Проект нової Конституції України від 11 березня 1996 року (перша редакція)

 

   Пропонуємо увазі читачів газети «Багнет Нації» проект нової Конституції України схвалений Конституційною комісією України 11 березня 1996 року.

   Відповідно до Рішення Конституційної комісії України «Про проект Конституції України», підписаного співголовами комісії Президентом України Л. Кучмою та Головою Верховної Ради України О. Морозом, розглянувши й обговоривши проект Конституції України, доопрацьований Робочою групою, утвореною 24 листопада 1995 року, постановили: проект Конституції України схвалити та передати на розгляд у Верховну Раду України разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії.

 

 

ПРОЕКТ,

схвалений Конституційною комісією України 11 березня 1996 року

Київ – 1996

Ми, український народ – громадяни України усіх національностей, виражаючи свою суверенну волю, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на підставі здійсненого українською нацією права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, затверджуємо цю Конституцію – Основний Закон України.

 

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

СТАТТЯ 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

СТАТТЯ 2. Суверенність України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України є цілісною і недоторканною.

СТАТТЯ 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

СТАТТЯ 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються законом.

СТАТТЯ 5. Україна є республікою.

Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

СТАТТЯ 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах.

СТАТТЯ 7. Держава визнає і гарантує місцеве самоврядування.

СТАТТЯ 8. В Україні діє принцип верховенства права.

Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти мають прийматися на основі Конституції і відповідати

СТАТТЯ 9. Міжнародні договори, ратифіковані відповідно до Конституції, що набрали чинності для України, є частиною її національного законодавства.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції.

СТАТТЯ 10. Державною (офіційною) мовою в України є українська мова.

У місцях компактного проживання громадян, що належать до однієї або кількох національних меншин, поряд із державною мовою може вживатись у діяльності органів державної влади та державних організацій мова, прийнята для більшості мешканців певного населеного пункту.

СТАТТЯ 11. Держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національних меншин.

Україна піклується про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.

СТАТТЯ 12. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватись державною як обов’язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законом.

Держава забезпечує захист усіх форм власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

СТАТТЯ 13. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства.

СТАТТЯ 14. Народ має право чинити опір будь-кому, хто здійснює спробу ліквідувати Українську державу, конституційний лад, порушити її територіальну цілісність або вичинити дії, спрямовані на захоплення державної влади, якщо передбачені Конституцією засоби не можуть бути використані.

СТАТТЯ 15. Державний прапор України – синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг.

Державний герб України – Тризуб золотої барви на синьому щиті.

Державний гімн України – національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Столицею України є місто Київ.

 

Розділ II

ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

СТАТТЯ 16. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

СТАТТЯ 17. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані.

СТАТТЯ 18. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб.

СТАТТЯ 19. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень на підставі раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, релігії чи іншої обставини.

СТАТТЯ 20. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство України.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іноземній державі.

Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист за її межами.

СТАТТЯ 21. Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні такими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий притулок.

СТАТТЯ 22. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і життя інших осіб від протиправних посягань.

СТАТТЯ 23. Кожен має право на повагу його гідності.

Ніхто не повинен зазнавати тортур, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження чи покарання.

Жодна особа не може бути без її вільної згоди піддана медичним чи науковим дослідам.

СТАТТЯ 24. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах, визначених законом.

У разі нагальної необхідності попередження або припинення злочинів уповноважені на те органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 48 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо впродовж 48 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому повинно бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника з моменту затримання.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити затримання до суду.

СТАТТЯ 25. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла й іншого володіння особи, проведення в них обшуку та огляду інакше, як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, врятуванням життя та майна, можливий інший, визначений законом, порядок проникнення до житла та іншого володіння особи, проведення в них обшуку і огляду.

СТАТТЯ 26. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути визначені законом з метою запобігання злочинам чи з’ясування істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ.

СТАТТЯ 27. Ніхто не може зазнавати свавільного втручання у його особисте і сімейне життя.

Не допускається збирання, зберігання, використовування і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, установах і організаціях, органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати невірогідну інформацію та вимагати вилучення інформації, зібраної в протизаконний спосіб, а також відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої збиранням, збереженням, використанням та поширенням такої інформації.

СТАТТЯ 28. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільного залишення території України, за винятком обмежень, які визначаються законом в інтересах охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення або прав і свобод інших.

Громадянин України не може бути позбавлений права на повернення в Україну в будь-який час.

СТАТТЯ 29. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб за своїм вибором.

Здійснення цих свобод може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я і моральності населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

СТАТТЯ 30. Кожен має право на свободу совісті і релігії. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом і лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі коли виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, цей обов’язок має бути замінений альтернативною (невійськовою) службою.

СТАТТЯ 31. Кожен має право на свободу об’єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, визначених законом в інтересах національної та громадської безпеки, охорони здоров’я та моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють виявленню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання.

Усі громадські об’єднання рівні перед законом.

СТАТТЯ 32. Утворення і діяльність партій та громадських об’єднань, програмні цілі, а також дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету та територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров’я та моральність населення, забороняються.

Партії та громадські об’єднання не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускаються утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, в установах, навчальних закладах та інших державних організаціях.

Громадські об’єднання можуть бути заборонені і розпущені лише в судовому порядку.

СТАТТЯ 33. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування.

СТАТТЯ 34. Визначається право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких повідомляються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Обмеження цього права можуть визначатися законом і лише в інтересах національної або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням і злочинам, для охорони здоров’я та моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

СТАТТЯ 35. Усі мають право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, які зобов’язані розглянути звернення і дати вмотивовану відповідь.

СТАТТЯ 36. Право приватної власності гарантується.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю земельною ділянкою, іншим майном та має право на результати своєї інтелектуальної праці.

З метою забезпечення загальнодержавних інтересів закон визначає вичерпний перелік об’єктів, які не можуть бути у приватній власності.

Громадяни для задоволення своїх потреб мають право користуватися об’єктами державної та комунальної власності відповідно до закону.

Право приватної власності на землю набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності.

Примусове відчуження об’єктів приватної власності може мати місце лише як виняток з мотивів суспільної необхідності та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження об’єктів приватної власності з наступним повним відшкодуванням допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі та порядку, визначених законом, лише у зв’язку із вчиненням правопорушення.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

СТАТТЯ 37. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Забороняється підприємницька діяльність депутатів і сенаторів, посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів обслуговування, підтримує діяльність громадських об’єднань споживачів.

СТАТТЯ 38. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами цього права, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком суду або відповідно до законів про надзвичайний і воєнний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на винагороду за працю, не нижчу від визначеного законом мінімального розміру заробітної плати.

Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

СТАТТЯ 39. Ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення цього права визначається законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.

СТАТТЯ 40. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші основні умови здійснення цього права визначаються законом.

СТАТТЯ 41. Громадяни мають право на соціальний захист у старості, у разі повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, у разі безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків підприємств, установ та інших організацій, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Пенсії, інші соціальні виплати та допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого державою.

СТАТТЯ 42. Кожен має право на житло.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та місцевим самоврядуванням безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла без законних на те підстав і не інакше як за рішенням суду.

СТАТТЯ 43. Кожен має право на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

СТАТТЯ 44. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних установах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Держава сприяє розвиткові приватних лікувальних закладів.

Держава піклується про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

СТАТТЯ 45. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Закон гарантує кожному право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на поширення такої інформації.

СТАТТЯ 46. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя у сімейних відносинах має рівні права і обов’язки.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під охороною держави.

СТАТТЯ 47. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза шлюбом.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

СТАТТЯ 48. Кожен має право на освіту.

Основна загальна освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, основної загальної та професійної освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно одержати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Закон гарантує громадянам, які належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних та комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

СТАТТЯ 49. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної праці, і ніхто не може використовувати їх без його згоди, за виключеннями, що визначені законом.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава вживає заходів до повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами.

СТАТТЯ 50. Усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб.

Кожен має право звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Національних Зборів України у правах людини.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до судових чи інших установ Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи.

Кожен має право захищати свої права і свободи від порушень будь-якими не забороненими законом засобами.

СТАТТЯ 51. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади і органів місцевого самоврядування чи їхніх посадових осіб під час здійснення ними повноважень.

СТАТТЯ 52. Гарантується право кожного знати свої права і обов’язки.

Закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені належним чином до населення.

СТАТТЯ 53. Закон не має зворотної дії в часі, за винятком випадків, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які під час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення.

СТАТТЯ 54. Кожен має право на юридичну допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

СТАТТЯ 55. Ніхто не зобов’язаний виконувати очевидно злочинні розпорядження чи накази.

За видання і виконання очевидно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

СТАТТЯ 56. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

СТАТТЯ 57. Особа вважається невинуватою у скоєнні злочину, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість.

Звинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду.

У випадку скасування судового вироку як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

СТАТТЯ 58. Особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на захист.

СТАТТЯ 59. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

СТАТТЯ 60. Конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією і прийнятими на її основі законами, з метою захисту прав і свобод інших людей, національної безпеки, охорони здоров’я та моральності населення.

Такі обмеження мають бути мінімальними і відповідати засадам демократичної держави.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням терміну дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 22, 23, 35, 42, 46, 47, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58 Конституції.

СТАТТЯ 61. Захист Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян.

Громадяни несуть військову службу відповідно до закону.

СТАТТЯ 62. Кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки.

СТАТТЯ 63. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом.

СТАТТЯ 64. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції і законів України, не зазіхати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

 

Розділ III

ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

СТАТТЯ 65. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

СТАТТЯ 66. Право голосу на виборах і референдумі мають громадяни, які досягли 18 років на день їх проведення.

Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

СТАТТЯ 67. Вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування є вільними, відбуваються періодично на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

СТАТТЯ 68. Всеукраїнський референдум призначається Національними Зборами України або Президентом України за їхньою власною ініціативою відповідно до Конституції.

Всеукраїнський референдум за народною проголошується Президентом України на вимогу трьох мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрані не менше, ніж у двох третинах областей і не менше, ніж по 100 тисяч підписів у кожній.

СТАТТЯ 69. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

СТАТТЯ 70. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та про амністію.

 

Розділ IV

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ УКРАЇНИ

СТАТТЯ 71. Законодавчу владу в Україні здійснює Парламент – Національні Збори України.

СТАТТЯ 72. Національні Збори складаються з двох постійно діючих Палат: Палати депутатів і Сенату.

СТАТТЯ 73. Палата депутатів складається з 370 депутатів, які обираються строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Депутатом може бути громадянин, не молодший 18 років на день виборів, який має право голосу, проживає на території України протягом останніх п’яти років.

СТАТТЯ 74. Сенат формується на основі рівного представництва від Автономії Крим, кожної області та міста Києва – по три сенатори, а також від міста Севастополя – два сенатори.

Сенатори обираються строком на чотири роки шляхом прямих виборів у багатомандатних округах, які утворюються в межах Автономії Крим, кожної області, міст Києва та Севастополя.

Сенатором ложе бути громадянин, не молодший 30 років на день виборів, який має право голосу, проживав на відповідній території не менше п’яти років.

СТАТТЯ 75. Чергові вибори депутатів і сенаторів мають бути проведені у період не раніше 60 і не пізніше 45 днів до закінчення строку повноважень відповідної Палати.

Позачергові вибори депутатів проводяться протягом 60 днів з дня дострокового припинення повноважень Палати Депутатів.

День виборів депутатів і сенаторів визначається Президентом України.

Порядок проведення виборів визначається законом.

СТАТТЯ 76. Депутати і сенатори не пов’язані імперативним мандатом.

Ніхто не може бути одночасно депутатом і сенатором. Депутати і сенатори не можуть мати інший представницький мандат.

Випадки несумісності мандата депутата і сенатора з іншими вадами діяльності визначаються законом.

СТАТТЯ 77. Депутати і сенатори здійснюють свої функції на постійній основі. Розмір грошової винагороди депутатів і сенаторів встановлюється попереднім складом Палати депутатів.

Депутати і сенатори за своїм статусом є рівними.

СТАТТЯ 78. Перед вступом на посаду депутати і сенатори складають перед Національними Зборами присягу: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу. Присягаю дотримуватися Конституції та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».

Відмова скласти присягу тягне за собою втрату мандата депутата чи сенатора.

Повноваження депутатів і сенаторів починаються з моменту складення присяги.

СТАТТЯ 79. Депутатам і сенаторам гарантується парламентська недоторканість.

Депутати і сенатори юридично не відповідальні за результати голосування або висловлювання у Палатах та їх органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Депутати і сенатори не можуть бути затримані чи заарештовані без згоди відповідної Палати до винесення вироку судом, за винятком затримання під час скоєння ними злочину.

СТАТТЯ 80. Повноваження депутатів і сенаторів припиняються одночасно з припиненням повноважень Палати до якої вони обрані.

Повноваження депутата чи сенатора припиняються достроково у випадках:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) винесення щодо нього обвинувального вироку суду, що набрав законної сили;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) втрати ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

У випадках невиконання вимоги щодо несумісності мандата депутата або сенатора з іншими видами діяльності його повноваження достроково припиняються за рішенням відповідної Палати.

Рішення Палати про дострокове припинення повноважень депутата або сенатора приймається більшістю від складу відповідної Палати, визначеного Конституцією, і може бути оскаржене до суду.

СТАТТЯ 81. Національні Збори працюють сесійно. Відкриття і закриття сесій здійснюється на спільних засіданнях Палат.

Національні Збори є правоможними за умови обрання не менше двох третин від складу кожної із Палат.

На першу сесію Національні Збори збираються не пізніше, ніж на тридцятий день після виборів.

Перше засідання Національних Зборів відкриває старий за віком депутат.

Спільні засідання Національних Зборів веде Голова Палати депутатів, за його відсутності – Голова Сенату.

Голосування на спільних засіданнях Палат є роздільним.

Порядок роботи палат визначається їхніми регламентами. Спільні засідання Палат проводяться за Регламентом Палати депутатів.

СТАТТЯ 82. Чергові сесії Національних Зборів починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Національних Зборів із зазначенням прядку денного скликаються Головою Палати депутатів на спільну вимогу не менше, ніж третини від складу кожної з Палат або на вимогу Президента України.

У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні Національні Збори збираються у дводенний строк без скликання.

У випадку закінчення строку повноважень Національних Зборів або будь-якої з Палат під час дії воєнного чи надзвичайного стану їх повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Національних Зборів, обраних після припинення воєнного чи надзвичайного стану.

СТАТТЯ 83. Засідання Палат Національних зборів проводяться відкрито. Для проведення закритого засідання кожної з Палат вимагається рішення не менше, ніж двох третин присутніх на засіданні депутатів або сенаторів.

Голосування на засіданнях Палат є особистим.

СТАТТЯ 84. До повноважень Національних Зборів належать:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 69 Конституції;

3) прийняття Державного бюджету, контроль виконання Державного бюджету, затвердження звіту про виконання Державного бюджету;

4) прийняття законів;

5) призначення чи обрання на посади та увільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією;

6) здійснення парламентського контролю у формах і межах, визначених Конституцією;

7) ратифікація і денонсація міжнародних договорів України:

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) усунення Президента України з поста в порядку, визначеному статтею 109 Конституції;

10) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;

11) оголошення за поданням Президента України війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Питання, передбачені пунктами 7, 8, 10, 11 цієї статті, розглядаються і вирішуються на спільних засіданнях Палат Національних Зборів.

Національні Збори здійснюють також інші повноваження, які відповідно до Конституції віднесені до відання Палати депутатів і Сенату.

Кожна Палата може брати до свого розгляду будь-які питання. віднесені до повноважень Національних Зборів, крім тих, що належать до повноважень іншої Палати.

СТАТТЯ 85. До повноважень Палати депутатів належать:

1) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України;

2) розгляд і прийняття рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

3) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції;

4) затвердження найважливіших загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

5) схвалення рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та про одержання Україною позик від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, а також здійснення контролю за їх використанням;

6) затвердження загальної структури, чисельності Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства;

7) призначення на посаду і звільнення з посади Голови рахункової палати та половини її членів;

8) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Національних Зборів України у правах людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;

9) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Правління Національного банку України.

СТАТТЯ 86. Депутати мають право запиту щодо виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів та інших затверджених Палатою депутатів загальнодержавних програм.

Після обговорення відповіді Кабінету Міністрів на запит Палата депутатів може на пропозицію не менше, ніж 100 депутатів розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України і прийняти більшістю від її складу, визначеного Конституцією, резолюцію недовіри.

Прийняття Палатою депутатів резолюції недовіри тягне за собою відставку Кабінету Міністрів України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів не може ставитися протягом року після затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів або двічі протягом однієї чергової сесії Національних Зборів.

СТАТТЯ 87. До повноважень Сенату належать:

1) призначення половини складу Конституційного Суду України;

2) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України суддів Верховного Суду України:

3) надання згоди на призначення Президентом України глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

4) призначення на посаду та звільнення з посади заступника Голови Рахункової палати і половини її членів;

5) надання згоди на призначення Президентом України Генерального прокурора;

6) надання згоди на призначення Президентом України Голови Антимонопольного комітету,

7) призначення за поданням Президента України складу Центральної виборчої комісії з виборів Національних Зборів України та Президента України;

8) утворення за поданням Президента України Ради оборони України;

9) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої країни чи допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;

10) затвердження протягом двох днів з моменту звернення указів Президента України про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, оголошення окремих місцевостей зонами екологічного лиха;

11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

СТАТТЯ 88. Кожна Палата обирає зі свого складу Голову Палати та заступника Голови Палати.

Голови Палат:

1) ведуть засідання Палат;

2) організовують підготовку питань до розгляду на засіданнях Палат;

3) підписують акти, ухвалені Палатою;

4) представляють Палати у зносинах з іншими органами державної влади України;

5) здійснюють інші функції, передбачені Конституцією та регламентами Палат.

Заступники Голів Палат виконують повноваження, що визначаються Регламентом відповідної Палати.

СТАТТЯ 89. Палати Національних Зборів затверджують перелік комітетів Палат, обирають голів цих комітетів.

Комітети Палат здійснюють законопроектні роботи, готують і попередньо розглядають питання, що віднесені до повноважень Національних Зборів.

Палати Національних Зборів у межах своїх повноважень можуть утворити, коли визнають за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Тимчасові слідчі комісії утворюються для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за їх утворення проголосувала не менше ніж третина від складу відповідної Палати, визначеного Конституцією.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є обов’язковими для попереднього слідства і суду.

СТАТТЯ 90. Повноваження кожної з Палат Національних Зборів припиняються в день відкриття першого засідання відповідної Палати нового скликання.

Палата депутатів може бути достроково розпущена Президентом України після консультацій з Прем’єр-міністром України і Головою Палати депутатів, якщо Палата депутатів протягом шістдесяти днів після першого подання двічі відхилила Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Палата депутатів, обрана на позачергових виборах, проведених після розпуску Президентом України попереднього складу Палати, не може бути розпущена протягом року з дня її обрання.

Палата депутатів не може бути розпущена в останні шість місяців строку повноважень Президента України.

СТАТТЯ 91. Палата депутатів і Сенат Національних Зборів ухвалюють закони, постанови та інші акти більшістю голосів від складу Палат, визначеного Конституцією, за винятком випадків, передбачених статтями 83, 94, 95,109, 156,157 Конституції.

СТАТТЯ 92. Виключно законами України визначаються:

1) права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства;

3) права національних меншин;

4) статус мов;

5) правовий режим власності;

6) державний бюджет, фінансове, грошове, цінове, кредитне, інвестиційне регулювання; система оподаткування; види і розміри податків, зборів та обов’язкових платежів; валюта, проби, види, вартість, типи і карбування монет, порядок випуску та емісії банкнот, державних цінних паперів, їх види та типи;

7) одиниці ваги, міри і часу;

8) засади і гарантії підприємництва;

9) порядок визначення екологічних стандартів;

10) засади використання природних ресурсів, морської економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

11) основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я;

12) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

13) засади утворення і діяльності політичних партій, інших громадських об’єднань, засобів масової інформації;

14) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

15) організація і порядок діяльності Національних Зборів та їхніх Палат, статус депутатів і сенаторів;

16) основи організації і діяльності органів виконавчої влади, державної служби, організації державної статистики та інформатики;

17) судоустрій, судочинство, статус суддів, судова експертиза, організація і діяльність прокуратури, слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури;

18) територіальний устрій України;

19) засади місцевого самоврядування;

20) утворення і порядок функціонування вільних економічних зон;

21) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності і митної справи;

22) основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку;

23) правовий режим державних кордонів;

24) встановлення і порядок використання та захисту державних символів;

25) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

26) правовий режим воєнного і надзвичайного стану;

27) встановлення державних нагород;

28) встановлення військових звань, дипломатичних рангів та інших спеціальних звань;

29) державні свята;

30) діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них;

31) амністія.

СТАТТЯ 93. Право законодавчої ініціативи у Національних Зборах належить Президентові України, депутатам і сенаторам.

Законопроекти, внесені Президентом України і визначені ним як невідкладні, розглядаються Національними Зборами позачергово.

СТАТТЯ 94. У разі виникнення розбіжностей між Палатами Національних Зборів щодо обговорюваного законопроекту остаточне рішення приймає Палата депутатів більшістю у дві третини від її складу, визначеного Конституцією.

СТАТТЯ 95. Закон підписує Голова Палати Національних Зборів і невідкладно надсилає його Президентові України.

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону схвалює та офіційно оприлюднює його або повертає зі своїми зауваженнями до Національних Зборів для повторного розгляду.

У разі коли Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаним та офіційно оприлюдненим.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Національними Зборами більшістю в три п’ятих від складу Палат, визначеного Конституцією, Президент України зобов’язаний його підписати і офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності після десяти днів з моменту його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

СТАТТЯ 96. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави, їх розмір і цільове спрямування.

Закон визначає граничний розмір бюджетного дефіциту. Покриття бюджетного дефіциту за рахунок емісії можливе лише за рішенням Національних Зборів у разі подання Президента України.

У разі прийняття Національними Зборами Державного бюджету з перевищенням видатків над доходами в законі про Державний бюджет передбачаються джерела і засоби покриття дефіциту. Закон про Державний бюджет не може встановлювати нові податки та інші платежі.

СТАТТЯ 97. Державний бюджет України затверджується щорічно Національними Зборами на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Президент України не пізніше, ніж на 15 день осінньої сесії подає до Палати депутатів Національних Зборів проект закону про Державний бюджет на наступний рік. Разом із проектом бюджету подається доповідь про хід виконання Державного бюджету поточного року.

СТАТТЯ 98. Президент України подає до Палати депутатів звіт про виконання Державного бюджету за попередній рік не пізніше, ніж 31 березня.

Поданий звіт підлягає оприлюдненню.

СТАТТЯ 99. Контроль за фінансовою діяльністю держави та використанням державного майна від імені Палати депутатів здійснює Рахункова палата.

СТАТТЯ 100. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини і громадянина здійснює Уповноважений Національних Зборів України у правах людини.

 

Розділ V

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

СТАТТЯ 101. Президент України є главою держави.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції і забезпечення громадянської злагоди у суспільстві.

Президент України сприяє узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування.

СТАТТЯ 102. Президент України обирається громадянами строком на п’ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Президентом України може бути обраний громадянин України, не молодший 35 років, який має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років, володіє державною мовою.

Одна і та ж особа не може бути Президентом більше двох термінів підряд.

Президент України не може мати інший представницький мандат, займати посаду в органах державної влади і об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться не раніше, ніж за 45 днів і не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статті 106 Конституції вибори Президента України проводяться протягом 90 днів.

Порядок проведення виборів Президента України визначається законом.

СТАТТЯ 103. Новообраний Президент України вступає на пост з моменту складення присяги на урочистому засіданні Національних Зборів у день закінчення повноважень попереднього Президента.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України складає присягу такого змісту: «Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу, обстоювати права і свободи громадян, дотримуватися Конституції і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

СТАТТЯ 104. Президент України користується правом недоторканності.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності згідно з законом.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно.

СТАТТЯ 105. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Національних Зборів про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює загальне керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори і укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає за згодою Сенату і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції відповідно до статті 157 Конституції; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає вибори до Палат Національних Зборів у строки, передбачені Конституцією;

8) розпускає Палату депутатів у випадках, передбачених статтею 90 Конституції;

9) призначає за згодою Палати депутатів Прем’єр-міністра України та звільняє його з посади;

10) призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також глав державних адміністрацій та звільняє їх з посади;

11) призначає за згодою Сенату Генерального прокурора та звільняє його з посади;

12) призначає за згодою Сенату Голову Антимонопольного комітету та звільняє його з посади;

13) утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання цих органів;

14) скасовує акти Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади та уряду Автономії Крим;

15) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає і звільняє вище командування Збройних Сил України;

16) входить до Національних Зборів з поданням про оголошення війни та приймає рішення про використання Збройних Сил у разі збройної агресії проти України;

17) у випадках загрози нападу, небезпеки державній незалежності України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

18) оголошує в разі необхідності в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайний стан; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами екологічного лиха;

19) призначає половину складу Конституційного Суду України;

20) утворює суди у визначеному законом порядку;

21) присвоює вищі військові звання, дипломатичні ранги, інші спеціальні звання;

22) нагороджує державними нагородами, засновує президентські відзнаки і нагороджує ними;

23) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку;

24) здійснює помилування;

25) створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади;

26) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією.

Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає універсали, укази і розпорядження, які обов’язкові до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 8, 10, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 21 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і Міністра, відповідального за виконання.

СТАТТЯ 106. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента.

Повноваження Президента України припиняються достроково у випадках:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення у порядку імпічменту;

4) смерті.

СТАТТЯ 107. Відставка Президента України набуває юридичної сили з моменту, коли заява про відставку буде проголошена ним особисто на спільному засіданні Палат Національних Зборів.

СТАТТЯ 108. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на спільному засіданні Палат Національних Зборів і підтверджена більшістю голосів від складу кожної із Палат, визначеного Конституцією, за письмовим поданням Верховного Суду України на підставі звернення Палати депутатів і медичного висновку.

СТАТТЯ 109. Президент України може бути усунутий з поста Національними Зборами у порядку особливої процедури (імпічменту) у випадку вчинення ним державної зради або іншого тяжкого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту ініціюється не менш ніж однією третиною складу Палати депутатів, встановленого у Конституції.

Для проведення розслідування Палата депутатів утворює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції слідчої комісії розглядаються на засіданні Палати депутатів, яка, за наявності підстав, більшістю від її складу, визначеного Конституцією, приймає рішення про обвинувачення Президента України і передає справу на розгляд Сенату.

Сенат розглядає справу щодо обвинувачення Президента України і приймає рішення про винесення питання про усунення Президента України з поста на розгляд Національних Зборів або припиняє справу.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Національними Зборами не менше, ніж двома третинами від складу кожної з Палат, визначеного Конституцією, після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та одержання висновку Верховного Суду України про те, що обвинувачення, які висуваються, містять ознаки тяжкого злочину.

Особа, усунута з поста Президента України, несе відповідальність за скоєний злочин у загальному порядку.

СТАТТЯ 110. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 106, 107, 108, 109 Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра України. Прем’єр-міністр України під час виконання обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 13 статті 105 Конституції.

 

Розділ VI

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

СТАТТЯ 111. Кабінет Міністрів України є центральним колегіальним органом виконавчої влади.

Кабінет Міністрів підпорядкований Президентові України та відповідальний перед Національними Зборами у межах, передбачених у статтях 85, 86 Конституції.

Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Консти-туцією і законами України, актами Президента України.

СТАТТЯ 112. До складу Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр, Віце-прем’єр-міністр і міністри.

Прем’єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, затвердженої Палатою депутатів Національних Зборів.

СТАТТЯ 113. Кабінет Міністрів утворюється на строк повноважень Президента України.

Прем’єр-міністр, інші члени Кабінету Міністрів мають право заявити Президентові України про свою відставку.

Відхилення Палатою депутатів Програми діяльності Кабінету Міністрів або прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 86 Конституції тягне за собою відставку Кабінету Міністрів, яка приймається Президентом України.

Кабінет Міністрів, відставка якого прийнята Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новоутвореного Кабінету Міністрів.

СТАТТЯ 114. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів та актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, кредитної, інвестиційної та податкової політики, політики в галузі праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) організовує управління об’єктами державної власності та сприяє розвитку інших форм власності;

6) забезпечує розробку і виконання Державного бюджету;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10) виконує інші повноваження, визначені у Конституції, законах та актах Президента України.

Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів підписує Прем’єр-міністр.

СТАТТЯ 115. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють керівництво відповідними сферами управління.

Керівники цих органів відповідальні за результати діяльності перед Президентом України.

СТАТТЯ 116. Виконавчу владу в областях, районах, містах Києві та Севастополі здійснюють глави відповідних державних адміністрацій.

Місцеві органи виконавчої влади при здійсненні своїх повноважень підпорядковані органам виконавчої влади вищого рівня.

СТАТТЯ 117. Глави державних адміністрацій на відповідній території забезпечують: виконання Конституцій і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади; додержання прав і свобод громадян; виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля; здійснення наданих їм повноважень щодо управління державним майном; координацію діяльності місцевих органів виконавчої влади та взаємодію з органами місцевого самоврядування.

Глави місцевих державних адміністрацій не мають права вирішувати питання, віднесені Конституцією та законом до повноважень органів місцевого самоврядування.

СТАТТЯ 118. Організація і порядок діяльності Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади визначаються законом.

 

Розділ VII

ПРОКУРАТУРА

СТАТТЯ 119. Прокуратура України складає єдину систему, на яку покладається:

1) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

2) розслідування злочинів у випадках, визначених законом;

3) державне обвинувачення в суді;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) представництво інтересів держави або громадянина в судах у випадках, визначених законом.

СТАТТЯ 120. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Призначення Генерального прокурора здійснюється за згодою Сенату.

Строк повноважень Генерального прокурора – п’ять років.

СТАТТЯ 121. Організація та порядок діяльності прокуратури України визначаються законом.

 

Розділ VIII

ПРАВОСУДДЯ

СТАТТЯ 122. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Судові рішення ухвалюються судами від імені України.

СТАТТЯ 123. Система судів в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Створення надзвичайних та особливих судів, за винятком випадків запровадження воєнного стану, забороняється.

Повноваження, порядок організації і діяльності судів та органів суддівського самоврядування, а також умови зайняття суддівської посади визначаються законом.

СТАТТЯ 124. Судді незмінювані і займають посади безстроково, крім суддів, які призначені вперше.

Судді Верховного Суду України обираються Сенатом поданням Президента України. Судді інших судів призначаються на посади Президентом України за поданням міністра юстиції у порядку, передбаченому законом.

Перше призначення на посаду судді здійснюється строком на п’ять років.

Судді не можуть бути членами політичних партій, займатися будь-якою підприємницькою або іншою оплачуваною діяльністю, крім наукової і викладацької роботи.

СТАТТЯ 125. Повноваження судді припиняються достроково у випадках:

1) його заяви про звільнення або відставку;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) досягнення віку 70 років;

41 порушення ним вимог несумісності;

51 порушення присяги;

6) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень судді у випадках, передбачених пунктами 2,4 і 5 цієї статті, а також у разі скоєння ним злочину приймається у порядку особливої процедури, передбаченої законом.

СТАТТЯ 126. Судочинство здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу, змагальності сторін, гласності, обов’язковості судових рішень.

СТАТТЯ 127. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону.

Вплив на суддів у будь-якій формі забороняється.

За неповагу до суду винні особи притягаються до відповідальності, визначеної законом.

СТАТТЯ 128. Суддям гарантується недоторканність.

Суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди Сенату, за винятком затримання під час скоєння ним злочину.

СТАТТЯ 129. Держава забезпечує необхідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів.

Виконання судових рішень покладається на органи виконавчої влади.

 

Розділ IX

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

СТАТТЯ 130. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності і цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

СТАТТЯ 131. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономія Крим, області, райони, міста, селища і села.

Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законом.

 

Розділ X

АВТОНОМІЯ КРИМ

СТАТТЯ 132. Автономія Крим є складовою частиною України і у межах повноважень, визначених цією Конституцією та Статутом Автономії Крим, вирішує питання, віднесені до її відання.

Статут Автономії Крим ухвалюється Національними Зборами у порядку, визначеному для прийняття законів України.

СТАТТЯ 133. Нормативно-правові акти Автономії Крим не можуть суперечити Конституції та законам України.

СТАТТЯ 134. Представницьким органом Автономії Крим є Верховна Рада Автономії Крим.

Верховна Рада Автономії Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, обов’язкові до виконання в Автономії Крим.

Урядом Автономії Крим є Рада міністрів Автономії Крим. Голова Ради міністрів Автономії Крим призначається Верховною Радою Автономії Крим за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономії Крим і Ради міністрів Автономії Крим визначаються цією Конституцією та Статутом Автономії Крим.

Правосуддя в Автономії Крим здійснюється судами, що належить до єдиної судової системи України.

СТАТТЯ 135. Автономія Крим у межах, визначених законом, розробляє, затверджує і виконує свій бюджет, запроваджує податки і збори Автономії Крим.

У розпорядженні Автономії Крим є кошти, отримані і від запровадження нею податків і зборів, а також відрахування від загальнодержавних податків, розмір яких визначається законом.

СТАТТЯ 136. З мотивів невідповідності рішень і постанов Верховної Ради Автономії Крим Конституції України Президент України може зупинити їхню дію з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.

СТАТТЯ 137. В Автономії Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом.

 

Розділ XI

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

СТАТТЯ 138. Місцеве самоврядування є правом територіальних громад мешканців сіл, селищ та міст -– самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється громадами безпосередньо і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представлять спільні інтереси громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

СТАТТЯ 139. До складу сільської, селищної, міської ради входять голова відповідно села, селища, міста та представники, які обираються мешканцями села, селища, міста.

Голова села, селища, міста головує у відповідній раді та очолює її виконавчий орган.

Районна рада формується сільськими, селищними та міськими радами району, а обласна рада – районними, міськими (міст обласного значення) радами області.

Голова районної та обласної ради обирається відповідною радою і очолює її виконавчий апарат.

СТАТТЯ 140. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування.

СТАТТЯ 141. Громади села, селища, міста безпосередньо або через органи місцевого самоврядування в межах, визначених законом: вирішують питання комунального та житлового господарства, громадського транспорту, соціальної допомоги, освіти, культури, охорони здоров’я, довкілля, громадського порядку, торгівлі та послуг, підтримки підприємництва, комунальної власності; розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць; встановлюють місцеві податки і збори та вирішують інші питання місцевого значення.

Органам місцевого самоврядування можуть делегувати законом або договором окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує виконання державних повноважень і в разі необхідності передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, програми соціально-культурного розвитку, охорони довкілля, можуть об’єднувати на договірних засадах кошти сільських, селищних і міських органів місцевого самоврядування для реалізації спільних програм соціально-економічного розвитку, вирішують інші питання регіонального значення, визначені законодавством.

СТАТТЯ 142. Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування зупиняються представником Президента України в Автономії Крим, главами відповідних державних адміністрацій з мотивів їхньої невідповідності Конституції, законам чи іншим актам законодавства України з одночасним зверненням до суду про визнання їх нечинними.

СТАТТЯ 143. Права місцевого самоврядування захищаються судом.

СТАТТЯ 144. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів визначаються законом.

 

Розділ XII

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

СТАТТЯ 145. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції і законів.

СТАТТЯ 146. Конституційний Суд складається з 14 суддів.

Президент України і Сенат призначають по 7 суддів Конституційного Суду.

Судді Конституційного Суду призначаються на десять років без права на повторне призначення.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше ніж десять років.

Голова Конституційного Суду обирається шляхом таємного голосування із складу суддів строком на п’ять років на спеціальному засіданні Конституційного Суду.

СТАТТЯ 147. Судді Конституційного Суду при виконанні своїх повноважень є незалежними і підкоряються тільки Конституції України.

Суддя Конституційного Суду не може бути членом політичної партії, депутатом або сенатором, мати інший представницький мандат, займати будь-яку посаду в органах державної влади в установах та організаціях, у громадських об’єднаннях, в органах місцевого самоврядування, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, крім наукової і викладацької.

СТАТТЯ 148. Суддям Конституційного Суду гарантується недоторканність.

Суддя Конституційного Суду не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди Конституційного Суду, за винятком затримання під час скоєння ним злочину.

СТАТТЯ 149. Повноваження судді Конституційного Суду припиняються достроково у випадках:

1) його заяви про звільнення або відставку;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) досягнення віку 70 років;

4) порушення ним вимог несумісності, які визначені статтею 147 Конституції;

5) порушення присяги;

6) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду у випадках, передбачених пунктами 2, 4 і 5 цієї статті, а також у разі скоєння ним злочину приймається у порядку особливої процедури, передбаченої законом.

СТАТТЯ 150. До повноважень Конституційного Суду належать:

1) офіційне тлумачення Конституції і законів;

2) вирішення питань про відповідність Конституції:

– законів та інших правових актів Національних Зборів;

– нормативно-правових актів Автономії Крим;

– актів Президента України;

– актів Кабінету Міністрів.

Ці справи розглядаються за поданням Президента України, не менше ніж 75 депутатів або 25 сенаторів, Верховного Суду України, Уповноваженого Національних Зборів у правах людини, Генерального прокурора, Верховної Ради Автономії Крим.

З питань, визначених цією статтею, Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

СТАТТЯ 151. Конституційний Суд за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів дає висновки про відповідність Конституції міжнародних договорів України, що вносяться для ратифікації.

За поданням Сенату Конституційний Суд дає висновок про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України в порядку імпічменту.

СТАТТЯ 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду визнаються неконституційними повністю або в певній частині, якщо вони не відповідають Конституції або була порушена визначена Конституцією процедура їхнього розгляду, ухвалення або набрання чин-ності.

Закони чи інші правові акти або їхні окремі положення, які визнані Конституційним Судом неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення про їхню неконституційність.

Матеріальна, моральна шкода, завдана фізичним та юридичним особам неконституційними актами і діями, відшкодовується державою.

СТАТТЯ 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду, процедура розгляду справ визначаються законом.

 

Розділ XIII

ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ

СТАТТЯ 154. Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Національних Зборів Президентом України чи спільно третиною депутатів і третиною сенаторів.

СТАТТЯ 155. Конституція не може бути змінена, якщо зміни скасовують чи обмежують права і свободи людини й громадянина або спрямовані проти незалежності і територіальної цілісності України.

Конституція не може бути змінена в умовах надзвичайного і воєнного стану.

СТАТТЯ 156. Законопроект про зміни до Конституції, крім розділів I, III і XIII, схвалений більшістю від складу кожної з Палат Національних Зборів, визначеного Конституцією, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Національних Зборів за нього проголосувало не менше, ніж дві третини від складу кожної з Палат, визначеного Конституцією.

СТАТТЯ 157. Законопроект про зміни до розділів Конституції І «Загальні засади», III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції» вноситься до Національних Зборів Президентом України і за умови його схвалення трьома четвертими від складу кожної з Палат, визначеного Конституцією, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне внесення законопроекту про зміни до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції з того ж питання можливе лише до Національних Зборів наступного скликання.

СТАТТЯ 158. Законопроект про зміни до Конституції з питання, яке розглядалось Національними Зборами і закон не був прийнятий, може бути внесений не раніше, ніж через рік з дня прийняття рішення щодо попереднього законопроекту.

Національні Збори не можуть протягом строку своїх повноважень двічі змінювати ті ж самі положення Конституції.

СТАТТЯ 159. Законопроект про зміни і доповнення до Конституції розглядається Національними Зборами за наявності висновку Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту вимогам статей 155 і 158 Конституції.

.

Розділ XIV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

         СТАТТЯ 160. Конституція України набирає чинності з дня її прийняття.

СТАТТЯ 161. День прийняття Конституції є державним святом – Днем Конституції України.

СТАТТЯ 162. У день набрання чинності Конституцією України припиняється дія Конституції України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями і втрачає чинність Конституційний Договір між Президентом України та Верховною Радою України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року.

 

Розділ XV

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набрання чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції.

2. Верховна Рада України після прийняття узгодженого між сторонами Конституційного Договору тексту Конституції здійснює повноваження обох Палат Національних Зборів України з дня набрання чинності цією Конституцією. З дня першого засідання Сенату і до дня першого засідання новообраної Палати депутатів Національних Зборів Верховна Рада здійснює повноваження Палати депутатів, визначені цією Конституцією.

Інші органи державної влади, обрані чи призначені до прийняття цієї Конституції, здійснюють визначені нею повноваження впродовж строку, на який вони були обрані чи призначені.

Сенат обирається протягом шести місяців з дня набрання чинності цією Конституцією.

Палата депутатів обирається у березні 1998 року.

3. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом шести місяців після набрання нею чинності.

4. До сформування судової системи України відповідно до статті 123 цієї Конституції Верховний Суд і Вищий арбітражний суд здійснюють свої повноваження відповідно до Закону України від 5 червня 1981 року «Про судоустрій» та Закону України від 4 червня 1991 року «Про арбітражний суд».

Судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набрання чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Судді, повноваження яких закінчуються в день набрання чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом шести місяців.

5. Протягом шести місяців після набрання чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, а також проведення обшуку й огляду житла чи іншого володіння особи.

6. Голови державних адміністрацій після набрання чинності цією Конституцією набувають статусу глав державних адміністрацій згідно зі статтею 116 цієї Конституції, а після обрання голів відповідних рад – складають з себе повноваження голів цих рад.

7. Сільські, селищні, міські ради та їхні голови після набрання чинності цією Конституцією здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у 1998 році.

Районні та обласні ради, обрані до набрання чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до статті 139 цієї Конституції.