Палкий привіт газовикам і недосуддям від Карповича

 

1.Право держави України.

1.1.Відповідно до ст.1 Конституції України (254к/96-ВР) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

1.2.Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

1.3.Абзацом 1 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення від 25.02.2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України підкреслив, що у ч.1 ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права.

1.4.У рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності, панування верховенства права тощо.

Правом держави України є внутрішнє право яке визначено Конституцією та Законами України, Кодексами та іншими нормативно-правовими актами видавниками яких є органи державної влади України, міжнародне право яке визначено міжнародними договорами, приватне право тощо.

Приватне право

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, визначається Законом України «Про міжнародне приватне право».

1.5.Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Розділ 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» має назву «КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ». Поняття терміну «колізійна норма» дано у ст.1 цього Закону.

1.6.Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право» колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

1.7.Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Тобто внутрішнім правом держави України є і міжнародне приватне право. Водночас, приватне право не може бути застосованим щодо мене. Оскільки я народився в УРСР по правонаступництву Україні , ніколи не відмовлявся і не позбавлявся громадянства, як безпосередньо міжнародне приватне право, так і його складові: морське, повітряне тощо, на території України до мене не застосовується. Отже не застосовуються і терміни міжнародного приватного права.

Міжнародне право

Конституція України (254к/96-ВР)

1.8.16.07.1990 року Верховною Радою УРСР будо прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

1.9.Відповідно до абз.3 розд.10 Декларації про державний суверенітет України Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

1.10.Постановою Верховної Ради УРСР від 24.08.1991 року № 1427-7 «Про проголошення незалежності України» постановлено: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою; моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки; 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

Відповідно до змісту преамбули (абз. Конституцію України (254к/96-ВР) було прийнято, зокрема, керуючись Актом проголошення незалежності України. Водночас, Акт проголошення незалежності України було прийнято здійснюючи здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України.

Авторитетним науковим виданням Академічним тлумачним словником Української мови слово «здійснювати» тлумачиться як «запроваджувати, втілювати в життя, робити що-небудь дійсним, реальним».

Зважаючи, що Декларація про державний суверенітет України є цільним документом, наведене вказує , що Акт проголошення незалежності України було прийнято здійснюючи повний зміст Декларації про державний суверенітет України.

І на референдумі який відбувся 01.12.1991 року народ України власним волевиявленням чнрез призму абз.4 Акту проголошення незалежності України затвердив та закріпив пріоритет міжнародних договорів. Відтак ч.1 ст.9 Конституції України (254к/96-ВР) теж було прийнято керуючись волею народу.

Закони України

1.11.Відповідно до п.1.2 розд.1 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам (затверджено постановою НКРЄКП від 30.09.2015 року № 2500) умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх побутових споживачів України.

1.12. Відповідно до п.1.2 розд.1 Типового договору розподілу природного газу (затверджено постановою НКРЄКП від 30.09.2015 року № 2498) умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

1.13.Відповідно ч.1 ст.2 Закону України «Про ринок природного газу» на виконання зобов’язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС; Регламенту (ЄС) 715/2009 про умови доступу до мереж транспортування природного газу та яким скасовується Регламент (ЄС) 1775/2005; Директиви 2004/67/ЄС про здійснення заходів для забезпечення безпеки постачання природного газу. Правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", "Про енергетичну ефективність", "Про угоди про розподіл продукції", "Про захист економічної конкуренції", "Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлено Законом України «Про міжнародні договори України».

1.14.Відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Слово «тощо» означає що зміст абз.1 ч.1 ст.2 цього закону має невизначену, неосяжну назву документів які визнаються міжнародними договорами. Тобто і Детективи, Резолюції, Угоди, Пакти, Рекомендації є також міжнародними договорами України.

1.15 Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про міжнародні договори України» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

1.16.Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Що вже вказує на пріоритет міжнародних договорів, положення суд як орган державної судової влади України зобов’язаний виконувати в по повному обсязі.

1.17.Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

1.18.З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами міжнародних договорів під час здійснення правосуддя пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2014 року № 13 судам роз’яснено, що статтею 26 Віденської конвенції встановлено, що кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись. Чинні міжнародні договори України застосовуються судами при здійсненні правосуддя, зокрема: при розгляді та вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, яке регулює відносини, що є предметом судового розгляду; при розгляді та вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цивільним процесуальним законом України; при вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України регулюються відносини, у тому числі з іноземними державами чи іноземцями, що стали предметом судового розгляду (наприклад, при розгляді клопотань про виконання рішень іноземних судів в Україні); якщо є відсильна норма національного законодавства до відповідних джерел міжнародного права.

1.19.Відповідно до ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.

1.20.Відповідно до п.А ч.1 ст.2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, у двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Змістовний аналіз наведених норм внутрішнього та міжнародного права дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт, що незалежно від назви будь-який міжнародний договір підлягає сумлінному виконанню судом. У разі, якщо міжнародним договором передбачено інше ніж будь-яким актом внутрішнього законодавства України (законом, кодексом, постановою, договором тощо) включно із тлумаченням термінів, то суд може лише виконувати норми міжнародного права. При цьому жоден суд не має права навіть згадувати про перекручування змісту положень міжнародного договору чи тлумачення на свій лад.

1.21.Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про ринок природного газу» суб’єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у частині першій цієї статті.

1.22.Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

1.23.Відповідно до ч.5 ст.10 ЦПК суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Диспозиція ч.2 ст.2 Закону України «Про ринок природного газу» за змістом є бланкетною, і відсилає до актів законодавства Європейського Союзу. Що у взаємозвязку із ч.5 ст.10 ЦПК , у розумінні ч.1 ст.5 цього Кодексу вказує на обов’язковість застосування судом норм права Європейського Союзу. А відтак суд зобов’язаний визнати пріоритетними у даній справі положення міжнародних договорів у сфері природного газу, над акти законодавства України видавниками яких є ВРУ, НКРЄКП тощо.

Міжнародні договори

Право інших (Європейських) держав яке застосовується в Україні (аcquis communautaire (acquis) , включає акти Європейського союзу, такі як Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) (Документ 994_029, чинний, поточна редакція — Редакція від 13.12.2007), який набрав чинності для України 01 листопада 1993 року.

1.24.Відповідно до ст.6 Маастрихтського договору Союз визнає права, свободи та принципи, викладені у Хартії Європейського Союзу про основні права від 2000 року, адаптованій 12 грудня 2007 року, яка має таку ж юридичну силу як і Договори.

Із набранням чинності Лісабонського договору від 01.02.2009 року набула чинності і Хартія Європейського Союзу про основні права, яка за змістом має публічно правовий, тобто Конституційний характер.

1.25.Відповідно до ст.38 Хартії Європейського Союзу про основні права політики Європейського Союзу повинні забезпечувати високий рівень захисту споживачів.

З повагою до основоположних прав і дотриманням принципів, визначених, зокрема, Хартією Європейського Союзу, 13.07.2009 року Європейським Парламентом та Радою було ухвалено Директиву 2009/73/ЄС «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2005/55/ЄС».

1.26.Відповідно до п.1 додатку 1 Директиви 2009/73/ЄС «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2005/55/ЄС», не порушуючи законодавчі норми Співтовариства щодо захисту прав споживачів, зокрема Директиву Європейського Парламенту та Ради 97/7/ЄС від 20 травня 1997 року про захист прав споживачів у сфері дистанційних контрактів (1) та Директиву Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів (2), передбачені статтею 3 заходи мають на меті гарантувати, щоб споживачі: (a) мали право на укладення договору зі своїм постачальником газових послуг, в якому вказуються: - відомості про особу та адреса постачальника;- послуга, що надається, рівні якості запропонованої послуги, а також строк, необхідний для початкового підключення;- в разі необхідності, типи запропонованих послуг з технічного обслуговування;- засоби, за допомогою яких можна отримати оновлену інформацію щодо всієї системи діючих тарифів та витрат на поточне технічне обслуговування; - строк дії договору, умови для поновлення та припинення надання послуг та дії договору, а також зазначення того, чи дозволяється розірвання договору без відшкодування;- компенсації та способи відшкодування, що можуть застосовуватись у випадку, коли не були дотримані передбачені договором рівні якості послуг, зокрема некоректне складання рахунку та складання із запізненням; та - порядок порушення процедур врегулювання спорів відповідно до пункту (f); та- інформація про права споживачів, зокрема інформація щодо розгляду скарг та будь-яка інформація, зазначена у цьому пункті, яку

повідомляють з допомогою фактури або через Інтернет-сайт газового підприємства.

Умови договору мають бути рівними та відомими заздалегідь. У будь-якому випадку ця інформація повинна надаватись до укладання або підтвердження договору. Якщо договір укладається через посередника, зазначена вище інформація має також бути повідомлена до укладання договору;(b) своєчасно попереджалися про будь-який намір внести зміни до умов контракту, а також інформувалися про їх право розірвати договір в момент їх попередження про намір внести зміни у зазначений договір.

Постачальники послуг повинні у прозорій та зрозумілій формі негайно попереджати своїх користувачів про будь-яке підвищення тарифів, вони повинні це робити завчасно та у будь-якому випадку до завершення звичайного періоду виписки рахунка-фактури після того, як набуде чинності підвищення тарифів. Держави-члени повинні стежити за тим, щоб споживачі мали можливість розірвати договори, якщо вони не погоджуються з новими умовами, які були їм повідомлені їх постачальником газу; (c) отримували прозору інформацію про ціни, тарифи та загальні умови, які застосовуються для доступу до газових послуг та для їх використання;(d)мали широкий вибір способів оплати таким чином, щоб не виникало жодної неналежної дискримінації між споживачами. Системи попередньої сплати мають бути справедливими та повинні належним чином відображати можливе споживання. Будь-яка відмінність у загальних умовах повинна відображати вартість різних систем оплати для постачальника. Загальні умови мають бути рівними та прозорими. Вони повинні бути викладені чіткою і зрозумілою мовою та не повинні містити недоговірні перешкоди для виконання споживачами своїх прав, наприклад, надмірну договірну документацію. Споживачі мають бути захищені від нечесних або оманливих методів продажу; (e) не платили за зміну постачальника; (f) могли скористатися прозорими, простими та недорогими процедурами для розгляду їх скарг. Зокрема, усі споживачі повинні мати право на хороший рівень обслуговування та розгляду скарг постачальником газових послуг. Такі позасудові процедури врегулювання мають дозволяти здійснення неупередженого та швидкого вирішення спорів(бажано протягом трьох місяців) та мають супроводжуватися в разі обґрунтованості системою відшкодування та/або компенсації. Ці процедури, якщо можливо, повинні дотримуватись принципів, викладених у Рекомендації Комісії 98/257/ЄС від 30 березня 1998 року про принципи, що застосовуються до органів, відповідальних за позасудове врегулювання спорів у сфері споживання (3);(g)при підключенні до газової системи бути поінформованими про їх права на постачання природного газу визначеної якості за обґрунтованими цінами відповідно до чинного національного законодавства;(h)мати у своєму розпорядженні дані про своє споживання та мати можливість з допомогою чіткої та безкоштовної угоди надати доступ до цих даних будь-якому зареєстрованому підприємству-постачальнику.

Відповідальна за управління даними сторона зобов’язана надати ці дані підприємству. Держави-члени визначають формат для цих даних та процедуру отримання доступу до них з боку постачальників та споживачів. За цю послугу на споживача не можуть покладатися додаткові витрати;(i) інформувалися належним чином про реальне споживання газу та про відповідні витрати з такою частотою, яка дозволить їм регулювати власне споживання газу. Інформація повинна подаватися з достатніми інтервалами, беручи до уваги здатність вимірювального обладнання споживача. Слід належним чином враховувати оцінку ефективності витрат для вказаних заходів. За цю послугу на споживача не можуть покладатися додаткові витрати;(j) отримувати остаточний розрахунок після будь-якої зміни постачальника природного газу протягом строку, не більшого шести тижнів від дати зміни постачальника.

За змістом п.1 додатку 1 Директиви 2009/73/ЄС «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2005/55/ЄС» вказує, що у сфері відносин на ринку природного газу є застосовними положення Директиву Європейського Парламенту та Ради 97/7/ЄС від 20 травня 1997 року про захист прав споживачів у сфері дистанційних контрактів (1) та Директиву Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів (2).

1.27.Враховуючи, що інформація, яка постачається, також повинна відповідати іншим відповідним нормам законодавств держав Співтовариства, зокрема, тим, що містяться в Директиві Ради 84/450/ЄЕС (994_347) від 10 вересня 1984 року стосовно зближення законів, постанов та адміністративних положень держав членів, які регулюють питання недобросовісної реклами (7), 20.05.1997 року Європейським Парламентом та Радою було ухвалено Директиву 97/7/ЄС «Про захист прав споживачів на дистанційних контрактах».

Наведені: Директива 2009/73/ЄС «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2005/55/ЄС»; Директиву Європейського Парламенту та Ради 97/7/ЄС від 20 травня 1997 року про захист прав споживачів у сфері дистанційних контрактів (1); Директиву Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів (2); Директиві Ради 84/450/ЄЕС (994_347) від 10 вересня 1984 року стосовно зближення законів, постанов та адміністративних положень держав членів, які регулюють питання недобросовісної реклами (7) ; за своїм змістом перебувають у нерозривному системному взаємозвязку, отже іх положення є застосовними у сфері ринку природного газу.

Відтак, якщо положеннями зазначених Директив передбачено інше ніж будь-яким актом внутрішнього законодавства України, то суд зобов’язаний неухильно застосовувати виключно положення цих Директив. І так як суд неуповноважений тлумачити положення міжнародних договорів, а уповноважений їх застосовувати в повному змісті, то суд не має права ні на розширене чи звужене застосування норм міжнародного права, ні на перекручування чи тлумачення по іншому їх змісту, включно з термінами.