БАГНЕТ НАЦІЇ: СКІЛЬКИ Ж ВОНИ ІЩЕ ОДНООСІБНО В НАРАДЧИХ КІМНАТАХ ІМІТУВАТИМУТЬ ПРАВОСУДДЯ «ІМЕНЕМ УКРАЇНИ»

Передмова. Що треба знати про конституційне правосуддя: «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних» – ч.4 ст.124 Конституції України (документ 254к/96-ВР без змін і доповнень)

13 січня 2021 року Придніпровський районний суд міста Черкаси

№ 1 Суддя Скляренко В.М.

18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316

====================================

Відповідач Олександр Володимирович Кісельов

Справа № 711/6727/21

Провадження № 2/711/2903/21

З А Я В А

про відвід суду

Положеннями розділу 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97 встановлено, що Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України з прийняттям Конституції України від 28 червня 1996 року набуло принципово нового вирішення: з відання Верховної Ради України повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України було передано до повноважень Конституційного Суду України (пункт 2 статті 150 Конституції України), який згідно зі статтею 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Положеннями розділу 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97 встановлено: «Конституція України від 28 червня 1996 року була прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (там же).

Отже, прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття.

Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись тільки всеукраїнським референдумом» та обов’язково затверджуватись відповідною Постановою ЦВК, але такі докази у Верховної Ради України відсутні ще до цього часу в офіційних публікаціях Відомостей Верховної Ради України.

---

19 листопада 2021 року суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М., розглянувши матеріали позовної заяви Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Олександра Валентиновича Кісельова, про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: «Позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Олександра Валентиновича Кісельова про стягнення заборгованості за кредитним договором. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження враховано вимоги ч.3 ст. 274 ЦПК України, а тому суддя вважає, що вказана справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

Позовна заява подана з додержанням вимог статей 175-177 ЦПК України, віднесена до предметної, суб'єктної, інстанційної та територіальної юрисдикції Придніпровського районного суду м. Черкаси. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 5 ст. 128, ст.ст. 178,187 Цивільного процесуального кодексу України, суддя ухвалив:

- відкрити провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 30150) до Олександра Валентиновича Кісельова (###1957 року народження, РНОКПП ###, останнє відоме зареєстроване місце проживання: бул. Черкаси, ###) про стягнення заборгованості за кредитним договором та розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін».

Відповідач Олександр Валентинович Кісельов, керуючись вищенаведеним, за жодних обставин НЕ МОЖЕ офіційно погодитись з вищевказаною одноосібною «Ухвалою» від 19 листопада 2021 року службової особи ДСАУ Скляренко В.М., яка у вищевказаній справі Придніпровського районного суду міста Черкаси незаконно виступає на нікчемній посаді «просто судді» – незаконно діючі, з грубим порушенням положень розділу 3 ст.22 , розділу 2 ст.127, положень першого речення розділу 1 ст.128 Конституції України в першій редакції від 28 червня 1996 року, положень розділів 1 та 7 преамбули Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, а саме конституційні положення якої разом з резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, є офіційною конституційною ОСНОВОЮ всієї Конституції України в першій редакції від 28 червня 1996 року, та конституційною ОСНОВОЮ всієї конституційної виконавчої, законодавчої та судової влади та конституційного місцевого самоврядування Українського народу Самостійної української держави України та його конституційних Громадян України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановлених положеннями розділів 1 та 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року – «керуючись АКТом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням».

Отже, ОДНООСІБНИЙ незаконний та неконституційний правовий стан службової особи ДСАУ Скляренко В.М., саме на нікчемній посаді «просто судді» у вищевказаній справі «Придніпровського районного суду міста Черкаси» всім вищенаведеним незаконно створює саме незаконний склад суду в вищевказаній справі, який незаперечно та повністю підтверджується наступним:

1) офіційними записами у його трудовій книжці;

2) офіційними даними його податкової декларації;

3) нікчемним «посвідченням особи» належним службовій особі ДСАУ Скляренко В.М., з найменуванням «УКРАЇНА» - «Паспорт», виданий офіційно нествореним РВ «УМВС УКРАЇНИ», неконституційного та нікчемного «Громадянства УКРАЇНИ всіх національностей віртуального «народу УКРАЇНИ», яке було незаконно поширено в період 1 липня 1992 року та 28 червня 1996 року у межах державної території Самостійної української держави України», з метою будь за що прийняти кравчуковську Конституцію України від 1 липня 1992 року, тільки в інтересах віртуального (неіснуючий в природі), неконституційного «народу УКРАЇНИ», в період з 1 липня 1992 року, для того, щоб останнім незаконно, штучно підмінити Український народ Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника Українського народу Української РС Республіки станом на 1 грудня 1991 року.

У підтвердження вищенаведених обставин дивись Відомості Верховної Ради України, а саме текст кравчуковської Конституції України від 1 липня 1992 року, яка стала незаконною основою:

- для нікчемних положень ст.4 «Власність на надра» Кодексу України «Про Надра» від 27 квітня 1994 року ВР№ 133/94 станом ще на 1 серпня 1998 року, якими на той час було встановлено наступне: «Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів» (???!!!);

- для нікчемних положень ст.17 «Присяга державних службовців» ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII, було встановлено наступне: «Громадяни УКРАЇНИ, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримуватись Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки.

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці»;

4) Відсутність у Відомостях Верховної Ради України офіційних доказів прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року, на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, у виконання окремих положень Конституційного договору від 8 червня 1995 року між Президентом України та Головою Верховної Ради України, відсутністю офіційних доказів у Відомостях Верховної Ради України станом на 23 липня 1996 року, введення Конституції України в дію відповідною Постановою ЦВК, саме за результатами її прийняття Всеукраїнським референдумом Українського народу Самостійної української держави України;

5) Офіційною відмовою датою 28 червня 1996 року у Відомостях Верховної Ради України безпосередньо діючого Президента України та Голови Верховної Ради України 2-го скликання, приймати Конституцію України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, та ввести її в дію саме ОКРЕМИМ Законом, шляхом припинення 28 червня 1996 року офіційної дії Конституційного договору від 8 червня 1995 року між Президентом України та Головою Верховної Ради України;

6) Відсутністю у Відомостях Верховної Ради України періоду 11 липня 1997 року та 14 грудня 2021 року офіційних доказів ЦВК про прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року, на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, у виконання офіційних висновків Конституційного Суду України у положеннях розділу 4 мотивувальної частини Рішення 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі № 1/1909-97;

7) Відсутністю у Відомостях Верховної Ради України періоду 11 липня 1997 року та 14 грудня 2021 року офіційних доказів ЦВК з прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року, а саме затвердження положень ст.1 Всеукраїнським референдумом Українського народу Самостійної української держави України, та підтвердження останнім, саме припинення Конституції Української РС Республіки від 20 квітня 1978 року та її встановлених положень ст.150, ст.152: «Всі суди Української РСР утворюються на засадах тільки виборності суддів і народних засідателів».

Наведеними обставинами незаперечно підтверджується офіційне існування ще до цього часу, повної та абсолютної правової переважності саме традиційних конституційних прав та конституційних повноважень Українського народу Української РСР та його офіційного правонаступника – Українського народу Самостійної української держави України (станом на 1 грудня 1991 року, згідно офіційних даних Держкомстату УРСР, офіційно складав 93 відсотка всього населення УРСР);

- підтверджується результатами ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ Українського народу Української РСР на Республіканському референдумі 17 березня 1991 року та результатами ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року з підтримання резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в частині створення Самостійної української держави України, саме як суверенної держави Українського народу Української РС Республіки, з повним національним державним суверенітетом та з повним національним (українським) управлінням.

Вищенаведеним доводиться умисне, свідоме невиконання датою 19 листопада 2021 року службовою особою «ДСАУ» Скляренко В.М. на посаді «судді» у вищевказаній справі Придніпровського районного суду міста Черкаси, офіційних висновків Конституційного Суду України у Рішенні № 3-зп від 11 липня 1997 року та свідоме порушення положень розділу 3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року, в частині недопущення штучного звуження ще попередніх конституційних та вже традиційних конституційних процесуальних прав та традиційних конституційних процесуальних повноважень Українського народу Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника Українського народу Української РС Республіки, та його офіційних суб'єктів, саме під час здійснення суверенного конституційного СУДОЧИНСТВА, безпосередньо встановленого резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, у вищевказаній справі Придніпровського районного суду міста Черкаси, яка у нашому випадку, є офіційною первинною конституційною основою самих положень розділів 3 та 4 ст.124, розділу 1 ст.128 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

У підтвердження вищенаведених обставин дивись: положення розділу 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року – «керуючись АКТом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням».

Крім того, під час виготовлення Ухвали від 19 листопада 2021 року, службовою особою «ДСАУ» Скляренко В.М. на посаді «судді» у вищевказаній справі Придніпровського районного суду міста Черкаси, вже повністю викривається незаконне та свідоме ухилення від обов'язкового та першочергового процесуального забезпечення відповідачу Олександру Валентиновичу Кісельову, з правами етнічного представника Українського народу Самостійної української держави України, ще попередніх офіційно належних йому конституційних, вже традиційних конституційних процесуальних прав та традиційних конституційних процесуальних повноважень Українського народу Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника Українського народу Української РС Республіки, безпосередньо встановлених положеннями ст.150, ст.152 Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року:

1) Всі суди Української РСР утворюються на засадах тільки виборності суддів і народних засідателів;

2) «розгляд цивільних та кримінальних справ у всіх судах здійснюється тільки колегіально; в суді першої інстанції, – тільки з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійснені правосуддя користуються всіма правами судді»;

- конституційними положеннями встановлених першим реченням розділу 1 ст.128 у відповідності з положеннями розділу 3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року, конституційна обов’язковість персонально покладається на професійних суддів для організації здійснення конституційно встановленого судового розгляду цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ в межах конституційного ПРАВОСУДДЯ Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановленого положеннями розділу 4 ст.124 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року та невід'ємного конституційного, вже традиційного народного правосуддя ще Українського народу УРСР (якому виключно належить здійснення суверенної національної – української державної влади) з розгляду всіх вищевказаних справ в межах встановлених положеннями ст.150 та ст.152 Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року.

Необхідність звернення уваги на всі вищенаведені факти юридичного значення продиктована відсутністю існування доказів у Верховної Ради України 2-го скликання, станом у ніч 27 на 28 червня 1996 року офіційного представницького МАНДАТУ саме Українського народу Самостійної української держави України на прийняття та на введення в дію нової Конституції України, тим більше у відсутність доказів попереднього публічного обговорення тексту нової Конституції України без жодних офіційних доказів затвердження тексту самим Українським народом Самостійної української держави України.

Також, Верховна Рада України 2-го скликання не мала жодних офіційних конституційних прав та конституційних повноважень в період з 27 на 28 червня 1996 року, а саме представницького МАНДАТУ наданого Українським народом Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника Українського народу Української РСР, на припинення Конституції Української РС Республіки (Основний закон) від 20 квітня 1978 року.

В дійсності Верховна Рада Української РСР 12-го скликання, після прийняття офіційного Рішення № 17 в пленарному засіданні 24 серпня 1991 року о 18-00 годині, про створення Самостійної української держави України, автоматично втратила конституційні права та конституційні повноваження на прийняття будь-яких яких постанов, законів та виступати від імені (представницький мандат) Українського народу Української РС Республіки, а тим більше виступати від імені виртуального «народу України», який не мав та не має жодного відношення до національної (української) території Українського народу – України. Тому Українська РС Республіка та Верховна Рада Української РСР 12-го скликання після 18-00 години, 24 серпня 1991 року, вже не мала жодного офіційного правового відношення до Верховної Ради України 2-го скликання і до самої «УКРАЇНИ, як суверенної та одночасно незалежної держави», яку незаконно вписали в положеннях ст.1 Конституції України від 28 червня 1991 року, всупереч ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ Українського народу Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника після 1 грудня 1991 року Українського народу Української РСР, всупереч положень розділу 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року та всупереч самій резолютивній частині АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.

Підтвердженням, що офіційною основою резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України є саме Самостійна українська держава України, яка безпосередньо створена офіційним Рішенням №17 Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання, пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 годині, яке було офіційно, публічно презентоване за результатами офіційного голосування безпосередньо Головою Верховної Ради Української РСР 12-го скликання Кравчуком Л.М. про, що свідчить офіційний відеозапис https://youtu.be/xm2mYyua9fA про створення Самостійної української держави України, а не самої «УКРАЇНИ» як «суверенної і одночасно незалежної …держави» всупереч Регламенту ВР УРСР, існуючих законів УРСР та міжнародному праву.

Тож беззаперечна відсутність доказів офіційного припинення Конституції Української РС Республіки від 20 квітня 1978 року, яка також не мала жодного офіційного правового відношення до колаборантської «УКРАЇНИ» Кравчука, як «демократичної, соціальної правової держави», а тим більше до самої «УКРАЇНИ», як «суверенної та одночасно незалежної …держави», яку незаконно вписали в положеннях ст.1 Конституції України від 28 червня 1991 року, всупереч ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ Українського народу Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника після 1 грудня 1991 року Українського народу Української РСР, всупереч положень розділу 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року та всупереч самій резолютивній частині АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.

Тому припинення Конституції Української РС Республіки від 20 квітня 1978 року, неможливо здійснити після 1 грудня 1991 року без безпосередньої участі

Українського народу Самостійної української держави України та його офіційного ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ на його Всеукраїнському референдумі, так як Українська РСР у складі СРСР, 1 грудня 1991 року по офіційним результатам референдуму стала вже Самостійною українською державою України – суверенною державою тільки Українського народу, з повним національним (українським) суверенітетом та з повним національним управлінням (влада належить виключно українцям), саме в результаті офіційної ВОЛІ Українського народу Української РСР спочатку на республіканському референдумі Українського народу Української РСР 17 березня 1991 року, та в наступному вже на Всеукраїнському референдумі Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року.

У підтвердження вищенаведених обставин ДИВИСЬ у Відомостях Верховної Ради України наступне:

1) офіційні результати республіканського референдуму Українського народу Української РСР 17 березня 1991 року;

2) офіційні результати Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року, з питання підтримання резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року про створення Самостійної української держави України, як суверенної держави Українського народу Української РСР з повним національним суверенітетом та з повним національним управлінням.

Де 19 листопада 2021 року, вищевказана конституційна обов'язковість саме таких вищенаведених традиційних конституційних прав та конституційних повноважень Українського народу ще Української РСР, саме у судовому розгляді вищевказаних справ, також ще раз незаперечно та повністю офіційно підтверджується наступним:

1) офіційними висновками Конституційного Суду України у положеннях розділу 4.4 мотивувальної частини та резолютивної частини його Рішенні від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 у Справі N 1-5/2005, якими встановлено:

«Конституція України (254к/96-ВР) забороняє узурпацію належного виключно Українському народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами. Узурпація означає, зокрема, привласнення переліченими суб'єктами права, яке передусім належить народові, вносити зміни до Конституції України (254к/96-ВР) у спосіб який порушує порядок визначений розділом ХІІІ чинного Основного Закону України, в тому числі усунення Українського народу від реалізації його права визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Тому будь які дії держави , її органів або посадових осіб, що призводить до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні яке належить народові , є неконституційним та незаконним»;

2) відсутністю офіційних доказів прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановленої самою резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України та положеннями розділу 7 самої преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року, в частині – «керуючись АКТом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням»;

3) відсутністю офіційних доказів офіційного введення в дію Конституції України від 28 червня 1996 року безпосередньо офіційною Постановою ЦВК, за офіційними результатами офіційного прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України.

Обов’язковість вищенаведеного ще раз офіційно підтверджується наступним:

- офіційними результатами самої ВОЛІ Українського народу Української РСР на його республіканському референдумі 17 березня 1991 року, з питання переукладення Союзного Договору СРСР вже тільки як Договору Союзу Суверенних держав – тільки національних держав з повним національним суверенітетом та з повним національним управлінням;

- офіційним Рішенням № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року прийнятим о 18-00 годині Верховною Радою Української РСР 12-го конституційного скликання про створення Самостійної української держави України, як суверенної держави Українського народу Української РСР, з повним національним суверенітетом та повним національним управлінням;

- офіційними результатами самої ВОЛІ Українського народу Української РСР на його Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року з підтримання резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, про створення Самостійної української держави України;

- положеннями розділу 1 та 7 самої преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року, які відносяться до виключних конституційних прав Українського народу Самостійної української держави України, та офіційною основою яких є ВОЛЯ Українського народу Української РСР на його Республіканському референдумі 17 березня 1991 року;

- положеннями розділу 3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року якими встановлено: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу вже існуючих прав і свобод». Якими вже безпосередньо та повністю офіційно підтверджується сама нікчемність та неконституційність положень ст.1 Конституції України від 28 червня 1996 року, та сам державний заколот «Народних депутатів України» 2-го скликання у ніч з 27 на 28 червня 1996 року, прийняти Конституцію України від 28 червня 1996 року, тільки для та під себе та тільки від ІМЕНІ власної «УКРАЇНИ», як «суверенної та одночасно незалежної …держави»;

- положеннями третього речення розділу 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі № 1/1909-97, якими встановлено: «пункт 1 статті 85 Конституції України, не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно із якою, законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні після його прийняття у Верховній Раді України, має затверджуватись тільки всеукраїнським референдумом»; та вводитись в дію тільки відповідною Постановою ЦВК, а не окремим Законом України, як це незаконно відбулося 28 червня 1996 року саме нікчемним Законом України «Про прийняття та введення в дію Конституції України».

Останнім незаперечно та повністю підтверджується ще наступне:

1) грубе порушення, свідоме невиконання усіма Президентами, народними депутатами нікчемної «УКРАЇНИ», як «суверенної та одночасно незалежної …держави», незаконно ними призначеними та незаконно обраними вже безстроковими «просто суддями», саме як осіб незаконних глашатаїв «Іменем України», всупереч резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, якою безпосередньо була встановлена офіційна державна правосуб’єктність конституційної виконавчої, законодавчої, судової влади тільки суверенного Українського народу Самостійної української держави України та його державної території безпосередньо встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, яка в дійсності повністю офіційно відбулась 1 грудня 1991 року (у підтвердження дивись: Постанову ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року);

2) державний заколот, національна зрада усіх Президентів України, народних депутатів України, незаконно обрані саме ними «просто судді» та «безстрокові судді», в епізоді незаконного прийняття у ніч з 27 на 28 червня 1996 року власної Конституції «УКРАЇНИ, як «суверенної та одночасно незалежної …держави» від 28 червня 1996 року, у її ключових положеннях – ст.1, ст.99, розділу 5 ст.124, розділу 1 ст.128 та Розділу Х «Автономна Республіка Крим».

Офіційно державна зрада підтверджується публікаціями в Відомостях Верховної Ради України та Збірником Рішень Конституційного Суду України наступне:

- постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року;

- постановою Верховної Ради України від 28 червня 1996 року № 255/96 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України», з наступною резолютивною частиною: «Звернутися до Президента України з пропозицією відкликати УКАЗ Президента України «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України»;

- висновками Конституційного Суду України у положеннях розділу 4.4 мотивувальної частини та резолютивної частини Рішення від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 у Справі N 1-5/2005;

- положеннями підрозділу 11 Розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України від 28 червня 1996 року.

Повністю звільняється від доказування, сама відсутність введення національної грошової одиниці у межах державної території Самостійної української держави України, безпосередньо офіційно встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, положеннями підрозділу 11 Розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України від 28 червня 1996 року,

Наведене, є доказом спланованої штучної перешкоди для розвитку суверенної національної економіки Українського народу Самостійної української держави України та навпаки незаконне поширення у межах державної території Самостійної української держави України, вже шляхом національної зради Українського народу Самостійної української держави України, саме нікчемної сурогатної «грошової одиниці України» безпосередньо незаконно прописаної у неконституційних положеннях ст.99 Конституції України від 28 червня 1996 року, яка сприяє руйнуванню всієї національної економіки Українського народу Самостійної української держави України та працює на користь інших держав.

Сьогодні вже звільняється від доказування, що неконституційними Президентами України, «народними депутатами України» на державних посадах депутатів Верховної Ради України, незаконно ними призначеними та незаконно обраними «просто суддями», «безстроковими суддями» зухвало та систематично ігноруються та порушуються не тільки конституційні права та свободи Українського народу, який вже майже 30 років відсторонений від виборчого права в своїй Самостійній українській державі України, а і непотрібність узурпаторам з нікчемним Громадянством України всіх національностей народу України – офіційного ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ (рішення, прийняті Всеукраїнським референдумом, мають найвищу юридичну силу над будь-якими диклараціями, законами, актами, Конституціями та не мають строків давності) самого Українського народу на його Республіканському референдумі 17 березня 1991 року, Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, та незаконно скасованого Всеукраїнського референдуму призначеного на 25 вересня 1996 року з питання прийняття нової Конституції, вже як колаборантської саме в положеннях ст.1, ст.99 , розділу 5 ст.124, розділу 1 ст. 128 та Розділу Х «Автономна Республіка Крим» Конституції України від 28 червня 1996 року.

Більше того, текст Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року - станом на 23 липня 1996 року та після, ніколи публічно не обговорювався Українським народом Самостійної української держави України.

Тож, вищевказані нікчемні положення суперечать резолютивній частині АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, та офіційній ВОЛІ ще Українського народу Української РС Республіки 1 грудня 1991 року на його Всеукраїнському референдумі та повністю звужують попередні конституційні права та конституційні повноваження Українського народу, як носія верховної влади ще суверенної Української РС Республіки, в частині конституційного народного правосуддя Українського народу Української РСР, визначених безпосередньо у положеннях ст.150 та ст.152 Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року. Тим більше, що Конституція Української РСР, яка ще до цього часу офіційно не припинена законним шляхом – жодною Постановою ЦВК з результатів Всеукраїнського референдума Українського народу Самостійної української держави України.

Вочевидь, що Конституція України офіційно не приймалася Українським народом Самостійної української держави України, який би безпосередньо затвердив самі положення ст.1, розділу 1 ст.79, розділу 1 та 2 ст.104, ст.99, розділу 5 ст.124, розділу 1 ст.128 та Розділу Х «Автономна Республіка Крим» Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі.

Незаконною перешкодою цьому стали – неконституційні «Генеральні Прокурори України», неконституційні «Президенти України», неконституційні «Народні депутати України» (в дійсності на державних посадах депутатів Верховної Ради України) неконституційних – пропорційних скликань, якими в наступному незаконно були призначені фізичні особи на нікчемні неконституційні посади – «просто суддів» у місцеві, обласні, апеляційні, спеціалізовані суди та в Верховний Суд вже без слова «України».

У підтвердження вищенаведених обставин дивись у Відомостях Верховної Ради України періоду 28 червня 1996 року та 14 грудня 2021 року відсутність офіційних доказів у відповідності з резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, жодного офіційного введення саме конституційного Громадянства України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, щоб останнім, офіційно забезпечити створення конституційних громадянських прав безпосередньо для конституційних Громадян України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, офіційно встановлених конституційними положеннями розділів 1 та 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року, замість нікчемних принизливих для Українського народу цивільних прав фізичних осіб незаконно встановленими узурпаторами – безрідними космополітами та їх прибічниками.

Зосереджуючи увагу на встановлені положення розділу 1 ст.17, розділу 3 ст. 22, розділу 1 ст.80, розділу 1 ст.105, та розділу 1 ст.126 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року безпосередньо поширюються тільки на конституційних Громадян України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України.

Іншими словами: – конституційні права Громадян України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України не поширюються на фізичних осіб без національності, з нікчемними кравчуковськими «посвідченнями особи» з найменуванням «УКРАЇНА»-«Паспорт», виданих офіційно не утвореними РВ «УМВС України», незаконно випущених та незаконно поширених в період 1 липня 1992 року - 28 червня 1996 року, в межах офіційної державної території Самостійної української держави України, безпосередньо незаконно належних кравчуковським нікчемним «Громадянам України всіх національностей без національності нікчемного неконституційного «народу УКРАЇНИ», з метою – незаконно та неконституційно поневолити останніми Український народ Самостійної української держави України, незаконною податковою кабалою «УКРАЇНИ» Кравчука, як «демократичної, соціальної, правової держави» (дивись: положення ст.1 нікчемної кравчукоської «Конституції України від 1 липня 1992 року»), шляхом незаконної асиміляції Українського народу Самостійної української держави України нікчемним кравчуковським «Громадянством України всіх національностей без національності віртуального неіснуючого в природі «народу УКРАЇНИ». Тим самим повністю підмінити суверенний Український народ Української РС Республіки та його офіційного правонаступника після 1 грудня 1991 року – Український народ Самостійної української держави України на штучно вигаданий нікчемний «народ УКРАЇНИ», шляхом незаконного привласнення:

- національних багатств належних згідно із розділу 1 ст.13 виключно Українському народу – етнічним українцям Самостійної української держави України;

- саму Україну, яка є національною територію українців – Українського народу Самостійної української держави України, станом на 1 грудня 1991 року (адміністративна територія Української РСР у складі СРСР яка складається з областей: Кримська, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська та ще чотири етнічні області які були незаконно привласнені до 1924 року РСФРР у складі СРСР);

- державної національної мови Українського народу Української РС Республіки;

- національної економіки Українського народу Української РС Республіки;

- національної української історії та національної культури.

До вищенаведеного, є необхідність додати саме той факт, що слово Україна це давня географічна назва національної території яка належить українцям – Українському народу Самостійної української держави України, вже за непереборної сили всіх вищенаведених обставин, тим більше, після офіційного оприлюднення результатів Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року – ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ Українського народу суверенної держави Української РС Республіки в складі СРСР, тому право правонаступництва належать саме Українському народу суверенної Самостійної української держави України.

Тільки за цих непереборної сили обставин: Україна – територія, як географічна назва національної території Українського народу Самостійної української держави України, ні при яких обставинах, територія не може бути правонаступником Українського народу суверенної держави Української РС Республіки. Більше того в жодному випадку не може бути «громадян території» у відсутність офіційних доказів проведення референдуму з питання: УКРАЇНА незалежна демократична держава та його результатів.

Крім того, «УКРАЇНА», як «суверенна та незалежна держава» у жодному випадку не може бути правонаступником Української РСР у складі СРСР, цей офіційний юридичний факт підтверджується ЗУ «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» від 28 червня 1996 року, стаття 2 «Визнати такою, що втратила чинність Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями», яка в дійсності ніколи не була надрукована в жодному офіційному джерелі, тобто – не була офіційно оприлюднена.

Саме тому неможливе незаконне застосування слова Україна у положеннях ст.1 Конституції України від 28 червня 1996 року. Також колаборантська «УКРАЇНА» Кравчука немає ніякого відношення та нічого спільного саме з «суверенною та одночасно незалежною державою» з точки зору юридичних та правових обставин міжнародного права є різними класифікаторами по своїй суті. Дані обставини повністю виключають саму можливість їх спільного застосування поряд один з одним у положеннях ст.1 Конституції України від 28 червня 1996 року та поряд з самим терміном «УКРАЇНА».

Таким чином, вищенаведеними доказами повністю звільняється від доказування, що Конституція Української РС Республіки від 20 квітня 1978 року, станом на 24 серпня 1991 року – ЧИННА ще до цього часу та не припинялась датою 28 червня 1996 року. Відповідно, чинні її конституційні положення ст.152 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року про склад суду– «розгляд цивільних та кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіально: в суді першої інстанції – з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійснені правосуддя користуються всіма правами судді»;

- конституційні положення ст.152 Конституції УРСР чинні ще до цього часу у відповідності з положеннями розділу 3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року, є непорушні та конституційно ОБОВ’ЯЗКОВІ до виконання під час судового розгляду цивільних та кримінальних справ в межах державної території Самостійної української держави України (у межах національної території Українського народу – України). Згідно із положень Розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, якими не передбачено ОДНООСІБНИЙ судовий розгляд цивільних, кримінальних та адміністративних судових справ у місцевих судах загальної юрисдикції без безпосередньої участі Українського народу Самостійної української держави України. У відповідності з положеннями розділу 4 ст.124 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних»!!! Тобто, Український народ з наданими конституційними повноваженнями безпосередньо та завжди приймає участь у здійсненні конституційного народного ПРАВОСУДДЯ у всіх судових справах, без виключення за участю безстрокових суддів з правами народних засідателів, безпосередньо встановлених положеннями другого речення частини 1 ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року.

Таким чином у відповідності з положеннями розділу 3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року, якими встановлено:

- «При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод»;

- у відповідності з положеннями ч.1 Розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України від 28 червня 1996 року, офіційні положення ст.152 Конституції Української РС Республіки від 20 квітня 1978 року, залишаються ОБОВ’ЯЗКОВИМИ ще до цього часу у межах всієї державної території Самостійної української держави України, так як конституційними нормами в положеннях розділу 3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року, взагалі не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод саме Українського народу Самостійної української держави України, як офіційного правонаступника після 1 грудня 1991 року самого Українського народу Української РСР;

- не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод вже після 28 червня 1996 року безпосередньо конституційних Громадян України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, офіційно встановлених положеннями розділів 1 та 7 преамбули Конституції України, станом ще до 28 червня 1996 року, де

- «Український народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя саме через його народних засідателів та присяжних»;

- «Український народ здійснює владу безпосередньо …»;

- «Право визначати і змінювати конституційний лад в УКРАЇНІ належить тільки Українському народу Самостійної української держави України, як єдиному офіційному унітарному суб’єкту конституційних прав та конституційних повноважень безпосередньо встановлених положеннями розділу 1 ст.10, розділу 1 ст.13, розділу 1 ст.17 та положеннями розділів 1 та 7 преамбули Конституції України безпосередньо встановлених резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.

Існування такої кількості наведених виключних обставин у вищевказаній справі, за відсутністю саме Указу Президента України, встановленого першим реченням Розділу 1 ст.128 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, про призначення професійного судді Скляренко В.М. на державну посаду професійного судді Придніпровського районного суду міста Черкаси, є вагомою підставою стороні відповідача – громадянину Олександру Володимировичу Кісельову повністю не довіряти службовій особі ДСАУ Скляренко В.М. на посаді «просто судді» у вищевказаній справі «Придніпровського районного суду міста Черкаси». Більше того згідно із офіційних записів в його трудовій книжці, фізична особа Скляренко В.М. є колаборантом на службі неконституційного «народу України», що підтверджується особисто йому належним документом, офіційно припиненим на підставі конституційних обставин, безпосередньо встановлених положень розділів 1 та 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року, положеннями: ст.160 Розділу ХІV «Прикінцеві положення», п.1 Розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України від 28 червня 1996 року – нікчемним кравчуковським «посвідченням особи» фізичної особи з найменуванням: «УКРАЇНА»-«Паспорт», виданим нікчемним РВ «УМВС України», заявити Скляренко В.М. мотивований ВІДВІД.

Відвід зробити ще до початку призначеного незаконного, неконституційного, ОДНООСІБНОГО судового засідання саме фізичною особою Скляренко В.М. у вищевказаній справі № 710/6727/21 «Придніпровського районного суду міста Черкаси» з грубим порушенням положень розділу 4 ст.124, розділу 2 ст.127 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

Забезпечити конституційний судовий розгляд цієї заяви про відвід, здійснити його безпосередньо за участю суверенного Українського народу Самостійної української держави України, у відповідності з резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та тільки у відповідності з конституційними правами Українського народу в частині самої процесуальної ОБОВ’ЯЗКОВОСТІ його безпосередньої участі у розгляді справ з безпосереднім застосуванням конституційного правосуддя встановленим розділом 4 ст.124 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.».

На підставі вищенаведеного, керуючись ч.3 ст.22, розділом 4 ст.124, ч.2 ст.127 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року та наступним:

1. Офіційним Рішенням № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 конституційної Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання за участі 362 конституційних Народних депутатів Української РСР про офіційне створення Самостійної української держави України https://youtu.be/xm2mYyua9fA.

2. Результатами Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РС Республіки 1 грудня 1991 року з підтримання АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в частині саме СТВОРЕННЯ Самостійної української держави України, у Відомостях Верховної Ради України.

3. Постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року по виборах Президента України та всеукраїнського референдуму, з підтвердження АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в частині, створення Самостійної української держави України.

4. Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

5. Рішенням Конституційного суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року у справі № 1/1909-97 за конституційним поданням Президента України «щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

6. Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп/2002 від 18 червня 2002 року по справі № 1-16/2002 «про об’єднання територіальних громад» .

7. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 року по справі № 1-5/2005 «Про офіційне тлумачення положень частин другої , третьої, статті 5 Конституції України»;

8. Висновками Конституційного суду України у його Рішенні № 6-рп/2008 від 16 квітня 2008 року у справі № 1-2/2008 «за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі).

9. Рішенням Конституційного Суду України № 20 рп/2010 від 30 вересня 2010 року по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV.

10. Положеннями розділом 1, розділом 7 - «керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням», преамбули Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, які є основою всіх її положень.

11. Положеннями розділів 3 та 4 ст.124 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

12. Положеннями розділу 2 ст.125 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

13. Положеннями розділу першого та другого речення розділу 1 ст.128 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

14. Положеннями ст.71 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

15. Положеннями ч.1 ст.76 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

16. Положеннями ч.2 ст.152 Розділу ХІІ «Конституційний суд України» Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

17. Положеннями розділу 1 ст.156 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

18. Положеннями ст.157 Конституції України.

19. Положеннями ст.173 «Представники держави…, територіальних громад» ЦК України.

Прошу СУД:

1. Відвести службову особу ДСАУ Скляренко В.М. на недержавній посаді «СУДДІ» у вищевказаній справі № 711/6727/21 «Придніпровського районного суду міста Черкаси».

2. Забезпечити обов’язкове виконання Рішень Конституційного Суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року, № 12-рп/2002 від 18 червня 2002 року, № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 року, № 6-рп/2008 від 16 квітня 2008 року, № 20 рп/2010 від 30 вересня 2010 року ще до початку судового розгляду цієї заяви про відвід службової особи ДСАУ Скляренко В.М. на недержавній посаді «СУДДІ» у вищевказаній справі № 711/6727/21, «Придніпровського районного суду міста Черкаси» та приєднати до матеріалів судового розгляду:

- копію першої та другої сторінки «посвідчення особи» з найменуванням «УКРАЇНА»-«ПАСПОРТ» безпосередньо належного фізичній особі Скляренко В.М, виданого нікчемним РВ «УМВС України»;

- копію його трудової книжки;

- копію його податкових декларації, з дійсним місцем отримання заробітку за офіційним місцем роботи згідно запису в трудовій книжці безпосередньо у самому Придніпровському р-му суді міста Черкаси.

3. В забезпечення самої законності та дійсності самого судового розгляду цієї заяви про відвід службової особи ДСАУ - Скляренко В.М. на недержавній посаді «СУДДІ» у вищевказаній справі № 711/6727/21 «Придніпровського районного суду міста Черкаси», ще до початку її розгляду приєднати до матеріалів її судового розгляду офіційну копію Договору оренди Народного суду Придніпровського району міста Черкаси з самим «Придніпровським р-м судом міста Черкаси», станом на 13 січня 2022 року, у підтвердження самої законності самого призначення судового розгляду справи, у самому приміщенні Народного суду Придніпровського району міста Черкаси, за адресою саме вул. Гоголя, 316, м.Черкаси, 18015, так як останній після 28 червня 1996 року офіційно та будь-ким ще не припинявся.

4. Здійснити судовий розгляд цієї заяви про відвід службової особи ДСАУ - Скляренко В.М. на не державній посаді «СУДДІ» у вищевказаній справі №711/6727/21 «Придніпровського районного суду міста Черкаси», а участі тільки колегії суддів з правами професійних суддів та суддів з правами народних засідателів, безпосередньо встановлених положеннями розділом 4 ст.124, та першим та другим реченням розділу 1 ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року.