- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

вівторок, 27 лютого 2024 р.

З сайту ВРУ зникають чинні міжнародні договори? - розслідування журналістів "Багнет Нації"

 

Передмова від Миколи Тивонюка: Застосування принципу restitutio in integrum (відновлення правового становища заявника настільки, наскільки це можливо, до того ж стану, в якому воно перебувало до ...) так само як і jura novit curia (суд знає закони) неможливо без основного міжнародного Акту - Статуту ООН (995_010), на котрому et cetera базуються принципи Декларації (995_015), Пакту (995_043), протоколи та конвенції, лише на підставі того, що Статут ООН прописаний шістьма офіційними мовами ООН, однією з котрих є російська, яка в свою чергу прописана в ст.10 Конституції та якою володіють значна частка джерела влади.

Подібні рішення у світлі забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами зобов’язань за конвенціями, директивами, резолюціями ГА ООН в основах цілей та стандартів ООН (міжнародного права загалом) в національній системі, в нашій державі українцям, нажаль, ще довго доводиться розплачуватися основною цінністю - життям.
Адже питання не в мові а в знаннях...

Р.
S. На Статут (995_010), без офіційного перекладу на українську мову, полюбляють опиратись сторона обвинувачення в своїх обвинувальних актах...



















Декларація про державний суверенітет України (55-12) - документ про проголошення державного суверенітету України, став програмою побудови, напрямку і процесу утворення незалежної держави. У преамбулі Декларації (55-12) підкреслюється, що Верховна Рада УРСР проголосила суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Україна темпорально проголосила свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов’язалась дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Разом з тим, підписана у 2014 році Угода про асоціацію (984_011) відкрила новий етап у співпраці України та Європейського Союзу. Угода про асоціацію спрямована на поступове зближення України та Європейського Союзу, формування політичного діалогу, запровадження умов для посилених економічних та торговельних відносин, інтеграції України до внутрішнього ринку Європейського Союзу, посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. Прагнення України до членства в Європейському Союзі закріплено і на законодавчому рівні. У 2019 році Верховна Рада України внесла зміни до Конституції України, закріпивши нову стратегічну мету України - набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Також відповідна стратегічна мета знайшла своє відображення у Стратегії зовнішньополітичної діяльності України, затвердженої Указом Президента України № 448 від 26.08.2021р..

З метою проведення інформаційно-комунікаційної роботи на підтримку європейського курсу України, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1155-р від 9 грудня 2022 року, підготовлено Стратегію комунікації з питань європейської інтеграції України на період до 2026 року (надалі – Стратегія (1155-2022-р). З сутнісного характеру Стратегії (1155-2022-р) превалює фактор недостатнього рівня медіаграмотності громадян, яке формується українськими засобами масової інформації та заінтересованими сторонами (організаціями – авт.), що дав би змогу правильно оцінювати як предметну інформацію так і дезінформацію про європейську інтеграцію України, що проявляється виключно на системній комунікації досягнення результату лише процесу виконання Угоди про асоціацію (984_011). За наслідком кампанії якої, сприйняття суспільством, його розумінням та очікуванням від європейської інтеграції розмежовується з реаліями цільової мети самого вступу України до Європейського Союзу у світлі розуміння європейських цінностей в цьому процесі таких як: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство права, повага до прав людини.

Інтеграція України в європейський політичний, економічний та культурний простір повинна бути виключно цивілізаційним вибором українського суспільства у фокусі конституційно-правових аспектів практичного характеру демократії, адже проблеми, що виникають при впровадженні прийнятих міжнародно-правових актів та питання імплементації цих актів у законодавство України полягають, з-поміж іншого, в прозорості прийнятих рішень Сторонами, обізнаності суспільства про мету міжнародних Угод та наслідки для українців не лише в сьогоденні а й для прийдешніх поколінь української нації.

Спільна програма Європейського Союзу та Ради Європи «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні» має на меті покращити свободу, різноманітність і плюралізм медіа, а також сприяти ефективності системи захисту персональних даних. Також – програма спрямована на відкритий, всебічний і сталий підхід до управління Інтернетом, що ґрунтується на правах людини і ставить людину в центр уваги. Крім того, програма сприятиме виконанню обов’язків і зобов’язань України перед Радою Європи, реалізації Угоди про асоціацію з ЄС і Плану дій з лібералізації ЄС візового режиму для України. Зазначена Програма de-jure закріплює прозорість та публічність законодавчих Актів фундаментального законодавства ЄС, країн-членів в умовах та на основі Актів ООН.

Положення статтей 1 та Розділу А Рекомендації CM/Rec(2022)4 Комітету міністрів Ради Європи «Щодо просування сприятливого середовища для якісної журналістики у цифрову еру» наголошують, що якісна журналістика, з її непохитною прихильністю і прагненням до істини, справедливості та точності, незалежності, прозорості та людяності, а також високим рівнем суспільного інтересу в рамках просування підзвітності у всіх секторах розвитку суспільства, залишається такою ж важливою, як ніколи, для належної демократії. Всі види медіа, у своїй зростаючій різноманітності, відіграють важливу роль у виконанні зобов'язань, які стоять перед журналістикою, в той час, коли постійно зростаючий обсяг інформації, доступної великій аудиторії, в поєднанні з труднощами визначення джерел всієї цієї інформації, утруднює здатність суспільств оцінювати її точність і достовірність. Журналістські практики, які відстоюють таку позицію, а також цінності та принципи, викладені вище, повинні бути визнані суспільним благом.

Механізми управління Інтернетом, будь то на національному, регіональному або глобальному рівні, повинні грунтуватися на розумінні Інтернет-свободи. Держави мають права й обов'язки щодо міжнародної політики, пов'язаних з Інтернетом. При здійсненні своїх суверенних прав, держави повинні, відповідно до норм міжнародного права, утримуватися від будь-яких дій, які можуть прямо або побічно завдати шкоди фізичним або юридичним особам всередині або за межами їх юрисдикції. Будь-яке національне рішення або дія на обмеження прав людини і основних прав в Інтернеті повинні відповідати міжнародним зобов'язанням і, зокрема, базуватися на законодавстві. Дотримуватися у повній мірі принципів пропорційності і гарантувати доступ до засобів правового захисту, а також право бути почутим і звертатися із забезпеченням належних гарантій процесу повинно бути важливим у демократичному суспільстві (ст.3 Рекомендації CM/Rec(2016)5 Комітету міністрів Ради Європи «Про свободу Інтернету»).

Держави-члени зобов’язані утримуватися від порушення права на свободу вираження поглядів та інших прав людини в цифровому середовищі. Вони також мають позитивний обов’язок захищати права людини та створити безпечне і сприятливе середовище для всіх, щоб вони могли брати участь у публічних дебатах та висловлювати думки та ідеї без страху, в тому числі і ті, які ображають, шокують або непокоять посадовців чи будь-яку верству населення. Це позитивне зобов’язання, забезпечити здійснення та втілення прав і свобод включає в себе, завдяки горизонтальному впливу прав людини, захист фізичних осіб від дій приватних сторін шляхом забезпечення дотримання відповідних нормативноправових засад. Крім того, гарантії належного процесуального характеру є неодмінними, а доступ до ефективних засобів правового захисту повинен бути застосований і державами, і посередниками стосовно відповідних послуг (ст.6 Рекомендації CM/Rec(2018)2 Комітету міністрів Ради Європи  «Про ролі та обов’язки Інтернет-посередників»).

Відповідно §§ 1, 2 ст.2,  §1 ст.4, §2, 4 ст.5 Конвенції Ради Європи «Про доступ до офіційних документів» (994_001-09) кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів. Кожна Сторона вживає необхідних заходів у своєму національному законодавстві для впровадження положень щодо доступу до офіційних документів, передбачених цією Конвенцією. Заявник щодо офіційного документу, не зобов’язаний вказувати підстави для отримання доступу до офіційного документу. Запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу. Запит про доступ до офіційних документів розглядається невідкладно. Рішення приймається, повідомляється і виконується якомога швидше або в розумний строк, який встановлений заздалегідь.

У разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено (§2 ст.6 Конвенції (994_001-09).

Згідно положенням пунктів 1.1.1., 1.3.3., 1.3.10., та 2.1.1. Додатку до Рекомендації CM/Rec (2018)2  слідує обов’язок Сторін на те, що будь-який запит, вимога чи інші дії державних органів, адресовані Інтернет-посередникам, що заважають здійсненню прав та основних свобод людини, визначаються законом, втілюються в межах, передбачених законом, і є необхідною і пропорційною мірою в демократичному суспільстві. Держави не повинні тиснути на Інтернет-посередників через нелегальні засоби. Якщо Інтернет-посередники обмежують доступ до стороннього контенту на підставі державного наказу, органи державної влади повинні забезпечити наявність ефективних механізмів відшкодування та дотримання застосовних процедурних гарантій. Якщо посередники видаляють контент на основі власних умов обслуговування, це не повинно розглядатися як форма контролю, яка покладає на них відповідальність за сторонній контент, до якого вони надають доступ.

Держави повинні заохочувати належні рамки саморегулювання або розробку механізмів співрегулювання, належним чином враховуючи роль посередників у наданні суспільно вагомих послуг та сприянні публічному дискурсу та демократичним дебатам, що захищено статтею 10 Конвенції (995_004). Інтернет-посередники повинні в усіх своїх діях поважати міжнародно визнані основні права та свободи людини своїх користувачів та інших сторін, які постраждали від їх діяльності. Ця відповідальність, відповідно до Керівних принципів Організації Об’єднаних Націй з питань бізнесу та прав людини, існує незалежно від здатності або готовності держав виконувати свої власні зобов’язання щодо прав людини.

Пунктами "a-с" Розділу ІІ, п.п."а" та "с" Розділу ІІІ Декларації Комітету міністрів Ради Європи «Про свободу вираження поглядів та інформації» (994_885) імперативно встановлює захист права кожного, незалежно від кордонів, самовиражатися, шукати й одержувати інформацію та ідеї з будь-якого джерела, а також поширювати їх відповідно до умов, викладених у статті 10  Конвенції (995_004); скасування цензури або будь-якого довільного контролю чи обмежень щодо учасників інформаційного процесу, змістового наповнення ЗМІ або передавання чи поширення інформації; проведення відкритої інформаційної політики  в  публічному секторі, що включає також доступ до інформації, задля сприяння розумінню кожною людиною політичних, соціальних, економічних і культурних проблем та заохочення вільного обговорення цих проблем; захисту права кожного на здійснення свободи вираження поглядів та інформації; заохочення вільного обігу інформації, сприяючи таким чином міжнародному розумінню, кращому ознайомленню з поглядами та традиціями, повазі до різноманітності думок, а також взаємному збагаченню культур.

Декларацією Комітету міністрів Ради Європи «Про свободу вираження поглядів та інформації» (994_885) європейські держави оголосили про те, що в сфері інформації та ЗМІ вони намагаються досягти захисту права кожного, незалежно від кордонів, самовиражатися,   шукати й одержувати інформацію з будь-якого джерела, а також проведення відкритої інформаційної політики в публічному секторі, що включає також доступ до інформації, задля сприяння розумінню кожною людиною політичних, соціальних, економічних і культурних проблем та заохочення вільного обговорення цих проблем. Держави зобов’язались захищати від порушень право на свободу  вираження  поглядів та інформації, а також дотримуватися політик, спрямованих на найбільше заохочення різноманітності ЗМІ та плюралізму інформаційних джерел, сприяючи таким чином плюралізму ідей та думок.

§2 статті 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (995_004) імперативно покладає обов’язок на здійснення свободи права на вираження поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. 11 вересня 1997 року Україна, як держава - член Ради Європи, взяла на свою відповідальність ці обов’язки перед своїм багатонаціональним народом.

Як зазначено в преамбулі Конвенції (995_004) - уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, сповнені рішучості зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації прав людини (995_015).

Беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу,  в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей, Україна, маючи на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і додержання основоположних свобод, які становлять підвалини справедливості та миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки спільному розумінню і додержанню прав людини, від яких вони залежать, гарантувала українцям визнання  гідності,  яка властива всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися  як  до  останнього  засобу до повстання проти тиранії і гноблення.

Свобода вираження  поглядів та інформації є основоположним елементом принципів справжньої демократії, верховенства права й поваги прав людини та становлять підвалини співробітництва держав - членів Ради Європи. Ця свобода була проголошена в національних конституціях і міжнародних документах, зокрема в статті 19 Загальної декларації прав людини (995_015), статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 10 Європейської конвенції з прав людини (995_004) й статті 34 Конституції України (254к/96-ВР).

Керівний комітет із питань прав людини (ККПЛ), якому Комітет міністрів Ради Європи доручив розробити проект Конвенції Ради Європи «Про доступ до офіційних документів» (994_001-09)1, керувався прагненням визначити серед різних національних правових систем основні обов'язкові положення, які відображали б те, що вже було ухвалено законодавствами низки країн, і водночас те, що могли б ухвалити держави, які не мали такого законодавства. Сторони цієї Конвенції зобов'язуються неухильно виконувати ці мінімальні основні положення, а щоби допомогти їм у досягненні цієї мети, Конвенцією передбачено міжнародний механізм моніторингу. Очевидно, мета такого механізму полягає в тому, щоби спонукати Сторони до розроблення, підтримання та зміцнення національних положень, які б передбачали більш широке право на доступ, але за умови реалізації мінімальних основних положень.

Конвенція Ради Європи є першим обов’язковим до виконання міжнародноправовим документом, яким визнано загальне право на доступ до офіційних документів, що перебувають у розпорядженні державних органів. Упродовж багатьох років у межах Організації здійснювалося міжнародне співробітництво з тим, щоби право на доступ до офіційних документів, яке бере свій початок у 1950 році в Європейській конвенції з прав людини, стало реальністю у всій Європі. Перше політичне та юридичне вираження цього права було надано в Рекомендації № R (81) 19 Комітету міністрів державам-учасницям про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні державних органів, а через рік – у Декларації Комітету міністрів про свободу вираження поглядів та інформації. Надалі розробляли інші правові документи2, допоки у 2002 році Комітет міністрів не ухвалив свою Рекомендацію Rec(2002)2 про доступ до офіційних документів, яка стала основним джерелом натхнення для створення Конвенції (994_001-09)3.

Незважаючи на стабільну підтримку євроінтеграційного курсу України (на рівні 54 відсотків у період з 2014 до 2021 року та 92 відсотків у 2022 році)4, на думку Уряду, є певні тенденції, які можуть перешкоджати збереженню існуючого рівня. Високий рівень підтримки вступу України до Європейського Союзу як громадянами5 України, так і громадянами Європейського Союзу, євроінтеграційні процеси, їх зміст, можливості та наслідки часто залишаються недостатньо зрозумілими широкому загалу як в Україні, так і в Європейському Союзі. Наведене знаходить своє відображення у зазначених вище наріжних питань щодо прозорості, доступності та публічності не лише міжнародних Угод, між організаційних Угод а також основоположних міжнародно-правових Актів ЄС та ООН.

Так, у зв’язку зі зростаючим прагненням виступати з єдиних позицій і діяти солідарно й узгоджено, щоб найбільш ефективно захищати свої загальні інтереси і незалежність, а також підкреслювати принципи демократії і законності та прав людини, яким вони прихильні, для того, щоб внести свій загальний  внесок у підтримку миру і міжнародної _______________________________

1Конвенцію (994_001-09) ратифіковано із заявами Законом (631-20) від 20.05.2020р.

2Рекомендація № R(91)10 «Про передачу третім особам персональних даних, що перебувають у розпорядженні державних органів», № R(97)18 «Про захист персональних даних, що збираються і обробляються в статистичних цілях», Rec(2000)10 «Про кодекси поведінки державних службовців», Rec(2000)13 «Про європейську політику щодо доступу до архівів», Rec(2007)7 «Щодо доброго адміністрування», та ін.

3Див. Пояснювальний звіт Комітету Міністрів Ради Європи CETS 205 "Доступ до офіційних документів"

4Джерело статистичних даних показників невідоме,- авт.

5Там само

безпеки  відповідно  до зобов’язань, що вони прийняли в рамках Статуту Об’єднаних Націй (995_010)6.

Звісно, Європейську  Спільноту  засновано із непохитним  прагненням  закласти  підвалини дедалі ближчого союзу народів Європи, визначаючи головну мету своїх зусиль - стале поліпшення  умов життя та праці своїх народів, з наміром   підтвердити  солідарність,  що  єднає  Європу  та заморські  країни,  та  бажаючи  забезпечити  їхнє  процвітання  й розвиток їхнього добробуту згідно з принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй (995_010). І з  цією  метою призначили своїх повноважних представників (перелік котрих не відтворено)7.

В усіх наведених критеріях доступності свободи шукати, одержувати  і поширювати будь-яку інформацію та  ідеї, незалежно від державних кордонів, законодавча база Верховної Ради не містить правового механізму якості здійснення такого права не лише представниками ЗМІ а загалом суспільством. Так, на офіційному веб-сайті та інших веб-ресурсах Верховної Ради України, як інформаційних ресурсів, з певного часу вилучено низку важливих для людей інформації, до прикладу:

·       Протокол (№ 5) про Статут Європейського інвестиційного банку (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/994_680);

·       Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_455);

·       Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. (1996). Вилучено із (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/995_372);

·       Протокол про Статут Суду Європейського Союзу (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_618);

·       та інші…

Україна8, одна з держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй, з 1945 року зобов’язалась сприяти у співробітництві з ООН загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод за Статутом Організації Об’єднаних Націй (995_010).

Однак, з певного часу міжнародний Акт «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» видалений з офіційного веб-сайту Верховної Ради України (Додаток 1).

Відповідно ч.1 ст.1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (1861-17) – Правова база діяльності Верховної Ради України встановлюються Конституцією України (із посиланням на Закон України № 254к/96-ВР, прийнятий на п’ятій сесії тринадцятого скликання ВР України9).

_______________________________

6Див. Єдиний європейський акт (994_028)

7 Див. Договір про заснування Європейської Спільноти (994_017)

8 У відповідності до Комюніке від Української РСР № 373 до Генерального Секретаря ООН від 27 серпня 1991 року - унітарний суб’єкт міжнародного права «Українська РСР» 24 серпня 1991 року змінила свою назву на «Україна», у зв’язку з чим – тут, і по тексту документа, у всіх відмінках, суб’єкт «Україна» слід розуміти в контексті Комюніке № 373 від 27/VIII/1991р. та Заяви делегованих представників від України на Генеральній Асамблеї ООН A/46/PV.14 від 30/ІХ/1991р.

9 Там само

Отже, Розпорядник інформації de jure в своїй діяльності на території України, насамперед керується Законом України (254к/96-ВР), ч.1 ст.9 якого гласить, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України..

Згідно ч.ч.1, 5 ст.ст.3, 7 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (1861-17) гласність засідань Верховної Ради забезпечується шляхом їх трансляції в лінійних аудіовізуальних медіа, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, газеті "Голос України" та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Час, обсяг, форма трансляції, обсяг друку визначаються відповідно до закону цим Регламентом, окремими постановами Верховної Ради.

 Організаційне, юридично-експертне, науково-експертне, документальне, інформаційне, а також матеріально-технічне, господарсько-правове та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради. Верховна Рада надає інформацію за запитами відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Розгляд та надання відповіді на запити на інформацію забезпечуються Апаратом Верховної Ради (абз.2 ч.5 ст.3 Закону (1861-17) (надалі – Апарат ВР).

Згідно п.3 ч.8 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України № 769 від 25.08.2011р. (769/11-РГ) (надалі – Положення (769/11-РГ) Апарат ВР організовує опублікування актів Верховної Ради України та інших офіційних матеріалів, надає інформацію щодо проходження підписаних законодавчих актів та оприлюднює її на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Положення (769/11-РГ) не регламентує порядок та підстави вилучення з офіційних веб-сайтів Верховної Ради суспільно вагомої інформації. Відтак наявне порушення уповноваженими особами при Апараті ВР та/або ВР норм міжнародного права та зобов’язань не тільки перед міжнародною спільнотою а й перед народними обранцями.

Відповідно до положень статті 93 Конституції України (254к/96-ВР) право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Конституції України (254к/96-ВР) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із диспозицією статті 75 Конституції України (254к/96-ВР) - єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і прийняття законів віднесено до її повноважень (стаття 75 Закону України № 254к/96-ВР).

 Згідно п.1 ч.1 ст.92 Конституції України (254к/96-ВР)  - виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина.

Згідно ст.19 Конституції України (254к/96-ВР) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статей 34 та 40 Закону України (254к/96-ВР), котрими також et cetera керується Розпорядник інформації, - кожному громадянину України гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з положеннями статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (2939-17), якими керується Розпорядник інформації, інформація на запит надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується. Відповідно до положень

пункту 6 частини першої статті 3 Закону України (2939-17) право на доступ до публічної інформації гарантується юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Відповідно до положень статті 4 доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості

діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що булла надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Згідно з положеннями статті 5 зазначеного закону, доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до положень частини 2, 3 статті 22 даного НПА, відповідь Розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту

належним Розпорядником.

Державна таємниця (також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст.1 Закону України «Про державну таємницю» (3855-12).

Відповідно до абз.3 ст.10 Закону України (3855-12), яким керується Розпорядник інформації, інформація відноситься до державної таємниці з урахуванням таких принципів: дотримання балансу інтересів національної безпеки, демократичних принципів відкритості та прозорості;вільного обігу інформації; презумпції публічності інформації до її віднесення в установленому законодавством порядку до державної таємниці. У разі невідповідності інформації вимогам, встановленим цим Законом, забороняється віднесення її до державної таємниці. Засекречуванню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить державну таємницю, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений.

Згідно Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (z0052-21) витребувана нижче інформація не є такою що відноситься до державної таємниці і не містить ознак секретності.

Відповідно положенням статті 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (995_004) Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно положенням статті 2 Загальної декларації прав людини (995_015) кожна людина   повинна   мати   всі   права  і  всі  свободи,проголошені цією Декларацією,  незалежно від раси,  кольору шкіри, статі,   мови,   релігії,   політичних   або   інших   переконань, національного чи соціального походження,  майнового, станового або іншого  становища. Крім  того,  не  повинно  проводитися  ніякого розрізнення  на  основі  політичного,  правового  або міжнародного статусу  країни  або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною,   підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Кожна людина  має  право на свободу переконань і на вільне їх виявлення;  це право включає свободу  безперешкодно  дотримуватися своїх  переконань та свободу  шукати,  одержувати  і  поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно  від  державних кордонів (ст.19 Загальної декларації прав людини (995_015).

Ніщо у цій Декларації не може  бути  витлумачено  як  надання будь-якій  державі,  групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії,  спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації (ст.30 Загальної декларації прав людини (995_015).

Відповідно до положень ст.5 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (995_043) Ніщо в  цьому  Пакті  не  може  тлумачитись  як  таке,  що означає,  що  якась держава,  якась група чи якась особа має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на  знищення  яких-небудь прав чи свобод,  визнаних у цьому Пакті, або на обмеження їх у більшій мірі,  ніж  передбачається  в  цьому Пакті. Ніяке обмеження  чи  приниження  будь-яких  основних  прав людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці цього Пакту  на  підставі  закону,  конвенцій,  правил  чи  звичаїв,  не допускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Згідно із положеннями ст.19 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (995_043) Кожна людина має право на вільне вираження  свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати  і поширювати будь-яку інформацію  та  ідеї,  незалежно  від  державних  кордонів,  усно, письмово  чи  за  допомогою  друку  або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Користування  передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може бути,  отже,  пов'язане з певними обмеженнями,  які,  однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:а) для поважання прав і репутації інших осіб; b) для  охорони  державної  безпеки,  громадського   порядку, здоров'я чи моральності населення.

Відповідно пункту «а» статті 25 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (995_043) кожний громадянин  повинен  мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті  2,  і  без  необґрунтованих  обмежень  право  і можливість брати участь у веденні державних справ  як  безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників.

Відповідно до положень Розділу ІІ Декларації про державний суверенітет України (55-12) Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права (абзац 3 Розділу Х Декларації про державний суверенітет України (55-12).

Згідно із положеннями статті 34, і з урахуванням диспозиції статті 23 Статуту Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56), мовою оригіналу,- Совет Безопасности уполномочивается расследовать любой  спор или любую ситуацию, которая может привести к международным трениям или вызвать спор, для определения того, не  может ли продолжение этого спора или ситуации угрожать поддержанию международного мира и безопасности.

В розумінні функціонального підходу щодо визначення імунітету держави, згідно Резолюції 59/38, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй, «Конвенції Організації Об’єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власність» (995_e49), в разі, коли держава здійснює публічну або суверенну владу (acts de jure imperii), вона має імунітет, а в разі, коли держава діє як приватна особа (acts de jure gestionis), вона не наділена імунітетом (H. Fox, The Law of State Immunity, Oxford University Press, 2002, P. 22).

 

На підставі вищенаведеного

беручи до уваги

положення Закону України (254к/96-ВР), Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією (994_391), рекомендації Комітету Міністрів державам-членам №R(81)19 про доступ до інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів, №R(91)10 про передачу третім особам персональних даних, що знаходяться в розпорядженні державних органів, №R(97)18 про захист персональних даних, що збираються і обробляються в статистичних цілях, № R(2000)13 про європейську політику щодо доступу до архівів та Rec(2002)2 про доступ до офіційних документів, Конвенцію про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (994_326), Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму (994_838), Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом (994_423), Протоколи  №№ 1, 7, 12, 14 до Конвенції (995_004), Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (995_004), Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (994_a38) та №(94) 12 (994_323), Резолюції ПАРЄ №690, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції (994_535), та

керуючись наголосами дотримання Резолюцій Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаний Нації договірними Сторонами, принципами та цілями ООН, Статутом ООН (995_010), положеннями Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (995_043), Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 3103 (XXVIII), 3314 (ХХІХ) та (995_201), Гаазькою конвенцією (995_938), Женевським протоколом (995_198), Женевськими конвенціями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154), IV Гаазькою конвенцією «Про закони і звичаї сухопутної війни» (995_222), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту  «Про громадянські та політичні права» (995_086), Декларації Організації Об’єднаних Націй «Про права корінних народів» (995_l56), Кодексу міжнародного приватного права (995_419), Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів» (995_118), Віденської конвенції «Про правонаступництво держав щодо договорів» (995_185), Віденської конвенції про «Право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями» (995_a04) а також положеннями Загальної декларації Прав Людини (995_015) у взаємозв’язку з Декларацією «Про надання незалежності колоніальним країнам та народам» (995_280), Загальною декларацією прав народів (995_758), Декларацією «Про право народів на мир» (995_817), Конвенціями (995_232), (995_240), Деклараціями (995_114), (995_818), (995_І56), (995_349) та іншими загальнопризнаними нормами сучасного міжнародного права, що стосуються захисту прав людини в період бойових дій та конфліктів, Запитувачі

ВИТРЕБОВУЮТЬ:

 

з урахуванням вимог до Державної уніфікованої системи документації ДСТУ 4163:2020 та Правил публікування інформації архівних документів ДСТУ 9031:2020 (v0144774-20),

надати в повному обсязі завірені належним чином:

 

1.      Копію першої та останньої сторінки кожного документа, що стосуються підстав та порядку, видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010:

 

2.      Копію пропозиції Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп), колективних ініціатив народних депутатів України (підписними листами), що створювалися у паперовій формі;

 

3.      Копію підготовлених до читань, що оформлювалися у паперовій формі (оригінал паперового документа), завізовані керівником секретаріату головного комітету та підписані головою визначеного комітету, в т.ч. завізовані керівниками юридичного і редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради України за результатами проведених експертиз, що стосуються підстав та порядку, видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010;

 

4.      Копії висновків юридичної експертизи та редакційного опрацювання, оформлені в електронній формі, та підписані керівниками відповідних підрозділів Апарату Верховної Ради України, що додані до супровідних документів щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010;

 

5.      Копії супровідних документів наданих народним депутатам України в питанні видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, підготовлені до читань, в електронній формі, що завізовані керівником секретаріату головного комітету та підписані головою головного комітету із застосуванням кваліфікованих електронних підписів, включно;

 

6.      Копію витягу тимчасової технологічної схеми проходження Акту щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, підготовленого до розгляду, та супровідних документів до нього, у відповідності додатку № 4 Регламенту ВРУ № 19 від 08.02.2021р. (в редакції 1369/23-РГ);

 

7.      Витяг посадових даних уповноважених осіб архівного підрозділу у складі структурного підрозділу з документального забезпечення задіяних в питанні щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010;

 

8.      Копію висновку головного комітету (оригінал електронного документа, завізований керівником секретаріату головного комітету та підписаний головою цього комітету) щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, в т.ч. бланк електронного документа, витяги автоматизованої системи роботи з документами у Верховній Раді України, включно з карткою документа;

 

9.      Копію висновку редакційного опрацювання (лінгвістичної експертизи) Акту щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, направлений через ЄАС до головного комітету, Головного юридичного управління після візування порівняльної таблиці у паперовій формі керівником Головного управління документального забезпечення або керівником редакційного управління Головного управління документального забезпечення;

 

10.  Копію порівняльної таблиці Акту щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, після завершення її експертного опрацювання у паперовій формі в Головному юридичному управлінні, завізований керівником секретаріату головного комітету і підписаний головою головного комітету із застосуванням ними кваліфікованих електронних підписів та направлений через ЄАС до Керівника Апарату Верховної Ради України, його Першого заступника відповідно до розподілу обов’язків, Головного юридичного управління, Головного управління документального забезпечення;

 

11.  Копію висновку юридичної експертизи (витяг оригіналу електронного документа), що був зв’язаний з текстом порівняльної таблиці Акту щодо видалення міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (Документ 995_010, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56) (4 редакції)» з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010 в електронній формі, та направлений через ЄАС до головного комітету, Головного управління документального забезпечення після візування порівняльної таблиці у паперовій формі керівником Головного юридичного управління, його першим заступником або заступником;

 

12.  Копію повідомлення Голові Парламентської асамблеї Ради Європи Тіні Коксу від України, в якому поставлено до відома членів ПАРЄ, про те, що Україна видалила міжнародний Акт «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (995_010) з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, - важливу у міжнародній сфері інформацію (комюніке, акт міжнародного характеру із зазначенням уповноважених підписантів);

 

13.  Копію повідомлень Голові Генеральної Асамблеї ООН Денніс Френсісу, Генеральному секретарю ООН ​Гутерреш Антоніу та Раду Безпеки ООН від України, якими поставлено до відома членів ООН, про те, що Україна видалила міжнародний Акт «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (995_010) з веб-ресурсу Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010, за наслідками чого презюмується, що Україна вийшла зі складу Організації Об’єднаних Націй.

 

Витребувані вищезазначені документи Запитувачі вимагають надати в повному обсязі, з урахуванням вимог до Державної уніфікованої системи документації ДСТУ 4163:2020 та Правил публікування інформації архівних документів ДСТУ 9031:2020 (v0144774-20), у хронологічній послідовності відповідно до вищевикладених пунктів витребуваної частини даного Запиту-вимоги, окремими процесуальними документами шляхом надсилання поштової (паперової) кореспонденції на зазначену в реквізитах поштову адресу Запитувачів.

У випадку, якщо з якихось причин не можливо надати змістовну відповідь по суті запиту – вказати причину та перенаправити (переадресувати) запит за належністю, у відповідності до вимог доступу до публічної інформації, належному Розпоряднику витребуваної інформації.

 

До відома:

 

COUNCIL OF EUROPE

Avenue de l'Europe F-67075

Strasbourg Cedex, France

e-mail: infopoint@coe.int

 

UNOG-OHCHR

CH-1211 Geneva 10 (Switzerland)

Факс: +41 22 917 90 08

e-mail: ohchr-ccpr@un.org

 

U.S. Agency for International Development Office of Inspector General

P.O. Box 657

Washington, DC 20044-0657

e-mail: ighotline@usaid.gov

 

Додатки:

 

1.      Скрін-шот результату пошуку міжнародного Акту «Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН (995_010) на веб-ресурсі Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010.


Немає коментарів:

Дописати коментар

Правові гіпотези БАР-гільдії

- Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Стаття 81. Цивільного кодексу України -