Справа №
932/11639/20
Суддя: Казак
С. Ю.
На посаду судді може бути призначений
(виключно) громадянин Самостійної
української держави України…
(Частина третя статті 127. в контексті преамбули Конституції України)
Звільняється від кримінальної
відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної
держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і
добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про
отримане завдання.
(частина друга
статті 111 Кримінального кодексу України)
ЗАЯВА
про відвід судді Казака С. Ю. як особи, яка не набула
конституційного громадянства та була призначена на посаду судді в
неконституційний спосіб
Розгляд даної справи було призначено на 13:45 на 28.01.2021 року за
головуванням судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Казака С.
Ю. в приміщенні Кіровського районного суду міста Дніпропетровська за адресою:
місто Дніпро, проспект Пушкіна, 29.
Слід зазначити, що раніше (08.04.2020 року) суддею Кіровського районного
суду міста Дніпропетровська Казаком С. Ю. вже розглядалася подібна справа за
схожими обставинами щодо невнесення слідчим СВ Соборного ВП ДВП ГУНП в
Дніпропетровській області відповідних відомостей до ЄРДР за моєю заявою про
кримінальний злочин, який підпадав під кваліфікацію частини першої статті 375
КК України (неправосудне рішення), вчинений суддею Жовтневого районного суду
міста Дніпропетровська Наумовою О. С., яка відмовила у задоволенні моєї скарги
від 17.02.2020 року на бездіяльність слідчого СВ Соборного ВП ДВП ГУНП в
Дніпропетровській області, який не вніс до ЄРДР відповідні відомості за моєю
заявою від 12.02.2020 року про кримінальний злочин який підпадає під
кваліфікацію статті 367 КК України (службова недбалість), який було вчинено
колегією суддів Третього апеляційного адміністративного суду, під час судового
засідання. В зазначеному судовому засіданні суддя Казак С. Ю. проявив свою
упередженість та не задовольнив мою скаргу, чим сприяв порушенню моїх прав,
свобод та норм чинного законодавства. Дане судове засідання можна переглянути
за посиланням: (https://www.youtube.com/watch?v=6h2cVc-GpgU).
В контексті
викладеного вище варто зазначити, що преамбулою
Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ чергового з’їзду суддів
України від 22.02.2013 року, визначено, що здійснення права кожного на судовий
захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені
держави Україна виключно на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою
України, висувають
високі вимоги до моральних якостей кожного судді.
«Усвідомлюючи значимість своєї
місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді
України вважають, що зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти
поведінки, у зв'язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження,
пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення
правосуддя, так і в позасудовій поведінці».
Відповідно до положень статей даного Кодексу: «суддя повинен бути прикладом неухильного додержання
вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання
високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність,
незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку
розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була
бездоганною.
Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати
покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та
вдосконалення практичних навичок.
Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та
порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість,
витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і
неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що
можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних
засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя».
Після перегляду зазначеного вище відео і прочитання положень Кодексу
суддівської етики, стають зрозумілими причини упередженості непрофесійного
судді Казака С. Ю., в рамках розгляду подібних справ. Причиною цьому
є низький рівень знань суддею Конституції України, нормативних актів
міжнародного права, які є частиною національного законодавства України, а також
норм Кримінального процесуального кодексу України та їх тлумачення на свій
власний розсуд. На відео видно, як суддя Казак С. Ю., примушує присутніх у
судовому засіданні представників Громадської організації «Багнет Нації»,
вчиняти не передбачені законом дії, - примушуючи присутніх вдягнути маски.
Доповнюючи викладене вище слід також зазначити, що в останній редакції Кримінального процесуального кодексу України, яка є чинною на
момент подання мною відповідної заяви про злочин визначено, що відповідно до
положень статті 214 КПК України: Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно,
але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене
кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого
джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення,
зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових
розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення
таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових
розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається
керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу
дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу
досудового розслідування (ч. 1 ст. 214) {Частина
перша статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2213-VIII від
16.11.2017, № 2617-VIII від 22.11.2018}. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення
відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань,
порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора
за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки
України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро
розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового
законодавства (ч. 2 ст. 214) {Частина друга
статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1698-VII від 14.10.2014, № 187-IX від 04.10.2019}. Здійснення
досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого
внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом
(ч. 3 ст. 214). Слідчий, прокурор, інша службова особа,
уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні
правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи
повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про
кримінальне правопорушення не допускається (ч. 4 ст. 214).
Слідчий, дізнавач невідкладно у
письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового
розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості,
передбачені частиною п’ятою цієї статті (ч. 6 ст. 214) {Частина шоста
статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1697-VII від 14.10.2014, № 2617-VIII від 22.11.2018}. Якщо відомості про кримінальне правопорушення
до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов’язаний
невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності
передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та
доручити проведення досудового розслідування
(ч. 7 ст. 214).
Отже, як
вбачається з наведених вище положень статті 214 КПК України обов'язок із
внесення відповідних відомостей про вчинене кримінальне правопорушення покладається
на слідчого, прокурора (уповноважену особу) до якого надійшла заява,
повідомлення про таке діяння, або в разі виявлення кримінального правопорушення
слідчим, прокурором, самостійно, з будь-якого джерела.
Крім того, визначений частиною першою статті
214 КПК України обов'язок
слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви
(повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити
процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне
правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки
обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а
передбачають лише обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих
особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено
для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
Отже слідчий, прокурор, дізнавач
отримавши заяву про кримінальний злочин, зобов’язаний внести відповідні
відомості до ЄРДР. Іншого статтею 214 КПК України, - не передбачено. І якщо
слідчий суддя, в свою чергу, не зобов’язує слідчого або прокурора в рамках
оскарження дії або бездіяльності слідчого або прокурора виконати вимоги частини
першої статті 214 КПК України – такий суддя стає співучасником злочину!
Через очевидний, явно низький фах
судді Казака С. Ю. 27 січня 2021 року через канцелярію Кіровського районного
суду міста Дніпропетровська, на встановлення правоздатності і компетентності
зазначеного судді, було зареєстровано відповідний запит на інформацію від
Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації».
Отже, за викладених обставин 27 січня 2021 року мною було подано заяву
про відвід судді Казака С. Ю. по причині відсутності у нього конституційного
громадянства (про що мені відомо достеменно), а відповідно і повноважень судді.
29 січня 2021 року мою вищезазначену заяву від 27 січня 2021 року про
відвід судді Казака С. Ю. було розглянуто суддею Кіровського районного суду
міста Дніпропетровська Вусик Є. О. Дана заява залишилась без задоволення, хоча
до неї були приєднані неспростовні факти, викладених у заяві доводів і
обґрунтувань, посиланням на історично-юридичні обставини.
Слід зауважити, що на мою суб’єктивну думку судове засідання за
головуванням судді Вусик Є. О. мало суто формально-процедурний характер. Адже,
напередодні 28 січня 2021 року о 14:51 і 14:53 на свій мобільний телефон, я,
отримав SMS-повідомлення
від помічника судді Вусик Є. О. про виклик на 11:00 29.01.2021 року щодо
розгляду заяви про відвід судді Казака С. Ю., а о 15:52 (28.01.2021), я,
отримав SMS-повідомлення
від помічника судді Казака С. Ю. про виклик на 14:00 29.01.2021 року. Це
підтверджує той факт, що суддя Казак С. Ю. знав достеменно про рішення, яке
постановить його колега суддя Вусик Є. О.
Положеннями статті 8. Конституції встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу
юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до
суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім того, слід зазначити, що статтями Розділу VIII «ПРАВОСУДДЯ» чинної Конституції України
встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють
виключно суди. Делегування функцій судів, а також
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 КУ). Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом,
проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після
консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 КУ). Правосуддя здійснюють судді. На
посаду судді може бути призначений громадянин України (ст. 127 КУ). Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України
за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128 КУ). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується
верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність
усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність
сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом
їх переконливості; гласність судового процесу та його
повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом (ст. 129 КУ).
Таким чином встановлені зазначеним вище Розділом VIII «ПРАВОСУДДЯ» Основного закону
(Конституції) принципи, цілком і повністю відповідають міжнародним принципам і
стандартам правосуддя, які виражені і закріплені в наступних міжнародних
нормативно-правових документах, а саме:
1. Загальна Декларація прав людини, (Генеральна
Асамблея ООН, 10.12.1948);
2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні
права (Генеральна Асамблея ООН, 16.12.1966);
3. Бангалорські принципи поведінки суддів (Гаага,
26.11.2002), схвалені резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27.07.2006;
4. Основні принципи незалежності судових органів,
прийняті на VII Конгресі з попередження злочинів і поводження з
правопорушниками 26 серпня –6 вересня 1985 р.;
5. Резолюція 60/159 Генеральної Асамблеї ООН «Права
людини при здійсненні правосуддя» від 16.12.2005;
7. Резолюція 2004/32 Комісії ООН з прав людини
«Цілісність судової системи» від 19.04.2004;
8. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних
свобод (Рада ЄС, 04.11.1950, Україна приєдналася 17.07.1997);
9. Хартія Європейського Союзу про основні права
(Європейський парламент, Рада ЄС, Європейська комісія, м. Ніцца, 07.12.2000);
10.
Європейська хартія «Про статус суддів» від 10.07.1998.
Частинами п’ятою і шостою статті 13 Закону
України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного
Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують
у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах
Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного
Суду України наголосив, що «Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається
і діє принцип верховенства права. Конституційні права та
свободи людини і громадянина є
безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів
та інших нормативно-правових актів,
зміст і
спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування і
забезпечуються захистом
правосуддя.
Виходячи із зазначеного
принципу та гарантування Конституцією судового
захисту конституційних прав і свобод,
судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав
і свобод від
будь-яких посягань шляхом забезпечення
своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому
слід мати на увазі, що згідно зі статтею 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й
громадянина не є вичерпними.
Оскільки
Конституція України, як зазначено в її
статті 8, має найвищу юридичну силу, а
її норми є нормами прямої дії, суди при
розгляді конкретних справ мають
оцінювати зміст будь-якого закону чи
іншого нормативно-правового акта
з точки зору його відповідності Конституції
і в усіх
необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Судові рішення мають
грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке
не суперечить їй».
В контексті наведеного слід зауважити, що відповідно до положень частини
першої статті 9. Конституції України та норм статті 19 Закону України від 29
червня 2004 року № 1906-ІV «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку,
передбаченому для норм національного законодавства. Якщо
міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті
законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Зважаючи на наведене вище вкотре слід наголосити, що засадничими
принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(ратифікованої Верховною Радою України Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,
7 та 11 до Конвенції») є довіра до суду встановленого законом.
Нормою частини першої статті 1
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що «судова влада в
Україні відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними
та безсторонніми судами, утвореними законом».
Відповідно
до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «кожному
гарантується захист
його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і
справедливим судом, утвореним законом».
Статус судді
визначений положенням статті 52 зазначеного закону не суперечить положенню
частини третьої статті 127 чинній Конституції України і є наступним: «Суддею є громадянин України,
який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею,
займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя
на професійній основі». Серед вимог до кандидатів на посаду судді, визначених
положенням частини першої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів», основним критерієм є те, що на посаду судді може бути призначений громадянин України.
Отже, довіра до
суду, і правосуддя загалом, має базуватись виключно на засадах чіткого
дотримання і виконання норм чинного законодавства, і в першу чергу Конституції
України, в сукупності їх відповідності чинним міжнародним договорам, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і які є частиною
національного законодавства України.
Верховна Рада Української РСР 24
серпня 1991 року прийняла Постанову "Про проголошення
незалежності України" № 1427-XII, якою проголосила Україну незалежною
демократичною державою та постановила провести 1 грудня 1991 року
республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності
України. У схваленому того дня Парламентом Акті проголошення незалежності України зазначено, що Верховна Рада
України проголошує незалежність України та створення самостійної української
держави - України, "здійснюючи Декларацію про державний суверенітет
України".
Верховна
Рада України 11 жовтня 1991 року постановами "Про проведення
всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності
України" № 1660-XII та
"Про форму бюлетеня для голосування на всеукраїнському
референдумі" № 1661-XII визначила, що бюлетень цього
референдуму міститиме текст Акта проголошення незалежності України і запитання
"Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" із двома
варіантами відповіді: "Так, підтверджую", "Ні, не
підтверджую".
Відповідно,
у правовій дійсності та свідомості учасників плебісциту підтримка Акта про проголошення
незалежність України означала
реалізацію Декларації та закладених в ній основ
конституційного ладу нової Української держави.
Згідно з відомостями про
результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року народне волевиявлення
відбулося в усіх 27 адміністративних регіонах України (24 області, 1 автономна
республіка та 2 міста зі спеціальним статусом), в ньому взяли участь 31891742
особи (84,18 % виборців), з яких 28804071 громадян, або 90,32 % тих, хто брав
участь у голосуванні, висловилися на підтримку Акта проголошення незалежності України.
Тільки після референдуму 1 грудня 1991 року Україну почали визнавати інші
країни світу: 2 грудня - Канада і Польща, 3 грудня -Угорщина, 4 грудня, коли
Центральна виборча комісія підвела підсумки плебісциту, - Латвія і Литва, 5
грудня - Російська Федерація, Аргентина, Болгарія та інші держави, 25 грудня -
Сполучені Штати Америки.
28 червня 1996 року Верховна Рада України, як зазначено у преамбулі Конституції України, "від
імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи
суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського
державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським
народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини
та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на
землі України, прагнучі розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову
державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю,
попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення
незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним
голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України".
Конституційний Суд України зазначив,
що при прийнятті 28 червня 1996 року Конституції України суверенна воля народу була
опосередкована Верховною Радою України (абзац третій підпункту 4.3 пункту 4
мотивувальної частини Рішення від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005).
Аналіз наведених правових актів та
історичних подій дає підстави для висновку про таке. Акт проголошення
незалежності України, як
зазначено в його тексті, Парламент схвалив саме "здійснюючи Декларацію про
державний суверенітет України", тобто для встановлення конституційного
ладу, основи якого визначено в Декларації. Народ України, підтримавши на
Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року Акт проголошення незалежності,
висловив суверенну волю на запровадження у своїй державі саме такого
конституційного ладу. Зі змісту преамбули Основного Закону України
вбачається, що прийняття нової Конституції держави стало завершальною стадією
реалізації Українським народом установчої влади у питанні державної
незалежності та устрою, позитивним закріпленням результату всеукраїнського
референдуму - затверджених сувереном основних засад державного і суспільного
устрою, визначених Декларацію про державний суверенітет
України, зокрема й
постійного нейтрального статусу України, який унеможливлює її участь у
військових блоках.
Особливості юридичної природи всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991
року, як акта установчої влади Українського народу випливають з конституційного
принципу народовладдя (частина перша статті 2 Конституції Української
РСР 1978 року) та відображені у Законі Української РСР "Про
всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року № 1286-XII. Цим Законом, зокрема, передбачено,
що закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом "не
потребують будь-якого затвердження державними органами"(частина четверта
статті 1), "вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому
законі, рішенні не визначено інший строк" (частина перша статті 44),
"мають вищу юридичну силу" стосовно будь-якого з нормативних та інших
актів Президента, органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування (частина третя статті 1) і можуть бути змінені або скасовані
"також референдумом" чи Парламентом - "більшістю не менш як дві
третини від загальної кількості народних депутатів з обов'язковим затвердженням
на референдумі" (частина друга статті 45).
Отже, рішення всеукраїнського
референдуму 1 грудня 1991 року та затверджені ним основи конституційного ладу
незалежної української держави не можуть бути змінені чи скасовані без
проведення всеукраїнського референдуму.
За юридичною позицією Конституційного
Суду України "прийняття Конституції України Верховною Радою України було
безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово
уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті
85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на
прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з
якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади
конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України
має затверджуватись всеукраїнським референдумом" (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини
Рішення від 11 липня 1997 року № 3-зп).
Преамбула Конституції
України є не лише фундаментом конституційного ладу держави, а й відображенням
історичних та правових передумов, а також мотивів і цілей прийняття Конституції
України. (з окремої думки судді КСУ Тупицького О. М.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/nh03d710-18#Text).
З цього приводу
слід зазначити, що Постановою
ЦВК №
60 від 4
грудня 1991 року по виборах Президента України та всеукраїнського референдуму,
в частині, якою дослівно
встановлено наступне: - «Відповідно до
статті 41 Закону України «Про всеукраїнський
та місцеві референдуми», на підставі
протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія
по виборах Президента України та з
всеукраїнського референдуму п о с т а н о в л я є: АКТ проголошення незалежності
України вважати підтвердженим.
Тобто, слід констатувати,
що результатами
Всеукраїнського референдуму
Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року, з
питання підтримання резолютивної
частини АКТу проголошення
незалежності України від
24 серпня 1991 року,
в ЧАСТИНІ, створення
Самостійної української держави
України, а НЕ
самої «УКРАЇНИ» як «незалежної демократичної держави», та датою
1 грудня 1991 року, - було
офіційно припинено «УКРАЇНУ» як Українську РСР, з обмеженим державним
суверенітетом.
Крім того, результатом
Всеукраїнського референдуму Українського народу
Української РСР 1 грудня 1991 року з питання підтримання резолютивної
частини АКТу проголошення незалежності
України від 24
серпня 1991 року, в
ЧАСТИНІ, створення Самостійної
української держави України,
- якими було
офіційно не утворено «УКРАЇНУ»
як «незалежну демократичну державу», - у
нікчемні Президенти якої 1 грудня 1991 року начебто обирався Кравчук Л.М.
Більше того, результати
Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991
року з питання підтримання резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24
серпня 1991 року, в ЧАСТИНІ, створення Самостійної української держави України
- якими було офіційно скасовано РЕЗУЛЬТАТИ
виборів 1 грудня 1991 року саме нікчемного Президента України – як
незалежної демократичної держави.
Тобто, якими було офіційно
скасовано вибори Президента України в особі Кравчука Л.М.
В
Рішенні Конституційного суду України № 3-зп
від 11 липня 1997 року у
справі № 1/1909-97 за конституційним поданням
Президента України «щодо
відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті
98 Конституції України», - офіційними
висновками було офіційно встановлено
саме необхідність прийняття
Конституції України від
28 червня 1996 року на
Всеукраїнському референдумі Українського народу, за тих непереборної сили обставин, що Верховна Рада України 2-го
скликання з неконституційним прийняттям
Конституції України, у ніч
з 27 на 28 червня 1996 року,
- як законодавча влада,
зі свого боку
офіційно визнала конституційні права
та повноваження Українському народу встановленого
резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України
від 24 серпня 1991 року, як
єдиного та безпосереднього конституційного джерела
всієї конституційної влади, та як єдиного конституційного власника
всього національного багатства УКРАЇНИ,
- встановивши останнім, -
що тільки з
прийняттям Конституції України на Всеукраїнському референдумі
Українського народу, то тільки у цьому
випадку, - вже
як ВОЛЯ Українського народу,
вже БУДЕ, офіційно
визнано саме ті
конституційні права та
конституційні повноваження законодавчої, виконавчої та
судової влади та
її конституційне громадянство, які
та яке безпосередньо, встановлені
положеннями ст. 4, ст. 79, ст. 80, ст. 85 (у тому числі
в ч. 27), ст. 92, ст. 93, ст. 94, ст.
99, ст. 104, ст. 105, ст. 106, розділу 3
та розділу 5 ст.
124, розділу 2 ст. 125,
ч.1 ст. 126, ст. 128, та ч.1 ст. 149
Конституції України.
А так як офіційних доказів саме
такої офіційної ВОЛІ Українського народу НЕ ІСНУВАЛО і НЕ ІСНУЄ до цього
моменту у Відомостях Верховної Ради
України, у Віснику Президента України, та в «Урядовому Кур’єрі», тому Конституційний Суд
України, 11 липня 1997 року був вимушений офіційно визнати
неконституційною Постанову Верховної
Ради України від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення статті 98 Конституції
України" - такою, що не відповідає
Конституції України, встановивши
останнім наступне:
-
Що Конституція України була
прийнята Верховною Радою
України безпосередньо та тільки
від імені Українського народу (преамбула Конституції України), та що тільки
останній відповідно до статті
5 Конституції України, має
виключне право визначати і
змінювати конституційний лад в
Україні. Що це право НЕ МОЖЕ бути узурповано
державою, її органами
або посадовими
особами (там же).
А
тому прийняття Конституції
України 28 червня 1996 року
Верховною Радою України
було виключно тільки
офіційним актом реалізації державного
суверенітету Українського народу
Самостійної української
держави України, -
безпосередньо встановленого положеннями розділів
1 та 7 преамбули
Конституції України, не зважаючи,
що останній офіційно не уповноважував Верховну Раду України 2-го
скликання на її прийняття.
Даний факт незаперечно та повністю
офіційно підтверджується положеннями частини першої статті 85
Конституції України, яка не
передбачає конституційного права
Верховної Ради України на прийняття Конституції України
безпосередньо самою Верховною Радою України.
Крім того, статтею 156 Конституції
України, офіційно встановлено, що законопроекти про внесення змін
до розділів, які встановлюють
засади конституційного ладу в
Україні, після його
прийняття у Верховній
Раді України, набувають своєї сили, тільки у випадку їх затвердження
та підтримання виключно Українським народом Самостійної української
держави України на його Всеукраїнському референдумі.
Таким чином 11 липня 1997 року Конституційний Суд
України своїми офіційними висновками встановив, - що до тих пір, поки
неконституційно прийнята у ніч з 27 на 28 червня 1996
року Конституція України, разом з «Автономною Республікою
Крим», у її первинному
офіційному тексті, НЕ БУДЕ офіційно
прийнята на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України,
- офіційно встановленої резолютивною частиною АКТу
проголошення незалежності України
від 24 серпня 1991 року;
Та поки сама Верховна Рада
України, НЕ БУДЕ безпосередньо сама офіційно
утворена конституційною
державною установою законодавчої влади безпосередньо встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року;
Та поки Український народ
Самостійної української держави України, та тільки його конституційні Громадяни України всіх
національностей, встановлені положеннями
розділів 1 та 7 преамбули
Конституції України від 28 червня
1996 року, безпосередньо САМІ офіційно
не створять конституційно обраному Президенту України, та конституційно обраним
450 –ти Народним депутатам України,
- конституційного скликання, саме
ті конституційні права
та конституційні повноваження які
їм безпосередньо встановлені
самою Конституції України;
Тобто, шляхом її офіційного прийняття у
первинному стані на Всеукраїнському референдумі
Українського народу Самостійної української держави України;
То
тільки у цьому
випадку у конституційного Президента
України та у
конституційно створеної
конституційної Верховної Ради
України конституційного скликання, - у спосіб безпосередньо
встановлений положеннями частини першої статті 76 Конституції
України, офіційно виникають саме
ті конституційні права
та конституційні повноваження які їм безпосередньо та офіційно
встановлено самою Конституцією України -
без жодних конституційних прав та повноважень на самовільне внесення
ЗМІН до Конституції України, САМЕ до тих
її розділів та положень, які безпосередньо встановлюють самі
непорушні засади конституційного ладу в Україні, вже після їх прийняття у
Верховній Раді України.
Таким чином, Конституційний Суд
України, своїми офіційними висновками, у Рішенні № 3-зп від 11 липня 1997 року у справі
№ 1/1909-97, офіційно встановив
існування непереборної сили
конституційних перешкод не тільки для
офіційного та дійсного створення самої
конституційної судової влади безпосередньо встановленої
положеннями частини третьої статті
124, частини другої статті 125, частини першої статті 128 Конституції України, а і що її
створення є взагалі не можливим у відсутність доказів попередньо
та дійсного офіційного створення
самої конституційної законодавчої та
виконавчої влади.
Таким чином відсутність у
Відомостях Верховної Ради України після
11 липня 1997 року жодних офіційних доказів з проведення ще до цього часу
жодних конституційних виборів жодного
конституційного Президента України та жодних конституційних виборів жодних конституційних Народних
депутатів України жодного конституційного скликання, в світлі відсутність
доказів прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року на
Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави
України, а тим більше у відповідності тільки з розділами 1 та 7 самої
Конституції України, - тільки за участі тільки конституційних Громадянами
України всіх національностей
Українського народу Самостійної української держави України, а НЕ самопроголошених 26 серпня 1991 року
нікчемних «Громадянами України всіх національностей» віртуального «Народу
України», - з нікчемними «Посвідченнями особи» з найменуванням «УКРАЇНА» - Паспорт» офіційно не
утворених РВ «УМВС України»;
Саме це і є тією після 11 липня
1997 року конституційною непереборною перешкодою БУДЬ-КОМУ та ще до цього ЧАСУ, щоб згідно
положень частини першої статті 128
Конституції України, офіційно призначити ще після 23 липня 1996 року та ще до
цього ЧАСУ, жодного конституційного професійного суддю, тим більше, у
відповідності з розділами 1 та 7 преамбули самої Конституції України, -
тільки з самих Громадян України всіх національностей
Українського народу Самостійної української держави України.
У
підтвердження вищенаведених обставин
ДИВИСЬ самі положення
розділів 1 та 7
преамбули Конституції
України від 28 червня 1996 року.
В контексті викладеного вище слід
зазначити, що вперше строком на п’ять років у місцевих загальних судах на
посаду судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Казака Сергія
Юрійовича було призначено указом Президента України від 20 жовтня 2008 року №
949/2008 «Про призначення суддів». Але, слід констатувати, що на момент
призначення на відповідну посаду Казака С. Ю. і до моменту подання даної заяви
є чинним Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки (УКРАЇНИ) від 5
липня 1991 року № 1295-ХІІ «Про Президента Української РСР» (докази у вигляді
архівних копій мною додавалися у засіданні 29.01.2021 року судді Вусик Є. О.).
Крім того, із-за неможливості в конституційний спосіб Верховною Радою України
затвердження конституційною більшістю встановлених статтею 20. Конституції
державних символів України, залишається невиконаним указ Президента України від
19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» (додавався)
відповідно до якого визначено, що Великою Державною Печаткою України
скріплюються підписи Президента України на оригіналах текстів законів України,
указів Президента України та міжнародних договорах України. З урахуванням
зазначеного, мною, до Офісу Президента України направлено інформаційний запит
від 27.01.2021 року № ЗПІ/073/21 на отримання публічної інформації у вигляді
завіреної належним чином фотокопії з оригіналу указу Президента України від 20
жовтня 2008 року № 949/2008 «Про призначення суддів», яким Казака Сергія
Юрійовича було призначено вперше строком на п’ять років у місцевих загальних
судах на посаду судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська.
З наведеного також витікає, що на
посаду судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Казака С. Ю.
було призначено всупереч чинній Конституції України особою, яка не набувала
конституційних повноважень Президента Самостійної української держави України,
та у відсутність МАНДАТУ Українського народу Самостійної української держави
України вчиняти відповідні дії. Крім того, підтвердженням вищенаведеного є саме
ті непереборної сили обставин, що Українського народу УКРАЇНИ, - як
Української РСР, після 1 грудня 1991 року, вже офіційно НЕ ІСНУЄ в природі, з
підстав, офіційного та остаточного припинення
Української РСР саме як «УКРАЇНИ» ще 1 грудня 1991 року, як і офіційного припинення ще 4 грудня 1991 року самої
нікчемної посади її нікчемного «Президента України».
Наступним слід констатувати, що
після закінчення п’ятирічного строку перебування на посаду судді, визначеного
указом Президента України від 20 жовтня 2008 року № 949/2008 «Про призначення
суддів», Казака Сергія Юрійовича було обрано на посаду судді Кіровського
районного суду міста Дніпропетровська нікчемною постановою не утвореної в
конституційний спосіб Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 450-VII «Про обрання суддів». Візуальний аналіз даного «документу» підтверджує
його нікчемність, і незаконність призначення на посаду судді Казака С. Ю.
(копія запиту і відповіді до/від Верховної Ради України – додається).
Даний документ (постанова ВРУ) не містить
відбитку гарбової печатки відповідного «єдиного законодавчого органу в Україні»
та підписана особою, яка не набувала конституційного громадянства Самостійної
української держави України. У
підтвердження вищенаведених обставин ДИВИСЬ розділи 1 та 7
преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року та у Відомостях Верховної Ради України періоду 23 липня 1996 року, - якими
незаперечно та повністю підтверджується, що
Верховна Рада України ДІЄ тільки від імені Українського народу Самостійної української держави України, та тільки на
підставі його офіційного МАНДАТУ.
Підсумовуючи слід зауважити, що
викладений вище фактаж у вигляді історичних подій які мають юридичне значення
повністю суперечить самій офіційній ВОЛІ Українського народу Української РСР на
його Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, з підтримання резолютивної
частини АКТу проголошення незалежності
України від 24 серпня 1991 року, та вже є більше ніж саме посягання на
державний суверенітет Українського народу Самостійної української держави
України та на його конституційне ГРОМАДЯНСТВО, - безпосередньо встановлене розділами 1 та 7 самої преамбули Конституції України від 28 червня
1996 року.
З даного приводу варто нагадати
про кримінальну відповідальність встановлену Кримінальним кодексом України за
участь у закінченому злочині, а саме: безпосередньо встановленому положеннями ч.4 ст. 382 (Умисне невиконання службовою особою
рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України
та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається
позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років), ст.111 (Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином
України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності,
обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України:
перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту,
шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -
карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією
майна або без такої), ст.109 (Дії, вчинені з метою насильницької зміни
чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова
про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до
десяти років з конфіскацією майна або без такої) та ст.366 (Складання, видача службовою особою
завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів
завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів -
караються штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років) КК України,
шляхом замаху на злочин, встановлений положеннями ст. 157 (Перешкоджання вільному здійсненню
виборцем, учасником референдуму свого виборчого права або права брати участь у
референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу,
процесу референдуму, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму,
члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з
референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень чи
здійсненні своїх прав, поєднані з обманом або примушуванням, - карається
обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий
строк) та ч.3 ст.110 (Умисні дії, вчинені з метою зміни меж
території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи
розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються
позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або
без такої), ст.375 (Постановлення суддею (суддями) завідомо
неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням
волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти
років), ч.3 ст.199 (Виготовлення, зберігання, придбання,
перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу
товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених
марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої
національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної
валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї - караються
позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна) КК України.
На підставі
викладених вище неспростовних фактів, які не потребують доказування у суді, та
з огляду на копії відповідних документів (що вже додані), у ВІДСУТНІСТЬ,
офіційних доказів офіційного прийняття/затвердження Конституції України від 28
червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної
української держави України, - виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу
Самостійної української держави України,
безпосередньо та офіційно встановлених положеннями розділів 1 та 7 преамбули самої Конституції України (254к/96-ВР), - заявляю про відвід судді Казака С.
Ю. в даному провадженні, як особі, яка в жодному випадку не могла набути відповідне
конституційне громадянство Самостійної української держави України та
призначена на займану посаду судді Кіровського районного суду міста
Дніпропетровська в неконституційний спосіб, не уповноваженими відповідно
Конституції особами без встановленого Конституцією громадянства Самостійної
української держави України.
ДОДАТОК:
-
Копії запиту (від 27.01.2021 №
ЗПІ/074/21) і відповіді з додатком (від 28.01.2021 № 18/07-147) до/від ВРУ – на
6 (шістьох) аркушах.
-
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
02 лютого 2021 року
З повагою,
Громадянин України:_____________________________ С. В. Філіпенко
Читайте також: Відсутність громадянства у судді не є підставою для його відводу)))
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Фінансову підтримку
діяльності громадського об’єднання ГО ОПГ «Багнет Нації» можна здійснити
переказом на картку ПриватБанку № 5168 7427 1422 2175 на ім’я Сергій
Філіпенко. Дякуємо за Ваш вагомий внесок у відновлення конституційного
устрою України!
Немає коментарів:
Дописати коментар