Галицький райсуд міста Львова, це саме той «суд» від імені якого недосуддя-сумісник Юрків О. Р. виносить ухвали про обшуки СБУ у правозахисників, ніколи не утворювався відповідно до чинної Конституції України. Такий вердикт винесла Верховна Рада України у своїй відповіді, на наш інформаційний запит.
Підтримати волонтерську
дослідницьку діяльність ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Всі матеріали даного циклу публікацій: «Багнет Нації»
сприятиме СБУ у виявленні фактів повалення конституційного ладу в Галицькому райсуді
міста Львова та ТУ ДСАУ у Львівській області – запит перший
Суд, який розглядає справу Остапа Стахіва,
ігнорить ЗУ «Про доступ до публічної інформації»?
Слід
розуміти, що відповідно до положень частини першої статті 17
Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для
зменшення числа заяв
до Європейського суду з прав
людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського
суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський
суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007
р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність,
в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до
суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки
конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має
проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного
критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити
будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію
має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують
сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні
ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному
суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».
Аналогічна правова позиція закріплена також
в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р.
(заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти
України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).
На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі
«Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд
дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує
беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати
об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього
спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або
її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції
суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть
вимога об’єктивної безсторонності».
Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється
будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його
компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений
законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в
межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд
діє в законному складі.
Текст статті 6 Конвенції може скласти
враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута
будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях
наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки
юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання
судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність,
повноваження судді (належний склад суду).
Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув
питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є
справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№
3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд
Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо
міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів,
хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити
рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.
У справі «Gurov проти Молдови» (№
3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої
статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на
момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові
повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.
Подібно до цієї справи, у справі «Олександр
Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013
року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду
України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року
Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила
позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк
повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало
процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень
відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних
судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною
розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що
ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її
складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк
повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».
Важливим прикладом застосування правила
«суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української
практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S.
проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій
справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника
замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув
увагу, зокрема, на такі обставини:
а) питання передачі справ від
одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним
законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;
б) мало місце поєднання однією
особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;
в) єдиним документом, що
регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався
головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд,
«встановлений законом».
Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний
суд не мав ознак «суду, встановленого законом».
У справі «Сокуренко і Стригун проти
України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007
року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального
кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду,
міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити
провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду,
і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної
іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати
подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних
аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень
шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як
вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ,
перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не
міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6
Конвенції відносно оскаржуваного провадження.
Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд,
встановлений законом» означає наступне:
– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;
– дотримання правил автоматичного розподілу справ;
– наявність повноважень у судді;
– належний склад суду;
– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.
В даному контексті слід зауважити, що
умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини,
рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку
Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох
до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.
{Стаття 382 Кримінального
кодексу України в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010; із змінами, внесеними
згідно із Законом № 721-VII від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 767-VII від 23.02.2014, № 2136-VIII від 13.07.2017}
1 грудня 1991 року за результатами
Всеукраїнського референдуму було створено Самостійну українську державу України
– преамбула чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), яка була прийнята 28 червня
1996 року, на п’ятій сесії Верховної Ради України
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
вул. Михайла Грушевського, 5,
м. Київ, Київська область, 01008
З А П И Т Вих. №: ЗПІ/139/21 від 20 грудня
2021 року
про надання публічної інформації за
Законом України
«Про доступ до публічної інформації»
В рамках журналістського розслідування
друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП №
2303-1041р від 29.03.2021 року) Громадської організації «Об’єднана правозахисна
група «Багнет Нації» (реєстраційний № 1508568 від 01.06.2020 року), звертаємось
до вас з наступним.
Суверенною ВОЛЕЮ
Українського народу на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року були
визначені і затверджені засадничі принципи конституційного ладу Самостійної
Української Держави України, які не можуть бути змінені чи скасовані без
проведення Всеукраїнського референдуму.
Конституційний лад Самостійної Української Держави України закріплено
положеннями чинної Конституції України від 28 червня 1996 року (254к/96-ВР).
Відповідно до положень Конституції (254к/96-ВР)
в
Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні
відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до
суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на
засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законодавством. Органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Підпунктом 6 пункту 16-1 Розділу XV «ПЕРЕХІДНІ
ПОЛОЖЕННЯ» з дня
набрання чинності Законом
України «Про
внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» до впровадження нового адміністративно-територіального устрою
України (???) відповідно до змін до Конституції України
щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення,
реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у
порядку, що визначені ЗАКОНОМ.
Частиною другою статті 125. Конституції
України в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016
встановлено, що «суд утворюється, реорганізовується і
ліквідовується ЗАКОНОМ, проект якого вносить до Верховної Ради України
Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя».
Враховуючи зазначене вище, на виконання і
дотримання правових засад діяльності журналістів
визначених Конституцією
України (254к/96-ВР), законами України "Про інформацію" (2657-12),
"Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (2782-12),
"Про
інформаційні агентства" (74/95-ВР),
"Про
порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в Україні
засобами масової інформації" (539/97-ВР),
"Про
телебачення і радіомовлення" (3759-12),
"Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) та іншими нормативно-правовими
актами, керуючись положеннями частини другої статті 34. Конституції України (254к/96-ВР), згідно якої кожен має
право вільно збирати, зберігати, використовувати
і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір ({Офіційне тлумачення положення частини
другої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}), відповідно до компетенції, у
визначений законом строк (п’ять днів),
П Р О С И М О:
1.
Надати завірені належним чином (згідно
вимог чинного ДСТУ 4163:2020) фотокопії з оригіналів першої і останніх сторінок (підписані Президентом
України і головою Верховної Ради України) нормативно-правового акту, а саме: ЗАКОНУ УКРАЇНИ, яким були визначені підстави та порядок
утворення, реорганізації та ліквідації судів Президентом України (до внесення змін до Конституції), згідно якого
було утворено «Галицький районний суд міста Львова»;
2.
Надати завірену належним чином (згідно вимог чинного ДСТУ 4163:2020) фотокопію з архівного оригіналу ухваленого Верховною Радою України за підписом Президента
України та Голови Верховної Ради України (згідно положень статті 94 та пункту
29 частини першої статті 106 Конституції України), скріпленого Великою
Державною Печаткою України (згідно з Указом Президента України від 19.12.1996
року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України») Закону України ПРО
УТВОРЕННЯ (!) державного органу з назвою «Галицький
районний суд міста Львова»;
3.
Відповідь надати у повному обсязі, у хронологічній послідовності відповідно
до вищевикладених пунктів прохальної частини запиту, та надіслати в електронному вигляді на наші електронні
адреси (e-mail: svf2011@ukr.net).
У випадку, якщо з якихось причин не можливо
надати відповідь – письмово вказати причину, або перенаправити (переадресувати)
запит за належністю, відповідно до вимог Закону «Про доступ до публічної
інформації», до розпорядника відповідної інформації.
Зміст відповіді на запит, публікуватиметься на сайті «БАГНЕТ НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com
З ПОВАГОЮ, Правління
ГО ОПГ «Багнет Нації»
(Реєстр громадських об’єднань Міністерства
юстиції України, реєстраційний № 1508568, дата реєстрації - 01.06.2020 року)
(e-mail: svf2011@ukr.net)
Дякуємо за розлогі та своєчасні
відповіді на наші попередні запити на інформацію!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар