Детально з ухвалою судді ЗОАС можна
ознайомитись, перейшовши за посиланням: https://bagnetnacii.blogspot.com/2019/07/blog-post_16.html
А ми, публікуємо заперечення на відзив
відповідачів – трьох установ, які вдають з себе державні органи судової гілки влади
України.
Другий апеляційний адміністративний суд
пл.
Театральна , 1, м. Харків , 61057
головуючий суддя – Жигилій С.П.
Особи, які подають заперечення на відзив на апеляційну скаргу :
Скаржники - Законні представники :
Відповідачі:
Відповідач 1. Дніпропетровський окружний
адміністративний суд
( юридична особа ) ЄДРПОУ : 34824364
вул.
Академіка Янгеля, 4, м. Дніпропетровськ, 49089
Відповідач 2. Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд
з 04.10.2018 р. - в стані
припинення
( юридична особа –) ЄДРПОУ:
34513210
пр. Жуковського, 23, м.
Дніпропетровськ , 49005,
Відповідач 3. Третій апеляційний адміністративний
суд
( юридична особа ) ЄДРПОУ: 42268164
пр. Жуковського, 23, м. Дніпропетровськ , 49005,
Справа
№ 160/1106/19
ЗАПЕРЕЧЕННЯ
на відзив відповідачів на апеляційну скаргу позивачів
Ухвалою
Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.19 року відкрито
апеляційне провадження по справі № 160/1106/19 за апеляційною скаргою ОСОБО_1,
ОСОБА_2 в інтересах сина, ОСОБА_3 на Рішення Запорізького окружного
адміністративного суду від 03 липня 2019 р.
у справі № 160/1106/19 за позовом ОСОБО_1, ОСОБА_2 в
інтересах сина, ОСОБА_3 до Дніпропетровського
окружного адміністративного суду, Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду про:
встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єктів
владних повноважень та встановлення законності та відповідності правовим актам
вищої юридичної сили суб’єктів владних повноважень.
На
отримані 04.11.2019 р. позивачами/скаржниками
засобом поштового зв’язку «Укрпошта» відзив від
Дніпропетровського окружного
адміністративного суду (Відповідач 1) на апеляційну скаргу позивачів, детально
ознайомившись з зазначеним вище процесуальним документом та керуючись своїми
процесуальними правами відповідно із ст. 166 КАС України, ми, скаржники/позивачі надаємо аргументи,
пояснення, міркування по справі № 160/1106/19, зазначаючи
обставини, які нами заперечуються та спростовуються .
1. З метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень)
суб’єктів владних повноважень, які
ухвалювали судові рішення за результатами розгляду адміністративної справи №
804/3539/17 за адміністративним позовом ОСОБО_1, ОСОБА_2, що звертались до суду
в інтересах захисту прав свого неповнолітнього сина, ОСОБА_3, з вимогою
визнання протиправними та зобов’язання вчинити дії співробітників Чечелівського
районного відділу в м. Дніпро Головного управління ДМС України в
Дніпропетровській області та Головного управління ДМС України в
Дніпропетровській області, законності та
відповідності правовим актам вищої юридичної сили нижчезазначених суб’єктів
владних повноважень:
- установи з назвою «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364);
- установи
з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210);
- установи з назвою «Третій апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164)
для встановлення наявності компетенції цих суб’єктів владних
повноважень (адже суди мають статус «суб’єкта владних повноважень» в розумінні
значення цього терміну), – ми, позивачі, в інтересах свого сина звертались з адміністративним позовом,
обираючи саме цей спосіб судового захисту, обґрунтований у наданій позовній
заяві по цій справі, розгляд якої
відбувається у загальному порядку із застосуванням особливостей такого
провадження відповідно із главою 11 КАС України , та керуючись положеннями
статей 5, 6, 8, 9, 55, 124, 125, 128 Конституції
України, вищезазначеними
нормами міжнародного права, які є невід’ємною складовою українського
законодавства, відповідно до якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до
адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю
суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси –
для захисту їх шляхом встановлення наявності чи
відсутності компетенції (повноважень) та підтвердження законності попередньо
ухвалених іменем України судових рішень в
провадженні в адміністративній справі № 804/3539/17 зазначеними вище суддями, які представляють відповідні, зазначені вище суди
першої і апеляційної інстанцій, та для встановлення факту законності (в
розумінні ст. 124 Конституції України) здійснення правосуддя при розгляді
зазначеної справи та дотримання
законності та інших конституційних принципів при формуванні складу державних
органів з цією метою, у тому числі їх обрання, призначення, звільнення їх з
посади, та керуючись нормами Сімейного кодексу України (у т.ч. ст. 14),
Законом України від 18.01.2001 р. № 2235-III «Про громадянство
України», а також на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 5, ч. 3 ст. 5, ч. 1 п.
10 ст. 19, п. 2 ч. 1, ч. ч. 8, 9, 12 ст.
264 КАС України, ми , позивачі , в реалізацію обраного способу судового
захисту відповідно із п.5 ч.1 ст. 5 КАС України, ми ,позивачі , звертались до органу судової влади з такими позовними вимогами :
- Встановити наявність чи відсутність
компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень у установи з
назвою «Дніпропетровський окружний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364)
, та, відповідно законності та відповідності правовим актам вищої юридичної
сили цього суб’єкта владних повноважень.
- Встановити наявність чи відсутність
компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень у установи з назвою «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210),
та, відповідно законності та відповідності правовим актам вищої юридичної
сили цього суб’єкта владних повноважень.
- Встановити наявність чи відсутність
компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень у установи з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд»
(код ЄДРПОУ: 42268164), та, відповідно законності та відповідності
правовим актам вищої юридичної сили
цього суб’єкта владних повноважень.
В обґрунтування наших позовних вимог ми ,позивачі , зазначали, що «суд,
встановлений законом» означає: дотримання усіх правил юрисдикції та
підсудності, дотримання правил автоматичного розподілу справ, наявність
повноважень у судді, належний склад суду, наявність достатніх повноважень для
розгляду певної категорії справ. Натомість, установи з назвами:
Дніпропетровський окружний адміністративний суд (код ЄДРПОУ 34824364),
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (код ЄДРПОУ 34513210) та
Третій апеляційний адміністративний суд (код ЄДРПОУ 42268164) утворені не у
відповідності до вимог частини другої статті 125 чинної Конституції
України, а саме, не відповідним Законом, а
Указами Президента. Також вважають, що судді вищезазначених судів були
призначені на посади з недотриманням вимог чинного законодавства. Тому позивачі
просять встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) у
відповідачів, а також встановити чи створені вони у відповідності до правових
актів вищої юридичної сили.
За
результатами розгляду в порядку загального позовного
провадження адміністративної справи №
160/1106/19 -
на відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суддею Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В. прийнято Рішення
від 03 липня 2019 р. про відмову у задоволенні
позовних вимог (про встановлення наявності чи відсутності компетенції
(повноважень) суб`єктів владних повноважень та встановлення законності та
відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб`єктів владних повноважень).
Ми , позивачі ,вважаючи, що зазначене Рішення є
незаконним та необґрунтованим, подали апеляційну скаргу, оскільки зазначене судове рішення підлягає скасуванню повністю з наступних
підстав:
1)
неповне не з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2)
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції
вважає встановленими;
3)
невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції,
обставинам справи;
4)
неправильне застосування норм матеріального права.
2.1. У своєму відзиві на апеляційну скаргу
позивачів по справі № 160/1106/19 Дніпропетровський
окружний адміністративний суд (Відповідач
1 ) зазначає , що , «ознайомившись з
доводами апеляційної скарги за змістом
оскаржуваного рішення Запорізького
окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р. Відповідач 1 вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не містить
конкретних посилань на підстави для скасування судового рішення , передбачені
ч.1 ст. 317 КАС України, натомість судом першої інстанції правильно здійснено
кваліфікацію спірних правовідносин та забезпечено належну оцінку наданих
доказів.
Відповідач 1 погоджується з позицією суду , що створення ,
реорганізація або ліквідація судів , не спричиняє порушень
індивідуально виражених прав або свобод позивачів та сина , інтереси якого вони
представляють».
Одну
маленьку деталь упустив Відповідач 1, не зазначивши , що саме створення судів у
відповідності із ЗАКОНОМ, реорганізація
або ліквідація судів таких судів , не спричиняє порушень прав або свобод громадян
України , у тому числі і позивачів по даній справі , які діють в інтересах
свого сина.
Суд першої при прийнятті оскаржуваного рішення по справі №
160/1106/19 не тільки не
застосував норми Конституції України, і тим самим проігнорував норми
прямої дії вимог Основного Закону України, а прийнятим судовим рішенням взагалі не розглянув
позовні вимоги позивачів, мотивуючи прийняття такого судового рішення « необґрунтованістю позовної заяви та недоведеністю заявлених позивачами вимог»,
при тому , не встановивши наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень :
Дніпропетровського окружного
адміністративного суду (код ЄДРПОУ 34824364), Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду (код ЄДРПОУ 34513210) та Третього апеляційного
адміністративного суду (код ЄДРПОУ 42268164) - взагалі не приймаючи судове рішення по суті позовних вимог не беручі до уваги обставини , які
підтверджують заявлені позовні вимоги тв. мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню наявності чи відсутності компетенції (повноважень)
суб’єктів владних повноважень законності та відповідності правовим актам вищої
юридичної сили нижчезазначених суб’єктів владних повноважень при ухваленні судового рішення.
З якою належною оцінкою наданих доказів
погоджується Відповідач 1 у своєму
відзиві???
З відмовою у задоволенні позовних вимог
позивачів, тобто, з відмовою встановити наявність чи відсутність компетенції
(повноважень) суб’єктів владних
повноважень (відповідачів по даній справі)???
.
2.2. У своєму відзиві на апеляційну скаргу
позивачів по справі № 160/1106/19 Дніпропетровський
окружний адміністративний суд (Відповідач
1 ) на підтвердження своєї правової позиції
про не абсолютність права на
звернення до суду - зазначає, що, «право на звернення до суду здійснюється на
підставах і в порядку , встановлених законом» .
Іншими словами, Дніпропетровський окружний адміністративний суд (Відповідач 1) від вимагає
відповідність закону здійснення
судових процедур позивачами, а сам при тому, вважає, що створення,
реорганізація , ліквідація Судів може
відбуватись не у відповідності із ЗАКОНОМ, а достатньо- у відповідності з
Указом президента.
Далі у відзиві : «відтак з метою
належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду
повинна обґрунтувати існування його
порушеного права або законного інтересу».
Вірогідно, Відповідач 1 недостатньо
ознайомився з матеріалами апеляційної скарги
скаржників (позивачів по
справі № 160/1106/19),
і з самою позовною заявою по цій справі, в яких нами,
позивачами (скаржниками) досить ретельно надавалось обґрунтування існування порушеного
права нашого сина на чесний, справедливий законний суд .
А саме, обґрунтовуючи право на подання позовної заяви саме з таким
обраним способом судового захисту
наступним :
Керуючись нормами ст. 1 чинного Закону України від 18.01.2001
р. № 2235-III «Про громадянство України» (батьки є законними
представниками дитини до досягнення особою віку 18 років), батьки неповнолітнього ОСОБА_3: ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 в статусі позивачів на правах його законних представників звертались в
його інтересах за захистом та відновленням його порушених конституційних прав
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (адміністративна справа
№ 804/3539/17) з адміністративним позовом до Чечелівського районного відділу в
м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській
області та Головного управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити
дії:
згідно ст. 26 Закону України «Про громадянство України» – щодо оскарження
рішень з питання громадянства у встановленому законом порядку до суду, та
згідно ст. 27 зазначеного Закону – щодо оскарження у
судовому та адміністративному порядку дій та бездіяльності посадових і
службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство
і виконання рішень з питань громадянства.
-
Постановою
Дніпропетровського окружного адміністративного суду (Відповідачем
1 по справі № 160/1106/19) від 06 листопада 2017 р. наші позовні
вимоги по справі № 804/3539/17 задоволено
повністю.
-
Ухвалою
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ( Відповідачем 2 по справі № 160/1106/19) від 07 лютого 2018 р. по справі
№ 804/3539/17 було
відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління
Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області на Постанову Дніпропетровського
окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 р. у справі № 804/3539/17.
А Ухвалою від 21 березня 2018 р. того ж суду -
ухвалено зупинити провадження в адміністративній справі № 804/3539/17 за
апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного
адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі за
вищезазначеним адміністративним позовом - до набрання чинності рішенням
Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (номер провадження
Пз/9901/2/18) без пояснення та без зазначення в самій Ухвалі, чому об’єктивно
неможливо розглянути апеляційну скаргу відповідача по справі № 804/3539/17.
Ухвалою від 31.10.2018 р. Третього апеляційного
адміністративного суду провадження (Відповідачем
3 по справі № 160/1106/19) у
справі № 804/3539/17 було поновлено, із зазначенням такого: «на виконання розпорядження голови
Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 р.
№9-РО «Про зупинення реєстрації судових справ та їх передачу», відповідно
до пункту 4 частини ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів,
затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 20.09.2018 р.
№ 476 «Про забезпечення виконання Указу Президента України від 29.12.2017
р. №455/2017 та з метою забезпечення виконання Указу Президента України
від 29.12.2017 р. №455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних
судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах,
адміністративну справу №804/7553/17 передано до Третього апеляційного
адміністративного суду».
Постановою Третього
апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 р. за
результатами розгляду справи № 804/3539/17 апеляційну
скаргу ГУДМС України в Дніпропетровській області на Постанову
Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2017
р. в справі № 804/3539/17 залишено без задоволення, а рішення суду
першої інстанції – без змін.
Таким чином, лише з прийняттям 14
січня 2019 р. Постанови Третього апеляційного адміністративного суду за
результатами
розгляду справи № 804/3539/17 рішення суду першої інстанції по
справі № 804/3539/17, прийняте 06
листопада 2017 р, вступило в законну силу лише 14 січня 2019 р., а тому до цієї дати вказане рішення не могло
викликати жодних правових наслідків в зв’язку з його прийняттям.
Отже, лише з прийняттям судового рішення судом
апеляційної інстанції за результатами розгляду адміністративної справи № 804/3539/17 по суті, тобто з
14 січня 2019 р., виникла юридична
можливість відновити порушене право ОСОБА_3
на чесний, справедливий суд – суд,
встановлений законом.
Враховуючи, що вищезазначені судові рішення по
адміністративній справі № 804/3539/17 за
позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах
неповнолітнього сина, ОСОБА_3, до Чечелівського районного відділу в місті Дніпрі
Головного управління державної міграційної служби в Дніпропетровській області,
Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській
області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні
дії – приймали:
- установа з назвою
«Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364), створена відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004
«Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі»;
- установа з назвою «Дніпропетровський
апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210), створена
відповідно до Указу Президента України від
16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів,
затвердження їх мережі»;
- установа з назвою «Третій апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164), створена відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 р. № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення
апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах».
Звертаючись із позовом по справі №
160/1106/19 до установ , які приймали
вищезазначені судові рішення по адміністративній справі № 804/3539/17 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_3, до
Чечелівського районного відділу в місті Дніпрі Головного управління державної
міграційної служби в Дніпропетровській області, Головного управління Державної
міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій
протиправними, зобов'язання вчинити певні дії – та
ставлячи під сумнів законність вищезазначених установ, створених
не в законний спосіб, - (не у відповідності із
Законом),
керуючись правилами ст. 264 КАС
України , які поширюються на розгляд адміністративних
справ у тому числі й щодо законності та відповідності правовим актам вищої
юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень (ч.1 п. 2 ст.264 КАС), та згідно ч.8 ст. 264 КАС України, адміністративна справа щодо
оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального
позовного провадження – позивачі звернулись до суду для відновлення не своїх прав ,
та діють не в своїх інтересах , а
в інтересах свого сина, ОСОБА_3, який
на дату подання позову – перебував в статусі неповнолітнього - позивачами по справі № 160/1106/19 обрано саме такий спосіб захисту.
2.3. Далі, у
своєму відзиві на апеляційну скаргу позивачів по справі № 160/1106/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд (Відповідач 1 ) зазначає: «також позивачами при визначенні предмету
свого позову та поданні апеляційної скарги не враховано дотримання
встановленого у державі порядку створення судів .
Відповідно до ч.2 ст. 81 Цивільного кодексу
України від 16.01.2003 року № 435-1V в редакції 10.01.2007 року (далі -ЦК) , юридичні особи залежно від порядку їх створення ,
поділяються на юридичних осіб приватного
права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа публічного права створюється
розпорядчим актом Президента України , органу державної влади , органу влади
Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб
публічного права встановлюється Конституцією України та законом (ч.3 ст. 81 ЦК
) ».
І з цим неможливо не погодитись
не тільним нам, позивачам, але й всім пересічливим громадянам України , які
поважають законодавство України та дотримуються норм закону , та , насамперед -
основного Закону України, її Конституції.
А чи
взагалі суди мають право перебувати в
статусі юридичних осіб , бути платниками податків , отримувати прибутки ? Та
яким Законом вони утворені?
Та Відповідач 1 не бажає визнавати ,що як раз утворення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Дніпропетровського
апеляційного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного
суду (як і
інших судів адміністративної юрисдикції)
– відбулось з порушенням норм порядку їх утворення, закріплених Конституцією
України.
Та саме з метою встановлення цього « порядку» нами й було подано зазначений позов у по справі № 160/1106/19 , бо порядок встановлюємо не ми , а законодавчий державний
орган !!! Та головне, щоби це врахував суд, який розглядав наш позов щодо встановлення наявності чи відсутності
компетенції (повноважень) суб’єктів владних повноважень( які ухвалювали
судові рішення за результатами розгляду адміністративної справи № 804/3539/17).
Ми, позивачі, вже у відповіді на відзив до позовної заяви пояснювали, та
пояснюємо відносно зазначеного питання наступним:
Відповідач 1,
зазначаючи (і з цим важко не погодитись), що відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК
України (в редакції від 10.01.2007 р.): юридична особа вважається створеною з
дня її державної реєстрації, та зазначає, що «згідно виписки з ЄДР від
20.07.2018 р. (Додаток 6), датою відповідного запису є 10.01.2007 р., тобто на
момент винесення постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №
804/3539/17 від 06 листопада 2017 р., але,
разом з тим, в графі ЄДР «перелік
засновників (учасників)» щодо створення установи з назвою:
1. - «Дніпропетровський
окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34824364) ( Відповідач 1 ) - зазначено : «указ президента» - без конкретизації та без
зазначення , яким саме Указом президента створено цю юридичну особу, якого саме указу президента – що не можна назвати державну установу як
таку, що зареєстрована у встановленому законом порядку (як про це зазначає
Відповідач 1) , а наділеною «відповідною правосуб’єктністю» - юридичною
особою приватного права, так як відповідає цим критеріям «юридичної особи приватного
права» .
2. - «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210) ( Відповідач 2 ) - зазначено : «ПРЕЗИДЕНТ».
А чи відповідає нормам Конституції України засновництво
ПРЕЗИДЕНТОМ судової ланки державної влади?
Крім того, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань сайту Міністерства юстиції України
Витяг про юридичну особу приватного права з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210)- в графі «дані
про перебування юридичної особи в процесі припинення» зазначено, що «з
04.10.2018 р. ця юридична особа
перебуває в стані припинення».
Та у Витягу щодо цієї юридичної особи не зазначено
жодної інформації в графах:
- Дата та
номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для
його внесення.
- Дата
та номер запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи,
підстава для його внесення.
- Дані
про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа
- Дані
про юридичних осіб-правонаступників: повне найменування та місцезнаходження
юридичних осіб-правонаступників, їх ідентифікаційні коди.
Все вищезазначене не відповідає і нормам ст.
104 Цивільного кодексу України щодо припинення юридичної особи
:
ч.1. Юридична особа припиняється в
результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або
ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки
переходять до правонаступників.
ч. 5.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного
реєстру запису про її припинення.
3. - «Третій апеляційний адміністративний суд»
(код ЄДРПОУ: 42268164) ( Відповідач 3 ) - взагалі нічого не зазначено, як нічого не
зазначено і в графі щодо : « дати реєстрації , дати та номеру запису в
Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи
, яка утворена в результаті перетворення», як не зазначено й
щодо назви установчого документа та відсутні дані в графі «про юридичну особу, правонаступником яких є зареєстрована юридична
особа».
Положенням про ЄДРПОУ, яке
затверджено постановою Кабінету Міністрів
України № 118 від 22 січня 1996 р., пунктом 1 чітко визначено, що Єдиний
державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система
збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм
власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені
підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також
відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.
Згідно
пункту 3 Положення про ЄДРПОУ до Державного реєстру включаються дані про такі
суб'єкти господарської діяльності:
юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші
відокремлені підрозділи, що розташовані
на території України
і провадять свою
діяльність на підставі
законодавства України;
юридичні особи, а
також їх філії,
відділення, представництва,
інші відокремлені підрозділи,
розташовані за межами України, які створені з участю юридичних
осіб України і
діють відповідно до законодавства іноземних держав.
На
підставі вищенаведеного до ЄДРПОУ можуть
бути внесені відомості виключно про
осіб, які здійснюють господарську діяльність і є суб'єкти господарської діяльності.
Позивачами зазначається в позовній заяві по
справі № 160/1106/19, що здійснення адміністративні суди, створені указами
Президента України порушується гарантоване статтею 6 Європейської Конвенції з
прав людини право особи на справедливий суд (а саме – суд, встановлений
законом). У свою чергу, рішення адміністративного
суду І інстанції, підтверджене рішенням суду апеляційної інстанції, по справі
позивача не виконується посадовими особами територіального підрозділу ДМС
України внаслідок того, що дані суди утворені у спосіб, що суперечить
відповідним нормам Конституції України та Закону України «Про судоустрій та
статус суддів», тобто не Законом України, а указами Президента України.
В
контексті вищезазначеного варто наголосити на тому, що згідно положень частини
першої статті 8 Господарського кодексу України: «Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання».
3. Положеннями ч .2 ст. 125.
Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і
ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України
Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Нормою ч .1 ст. 1 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» також чітко визначено, що «судова влада в
Україні відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється
незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом».
Зважаючи на міжнародні норми права (які є й
невід’ємною складовою Бангалорських принципів поведінки суддів, - серед яких
основними визначені незалежність, чесність, неупередженість та об’єктивність
суддів) хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної
декларації прав людини (яка була Прийнята і
проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948
року) всі люди є рівні перед законом і мають право, без
будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний
захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого
б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна
людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у
правах компетентними національними
судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або
законом (ст. 8).
Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний
розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».
Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2
Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті,
зобов'язується забезпечити, щоб право на
правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту,
встановлювалось компетентними судовими,
адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним
органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості
судового захисту».
Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006
року № 3477-IV «Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського
суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як
джерело права.
Під «судом» у практиці
ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені
до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої
процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений
безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї предметної,
функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.
Текст статті 6 Конвенції може скласти
враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута
будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що
поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя
самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм,
які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад
суду).
Натомість, як нами було встановлено з офіційної
переписки з Адміністрацією Президента України, Верховною Радою України і,
безпосередньо, самими установами, які провадили судочинство у зазначених вище
провадженнях, виявляється, що установи з назвами «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34824364), «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210) та Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164)
– утворені не у відповідності до
вимог частини другої статті 125 чинної Конституції України відповідним, окремим ЗАКОНОМ.
В Україні спеціалізовані адміністративні
суди створено після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України від
06 липня 2005 р.(набрав чинності з 1
вересня 2005 р.). До цього часу адміністративні справи вирішувалися районними (міськими,
міськрайонними) судами, в порядку провадження у справах, що виникають з
адміністративних правовідносин, відповідно до Цивільного процесуального кодексу
України (Української РСР) від 18 липня 1963 р.
Кодекс
адміністрати́вного судочи́нства України (скор. КАС України, КАСУ) — кодифікований акт у сфері
публічно-правових відносин, який визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних
судів щодо розгляду адміністративних
справ, порядок звернення до адміністративних
судів та порядок здійснення адміністративного
судочинства. Прийнятий Верховною Радою України 6 липня 2005 року. 15 грудня 2017 року кодекс був викладений у новій редакції[].
Стаття 4. Визначення термінів
хоча б одна сторона здійснює
публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих
повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою
стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає
адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує
надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у
зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб’єктом
виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням
її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи;
3) адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом
віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;
4) суд - суддя адміністративного суду, який розглядає і вирішує
адміністративну справу одноособово, колегія суддів, інший визначений цим
Кодексом склад адміністративного суду;
5) адміністративне судочинство - діяльність адміністративних
судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому
цим Кодексом;
Хочемо
зауважити, що Кодекс адміністрати́вного
судочи́нства України регулює
порядок здійснення адміністративного
судочинства , а не порядок створення цих судів
.
На підставі п. 10 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція
адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах,
зокрема: спорах щодо формування складу
державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення,
звільнення їх посадових осіб.
На
момент виникнення правовідносин з відповідачами 1,2, установи з назвами «Дніпропетровський окружний адміністративний суд»
(код ЄДРПОУ: 34824364 ) та «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд»
(код ЄДРПОУ: 34513210 ) утворені Указом Президента України від 16.11.2004 № 1417/2004 «Про
утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх мережі» ( про що
також зазначає у своєму відзиві і Відповідач 1) , яким визначено утворити з 1
січня 2005 року в системі адміністративних судів України такі місцеві
адміністративні суди: (крім всіх інших) Дніпропетровський окружний
адміністративний суд, та з 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів
України такі апеляційні адміністративні суди: (крім всіх інших)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, - що суперечить положенням частини другої статті 125 чинної Конституції України.
Варто наголосити, що приписами статті 19
Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні
ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити
те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинною Конституцією та законами України - актом , що виходить
від законодавчого органу країни, прийнятий відповідно до встановленої процедури
і має вищу юридичну силу, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом
встановлення загальнообов'язкових правил (норм; прийнятий в особливому
порядку законодавчим органом (наприклад, парламентом), або
безпосередньо народом. Відповідно до усталеної світової практики закони (як і
інші нормативно-правові акти) в Україні приймаються
на підставі Конституції України і повинні відповідати їй.
Закон - є особливим різновидом
нормативно-правових актів — законодавчим актом, що приймається вищим
представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом
референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради. Народ
України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум .
Відповідно до положень Конституції ніхто не може узурпувати державну
владу (ст. 5). Державна влада в
Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у
встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6). Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а
також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускаються (ст. 124). Правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути
призначений громадянин України (ст. 127). Призначення на посаду судді
здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128). Суддя, здійснюючи
правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст. 129).
На виконання
своїх повноважень Президент України може приймати два види правових актів:
укази і розпорядження ( п.31 ст. 106 Конституції України).
Правові
акти Президента України є підзаконними, оскільки приймаються на основі та в
межах Конституції і законів України.
Укази - це нормативно-правові
чи індивідуально-владні акти, які приймаються Президентом України на виконання
Конституції та законів України з найважливіших питань державного і суспільного
життя. Нормативні акти Президента України поширюються на невизначене коло
суб'єктів правовідносин, а індивідуально-владні акти мають індивідуальне, тобто
персоніфіковане спрямування.
Указами
Президента України оформляються.
* скасування актів Кабінету Міністрів України,
Ради Міністрів АРК, рішень голів місцевих державних адміністрацій;
* нагородження державними нагородами, присвоєння
почесних звань;
* присвоєння вищих дипломатичних рангів, вищих
військових звань, інших спеціальних звань і класних чинів;
* прийняття до громадянства України та припинення
громадянства України, надання притулку;
* рішення Президента України щодо призначення та
звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та
організацій;
* встановлення президентських відзнак та
нагородження ними;
* помилування.
Деякі
укази Президента України контрасигнуються.
Контрасигнація (від лат. contra і signo
- засвідчую, підписую) - це скріплення акта Президента України підписами
Прем'єр-міністра України або міністрами, відповідальними за правовий акт та
його виконання, у результаті чого вони стають політично та юридично
відповідальними за указ глави держави. Так, погоджуються у Міністерстві юстиції
України проекти указів Президента України, що мають нормативний характер, а в
Міністерстві фінансів України та Міністерстві економічного розвитку і торгівлі
України - акти Президента України, що пов'язані з витрачанням матеріальних
ресурсів.
Конституція України встановлює процедуру
контрасигнування указів Президента України (ч. 4 ст. 106), які спрямовані на:
* припинення повноважень Верховної Ради України;
* призначення за поданням Прем'єр-міністра України
членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів
виконавчої влади, а також голів місцевих адміністрацій та припинення їх
повноважень;
прийняття рішень Радою національної безпеки та
охорони України;
* призначення на посади та звільнення з посад за
згодою Верховної Ради України Голови Фонду державного майна України, Голови
Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і
радіомовлення України;
* утворення, ліквідацію та реорганізацію
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
* призначення на посади третини складу суддів
Конституційного Суду України;
* здійснення представництва України в інших
державах та міжнародних організаціях тощо.
Розпорядження - це індивідуально-владні
внутрішньо-організаційні акти Президента України, що приймаються з питань
кадрового та іншого забезпечення.
Розпорядженнями Президента України оформляються:
* рішення з кадрових, оперативних та
організаційних питань Адміністрації Президента України;
* призначення уповноважених Президента України для
представництва інтересів глави держави у відповідних державних органах,
установах, організаціях;
* доручення Кабінету Міністрів України,
міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади;
призначення
представників від України для участі у роботі міжнародних форумів та
переговорів із делегаціями закордонних держав.
Та в
жодній нормі Конституції України не зазначено про право ПРЕЗИДЕНТА утворювати
жодний СУД.
В Конституції України зазначено зовсім інший порядок утворення судів
України !!!!!!! А саме :
Положеннями ч. 2 ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і
ліквідовується законом, проект якого вносить до
Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою
правосуддя.
Також, нормою ч .1 ст. 1 Закону України «Про
судоустрій і статус суддів» також чітко визначено, що «судова влада в Україні
відповідно до конституційних засад поділу влади, здійснюється незалежними та
безсторонніми судами, утвореними законом».
Тобто, в Конституції України йдеться про механізм утворення, реорганізацію і ліквідацію суду : за
проектом Закону, внесеному Президентом
до Верховної Ради України – законодавчому органу державної влади. Нічого
спільного з «утворенням судів» Указами президента – в Конституції України
немає.
Та Відповідачі
по даній справі № 160/1106/19 не
враховують, що адміністративні суди не є
відокремленою частиною судів загальної юрисдикції, а входить до складу судів загальної юрисдикції, тому не
може бути утвореним окремо від такого суду , бути окремою юридичною особою, тим
більше не може відповідати ознакам органу приватного права.
І все вищезазначене Відповідачі по справі №
160/1106/19 називають «відсутністю
суперечності таких актів Конституції України»??? Хоча, можна погодитись з
відповідачами з тим, що мова іде не про « суперечливість
актів» , а про незаконність утворення установ-відповідачів по даній справі,
а точніше – про не створення адміністративної гілки судової державної влади, а узурпування державної влади та здійснення правосуддя в Україні не СУДАМИ
, так як судів в ЗАКОННИЙ спосіб в Україні не створено .
Правовою основою діяльності судів загальної юрисдикції є Конституція
України, Закон, укази Президента України, постанови Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів тощо. Однак основоположним джерелом права для організації та
функціонування суду є саме Конституція як основний суспільний договір між
народом і державним апаратом щодо найважливіших питань їх взаємовідносин.
До основних завдань суду належать
здійснення правосуддя на засадах верховенства права і забезпечення захисту
гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та
держави.
Суди мають владні повноваження для
відновлення порушених права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки
судами і на основі закону. Делегування функцій судів, а також привласнення цих
функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Закон "Про
судоустрій та статус суддів" у ст. 1 визначив, що судова влада в Україні
відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними і
безсторонніми судами, створеними згідно із законом. Створення надзвичайних та
особливих судів не допускається.
Для кожної людини у правовій
державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно,
швидко, безперешкодно реалізувати своє право на судовий захист. Необхідно, щоби
суд, розглядаючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним прийняти
справедливе та законне рішення. Юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі. Суд не може відмовити у правосудді,
якщо особа вважає, що її права і свободи порушені, або створюються перешкоди
для їх реалізації, або мають місце інші порушення прав і свобод.
Формування та ефективне функціонування
незалежного суду можливі лише в державі, в якій виявлено політичну волю щодо
існування такого суду, де політичні сили відмовились від впливу на судову гілку
влади і поступились власними інтересами на користь інтересів суспільних і
державних.
Після здобуття Україною незалежності в
українському законодавстві відразу були зроблені перші кроки на шляху
гарантування охорони прав та законних інтересів громадян. Це гарантування мало
стати одним із принципів правової системи та державного життя, принаймні його
було задекларовано в Конституції України (ст. 55). Адже тільки незалежний,
об'єктивний, неупереджений суд може виступити гарантом законності та справедливості.
Запровадження суду, вільного від політичних пристрастей і корисливих інтересів,
від посадових амбіцій та правил підлеглості, здатне повною мірою реалізувати
такі принципи правосуддя, як законність, змагальність сторін, право громадян на
захист.
4.1. У своєму відзиві на
апеляційну скаргу позивачів по справі № 160/1106/19 «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210) та Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164) (Відповідачі
2,3 ) зазначають про наступне (про що нами, позивачами, також
вже зазначалось у відповіді на відзив на позовну заяву Відповідачам 2,3):
«Згідно з ч.2 статті 6 та ч..2
статті 19 Конституції України, органи законодавчої,
виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією
Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України
Судді, здійснюючи
правосуддя, є незалежними та керується верховенством права ( ст. 129
Конституції України.
Відповідно до
статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні
суди;3) Верховний Суд.».
Та одночасно з цим, відповідачі 2,3 у своєму відзиві на апеляційну
скаргу не зазначають, до якої юрисдикції
суду в системі судоустрою вони
себе відносять ???
Та посилаючись у відзиві на апеляційну скаргу позивачів на пункт
10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 « Про
незалежність судової влади» про те, що «судам роз’яснено, що виключне право
перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд
згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь - який спосіб судових
рішень , діяльність судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза
передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди
повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом».
При тому, відповідачами 2,3 не уточнюється ,
про який « будь-який спосіб» ними йдеться? Чи відповідачі 2,3 вважають, по
скаржники не мають право звертатись щодо оскарження судового рішення у справі №
160/1106/19 , чи якимось чином порушили передбачений процесуальним законом
порядок правил звернення ? Щоби не розглядати позовні заяви по їх суті саме
незаконні суди зазвичай й мотивують таким чином
причину небажання такого розгляду.
4.2. Трактуючи
Постанову
Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання , що
виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних
судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів » щодо наступного:
«У розумінні положень частини першої статті
2, пунктів 1, 7 і 9 статті
3, статті 17,
частини третьої статті
50 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) суди та
судді при розгляді ними
цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ
про адміністративні правопорушення не є
суб'єктами владних повноважень, які
здійснюють владні управлінські
функції, і не можуть бути відповідачами
у справах про оскарження їх рішень,
дій чи бездіяльності, вчинених у
зв'язку з розглядом судових справ » - у своєму відзиві на
апеляційну скаргу позивачів по справі № 160/1106/19 Відповідачі
2,3 невірно роблять висновок про те, що «позовні вимоги в частині встановлення законності прийнятих судових
рішень по справі № 804/3539/17 не пов’язані із захистом прав, свобод чи
інтересів у публічно – правових відносинах від порушень з боку органів
державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні
правосуддя , а тому законність таких дій може перевірятись лише судом вищої
інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
З огляду на викладене , суд першої інстанції
в цій частині позовних вимог прийняв законне рішення про відмову у задоволенні
позовних вимог».
1. В Постанові Пленуму Верховного Суду України
від 12 червня 2009 р. № 6 йдеться про
суди при розгляді ними ( цим
конкретним судом який розглядає справу) справ, в яких суд не є учасником цієї
справи ( яку конкретно розглядає).
Так,
відповідно із ст. 42 КАС України
щодо складу учасників справи:
1. Учасниками справи є сторони, треті особи.
2. У справах можуть також брати
участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в
інтересах інших осіб.
Суд в таки
випадках (де не є учасником справи) не підпадає навіть в статус «інших
учасників судового процесу» ( що відповідно із ст. 61 КАС України.
Та це зовсім не означає , що суд в принципі
не може бути учасником справи, а саме , стороною у справі, в якій він (суд) не
розглядає справу.
Так ,
статтею 29 КАС України йдеться про правила
Передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до
іншого :
1.
Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду,
якщо:
6)
однією із сторін у справі є суд, в якому
розглядається справа, або суддя цього суду.
Саме в справі № 160/1106/19 суди є відповідачами , та ми ,
позивачі , обираючи в законний спосіб судового захисту - звертались відповідно
із п.5
ч.1 ст. 5 КАС України предметом позовних вимог якої є: встановлення наявності чи відсутності
компетенції (повноважень) суб’єктів владних повноважень , а
законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили
нижчезазначених суб’єктів владних повноважень ( відповідачів) – є похідною
позовною вимогою.
5. Спостерігається
суперечність між тим, як порядок утворення судів закріплено в Основному Законі
України до внесення змін 2016 року (щодо правосуддя) і в міжнародних договорах,
ратифікованих Україною в установленому порядку.
Згідно ч. 2 ст. 125 Конституції України в чинній редакції суд
утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить
до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою
правосуддя.
А згідно п. 23 ст. 106 Конституції України (у попередній редакції)
Президент України утворює суди у визначеному законом порядку.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
йдеться про суд, встановлений законом.
У ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про
громадянські та політичні права йдеться про суд, створений на підставі закону.
Закони в Україні приймає парламент.
Таким чином, правова норма щодо утворення судів в Україні Президентом
України суперечить вимогам міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких
надано Верховною Радою України (Президією Верховної Ради Української РСР – щодо
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).
Слід
нагадати відповідні положення ст. 7 КАС України, за якими:
1. Суд вирішує справи відповідно
до Конституції та законів України, а також
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.
3. У разі
невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору,
згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому
правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або
положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, в даному випадку суди мають
зважати на вимоги міжнародного договору – Міжнародно-го пакту про громадянські
і політичні права.
Згідно ст. 2 Пакту:
1. Кожна держава,
яка бере участь
у цьому Пакті, зобов'язується поважати і забезпечу-вати всім перебуваючим у
межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в
цьому Пакті, без будь-якої
різниці щодо раси, кольору
шкіри, статі, мови, релігії,
політичних чи інших переконань,
національного чи соціального
походження, майнового стану,
народження чи іншої обставини.
2. Якщо це
вже не передбачено
існуючими законодавчими чи іншими заходами, кожна держава-учасниця цього
Пакту зобов'язується вжити
необхідних заходів відповідно
до своїх конституційних процедур і положень цього
Пакту для вжиття таких законодавчих або
інших заходів, які
можуть виявитися необхідними для
здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.
а) забезпечити
всякій особі, права і свободи якої,
визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це
порушення було вчинене
особами, що діяли як
особи офіційні;
b)
забезпечити, щоб право
на правовий захист для будь-якої особи,
яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними
судовими, адміністративними чи
законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним
органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати
можливості судового захисту;
Зміст вказаних вище міжнародних зобов’язань
України деталізовано у роз’ясненнях, сформульованих у Зауваженнях загального
порядку, що прийняті Комітетом ООН з прав людини та Комітетом ООН з
економічних, соціальних і культурних прав людини (HRI/GEN/1/Rev.9 (Vol. I), 27
May 2008).
Зокрема, необхідно зробити акцент на такому.
Зауваження загального порядку № 13 – стаття 14
(відправлення правосуддя) (HRI/GEN/1/Rev.9 (Vol.I), С. 238):
Держави-учасниці повинні вказати відповідні
конституційні і законодавчі документи, які передбачають створення судів і
забезпечують їх незалежність, неупередженість і компетентність, особливо
відносно порядку призначенні суддів, вимог, що висуваються при призначенні, і
строку їх повноважень; у відношенні умов, що регулюють просування по службі,
передачу, припинення їх функцій, а також у відношенні фактичної незалежності
судової влади від виконавчої і законодавчої (п. 3).
Зауваження загального порядку № 9 – Застосування
Пакта у внутрішньому праві, прийняте Комітетом ООН з економічних, соціальних і
культурних прав людини (1998 р., 19 сесія).
Головний
обов’язок держав-учасниць Пакту полягає у забезпеченні здійснення визнаних в
ньому прав. Зобов’язуючи уряди домагатися цього «усіма належними способами»,
Пакт пропонує широкий і гнучкий підхід, що дозволяє брати до уваги специфіку
правових та адміністративних систем кожної держави, а також інші відповідні
міркування (п. 1).
Однак,
ця гнучкість співіснує із зобов’язанням кожної держави-учасниці використовувати
усі наявні засоби для забезпечення здійснення визнаних у Пакті прав. Таким
чином, норми Пакту мають бути належним чином визнані у внутрішньому праві,
будь-якій потерпілій особі або групі осіб мають бути забезпечені належні засоби
відновлення порушених прав, або засоби захисту, а також вжиті належні заходи
для забезпечення підзвітності урядів (п. 2).
У межах
належного виконання своїх функцій у сфері судового нагляду суди повинні
враховувати визнані Пактом права у тих випадках, коли це необхідно для
забезпечення відповідності між поведінкою держави та її зобов’язаннями за
Пактом. Нехтування цією відповідальністю з боку судів є несумісним з принципом
верховенства права, який неодмінно має на увазі повагу до міжнародних
зобов’язань у галузі прав людини (п. 14).
Загальновизнаним
є те, що норми внутрішнього права слід максимально можливо тлумачити таким
чином, щоб це відповідало міжнародно-правовим зобов’язанням держави. Отже, коли
перед національним правозастосовним органом постає проблема вибору між
тлумаченням норм внутрішнього права, яке призведе до порушення державою Пакту,
і тлумаченням, що дозволить державі виконати положення Пакту, міжнародне право
диктує необхідність обрання другого варіанту (п. 15).
Зауваження загального порядку № 31 – Характер
загального юридичного зобов’язання, що покладається на держави – учасниці
Пакта, прийняте Комітетом ООН з прав людини (2004 р., 80 сесія).
У ст. 2 визначається сфера охоплення юридичних
зобов’язань, що на себе приймають держави-учасниці Пакту. На держави-учасниці накладається загальне зобов’язання поважати і забезпечувати всім, хто
знаходиться в межах їх території і під їх юрисдикцією особам права, що
визнаються в Пакті. Згідно з принципом,
сформульованим у статті 26 Віденської конвенції про право міжнародних
договорів, держави-учасники зобов'язані сумлінно виконувати свої зобов'язання
за Пактом (п. 3).
Зобов’язання за Пактом загалом і за ст. 2 зокрема
є юридично обов’язковими для кожної держави-учасниці в цілому. Дії всіх гілок
влади (виконавчої, законодавчої і судової) та інших органів державної влади
будь-якого рівня (національного, обласного або місцевого) можуть потягти за
собою відповідальність держави-учасниці. Виконавча гілка державної влади, яка
зазвичай представляє державу-учасницю на міжнародному рівні, в тому числі в
Комітеті, не може посилатися на ту обставину, що дію, не сумісну з положеннями
Пакта, було здійснено іншою гілкою влади в якості виправдання для звільнення
держави-учасниці від відповідальності за вказану дію та порушення Пакту, що
мало місце в результаті цього.
Таке розуміння випливає безпосередньо з принципу,
що міститься у ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів,
згідно якого держава-учасниця «не може посилатися на положення свого
внутрішнього права в якості виправдання для невиконання нею договору». Хоча у
п. 2 ст. 2 державам-учасницям дозволяється здійснювати визнані у Пакті права у
відповідності зі своїми конституційними процедурами, цей самий принцип працює і
на те, щоб не дати державам-учасницям можливості посилатися на положення
конституційного права чи інших галузей внутрішнього права для виправдання
недотримання або невиконання зобов’язань за договором (п. 4).
6.
Щодо відсутності Державного Герба України та правові наслідки цього.
З 1978 року і до
17.04.1992 р. стаття 166 Конституції УРСР була викладена і діяла у
наступній редакції:
« Державний герб Української Радянської
Соціалістичної Республіки являє собою
зображення серпа і
молота, розміщених на щиті у променях сонця і в обрамленні колосся, з написом на стрічці: внизу вінка -
"Українська РСР", на правому витку - " Пролетарии всех стран,
соединяйтесь!" і на лівому "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!".
Над щитом між
колоссям - п'ятикутна
зірка ».
14.02.1992р. Верховна
рада України прийняла Закон №2113-ХП від 14.02.1992р. « Про
внесення змін і
доповнень до Конституції (Основного Закону) України , яким внесла зміни
до Конституції УРСР
1978р. та затвердила нову редакцію ст.166 Конституції УРСР 1978р.
наступного змісту:
« Символами України як незалежної
держави є її Державний герб, Державний прапор та Державний гімн. Державний герб
України , Державний прапор України та Державний гімн України затверджуються Верховною Радою
України ».
Закон № 2113-ХІІ від
14.02.1992 р. не передбачав особливого способу або певної дати
набрання ним чинності
і набув чинності у відповідності чинної редакції ст. 97 Конституція України
1978 року.
Згідно чинної у період з 14.02.1992 р. по
17.04.1992р. редакції ст. 97 Конституція України 1978 року єдиним органом законодавчої влади
України є Верховна Рада України.
Закон набуває
чинності після десяти днів з моменту його опублікування, якщо інше не
передбачено самим
законом, але не раніше дня його опублікування.
(Із змінами,
внесеними згідно з Законами N 404-12 від 24.10.90, N 2113-12 від 14.02.92)
Закон №2113-ХІ . від
14.02.1992р. вперше офіційного опубліковано в газеті « Голос України » від
07.04.1992р.
Таким чином,
ст.166 Конституції УРСР 1978р. у новій редакції
згідно із Законом № 2113-ХІІ від
14.02.1992р. набрала чинності 17.04.1992р.
Постанову №2137-Х11 від 19.02.1992р. «Про
Державний герб України» Верховна Рада
України прийняла
19.02.1992р.
Постанову №2137-ХІІ від 19.02.1992р. було
прийнято незаконно оскільки станом на
19.02.1992р. Верховна
Рада України не мала повноважень змінювати державні символи
України з огляду на
те, що чинною редакцією ст.166 Конституції УРСР 1978р. вони були
визначені, а
відповідні зміни не набрали чинності.
З 28.06.1996р. - дати набрання чинності
Конституцією України перелік і визначення опису і порядку використання
державних символів України встановлено приписами ст. 20
Конституції України.
Згідно чинної (починаючи з 28.06.1996р.) редакції статті
20 Конституції України Великий Державний Герб України встановлюється з
урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького
законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу
Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є
Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Опис державних символів України та порядок
їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами
від конституційного складу Верховної Ради України .
Станом на даний час не існує чинного
закону, який відповідно до ст. 20 Конституції України прийнято не менш як двома
третинами від конституційного складу Верховної Ради України та яким встановлено
опис державних символів України та порядок їх використання, в тому числі Державного Герба України.
Варто наголосити, всі зазначені вище Укази Президента України не тільки
не скріплені відповідно до Указу Президента України (від 19.12.1996 року №
1230/96) Великою Державною Печаткою України, а й навіть деякі, взагалі, не
підписані. А ті, які підписані Президентом України, скріплені всупереч
зазначеному Указу, - відповідно до іншого Указу Президента України від 29.11.1999 № 1507/99 «Про офіційні символи глави держави» - гербовою печаткою глави держави, із
зображенням незатвердженого на законодавчому рівні (згідно до вимог статті 20.
Конституції України) малого Державного герба. В свою чергу всі Постанови
Верховної Ради України, також не засвідчені Гербовою печаткою «єдиного органу
законодавчої влади України» (відповідно до Постанови ВРУ від 19 лютого 1992
року № 2137-ХІІ «Про Державний герб України»), які були затверджені Постановою
Верховної Ради України від 11 травня 1992 року № 2323-ХІІ «Про гербові печатки
Верховної Ради України, її органів і структурних підрозділів апарату» і повинні
поміщуватись на печатках органів державної влади.
Наразі, засвідчення Указів Президента України та Постанов Верховної Ради
України печатками державних органів із зображенням великого і малого Державного
герба України, визначених статтею 20. Конституції України (затвердженої Законом
України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України
і введення її в дію») та Постанови ВРУ від 3 вересня 1996 року № 347/96-ВР «Про
державні символи України», - є неможливим, через не затвердження на законодавчому рівні (законом, - двома третинами від
конституційного складу Парламенту) державних символів України.
Згідно ч.9 ст. 264 КАС України Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним
(незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та
нечинним повністю або в окремій його частині.
Все це має значення для встановлення наявності
чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єктів владних повноважень (
відповідачів у справі № 160/1106/19 ).
7. Обгрунтування щодо звільнення скаржників ( позивачів) від
сплати судового збору – ретельно зазначені в нашій апеляційній скарзі . Але
, окремо для Відповідачів 2,3 зауважуємо
:
Відповідно до ст. 5 КАС України щодо права на звернення до
суду та способів судового захисту:
Кожна особа має право в порядку,
встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає,
що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її
права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
встановлення наявності чи відсутності компетенції
(повноважень) суб’єкта владних повноважень (п. 5 ч. 1 ст. 5)
Захист
порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може
здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і
забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина,
інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку
суб’єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5);
До суду
можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано
таке право (ч. 3 ст. 5);
Ніхто
не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному
цим Кодексом порядку (ч. 5 ст. 5).
Нормами ст.
46 КАС України щодо Сторін передбачено, що:
2. Позивачем в адміністративній
справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства,
підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних
повноважень.
Згідно ст.
43 КАС України щодо адміністративної процесуальної правосуб’єктності:
1. Здатність мати процесуальні права та обов’язки
в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність)
визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства,
органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної
Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими
особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
2. Здатність особисто здійснювати свої
адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення
справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить
фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а
також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу
публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть
самостійно брати участь.
Згідно норм п.1
Положення про паспорт громадянина України , затвердженого Постановою Верховної ради України від 26
червня 1992 р. № 2503-XІІ паспорт громадянина України є
документом, що посвідчує
особу власника та
підтверджує громадянство України.
Враховуючи те, що ОСОБО_3 не може підтвердити своє громадянство з причини відсутності
в нього паспорта громадянина України – він не може підтвердити в т.ч. свою
адміністративну процесуальну правосуб’єктність, а тому – не може бути позивачем
у справі та самостійно представляти свої інтереси в суді.
Водночас, чинним законодавством передбачено, що
представником у суді може бути законний представник (ч. 1 ст. 57 КАС України); права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб,
які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність,
а також недієздатних фізичних осіб захищають
у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни,
піклувальники чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 56 КАС України).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, – звертались із позовною заявою
для захисту не своїх прав, а в інтересах «іншої особи», тобто для захисту прав
та інтересів ОСОБА_3, та на підставі
п. 7 ст. 5 Закону України від 08 липня
2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) «від сплати судового збору під час розгляду
справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках,
передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та
інтересів інших осіб» - позивачам надано пільгу щодо сплати судового збору
при зверненні з цією позовною заявою..
Необхідно розуміти, що зазначені норми (п. 7 ч. 1 ст. 5 та п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір») не конкурують між
собою.
Інакше, логічно слідує допустимість
дискримінації громадян України за ознакою родинних зв’язків, тобто: особи,
які є водночас батьками своєї дитини, будучи її законними представниками, мають
право не сплачувати судовий збір лише до досягнення нею 18-річного віку.
Разом із тим, ті самі особи мають право не сплачувати судовий збір, якщо звертаються із заявами до суду щодо
захисту прав та інтересів інших осіб (п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про
судовий збір») – тобто в т.ч. і після досягнення
18-річного віку вказаними «іншими особами».
«Інша особа» – не означає, що це – всі
інші, крім дитини відповідних батьків.
Це означає, що до числа «інших осіб» належать всі, крім самої особи, яка
подає заяву до суду для захисту вказаних осіб.
Водночас, визначення терміну «законні представники» в Законі України
«Про громадянство України» не містить жодної прив’язки до віку особи, законні
інтереси якої представляють її батьки:
«законні представники – батьки,
усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі,
опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів
і піклувальників» (абз. 7 ст. 1).
Крім того, слід нагадати, що у справах
щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень
адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням
принципу рівності перед законом, запобігаючи
всім формам дискримінації (п. 7 ч. 2 ст. 2 КАС України); основними
засадами (принципами) адміністративного судочинства є рівність усіх учасників
судового процесу перед законом і судом (п. 2 ч. 3 ст. 2 КАС України).
До того ж, згідно ст. 154 Сімейного кодексу України батьки мають такі
права по захисту дитини:
1. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх (!) дочки та сина.
2. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади,
органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та
інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники
без спеціальних на те повноважень.
3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і
тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким
захистом.
За змістом ч. 1 ст. 56 КАС України права, свободи та інтереси малолітніх
та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна
процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді
їхні законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи,
визначені законом.
Але з цього слідує скоріше обов’язок батьків захищати права, свободи та інтереси своїх
малолітніх та неповнолітніх дітей, ніж можливість. Тобто питання захисту просто
не обговорюється, з боку батьків це так повинно бути, і все.
Тому у позивачів в інтересах свого сина є всі
підстави вирішити в судовому порядку спірне питання, обставини якого викладені
в позовній заяві у справі № 160/1106/19,
провадження по якій відкрито ще до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Крім того, Паспорт громадянина
України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство
України. (ч. 1 ст. 21 Закону №
5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи
паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу
є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації – у
тому числі й бути самостійним позивачем у суді.
Враховуючи вищезазначене – ОСОБА_3 не може самостійно представляти свої інтереси в суді,
оскільки, згідно норм діючого законодавства - не може без паспорта громадянина
України підтвердити обсяг своєї цивільної дієздатності та адміністративну
процесуальну правосуб’єктність.
На дату подання адміністративного позову по справі № 160/1106/19 – Чечелівським районним відділом в місті Дніпрі Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, через який
здійснює свою діяльність Головне Управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області не оформлюється та не видано паспорт громадянина
України нашому сину, ОСОБА_3 2001 року народження в
інтересах якого було подано адміністративний позов по даній справі, за
наслідками чого Чечелівським РВД МУ ГУНП України в Дніпропетровській області 06 квітня
2019 р. відкрито кримінальне
провадження № 12019040680000762, порушене за фактом за кримінального
правопорушення (за попередньою кваліфікацією ст. 382 ч.1 КК України «умисне
невиконання судового рішення , що набрало законної сили (ті самі дії)»).
Копія Витягу з ЄРДР про реєстрацію 06 квітня 2019 р.
кримінального провадження №
12019040680000762 – вже додавалась
до матеріалів даної справи .
Таким чином, заявникам - скаржникам (позивачам по
справі № 160/1106/19), які
звертаються за судовим захистом прав і свобод не своїх інтересів, а інтересів
свого сина, ОСОБА_3, надано пільгу
законодавством України щодо сплати судового збору. Так, згідно п. 7 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011
року № 3674-VI «Про
судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) «від
сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях
звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися
із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб».
Таким чином, зазначена пільга щодо сплати судового
збору надається скаржникам і при поданні апеляційної скарги на оскаржуване
судове рішення.
8. Підсумовуючи
все вищезазначене , підставами для відхилення апеляційних доводів та залишення Рішення від 03 липня 2019 р. Запорізького окружного адміністративного суду про
відмову у задоволенні позовних вимог у справі № 160/1106/19 (про встановлення наявності чи відсутності компетенції
(повноважень) суб`єктів владних повноважень та встановлення законності та
відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб`єктів владних повноважень)
відповідачами було вказане таке:
Відповідачі вважають доводи апеляційної скарги скаржників
(позивачів) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах сина, ОСОБА_3 у справі № 160/1106/19 «необґрунтованими,
безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню»
Та доводи
нашої апеляційної скарги підтверджуються насамперед нормами Конституції України та Законів
України, що відповідають їй
Враховуючи
все вищезазначене,керуючись нормами діючого законодавства , в основі яких –
конституційні норми прямої дії, та , на підставі вищевикладеного ,
Прошу :
1. Приєднати до матеріалів справи №
160/1106/19 заперечення , аргументи, пояснення, міркування у справі
№ 160/1106/19, надані Відповідачам
1,2,3 на відзив на апеляційну скаргу
позивачів.
2. Розгляд даної
справи № 160/1106/19 здійснювати
виключно за участю позивачів з викликом сторін .
3. Скасувати Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2019
р. по справі № 160/1106/19, яким не
встановлювалась наявність чи відсутність компетенції
(повноважень) суб’єктів владних повноважень та не встановлювалася законність та
відповідність правовим актам вищої юридичної сили суб’єктів владних повноважень
– та ухвалити нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, встановивши:
- наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб’єкта владних
повноважень у установи з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний
суд» (код ЄДРПОУ: 34824364) та, відповідно, законності та відповідності
правовим актам вищої юридичної сили
цього суб’єкта владних повноважень.
- наявність чи
відсутність компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень у установи з
назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34513210) та, відповідно, законності та відповідності правовим актам вищої
юридичної сили цього суб’єкта владних
повноважень.
- наявність чи відсутність компетенції
(повноважень) суб’єкта владних повноважень у установи з назвою «Третій
апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164) та, відповідно, законності та відповідності
правовим актам вищої юридичної сили
цього суб’єкта владних повноважень.
4.
Звернутися до Верховного Суду на підставі частини 4 статті 7 КАС України для
вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності
нормативно-правових актів, якими були утворені відповідні суди, а саме:
- установа з назвою «Дніпропетровський окружний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ:
34824364), створена відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. №
1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних судів, затвердження їх
мережі»;
- установа з
назвою «Дніпропетровський апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210), створена відповідно до Указу
Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та
апеляційних судів, затвердження їх мережі»;
- установа з
назвою «Третій апеляційний
адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164), створена відповідно до Указу
Президента України від 29.12.2017 р. № 455/2017 «Про ліквідацію
апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних
судів в апеляційних округах» -
для вирішення питання щодо законності утворення
даних вищезазначених установ.
Читайте також: Компетенцію судів, суддів і
їхніх рішень, встановить окружний адмінсуд Дніпра
Справу щодо встановлення
легітимності трьох адмінсудів Дніпра, передадуть до іншого суду
Верховний суд зареєстрував
заяву щодо скасування указів президента про утворення судів
Легітимність судів Дніпра
визначатиме Запорізький окружний адміністративний суд
Запорізький окружний адмінсуд інформує про
відкриття провадження в справі щодо встановлення легітимності судів Дніпра -
ухвала
В Запорізькому окружному
адмінсуді відбулося перше засідання щодо встановлення легітимності судів Дніпра
Утворений з порушенням
Конституції суд, не є порушенням прав людини і громадянина – ухвала ЗОАС
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Наша концепція: Сьогодні кожен українець має стати адвокатом для себе, і
слідчим, прокурором та суддею для системи! - ГО «Багнет Нації»
Наше гасло: «І один у полі воїн, якщо поле правове!»
Немає коментарів:
Дописати коментар