Систематичне порушення слідчим суддею КПК має вселяти довіру до правосуддя – відео

Передмова: Дивлюсь на свавілля – та й думку гадаю:

Кого з них повісять, кого розстріляють?

   Цікава суддівська практика і правові висновки в контексті домислів щодо змісту ухвали судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Марущак С. Л. (а може, і не Марущак – під маскою не видно))) від 02.07.2020 року за результатами розгляду заяви про відвід судді-КПКпорушника Сліщенка Ю. Г.

   Нижче публікуємо зміст самої заяви про відвід недосудді сліщенка.

   Далі – найцікавіше, адже наступне засідання недосуддя сліщенко має бажання провести 06.07.2020. Яка наївна істота)))...

Читайте також: В Дніпрі, «гаражників», підводять під кримінал

Слідчому судді: Бабушкінського районного суду

міста Дніпропетровська

пр-т Д. Яворницького, 57, м. Дніпро, 49000

Суддя: Сліщенко Ю. Г.

Справа № 932/4174/20

Скаржник: Громадянин України, Українець:

Сергій Веніамінович Філіпенко,

e-mail: svf2011@ukr.net

ЗАЯВА

про відвід судді Сліщенка Ю. Г.

   22 червня 2020 року я звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з вимогою постановити ухвалу, якою відновити моє порушене право на своєчасне отримання відповідного документу (постанови про закриття кримінального провадження), для подальшого оскарження дій/бездіяльності посадової особи в суді, зобов’язавши старшого слідчого (уповноважену особу) СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкову Дар’ю Петрівну, виконати пряму норму частини шостої статті 284 КПК України, а саме – НЕГАЙНО вручити (нарочно), або надіслати мені РЕКОМЕНДОВАНИМ ЛИСТОМ З ПОВІДОМЛЕННЯМ завірену належним чином копію постанови про закриття кримінальної справи ЄРДР № 12020040640000360 (від 04.02.2020 року), відкритої за моєю заявою про кримінальний злочин від 23.01.2020 року.

   За результатами електронного розподілу розгляд моєї скарги передано судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г.

   Пунктом 4 частини першої статті 56 КПК України визначено, що протягом кримінального провадження потерпілий має право заявляти відводи та клопотання.

   Пунктом 4 частини першої статті 75 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

   Іншими обставинами, вважають контекст викладеного нижче:

   Відповідно до Конституції України (Основного закону – закону прямої дії) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 КУ). Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 КУ). Правосуддя здійснюють судді (ст. 127 КУ). Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128 КУ). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;  розумні строки розгляду справи судом (ст. 129 КУ). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129^-1).

   Засадничими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Верховною Радою України Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції») є довіра до суду встановленого законом.

   В тексті моєї скарги від 22 червня 2020 року я наголошую на тому, що моя попередня скарга на бездіяльність слідчої Власенкової Д. П. від 8 травня 2020 року (справа № 932/5280/20; провадження № 1-кс/932/2790/20), була розглянута суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г. з порушенням норм частини другої статті 306 КПК України (згідно якої скарги на бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги), лише 21 травня 2020 року.

   Даний випадок не є поодиноким, а з огляду на попередню практику під час розгляду моїх скарг на бездіяльність слідчої Власенкової Д. П. слідчим суддею Сліщенко Ю. Г., мають відверто системний характер порушення норм КПК України.

   Так, подані мною три скарги на бездіяльність слідчої СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П. від 25 лютого 2020 року (справа № 932/2319/20; провадження № 1-кс/932/1227/20; справа № 932/2321/20; провадження № 1-кс/932/1228/20; справа № 932/2325/20; провадження № 1-кс/932/1229/20) слідчим суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г., були розглянуті, лише 20 березня 2020 року (майже календарний місяць строку).

   Крім того, подані мною іще раніше скарги на бездіяльність слідчої СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П. від 30 березня 2020 року (справа № 932/4174/20; провадження № 1-кс/932/2144/20; справа № 932/4176/20; провадження № 1-кс/932/2146/20) слідчим суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенко Ю. Г., були розглянуті, лише 9 квітня 2020 року.

   Крім того слід зауважити, що всі зазначені вище провадження за результатами розгляду поданих мною скарг, були закриті, а скарги залишилися без задоволення зазначених в них вимог.

   Що це? Можливо, це службова недбалість посадової особи, яка вдягнувши мантію судді, вирішила, що може порушувати чинне законодавство і права громадянина? А можливо, це відверта змова між суддею і слідчою для приховування відвертого кримінального злочину, скоєного не утвореними в конституційний спосіб «органами місцевого самоврядування» щодо знищення власності громадянина без будь-яких дозвільних документів (???).

   Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

   Нормою ч .1 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також чітко визначено, що «судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом».

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Як вже зазначалось раніше, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність,  в  сенсі  п.  1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

   Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

   На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від  09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

   Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї  предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

   Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   Доповнюючи європейську практику та розширюючи зміст профільних міжнародних договорів, доречно також зауважити, що преамбулою Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ чергового з’їзду суддів України від 22.02.2013 року, визначено, що здійснення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна виключно на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

   «Усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв'язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці».

   Відповідно до положень статей даного Кодексу: «суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

   Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

   Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.

   Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

   Суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя».

   Частиною першою статті 9. Конституції України також визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

   Беручи до уваги дане положення Конституції треба зазначити, що відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, які було схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23 і які ґрунтуються на засадах незалежності, об’єктивності, чесності та неупередженості, а також дотримання етичних норм, рівності, компетентності та старанності, - визначено наступне:

   Беручи до   уваги   Загальну   декларацію   з   прав   людини, в якій визнається як основоположний принцип надання в рівній мірі кожній особі права на розгляд її справи,  що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, незалежним судом, на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку,

   беручи до уваги Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права, що гарантує рівність всіх громадян перед судом, а  також право кожної особи на своєчасний розгляд її справи,  що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, компетентним та незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності, на  відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку,

   зазначені вище принципи мають на меті встановлення  стандартів етичної поведінки суддів.  Вони адресовані суддям для використання як інструкції, а також судовим органам для використання як базових принципів   регламентації   поведінки   суддів.  Крім  того,  вони покликані  сприяти  кращому  розумінню  та  підтримці   здійснення правосуддя  з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів та суспільства в цілому.  Ці принципи  передбачають,  що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що створені для підтримки суддівських  стандартів,  які  діють  об'єктивно  та незалежно  і  мають на меті збільшення,  а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв'язані судді.

   Саме тому Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Кодекс суддівської етики та Бангалорські принципи поведінки судді (в контексті, як чітка інструкція до виконання), мають забезпечити  високі стандарти поведінки суддів всіх судових установ, з метою укріплення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримки незалежності  судових органів. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона (об’єктивність),  проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя  демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів.  Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов'язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов'язки могли б здатися обтяжливими, суддя  приймає  їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади. Суддя виконує всі свої обов'язки, включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

   Загальновідомо, що відповідно до положень Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. А, незнання законів - не звільняє від юридичної відповідальності.

   Варто наголосити також, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.. 19. КУ).

   В своєму Рішенні № 45 від 13 серпня 2018 «Щодо заходів для забезпечення дотримання принципу рівності перед судом і законом» Рада суддів України зауважує: «звернути увагу суддів на необхідності неухильного дотримання Кодексу суддівської етики та вимог процесуальних законів та норм матеріального права, рішень ЄСПЛ під час здійснення правосуддя.

   Судова діяльність та поведінка судді має бути взірцем чесного, добросовісного, толерантного, кваліфікованого і справедливого служіння народу України».

   Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України (254к/96-ВР), полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) щодо захисту кожним у судовому порядку  своїх  прав  і  свобод  від  будь-яких  рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року № 6-зп (v006p710-97), пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп) (v009p710-97).

   Конституційним Судом України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп (v006p710-97) сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового  захисту  прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини) (v006p710-97). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) щодо ефективного засобу юридичного за порушень, вчинених особами, які здійснюють свої   офіційні  повноваження. Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів має відповідати також вимозі стосовно доступності правосуддя, про що зазначено у міжнародних правових документах - Загальній декларації прав людини (995_015) (стаття 8), Міжнародному  пакті  про громадянські і політичні права (995_043) (стаття 14), Конвенції (995_004) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (995_114) (пункт 4).

   Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендаціях від 28 червня 1985 року R  (85) 11 стосовно положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процессу (994_127) приписує державам-членам приділяти більше  уваги  потребам  потерпілого  на всіх етапах кримінального процесу, а в Рекомендаціях від 12 травня 2004 року Rec (2004) 6  щодо  вдосконалення  національних  засобів правового  захисту  (994_718) зазначає, що права та свободи, гарантовані Конвенцією (995_004), мають захищатися передусім на національному рівні.

   Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 (v006p710-01) зазначив, що право на судовий захист належить до  основних,  невідчужуваних  прав  і  свобод  людини  і громадянина  та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України (254к/96-ВР) не  може  бути  обмежене  навіть  в  умовах воєнного або   надзвичайного   стану  (абзац  четвертий  пункту  3 мотивувальної частини) (v006p710-01), а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) (v006p710-01). Системний аналіз положень КПК України (1001-05,  1002-05,  1003-05), зокрема тих, які визначають його
завдання та унормовують порядок оскарження рішень чи дій суб'єктів владних  кримінально-процесуальних повноважень, дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і  дій
прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

   Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання,  встановленого КПК України (1001-05, 1002-05, 1003-05).

   Отже, враховуючи наведене вище  та  керуючись  статтями  147,  150,  153
Конституції України (254к/96-ВР), статтями 51, 62, 63, 66, 67, 69, 70, 95  Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного  звернення  положення  частини другої статті 55 Конституції  України  (254к/96-ВР) необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади,  органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

   В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного Суду України наголошує, що «Відповідно  до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє
принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини
і  громадянина  є  безпосередньо  діючими.  Вони визначають цілі і
зміст  законів  та  інших  нормативно-правових  актів,   зміст   і
спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади,
органів  місцевого  самоврядування   і   забезпечуються   захистом
правосуддя.

   Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією
судового  захисту конституційних прав і свобод,  судова діяльність
має бути спрямована на захист цих  прав  і  свобод  від  будь-яких
посягань  шляхом  забезпечення  своєчасного  та  якісного розгляду
конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22
Конституції  закріплені в ній права і свободи людини й громадянина
не є вичерпними.

   Оскільки Конституція України,  як зазначено в її статті 8, має
найвищу юридичну силу,  а її норми є нормами прямої дії,  суди при
розгляді  конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону
чи  іншого   нормативно-правового   акта   з   точки   зору   його
відповідності   Конституції   і   в   усіх   необхідних   випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії.  Судові рішення мають
грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке
не суперечить їй».  

   На підставі викладеного вище висловлюю свою недовіру і заявляю про відвід слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Сліщенка Ю. Г. від розгляду моєї скарги на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Власенкової Д. П., в даному судовому провадженні.

    

   25 червня 2020 року

З повагою, Громадянин України:__________________ С. В. Філіпенко 

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Фінансову підтримку діяльності громадського об’єднання ГО «Багнет Нації» можна здійснити переказом на картку ПриватБанку № 5168 7427 1422 2175 на ім’я Сергій Філіпенко. Дякуємо за Ваш вагомий внесок у відновлення конституційного устрою України!