БАГНЕТ НАЦІЇ: ХТО ВИННИЙ І ЩО РОБИТИ?

- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

середа, 19 червня 2024 р.

ХТО ВИННИЙ І ЩО РОБИТИ?

©Артур Лі

Заснована Кравчуком і побудована Кучмою в Україні система влади створила модель в якій всі тимчасові політичні «управлінці» зорієнтовані виключно на власне збагачення впродовж короткого терміну дії своїх владних повноважень. Це прямо пов’язано із системою підбору кадрів радянської еліти. Верхівка керманичів і червоних директорів Української РСР погоджувалась в Москві. Погодження отримував певний контингент «ідеологічно» підкованих осіб які за своїм психотипом були слухняними та керованими рабами. Масштабом прагненням будь-якого раба є не розбудова власної республіки, а жага особистенько збагатітися і мати своїх рабів. За результатом їх діяльності — маємо в Україні побудований рабами феодалізм.

Як справжній ідеолог та пропагандист за освітою Кравчук сором'язливо підкрадав, як блакитний злодюжка Альхен з «12 стільців», публічно демонструючи свою «невинність і мАральні ідеали». Кучма як директор великого підприємства, маючи досвід керівника виробництва і орієнтуючись на безкарність крадіжок Кравчука поставив крадівництво на виробничу основу і разом зі своїми поплічниками практично вкрав та розбазарив всі основні активи Українського Народу.

Якщо виховані комуністичним режимом Кравчук і Кучма «багатіли» озираючись на ідеологію та прикриваючись фіговим листком «соціальної справедливості» (це проглядається з текстів Указів та законів того часу), то Ющенко себе вбачав Батьком відродження Нації. Наприкінці свого імпотентного, бездарного правління він все ж таки «втратив обличчя» і наплювавши на будь-яку ідеологію як професійний фінансист зірвав куш з крапленої афери на курсі валют, разом з лікарнею майбутнього.

Коли Янукович прийшов до влади то виявив, що всі найсмачніші шматки активів країни вже вкрадені і йому з братвою залишилась дрібнота. Розпочався відкритий рекет «газової принцеси» і Юлю всадили в буцегарню, щоб та поділилась своїми активами. З появою Януковича всі ідеологічні посилання були відкинуті і «почувши кожного» він застрелив конкурента і розчав відкритий грабунок всієї країни на користь свого клану.

Слід згадати, що всі українські керманичи вимазані кров’ю своїх опонентів і свідків. Чорновіл, Гонгадзе, Кра́вченко, Кірпа, Семенюк-Самсоненко, Кушнарьов, Чечетов (Ющенко замараний кров’ю Гонгадзе, Кравченко, Кірпи, Семенюк-Самсоненко завдяки строкам та результатам розслідування). Починаючи з Порошенка почалися масові сакральні вбивства: Ілловайск, Дебальцево і нарешті повномаштабна збройна агресія, Маріуполь, Буча, Ізюм, Харків, Суми…

Хто винний і що робити — це вічне питання соціального інтелекту.

Поки соціальний інтелект не розвинувся до самоусвідомлення, нічого змінитися не може. Жоден очільник влади ніколи не був оцінений українським суспільством за результатами своєї діяльності. Саме тому в Україні продовжується політична конкуренція шахрайства, а не політична конкуренція державних діячів. Саме суспільство не надає оцінку своїм керманичам. Відсутність у суспільства протесту проти шахрайства політичних верхівок, породжує з кожним роком все більшу деградацію системи управління республікою.

І не треба посилатись на Майдани, включіть мізки. Всі Майдани в Україні були організовані крупним капіталом, який просто використав протестні настрої пересічних українців. Суспільство підтримало бунт одних капіталістів ініційований проти свавілля інших капіталістів при владі. Доказом сказаного є всі закриті кримінальні справи по Майдану. Жоден захисник влади Януковича не поніс ніякого реального покарання, незважаючи на вбивство протестувальників, на антилюдські неконституційні суддівські рішення та кримінальні накази вбивати протестувальників. Всі звинувачення в міжнародних судах були сформовані та подані таким чином, що представники злочинної влади Януковича легко доказали свою невинність і їх крадені статки були їм повернуті. Ніякого соціального протесту не було — просто замість одних крадіїв національного багатства України до влади привели інших, а ворон ворону око не виклює.

Самостійно суспільство ще не визріло до власного соціального протесту. Пустопорожня балаканина про конституційні права навіть великої кількості осмислених громадян є слабеньким захистом проти поліцейського, суддівського і тарифного свавілля, проти фізичної наруги над гідністю та конституційними правами людини.

Будь-який закон є гаслом, або благими намірами до тих пір, поки його виконання не буде витребувано суспільством силою відкритого протистояння: протестів, демонстрацій, соціальних заворушень тощо. Тільки відкрите протистояння всіма соціальними групами, по всій території країни діям влади по знищенню конституційного ладу — є показником інтелектуальної зрілості суспільства. Це не заклик до насильницьких дій, а проста констатація факту.

Слід зазначити, що страх відповідальності підштовхнув законодавців навіть на формальному рівні офіційно закріпити відсутність зв’язку суспільства із владою. Частина 2 ст.1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановила: «2. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики». Але жодним законом не роз’яснено що таке «державна політика».

Всі положення про органи влади наголошують про забезпечення та реалізацію державної політики. Весь негатив створений органами виконавчої влади нормативно попадає під термін «державна політика» і все законно. Державна політика не має ніякого відношення до економічного розвитку України та до добробуту українського народу. Навпаки підручник «Державна політика» прямо вказує: «Державна політика - це практична діяльність політичних суб'єктів і органів державної влади з реалізації виробленого політичного курсу та досягнення конкретних політичних цілей…» [підручник Державна політика Режим доступу, абз.1 стор.12: https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2014/02/DERZHAVNA-POLITIKA.pdf].

Тобто, будь-який негативний економічний результат країни з погіршенням рівня життя пересічного українця і є законним досягненням політичних цілей тих «політичних суб'єктів і органів державної влади» які знаходяться при владі. Весь безлад узаконений, а неосвічене в правових питаннях українське суспільство цього навіть не усвідомлює і не протестує.

Стаття 3 Конституції України встановила: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Хіба не це є головним обов'язком міністерств?!! Замість конституційного обов'язку міністерств утверджувати та забезпечувати права і свободи людини в одній чи декількох сферах, покращувати економічний добробут кожного українця, законом закріплений обов’язок міністерств і центральних органів виконавчої влади забезпечувати та реалізовувати державну політику для досягнення конкретних цілей по збагаченню політичної верхівки яка знаходиться на даний момент при владі. За весь період «Незалежності України» добробут Українського Народу тільки погіршувався і з кожним роком становився все більш жебрацьким. В той же час весь депутатський корпус, керівники органів влади та їх заступники на чолі з Президентами ставали валютними мільярдерами і мільйонерами за рахунок зубожіння Українського Народу. Все законно. Саме такий стан речей офіційно закріпив термін «державна політика» частиною 2 ст.1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

Забезпечення і реалізація конституційних прав та свобод людини, встановлених Конституцією і законами України, покращення добробуту Української Нації просто випали із обов’язків КМУ, міністерств і ЦОВВ. Жодним законом в Україні Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи державної влади не обтяжені офіційним обов’язком покращувати добробут і рівень життя українців. Суспільство втратило зв’язок зі своєю Конституцією і законами України навіть на формальному рівні.

Хіба не є нонсенсом, що за порушення Основного закону, за порушення вимог Конституції України Кодексом про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України ніякої відповідальності не передбачено?

Стаття 60 Конституції України встановила: «За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».

Частина 5 ст.41 Кримінального кодексу України ЗВІЛЬНИЛА (!!!) від юридичної відповідальності особу яка виконала але «не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження». Частина 5 ст.41 Кримінального кодексу України прямо суперечить вимогам ст.68 Конституції України: «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Жодної юридичної відповідальності «за віддання кримінально протиправного наказу чи розпорядження», всупереч вимог ст.8, ст.60, ст.68 Конституції України, з моменту прийняття Конституції України у 1996 році, суб’єкти законодавчої ініціативи (Президент, Кабінет Міністрів, «народні» депутати) в законах України не передбачили.

Законодавці свідомо звільнили злочинців від відповідальності за порушення ними вимог Конституції України, оскільки самі ініціюють і створюють кримінально протиправні закони та розпорядження якими грубо порушують права людини і Конституцію України.

Ви, ще не зрозуміли, що беззаконня з боку Президента, керманичів КМУ, поліції і ТЦК захищено відсутністю відповідальності за віддання кримінально протиправного наказу чи розпорядження та частиною 5 ст.41 Кримінального кодексу України. Вони всі «не усвідомлювали» та «могли не усвідомлювати» кримінально протиправного характеру своїх дій, своїх наказів чи розпоряджень.

Згідно ст.117 Конституції України нормативно-правові акти (накази, розпорядження, постанови) Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Закону України про реєстрацію нормативно-правових актів до сьогодні не існує. Реєстрація проводиться згідно Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Зазначений указ і постанова уряду які створені в 1992 році суперечать ст.117 Конституції України яка прийнята у 1996 році. Указом і постановою не передбачено здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Згідно неконституційної норми ч.4 ст.52 ЗУ «Про кабінет міністрів України» акти Кабінету Міністрів України включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України без проходження державної реєстрації на їх відповідність Конституції України, всупереч вимог ст.117 Конституції України і є неконституційними з 1996 року, з моменту прийняття Конституції України.

Національна поліція як центральний орган виконавчої влади утворена неконституційною Постановою КМ України від 2 вересня 2015 р. № 641 «Про утворення Національної поліції України» яка не пройшла державної реєстрації в порядку встановленому законом, всупереч вимог ст.117 Конституції України. Навіть лінгвістично так звана «поліція» — «постановоутворене» збройне формування, а не «законоутворений орган влади» республіки Україна. Покажіть поліцаям лист Мінюсту, що Постанова КМУ № 641 «Про утворення Національної поліції України» не пройшла державної реєстрації, як це встановлено ст.117 Конституції України: «Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом».

До прожиткового мінімуму влада не включила тарифи на комунальні платежі. Розмір мінімальної заробітної плати не забезпечує навіть розміру фактичного прожиткового мінімуму на одну людину. Розмір пенсії пересічного українця не дозволяє придбати навіть мінімального набору продуктів харчування.

Влада просто не виконує:

· ЗУ «Про мінімальний споживчий бюджет»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1284-12#Text;

· ЗУ «Про межу малозабезпеченості»

https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/190/94-вр;

ЗУ «Про прожитковий мінімум» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966-14#Text;

· ЗУ «Про пенсійне забезпечення»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12#Text;

· Постанову Верховної Ради України № 512-XIV від 18 березня 1999 року «Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/512-14#Text

Ви досі озираєтесь на Конституцію України на яку всі гілки державної влади давно начхали?

Ви дійсно після цього вважаєте себе мислячими людьми, і заявляєте про свою правосуб’єктність?

Ви досі не усвідомили, що для всіх гілок влади Конституція України є туалетним папером, яким вони затуляють очі і затикають рота пересічним українцям. Сподіваюсь, що ще не забули суддю Олійника з партії регіАналів: «Якщо вам щось не подобається, то йдіть і звертайтеся до Суду!!!». Чиновники та їх керманичі живуть за своїми законами безкарного розкрадання бюджету і національної власності, ще й призначають собі за це захмарні зарплати. Для всіх представників цієї влади ви є недоумкуватим стадом вівець і баранів, яких вони стрижуть, доять, здирають шкіру, посилають на бійню або безкарно забивають на м'ясо поліцаями в буцегарнях?

Без будь-яких рішень суду приватні контори безкарно відрізають електропроводку, газові труби встановлені самими громадянами більше 30 років в минулому, коли цих крадіїв ще навіть не існувало. Примітивний рекет під кришуванням незаконно постановоствореного збройного формування під назвою «поліція».

Однострій поліцейських Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 823 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2019 р. № 1055) «Про однострій поліцейських» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/823-2015-%D0%BF/ed20191227?fbclid=IwAR0NJOaZ4DjxRDRKSEvoqwXIW71Gp299NtIebUatTAMozRjBVPK-BH7tGdQ#Text. Одяг однострою поліцейських має бути виключно із тканини темно-синього кольору, кольору хакі або в колористиці «камуфляж». Натомість, незаконно утворене збройне формування під назвою «поліція» в чорній, нестатутній формі тикають вам свої незаконні посвідчення, принижують вашу гідність, безпідставно вивозять на алкогольне тестування або на складення протоколу і не повертають до машини, плюють вам в обличчя, б’ють і інколи вбивають, але не несуть за це ніякої відповідальності. У відповідь ви тільки волаєте про Конституцію України, про права людини, а вони безкарно сміються над вами. У них є частина 5 ст.41 Кримінального кодексу України, монополія на носіння зброї, право на насилля та на судовий захист. Ви можете лише скулити про права людини, про незаконність їх дій і про Конституцію України. Спробуйте відповісти на хамство хаму у формі — отримаєте від суду штраф, спробуєте захищатись від безпідставного фізичного насилля — отримаєте від суду ув'язнення або будете лежати у власній сечі з вибитими зубами у поліцейському відділені.

Ви дійсно після цієї реальності вважаєте себе розумними і мислячими людьми? Якщо ви цього не усвідомлюєте, то пора зрозуміти, що для влади ви просто стадо.

І чим скоріше ви це усвідомите, тим скоріше кожен з вас зможе спитати владу особисто: коли це все закінчиться? І нема чого на дзеркало нарікати. Воно просто віддзеркалює реальність. Ви самі у цьому і винні.

Рилокнига цю статтю видалила «за порушення правил спільноти».

Навіть смішно))) Правилами приватної контори на території незалежної республіки скасовується ст.34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір».