В Дніпрі
високопосадовці-правоохоронці продовжують блокувати відкриття кримінального
провадження щодо заяви про злочин (явки з повинною) стосовно факту скуповування у офшорно-кіпрської прокладки ВАТ
«Дніпропетровськгаз Збут» вкраденого газу.
Більше подробиць
в відео та скарзі слідчому судді жовтневого районного суду міста
Дніпропетровська (нижче) на бездіяльність прокурора області, щодо не внесення
до ЄРДР заяви про кримінальне правопорушення, яке скоїв начальник СУ ГУНП
України в Дніпропетровській області, який не виконав ухвалу суду.
Хронологія в
публікаціях (оновлюється):
«Каюсь!
Я - скупщик краденого газа!» - явка з повинною у Дніпрі (відео + документи)
Заяву про крадіжку газу не вносять в ЄРДР –
звертаємось до суду (відео)
Кримінальному провадженню по крадіжці вкраденого газу
– бути!
Хронологія в
публікаціях (оновлюється):
«Каюсь!
Я - скупщик краденого газа!» - явка з повинною у Дніпрі (відео + документи)
Заяву про крадіжку газу не вносять в ЄРДР –
звертаємось до суду (відео)
Кримінальному провадженню по крадіжці вкраденого газу
– бути!
Слідчому судді Жовтневого районного
суду м. Дніпропетровська
49044, м. Дніпро, вул. Паторжинського, 18-А
Тел. (0562) 46-70-83, 46-70-13,
Особа яка подає скаргу:
Долженко Олександр Володимирович,
52005 м. Дніпро, Дніпропетровський район,
Суб’єкт оскарження: Прокурор Дніпропетровської області
49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38,
тел. (056) 718-13-50
Кожному гарантується право на
оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади
та їх посадових і
службових осіб. (стаття 55 Конституції
України).
СКАРГА
«на бездіяльність прокурора в порядку
ст. 303 КПК України»
Обставини
справи.
24.10.2017 р. близько 11.15 год.
відповідно до ст. 214 КПК України я звернувся у відділ прийому громадян
прокуратури Дніпропетровської області з письмовою заявою на ім’я прокурора
Дніпропетровської області Матвійчука В.В. про
вчинене кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 382 КК України, яке
скоїв працівник поліції, а саме - начальник СУ ГУНП України в Дніпропетровській
області. Заяву прийняв працівник жіночої статі яка не представилася, але
на копії заяви зробила відмітку про прийняття заяви та зазначила її
реєстраційний номер 54358вх-17 від 24.10.2017 р. (копію заяви додаю). Оскільки
працівник прокуратури відмовилася зазначити час подання заяви до прокуратури на
моїй копії заяви, а це дуже важливо, оскільки це має значення, адже перебіг
процесуального строку 24 годин починається з моменту подання заяви, відповідно
ст. 214 КПК України, я був змушений на підтвердження вказаного факту викликати
поліцію та подати заяву до Соборного ВП ГУНП в Дніпропетровської області. До
скарги додаю копію талону № 76 від 24.10.2017 р.
У вказаній заяві я зазначив, що 19.10.2017 р.
слідчим суддею Бабушкінського районного суду Литвиненко І.Ю. постановлено
ухвалу якою повністю задоволено мою скаргу від 10.10.2017 р. У резолютивній
частині зазначеної ухвали міститься наступний текст (мовою оригіналу): «Скаргу Долженка Олександра Володимировича
про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити. Зобов’язати начальника СУ ГУ
НП України у Дніпропетровській області внести до Єдиного реєстру досудових
розслідувань відомості за заявою Долженка Олександра Володимировича від 05
жовтня 2017 року про вчинення кримінального правопорушення та провести досудове
розслідування. Ухвала оскарженню не підлягає.» (справа № 200/17623/17
провадження № 1-кс/200/10615/17 від 19.10.2017 р., копію додаю).
Тобто судом
встановлено, кого саме зобов’язано виконати рішення суду: «начальника СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області»,
встановлений конкретний спосіб виконання: «внести
до Єдиного реєстру досудових розслідувань», встановлено що саме
потрібно внести: «відомості за заявою
Долженка Олександра Володимировича від 05 жовтня 2017 року про вчинення
кримінального правопорушення», і крім цього начальника СУ зобов’язано:
«провести досудове розслідування».
20.10.2017 р. я отримав вище вказану
ухвалу та, того ж дня, 20.10.2017 р. о 14 год. 05 хв., я особисто надав її до
слідчого управління ГУНП України у Дніпропетровській області, яке розташоване
за адресою: м. Дніпро, пр. Слобожанський, 40. Ухвалу прийняв від мене працівник
канцелярії на прізвище Хайдок О.Ю., яка засвідчила факт отримання ухвали своїм
підписом на оригіналі супровідного листа Бабушкінського районного суду (копію
додаю).
Відповідно до
вимог ст. 129-1 Конституції України – судове
рішення є обов’язковим до виконання. Останній день виконання сплинув 21.10.2017
р. Станом на 24.10.2017 р. моя заява від 05.10.2017 р. слідчим
управлінням ГУНП України у Дніпропетровській області до ЄРДР не внесена, тобто
рішення суду, а саме ухвала слідчого судді Бабушкінського районного суду
Литвиненко І.Ю. від 19.10.2017 р. (справа № 200/17623/17 провадження №
1-кс/200/10615/17 від 19.10.2017 р.) фактично не виконано.
З урахуванням
вище вказаного, в діях начальника СУ ГУНП України у Дніпропетровській області,
якого було рішенням суду зобов’язано внести до ЄРДР мою заяву від 05.10.2017 р.
та провести досудове розслідування, вбачаються ознаки складу правопорушення
передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України - невиконання
судового рішення, тобто умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної
сили, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище. Вказане
правопорушення карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з
позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на
строк до трьох років. Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України за кваліфікацією
злочинів цей злочин є тяжким.
З урахуванням вище викладеного
24.10.2017 р. я був змушений звернутися до прокурора Дніпропетровської області
з відповідною заявою про вчинене правопорушення передбачене ч. 3 ст. 382 КК
України (54358вх-17 від 24.10.2017 р.).
Але станом на 11 год. 15 хв. 25.10.2017
р., моя заява про вчинене кримінальне
правопорушення подана мною 24.10.2017 р. за вх. № 54358вх-17 до
прокуратури Дніпропетровської області до ЄРДР не
внесена, що є грубим порушенням вимог ст. 214 КПК України.
Відповідно до ст. 214 КПК України прокурор невідкладно, але не пізніше 24
годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення
або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть
свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести
відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати
розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається
керівником органу досудового розслідування (ч. 1). Досудове
розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру
досудових розслідувань (ч. 2). Здійснення досудового розслідування до внесення
відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою
відповідальність, встановлену законом (ч. 3). Прокурор уповноважений на
прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення,
зобов’язаний прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у
прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не
допускається (ч. 4).
Подана мною заява повідомлення про
вчинене кримінальне правопорушення, є обґрунтованою і відповідає фактичним
обставинам справи. У вказаній заяві є мій підпис який засвідчує, що я попереджений
про кримінальну відповідальність передбачену ст. 383 КК України за завідомо
неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Саме цей підпис під попередженням
про кримінальну відповідальність свідчить про те, що вказана заява повинна бути
розглянута відповідно до вимог ст. 214 КПК України, а не в порядку Закону
України «Про звернення громадян».
Прокурор зобов’язаний внести відповідні
відомості до ЄРДР - іншого ст. 214 КПК України не передбачено. Чому прокурор не
виконує суху норму закону, мені не відомо. Але навіть якщо припустити, що в
діях начальника СУ ГУНП України у Дніпропетровській області не вбачаються
ознаки правопорушення, то все одно потрібно це перевіряти і встановлювати
тільки шляхом проведення відповідних слідчих дій у рамках кримінального
провадження, яке повинно бути у такому разі закрито відповідно до ст. 284 КПК
України. Іншого чинним законодавством України не передбачено.
В даному випадку ця скарга до слідчого
судді з приводу бездіяльності прокурора та про зобов’язання його здійснити відповідні
процесуальні дії, які передбаченні статтею 214 КПК України.
У зв’язку з бездіяльністю прокурора, а
точніше і правильніше зазначити про вчинення умисної протидії, яка начебто
виливається у нешкідливу бездіяльність, яка надалі надає мені вже можливість
дотримуватись умов прийнятності (ст. 34 Конвенції), забезпечуючи правові
підстави для можливого подання скарги проти України до Європейського Суду з
прав людини (надалі ЄСПЛ).
Конвенція і її застосування та гарантії на захист.
Відповідно до статті 13 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція): «Кожен, чиї права та свободи, визнані в
цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту
в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які
здійснювали свої офіційні повноваження».
З офіційних тлумачень ЄСПЛ стаття 13
Конвенції зокрема вбачається: «Органом влади відповідно до статті 13 може не бути судовий
орган влади, але, якщо це не судовий орган, повноваження та гарантії його мають
бути відповідно переконливими, щоб бути визнаними ефективними»; «Поняття "ефективний засіб
правового захисту" включає в себе також детальне та ефективне
розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати
осіб, які несуть за це відповідальність; засіб включає в себе також ефективну
можливість оскарження процедури провадження розслідування».
Крім того, особлива увага має
приділятися забезпеченню оперативності вирішення питань, порушених при
зверненні до засобу юридичного захисту, оскільки не виключено те, що надмірна
тривалість такої процедури може позначитися на адекватності такого засобу.
Необхідно враховувати в обов’язковому
порядку частину 1 статті 9 Конституції: «Чинні міжнародні договори, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України», а згідно КПК і КК України, такі норми міжнародного права
мають вищу юридичну силу за ці кодекси.
Отже, судова практика ЄСПЛ у своїх
Рішеннях неодноразово підтверджує, що найсерйозніші
злочини, що викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства (це про
органи влади, куди входять і суди, і правоохоронні органи), не повинні
залишатися безкарними і що їх дієве переслідування повинне бути забезпечене, як
заходами, що приймаються на національному рівні, так і активізацією міжнародної
співпраці.
Тобто, ця бездіяльність
прокурора - є вже, як беззаперечний доказ для заяви про злочин вже здійснений
прокурором, й ще інших порушень Конвенційного права з їх боку, як наприклад:
стаття 13 в поєднанні з статтею 14 та статтею 1 Протоколу 12 Конвенції (і все
це в одному кримінальному провадженні, бо дискримінація законних прав - це
стаття 161 КК України, крім того невнесення відомостей в ЄРДР можна трактувати
на вибір за цілим рядом статей КК України) - і така скарга (в разі визнання її
прийнятною) вбачатиме солідну суму присудженої ЄСПЛ компенсації, як на це вже
склалась установлена практика.
Разом з тим ці самі (порушення слідчим
статті 14 Конвенції) фактичні обставини, про які були викладенні у
заяві-повідомленні про злочин, та частково зазначено і в скарзі «на
бездіяльність прокурора», все ж таки являють собою склад злочину за статтею 364
КК України, а тому повинні розслідуватись, встановлюватись, а в кінцевому
результаті констатуватись судом у кримінальному (а не будь-якому іншому)
провадженні.
Як, я вже зазначав про дискримінацію
(ст. 161 КК України) здійснену прокурором стосовно прав учасника кримінального
провадження, передбачених рядом положень КПК, гарантованих законом і Конституцією
прав - це саме є порушенням мого основоположного права, гарантованого статтею 1 Протоколу 12 Конвенції, а там дослівно записано так: «Здійснення будь-якого передбаченого
законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад
за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших
переконань, національного чи соціального походження, належності до національної
меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Ніхто не може бути
дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою,
наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Разом з тим відповідно до статті 13
Конвенції: «Кожен,
чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на
ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке
порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
З офіційного тлумачення ЄСПЛ статті 13
Конвенції: «Поняття
"ефективний засіб правового захисту" включає в себе також детальне та
ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також
покарати осіб, які несуть за це відповідальність; засіб включає в себе також
ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування» - зазначеного неможливо додержати
поза рамками кримінального провадження у принципі.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 55
Конституції: «Права
і свободи людини і громадянина захищаються судом». {Офіційне тлумачення частини
першої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97}.
Кожному гарантується право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. {Офіційне тлумачення
частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від
25.11.97, № 19-рп/2011 від 14.12.2011}» - я не спроста навів посилання на
тлумачення КСУ цих положень, тобто там КСУ детально роз’яснює правомірність
моєї скарги слідчому судді і в порядку статті 13 Конвенції, а також
правомочність слідчого судді вирішувати питання, пов’язані із захистом
гарантованого статтею 13 Конвенції права.
Окрім згаданих вище, у цьому пункті
юридичних аргументів, ряд положень КПК України теж передбачають захист
Конвенційних прав у рамках кримінального провадження:
Відповідно до частини 2 статті 1 КПК
України: «Кримінальне
процесуальне законодавство України складається з відповідних положень
Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України».
Частиною 2 статті 8 КПК України: «Принцип верховенства права у
кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського
суду з прав людини»
(те саме у ч. 5 ст. 9 КПК України);
А відповідно до частини 4 статті 9 КПК:
«У
разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення
відповідного міжнародного договору України». І це повинно виконуватись в
обов’язковому порядку.
Тобто, у кожного є свої посадові
обов’язки визначені законом: у прокурора свої, а у представників судової влади
свої. Отже, досудові дії у даному випадку покладенні саме на прокурора, а не на
суди.
Відповідно до ст. 19
Конституції України органи державної влади (ч. 2 ст. 6 Конституції України), їх
посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення
Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того,
чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової влади, виконують
свої службові обов’язки у державному апараті, в органах місцевого
самоврядування або на окремих підприємствах, в установах та організаціях.
Не має також значення
службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча чи
галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг
повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують
підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх
службових обов’язків на підставі, в межах і в порядку, передбачених
Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну
діяльність державного апарату, а також апарату управління підприємств, установ
і організацій.
Організація об’єднаних Націй, Рада
Європи в Кодексі поведінки ООН працівників правоохоронних органів, Декларації
про прокуратуру чітко відокремили лінію поведінки, організацію діяльності
працівників правоохоронних органів, що держави зобов’язуються захищати права
людини для утвердження демократії в країні або ж іншої причини, залучати до
виконання цього завдання працівників прокуратури.
На будь який злочин, а тим більш
здійснений суб’єктом владних повноважень, якось повинні належним чином
відреагувати органи, які визначенні у статті 216 КПК України, але, чому так не
реагує належним чином «європейська» поліція або слідчі прокуратури, які хочуть
або не дуже хочуть стати дійсним сучасним правоохоронним органом до
європейських стандартів, перелічених у ч. 1 статті 2 ЗУ «Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року, а як ми
бачимо, вони на жаль не мають цього бажання, бо стаття 214 КПК України, мабуть
для них не передбачена. І це дійсно так, коли стикаєшся з цією зухвалою
бездіяльністю, а від цього і потурання законодавства України, а саме норм КПК
України.
Як вбачається з цієї бездіяльності
прокурора, то на жаль, можна констатувати, що наші українські закони мабуть
недосконалі, що мабуть дають змогу таким слідчим «сильним світу цього» брутально порушувати права людини та
громадянина. Проте, є з цієї ситуації вихід – це прямо звернутися до суду про
відновлення цих прав з прямим посиланням на міжнародні акти.
Судовий захист – це вид державного
захисту, який є гарантією і конкретним засобом ефективного поновлення
громадянина в правах через правосуддя. Це право не може бути обмежено навіть в
умовах воєнного або надзвичайного стану.
Ця заява-повідомлення про вчинене
кримінальне правопорушення, як конституційна гарантія щодо захисту особи,
залишилась поза увагою прокурора, що є вже очевидним фактом бездіяльності
прокурора, і зверненням до суду потрібно виправити цю зухвалість та
бездіяльність і правосуддя повино звершитися (Pereat
mundus et fiat justitia).
Крім того, судовий контроль за органами
досудового слідства полягає у тому, щоб забезпечити особі гарантію захисту її
прав та інтересів у суді й ще на стадії досудового слідства, яка є найбільш
закритою та на якій вчиняється найбільше порушень щодо прав людини.
Основним завданням суду при виконанні
функцій судового контролю є встановлення факту, чи дійсно права і свободи
людини було порушено або вони порушуються; чи було створено або створюються
перешкоди для їх реалізації; чи має місце інше ущемлення прав і свобод; які
перешкоди він зобов’язаний поновити або усунути для їх реалізації.
Статтею восьмою
Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип
верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі
Конституції України гарантується.
Відповідно змісту
статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та їх посадових і
службових осіб.
В системі
судоустрою Рішення Конституційного Суду України і його висновки, як і рішення
Європейського суду з прав людини (надалі ЕСПЛ), рівною мірою є обов’язковими до
виконання.
Судові рішення інших держав є обов’язковими до
виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України (ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Фактична перешкода може порушувати
Конвенцію точно також, як і юридичне (право доступу та інш.). Більш того,
виконання зобов'язань по Конвенції вимагає часом здійснення з боку Держави
певних позитивних дій; у подібних обставинах Держава не може просто залишатися
пасивною (ч. 2 ст. 6 Конституція України). Обов'язок забезпечити ефективність
права на доступ до правосуддя підпадає під категорію таких зобов'язань (Airey,
25).
Законодавством про судоустрій
гарантується усім суб’єктам правовідносин захист їхніх прав, свобод і законних
інтересів неупередженим і незалежним судом.
Кожна людина у
разі суперечки про його конституційні права і обов'язки має право на
справедливий і публічний розгляд (bona
fide) справи в розумний термін незалежним і неупередженим судом,
створеним на підставі закону.
Принцип
верховенства права є одним з елементів духовної спадщини (ratio legis), загальної для держав –
членів Ради Європи. Ця норма гарантує право на справедливий судовий розгляд (ex aequo et bono), а отже, право
кожного учасника судового розгляду на належне відправлення правосуддя.
Ніхто не може обмежувати право доступу
до правосуддя ні яким чином або до такого ступеня, що сама суть виявиться
зачепленою, що буде не відповідатиме пункту першому статті шостої (Верховенство
права і належне відправлення правосуддя). Це зауваження відноситься зокрема, до
права на доступ до правосуддя, зважаючи на видне місце, яке займає в
демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд (Aїt-Mouhoub,
52, той же принцип,
Perez de Rada Cavanilles, 44).
Суть скарги та правове її обґрунтування.
Як, я вже
зазначав, що визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, Конституція
України закріплює широке коло прав та свобод, гарантує і забезпечує їх захист,
в тому числі і від порушення з боку держави, її органів та посадових осіб.
У Конституції України
Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1),
визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи
та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх
утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави (стаття 3), права і
свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг
при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути
звужений (стаття 22).
Зупинення
дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та
обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках,
передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно
визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або
надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод
людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод,
які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Утверджуючи
і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України
встановила гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист
і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини
другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції
України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися
органами державної влади, їх посадовими особами.
Невиконання
державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у
нерівні умови, з розпалюванням пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті до влади та ображанням почуттів громадян, підриває принцип
довіри особи до держави, а тим паче до суб’єктів владних повноважень - працівників поліції і не тільки, а взагалі в
цілому, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової
держави.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про
державну службу», державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб,
які займають посади в державних органах і їх апаратів задля практичного
виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів. Верховний Суд України у п. 5 Постанови № 13 від 25.05.98 року
«Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші
правопорушення, пов’язані з корупцією» визначив, що до суб’єктів корупційних
правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й
начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки,
посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й
інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України від 23
грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів».
Також потрібно звернути увагу на те, що
обов’язок державного органу (поліції) - це неухильно додержуватися Конституції
України та законів України, і не посягати на права і свободи, честь і гідність
інших людей, що і є чи не найголовнішим постулатом будь-якого сучасного
гуманного суспільства (ст. 68 Конституції України). Саме сповідуючи головний
принцип щоб орган виконавчої влади виконував належним чином вимоги
законодавства, то це можливо здійснити тільки через суд та поставити над цим
крапку, і позбавитися надалі, від будь-яких проявів порушення норм
конституційного права, і вимог КПК України цією бездіяльністю слідчих, та
взагалі посприяти разом в громадській позиції утвердженню ідеалів правової,
соціальної, гуманістичної держави.
Бездіяльністю прокурора до теперішнього
часу не вжито ніяких процесуальний дій, передбачених статтею 214 КПК України.
Крім того, шановний слідчий суддя, я й ще маю намір
зазначити, що відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального
провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних
правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників
кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та
неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив
кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї
вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не
була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника
кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Україна ратифікувала значну частину
міжнародних інструментів щодо забезпечення і захисту прав людини, до багатьох –
приєдналась. Їх положення стали частиною українського законодавства, в якому
домінують гуманістичні положення і принципи, згідно з якими людина, її
гідність, права, свободи та інтереси є вищою соціальною цінністю. В нашому
суспільстві ці пріоритети мають забезпечувати і захищати насамперед службові
особи поліції, а якщо ні, то органи прокуратури (слідчі).
Як, я вже зазначав,
що згідно з змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх
посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Істина - це повна й точна відповідність
суджень реальній дійсності. Істина - це достовірне знання, що правильно
відображає реальну дійсність у свідомості людей.
Предмет доказування - це певна
квінтесенція обставин події, яка в сукупності розкриває елементи складу
злочину, це юридично значущі обставини та сторони розслідуваної події,
з'ясування яких необхідне для прийняття підсумкових рішень у справі.
Керуючись статтею 24 КПК України
кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи
бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку,
передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 303 КПК
Україна на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність прокурора,
яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного
реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про
кримінальне правопорушення.
Відповідно до ст. 306 КПК України
скарги на бездіяльність прокурора
розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового
розгляду, передбаченими ст. ст. 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень
цієї глави (ч. 1). Скарги на бездіяльність
під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин
з моменту надходження відповідної скарги (ч. 2). Розгляд скарг на бездіяльність під час досудового розслідування
здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, та слідчого, бездіяльність якого оскаржується. Відсутність
слідчого не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 3).
Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 307
КПК України слідчим суддею за результатами розгляду скарги на бездіяльність
прокурора постановляється ухвала про зобов’язання вчинити певну дію.
Якщо на ухвалу суду прокурор теж не
внесе в ЄРДР відповідних відомостей, то це також буде умисним невиконанням
прокурором судового рішення, яке винесено у формі ухвали слідчого судді, як
акту судової влади.
І тому вважаю, що потрібно в
мотивувальній частині судового рішення попередити прокурора, що за невиконання
судового рішення можуть бути наслідки, як вчинення кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України (невиконання судового
рішення службовою особою, яка займає
відповідальне становище).
З урахуванням вище викладеного, та
керуючись п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами
1, 4, 7, 11 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 3, 8, 21, 22, 24, 36, 55, 64, 68, 129 Конституції України, та
статтями 214, 303-307 КПК України,
ПРОШУ
СУД:
1.
Розглядати скаргу за обов’язковою моєю та представника
участю;
2.
Визнати неправомірною бездіяльність прокурора
Дніпропетровської області, яка полягає у невнесенні відповідних відомостей до
Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання моєї заяви від
24.10.2017 р. за вх. № 54358вх-17 про кримінальне правопорушення, відповідно до
вимог статті 214 КПК України;
3.
Постановити ухвалу, якою зобов’язати прокурора
Дніпропетровської області, уповноваженого на внесення відповідних відомостей до
ЄРДР, негайно виконати вимоги статті 214 КПК України, а саме внести відомості
до ЄРДР за моєю заявою від 24.10.2017 р. за вх. № 54358вх-17 у продовж 24
годин, за попередньою правовою кваліфікацією по ч. 3 ст. 382 КК України
відносно начальника СУ ГУНП України в Дніпропетровській області.
Додатки:
1.
Копія заяви прокурору від 24.10.2017 р. за вх. № 54358вх-17 на двох аркушах;
2.
Копія талону № 76 від 24.10.2017 р. на одному аркуші;
3.
Копія ухвали суду по справі № 200/17623/17 від 19.10.2017 р. на одному аркуші;
4.
Копія супровідного листа від 20.10.2017 р. на одному аркуші.
25.10.2017 р. О.В. Долженко
Немає коментарів:
Дописати коментар