Як судді ДААС собі 109-ту кримінального «намалювали»

   В сьогоднішньому судовому засіданні, щодо встановлення правосуб’єктності адміністративних судів Дніпра, судді Другого апеляційного адміністративного суду проігнорував повторну заяву про відвід, видалились до нарадчої кімнати, аби повернутись із завідомо незаконним рішенням.

Спроба першого відводу в матеріалі: 18.11.2019: відвід колегії суддів ДААС, від встановлення легітимності адмінсудів Дніпра

   Пропонуємо для перегляду відео з місця події, а також публікуємо зміст відводу колегії суддів від 03.12.2019 року.
   Далі буде...

Другий апеляційний адміністративний суд

                                                           майдан  Театральний, 1, м. Харків , 61057

                         головуючий суддя – Жигилій С.П.

                              Скаржники -  Законні представники:

                                                                                                                Справа № 160/1106/19

 

ЗАЯВА

про відвід колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Жигилія С. П., суддів: Чалого І. С. та Перцової Т. С.

   В провадженні колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду у складі Жигилія С. П., Чалого І. С. і Перцової Т. С., знаходиться апеляційна скарга за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах сина ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах сина ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року по справі № 160/1106/19 за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах сина ОСОБА_2,  ОСОБА_3, яка діє в інтересах сина ОСОБА_2 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,  Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єктів владних повноважень та встановлення законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб`єктів владних повноважень.

   Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, який діє в інтересах сина ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах сина ОСОБА_2 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,  Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єктів владних повноважень та встановлення законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб`єктів владних повноважень.

   На зазначене рішення суду ОСОБА_1, який діє в інтересах сина ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах сина ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу.

   Розпорядженням в. о. голови Третього апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 року, відповідно до положень п.6 ч.1, ч.7 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України, передано адміністративну справу № 160/1106/19 до Другого апеляційного адміністративного суду.

   Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі № 160/1106/19 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жигилій С.П., судді: Чалий І.С., Перцова Т.С.

   В ухвалі даної колегії від 10 жовтня 2019 року зазначено, що перешкоди для прийняття до провадження адміністративної справи відсутні.

   Ухвалою від 30 жовтня 2019 року судове засідання було призначено до апеляційного розгляду на 12.11.2019 року о 11:15 у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у залі судових засідань № 1.

   Під час судового засідання 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 було заявлено про відвід колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Жигилія С.П., суддів: Чалого І.С., Перцової Т.С. Зазначена заява про відвід була підтримана ОСОБА_3, а також представниками за довіреністю ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5.

   Останнім строком подання обґрунтованої письмової заяви про відвід зазначеного складу колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду, встановлено 18 листопада 2019 року.

   18 листопада 2019 року в судовому засіданні, яке відбувалось в форматі відеоконференції, розглянута заява про відвід колегії суддів, яка вмотивована і обґрунтована тим, що судді Другого апеляційного адміністративного суду Жигилій С.П., Чалий І.С. та Перцова Т.С., по факту, переведені на відповідні посади суддів не указом Президента України (як судді всіх інших установ), а за рішенням Вищої ради правосуддя (від 12.02.2019) з Харківського апеляційного адміністративного суду (код ЄДРПОУ: 34331173), який з 03.01.2019 року перебуває в стані припинення як юридична особа приватного права, як суб`єкт господарювання, - до іншої установи утвореної і зареєстрованої як суб`єкт підприємницької діяльності з назвою «Другий апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42256976). Даний факт викликав у заявників недовіру, сумніви в компетенції і компетентності та сумнів у неупередженості і об`єктивності зазначеної колегії суддів.

   Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відвід колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Жигилія С.П., суддів Чалого І.С. та Перцової Т.С.

   Автоматизованою системою розподілу судових справ між суддями, головуючим суддею для вирішення питання про відвід вказаної вище колегії суддів, визначено суддю Калиновського В. А.

   Своєю ухвалою від 19.11.2019 року суддя Калиновський В. А. у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (далі – заявники) про відвід колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Жигилія С.П., суддів Чалого І.С. та Перцової Т.С. по справі № 160/1106/19 відмовив, обґрунтувавши своє рішення наступним чином:

   «Слід зазначити, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.

   Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

   У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" зазначено, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими".

   Між тим, наведені позивачами у заяві про відвід колегії суддів обставини не можуть слугувати підставами для відведення суддів як такі, що викликають сумнів у їх неупередженості, оскільки заява позивачів містить лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, що не може бути підставою для відводу.

   Будь-яких доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість складу суду в результаті розгляду даної справи або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості при розгляді даної справи, з матеріалів справи та доводів заяви про відвід не вбачається.

   Таким чином, оскільки обставини, наведені на обґрунтування клопотання про відвід  колегії суддів у складі: головуючий суддя Жигилій С.П., судді Чалий І.С. та Перцова Т.С.  не знайшли свого підтвердження, підстави для його задоволення відсутні».

   Торкаючись суті висновків ухвали судді Калиновського В. А. слід констатувати, що заявники, намагаючись реалізувати своє конституційне право, закріплене міжнародними договорами, на розгляд поданої апеляційної скарги належним складом суду, встановленого законом (для отримання рішення, яке в підсумку матиме безапеляційну законну силу), аргументуючи свою заяву про відвід зазначеної в заяві колегії суддів задокументованим фактом про переведення їх на посади новоутвореної установи, - юридичної особи приватного права суб’єкта господарювання з назвою «Другий апеляційний адміністративний суд», за рішенням такої ж приватної юридичної особи з назвою «Вища рада правосуддя» (код ЄДРПОУ: 00013698), а не указом Президента України з дотриманням певної процедури, надаючи разом із заявою письмові підтвердження вчинення незаконних дій, під час переведення, наражаються на необґрунтовані доводи судді Калиновського В. А., який робить висновок, що заява про відвід «містить лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами».

   Крім того, проявляючи свою неприховану упередженість, необізнаність і необ’єктивність, суддя Калиновський В. А. (який переведений на свою посаду таким самим рішенням ВРП), при розгляді заяви про відвід колегії суддів, свідомо не бере до уваги факт невиконання положень Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і Указу Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України».

   Так, відповідно до положень частини першої і третьої статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України. Суд як державний орган має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

   Статтею 20. Конституції України встановлено, що Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

   Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

   Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.  

   Указом Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» (архівна копія додавалась до заяви про відвід) визначено, що з метою підвищення авторитету всіх інститутів державної влади, належного оформлення офіційних документів особливої державної ваги п о с т а н о в л е н о:

1.                Заснувати Велику Державну Печатку України як символ державного суверенітету України.

2.                Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи:

     Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України, міжнародних договорів України;

     Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень Верховної
Ради України щодо міжнародних договорів України;

     Голови Конституційного Суду України на оригіналах рішень Конституційного Суду України  щодо відповідності законів та інших
актів законодавства України Конституції (254к/96-ВР), іншим законам України, міжнародним договорам України;

     осіб, уповноважених у встановленому порядку на підписання від
імені України міжнародних договорів України, що набирають чинності
з моменту їх підписання.

   Як наголошувалось у попередній заяві про відвід колегії суддів: кожен судовий розгляд будь-якого судового провадження закінчується ухваленням судового рішення іменем України.

   В свою чергу рішення  суду,  як  найважливіший  акт правосуддя, покликане забезпечити захист     гарантованих Конституцією України прав  і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.  У зв'язку з цим  суди  повинні  неухильно  додержувати  вимог про законність і обґрунтованість рішення  у   цивільній   справі  (ч. 2 Постанови пленуму ВСУ від   18.12.2009  N 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

   Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

   Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом  (ч. 4 Постанови пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення»).

   Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

   Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи  (ч.4 Постанови пленуму ВАСУ від 20.05.2013 р.  № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі»).

   ВАЖЛИВО:   Таким чином, вимоги закону стосовно мотивування судового рішення є процесуальними, а їх реалізація суттєво впливає на дотримання права особи на справедливий суд.

   У відповідності до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

   Отже, в процесуальному законодавстві передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

   В свою чергу, відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

   За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"   зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

   У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»   (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

   Також, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

   Отже, ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»   (Hirvisaari v. Finland),  № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

   Аналогічної  позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14)   та від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16).

   Важливими для розуміння суті ст.6 Конвенції є вказівка ЄСПЛ про те, що хоча ця стаття гарантує право на справедливий розгляд, вона не встановлює жодних правил стосовно допустимості доказів чи того, яким чином вони повинні бути оцінені, що насамперед повинно регулюватися національним законодавством і національними судами.

   Відповідно до прецедентного права Суду рішення судів і трибуналів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов’язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (див. рішення у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», № 30544/96, від 09.12.1994р.).

ВИСНОВОК:

-                     саме лише посилання судом на норму права не може вважатися належною мотивацією рішення або висновку;

-                     завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті;

-                     вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією;

-                     ігнорування судом доречних аргументів сторони є грубим порушенням статті 6 Конвенції та сталої судової практики як Верховного суду України так і ЄСПЛ.

   З урахуванням зазначеного вище та системного аналізу контексту ухвали судді Калиновського В. А., вбачається відсутність у нього відповідної фахової компетентності. Адже, перефразовуючи зміст зазначеної ухвали можна дійти висновку, що наведені позивачами у заяві про відвід колегії суддів обставини щодо фактажу невиконання Конституції і законів України, Указу Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України», а також ратифікованих Верховною Радою України Міжнародних договорів -  не можуть слугувати підставами для відведення суддів як такі, що викликають сумнів у їх неупередженості, оскільки заява позивачів містить лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, що не може бути підставою для відводу.

   Закінчуючи аналіз необґрунтованої ухвали від 19.11.2019 року судді Другого апеляційного адміністративного суду Калиновського В. А. слід констатувати, що дії зазначеної особи підпадають під кваліфікацію статті 367 Кримінального кодексу України (Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, - карається штрафом від двохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років), а прийнята суддею ухвала, як доказ вчинення кримінального злочину, - підпадає під дію частини першої статті 375 Кримінального кодексу України (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років).

   Повертаючись до обґрунтування відводу даної заяви, слід зазначити наступне:

   Положеннями частини першої і другої статті 125. Основного закону встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

   Із зазначеною нормою Конституції, співзвучна також і частина перша статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

   Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

   Під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом.

   ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

   а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

   б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

   в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини,          Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   Варто зауважити, що представником за довіреністю ОСОБА_3 ОСОБА_4 12 і 13 листопада 2019 року були направлені запити на отримання публічної інформації до Другого апеляційного адміністративного суду, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Офісу Президента України та Верховної Ради України, стосовно підтвердження наявності або відсутності правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності), як органу державної влади, у установи з назвою «Другий апеляційний адміністративний суд», а також у колегії суддів у складі: судді-доповідача Жигилія С.П., суддів Чалого І.С. та Перцової Т.С.  

   З огляду на зміст відповіді № 18/10-879 від 25.11.2019 на запит № 745/19 від 12.11.2019 до/від Верховної Ради України (копії додаються) встановлено, що «згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Верховної Ради України в розділі «Законодавство», закон України про утворення органу державної влади «Другий апеляційний адміністративний суд», парламентом не приймався».

   Крім того, відповідно до змісту відповіді № 18/10-521 від 02.10.2019 на попередній запит № 735/19 від 23.09.2019 до/від Верховної Ради України на ім’я С. В. Філіпенка встановлено, що «Секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування повідомив щодо згаданих у запиті законах України, якими встановлені опис та порядок використання державних символів України, зокрема Державний Прапор України та Державний Герб України, що у законодавстві України дані акти відсутні».

   Таким чином з наведеного вище витікає, що установа з назвою «Другий апеляційний адміністративний суд» не являється органом судової гілки влади, адже не утворена згідно до положень статті 125. Конституції України, відповідним законом «про утворення», затвердженим Верховною Радою України після внесення законопроекту Президентом України, по факту консультацій, перед внесенням, з Вищою радою правосуддя.

   Крім того, установа з назвою «Другий апеляційний адміністративний суд» не може здійснювати судочинство в умовах відсутності символів судової влади України, якими відповідно до закону є Державний Герб України і Державний Прапор України. Крім іншого, також, зазначена установа («суд») не може мати печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

   Кодексом адміністративного судочинства не передбачені умови відводу судді (суддів) за умови вказаних вище причин (відсутності правосуб’єктності). Отже, керуючись своїм конституційним правом на розгляд по суті апеляційної скарги належним, повноважним складом суду (суду який утворено законом), враховуючи зазначені вище доводи, які обґрунтовані нормами чинного законодавства і підкріплені неспростовними доказами що додаються у вигляді копій документів, керуючись положеннями пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, відповідно до яких підставами для відводу судді (суддів) є наявність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді (суддів), - висловлюємо недовіру і заявляємо про відвід колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача – Жигилія С. П., суддів – Чалого І. С. і Перцової Т. С., та вимагаємо передати адміністративну справу № 160/1106/19 за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах сина ОСОБА_2,  ОСОБА_3, яка діє в інтересах сина ОСОБА_2, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єктів владних повноважень та встановлення законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили суб`єктів владних повноважень, на розгляд до суду, який утворено відповідно до вимог Конституції і законів України.

   УВАГА! Залишаємо за собою право звернутись до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинений кримінальний злочин за попередньою кваліфікацією частини першої статті 109 Кримінального кодексу України (Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої).

Додаток:

-  Копії відповіді № 18/10-879 від 25.11.2019 та запиту № 745/19 від 12.11.2019 до/від Верховної Ради України де зазначено, що «згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Верховної Ради України в розділі «Законодавство», закон України про утворення органу державної влади «Другий апеляційний адміністративний суд», парламентом не приймався» - на 7 (сімох) арк., стр. 01-07;

-      Копії відповіді № 18/10-521 від 02.10.2019 та запиту № 735/19 від 23.09.2019 до/від Верховної Ради України де зазначено, що «Секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування повідомив щодо згаданих у запиті законах України, якими встановлені опис та порядок використання державних символів України, зокрема Державний Прапор України та Державний Герб України, що у законодавстві України дані акти відсутні» - на 3 (трьох) арк., стр. 08-10.

   02 грудня 2019 року

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Наша концепція: Сьогодні кожен українець має стати адвокатом для себе, і слідчим, прокурором та суддею для системи! - ГО «Багнет Нації»

Наше гасло: «І один у полі воїн, коли поле правове!»

Читайте також: Компетенцію судів, суддів і їхніх рішень, встановить окружний адмінсуд Дніпра

Справу щодо встановлення легітимності трьох адмінсудів Дніпра, передадуть до іншого суду

Верховний суд зареєстрував заяву щодо скасування указів президента про утворення судів

Легітимність судів Дніпра визначатиме Запорізький окружний адміністративний суд

Запорізький окружний адмінсуд інформує про відкриття провадження в справі щодо встановлення легітимності судів Дніпра - ухвала

В Запорізькому окружному адмінсуді відбулося перше засідання щодо встановлення легітимності судів Дніпра

Утворений з порушенням Конституції суд, не є порушенням прав людини і громадянина – ухвала ЗОАС

Утворені всупереч Конституції України: продовжуємо встановлювати правосуб’єктність адмінсудів Дніпра

18.11.2019: відвід колегії суддів ДААС від встановлення легітимності адмінсудів Дніпра