Дніпропетровський окружний адміністративний суд
49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4
ПОЗИВАЧ :
ОСОБА_1
ВІДПОВІДАЧ: Дніпровська міська рада,
ЄДРПОУ - 26510514
49000,
м. Дніпро,
просп. Дмитра Яворницького, 75,
тел. (056) 744 34 43
електрона пошта: dmsvip@dniprorada.gov.ua
ВІДПОВІДАЧ 2: Департамент житлового
господарства
Дніпровської міської ради,
ЄДРПОУ – 38114671,
49000, м.Дніпро,
вул. Воскресенська, буд.16,
тел.
745 10 49
E-mail: ugh_dmr@ukr.net
Справа
№ 160/2204/19
Суддя: Серьогіна О.В.
ЗАЯВА
про відвід судді Дніпропетровського
окружного адміністративного суду Серьогіної О. В.
07.03.2019 року ОСОБА_1
звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою
до Дніпровської міської ради, якій, з урахуванням уточненої позовної заяви,
поданої 22.03.2019 року, просить суд: визнати неправомірним та нечинним рішення
Дніпровської міської ради від 21.11.2018 року № 33/37 «Про
кількісний та персональний склад виконавчого комітету»; визнати не правомірною
бездіяльність директора Департаменту житлового господарства Грицая В.В.;
визнати відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної
таким рішенням, діями посадових осіб, яких призвели до моральної шкоди» (том 1,
а.с.143-145).
Ухвалою
Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року (суддя
Сліпець Н.Є.) після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у
адміністративній справі № 160/2204/19, за правилами
загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 року
(суддя Сліпець Н.Є.), судом було задоволено заяву про самовідвід головуючого
судді у справі №
160/2204/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання
неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування
моральної шкоди (том 2, а.с.58).
Ухвалою Дніпропетровського
окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року (суддя Сидоренко Д.В.)
було прийнято адміністративну справу № 160/2204/19 до
свого провадження та призначити справу до розгляду у підготовчому проваджені
(том 2 а.с.118).
Ухвалою суду 23.05.2019 року залучено до участі у справі другим
відповідачем – Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради
_том 2 а.с.184).
У підготовчому засідання, призначеному 23.05.2019 року, було
розглянуто заяву ОСОБА_1 про відвід судді Сидоренко Д.В., та було об’явлено
перерву до 27.05.2019 року підготовки тексту відводу, потім було зупинене
провадження у справі та передане справу відповідно ст.31 КАСУ, для вирішення питання
про відвід судді (том 3 а.с.5).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2019
року (суддя Ільков В.В.) у задоволенні заяви про відвід судді Сидоренка Д.В. у
справі № 160/2204/19 19 було відмовлено та 30.05.2019 року справу
передано судді Сидоренко Д.В. для подальшого розгляду.
30.05.2019 року суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду
Сидоренко Д.В. подано заяву про самовідвід, в обґрунтуванні якої зазначено, що
у заві про відвід судді позивач зазначила, що в неї виникли сумніви у
компетентності і фаховості в області судочинства. Також на думку ОСОБА_1, у неї виникли сумніви у неупередженості або
у об’єктивності судді та відсутності у судді Сидоренко Д.В. відповідних
повноважень.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 року
було задоволено заяву про самовідвід головуючого судді Сидоренко Д.В. по справі
№ 160/2204/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого
розподілу судової справи між суддями від 31.05.2019 року, адміністративна
справа справі
№ 160/2204/19 передана на розгляд судді
Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 08.07.2019 року суддею Єфановою О.В. було виправлено
описку в резолютивній частині ухвали Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 14.05.2019 року по справі № 160/2204/19 та повернуто
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору згідно
квитанції №0.0.1326756734.1 від 16.04.2019 року у розмірі 384,20 грн. (триста
вісімдесят чотири гривні 20 копійок) на карту позивача (рахунок одержувача:
НОМЕР_2; банк одержувача: ПАО КБ "Приватбанк"; ОКПО одержувача:
14360570; МФО банка: 305299; поповнення поточного рахунку: НОМЕР_3) за подання
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяви про забезпечення
позову.
У підготовчому засіданні, призначеному на
18.07.2019 року, судом було розглянуто заяву про відвід судді Єфанової О.В. та
ухвалою суду від 18.07.2019 року судом було зупинене провадження у справі та
передано справу відповідно до ст.40
Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід
судді.
Відповідно до витягу з протоколу
автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2019 заява про
відвід судді Єфановій О.В. у справі № 160/2204/19 передано на розгляд судді
Захарчук - Борисенко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 19.07.2019 року суддею Захарчук - Борисенко Н.В у
задоволенні клопотання про відвід судді Дніпропетровського окружного
адміністративного суду Єфанової О.В. по справі № 160/2204/19 за позовом до
Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської
міської ради про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності
протиправною та відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити.
Подальший розгляд адміністративної справи
№ 160/2204/19 за позовом до Дніпровської міської ради, Департаменту житлового
господарства Дніпровської міської ради про визнання неправомірним рішення,
визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної та матеріальної
шкоди передано судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду
Єфанової О.В. Судове засідання призначене на 13.08.2019 року о 10.00 годині.
У підготовчому засіданні, призначеному на
13.08.2019 року, судом було розглянуто заяву про відвід судді Єфанової О.В.
Ухвалою суду від 13.08.2019 року судом було залишено без розгляду заяву про
відвід судді Єфанової О.В. Позивачем була викликана поліція та складена заява
про ознаки злочину статті 109 КК України, за ознаками повалення конституційного
ладу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 року
було задоволено заяву про самовідвід головуючого судді Єфанової по справі № 160/2204/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого
розподілу судової справи між суддями від 15.08.2019 року, адміністративна
справа справі
№ 160/2204/19 передана на розгляд судді
Дніпропетровського окружного адміністративного суду Врона О.В.
Ухвалою від 16.08.2019 року суддею
Дніпропетровського окружного адміністративного суду Врона О.В. було призначене
провадження по справі № 160/2204/19 на 03.09.2019
року у каб.17 13.30 часу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду
від 10.09.2019 року (суддя Врона О.В.), судом було задоволено заяву про
самовідвід головуючої судді у справі № 160/2204/19 за позовом ОСОБА_1 до
Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської
міської ради про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності
протиправною та відшкодування моральної та матеріальної шкоди про визнання
неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування
моральної шкоди (том ІІІ, а.с.221-222).
Відповідно до витягу з протоколу повторного
автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2019 року,
адміністративна справа № 160/2204/19 передана на розгляд судді
Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіній О.В.
Ухвалою від 16.09.2019 року суддею
Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіну О.В. було
призначене провадження по справі № 160/2204/19 на
02.10.2019 року у залі 9 о 14.30 часу.
Відповідно протоколу судового засідання від 02.10.2019 року
суддя Серьогіна О.В. головуюча суддя у справі № 160/2204/19 визначилася з
учасниками процесу. За довіреностями Відповідачів (юридичних осіб) до розгляду
справи була допущена їх представник Горобець Юлія Володимирівна. Представник
від Позивачки, за нотаріально завіреною довіреністю до участі у розгляді справи
судом не залучений. До участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, за клопотанням
Позивачки, було відмовлено. Клопотання про відкладення розгляду справи від
Позивачки, з поважних причин, було задовільнено. Судове засідання призначене на
23.10.2019 року о 15.00. у залі 9.
Не залучення представника Позивачки за нотаріальною
довіреністю є пряме порушення положення частини 1 статті 59 Конституції
України, а також Рішень Конституційних Судів України № 13-рп/2000 від 16.11.00
і № 23-рп/2009 від 30.09.2009, посилання на які знаходяться у тілі самого цього
положення. Крім того, суддя Серьогіна О.В.
додержується представництва у суді першої інстанції виключно адвокатами, згідно
пункту 3 частини 1 статті 131.1 і статті 131.2 Конституції України. Однак,
суддя мала визначитися із виконанням статті 151-2
Конституції України, якою зазначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є,
остаточними і не можуть бути оскаржені, на підставі частини 2 статті 8 Конституції України
та у межах частини 2 статті 19
Конституції України. Суддя також не
додержується частини 3 і 4 статті 7 КАС України, що є порушенням норм
процесуальних прав Позивачки. Підтвердженням
порушення процесуальних норм закону є не виконання частини 1 статті 7 Закону
України «Про судоустрій і статус суддів», якою встановлюється право на
справедливий суд: «Кожному гарантується
захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім
і справедливим судом, утвореним законом. Відповідно до частини 3 цієї
статті зазначається, що доступність
правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Виходячи з цих висновків суддя скоїла дії за ознаками яких
передбачається відповідальність умисне невиконання вироку, рішення, ухвали,
постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню,
частини 1 статті 382 КК України, та частини 1 статті 397 КК України втручання в
діяльність захисника чи представника особи. Сукупність таких ознак, можна
вбачати, як ознаку змови з метою,
якої може бути ознака насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або
захоплення державної влади, ознака яка визначається у частині 1 статті 109 КК
України. Позбавивши Позивачку права,
гарантовану кожному на правову
допомогу є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави,
а й дотриманням взятих
Україною
міжнародно-правових зобов'язань
відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року (995_015), Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004), Міжнародного пакту про громадянські і
політичні права 1966 року (995_043), суддя надає
Позивачки використовувати інші заходи захисту її прав згідно статті 22 і 64
Конституції України.
До цього требо
додати те, що суддя Серьогіна О.В. відмовляє у задоволені клопотання Позивача
про залучення третьої особи до справа № 160/2204/19, яка не заявляє самостійних вимог щодо
предмета спору на стороні позивача.
Позивачка намагається використовувати законні заходи забезпечення себе правовою
допомогою, та обрати самостійно собі захисника. Однак, дії судді Серьогіної
О.В. мають ознаки упередженості та ознаки змови
з Відповідачем, що робить розгляд справи у підготовчому проваджені, у такому
складі суду, не можливим з причин створення самим
судом таких умов, за якими неможливо реалізувати кожному учаснику судового
процесу гарантовану рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у
виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом. Тобто, своїми
процесуальними діями суддя Серьогіна порушує матеріальні права Позивачки, норми
нормативно-правових актів та положення прямої дії Конституції України, Рішень
Конституційного Суду України і п.6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004), а також Міжнародного пакту про громадянські і
політичні права 1966 року (995_043).
У судовому засіданні 23.10.2019року суддею Серьогіною
О.В. розглянула і відхилена від задоволення заяву про вступ у справу на стороні
позивача по справі № 160/2204/19
третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору від ГО
«Луганська Правозахисна Група». Без підставне, незаконною
відмовою в доступі до правосуддя, порушення норм процесуального права під час
здійснення правосуддя, порушення основних принципів судочинства, визначених у частини 1 статті 2
Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна вважати відмову ГО
«Луганська Правозахисна Група» в участі у розгляді справи, що
унеможливило учасниці судового процесу, Позивачки, реалізувати надані їй
процесуальні права та виконати процесуальні обов’язки,
що призвело до порушення правил судочинства.
Під час
судового засідання 32.10.2019 року суддею Серьогіною О.В. не здійснювалося правосуддя на засадах верховенства
права, не забезпечувалося кожному право на справедливий суд та повагу до інших
прав і свобод, не надалося можливість реалізувати гарантовані Конституцією і законами України, а також міжнародними
договорами, своїх прав і інтересів. Позивачка не реалізувала своє право на
гарантовану їй правову допомогу. Відмову у залучені до участі у розгляді справи
представників від Позивачки за нотаріальною довіреністю, відмову у залучені до
участі у розгляді справи третіх осіб на стороні Позивачки без самостійних вимог
щодо предмета позову, відмову у задоволені заяви ГО «Луганська Правозахисна
Група», у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо
предмета спору, на стороні Позивачки, можна вважати
незаконною відмовою в доступі до правосуддя, а також в порушенні засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом
і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у
доведенні перед судом їх переконливості.
По своєї сутті
заява ГО «Луганська Правозахисна Група» має на меті не тільки захист своїх прав
і інтересів, у даному процесі, а захист належних
чи неналежних громадян до громадської організації, що цілком відповідає
положенню статті 36 Конституції України.
У судовому засіданні 23.10.2019 року суддя Серьогіна О.В. заслухав клопотання Позивачки про встановлення дієздатності представника
Відповідачів та залучення його до розгляду справи № 160/2204/19, і не
задовольнив його. Суддя, озвучене клопотання Позивачки не розглянула і не
дослідила викладнені юридичні обставини, за якими подальше підготовче
провадження і розгляд справи по суті не можливий. Обставини, які були викладені
у клопотанні мають суттєве значення для подальшого розгляду справи по суті. Не
розгляд викладених обставин за текстом клопотання, перелік викладених
нормативно-правових актів, які порушуються відносно Позивачки.
У судовому засіданні 23.10.2019 року суддею
Серьогіною О.В. було розглянуто клопотання про
ознайомлення з посвідченням судді Серьогіна О.В., та встановлення
факту наявності судової влади у судді
Дніпропетровський окружний адміністративний суду Серьогіної О.В., яке також було залишено без
задоволення. Сторони по справі не оглянули
посвідчення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду
Серьогіної Олени Василівни, яке суддя зобов’язана мати відповідно до частини 1
статті 51 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
встановлюється посвідчення судді:
«Судді, голови судів та їх заступники,
судді у відставці мають посвідчення, зразки яких затверджуються Радою суддів
України».
З’ясувалося, що
згідно частини 3 статті 92 ЦКУ, про цивільну дієздатність юридичної особи, зазначено,
що орган або особа, яка відповідно до
установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені,
зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не
перевищувати своїх повноважень.
Підтвердився той факт, що
суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В. у
своєї професійної діяльності не використовує символ судової влади, у
відповідності положення статті 20 Конституції України та частини 1 статті 16
Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановлюється:
«Символами судової влади є державні
символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України».
Не
викликає довіру до правосуддя, яке здійснюється суддею Серьогіною О.В.,
офіційна інформація Декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання
фінансового характеру, яке надавалася суддею. Вразила інформація, що розміщена
у Розділі ІІІ. Відомості про нерухоме майно, у Декларації за 2015 рік
зазначається земельна ділянка 606 (м2) і житловий будинок 189 (м2) у спільній
власності, а у Декларації за 2016 рік, власність на земельну ділянку, житловий
будинок і гараж зазначається на Серьогіна Василія Івановича. Сукупна вартість
об’єктів нерухомості 832035 грн. Дата набуття 29.12.2008, власником 100% якого
є Серьогін Василь Іванович. Нам не відомий прибуток Серьогіна Василя Івановича.
Але, за інформацією Декларації за 2014 рік та 2015 рік і 2016 рік прибуток у
судді Серьогіної Олени Василівни складав 734038
грн., що значно менше. Крім того, у Декларації за 2014 рік, зазначений
тільки автомобіль Toyota Yaris, 2007року випуску,
вартість і рік придбання не зазначено. Іншого майна і нерухомого майна не
зазначене. У Декларації за 2015 рік зазначено вже два автомобіля. Автомобілі Toyota Yaris і BMW E90/318i
2007 року випуску, другий автомобіль у спільній сумісній власності. Власність
на дату придбання не задекларовано на обидва автомобіля.
Також
не викликає довіру і така обставина, як те, що суддя Серьогіна Олена Василівна
була призначена на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного
суду строком на п’ять років Указом Президента України від 14 лютого 2011 року №
209/2011. За умовами цього Указу Президента України строк
професійних обов’язків судді Серьогіної О.В. закінчився у лютому 2016 року.
Другим Указом Президента України від 17 квітня 2019 року суддя
Серьогіна О.В. була призначена на не визначений строк. Однак, залишається
питання за яким Указом Президента і на підставі якого призначення суддя
Серьогіна О.В. виконувала свої професійні функції та отримувала матеріальні блага. За 2017 і 2018 роки, за інформацією
декларації суддя Серьогіна О.В. отримала 488498 грн.
Відповідно
частини 1 статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
встановлюється призначення на посаду судді: «Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на
підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання
встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку
проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів».
Відповідно статті 128 Конституції України Призначення на посаду судді здійснюється
Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому
законом.
Відповідно
частини 1 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
встановлюється права та обов’язки судді: «Права
судді, пов’язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами». Відповідно пункту
1 частини 7 цієї статті зазначено: «
справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи
відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства». В положенні
пункту 10 цієї частини і статті зазначено: «підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з
проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного
провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення
судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела
походження майна або доброчесності поведінки судді».
На
підставі викладених обставин, які виникли під час судового засідання 23.10.2019
року, Позивачем був заявлений відвід судді Сереьогіної О.В., згідно частини 2 і
3 статті 39 КАС України тому, що підстави відводу заявнику стали відомі у
судовому засіданні. Підставою відводу є положення пункту 4 частини 1 статті 36. КАС України,
відповідно яких суддя не може брати
участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за
наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або
об’єктивності судді. Вище перелічені обставини викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді Серьогіної О.
М., а тому Позивачка ОСОБА_1, у
адміністративному проваджені №
160/2204/19, була вимушена заявити про відвід
судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіній Олені
Василівни.
Іншими обставинами, які викликають сумніви
у неупередженості або об’єктивності судді Серьогіної О. В., є відсутність у неї
нотаріально завіреної довіреності на представництво юридичної особи приватного
права з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (далі – ДОАС) код
ЄДРПОУ: 34824364, код КВЕД: 84.23 (економічна
діяльність у сфері юстиції і правосуддя). Крім того, іншими вагомими
обставинами відводу, я вважаю відсутність посвідчення з Великим Державною
Гербовою Печаткою архівні копії незавірених належним чином (відтиском гербової
печатки компетентного органу, із затвердженим законом, встановленим статтею 20.
Конституції України Державним Гербом України) правоустановчих документів про призначення на посаду судді ДОАС Серьогіної
О. В., а саме: копії Указу Президента України від 14 лютого 2011року № 209/2011. «Про призначення суддів», яким суддю Серьогіну
О.В. призначено строком на п’ять років у місцевих адміністративних судах на
посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також копії
Указом Президента України від 17 квітня 2019 року
суддя Серьогіна О.В. була призначена на не визначений строк «Про призначення суддів», яким Серьогіну О.В. обрано
на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду,
безстроково.
Треба зауважити, що на зазначених вище,
оприлюднених архівних копіях Указів Президента про призначення суддів відсутній
відбиток Великої Державної Печатки України, порушений принцип верховенства
права визначений у положенні статті 20. Конституції України. Суддя Серьогіна
О.В. здійснювала виконання своїх професіональних обов’язків порушуючи статтю 128 Конституції України, частину 1 статті 80,
частину 1 статті 51, частину 1 статті 56 Закону України «Про судоустрій і
статус суддів».
Суддя Серьогіна О.В. відмовляє клопотання
від Позивача та заяви від повноваженого представника ГО «Луганська Правозахисна
Група» щодо представництва її прав і інтересів у суді при розгляді її позовних
вимог, у якості третіх осіб не додержуючись статті 2, 6. 7, 8, 9, частину 2
статті 49 і статей 55, 59 і 60 КАС України, а також статей 55 і 59, 151
Конституції України і Рішень Конституційних Судів України, коли сама суддя в
порушення Конституції України та процесуальних законів, без призначення
здійснювала свою професійну діяльність та одержувала матеріальні блага. Така
поведінка судді не може викликати довіру до правосуддя, і має чіткі ознаки
упередженості та ознаки змови.
Крім того, на мою суб’єктивну думку судді Серьогіної О. В. бракує
відповідної професійної і правової фаховості та компетентності у сфері
місцевого самоврядуванні. Коли у тексті клопотання про встановлення дієздатності представника
Відповідачів приводиться
юридична обставина, якою обґрунтовується відсутність правоздатності і
дієздатності у представника Відповідача, обставини які підтверджується
достатніми і належними доказами доданими до клопотання. Суддя мала процесуальні
права дослідити у підготовчому проваджені правоздатності і дієздатності,
представника Відповідача. Суддя мала
можливість надати доручення представнику Відповідача, у відповідності частини 2
статті 77 КАС України, підтвердити Відповідачу правомірність наданих
довіреностей, та підтвердити свою правоздатність, дієздатність і
деліктоздатність Відповідача. Суддя мала право, використовуючи свої
процесуальні права, вимагати від Відповідача виконувати норми матеріального
права, про які згадувалися у тексті клопотання. Тобто, суддя мала процесуальне
право на підставі норм матеріального права вимагати від Відповідача надати суду
нотаріально засвідчену довіреність.
Однак, Суддя Серьогіна О.В. не визначилася з правовими
обґрунтуваннями викладеними у клопотанні, а відмовила у задоволенні вимог клопотання посилаючись на статтю 1 і 11
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що є правовим
безглуздям, і доказом не розуміння тих правових обставин про які у своєму
клопотанні звертала увагу суду Позивачка. Якщо, відповідно до частини 2 статті
2 ЦК України, у місті Дніпрі не створені цивільні правовідносини, не була
створена територіальна громада, як юридична особа публічного права,
згідно статей 140-143 Конституції України, статей 1, 5, 6, 16 Закону
України «Про місцеве самоврядування в
Україні», то звідкіля взятися Дніпровської міської раді, коли саме
територіальна громада утворює органи самоврядування, повинна утворити була, ще
з 1996року Дніпропетровську (Дніпровську) міську раду, а як територіальна
громада буде утворювати органи самоврядування, коли її немає.
Такі дослідження
повинні відбуватися під час визначення
учасників справи у відповідності п.1 ч.1
ст.173 КАСУ. З огляду на те, що
Позивачка, відповідно до ч.1 і 2 ст.55 КАСУ має право на представництво
своїх інтересів, які були заявлені у суді, та згідно, ч.2 ст.59 КАСУ, на
підставі статей 8 і 9 КАСУ, у підготовчому проваджені вже повинно було
відбутися рівність усіх учасників
судового процесу перед законом і судом і створюватися би умови змагальності сторін, їх диспозитивність та
офіційне з’ясування всіх обставин у справі. Такі правові умови виникли б,
якщо суддя своїми процесуальними діями не порушував матеріальні права Позивачки
і не створив би протилежні умови односторонності та ознаки змови із
Відповідачем. Належні умови гуртувалися
на законних повноваженнях представників Позивачки, як учасників справи, та
нотаріально посвідчених довіреностях від Відповідача.
Адже, судом й досі не досліджено і не
встановлено правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність і деліктоздатність)
Відповідача (установи з назвою «Дніпровська міська рада»), а також правову
компетенцію правочину довіреності представника відповідача - головного
спеціаліста управління захисту інтересів територіальної громади міста у судах
загальної юрисдикції департаменту правового забезпечення Дніпровської міської
ради Горобець Юлії Володимирівни. Суддя Серьогіна О.В. вже п’ятий суддя по
справі, а питання належності або неналежності участі у справі представника
Відповідача не вирішується, як участі представників від Позивачки та третіх
осіб, з вини суду.
На моє глибоке переконання, встановлення
належної правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності)
Відповідача, є ключовим фактором в подальшому об’єктивному, неупередженому
розгляді даної справи по суті і прийнятті справедливого рішення, за підсумками
її розгляду. Адже, обґрунтовуючи, - відповідно до положень статті 43 КАС
України, адміністративна процесуальна
правосуб’єктність - це здатність мати процесуальні права та обов’язки в
адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України,
іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими
державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями
(юридичними особами). Це, також, здатність
особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у
тому числі доручати ведення справи
представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим
державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх
посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям
(юридичним особам). Така,
адміністративна процесуальна правосуб’єктність, на моє переконання у мене
є, а у представника Відповідача немає.
Згідно положень статті 46. КАС України
сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в
адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без
громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти
владних повноважень. Відповідачем в
адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не
встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без
громадянства, громадські об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом
суб’єкта владних повноважень. За цією нормою, я є стороною по справі.
Дніпровська міська рада і виконавчі її органи також є належними сторонами у
адміністративній справі тому, що згідно пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України
вони виконують публічно-владні управлінські функції, де зазначено: «хоча б одна сторона здійснює
публічно-владні управлінські функції». Так, зрозуміло, що діяльність Дніпровської міської ради та її виконавчих
органів відбувається не у спосіб і в межах Конституції і законів України. З
прийняттям Конституції України у червні 1996 році та Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» у травні 1997 року повинен б був розпочатися
процес створення територіальної громади, як адміністративно-територіальної
одиниці у відповідності статей 140-143 Конституції України. Однак, посадовими
особами на той час і до тепер здійснюється бездіяльність до виконання норм
положень прямої дії Конституції України. В цьому процесі судді і суд
Дніпропетровський окружний адміністративний суд беруть саму активну участь
тому, що вони мають державну реєстрацію виконавчим органом, який ніхто у
відповідності Конституції і законів України не створював. В цьому можливо також
є причини правової блокади адміністративної справи № 160/2204/19 суддями Дніпропетровського окружного
адміністративного суду. Але час йде, і питання, яке викладене у позовній вимоги
требо рішати, а не замовчувати і гратися у тривалу чехарду відводів та
самовідводів суддів. Треба, законними заходами зобов’язувати посадових осіб
здійснювати дії у спосіб і в межах Конституції та законів України. Дніпровський окружний адміністративний суд –
є частиною судової гілки влади на України, а тому требо застосовувати її
повноваження, щоб виправити правові обставини, а не продовжувати діяльність
Дніпропетровського окружного адміністративного суду у незаконний спосіб, вже з
причин бездіяльності самих суддів.
Згідно частини четвертої статті 55. КАС
України держава, територіальна громада
бере участь у справі через відповідний
орган державної влади, орган місцевого
самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Крім того, відповідно до положень частини
третьої статті 59. КАС України довіреність від імені юридичної особи видається
за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на
це законом, установчими документами.
Позивач вже звертається до п’ятого судді за наданням у відповідності частини 2
статті 77 КАС України правового підтвердження наявності установчих документів
створення територіальній громади міста Дніпра, із статусом юридичної особи
публічного права, та установчих документів утворення Дніпропетровської
(Дніпровської) міської ради).
Відверте ігнорування суддею Серьогіною О.
В. вищенаведених норм КАС України порушує не тільки основні засади
адміністративного судочинства (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення
судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту
прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від
порушень з боку суб’єктів владних повноважень), а також порушує гарантоване
мені статтею 55. Конституції України право на захист порушених прав і свобод. А
крім того, це порушує гарантоване мені право, визначене пунктом 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого «кожен
має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного
строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».
Відповідно
до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним,
безстороннім і справедливим судом, утвореним
законом». Але судом не виконується.
Нормою частини першої статті 1 Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» також чітко визначено, що «судова влада в Україні відповідно до
конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними та безсторонніми
судами, утвореними законом». Але, за
наслідками розгляду справи № 160/2204/19, визначилося, що суд не є незалежним і
безстороннім, і не утворений у спосіб та у межах Конституції України. Має
державну реєстрацію виконавчим органом Дніпровської міської ради, органом не
утвореним територіальною громадою.
Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що
відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена
резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди
є рівні перед законом і мають право, без
будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний
захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від
якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того,
кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне
поновлення у правах компетентними
національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй
конституцією або законом (ст. 8).
Згідно
до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про
громадські і політичні права «кожна
держава, яка бере участь у цьому
Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право
на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту,
встановлювалось компетентними судовими,
адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним
органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості
судового захисту». Що відбувається на практиці? Суддя Серегьогіна О.В.,
безпідставно, супереч всієї судової Європейської практики, положень
Міжнародного пакту про громадські і політичні права, не задовольняє заяву про вступ у справу на
стороні позивача по справі №160/2204/19 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
від ГО «Луганська Правозахисна Група». Що, це помилка у процесуальній діяльності
судді Серьогіної О.В.? Ні, на мою думку, і в цьому я переконуюся, з кожним
новим складом суду у розгляді моєї адміністративної справи № 160/2204/19, що це
має сукупні ознаки корумповані дії суддів по цій справі. Говорити про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини, це тільки моє намагання, але не практична діяльність суддів
по цієї справі.
Відповідно
до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини», для
зменшення числа заяв
до Європейського суду з прав
людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського
суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як
джерело права.
Європейський
суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у
справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив,
що «безсторонність, в
сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного
критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у
конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої
особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи
були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні
сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути
визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви
щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки
мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в
демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у
процесі».
Нажаль, додержання такого критерію від судді
Сереьогіної О.В. та попередніх суддів по справі, я не маю. Практичне
застосування таких висновків відсутне по конкретній адміністративній справі № 160/2204/19.
Аналогічна
правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха
проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі
«Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).
Як
додатковий аргумент, в пункті 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти
України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те,
що: «між суб’єктивною та об'єктивною
безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді
не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки
зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з
питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у
деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної
безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога
об’єктивної безсторонності».
Нажаль, і висновки цього рішення, не зустріла
на практиці у процесуальних рішеннях судді Серьогіної О.В. по справі № 160/2204/19. На
мою особисту думку, з огляду на порівняння прийнятих рішень судді по заявленим
клопотанням від мене, як сторони по справі, і заяви від громадської організації
щодо участі у судовому процесі, суддя здійснює свої процесуальні дії виходячи
більш з власної суб’єктивної оцінки пов’язаної з особистою залежністю від
об’єктивних причин не залежних від самої судді.
Суддя не приймає рішень від огляду на об’єктивні критерії, а у наявності
демострує свою залежність від субєктивного, власного і стороннього, критерію,
при вирішені питання викладених у клопотаннях та заявах судового засідання
23.10.2019 року. Тобто, на мою думку, головуючий суддя склад суду у судовому
засіданні 23.10.2019 року не має безсторонності та незалежності у прийняті
відповідних рішень по справі.
Крім
того варто зауважити, що під «судом»
у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання,
віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до
встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений
законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в
межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд
діє в законному складі. Однак, за матеріалами справи, ми має унікальний
випадок, коли державна реєстрація Дніпропетровського окружного
адміністративного суду здійснюється виконавчим органом, який створений
Дніпропетровською (Дніпровською) міською радою, якою за положеннями Конституції
та законів України не існує. Але, у посадовців Дніпровської міської ради є,
законні підстави виправити таку юридичну обставину, а не продовжувати свою
бездіяльність створюючи ознаки корумпованої змови із суддями суду.
Требо,
текст статті 6 Конвенції, брати за основу, а не створювати ілюзію враження, що
вимоги статті 6 Конвенції є виконаними, коли справа по заяві Порзивача, не
тільки не розглядається п’ятим складом суддів, а не була розглянута
Дніпропетровським окружним адміністративним судом, який не створений на підставі закону. Однак ЄСПЛ у
кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується
не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і
дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність,
повноваження суддів (належний склад суду).
Першою
справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду,
встановленого законом», є справа «Coeme
та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000
року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни)
виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи
не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного
законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції
тільки щодо міністрів.
У справі «Gurov
проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав
порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею,
строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він
продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових
підстав.
Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№
21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні
оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з
посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально
створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник
стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив,
чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на
адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі
рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України.
Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його
справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення
палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були
легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого
сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».
Важливим прикладом застосування правила «суд,
встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є
наведений в рішенні у справі «DMD
Group A.S. проти
Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі
голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника
замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув
увагу, зокрема, на такі обставини:
а) питання передачі справ
від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним
законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;
б) мало місце поєднання
однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;
в) єдиним документом, що
регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався
головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд,
«встановлений законом».
Відтак ЄСПЛ дійшов
висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».
У справі «Сокуренко і Стригун проти України»
(№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що
згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний
суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу
на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі.
Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були
передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми,
яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у
справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо
прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого
порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало
звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження,
які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом,
встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно
оскаржуваного провадження.
Отже, з урахуванням
зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:
– дотримання усіх
правил юрисдикції та підсудності;
– дотримання правил
автоматичного розподілу справ;
– наявність
повноважень у судді;
– належний склад
суду;
– наявність достатніх
повноважень для розгляду певної категорії справ.
Доповнюючи європейську практику та розширюючи зміст
профільних міжнародних договорів, доречно також зауважити, що преамбулою
Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ чергового з’їзду суддів
України від 22.02.2013 року, визначено, що здійснення
права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права,
здійснення правосуддя від імені держави Україна виключно на підставі Конституції та
законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей
кожного судді.
«Усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою
зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України
вважають, що зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти
поведінки, у зв'язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження,
пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення
правосуддя, так і в позасудовій поведінці».
Відповідно
до положень статей даного Кодексу: «суддя повинен бути прикладом неухильного
додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також
дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у
чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Суддя
має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та
поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Суддя
повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та
вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних
навичок.
Суддя
повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним
законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до
учасників судового процесу та інших осіб.
Суддя повинен виконувати
обов'язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки,
будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у
рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні
правосуддя».
Частиною
першою статті 9. Конституції України також визначено, що чинні
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, що закріплено в Законі України «Про міжнародні договори України», - є
частиною національного законодавства України. Так, зазначено, але на практиці
їх виконання не здійснюється. Заява про відвід, вже пятому складу суду по
справі №
160/2204/19, є безперечним доказом не дотримання міжнародних договорів при
розгляді цієї прави.
Беручи
до уваги дане положення Конституції треба зазначити, що відповідно до Бангалорських
принципів поведінки суддів, які було схвалено Резолюцією
Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23 і які ґрунтуються на засадах незалежності,
об’єктивності, чесності та неупередженості, а також дотримання етичних норм,
рівності, компетентності та старанності, - визначено наступне:
Беручи
до уваги Загальну
декларацію з прав
людини, в якій визнається як основоположний принцип надання в рівній
мірі кожній особі права на розгляд її справи,
що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, незалежним судом,
на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у
встановленому законом порядку, беручи до уваги Міжнародний пакт про
громадянські і політичні
права, що гарантує рівність всіх громадян перед судом, а також право кожної особи на своєчасний розгляд її справи, що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, компетентним та незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку, зазначені вище принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів. Вони адресовані суддям для використання як інструкції, а також судовим органам для використання як базових принципів регламентації поведінки суддів. Крім того, вони покликані сприяти кращому розумінню та підтримці здійснення правосуддя з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів та суспільства в цілому. Ці принципи передбачають, що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що створені для підтримки суддівських стандартів, які діють об'єктивно та незалежно і мають на меті збільшення, а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв'язані судді.
права, що гарантує рівність всіх громадян перед судом, а також право кожної особи на своєчасний розгляд її справи, що пов'язана зі встановленням її прав та обов'язків, компетентним та незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності, на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку, зазначені вище принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів. Вони адресовані суддям для використання як інструкції, а також судовим органам для використання як базових принципів регламентації поведінки суддів. Крім того, вони покликані сприяти кращому розумінню та підтримці здійснення правосуддя з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів та суспільства в цілому. Ці принципи передбачають, що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що створені для підтримки суддівських стандартів, які діють об'єктивно та незалежно і мають на меті збільшення, а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв'язані судді.
Саме тому
Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Кодекс суддівської етики та
Бангалорські принципи поведінки судді (в контексті, як чітка інструкція до
виконання), мають забезпечити
високі
стандарти поведінки суддів всіх судових установ, з метою укріплення суспільної
довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримки
незалежності судових органів. Об'єктивність
судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона
(об’єктивність), проявляється не тільки
у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують
його прийняття. Суддя демонструє
поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій
та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та
непідкупності судових органів.
Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для
суспільства. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної
поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов'язана з його посадою.
Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти ряд
обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов'язки могли б
здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має
відповідати високому статусу його посади. Суддя виконує всі свої обов'язки,
включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою
швидкістю.
Однак, всі зазначені
принципи залишаються тільки у статусі намірів, які судді Дніпропетровського
окружного адміністративного суду при
розгляді справи № 160/2204/19, не додержувалися. Цей висновок стосується
і судді Серьогіної О.В., якої заявлений відвід, на підставі пункту 4 частини 1
статті 36 КАС України.
Загальновідомо,
що відповідно до положень Конституції в Україні визнається і діє принцип
верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та
інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і
повинні відповідати їй. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції
України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність
інших людей. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України. Ніхто не зобов'язаний виконувати
явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного
розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. А, незнання законів -
не звільняє від юридичної відповідальності.
Однак, все
навпаки, з огляду на затягнутий процес по справі № 160/2204/19, верховенства
права при розгляді справи не здійснюється. Положення Конституції України, як
норми прямої дії, найвищу юридичну силу не мають з причин особистих
суб’єктивних критеріїв оцінки вимог позовної заяви, та належних доказів у
матеріалах справи. Позивачем оскаржуються прийняті нормативно-правові акти
Дніпровською міською радою, які протирічать основам Конституції України, але
суд не такі обставини не звертає уваги, здійснюючи свою суб’єктивну і залежну
процесуальну діяльність, порушуючи матеріальні права Позивача. Органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України, але не діють, і достатніми і достовірними доказами, які
накопичені у матеріалах справи №160/2204/19, що можуть бути застосовані, як
обґрунтування підстав відводу судді Серьогіної О.В.
Варто
наголосити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України (ст.. 19. КУ). Крім того,
відповідно до приписів статті 60 Конституції України ніхто
не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і
виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична
відповідальність. Тому, Позивачка, виходячи із об’єктивних критеріїв оцінки
процесуальних дій судді Серьогіної О.В. заявляє про її відвід, що є її оцінкою безсторонності
судді з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій).
Враховуючи зазначені вище
доводи, які обґрунтовані нормами чинного законодавства і підкріплені
неспростовними доказами у вигляді копій документів у матеріалах справи та
доданих до клопотань, висловлюю недовіру і заявляю про відвід судді Серьогіної
О. В. від розгляду адміністративної справи № 160/2204/19, за моїм адміністративним позовом.
04 листопада 2019 року
Позивач:
_______________
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Наша концепція: Сьогодні кожен українець має стати адвокатом для себе, і
слідчим, прокурором та суддею для системи! - ГО «Багнет Нації»
Наше гасло: «І один у полі воїн, якщо поле правове!»
Немає коментарів:
Дописати коментар