ПРО ГО ОПГ «БАГНЕТ НАЦІЇ»
(з матеріалів позовної заяви)
Про ГО ОПГ «Багнет Нації», конституційну мету
утворення та законність напрямів діяльності:
В контексті наведеного вище слід зауважити, що в самій назві громадської
організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» вже закладено
концепцію системи поглядів, розуміння явищ і процесів, та вектор правозахисної
діяльності у аспекті і форматі цілісного, самостійного суб’єкта публічного
права (яким є ГО ОПГ «Багнет Нації»), та для якого благополуччя і конституційні
права, свободи та інтереси кожного окремого члена нашої громадської організації,
є загальною складовою доктрини концепції благополуччя і втілення у життя законних
(конституційних) прав, свобод і інтересів всього громадського об’єднання ГО ОПГ
«Багнет Нації», як єдиного цілого.
Статутом Громадської
організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації», яка є об`єднанням громадян без статусу юридичної особи, визначена
чинна Конституція України (документ: 254к/96-ВР).
Одним з основних напрямків діяльності громадського об’єднання ГО ОПГ «Багнет Нації» є, зокрема, виконання положення частини першої статті 36 Конституції України (документ 254к/96-ВР),
згідно якого громадяни України мають право на свободу
об'єднання у політичні
партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень,
встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення та захисту прав і свобод інших людей. Та, крім
іншого, ГО ОПГ «Багнет Нації» завжди чітко додержується положень Закону України від 22 березня 2012 року №4572-VI «Про громадські об’єднання» і, особливо, в частині добровільного
об'єднання для здійснення та захисту
прав і свобод, задоволення
суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших
інтересів.
У своїй публічно
правозахисній діяльності ГО ОПГ «Багнет Нації» здебільшого керується рішеннями
і висновками Конституційного Суду України, які в свою чергу є обов’язковими,
остаточними та такими, що не можуть бути оскарженими, а також за умисне невиконання
або недодержання яких, диспозицією і кваліфікацією статті 382 Кримінального
кодексу України передбачена кримінальна відповідальність та покарання у вигляді
позбавленням
волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (для
службових/посадових осіб).
Відтак, Конституційний Суд України в
своєму Рішенні від 16 листопада 2000 №13-рп/2000 зауважив, що відповідно до положень
частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і
свободи людини і громадянина
(частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими
ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення
в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки
людини і громадянина, відображають
певні межі цих
прав і свобод, можливість користуватися благами для
задоволення своїх інтересів.
З
метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина
Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на
правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної
особи одержати юридичні (правові) послуги.
Держава в особі відповідних
органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та
їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього
питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової
допомоги:
- державні органи
України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство
юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат
тощо);
- адвокатура України як спеціально
уповноважений недержавний професійний
правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від
обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та
інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);
- суб'єкти підприємницької
діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному
законодавством України;
- об'єднання громадян
для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті
36 Конституції України).
Із наведеного вище витікає, що правовий
статус ГО ОПГ «Багнет Нації» потрібно
розглядати і визначати виключно через призму повноправного суб'єкта
надання правової допомоги.
Також не зайвим буде
нагадати, що в своєму Рішенні від 13
грудня 2001 року №18-рп/2001 Конституційний суд України робить висновок, що
обов'язком
правової держави є, зокрема,
невтручання як у реалізацію
громадянами права на свободу об'єднання, так і в діяльність самого об'єднання, "за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей" (частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим Конституція України встановила межі втручання
держави в реалізацію права громадян
на свободу об'єднання. Пункт 11
частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами визначаються
"засади утворення і діяльності... об'єднань громадян". Інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об'єднання
в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають
вирішуватися на вільний розсуд його
членів.
<…>
внутрішня організація, взаємовідносини членів об'єднань громадян, їх
підрозділів, статутна відповідальність членів цих об'єднань регулюються
корпоративними нормами, встановленими самими об'єднаннями громадян, які
базуються на законі;
визначаються питання, які належать до
їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному
вирішенню. Отже, втручання органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об'єднань громадян не
допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення
об'єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод
громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України
звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до
внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції об'єднання громадян у
кожному конкретному випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів і
дій таких об'єднань. (абзаци четвертий, п’ятий
підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001).
Конституційний
Суд України наголошує, що громадські об’єднання як інститути громадянського
суспільства є природним фундаментом конституційної демократії у забезпеченні
політичного розвитку українського суспільства та держави, сприяють
самореалізації громадян, надають їм можливість самостійно або разом з іншими
реалізовувати та/або захищати свої права, свободи та інтереси, що визначаються
та гарантуються Основним Законом України, а також брати участь у вирішенні
суспільно важливих справ на місцевому чи загальнодержавному рівні. (абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2
мотивувальної частини)
Конституційний
Суд України наголошує, що держава має створити такі законодавчі механізми для
діяльності об’єднань громадян, які забезпечуватимуть вільний розвиток особистості,
можливості реалізації нею свого творчого потенціалу та індивідуальних
здібностей у політичній, економічній, соціальній, культурній або інших сферах
суспільного життя. Водночас об’єднання громадян та їх члени у своїй діяльності
зобов’язані неухильно дотримуватися вимог Конституції України, зокрема її
статей 36, 37.
Будь-які обмеження права на свободу
об’єднання, у тому числі покладання на громадян додаткових обов’язків у зв’язку
з реалізацією цього конституційного права, повинні встановлюватися законом
(доступним, передбачним і сформульованим з достатньою точністю), переслідувати
одну чи кілька легітимних цілей, а також повинні бути потрібними у
демократичному суспільстві, тобто обумовленими „нагальною суспільною потребою“,
відповідати принципу пропорційності. (абзаци п’ятий, шостий
підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України (Велика палата) від 6 червня 2019 року №3-р/2019).
Згідно
із рішенням Конституційного Суду
України від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 громадська організація може
захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і
права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за
таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її
статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської
організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Особливості правового
статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх
членів аналізувалися Верховним Судом у постановах від 14 березня 2018 року у
справі №815/219/17 і від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19.
У постанові від 14
березня 2018 року у справі №815/219/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що
громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які
об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів,
які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів
її діяльності. Таким чином, діяльність громадських
організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами
людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або
вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для
спільної реалізації своїх прав.
У постанові від 31
березня 2021 року у справі №640/21611/19 Верховний Суд зазначав про те, що
вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в
інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: статус громадської організації та
її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є
предметом позову; мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з
предметом позову; інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; чи
зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;
добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.
В ухвалах Верховного
Суду від 01 листопада 2021 року у справі №9901/446/21 (адміністративне
провадження №П/9901/446/21) та від 27 жовтня 2023 року у справі №990/274/23
(адміністративне провадження №П/9901/274/23) також застосовані викладені
висновки Верховного Суду під час вирішення питання звернення громадської
організації за захистом порушених прав.
Частинами
п’ятою і шостою статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про
судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права,
викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів
владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий
акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах
Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати
Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18)
дійшов висновку, що: «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з
якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема
виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11
Цивільного кодексу України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть
створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме
юридичного факту».
В контексті викладеного вище варто
наголосити, що з огляду на фундаментальні засади Конституції України (документ: 254к/96-ВР) усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і
свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені
Конституцією, не є вичерпними. Конституційні
права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та
є рівними перед законом.
Відтак, з огляду на викладене вище маємо констатувати
наступні юридичні факти, які є очевидними, внормованими та такими, що не
потребують доказування у суді, а саме:
1). Суб’єкт
публічного права зареєстрований шляхом повідомлення (без статусу юридичної
особи) з повною та скороченою назвами - Громадська організація «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» - ГО ОПГ «Багнет Нації», про що свідчить відповідне рішення від 09 червня 2020 року постановлене
ПІВДЕННО-СХІДНИМ МІЖРЕГІОНАЛЬНИМ УПРАВЛІННЯМ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО)
та відповідні відомості в Реєстрі громадських
об’єднань за №1508568 від 01.06.2020 року, звертається до суду
для захисту своїх прав, свобод і інтересів;
2). Статутом Громадської організації «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» (яка зареєстрована шляхом повідомлення без статусу юридичної особи, що не
передбачає обов’язкової наявності статуту), згідно принципу заявничого права (що
ніким не було оскаржено чи скасовано), визначена
чинна Конституція України (документ: 254к/96-ВР) разом з її
ключовим конституційним принципом верховенства права, відповідно до якого: «дозволено все, що прямо не заборонено
законом»;
3). Відповідно
до частини першої статті 36 Конституції України (документ: 254к/96-ВР) Громадська
організація «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» є суб’єктом надання
правової допомоги (див. Рішення Конституційного Суду України від
16 листопада 2000 №13-рп/2000), а отже втручання органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону
діяльність даного об'єднання громадян, не
допускається;
4). Уповноваженим
представником суб’єкта публічного
права Громадської організації «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» є Філіпенко Сергій Веніамінович;
5). Відповідно до диспозиції і кваліфікації статті 382 Кримінального кодексу
України за умисне невиконання службовою
особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду
України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України передбачена кримінальна відповідальність та покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.
Про звернення
громадян до ГО ОПГ «Багнет Нації», як до суб’єкта
надання правової допомоги:
Будучи поінформованими про правозахисну
діяльність громадського об’єднання, намагаючись уникнути свавілля, з метою
виконання законних вимог Конституції України та Бюджетного кодексу України, до
ГО ОПГ «Багнет Нації» звернулись громадяни України з проханням про правову
допомогу шляхом встановлення правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і
деліктоздатності) у установи з назвою «ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У
ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ», а також підтвердження або спростування повноважень
її () керівника та працівників. (Додаток 3)
З підстав наведених вище уповноваженим представником ГО ОПГ «Багнет Нації» були сформовані та направлені відповідним адресатам запити на публічну інформацію, а саме: №ЗПІ/186/25 від 08 квітня 2025 року до ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ; №ЗПІ/187/25 від 08 квітня 2025 року до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ; №ЗПІ/188/25 і №ЗПІ/189/25 від 11 квітня 2025 року до Конституційного Суду України; №ЗПІ/190/25 від 11 квітня 2025 року до МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ; №ЗПІ/191/25 від 16 квітня 2025 року до Конституційного Суду України; №ЗПІ/192/25 від 16 квітня 2025 року до МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ; №ЗПІ/196/25 від 16 квітня 2025 року, №ЗПІ/197/25 від 24 травня 2025 року та №ЗПІ/200/25 від 31 травня 2025 року до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (копії запитів додаються без копій відповідей, виключно, як факт звернення – Додаток 4).
З огляду на фундаментальні засади Основного закону України усі люди є
вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені
Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і
свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та
є рівними перед законом.
Статтею 8. Конституції (Основного закону) закріплено,
що в Україні
визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України
має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються
на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Одним з таких невідчужуваних та непорушних прав людини і громадянина є
закріплене останнім реченням частини першої статті 59. Конституції України
право, відповідно до якого, кожному гарантується вільний вибір захисника своїх
прав. В офіційному тлумаченні положення частини першої
статті 59. Конституції України «кожен є вільним у виборі
захисника своїх прав», в Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009,
зокрема, визначено наступне:
конституційний припис "кожен
є вільним у виборі захисника
своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за
своїм змістом є загальним і стосується не
лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних
осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх
прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних,
адміністративних та інших правовідносин".
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист
від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час
здійснення своїх повноважень зобов'язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року (995_015), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (995_043) тощо.
У частині першій статті 59 Конституції України (254к/96-ВР) не
міститься обмежень стосовно кола суб'єктів надання правової допомоги та вимог
щодо їх професійної підготовки, які
мають визначатися в законах
України.
Враховуючи зазначене вище Конституційний Суд
України вирішив, що положення частини першої статті 59 Конституції України (254к/96-ВР) "кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з
юридичних питань в обсязі і формах, як
вона того потребує.
Водночас тією ж статтею 59, а також ст. 131-2 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, зокрема, закріплено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
З приводу
представництва особи в суді і надання професійної правничої допомоги, ст. 2.2.1 мотивувальної частини висновку
Конституційного Суду України №4-в/2019 від 31 жовтня 2019 року (Справа №2-248/2019 (5580/19) розтлумачено,
що поняття "надання професійної правничої допомоги" не тотожнє
поняттю "представництво особи в
суді". Надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати,
натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб’єтом.
Частиною
першою статті 9. Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Водночас відповідно
до положень частини першої статті 17 Закону
України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини», для зменшення числа
заяв до Європейського суду з прав людини проти
України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі
– ЄСПЛ) як джерело права.
Крім того в контексті та сув’язі положень Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», Закону України від 29 червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України» та Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слід зазначити про наступне, а саме:
В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної
частини свого Рішення від 2 березня 1999
року №2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України,
закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави – принцип поділу влади,
одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і
відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій
статті 19 Конституції України, яка
зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
В своєму Рішенні від 13
грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України наголосив, що за пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків
має право на справедливий і відкритий
розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. На розвиток наведеного положення Європейський суд з
прав людини у рішенні
від 25 лютого 1993 року у справі "Добертен проти Франції"
зазначив, що за пунктом 1 статті 6
Конвенції (995_004) держави-учасниці Ради Європи повинні організувати
свою судову систему у такий спосіб, щоб їх суди і трибунали виконували кожен свою функцію, притаманну їм.
Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).
Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.97) «кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…». Відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та
свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб
правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було
вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до положень визначених підпунктом (а) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і
політичні права (ратифікованого Указом Президії Верховної
Ради Української РСР №2148-VIII (2148-08) від 19.10.73) «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в
цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це
порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні».
У своїй Декларації про права та обов'язки окремих осіб, груп та органів товариства заохочувати та захищати загальновизнані права людини та основні свободи (від 9 грудня 1998 року, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН №53/144 на 85-му пленарному засіданні) Генеральна Асамблея,
- підтверджуючи важливе значення дотримання цілей
та принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй для заохочення та захисту
всіх прав людини та основних свобод усіх осіб у всіх країнах світу,
- підтверджуючи також важливе значення на
регіональному рівні,
- підкреслюючи, що всі члени міжнародного
співтовариства повинні, спільно та окремо, виконувати своє урочисте
зобов'язання щодо заохочення та сприяння повазі прав людини та основних свобод
для всіх без будь-якої різниці, у тому числі за ознакою раси, кольору шкіри,
статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи
соціального походження, майнового, станового чи іншого становища, та
підтверджуючи особливе значення забезпечення міжнародного співробітництва для
виконання цього зобов'язання відповідно до Статуту,
- визнаючи важливу роль міжнародного
співробітництва та цінну роботу окремих осіб, груп та асоціацій щодо сприяння
ефективному усуненню всіх порушень прав людини та основних свобод народів та
окремих осіб, у тому числі масових, грубих чи систематичних порушень, таких як
порушення, які є результатом апартеїду, всіх форм расової дискримінації,
колоніалізму, іноземного панування чи окупації, агресії чи загроз національному
суверенітету, національної єдності чи територіальної цілісності, а також
результатом відмови визнати право народів на самовизначення та право кожного
народу на здійснення повного суверенітету над своїми багатствами та природними
ресурсами,
- визнаючи взаємозв'язок між міжнародним світом та
безпекою та здійсненням прав людини та основних свобод та усвідомлюючи, що
відсутність міжнародного миру та безпеки не є виправданням їх недотримання,
- знову заявляючи, що всі права людини та основні
свободи є універсальними, неподільними та взаємозалежними та взаємопов'язаними
і повинні заохочуватися та здійснюватися на справедливій та рівноправній основі
без шкоди для здійснення кожного з цих прав та свобод,
- підкреслюючи, що основна відповідальність та
обов'язок заохочувати та захищати права людини та основні свободи лежить на
державі,
- визнаючи право та обов'язок
окремих осіб, груп та асоціацій заохочувати повагу до прав людини та основних
свобод та сприяти поінформованості про них на національному та міжнародному рівнях,
зокрема у
статті 9 Декларації задекларувала:
1. При здійсненні прав людини та основних свобод,
включаючи заохочення та захист прав людини, згаданих у цій Декларації, кожна
людина, індивідуально та спільно з іншими, має право користуватися ефективними
засобами правового захисту та бути під захистом у разі порушення цих прав.
2. З цією метою кожна людина, чиї права або
свободи ймовірно порушені, має право особисто або через посередництво законно
уповноваженого представника направити скаргу до незалежного, неупередженого та
компетентного судового або іншого органу, створеного на підставі закону,
розраховувати на її своєчасний розгляд цим органом в ході публічного розгляду
та отримати від такого органу, відповідно до закону, рішення, що передбачає
заходи щодо виправлення становища, включаючи будь-яку належну компенсацію, у
разі порушення прав чи свобод цієї особи, а також право на примусове виконання
цього рішення чи постанови без невиправданої затримки.
3. З цією ж метою кожна людина, індивідуально та
спільно з іншими, має, зокрема, право:
a) у зв'язку з порушеннями прав людини та основних
свобод внаслідок політики та дій окремих посадових осіб та державних органів
подавати скарги чи інші відповідні звернення до компетентних національних
судових, адміністративних чи законодавчих органів або до будь-якого іншого
компетентного органу, передбаченого правовою системою держави, які повинні
винести своє рішення щодо цієї скарги без невиправданої затримки;
b) бути присутніми на відкритих слуханнях, розглядах
та судових процесах з метою сформувати свою думку про їх відповідність
національному законодавству та застосовним міжнародним зобов'язанням;
c) пропонувати та надавати кваліфіковану у
професійному відношенні правову допомогу чи інші відповідні консультації та
допомогу у справі захисту прав людини та основних свобод.
4. З цією ж метою і відповідно до застосовних
міжнародних документів і процедур кожна людина має право, індивідуально та
спільно з іншими, на безперешкодний доступ до міжнародних органів, які мають
загальну або спеціальну компетенцію отримувати та розглядати повідомлення з
питань прав людини та основних свобод, а також підтримувати зв'язок з ними.
5. Держава
проводить негайне та неупереджене розслідування або забезпечує проведення розслідування
щоразу, коли є розумні підстави вважати, що на будь-якій території, яка
знаходиться під її юрисдикцією, відбулося порушення прав людини та основних
свобод.
З цього
приводу слід зауважити, що людина є
скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і
свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод
людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського
конституційного ладу. Із статті
3 Конституції України
випливає обов’язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності.
Такий обов’язок покладено на всіх суб’єктів публічної влади. Верховна Рада
України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і
свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної
цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх
застосування це не завдавало шкоди людській гідності.
Принцип соціальної держави є одним із засадничих
конституційних принципів, на яких засновано Українську державу.
Однією із загальних засад українського конституційного ладу є гарантія
звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України (друге речення частини третьої
статті 8 Конституції України).
Принцип захисту прав і свобод людини, що є ключовим для визначення
змісту конституційного ладу України, утілено, зокрема, у тих приписах частини
другої статті 3 Конституції України, відповідно до яких „права і свободи людини
та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави“,
„утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовʼязком
держави“.
Принцип верховенства права
(правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі
норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів
юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики
формули (принципи): „закон пізніший має перевагу над давнішим“ (lex posterior
derogat priori) – „закон спеціальний має перевагу над загальним“ (lex specialis
derogat generali) – „закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним
давнішим“ (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не
застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх
застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Навіть в
умовах воєнного стану верховенство Конституції України та її принципів, зокрема
верховенства права, поділу влади, поваги до прав і свобод людини, є основами демократичного
конституційного ладу України. Саме Конституція України у мирний час та в умовах
воєнного стану встановлює механізм запровадження засобів обмеження прав і
свобод людини.
Отже, будучи суб’єктом надання правової допомоги, для здійснення захисту
прав і свобод всіх членів нашого громадського об’єднання і осіб, які
звертаються за правовою допомогою, з метою задоволення економічних та інших
інтересів, та задля подальшого захисту цих прав, свобод і інтересів шляхом
надання різнопланової правової допомоги
при вирішенні справ у судах та належного представництва інтересів в
інших державних органах у порядку норми частини першої статті 59 Конституції
України, а також будучи природним
фундаментом конституційної демократії у забезпеченні політичного розвитку
українського суспільства та держави, Громадська організація «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» для реалізації визначених завдань і
досягнення поставлених цілей щодо здійснення кваліфікованого представництва, спираючись на висновки з рішень Конституційного Суду
України, реалізовує свої статутні завдання з огляду, безпосередньо, на норми
прямої дії, визначені самою чинною Конституцією України.
Відтак, підсумовуючи наведене вище слід констатувати
низку юридичних фактів, які є очевидними, внормованими і обґрунтованими в
рішеннях і висновках КСУ та ЄСПЛ, та є такими, що не потребують доказування у
суді, а саме:
1). Кожен, хто
в залежності від власної волі звертається до визначеного самою Конституцією
України та міжнародними договорами суб’єкта надання правової допомоги, яким
(суб’єктом) є ГО ОПГ «Багнет Нації», має право на правову допомогу, є вільним у виборі захисника своїх прав та у
виборі форми та суб'єкта надання такої допомоги незалежно від характеру
правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування,
об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами, і вільно, без
неправомірних обмежень може отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і
формах, як того потребує;
2). Субєкт
публічного права та надання правової допомоги ГО ОПГ «Багнет Нації», для
здійснення своїх статутних завдань, керуючись нормами прямої дії чинної
Конституції України та зокрема її частини першої статті 36, у смисловій,
нерозривній сув’язі з її нормою прямої дії частини першої статті 59, виконуючи
суверенну волю кожного, хто звернувся за правовою допомогою, здійснює основні
принципи громадського об’єднання, які полягають у тому, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та
громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком
обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського
порядку, охорони здоров'я населення та захисту прав і свобод інших людей;
3). ГО ОПГ
«Багнет Нації» як суб’єкт публічного права має конституційне право особисто або через
посередництво законно уповноваженого представника направити скаргу (позовну заяву) до незалежного,
неупередженого та компетентного судового або іншого органу, створеного на
підставі закону, розраховувати на її своєчасний розгляд цим органом в ході
публічного розгляду та отримати від такого органу, відповідно до закону,
рішення, що передбачає заходи щодо виправлення становища;
4). Відповідно до диспозиції і кваліфікації положень статті 397
Кримінального кодексу України (втручання в діяльність
захисника чи представника особи) вчинення в будь-якій формі
перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи
по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх
діяльності та професійної таємниці - карається штрафом від
ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до трьох
років, або обмеженням волі на той самий строк. За ті самі
дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, - караються штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років,
або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
ПРО ПОРУШЕНІ КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЧЛЕНСТВА ГО ОПГ «БАГНЕТ НАЦІЇ»:
Аналізуючи наведене вище та констатуючи викладені вище юридичні факти невиконання (грубого порушення) положень чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР) варто зауважити, що за таких
обставин це загрожує серйозними наслідками для держави та суспільства вцілому, та безпосередньо, прямо, негативно впливає
на конституційні права, свободи і інтереси всіх членів ГО ОПГ «Багнет
Нації». Адже невиконання
Конституції може призвести до порушення верховенства
права, підриву демократичних інститутів, обмеження прав і свобод громадян, а
також до політичної нестабільності та соціальної напруги у суспільстві і державі.
Конституція України (документ: 254к/96-ВР) є Основним
Законом держави, і її положення є нормами прямої дії, які мають бути обов'язковими для всіх органів державної влади,
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та громадян. Отже, невиконання Конституції, або її окремих положень, може
призвести до сув’язі певних негативних факторів та наслідків, а саме:
Порушення
верховенства права:
Що полягає у нестворені відповідно до норм прямої дії пункту 12 частини
першої статті 92 Основного закону органів трьох гілок державної влади, які, в свою чергу, відповідно й не дотримуються положень
Конституції щодо питань їх організації і діяльності та призначення на посади
посадових/службових осіб, тим самим вони підривають засади державності та принцип
верховенства права, який є основою правової держави. В свою чергу порушення верховенства права неминуче
призводить до обмеження прав і свобод громадян, у тому числі маючи негативний
вплив й на конституційні права, свободи і інтереси всіх членів ГО ОПГ «Багнет
Нації», як людей і громадян.
Обмеження прав і свобод громадян:
Невиконання положень норм прямої дії Конституції, що стосуються прав і
свобод людини, може призвести до їх грубого обмеження або тотального порушення.
Та в свою чергу положеннями частини першої і другої статті 64 Основного закону
визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не
можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть
встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих
обмежень. Не можуть бути
обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Політична
нестабільність:
Недотримання норм прямої дії Конституції України (документ: 254к/96-ВР) може
викликати політичну кризу, недовіру до встановлених гілок влади та призвести до соціальної напруги у суспільстві.
Зменшення довіри до інститутів держави:
Невиконання Конституції України (документ: 254к/96-ВР) може
підірвати довіру громадян до державних інститутів та їх здатності забезпечувати
правопорядок.
Негативний вплив на міжнародний імідж
країни:
Невиконання Конституції України (документ: 254к/96-ВР) може
негативно вплинути на міжнародний імідж України та її репутацію як правової
держави.
Відтак невиконання
норм прямої дії самої Конституції України (документ: 254к/96-ВР) щодо виключного, беззаперечного
додержання її положень призводить до нелегальності і нелегітимності усіх гілок влади, несправедливості та
свавілля. Також невиконання положень щодо захисту прав і свобод громадян призводить до порушень прав людини та дискримінації, що також прямо зачіпає конституційні
права, свободи і інтереси всіх членів ГО ОПГ «Багнет Нації».
Отже, виконання Конституції є необхідною умовою для забезпечення
стабільності, демократії, верховенства права та захисту прав і свобод громадян та їх об’єднань в Україні.
В контексті наведеного
вище слід зауважити, що в першому абзаці пункту 2 своєї Постанови №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України
при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного Суду України зробив висновок,
що «Оскільки Конституція
України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є
нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст
будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його
відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати
Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на
Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
Оповнюючи контест наведеного вище слід
зауважити, що в пункті 7 Постанови
№9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя» Пленум Верховного Суду України наголошує, цитую: «Звернути увагу судів на те, що згідно з ч.2 ст.57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та
інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення
не може грунтуватись на неоприлюднених
нормативно-правових актах такого змісту».
Відтак, слід зауважити, що недодержання норм
прямої дії чинної Конституції України, яка, в свою чергу, згідно до положень її
частини першої і п’ятої статті 36 визначена установчим документом (Статутом) ГО
ОПГ «Багнет Нації», безпосередньо та опосередковано, прямо та побічно,
негативно впливають на конституційні права, свободи та інтереси членів
громадського об’єднання. А отже, зазначені порушення потребують їх захисту у
судовому порядку, відповідно до гарантованого Конституцією України права,
закріпленого положеннями її статті 55.
Варто нагадати, що частиною другою статті 55. Основного закону визначено,
що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових
осіб.
З цього приводу Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 25 листопада 1997 року №6-зп робить висновок, що: «Частину Другу статті 55 Конституції України
необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець,
особа без громадянства має гарантоване
державою право оскаржити в суді загальної
юрисдикції рішення, дії чи
бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець,
особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують
або ущемляють права і свободи
громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають
їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді».
В своєму Рішенні від 14 грудня
2011 року №19-рп/2011 по справі №1-29/2011 Конституційний Суд України
наголошує, що «Конституційним Судом України в Рішенні
від 25 листопада 1997 року N6-зп (v006p710-97) сформульовано правову
позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції
України (254к/96-ВР) має бути поступовою тенденцією, спрямованою на
розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю
рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів
владних повноважень (пункт 2
мотивувальної частини) (v006p710-97). Ця правова
позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) щодо ефективного засобу
юридичного за порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження. Реалізація права на оскарження
рішень, дій чи бездіяльності вказаних
суб'єктів має відповідати також вимозі стосовно доступності правосуддя,
про що зазначено у міжнародних правових документах - Загальній декларації прав людини
(995_015) (стаття
8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (995_043) (стаття 14), Конвенції (995_004) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя
для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985
року (995_114 ) (пункт 4)».
В даному контексті Конституційний Суд
вирішив, що «В аспекті конституційного
звернення положення частини другої статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) необхідно розуміти так,
що конституційне право
на оскарження в
суді будь-яких рішень, дій чи
бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права
забезпечується у відповідному виді
судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».
Зважаючи на зазначене вище слід зауважити, що у
своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року №11-р/2019
Конституційний Суд України
наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них
порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій
території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим,
органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові
та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства
повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх
положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України
мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку
будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного
Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо
всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях,
висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не
підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий
пункту 4 мотивувальної частини Рішення
від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000)».
В даному контексті слід нагадати, що
відповідно до змісту диспозиції і кваліфікації частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне
невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення
Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку
Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох
до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.
В свою чергу завданням адміністративного судочинства є справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових
відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб,
прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних
повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів
владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені)
вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Тобто, фактично, суддя, який розглядає справу одноособово,
керуючись частиною другою статті 15 Закону
України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про
судоустрій і статус суддів», діє як суд. А
отже, саме головуючий суддя самостійно, керуючись Постановою №9 від
01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя» Пленуму
Верховного Суду України та принципом офіційності, має
здійснювати правовий аналіз відповідності Конституції України (на
конституційність) незалежно від того, який характер мають досліджувані
нормативно-правові чи індивідуально-правові акти. При цьому головуючий суддя
має керуватись не своїми припущеннями, а виключно фактами, співставляючи
обставини реальної дійсності, з’ясовуючи чи була порушена
встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання
ними чинності.
При цьому також
слід зауважити, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства
України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням,
дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи
або законні інтереси, та вимагати від суду про їх (інтересів) захист, і зокрема,
між іншим, шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції
(повноважень) суб’єкта владних повноважень (згідно п.5 ч.1 ст.5 КАС України) у службових і
посадових осіб.
Відтак, з огляду на викладене
вище, маємо констатувати наступні юридичні факти, які є очевидними,
внормованими та такими що не потребують доказування у суді, а саме:
1). Не додержання норм чинної
Конституції України призводить до порушення принципу верховенства права та безпосередньо, прямо, негативно впливає на гарантовані самою Конституцією України права, свободи і інтереси всіх членів ГО ОПГ «Багнет Нації», а
також осіб, які звертаються до організації за правовою допомогою;
2). Громадяни України, які входять до лав ГО ОПГ «Багнет Нації», мають право
на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів;
3). Конституція України має найвищу юридичну силу, а її
норми є нормами прямої дії. Судові рішення
мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не
суперечить їй;
4). У судовому провадженні не можуть застосовуватись
ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до відома
населення у встановленому
законом порядку. В свою чергу судове
рішення не може грунтуватись на неоприлюднених
нормативно-правових актах такого змісту;
5). Кожен (у
тому числі і ГО ОПГ «Багнет Нації») має
гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого
органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових
осіб безпосередньо на підставі
Конституції України;
6). Диспозицією і кваліфікацією статті 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової,
національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та
за іншими ознаками) визначено, що умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової
чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та
гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними
переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих
чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками - караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або
позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а
також вчинені службовою особою, - караються штрафом від
п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням
волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які
були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Далі буде…
Читайте
також: Газету «Багнет Нації»
зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ
«Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети
Збираємо кошти на перший тираж
газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний»
випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації»,
як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків
газети "Багнет Нації" - оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет
Нації»
«Картахенський протокол про
біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет
Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською –
восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ
НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням
суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… -
тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022
Благодійному друкованому виданню
(газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ –
сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! -
вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Людина є скарбом Природи… -
дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)
Волевиявлення: Жити по совісті… -
двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)
Авторське Волевиявлення Олександра
– двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»
Унікальні конституційні хроніки
(початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»
Діти – майбутнє правової держави –
двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»
Забороняємо медичні експерименти
над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Перша редакція чинної Конституції
України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»
Конвенція про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети
«Багнет Нації»
«Суд знає закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ (коротко про актуальне) – тридцять третій
випуск газети «Багнет Нації»
ТВОЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ – тридцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Право на свободу та особисту недоторканність – тридцять шостий випуск
газети «Багнет Нації»
Умови та Правила не є складовою кредитного договору – тридцять восьмий
випуск газети «Багнет Нації»
ПОДАТКОВА ПОВИННА БУТИ ЗАКОННОЮ, А НЕ ПРОСТО БУТИ – сороковий випуск газети
«Багнет Нації»
ТЦК та СП від МІНОБОРОНИ - «ПЛОДИ ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА»? – сорок перший випуск
газети «Багнет Нації»
ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ НАЦІЇ»:
газета
Багнет Нації - Google Drive
Авторський проект Сергія
Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість
Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції -
УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права -
юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по факту? - випуск 4
(замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ -
якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ –
ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили
НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО –
ПРИВАТНЕ!)
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація
від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар