Як відбити бажання «ЧЕРНІВЦІГАЗ» стягувати плату за транспортування газу – судові перипетії

 

Початок теми в матеріалі: Як переконати «ЧЕРНІВЦІГАЗ» в необов’язковості оплати за транспортування газу – судові перипетії

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

код ЄДРПОУ: 42255464; КВЕД 84.23

вул. Центральна площа, 9, місто Чернівці,

Чернівецька область, 58000

 e-mail: inbox@cha.court.gov.uа                                   

Людина, громадянин:
                                                                            Справа № 717/335/21
                                                                               

ВІДЗИВ НА АПЕЛЯІЦЙНУ СКАРГУ

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Лисака І.Н., Владичана А.І., Литвинюк І.М.,своєю ухвалою відкрили апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЧЕРНІВЦІГАЗ» на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2021 року в цивільній справі за позовом акціонерного товариства до Громадянина-власника про стягнення заборгованості,-

   Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «ЧЕРНІВЦІГАЗ» (далі – АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» Оператор ГРМ, позивач, апелянт) звернулось до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовною заявою про стягнення заборгованості за нібито надані послуги з розподілу природного газу з Громадянина-власника.
  Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 15.04.2021 року у позові АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» Оператор ГРМ відмовлено повністю.

     Апеляційну скаргу АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» Оператора ГРМ вважаю повністю необгрунтованою та бездоказовою,  а провадження, відкрите за нею таким, що підлягає закритю в повному обсязі з наступних підстав:

      В таких умовах, як віднесення судом справи до категорії малозначних, унеможливлює повноцінний розгляд та захист прав Людини від порушень її основоположних прав і свобод, здійснених безпосередньо позивачем та через посередництво, що впливає на права сторони, в тому числі і щодо оскарження прийнятих рішень (відповідно до ч.3 ст.389 ЦПК), оскільки мені не за чутками, а на власному досвіді відомо, як здатен вводити суд в оману цей «позивач» та як дуже часто корумпований суд стає на сторону монополіста, навіть коли  робить вигляд, що задовольняє вимоги людини проти монополіста, - то робить все, щоб права людини не були відновлені і захищені, і щоб монополіст не поніс жодного покарання та знову міг втручатися в життя і у власність людини, сподіваючись, скрити свою злочинну діяльність, через таки суди!

    - справа становить значний суспільний інтерес, оскільки в такий же спосіб ТОВ РГК_ безоплатно використовує на  шкоду людині  комунальну власність на  всіх територіях, обкрадаючи всіх  жителів Самостійної української Держави України, а зокрема АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ та ТОВ ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ незаконним способом  заволоділо Чернівецьким газовим господарством і мережами, а разом з Чернівецьким газовим господарством викрало персональні дані громадян, - і безоплатно використовує майно громади  для отримання неправомірної вигоди і для акцепту відносин  через примушування, без надання умов договорів  для  отримання неправомірної вигоди через залякування всіх жителів міста та Чернівецької області, і така ж схема пограбунку запущена ТОВ РГК через всі викрадені облгази та створені  ними «дочірні підприємства» - газ збути,  по всій території України;

    - статтями 3,8,22,55,59 Конституції встановлено основний обов’язок суду, як державного органу, забезпечити звернення до суду та належний повноцінний захист прав і свобод Людини з повноцінною реалізацією її права на судовий захист і вільний вибір захисника. Значну зацікавленість, а також свою допомогу у підготовці до захисту  і співучасті заявляють вже окремі фахівці у галузі права та правозахистні організації по інших областях України, - тому справа має виняткове значення не лише для учасника справи, а є суспільно значимою і викликає суспільний інтерес вже не лише у Чернівецькій області, що є підставою для забезпечення справи в режимі онлайн-трансляції.

        Особливості апеляційного перегляду справ, що розглядаються в порядку спрощеного провадження. Відповідно до ст. 369 ч.1 ЦПК, «апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного  позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції БЕЗ  повідомлення учасників справи». Що також призведе до ОБМЕЖЕННЯ і ПОРУШЕННЯ прав Людини, які заборонені Конституцією.

Проблемні питання спрощеного провадження:

     Критерії віднесення справи до категорії малозначних є доволі суб’єктивними, що може бути  використано недоброчесними суддями на шкоду людині, або при небажанні здійснювати повноцінний розгляд.

      Не зазначено, в яких випадках суд може перейти від спрощеного провадження до загального позовного провадження (окрім подання зустрічного позову та збільшення позовних вимог, розмір яких перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму, отже знов обмежено права людини, громадянина, споживача, для якого значимою може бути сума в 10 прожиткових мінімумів, а для когось і в 2, а 500 прожиткових мінімумів – для корпорацій – монополістів це сума зовсім не значна, оскільки ними придумано безліч схем по викраденню коштів у тих же споживачів для забезпечення підприємницької діяльності корпорації, - це за день обікрасти споживачів іншого підприємства (як робить РГК- АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ - ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ )…

      Якщо справа вбачає розгляд порушення основоположних прав Людини і Громадянина, чи може така справа визнаватися судом малозначною, якщо захист прав і свобод Людини є основним обов’язком Держави (а отже і посадових осіб судового органу державної влади) ст.ст..3,6,19,22,24,64,68,124,129 КУ ?

    Таким чином, судова практика не містить прозорі, зрозумілі критерії для віднесення тієї чи іншої категорії справ до малозначних, не містить правових критеріїв для виконання судом свого ОСНОВНОГО обов’язку – ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ і  розгляду її порушених прав, як передбачено в ст.3,8,19,22,64,68 КУ, - і відповідно немає підстав для розгляду  справ про захист прав людини у порядку спрощеного провадження.

  Далі по суті справи:

Позовна заява та апеляційна скарга подана до представника держави - суду, як органу державної влади, на території Самостійної української держави України про стягнення нібито заборгованості з нібито фізичної особи – за нібито надані послуги з розподілу природного, але окрім доказу відсутності договора, - жодних доказів не містить.

На підставі наявних доказів суд може лише закрити провадження з констатацією факту того, що позивач наявними у справі доказами довів відсутність договірних відносин з відповідачем (або не довів їх наявність), а також не зміг довести не лише отримання газу відповідачем, а й наявність такого ресурсу у позивача для його постачання споживачу.

    Прошу врахувати, що заперечуючи проти позову, та вносячи для суду ясність у вигляді відзиву,  Людина не захищається (бо не є винною), а створює умови для якісної роботи суду- допомагає встановити  повну відсутність правовідносин (що вказує на відсутність спору, оскільки позовна заява є лише спробою через введення суду в оману, легалізувати злочинні дії з викрадення персональних даних Людини разом з комунальною власністю, що належить громадянам на підставі Декларації про державний суверенітет та ст.13,142,143 Конституції України).   Необхідність з’ясування закону, який  регулює лише вже встановлені (існуючі) відносини Людини (як учасника цивільних відносин), які виникають виключно у випадку, коли Людина звертається до когось задля укладення якихось угод, відносин.

  Таким чином, скориставшись своїм правом подати письмовий відзив, також повідомляю, що позивач, який викрав персональні дані та відмовляючи в отриманні договору, будь-якої інформації про послуги та надавача послуг,- мої  запити залишилися без відповіді, намагається акцептувати відносини шляхом примушування, залякування, вимагання, і навіть вимагателі наважилися здійснити примушення до відносин з крадіями шляхом введення в оману суду. 

   Шляхом надання відзиву на апеляційну скаргу, я хочу надати змогу суддям попередньо і всебічно зорієнтуватися в характері спору, який буде предметом судового розгляду. І на підставі наданого відзиву, я хочу, щоб суд пересвідчився в фактично злочинній діяльності позивача, у відсутності будь-яких відносин між сторонами, у безпідставності та необгрунтованості позову та висунутих у ньому вимог, засвідчивши відсутність між сторонами відносин у рішенні суду та виконавши свій основний обов’язок і захистивши мої порушені  права Людини у відповідності до ст.3 Конституції України.

   

   Стаття 37 Закону України «Про ринок природного газу» визначає, що  оператор  газоросподільної системи  відповідає  за  надійну і безпечну  експлуатацію, підтримання у належному стані  та розвиток  (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи,  якою він користується на законних підставах.

Стаття 13 Конституції України (КУ)  Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині  і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Отже газ – будучи природним ресурсом, який видобувається в Україні (в тому числі значна його частка на території саме Чернівецької області) є власністю Українського народу. Від імені народу в його інтересах може діяти лише Держава.

Жодних «операторів ГТС та ГРМ ні серед власників газу, ні серед осіб уповноважених основним законом діяти від імені та в інтересах власника – нема.

 Тобто звертаючись до суду про стягнення з власника оплати за газ - його власність, оператор має надати доказ того, що той «газ» у нього був і де він його взяв та по якій ціні, інакше це можна розцінювати, як спробу зробити з  Людини - скупщіка краденого газу і реалізувати це через суд, бо їх особистий фізичний вплив не подіяв.

      То що таке АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ? Яким газом, якими мережами, і на підставі чого володіє позивач? Де докази?

     Де докази замовлення споживачем послуги саме у них? Де передбачений їх Кодексом письмовий договір? Де акти розмежування, з яких суд може встановити приєднання мереж споживача до мереж власності (законного користування) оператора? Де докази на власність або законне  користування мережами? Де докази наявності газу у позивача та законності відбору газу позивачем (оператором)? Де акти розмежування балансової належності ? Де кількість і вартість отриманого позивачем та переданого «споживачу» газу? Хто здійснює несанкціонований відбір газу: оператор краде у громади-власника, чи громадянин-власник газ у оператора, який не має спільної точки приєднання балансової належності з громадянином (може позивачі мені газ для «споживання» у відрах приносили?) Суд першої інстанції не знайшов відповіді на вище згадані питання, тому і повернув безпідставний позов!

   Оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) – суб’єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;

Оператор газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) – суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників)… - Серед переліку операторів нема продавців газу, то на якій підставі недолуге в своїй позовній заяві намагається стягнути з Людини плату за газ?

Розподіл природного газу – господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов’язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але не включає постачання природного газу (п.35), по перше - (основний код діяльності АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ 35.22 Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи), це доказ того, що до розподілу природного газу вони нічого не мають, по друге, слова: фізична доставка споживачам та постачання це слова синоніми, для того щоб людей вводити в оману, а насправді, нічого із перелічених послуг не надається, окрім вимагання грошей, шляхом залякування і пошкодження газових мереж громадян, власників!)

     Чи надано до позовної заяви всі передбачені ліцензії на здійснення законної діяльності?

     Газорозподільне підприємство  - суб'єкт господарювання, що  на підставі ліцензії  здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами безпосередньо споживачам до межи балансової належності, у власності чи в користуванні якого перебувають газорозподільні системи та інші виробничі об'єкти та який здійснює щодо них функції з оперативно-технологічного управління.

   Чи надано до позовної заяви докази у вигляді акту розмежування балансової належності та докази про перебування відповідних мереж «у власності або законному користуванні» позивача?

    Дія цього Кодексу поширюється на операторів  газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі  побутових споживачів), об’єкти яких підключені до газорозподільних систем оператора, та на їх постачальників.

    Договір  на приєднання до газорозподільної системи/договір на приєднання (а не заява про приєднання) –  письмова ! угода між оператором газорозподільної системи та замовником послуги! (де доказ замовлення послуги у цього, а не іншого?)  з приєднання, яка укладається відповідно до вимог розділу V та за формою, наведеною в цьому Кодексі, визначає їх правовідносини під час виконання  приєднання об’єкта замовника  до газорозподільної системи, яка на законних підставах перебуває у власності чи користуванні оператора газорозподільної системи.

Несанкціонований відбір природного газу – відбір (споживання) природного газу з газорозподільної системи з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема цього Кодексу…

«Оператор ГРМ для забезпечення власної господарської діяльності (в тому числі для фізичного балансування ГРМ, власних виробничо-технічних потреб та для покриття фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ) закуповує природний газ у власника природного газу»…)

То можливо це за народний газ, викрадений у громади і  використаний для його власних потреб, воно хоче зтягнути кошти з власника газу через суд?

Відповідно до Статті 19 КУ Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

   Органи державної влади,  органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

   Отже саме Людина не може бути ні до чого примушена, органи влади діють у межах, дозволених Конституцією і Законами, а от юридичні особи приватного права діють в межах, дозволених і передбачених Конституцією, законами, підзаконними та нормативними актами, інструкціями та статутами, і не мають жодних прав і повноважень, не передбачених їм у відповідності до всіх нормативних актів.

   Зокрема ні до чого не можуть примушувати Людину ні органи, ні посадові особи, ні тим більше приватні монополісти.

            {Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009}

   Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов’язків є договори та інші правочини.

    Згідно з положеннями статті 626 ЦКУ Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.   Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.. 629 ЦКУ).  Договір набирає чинності з моменту його укладення (ст.. 630 ЦКУ).

    Відповідно до положень статті 638 ЦКУ Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.  Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 640 ЦКУ).

У відповідності до норм ГКУ та власне Кодексу (що по суті є правилами), Договір на приєднання до газорозподільної системи/договір на приєднання – це письмова угода між оператором газорозподільної системи та замовником послуги. Де доказ направлення пропозиції та відповідь про прийняття?

Присвоєння людині ЕІС-коду в системі ГРМ – «персонального коду ідентифікації Споживача» — є неприпустимим порушенням вироку Міжнародного Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями, яким у 1946 році визнано присвоєння людині персонального номера злочином проти людства, що не має терміну давності. Забороняю присвоювати мені ЕІС-код, будь-які інші особисті номери/коди, вважаю розбудову системи на основі персональних номерів злочином проти держави, проти народу. Постанова Верховної ради України №3248-VI від 19 квітня 2011 року нагадує про чинність вироку Нюрнберзького трибуналу і закликає пам’ятати про мільйони співвітчизників, які віддали своє життя за незалежність Батьківщини, нашу свободу, свободу наших дітей.

  Згідно з Цивільним кодексом України Людина «набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм  ім’ям (ст.28, якщо  інше не  випливає  з  закону,  скажімо  з  – ч.1 ст.36 ЗУ Про державну  мову  України  - державна  мова  в іменах ) ;

« Ім’я складається із власного імені  Людини  та по батькові  та   прізвища -  параграф 38  ПРАВИЛ  українського  правопису », а не з числа та штрихів;

Ім’я Людини, як і її здоров’я, і життя, честь і гідність, є особистим немайновим благом» (ст.201 ЦК  України ; Право на «ім’я» (ст.294 ЦК України ) ;

На використання імені « у всіх сферах своєї діяльності» (ст.296 ЦК України ), як і право на «свободу» (ст.288 ЦК України ); «повагу до гідності та честі» (ст.297 ЦК України ); «особисту недоторканість» (ст.289 ЦК України ) - є немайновими правами, які належать кожній Людині від народження і від яких Людина «не може відмовитися, а також не може бути позбавлена цих прав», і якими Людина «володіє довічно» (ст.269 ЦК України ) .

Отже, присвоєння Людині особистого номера засуджено на міжнародному і державному рівнях.

Згідно з висновками наукових експертиз, проведених з 1997 до 2010 року в різних країнах світу, зокрема в Україні, штрих кодовий варіант запису цифрового ідентифікатора (використовується при автоматизованій обробці персональних даних) містить символіку, яка ображає релігійні почуття християнина.

Суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача та докази у вигляді ліцензії на розподіл природного газу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 29.06.2017 року № 856 із змінами внесеними Постановою НКРЕКП від 18.06.2019 року №1093, так як з вказаної вище постанови вбачається, що Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» (далі - АТ «Чернівцігаз») надає послугу з розподілу природного газу в межах території Чернівецької області де знаходиться газорозподільна система, що перебуваєу власності, господарському віданні, користуванні чиексплуатації  АТ «Чернівцігаз», проте представник позивача не надав суду жодного доказу, що у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Чернівцігаз» в межах села Вартиківці Дністровського ( колишнього Кельменецького) району Чернівецької області перебуває газорозподільна система, володіючи якою позивач надавав послуги з постачання природного газу відповідачу  а також, що відповідач підключений до даної (належної позивачу на законних підставах) газорозподільної системи.

 До вищенаведеного хочу додати, що 07.04.2014 року, рішенням емітента  «ПАТ Чернівцігаз» були ліквідовані відокремлені підрозділи, одне із переліку  ліквідованих «Кельменецьке управління з газопостачання та газифікації» (копія додається).

   Голослівне твердження  позивача, про «розподіл природного газу» - це слова, що не мають жодного підтвердження, як і твердження про «постачання природного газу» саме цією шарашкіною конторою (а точніше прокладкою для заплутування слідів злочину - АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ – підприємство – монополіст, що викрало стратегічне підприємство громади – комунальне обласне державне підприємство по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз» разом з персональними даними громадян-жителів, що знаходилися у комунальному стратегічному підприємстві громади на території).

     Відповідно до Рішення Конституційного Суду України: «Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручання в її особисте та сімейне життя. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим  до  виконання  на  території  України,  остаточним   і  не  може  бути оскаржене» (м.Київ, 20.01.2012, № 2-рп/2012, справа № 1-9/2012).

 Позивач, посилаючись на постанови НКРЕКП, орган який визнаний не конституційним, діє всупереч Конституції для встановлення в злочинний спосіб монополії у сфері газопостачання.

1 -  НКРЕКП  є  самоправно-утвореним  органом, створеним президентом без повноважень у антиконституційний спосіб, про що в тому числі зазначив і Конституційний суд, - що є поваленням конституційного ладу  і  підпадає під кваліфікацію  ст.109, 190 та 356 Кримінального  кодексу.  Цей орган та його діяльність , має бути предметом зацікавленості СБУ і жодні його рішення чи постанови не можуть створювати будь-яких обов’язків для Людини і Громадянина всупереч статей: 3, 22, 64, 68, 92 Конституції України.

 2.  -  НКРЕКП, будучи неконституційно утвореним,   представляє інтереси транснаціональної   юрисдикції,   що   має  наміри знищення  (геноцид та апартеїд) українського народу!
3.  -  відповідно до ст.92 Конституції України (КУ)  виключно законами визначаються права Людини і Громадянина, але разом з тим ст.22 КУ зазначає, що не допускаєтся звуження і порушення прав і свобод навіть законами.  Приймати закони - це компетенція законодавчого органу Верховної Ради України, а  неконституційного утворення НКРЕКП (але враховуючи те, що «законотворці у раді не проходили перевірку на психічну і розумову дієздатність, а «дипломи» зараз продаються, як папір в магазині, і купити їх може навіть особа з психіатричним діагнозом, свідками чого нещодавно вчергове стала вся Україна, я все ж наголошу суду, ще раз на ст.21 та 22 Конституції України – Права Людини не є вичерпними і не допускається звуження та порушення прав навіть законами.

4. НКРЕКП не уповноважене посвідчувати договори і договорняки АТ ЧЕРНІВЦІГАЗу з замовниками послуг.

5. У жодній із своїх постанов НКРЕКП таки не зазначено, що Людина у статусі Громадянин з власними персональними даними зобов’язана сплачувати кошти за природний газ АТ ЧЕРНІВЦІГАЗу (а перед цим віддати йому ж свою власність - природні ресурси, газотранспортні мережі, комунальне газове господарство, свої персональні дані)… Тому самовпевнені монополісти лиш брешуть та залякують у сподіванні на правову неосвідченість тих громадян, чиї персональні дані вони викрали разом з територіальним газовим господарством.

   

    Саме тому суд не може брати до уваги їх голослівні твердження про «постачання» ними природного газу, що є власністю народу за ст.13 Конституції України – (отже Я є співвласником того газу, як і газового господарства на території, як і газових  мереж по яким нібито позивач транспортував «природний газ» відповідачу), а щодо наявності у нього газу, законності оволодіння тим газом, мережами, персональними даними, підставами постачання газу «споживачу», користування газом «споживача», кількості користування, кількості користувачів...,- АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ зобов’язаний був подати до суду ДОКАЗИ.

У відповідності до ЦПКУ  позивач має довести всі обставини, на які посилається в позові, але натомість не надає жодного доказу. Договірні відносини у відповідності до ЦКУ, ГКУ та ЗУ Про захист прав споживачів, укладаються за участю двох сторін і будь-яке ознайомлення особи з документом має бути підтверджено підписом особи (ВСУ у справі №6-16цс15), а після якоїсь публікації, набору букв у вигляді типового договору, ні у одного з жителів Чернівецької області не виникло жодних обов’язків перед позивачем (крадієм власності громади  АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ, ні перед офшорною корпорацією ТОВ РГК, яка не має жодного відношення до газу, окрім захоплення всіх обл.газів та викрадення і монополізацію територіального аварійного телефона газової служби громади – 104.

     Хочу наголосити, що до   дати  13.07.1996 року - вступу в законну дію Конституції України  державною власністю  було:

1) за Декларацією про державний суверенітет України №55, яка прийнята 16 липня 1990 року   та вступила в законну силу 31.07.90  року, і яка стала  основою для нової Конституції,  розділом   VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ   було  встановлено,  що  народ  України  має  виключне  право  на володіння, користування і розпорядження національним багатством України: землею, її надрами, повітряним  простором, водними  та іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах території Української РСР,  природними ресурсами   її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, всім  економічним  і науково-технічним  потенціалом, що створений на території України і, що національне багатство УРСР є  матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

  2)  за ст.10 та 11 глави 2 "Економічна система" Конституції   УРСР  основу економічної  системи України становила соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної), спільне надбання всього народу.

  У власності державній були: земля, її надра, води, ліси, основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

   З  28.10.90 року вступили в законну силу норми пункту 9  ЗАКОНУ  Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР  №404  від 24 жовтня 1990 року, якими   було припинено  дію глави 2 "Економічна система" Конституції УРСР  до прийняття  нової Конституції ".

   За нормами ст.170 розділу  X.  Дія Конституції і порядок її зміни Конституції УРСР  «закони та інші акти державних органів України  повинні видаватись   на  основі і відповідно до цієї Конституції». І так як норми ст.10 та 11  глави 2 "Економічна система" Конституції УРСР  про державну (загальнонародну) власність  національне багатство України   з дати  28.10.1990 року  було зупинено,  норми ст.34 та 35  Закон України “Про власність“ від  7 лютого 1991 року  N 697  не могли вступити в дію з дати 24.04.91 року про:

-  загальнодержавна  (республіканська) власність, що складалось із: землі  майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну  основу суверенітету України  і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

- об'єкти права комунальної власності, якого є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад??? і утворюваних ними органів???; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

    Таким чином відповідно до попереднього   законодавства УРСР до 13.07.1996 року  власником    національного багатства   державної   (загальнонародної) власності була  держава  Українська РСР на:

-  національне багатство України, що обліковувалось  у регіональних відділеннях та представництвах Фонду державного майна  України, основними завданнями, якого є захист майнових прав України на її території та діяльність якого підпорядкована та підзвітна   Верховній раді України,  датою 13.07.1996 року  за  п.2 та 4  за Постановою  Верховної ради України  “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України  м. Київ” від 7 липня 1992 року N 2558;

-  підприємства  (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури є комунальною власністю, суб'єктами права   власності на яке були  адміністративно-територіальні одиниці в особі сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів.

Отже з дати   13.07.1996 року  вступила в законну силу нового   засновницького   договору  (статуту) держави Україна   -  Конституція України, введена в дію законом,  за якою відображено норми Декларації про те, що  Український народ є власником національного багатства України, і   що    національне багатство   УРСР   за нормами ст.10 та 11 глави 2 "Економічна система" Конституції   УРСР та  розділом  VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ   Декларації  про  державний  суверенітет України,  з дати вступу в законну силу  ст. 13, ст. 14 та 142 і 143  Конституції України,   є національним  багатством  України, об’єктом  права  власності  Українського народу та є  під особливою охороною держави Україна за  нормами статей:

-14.   право власності на землю,  основне   національне   багатство  набувається та  реалізується  державою виключно відповідно до закону;

-13. земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони   є об'єктами права власності Українського народу;

-142.  матеріальною    і фінансовою   основою   місцевого самоврядування  є: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад;

-143.  територіальні громади  безпосередньо   або через утворені  ними  органи місцевого самоврядування  управляють майном, що є в комунальній власності (комунальними підприємствами, організаціями, установами… ).

З    набрання чинності Конституцією України   13.07.1996 року    власником   національного багатства України стали громадяни України всіх національностей,  Український  народ,  що обліковувалось:

-  частина   національного багатства   України   розташованого   на своїй   території   адміністративно – територіальної  одиниці   села, селища,  міста, району  в  місті  з районним  поділом, що є  матеріальною і фінансовою основою  місцевого самоврядування, комунальна  власність (комунальні  підприємства, організації і установи), що обліковується у  територіальній  громаді  (жителів за ст.1 ЗУ ”Про місцеве самоврядування”) зі статусом власника  за нормами  ст.13, 14 та 142 та 143  Конституції України датою 13.07.1996 року;

-  все  національне  багатство   Унітарної   республіки  (лат. - спільної  справи громади) України, що обліковувалось у  територіальних громадах - власниках   частини  національного  багатства України села, селища, міста, району в місті з районним поділом у Фонді державного майна України, основними завданнями, якого є захист майнових прав України на її території та діяльність якого підпорядкована та підзвітна   Верховній раді України  датою 13.07.1996 року  за  п.2 та 4  за Постановою  Верховної ради України  “ Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України  м. Київ” від 7 липня 1992 року N 2558 датою 13.07.1996 року.

Отже з 13.07.1996 р.   За  засновницьким   договором   (статутом    держави)   Конституцією  України  за   її  статтями  142 та 143   територіальна  громада   міста,  села, селища та територіальні громади району і області (ст.133КУ), виникали   правоздатними   юридичними особами  публічного  права  власності  за  ст. 23, ст. 25, ст. 29 ст. 86   ЦК УРСР  та  ч.2 ст.3 ЗУ “Про власність” і як власник матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування частини  державного національного багатства розташованого на її   адміністративно - територіальній  одиниці   для   чого треба було на 13.07.1996 року   національне багатство, що мало обліковуватись:

- у регіональному відділенні Фонду державного майна;

-у адміністративно - територіальних одиницях  в  Ради Народних депутатів міста, як комунальна власність: підприємства (об'єднання),  організації,  установи,  об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури;  повинно було оформлене   у  власність первинного   суб’єкту держави - територіальної громади (жителів) міста, та територіальних громад області Унітарної республіки України з публічним (відкритим, загальнодоступним)  балансом її  власності  за нормами ст.13, 14 та 142 Конституції України   та  публічний (відкритий, загальнодоступний) перелік публічних власників національного багатства громадян України   жителів територіальної громади міста та територіальних громад області  за ст.13 та 142 Конституції України.

Отже, варто  нагадати, що згідно з положеннями Конституції  (Основного закону) в Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Від імені  та в інтересах  Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а не прокладки АТ ЧЕРНІВІГАЗа..

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу, власність не повинна використовуватися на шкоду людині, а держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності!

  І щоб АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ міг вважатися «суб’єктом права власності «на газ» та мав право на судовий захист, він зобов’язаний надати суду доказ, що він має (мав) таку власність і можливість передати її «споживачу», що довів суд першої інстанції.

Згідно до положень статті 41. Конституції «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності».

Частиною першою статті 142. Конституції України визначено, що «Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад».

Із змісту наведених статей випливає, що на конституційному рівні принципово відокремлено комунальну власність від іншої власності. Комунальна власність входить до складу власності громади на території, є самостійним об'єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи від імені та в інтересах громади.

  Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

ПРАВА СПОЖИВАЧІВ ТА ЇХ ЗАХИСТ:

Відповідно до статті 4. споживачі під час укладення  договорів  щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця);

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством.

 

Згідно положенням статті 5. ЗУ  держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання,  достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. Захист прав споживачів здійснюють … також суди.

    Стаття перша розтлумачує терміни: 

7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ);

14) нечесна підприємницька практика  - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції;

17)  послуга - діяльність виконавця  з надання  (передачі) споживачеві певного  визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється  за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

18)  продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари.

   Відповідно до статті 19. Нечесна підприємницька практика ЗАБОРОНЕНА! Вона включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

2. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом  надання йому неправдивої чи неповної інформації або  ненадання інформації  про:

1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;

3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;

5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;

8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв’язку з покупкою та/або використанням продукції;

10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

  Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об’єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

3. Забороняються як такі, що вводять в оману:

1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною.

6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;

7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

14) поширення недостовірної інформації про стан ринку або можливість придбати продукцію з метою спонукати споживача придбати продукцію на менш вигідних для нього умовах;

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

4. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:

1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції;

2) вживання образливих або загрозливих висловів;

3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;

4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав  укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;

5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

5. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:

1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

6. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Стаття 21. Порушення прав споживачів

1. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів  права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином  порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується  свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця,  виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами  та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов  договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації  про відповідну продукцію;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Стаття 23. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

1. У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за:

12) обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, - у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 17. Права споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування

2. Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг.

Ще хочу звернути увагу суду на те, що навіть якщо б ця приватна шайка і надавла послугу користувачам – власникам, то згідно до статті 15. Вище згаданого закону, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити:

1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

3) дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об’єм тощо), умови використання!

Відповіді на ці питання це шахрайське акціонерне товариство не надає!

Відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

З цих підстав уповноваженим представником громадської організації ОПГ «БАГНЕТ НАЦІЇ» до Верховної Ради було сформовано і направлено запит про публічну інформацію, відповідно до пунктом 3 частини другої статті 92. Конституції України (Документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України встановлюються, зокрема: одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів. Та просили надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або не прийняття) Верховною  Радою  України  Закону України  «Про  одиниці  ваги, міри  і часу», який відповідає змісту чинної Конституції України! Апарат Верховної Ради повідомило, що в розділі «Законотворчість» Законопроекти з власною назвою: «Одиниці ваги, міри і часу», та  «Порядок  встановлення  державних стандартів»  не   вносилися,  а   згідно   з   розділом  «Законодавство України»  відповідні закони України парламентом не приймались (копія додається).

Тоді не зрозуміло зовсім, в яких вимірах рахують об’єм спожитого газу, в яких одиницях виміряють розподіл та доставку, якщо не існує державних стандартів?
   

 Про злочинну діяльність «АТів та ГАЗЗБУТів говорить вся Україна, при цьому майже  ніхто не розуміє, де вони взялися, на підставі чого діють та що насправді роблять… Але через те, що працівники цих приватних компаній занадто агресивно примушують громадян сплачувати гроші на приватні рахунки шляхом залякування, вчинення диверсій та лізуть у власність громадян, постраждалим від свавілля Чернівчанам, довелося викупити реєстраційні документи на АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ та ТОВ ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ, відомості якої підтверджують злочин проти Українського народу! (копія якої додається).

    Стаття 37 Закону України «Про ринок природного газу» визначає, що  оператор газоросподільної системи  відповідає  за  надійну і беспечну  експлуатацію, підтримання у належному стані  та розвиток  (включаючи нове будівництво та реконструкцію)  газорозподільної системи,  якою він користується на  законних  підставах.

   Згідно з визначенням термінів, які наведено в пункті 4 глави 1 «Визначення основних термінів та понять» розділу І Кодексу газорозподіьних систем, оператор газорозподільної системи – суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність  з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або законному користуванні, відповідно до законодавства,  здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;  власник – це юридична особа, або фізична особа, або фізична особа – підприємець, яка  на законних підставах володіє та користується  об'єктом, зокрема газовими мережами або об'єктом газорозподільної системи (в тому числі і газом).

Виконавець послуг розподілу природного газу  повинен бути власником або мати в законному користуванні систему газопостачання – газотранспортні мережі.  На підставі вищезазначеного АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ взагалі не може бути виконавцем послуг розподілу природного  газу  за вказаною ним адресою,  оскільки не має у власності або законному користуванні територіальних мереж міста Чернівці та Чернівецької області, а не те що внутрішньо будинкових газових мереж. 

    Укладаючи договори розподілу природного газу зі споживачами, сторони мали не лише ознайомитися та узгодити всі умови договору, а й визначити межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності, шляхом підписання відповідних додатків до них, а в тому числі актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (натомість існують докази, надані позивачем, що в типовому договорі не враховано навіть наявність іншої сторони, і взагалі відсутні докази пропозиції приєднання саме мене, як вказаного «відповідача», крім того докази, надані мною свідчать про те, що мої спроби дізнатися, хто такий «новий» надавач послуг і які договірні умови, та на якій підставі він пропонує, залишалися без належної відповіді (копії додаються).  Отже якесь підприємство викрало персональні дані людини та створило собі прокладку, якій незаконно передало персональні дані. Та прокладка персональні дані використало для залякування та подання в суд, а не для надсилання пропозицій укладення договору, а заключило договір само з собою і не має до мене, ні до як Людини, ні як до споживача, жодного відношення. А от, як громадянину, у якого викрав власність і користує її для власного збагачення, винен дуже багато.

Відповідно до ЗУ «Про ЖКП»  Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

   Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

    Таким чином суб'єкт господарювання   набуває статусу виконавця виключно у момент укладення договору у визначеній законом формі.

Оскільки між мною та АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ не існує  жодних правовідносин у розумінні надавач та споживач послуг, то у зв’язку з цим не виникає  підстав, з яких у порядку ст.11 ЦК України  виникали б взаємні права і обов’язки. Наразі є лише відносини у статусі Людини, громадянина, як власника викрадених позивачем, Чернівецького газового господарства і з ним персональних даних людини, які використовуються монополістом для отримання неправомірної вигоди, і монополіст вже обнаглів настільки, що бездоказово займається вимаганням в судовому порядку.

Отже персональні дані викрадені. «Споживач за отриманням послуги до даної прокладки АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ не звертався. Використання персональних даних, їх оцифровування і внесення в електронні реєстри не надавав.  Законодавством України передбачено чіткий порядок надання послуг  постачання  природного газу за договором. У відповідності до ЦКУ, ГКУ,  ЗУ Про захист прав споживачів, ЗУ Про ЖКП, Кодексу ГРМ та іншого законодавства  договір не укладався.

     До матеріалів справи, не надано доказів права власності або законного користування позивача мережами на території (користування на законних підставах ЗУ Про ринок природного газу ст.37, що пролонговано в Кодексі ГРМ, ГРС та правилах газопостачання); не надано доказів звернення відповідача за отриманням послуги від позивача (що свідчило б про законне отримання позивачем персональних даних відповідача); не надано доказів звернення і отримання «пропозиції» відповідача про укладення договору (з указанням джерела отримання та доказами законності отримання персональних даних); не надано жодної  технічної документації, на підставі якої позивач довів би існування у його власності або законному користуванні мереж, газу, іншого майна, що могло б підтвердити право на надання послуг; не надано переліку складових наданих послуг і доказів їх отримання відповідачем саме від позивача, а не від іншого обслуговуючого підприємства (що могло б стати підставою для нарахування їх вартості);  не надано Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності відносно систем газопостачання, що є важливим доказом права на надання послуги і отримання за неї оплати, оскільки межа балансової належності визначається за ознаками права власності на газові мережі.

  Відсутнє в матеріалах справи  технічне обґрунтування  позивачем складання схеми газопостачання, що мала бути відображена в акті.

  Висновки.

  – Газ – це небезпека, це висока відповідальність. Газові мережі мають бути у належному технічному стані і не нести небезпеку для споживачів  як в плані технічному, так і в сфері інформації. Для забезпечення безпеки газопостачання Оператор ГРМ здійснює «в межах та у спосіб визначений Конституцією та чинним законодавством» всі дії, починаючи від отримання заяви про послугу і згоду (зберігання, обробки, розповсюдження) персональних даних споживача до надання послуг з  технічного  обслуговування систем газопостачання  та нарахування і отримання оплати за якісно і законно надані послуги.

     Оператор ГРМ зобов`язаний виконати заходи, передбачені Конституцією України, Чинним законодавством, Кодексами, правилами, постановами, наказами, інструкціями, що і означає - діяти «в межах», в тому числі Укладати «договір» у відповідності  до ЦКУ, ГКУ та ЗУ Про захист прав споживачів. Лиш при виконанні вимог закону, доведення до відома пропозиції (оферти) та доказу акцепту тієї оферти іншою стороною, виникають відносини і відповідальність обох сторін за Договором, який, як зазначається в чинному законодавстві, є невід`ємною частиною договору розподілу природного газу.

 

   Спираючись на визначення Закону України «Про підприємства в Україні, комунальне підприємство  – це підприємство, яке засноване на власності відповідної територіальної громади (ст.2). Підприємство створюється згідно з рішенням власника майна (територіальною громадою) чи уповноваженого ним органу (ст.5). Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (ст.6).

         Згідно положень Цивільного кодексу України юридичною особою є організація,  створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

         Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст.80).

         Юридичні особи створюються шляхом об’єднання осіб та (або) майна і, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, а також може створюватися та діяти на підставі модельного статуту.

         Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст..81).

         Відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування (розпорядчим актом якого може бути створено комунальне підприємство) – виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси  територіальної громади і приймати від її імені рішення. Право комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно  користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст.1).

         Територіальна громада є невід’ємною складовою системи місцевого самоврядування в Україні (ст.5), а також первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень (ст.6).

         Як зазначалося раніше, ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст.10).

         Міський, сільський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади (ст.12).

         Враховуючи положення статті 16., данного закону, треба зазначити, що органи місцевого самоврядування є ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ (публічного права) і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

         Відповідно до статті 42., сільський, селищний, міський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету.

         Відповідно до статті 45., сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області (адміністративно-територіальної одиниці) на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

 Територіальні громади (юридичні особи публічного права) сіл,селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

         Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

         Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

         Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

   Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

  Відповідно до статті 2., Бюджетного кодексу України (ВР № 2456-VI від 08.07.2010) бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

         Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад (юридичних осіб публічного права) сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

         Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

         Єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

         Відповідно до статті 5., цього документу, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет  Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

         Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України (документ № 215-2015-п від 15.04.2015) Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

         Згідно пункту 4 цього Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку,  здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків, здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства, проводить відповідні розрахунки між державним та місцевими бюджетами, між місцевими бюджетами, а також між учасниками бюджетного процесу та суб’єктами господарювання, здійснює відкриття, закриття та обслуговування рахунків у системі електронного адміністрування податків, управляє наявними фінансовими ресурсами, що консолідуються на єдиному казначейському рахунку, веде бухгалтерський облік операцій з виконання державного та місцевих бюджетів та таке інше.

         Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

         Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках.

         Повертаючись до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” в статті 61., зазначено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

         Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

         Відповідно до статті 64., цього закону, видатки місцевих бюджетів здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад (юридичних осіб), їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.

         Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

     Хочу наголосити, що із офіційної відповіді Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області, наданої на запит на отримання публічної інформації уповноваженому представнику громадської організації ГО ОПГ «Багнет Нації», стало відомо, що «Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області розглянуло запит  від 26.12.2020 № 1/20 про надання публічної інформації за Законом України «Про доступ до публічної інформації» і повідомило, що станом на 26.12.2020р. в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів юридичні особи публічного права Територіальна громада міста Чернівці, об’єднані Територіальні громади Чернівецької області  не зареєстровані,  і відповідно в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Чернівецькій області та районних управліннях Державної казначейської служби України міста Чернівці не обслуговуються» (додано в додатках).

    Відповідно до статті 143. Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

   Отже, враховуючи всі вищезазначені положення чинного українського законодавства та беручи до уваги надану доказову базу в „Додатку до заяви”, можна дійти висновку, що орган з назвою АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ, створено із порушенням чинного законодавства. Адже, після вступу в дію чинної Конституції України (у 1996 році) та ухвалення Верховною Радою України закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у 1997 році), де-факто і де-юре в Чернівецькій області не було створено жодного легітимного утворюючого органу, яким мали б бути територіальні громади (юридичні особи публічного права) міста і ,районів у місті, зі своїми відкритими кадастрами і реєстрами землі, комунальної власності та інших ресурсних багатств, а також відкритими реєстрами співвласників землі, облікованого комунального майна та інших ресурсних багатств, відповідних територіальних громад. Враховуючи наявні обставини (не існування законного утворюючого органу, власника – територіальної громади, юридичної особи публічного права), створення, існування і діяльність будь-яких «представницьких» і «виконавчих» органів та створених ними «комунальних підприємств» є таким, що суперечить нормам чинного українського законодавства та підпадає, як мінімум, з боку «Стягувача» під дію статті 353. Кримінального кодексу України (привласнення повноважень), а з мого боку, за умов фінансування нелегітимного (незаконного) органу, під дію статті 27., цього ж кодексу (види співучасників злочину).   Із вищезазначеного випливає висновок, що оплата за послуги газопостачання, газорозподілу та за вартість природного газу не потрапляє на рахунки відповідних територіальних громад, утворених відповідно до вимог Конституції України, із-за відсутності таких, та потрапляє на транзитні, приватні, офшорні  рахунки.

   Копію листа ТОВ «ЧернівцігазЗбут», який АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ надав як доказ, не можливо брати до уваги, бо фінансовий документ, повинен бути наділений загальними формальними ознаками документів, такими як реквізити, встановлена форма, зміст. Докумет повинен мати вказівку на юридичний факт. ТОВ ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ це не фінансова установа, а установа утворена АТ ЧЕРНІВЦІГАЗом.

   Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 N 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки» (зі змінами), прийнятої відповідно до статті 19-1 Закону, визначено єдиним уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті відповідно до цієї постанови, публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

    Тобто,  позивач  мав  надати  виписку  з  поточного  рахунку  із  спеціальним режимом використання у ПАТ «Державний ощадний банк України».
  

        Все це негативно впливає на економічну безпеку держави та підпадає під дію статтей 111, 113 Кримінального кодексу України.

Економічна безпека передбачає захищеність інтересів України у сфері економіки. Її змістом є, зокрема, врахування національних інтересів України при виборі методів та механізмів реформування економіки, стабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, у т. ч. фінансової політики держави, наявність ефективної програми запобігання фінансовим кризам, значні обсяги інвестиційної та інноваційної діяльності, незалежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, високі темпи розширення внутрішнього ринку, відсутність боргової залежності держави, мобілізаційна готовність національної економіки тощо.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України.  Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану:

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв'язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну ("тіньовий" уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна.

      Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій,-

(карається позбавленням волі на строк, від восьми до п'ятнадцяти років.)

згідно до ст.113 ККУ:

1. Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище.

2. Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків-України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки, -

(карається позбавленням волі на строк, від восьми до п'ятнадцяти років).

  Крім того, протиправні дії злочинного угрупування АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ», які знаходять свій прояв у жорстокому, нелюдському поводженні по відношенню до людини і громадянина, через шантаж (у вигляді несанкціонованого припинення газопостачання до цілих багатоквартирних будинків, а інколи і умисного пошкодження ГРМ) для отримання надприбутку і виведення коштів в офшори, - принижують людську гідність та суперечать принципам, визнаним основоположними Загальною декларацією прав людини, прийнятої і проголошеної в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (дата підписання: 04.11.1950, дата ратифікації Україною: 17.07.1997, дата набрання чинності для України: 11.09.1997) ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року та Резолюції 40/33 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року - які складають частину національного законодавства України.

  Кримінально-протиправні  дії, скоєні  за  попередньою  змовою  групою  осіб (керівників, всіх  напрямків  і  ланок, та  їх підлеглих) АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» (ЄДРПОУ: 20262860)  в інтересах ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» (ЄДРПОУ: 39584988)  грубо  порушують  конституційні  права  і  свободи, які гарантуються і не можуть бути скасовані, та права, свободи і обов’язки, гарантовані міжнародним законодавством, яке ратифіковано Верховною Радою України та складає обов’язкову частину національного законодавства України. Саме такі протиправні дії унеможливлюють виконання положень статті 9 «Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування» Європейської хартії місцевого самоврядування (затверджену містом Страсбург 15 жовтня 1985 року), відповідно до яких фінансові системи, що складають підґрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування, мають достатньо диверсифікований і гнучкий характер і повинні забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до реального зростання вартості виконуваних ними завдань.

Протиправні дії «монополіста», яким є АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» та ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ», руйнують основоположні принципи Міжнародного пакту про громадські і політичні права (ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII  від 19.10.1973), відповідно до яких всі  народи  для  досягнення  своїх  цілей  можуть  вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для  будь-яких   зобов'язань,   що   випливають   з   міжнародного економічного  співробітництва,  основаного на  принципі  взаємної вигоди,  та міжнародного права.  Жоден народ ні в якому разі  не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

Враховуючи зазначене вище, керуючись нормами чинного законодавства:

 Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування (а неотримання зверх прибутків) осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

 Відповідно до частини 3 статті 2  Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини які регулюються цим законом, застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Таких законів в Україні не існує, є тільки правила та постанови протизаконно утвореного НКРЕКП.

Слід мати на увазі, що виключно законами України визначаються:
1. Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина;

2. Засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економіної зони, континентального шельфу, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку. (Пункти 1, 5 Статті 92 Конституції України).

 З цього приводу до Верховної Ради були направлені запити та були отримані відповіді, про те що вище вказаних законів в Україні не існує (копії додаються).

Крім того, 1 грудня 1991 року за результатами Всеукраїнського референдуму було створено Самостійну українську державу України – преамбула чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), яка була прийнята 28 червня 1996 року, на п’ятій сесії Верховної Ради України.

Пунктом 22 частини першої статті 92. Конституції України (Документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема: засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В своєму Рішенні  № 7-рп/2001 від 30.05.2001 щодо офіційного тлумачення положення пункту 22 частини першої статті 92. Конституції України Конституційний Суд України зазначив та ухвалив наступне: «Наголошуючи на  важливості  гарантій  захисту  прав  і свобод людини і громадянина,  Конституція України  встановила,  що  склад правопорушення   як   підстава   притягнення  особи  до  юридичної відповідальності та заходи  державно-примусового  впливу  за  його вчинення  визначаються  виключно  законом,  а  не  будь-яким іншим нормативно-правовим актом,  що юридична відповідальність особи має індивідуальний  характер,  що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом  як  правопорушення, та  бути  двічі  притягнений  до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).

   Системний аналіз   викладених   конституційних  положень  дає
підстави дійти висновку,  що за своїм  змістом  пункт  22  частини
першої   статті   92   Конституції   України   спрямований  не  на
встановлення  переліку  видів  юридичної   відповідальності.   Ним визначено,  що  виключно  законами  України мають врегульовуватись засади  цивільно-правової  відповідальності  (загальні підстави, умови,  форми   відповідальності  тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності-діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними  правопорушеннями  (основні ознаки  правопорушень,  що  утворюють  їх  склад),  та   відповідальність  за  них. У  такий  спосіб  Конституція  України  заборонила  врегульовувати зазначені  питання  підзаконними
нормативно - правовими   актами  та  встановила,  що  лише  Верховна  Рада України   у   відповідному   законі   має   право   визначати,  яке правопорушення      визнається,     зокрема,    адміністративним правопорушенням  чи  злочином,  та  міру  відповідальності  за  нього.

   Положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції
України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види    юридичної   відповідальності.  За  цим  положенням виключно законами    України  визначаються   засади  цивільно-правової відповідальності,    а    також    діяння,  що  є  злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями  як  підстави кримінальної, адміністративної,  дисциплінарної відповідальності, та  відповідальність  за  такі  діяння.  Зазначені  питання  не  можуть бути   предметом   регулювання  підзаконними  нормативно - правовими  актами».

   Частиною четвертою статті 382. Кримінального кодексу України (невиконання рішення суду) встановлено, що умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

     

  ГО ОПГ «Багнет Нації» було зроблено запит до Верховної Ради України :

1.    Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або не прийняття) Верховною Радою України Закону України « Про засади цивільно-правової відповідальності», який відповідає змісту чинної Конституції України;

2.    Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або не прийняття) Верховною Радою України Закону України « Про діяння які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них», який відповідає змісту чинної Конституції України;

3.    Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону « Про засади цивільно-правової відповідальності», до Верховної Ради України;

4.    Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про діяння які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них», до Верховної Ради України;

 

На превеликий жаль в відомостях Верховної Ради України (https://www.rada.gov.ua) Закону України « Про засади цивільно-правової відповідальності», «Про діяння які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них», не значиться у зв’язку із тим, що остання не ухвалювала відповідний закон.

     Зміст відповіді на запит, опубліковано на сайті «БАГНЕТ НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com, та додано в додатках до заяви.

  Зміст вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний, неспростовний, юридично обґрунтований факт, що обов'язку у мене - Василя Миколаєвича Кармазіна перед юридичною особою приватного права не має, та не може бути, а тому не може бути ніякої заборгованості на користь юридичної особи, яка  займається шахрайськими діями, використовує газові мережі територіальних  громад собі на користь, вимагає у громадян гроші в інтересах іншого кіпрсько-офшорного підприємства з назвою ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» (код ЄДРПОУ: 39584988). Хочу зазначити, що жодним положенням чинного законодавства не передбачено фінансування іноземних компаній. (копія протоколу додається)

    Тому, враховуючи вище наведене, без відповідних документів організація з назвою АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ, ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ»  не має права здійснювати  підприємницьку чи господарську діяльність. Вимагати складання неіснуючих договорів, шантажувати, залякувати, незаконно вимагати кошти.

 Відповідно до положень статті 60. Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Згідно з положеннями статті 68. Основного закону кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

 

    Вимагаю привести все згідно до діючої Конституції, надати рахунки територіальної громади, передати публічну власність, якою незаконно користується організація з назвою АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» та  ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» в територіальну громаду. Законами УРСР було визначена загально народна (державна власність) . За Конституцією України визначено власність територіальної громади згідно ст.5,13,14, 140,142.143.

        З даного приводу варто нагадати про кримінальну відповідальність встановлену Кримінальним кодексом України за участь у закінченому злочині, а саме: безпосередньо  встановленому положеннями, ст.111 (Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої), ст.109 (Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої) та  ст.366 (Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів - караються штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років) КК України, ст.375 (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років), та статті 113 Кримінального Кодексу України.

   За ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України.

    На підставі вищезазначеного, керуючись ст.360 ЦПК, враховуючи ст.ст:1,3,5,6,8,19,20,22,55,64,68,85,92,94,102  Конституції України та Міжнародні договори, ратифіковані Україною,

                                                            ВИМАГАЮ:

1.    Залишити судове рішення першої інстанції, (який ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права) без змін, а апеляційну скаргу без задоволення за позовом АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ по справі № 717/335/21;

2.   Відповідним рішенням зупинити і заборонити будь-яку діяльність органу з назвою АТ ЧЕРНІВЦІГАЗ як такого, що було створено з порушенням чинного законодавства та по факту являється нелегітимним (незаконним).

3.  Стягувати з мене судовий збір не можливо, оскільки вважаю вимоги позивача щодо мене не законними і протиправними, такими, що порушують права споживача та основні права і свободи, гарантовані Конституцією України та у зв’язку з відсутністю договірних відносин між нами.

4.   Всі рішення та додатки долучити до матеріалів справи.

Додатки:

1.     рішення емітента  «ПАТ Чернівцігаз» про ліквідацію газових управлінь в Чернівецькій області – 1 аркуш;

2.     копії документів з  реєстраційної справи – 5 аркушів;

3.     Запит №109/21 до ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від ГО ОПГ «Багнет нації» - 1 аркуш;

4.     Відповідь на запит №109/21 від ВЕРХОВНОЇ РАДИ – 1 аркуш;

5.     Запит №104\21 до ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від ГО ОПГ «Багнет нації» - 1 аркуш;

6.     Відповідь на запит №104/21 від ВЕРХОВНОЇ РАДИ – 1 аркуш;

7.     ПРОТОКОЛ № 10/12-2014 засідання Наглядової ради ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» -2 аркуша;

8.     Скриншот з реєстру UPIK про реєстрацію ОПЕРАТОРА ГАЗОРОЗПОДИЛЬНОЙ СИСТЕМЫ ЧЕРНИВЦИГАЗ, зареєстрованого на ВИКТОР ЕВГЕНОВИЧ ГОРДА. - 3 арк;

9.     Детальна інформація про юридичну особу – 2 аркуша;

10.    Примірник для позивача разом з додатками - ______________.

 

   07 червня 2021 року

 З повагою,                                                          Громадянин-власник

Читайте також: Як в Чернівцях газовики захоплюють власність тер.громади - відео

Як Чернівцігаз Збут ухиляється від поставлених у запиті конкретних питань

Реєстраційна картка ТОВ «Чернівцігаз Збут» - архівні матеріали для кримінальної справи

Протокол про утворення ПАТ «Чернівцігаз» - архівні матеріали для кримінальної справи

Протокол зборів ПАТ «Чернівцігаз» - архівні матеріали для кримінальної справи

Реєстраційна картка ВАТ «Чернівцігаз» - архівні матеріали для кримінальної справи

Протокол зборів ВАТ «Чернівцігаз» - архівні матеріали для кримінальної справи

Роздержавлення ДП «Чернівцігаз» - архівні матеріали для кримінальної справи

 

РІШЕННЯ ДРУГОЇ ІНСТАНЦІЇ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2021 року м. Чернівці Справа № 717/335/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.,

секретар: Скрипка С.В.,

позивач: акціонерне товариство «Оператор газорозподільчої системи «Чернівцігаз»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» (далі по тексту АТ «ОГС «Чернівцігаз») на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Телешмана О.В., дата складання повного тексту рішення 15 квітня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року АТ «ОГС «Чернівцігаз» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року у розмірі 3268,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідач є споживачем послуг по газопостачанню. Фактом приєднання побутового споживача ОСОБА_1 до умов договору є щомісячне споживання певних об`ємів природного газу за адресою споживача по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що свідчить про надання йому послуг.

Вказує, що оператором ГРМ боржнику визначено місячну вартість послуги з розподілу природного газу в розмірі 254,23 грн за кожен місяць на період з січня 2020 року по червень 2020 року включно, з 01.07.2020 року щомісячна плата за послугу розподілу природного газу становила 290,55 грн.

Відповідно до умов абз.2-4 пункту 6.6. розділу VI Типового договору розподілу природного газу оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Провадження №22-ц/822/648/21

Однак, споживач не виконав взяті на себе зобов`язання по своєчасному розрахунку за послуги з розподілу природного газу, встановлені абз.2 пункту 6.6. Договору, та за період з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року допустив заборгованість перед AT «ОГС «Чернівцігаз», яку позивач просив стягнути.

Рішенням Кельменецькогорайонного судуЧернівецької областівід 15квітня 2021року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду АТ «ОГС «Чернівцігаз» оскаржило його в апеляційному порядку.

Вказує, що суд помилково і не повно встановив обставини справи, які мають значення для справи внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки.

Вважає, що для приєднання до умов договору розподілу та фактичного укладення договору споживачу необов`язково мати підписану заяву-приєднання, фактом такої згоди споживача про приєднання до умов цього Договору та його укладення можуть бути як сплата рахунка Оператора ГРМ, так і будь-які інші докази на підтвердження споживання природного газу споживачем, а фактом приєднання побутового споживача ОСОБА_1 до умов даного Договору є щомісячне споживання певних об`ємів природного газу за адресою споживача по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з персоніфікованих даних про фактичний об`єм природного газу, розподіленого АТ «ОГС «Чернівцігаз».

Зазначає, що ОСОБА_1 споживає природний газ за адресою АДРЕСА_1 , а тому між сторонами наявні договірні відносини, які повинні виконуватися.

Посилається на вимоги ст.20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Також вказує, що позивач є оператором ГРМ, який відповідно до ліцензії здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу на території Чернівецької області та надавав послуги з газорозподілу (доставки) природного газу до помешкання позивача.

Крім того, стверджує, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, місцем провадження господарської діяльності AT «Чернівцігаз» визначено територію Чернівецької області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «Чернівцігаз» без виключень, що безумовно свідчить про відсутність на території Чернівецької області інших ліцензіатів з розподілу природного газу, а тому висновки суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження законності збування газорозподільної системи в межах села Вартиківці є помилковими та ставлять під сумнів рішення Національної комісії.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечив наявність у власності, господарському віданні, користуванні й експлуатації АТ «Чернівцігаз» в межах с. Вартиківці Дністровського району Чернівецької області газорозподільної системи.

Крім того, звертає увагу, що позивач не довів, що він є суб`єктом права власності та мав право її передати споживачу, про що суд першої інстанції вірно зазначив, а інформація про Еіс-код споживача отримана та використовується позивачем у незаконний спосіб, що в сукупності з іншими викладеними обставинами унеможливлює діяльність АТ «Черніцвігаз» як оператора ГТС.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи наступного.

У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні, а представником позивача не надано суду заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу, яка була б надіслана чи надана відповідачу та підписана відповідачем, а також в матеріалах справи відсутній, а представником позивача не надано суду доказів, які б підтверджували, що відповідачу було надано хоча б один рахунок позивача, як Оператора ГРМ на оплату вартості послуги з розподілу природного газу і відповідач оплатив або не оплатив вартість послуги з розподілу природного газу хоча б за одним рахунком.

Також представник позивача не надав суду жодного доказу, який би підтверджував той факт, що відповідач спожив саме той природний газ, який розподілив (перемістив) відповідачу позивач і що позивач є єдиним діючим постачальником природного газу для відповідача.

Крім того, представник позивача не надав суду жодного доказу, що у АТ «Чернівцігаз» в межах с. Вартиківці Дністровського району Чернівецької області на законних підставах перебуває газорозподільна система, володіючи якою позивач надавав послуги з постачання природного газу відповідачу ОСОБА_1 , а також, що відповідач підключений до даної газорозподільної системи ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ, тобто позивача АТ «Чернівцігаз», а твердження представника позивача, шо єдиним підприємством, що здійснює розподіл та транспортування природного газу на території Чернівецької області, в тому числі стосовно відповідача є АТ «Чернівцігаз», є припущенням і не підтверджено жодними доказами.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.

Так, матеріали справи містять копію типового договору розподілу природнього газу (а.с.7-17), однак судом встановлено відсутність підтверджуючих письмових доказів, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу, за адресою: АДРЕСА_1 , та має особовий рахунок № НОМЕР_1 .

З копії постанови №3049 від 24.12.2019 року «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Чернівцігаз» вбачається, що на період з 01.01.2020 року по 30.06.2020 року тариф на послуги розподілу природного газу у розмірі 1,05 грн за 1 м.куб на місяць; з 01.07.2020 року тариф на послуги розподілу природного газу у розмірі 1,20 грн за 1 м.куб (а.с.18).

Згідно довідки про розрахунок боргу ОСОБА_1 , виготовленого позивачем вбачається, що борг останнього з січня 2020 по грудень 2020 складає 3268,73 грн (а.с.20).

Пунктом 1.2. Типового договору визначено, що умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до ЗУ «Про ринок природного газу» і КГС, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року №2494.

Згідно п.1.3. Типового договору, він є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст.633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Абзац 2 п.6.6. Типового договору визначає, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

В силу частин 1-5 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст.526, п.4 ч.1 ст.611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - відшкодування збитків.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2494 затверджений Кодекс газорозподільних систем, який набрав чинності 27 листопада 2015 року, який розроблений відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Відповідно до умов Договору розподілу природного газу, Споживач зобов`язався здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором та не допускати несанкціонованого відбору природного газу (підпункти 1 та 5 пункту 7.4 розділу VII Договору).

Статтею 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» також встановлені права та обов`язки споживачів, зокрема обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

З урахуванням визнання відповідачем обставини користування газом та відсутності заперечень щодо розрахунку заборгованості обов`язком доказування у цій справі, покладеного процесуальним законом на позивача, було доведення перебування у володінні та/або користуванні (на будь-якому праві) у АТ «Чернівцігаз» як Оператора ГРМ газової мережі в межах с. Вартиківці Дністровського (колишнього Кельменецького) р-ну Чернівецької області.

Так, матеріали справи не містять, а представником позивача не надано суду заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу, яка була б надіслана чи надана відповідачу та підписана останнім, що в свою чергу підтвердило б договірні відносини між сторонами у справі, а також відсутні будь-які рахунки від позивача, як Оператора ГРМ на оплату вартості послуг з розподілу природного газу на ім`я відповідача, та докази оплати таких останнім.

Також, стороною позивача не надано суду жодного доказу, що у АТ «Чернівцігаз» в межах с. Вартиківці Дністровського району Чернівецької області на законних підставах перебуває газорозподільна система, володіючи якою позивач надавав послуги з постачання природного газу відповідачу ОСОБА_1 а також, що відповідач підключений до даної газорозподільної системи ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ, тобто позивача АТ «Чернівцігаз».

Доводи апелянта про те, що Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, місцем провадження господарської діяльності AT «Чернівцігаз» визначено територію Чернівецької області, де знаходиться газорозподільна система, отже перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «Чернівцігаз», поза будь-яким сумнівом не свідчить, що на території Чернівецької області не здійснюється господарської діяльності іншим Оператором ГРМ, зокрема в межах с. Вартиківці.

Що стосується витягу з персоніфікованих даних про фактичний об`єм природного газу, розподіленого АТ «Чернівцігаз» (як Оператором ГРМ) побутовому споживачу, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ, як документального підтвердження факту розподілу (переміщення) природного газу позивачем відповідачу, то такі судом до уваги не беруться, оскільки зазначений доказ в такому вигляді без доведення прикріплення ЕІС коду до конкретного Оператора ГРМ створений самим позивачем як надавачем послуг і повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (АТ «ОГС «Чернівцігаз»), і в ньому відсутні дані про те, що відповідач ОСОБА_1 підключений до газорозподільної системи, яка перебуває у власності, господарському віданні користуванні чи експлуатації АТ «Чернівцігаз», а також в даних документах відсутні відомості про джерела інформації, які б засвідчували документально підтверджене споживання природного газу та об`єми споживання природного газу споживачем.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що в ситуації, яка склалася, споживач послуг є слабшою стороною, а тому тягар доведення надання ОСОБА_1 послуг з розподілу газу і виникнення у відповідача заборгованості перед АТ «ОГС «Чернівцігаз» за надані послуги лежить на останньому.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши наявні докази, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд констатує, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на вірно оцінених письмових доказах та містять вмотивовану відмову щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду.

В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районногосуду Чернівецькоїобласті від15квітня 2021року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку визначеному п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України

Головуючий підпис /І.Н. Лисак/

Судді підписи /А.І. Владичан, І.М. Литвинюк/

Підтримати діяльність ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 5168 7427 1422 2175 на ім’я Сергія Філіпенка

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com