(уривок із третьої заяви про відвід судді Боженко Н.В. у судовій справі №160/11463/26, відповідачем в якій є Дніпропетровський ОТЦК та СП)
ПРО НЕКОНСТИТУЦІЙНУ
ПРИРОДУ НЕНАЛЕЖНОГО ВІДПОВІДАЧА
Відповідно
до визначення основних термінів статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року №1832-ХІІ
«Про оборону України» (з урахуванням змін, внесених згідно із Законами №1014-V
від 11.05.2007, №803-VI
від 25.12.2008, №1357-IX від 30.03.2021) органи військового управління – Міністерство оборони України, інші центральні
органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними
відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби,
командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах
України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління,
в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами,
військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до
сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри
комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства
з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та
мобілізації.
Також відповідно
до абзацу першого і другого Положення про територіальні
центри комплектування та соціальної підтримки (далі – Положення №154) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 23 лютого 2022 року №154 «Про затвердження Положення
про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» територіальні
центри комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП) є органами військового
управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку
і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри
комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим,
областях, мм. Києві
та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Районні ТЦК та СП як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування
та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя
підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної
підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території
відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним
устроєм України.
Відповідно до абзаців пункту 7 Положення №154 територіальні центри комплектування
та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя
є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки
в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими
підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки
Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних
центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні
підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно
до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування
та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального
центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки
затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та
соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням
Державного Герба України і своїм найменуванням.
Відтак, враховуючи наведені вище норми права помножені на алгоритми і логіку
Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та беручи до
уваги зміст прохальної частини самого запиту на публічну інформацію від 15 квітня
2026 року, відповідно до якої Позивач, справедливо запитуючи, вимагає документального
підтвердження конституційної правосуб’єктності і повноважень у Відповідача, у зв’язку
із зміною останнім назви і виготовлення нової гербової печатки свого структурного
підрозділу, сама ж суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко
Наталія Василівна, першочергово, мала б встановити і визначити відповідний процесуальний
статус установи з назвою «Дніпропетровський
обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (код ЄДРПОУ: 08353525), та не знайшовши необхідних
підтверджуючих відомостей про зазначену установу (як орган військового управління
– юридичну особу публічного права) своєю ухвалою закрити адміністративну
справу з причини відсутності належного відповідача. Адже легалізація судом неналежного
відповідача шляхом процесуального залучення його до судового процесу та зобов’язання
вчиняти певні процедурні дії є грубим порушенням засад чинної Конституції України
(документ: 254к/96-ВР), що в свою чергу свідчить
про упередженість та необ’єктивність самої судді Боженко Н.В.
Так, частинами другою і третьою статті 17 Конституції України (документ: 254к/96-ВР) встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності
і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки
і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування
та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються
законом.
До викладеного вище також слід додати обов’язкову вимогу того, що нормою прямої
дії частини шостої статті 17 Конституції України (документ: 254к/96-ВР) закріплено, що: «На території України забороняється створення і функціонування
будь-яких збройних формувань, не передбачених законом».
Водночас, питання необхідної базової конституційної правосуб’єктності будь-яких
збройних формувань закріплені нормами прямої дії пунктів 12 і 17 частини першої
статті 92 Конституції України (документ:
254к/96-ВР) відповідно до яких виключно законами
України визначаються, зокрема (відповідно): організація
і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної
статистики та інформатики, а також основи національної
безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку.
В свою чергу для виникнення законних повноважень у Відповідача по даній справі,
мають бути виконаними всі без виключень норми прямої дії чинної Конституції України,
в їх сукупності і нерозривній сув’язі та, зокрема, ключові, а саме:
1. Частини першої і другої статті 6, згідно до яких державна влада
в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють
свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів
України;
2. Пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України відповідно до якого
виключно законами України визначаються основи національної безпеки, організації
Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
3. Пункту 19 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до якого
виключно законами України визначаються правовий режим воєнного і надзвичайного стану,
зон надзвичайної екологічної ситуації;
4. Пункту 2 частини другої статті 92 Конституції України, відповідно до якого
виключно законами України встановлюється порядок направлення
підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування
підрозділів збройних сил інших держав на території України;
5. Пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України, відповідно до якого
виключно законами України встановлюється порядок використання і захисту державних символів;
6. Пункту 5 частини другої статті 92 Конституції України, відповідно до якого
виключно законами України встановлюється державні нагороди;
7. Пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України, відповідно до якого
виключно законами України встановлюється військові звання, дипломатичні ранги та
інші спеціальні звання.
В абзаці
другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року №2-рп/99
Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються
або встановлюються виключно законами. Це цілком відповідає
принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України.
Водночас, слід зауважити, що наведених вище обов’язкових Законів України на
розширення зазначених норм прямої дії самої Конституції України, якими мають встановлюватись
і визначатись певні унормовані, врегульовані і обов’язкові до виконання права, свободи,
обов’язки і правила правовідносин індивідуумів у соціумі, як у сталій, цілісній
соціальній системі демократичної, правової держави нормативна база України, не містить.
Адже для реалізації зазначених вище норм прямої дії чинної Конституції України необхідне
також першочергове, обов’язкове виконання й пункту 21 частини першої статті 92 Основного
закону, відповідно до якого виключно законами України визначаються організація і
порядок діяльності самої Верховної Ради України та статус народних депутатів України.
Таких законів, які б відповідали змісту чинної Конституції України в нормативно-правовій
системі України не існує, і на даному факті у своїй ухвалі мала б наголосити безпосередньо
суддя Боженко Н.В., а не Позивач, у якого відсутня базова юридична освіта.
Відтак, в контексті двох попередніх Заяв про відвід від 18 і 25 травня 2026
року (стосовно незаконного призначення на посаду судді), сповідуючи засади Конституції
України і зазначені вище норми міжнародного права, не сподіваючись на волю випадку
та констатуючи відсутність необхідного рівня фаховості представленого складу суду,
за головуванням непрофесійної судді (мова про юридичний статус)
Дніпропетровського окружного адміністративного
суду Боженко Наталії Василівни в питанні прийняття виваженого, позитивного,
об’єктивного і справедливого рішення за результатами розгляду даної адміністративної
справи, Позивач самостійно, ретельно
пропрацювавши існуючі норми права, переконливо, послідовно аргументуючи зауважує
і наголошує:
ПРО ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ
Враховуючи викладене вище та детально аналізуючи наявний комплекс нормативно-правових
актів, які наразі імітаційно визначають і регулюють правову основу виключної діяльності
безпосередньо самих Збройних Сил України, виводячи за дужки питання процедури прийняття
та державної реєстрації нормативних актів згаданих нижче, варто зауважити, що у
преамбулі Закону України від 6 грудня 1991 року №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України»
йдеться про те, що цей Закон
визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності,
дислокації, керівництва та управління ними. Отже, даний закон
не про утворення Збройних Сил України, а про унормування питань їх (ЗСУ) діяльності.
Першим документом про декларування прагнення щодо саме створення Збройних Сил
України, можна вважати Постанову Верховної Ради України (а фактично – Верховної
Ради Української РСР) від 24 серпня 1991 року №1431-ХІІ «Про військові формування
на Україні».
В даному документі зокрема йшлося: 1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки,
Верховній Раді України; 2. Утворити Міністерство оборони України; 3. Урядові України
приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу
охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України.
Наступним офіційним документом, в якому було
поставлено питання щодо створення Збройних Сил України, можна вважати Указ Президента
України від 12 грудня 1991 року №4/91 «Про Збройні Сили України». Даним документом
було постановлено: 1. Відповідно до Закону України "Про оборону України"
(1932-12) та Закону України "Про Збройні Сили
України" (1934-12) на базі військ Київського, Одеського, Прикарпатського
військових округів, сил Чорноморського Флоту, інших військових формувань, що дислокуються
на території України, крім військ, які входять до складу Стратегічних Сил Стримування,
створити Збройні Сили України. Всю цю роботу провести поетапно відповідно до Концепції про оборону і створення
Збройних Сил України, схваленої Верховною Радою України (далі – Концепція); 2. Встановити, що Міністр оборони України у виконанні функціональних обов'язків підпорядковується безпосередньо Президенту України. На нього покладаються обов'язки Командуючого Збройними
Силами України; 3. Міністру оборони України організувати на
перехідний період, до завершення процесу створення Збройних Сил України, безпосереднє адміністративне управління військами, дислокованими на території України; 4. Міністру оборони України організувати суворий контроль за станом військ, їх плановими передислокаціями, переміщенням військової техніки, озброєнь і майна; 5. Міністру оборони України подати на затвердження Президенту України не пізніше 20 січня 1992 року
план утворення структур Збройних Сил України; 6. Указ довести до всіх військових
частин, установ та оголосити особовому складу; 7. Указ набуває чинності з дня його підписання».
Сама ж Концепція, яка після прийняття Декларації
про державний суверенітет України і Акта проголошення незалежності України потребувала
необхідності забезпечення колективного захисту, визначену наявністю на території
України військ (сил) двох рівнів: Збройних Сил України та з'єднань (частин) колективної
стратегічної оборони, – грунтувалася на положеннях воєнної доктрини України, а також
концентрованому виразі поглядів керівництва суверенної держави на воєнне будівництво,
та була затверджена Постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року №1659-ХІІ
«Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України», якою зокрема постановлялось:
1. Схвалити подану Кабінетом Міністрів України і Комісією Верховної Ради України
з питань оборони і державної безпеки Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил
України; 2. Кабінету Міністрів України, Комісії Верховної Ради України з питань
оборони і державної безпеки у місячний строк розробити воєнну доктрину України та
внести на розгляд Верховної Ради України; 3. Президії Верховної ради України утворити
Державну комісію повноважних представників України для ведення переговорів з Міністром
оборони СРСР та підготовки міждержавних угод з усього комплексу питань, пов'язаних
з створенням Збройних Сил України; 4. Доручити Президії Верховної Ради України
призначити за поданням Кабінету Міністрів України повноважного представника України для роботи в Комітеті по підготовці
і проведенню воєнної реформи при Державній Раді СРСР; 5. Надати газеті "Народна армія" (правонаступниця газети Київського військового округу "Ленинское знамя") статус центрального органу Міністерства оборони України; 6. Вважати за доцільне проект законів України,
які випливають з Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України, про оборону України, про Збройні Сили України,
про Республіканську гвардію України, про державний кордон України, про прикордонні війська України, про соціальний і правовий захист військовослужбовців, які проходять службу на території
України, та членів їх сімей, про альтернативну (трудову) службу опублікувати в республіканських та обласних газетах для народного
обговорення.
Водночас, ані Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року №1431-ХІІ «Про військові
формування на Україні», ані Постанова
Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року №1659-ХІІ «Про Концепцію оборони
та будівництва Збройних Сил України», ані Указ Президента України від 12 грудня
1991 року №4/91 «Про Збройні Сили України», так само, як і профільний Закон України від 6 грудня 1991 року №1832-ХІІ «Про оборону
України» та Закон України від 6 грудня 1991 року
№1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» не відповідають вимогам чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), відповідно до якої організація і порядок діяльності
Збройних Сил України визначається виключно законами.
Термін "організація" походить
від французького organization – впорядкування, від латинського organum – інструмент, знаряддя. Організація
– це властивість будь-якого матеріального об'єкта, що виявляється у впорядкованості
структури, внутрішньої будови.
1. Організація означає сукупність пов'язаних між собою
складових частин (елементів) відповідного
об'єкта, а також зв'язків (взаємовідносин) між ними та іншими об'єктами, в результаті чого утворюється
певне зовнішнє організаційне середовище. Поняття "організація" розглядається як об'єктивне явище, властиве всім керованим соціальним об'єктам, у такому розумінні воно використовується
поряд з поняттям "управління". В загальному контексті поняття "організація" застосовується
разом з поняттями "структура" і "система". У ньому, як правило,
фіксуються динамічні риси і закономірності системи, тобто такі, що належать до функціонування, поведінки
і взаємодії її частин.
2. Це соціальна функція суспільства,
завдяки якій створюються суспільні системи, встановлюється динамічна рівновага між
її елементами, забезпечується сталість і водночас розвиток. Функціональні характеристики
організації полягають у змінах в системі під впливом зовнішніх і внутрішніх умов
на основі удосконалення її параметрів. Організовувати – означає належним чином визначити ті функції
і дії, які необхідні для виконання певних завдань у межах відповідної структури.
Організація будь-якої системи безпосередньо пов'язана з такими її властивостями,
як централізація і децентралізація, інтегрування і диференціація, структуризація, адаптація і саморегулювання, регулювання
і перерегулювання тощо. Організація здійснюється за такою схемою: відповідно до поставленої мети добирається необхідна сукупність складових
елементів (засобів) та визначається їх структурно-функціональний зміст, здійснюється вибір раціональних форм і методів (способів)
об'єднання елементів у єдину систему;
регламентуються їх взаємозв'язки та взаємодія при переході від одного рівня організованості
до іншого.
3. Організація – одна з універсальних функцій соціального, зокрема державного, управління. В такому розумінні організація означає складову змісту
управлінської діяльності щодо упорядкування певних суспільних відносин (об'єктів
управління), раціональної побудови
органів (апарату) управління (суб'єктів управління), а також системи управління
в цілому як сукупності відповідних управлінських елементів, що перебувають у зв'язках
і відносинах між собою і утворюють органічну цілісність, єдність. У державному управлінні така діяльність спрямована на створення відповідних державних органів,
нормативно-правове закріплення їх структури, функцій та компетенції, а також на організаційно-структурну перебудову системи державного управління у разі її невідповідності
цілям і завданням соціально-економічного розвитку суспільства та зумовленим цим змісту і новим завданням управлінської діяльності. Поняття «порядок діяльності» означає певним
чином урегульоване функціонування якоїсь організації.
В даному конкретному випадку вимога
самої Конституції України (документ:
254к/96-ВР) щодо унормування питань організації і порядку діяльності визначених ЗАКОНОМ
стосується безпосередньо Збройних Сил України.
Підсумовуючи викладене в даному розділі слід
констатувати про наявність юридичного факту який не потребує доказування у суді
та який свідчить лише про недодержання і невиконання норм прямої дії пунктів 12 і 17 частини першої статті 92 Конституції України
(документ: 254к/96-ВР) у питанні законної
організації та порядку діяльності Збройних Сил України, у відсутність ключових профільних
законів про організацію і порядок діяльності органів виконавчої влади (того ж Міністерства
оборони України), а також про організацію Збройних Сил України.
ПРО МІНІСТЕРСТВО
ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Невідповідність вимогам положень чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР) також стосується питання неврегульованих законом (відповідно до норми прямої дії пункту 12 частини першої статті
92 КУ) організації і порядку діяльності
Міністерства оборони України, яке в свою чергу підпорядковується Кабінету Міністрів
України.
Наразі питання організації і порядку діяльності
Міністерства оборони України «врегульовано» Постановою
Кабінету Міністрів України від 26
листопада 2014 р. №671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України»
(далі – Постанова №671), якою було затверджено саме «Положення про Міністерство
оборони України» (далі – Положення №671), відповідно до якого Міністерство оборони
України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується
і координується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 даного
Положення №671 визначено, що Міноборони у своїй діяльності керується
Конституцією та
законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України,
прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів
України, іншими актами законодавства.
Відповідно до підпункту
11 пункту 4 Положення №671 Міноборони відповідно
до покладених на нього завдань забезпечує проведення мобілізації та демобілізації
в Збройних Силах і бере участь у забезпеченні мобілізації та демобілізації в інших
військових формуваннях, утворених відповідно до законів України (далі – інші військові
формування). А крім того, визначає форму та зміст вимоги про виконання обов’язку
(обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом, яка надсилається керівником територіального
центру комплектування та соціальної підтримки (підпункт 11-1 пункту 4), організовує та забезпечує створення мобілізаційних
резервів на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління
Міноборони, відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України (підпункт
15-1 пункту 4), реалізує
через Генеральний штаб Збройних Сил повноваження, визначені частиною другою статті
14 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку
та мобілізацію» (підпункт 18 пункту 4), координує та спрямовує діяльність територіальних
центрів комплектування та соціальної підтримки, центрів рекрутингу (підпункт 18-1 пункту 4), затверджує положення про заклади фахової передвищої
військової освіти, статути вищих військових навчальних закладів, закладів фахової
передвищої військової освіти та військових ліцеїв, які належать до сфери управління
Міноборони, а разом з МОН – положення про військові навчальні підрозділи закладів
вищої освіти, затверджує стандарти військової освіти, крім стандартів вищої освіти
(підпункт 40 пункту 4).
Слід зауважити,
що юридичній особі приватного права з назвою «МІНІСТЕРСТВО
ОБОРОНИ УКРАЇНИ» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців
та громадських формувань присвоєно код суб’єкта господарювання – код ЄДРПОУ: 00034022).
З цього приводу слід зауважити, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців
та громадських формувань (скорочено – ЄДРПОУ) був створений до моменту прийняття
нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) – постановою Кабінету Міністрів
України (фактично – Кабінетом Міністрів Української РСР) від 22 січня 1996 року
№118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України»
із раніше введеним в дію відповідним Положенням від 1 січня 1996 року.
Пунктами 1 і 2 зазначеного Положення про Єдиний державний
реєстр підприємств та організацій України визначено, що: «Єдиний державний реєстр підприємств та організацій
України (ЄДРПОУ) – це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання
даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання,
відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також
відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.
Суб'єктами Єдиного державного реєстру підприємств
та організацій України (далі – Реєстр) є юридичні особи та відокремлені підрозділи
юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання,
що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства
(далі – суб'єкти)».
Отже наявність коду ЄДРПОУ у зазначених вище юридичних осіб
є підтвердженням здійснення ними господарської діяльності, що притаманно виключно
суб’єктам господарювання.
Слід зауважити, що відповідно
до положень частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (документ №435-IV від 16 січня 2003 року) (далі
– Кодекс) встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються
на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного
права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися
та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична
особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Частиною третьою статті 81
встановлено, що цим Кодексом встановлюються порядок створення,
організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення
та правовий статус юридичних осіб публічного
права встановлюються
Конституцією
України та ЗАКОНОМ.
В свою чергу відповідно до
положень частини четвертої статті 56 Господарського кодексу України (далі – ГК України)
суб’єкт
господарювання може створюватися та здійснювати діяльність на підставі модельного
статуту, затвердженого
Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених законом, – Національним
банком України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
Відповідно до положень
частини п’ятої статті 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє
на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма
засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської
діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
Частиною першою
статті 57 ГК України визначено, що установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про
його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут
(положення) суб'єкта господарювання.
Абзацом другим частини
четвертої статті 57 ГК України закріплено, що положенням визначається господарська компетенція
органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках,
визначених законом.
Згідно частини п’ятої
статті 57 ГК України статут
(положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання
чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.
Частиною першою
статті 58 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації
як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Відповідно до положень
частини другої статті 58 ГК України відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень),
представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.
Відомості
про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної
справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.
В свою чергу частиною
першою статті 8 ГК України чітко і однозначно визначено, що: «Держава, органи державної влади та органи
місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання».
Наразі, переконливим доказом відсутності будь-якої конституційної
правосуб’єктності центрального органу виконавчої влади, яким помилково вважається
Міністерство оборони України, у самої юридичної особи (приватного
права – суб’єкта господарювання) з назвою «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ» (код ЄДРПОУ:
00034022) є відомості, які розміщені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,
фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких зазначена
юрособа є правонаступником низки юридичних осіб приватного права (суб’єктів господарювання)
з відповідними назвами, а саме:
- ЗАХІДНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ
(ЄДРПОУ: 24982002);
- ПІВДЕННЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ
(ЄДРПОУ: 24981994);
- СХІДНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ
(ЄДРПОУ: 26614946).
Крім того, реєстраційні відомості про юридичну особу з назвою «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ» також є розміщеними в іноземному реєстрі Dun & Bradstreet,
де зазначеній юридичній особі присвоєно унікальний номер DUNS number:36-363-5261 та назву латиною – «MINISTERSTVO OBORONY UKRAINY». Відповідно до відомостей
реєстру Dun & Bradstreet MINISTERSTVO OBORONY UKRAINY є корпорацією, яка входить
до складу державного концерну з назвою «KABINET MINISTRIV UKRAINY» (DUNS number:55-264-2506).
Підсумовуючи викладене в даному розділі,
слід констатувати про наявність юридичного факту, який не потребує доказування у
суді та який свідчить лише про повалення конституційного ладу шляхом недодержання
і невиконання норм прямої дії пункту 12 частини
першої статті 92 Конституції України (документ: 254к/96-ВР) у питанні унормування і врегулювання організації та порядку
діяльності Міністерства оборони України (як центрального державного органу виконавчої
влади) профільним законом про організацію і порядок діяльності безпосередньо самого Міністерства оборони України.
ПРО КАБІНЕТ МІНІСТРІВ
УКРАЇНИ
В свою чергу, всупереч
нормам прямої дії пункту 12 частини першої статті
92 Конституції України (документ:
254к/96-ВР), у нормативно-правовій системі України також відсутній закон
про організацію і порядок діяльності й самого Кабінету Міністрів України.
Велика палата Конституційного Суду України в абзаці другому
підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини свого Рішення у справі від 13 червня
2019 року №5-р/2019 зазначає, що повноваження Кабінету Міністрів України, на відміну від повноважень
Верховної Ради України і Президента України, можуть визначатись не лише Конституцією
України, а й законами України. Відповідно до Конституції України організація, повноваження
і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України; організація і діяльність
органів виконавчої влади визначаються виключно законами України (пункт 12 частини
першої статті 92, частина друга статті 120). Водночас
будь-яке повноваження Кабінету Міністрів України або іншого органу виконавчої влади
не може визначатися законом усупереч конституційним приписам.
Тобто, Конституційний Суд України робить однозначний висновок
стосовно того, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів
України мають визначатись виключно відповідним профільним законом. Це, аксіома!
Адже в іншому, негативному випадку – це невиконання норм прямої дії Конституції
України (документ: 254к/96-ВР) та наведеного вище Рішення Конституційного Суду України,
що фактично є кримінальним злочином.
Констатуючи зафіксовану документально низку фактів державної
зради і повалення конституційного ладу шляхом невиконання норм прямої дії чинного
Основного закону, слід наголосити на наявному, неспростовному юридичному факті припинення
Верховною Радою України (у відсутність конституційних повноважень у самого парламенту),
застосування на території України з моменту «набрання чинності» (від 07.05.2022)
Закону України від 21 квітня 2022 року №2215-ІХ «Про дерадянізацію
законодавства України», відповідно до якого згідно
з пунктом 217 Додатку №2 «Перелік актів органів державної влади та органів державного
управління Української РСР (Української СРР), що не застосовуються на території
України відповідно до пункту 1 розділу XV «Перехідні положення»
Конституції України», було припинено
дію Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18 квітня 1991 року
№980-ХІІ «Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР».
Тобто, до 07 травня 2022 року на території юрисдикції України
вважався чинним і діяв Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від
18 квітня 1991 року №980-ХІІ «Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР».
Інший закон, який мусив відповідати прямій нормі пункту 12 частини першої статті
92 чинної Конституції України (документ:
254к/96-ВР), задля легалізації організації,
повноважень і порядку діяльності Кабінету Міністрів України, Верховною Радою України,
не приймався.
З-поміж іншого, як вже зазначалося раніше, інформація про
установу з назвою «КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ» (з внутрішнім кодом ЄДРПОУ: 00031101)
відображена у реєстрі Dun & Bradstreet,
як про державний
концерн з назвою «KABINET MINISTRIV UKRAINY» та DUNS number: 55-264-2506. Але, в
той же час, про зазначену юридичну особу відсутня будь-яка інформація в Єдиному
державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Водночас, постановою Кабінету
Міністрів України (фактично – Кабінету Міністрів Української РСР) від 23 лютого
2022 року №154 «Про затвердження
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (далі – Постанова №154) було затверджено саме «Положення про територіальні центри комплектування
та соціальної підтримки», абзацем четвертим пункту 1 якого
визначено, що територіальні центри комплектування
та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Підсумовуючи викладене в даному розділі слід
констатувати про наявність юридичного факту, який не потребує доказування у суді
та який свідчить лише про повалення конституційного ладу шляхом недодержання і невиконання
норм прямої дії пункту 12 частини першої статті 92 Конституції
України (документ:
254к/96-ВР) у питанні унормування і врегулювання організації, повноважень та порядку
діяльності Кабінету Міністрів України (як вищого органу у системі органів виконавчої
влади) відповідним профільним законом про організацію, повноваження і порядок діяльності безпосередньо
самого Кабінету Міністрів
України.
ПРО ТЦК та СП
Повертаючись до контексту проведеного Позивачем системного
аналізу на підтвердження антиконституційної «легалізації» неутворених законом відповідно
до положень пункту 12, 17 частини першої статті 92 Конституції України (документ:
254к/96-ВР) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки,
як органів виконавчої влади та водночас органів військового управління, що забезпечують виконання законодавства
з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та
мобілізації, слід зауважити, що ці «плоди
отруйного дерева» беруть свій початок з Указу Президента України від 15 лютого 1994
року №48/94 «Про Положення про військові комісаріати», в подальшому скасованого
іншим Указом Президента України від 9 жовтня 2001 року №944/2001 «Про визнання такими, що втратили чинність,
деяких указів Президента України». З огляду
на викладене вкотре слід наголосити, що зазначені укази та наступні постанови КМУ
не відповідають змісту чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР) та не проходили
відповідно до її частини першої і другої статті 147, 150 перевірки Конституційним
Судом України на предмет їх відповідності (конституційності) Основному закону.
Отже, згодом Постановою Кабінету Міністрів України від 26
вересня 2001 року №1235 «Про затвердження Положення про військові комісаріати» було
затверджено Положення про військові комісаріати, які знов таки не утворювались у
відповідності до вимог чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), але існували
де-факто. Дана постанова втратила чинність на підставі постанови КМУ №389 від 03.06.2013.
Наступною Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня
2013 року №389 «Про затвердження Положення про військові комісаріати» (які ніколи
не створювались законом), в найкращих традиціях правового нігілізму, було затверджено
Положення про військові комісаріати, яке втратило свою чинність на підставі Постанови
КМУ №154 від 23.02.2022.
Водночас з Постановою КМУ №389
від 03.06.2013 діяла й інша Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007
року №1054 «Про затвердження Положення про територіальний
центр комплектування військовослужбовцями за контрактом», якою було затверджено відповідне Положення та яке також
втратило свою чинність на підставі Постанови КМУ №154 від 23.02.2022.
Наступною Постановою
Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 «Про затвердження Положення про територіальний центр комплектування та соціальної
підтримки» (яка на сьогодні вважається
чинною), вкотре, було затверджено відповідне Положення для так званих «органів військового
управління…», які також ніколи не утворювалися відповідно до норм прямої дії чинної
Конституції України (документ: 254к/96-ВР), але продовжують існувати де-факто, без
державного оформлення де-юре на законодавчому рівні.
Легалізація незаконних
формувань на території України у вигляді ТЦК та СП Постановою Верховної Ради України
від 18 грудня 2018 року №2653-VIII «Про прийняття за
основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України
у зв’язку зі створенням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки
на базі військових комісаріатів» також була провалена і в стінах українського парламенту,
через неприйняття відповідного проекту Закону за №9285 від 09.11.2018.
Наведені вище юридичні факти в контексті відсутності будь-якої
інформації в відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців
та громадських формувань (ЄДРПОУ), про державну реєстрацію установ з назвами «Центрально-Чечелівський
об'єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки»
(з наявним кодом ЄДРПОУ: 09834296) та «Дніпропетровський обласний територіальний
центр комплектування та соціальної підтримки» (з наявним кодом ЄДРПОУ: 08353525), наштовхують Позивача на небезпідставні сумніви щодо легального
існування і унормованої діяльності для досягнення врегульованих та встановлених
на законодавчому рівні легітимних цілей зазначеними установами, на території України.
Тим більше під час дії воєнного стану (а не стану війни), в умовах широкомасштабної
збройної агресії РФ проти України.
Саме тому логічними виглядають питання у прохальній частині
запиту на інформацію, від 15 квітня 2026 року, де запитувач ПРОСИТЬ:
1. Надати завірену належним чином фотокопію Положення про Центрально-Чечелівський
об’єднаний районний у місті Дніпро територіальний центр комплектування та соціальної
підтримки;
2. Надати завірену належним чином фотокопію Положення про Дніпропетровський обласний територіальний
центр комплектування та соціальної підтримки;
3. Надати завірену належним чином фотокопію наказу Міністерства
оборони України від 17.10.2023 №605 «Про затвердження Переліку відомостей
Міністерства оборони України, які містять службову інформацію (ПСІ-2023)»;
4. Надати завірену належним чином фотокопію акту (наказу, розпорядження
тощо) відповідно до якого відбулася зміна назви «Центрально-Чечелівський об’єднаний
районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (код ЄДРПОУ: 09834296) на «Центрально-Чечелівський об’єднаний районний у місті Дніпро
територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (код ЄДРПОУ: 09834296);
5. Надати завірену належним чином фотокопію акту (наказу, розпорядження
тощо) відповідно до якого відбулася заміна гербової печатки установи з назвою «Центрально-Чечелівський
об’єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки»
(з кодом
ЄДРПОУ: 09834296) на «Центрально-Чечелівський об’єднаний районний у місті Дніпро
територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (з кодом ЄДРПОУ: 09834296);
6. Надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу наказу керівника Дніпропетровського обласного ТЦК та СП
погодженого з начальником ВЛК регіону про призначення начальника медичного відділення Дніпропетровського обласного ТЦК та СП;
7. Надати завірені належним чином фотокопії з оригіналів наказів
керівника Дніпропетровського обласного ТЦК та СП складених на підставі наданої начальником
(керівником) закладу охорони здоров’я (установи) інформації про перелік медичних
працівників, які залучаються до роботи ВЛК при Дніпропетровському обласному ТЦК
та СП із зазначенням їх спеціальностей.
Підсумовуючи викладене в даному розділі,
слід констатувати про наявність юридичного факту, який не потребує доказування у
суді та який свідчить лише про недодержання і невиконання норм прямої дії пунктів 12 і 17 частини першої статті 92 Конституції України
(документ: 254к/96-ВР) у питанні узаконення
організації та порядку діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної
підтримки як органів виконавчої влади та водночас органів військового управління, у відсутність ключових профільних законів про організацію і порядок діяльності
органів виконавчої влади, а також про організацію Збройних Сил України.
Читайте
також: Газету «Багнет Нації»
зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ
«Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети
Збираємо кошти на перший тираж
газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний»
випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації»,
як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків
газети "Багнет Нації" - оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет
Нації»
«Картахенський протокол про
біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет
Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською –
восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ
НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням
суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… -
тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022
Благодійному друкованому виданню
(газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ –
сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! -
вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Людина є скарбом Природи… -
дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)
Волевиявлення: Жити по совісті… -
двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)
Авторське Волевиявлення Олександра
– двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»
Унікальні конституційні хроніки
(початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»
Діти – майбутнє правової держави –
двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»
Забороняємо медичні експерименти
над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Перша редакція чинної Конституції
України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»
Конвенція про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети
«Багнет Нації»
«Суд знає закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ (коротко про актуальне) – тридцять третій
випуск газети «Багнет Нації»
ТВОЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ – тридцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Право на свободу та особисту недоторканність – тридцять шостий випуск
газети «Багнет Нації»
Умови та Правила не є складовою кредитного договору – тридцять восьмий
випуск газети «Багнет Нації»
ПОДАТКОВА ПОВИННА БУТИ ЗАКОННОЮ, А НЕ ПРОСТО БУТИ – сороковий випуск газети
«Багнет Нації»
ТЦК та СП від МІНОБОРОНИ - «ПЛОДИ ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА»? – сорок перший випуск
газети «Багнет Нації»
Відвід судді: закон, практика та поради – сорок четвертий випуск газети
«Багнет Нації»
А ПРОКУРОРИ ХТО? – сорок сьомий випуск газети «Багнет Нації»
А чи законний «Законодавець»? – сорок дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»
ПОСАДА ПРЕЗИДЕНТА – «МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО» - п’ятдесятий
випуск газети «Багнет Нації»
ТЦК і
суб’єктність – речі несумісні – п’ятдесят перший випуск газети «Багнет Нації»
ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ НАЦІЇ»:
газета
Багнет Нації - Google Drive
Авторський проект Сергія
Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість
Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції -
УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права -
юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по факту? - випуск 4
(замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ -
якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ –
ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили
НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО –
ПРИВАТНЕ!)
А чи законний
«Законодавець»? ч.1
А чи законний
«Законодавець»? ч.2
А чи законний
«Законодавець»? ч.3
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 5168 7456 7204 3954 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація
від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар