©Артур Лі

Згідно ст.1 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Статтею 117 Конституції України встановлено: «Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом»

Частина 1 ст.5 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановила: «Регулятор у своїй діяльності керується Конституцією України…»

Стаття 8 Конституції України вказала: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії…»

Частина 6 ст.14 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» збрехала: «6. Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України»

Згідно наведених вимог чинного законодавства ВСІ нормативно-правові акти НКРЕКП якими встановлюються тарифи є неконституційними, суперечать ст.117 Конституції України, оскільки не проходять процедури реєстрації та перевірки на відповідність цих нормативно правових актів вимогам Конституції України.

Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та НКРЕКП грубо порушується послідовність процедури ухвалення тарифів, яка встановлена вимогами:

1) Конституції України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text

2) ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1284-12#Text,

3) ЗУ «Про межу малозабезпеченості» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/190/94-вр#Text

4) ЗУ «Про ціни і ціноутворення» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5007-17#Text

5) ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2017-14#Text

6) ЗУ «Про прожитковий мінімум» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966-14#Text

7) Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, яка Затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби статистики України 03.02.2017 №178/147/31, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 березня 2017 р. за №281/30149 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0281-17#Text

Стаття 48 Конституції України встановила: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, ЩО ВКЛЮЧАЄ ДОСТАТНЄ ХАРЧУВАННЯ, ОДЯГ, ЖИТЛО».

«Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ, встановленого законом» встановлено ст.46 Конституції України.

«Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості» вказано ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум».

Стаття 1 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет» встановила: «Мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини»..

Стаття 3 цього ж закону визначила: «Натурально-речова структура мінімального споживчого бюджету формується із споживчих кошиків за такими основними статтями видатків людини або сім'ї:

продукти харчування:

м'ясо і м'ясопродукти

молоко і молокопродукти

масло тваринне

яйця

риба і рибопродукти

картопля

овочі і баштанні культури

фрукти і ягоди

хліб і хлібопродукти

олія та маргарин

цукор та кондитерські вироби

інші продовольчі товари;

одяг, білизна, взуття;

предмети санітарії, гігієни, ліки та медикаменти;

меблі, посуд, культтовари та інші предмети культурно-побутового та господарського призначення;

витрати на житло та комунальні послуги;

витрати на культурно-освітні заходи та відпочинок;

витрати на побутові послуги, транспорт, зв'язок;

витрати на перебування дітей в дошкільних закладах;

витрати населення на ведення особистого підсобного господарства в межах, що забезпечують задоволення особистих потреб;

обов'язкові платежі.

Склад споживчих кошиків затверджується Кабінетом Міністрів України і періодично, але не рідше одного разу на п'ять років, переглядається з урахуванням реальних можливостей економіки республіки та зміни стандартів споживання.

Величина вартості мінімального споживчого бюджету визначається виходячи із середніх цін купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Вартісна оцінка мінімального споживчого бюджету переглядається з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги, але не рідше одного разу на рік.

Відомості про структуру та величину вартості мінімального споживчого бюджету регулярно публікуються в офіційних виданнях і доводяться до відома населення іншими засобами масової інформації».

Кабінет Міністрів України затверджує мінімальний споживчий бюджет і переглядає величину його вартості з урахуванням індексу цін на споживчі товари й послуги, встановлено ст.4 цього Закону і: «В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва розробляється соціальний норматив - межа малозабезпеченості, структура і розмір якої визначаються законодавством».

Статтею 2 Закону України «Про межу малозабезпеченості» встановлений нормативний метод формування межі малозабезпеченості: «Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу.

Нормативним методом формується набір продовольчих товарів, який визначається відповідно до соціальних норм споживання для осіб непрацездатного віку, що розробляються науковими установами і організаціями відповідного профілю.

Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору».

Стаття 4 цього закону встановила Порядок визначення величини вартості межі малозабезпеченості: «Величина вартості межі малозабезпеченості щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України при затвердженні Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу цін на споживчі товари і послуги разом з уточненням показників Державного бюджету України.

У виняткових випадках Верховна Рада України може затвердити величину вартості межі малозабезпеченості і не при затвердженні Державного бюджету України».

Стаття 4 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» встановила: «1. Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення: …

5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін»;

Стаття 5 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» вказала: «1. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує проведення державної цінової політики»;

«Реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, розроблення та внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну цінову політику» визначено ст.7 ЗУ «Про ціни і ціноутворення».

Стаття 9 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» встановила: «Соціальні гарантії населенню в разі зростання цін

1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім’ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства».

Стаття 12 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» встановила: «Державні регульовані ціни

1. Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку».

Всі визначені ст.12 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» вимоги для встановлення державних регульованих цін прямо стосуються постачальників житлово-комунальних послуг в Україні.

Статтею 13 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» встановлено: «Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:

фіксованих цін;

граничних цін»;

Згідно вищезгаданих норм законодавства, перед запровадженням нових тарифів на житлово-комунальні послуги Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню у відповідності до ст.1, ст.3, ст.19, ст.46, ст.48, ст.116, ст.117 Конституції України. Спочатку вирахувати розмір компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін для індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до вимог законодавства.

Перед запровадженням нових тарифів на житлово-комунальні послуги Кабінет Міністрів України зобов’язаний спочатку затвердити мінімальний споживчий бюджет для всіх верств населення і встановити величину його вартості з урахуванням індексу цін на споживчі товари й послуги не нижче від прожиткового мінімуму для забезпечення життя кожного українця на рівні нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб.

Стаття 1 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначила: «У цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:

державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;

соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами».

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти встановлено ст.6 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених ст.46, ст.48 Конституції України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного – вказано ст.3 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Всі тарифи на житлово-комунальні послуги разом з мінімальним набором продуктів харчування, непродовольчими товарами і послугами, разом з оплатою за отримання освітніх, медичних, соціально-культурних послуг складають прожитковий мінімум.

Стаття 9 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановила: «Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів витрат на найм житла, управління житлом і оплату комунальних послуг, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До державних соціальних нормативів належать:

гранична норма витрат на управління житлом, оплату комунальних послуг, передбачених Законом України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від отримуваного доходу;

соціальна норма житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, з оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії громадянам».

Стаття 4 ЗУ «Про прожитковий мінімум» встановила: «Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг…

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік».

Згідно Додатку 5 до Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення (підпункт 2 пункту 4 розділу ІІ), яка Затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби статистики України 03.02.2017 №178/147/31, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 березня 2017 р. за №281/30149 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0281-17#Text тарифи на житло і комунальні послуги входять до складу прожиткового мінімуму: (ДИВИСЬ ІЛЮСТРАЦІЮ ДО ПУБЛІКАЦІЇ)

Вартість набору послуг розраховується як сума вартостей наборів послуг житлово-комунальних та зв’язку, побутових, транспортних, послуг закладів культури.

У відповідності до вищезазначених законодавчих норм перед підвищенням тарифів для населення Кабінет Міністрів України зобов’язаний:

1. Затвердити мінімальний споживчий бюджет спрямований на підтримку найменш соціально захищених верств населення України, для формування взаємопов'язаної системи мінімальних доходів громадян і видатків держави на їх утримання в установах соціальної сфери з врахуванням тарифів (витрат) на житло та комунальні послуги згідно ст.1, ст.2, ст.3, ст.4 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет»;

2. Не рідше одного разу на рік переглядати вартісну оцінку мінімального споживчого бюджету з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги з врахуванням тарифів (витрат) на житло та комунальні послуги згідно ст.3, ст.4 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет»;

3. Разом з профспілками розробити величину вартості межі малозабезпеченості до складу якої включено набір продовольчих товарів і послуг включно з тарифами (цінами) на оплату житлово комунальних послуг – згідно ст.2, ст.3 ЗУ «Про межу малозабезпеченості»;

4. Затвердити положення з визначенням вартості непродовольчих товарів і послуг та вартості утримання житла відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами, при чому вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору – згідно ст.2, ст.3 ЗУ «Про межу малозабезпеченості»;

5. Подати для затвердження Верховною Радою України в Державному бюджеті України розраховану величину вартості межі малозабезпеченості – згідно ст.4 ЗУ «Про межу малозабезпеченості»;

6. Встановити соціальні норми і нормативи які є показниками «необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами» у вигляді державних соціальних стандартів – згідно ст.1, ст.3, ст.6 ст.9 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»;

7. Забезпечити проведення державної цінової політики та соціальних гарантій населенню в разі зростання цін на житло і комунальних тарифів шляхом запровадження обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання фіксованих та граничних цін – згідно ст.4, ст.5, ст.9, ст.12, ст.13 ЗУ «Про ціни і ціноутворення»;

8. Встановити базовий державний соціальний стандарт у вигляді прожиткового мінімуму – згідно ст.6 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст.1, ст.2, ст.3, ст.4 ЗУ «Про прожитковий мінімум» в якому враховано:

a) Вартість наборів продуктів харчування

b) Вартість наборів непродовольчих товарів

c) Вартість наборів послуг

d) Житлово-комунальні послуги

e) користування житлом

f) теплопостачання

g) водопостачання

h) водовідведення

i) електроенергія

j) газопостачання

k) Транспортні послуги

l) Побутові послуги

m) Послуги зв'язку

n) Послуги культури

За змістом наведених нормативних актів мінімальний набор комунальних послуг та їх вартість, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на цілий рік. Перед збільшенням тарифів на житло, на комунальні послуги, на постачання електроенергії, на постачання і відвід води, тепла які є складовою:

1) Мінімального споживчого бюджету (ст.3 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет»);

2) Межі малозабезпеченості (ст.2 ЗУ «Про межу малозабезпеченості»);

3) Базового державного соціального стандарту (ст.6 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»);

4) Прожиткового мінімуму (ст.1, ст.3 ЗУ «Про прожитковий мінімум»)

Для призначення нового тарифу на комунальні послуги Кабінет Міністрів України зобов’язаний спочатку встановити новий Прожитковий мінімум з врахуванням розміру нових тарифів, подати новий Прожитковий мінімум до Верховної Ради України. Отримавши подання КМ України Верховна Рада України зобов’язана внести зміни до закону про Державний бюджет України, та затвердити новий Прожитковий мінімум необхідний для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я та задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

«У виняткових випадках Верховна Рада України може затвердити величину вартості межі малозабезпеченості і не при затвердженні Державного бюджету України» —встановлено ст.4 ЗУ «Про межу малозабезпеченості».

Частиною 2 ст.20 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» встановлено: «Адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення

2. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.

Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб’єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.

3. Порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, визначається Господарським кодексом України»

Всі мрії ініціаторів прийнятого з порушенням процедури реєстрації, розгляду і прийняття закону «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» надурити Український Народ встановленням незаконних і неконституційних тарифів розвіяні ст.3, ст.8, ст.13, ст.19, ст.46, ст.48, ст.116, ст.117 Конституції України.