Артур Лі: ЗУ «Про судовий збір» є антиконституційним і не підлягає виконанню – апеляційна скарга

 

Київський апеляційний суд Україна, 03110, місто Київ, вул. Солом’янська, буд.2-А

inbox@kia.court.gov.ua

 

потрібний суд треба вписати

жовтим виділено текст який потребує уточнення або вилучення – ©Артур Лі

Апелянт __________________ зареєстрований за адресою:

Україна,_____________________________________

E-mail __________@gmail.com

 

Відповідач (контрагент): ______________________________

зареєстрований за адресою: ___________________________________________________________________________________________

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

Рішення або ухвала, що оскаржуються;

Оскаржується Ухвала судді _________________ від __________ 2023 р. - вважати неподаною і повернути позивачу Позовну заяву ___________________________ до _____________________ про _______________.

В чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо):

1. Статтею 263 ЦПКУ встановлено: «Законність і обґрунтованість судового рішення

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного (адміністративного, кримінального) судочинства, визначеного цим Кодексом».

 

УХВАЛА про залишення позовної заяви без руху від _______________2023 р. винесена суддею ______________________________ по справі № __________________ є незаконною і необґрунтованою.

Суддею _прізвище судді_при складанні Ухвали по цій справі порушено:

І.  Норми матеріального права і засади Верховенства права;

ІІ. Ухвала судді _прізвище судді_не відповідає завданню цивільного (адміністративного, кримінального) судочинства;

 

І. Щодо порушення суддею _прізвище судді_норм матеріального права і засад Верховенства права

Суддею _прізвище судді_в Ухвалі встановлено, що мною не сплачено Судового збору.

Для з’ясування обставин справи необхідно дослідити, що таке судовий збір як об’єкт правових відносин. Стаття 1 ЗУ «Про судовий збір» встановила: «… судовий збір включається до складу судових витрат». За цим визначенням судовий збір є частиною судових витрат.

Поняття Судових витрат міститься в п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»: «1. Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням…»

Частина 3 ст.9 Закону «Про судовий збір» (3674-VI) встановила: «3. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення».

Частина 3 ст.9 Закону «Про судовий збір» (3674-VI) прямо суперечить вимогам:

a)     Статті 130 Конституції України: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів»;

b)    Статті 149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»: «Порядок фінансування судів Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України…».

c)     Статті 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади»: «Органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік». Судовий збір як випадок не зазначено цим законом.

Конституційний Суд України виніс рішення у справі N 1-3/2010 від 11 березня 2010 року N 7-рп/2010 про фінансове забезпечення діяльності судів та:

«В И Р І Ш И В:

 1. В аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а саме: "Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів", необхідно розуміти так, що:

 - ФІНАНСУВАННЯ ВСІХ СУДІВ В УКРАЇНІ ПОВИННЕ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИСЯ ДЕРЖАВОЮ ВИКЛЮЧНО ЗА РАХУНОК КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ;

 - від імені держави забезпечення фінансування судів здійснюють Кабінет Міністрів України шляхом розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України та Верховна Рада України шляхом затвердження Державного бюджету України виключно законом України, здійснення контролю за його виконанням і прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

 - у Державному бюджеті України мають визначатися окремо для всіх судів України видатки на їх утримання не нижче рівня, що надає можливість незалежного здійснення правосуддя, з подальшим забезпеченням повного і своєчасного виділення таких видатків;

 - органи виконавчої влади беруть участь в організаційному забезпеченні функціонування судів і діяльності суддів у випадках та в порядку, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України.

 2. В аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а саме: "У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів", треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачати окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначати такі видатки у Державному бюджеті України.

 3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

 Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України».

Абзац 2 п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» встановив: «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету».

Стаття 9 Конституції України та ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказали, що згадані норми міжнародних договорів та рішень Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання в Україні.

Діяльність суду ніяким чином не залежить від сплати судового збору оскільки фінансування та належні умови для діяльності суддів, забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також забезпечення архітектурної доступності до приміщень судів забезпечує державний бюджет України.

 

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння зборів, визначає вичерпний перелік зборів, що справляються в Україні

Частиною 1.1. ст.1 Податкового кодексу України встановлено: «Стаття 1. Сфера дії Податкового кодексу України

1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства».

Стаття 5 Податкового кодексу України встановила: «Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами…

5.2. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу».

Тобто всі закони які мають термін «збір» підпорядковуються нормам Податкового кодексу України.

Статтею 6.2 Податкового кодексу України роз’яснено що таке «збір»: «Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це загальнодержавний збір, що справляється на всій території України.

Статтею 9 Податкового кодексу України встановлено: «Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних податків належать:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. екологічний податок;

9.1.6. рентна плата;

9.1.7. мито».

Стаття 9.4. Податкового кодексу України встановила: «Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється».

Не менш цікавою є вимога ст.4.2. Податкового кодексу України: «Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають».

Статтею 1.4. Податкового кодексу України визначено збори справляння яких регулюється іншими законами: «Встановлення і скасування зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, їх розмірів та механізмів справляння здійснюються відповідно до Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування"».

Жодною нормою Податкового кодексу України не згадано про «судовий збір», не передбачено сплати судового збору, а також не згадується про існування ЗУ «Про судовий збір».

ДЕРЖАВНЕ МИТО

До прийняття закону №7530 «Про судовий збір» позивачами за подання позову до суду однократно сплачувалося державне мито. База нарахування державного мита за позов до суду встановлювалася у відсотках від розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гривень), тобто від 0.2% (3,4 грн.) до 5 неоподатковуваних мінімумів (85 грн.).

Законопроектом №7530 «Про судовий збір» ставки судового збору встановлювались у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року (на той час мінімалка складала 960 грн.), тобто від 0.1% (96 грн.) до 2 розмірів мінімальної заробітної плати (1920 грн.).

Законопроектом №7530 «Про судовий збір» мінімальний розмір судового збору для позивачів було збільшено у 28,2 рази, що є прямим порушенням ст.1, ст.3, ч.3 ст.22, ст.55, ч.2 ст.95, ст.130 Конституції України що буде розглянуто нижче.

Сьогоднішньою редакцією ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) у порівнянні з державним митом, за подання людиною позовної заяви немайнового характеру, якщо позовна заява містить тільки одну вимогу, розмір судового збору збільшено на 316, 7 разів, якщо дві вимоги, то на 631,5 разів, якщо три вимоги то розмір судового збору збільшено на 950,1 раз. В середньому за статистикою позовні заяви містять не менше трьох позовних вимог. Суд перетворено на комерційне підприємство в якому судді стали гендлярами і спекулянтами, що продають свої рішення поштучно за кожну вимогу позивача.

Стаття 4.1.7. Податкового кодексу України встановила:

«економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування».

Судді які вимагають сплачувати судовий збір в цивільному, адміністративному і кримінальному суді руйнують баланс економічної системи держави. Розгляд справи в суді за НЕ сплату судового збору в цивільному, адміністративному та кримінальному судочинстві коштує державі набагато більше ніж сума ставки судового збору. Це оплата державою функціонування суду першої інстанції при винесенні ухвали щодо не сплати судового збору — це оплата електроенергії, водопостачання, водовідведення, тепла, зарплатні суддям, охороні, допоміжному персоналу, плати за Інтернет, зв’язок, утримання будівлі судів тощо та таких же витрат для судового розгляду в суді апеляційної інстанції, перевезення справи з одного суду до іншого та повернення її до суду першої інстанції.

Витрати на адміністрування судового збору через процедуру розгляду в апеляційному процесі коштують набагато більше розміру самого судового збору. І головне — кількість справ за несплату судового збору як грибів після дощу, адже кожен суддя прагне внести свій вклад для фінансового покращення «діяльності свого суду». Такий собі суддівський містечковий патріотизм прикритий неконституційним законом «Про судовий збір», а по суті примітивна торгівля судочинством на умовах суддівської монополії. Саме кількістю справ по несплаті судового збору завалені апеляційні суди, що не дозволяє розглядати інші справи по суті вчасно, оскільки суди завалені оскарженням безглуздих ухвал по не сплаті судового збору.

Ганебним фактом в цій економічній моделі є відсотки зі сплаченого судового збору, які повертаються зі спецрахунку до суду в якому вони були сплачені. Цей факт є прямим доказом, що суд здійснює комерційне судочинство за кошти платників податків, які оплачують діяльність суду і суддів двічі і навіть більше:

1.   Перший раз українці сплачують податки до державного бюджет з якого Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів згідно ст.130 Конституції України.

2.   Другий раз звертаючись до суду безпосередньо українці сплачують судовий збір у відсотках, розмір яких дорівнює двом разом узятим податкам — податку з доходу фізичної особи (18%) та єдиного соціального внеску (22%) — разом 40%.

3.   Ганебним фактом є не фіксований розмір судового збору, а плата «за кожну вимогу немайнового характеру», тобто злочинний комерційний принцип поштучної оплати кожної вимоги позивача яке надається суддею на умовах абсолютної монополії судочинства в Україні.

Частина 1 ст.8 Господарського кодексу України встановила: «1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання». Судовий орган влади не має права займатись підприємницькою діяльністю і продавати свої рішення поштучно на кожну вимогу позивача.  

Згідно ст.1 Конституції України Україна є соціальною, правовою державою.

Стаття 4.1.6. Податкового кодексу України встановила: «соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків».

Соціальна спрямованість політики нашої держави обумовлена Конституцією України, в якій її визнано як пріоритетний напрям і проголошено людину, її життя, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Основним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Конкретизація цього положення знаходить своє відображення у статтях 46, 48, 49, у яких визначається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Ще у 1999 році було прийнято ЗУ «Про прожитковий мінімум» (Документ 966-XIV, чинний, поточна редакція — Редакція від 20.01.2018, підстава - 2249-VIII) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966-14#Text

Стаття 46 Конституції України встановила: «Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, НЕ НИЖЧИЙ від ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ, встановленого законом».

«Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості» вказано ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум».

Прожитковий мінімум для працездатних осіб у червні 2023 року було встановлено ЗУ «Про державний бюджет України на 2023 рік» в розмірі 2684 гривні, що дорівнює фактичним цінам травня 2015 року (2861 гривні), за даними на офіційному сайті Мінсоцполітики:

https://www.msp.gov.ua/search/?s=%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%80%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BC%D1%83%D0%BC%D1%83&fbclid=IwAR0zeGgA-GAZFnbvGY4sWyfBpGCBohNCG5IV-ANsqrk0N3lTq_4UmksVMYc

За реальними цінами на споживчому ринку у червні 2023 року Мінсоцполітики офіційно встановило, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з урахуванням суми обов'язкових платежів) має складати 8442 гривні (хоча і це доволі сумнівна цифра в якій не враховано оплата Інтернету, телебачення та мобільного зв’язку). Тобто, за сьогоднішніми цінами встановлений верховною радою антиконституційний розмір 2684 грн. прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2023 році, не може забезпечити купівлю навіть мінімального набору харчових продуктів. Розмір мінімальної заробітної плати 6700 гривень у жовтні 2023 навіть не дотягує до фактичного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з урахуванням суми обов'язкових платежів).

Варто згадати вимогу ст.48 Конституції України: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло».

Якщо з мінімальної заробітної плати людини (6700 гривень у жовтні 2023) сплатити судовий збір в розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то бюджет позивача за реальними цінами в магазинах не витримає навіть оплати набору продуктів харчування. Оплату за квартиру, електроенергію, газопостачання, тепло та зв’язок, плату за прибудинкову територію, за вивіз мусора одразу можна навіть не згадувати. Якщо позивачу необхідно заявити до суду три вимоги немайнового характеру, то після сплати судового збору він має померти з голоду і точно не зможе оплатити комунальних платежів, набір предметів першої потреби, санітарії, ліків, білизни, витрат на транспорт, плати за мобільний зв'язок тощо.

Стаття 4.1.9. Податкового кодексу України встановила: «стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року»;

Частина 1 ст.10 ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) встановила Прикінцеві та перехідні положення: «1. Цей Закон набирає чинності з 1 листопада 2011 року» — закон було введено за два місяця до початку нового бюджетного періоду та протягом бюджетного року, що прямо порушує ст.4.1.9. Податкового кодексу України, нормативного акту який має вищу юридичну силу.

ЗУ «Про судовий збір» практично скасував конституційні права людини, прив’язавши доступ до правосуддя розміром їх доходу і встановивши злочинний комерційний принцип поштучної оплати кожної вимоги позивача яке надається суддею на умовах абсолютної монополії судочинства в Україні.

Вимога судді сплатити судовий збір з погрозою відмови у відкритті провадження є незаконним примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань та перешкоджанням в доступі до правосуддя. Стаття 355 Кримінального кодексу України визнає примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань кримінальним злочином.

 

Враховуючи рішення Конституційного Суду України, вимоги ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», вимоги ст.4.2., ст.9.4. Податкового кодексу України, ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум» я прийшов (прийшла) до висновку:

1.      ЗУ «Про судовий збір» є антиконституційним законом і не підлягає виконанню;

2.      Установлення загальнодержавних зборів, не передбачених Податковим кодексом України забороняється;

3.      Збори, справляння яких не передбачено Податковим кодексом України, сплаті не підлягають;

4.      До Прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 року не було включено розміру судових зборів, тому судовий збір є антисоціальним таким, що порушує ст.3 Конституції України;

5.      Суддя повинен додержуватися присяги і безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», Верховенством права, за принципом Jura novit curia (суд знає закон) а замість цього виніс явно злочинну Ухвалу якою посягав на моє право і свободу звернення до суду, посягав на мою честь і гідність примушуючи до виконання цивільно-правових зобов'язань під загрозою недопущення до правосуддя;

6.      Я не зобов'язаний виконувати явно злочинні судові розпорядження чи накази прямо вказано ст.60 Конституції України.

7.      При досліджені процедури прийняття ЗУ «Про судовий збір» з’ясувалося, що цей закон було ще й прийнято у неконституційний спосіб, що підтверджується наступними фактами:

1. Частина 1 ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», Документ 1861-VI — Редакція від 19.11.2010, що діяла на момент подання законопроекту №7530 від 30.12.2010) встановила: «Супровідні документи до законопроекту, проекту іншого акта

1. Законопроект, проект іншого акта вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту…». Списку авторів законопроекту у супровідних документах ініціаторами подано не було.

2. Відповідно до ч.3 ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI (тут і далі редакція від 19.11.2010 що діяла на момент подання законопроекту), згідно статті 27 Бюджетного кодексу України «У разі внесення законопроекту, проекту іншого акта, реалізація якого впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, до нього додаються фінансово-економічне обґрунтування (розрахунок розміру витрат) та пропозиція щодо покриття цих витрат».

Законопроектом «Про судовий збір» було передбачено збільшення дохідної частини бюджету за рахунок збільшення розміру судового збору у 28,2 рази і зменшення надходжень до місцевих бюджетів. До прийняття закону №3674-VI «Про судовий збір» позивачами до суду сплачувалося державне мито згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» до місцевих бюджетів. База нарахування державного мита за позов до суду встановлювалася у відсотках від розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гривень), тобто від 0.2% (3,4 грн.) до 5 неоподатковуваних мінімумів (85 грн.). Законопроектом №7530 «Про судовий збір» ставки судового збору встановлювались у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року (на той час мінімалка складала 960 грн.), тобто від 0.1% (96 грн.) до 2 розмірів мінімальної заробітної плати (1920 грн.). Законопроектом №7530 «Про судовий збір» мінімальний розмір судового збору для позивачів було збільшено у 28,2 разів і судовий збір зараховувався до спеціального фонду Державного бюджету України, а не до місцевих бюджетів.

Фінансово-економічного обґрунтування ініціаторами подано не було. Навпаки пунктом 5 Пояснювальної записки ініціатори законопроекту народні депутати Мірошниченко Юрій Романович (VI скликання), Пилипенко Володимир Пилипович (VI скликання), Писаренко Валерій Володимирович (VI скликання) свідомо вводили суспільство і Верховну Раду в оману: «5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація законопроекту не впливає на доходну та видаткову частини Державного бюджету України».

Пунктом 6 експертного висновку Головного юридичного управління ВР України на законопроект №7530 до першого читання цей обман було викрито: «6. У статті 9 проекту пропонується зараховувати судовий збір до Державного бюджету України та спрямовувати на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів. З огляду на те, що згідно з чинним Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” державне мито зараховується до місцевих бюджетів, крім державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, реалізація зазначеної пропозиції призведе до зменшення надходжень до місцевих бюджетів. Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 27 Бюджетного кодексу України до законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету в поточному бюджетному періоді, суб'єкт права законодавчої ініціативи зобов'язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки). Якщо такі зміни показників бюджету передбачають зменшення надходжень бюджету або збільшення витрат бюджету, до законопроекту подаються пропозиції змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету. Відповідна ж інформація у поданих документах відсутня».

3.   Частина 2 ст.92 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» встановила: «У прийнятті на реєстрацію законопроекту, проекту іншого акта має бути відмовлено у разі, якщо він поданий з порушенням вимог статей 90, 91 цього Регламенту».

Всупереч цих вимог законопроект «Про судовий збір» №7530 було зареєстровано з порушенням ст.91 цього Регламенту без подання в Супровідних документах списку авторів законопроекту та без фінансово-економічного обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) для досягнення збалансованості бюджету, незважаючи на той факт, що мінімальний розмір судового збору для позивачів було збільшено у 28,2 рази, а надходження до місцевих бюджетів пропонувалося зменшити.

4.   Частина 1 ст.93 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», Документ 1861-VI — Редакція від 19.11.2010, встановила: «1. Кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється… в комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову частини бюджету і виконання закону України про Державний бюджет України в поточному бюджетному періоді та в комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, для підготовки експертного висновку на відповідність оформлення та реєстрації законопроекту, проекту іншого акта вимогам закону, цього Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів…».

Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України отримав 11.01.2011Законопроект «Про судовий збір» №7530, але експертного висновку на відповідність оформлення та реєстрації цього законопроекту вимогам закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів комітетом зроблено не було.

Експертизи щодо впливу законопроекту на доходну та/або видаткову частини бюджету і виконання закону України про Державний бюджет України в поточному бюджетному періоді також проведено не було. Кабінетом Міністрів було передано експертні висновки розроблені Міністерством фінансів України. Головні висновки Міністерства фінансів України були викладені у двох пунктах «3. Оцінка впливу на показники бюджетів

Проект Закону не матиме впливу на видаткову частину Державного бюджету України. Одночасно, норми законопроекту позитивно вплинуть на доходну частину бюджету, оскільки (порівняно з чинним Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито») передбачають збільшення розміру ставок судового збору та суттєве скорочення пільг з його сплати.

4.  Вартісна величина впливу на показники бюджетів

Враховуючи те, що статистична звітність судів про розгляд судових справ не містить даних щодо середнього розміру ціни позову при поданні позовних заяв, а також сум сплати державного мита (у законопроекті — судового збору) в розрізі категорій документів і дій, за які таке мито справляється, оцінити вартісну величину впливу законопроекту на доходну частину бюджету не є можливим».

Висновки Міністерства фінансів України не містили вимогу ч.2 ст.27 Бюджетного кодексу України: «Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом п'яти днів направляється до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини». Жодної відповідності до вимог Податкового кодексу України законопроект «Про судовий збір» №7530 не містив, що прямо було зазначено висновками Головного науково експертного управління ВР України: «1. Потребує чіткого визначення природа та місце судового збору в системі загальнообов’язкових платежів. У цьому зв’язку звертаємо увагу на визначення поняття «збір» у Податковому кодексі України, де це поняття визначається як «обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій» (п.6.2 стаття 6). Виходячи з цього визначення, можна дійти висновку, що судовий збір мав би бути складовою загальнодержавних податків та зборів, хоча стаття 9 Податкового кодексу України, в якій визначено виключний перелік загальнодержавних і місцевих податків та зборів, не включила «судовий збір» до відповідного переліку. Крім того, цією ж статтею Кодексу визначено, що установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Відповідну вимогу щодо встановлення місцевих податків та зборів містить стаття 10 Податкового кодексу України. Згідно з статтею 4 Кодексу «загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають».

2. У поданих до законопроекту документах відсутнє належне обґрунтування розмірів ставок судового збору, які пропонуються у ст. 4 проекту. Зокрема, у проекті, на відміну від Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, в якому державне мито встановлюється у відсотках від розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гривень), пропонується ставки судового збору встановлювати у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року (на 1 квітня 2011 року мінімальна заробітна плата становить 960 грн.)…

5. Згідно з статтею 8 проекту, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати ураховуючи майновий стан сторони. Звертаємо увагу на те, що у статті 100 Податкового кодексу України чітко визначені умови розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків.

6. У статті 9 проекту пропонується зараховувати судовий збір до Державного бюджету України та спрямовувати на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів. З огляду на те, що згідно з чинним Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” державне мито зараховується до місцевих бюджетів, крім державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, реалізація зазначеної пропозиції призведе до зменшення надходжень до місцевих бюджетів. Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 27 Бюджетного кодексу України до законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету в поточному бюджетному періоді, суб'єкт права законодавчої ініціативи зобов'язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки). Якщо такі зміни показників бюджету передбачають зменшення надходжень бюджету або збільшення витрат бюджету, до законопроекту подаються пропозиції змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету. Відповідна ж інформація у поданих документах відсутня.

Крім того, пропозиція щодо спрямовування коштів судового збору на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів суперечить вимогам ч.2 статті 95 Конституції України, якими визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків» але з дивних причин Міністерство фінансів України цього не помітило, а також не згадало про зменшення надходжень до місцевих бюджетів і не надало відповідні розрахунки компенсації місцевим бюджетам від цього зменшення. Експертиза Міністерства фінансів України була зроблена недбало, без дотримання вимог законодавства і не відповідала дійсному стану законопроекту №7530 від 30.12.2010.

5.   Пункт 1) ч.2 ст.94 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», Документ 1861-VI — Редакція від 19.11.2010, встановила: «Підставами для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні є:

1) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що законопроект суперечить положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), крім випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР )»;

Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя отримав законопроект «Про судовий збір» №7530 11.01.2011р., але експертного висновку на відповідність цього законопроекту вимогам Конституції України, комітетом зроблено не було.

Стаття 9 Проекту Закону України «Про судовий збір» пропонувала: «Зарахування судового збору до Державного бюджету України

1. Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

2. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів…».

Пунктом 6 висновку до першого читання Головного юридичного управління ВР України було висловлено зауваження, що ця норма суперечить Конституції України: «Пропозиція щодо спрямовування коштів судового збору на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів суперечить вимогам ч.2 статті 95 Конституції України, якою визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».

Стаття 9.4. Податкового кодексу України встановила: «Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється».

Пунктом 3 та 4 висновку Головного юридичного управління ВР України до другого читання вказано: «3. Законопроектом передбачено, що судовий збір має зараховуватися до спеціального фонду Державного бюджету України та встановлено напрями використання таких коштів.

Проте, це суперечить вимогам статті 95 Конституції України, за якою виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а також не узгоджується із статтею 13 Бюджетного кодексу України, згідно з якою розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, надходження та видатки цих фондів встановлюються виключно цим Кодексом та законом про державний бюджет України.

4. Положення статті 4 проекту, а також зміни до ЦПК України, КАС України, ГПК України в частині встановлення судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення суду, про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення, про забезпечення доказів або позову, на нашу думку, суперечать статтям 22 і 55 Конституції України, оскільки звужують зміст та обсяг існуючих нині прав громадян, а також ускладнюють можливість доступу до правосуддя соціально незахищених громадян в розумінні покладання на них додаткового обов`язку сплачувати судовий збір за подання вище перелічених заяв.

До того ж згідно з правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003)».

Незважаючи на ці зауваження, що норма ст.9 законопроекту «Про судовий збір» №7530 суперечить вимогам ч.2 статті 95 Конституції України, що положення статті 4 суперечать статтям 22 і 55 Конституції України, у проголосованому законі «Про судовий збір» ці норми змінені не були і сьогодні набули ще більш масштабної невідповідності до вимог Конституції України.

Варто ще раз згадати, що ст.9.4. Податкового кодексу України встановила: «Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється».

Згідно з положеннями ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Збільшення розміру виплат позивачами розміру судового збору у 28,2 рази є суттєвим звуження обсягу прав і свобод людини. Дно невідповідності Конституції України було пробито законопроектом №7530 і у 2023 році мінімальні ставки судового збору у порівнянні з державним митом за позовну заяву збільшені у 316, 7 разів, якщо дві вимоги, то на 631,5 разів, якщо три вимоги то розмір судового збору збільшено на 950,1 раз.

Конституційний Суд України абз.5 та 6 п.4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005)07.03.2002 вже здійснював тлумачення зазначених конституційних положень, а також сформулював юридичну позицію, за якою:

Зміст прав і свобод людини — це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.

Обсяг прав людини — це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідним і загальним. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Економічно необґрунтоване зменшення кількісних показників можливостей людини законопроектом «Про судовий збір» №7530, збільшення витрат позивачів на здійснення судочинства у 28,2 рази, суттєво звузило права населення у доступі до правосуддя, що є прямим доказом порушення ч.3 ст.22 Конституції України.

Закон «Про судовий збір» (3674-VI) наклав на громадян України подвійний тягар утримання судової гілки влади. Перший раз для функціонування судової гілки влади і виконання ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади» громадяни сплачують податок з доходу фізичних осіб (ПДФО) до бюджету України. Частина 3 ст.9 Закону «Про судовий збір» (3674-VI) повторно наклала ще один тягар утримання судової влади на українців при звернені до суду: «3. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення».

6.   Згідно ч.2 ст.99 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», Документ 1861-VI — Редакція від 19.11.2010: «Відомості, які необхідно зазначати в законопроекті та супровідних документах, що надаються народним депутатам: … 2. До законопроекту додаються супровідні документи, в яких наводяться такі відомості:

 1) дата і перелік стадій опрацювання та розгляду, які пройшов поданий законопроект, текст рішення Верховної Ради щодо нього;

 2) перелік комітетів, яким доручено роботу з підготовки цього документа, із зазначенням головного комітету, а також тих, які подали в письмовій формі свої висновки щодо цього проекту;

 3) висновки експертиз щодо законопроекту;

 4) прізвище і посада визначеного доповідача (співдоповідача);

 5) автори, які розробляли законопроект (для законопроектів, які вносяться на перше читання) або його структурні частини, та перелік державних органів, з якими погоджено його остаточну редакцію».

Депутатам не було надано всіх встановлених законом висновків експертиз щодо законопроекту, зокрема:

a)    експертного висновку відповідності оформлення та реєстрації законопроекту згідно вимог ст.90, ст.91 Регламенту,

b)    експертного висновку відповідності законопроекту Конституції України,

c)     фінансово-економічного обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) для досягнення збалансованості місцевих бюджетів.

Не маючи всіх експертних висновків встановлених законом депутати не мали можливостей прийняти об’єктивне рішення і голосувати адекватно.

7.    Згідно ч.2 ст.103 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», Документ 1861-VI — Редакція від 19.11.2010: «Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому».

8 липня 2011 року відбулося поіменне голосування про проект Закону про судовий збір (№7530) - у другому читанні та в цілому о 12:17:52 год. Через сім днів прийнятий ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) було направлено на підпис Президенту України 15.07.2011 за підписом Литвина Володимира Михайловича, Голови Верховної Ради України. Остаточна юридична експертиза яка мала бути здійснена після прийняття ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) Верховною Радою в цілому не проводилася.

Таким чином ініціатори законопроекту №7530 - Мірошниченко Юрій Романович (VI скликання), Пилипенко Володимир Пилипович (VI скликання), Писаренко Валерій Володимирович (VI скликання) з допомогою Голови Верховної Ради Литвина Володимира Михайловича, який був зобов’язаний контролювати наявність всіх експертних висновків і слідкувати за процедурою розгляду і голосування законопроекту на кожному етапі, протягнули неконституційний законодавчий акт без законних на те підстав і вчинили корупційне діяння.

Організація проведення експертизи законів, які надходять на підпис Президентові України, здійснюється відповідно до Розпорядження Президента України від 30 травня 1997 року № 221/97-рп «Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України», незважаючи на вимогу ст.102 Конституції України гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина Президент України В.ЯНУКОВИЧ підписав цей неконституційний акт.

4.   Подальше знищення прав українців в доступі до правосуддя продовжив Арсеній Петрович Яценюк разом з Петром Порошенко. 22.05.2015 за ініціативою Яценюка було прийнято закон №484-VIII за яким судова гілка влади отримувала прайс-лист за кожну вимогу позивача і мінімальний розмір сплати судового збору збільшувався у чотири рази з 10% мінімальної заробітної плати до 40% мінімальної заробітної плати, без будь-якого економічного обґрунтування. Судовий збір було розмежовано між людьми і юридичними особами. На юридичних осіб мінімальний судовий збір встановлювався у два рази більше ніж для населення і з 10% піднімався до 100% мінімальної заробітної плати.

Цей неконституційний акт по відношенню до прав і свобод людини, також було зареєстровано, розглянуто і прийнято без експертизи відповідності до Конституції України, без експертного висновку щодо відповідності законопроекту №2862 від 15.05.2015 вимогам антикорупційного законодавства, без остаточної юридичної експертизи. Незважаючи на вимогу ст.102 Конституції України гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина Президент України П.ПОРОШЕНКО підписав цей неконституційний акт порушивши Конституцію, Закони України, знищуючи права і свободи Українського Народу.

Справа ще й у тому, що для точного встановлення одного факту позивачам частіш за все необхідно просити суд розглянути декілька позовних вимог. Наприклад, для встановлення одного факту виплати/невиплати авторської винагороди необхідно:

a)     Дослідити документи бухгалтерського обліку і встановити факт наявності/відсутності на балансі роботодавця об’єкта авторського права та перевірити адекватність оцінки цього об’єкту, яка має містити собівартість, в яку і входить розмір авторських винагород;

b)    Дослідити предмет договору і встановити чи відповідають істотні умови цього договору вимогам закону, встановити яка саме сума винагороди і за який спосіб використання твору була зазначена цим договором;

c)   Дослідити і встановити чи відповідає розмір винагороди вимогам Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», вимогам спеціального закону та іншим Постановам Кабінету Міністрів України, оскільки за кожен спосіб використання твору встановлюється різний розмір ставки винагород;

d)    Дослідити і встановити який податок було нараховано зі сплачених коштів — якщо у Формі 1ДФ відображено ЄСВ та ПДФО, то це зарплатня або винагорода за цивільно-правовим договором, якщо це тільки ПДФО тоді це дійсно авторська винагорода.

Зрозумівши, що в суді один факт потрібно встановлювати трьома-чотирма вимогами, законом №484-VIII від 22.05.2015 законотворцями було створено прейскурант цін (прайс-лист) за кожну вимогу розглянуту судом: «У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру» (ч.3 ст.6 цього закону).

Саме Яценюк Арсеній Петрович разом з Гройсманом Володимиром Борисовичем (Головою ВРУ) та Порошенком Петром Олексійовичем - як безпосередні ініціатори і підписанти цього законодавчого акту є батьками-засновниками комерційного судочинства в Україні. Законом №484-VIII від 22.05.2015 Яценюк Арсеній, Гройсман Володимир і Порошенко Петро перетворили судову гілку влади у відверте комерційне підприємство, а суддів зробили торгівельними агентами цієї державної монополії, здійснивши диференціацію між людьми та суб’єктами господарювання, необґрунтовано збільшивши для українців мінімальну плату за відкриття провадження в 4 рази, а для суб’єктів господарювання в десять разів, заснувавши поштучну оплату за кожну вимогу немайнового характеру:

• одне питання в суді для людини стало коштувати 40% мінімальної зарплатні — 487,2 грн.;

• три питання для людини стало коштувати 1461,6 грн. (більше мінімальної зарплатні),

• але не більше 10 розмірів мінімальних заробітних плат за подання до касаційної інстанції – 4872 грн..

На момент набрання чинності цього закону мінімальна заробітна плата була встановлена в розмірі 1218 гривень.

Прем’єр-Міністр Арсеній Петрович Яценюк не міг бути автором законопроекту, оскільки всі посадові обов’язки Прем’єр-Міністра виписані ст.42 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». В обов’язки Прем’єр-Міністра України не входить написання законів. При реєстрації законопроекту №2862 від 15.05.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» Арсеній Петрович Яценюк грубо порушив немайнові права авторів законопроекту встановлені ст.14 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» та ч.1 ст.91 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» і не надав списку авторів цього законопроекту.

Гройсман Володимир, на момент прийняття закону №484-VIII від 22.05.2015 був Головою ВРУ, обов’язком якого було слідкувати за дотриманням процедури реєстрації, розгляду законопроекту, надання всіх встановлених законом експертиз, відповідності проголосованого закону вимогам Конституції України тощо. Незважаючи, що цей неконституційний акт не отримав експертизи відповідності Конституції України, антикорупційну експертизу, не отримав остаточної експертизи він підписав цей закон і відправив Порошенко П. на затвердження. Незважаючи на неконституційність цього закону, гарант Конституції України Порошенко П. підписав цей неконституційний акт.

8.   Гройсман Володимир Борисович продовжив удосконалення. Він ініціював прийняття закону 1774-VIII, який було прийнято 06.12.2016 р. в якому база нарахування судового збору «мінімальна заробітна плата» була замінена на «прожитковий мінімум для працездатних осіб». Гройсман Володимир Борисович також порушив ст.14 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» та ч.1 ст.91 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» і не надав списку авторів свого законопроекту.

Рівень економічних знань Гройсмана В.Б., Яценюка А.П., Порошенка П. не дозволив їм зрозуміти, що Прожитковий мінімум як і мінімальна заробітна плата складаються з усіх мінімальних витрат людини на місяць.

Як вже було згадано, якщо з сьогодні у 2023 році з мінімальної заробітної плати людини (6700 гривень) сплатити судовий збір в розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то бюджет позивача не витримає навіть оплати за набір продуктів харчування, оскільки реальний прожитковий мінімум за цінами 2023 року для працездатних осіб (з урахуванням суми обов'язкових платежів) складає 8442 гривні. Плату за квартиру, електроенергію, газопостачання, тепло та зв’язок, плату за прибудинкову територію, за вивіз мусора можна навіть не згадувати. Якщо позивачу необхідно заявити до суду три-чотири вимоги немайнового характеру, то після сплати судового збору, він буде зобов’язаний померти з голоду без оплати комунальних платежів, без набору предметів першої потреби, санітарії, ліків, білизни, витрат на транспорт, зв'язок тощо.

Судді які вимагають неконституційної сплати «судового збору» не тільки знищують економіку держави і плодять безглузду кількість справ, вони ретельно готують соціальний вибух. Вилучення щорічно з карманів позивачів більше 2,5[1] мільярдів гривень, неможливість більшої частини населення звернутися до суду за відсутністю коштів, низька якість судових рішень є суттєвим подразником для збурювання населення. Якщо економічна ковдра держави не дає тепла всім соціальним групам (розбалансована), то неможливість отримати правосуддя підштовхує людей до Майдану, який буде жорстокіший за попередній із радикальними наслідками Суду Лінча, що є не кращим вибором для цивілізованої держави.

Враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади» судова гілка влади має отримувати фіксовану суму закладену законом у вигляді відсотку з ВВП України, а не займатись заробітчанством, торгуючи судовими рішеннями поштучно, примушуючи позивачів до цивільно-правових відносин з погрозою недопущення до правосуддя. Фінансове забезпечення судової гілки влади має безпосередньо залежати від економічного результату всієї України. Судовими рішеннями має збільшуватися ВВП України саме такий принцип дозволить судовій гілці влади забезпечити виконання ст.3 Конституції України. Внесення у 1996 році змін до ЦПК принципу змагальності сторін замість офіційного встановлення фактичних обставин, утворило в Україні модель формального правосуддя. Змагальна модель цивільного судочинства обмежила активну позицію Суду у встановленні істини і знищила національні українські традиції за яких люди йшли до суду за справедливістю, а не для змагання. Суд перестав виконувати свою соціальну місію встановлену ст.3 Конституції України «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Замість активної позиції і офіційного встановлення судом всіх фактичних обставин, малограмотні народні депутати затвердили принцип змагальності сторін в якому виграє більш якісний або більш дорогий адвокат однієї зі сторін. Судовий процес в Україні перетворився у змагання, яке залежить не від фактичних обставин справи, а від якості адвокатів сторін, або від «внутрішнього переконання» судді. Для прийняття рішення судді не потрібно з’ясовувати всі фактичні обставини справи, а достатньо мати «внутрішнє переконання» яке залежить виключно від розміру хабаря. Суд втратив функції соціальної спрямованості правосуддя, в якій саме Суд зобов’язаний вжити всіх заходів, щоб сторони дали всі пояснення, які необхідні для встановлення фактичних обставин, для прийняття справедливого рішення, як це частково існувало до 1996 року, як це сьогодні існує, наприклад, в Австрії. Принцип змагальності сторін у судовому процесі не узгоджуються зі ст.3 Конституції України, яка накладає на судову гілку влади активний обов’язок з’ясувати всі фактичні обставини справи для утвердження та забезпечення прав і свобод людини. До Цивільно процесуального кодексу України має бути повернутий принцип офіційного встановлення Судом всіх фактичних обставин для забезпечення прав і свобод людини, тільки в цьому випадку судова гілка влади зможе виконувати свої функції у відповідності до ст.3 Конституції України.

Підсумовуючи все вищезазначене:

1.     Законопроект №7530 від 30.12.2010 «Про судовий збір» було подано без списку авторів законопроекту, що грубо порушує немайнові права авторів законопроекту встановлені ст.14 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» та вимоги ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI;

2.     Законопроект №7530 від 30.12.2010 «Про судовий збір» було подано без фінансово-економічного обґрунтування, що мало бути подано у супровідних документах згідно вимог ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI, оскільки законопроект зменшував надходження до місцевих бюджетів, та збільшував для громадян України оплату за подання позовних заяв до суду в мінімальному розмірі у 28,2 разів;

3.     Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.

Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзаци сьомий – десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76‒VIII від 22 травня 2018 року № 5-р/2018.

Збільшення ЗУ «Про судовий збір» для людей розміру оплати за подання позовної заяви до суду у 28,2 разів від 0.2% неоподатковуваних мінімумів, тобто з 3,4 грн. до 96 грн., 10% розміру мінімальної заробітної плати, було у 2010 р. суттєвим звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини в доступі до правосуддя, особливо для вразливих верств населення з низькими доходами.

Конституційний Суд України вважає, що держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) – повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини. (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України "Про психіатричну допомогу" (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016;

4.     Апарат Верховної Ради України був зобов’язаний відмовити у реєстрації законопроекту №7530 від 30.12.2010 «Про судовий збір» оскільки він був поданий з порушенням вимог ст.91 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» без списку авторів законопроекту, без фінансово-економічного обґрунтування з порушенням ч.2 ст.92 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» цього не зробив.

5.     Згідно ч.1 ст.93 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI щодо кожного законопроекту після його реєстрації комітет до предмета відання якого належать питання бюджету, комітет до предмета відання якого належать питання регламенту були зобов’язані підготувати експертні висновки щодо впливу законопроекту №7530 від 30.12.2010 «Про судовий збір» на доходну та/або видаткову частини бюджету та експертний висновок на відповідність до закону його оформлення та реєстрації. Цих експертних висновків щодо законопроекту №7530 від 30.12.2010 «Про судовий збір» зроблено не було, чим була порушена встановлена законодавством процедура його розгляду;

6.     Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя Законопроект «Про судовий збір» №7530 було отримано 11.01.2011, але експертного висновку на відповідність цього законопроекту вимогам Конституції України, комітетом зроблено не було, що перешкодило виконанню п.1) ч.2 ст.94 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI: «Підставами для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні є:

1)   висновок комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що законопроект суперечить положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), крім випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР )».

7.     Для розгляду в залі ВР України народними депутатами законопроекту №7530 від 30.12.2010 «Про судовий збір» їм мав надаватися законопроект разом із супровідними документами. В супровідних документах мали бути висновки всіх експертиз які не були зроблені, список авторів які розробляли законопроект, якого ініціатори не надали під час реєстрації. Об’єктивного розгляду народними депутатами законопроекту №7530 відбутися не могло, оскільки не була виконана ч.2 ст.99 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України». Не було надано всіх необхідних експертиз для ознайомлення і розгляду народними депутатами;

8.     Після необ’єктивного голосування яке відбулося без ознайомлення народними депутатами з усіма документами встановленими законом, після прийняття ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) мала бути проведена Остаточна юридична експертиза згідно ч.2 ст.103 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України», цієї експертизи проведено не було.

9.     У проголосованому законі «Про судовий збір» (3674-VI) не були виправлені зауваження Головного науково-експертного управління ВРУ та зауваження Головного юридичного управління ВРУ щодо порушення вимог Конституції України. Незважаючи на неконституційність, відсутність Остаточної юридичної експертизи ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) Голова Верховної Ради Литвин Володимир Михайлович підписав цей закон і спрямував його на підпис Президенту України.

10.  Президент України В.ЯНУКОВИЧ підписав ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) незважаючи, що цим законом прямо порушуються норми Конституції України.

11.  Порушення Конституції України ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) було виявлено Головним юридичним управлінням Верховної Ради України у Зауваженнях до проекту закону України про судовий збір (реєстраційний № 7530) що були підготовлені до розгляду законопроекту у другому читанні. Зокрема:

«2. Видається незрозумілим підхід, за яким визначається перелік заяв, за подання яких не справляється судовий збір (частина друга статті 3 проекту)…

До того ж за пунктом 6 судовий збір не справляється і при поданні заяви про розірвання шлюбу з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки. На наш погляд, такі положення проекту також не відповідають приписам статті 24 Основного Закону України…

3. Законопроектом передбачено, що судовий збір має зараховуватися до спеціального фонду Державного бюджету України та встановлено напрями використання таких коштів.

Проте, це суперечить вимогам статті 95 Конституції України, за якою виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а також не узгоджується із статтею 13 Бюджетного кодексу України, згідно з якою розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, надходження та видатки цих фондів встановлюються виключно цим Кодексом та законом про державний бюджет України.

4. Положення статті 4 проекту, а також зміни до ЦПК України, КАС України, ГПК України в частині встановлення судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення суду, про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення, про забезпечення доказів або позову, на нашу думку, суперечать статтям 22 і 55 Конституції України, оскільки звужують зміст та обсяг існуючих нині прав громадян, а також ускладнюють можливість доступу до правосуддя соціально незахищених громадян в розумінні покладання на них додаткового обов`язку сплачувати судовий збір за подання вище перелічених заяв.

До того ж згідно з правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003)».

Ці, виявлені Головним юридичним управлінням Верховної Ради України, норми законопроекту № 7530 які суперечать вимогам Конституції України не були змінені під час другого читання, були проголосовані депутатами в ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) і існують до сьогодні.

Окрім зазначеного на мій погляд законопроектом «Про судовий збір» було:

a)   порушено ст.3 Конституції України, оскільки ініціаторами пунктом 2 Пояснювальної записки було заявлено: «Завданням проекту Закону є забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів…». Забезпечення здійснення правосуддя гарантовано ст.55, ст.130 Конституції України і не може забезпечуватись ЗУ «Про судовий збір». Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ініціатори проігнорували конституційний обов’язок держави забезпечувати права і свободи людини. Навпаки цим законом вони зменшили обсяг прав людини кількісними показниками у 28,2 разів. Вся 4 стаття ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) прямо суперечить вимогам ст.3 Конституції України;

b)  порушено ст.8 Конституції України, оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Стаття 130 Конституції України прямо вказала: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів», а не громадяни зміцнюють матеріально-технічну базу судів.

c)   порушено ст.64 Конституції України, Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Жодною нормою Конституції України не вказано, що доступ громадян до суду має відбуватись на оплатній основі, ще й за кожне судове рішення на вимогу позивача поштучно: «У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру».

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави і судової гілки влади.

 

З допомогою обману суспільства і корупційного правопорушення народні депутати:

·       Литвин Володимир Михайлович (VI скликання);

·       Мірошниченко Юрій Романович (VI скликання);

·       Пилипенко Володимир Пилипович (VI скликання);

·       Писаренко Валерій Володимирович (VI скликання),

грубо порушили присягу народного депутата України встановлену ст.79 Конституції України: «Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників».

За порушення своєї присяги народного депутата України вони мають нести кримінальну відповідальність оскільки їх діяльність призвела до спричинення тяжких економічних наслідків для громадян і суспільства впродовж 13 років.

Громадяни Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В. зловживаючи службовим становищем народного депутата України всупереч інтересам окремих громадян, державним та громадським інтересам, інтересам юридичних осіб ініціювали подання законопроекту №7530 від 30.12.2010, за результатом прийняття якого було заподіяно істотної шкоду охоронюваним законом правам, свободам громадян та всьому українському суспільству. Відповідальність за цю діяльність встановлена ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем»:

«1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

 карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Громадяни Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В. зловживаючи службовим становищем народного депутата України вводили суспільство в оману Пояснювальною запискою наголошуючи, що «Реалізація законопроекту не впливає на доходну та видаткову частини Державного бюджету України».

Завдяки закону «Про судовий збір» (3674-VI) суд було перетворено на комерційне підприємство, а позивачів було обтяжено подвійною сплатою на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів. Податки з яких забезпечувалось виконання ст.130 Конституції України та судовий збір, який сплачувався на ці ж саме витрати.

Щорічно з кишень Українського Народу судовим збором, що започаткували громадяни Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В., Литвин В.М. вилучалося від 990 млн. гривень до 2,5[2] мільярдів гривень на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів (ст.9 ЗУ «Про судовий збір»). Громадяни Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В. приховали від суспільства, що за результатом прийняття законопроекту №7530 від 30.12.2010 будуть порушені ст.1, ст.3, ст.8, ст.22, ст.46, ст.48, ст.55, ст.129, ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум», ст.1 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет», вимоги Податкового кодексу України.

Громадяни Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В. приховали, що законопроектом №7530 суспільство двічі обкладається податками і зборами на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів. Спочатку сплачуючи податки до Державного бюджету України з яких забезпечується функціонування судів і фінансування суддів і вдруге Український Народ має сплачувати при звернені до суду судовий збір на ті ж самі витрати, які заявлені ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», ст.9 ЗУ «Про судовий збір».

При складанні Проекту закону №7530 та супроводжуючих документів громадяни Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В. не надали списку авторів законопроекту, не надали фінансово-економічного обґрунтування, вводили суспільство в оману наголошуючи, що «Реалізація законопроекту не впливає на доходну та видаткову частини Державного бюджету України», чим здійснили службове підроблення яке було приховано від суспільства Апаратом Верховної Ради України. Відповідальні за реєстрацію законопроектів посадові особи в Апараті Верховної Ради України разом з громадянами Мірошниченко Ю.Р.. Пилипенко В.П., Писаренко В.В. підпадають під відповідальність встановлену ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України «Службове підроблення»:

«1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів –

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,

- карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років»

Громадянин Литвин В.М зловживаючи службовим становищем Голови Верховної Ради України не перевірив:

-     законність реєстрації законопроекту №7530;

-     наявність фінансово-економічного обґрунтування (розрахунку розміру витрат) та пропозиція щодо покриття цих витрат законопроекту №7530;

-     наявність висновку експертизи конституційності законопроекту №7530;

-     надання народним депутатам України всіх експертних висновків встановлених ЗУ «Про регламент ВР України»;

-     відсутність Остаточної юридичної експертизи яка мала бути здійснена після прийняття ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) перед його підписанням Головою Верховної Ради України.

Громадянин Литвин В.М підписав проголосований ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) без проведення Остаточної юридичної експертизи з прямим порушенням Конституції України. Вчинені дії та бездіяльність гр. Литвина В.М грубо порушили вимоги ч.2 ст.367 Кримінального кодексу України «Службова недбалість»:

«1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб,

- карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого».

Громадянин ЯНУКОВИЧ В.Ф. на посаді Президента України підписавши закон «Про судовий збір» (3674-VI) грубо порушив присягу встановлену ст.104 Конституції України: «Я, Віктор Федорович Янукович, волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Підписавши закон «Про судовий збір» (3674-VI) гр.ЯНУКОВИЧ В.Ф. на посаді Президента України порушив ст.102 Конституції України не діяв як гарант додержання ст.1, ст.3, ст.8, ст.22, ст.46, ст.48, ст.55, ст.129, ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум», ст.1 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет», як гарант прав і свобод людини і громадянина. Дії гр. ЯНУКОВИЧА В.Ф. на посаді Президента України підпадають під відповідальність встановлену ч.2 ст.367 Кримінального кодексу України «Службова недбалість».

ЛИСТОМ ПРО НАМІРИ Директору-розпоряднику Міжнародного Валютного Фонду Пані Крістін Лагард, 27 лютого 2015 року Президент Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, Міністр фінансів Наталія Яресько, Голова Національного Банку України Валерія Гонтарева із запитом про укладення нової чотирирічної угоди в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF) на суму, еквівалентну 12.34806 млрд. СПЗ (900 відсотків квоти і близько 17.5 млрд. доларів США) в односторонньому порядку без будь яких попередніх вимог МВФ, за власною ініціативою пообіцяли у випадку надання їм цих коштів здійснити заходи з макроекономічного корегування та глибоких структурних реформ, націлених на поліпшення економічних перспектив України та на підвищення рівня життя населення. Зокрема, для підвищення ефективності цивільного процесу, до кінця травня 2015 року ухвалити Закон про вибіркове підвищення судового збору, що матиме на меті забезпечити подвоєння доходів від судового збору в реальному вимірі впродовж 12 місяців (структурний маяк) (Підпункт b п.35 Розділу I «РОЗВИТОК» Додатку І «УКРАЇНА — МЕМОРАНДУМ ПРО ЕКОНОМІЧНУ ТА ФІНАНСОВУ ПОЛІТИКУ») https://mof.gov.ua/storage/files/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%B8%20%D0%9C%D0%92%D0%A4%20-%2027_02_2015.pdf

Прикриваючись своїми обіцянками наданими МВФ за власною ініціативою замість вибіркового підвищення судового збору Арсеній Петрович Яценюк ініціював подання законопроекту №2862 від 15.05.2015 яким судовий збір було розділено на дві ставки для населення і ставки для суб’єктів господарювання. Мінімальні ставки судового збору для населення були безпідставно просто збільшені у чотири рази з 10% мінімальної заробітної плати до 40% мінімальної заробітної плати, що було грубим порушенням ст.8, ст.22 Конституції України. Ставки судового збору для суб’єктів господарювання збільшувалися в 10 разів. За результатом прийняття неконституційних змін до неконституційного закону «Про судовий збір мінімальні ставки судового збору встановлювались окремо за кожну вимогу немайнового характеру: «У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру» (ч.3 ст.6 цього закону). Замість підвищення рівня життя населення Яценюк А.П. встановлював для людей ставки судового збору які згідно ч.3 ст.9 ЗУ «Про судовий збір» редакції від 12.08.2015: «… спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади», що було грубим порушенням ст.1, ст.3, ст.8, ст.22, ст.46, ст.48, ст.55, ст.129, ст.130 Конституції України, ст.149 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум», ст.1 ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет».

Законом Яценюка А.П. №2862 від 15.05.2015 судова гілка влади остаточно перетворилася для Українського Народу у закрите комерційне підприємство яке на кожну позовну вимогу немайнового характеру надавало судове рішення проплачене ставкою судового збору.

Громадянин Яценюк А.П. порушив присягу Прем’єр-міністра України: «Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства».

Замість додержання Конституції України та законів України, замість утвердження прав і свобод людини та громадянина, замість турботи про добробут Українського народу ця особа прямо вказала, що його метою є збільшення фінансування судової гілки влади на 2,5 млрд. гривень за рахунок зубожіння Українського народу. У Фінансово-економічному обґрунтуванні внесення змін у Закон України "Про судовий збір" він вказав: «Відповідно до розрахунків прогнозований річний обсяг надходження коштів від сплати судового збору повинен скласти близько 2,5 млрд гривень (розрахунок додається)» і згідно ч.3 ст.9 ЗУ «Про судовий збір»: «Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади».

Введення в оману суспільства, зменшення прав і свобод людини та громадянина, знищення добробуту Українського народу, надання непередбачених Конституцією України фінансових переваг і пільг для органів судової влади гр.Яценюком А.П. відбулось при складанні Проекту закону №2862 зареєстрованого 15.05.2015. В супроводжуючих документів не було надано списку авторів законопроекту. Громадянин Яценюк А.П. не міг бути автором законопроекту, оскільки всі посадові обов’язки Прем’єр-Міністра виписані ст.42 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». В обов’язки Прем’єр-Міністра України не входить написання законів. Прем’єр-Міністр України міг тільки наказати створити такий законопроект і встановити ключові вимоги до його змісту. Авторами законопроекту були державні службовці які отримали технічне завдання. При реєстрації законопроекту №2862 від 15.05.2015 Арсеній Петрович Яценюк грубо порушив немайнові права авторів законопроекту встановлені ст.14 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» та ч.1 ст.91 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» і не надав списку авторів цього законопроекту.

У Пояснювальній записці до проекту Закону України №2862 від 15.05.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» що підписана Міністром юстиції Павлом Петренко, цей міністр відверто вводить в оману:

1)  Пунктом 3. Правові аспекти він наголошує: «Нормативно-правовими актами, що діють у цій сфері, є: Цивільний процесуальний кодекс України; Кодекс адміністративного судочинства України; Господарський процесуальний кодекс України, Закон України «Про судовий збір»». Міністр  Петренко має низький кваліфікаційний рівень або відверто вводить в оману суспільство, щоб уникнути експертизи конституційності законопроекту, оскільки ст.95, ст.130 Конституції України безпосередньо регулюють сферу фінансування судів і ст.1.1. Податкового кодексу України прямо встановила, що цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування.

2)  Пунктом 7. Запобігання корупції він наголошує: «У законопроекті відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень. Зазначений законопроект не потребує проведення громадської антикорупційної експертизи». Сам зміст проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» є корупційним оскільки накладає на українців подвійний тягар утримання судової влади і в неконституційний закон «Про судовий збір» (3674-VI) вносить неконституційні зміни у вигляді економічно необґрунтованого збільшення розміру судового збору за рахунок зубожіння Українського Народу на користь судової гілки влади, що непередбачено Основним законом;

3)   Пунктом 9. Позиція соціальних партнерів він наголошує: «Законопроект не стосується соціально-трудової сфери». Відвертий обман, оскільки на період подання законопроекту за розрахунками Мінсоцполітики https://www.msp.gov.ua/news/12286.html в цінах травня 2015 року фактичний прожитковий мінімум для працездатних осіб (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб) складав 2863 грн., а мінімальна зарплатня у травні 2015 року була встановлена в розмірі 1218 гривень, тобто в розмірі меншому ніж реальний прожитковий мінімум за реальними цінами на споживчому ринку. Встановлюючи своїм законопроектом мінімальний судовий збір в розмірі 40% мінімальної заробітної плати (487,2 грн.) гр. Петренко П. разом з гр. Яценюком А. фінансово знищували соціальну можливість для більшості населення України звернутися до суду.

4)   Пунктом 10. Оцінка регуляторного впливу він обманює: «Законопроект не є регуляторним актом». Це твердження є обманом. Визначення терміну «регуляторний акт» наведено в ст.1 ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»: «регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом». Частина 3 ст.9 ЗУ «Про судовий збір» встановила: «3. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади». ЗУ «Про судовий збір» є регуляторним актом, яким встановлено невизначеному колу осіб які звернулися до суду сплачувати кошти які спрямовуються на ведення господарської діяльності органів судової влади;

5)  Пунктом 11. Прогноз результатів наголошується напівправда: «Прийняття даного законопроекту має забезпечити кращий доступ до правосуддя, а також збільшити надходження до Державного бюджету України від сплати судового збору за новими ставками, що створить передумови для покращення матеріально-технічного забезпечення судів, та відповідно їх фінансової незалежності». Збільшенням ставок судового збору дійсно збільшуються надходження до Державного бюджету України, що дійсно створює передумови для покращення матеріально-технічного забезпечення судів і фінансування суддів. Водночас ніякого кращого доступу до правосуддя в законопроекті не закладено, а навпаки для позивачів встановлено нову планку фінансового бар’єру для звернення до суду, яким знищувалося право малозабезпечених верств населення до правосуддя. Законопроектом грубо порушується ст.3 Конституції України: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Громадяни Петренко П. та Яценюк А. грубо порушили присягу члена Кабінету Міністрів України.

Незважаючи на неконституційність проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», з необґрунтованим збільшенням в 4 рази розміру ставок судового збору, яким змінювався неконституційний закон №3674-VI «Про судовий збір», без експертного висновку його відповідності до Конституції України Голова Верховної Ради України Гройсман В.Б. підписав цей закон.

Автор Листа ПРО НАМІРИ Директору-розпоряднику Міжнародного Валютного Фонду Пані Крістін Лагард, 27 лютого 2015 року Президент Петро Порошенко, який в односторонньому порядку без будь яких попередніх вимог МВФ, за власною ініціативою зобов’язався збільшити ставки судового збору вдвічі в законі про судовий збір, підписав неконституційні зміни до неконституційного закону, чим порушив присягу Президента України: «Я, Порошенко Петро, волею народу обраний президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма справами боронити суверенітет та незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу, відстоювати права та свободи громадян, додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Дії та бездіяльність гр.Яценюка А.П., гр.Петренка П.Д., гр.Гройсмана В.Б., гр.Порошенка П.А. порушують ст.38, ст.42 ЗУ «Про запобігання корупції» та підпадають під відповідальність встановлену ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України: «Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»

Дії та бездіяльність гр.Яценюка А.П., гр.Петренка П.Д., гр.Гройсмана В.Б., гр.Порошенка П.А. порушують ст.38, ст.42 ЗУ «Про запобігання корупції» та підпадають під відповідальність встановлену ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України «Службове підроблення»:

«1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів –

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,

- карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Дії та бездіяльність гр.Яценюка А.П., гр.Петренка П.Д., гр.Гройсмана В.Б., гр.Порошенка П.А. порушують підпадають під відповідальність встановлену ч.2 ст.367 Кримінального кодексу України «Службова недбалість»:

«1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб,

- карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого».

Враховуючи той факт, що всіма фігурантами зазначеними цією заявою було порушено:

Присягу судді, який не керувався ст.130 Конституції України та принципом Jura novit curia (суд знає закон);

Присягу Народного Депутата, який не додержувався Конституції України та законів України, не виконував свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників;

Присягу державного службовця який реєстрував законопроекти внесені без дотримання вимог статей 90, 91 Регламенту Верховної Ради України;

Присягу члена Кабінету Міністрів України, який наголосив, що закон, який суперечить Конституції України є конституційним;

Присягу Президента України, який підписав неконституційний закон, яким порушуються права і свободи людини та який призводить до зубожіння Українського Народу,

виникає необхідність встановити окрему кримінальну відповідальність за порушення присяги.

 

ІІ.        Щодо не відповідності завданню цивільного (адміністративного, кримінального) судочинства Ухвали судді _______________________ від ___ ____ 2023;

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України вказано: «____________»

Статтею 2 ЦПК України вказано: «Стаття 2. Завдання та основні засади цивільного судочинства

1. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

2. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

3. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є:

1) верховенство права;

2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом;

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4) змагальність сторін;

5) диспозитивність;

6) пропорційність;

7) обов’язковість судового рішення;

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом;

10) розумність строків розгляду справи судом;

11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення».

Сплата судового збору за кожну вимогу немайнового характеру не є завданням цивільного (адміністративного, кримінального) судочинства. Суд не є митником вказав Європейський Суд з прав людини. Суддя був зобов’язаний дотримуватися Верховенства права. Стаття 129 Конституції України встановила: «Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права».

Конституційний Суд України зазначав, що «складовим елементом конституційного принципу верховенства права в розумінні статті 8, частини другої статті 55 Конституції України є доступ особи до суду з метою здійснення судового контролю щодо законності та правомірності усіх рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, оскільки в результаті такої діяльності публічної влади можливе свавільне втручання у права, свободи будь-якої фізичної чи юридичної особи» [абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020]; «приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов’язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист» [перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(ІІ)/2022];

Принцип Jura novit curia складається з трьох основних елементів:

• Суд знає закон;

• Суд здійснює пошук та аналіз правових норм щодо спору безвідносно посилання сторін;

• Суд застосовує норми права до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus);

Суддя був зобов’язаний знати вимогу ст.3, ст.8, ст.55, ст.60, ст.129, ст.130 Конституції України. Жодною нормою Конституції України не встановлено, що суд допускає позивача до судочинства після сплати судового збору.

Внутрішнє переконання судді - це стан свідомості особи судді, що відображає результат розумової суб'єктивної діяльності судді в процесі судочинства щодо оцінки доказів з метою достовірного встановлення фактичних обставин.

Згідно рівня своєї кваліфікації суддя як правознавець високої кваліфікації зобов’язаний знати вимоги Конституції України, а професійна свідомість і внутрішнє переконання судді були зобов’язані вирахувати неконституційність і несправедливість ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI). Внутрішнє переконання судді має ґрунтуватися на правосвідомості та так званої моральної свідомості – СОВІСТІ. А.Ф. Коні відзначав, що совість є гарантією ретельності дослідження істини та правдивості думки судді. Якщо у судді відсутня совість як внутрішнє переконання, то йому нема чого робити на посаді судді. Якщо судді для виконання ст.3, ст.8, ст.55 Конституції України необхідна сплата судового збору, то це некваліфікований суддя, який не має совісті і немає належної кваліфікації. Це суддя який примушує позивача до виконання неконституційного ЗУ «Про судовий збір» з погрозою недопущення до правосуддя за відсутності ознак вимагання.

Враховуючу низьку кваліфікацію громадянина _прізвище судді_ виявлену Ухвалою «__________________» від ___ _____ 2023 року, відсутність знань Конституції України, змісту Верховенства права, вимог п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», совісті як внутрішнього переконання яке ґрунтується на правосвідомості, громадянин _прізвище судді_ має бути направлений на проходження кваліфікаційних іспитів як особа яка немає належної кваліфікації для виконання професійних обов’язків судді.

Згідно ч.6 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України: «Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії».

ВРАХОВУЮЧИ ВСЕ ВИЩЕВИКЛАДЕНЕ ПРОШУ СУД ВСТАНОВИТИ:

1.   Жодною нормою Конституції України не передбачено сплачувати судового збору на судові витрати, оскільки всі судові витрати якими забезпечується фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються Державним бюджетом України в якому окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя згідно ст.130 Конституції України та ст.2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», у відповідності до вимог ст.4.2 Податкового кодексу України: «Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають» ст.9.4. Податкового кодексу України: «Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється».

2.   Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази встановила ст.60. Вимога сплатити судовий збір встановлений неконституційним ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI) який було прийнято з порушеною процедурою розгляду та ухвалення, який суперечить вимогам Конституції України, ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», Податковому кодексу України є примушуванням до виконання цивільно-правових зобов'язань;

3.   Спрямовування коштів судового збору на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів суперечить вимогам ч.2 статті 95 Конституції України, якою визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

4.   Суддя _прізвище судді_ примушував позивача до виконання цивільно-правових зобов'язань, зокрема до сплати судового збору з погрозою недопущення до правосуддя чим порушив принцип Верховенства права, не дотримувався принципу Jura novit curia (суд знає закон), не має совісті як внутрішнього переконання яке ґрунтується на правосвідомості та високому рівні правової кваліфікації яку зобов’язаний мати кожен суддя;

5.   Виконання ст.3, ст.8, ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не потребує оплати судового збору, як це вказано п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»: «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету», а тому Ухвала «__________________» від ___ _____ 2023 року є незаконною, справа № ___ підлягає поверненню до суду першої інстанції для відкриття провадження і вирішення по суті без сплати судового збору на всіх етапах розгляду;

6.   Після ухвалення рішення по цій апеляції суд повинен звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо порушеної встановленої Конституцією та Регламентом Верховної Ради України процедури реєстрації, розгляду та ухвалення ЗУ «Про судовий збір» (3674-VI), для вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України у відповідності до абз.2 ч.6 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Частина 4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України встановила: «Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України».

 

 

Слава Україні!!!

Позивач _______________ ПІБ ____ _______________ 2023 р.

---

[1] Згідно Розрахунку прогнозованої суми надходжень від сплати судового збору протягом календарного року після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» за підписом Голови Державної судової адміністрації України З. Холоднюк.

[2] Згідно Розрахунку прогнозованої суми надходжень від сплати судового збору протягом календарного року після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» за підписом Голови Державної судової адміністрації України З. Холоднюк.