Запит до ГУНП Житомира щодо побиття ДТЕКівцями журналіста Багнет Нації Віри Сергійко

 

Матеріали по темі:

Внесення відомостей до ЄРДР - відео і скарга

Вєра Сергійко: напрацьовування судової практики

 

       Вих. № ЗПІ-007/052/23                                      Дата: 26 квітня 2023 року                                        

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В
ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Україна, 10008, Житомирська обл., м. Житомир,
ВУЛИЦЯ СТАРИЙ БУЛЬВАР , будинок 5/37
Е-mail: pg.npu@zt.npu.gov.ua
 

                                        Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження

                                    чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження

                               чи наказу настає юридична відповідальність.

                                                                                                (Стаття 60. Конституції України)

 

З А П И Т

про надання публічної інформації за Законом України

«Про доступ до публічної інформації»

(в рамках журналістського розслідування)

 

   Редколегія благодійного видання друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року) - офіційного видання Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» (реєстраційний № 1508568 від 01.06.2020 року), звертається до Вашої установи, в рамках журналістського розслідування розпочатого за фактом побиття нашого журналіста-кореспондента Віри Мефодіївни Сергійко.

   Даний прикрий інцидент, відбувся 20 квітня 2023 року під час незаконного відключення від електропостачання домоволодіння Віри Мефодіївни Сергійко, за адресою: вулиця Лісова, 36, село Великі Деревичі, Любарського району, Житомирської області.

   Під час вчинення даного злочину працівниками імовірно Любарських районних електричних мереж ПАТ «Житомиробленерго» (особи у спецодязі, на вимогу, не представлялися), без судового рішення та всупереч положенням постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (якою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі), на місці події перебували прибулі на виклик замість слідчо-оперативної групи працівники патрульної поліції, а саме: Денисюк Нікіта Олегович (жетон № 0182760, посвідчення № 009640) та Дубина Олександр Миколайович (жетон № 0069973, посвідчення № 010222).

   На звернення і прохання Віри Мефодіївни Сергійко про виклик на місце події саме слідчо-оперативної групи, для складання протоколу огляду місця події та протоколу про усне повідомлення про кримінальне правопорушення, зазначені поліцейські не реагували, ба-більше того – почали відбирати пояснення у працівників енергетичної компанії. Надалі, під час незаконного відключення, викрадення електричних дротів і побиття Віри Мефодіївни Сергійко прибулими невідомими особами (імовірно керівниками енергокомпанії), поліцейські Денисюк Н. О. і Дубина О. М. бездіяли - спостерігали за тим що відбувається, та не перешкоджаючи протиправним діям, фіксували правопорушення на власні мобільні телефони.

   Наразі (на момент формування даного запиту), після інциденту що стався, Віра Мефодіївна Сергійко з 6 год. 00 хв. 22 квітня 2023 року перебуває на стаціонарному лікуванні в КНП «Любарська лікарня» Любарської селищної ради Житомирської області з травмами різного ступеню тяжкості.

   В контексті наведеного вище хотілося б зауважити, що згідно положень статті 6 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

   Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини варто зауважити, що відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Європейські принципи належного врядування є також основою діяльності національних органів публічної адміністрації. Їх імплементація в національне адміністративне законодавство відбувається, зокрема, шляхом нагального прийняття Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (документ, наразі, набирає чинності).

   Ефективне публічне адміністрування та зважене ухвалення рішень суб’єктами владних повноважень – основа належного врядування (англ. good governance) та її складової – концепції доброї адміністрації (належного адміністрування) (англ. good administration).

   Належному врядуванню також сприяють такі складники верховенства права як законність, підзвітність, прозорість, співучасть, об’єктивність, неупередженість, а також демократизм та інституційність.

   Принципи належного адміністрування, що є основою належного врядування, закріплені, зокрема в Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2007)7 щодо доброї адміністрації (належного адміністрування) від 20.06.2007, і неодноразово були предметом аналізу ЄСПЛ через призму тлумачення статей Конвенції, серед них:

1) законність і відповідність законній цілі (стаття 2: рішення ЄСПЛ у справах «Lashmankin and Others v. Russia» від 07.02.2017, «Prokopovich v. Russia» від 18.11.2004, «Xintaras v. Sweden» від 22.06.2004);

2) рівність перед законом і судом (стаття 3: рішення ЄСПЛ у справах «Gnahoré v. France» від 19.09.2000, «Zarb Adami v. Malta» від 20.09.2006);

3) об’єктивність і неупередженість (стаття 4: рішення ЄСПЛ у справі «Ahmed and Others v. The United Kingdom» від 02.09.1998);

4) пропорційність (ст 5: рішення у справах «Hutten-Czapska v. Poland» від 19.06.2006, «Soering v. The United Kingdom» від 07.07.1989, «Xintaras v. Sweden» від 22.06.2004);

5) правова визначеність (статті 6, 21: рішення ЄСПЛ у справах «Béláné Nagy v. Hungary» від 13.12.2016, «Brumărescu v. Romania» від 28.10.1999, «Khan v. The United Kingdom» від 12.05.2000);

6) строковість (ст. 7: рішення у справах «Dubetska and Others v. Ukraine» від 10.02.2011, «Moskal v. Poland» від 15.09.2009, «Öneryıldız v. Turkey» від 30.11.2004, «Rysovskyy v. Ukraine» від 20.10.2011);

7) конфіденційність і захист персональних даних (ст 9: рішення у справах «Gaskin v. The United Kingdom» від 07.07.1989, «Haralambie v. Romania» від 27.10.2009, «K. H. And Others v. Slovakia» від 28.04.2009, «Klass and Others v. Germany» від 06.09.1978);

8) відкритість (стаття 10: рішення у справах «Bladet Tromsø and Stensaas v. Norway» від 20.05.1999, «Budayeva and Others v. Russia» від 20.03.2008, «Guja v. Moldova» від 12.02.2008, «Jersild v. Denmark» від 23.09.1994); 

9) право на доступ (стаття 13: рішення у справах «Kuharecalias Kuhareca v. Latvia» від 07.12.2004, «Markov and Markova v. Ukraine» від 13.10.2015);

10) право на участь (ст. 15: рішення у справах «Hatton and Others v. The United Kingdom» від 08.07.2003, «Taşkın and Others v. Turkey» від 10.11.2004);

11) право бути почутим (статті 14, 15: рішення ЄСПЛ у справах «Buscemi v. Italy» від 16.09.1999, «McMichael v. The United Kingdom» від 24.02.1995);

12) представництво та допомога (стаття 14: рішення ЄСПЛ у справі «Chahal v. The United Kingdom» від 15.11.1996); 

13) форма адміністративних рішень та повідомлення про них (статті 17, 18: рішення ЄСПЛ у справах «De Geouffredela Pradelle v. France» від 16.12.1992, «Meltex Ltd. And Movsesyan v. Armenia» від 17.06.2008);

14) виконання адміністративних рішень (стаття 20: рішення ЄСПЛ у справах «Agrokompleks v. Ukraine» від 06.10.2011, «Dubetska and Others v. Ukraine» від 10.02.2011);

15) внутрішній перегляд (статті 22, 23: рішення ЄСПЛ у справі «Tsfayo v. The United Kingdom» від 14.11.2006);

16) право на оскарження (ст. 22: рішення у справах «P., C. and S. v. The UK» від 16.07.2002, «Ringeisen v. Austria» від 16.07.1971, «Taşkın and Others v. Turkey» від 10.11.2004, «Vilho Eskelinen and Others v. Finland» 19.04.2007);

17) відповідальність і відшкодування (стаття 23: рішення ЄСПЛ у справах «De Souza Ribeiro v. France» від 13.12.2012, «Jabari v. Turkey» від 11.07.2000, «Rysovskyy v. Ukraine» від 20.10.2011);

18) виконання судових рішень (стаття 23: рішення ЄСПЛ у справі «Agrokompleks v. Ukraine» від 06.10.2011).

   Ґрунтовною в контексті викладеного вище є правова позиція, сформована ЄСПЛ у справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20.10.2011, де, по суті, Суд встановив порушення положень статей 6, 13, 1 Протоколу 1 Конвенції, розтлумачивши зміст концепції належного врядування: органам публічної влади важливо дотримуватися цих принципів, які, зокрема, передбачають, що, коли йдеться про питання загального інтересу, то вони повинні діяти вчасно та в належний спосіб. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Тому принципи належного врядування можуть не тільки покладати на державні органи обов’язок діяти невідкладно й законно, виправляючи свою помилку, а й, як наслідок, потребувати виплати особі відповідної компенсації. 

   Розроблені міжнародними/європейськими регіональними організаціями стандарти належного врядування закріплено й на національному рівні. Так, стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій (бездіяльності) суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

   Також, різні принципи належного врядування, що були сформовані РЄ та розтлумачені ЄСПЛ, застосовуються і в судовій практиці Верховного Суду: Великої Палати Верховного Суду (в постановах від 18.04.2018 у справі № 911/916/17; від 10.10.2018 у справі № 909/1046/16; від 10.07.2018 у справі № 905/2567/17; від 12.04.2018 у справі № 914/802/17; від 22.02.2018 у справі № 34/3-8/160; від 29.03.2018 у справі № 7/163; від 29.05.2018 у справі № 910/4019/17; від 10.04.2018 у справі № 7/188; від 14.03.2018 у справі № 912/4254/16 тощо), Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду (в постановах від 19.04.2019 у справі № 2а-2604/06, від 19.11.2019 у справі № 441/1043/16-а, від 31.07.2019 у справі № 488/2161/15-а, від 11.12.2018 у справі № 820/2160/17, від 10.12.2018 у справі № 804/2552/15 тощо).

   Отже, зазначені вище принципи належного адміністрування, що є основою належного врядування, складають основоположні засади не тільки самого Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – ЗУ № 580-VIII), а й Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» (далі – Наказ № 1179), та мають безальтернативно виконуватись.

   Так, з огляду на зазначені вище нормативно-правові акти (закон і наказ) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

   Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (ч. 1 ст. 7 ЗУ № 580-VIII).

   Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

   У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов’язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов’язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов’язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності.

   У разі виявлення таких дій поліцейський зобов’язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних кримінальних правопорушень, вчинених поліцейськими (ч. 4 ст. 7 ЗУ № 580-VIII).

   Відповідно до частини першої статті 17 ЗУ № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

   Згідно частини другої статті 18 ЗУ № 580-VIII поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов’язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

   Керуючись Наказом № 1179 під час виконання службових обов’язків поліцейський повинен:

   неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

   професійно виконувати свої службові обов’язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;

   поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України;

   у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків;

   неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов’язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України;

   виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі;

   контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку;

   та інше.

   З огляду на зазначене слід констатувати, що імперативні норми статті 19. Конституції України достатньо чітко визначають правовий порядок в Україні, який ґрунтується виключно на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в свою чергу, а також їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

   В своєму рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 Конституційний Суд України зазначив, що за Основним Законом України (Конституцією України – документ 254к/96-ВР) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).

   В іншому Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголосив, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

   В даному контексті слід зауважити, що умисне невиконання службов(ими)ою особ(ами)ою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею/ними висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

{Стаття 382 Кримінального кодексу України в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 721-VII від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 767-VII від 23.02.2014, № 2136-VIII від 13.07.2017}

   Також, крім зазначеного вище, згідно положень статті 15. Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію»:

1. Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

{Частина перша статті 15 в редакції Закону № 1354-VIII від 12.05.2016}

2. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.

3. Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

4. Штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції затверджує керівник поліції.

5. Керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

6. Заступників керівників територіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції.

7. Керівником, заступником керівника територіального органу поліції може бути призначена особа, яка:

1) відповідає загальним умовам вступу на службу в поліцію;

2) має вищу повну юридичну освіту;

3) має стаж роботи в галузі права не менш як п’ять років;

4) має досвід роботи на керівних посадах не менше одного року.

{Частина сьома статті 15 набирає чинності з 1 січня 2017 року - див. підпункт 2 пункту 1 розділу XI цього Закону}

   Крім того хотілося б нагадати, що положеннями статті 81. Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

   Юридична особа публічного права створюється РОЗПОРЯДЧИМ АКТОМ (!!!) Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

   Згідно частини 4 статті 87. ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.    

   Відповідно до положень Статті 40. Конституції України (Основного закону) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

   Стаття 34. Конституції України гарантує кожному громадянину України право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

   Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.

   Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 3. Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

   Відповідно до положень статті 4. доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

   Згідно з положеннями статті 5., зазначеного закону, доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

   Частиною сьомою статті 6 цього закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

   Згідно з положеннями статті 21. Закону «Про доступ до публічної інформації», інформація на запит надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

   Відповідно до положень частини 2, 3 статті 22., даного закону, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

   Отже, на підставі викладеного вище, в рамках журналістського розслідування друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року) – офіційного видання Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» (реєстраційний № 1508568 від 01.06.2020 року), на виконання і дотримання правових засад діяльності журналістів визначених Конституцією України (254к/96-ВР), законами України "Про інформацію" (2657-12), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (2782-12), "Про інформаційні агентства" (74/95-ВР), "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів  місцевого  самоврядування  в  Україні  засобами масової інформації" (539/97-ВР), "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12), "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) та іншими нормативно-правовими актами, керуючись положеннями частини другої статті 34 і 40 Конституції України (254к/96-ВР), згідно якої кожен має право вільно збирати,  зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір ({Офіційне тлумачення положення частини другої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}), - задля проведення незалежного, об’єктивного журналістського розслідування за фактом побиття нашої журналістки Віри Мефодіївни Сергійко, для подальшого звернення до суду та компетентних слідчих органів, звертаємось до вашої установи та ВИМАГАЄМО:

 

-                Надати завірену належним чином копію Розпорядчого акту юридичної особи публічного права з назвою «Головне управління Національної поліції в Житомирській області»;

-                Надати достовірні відомості про керівний склад (начальника і заступників) юридичної особи публічного права з назвою «Головне управління Національної поліції в Житомирській області»;

-                Надати фотокопії наказів про призначення начальника і всіх заступників юридичної особи публічного права з назвою «Головне управління Національної поліції в Житомирській області», на відповідні посади;

-                Надати завірену належним чином копію Присяги складеної поліцейським Денисюком Нікітою Олеговичем (жетон № 0182760, посвідчення № 009640);

-                Надати завірену належним чином копію складеної присяги поліцейським Дубиною Олександром Миколайовичем (жетон № 0069973, посвідчення № 010222);

-                Надати завірену належним чином фотокопію Наказу про призначення на відповідну посаду поліцейського Денисюка Нікіту Олеговича (жетон № 0182760, посвідчення № 009640);

-                Надати завірену належним чином фотокопію Наказу про призначення на відповідну посаду поліцейського Дубину Олександра Миколайовича (жетон № 0069973, посвідчення № 010222);

-                Надати достовірну інформацію щодо отриманої заробітної плати в період за 2021-2023 р.р. поліцейським Денисюком Нікітою Олеговичем (жетон № 0182760, посвідчення № 009640);

-                Надати достовірну інформацію щодо отриманої заробітної плати в період за 2021-2023 р.р. поліцейським Дубиною Олександром Миколайовичем (жетон № 0069973, посвідчення № 010222);

-                Надати відповідь на даний журналістський запит (в рамках журналістського розслідування) у повному обсязі, у хронологічній послідовності відповідно до вищевикладених пунктів прохальної частини запиту, та  надіслати у письмовому (паперовому) вигляді на адресу уповноваженого представника ГО ОПГ «Багнет Нації», Голови редколегії головного редактора друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» - Сергію Веніаміновичу Філіпенку, а саме: Україна, 49055, місто Дніпро  і в електронному вигляді, на вищезазначену електронну адресу (e-mail: svf2011@ukr.net).

   У випадку, якщо з якихось причин не можливо надати відповідь – письмово вказати причину, або перенаправити (переадресувати) запит за належністю, відповідно до вимог Закону «Про доступ до публічної інформації», до розпорядника відповідної інформації.

   Зміст відповіді на запит, публікуватиметься на сайті «БАГНЕТ НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com

 

Д О Д А Т О К:

 

-                Копія свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк.;

-                Копія Рішення від 09 червня 2020 року ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.ДНІПРО) про реєстрацію Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк..;

-                Скріншот з Реєстру громадських об’єднань з відомостями про внесення до реєстру (01.06.2020) відомостей про Громадську організацію «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк..;

-                Копія посвідчення журналіста-кореспондента на ім’я Сергія Філіпенка – на 1 (одному) арк..

 

   Всього в додатку 4 (чотири) аркуші.

 

 

   З повагою, Голова редколегії головний

редактор друкованого засобу масової

інформації газети «Багнет Нації»: ____________________ С. В. Філіпенко