Варто наголосити, що реалізація конституційного права на доступ і отримання публічної інформації відбувається в безперервному правовому зв’язку визначених положень Конституції України, в сукупності з відповідними законами України, а саме:
- Законом
України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939), метою якого є забезпечення прозорості та відкритості
суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного
на доступ до публічної інформації, та яким
визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до
інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших
розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний
інтерес. Право на доступ до публічної інформації згідно даного закону
гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати
інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником
інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують
у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків,
передбачених законодавством; здійсненням парламентського,
громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної
інформації; юридичною
відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Доступ до публічної інформації відповідно до цього
Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності
суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого
іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до
цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно
від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших
ознак.
- Законом України від 02 жовтня 1992
року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі – Закон № 2657), яким регулюються відносини щодо створення, збирання,
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.
Згідно даного закону основними принципами інформаційних відносин є:
гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації,
свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода
вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання,
поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в
її особисте та сімейне життя. Крім того, основними напрямами державної
інформаційної політики (згідно цього закону) є: забезпечення доступу кожного до
інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання,
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;
забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних
повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток
електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання
національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки
України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України
до світового інформаційного простору.
Частиною
першою статті 1 Закону № 2939 визначено, що публічна
інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на
будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання
суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним
законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень,
інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
В свою
чергу згідно абзацу 4 частини першої статті 1 Закону № 2657 суб'єкт владних
повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший
суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у
тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 3. Закону № 2939 право на
доступ до публічної інформації гарантується юридичною відповідальністю за
порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Положеннями статті 4. Закону № 2939 визначено,
що доступ до публічної
інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та
відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання,
поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або
оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно від ознак
раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших
ознак.
Згідно з положеннями статті 5. Закону №
2939 доступ до публічної
інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо
документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається
інформація, доступ до якої необмежений.
Адже, відповідно до положень статей 7-9 Закону № 2939 конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої
обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та
яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно
до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до
конфіденційної інформація, зазначена в частині
першій і другій
статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією,
можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а
за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини.
Таємна
інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі,
суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну,
професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового
розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок
доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
Відповідно
до вимог частини другої статті 6 цього Закону
до службової може належати така інформація:
1) що
міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять
внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо
вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням
контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття
рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2)
зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у
сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам,
що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф
"для службового користування". Доступ до таких документів надається
відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік
відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних
повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути
обмеженим у доступі.
В своєму рішенні № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року Конституційний Суд
України дійшов висновку, що «інформацією про особисте та сімейне життя особи є
будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового
характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її
сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення
особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів
місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація
про особу є конфіденційною».
Положеннями статті 7 Закону № 2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава
гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу
до інформації. Ніхто не
може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за
винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт
інформаційних відносин (запитувач інформації) може
вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року
«Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного
Суду України наголосив, що «Відповідно до
статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини
і громадянина є
безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів
та інших нормативно-правових актів,
зміст і
спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та
гарантування Конституцією судового
захисту конституційних прав і свобод,
судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод
від будь-яких посягань шляхом
забезпечення своєчасного та
якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що
згідно зі статтею 22 Конституції закріплені
в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу
юридичну силу, а її норми є нормами
прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст
будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта
з точки зору його відповідності Конституції
і в усіх
необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Судові рішення
мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не
суперечить їй».
В своєму
Рішенні від 22 січня 2020 року № 1-р(І)/2020 Конституційний Суд України
наголосив, що відповідно
до статті 34 Основного Закону України кожному гарантується право на свободу
думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (частина перша); кожен має право вільно
збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або
в інший спосіб - на свій вибір (частина друга); здійснення цих прав може бути
обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності
або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для
охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для
запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для
підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя).
Положення частин першої, другої статті
34 Конституції України кореспондуються з пунктом
1 статті 10 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з якою кожен має право на
свободу вираження поглядів; це право включає свободу дотримуватися своїх
поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів
державної влади і незалежно від кордонів. Пунктом 2 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і
політичні права 1966 року передбачено, що кожна людина має право на вільне
вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і
поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно,
письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами
на свій вибір.
Відповідно до частини третьої статті
34 Конституції України здійснення прав, гарантованих положеннями частин першої, другої цієї
статті, може бути обмежене законом, зокрема, для захисту репутації або прав
інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Передбачена Конституцією
України можливість обмеження права особи збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту
2 статті 29 Загальної декларації
прав людини 1948 року, згідно з якими при здійсненні своїх прав і свобод кожна
людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом
виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших
та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального
добробуту в демократичному суспільстві.
Встановлені частиною третьою статті
34 Основного Закону України обмеження реалізації права на інформацію
кореспондуються з положеннями статті 32 Конституції
України, відповідно до частин першої, другої якої
ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім
випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання,
зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без
її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Зазначені конституційні приписи дістали свій розвиток
у Законі України „Про інформацію“ від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII
зі змінами (далі - Закон № 2657), який регулює відносини щодо створення,
збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту
інформації (преамбула). Відповідно до Закону № 2657 кожен має право на
інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання,
поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх
прав, свобод і законних інтересів; реалізація права на інформацію не повинна
порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та
інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси
юридичних осіб (стаття
5);
право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної
безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою
запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для
захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню
інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і
неупередженості правосуддя (частина
друга статті 6).
Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті
32, частин другої, третьої статті
34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією
України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України
може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання,
використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна
порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та
інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси
юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її
особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення
державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами
конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та
сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише
в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац
шостий пункту 4, абзац
четвертий пункту 5 мотивувальної частини
Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду
України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути
свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну
мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети,
пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або
свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке
дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у
реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права
(абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини
Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України також зазначив, що під
правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід
розуміти передбачену Конституцією
України можливість
втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних
прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права,
потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою
такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких
належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров’я і моральність
населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12
липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
Таким чином, право особи на доступ до інформації,
гарантоване статтею
34 Конституції
України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути
винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних
цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права
на доступ до інформації законодавець зобов’язаний запровадити таке правове
регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з
мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного
змісту такого права.
За положеннями преамбули, статей 1, 4 Закону
№ 2657 суб’єктами інформаційних відносин, тобто відносин щодо створення,
збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту
інформації, є фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян, суб’єкти
владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування,
інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства,
у тому числі на виконання делегованих повноважень); об’єктом інформаційних
відносин є інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути
збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті
20 Закону № 2657 за порядком доступу
інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим
доступом; відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до
інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на
доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень,
інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України „Про
доступ до публічної інформації“ від 13 січня 2011 року №
2939-VI зі
змінами (далі - Закон № 2939), та інформації, що становить суспільний інтерес,
визначено Законом № 2939.
За статтею 1 Закону № 2939 публічна інформація - це
відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях
інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами
владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або
яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації, визначених Законом № 2939; публічна інформація є
відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Розпорядниками інформації для цілей Закону № 2939
визнаються, зокрема, суб’єкти владних повноважень - органи державної влади,
інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної
Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції
відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання (пункт
1 частини першої статті 13). Згідно
з частиною
четвертою статті 13 Закону № 2939 усі
розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі
якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають
керуватися Законом № 2939.
Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 3. Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації
гарантується юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ
до публічної інформації.
Відповідно до положень статті 4. Закону № 2939 доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на
принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень,
вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що
була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності,
незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних
або інших ознак.
Згідно з положеннями статті 5. Закону №
2939 доступ до публічної
інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього Закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо
документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається
інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з положеннями статті 21. Закону «Про доступ до публічної
інформації», інформація на запит надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що
становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Відповідно до положень частини 2, 3 статті 22., даного закону, відповідь
розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із
загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається
неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не
володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером
діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити
цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію
починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Також
Верховний Суд в своїй Постанові від 16 березня 2023 року (справа № 380/15492/21) дійшов висновку, що Закон № 2939 не містить переліку способів ознайомлення
запитувача із запитуваною інформацією, який звернувся у порядку доступу до
публічної інформації. З огляду на частину другу статті 34 Конституції України,
частину другу статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про
інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання
інформації, за винятком випадків, передбачених законом, а отже, спосіб
ознайомлення визначає запитувач інформації. Винятком є випадок, коли
розпорядник надсилає відповідь, яка містить відмову або відстрочку розгляду
запиту. Для таких випадків
законом передбачена обов`язкова письмова форма (частини п`ята, шоста статті 22
Закону № 2939-VI) (пункт 10.1 постанови Пленуму Вищого
адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування законодавства
адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»
(далі - постанова Пленуму ВАСУ № 10).
Публічна інформація у формі відкритих даних - це
публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення
електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її
подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну
інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно
оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх
веб-сайтах (частина перша статті 10-1 Закону № 2939-VI).
Відповідно до пункту 11.2 Постанови Пленуму ВАСУ № 10: «Аналіз частини другої статті 34 Конституції
України та частини другої статті 7 Закону № 2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на
власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи
електронну. У разі якщо переведення в електронну форму
(сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний
тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у
сканованій формі повинна бути задоволена».
Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до
офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про
ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20
травня 2020 року № 631-IX (далі - Конвенція РЄ), Україна взяла
на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій
права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до
публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в
розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).
Приписи статті 5 Конвенції РЄ передбачають опрацювання
запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою
цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким
державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний
орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не
уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати
запит чи заявника до компетентного державного органу.
Пояснювальний звіт до Конвенції Ради Європи про доступ
до офіційних документів від 18 червня 2009 року деталізує вказане у пункті 47,
у пункті 2 якого зазначено, що запит на доступ до офіційного документа має
розглядатися будь-яким державним органом, який має відповідний документ. Це
означає, зокрема, що документ, який було створено в декількох примірниках, що
перебувають у розпорядженні різних органів, може бути запитано в будь-якого
такого органу. Якщо державний орган не має документа або якщо він не
уповноважений розглядати запит, цей орган згідно з пунктом 2 має за можливості
передати запит до компетентного державного органу.
Відповідно до статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в
задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не
зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством,
володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується,
належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини
другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не
оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з
копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію,
передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Визначений статтею 22 Закону № 2939-VI перелік підстав для відмови у задоволенні
запиту на інформацію є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI
розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за
статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє,
зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним
повідомленням про це запитувача. У
такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня
отримання запиту належним розпорядником.
Приписи статті 3 Закону № 2939-VI
встановлюють гарантії права на доступ до публічної інформації, серед яких це
право гарантується зокрема максимальним спрощенням процедури подання запиту та
отримання інформації (пункт 3 вказаної статті).
Згідно з частиною першою статті 5 Конвенції РЄ
державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати
запитуваний офіційний документ.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції РЄ
визначено форми доступу до офіційних документів: «У разі надання доступу до
офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або
копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або
форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим».
Отже, розпорядник повинен не лише допомогти запитувачу
ідентифікувати запитувану інформацію, а й активно співпрацювати з ним, тобто
проявити очевидну готовність надати потрібну допомогу (в аспекті порушеного
питання).
Вказане також підтверджується і правовою позицією,
відповідно до якої Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року в справі
№ 813/3059/16, посилаючись на вказані принципи, які містяться в статті 2 КАС
України, задовольнив позов про надання публічної інформації на запит.
Подібні вимоги щодо дій розпорядника містяться і в
згаданій вище постанові Пленуму ВАСУ № 10, у якій у пункті 3.4 зазначено, що
розпорядник інформації повинен розглянути запит з урахуванням принципів
добросовісності і розсудливості.
Тобто йдеться про те, що розпорядник інформації
повинен сумлінно, відповідально поставитись до виконання своїх обов`язків
(принцип добросовісності), керуючись законами логіки, здоровим глуздом та
загальними нормами моралі (принцип розсудливості).
Отже, розпорядник інформації повинен керуватися
принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний
підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу,
наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої
статтею 10-1 Закону № 2939-VI.
Беручи
до уваги також Декларацію Комітету Міністрів Ради Європи щодо свободи
висловлювань та інформації, прийняту 29 квітня 1982 року, а також рекомендації
Комітету Міністрів державам-членам №R(81)19 про доступ до інформації, що знаходиться в
розпорядженні державних органів, №R(91)10 про передачу третім особам персональних даних, що
знаходяться в розпорядженні державних органів, №R(97)18 про захист персональних даних, що збираються і
обробляються в статистичних цілях, № R(2000)13 про європейську політику щодо доступу до архівів
та Rec(2002)2
про доступ до офіційних документів, наголошуємо про неприпустимість порушення
законодавства стосовно права, на отримання публічної інформації.
Крім
того слід зауважити, що здійснення права доступу до офіційних документів
відповідно до ратифікованої 20.05.2020 року Конвенції Ради Європи про доступ до
офіційних документів надає суспільству джерело інформації, допомагає
громадськості формувати думку про стан суспільства та про державні органи,
сприяє єдності, результативності, ефективності та підзвітності державних
органів, допомагаючи, тим самим, підтвердженню їх легітимності.
Саме
тому всі офіційні документи є в принципі відкритими
і відтак у доступі до них може бути відмовлено лише у зв’язку із захистом інших
прав і законних інтересів.
Читайте
також: Газету «Багнет Нації»
зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ
«Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети
Збираємо кошти на перший тираж
газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний»
випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації»,
як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків
газети "Багнет Нації" - оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет
Нації»
«Картахенський протокол про
біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет
Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською –
восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ
НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням
суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… -
тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022
Благодійному друкованому виданню
(газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ –
сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! -
вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Людина є скарбом Природи… -
дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)
Волевиявлення: Жити по совісті… -
двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)
Авторське Волевиявлення Олександра
– двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»
Унікальні конституційні хроніки
(початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»
Діти – майбутнє правової держави –
двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»
Забороняємо медичні експерименти
над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Перша редакція чинної Конституції
України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»
Конвенція про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети
«Багнет Нації»
«Суд знає закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ (коротко про актуальне) – тридцять третій
випуск газети «Багнет Нації»
ТВОЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ – тридцять п’ятий випуск газети
«Багнет Нації»
ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ НАЦІЇ»:
газета
Багнет Нації - Google Drive
Авторський проект Сергія
Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість
Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції -
УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична
КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по факту? - випуск 4
(замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ -
якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ –
ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили
НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО –
ПРИВАТНЕ!)
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація
від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар