 61 законопроекту поліцейський захищає свої права, свободи та законні
інтереси всіма способами, які передбачені законом. Це положення потребує
уточнення залежно від того, чи йде мова про виконання особою поліцейських
повноважень, чи йдеться про захист своїх прав, свобод та законних інтересів
взагалі. У другому випадку замість словосполучення "всіма способами, які
передбачені законом" має бути словосполучення "всіма способами,
які не заборонені законом".
До статті 62
У ч. 1 ст. 62 дано визначення поняття "контракт про проходження служби
в Національній поліції". Проте, у вказаному визначенні відсутня вказівка
на те, що контракт – це строковий
договір.
До статті 67
1. У ч. 1 ст. 67 законопроекту зазначено, що поліцейський, посада якого буде
скорочена, має бути персонально попереджений про можливе наступне
звільнення зі служби в Національній поліції за два місяці до такого звільнення.
Водночас, у цій частині відсутня обов’язкова вимога про письмовий характер такого попередження.
2. Крім того, у ч. 4 ст. 67 законопроекту також має бути зроблено
уточнення, що перебування поліцейського, посада якого скорочена, на
лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення
на іншу посаду або звільнення зі служби в Національній поліції відповідно до
положень цієї статті за умови його персонального письмового попередження у
встановлений законом строк.
До статті 68
Згідно з ч. 4 ст. 68 законопроекту для тимчасового заміщення посад, що
обіймають поліцейські, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку – за медичними показниками),
на період перебування в таких відпустках керівники органів Національної поліції
можуть призначати на ці посади інших поліцейських, а також приймати на
роботу з призначенням на ці посади цивільних осіб, у тому числі державних
службовців, які мають споріднені спеціальності, з укладенням з ними на цей
період строкового трудового договору відповідно до вимог закону. Вважаємо, що
призначення на відповідні посади цивільних осіб, у тому числі державних
службовців, суперечить положенням ч. 1 ст. 58 законопроекту, згідно з якою служба в
Національній поліції є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на Національну поліцію
повноважень.
До статті 73
Відповідно до ч. 1 ст. 73 законопроекту до вищих навчальних закладів із
специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, можуть
бути зараховані громадяни України, яким станом на 31 грудня року
вступу виповниться 17 років. Це положення, на наш погляд, суперечить:
1) вимогам ч. 1 ст. 48 законопроекту, згідно з якою на службу до Національної поліції можуть бути прийняті громадяни України
віком від 18 років; 2) п. 2 ч. 2, ч. 5 ст. 62 законопроекту, згідно з
якими контракт про проходження служби в Національній поліції укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із
специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на час
навчання. Контракт є підставою для видання
наказу про прийняття особи на службу до Національної поліції та/або призначення її на відповідну посаду.
До статті 75
У ч. 5 ст. 75 законопроекту зазначено, що у виняткових
випадках керівник Національної поліції
може повторно продовжити поліцейським строк служби до 5 років. У зв’язку з цим
в законопроекті має бути уточнено, що слід розуміти під поняттям
"виняткові випадки".
До статті 77
Видається незрозумілим та потребує редагування п. 4 ч. 2 ст. 77
законопроекту, згідно з яким до стажу служби в Національній
поліції зараховуються "час роботи у
Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах
державної виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в
органах внутрішніх справ або на службі в Національній поліції".
Щодо Розділу VIII "Громадський контроль Національної
Поліції"
Положення цього
розділу доцільно узгодити із Законом України "Про демократичний цивільний
контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави".
До статті 86
Надання Верховній
Раді Автономної Республіки Крим, Київській та Севастопольській міським радам,
обласним та районним радам права своїм рішенням прийняти резолюцію недовіри
керівнику відповідного органу (підрозділу) Національної поліції, що є підставою
для звільнення його із займаної посади, виходить за межі повноважень, що надані
органам місцевого самоврядування Конституцією України (див. статтю 143) та
відповідними законодавчими актами (див. статті 26, 38, 43 Закону України "Про
місцеве самоврядування", статті 17, 18 Закону України "Про
демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними
органами держави").
Крім того, вказане
положення проекту створює можливості для втручання в діяльність правоохоронного
органу, що нівелює його незалежність та порушує систему єдиноначальності, що
притаманна силовим структурам.
До статті 88
1. Назва статті не
відповідає її змісту, оскільки в ній йдеться про співпрацю Національної поліції
з громадськістю, а не лише про підготовку з нею "спільних проектів".
2. У вказаній
статті нечітко окреслені межі взаємодії громадськості із Національною поліцією.
Так, незрозуміло в яких саме спільних проектах, програмах та заходах може брати
участь Національна поліція "для задоволення потреб населення".
До статті 89
1. Залучення
громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських не повинно
підміняти їх діяльність по виконанню вимог Закону України "Про звернення
громадян".
2. Стаття не
узгоджується із статтею 19 Закону України "Про демократичний цивільний
контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави", де
достатньо чітко визначені форми взаємодії і контролю громадськості за
військовими формуваннями і правоохоронними органами держави.
Щодо Розділу IX "Соціальний захист
поліцейських"
До статті 90
1. Вважаємо
недоцільним використання у проекті надто розпливчастих понять на кшталт
"певні категорії поліцейських" або "служба з нерівномірним
графіком".
2. Крім того, у цій
статті доцільно було б вказати загальну тривалість службового часу поліцейських
на тиждень.
До статті 91
Оскільки
відповідно до ст. 93 проекту поліцейські отримують грошове забезпечення,
вважаємо, що посилання у ст. 91 на отримання поліцейськими ще й заробітної
плати є незрозумілим.
До статті 92
У пропонованій
нормі необхідно визначити порядок надання відпусток також: у разі перебування
поліцейських довготривалому відрядженні, у тому числі за кордоном; прикомандированим до інших органів
влади; канікулярних відпусток курсантам (слухачам); за сімейними обставинами
без збереження грошового забезпечення; додаткових відпусток, зокрема у зв’язку
з вагітністю та пологами, та інших відпусток, передбачених Законом України
"Про відпустки".
Крім того, у
проекті слід визначити порядок відкликання поліцейських із щорічних основних
відпусток, а також порядок надання щорічних відпусток в особливий період.
До статті 96
При визначенні
розміру грошової допомоги поліцейським та їх сім’ям слід брати до уваги саме факт виконання
поліцейським своїх службових обов’язків незалежно від місця і характеру їх виконання.
На наш погляд, для сім’ї поліцейського і для держави не може мати значення, де
загинув при виконанні службових обов’язків поліцейський – у зоні АТО або в
іншому місці, наприклад, при рятуванні життя інших людей чи при затриманні
злочинця.
При цьому
намагання провести градацію виплати грошової допомоги в залежності від
виконання "основних" завдань поліції за відсутності визначення у
законі таких понять, як «допоміжні» або «додаткові» завдання, створює правову
невизначеність.
З огляду на
зазначене пропонуємо визначити порядок надання грошової допомоги внаслідок
загибелі або отримання поранення, каліцтва чи травми поліцейського залежно від
виконання ним службових обов’язків або
інших обставин (перебування поза місцем служби, на відпочинку, у відпустці;
захворювання, не пов’язаного з виконанням службових обов’язків тощо).
До статті 97
Вважаємо помилковим
і заплутаним принцип визначення осіб, які мають право на призначення та
отримання одноразової грошової допомоги, за правилами різних законодавчих актів
(зокрема, Сімейного кодексу України та Закону України "Про пенсійне
забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").
На наш погляд,
головним при вирішенні питання про надання грошової допомоги внаслідок загибелі
поліцейського є факт перебування члена сім’ї на повному утриманні поліцейського
або одержання від нього допомоги, яка була для них постійним і основним
джерелом засобів до існування (див. статтю 31 Закону України "Про пенсійне
забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").
Тому саме вказаним у зазначеній нормі утриманцям і має надаватися грошова
допомога у разі загибелі поліцейського, тим більше, що саме за цим законодавчим
актом має здійснюватись і пенсійне забезпечення осіб, в тому числі у разі
втрати годувальника (див. статтю 101 законопроекту).
До статті 98
1. Як вже було
зазначено вище, розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі
поліцейського має визначатися залежно від факту виконання поліцейським своїх
службових обов’язків або інших обставин без прив’язки до місця виконання.
2. Грошову допомогу
за отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) відповідно
до п. 5 ч. 2 цієї статті доцільно визначати у відсотках від втрати ступеню
працездатності, як це запропоновано в наступному п. 6 ч. 2 цієї ж статті.
До статті 99
Посилання в
частині третій цієї статті на частину третю цієї ж статті є дещо нелогічним.
До Розділу X "Фінансове та матеріально-техічне
забезпечення поліції"
До статті 103
1. Передбачене
цією статтею фінансування і матеріально-технічне забезпечення Національної
поліції за рахунок не лише коштів Державного бюджету України, а й інших джерел суперечить
статті 2 Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади",
де вказано, що органи державної влади
здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах,
передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік".
Крім того, надання
права на фінансування органів Національної поліції за рахунок позабюджетних
коштів створює підстави для фінансових зловживань, корупційних правопорушень, а
також створення фіктивних комерційних структур.
2. Приписи ч. 5
цієї статті потребують суттєвого концептуального уточнення, зокрема, щодо того,
які саме службові приміщення, обладнані меблями і засобами зв’язку, транспорт
та інші матеріально-технічні засоби мають надаватися виконавчими комітетами
сільських, селищних, міських рад безоплатно органам і підрозділам Національної
поліції, для яких цілей та на який проміжок часу.
Щодо Прикінцевих та перехідних положень законопроекту
1. Пропозиція
проекту щодо внесення змін до законів України "Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів" (пункти "г", "е"
ч. 1 ст. 15 Закону в редакції проекту), "Про забезпечення безпеки осіб,
які беруть участь у кримінальному судочинстві" (ч. 3 ст. 3 Закону в
редакції проекту), "Про судову експертизу" (ч. 1 ст. 19 Закону в
редакції проекту) та "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 138 та 157
Закону в редакції проекту), згідно з якими Державною судовою адміністрацією
України (далі – ДСА України) за погодженням із Міністерством внутрішніх справ
повинна бути створена відомча воєнізована охорона з метою здійснення
охорони суддів, працівників суду та їх близьких родичів, осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві, установ судових експертиз Міністерства
юстиції та Міністерства охорони здоров’я, є сумнівною та недостатньо
обґрунтованою.
Адже, по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 148
Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п. 1 Положення про
Державну судову адміністрацію України (затверджене Рішенням Ради суддів України
№ 12 від 22.10.2010 р.) ДСА України є органом у системі судової влади, який
здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової
влади у межах повноважень, установлених законом. Крім того, ДСА України
підзвітна з’їзду суддів України, а у період між з’їздами суддів – Раді суддів
України. Таким чином, погодження діяльності ДСА України як органу судової гілки
влади з Міністерством внутрішніх справ України є юридично некоректним.
По-друге, виходячи з системного тлумачення
глави 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та Положення
про Державну судову адміністрацію України можна стверджувати, що будь-яких
функцій щодо охорони певної категорії осіб або приміщень (а тим більше
створення воєнізованих формувань) на ДСА України чинним законодавством не
покладено, тому запропоновані у проекті зміни виходять за межі компетенції
даного органу.
По-третє, створення нових підрозділів того чи
іншого державного органу потребує значних видатків з Державного бюджету, однак
супровідні документи до проекту не містять фінансово-економічного обґрунтування
та відповідних розрахунків, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 91 Регламенту
Верховної Ради України.
2. Пропозиція
проекту щодо призначення пенсій "державним службовцям та працівникам
навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства
внутрішніх справ або Національної поліції з числа колишніх працівників міліції,
які станом на день опублікування Закону України "Про Національну
поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну
вислугу не менше п’яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх
справ або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та
установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до
Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних
закладах та науково-дослідних установах – на будь-яких посадах" (пункт
"ж" статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб,
звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції проекту)
на умовах зазначеного Закону, на наш погляд, є недостатньо обґрунтованою. Адже
вказаний Закон регулює питання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з
військової служби. У той же час не кожен державний службовець або працівник
навчального, медичного закладів чи науково-дослідної установи Міністерства
внутрішніх справ до прийняття Закону України "Про Національну
поліцію" знаходився на військовій службі, а тому має право на призначення
пенсій на умовах зазначеного Закону. Крім того, така пропозиція проекту суперечить
оголошеним намірам Уряду України щодо скасування спеціальних пенсій.
Аналогічні
зауваження стосуються й пропозицій проекту щодо змін до статей 12, 17 та 43
Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової
служби, та деяких інших осіб".
3. Пункти 8 та 11
Прикінцевих та перехідних положень, якими визначається порядок та умови
звільнення працівників міліції, що займали свої посади в органах внутрішніх
справ до "опублікування" Закону України "Про Національну
поліцію", є дискримінаційними і суперечать основам законодавства про
працю.
Адже, по-перше, при здійсненні реорганізації
підприємства чи установи (чим саме й є створення Національної поліції, виходячи
з системного аналізу проекту) незалежно від форм організації чи виду діяльності
працівник повинен бути повідомлений про своє вивільнення не пізніше ніж за два
місяці (ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, далі – КЗпП).
По-друге, якщо працівник міліції перебуває на
лікарняному, у відрядженні чи у відпустці, він не може бути звільнений зі
служби в органах внутрішніх справ, оскільки у ці періоди за такими особами
повинно бути збережене місце роботи (ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП). Крім того,
реалізація вказаних пропозицій проекту на практиці може призвести до
корупційних зловживань з боку осіб, на яких буде покладений обов'язок
формування складу нового правоохоронного органу.
Узагальнюючий
висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути
суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання з урахуванням
висловлених зауважень та пропозицій.
Керівник Головного управління В.І.
Борденюк
Вик.: В.П.
Попович, В.Г. Колпаков, Г.М. Зеленов,
О.П. Петриченко, Н.В. Кідіна
Немає коментарів:
Дописати коментар