Красногвардійський районний суд
міста Дніпропетровська
Україна, 49000, м. Дніпро,
пр-т Л. Українки (Пушкіна), буд. 77-б,
ПОЗИВАЧ: Філіпенко Олександр Сергійович,
e-mail: svf2011@ukr.net
ВІДПОВІДАЧ:
Дніпропетровський обласний
територіальний центр комплектування
та соціальної підтримки
код ЄДРПОУ: 08353525
вул. С. Бандери (Шмідта), 16, м. Дніпро,
Дніпропетровська область, 49000
e-mail: tckspdp@post.mil.gov.ua
Телефон:
+38 (056) 770 80 94
Справа
№ 204/833/25
Провадження
№ 2/204/1518/25
Суддя:
Чапала Г. В.
За Конституцією України набуття громадянином України статусу професійного судді пов'язане з настанням відповідного юридичного факту - призначення чи
обрання його на цю посаду. Зайняття
посади судді здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на
який його було призначено. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного
Суду України, висловленою у Рішенні від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001
(з Рішення Конституційного Суду України №
3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року)
ЗАЯВА № 04
про висловлення недовіри
та заявлення відводу від участі в цивільній справі №204/833/25, провадження №2/204/1518/25 судді
Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Чапали Г. В., як неналежному складу суду
Від 24 січня 2025
року в провадженні судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Чапали
Геннадія Владиславовича, призначеного на зазначену посаду вперше відповідно
до Указу Президента України від 16 жовтня 2024
року № 706/2024 «Про призначення суддів» за Поданням Вищої ради правосуддя про
призначення Чапали Геннадія Владиславовича на
посаду судді Красногвардійського районного суду міста
Дніпропетровська (затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя
від 03 жовтня 2024 року № 2912/0/15-24 «Про внесення Президентові України
подання про призначення Чапали Г. В. на посаду судді Красногвардійського
районного суду міста Дніпропетровська»), знаходиться цивільна
позовна заява (від 22 січня 2025
року) Філіпенка Олександра Сергійовича (далі - Позивач) до Дніпропетровського обласного
територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – Відповідач) про
стягнення матеріальної і моральної шкоди, (справа № 204/833/25,
провадження № 2/204/1518/25 –
прийнято до розгляду 03.03.2025).
13 березня 2025
року позивачем було подано першу заяву про відвід судді Красногвардійського районного суду міста
Дніпропетровська Чапали Геннадія Владиславовича з причини відсутності
конституційної правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і
деліктоздатності) у самої установи (юридичної особи
приватного права - суб’єкта господарювання), яку відповідно до частини другої статті 15 Закону України від 2 червня 2016 року №
1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» наразі одноособово, в рамках цивільної справи № 204/833/25, він представляє.
В такий спосіб
позивач хотів наголосити на тому, що Красногвардійський районний суд
міста Дніпропетровська ніколи не утворювався відповідно до вимог чинної
Конституції України (документ: 254к/96-ВР), як
державний орган судової гілки влади, незаконно пройшов державну реєстрацію та
зареєстрований як юридична особа приватного права (суб’єкт господарювання),
наразі є ліквідованим, а також має актуальну інформацію про реєстрацію (як
приватне підприємство), в американському реєстрі Dun & Bradstreet,
що не відповідає та прямо суперечить вимогам Основного закону в частині
утворення, ліквідації та реорганізації судів, що також, фактично, порушує
принципи міжнародного права про суд
встановлений законом, та повалює конституційний лад в Україні.
Даною, другою заявою про відвід (ЗАЯВА № 04
від 17.03.2025), позивач, у такий спосіб та за відповідних обставин, наголошує
на неповноважному складі суду, та
про відсутність виконання багатьох норм прямої дії Розділу VIII «ПРАВОСУДДЯ» Конституції України
(документ: 254к/96-ВР)
розтлумачених в рішеннях Конституційного Суду України щодо призначення
громадянина на посаду професійного судді, а також про наявність фактів їх
грубого порушення, що водночас підпадає під диспозицію і кваліфікацію
відповідних застосовних статей Кримінального
кодексу України (Документ від 5
квітня 2001 року № 2341-ІІІ), (далі – КК України).
Як вже наголошувалось раніше частиною першою статті 26 Закону України від 12 травня 2015 року №
389-VIII «Про
правовий режим воєнного стану» встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний
стан, здійснюється лише судами. На цій
території діють суди, створені відповідно до
Конституції України (документ: 254к/96-ВР).
Скорочення
чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст.26 ЗУ № № 389-VIII).
Створення надзвичайних та
особливих судів не допускається (ч.4 ст.26 ЗУ № № 389-VIII).
Водночас пунктом 1 частини третьої статті
376. Цивільного процесуального кодексу України (Документ від 18 березня 2004 року № 1618-IV), (далі – ЦПК України)
встановлено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково
та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є
порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування
судового рішення суду та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом
суду.
В своєму Рішенні №
15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним
і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України встановив, що для забезпечення судового захисту Конституція України
(254к/96-ВР) у статті
124 встановила принципи
здійснення правосуддя виключно
судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими
органами чи посадовими особами
та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не
може бути обмежене навіть в умовах
воєнного або надзвичайного
стану (стаття 64 Конституції
України (254к/96-ВР).
В своєму Рішенні №
3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на
території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що
судову владу
реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні
засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга
статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в
установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному
із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі
(частина четверта статті 126 Конституції
України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).
Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття
посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи - призначення вперше і обрання безстроково
(пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя,
четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові
вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу,
віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття посади професійного судді (частина п'ята статті 127
Основного Закону України) (254к/96-ВР).
За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином України статусу професійного судді пов'язане з настанням відповідного юридичного факту - призначення чи обрання його на цю
посаду. Зайняття посади судді
здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на
який його було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді обіймають
посади безстроково, крім суддів
Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою позицією Конституційного
Суду України, висловленою у Рішенні від 16
жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01),
відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з
належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки
завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді
професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).
У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється Президентом України строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково Верховною Радою України
(частина перша статті 128) (254к/96-ВР).
Президент України в межах своїх повноважень (статті
106, 114,
122, 128 Конституції
України) одноособово приймає
рішення про заміщення посади шляхом "призначення" певної посадової особи,
в тому числі про
"перше призначення" на посаду професійного судді, у формі указу. Таке вживання понять розвивається і конкретизується
у відповідних законах України.
Системний аналіз положень пункту 14 частини
першої статті 92, частини четвертої статті 126, частин другої, третьої,
четвертої, п'ятої статті 127, статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) дає підстави для
таких висновків: призначення на посаду
судді здійснюється тільки вперше; обиратися на посаду судді можуть тільки
судді, в яких закінчився п'ятирічний термін, на який вони були призначені; до
складу апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України можуть
обиратися тільки професійні
судді; зайняття суддівських посад в апеляційних, вищих спеціалізованих судах і
Верховному Суді України шляхом обрання виключає можливість призначення суддів у
ці суди,
а
відтак призначення на
посади суддів може здійснюватися лише до місцевих судів.
Враховуючи наведене вище, позивачем, 28
лютого 2025 року, було сформовано і
направлено запит на публічну інформацію до Офісу
Президента України з вимогою надати наступні копії документів, а саме:
1. Надати фотокопію з оригіналу Указу
Президента України від 16 жовтня 2024 року № 706/2024 «Про призначення суддів»;
2. Надати фотокопію з оригіналу Подання
Вищої ради правосуддя про
призначення Чапали Геннадія Владиславовича на посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, затвердженого
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03 жовтня 2024 року № 2912/0/15-24 «Про
внесення Президентові України подання про призначення Чапали Г. В. на посаду
судді Красногвардійського районного суду
міста Дніпропетровська»;
3. Надати копію відповідного
конституційного подання та копію рішення/висновку про результати перевірки
Конституційним Судом України акта (указу), розглянутого за зверненням суб’єкта
права на конституційне подання, яким є Президент України, щодо перевірки відповідності
Конституції України (конституційності) за його юридичним змістом та
встановленій Конституцією України процедурі його розгляду, ухвалення чи набрання ним чинності (наявність
конституційних повноважень, конституційність підстав призначення/обрання на
посаду, звільнення з посади тощо), а саме:
- Указу Президента України від 16
жовтня 2024 року № 706/2024 «Про призначення суддів»;
4. Відповідь
надати в паперовому вигляді на зазначену вище домашню адресу запитувача, а
також в електронному вигляді на e-mail: svf2011@ukr.net.
12 березня 2025 року на зазначену позивачем
електронну адресу надійшла відповідь від Офісу
Президента України від 12.03.2025 за № 22/1-09/944 на № 750 від 05.03.2025
з додатками у вигляді фотокопії Указу Президента України від 16 жовтня 2024 року № 706/2024 «Про
призначення суддів», а також копії Подання Вищої ради правосуддя про призначення Чапали Геннадія Владиславовича на посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, затвердженого Рішенням Вищої ради
правосуддя від 03 жовтня 2024 року № 2912/0/15-24 «Про внесення Президентові України подання про
призначення Чапали Г. В. на посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська» (Додаток 1).
З огляду
на наведене слід констатувати, що Президент
України, як гарант Конституції, не звертався до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності)
за його юридичним змістом та встановленій Конституцією України
процедурі його
розгляду, ухвалення чи набрання ним чинності (наявність конституційних
повноважень, конституційність підстав призначення/обрання на посаду, звільнення
з посади тощо) Указу Президента України від 16 жовтня 2024 року № 706/2024 «Про
призначення суддів».
Також слід зазначити, що 28
лютого 2025 року позивачем було
сформовано і направлено запит на публічну інформацію безпосередньо і до Конституційного Суду України з вимогою
надати наступні копії документів, а саме:
1. Надати копію відповідного
конституційного подання (разом з копіями доданих до нього (подання) додатків),
а також копію рішення/висновку про результати перевірки Конституційним Судом
України акта (указу), розглянутого за зверненням суб’єкта права на
конституційне подання, яким є Президент України, щодо перевірки відповідності
Конституції України (конституційності) за його юридичним змістом та
встановленій Конституцією України процедурі його розгляду, ухвалення чи набрання ним чинності (наявність
конституційних повноважень, конституційність підстав призначення/обрання на
посаду, звільнення з посади тощо), а саме:
- Указу Президента України від 16
жовтня 2024 року № 706/2024 «Про призначення суддів»;
2. Відповідь
надати в паперовому вигляді на зазначену вище домашню адресу запитувача, а
також в електронному вигляді на e-mail: svf2011@ukr.net.
05 березня 2025 року на зазначену позивачем електронну адресу (а згодом і листом на домашню
адресу) надійшла відповідь від Секретаріату
Конституційного
Суду України № 4/1-012-18/622 від
05.03.2025, із змісту якої витікають підтвердження тверджень про порушення
певної обов’язкової процедури перевірки на конституційність акта Президента, з наступним
формулюванням, що: «… до Конституційного Суду України не надходило
конституційних подань від суб’єктів права щодо перевіряння на відповідність
Конституції України (конституційність) Указу Президента України від 16 жовтня 2024 року №
706/2024 «Про призначення суддів». Рішень із цього питання Конституційний Суд
України не ухвалював» (Додаток
2).
Тобто, наведені вище задокументовані та
підтверджені Офісом Президента України
та Конституційним Судом України
факти є нічим іншим, як констатацією відвертого порушення встановленого
Конституцією України (документ: 254к/96-ВР) порядку призначення Чапали Геннадія
Владиславовича на відповідну посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, що також
красномовно говорить про невиконання наведених вище і нижче висновків і рішень
КСУ.
Адже зафіксовані факти також є підтвердженням
тотального ігнорування обов’язкових до виконання абзаців пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 27
березня 2002 року № 7-рп/2002 (справа № 1-14/2002) Конституційний Суд України,
в якому Суд однозначно визначив, що: «Норми частин четвертої, п’ятої статті
126, частини третьої статті 127, частини першої статті 128, пункту 1 частини
першої статті 131 Конституції України врегульовують відносини, пов’язані,
зокрема, з обранням/призначенням суддів на посади та звільненням їх з посад.
За
встановленою практикою перше призначення на посаду професійного судді суду
загальної юрисдикції строком на п’ять років здійснює Президент України шляхом видання указу, а рішення про обрання
безстроково всіх інших суддів, крім суддів Конституційного
Суду України, приймає Верховна Рада
України у вигляді постанови.
Суддя
звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, з підстав,
визначених у частині п’ятій статті 126 Конституції України. Президент України чи Верховна Рада України на підставі
подання Вищої ради юстиції приймають
рішення про звільнення професійного судді з посади.
Отже,
Президент України, Верховна Рада України реалізують передбачені Конституцією
України владні повноваження шляхом прийняття відповідних актів про
призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад. Такі акти
глави держави та парламенту мають конституційно-правову природу.
За
змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150
Конституції України до повноважень Конституційного
Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності
Конституції України всіх без винятку
правових актів Верховної Ради України і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням
конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності.
Аналогічну
точку зору висловлено в надісланих на запит Конституційного Суду України
експертних висновках учених, зокрема, Національної юридичної академії України
ім. Ярослава Мудрого.
Виходячи
з наведеного та аналізуючи положення абзаців другого, третього пункту 1 частини
першої статті 150 у контексті статей 147, 152 Конституції України, Конституційний
Суд України вважає, що за зверненням суб’єкта права на конституційне подання
акти Верховної Ради України та Президента України про обрання/призначення
суддів на посади та про звільнення їх з посад підлягають розгляду
Конституційним Судом України на відповідність Конституції України за їх
юридичним змістом та щодо додержання встановленої Основним Законом України
процедури їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності (наявність
конституційних повноважень, конституційність умов, підстав обрання/призначення
на посаду, звільнення з посади тощо).
Таким
чином, в аспекті порушених у конституційному поданні питань Конституційний Суд
України дійшов висновку, що до повноважень Конституційного Суду України
належить вирішення питань виключно щодо відповідності Конституції України актів
Верховної Ради України, Президента України про обрання/призначення суддів на
посади та про звільнення їх з посад, а не щодо їх законності».
На
підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України,
статтями 63, 67, 69 Закону України “Про Конституційний Суд України”,
Конституційний Суд України в
своєму Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 (справа № 1-14/2002) (яке є
обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим) в и р і ш и в:
«Положення
абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції
України у системному зв’язку зі статтями 147, 152 Конституції України, в
аспекті порушених Вищою радою юстиції у конституційному поданні питань, треба
розуміти так:
— до
повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань
щодо відповідності Конституції України (конституційності) правових актів
Верховної Ради України та Президента України, до яких віднесені як
нормативно-правові, так і індивідуально-правові акти;
— акти Верховної Ради України та
Президента України про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення
їх з посад розглядаються Конституційним Судом України за зверненнями суб’єктів
права на конституційне подання щодо перевірки відповідності Конституції України
(конституційності) цих правових актів за їх юридичним змістом та встановленій
Конституцією України процедурі їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності
(наявність конституційних повноважень, конституційність підстав
призначення/обрання на посаду, звільнення з посади тощо)».
Водночас
детальний аналіз фотокопії Указу Президента України від 16 жовтня 2024 року №
706/2024 «Про призначення суддів», а також всебічний аналіз копії Подання Вищої
ради правосуддя про
призначення Чапали
Геннадія Владиславовича на посаду
судді Красногвардійського
районного суду міста Дніпропетровська, затвердженого Рішенням Вищої ради
правосуддя від 03 жовтня 2024 року № 2912/0/15-24 «Про внесення Президентові України подання про
призначення Чапали Г. В. на посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська» свідчить про те, що
зазначені «документи» за своєю суттю і змістом не відповідають вимогам нормативно-правових
актів особливої державної ваги, а також вимогам оформлення, згідно до діючого
наразі ДСТУ 4163:2020.
Конституційний
Суд України виходить з того, що при внесенні змін до Конституції України має
бути забезпечений принцип інституційної безперервності, який означає, що органи
державної влади, встановлені Основним Законом України, продовжують функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження,
виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України, незалежно від
цих змін, якщо тільки цими змінами не передбачено істотну (докорінну) зміну їх
конституційного статусу, у тому числі їх ліквідацію. (пункт 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика
палата) від 18 лютого 2020 року №
2-р/2020).
Вже сам факт подання ВРП (раніше незаконно
перейменованої конституційної Вищої ради юстиції) Президентові України про
призначення судді (а не професійного судді) без зазначення строку, на який
призначається професійний суддя, - свідчить про грубе порушення норм Конституції
України (документ: 254к/96-ВР) та порядку
призначення.
На самому ж бланку Подання від 08 жовтня
2024 року № 440/0/12-24 утвореною в неконституційний спосіб установою
приватного права з назвою «Вища рада правосуддя» (код ЄДРПОУ: 00013698),
всупереч положенням частини першої статті 4 профільного Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про
Вищу раду правосуддя»,
емблемою зазначеної установи виступає незатверджений окремим законом Знак
Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України), який є
головним елементом незатвердженого окремим законом великого Державного Герба
України, відповідно до вимог частини четвертої статті 20. Конституції України (документ: 254к/96-ВР). Даний зафіксований факт, прямо
суперечить частині шостій статті 20. Конституції України, відповідно до якої опис державних символів України та порядок їх використання
встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України, та свідчить про повалення
конституційного ладу в Україні, адже такий закон не приймався.
Крім іншого на
зазначеному Поданні підпис Голови Вищої ради правосуддя Григорія УСИКА не
скріплено гербовою печаткою зазначеної установи із зображенням Державного Герба
України та своїм найменуванням, що є також грубим порушенням все тієї ж частини першої статті 4 профільного Закону
України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про
Вищу раду правосуддя».
Прискіпливий
аналіз фотокопії Указу Президента України від 16 жовтня 2024 року № 706/2024 «Про призначення суддів» дає невтішні результати
розуміння того, що даний «документ» не відповідає вимогам норм самої
Конституції України (документ: 254к/96-ВР). Адже даним указом Президент
України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ призначає ЧАПАЛУ Геннадія Владиславовича (без уточнення
про те, що призначає вперше) на посаду судді (а не професійного судді) до вже
раніше ліквідованого Указом Президента
України П.ПОРОШЕНКО від 29 грудня 2017 року № 449/2017 «Про ліквідацію та
утворення місцевих загальних судів» Красногвардійського районного суду
міста Дніпропетровська, без обов’язкового зазначення строку першого призначення
на посаду, терміном на п’ять років.
Також
слід констатувати, що даний указ також не проходив державної реєстрації в
Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів (далі - НПА). А
відповідно, у цього указу відсутній унікальний ідентифікаційний номер про
реєстрацію даного НПА, у відповідному реєстрі.
Отже, даний указ є беззаперечним
підтвердженням факту повалення конституційного ладу через задокументоване
відверте порушення положень частини першої статті 127 нової Конституції
України (документ: 254к/96-ВР), Рішеннь КСУ № 14-рп/2001 від 16 жовтня
2001 року, № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року,
№ 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року,
а також через нехтування принципів Європейської хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року, Основних принципів незалежності судових
органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної
Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної
та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, 342/2008 та багатьох інших приписів, інших
нормативно-правових актів, які є частиною національного законодавства України.
Також слід
зауважити, що на самому Указі Президента України від 16 жовтня 2024 року №
706/2024 «Про призначення суддів», яким Чапалу Геннадія Владиславовича
призначено на неутворену в законний спосіб посаду судді до неутвореного законом
та вже раніше ліквідованого суду, підпис посадової особи (президента) не
скріплений Великою Державною Печаткою України (відповідно до статті першої Указу Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику
Державну Печатку України»), по
причині відсутності самого підпису посадової особи, а також зазначеної печатки,
яка, між іншим, визначена виключним символом державного суверенітету України.
В контексті наведеного вище позивач вважає
за необхідне також наголосити на тому, що підпунктом 22 пункту 3 Положення про порядок підготовки та
внесення проектів актів Президента України затвердженого відповідним Указом Президента України від 15 листопада 2006
року № 970/2006 (далі – Положення),
(документ чинний) закріплено, що Указами Президента України оформляються прийняті Президентом України на основі та на виконання Конституції (254к/96-ВР) і законів України рішення, зокрема: про перше призначення на посаду професійного судді, звільнення з посади професійного судді протягом п'яти років після першого призначення; переведення суддів, призначення та звільнення з
адміністративних посад у судах.
Указами Президента України оформляються також інші рішення, видані на основі та на виконання Конституції (254к/96-ВР) і законів України, якщо хоча б одне з положень
рішення розраховано на постійну або багаторазову дію (має
нормативний характер) або належить до таких, що оформляються указами Президента
України згідно з цим пунктом, а також рішення, прийняття яких у формі указу передбачено
законами України та указами Президента України.
Згідно пункту 16 даного Положення опрацьовані в Секретаріаті Президента України проекти актів мають бути завізовані: Главою Секретаріату Президента України, Першим заступником та
заступником Глави Секретаріату Президента України, до компетенції яких належить питання, що пропонується до вирішення проектом акта Президента України, а також керівниками структурних підрозділів Секретаріату Президента України, що дійснювали опрацювання
проекту акта, а проекти актів з питань національної безпеки та оборони - і
Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.
Керівник
структурного підрозділу Секретаріату Президента України, на який
покладено правове забезпечення
діяльності Президента України, візує кожну сторінку проектів актів Президента
України, крім проектів указів з питань нагородження, громадянства,
помилування.
Пунктом 17 даного Положення встановлено, що проекти актів подаються на підпис Президентові України Главою
Секретаріату Президента України (у разі його відсутності - Першим заступником, заступником Глави Секретаріату Президента України).
Відповідно до Указу Президента
України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України»
(документ – поточна редакція) постановлено:
1. Заснувати Велику Державну Печатку України як символ державного суверенітету України.
2. Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи:
Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента
України, міжнародних договорів України;
Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень Верховної
Ради України щодо міжнародних договорів України;
Голови Конституційного Суду України на
оригіналах рішень Конституційного Суду України щодо відповідності законів та
інших актів законодавства України Конституції (254к/96-ВР), іншим законам
України, міжнародним договорам України.
В свою чергу Указом
Президента України від 29 листопада 1999 року № 1507/99 «Про офіційні символи
глави держави» (документ – поточна редакція) установлено, що офіційними
символами глави держави є:
Прапор (штандарт) Президента України,
Знак Президента України,
Гербова печатка Президента України,
Булава Президента України.
Даним Указом затверджено Положення про офіційні символи глави держави,
пунктом 9 якого постановлено, що Гербова печатка Президента України
використовується для засвідчення підпису Президента України на грамотах,
посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань України, а також на
посланнях Президента главам інших держав.
Водночас
згідно частини другої статті 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (документ чинний) постанови Верховної Ради приймаються з конкретних питань
з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій.
Такі постанови Верховної Ради
набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не передбачено самою
постановою.
В свою чергу частиною четвертою цієї статті встановлено, що постанови та інші акти, прийняті
Верховною Радою, підписує та оприлюднює Голова Верховної Ради України.
Відповідно
до підпункту 2 пункту 22 підрозділу 3 «Засвідчення документа в паперовій формі»
розділу І «Загальні засади документування парламентської діяльності» Положення про порядок роботи з документами
у Верховній Раді України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради
України від 08.02.2021 № 19 (документ чинний), гербовою печаткою Верховної Ради України засвідчуються підпис Голови Верховної Ради України, Першого
заступника і заступника Голови Верховної Ради України на документі у паперовій
формі.
В той же час в даному контексті слід зауважити, що і
сам Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про
судоустрій і статус суддів», не є завіреним належним чином. На ньому відсутня
гербова печатка ВРУ і Велика Державна Печатка України.
Візуальний аналіз доданих до даної заяви
фотокопій «документів» про призначення особи на відповідну відповідальну
посаду, яскраво свідчить про відсутність характерних ознак та підтверджує
невідповідність зазначених копій документів заявленим вище вимогам, формам та
визначеному змісту, відповідних нормативно-правових актів особливої державної
ваги.
Крім
того, статтею 2 Указу Президента України
від 27 червня 1996 року № 468/96 «Про
Єдиний державний реєстр нормативних актів» (документ – поточна
редакція) визначено установити, що до
Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому
числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради
України, укази і розпорядження
Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів
України, нормативні акти міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні
акти Національного банку України, міжнародні договори
України. {Абзац перший статті 2 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 70/99 (70/99) від 27.01.99}
Згідно статті 5 даного указу
встановлено: «З метою забезпечення ведення Державного реєстру Міністерство
юстиції України одержує повні офіційні тексти актів з усіма додатками, прийняті
Верховною Радою України, Президентом України,
Кабінетом Міністрів України, Національним банком України».
Відповідно
до статті 1 Указу Президента України від
10 червня 1997 року № 503/97 «Про
порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними
чинності» (документ – поточна
редакція) постановлено: «Установити, що закони
України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України,
Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх
прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню
державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Офіційними
друкованими виданнями є:
Згідно пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України
від 23 квітня 2001 року № 376 «Про
затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових
актів та користування ним» (далі - Постанова), (документ – поточна редакція) до Реєстру включаються
нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийняття Акта проголошення
незалежності України (24
серпня 1991 р.), - опубліковані та неопубліковані, у тому числі з
обмежувальними грифами, закони України, постанови
Верховної Ради України, укази і
розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження
Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України,
зареєстровані в Мін’юсті нормативно-правові акти міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до
законодавства підлягають державній реєстрації, незареєстровані акти органів
державної влади, які підлягають включенню до Реєстру відповідно до
законодавства, Національного банку, нормативно-правові акти, видані (прийняті)
НКЦПФР (Національна
комісія з цінних паперів та фондового ринку) на виконання Закону України "Про спрощення процедур реорганізації та
капіталізації банків", а також міжнародні договори України.
Пунктом 9 даної
Постанови визначено, що нормативно-правові
акти, які підлягають державній реєстрації відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про
державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів
виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731
«Про затвердження Положення про
державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів
виконавчої влади», включаються до Реєстру після їх
державної реєстрації у Мін'юсті.
Крім того, в
другому реченні пункту 10 даної
Постанови зазначено, що, копія нормативно-правового акта повинна бути підписана відповідальною
особою та засвідчена печаткою органу, що його видав, копія міжнародного
договору України - МЗС.
Відповідно до
пункту 3.2 розділу ІІІ (Порядок обліку
та опрацювання актів законодавства в робочому та еталонному фондах Реєстру)
Інструкції, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від
20.06.2002 № 57/5 «Про затвердження
Інструкції про порядок включення нормативно-правових актів до Єдиного
державного реєстру нормативно-правових актів та надання інформації з нього»
для включення до Реєстру
нормативно-правові акти подаються Міністерству юстиції України через систему
електронної взаємодії органів виконавчої влади або у паперовій формі. Копія нормативно-правового акта повинна бути підписана відповідальною
особою та засвідчена печаткою органу, що його видав, копія міжнародного
договору України - Міністерством закордонних справ України.
Нормативно-правові акти Верховної Ради
України, Президента України, Кабінету Міністрів України надходять до
Міністерства юстиції України через систему електронної взаємодії органів
виконавчої влади та на паперових носіях (в одному примірнику).
Відповідно до положень частини
першої статті 17 Закону України від 23
лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини», для зменшення числа
заяв до Європейського
суду з прав людини проти України,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію
про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі
– ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з п. 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів
для Комітету Європи про стандарти
незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень,
у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто
вільними від будь-яких зв`язків, упередженості, які впливають або можуть
сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне
рішення. Значення цього принципу виходить
далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою
не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони
суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від
будь-якого невідповідного зв`язку, упередженості або впливу, але він повинен
бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.
Відповідно
до пункту 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (далі
- Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру
або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення.
Згідно
із усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність
безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за
суб`єктивним та об`єктивним критеріями.
«Відповідно до
усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на
підставі суб`єктивного критерію, в
контексті якого необхідно враховувати особисті переконання та поведінку певного
судді, що означає необхідність
встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті
якого необхідно встановити, чи
забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його
безсторонності….» (рішення
Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 липня 2010 року у справі
«Газета Україна-центр» проти України», пункт 28).
У контексті
об`єктивного критерію, крім поведінки судді необхідно визначити, чи існують
переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її
безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі
обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в
якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не
вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання
об`єктивно обґрунтованим (рішення ЄСПЛ
від 06 березня 2018 року у справі «Михайлова проти України», пункт 56).
Відповідно
до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка
окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій
справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів,
чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у
його безсторонності.
Щодо
суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не
надано доказів протилежного (рішення
ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», пункти 49, 50).
Як зазначає
ЄСПЛ, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати
суди у громадськості (рішення від 24
травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява
№ 11/1987/134/188, пункт 48).
Згідно з пунктом
2.5 Бангалорських принципів поведінки
суддів, які схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя
заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього
не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли
у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Суддя повинен
бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв`язку,
упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах
розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади
буде підірвана (пункт 12 висновку № 1
(2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Ради Європи від 01
січня 2001 року «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності
суддів»)».
Кожний суддя,
стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості,
повинен відмовитись від розгляду справи (Micallef v.Malta (Мікаллефф проти Мальті) п.98).
З огляду на це, навіть зовнішні
прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя
повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De.
Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п.26).
Важливим
питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному
суспільстві (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" та рішення у справі
"Кастілло Альгар проти Іспанії", від 28 жовтня 1998 року, п.45).
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які враховані при
прийнятті Кодексу суддівської етики,
судді заявлено відвід в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього
спостерігача виникли сумніви в неупередженості судді.
Також слід звернути увагу на те, що в Рекомендаціях Комітета Міністрів Ради
Європи від 17 листопада 2010 року (CM/Rec(2010)12) у
пункті 11 щодо зовнішньої незалежності суддів зазначено, що зовнішня незалежність не є прерогативою чи
привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в
інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують
неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як
гарантію свободи, поваги до прав людини та не упередженого застосування права. Неупередженість та незалежність
суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.
На неупередженості суддів як однієї з
важливих ознак правосуддя акцентується увага й у пункті 3 Європейського статуту судді, на який є посилання в коментарі до
статті 7 Кодексу суддівської етики (рішення РСУ № 1 від 04.02.2016 "Про затвердження Коментаря до Кодексу
суддівської етики"): «Суддя не тільки повинен бути
неупередженим, але й має сприйматися будь-ким як неупереджений».
Крім того, правова
конструкція «суд, встановлений законом»
є структурним елементом права на
справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової
системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у
спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї
компетенції).
У справі
«Лавентс проти Латвії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що
згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції,
«суд» має завжди бути «встановленим законом». Це формулювання засвідчує принцип
верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже
правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде
позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для
вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не
лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи
(рішення ЄСПЛ у справах «Булут проти Австрії» («Bulut v. Austria» від
22 лютого 1996 року, заява 1996-11, с. 359, п. 29), та «Бускаріні проти Сан-Марино»
(«Buskarini v San Marino» від 4 травня 2000 року, заява № 31657/96).
Отже, ураховуючи практику ЄСПЛ, суд буде
вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на
підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної, суб`єктної та
територіальної юрисдикції та у складі, визначеному законом.
Україна як держава - учасниця Конвенції зобов’язана
забезпечувати виконання остаточних рішень Європейського суду з прав людини, у
яких установлено порушення Україною Конвенції.
В даному контексті слід зауважити, що
згідно частини четвертої статті 382
Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення
Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та
умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається
позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового)
з`їзду суддів України від 22.02.2013 р., неупереджений розгляд справ є основним
обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід
у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності
упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з
його власних джерел стали відомі докази
чи факти, які можуть вплинути на
результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід.
Підпунктом 2 пункту 3 частини першої
статті 1 Закону України від 12 лютого
2015 року № 192-VIII «Про
забезпечення права на справедливий суд» закріплено, що, цитую: «При виборі і застосуванні правової норми до спірних
правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у
постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового
рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього
Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у
висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів».
Водночас
частинами п’ятою і шостою статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року №
1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
визначено, що висновки
щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є
обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй
діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах
Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, Верховний
Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй ухвалі від
09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження
№ 61-13644сво23) дійшов висновку, що: «Головна
мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти
упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу -
запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Крім того Верховний
Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові
від 20 червня 2019 року у справі №
632/580/17 (провадження № 61-51сво18) дійшов висновку, що «юридичними
фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується
настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних
прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 Цивільного кодексу
України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати
суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного
факту».
В контексті наведеного вище слід
констатувати, що юридичними фактами реальної дійсності, з якими
нормою права пов`язується настання правових наслідків зокрема є: призначення
Президентом України (у відсутність факту прийняття Конституції України на
всеукраїнському референдумі) після подання Вищої ради правосуддя
(перейменованої Вищої ради юстиції) до раніше ліквідованого Красногвардійського
районного суду міста Дніпропетровська відповідним указом, який не завірений
належним чином, який не проходив перевірку Конституційним Судом України на
конституційність, та який не містить формулювання щодо набуття конкретним громадянином
України конституційного статусу професійного судді
пов'язаного з настанням відповідного юридичного факту - призначення його на цю
посаду вперше, на п’ятирічний термін. Таким чином слід констатувати про
зафіксований факт того, що Указ Президента України від 16 жовтня 2024 року № 706/2024 «Про призначення суддів», яким Чапалу
Геннадія Владиславовича призначено на посаду судді Красногвардійського районного
суду міста Дніпропетровська не пройшов перевірку на відповідність
Конституції України за його (указу)
юридичним змістом та щодо додержання встановленої Основним Законом України
процедури їх розгляду, ухвалення чи набрання ним чинності (наявність
конституційних повноважень, конституційність умов, підстав обрання/призначення
на посаду, звільнення з посади тощо).
Чапала Геннадій Владиславович, в свою чергу, є фаховим юристом який свого часу
працював в Національній
академії правових наук України і не може не знати основ права. Як порядна, законослухняна людина, він має
конституційний обов’язок не виконувати явно злочинні
розпорядження чи накази (згідно ч.1 ст.60 КУ), повинен неухильно додержуватися
Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і
гідність інших людей (згідно ч.1 ст.68 КУ), а також має повне право на вільний вибір і зміну роду занять
(згідно ч.1 ст.312 ЦК України). Водночас, свідоме, добровільне перебування на
неутвореній згідно Конституції України посаді судді через незаконне призначення
до неутвореного в конституційний спосіб та вже ліквідованого суду, є
беззаперечною ознакою його (Чапали Г. В.) готовності до виконання явно
злочинного розпорядження чи наказу, що безумовно викликає
обгрунтовані сумніви в неупередженості та об’єктивності судді в конкретній
цивільній справі № 204/833/25, а
також за певних ознак викликає сумніви щодо його фаховості, як професійного
юриста та знавця в галузі права.
Пунктом п’ятим частини першої
статті 36 ЦПК України встановлено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу
(самовідводу), якщо є інші обставини, що
викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.
Такі «інші обставини» були наведені в даній
заяві про відвід судді Чапали Г. В., вище по тексту.
Закріплення в Основному Законі
України принципу верховенства права, невідчужуваності й непорушності прав і
свобод людини і громадянина, гарантій їх здійснення та захисту визначає зміст
законів, інших нормативно-правових актів, які повинні прийматися на основі
Конституції і відповідати їй (частина друга статті 8). Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,
що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України)
(речення перше абзацу третього пункту 3 мотивувальної
частини Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) окремих положень Постанови Кабінету
Міністрів України „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України
від 4 серпня 2000 р. № 1222“ від 28 жовтня 2009 року № 28-рп/2009).
Принцип верховенства
Конституції України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд
України наголошує, що неухильне додержання органами державної влади та органами
місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою
стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі (абзац другий
підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України у справі за конституційним поданням виконуючого обов’язки Президента
України, Голови Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим „Про
Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя“ від
20 березня 2014 року № 3-рп/2014).
Пряма дія норм
Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами
України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати
конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші
нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить
Конституції України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень частини п’ятої статті 21 Закону
України „Про свободу совісті та релігійні організації“ (справа про завчасне
сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній
та процесій) від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016).
Відповідно до частини
другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто
імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов’язок органів
державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при
здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за
принципом її поділу.
Здійснення
державної влади на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу
та судову завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і
противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації
державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати
конституційний лад в Україні. <…> (абзаци
перший, другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу
Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради
України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Отже, в контексті наведеного вище та на підставі
виключно викладених у цій заяві неспростовних історично-юридичних фактів (які,
наразі, в даний історичний момент мають ключове юридичне значення і не
потребують доказування у суді) та з урахуванням копій відповідних документів
(що додаються до заяви), у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів у вигляді
постанови ЦВК щодо офіційного підтвердження юридичного факту затвердження нової
Конституції України від 28 червня 1996 року Всеукраїнським референдумом
Українського народу Самостійної української держави України виключно
Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної
української держави України
безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзаців 1 та 7 преамбули нової Конституції України (254к/96-ВР), у відсутність конституційно утворених
державних органів законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, а відповідно
й відповідних державних посад,
- ЗАЯВЛЯЮ ПРО ВІДВІД «судді» Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Чапали Г. В. від розгляду справи № 204/833/25 як особі, яка свідомо
перебуває на неутвореній відповідно до вимог Конституції України посаді судді
(а не професійного судді) через незаконне призначення без зазначення
встановленого терміну перебування на посаді до неутвореного в конституційний
спосіб та вже ліквідованого Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, де зазначена особа здійснює
судочинство у відсутність відповідного профільного закону (згідно п.14 ч.1
ст.92), та одночасно здійснює правосуддя, через узурпацію реалізації цього
права виключно українським народом, який має втілювати дане конституційне право
виключно через присяжних та народних засідателів. Зазначене, в своїй
сукупності, викликає
обгрунтовані сумніви не тільки в неупередженості та об’єктивності даного судді,
а й у його фаховості як професійного юриста, а також це є беззаперечним
свідченням його (Чапали Г. В.) рішучості і готовності до виконання злочиних
наказів та розпоряджень.
Керуючись Рішеннями
Конституційного Суду № 3-зп від 11 липня 1997 року,
4-зп від 3 жовтня 1997 року (щодо
офіційного тлумачення порядку прийняття і введення в дію нової Конституції
України на всеукраїнському референдумі) та Рішень № 6-рп/2005 від
05.10.2005, № 6-рп/2008 від
16.04.2008 (щодо офіційного тлумачення положеннь частини
другої, третьої і четвертої статті 5 Конституції України) про виключне право
українського народу на прийняття нової Конституції України на всеукраїнському
референдумі,
- ВИМАГАЮ:
- фізичній
особі без національності – мігранту по відношенню до внутрішнього,
національного законодавства Чапалі Г. В., який ніколи не набував в законний
спосіб конституційного громадянства Самостійної Української Держави України та
ніколи не отримував в законний спосіб мандату Українського народу на здійснення
державних повноважень професійного судді у відповідній державній установі
утвореній відповідно до вимог чинної Конституції України, від імені
Українського народу, іменем конституційно новоствореної Самостійної української
держави України,
- з’явитись або звернутись до прокуратури або Служби безпеки України та
добровільно оформити явку з повинною відповідно до частини другої статті 111
Кримінального кодексу України.
В іншому випадку залишаю за собою ПРАВО
самостійно звернутись до компетентних правоохоронних органів із заявою про
злочин, за попередньою правовою кваліфікацією згідно статті 109 і 111
Кримінального кодексу України, та повідомити про даний зафіксований
кримінальний злочин направлений проти основ державності, та спрямований на
повалення конституційного ладу.
Зміст даної заяви про відвід судді
буде опубліковано на сайті «Багнет Нації» (https://bagnetnacii.blogspot.com), а також надиктовано на відео та оприлюднено в YouTube на каналі Сергія
Філіпенка (https://www.youtube.com/channel/UCQ7Y8jykjgnO0adoRJaQ4Yw).
ДОДАТОК:
1.
Копії запиту від 28
лютого 2025 року та відповідь від Офісу Президента України від 12.03.2025 за №
22/1-09/944 на № 750 від 05.03.2025 з додатками – на 11
(одинадцятьох) арк.., стор. 1-11;
2.
Копії запиту від 28
лютого 2025 року та відповіді від Секретаріату Конституційного Суду України №
4/1-012-18/622 від 05.03.2025 - на 10 (десятьох) арк.., стор. 12-21.
Всього у додатку 21 (двадцять один)
пронумерований аркуш.
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар