Як колабораційне скликання Верховної Ради України намагається поневолити військовослужбовців

Останнім часом все більше помічаємо намагання колабораціоністського скликання ВР України законодавчо поневолити військових України, які зараз захищають нашу Батьківщину та її територіальну цілісність, надаючи відсіч збройній агресії окупаційним рашистським військам.

Наведена нижче інформація повністю доводить кримінальність та протиправність подібних ініціатив посоромлених власними діями та бездіяльністю так званих «Народних депутатів України», які по суті є – обслуга олігархів та груп впливу транс-національного капіталу та представників інших держав і їх інтересів.

Тобто, аж нічого що бодай якось відповідає національним інтересам Українського народу – єдиного джерела та установчої влади в Україні.

Нагадаємо колаборантам і аморальним виродкам у даному та попередніх скликаннях Верховної Ради України декотрі аспекти рішень КСУ:

Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу.

Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: саме в Конституції України визнано принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом.

(абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини)

     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 3 жовтня 1997 року № 4-зп/1997

Установча влада є виключним правом народу. Порядок здійснення установчої влади народом визначається Конституцією і законами України.

(перше, друге речення абзацу третього пункту 4 мотивувальної частини)

     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008

Важливою функцією Конституції України є обмеження державної влади як похідної вторинної від установчої влади народу. Закріплення в Основному Законі України положення, згідно з яким народ здійснює владу через органи державної влади, означає, що лише народ у Конституції України може визначити, які органи державної влади він уповноважує на здійснення влади від його імені.

(речення третє абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 4, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 5, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, тридцять дев’ятого, сорокового частини третьої, частини шостої статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ (справа про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) від 13 червня 2019 року № 5-р/2019

Наступні норми права дають чітке усвідомлення алгоритму реалізації прав і свобод військовослужбовців в Україні, надає алгоритм за яким кожен військовослужбовець та інші громадяни України мають звертатись до так званих «Народних депутатів України» з вимогою привести законодавство України до діючих норм міжнародного права, яке є пріоритетним в України.

Отже, розглянемо наступні норми:

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ (Документ 55-XII, поточна редакція — Прийняття від 16.07.1990):

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Документ 254к/96-ВР, чинний)

 

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

 

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

 

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

 

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

 

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про міжнародні договори України» (Документ 1906-IV, чинний, поточна редакція — Редакція від 15.03.2022, підстава - 2042-IX)

Стаття 1. Сфера застосування Закону

Цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону.

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо);

Парламентська асамблея Ради Європи - https://mfa.gov.ua/mizhnarodni-vidnosini/rada-yevropi/parlamentska-asambleya-radi-yevropi

Асамблея приймає три типи документів: рекомендації (для Комітету міністрів), резолюції (які виражають їх власні точки зору) та висновки (щодо заявок на членство, проектів договорів та інших текстів, поданих Комітетом міністрів).

Документи, прийняті ПАРЄ, слугують настановами для Комітету міністрів Ради Європи, національних урядів, парламентів, політичних партій та інших важливих установ суспільства. За ініціативою Асамблеї було розроблено багато міжнародних договорів, відомих як європейські конвенції, а також інші правові інструменти, що закладають основи сучасної європейської системи законодавства. Врешті-решт, через законодавство та практику, ці документи впливають та покращують життя європейців.

Згідно зі статтею 26 Статуту Ради Європи Україні виділено 12 місць у ПАРЄ, на які Розпорядженням Голови Верховної Ради України призначаються 12 народних депутатів України - основних членів Асамблеї і 12 народних депутатів - їхніх заступників. Зазначена кількість депутатів складає Постійну делегацію Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Ради Європи. Пропозиції щодо кандидатур до складу Постійної делегації подаються до Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва депутатськими фракціями відповідно до квот їхнього пропорційного представництва у Верховній Раді України, але не менше ніж по одній кандидатурі від кожної фракції.

Протягом 10 днів після затвердження складу Делегації Головою Верховної Ради України члени Делегації шляхом голосування обирають керівника та заступника керівника Делегації.

Зі списком делегації Верховної Ради України в ПАРЄ можна ознайомитися за посиланням:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz2/organizations.perm_delegation?delegat ion=75 .

          І наступною «вишенкою на торті» буде:

          Рекомендація 1742 (2006)  *1- примітка

Про права людини військовослужбовців

1. Армія – це інститут, який відповідає за захист держави та суспільства. Її призначенням, самим сенсом її існування є бойові дії, і її функціонування підпорядковане чітким жорстким правилам щодо єдності, підпорядкованості, дисципліни і виконання наказів.

2. Парламентська Асамблея нагадує про безліч документів, прийнятих нею з питання затвердження прав людини у збройних силах, і зазначає, що вони, як і раніше, зберігають свою актуальність та значущість. Вона вважає, що військовослужбовці – це громадяни у формі, які мають користуватися такими ж основними свободами, у тому числі передбаченими в Європейській конвенції про права людини та Європейською соціальною хартією, і таким самим захистом своїх прав та гідності, як і будь-які інші громадяни, межах, що визначаються конкретними вимогами військової служби.

3. З припиненням у ряді країн призову та переведенням збройних сил на професійну основу в період, коли армії багатьох держав-членів беруть участь в операціях на тих самих театрах воєнних дій, Асамблея рішуче виступає за те, щоб дії армій будувалися на основі загальних принципів , що регулюють умови, в яких ці армії виконують свій обов'язок. Не можна очікувати, що військовослужбовці у своїх діях дотримуватимуться норм гуманітарного права та права людини, якщо в самій армії повага до прав людини не гарантована. Таким чином, важливо, щоб спроби розробити керівні принципи в галузі захисту прав людини в збройних силах, які робляться Радою Європи, супроводжувала політика підвищення рівня обізнаності їхнього військового персоналу в питаннях прав людини, що проводиться в державах-членах.

4. Асамблея зазначає, що, незважаючи на її неодноразові прохання до держав-членів, становище військовослужбовців у деяких державах з погляду користування правами, гарантованими ним Європейською конвенцією про права людини та прецедентним правом Суду, далеко не задовільне. Вона висловлює жаль з приводу того, що багато обмежень прав військовослужбовців в окремих державах-членах перевищують допустимий відповідно до положень Конвенції рівень.

5. Вона також висловлює жаль з приводу того, що досі недостатня увага приділяється військовій юстиції та військовому дисциплінарному та кримінальному судочинству, і вважає, що через різноманітність правових та судових систем у державах-членах було б корисно провести порівняльний аналіз законодавства для заохочення військовослужбовців на свободу та безпеку та на справедливий судовий розгляд.

6. Асамблея вважає, що Рада Європи повинна приділяти більше уваги питанню становища жінок у збройних силах. Дуже багато жінок-військовослужбовців зазнають сексуальних переслідувань. Доступ до військової служби та до конкретних посад у збройних силах, характер просування по службі та рівноправність – усі ці питання безпосередньо пов'язані з дискримінацією щодо жінок і також потребують поглибленого розгляду.

7. Асамблея шокована і обурена становищем військовослужбовців в арміях деяких держав-членів, які зазнають знущань, жорстокого поводження, узаконеного рукоприкладства, насильства, поганого поводження та тортур, що є надзвичайно серйозними порушеннями їх прав. Це стосується й «випробувань новобранців» («дідівщини»), які, незважаючи на періодичні скарги з боку НУО, залишаються поширеним явищем у збройних силах деяких країн.

8. Асамблея нагадує, що право на відмову від служби в армії з релігійних чи інших переконань є одним з важливих компонентів права на свободу думки, совісті та релігії, закріпленого у Загальній декларації прав людини та Європейської конвенції про права людини.

9. Асамблея просить держави-члени забезпечити справжній та ефективний захист прав людини військовослужбовців, зокрема:

9.1 дозволити військовослужбовцям вступати до професійних представницьких об'єднань або профспілок, уповноважених вирішувати шляхом переговорів питання, пов'язані з винагородою та умовами служби, та створювати консультативні органи на всіх рівнях за участю вищезгаданих об'єднань або профспілок, що представляють усі категорії персоналу;

9.2 створити там, де такого органу ще не існує, незалежний цивільний інститут військового омбудсмена, який відповідає за захист основних прав військовослужбовців, забезпечення поваги цих прав, надання юридичної допомоги військовослужбовцям та отримання скарг на порушення їх прав, до якого військовослужбовці могли б звертатися на умовах конфіденційності у разі виникнення спорів з питань служби або з іншими питаннями, що виникають при виконанні ними військового обов'язку;

9.3 скасувати існуючі обмеження на виборчі права військовослужбовців;

9.4 дозволити військовослужбовцям та військовому персоналу вступати до законно існуючих політичних партій;

9.5 прийняти або переглянути закони та нормативні положення, включаючи військові статути та внутрішні військові інструкції, в яких мають чітко викладатися права та обов'язки військовослужбовців, для забезпечення їх відповідності Європейській конвенції про права людини та прецедентному праву Суду;

9.6 скасувати будь-які застереження щодо застосування статей 5 і 6 Європейської конвенції про права людини;

9.7 закріпити у своєму законодавстві право на реєстрацію як особа, яка відмовляється від військової служби за релігійними або іншими переконаннями, у будь-який час, а саме до, під час або після проходження військової служби, а також право кадрових військових на відмову від військової служби з релігійних чи іншим переконанням;

9.8 при необхідності вжити невідкладних заходів, щоб покласти край скандальним ситуаціям і практиці рукоприкладства у збройних силах і покінчити із змовою мовчання у збройних силах, яка забезпечує безкарність осіб, винних у вчиненні таких дій;

9.9 забезпечити, щоб усі порушення, доведені до відома влади, ретельно, відкрито та оперативно розслідувалися і щоб особи, винні у їх скоєнні, переслідувалися згідно із законом та поставали перед судом.

10. Асамблея рекомендує Комітету Міністрів розробити та прийняти у формі нової рекомендації до держав-членів керівні принципи, розроблені на основі положень Європейської конвенції про права людини та прецедентного права Європейського суду, попередніх рекомендацій Комітету Міністрів, рекомендацій Парламентської Асамблеї , які гарантували б повагу до прав людини збройними силами і в самих збройних силах. Керівні принципи щодо прав військовослужбовців, незалежно від їх статусу – призовників, добровольців чи кадрових військових, – повинні передбачати принаймні такі права:

10.1 військовослужбовці повинні користуватися такими основними правами та свободами:

10.1.1 правом на життя (проте з урахуванням небезпек, що невід'ємно притаманні військовій професії);

10.1.2 правом на захист від тортур та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання;

10.1.3 забороною рабства, підневільного стану, залучення до виконання завдань, несумісних із завданням національної оборони, та до примусової чи обов'язкової праці;

10.1.4 правом на правовий захист у разі порушення їх прав, правом на свободу та безпеку та правом на справедливий судовий розгляд незалежними трибуналами, а також на оскарження прийнятих рішень;

10.1.5 забороною дискримінації;

10.1.6 правом на свободу думки, совісті та релігії;

10.1.7 правом на користування всіма цивільними та виборчими правами;

10.1.8 правом на повагу власності;

10.1.9 правом на одруження та створення сім'ї;

10.2. військовослужбовці повинні користуватися такими основними свободами та правами, на які можуть, однак, накладатися певні обмеження:

10.2.1. правом на свободу вираження поглядів;

10.2.2. правом на свободу зборів та об'єднань, включаючи право на організацію профспілок та приналежність до політичних партій;

10.2.3. правом на повагу до приватного та сімейного життя, недоторканності житла та кореспонденції;

10.3. будь-які обмеження щодо користування військовослужбовцями правами, згаданими в пункті 10.2, повинні відповідати таким конкретним критеріям:

10.3.1. вони повинні мати законну мету, бути повністю обґрунтовані потребами та особливостями військового життя, дисципліни та підготовки, і бути пропорційними до поставленої мети;

10.3.2. вони мають бути відомі, передбачені та чітко визначені в законі та відповідати положенням Конституції;

10.3.3. вони не повинні становити необґрунтовану загрозу чи небезпеку фізичному чи психічному здоров'ю військовослужбовців;

10.3.4. вони повинні відповідати межам використання обмежень, встановленим Європейською конвенцією про права людини.

10.4. військовослужбовці повинні також користуватися економічними та соціальними правами, включаючи:

10.4.1. право на гідне та адекватне житло/приміщення;

10.4.2. право на отримання справедливої винагороди та пенсії після виходу у відставку;

10.4.3. право на охорону здоров'я та безпеку праці;

10.4.4. право на гідне та достатнє харчування.

10.5. необхідно інформувати військовослужбовців про їхні права та забезпечувати проходження ними підготовки для підвищення рівня їх поінформованості з питань прав людини.

11. Асамблея далі рекомендує Комітету Міністрів:

11.1. знову розглянути її пропозицію щодо включення права на відмову від військової служби з релігійних чи інших переконань до Європейської конвенції про права людини у вигляді додаткового протоколу, що змінює статті 4.3.b та 9;

11.2. безпосередньо вивчити становище жінок на збройних силах;

11.3. повністю і беззастережно підтримати Асамблею щодо проведення політики повної нетерпимості до рукоприкладства у збройних силах.

*1 - Обговорення в Асамблеї 11 квітня 2006 року (11-те засідання). док. 10861 – доповідь Комісії з юридичних питань та прав людини (доповідач: пан Арабаджієв). Текст , прийнятий Асамблеєю 11 квітня 2006 року (11-те засідання).

Джерело - https://www.coe.int/T/r/Parliamentary_Assembly/[Russian_documents]/[2006]/[April2006]/Rec1742_rus.asp

МІЖНАРОДНІ НОРМИ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА СВОБОДИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В УКРАЇНІ

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Це стало Актом визнання України як демократичної правової держави.

У статті 9 Конституції України зафіксовано, що міжнародні договори, ратифіковані Верховної Радою України, є  частиною національного законодавства України, а це означає, що міжнародні договори мають пряму дію. Внаслідок цього у кожної фізичної особи, неурядової організації або  групи осіб, які знаходяться під юрисдикцією України, з’явилося право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися зі скаргою про порушення Україною прав і свобод, гарантованих

Конвенцією, до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (стаття 55 Конституції України). Однією з найбільш поважних і впливових міжнародних судових установ є Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція). Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини і є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, з дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем. З юридичної точки зору, в Україні з’явилась система наднаціонального контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні. Рішення Європейського суду є обов’язковими для держав – учасниць Конвенції.

Україна ратифікувала низку міжнародних документів, які спрямовані на захист найважливійших сторін життя особи і мають громадянську, політичну, економічну та соціальну спрямованість. Головні з них такі:

- право на життя;

- право на свободу;

- право на особисту недоторканність особи;

- право на вільне пересування;

- право на свободу думки, совісті, релігії, виявлення поглядів;

- право на свободу мирних зібрань;

- право на справедливий судовий розгляд;

- неприпустимість покарання без закону;

- право на заборону дискримінації, катувань, рабства та примусовоїпраці.

Військовослужбовці є  громадянами України, тому на  них, як і на цивільних осіб, поширюється гарантії прав, закладені у міжнародних документах. Сучасне міжнародне законодавство розглядає військовослужбовців як громадян у військовій формі.

Нижче подано перелік міжнародних документів, ратифікованих

Україною (у дужках вказано абревіатуру назви Документу):

- Європейська Конвенція про  захист прав людини

та основоположних свобод (ЄКПЛ);

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП);

- Загальна Декларація Прав Людини (ЗДПЛ);

- Міжнародний пакт про  економічні, соціальні і  культурні права

(МПЄСКП);

- Міжнародна конвенція про  ліквідацію всіх форм расової

дискримінації (МКЛРД);

- Конвенція про права дитини (КПД);

- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок

(КЛДЖ).

Кожен із переліку міжнародних документів складений та прийнятий

для  досягнення конкретної мети щодо захисту конкретних аспектів

права громадян. Незважаючи на це, деякі з них містять положення, які

дублюють одне одного. Саме тому, під час звернення до відповідних

міжнародних судових установ щодо захисту порушених прав, дуже

важливо бути обізнаним, в  яких саме Міжнародних документах

закладені юридичні норми.

СТАТТІ МІЖНАРОДНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ЩОДО ЗАХИСТУ НАЙВАЖЛИВІШИХ СТОРІН

ЖИТТЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

І. Право на життя:

Сфера застосування: крайній ступінь дідівщини; ведення слідства щодо справ про  загибель військовослужбовців при  невстановлених обставинах на території військових частин або під час несення військової служби.

Стаття 2 ЄКПЛ

Право кожного на  життя охороняється законом. Нікого не  може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на  виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Стаття 6 МПГПП

Право на життя є невід’ємне право кожної людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Стаття 3 ЗДПЛ

Кожна людина має право на  життя, на  свободу і  на  особисту недоторканність.

ІІ. Право на рівність:

Сфера застосування: дискримінація при  взаємодії з  жінками, представниками релегійних та етничних меншин; сексуальні домагання.

Стаття 14 ЄКПЛ (заборона дискримінації)

Користування правами та  свободами, визнаними в  цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних  чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Стаття 3 МПГПП (рівні права для чоловіків і жінок)

Держави, які беруть участь у  цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити рівне для  чоловіків і  жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті.

Стаття 14 МПГПП (рівність всіх перед судом та трибуналом)

Всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, або  при  визначенні його права та  обов’язків у  будь-якому цивільному процесі, на  справедливий і  публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Стаття 2 КЛДЖ (ліквідації дискримінації щодо жінок)

Держави-сторони засуджують дискримінацію щодо жінок в  усіх їх  формах, погоджуються негайно всіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою зобов’язуються:

a. включити принцип рівноправності чоловіків і  жінок у  свої національні конституції або  інше відповідне законодавство, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити за допомогою закону й інших відповідних заходів практичне здійснення цього принципу;

b. вживати відповідних законодавчих та інших заходів, включаючи санкції там, де це необхідно, що  забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок;

c. встановити юридичний захист прав жінок на  рівній основі з  чоловіками та  забезпечити за  допомогою компетентних національних судів та  інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;

d. утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або  дій щодо жінок та  гарантувати, що  державні органи та установи діятимуть відповідно до цього зобов’язання;

e. вживати всіх відповідних заходів для  ліквідації дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;

f. вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо зміни або  скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, що являють собою дискримінацію щодо жінок.

Стаття 15 КЛДЖ (ліквідація дискримінації щодо жінок)

Держави-сторони надають жінкам однакову з  чоловіками громадську правоздатність і  однакові можливості її реалізації.

Вони, зокрема, забезпечують їм рівні права при  укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне відношення до них на всіх етапах розгляду в судах і трибуналах.

Стаття 2 МКЛРД (ліквідації всіх форм расової дискримінації)

Держави-учасниці осуджують расову дискримінацію і зобов’язуються невідкладно всіма можливими способами проводити політику ліквідації всіх форм расової дискримінації і сприяти взаєморозумінню між усіма расами.

Кожна Держава-учасниця повинна вжити ефективних заходів для перегляду політики уряду в національному і місцевому масштабі, а  також для  виправлення, скасування або  анулювання будь-яких законів і  постанов, що  ведуть до  виникнення або  увічнення расової дискримінації всюди, де вона існує.

Стаття 3 МПЄСКП (рівні права для чоловіків і жінок)

Держави, які беруть участь у  цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити рівне для  чоловіків і  жінок право користування всіма економічними, соціальними і  культурними правами, передбаченими в цьому Пакті.

Стаття 1 ЗДПЛ (свобода и рівність)

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Вони наділені розумом і  совістю і  повинні діяти у  відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2 ЗДПЛ (заборона дискримінації)

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Стаття 7 ЗДПЛ (всі люди рівні перед законом)

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

ІІІ. Право на свободу:

Сфера застосування: затримання органами військової юстиції

Стаття 5 ЄКПЛ (право на свободу та особисту недоторканність)

Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не  може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і  відповідно до процедури, встановленої законом:

a)  законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;

c)  законний арешт або  затримання особи, здійснене з  метою допровадження її до  компетентного судового органу за  наявності обґрунтованої підозри у  вчиненні нею правопорушення, або  якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, хто  є  потерпілим від арешту або  затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Стаття 9 МПГПП (право на свободу та особисту недоторканність)

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Нікого не  може бути піддано свавільному арешту  чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом.

Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред’явлене йому обвинувачення.

Кожен, хто  був жертвою незаконного арешту  чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.

Стаття 5 МКЛРД (право на свободу пересування)

Держави-учасниці зобов’язуються…забезпечити кожній людині право на свободу пересування і проживання в межах держави; право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і  повертатися в свою країну.

Стаття 1 ЗДПЛ (свобода і рівність)

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Вони наділені розумом і  совістю і  повинні діяти у  відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 3 ЗДПЛ (свобода, рівність та недоторканність)

Кожна людина має право на  життя, на  свободу і  на  особисту недоторканність.

ІV. Право на  справедливий судовий розгляд, безстороннє слухання у суді та засоби правового захисту:

Сфера застосування: система військових трибуналів та військової юстиції

Стаття 6 ЄКПЛ (справедливий і публічний розгляд справи у розумний срок)

Кожен має право на  справедливий і  публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і  безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та  обов’язків цивільного характеру або  встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судове рішення проголошується публічно. Кожен, кому пред’явлене звинувачення у  вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 7 ЄКПЛ (відсутність зворотної сили)

Нікого не  може бути визнано винним у  вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на  час її вчинення не  становила кримінального правопорушення згідно з  національним законом або  міжнародним правом. Також не  може бути призначене суворіше покарання ніж те, що  підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Стаття 13 ЄКПЛ (право на ефективний засіб правового захисту)

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на  ефективний засіб правового захисту в  національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 14 МПГПП (надання обов’язкових мінімальних гарантій)

Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки вина його не буде доведена згідно з законом.

Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоби його засудження і  вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно з законом.

Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни.

Кожен має право при  розгляді будь-якого пред’явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на  такі гарантії на  основі цілковитої рівності:

a. бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред’явленого йому обвинувачення;

b. мати достатній час і  можливості для  підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним самим ним захисником;

c. бути судженим в  його присутності і  захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника;

d. користуватися безоплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваної в суді;

e. не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе виним.

Стаття 15 МПГПП (відсутність зворотної сили)

Ніхто не  може бути визнаний винним у  вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії  чи упущення, що, згідно з діючим на момент його вчинення внутрідержавним законодавством або міжнародним правом, не були кримінальним злочином.

Так само не може призначатися більш тяжке покарання, ніж те, яке підлягало застосуванню на момент вчинення кримінального злочину.

Стаття 5 МКЛРД (рівність перед судом)

Держави-учасниці зобов’язуються… забезпечити… право на  рівність перед судом і  всіма іншими органами, що  здійснюють правосуддя.

Стаття 6 МКЛРД

Держави-учасниці забезпечують кожній людині, на яку поширюється їх юрисдикція, ефективний захист і засоби захисту через компетентні національні суди та  інші державні інститути в  разі будь-яких актів расової дискримінації, що посягають, порушуючи цю Конвенцію, на її права людини та основні свободи, а також права подавати в ці суди позов про справедливе й адекватне відшкодування чи оплату за всяку шкоду, якої завдано в результаті такої дискримінації.

Стаття 10 ЗДПЛ (розгляд справи незалежним і безстороннім судом)

Кожна людина, для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обґрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і  з  додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Стаття 11.1 ЗДПЛ (презумпція невинуватості)

Кожна людина, обвинувачена у  вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не  буде встановлена в  законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

V. Право на свободу думки, совісті, віросповідання та переконань

Сфера застосування: право на  відмову від несення служби з  релігійних або  інших переконань; обмеження на  зовнішні ознаки релегійної належності (носіння певного одягу, прийом певної їжі, відправлення обрядів, ритуалів; доступ до представників своєї релігійної общини.

Стаття 9 ЄКПЛ (свобода думки, совісті і релігії)

Кожен має право на  свободу думки, совісті та  релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або  переконання, а  також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та  дотримання релігійної практики і  ритуальних обрядів як одноособово, так і  спільно з  іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що  встановлені законом і  є  необхідними в  демократичному суспільстві в  інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 10 ЄКПЛ (свобода вираження поглядів)

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і  передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Стаття 18 МПГПП (свобода думки, совісті і релігії)

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати  чи приймати релігію або  переконання на  свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і  спільно з  іншими, публічно  чи приватно, у  відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.

Стаття 5 МКЛРД (свобода думки, совісті і релігії)

Держави-учасниці зобов’язуються…забезпечити…здійснення таких прав:

- право на свободу думки, совісті і релігії;

- право на свободу переконань і на вільне їх вираження;

- право на рівну участь у культурному житті.

Стаття 18 ЗДПЛ (свобода думки, совісті і релігії)

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні.

Стаття 19 ЗДПЛ (свобода переконань)

Кожна людина має право на  свободу переконань і  на  вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та  свободу шукати, одержувати і  поширювати інформацію та  ідеї будь-якими засобами і  незалежно від державних кордонів.

VІ. Право на свободу від катувань та інших проявів жорстокого, нелюдського чи принижуючого людську гідність поводження або покарання Сфера застосування: дідівщина; ритуали посвящення.

Стаття 3 ЄКПЛ (заборона катування)

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 7 МПГПП (заборона на будь-які медичні або наукові експерименти

без попереднього погодження)

Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не  може бути без  її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

Стаття 12 ЗДПЛ (втручання у особисте життя)

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і  сімейне життя, безпідставного посягання на  недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на  захист закону від такого втручання або  таких посягань.

VІІ. Право на свободу думки та самовираження

Сфера застосування: обмеження військовослужбовців на публичні заяви.

Стаття 10 ЄКПЛ (свобода вираження поглядів)

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і  передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Ця стаття не  перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або  кінематографічних підприємств.

Стаття 19 МПГПП (свобода вираження поглядів)

Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.

Кожна людина має право на  вільне вираження свого погляду;

це право включає свободу шукати, одержувати і  поширювати будьяку інформацію та  ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово  чи за  допомогою друку або  художніх форм вираження  чи іншими способами на свій вибір.

Стаття 19 ЗДПЛ (свобода переконань)

Кожна людина має право на  свободу переконань і  на  вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та  свободу шукати, одержувати і  поширювати інформацію та  ідеї будь-якими засобами і  незалежно від державних кордонів.

VІІІ. Право на мирні зібрання або протест

Сфера застосування: участь військовослужбовців у  професійних союзах або організаціях громадянського суспільства.

Стаття 11 ЄКПЛ (свобода зібрань та об’єднання)

Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з  іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

Стаття 21 МПГПП (право на мирні збори)

Користування цим правом не  підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до  закону і  які є  необхідними в  демократичному суспільстві в  інтересах державної  чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я  і  моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

Стаття 5 МКЛРД (свобода мирних зборів)

Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити рівноправність кожної людини перед законом права на  свободу мирних зборів та асоціацій.

Стаття 8 МПЄСКП (створення професійних спілок та право на страйк)

Держави, які беруть участь у  цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до  них на  свій вибір. Користування зазначеним правом не  підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і  які є  необхідними в  демократичному суспільстві в  інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших.

Право професійних спілок утворювати національні федерації  чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них.

Право професійних спілок функціонувати безперешкодно без  будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і  які є  необхідними в  демократичному суспільстві в  інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

Право на страйки при умові його здійснення відповідно до законів кожної країни.

Стаття 20 ЗДПЛ (свобода мирних зборів і асоціацій)

Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

АЛГОРИТМ ДІЙ, ЯКЩО ВАШІ ПРАВА ПОРУШЕНІ:

(відповідно до частини третьої статті 55 Конституції України, згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, статтями 110-123)

1. Зверніться до безпосереднього командира з усним повідомленням про наявність порушення Ваших прав (стаття 111).

2. У разі невиправлення порушення Ви маєте право скласти рапорт на ім’я вищого за підпорядкуванням командира. У рапорті Ви викладаєте факти в  хронологічній послідовності (стаття 112, 116). Приклади всіх основних рапортів та  заяв можна взяти на  сайті Юридичної сотні: https://legal100.org.ua/

Рапорт складайте у двох примірниках: один – віддаєте командирові, а другий, на якому обов’язково має бути зафіксована дата та номер реєстрації, залишаєте собі.

У  разі, якщо командир відмовляється приймати від Вас рапорт, Ви можете надіслати цей рапорт на ім’я командира рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рапорт подається тільки послідовно по  вертикалі керівництва. Наприклад, спочатку командиру роти, потім командиру батальйону і т.д. У  рапорті керівництву, вищому за  підпорядкуванням, ОБОВ’ЯЗКОВО треба вказувати про невирішення цього питання керівництвом, нижчим за підпорядкуванням.

Якщо питання не  потребує вивчення, то  розгляд Вашого рапорту може відбутися невідкладно. Якщо  ж питання складне, то  строк розгляду потребує не більше 30 днів (стаття 119).

ДУЖЕ ЧАСТО САМ ФАКТ НАПИСАННЯ ВАМИ РАПОРТУ СПРИЯЄ ШВИДКОМУ ВИРІШЕННЮ ПРОБЛЕМИ!!!

Перед написанням рапорту можна отримати безкоштовну юридичну консультацію.

ЗРАЗОК НАПИСАННЯ РАПОРТУ

(як приклад: на відпустку за станом здоров’я)

Командиру В/ч__________

Рапорт

Прошу надати мені, _______________________________________________, відпустку на ____ діб за станом здоров’я.

До рапорту додаю:

 - Довідку ВЛК №______ від ______________20__ року

 - Виписний епікриз №_____ від ________20__ року

Відпустку буду проводити за адресою:__________________________

Тел.: ________________________________________

«____»____________________20___р.

_______________________________

__________________________________________________________________

Відповідно до частини третьої статті 55 Конституції України, кожен має право звертатися за  захистом своїх прав до  Уповноваженого Верховної Ради України з  прав людини (з  відповідним зверненням або скаргою – e-mail: hotline@ombudsman.gov.ua).

(звання, ПІБ)

Підпис/ Звання, Прізвище, Ініціали

ТЕЛЕФОНИ «ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ»:

Міністерство оборони України:

- Call-центр Міністерства оборони України: 0-800-500-442,

е-mail: zvernmou@ukr.net

- Call-центри на  об’єднаному командному пункті Об’єднаних сил,

основних командних пунктах оперативно-тактичних угруповань

Об’єднаних сил, в  угрупованні військ оперативного командування

«Південь» (в  цілодобовому режимі) – номери багатоканального

зв’язку: 0800 500410, (044) 454-44-99 (міський);

- Департамент фінансів Міноборони з питань грошового забезпечення

та соціальних виплат – (044) 271-12-57;

щодо фактів зловживання посадовими особами (крадіжки, незаконні операції при  отриманні, списанні або  закупівлі майна, повнота виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, винагороди учасникам ООС тощо): (044) 243-44-74 (черговий, цілодобово), (067) 556-90-98 (у робочий час, з 9.00 до 18.00);

щодо боротьби з  корупцією у  Збройних Силах України: (044) 454-44-21, e-mail: vzvk_mou@mil.gov.ua

Поштова адреса: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6.

Генеральний штаб Збройних Сил України:

щодо військово-соціального забезпечення – (044) 454-44-51,

е-mail: antikorupzsu@ukr.net

Поштова адреса: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6.

Головний військовий прокурор

Прийом громадян за адресою: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15,

Телефон приймальні – (044) 280-10-20,

е-mail: korrupcia.centr@gp.gov.ua

Військова служба правопорядку ЗСУ

Телефон: (044) 456-73-03,

е-mail: och_vsp@mil.gov.ua

Поштова адреса: м. Київ, проспект Перемоги 55/2.

Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Телефон гарячої лінії: 0-800-50-17-20,

Поштова адреса: 01008, м. Київ, вул. Інституцька, 21/8.

Урядова Уповноважена з питань гендерної політики:

Левченко Катерина Борисівна

Телефон: (044) 256-61-62,

е-mail: levchenko@kmu.gov.ua

Міністерство юстиції України

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги

Міністерства юстиції України: 0-800-213-103 (безкоштовно з  усіх

стаціонарних та  мобільних телефонів). Там  надають номер телефону

і  адресу найближчого до  Вас пункту надання безоплатної правової

допомоги по всій Україні.

е-mail: callcentre@minjust.gov.ua

Поштова адреса: 01001м. Київ, вул. Городецького, 13.

Громадська організація «Юридична сотня»

Телефон гарячої лінії: 0-800-308-100 з 9:00-18:00, понеділок – п’ятниця,

е-mail: volunteerslh@gmail.com

Поштова адреса: м. Київ, вул. Костянтинівська, 61.

 

Про звернення до Верховної Ради України

 

У питаннях практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права звертатися до Верховної Ради України з пропозиціями, заявами і скаргами Апарат Верховної Ради України керується:

1.    Законом України від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян».

2.    Положенням про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженим розпорядженням Голови Верховної Ради України від 08.02.2021 р. № 19 "Про деякі питання забезпечення документообігу у Верховній Раді України в електронній та паперовій формах".

3.    Порядком організації та проведення особистого прийому громадян у Верховній Раді України, затвердженим розпорядженням Голови Верховної Ради України від 01.03.2021 р. № 43.

 

Відповідно до Закону України «Про звернення громадян», Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України та  Порядку організації та проведення особистого прийому громадян у Верховній Раді України громадяни можуть звертатися до Верховної Ради України усно та письмово.

У зверненні має бути зазначено:

-          прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина

-          суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Електронне звернення без кваліфікованого електронного підпису надсилається у вигляді сканованого або фотографованого письмового звернення з підписом заявника із зазначенням дати.

 

Звернення у паперовій формі подається громадянами до Верховної Ради України:

-          засобами поштового зв'язку

-          особисто на особистому прийомі у приймальні Верховної Ради України

-          через уповноважену особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства

-          через скриньку "Для звернень громадян", розміщену у приймальні Верховної Ради України у доступному для громадян місці. Кореспонденція зі скриньки вилучається працівником структурного підрозділу з питань звернень громадян щоденно та опрацьовується як кореспонденція, що надійшла на адресу Верховної Ради України засобами поштового зв’язку.

 

Звернення в електронній формі, надіслане на адресу Верховної Ради України, приймається централізовано структурним підрозділом з питань звернень громадян шляхом заповнення громадянином електронної форми на веб-порталі "Електронний кабінет громадянина" офіційного веб-сайту Верховної Ради України.

 

Усне звернення до Верховної Ради України викладається громадянами:

-          на особистому прийомі у приймальні Верховної Ради України з 9 до 13 години та з 14 до 17 години, у п’ятницю та передсвяткові дні – до 16 години (м. Київ, вул. Банкова, 6-8)

-          за допомогою засобів телефонного зв’язку за номером телефону 044-255-43-12 у робочі дні з 9 до 13 години та з 14 до 17 години, у п’ятницю та передсвяткові дні – до 16 години.

 

Структурним підрозділом з питань звернень громадян в Апараті Верховної Ради України є Управління з питань звернень громадян.

 

Отже, визодячи з всього вищенаведенного матеріалу випливає:

1. Злочинність намірів внутрішнбого ворога України – «Народних депутатів України»

2. Зацікавленність провладних структур у порушенні прав громадян та збільшення тоталітарної функції держави.

3.  Лобіювання законотворцями, урядом та Президентом – шкурних інтересів олігархату, транс-національної «еліти», власних внутрішніх кланів та впливових світових держав на попрання і понівечення національних інтересів Українського народу.

 

Кореспондент благодійного друкованого видання ГО ОПГ «Багнет Нації», діючий військовослужбовець – Костянтин Філатов.