ПЕРЕДМОВА
Даний матеріал є продовженням журналістського
розслідування Редакції друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації»
та стосується деяких питань конституційності (законності) пов’язаних з посадою гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності
України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина – глави
держави, який виступає від її імені – Президента України. Крім того ця публікація не стосуватиметься жодних конкретних
персоналій чи особистостей, адже вона грунтуватиметься виключно на юридичних фактах
і висновках Коституційного Суду України, основою яких є профільні нормативно-правові
акти, які, в свою чергу, складали і складають основу профільної нормативної бази.
Наша мета – безумовне виконання норм прямої дії чинної Конституції України.
Про Президента
УРСР
Перша офіційна, юридично зафіксована згадка про посаду Президента з’являється
у Постанові Верховної Ради Української РСР від 21 червня 1991 року №1228-ХІІ «Про вибори
Президента Української РСР», фактично через рік, від дня проголошення Декларації
про державний суверенітет України (документ №55-ХІІ від 16 липня 1990 року), яка
є основою Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, який,
в свою чергу, було затверджено на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року,
регулятивна частина якого проголошувала, зокрема: «незалежність України та створення
самостійної української держави – УКРАЇНИ».
Даною Постановою
(№1228-ХІІ) було затверджено: 1.
Вважати за доцільне заснувати пост Президента Української РСР до прийняття нової
Конституції Української РСР; 2. Вважати за доцільне провести вибори Президента Української РСР у 1991
році; 3. Доручити
Комісіям Верховної Ради Української РСР з питань законодавства і законності, у питаннях
діяльності Рад народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування підготувати
проекти Закону про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української
РСР (888-09), яким передбачити заснування поста Президента Української
РСР, Закону про Президента Української РСР, Закону про вибори Президента Української
РСР, Закону про громадянство Української РСР, постанови про призначення дня виборів
Президента Української РСР і прийняти їх на третій сесії Верховної Ради Української
РСР.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 26 червня 1991 року №1269-ХІІ
«Про проекти Закону про заснування поста Президента Української
РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР, Закону
про Президента Української РСР та Закону про вибори Президента Української РСР» було постановлено: 1. Прийняти у першому читанні
проекти Закону про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та
доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР, Закону про Президента Української РСР та
Закону про вибори Президента Української РСР; 2.
Доручити комісіям Верховної Ради Української РСР у питаннях законодавства і законності,
у питаннях діяльності Рад народних депутатів, розвитку місцевого
самоврядування доопрацювати зазначені законопроекти з
урахуванням пропозицій і зауважень, висловлених народними депутатами Української
РСР під час їх обговорення, і внести ці законопроекти на розгляд Верховної Ради
Української РСР.
Відповідно до положень
Закону від 5 липня 1991 року №1293-ХІІ «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень
до Конституції (Основного Закону) Української РСР» Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановила:
I. Заснувати пост Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки;
II. У зв'язку з цим внести до Конституції Української РСР (888-09) такі зміни і доповнення…; III. Встановити,
що Президент Української РСР вступає на посаду з моменту прийняття присяги. До вступу
Президента на посаду надані йому цим
Законом повноваження виконуються тими ж органами
і посадовими особами, які їх до цього виконували; IV. Цей Закон
ввести в дію з моменту його прийняття.
Наступним Законом
від 5 липня 1991 року №1293-ХІІ «Про Президента Української РСР» Верховна Рада Української
Радянської Соціалістичної Республіки зокрема постановила (скорочено): Стаття 1. Відповідно до Конституції Української РСР (888-09)
Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки є найвищою
посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади; Стаття 3. Порядок проведення виборів Президента Української
РСР визначається Законом "Про вибори Президента Української РСР"; Стаття 6. Президент Української РСР здійснює свої повноваження,
спираючись на Кабінет Міністрів Української РСР, може створювати необхідні управлінські
і консультативні структури; Стаття 7. Президент
Української РСР на основі і на виконання Конституції (888-09)
і законів Української РСР в межах своєї компетенції видає укази, які є обов'язковими
до виконання на території Української РСР. Президент Української
РСР має право скасовувати постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Української
РСР, Уряду Кримської АРСР, акти міністерств Української РСР, інших підвідомчих йому
органів, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів Української РСР, а
також зупиняти дію рішень органів виконавчої влади Союзу РСР на території Української
РСР, якщо вони суперечать Конституції Української РСР і законам Української РСР.
Даний закон було введено
в дію Постановою Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року №1296-ХІІ
«Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про
Президента Української РСР"» відповідно до якої було
постановлено: Ввести
в дію Закон Української РСР "Про Президента Української
РСР" (1295-ХІІ) з моменту його прийняття.
Положеннями статті 1
Закону Української РСР від 5 липня 1991 року №1297-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» було закріплено наступне: «Президент Української Радянської
Соціалістичної Республіки обирається громадянами Української РСР на основі загального,
рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років.
Президентом Української РСР може бути обраний громадянин Української РСР не молодший
тридцяти п'яти років, який відповідно до цього Закону має виборчі права, проживає
на території Української РСР не менше десяти років і володіє державною мовою. Одна
і та ж особа не може обиратися Президентом більш як на два строки підряд. Порушення
вимог цієї статті тягне за собою визнання виборів Президента Української РСР недійсними».
Даний Закон був введений
в дію Постановою Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року №1298-ХІІ
«Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про
вибори Президента Української РСР"» в якій зазначалося
наступне: 1. Ввести в дію Закон Української РСР "Про вибори Президента Української
РСР" (1297-12) з моменту його прийняття; 2. Встановити, що вимоги, передбачені в частині першій статті 6 цього
Закону, не поширюються на вибори першого Президента Української РСР (мова стосовно того, що вибори Президента Української РСР призначаються Верховною Радою Української
РСР не пізніш як за чотири місяці
до дня їх проведення).
Наступною Постановою Верховної
Ради Укаїнської РСР від 5 липня 1991 року №1299-ХІІ «Про
вибори Президента Української РСР» було постановлено: 1.
Призначити вибори Президента Української РСР на неділю 1 грудня 1991 року; 2.
Покласти повноваження Центральної виборчої комісії по виборах Президента Української
РСР на Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів Української РСР; 3.
Розглянути
на сесії Верховної Ради Української РСР до кінця вересня 1991 року проект Закону
про громадянство Української РСР.
В продовження теми стосовно
громадянства Української РСР варто зазначити, що дане питання було врегульовано
профільним Законом від 8 жовтня 1991 року №1636-ХІІ «Про громадянство України»,
який було введено в дію Постановою Верховної Ради України від 8 жовтня 1991 року
№1637-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України "Про громадянство України"», після
прийняття Закону від 17 вересня 1991 року №1554-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української
РСР», у статті 16 якого було закріплено наступне, а саме: «У назві і тексті
Конституції (888-09) слова
"Українська Радянська Соціалістична Республіка" та "Українська РСР"
замінити словом "Україна"».
Слід зауважити, що Закон
України від 8 жовтня 1991 року №1636-ХІІ «Про громадянство України» втратив свою
чинність лише на початку 2001 року у зв’язку із прийняттям одноіменного Закону України
«Про громадянство України» за №2235-ІІІ від 18 січня 2001 року, який вважається
чинним і до цього моменту.
Повертаючись до хронології
юридичних фактів щодо заснування посади Президента УРСР та проведення відповідних
виборів на зазначену посаду, слід згадати про Постанову Президії Верховної Ради
Української РСР від 30 липня 1991 року №1371-ХІІ «Про організацію та забезпечення виборів Президента Української РСР»,
якою було затверджено Положення про організацію
та порядок збирання підписів на підтримку претендента на кандидата в Президенти
Української РСР, а також у зв'язку з прийняттям Верховною Радою
Української РСР 5 липня 1991 року Постанови "Про вибори
Президента Української РСР" (1299-12)
Президією Верховної Ради Української РСР (підзвітним
органом,
який забезпечував організацію роботи Верховної Ради України та здійснював інші повноваження
в межах, передбачених Конституцією України і законами України) було,
зокрема, постановлено (скорочено): 1. Центральній виборчій комісії по виборах Президента
Української РСР: утворити 27 виборчих округів – по
одному в Кримській АРСР, областях Української РСР, містах
Києві і Севастополі до 10 серпня 1991 року; організувати
реєстрацію політичних партій, громадських об'єднань, рухів,
які будуть подавати заяви на одержання права на представлення кандидата в Президенти
з 21 до 30 серпня 1991 року; затвердити зразки підписного
листа для збирання підписів громадян Української РСР на підтримку претендента на
кандидата в Президенти Української РСР, організувати виготовлення підписних
листів у необхідній кількості та забезпечити ними окружні виборчі комісії до 31
серпня 1991 року; зареєструвати кандидатів у Президенти Української РСР в строк до
31 жовтня 1991 року та їх довірених осіб; встановити форми виборчого бюлетеня по виборах Президента Української РСР, інших виборчих документів, зразки виборчих скриньок; здійснити інші заходи, передбачені Законом Української
РСР "Про вибори Президента Української РСР".
Отже з огляду на наведене вище варто констатувати наступні неспростовні юридичні
факти, які не потребують доказування у суді, а саме:
1. Згідно Закону від 5 липня 1991 року №1293-ХІІ «Про заснування поста Президента Української РСР і
внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки заснувала пост
(посаду) Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки;
2. Постановою
Верховної Ради Укаїнської РСР від 5 липня 1991 року №1299-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР»
було призначено вибори Президента Української РСР на неділю 1 грудня 1991 року;
3. Вибори Президента Української
РСР призначені на дату проведення всеукраїнського референдуму з питання підтвердження
Акту проголошення незалежності України, що саме по собі вже є грубим порушенням
положень Закону від 3 липня 1991 року №1286-ХІІ «Про
всеукраїнський та місцеві референдуми», були імітацією відповідного
процесу за рахунок завчасного збирання підписів громадян Української РСР (у відсутність
такого громадянства де-юре) за допомогою затвердженого Постановою Президії Верховної
Ради Української РСР від 30 липня 1991 року №1371-ХІІ «Про організацію та забезпечення виборів Президента Української РСР»
зразка підписного листа на підтримку претендента на кандидата в Президенти Української
РСР.
Всеукраїнський референдум 1 грудня
1991 року
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2021 року №1-р/2021 дійшов висновку
про те, що: «…державотвірна роль української нації та незалежна
державність України, відновлена внаслідок "здійсненого українською нацією,
усім Українським народом права на самовизначення"
(абзац третій преамбули Конституції України). Право саме української нації
на самовизначення є основою Акта проголошення незалежності
України, що його ухвалила 24 серпня 1991 року Верховна
Рада Української РСР (далі - Акт), яка діяла "виходячи з права на самовизначення,
передбаченого Статутом ООН" (абзац третій преамбули Акта). Юридичним фактом, який остаточно й
безповоротно затвердив Акт "створення
самостійної української держави" (перше речення резолютивної частини Акта),
стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському
референдумі».
В бюлетені
для голосування на всеукраїнському референдумі, в обумовлену дату, виносилося лише
одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?», та пропонувалося
два варіанти відповіді: «ТАК, ПІДТВЕРДЖУЮ» та «НІ, НЕ ПІДТВЕРДЖУЮ».
Підсумовуючи
результати всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року у своїй ПОСТАНОВІ
від 4 грудня 1991 року №60 «По виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму»,
відповідно до статті 41 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», на підставі
протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія
по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму постановила: Акт проголошення незалежності України вважати підтвердженим. Дана постанова підписана головою комісії В. БОЙКО
та секретарем комісії В. КИРНЕНКО.
Далі, з огляду на наведене вище, варто констатувати наступні неспростовні
юридичні факти, які не потребують доказування у суді, а саме:
1. 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський
референдум, на якому було затверджено Акт проголошення незалежності України та створено
самостійну українську державу; Всеукраїнський референдум від 1 грудня 1991 року
регулювався виключно Законом від 3 липня 1991 року №1286-ХІІ «Про всеукраїнський
та місцеві референдуми»; Під час проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня
1991 року Закон Української РСР від 5 липня 1991 року №1297-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» не застосовувався; В референдумі на підтвердження
Акту проголошення незалежності України прийняли участь 31.943.820 (84,32%) громадян
від загальної кількості внесених до списків для голосування 37.885.555 громадян;
Загальна кількість громадян, які взяли участь у голосуванні становила 31.891.742
(84,18%); Кількість громадян, які відповіли: «Так, підтверджую», становила 28.804.071
(90,32%); Кількість громадян, які відповіли: «Ні, не підтверджую», становила 2.417.554
(7,58%); 670.112 (2,10%) бюлетенів були визнані ЦВК недійсними;
2.
Під час голосування на всеукраїнському референдумі в затвердженому зразку бюлетеня
громадянам пропонувалося відповісти лише на одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт
проголошення незалежності України?», та пропонувалося два варіанти відповіді: «ТАК,
ПІДТВЕРДЖУЮ» та «НІ, НЕ ПІДТВЕРДЖУЮ»;
3.
Жодних офіційних процедурних підтверджень одночасного проведення виборів Президента
Української РСР відповідно до положень Закону Української РСР
від 5 липня 1991 року №1297-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР», 1 грудня 1991 року юридично не сформовано;
4.
4 грудня 1991 року Центральною виборчою комісією не надано жодного юридичного підтвердження,
у вигляді відповідної постанови, щодо зафіксованих результатів виборів Президента
України (читай - Президента Української РСР).
Про Президента України
З прийняттям
нової Конституції України
1996 року були визнані такими,
що втратили чинність у повному обсязі: Конституція (Основний Закон) України 1978 року з наступними змінами і доповненнями
та Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про
основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування
в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995
року.
Відповідно до
Закону України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року
втратили чинність: Закон України "Про вибори Президента України" від 5
липня 1991 року, Постанова Верховної Ради України "Про застосування законів
України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента
України", "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних,
міських, районних у містах, обласних Рад" від 13 липня 1994 року.
Відтак Президент України відповідно до Конституції України (документ: 254к/96-ВР) є главою держави та виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод
людини і громадянина. Повноваження
Президента України визначені Розділом V «ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ» самої Конституції України.
Варто зазначити, що в різні часові проміжки депутати
Верховної Ради України намагалися деталізувати через внормування правові та організаційні
засади діяльності Президента України, в тому числі щодо врегулювання процедури імпічменту
Президента України задля забезпечення усунення низки недоліків
та прогалин у чинному законодавстві. Існування таких недоліків та прогалин наразі
створює умови, що дозволяють президенту діяти всупереч Конституції України та інтересів
Українського народу, а також можуть перешкодити усуненню Президента
України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним
державної зради або іншого злочину.
Для
реалізації зазначеної мети до Парламенту був внесений проект закону за №3340 від
09.06.1999 року «Про Президента України» прийнятий Верховною Радою України в першому
читанні та затверджений Постановою від 21 жовтня 1999 року №1180-XIV «Про проект Закону України про Президента
України». Даному проекту закону судилося не відбутись. Саме тому,
проект закону за №3340 від 09.06.1999,
так само як і альтернативний проект закону за №3340-1 від 29.09.1999 року «Про Президента
України», залишилися в статусі лише проектів.
Така ж сама доля чекала
на проект закону за №7248 від 31.10.2017 року «Про Президента України та порядок припинення його повноважень», який було відкликано ініціаторами.
Щодо повноважень Президента України
Стосовно тлумачення повноважень
Президента та способів їх реалізації. Частина друга статті
102 Конституції України проголошує, що Президент є "гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод
людини і громадянина". За главою держави закріплено широкі повноваження, як у вирішенні
загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних
та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і у розгляді локальних
питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої
людини в разі їх порушення будь-ким, в тому числі і державою. Для реалізації цих
функцій Президент приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності
– безпосередньо втручається в критичну ситуацію з
метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.
(З Ухвали Конституційного
Суду України від 8 травня 1997 року №11-з/97)
У частині першій
статті 103 Конституції України визначено, що Президент України обирається громадянами
України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування строком на п'ять років. Згідно з частиною п'ятою цієї статті чергові
вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень
Президента України; у разі дострокового припинення повноважень Президента України
вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення
повноважень. Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу
у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів (частина четверта
статті 104 Конституції України).
Таким чином,
виходячи з Основного Закону України главу держави може бути обрано як на чергових,
так і на позачергових виборах. Конституційний Суд України наголошує, що положення
статті 103 Конституції України та інших її статей, які визначають конституційно-правовий
статус Президента України, не містять норм, які встановлювали б інший строк, крім
п'ятирічного, на який громадяни України можуть обирати главу держави, незалежно
від виду виборів (чергових або позачергових).
Отже, закріплений
частиною першою статті 103 Основного Закону України п'ятирічний строк – єдиний конституційно встановлений строк, на який обирається Президент
України. Цей строк однаковою мірою поширюється як на Президента України, обраного
на чергових виборах, так і на Президента України, обраного на позачергових виборах.
(З Рішення Конституційного Суду України від
15 травня 2014 року №5-рп/2014 справа про строк, на який обирається
Президент України)
Водночас,
право недоторканності Президента України треба розуміти, як органічну складову його конституційного статусу, що має на
меті забезпечення умов для реалізації покладених на нього повноважень. Корегування змісту цього права неможливе без внесення відповідних
змін до Конституції України (254к/96-ВР).
Разом з тим Конституційний Суд України зазначає,
що право недоторканності Президента України має обмеження в часі і діє, відповідно
до Конституції України (254к/96-ВР), лише на час виконання ним повноважень.
У статті 108
Конституції України (254к/96-ВР) визначені, зокрема, чотири підстави дострокового
припинення повноважень Президента України. У випадках відставки та неможливості
виконувати свої повноваження за станом здоров'я він, по суті, втрачає свій пост
згідно з процедурами, передбаченими статтями 109, 110 Конституції України. А відповідно
до приписів статті 111 Конституції України (254к/96-ВР) Президент України може бути усунений з поста Верховною
Радою України в порядку імпічменту, у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура імпічменту є єдиним способом
притягнення Президента України до конституційної відповідальності, і за своєю правовою природою не аналогічна обвинуваченню особи відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу України
(1001-05, 1002-05, 1003-05). Тому немає підстав вважати досудовим слідством проведення розслідування тимчасовою
слідчою комісією, яка створюється парламентом. У разі порушення кримінальної справи
проти глави держави на нього поширювалася б юрисдикція уповноважених органів протягом усього періоду досудового слідства та розгляду справи в судах,
що позбавило б його права недоторканності та можливості належним чином виконувати покладені на нього конституційні
повноваження.
Отже, імпічмент
у системі конституційних інститутів
за своєю правовою природою є позасудовим конституційним процесом, за змістом якого парламент у разі вчинення злочину Президентом України може достроково припинити його повноваження, усунувши з поста.
(З Рішення Конституційного Суду України від
10 грудня 2003 року №19-рп/2003 справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України)
У своєму Рішенні
від 15 жовтня 2008 року №23-рп/2008 Конституційний Суд України зазначає, що ні Конституція
України (254к/96-ВР), ні Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"
від 3 липня 1991 року №1286-XII (1286-12) із наступними змінами (в частині,
що є чинною відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні
положення" Конституції України) (254к/96-ВР) не встановлюють часових критеріїв
щодо проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Оскільки організація і порядок проведення референдумів регулюються виключно законами України (пункт 20 частини першої статті 92 Конституції
України) (254к/96-ВР), тому строки, протягом
яких Президент України зобов'язаний видати відповідний указ, повинні бути визначені
законом. Усунути цю
прогалину шляхом тлумачення конституційних норм неможливо.
У своєму ранішньому
Рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 Конституційний Суд
України зробив наголос та акцентував увагу на тому, що стаття 92 Конституції
України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються
виключно законами. Це цілком відповідає принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових
актів України.
Відповідно до Конституції України
організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших
центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами
України; організація і діяльність органів виконавчої влади визначаються виключно
законами України (пункт 12 частини першої статті 92, частина друга статті 120).
Водночас, будь-яке повноваження Кабінету Міністрів України або іншого органу виконавчої
влади не може визначатися законом усупереч конституційним приписам (абзац другий підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної
частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі від 13 червня
2019 року №5-р/2019).
В свою чергу, Президент України
також належить до виконавчої гілки влади, а отже конче потребує врегулювання питання
порядку своєї діяльності та внормування процедурних моментів відповідно до норми
прямої дії пункту 12 частини першої статті 92 Конституції України (документ: 254к/96-ВР) окремим
профільним законом. Адже пряма дія
норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами
України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні
норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються
лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного
Суду України від 8 вересня 2016 року №6-рп/2016).
Закріплення
в Основному Законі України принципу верховенства права, невідчужуваності й непорушності
прав і свобод людини і громадянина, гарантій їх здійснення та захисту визначає зміст
законів, інших нормативно-правових актів, які повинні прийматися на основі Конституції
і відповідати їй (частина друга статті 8). Правовий
порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути
примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України (стаття 19 Конституції України) (речення
перше абзацу третього пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного
Суду України від 4 серпня 2000 р. №1222 від 28 жовтня 2009 року №28-рп/2009).
Крім
того, наполягаючи на необхідності затвердження самої нової Конституції
України (документ:
254к/96-ВР) на всеукраїнському референдумі Конституційний Суд України
у своїх рішеннях від 11 липня 1997 року №3-зп, від 3 жовтня 1997 року №4-зп, від 05 жовтня 2005 року №6-рп/2005 та від 16 квітня 2008 року №6-рп/2008 зробив висновки, які є обов'язковим до виконання на території
України, остаточним і такими що не можуть бути оскарженими, стосовно наступного:
«Влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною,
тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу
в Україні, що походить від народу».
«Виключно народові належить
право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
«Народ як носій суверенітету
і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України
на всеукраїнському референдумі».
«Реалізація громадянами України конституційних прав і свобод, передусім права голосу на виборах і референдумі, є складовою
процессу здійснення влади народом безпосередньо».
«Народ є носієм суверенітету
і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні, з чого випливає, що народ має право приймати нову Конституцію
України».
«Процес
прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути започаткований лише
після з'ясування волі Українського народу щодо необхідності прийняття нової Конституції
України».
Принцип
верховенства Конституції
України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд України наголошує,
що неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування
Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського
миру, злагоди в державі (абзац другий підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 березня
2014 року №3-рп/2014).
З-поміж іншого, здійснення
державної влади на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу та
судову завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і противаг
забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади
та узурпації виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в
Україні (абзаци
перший, другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
(Велика палата) від 20 червня 2019 року №6-р/2019).
В своєму
Рішенні від 2 грудня 2019 року №11-р/2019 Конституційний Суд України не втомлюючись
наголошує, що рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено
в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій
території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи
місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові
особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись
від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними;
рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не
потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання
рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу
юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у
рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує
і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від
14 грудня 2000 року №15-рп/2000).
Отже, з огляду на наведене вище, апелюючи виключно нормами права та висновками
з рішень Конституційного Суду України варто констатувати наступні неспростовні юридичні
факти, які не потребують доказування у суді, а саме:
1. Чинна Конституція України (документ: 254к/96-ВР) після її прийняття парламентом
в ніч з 27 на 28 червня 1996 року не виносилася на всеукраїнський референдум з метою
її затвердження Українським народом – єдиним джерелом влади в Україні і носієм суверенітету, якому належить
виключне право визначати
і змінювати конституційний лад в Україні, та державну владу якого (Українського
народу) ніхто не може
узурпувати;
2. Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів
Міністерства юстиції України не містить жодних відомостей стосовно чинного профільного
закону, яким би була внормована організація і порядок діяльності Президента України,
як посадової особи виконавчої гілки влади;
3. Отже тому й маємо те, що маємо…
Читайте
також: Газету «Багнет Нації»
зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ
«Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети
Збираємо кошти на перший тираж
газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний»
випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації»,
як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків
газети "Багнет Нації" - оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет
Нації»
«Картахенський протокол про
біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет
Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською –
восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ
НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням
суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… -
тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022
Благодійному друкованому виданню
(газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ –
сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! -
вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Людина є скарбом Природи… -
дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)
Волевиявлення: Жити по совісті… -
двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)
Авторське Волевиявлення Олександра
– двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»
Унікальні конституційні хроніки
(початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»
Діти – майбутнє правової держави –
двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»
Забороняємо медичні експерименти
над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Перша редакція чинної Конституції
України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»
Конвенція про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети
«Багнет Нації»
«Суд знає закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ (коротко про актуальне) – тридцять третій
випуск газети «Багнет Нації»
ТВОЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ – тридцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Право на свободу та особисту недоторканність – тридцять шостий випуск
газети «Багнет Нації»
Умови та Правила не є складовою кредитного договору – тридцять восьмий
випуск газети «Багнет Нації»
ПОДАТКОВА ПОВИННА БУТИ ЗАКОННОЮ, А НЕ ПРОСТО БУТИ – сороковий випуск газети
«Багнет Нації»
ТЦК та СП від МІНОБОРОНИ - «ПЛОДИ ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА»? – сорок перший випуск
газети «Багнет Нації»
Відвід судді: закон, практика та поради – сорок четвертий випуск газети
«Багнет Нації»
А ПРОКУРОРИ ХТО? – сорок сьомий випуск газети «Багнет Нації»
А чи законний «Законодавець»? – сорок дев’ятий випуск
газети «Багнет Нації»
ПОСАДА ПРЕЗИДЕНТА – «МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО» - п’ятдесятий
випуск газети «Багнет Нації»
ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ НАЦІЇ»:
газета
Багнет Нації - Google Drive
Авторський проект Сергія
Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість
Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції -
УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права -
юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по факту? - випуск 4
(замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ -
якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ –
ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили
НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО –
ПРИВАТНЕ!)
А чи законний
«Законодавець»? ч.1
А чи законний
«Законодавець»? ч.2
А чи законний
«Законодавець»? ч.3
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 5168 7456 7204 3954 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація
від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар