Почнімо «розмотувати»: до ліквідованого Самарського суду подано скарги на слідчого незареєстрованого Самарського ВП - документ

 

  Сьогодні, 20 січня 2021 року до ліквідованої юридичної особи з назвою «Самарський районний суд міста Дніпропетровська» були подані скарги на бездіяльність слідчого СВ Самарського ВП, який не вніс заяви про злочин до ЄРДР.

   Нагадаємо, що вчора (19.01.2021 року), незаконне збройне формування (не утворене законом) з назвою «Служба судової охорони», блокувало громадянам доступ до канцелярії недосуду, через висування незаконних вимог щодо поверхневого огляду за допомоги несертифікованого металошукача.

Читайте також: Ого!!! Службі судової охорони дозволено застосування зброї, спецзасобів та фізичного впливу – документ

Служба судової охорони (ССО): Трохи про приватну армію суддів корпорації «Україна» - документи

Сповідь ВРП: печатки – нема, бланків – нема, документів про утворення також нема…

Служба судової охорони (ССО) в контексті повалення конституційного ладу в Україні

В Дніпрі подано заяви на ССО по 260-й КК України, як на незаконне збройне формування

 

   Більше деталей у відповідних, поданих документах (текст нижче). Далі буде…

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Фінансову підтримку діяльності громадського об’єднання ГО «Багнет Нації» можна здійснити переказом на картку ПриватБанку № 5168 7427 1422 2175 на ім’я Сергій Філіпенко. Дякуємо за Ваш вагомий внесок у відновлення конституційного устрою України!

С К А Р Г А

в порядку статті 303 КПК України на дії/бездіяльність слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропептровській області щодо невнесення моєї заяви про злочин до ЄРДР впродовж 24-х годин

 

   19 січня 2021 року, мною, безпосередньо, слідчому СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області було подано усну заяву в порядку положень статті 214. Кримінального процесуального кодексу України про кримінальний злочин, який підпадає під кваліфікацію частин статті 260 в сукупності з частиною четвертою статті 28 Кримінального кодексу України (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань – злочинної організації з стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб), вчинений групою, пізніше встановлених слідчим (лейтенантом поліції Петренком Іваном Олеговичем),  осіб.

   Зазначаю, що свою усну заяву я подавав виключно в порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України. Заява прийнята слідчим (уповноваженою особою), під протокол встановленого зразка затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 № 100 «Про затвердження порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події». Крім того, перед поданням заяви про злочин, мене було повідомлено про відповідальність яку передбачають статті 383 і 384 КК України (про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та завідомо неправдиві показання).  

   Як мені згодом (наступного дня) стало відомо, мою заяву від 19.01.2021 року про кримінальний злочин слідчим (уповноваженою особою) до ЄРДР, внесено, не було. Тобто, слідчий СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області проігнорував та не виконав вимоги статті 214 Кримінального процесуального кодексу України – не вніс відповідні відомості за моєю заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, впродовж 24-х годин.

   Що, відбувається? Чому, працівники правоохоронних органів «в унісон», грубо ігнорують і не виконують пряму норму законодавства? Невже вони не розуміють, що саме вони є причиною того беззаконня, яке наразі відбувається навколо? Чому не хочуть зрозуміти, що рано чи пізно, а їм прийдеться відповідати перед Українським народом Самостійної української держави України за скоєне, під час перебування на відповідних посадах? МИ, СПИТАЄМО ЗА ВСЕ, З КОЖНОГО!!!

   Повертаючись до суті даної скарги хочу наголосити іще раз, що я, подавав усну заяву виключно в порядку статті 214 КПК України (слідчому під протокол). Моя заява, згідно вимог законодавства, повинна бути внесена до ЄРДР не пізніше 24 годин, та після цього, повинно бути розпочато проведення досудового розслідування. Слідчий, прокурор, тобто особа уповноважена на внесення заяви до ЄРДР, повинна виконати пряму норму закону, яка передбачає тільки одну процесуальну дію, встановлену статтею 214 КПК України – внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Іншого статтею 214 КПК України, - не передбачено!

   Отже, станом на момент подання даної скарги до суду, моя заява  про вчинений кримінальний злочин до ЄРДР не внесена, що є грубим порушенням уповноваженою, посадовою особою вимог статті 214 КПК України, Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 № 100 «Про затвердження порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події», Наказу ОФІСУ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА від 30.06.2020 № 298 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», а також моїх конституційних прав і свобод, та прав передбачених міжнародними договорами, які є частиною національного законодавства України.

   Зауважу, що відповідно до Наказу ОФІСУ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА від 30.06.2020 № 298 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення» строки внесення відомостей до реєстру визначені наступним чином:

«Унесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме про:

заяву, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України;

призначення слідчого, дізнавача (уповноваженої особи іншого підрозділу), процесуального керівника, прийняття до провадження (при фактичному отриманні матеріалів кримінального провадження) – невідкладно».

   Подана мною заява про вчинений кримінальний злочин, є обґрунтованою і відповідає фактичним обставинам справи.

   Надалі, слідчий, прокурор після отримання моєї заяви про злочин, повинен узяти цей зафіксований письмово факт до уваги, і оцінювати мої покази як такі, що відповідають дійсності. Адже, якщо буде навпаки, - то заявник (тобто – я), повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності згідно зі статтею 383 КК України, за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

   В редакції Кримінального процесуального кодексу України яка є чинною на момент подання мною відповідної заяви про злочин визначено, що відповідно до положень статті 214 КПК України: Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування (ч. 1 ст. 214) {Частина перша статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2213-VIII від 16.11.2017, № 2617-VIII від 22.11.2018}. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (ч. 2 ст. 214) {Частина друга статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1698-VII від 14.10.2014, № 187-IX від 04.10.2019}. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3 ст. 214). Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається (ч. 4 ст. 214). Слідчий, дізнавач невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п’ятою цієї статті (ч. 6 ст. 214) {Частина шоста статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1697-VII від 14.10.2014, № 2617-VIII від 22.11.2018}. Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування (ч. 7 ст. 214).

   Отже, як вбачається з наведених вище положень статті 214 КПК України обов'язок із внесення відповідних відомостей про вчинене кримінальне правопорушення покладається на слідчого, прокурора (уповноважену особу) до якого надійшла заява, повідомлення про таке діяння, або в разі виявлення кримінального правопорушення слідчим, прокурором, самостійно, з будь-якого джерела.

   Крім того, визначений частиною першою статті 214 КПК України обов'язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.

   Отже слідчий, прокурор, дізнавач отримавши заяву про кримінальний злочин, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР. Іншого статтею 214 КПК України, не передбачено.

   Частиною другою статті 55. Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

{Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97, № 19-рп/2011 від 14.12.2011}

   Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений частиною першої статті 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

   За змістом частини першої статті 214 КПК України, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення  про кримінальне правопорушення.

   ВССУ в своєму інформаційному листі № 1640/0/4-12 від 09 листопада 2012 р. «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» роз`яснив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, і саме в цьому контексті слід оцінювати доводи заявників в разі оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

   Відповідно до правової позиції, викладеної в п. п. 1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016, визначений ч.1 ст.214 КПК України обов'язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.

   Отже, підсумовуючи вищезазначене можна дійти висновку, що згідно статті 214 КПК України обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки заяви особи про наявність ознак злочину, а полягає лише у механічному внесенні цієї заяви до ЄРДР (Печерський суд від 20 березня 2017р. у справі № 757/10980/17-к). 

   Крім того, зва­жа­ючи на на­ве­де­ні вище нор­ми, мож­на зроби­ти вис­но­вок, що жодних труд­но­щів з їх ро­зу­мін­ням, сприйняттям та правозастосуванням не ви­ни­кає: надійшла від­по­від­на за­ява, від­так представни­ки пра­во­охо­рон­них органів (уповноважені особи) по­винні від­ре­агу­ва­ти та вчи­ни­ти перед­ба­че­ні цитовани­ми нор­ма­ми Кримінального процесуального кодексу України дії.
   З огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст. 214 КПК 24-годинного строку слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора.

   Такий висновок можна зробити проаналізувавши узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» (лист від 12.01.2017 N 9-49/0/4-17).

   Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі від 12.01.2017 N 9-49/0/4-17 зазначив, що якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до статті 284 КПК України.

   Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

  Положеннями частини першої статті 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

   Україна ратифікувала значну частину міжнародних інструментів щодо забезпечення і захисту прав людини, до багатьох – приєдналась. Їх положення стали частиною українського законодавства, в якому домінують гуманістичні положення і принципи, згідно з якими людина, її гідність, права, свободи та інтереси є вищою соціальною цінністю. В нашому суспільстві ці пріоритети мають забезпечувати і захищати насамперед службові особи поліції, а якщо ні, то органи прокуратури (слідчі).

   Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

   Відповідно до приписів статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

   Згідно з приписами статті 60. Основного закону «ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».

   Істина - це повна й точна відповідність суджень реальній дійсності. Істина - це достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей.

   Предмет доказування - це певна квінтесенція обставин події, яка в сукупності розкриває елементи складу злочину. Це юридично значущі обставини та сторони розслідуваної події, з'ясування яких необхідне для прийняття підсумкових рішень у справі.

   Керуючись статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

   Відповідно до вимог статті 303 КПК Україна на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, прокурора, дослідувача яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

   Відповідно до положень статті 306 КПК України скарги на бездіяльність слідчого, прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст. ст. 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави (ч. 1 ст. 306). Скарги на бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги (ч. 2 ст. 306). Розгляд скарг на бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, та слідчого, бездіяльність якого оскаржується. Відсутність слідчого не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 3 ст. 306).

   Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК України слідчим суддею за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого постановляється ухвала про зобов’язання вчинити певну дію.

   З урахуванням вище викладеного, та керуючись пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами 1, 4, 7, 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 3, 8, 19, 21, 22, 24, 36, 55, 64, 68, 129 Конституції України, та статтями 2, 9, 24, 55, 56, 214, 303-307 КПК України,

 

П Р О Ш У    С У Д:

 

1.                  Постановити ухвалу, якою зобов’язати слідчого (уповноважену особу) СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, негайно виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України, а саме: - внести відповідні відомості за моєю заявою від 19.01.2021 року (реєстрація ЄО/ЖЄО №_____________________) про вчинений кримінальний злочин, до ЄРДР у продовж 24 годин; - видати мені відповідний витяг з ЄРДР;

2.                  При розгляді даної скарги дотримуватися процесуальних строків.

 

Д О Д А Т О К:

 

1.                  Фото(копія) моєї заяви про кримінальний злочин від ___________________ (без додатків) – на _______(_______________________) арк.;

2.                  Фото(копія) протоколу про прийняття моєї заяви про злочин – на ________ (_______________________) арк.;

3.                  Фото(копія) пам’ятки про права і обов’язки потерпілого – на ________ (_______________________) арк;

4.                  Фото(копія) талону ЄО/ЖЄО про прийняття і реєстрацію моєї заяви про злочин – на ________ (_____________________) арк.;

5.                  Фото(копія) протоколу про проведення огляду місця події – на ________ (_______________________) арк.;

6.                  Клопотання до скарги про розгляд даної скарги за моєї відсутності – на ______ (_______________________) арк.

«____» _________________ 2021 року

З повагою, Громадянин: ____________________________ (_________________________) 

КЛОПОТАННЯ

до скарги від 20.01.2021 на бездіяльність слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області

 

   Засадничими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Верховною Радою України Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції») є ДОВІРА ДО СУДУ ВСТАНОВЛЕНОГО ЗАКОНОМ.

   Нормою частини першої статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що «судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом».

   Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

      Отже, довіра до суду, і правосуддя загалом, має базуватись виключно на засадах чіткого дотримання і виконання норм чинного законодавства, в сукупності їх відповідності чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і які є частиною національного законодавства України.

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Як вже зазначалось раніше, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність,  в  сенсі  п.  1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

   Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

   На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від  09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

   Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї  предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

   Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   Одночасно нормами статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України. Суддя здійснює правосуддя в мантії та з нагрудним знаком. Зразки мантії та нагрудного знака затверджуються Радою суддів України. Суд як державний орган має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

   Пунктом 4 частини другої статті 92. Конституції України закріплено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок використання і захисту державних символів.

   Опис державних символів України визначено положеннями статті 20 Конституції України, якими встановлено, зокрема, наступне:

   Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

   Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

   Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

   Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Одночасно, в контексті зазначеного вище, частиною першою статті 65. Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

   З урахуванням вище викладеного, керуючись положеннями Конституції України та нормами міжнародного права,

 

П Р О Ш У    С У Д:

 

1.                До судового засідання стосовно розгляду моєї скарги від 20.01.2021 року на бездіяльність слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, на підтвердження повноважень у слідчого судді, в провадженні якого знаходиться дана справа, долучити до матеріалів справи наступні копії документів: - трудової книжки з записом про працевлаштування професійного судді; - указу Президента Самостійної української держави України про призначення на посаду професійного судді, а також копії присяги Українському народові та другої сторінки паспорта громадянина Самостійної української держави України відповідного слідчого судді;

2.                Забезпечити в судовому засіданні обов’язкову наявність встановлених символів судової влади, якими є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України – визначені статтею 20. Конституції України;

3.                При розгляді даного клопотання дотримуватись розумних строків.  

 «____» ________________ 2021 року

 З повагою, Громадянин: _____________________ (_____________________)