Відвід недосудді Бабушкінського недосуду Сліщенка Ю. Г.

Слідчому судді: Бабушкінського районного суду

міста Дніпропетровська

пр-т Д. Яворницького, 57, м. Дніпро, 49000

Суддя: Сліщенко Ю. Г.

Справа № 932/4174/20

Скаржник: Громадянин України, Українець:

Сергій Веніамінович Філіпенко,

e-mail: svf2011@ukr.net

ЗАЯВА

про відвід судді Сліщенка Ю. Г. в порядку п.4 ч.1 ст.75 КПК України (за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості)

Читайте також: В Дніпрі, «гаражників», підводять під кримінал

Систематичне порушення слідчим суддею КПК має вселяти довіру до правосуддя – відео

   22 червня 2020 року я звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з вимогою постановити ухвалу, якою відновити моє порушене право на своєчасне отримання відповідного документу (постанови про закриття кримінального провадження), для подальшого оскарження дій/бездіяльності посадової особи в суді, зобов’язавши старшого слідчого (уповноважену особу) СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкову Дар’ю Петрівну, виконати пряму норму частини шостої статті 284 КПК України, а саме – НЕГАЙНО вручити (нарочно), або надіслати мені РЕКОМЕНДОВАНИМ ЛИСТОМ З ПОВІДОМЛЕННЯМ завірену належним чином копію постанови про закриття кримінальної справи ЄРДР № 12020040640000360 (від 04.02.2020 року), відкритої за моєю заявою про кримінальний злочин від 23.01.2020 року.

   За результатами електронного розподілу розгляд моєї скарги передано судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г.

   Керуючись нормою пункту 4 частини першої статті 56 КПК України, відповідно до якої протягом кримінального провадження потерпілий має право заявляти відводи та клопотання, 25 червня 2020 року мною було подано заяву про відвід слідчого судді Сліщенко Ю. Г. від розгляду моєї, зазначеної вище скарги.

   2 липня 2020 року у відкритому судовому засіданні суддею Марущак С. Л. було розглянуто мою заяву про відвід судді Сліщенка Ю. Г., подану мною в порядку положень пункту 4 частини першої статті 75 КПК України, в якій я виклав неспростовні факти грубого порушення зазначеним суддею норм чинного законодавства, висловив йому свою недовіру та заявив про відвід.

   На превеликий жаль, викладена мною обґрунтована, неспростовна аргументація у вигляді посилання на відповідні факти, посилання на міжнародні договори (ратифіковані Верховною Радою України), практику ЄСПЛ, в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та чинне українське законодавство, для судді Марущак С. Л., не виявились переконливими.

   Заявляючи дану заяву в порядку положень пункту 4 частини першої статті 75 КПК України, про відвід слідчого судді Сліщенка Ю. Г., хочу відповідально зазначити, що наразі, іншими обставинами, які викликають сумнів у неупередженості зазначеного судді, є відсутність у нього набутої в конституційний спосіб правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності), а й відповідно і законних повноважень судді. Крім того, вагомим аргументом є також відсутність правосуб’єктності та чітко визначеної Конституцією України юрисдикції і в установи, від якої він діє згідно частини другої статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», - як суд.  

   Дані висновки витікають з наступного:

   По-перше: Відповідно до Конституції України (Основного закону – закону прямої дії) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 КУ). Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 КУ). Правосуддя здійснюють судді (ст. 127 КУ). Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128 КУ). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;  розумні строки розгляду справи судом (ст. 129 КУ). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129^-1).

   Засадничими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Верховною Радою України Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції») є довіра до суду встановленого законом.

   Тобто, міжнародні договори (ратифіковані Верховною Радою України), практика ЄСПЛ, в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також чинне українське законодавство, основними критеріями правосуддя визначають, в першу чергу, забезпечення  високих стандартів поведінки суддів всіх судових установ, а також суди, встановлені законом.

   Варто зазначити, що на наш інформаційний запит від 15 жовтня 2019 року вих.. № ЗПІ/008/19 (Додаток 1), ми не отримали вичерпної інформації на підтвердження наявності відповідних повноважень у судді Сліщенка Ю. Г. Нам не були надані ані копія службового посвідчення, ані копія присяги, ані копія сертифікату про складання відповідного, обов’язкового іспиту у Національній школі суддів України. Даний факт не може вселяти довіру до зазначеного судді.

   По-друге: Наступним фактором який викликає сумнів та недовіру до судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г. є той факт, що зазначена особа, вчиняє дії від імені відповідної юридичної особи (установи), без нотаріально оформленої довіреності. Слід акцентувати увагу, що відповідно до відомостей (Додаток 2) розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичну особу приватного права (суб’єкт господарювання) з назвою «Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська» (код ЄДРПОУ: 02891368), без довіреності, може представляти тільки її керівник (з 24.04.2014 року) – Литвиненко І. Ю.

   По-третє: Наступним фактором який викликає сумнів та недовіру не лише до судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г., а й до самої установи, є той факт, що дана особа («суддя») не може не знати про загальновідомий факт щодо ліквідації зазначеної юридичної особи відповідним указом Президента Порошенка П. О. від 29 грудня 2017 року № 449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» (Додаток 3). Тобто, даний «суддя» працює, представляє і виносить рішення іменем України, представляючи ліквідовану, неконституційну установу. Адже згідно даного, чинного указу установу юрисдикції державності Української РСР, якою до 29 грудня 2017 року був Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська, який не було утворено у відповідності до чинної Конституції України та який було оформлено і зареєстровано як суб’єкт господарювання, - замінено новоутвореною юридичною особою (Додаток 4) з невизначеною юрисдикцією, яка має назву «Четвертий окружний суд міста Дніпра», код ЄДРПОУ: 42269058 та код економічної діяльності КВЕД 84.23 (діяльність у сфері юстиції та правосуддя). Слід зауважити, що згідно відомостей розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в супереч зазначеному указу про ліквідацію, юридична особа приватного права (суб’єкт господарювання) з назвою «Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська» (код ЄДРПОУ: 02891368), не перебуває в стані припинення. Більше того, не ліквідована й досі юридична особа приватного права (суб’єкт господарювання) з назвою «Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська» (код ЄДРПОУ: 02891368) одночасно діє з новоутвореною юридичною особою приватного права (суб’єкт господарювання) з назвою «Четвертий окружний суд міста Дніпра» (код ЄДРПОУ: 42269058), за однією і тією ж адресою: місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57.

   По-четверте: Наступним фактором який викликає сумнів та недовіру до судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г. є той факт, що зазначена особа («суддя») не може не знати про його призначення/переведення на посаду судді, не уповноваженими на те особами. Так, вперше, на посаду судді Петровського районного суду міста Донецька у місцевих судах строком  на  п'ять  років, Сліщенка Ю. Г., було призначено указом президента Української РСР (Додаток 5) Кучми Л. Д. від 25 квітня 2002 року № 383/2002 «Про призначення суддів». Слід зауважити, що детальне ознайомлення з архівною копією зазначеного указу (Додаток 6) викриває той факт, що даний документ «особливої державної ваги», не завірено належним чином, відповідно до указу президента від  19.12.1996 № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» (Додаток 7) - Великою Державною Печаткою України, відтиск якої повинен містити відбиток Державного Герба України, встановленого положеннями статті 20. Конституції України.

   Наступне призначення Сліщенка Ю. Г. на посаду судді Петровського районного суду міста Донецька, у місцевих судах безстроково, відбулося відповідно до постанови перейменованої Верховної Ради Української РСР (на Верховну Раду України) від 20 березня 2008 року № 241-VI «Про обрання суддів». Детальний огляд архівної копії зазначеної постанови (Додаток 8) також викриває факт неналежного завірення зазначеного документу. На даному документі, як і на попередньому, відсутній відбиток гербової печатки «єдиного законодавчого органу України» - парламенту.

   Наступний указ президента Української РСР Порошенка П. О. від 14 лютого 2015 року № 81/2015 «Про переведення суддів» (Додаток 9), яким суддю Петровського районного суду міста Донецька Сліщенка Ю. Г. переведено на роботу на посаду судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, також незавірений належним чином.

   По-п’яте: Наступним фактором який викликає сумніви та недовіру до судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г., є наступна сукупність неспростовних фактів, а саме:

   В тексті моєї скарги від 22 червня 2020 року я наголошував на тому, що моя попередня скарга на бездіяльність слідчої Власенкової Д. П. від 8 травня 2020 року (справа № 932/5280/20; провадження № 1-кс/932/2790/20), була розглянута суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г. з порушенням норм частини другої статті 306 КПК України, не в продовж 72-х годин з моменту надходження, а лише 21 травня 2020 року.

   Даний випадок не є поодиноким, а з огляду на попередню практику під час розгляду моїх скарг на бездіяльність слідчої Власенкової Д. П. слідчим суддею Сліщенко Ю. Г., мають відверто системний характер порушення норм КПК України.

   Так, подані мною три скарги на бездіяльність слідчої СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П. від 25 лютого 2020 року (справа № 932/2319/20; провадження № 1-кс/932/1227/20; справа № 932/2321/20; провадження № 1-кс/932/1228/20; справа № 932/2325/20; провадження № 1-кс/932/1229/20) слідчим суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г., були розглянуті, лише 20 березня 2020 року (майже календарний місяць строку).

   Крім того, подані мною іще раніше скарги на бездіяльність слідчої СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П. від 30 березня 2020 року (справа № 932/4174/20; провадження № 1-кс/932/2144/20; справа № 932/4176/20; провадження № 1-кс/932/2146/20) слідчим суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г., були розглянуті, лише 9 квітня 2020 року.

   Також слід зауважити, що всі зазначені вище провадження за результатами розгляду поданих мною скарг були закриті «іменем України», а скарги - залишилися без задоволення зазначених в них вимог.

Як вже зазначалось раніше, відповідно до положень статті 129^-1. Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

   Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

   Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

     Тобто, з вищенаведеного слід вважати, що зазначені рішення судді Бабушкінського районного суду Сліщенка Ю. Г. ухвалені виключно «іменем України» - Іменем  офіційно  припиненої  1 грудня  1991 року  Української РСР,  шляхом   невиконання   наступного,

         а   саме, 

     1) Постанови ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та всеукраїнського  референдуму,  в ЧАСТИНІ,   якою   дослівно   встановлено   наступне: -   «Відповідно  до ст. 41 Закону України «Про всеукраїнський  та місцеві  референдуми», на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах  Президента України та з всеукраїнського референдуму 

   п о с т а н о в л я є:  АКТ проголошення  незалежності  України  вважати підтвердженим;            

   2)  Рішення    Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»,  в ЧАСТИНІ,  самої   обов’язковості   ВОЛІ  Українського  народу   на   його  Всеукраїнському  референдумі  з  питання  прийняття  Конституції України  від 28 червня 1996 року;

   3) Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005  «Про офіційне тлумачення положень частин другої , третьої, статті 5 Конституції України»,  в ЧАСТИНІ,  самої   обов’язковості   ВОЛІ  Українського  народу   на   його  Всеукраїнському  референдумі  1 грудня 1991 року,  з підтримання  резолютивної  частини   АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року;

      4) Висновків  Конституційного суду  України  у  його  Рішенні  від 16 квітня 2008 року №  6-рп/2008  у справі № 1-2/2008 «за конституційними поданнями   Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України  (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі),  в ЧАСТИНІ,  самої   обов’язковості   положень  ст.94 КПК України,  саме   підчас  введення   в  дію  Законів. 

     5)  Рішення   Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів  України щодо  відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України  «Про внесення змін  до Конституції України»   від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV,  в ЧАСТИНІ,   обов’язковості    виборів  до  Верховної  Ради  України,   кандидатів   у   Народні депутати  України,   тільки   конституційного скликання,   згідно   положень  ч.1 ст.76 Конституції   України.

   Де   підтвердженням  саме   таких   незаконних   обставин  саме   «Іменем  України»  є  наступне:    

   1. Офіційне  Рішення  № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18 -00  Верховної  ради  Української РСР  12-го конституційного скликання,  яким  було  офіційно  створено  Самостійну українську  державу України,    а   не   «УКРАЇНУ»,  так  як  «УКРАЇНОЮ»   була  Українська РСР,  з  обмеженим державним  суверенітетом;

   У підтвердження  вищенаведеного  ДИВИСЬ  у  Відомостях Верховної Ради  України  періоду  16 липня  1991 року та   24 серпня  1991 року    наступне:

   1) Декларацію    про державний  суверенітет  України   від  16 липня 1990 року № 55;

   2) Положення   ч.16   Закону України від 17 вересня  1991 року № 1654-12 «Про внесення  змін і доповнень до Конституції Української  РСР» ,   який    втратив  чинність  на підставі Закону №254/96-ВР від    28 червня 1996 року,    якими   встановлено,  - « п.16 У назві і тексті Конституції (888-09) слова Українська Радянська Соціалістична Республіка  та Українська  РСР» замінити  словом  «УКРАЇНА»,  -  з  обмеженим  державним  суверенітетом.

   2.  24 серпня  1991 року  офіційне  Рішення  № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18 -00  Верховної  ради  Української РСР  12-го конституційного скликання,    про   створення   Самостійної   української   держави   України,   стало   підставою   окремій   групі  народних  депутатів  Української  РСР,  офіційною основою   для   виготовлення    АКТу проголошення  незалежності  України від  24 серпня 1991 року,   -  вступною частиною   якого   «УКРАЇНА»,   офіційно   відзначена   тільки  як   національна  територія   Українського  народу  Української РСР,

   а   його   резолютивною  частиною,   було,   ще  раз   офіційно  повторено,  саме   створення   Самостійної   української   держави   України,   а   не   самої  «УКРАЇНИ»;

   3. Результати   Всеукраїнського  референдуму   Українського  народу  Української РСР  1 грудня 1991 року,   з  питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,  створення  Самостійної  української  держави  України,  а   НЕ   самої «УКРАЇНИ»  як  «незалежної демократичної держави»,    датою   1 грудня  1991 року,  -   якими   було   офіційно   припинено   «УКРАЇНУ»  як  Українську  РСР,  з  обмеженим  державним   суверенітетом;  

   4. Результати  Всеукраїнського  референдуму   Українського  народу  Української РСР   1 грудня  1991 року  з питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,  створення  Самостійної  української  держави  України,   -    якими   було   офіційно   не утворено    «УКРАЇНУ»  як  «незалежну демократичну державу»,   -  у    нікчемні   Президенти   якої   1 грудня  1991 року  начебто  обирався  Кравчук  Л.М.;

   5. Результати   Всеукраїнського  референдуму   Українського  народу  Української РСР   1 грудня  1991 року  з питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,  створення  Самостійної  української  держави  України,   -   якими  було   офіційно  скасовано   РЕЗУЛЬТАТИ  виборів  1 грудня  1991 року    саме  нікчемного   Президента  України,  -   як   незалежної  демократичної  держави;  

   Тобто,  якими   було   офіційно  скасовано   вибори   Президента  України   в особі   Кравчука  Л.М.

   У   підтвердження   вищенаведеного  ДИВИСЬ  Постанову  ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та всеукраїнського  референдуму,   якою   дослівно   офіційно   підтверджено  наступне:   -  «Відповідно  до ст.41 Закону України «Про всеукраїнський  та місцеві  референдуми»,   на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах  Президента України та з всеукраїнського референдуму  п о с т а н о в л я є :  АКТ проголошення  незалежності  України  вважати підтвердженим.»            

   -   офіційно   підтвердженим  в  частині,   саме   офіційного  створення  Самостійної  української держави  України,    а    не   «УКРАЇНИ»,   якою  була  Української  РСР,   -   яку   1 грудня  1991 року   було  вже  офіційно  та  остаточно   припинено.

   6. Результати   Всеукраїнського  референдуму   Українського  народу  Української РСР   1 грудня  1991 року  з питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,  створення  Самостійної  української  держави  України,  -     згідно  яких   Український  народ   Української  РСР  разом  зі своїми   національними   територіями   Української  РСР   офіційно   увійшов   до   щойно  створеної  Самостійної  української  держави  України,    з   повним  державним   суверенітетом,    та   1 грудня 1991 року,    офіційно  став   Українським   народом   Самостійної  української  держави України,  офіційно  припинивши  останнім  адміністративну  територію  Української  РСР з обмеженим   державним   суверенітетом    у  складі  державної  території   СРСР;

   7. Результати   Всеукраїнського  референдуму   Українського  народу  Української РСР   1 грудня  1991 року  з питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,  створення  Самостійної  української  держави  України,  -    згідно  яких   Український  народ   Української  РСР   став   єдиним   народом   її   офіційного  засновника;

   8. Результати   Всеукраїнського  референдуму   Українського  народу  Української РСР   1 грудня  1991 року  з питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,  створення  Самостійної  української  держави  України,   -    згідно  яких   Український  народ   Української  РСР   власними   національними  територіями   складеної  тільки   з  власних   національних  адміністративних   одиниць,   -   тільки   з   неподільних    адміністративних  територій    територіальних  громад    Українського  народу  СІЛ,  СЕЛИЩ,  МІСТ районних центрів, МІСТ  обласного значення,  та  МІСТ  обласних  центрів  Української  РСР,   датою  1 грудня  1991 року,    офіційно   утворив     державну   територію   Самостійної   української  держави  України,   як   унітарну  Українську  Республіку   з   повним  державним  суверенітетом;

   У підтвердження  вищенаведених  обставин   ДИВИСЬ  положення  ч.1 ст.13 Конституції  України  та  положення    ст.324 «Право власності Українського народу» ЦК України,    та  саму  адресу  вул. Академіка Янгеля, 4, у Красногвардійському (Чечелівському)  районі  міста Дніпропетровська (Дніпро),  яка   після  1 грудня  1991  року   вже   офіційно  та   безпосередньо   находиться   у   межах   адміністративної  територіальної   одиниці   територіальної громади   Українського народу   Красногвардійського (Чечелівського) району  міста  Дніпропетровська (Дніпро)  Самостійної  української держави  України   а   не  «УКРАЇНИ»,  тим більше,  як  незалежної демократичної держави».

   9. Відсутність  у  Відомостях у Відомостях Верховного  Ради України  періоду  23 липня 1996 року  та до цього моменту   офіційних    доказів  прийняття   Конституції України  від 28 червня 1996 року  на  Всеукраїнському референдумі  Українського народу Самостійної української держави України,    так   як   положення   ст. 85  Конституції України,    не  передбачають   конституційних    прав та конституційних повноважень неконституційних «Народних депутатів України»    конституційного  скликання  на   прийняття Конституції України,  у  пленарному засіданні   Верховної  Ради  України;  - Тільки з самих самопроголошених  26 серпня 1991 року «Громадян  України  всіх  національностей»   віртуального  «Народу України»;

   У  підтвердження  вищенаведених  обставин   ДИВИСЬ  положення  розділів  1 та 7  преамбули  Конституції України. 

   10. Відсутність  у  Відомостях у Відомостях Верховного  Ради України  періоду  23 липня 1996 року  та  до цього моменту   офіційних     доказів  прийняття  Конституції України  від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі  Українського народу Самостійної української держави України,

   так  як  діючі   положення  ст. 85  Конституції  України,    не   передбачають   конституційних    прав та  конституційних повноважень конституційних Народних депутатів України   конституційного  скликання   -  тільки   з   самих   Громадян  України   всіх   національностей  Українського народу Самостійної української держави   України,  -  офіційно  встановлених  положеннями    розділів  1 та 7  преамбули  Конституції України,     на    прийняття    Конституції України,  у    пленарному засіданні  Верховної  Ради  України.

   11. Відсутність  у  положеннях  ст. 85  Конституції  України,   конституційних   положень,   які     передбачають     конституційні  права   та  конституційні  повноваження     конституційних   Народних депутатів України   конституційного  скликання   -  тільки   з   самих   Громадян  України   всіх   національностей  Українського народу Самостійної української держави   України, - встановлених  положеннями  розділів  1 та 7  преамбули  Конституції України,   на    прийняття   Конституції України,    у  пленарному засіданні    Верховної  Ради  України,   у  відсутність     у   Відомостях  Верховної  Ради  України,  офіційних    доказів    про   офіційне   створення   самої    конституційної    Верховної  Ради  України,  -  САМЕ,   як  найвищої  державної  установи  законодавчої  влади   безпосередньо  встановленої  резолютивною частиною  АКТу  проголошення  незалежності  України   від  24 серпня  1991 року.

   12.  Відсутність  у  положеннях  ст. 85  Конституції  України,   конституційних   положень,   які     передбачають    права   та    повноваження   не  конституційних   «Народних  депутатів України» не конституційного  скликання   -  тільки   з  самих   ОСІБ   самопроголошених   26 серпня 1991 року   «Громадян  України   всіх   національностей»   віртуального народу  «Народу України», -  з   нікчемними  «Посвідченнями  особи»  з найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»   офіційно   не утворених РВ «УМВС України»,    на    офіційне   внесення   у   пленарному   засіданні    Верховній  Раді  України,   офіційних   ЗМІН   до  Конституції  України,   саме  у   ті    її  положення,   якими   безпосередньо  встановлено  первинний  конституційний   лад    виконавчої,  законодавчої  та  судової  влади  та   місцевого  самоврядування  України,  

   у  ВІДСУТНІСТЬ,   офіційних  доказів   жодного офіційного   прийняття  самої    Конституції України  від  28 червня 1996 року   на   Всеукраїнському референдумі  Українського народу Самостійної української держави України,  -  тільки  Громадянами   України   всіх   національностей  Українського народу  Самостійної української держави  України, безпосередньо та  офіційно  встановлених  положеннями    розділів  1 та 7  преамбули  самої  Конституції України.

   13. Рішення    Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005   «Про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, статті 5 Конституції України»   у відповідності  з розділом  7 преамбули   Конституції України,   -     офіційними   висновками       якого  було   офіційно  підтверджено   саму   ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ   офіційної   ВОЛІ   Українського  народу    на   Всеукраїнському  референдумі   Українського  народу  Української   РСР   1 грудня  1991 року   з   питання   підтримання    резолютивної  частини   АКТу  проголошення  незалежності  України    від  24  серпня  1991 року,   в  ЧАСТИНІ,   створення  Самостійної  української  держави  України;

     Та   ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ  офіційної   ВОЛІ  Українського  народу    на   всій  території   УКРАЇНИ,   -    яка   після  1  грудня  1991 року   у відповідності    з    вступною   та   резолютивною  частиною   АКТу  проголошення  незалежності  України    від 24 серпня  1991 року,   є   офіційною   назвою   самих   національних  територій     Українського народу   Самостійної  української держави України.  

     14.   Рішення  Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України   Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»,  -  офіційними  висновками  якого   було   офіційно   встановлено   саме   необхідність  прийняття     Конституції  України   від   28 червня  1996 року   на   Всеукраїнському  референдумі  Українського народу,    саме   за    тих    непереборної сили  обставин,     що   Верховна Рада  України    2-го скликання     з    неконституційним   прийняттям   Конституції України,   у  ніч  з    27 на 28 червня  1996 року,   -    як    законодавча   влада,    зі  свого  боку   офіційно   визнала    конституційні  права  та  повноваження   Українському народу  встановленого  резолютивною  частиною  АКТу проголошення    незалежності     України  від  24 серпня 1991 року,    як    єдиного   та   безпосереднього   конституційного  джерела    всієї   конституційної  влади,   та    як    єдиного     конституційного   власника   всього   національного  багатства    УКРАЇНИ,  -    встановивши   останнім,   -   що   тільки  з   прийняттям  Конституції  України    на    Всеукраїнському референдумі   Українського народу,    то    тільки   у    цьому   випадку,  -  вже   як  ВОЛЯ     Українського  народу,  вже   БУДЕ,   офіційно   визнано    саме   ті   конституційні    права   та   конституційні   повноваження   законодавчої,     виконавчої    та   судової  влади       та    її    конституційне   громадянство,   які   та   яке  безпосередньо  встановлені  положеннями   ст.4, ст.79, ст.80, ст.85 (у тому числі в  ч.27), ст.92, ст.93, ст.94, ст.99, ст.104, ст.105, ст.106,  розділу 3 та  розділу  5   ст.124,  розділу 2  ст.125,  ч.1 ст. 126, ст.128,  та  ч.1 ст.149   Конституції України;

   А   так   як    офіційних    доказів    саме   такої   офіційної   ВОЛІ     Українського  народу     НЕ ІСНУВАЛО і НЕ ІСНУЄ    до цього моменту   у    Відомостях   Верховної Ради  України,   у   Віснику   Президента   України,    та    в   «Урядовому  Кур»єрі»;

   Тому   Конституційний   Суд  України,    11 липня 1997 року   був    вимушений    офіційно      визнати     неконституційною      Постанову Верховної Ради України   від    1 жовтня   1996  року "Про тлумачення статті 98 Конституції України"   -    такою,    що    не  відповідає    Конституції України, встановивши   останнім   наступне:

   -  Що  Конституція України  була   прийнята  Верховною Радою України   безпосередньо    та тільки      від    імені     Українського   народу     (преамбула Конституції України),    та   що   тільки   останній    відповідно    до  статті  5   Конституції України,    має    виключне    право   визначати   і  змінювати  конституційний  лад  в  Україні.

   Та   що  це   право   НЕ МОЖЕ    бути   узурповано    державою,   її   органами    або  посадовими  особами  (там  же).

   А  тому   прийняття   Конституції   України    28 червня  1996 року    Верховною  Радою  України   було   виключно    тільки    офіційним    актом    реалізації    державного  суверенітету     Українського  народу   Самостійної   української держави  України,  -   безпосередньо  встановленого   положеннями    розділів   1  та 7  преамбули   Конституції  України,   не  зважаючи    що   останній   офіційно  не  уповноважував     Верховну Раду України    2-го  скликання    на   її   прийняття. 

   Та  що   останнє    незаперечно   та   повністю     офіційно    підтверджується     положеннями    ч.1  статті  85   Конституції  України,     яка     не  передбачає    конституційного   права     Верховної Ради  України   на   прийняття  Конституції  України    безпосередньо   самою   Верховною  Радою  України;

   Крім  того,   статтею   156   Конституції України,    офіційно   встановлено    що    законопроекти       про  внесення     змін  до  розділів,     які     встановлюють    засади  конституційного  ладу   в  Україні,   після  його  прийняття   у  Верховній   Раді   України,    набувають  своєї   сили,   тільки  у випадку    їх    затвердження     та    підтримання    виключно  Українським народом   Самостійної української держави  України   на  його   Всеукраїнському  референдумі.

   Таким  чином   11  липня 1997 року  Конституційний  Суд  України  своїми офіційними  висновками     встановив,     -      що    до     тих      пір     поки      не конституційно    прийнята      у    ніч    з   27    на    28  червня  1996  року    Конституція   України,    разом    з    «Автономною  Республікою  Крим»,   у  її   первинному   офіційному  тексті,   НЕ БУДЕ   офіційно   прийнята    на   Всеукраїнському  референдумі  Українського  народу   Самостійної  української держави  України,  -  офіційно   встановленої   резолютивною   частиною    АКТу  проголошення  незалежності  України  від 24  серпня 1991  року;

   Та  поки    сама   Верховна   Рада   України,   НЕ БУДЕ   безпосередньо   сама   офіційно  утворена     конституційною   державною   установою   законодавчої  влади   безпосередньо  встановленої   резолютивною  частиною    АКТу проголошення  незалежності України  від   24 серпня 1991 року;

   Та   поки    Український  народ   Самостійної  української держави  України,   та   тільки   його  конституційні   Громадяни  України  всіх  національностей,   встановлені   положеннями   розділів  1 та  7 преамбули  Конституції  України від 28 червня 1996 року,   безпосередньо    САМІ   офіційно   не  створять     конституційно   обраному   Президенту  України,  та   конституційно  обраним   450 –ти   Народним депутатам  України,   -  конституційного скликання,  саме   ті   конституційні  права  та   конституційні   повноваження    які   їм   безпосередньо  встановлені   самою  Конституції України;

   Тобто,    шляхом    її   офіційного    прийняття    у    первинному  стані    на   Всеукраїнському  референдумі  Українського  народу Самостійної  української держави  України;

   То  тільки    у   цьому    випадку    у   конституційного   Президента  України   та   у  конституційно створеної   конституційної  Верховної  Ради  України   конституційного  скликання,  -     у спосіб  безпосередньо  встановлений   положеннями   ч.1 ст. 76  Конституції  України,    офіційно  виникають    саме    ті     конституційні   права     та     конституційні  повноваження     які      їм     безпосередньо   та     офіційно     встановлено    самою   Конституцією  України,   -     без   жодних    конституційних     прав    та    повноважень    на   самовільне     внесення     ЗМІН    до   Конституції  України,    САМЕ    до    тих    її     розділів    та    положень,    які    безпосередньо    встановлюють   самі    непорушні    засади     конституційного    ладу    в    Україні,    вже    після    їх     прийняття    у   Верховній   Раді   України.    

   Таким   чином,   Конституційний  Суд  України,  своїми    офіційними  висновками,   у   Рішенні   № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97,   офіційно    встановив       існування   непереборної   сили     конституційних   перешкод    не   тільки     для    офіційного   та     дійсного    створення    самої     конституційної    судової    влади    безпосередньо    встановленої    положеннями    розділу  3  ст.124,   розділом  2  ст. 125,    розділом  1 ст.128   Конституції України,  

   а   і    що    її    створення    є    взагалі    не  можливим     у   відсутність     доказів    попередньо  та  дійсного   офіційного    створення     самої    конституційної   законодавчої   та   виконавчої  влади ;

   А   з    цим    і    офіційного    існування     БУДЬ-КОМУ,    ще   до    цього часу     непереборних  конституційних      перешкод,      НЕ  ТІЛЬКИ    для     офіційного    застосування     самих   положень    розділу  5   ст.124   Конституції  України,   -   в   ЧАСТИНІ,   якими   офіційно    встановлено,    -   що  « Судові  рішення ухвалюються  судами  іменем  УКРАЇНИ, ….»,   а   і   для     призначення   та   обрання   на   посаду   не тільки   жодного  професійного судді,  а  і  жодного безстрокового  професійного судді,   у відповідності  з  розділом   1 ст.128   Конституції України.        

   Тобто,      аж    до того    ЧАСУ,    поки     сама    Конституція  України    від    28 червня  1996  року,    у   відповідності     вже    з   резолютивною    частиною     АКТу  проголошення   незалежності  України  від 24 серпня 1991 року,    НЕ БУДЕ  разом   з Автономною  Республікою  Крим   офіційно   прийнята   на Всеукраїнському  референдумі   Українського народу  Самостійної  української держави  України;  

   Так як   офіційними     результатами    голосування   жителів   Кримської   області   Української РСР    на     Всеукраїнському  референдумі    Українського народу    Української  РСР  1 грудня  1991 року,    з  питання   підтримання   резолютивної  частини   АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,    -    про створення  Самостійної   української  держави  України,

   було     офіційно    підтримано    не тільки      створення   Самостійної   української  держави  України,   а   і    офіційно    БУЛО     припинено    Українську    РСР    як    УКРАЇНУ,   а    з     нею    і   саму   віртуальну   «Кримську Автономну  РСР»   УКРАЇНИ ,  -   як   Української РСР.

   У   підтвердження   вищенаведених    обставин     ДИВИСЬ  у  Відомостях   Верховної  Ради  України   періоду  1 грудня  1991 року,   офіційну   Відомість   «про результати Всеукраїнського референдуму  Українського народу  1 грудня 1991 року»,  архівна  копія  ЦДАВО  України,  ф.1 оп.28,спр.144, арк. 6.  саме  у   розділі  1.  -  Кримська  РСР ,   -    де    ЗА   підтримання  резолютивної   частини   АКТу проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,  в  ЧАСТИНІ,   створення  Самостійної української держави  України,  офіційно  проголосувало  54,19  відсотків  всього   дорослого  населення  Кримської  області  Української  РСР  як   УКРАЇНИ.

      

   Таким   чином    Конституційний   Суд   України    своїм    Рішенням  № 3-зп   від 11 липня 1997 року    у справі  № 1/1909-97 за   конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України   Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»,  та   його  офіційними  висновками, 

   офіційно   встановив    існування    непереборних  конституційних   перешкод   не   тільки    на    внесення    БУДЬ-КИМ,    після   11  липня  1997 року    ЗМІН   до    первинного  тексту    Конституції  України,   та    на   саме    «Ухвалення   судами   судових  рішень   іменем  УКРАЇНИ, ….»,  

   аж    до   часу,     поки    сама     Конституція     України    від     28 червня  1996   року,    разом    з   її     віртуальною    «Автономною Республікою Крим»   у    її    офіційному  тексті,    НЕ  БУДЕ,   офіційно  прийнята  на  Всеукраїнському референдумі  Українського народу Самостійної української держави України,   саме  у  відповідності  розділами 1 та  7  самої   преамбули  Конституції України;

   Та цим офіційно встановив   офіційне  ІСНУВАННЯ, непереборної   СИЛИ   конституційних   перешкод БУДЬ – КОМУ,  для   офіційного   призначення  та  для   обрання   у відповідності  з положеннями   ст.128  Конституції  України,   жодних   конституційних   професійних  суддів.         

   Тому  відсутність   у   Відомостях  Верховної  Ради  України     після  11 липня  1997 року,       офіційних   доказів    встановлених  розділом 2 ст.152  Конституції  України,   офіційного    прийняття   Конституції  України  від 28 червня  1996 року,  на  Всеукраїнському референдумі  Українського народу Самостійної української держави України, 

   і   стала    САМЕ   тією    непереборною   перешкодою   БУДЬ-КОМУ,    для    призначення    після  11 липня  1997 року     та   ще   до   цього   ЧАСУ,   тим   більше   з дотриманням   розділів  1 та 7  преамбули Конституції  України,  не тільки  жодних  конституційних  виборів   жодного конституційного  Президента України  та  жодних   конституційних   Народних  депутатів України,  жодного  конституційного скликання ;  

   А   і   непереборною   конституційною   перешкодою    для   офіційного   призначення  БУТЬ-КИМ  та  для   обрання   БУТЬ-КИМ,  -   у відповідності  з положеннями   ст.128  Конституції  України,   жодних   конституційних   професійних  суддів.         

   Тому  сама    відсутність   у  Відомостях  Верховної  Ради  України   після  11 липня  1997 року жодних   офіційних   доказів   з    проведення   ще   до   цього   часу      жодних   конституційних  виборів     жодного конституційного   Президента України  та  жодних   конституційних  виборів жодних   конституційних   Народних  депутатів  України    жодного  конституційного скликання, 

   -  у   відсутність  доказів   прийняття  Конституції  України  від 28 червня 1996 року  на  Всеукраїнському  референдумі Українського  народу Самостійної української держави України,

   тим більше   у відповідності   тільки   з розділами  1 та 7  самої Конституції  України,   -   тільки  за    участі   тільки    конституційних    Громадянами  України  всіх  національностей  Українського  народу  Самостійної української держави України,   а   НЕ  самопроголошених  26 серпня  1991 року  нікчемних  «Громадянами України  всіх  національностей»   віртуального  «Народу  України»,   -  з  нікчемними  «Посвідченнями  особи» з найменуванням  «УКРАЇНА» - Паспорт» офіційно не утворених  РВ «УМВС України»;

   І  є  саме  тією   після  11 липня  1997 року    конституційною   непереборною   перешкодою    БУДЬ-КОМУ  та    ще  до цього    ЧАСУ,    щоб    згідно  положень    розділу   1 ст.128   Конституції України,    офіційно   призначити   ще   після   23  липня  1996 року    та   ще  до цього ЧАСУ,    жодного     конституційного    професійного суддю,    тим   більше,    у відповідності  з  розділами 1  та 7  преамбули самої    Конституції України,   -   тільки  з  самих  Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави України.

   У  підтвердження  вищенаведених  обставин  ДИВИСЬ  самі  положення  розділів  1  та 7  преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року.

   Тому    дійсна     та     офіційна    відсутність     саме    у   самопроголошених   26 серпня  1991 року  нікчемних    « Громадян України  всіх  національностей»   віртуального  «Народу  України»,

   -  з  нікчемними  «Посвідченнями  особи» з найменуванням  «УКРАЇНА» - Паспорт» офіційно не утворених  РВ «УМВС України»,  у  межах    державної   території    Самостійної    української держави України,    жодних    ще    до   цього часу,   офіційних    ДОКАЗІВ    отримання   ними   саме   конституційного Громадянства України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української держави України;

   І  є   після    23 липня    1996 року,    саме   тією   наступною    непереборною   перешкодою   для  того    щоб   після  11 липня  1997 року   та   ще  до   цього  часу,   у  відповідності  з   положеннями     розділу  1 ст.128   Конституції України,   -    тільки    на    конституційних   підставах,   офіційно   обрати   тільки   з   конституційних  Громадян України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної української держави України,  -  у відповідності  з розділами 1 та 7  преамбули Конституції  України,  та   тільки  у  конституційній      Верховній  Раді   України   конституційного скликання,  жодних   дійсних    та   конституційних   саме   безстрокових   професійних  суддів.    

   Тому    офіційна   відсутність    у   Відомостях  Верховної  Ради  України   після  11 липня  1997 року  та  ще  до  цього часу  жодних    офіційних    доказів    жодного    призначення     та   проведення   Всеукраїнського  референдуму  Українського  народу  Самостійної  української держави  України,  з прийняття   Конституції України від 28 червня  1996 року;  

   Повністю  підтверджує   саму   відсутність   у   Відомостях  Верховної  Ради  України   після  11 липня  1997 року    та   ще  до  цього часу,    не тільки    жодних    офіційних    доказів    жодного    офіційного призначення  та проведення жодних конституційних виборів  жодних   конституційних    Президентів  України   та   жодних    конституційних   Народних  депутатів  України   жодного  конституційного скликання,    а  і  з  дотриманням   положень   розділів  1 та 7  преамбули Конституції  України,   -   тільки   з  самих   конституційних  Громадян  України  всіх  національностей  саме  Українського  народу  Самостійної української держави  України;

   Та  вищенаведеним   ВЖЕ  повністю  звільняє    від  доказування    в  СУДІ  саму    офіційну     відсутність    після  11 липня  1997 року   у   межах    державної   території  Самостійної  української держави  України,   ще   до   цього часу,  не тільки жодного офіційно   призначеного   конституційного  професійного   судді,   та   жодного   САМЕ    з  останніх,   офіційно    обраного    вже  безстрокового   конституційного  професійного   судді,   а  і   саму   відсутність   доказів    дійсного   та   офіційного   існування   жодних    ще   до цього  ЧАСУ   жодних    конституційних    Президентів  України  та  конституційних   Народних депутатів України  жодного конституційного  скликання.  

   Де   вищенаведеними  обставинами,  САМЕ  непереборної    сили,     вже    повністю    викриваючи,     у   нашому    випадку,     всіх   до    одного     нікчемних       «службових  осіб»   неконституційної   «Державної  судової   адміністрації  України»,   та     всіх   неконституційних   «Президентів  України» та   всіх  неконституційних  «Народних депутатів України»   неконституційного  скликання,  з  нікчемними  «посвідченнями  особи» з  найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт»  офіційно не утворених  РВ «УМВС України»,   та   не    ГРОМАДЯН   України  всіх  національностей  Українського народу  Самостійної  української  держави  України,  безпосередньо  встановлених розділами 1 та 7 преамбули Конституції України, 

   у закінченому  злочині     безпосередньо  встановленому положеннями   ч.4 ст. 382 «Невиконання  судового рішення»,  ст.111 «Державна зрада», ст.109 «Захоплення …. державної влади» та  ст.366 «Службове підроблення» КК України,  шляхом  замаху на злочин,  встановлений положеннями  ст. 157 «Перешкоджання виборчому праву»  та  ч.3 ст.110 «посягання  на  територіальну цілісність  і  недоторканість України» ,   ст.375 «Постановлення  суддею  «суддями)  завідомо неправедного вироку, рішення  ухвали  та постанови»,  ч.3 ст.199 « Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення на Україну, з метою збуту або збут  підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї»  КК України.   

   -  Який    незаперечно   та  повністю  офіційно   підтверджується  не тільки   завідомо    недійсними    записами   у   їх   трудових   книжках,    щодо    їх    нікчемних   «державних   службових  посад»,   у  нашому  випадку   у  неконституційній   «Державній  судовій адміністрації….»   тим більше   офіційно  припиненої  1 грудня  1991 року   «УКРАЇНИ» -  як  Української  РСР;    

   А  тому,    вищенаведеним    вже    повністю   офіційно     підтверджується,   що   незаконні  та  публічні   офіційні   заклики    БУДЬ-КОГО    «Іменем  України»,   саме   у    відсутність  всього   вищенаведеного,     вже     повністю   та    незаперечно    офіційно     суперечать    офіційним   положенням    розділів  1   та   7  самої  преамбули  Конституції України,  та   самій    резолютивній частині    АКТу   проголошення  незалежності   України  від 24 серпня  1991 року,  -    в  ЧАСТИНІ,    створення    Самостійної  української держави України.

   Тим  більше   повністю    суперечать    самій    офіційній   ВОЛІ  Українського народу  Української РСР   на   його  Всеукраїнському  референдумі   1 грудня  1991 року,    з   підтримання  резолютивної  частини  АКТу   проголошення  незалежності  України  від 24 серпня 1991 року,    та   вже   є     більше    ніж     саме   посягання    на    державний   суверенітет   Українського  народу  Самостійної  української держави  України  та   на   його   конституційне    ГРОМАДЯНСТВО,  -  безпосередньо     встановлене    розділами  1  та 7  самої  преамбули  Конституції України від 28 червня 1996 року; 

   А   тому,   БУДЬ-КИМ    публічні     заклики,    публічні     проголошення   або   саме   публічне     встановлення   «Іменем  України»,   у    відсутність     всього    вищенаведеного,    вже    є    відкритим      невизнанням   після  1   грудня  1991 року,   не  тільки    резолютивної  частини  АКТу  проголошення    незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,   а   і    самої  Кримської  області   як   частини   державної   території    Самостійної  української держави України,   -   у    якій     в     період   1  грудня  1991 року   та   11 липня   1997  року,   ніколи    офіційно   не  створювалась   «Автономна  Республіка Крим»  УКРАЇНИ   та   її   віртуальний   «Народ  Криму»;   

   Більше того,  вищенаведене,   є   офіційним     невизнанням   самої   офіційної    ВОЛІ   Українського народу   Української  РСР   на   його    Всеукраїнському  референдумі   1 грудня  1991 року,   з питання   підтримання    резолютивної  частини  АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року,  в ЧАСТИНІ, створення  Самостійної української  держави  України;          

   У  підтвердження   вищенаведених   обставин   ДИВИСЬ  розділи    1   та  7  преамбули     Конституції  України    від   28 червня 1996   року   у  Відомостях  Верховної  Ради   України   періоду  23 липня  1996  року,    -     якими     незаперечно    та   повністю     підтверджується    що   Верховна  Рада  України     ДІЄ    тільки    від    імені    Українського народу   Самостійної   української держави  України,   та   тільки    на   підставі    його   офіційного    МАНДАТУ.

   А  підтвердженням  вищенаведеного  є   саме   ті   непереборної    сили   обставин,  що     Українського    народу   УКРАЇНИ,   -  як   Української  РСР,   після  1 грудня  1991 року,   вже   офіційно    НЕ  ІСНУЄ   в   природі,    з   підстав,     офіційного  та   остаточного    припинення  Української  РСР   саме  як   «УКРАЇНИ»  ще   1 грудня   1991 року,    як   і   офіційного   припинення  ще  4  грудня  1991  року    самої   нікчемної   посади    її    нікчемного  «Президента  України»   -  Кравчука  Л.М.;

   У   підтвердження  вищенаведеного   ДИВИСЬ   Постанову    ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та всеукраїнського  референдуму, в ЧАСТИНІ,  якою   офіційно   встановлено   наступне: -   «Відповідно  до ст.41 Закону України «Про всеукраїнський  та місцеві  референдуми»,   на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах  Президента України та з всеукраїнського референдуму  п о с т а н о в л я є :  АКТ проголошення  незалежності  України  вважати підтвердженим.»;                  

   Таким   чином ухвалені раніше рішення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г. за результатами розгляду моїх скарг на бездіяльність слідчої СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П.,   у  відсутність   офіційних   доказів   прийняття   Конституції  України  від  28 червня  1996 року   на  Всеукраїнському  референдумі  Українського  народу  Самостійної  української  держави  України, є нікчемними,  та свідчать про невиконання чинної Конституції України і повалення конституційного ладу  шляхом    свідомого   невиконання     наступного,   а саме: 

     1) Постанови  ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України  та всеукраїнського  референдуму,  у вищевказаній   в ЧАСТИНІ;

     2)  Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005  «Про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, статті 5 Конституції України»,  в ЧАСТИНІ,  самої   обов’язковості   ВОЛІ  Українського  народу   на   його  Всеукраїнському  референдумі  1 грудня 1991 року,  з підтримання  резолютивної  частини   АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня 1991 року; 

     3) Рішення    Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України», в ЧАСТИНІ,  самої  обов’язковості   ВОЛІ  Українського  народу   на   його  Всеукраїнському  референдумі   з   питання  прийняття  Конституції України  від 28 червня 1996 року;

      4)  Рішення   Конституційного Суду України  від 30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів  України щодо  відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України  «Про внесення змін  до Конституції України»   від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV,  -    в ЧАСТИНІ,  самої  обов»язковості,   тільки  конституційних   -    загальних,  прямих  та   рівних   виборів   кандидатів   у  Народні депутати України, та цим  СТВОРЕННЯ  тільки  конституційного  складу  Верховної  Ради  України   конституційного  скликання,  у  спосіб,  безпосередньо  встановлений  положеннями   ст.71  та розділом  1 ст.76  Конституції України,  та   тільки  з самих   Громадян  України  всіх  національностей  Українського народу Самостійної української держави  України,  -   у відповідності  з  положеннями  розділів 1 та 7  самої  преамбули  Конституції України.          

   На підставі викладеної вище сукупності неспростовних фактів підтверджених документально, керуючись положеннями пункту 4 частини першої статті 75 КПК України якою встановлено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості, висловлюю свою недовіру, і заявляю про відвід, слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г. від розгляду моєї скарги на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П., в даному судовому провадженні.

Д О Д А Т О К:

1.     Копія запиту на інформацію від 15 жовтня 2019 року № ЗПІ/008/19 та копії відповідей – на 70 (сімдесятьох) арк..;

2.     Витяг з сайту Міністерства юстиції України - Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу приватного права (суб’єкт господарювання) з назвою «Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська» (код ЄДРПОУ: 02891368) – на 7 (сімох) арк..;

3.     Копія указу Президента Порошенка П. О. від 29 грудня 2017 року № 449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» - на 8 (вісьмох) арк..;

4.     Витяг з сайту Міністерства юстиції України - Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу приватного права (суб’єкт господарювання) з назвою «Четвертий окружний суд міста Дніпра», (код ЄДРПОУ: 42269058) – на 7 (сімох) арк..;

5.     Витяг з офіційного сайту Верховної Ради України (https://www.rada.gov.ua) чинного Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1295-ХІІ «Про Президента Української РСР» - на 3 (трьох) арк..;

6.     Неповна архівна копія указу Президента України від 25 квітня 2002 року № 383/2002 « Про призначення суддів» - на 4 (чотирьох) арк..;

7.     Архівна копія указу Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» - на 2 (двох) арк..;

8.     Архівна копія постанови Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 241-VI «Про обрання суддів» - на 4 (чотирьох) арк..;

9.     Копія указу Президента України від 14 лютого 2015 року № 81/2015 «Про переведення суддів» - на 4 (чотирьох) арк..

Всього в додатку 109 (сто дев’ять) аркушів.

    

   6 липня 2020 року

З повагою, Громадянин України:_____________________ С. В. Філіпенко