Після вимоги на підтвердження повноважень і заяви про відвід, на суддю ДОАС Єфанову О. В. складено заяву про злочин

   В сьогоднішньому відкритому судовому засіданні, за участі сторін, і за головування судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О. В., після її відмови у задоволенні проголошеного позивачем клопотання, щодо підтвердження суддею своїх службових повноважень (надання посвідчення і довіреності), було вкотре висловлено недовіру, і заявлено про відвід судді.

   Повернувшись із нарадчої кімнати суддя продовжила порушувати право позивача на справедливий суд, після чого позивач(ка) була змушена викликати слідчо-оперативну групу для складання заяви про кримінальне правопорушення.

   Більше деталей у відеоблоці та опублікованих документах.

КЛОПОТАННЯ

про вимогу надання можливості для ознайомлення з довіреністю на представництво юридичної особи приватного права з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» суддею Єфановою О. В.

   В провадженні судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О. В. знаходиться адміністративна справа за № 160/2204/19, за моїм позовом до Дніпровської міської ради щодо визнання неправомірним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 21.11.2018 року № 33/37 «Про кількісний та персональний склад виконавчого комітету», визнання неправомірною бездіяльність директора Департаменту житлового господарства Грицая В.В., визнання відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної таким рішенням, діями посадових осіб, які призвели до моральної і матеріальної шкоди.

Під час попередніх судових засідань суддею Єфановою О. В. неодноразово наголошувалось на її професійних правовідносинах (наявності суб’єктивних прав та юридичних обов’язків), діяти від імені юридичної особи з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд». Це звучало приблизно так: «суд встановив», «суд допускає», «суд вирішив», «суд відмовляє», «суд не задовольняє», «суд – відмовляє!» і, так далі. Отже, якщо у судді Єфанової О. В. є правові підстави (правовідносини) діяти від імені відповідного суду, - повинен бути й оформлений належним чином правочин. Тобто, нотаріально засвідчена дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків конкретною особою, згідно до вимог чинного законодавства.

   Відповідно до офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/) про юридичну особу з назвою Дніпропетровський окружний адміністративний суд (код ЄДРПОУ: 34824364, код КВЕД: 84.23), в абзаці про уповноважених осіб, зазначено наступне, цитую: «Прізвище, ім’я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи: Коренев Андрій Олексійович – керівник, Горбалінський Володимир Володимирович - підписант».

   Отже, з огляду на зазначені відомості в офіційних, реєстраційних документах юридичної особи з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» для здійснення правовідносин з третіми особами та вчинення дій від імені даної юридичної особи, суддя Єфанова О. В. може здійснювати лише за наявності нотаріально оформленої довіреності.  

Враховуючи зазначені вище доводи, які ґрунтуються на відомостях відкритих, публічних, офіційних даних Міністерства юстиції України, прошу суддю Єфанову Ольгу Володимирівну, надати можливість для ознайомлення із зареєстрованим у відповідності до вимог закону в Єдиному реєстрі довіреностей оригіналом (або дублікатом) нотаріально завіреної довіреності на представництво суддею Єфановою О. В. юридичної особи приватного права з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364, код КВЕД: 84.23). 

                                                          Додаток:

-              Витяг/відомості з сайту Міністерства юстиції України Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/) про юридичну особу з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364, код КВЕД: 84.23) – на 11 (одинадцятьох) арк., стр. 01-11.

13 серпня 2019 року

Читайте також: Знайди Велику Державну Печатку України на документах про призначення судді ДОАС Єфанової О. В., та отримай Chupa Chups

ЗАЯВА

про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О. В.

   Я, Позивач у адміністративному провадженні № 160/2204/19, заявляю про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової Ольги Володимирівни, з наступних, вагомих причин:

   Відповідно до положень пункту четвертого частини першої статті 36. Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

   Іншими обставинами, які викликають сумніви у неупередженості або об’єктивності судді Єфанової О. М., є відсутність у неї нотаріально завіреної довіреності на представництво юридичної особи приватного права з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (далі – ДОАС) код ЄДРПОУ: 34824364, код КВЕД: 84.23 (економічна діяльність у сфері юстиції і правосуддя). Крім того, іншими вагомими обставинами відводу, я вважаю опубліковані на сайті «Багнет Нації» (в публікації: «Знайди Велику Державну Печатку України на документах про призначення судді ДОАС Єфанової О. В. та отримай Чупа Чупс»), архівні копії незавірених належним чином (відтиском гербової печатки компетентного органу, із затвердженим законом, встановленим статтею 20. Конституції України Державним Гербом України) правоустановчих документів про призначення на посаду судді ДОАС Єфанової О. В., а саме: копії Указу Президента України від 13 листопада 2008 року № 1037/2008 «Про призначення суддів», яким Єфанову Ольгу Володимирівну призначено строком на п’ять років у місцевих адміністративних судах на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також копії Постанови Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 451-VII «Про обрання суддів», якою Єфанову Ольгу Володимирівну обрано на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, безстроково.

   Треба зауважити, що на зазначених вище, оприлюднених архівних копіях правоустановчих документів про призначення судді ДОАС Єфанової О. В. (додаються), відсутній відбиток Великої Державної Печатки України, або будь-який інший відтиск гербової печатки компетентного державного органу. Це сталося тому, що й досі не виконані приписи статті 20. Конституції України, - не затверджені окремим законом (двома третинами від конституційного складу Парламенту), встановлені Основним законом державні символи України і, як наслідок – не виконано Указ Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України», яким регулюються правила засвідчення оригіналів, і в тому числі зазначених, правоустановчих документів про призначення суддів. В цьому ракурсі варто наголосити, що відсутність відтисків гербових печаток (неутворенних відповідно до чинної Конституції України) компетентних державних органів на підтверджуючих повноваження судді документах, свідчить про узурпацію судової гілки влади та повалення конституційного ладу.

   Крім того, на мою суб’єктивну думку судді Єфановій О. В. бракує відповідної професійної і правової фаховості та компетентності. Адже нею й досі не досліджено і не встановлено правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність і деліктоздатність) Відповідача (установи з назвою «Дніпровська міська рада»), а також правову компетенцію правочину довіреності представника відповідача - головного спеціаліста управління захисту інтересів територіальної громади міста у судах загальної юрисдикції департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Горобець Юлії Володимирівни.

   На моє глибоке переконання, встановлення належної правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності) Відповідача, є ключовим фактором в подальшому об’єктивному, неупередженому розгляді даної справи і прийнятті справедливого рішення, за підсумками її розгляду. Адже, обґрунтовуючи, - відповідно до положень статті 43 КАС України адміністративна процесуальна правосуб’єктність - це здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Це, також, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Згідно положень статті 46. КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень.

   Згідно частини четвертої статті 55. КАС України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

   Крім того, відповідно до положень частини третьої статті 59. КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

   Відверте ігнорування суддею Єфановою О. В. вищенаведених норм КАС України порушує не тільки основні засади адміністративного судочинства (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень), а також порушує гарантоване мені статтею 55. Конституції України право на захист порушених прав і свобод. А крім того, це порушує гарантоване мені право, визначене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

   Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

   Нормою частини першої статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також чітко визначено, що «судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом».

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність,  в  сенсі  п.  1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

   Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

   Як додатковий аргумент, в пункті 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від  09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

   Крім того варто зауважити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї  предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

   Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   Доповнюючи європейську практику та розширюючи зміст профільних міжнародних договорів, доречно також зауважити, що преамбулою Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ чергового з’їзду суддів України від 22.02.2013 року, визначено, що здійснення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна виключно на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

   «Усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв'язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці».

Відповідно до положень статей даного Кодексу: «суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя».

   Частиною першою статті 9. Конституції України також визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що закріплено в Законі України «Про міжнародні договори України», - є частиною національного законодавства України.

   Беручи до уваги дане положення Конституції треба зазначити, що відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, які було схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23 і які ґрунтуються на засадах незалежності, об’єктивності, чесності та неупередженості, а також дотримання етичних норм, рівності, компетентності та старанності, - визначено наступне:

   Беручи до   уваги   Загальну   декларацію   з   прав   людини, в якій визнається як основоположний принцип надання в рівній мірі кожній особі права на розгляд її справи,  що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, незалежним судом, на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку,

   беручи до уваги Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права, що гарантує рівність всіх громадян перед судом, а  також право кожної особи на своєчасний розгляд її справи,  що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, компетентним та незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності, на  відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку,

   зазначені вище принципи мають на меті встановлення  стандартів етичної поведінки суддів.  Вони адресовані суддям для використання як інструкції, а також судовим органам для використання як базових принципів   регламентації   поведінки   суддів.  Крім  того,  вони покликані  сприяти  кращому  розумінню  та  підтримці   здійснення правосуддя  з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів та суспільства в цілому.  Ці принципи  передбачають,  що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що створені для підтримки суддівських  стандартів,  які  діють  об'єктивно  та незалежно  і  мають на меті збільшення,  а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв'язані судді.

      Саме тому Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Кодекс суддівської етики та Бангалорські принципи поведінки судді (в контексті, як чітка інструкція до виконання), мають забезпечити  високі стандарти поведінки суддів всіх судових установ, з метою укріплення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримки незалежності  судових органів. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона (об’єктивність),  проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя  демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів.  Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов'язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов'язки могли б здатися обтяжливими, суддя  приймає  їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади. Суддя виконує всі свої обов'язки, включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

   Загальновідомо, що відповідно до положень Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. А, незнання законів - не звільняє від юридичної відповідальності.

   Варто наголосити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.. 19. КУ). Крім того, відповідно до приписів статті 60. Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

   З огляду на викладене вище слід зазначити, що відповідно до наявних у мене «правоустановчих документів» про утворення і реєстрацію юридичної особи з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд», дана установа утворена всупереч вимогам статті 125. Конституції України – не відповідним окремим законом про утворення, а  фактично антиконституційним Указом Президента України від 16.11.2004 № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі», як приватне, комерційне підприємство, - суб’єкт господарювання, платник єдиного внеску і податків, з назвою державного органу судової гілки влади.

   Невизначеним, також, залишається передбачений частиною першою статті 125. Основного закону один з головних принципів судоустрою в Україні - територіальність. Згідно до положень частини першої статті 133. Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Постає логічне питання: ким, коли і за яких обставин був визначений «округ», на який поширюється юрисдикція приватного комерційного підприємства з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» з кодом ЄДРПОУ: 34824364 та кодом економічної діяльності у сфері юстиції і правосуддя - КВЕД: 84.23? Де, вона (юрисдикція) починається, і де, вона, закінчується?

   Враховуючи зазначені вище доводи, які обґрунтовані нормами чинного законодавства і підкріплені неспростовними доказами у вигляді копій документів, висловлюю недовіру і заявляю про відвід судді Єфанової О. В. від розгляду адміністративної справи № 160/2204/19, за моїм адмін.позовом.

                                                             Додаток:

-              Архівна копія Указу Президента від 19.12.1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» - на 2 (двох) арк.., стр. 01-02;

-              Копія Указу Президента України від 13 листопада 2008 року № 1037/2008 «Про призначення суддів», яким Єфанову Ольгу Володимирівну призначено строком на п’ять років у місцевих адміністративних судах на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду – на 4 (чотирьох) арк.., стр. 03-06;

-              Копія Постанови Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 451-VII «Про обрання суддів», якою Єфанову Ольгу Володимирівну обрано на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, безстроково - на 2 (трьох) арк.., стр. 07-08;

13 серпня 2019 року

Фінансову підтримку діяльності ГО «Багнет Нації» можна здійснити на картку ПриватБанку 5168 7427 1422 2175 на ім’я Сергій Філіпенко. Дякуємо!

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 серпня

2019 року                                                                                              160/2204/19

  

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду О.В.Єфанова розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі заяву про самовідвід головуючої судді у справі № 160/2204/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -  

ВСТАНОВИВ:

07.03.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.05.2019 року, позивач просить: визнати неправомірним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 21.11.2018 року № 33/37 "Про кількісний та персональний склад виконавчого комітету", визнати неправомірною бездіяльність Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у наданні житлово-комунальних послуг, як суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим визнати відшкодування матеріальної шкоди у сумі 25002,00 грн., заподіяної діями та бездіяльністю посадових осіб виконавчих органів Дніпровської міської ради, дії і бездіяльність яких призвели порушення прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин до моральної шкоди у сумі 960500,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року (суддя Сліпець Н.Є.), після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 року (суддя Сліпець Н.Є.), судом було задоволено заяву про самовідвід головуючої судді у справі №160/2204/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року (суддя Сидоренко Д.В.) було прийнято адміністративну справу №160/2204/19 до свого провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 23.05.2019 року залучено до участі у справі другим відповідачем - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради.

У підготовчому засіданні, призначеному на 27.05.2019 року, судом було розглянуто заяву ОСОБА_1 про відвід судді Сидоренко Д.В. та ухвалою суду від 27.05.2019 року судом було зупинено провадження у справі та передано справу відповідно до ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року (суддя Ільков В.В.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Сидоренка Д.В. у справі №160/2204/19 було відмовлено та 30.05.2019 року справу передано судді Сидоренко Д.В. для подальшого розгляду.

30.05.2019 року суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В. подано заяву про самовідвід, в обґрунтування якої зазначено, що у заяві про відвід судді позивач зазначала, що в неї виникли сумніви у компетентності судді і фаховості в області судочинства. Також, на думку ОСОБА_1 , у неї виникли сумніви у неупередженості або об`єктивності судді та відсутності у судді Сидоренка Д.В. відповідних повноважень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 року було задоволено заяву про самовідвід головуючого судді Сидоренко Д.В. у справі №160/2204/19.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2019 року, адміністративна справа №160/2204/19 передана на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфановій О.В.

У підготовчому засіданні від 18.07.2019 року, судом розглянуто заяву ОСОБА_1 про відвід судді Єфанової О.В. та ухвалою суду від 18.07.2019 року судом було зупинено провадження у справі та передано справу відповідно до ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Єфанової О.В.. у справі №160/2204/19 - відмовлено.

Справу передано судді Єфановій О.В.. для подальшого розгляду.

В підготовчому засіданні, призначеному на 13.08.2019 року, судом було розглянуто заяву ОСОБА_1 про відвід судді Єфанової О.В. Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу в силу ч.2 п.3 ст.39 КАС України: заява подана з тих самих  підстав, залишається без розгляду без виходу до нарадчої  кімнати; в частині зазначена заява про відвід залишена без розгляду відповідно до п.2 пп.1 ст.45  КАС України як така, що визнана судом як зловживання процесуальними правами: а саме заявлення завідомо безпідставно, або направлена на вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

В підготовчому засіданні 13.08.2019 року повторно позивач усно заявила про наміри заявити відвід з підстав упередженості судді, однобокості, та відсутності повноважень на здійснення судочинства.

Також, Позивач заявила про здійснення злочину суддею Єфановою О.В., а саме повалення Конституційного ладу та викликала поліцію в підготовче засідання.

14.08.2019 року суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфановою О.В.. подано заяву про самовідвід, в обґрунтування якої зазначено, що на думку позивача головуючий суддя є упередженою, однобокою, здійснює кримінальний злочин «повалення конституційного ладу», та відсутні повноваження на здійснення судочинства..

Отже, з урахуванням того, що позивач має сумніви у неупередженості та наявності повноважень у судді, з метою уникнення в майбутньому сумнівів у неупередженості та об`єктивності головуючої судді під час розгляду цієї справи суддя Єфанова О.В. вважає за необхідне заявити самовідвід.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною 1 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 39 Кодексу адміністративного судочинства України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Рішенням Європейського Суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі "Білуга проти України" та у рішенні від 28.10.1998 року у справі "Ветштайн проти Швейцарії" зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Враховуючи викладене, з метою уникнення у майбутньому сумнівів у неупередженості та об`єктивності головуючого судді зі сторони учасників справи, суд дійшов висновку, що заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.  

Керуючись ст.ст. 29, 36, 39, 46, 242-244, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -  

УХВАЛИВ:

Заяву про самовідвід головуючої судді у справі №160/2204/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задовольнити.

Справу передати для здійснення розподілу між суддями в порядку, встановленому ч.1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не оскаржується. Заперечення на ухвалу може включаться до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя                                                                                                  О.В. Єфанова

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83625236