- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

неділя, 10 березня 2019 р.

Між молотом і ковадлом: вже третій суддя накивав п’ятами від розгляду справи про незаконне рішення приватної Дніпроміськради

 Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Стаття 144. Конституції України
   Виклавши свою ухвалу від 06 березня 2019 року в стилі сценарія продовження чергового сезону «Санта-Барбари», від розгляду справи щодо неконституційного рішення приватної установи з назвою «Дніпровська міська рада», самовідвівся суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма Костянтин Сергійович, навіть не зобов’язавши Відповідача, надати доказ на останнє клопотання – завірений належним чином, затверджений Загальними зборами Статут територіальної громади.

Читайте також: Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав – Рішення КСУ


   В контексті зазначеної вище ухвали виявляється, що гербової печатки відповідної територіальної громади, яка мала б перебувати у розпорядженні (для управління) утвореного нею представницького органу, Ради – не існує в природі.
   Далі буде…
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
  04 березня 2019 року                                           Справа № 160/7958/18
   Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К. С.,  перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 160/7958/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним.
   На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 338д від 27.02.2019 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 160/7958/18, у зв'язку із ухваленням Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення 26.02.2019 року про самовідвід судді Лозицької І.О. від розгляду даної справи.
   Згідно реєстру передачі справ судді № 760/14 від 27.02.2019 року дану справу передано судді Кучмі К.С. 28.02.2019 року.
          Керуючись ст.ст. 171180243248 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
   Прийняти до свого провадження адміністративну справу № 160/7958/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним.
Справа буде слухатись за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
   Підготовче засідання призначити на  03 квітня 2019 року о 13:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: м.Дніпро, вул. Академіка  Янгеля, 4,  зала судових засідань  17 .
   Справу розглядатиме суддя Кучма К.С.  одноособово.
   Встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням його копії іншим учасникам справи та долученням до відзиву доказів направлення його копій учасникам справи.
   Встановити третій особі 15 денний строк з дня отримання  копії ухвали подати до суду пояснення щодо позовної заяви, а щодо відзиву - протягом 5 днів, з дня його отримання.
   Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
   Особам, які беруть участь у справі, направити повістки про виклик до суду.
   Учасники справи можуть отримати інформацію  по справі за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/sud0470/.
   Ухвала може бути оскаржена відповідно до вимог статті 294 КАС України та в порядку, передбаченому статтею 295 КАС України.
   До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя                                                       (підпис)                                                                                       Кучма К.С.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
  06 березня 2019 року                                         Справа № 160/7958/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву про самовідвід судді в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація Луганська правозахисна група про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним, -
ВСТАНОВИВ:
   Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року було прийнято до свого провадження адміністративну справу № 160/7958/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація Луганська правозахисна група про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним. Підготовче засідання призначено на 03.04.2019 року о 13:00 год.
До суду 04.03.2019 року від представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 надійшло клопотання про витребування доказів по даній справі.
На електронну адресу суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_5 про неможливість надати відбиток гербової печатки, до яких долучена довіреність на представництво інтересів Дніпровської міської ради по даній справі саме ОСОБА_5
До суду 06.03.2019 року від представника відповідача - ОСОБА_5 надійшли пояснення, в яких зазначено, що клопотання про витребування доказів подано особами, які не є адвокатами, тобто неуповноваженими особами, а тому просила суд залишити без задоволення клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про витребування доказів від 04.03.2019 року.
Разом з цим, 06.03.2019 року суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучмою К.С. подано заяву про самовідвід.
В обґрунтування заяви зазначено, що представник Дніпровської міської ради ОСОБА_5 перебувала на посаді секретаря судового засідання Дніпропетровського окружного адміністративного суду та працювала із суддею Кучмою К.С. з 11.10.2010 р. по 06.11.2011 р., у період з 07.11.2011 р. по 05.02.2014 р. перебувала у відпустці по догляду за дитиною, та весь вказаний час була закріплена за ним, як суддею. Суддя Кучма К.С. перебуває у приятельських стосунках з ОСОБА_5, з якою підтримує професійні стосунки. Викладені обставини можуть викликати сумнів у його неупередженості або об’єктивності, як судді при розгляді справи №160/7958/18.
При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з такого.
За змістом Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об'єктивності суду є право відводу (самовідводу).
Підстави для відводу (самовідводу) судді наведені у статті 36 КАС України.
В силу п.4 ч.1 ст.36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частиною 1 статті 40 КАС України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.3 ст.39 КАС України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людинивизначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі Білуха проти України та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 року у справі Ветштайн проти Швейцарії зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Зважаючи на вказані вище обставини, аналіз норм чинного законодавства України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, практики Європейського суду з прав людини, та з урахуванням приписів статтей 363940 КАС України, з метою забезпечення неупередженості у розгляді справи № 160/7958/18 та виключення будь-яких сумнівів щодо дотримання судом принципів законності, неупередженості та об'єктивності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.353639-41241243248256 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Задовольнити заяву про самовідвід судді Кучми К.С. в адміністративній справі №160/7958/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація Луганська правозахисна група про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним.
Справу передати для здійснення розподілу між суддями в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.
  Суддя                                                                                         Кучма К.С.

Група відомих правозахисників Дніпра представлятиме позивачів у справі проти Дніпроміськради

Жодних «шкурняків» - виключно інтереси громади: яке рішення Дніпроміськради ми скасовуємо

Окружний адмінсуд Дніпра зобов’язав міськраду надати правоустановчі документи

Суддя Лозицька самовідвелася у справі щодо рішення Дніпроміськради. І тому є вагомі причини…

В своїй ухвалі про самовідвід суддя Лозицька заявили про тиск щодо неї з боку представників позивачів

Заяви судді Лозицької є безпідставними, а її поведінка неприпустимою – черговий запит до суду

No comments – укази про призначення судді Лозицької І. О.


Конституційне вирішення питання:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)
м. Київ
16 квітня 2009 року
№ 7-рп/2009
Справа № 1-9/2009
Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В'ячеслава Васильовича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Мачужак Ярослави Василівни,
Нікітіна Юрія Івановича - доповідача,
Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Шишкіна Віктора Івановича,
за участю представників суб'єкта права на конституційне подання Добкіна Михайла Марковича - Харківського міського голови, Стаматіної Марини Владиславівни, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, представника Верховної Ради України Ключковського Юрія Богдановича - заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19статті 144 Конституції Українистатті 25частини чотирнадцятої статті 46частин першоїдесятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170) з наступними змінами.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 3941 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Харківської міської ради.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Заслухавши суддю-доповідача Нікітіна Ю.І., пояснення Добкіна М.М., Стаматіної М.В., Селіванова А.О., Ключковського Ю.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
установив:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Харківська міська рада - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР з наступними змінами (далі - Закон) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування.
Необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України та Закону автор клопотання обґрунтовує наявністю їх неоднозначного розуміння при застосуванні органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами і судовими органами, що перешкоджає нормальній діяльності Харківської міської ради та призвело до обмеження її конституційних повноважень.
2. Свої позиції щодо порушених у конституційному поданні питань висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Верховного Суду України, Голова Вищого адміністративного суду України, Голова Вищого господарського суду України, науковці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Голова Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, міські голови міст України.
3. Вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19140143144146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
4. В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).
4.1. Закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (стаття 25частина четверта статті 59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (частина дев'ята статті 59пункт 15 частини першої статті 26).
В інших положеннях Закону також визначено право ради скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни, зокрема скасовувати дозволи на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення (пункт 36 частини першої статті 26), вносити зміни до місцевого бюджету (пункт 23 частини першої статті 26). Остання норма кореспондується з положенням частини сьомої статті 78 Бюджетного кодексу України, згідно з якою "рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу".
Аналіз повноважень ради в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері, закріплених у частині першій статті 26 Закону, а саме: встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом (пункт 24), прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах (пункт 28), встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (пункт 29), затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (пункт 35), та повноважень, визначених частиною другою статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", згідно з якою органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів, дає підстави стверджувати, що рада має право скасовувати місцеві податки та змінювати їх розміри, а відтак - скасовувати чи змінювати свої раніше прийняті рішення.
В законах України також передбачено право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення. Так, у Законі України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" органу місцевого самоврядування надано право за його ж ініціативою переглянути, зупинити дію та скасувати власний регуляторний акт (частини перша, друга статті 11). Зі змісту Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" випливає, що органи місцевого самоврядування у місячний строк повинні усунути виявлені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини порушення прав і свобод людини і громадянина (пункт 11 статті 13, частина третя статті 15), тобто скасувати або змінити свої рішення. У Законі України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено право органів місцевого самоврядування привести у відповідність із законодавством прийняті ними рішення з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (абзац другий пункту "б" статті 6), тобто змінити власні акти. Згідно із Законом України "Про основи містобудування" сільські, селищні, міські ради уповноважені затверджувати місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів та вносити в них зміни за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури (частина друга статті 12, частина п'ята статті 17). За Законом України "Про планування і забудову територій" місцева рада затверджує містобудівну документацію та після погодження зі спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури вносить до неї зміни своїм же рішенням (частини третя, четверта статті 10).
В Основному Законі України передбачено право направляти письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, які зобов'язані розглянути звернення (стаття 40). Законом України "Про звернення громадян" встановлено право органів місцевого самоврядування скасовувати або змінювати оскаржувані рішення (абзац п'ятий частини першої статті 19).
Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
5. У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").
У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).
Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
6. Суб'єкт права на конституційне подання звертається з клопотанням дати також офіційне тлумачення положень частини чотирнадцятої статті 46 Закону. Однак у конституційному поданні не вказано, в чому саме полягає необхідність в офіційному тлумаченні цієї норми, що відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" є підставою для припинення конституційного провадження у справі в цій частині.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147150153 Конституції Українистаттями 394551626366676995 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 1 § 51, § 54, § 55 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України
вирішив:
1. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19статті 144 Конституції Українистатті 25частин першоїдесятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Припинити конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положень частини чотирнадцятої статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією УкраїниЗаконом України "Про Конституційний Суд України".
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.


КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Правові гіпотези БАР-гільдії

- Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Стаття 81. Цивільного кодексу України -