В своєму Рішенні від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначає, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України (документ: 254к/96-ВР) парламентом – єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Верховна Рада України за своєю природою є представницьким
органом державної влади, який відповідно до частини першої статті 76 Конституції
України (документ: 254к/96-ВР) складають чотириста п'ятдесят народних депутатів
України – громадян України, обраних на основі
загального, рівного і прямого (а не пропорційного) виборчого права шляхом таємного голосування строком на
чотири роки. Формування шляхом прямих виборів і функціонування
на засадах колегіальності забезпечують Верховній Раді України характер представницького
органу.
Слід зауважити,
що в абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року №2-рп/99
Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції
України, закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави – принцип поділу
влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють
свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів
України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України,
яка зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових
осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.
Як вже було зазначено раніше, відповідно до статті
75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –
Верховна Рада України. До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить
прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік
найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами.
Це цілком відповідає принципу пріоритетності
закону в системі нормативно-правових актів України.
Відповідно до норм прямої дії пункту
21 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються
організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів
України.
Отже легалізація «єдиного органу законодавчої влади в Україні» можлива лише
за умови затвердження самої Конституції України на всеукраїнському референдумі,
з подальшим виконанням самим «законодавчим органом» норм прямої дії частини першої
статті 4, частини першої і другої статті 6, частини першої і другої статті 19, частини
п’ятої статті 82, частини третьої статті 88 та пункту 21 частини першої статті 92
чинної Конституції України. Адже виключно до зазначених норм самою Конституцією
регулюються порядок роботи Верховної Ради України та повноваження її голови, за
умови виключного врегулювання організації і діяльності самої Верховної Ради України
та статусу народних депутатів України відповідними профільними законами.
Варто зазначити, що одного разу узурпувавши установчу владу Українського народу
Верховна Рада України (а фактично – Верховна Рада Української РСР) спробувала легалізувати
свою діяльність у новоствореній юрисдикції «самостійної української держави» (відповідно
до визначення Акта проголошення незалежності України) через ухвалення постанови
Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3547-IV «Про Регламент
Верховної Ради України» та затвердженого даною постановою додатку у вигляді відповідного
Регламенту.
Як бачимо, дана постанова Верховної Ради України від 16 березня
2006 року №3547-IV «Про Регламент Верховної
Ради України» втратила чинність на підставі Рішення Конституційного Суду
України №4-рп/2008 від 01.04.2008 року як така, що визнана неконституційною.
Слід зазначити, що у прагненні легалізації
своєї незаконної (неконституційної) діяльності Верховна Рада України (а фактично – Верховна Рада Української
РСР), намагалася поставити віз, перед кобилою. Адже затвердженню порядку роботи
«законодавчого органу» у вигляді Регламенту, мав передувати затверджений профільний
закон «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України», а також закон
«Про статус народних депутатів України».
Але наступною невдалою спробою легалізації своєї неконституційної
діяльності у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2008 від 01.04.2008,
виявилася постанова Верховної Ради України від 8 квітня 2008 року №247-VI «Про деякі питання
нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України», якою було
затверджено додаток у вигляді нічим не передбаченого Тимчасового Регламенту Верховної
Ради України.
Наступний «нормативно-правовий акт» яким
намагалися легалізувати неконституційну діяльність «єдиного органу законодавчої
влади» і який також за Рішенням Конституційного Суду України від 26 листопада 2009
року №30-рп/2009 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним),
було прийнято у вигляді закону від 4 вересня 2008 року №374-VI «Про організацію і
порядок діяльності Верховної Ради України», який, як зазначено на офіційному сайті
ВРУ, втратив чинність на підставі закону від 1 грудня 2009 року №1667-VI «Про організацію і
порядок діяльності Верховної Ради України».
В свою чергу Закон України від 1 грудня
2009 року №1667-VI «Про організацію і порядок діяльності Верховної
Ради України» також втратив чинність на підставі іншого закону від 7 липня 2010
року №2448-VI «Про визнання таким, що втратив чинність,
Закону України «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України».
В контексті наведеного
вище слід більш детально дослідити суть рішень Конституційного Суду України на предмет
виявлених порушень процесуального і матеріального права при прийнятті документів
особливої державної ваги. Адже якщо певна дія/подія повторюється більше двох разів
(мова про невиконання цілої низки рішень КСУ), то це вже не випадковість, а система
свідомих антиконституційних дій.
Так, у своєму Рішенні
від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008 Конституційний Суд України зауважив, що: (скорочено)
«У частині першій статті 92 Основного Закону України (254к/96-ВР) закріплений принцип пріоритету (верховенства) закону
в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове
регулювання найважливіших суспільних відносин. Перелік питань, що мають регулюватися
виключно законами України, передбачений цією нормою, має імперативний характер,
а це означає, що всі рішення щодо них повинні прийматися у формі закону. До них
належать, зокрема, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус
народних депутатів України (пункт 21) (254к/96-ВР); організація і діяльність
органів виконавчої влади, основи державної служби (пункт 12) (254к/96-ВР); судоустрій, судочинство,
статус суддів (пункт 14) (254к/96-ВР).
У такий спосіб Конституція України (254к/96-ВР) встановила, що лише Верховна
Рада України у відповідному законі має право визначати організацію і порядок діяльності
органів законодавчої, виконавчої, судової влади та статус їх посадових осіб.
Логічним є те, що й іншими нормами Конституції України (254к/96-ВР) передбачено однакові правові
підходи до нормативного механізму врегулювання порядку організації і діяльності
органів державної влади, їх посадових осіб. Так, згідно з частиною четвертою статті 76 (254к/96-ВР) повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією
(254к/96-ВР) та законами України;
організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових
спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом (частина п'ята статті
89) (254к/96-ВР); здійснення парламентського
контролю у межах, визначених Конституцією (254к/96-ВР) та законом (пункт 33
статті 85) (254к/96-ВР); організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних
та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією (254к/96-ВР) і законами України (частина
друга статті 120) (254к/96-ВР); порядок організації
і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду
ним справ визначаються законом (стаття 153) (254к/96-ВР).
Відповідно до частини п'ятої статті 83 Конституції України (254к/96-ВР) порядок роботи Верховної
Ради України встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) та Регламентом (3547-15). До повноважень Верховної Ради України належить прийняття Регламенту (3547-15) (пункт 15 частини першої
статті 85 Конституції України) (254к/96-ВР).
Верховна Рада України прийняла Регламент (3547-15) як додаток до Постанови "Про Регламент
Верховної Ради України" (3547-15) від 16 березня 2006
року.
Як зазначено у статті 1 Регламенту (3547-15), він встановлює порядок
роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб,
засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських
фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, порядок підготовки
і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів,
визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її
повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України. Регламент (3547-15) регулює і низку інших важливих питань, які стосуються статусу народних депутатів
України, відносин між парламентом та іншими органами державної влади, надання згоди
на призначення на посаду чи звільнення з посад посадових осіб, вирішення питання
про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України тощо.
Незважаючи на те, що всі зазначені питання згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) повинні визначатися
виключно законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19, частина
четверта статті 76, частина п'ята статті 89, пункт 33 статті 85, пункти 12, 14, 21 частини першої статті 92, частина друга статті
120, стаття 153 Конституції України) (254к/96-ВР), вони врегульовані Регламентом
(3547-15), прийнятим як додаток
до Постанови "Про Регламент Верховної Ради України" (3547-15).
Відповідно до припису частини другої статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) закони та інші нормативно-правові
акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.
Отже, аналізуючи положення частини п'ятої статті 83, пункту 15 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) в їх системному зв'язку
із положеннями частини другої статті 6, частини другої статті 19, пунктом 21 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР), Конституційний Суд
України дійшов висновку, що Регламент (3547-15), який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради України, має прийматися виключно
як закон України і за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції
України (254к/96-ВР) процедурою його розгляду,
ухвалення і набрання чинності.
Правову позицію щодо прийняття Регламенту (3547-15) як закону України Конституційний Суд України висловив і у пункті 6 мотивувальної
частини Рішення від 3 грудня 1998 року №17-рп/98 (v017p710-98), в якому зазначив, що
після набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 160 Конституції України) (254к/96-ВР) питання щодо організації
і порядку діяльності Верховної Ради України, а також статусу народних депутатів України Верховна Рада України повинна вирішувати виключно законами України (пункт 21 частини першої статті 92) (254к/96-ВР), зокрема законом про
регламент (3547-15) Верховної Ради України.
З моменту прийняття Конституційним Судом України цього рішення зміни у статтю 92
Конституції України (254к/96-ВР) Верховною Радою України
не вносилися.
Аналогічна правова позиція
міститься і в ухвалах Конституційного Суду України від 27 червня 2000 року №2-уп/2000
(v002u710-00), від 11 травня 2007
року №22-у/2007 (v022u710-07)».
За результатами розгляду даної справи, ініційованої суб'єктом права на конституційне подання (50 народних депутатів України), Конституційний Суд України
вирішив: «Визнати такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною), Постанову Верховної Ради України "Про Регламент Верховної
Ради України" від 16 березня 2006 року №3547-IV (3547-15). Постанова Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України" (3547-15), що визнана неконституційною,
втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».
В своєму іншому Рішенні від 26 листопада
2009 року №30-рп/2009 Конституційний Суд України розглянувши на пленарному засіданні
справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції
України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону
України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України"
від 4 вересня 2008 року №374-VI (374-17) (Голос України, 2009 р., 17
лютого) та Регламенту Верховної Ради України від 19 вересня 2008 року №547-VI (547-17) (Голос України, 2008 р., 26
вересня) суд наголосив на тому, що: (скорочено) «За Конституцією України (254к/96-ВР) єдиним органом законодавчої
влади в Україні є парламент – Верховна Рада України (стаття 75) (254к/96-ВР); Верховна Рада України
приймає закони, постанови та інші акти (стаття 91) (254к/96-ВР); Голова Верховної Ради
України підписує акти, прийняті Верховною Радою України (пункт 3 частини другої
статті 88) (254к/96-ВР), зокрема закон, і невідкладно
направляє його Президентові України (частина перша статті 94) (254к/96-ВР). Президент України протягом
п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно
оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями
до Верховної Ради України для повторного
розгляду. Якщо Президент України не підписав повторно прийнятий
Верховною Радою України закон, то такий закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом (частини друга,
четверта статті 94 Конституції України) (254к/96-ВР).
За результатами дослідження всіх матеріалів справи Конституційний
Суд України дійшов висновку про необхідність перевірки
додержання встановленої статтею 94 Конституції України (254к/96-ВР) процедури набрання чинності
Законом (374-17).
Закон (374-17), прийнятий Верховною
Радою України 4 вересня 2008 року і підписаний Головою Верховної Ради України А. Яценюком, Президент України повернув зі своїми вмотивованими і сформульованими
пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Юридичним наслідком застосування права вето є, зокрема, відкриття конституційної
процедури повторного розгляду закону у Верховній Раді України (абзац п'ятий пункту
4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від
7 липня 1998 року №11-рп/98 (v011p710-98) у справі щодо порядку
голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України).
Верховна Рада України 3 лютого 2009 року під головуванням Голови Верховної Ради
України В. Литвина повторно прийняла Закон (374-17) відповідно до частини
четвертої статті 94 Конституції України (254к/96-ВР). Однак 17 лютого 2009
року Закон (374-17) було опубліковано у
газеті "Голос України" за підписом попереднього Голови Верховної Ради
України із зазначенням дати прийняття Закону (374-17) – 4 вересня 2008 року.
З наведеного вбачається, що опубліковано закон, щодо якого Президент України
застосував право вето, а не той, який Верховна Рада України прийняла за результатами
його повторного розгляду.
Конституційний Суд України враховує правові позиції, викладені в його
Рішеннях від 7 липня 2009 року №17-рп/2009 (v017p710-09), від 14 липня 2009 року
№18-рп/2009 (v018p710-09), від 10 вересня 2009
року №20-рп/2009 (v020p710-09), згідно з якими у разі
прийняття Верховною Радою України закону повторно після застосування до нього права
вето та відмови Президента України його підписати офіційному оприлюдненню та опублікуванню
підлягає саме повторно прийнятий закон з датою його повторного
прийняття та підписом діючого Голови Верховної Ради України.
Відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України (254к/96-ВР) повинен бути невідкладно
офіційно оприлюднений діючим Головою Верховної Ради України і опублікований за його
підписом Закон (374-17), прийнятий Верховною
Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу
під час його повторного розгляду.
Отже, відсутність під текстом Закону (374-17), прийнятого за результатами
повторного розгляду, належної дати та підпису діючого
Голови Верховної Ради України є порушенням встановленої частиною четвертою статті
94 Основного Закону України (254к/96-ВР) процедури набрання ним
чинності, що згідно з частиною першою статті 152 Конституції України (254к/96-ВР) є підставою для визнання
Закону (374-17) неконституційним повністю.
За частиною другою статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) закони та інші нормативно-правові
акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.
До повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить прийняття Регламенту
Верховної Ради України (547-17) (пункт 15 частини першої
статті 85 Основного Закону України) (254к/96-ВР). Конституцією України
(254к/96-ВР) та Регламентом Верховної
Ради України (547-17) встановлюється порядок
роботи Верховної Ради України, а також засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій
у Верховній Раді України (частини п'ята, дев'ята статті 83 Конституції України) (254к/96-ВР). Крім того, Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради
України (547-17) (частина третя статті
88 Конституції України) (254к/96-ВР). У пункті 21 частини
першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються організація і порядок діяльності Верховної
Ради України.
Верховна Рада України 19 вересня 2008 року прийняла Регламент
(547-17).
Як зазначено у статті 1 Регламенту (547-17), порядок роботи Верховної
Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності
та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України
встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР), законами України та
Регламентом (547-17). Цією ж нормою передбачено, що Регламент (547-17) визначає порядок підготовки
і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших
питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних
функцій Верховної Ради України.
Конституційний Суд України, проаналізувавши положення частини п'ятої статті
83, пункту 15 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) в їх системному зв'язку із положеннями частини другої статті 6, частини другої
статті 19, пункту 21
частини першої статті 92 Основного Закону України (254к/96-ВР), дійшов висновку, що Регламент (547-17), який, зокрема, унормовує організацію і порядок діяльності Верховної Ради
України, має прийматися виключно як закон України за встановленою статтями 84, 93,
94 Конституції України (254к/96-ВР) процедурою його розгляду, ухвалення і набрання ним чинності.
Аналогічні правові позиції Конституційний Суд України визначив у своїх рішеннях
від 1 квітня 2008 року №4-рп/2008 (v004p710-08) у справі про Регламент Верховної Ради України, від 17 вересня 2008 року №16-рп/2008
(v016p710-08) у справі про коаліцію депутатських
фракцій у Верховній Раді України. Зважаючи на наведене, Конституційний Суд України
констатує, що Регламент (547-17) не відповідає Конституції України (254к/96-ВР), зокрема частині другій статті
6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, частині п'ятій статті 83,
пункту 21 частини першої статті 92».
За результатами розгляду цієї справи Конституційний Суд України вирішив: «Визнати
такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними): – Закон
України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України"
від 4 вересня 2008 року №374-VI (374-17); – Регламент Верховної Ради
України від 19 вересня 2008 року №547-VI (547-17). Закон України "Про організацію
і порядок діяльності Верховної Ради України" від 4 вересня 2008 року №374-VI (374-17), Регламент Верховної Ради
України від 19 вересня 2008 року №547-VI (547-17), визнані неконституційними,
втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».
Нагдаємо, що Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на всій території України, остаточними і такими, що не можуть бути оскаржені.
Апофеозом, такою собі «вишенькою на тортику» зради, невігластва і беззаконня,
став Закон України від 7 липня 2010 року №2448-VI «Про визнання таким, що втратив чинність,
Закону України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України"»,
про який ми вже згадували раніше, і яким було постановлено: «Визнати таким, що втратив
чинність, Закон України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради
України" (1667-17) (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №4, ст. 24)».
Як бачимо, Закон України від 7 липня 2010 року №2448-VI «Про визнання таким, що втратив чинність,
Закону України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України"»
на офіційному сайті самої Верховної Ради України значиться як чинний.
Після наведених вище невдалих спроб узаконення своїх конституційних функцій,
як єдиного органу законодавчої влади в Україні, через прийняття закону яким має
визначатись організація і порядок діяльності Верховної Ради України, будь-яких інших
профільних законів парламентом не приймалося.
На підтвердження наведених вище тез, наших громадських досліджень і журналістських
розслідувань, ми від нашої Громадської організації «Об’єднана правозахисна група
«Багнет Нації» звертались до Верховної Ради України з інформаційним запитом щодо
підтвердження або спростування юридичного факту виконання норми прямої дії пункту
21 частини першої статті 92 Конституції України. З наданої нам відповіді Апаратом
Верховної Ради України вбачається, що відповідних профільних законів, які б регулювали
організацію і порядок діяльності Верховної Ради України та відповідали б Конституції
України, не приймалося.
Далі буде...
Читайте
також: Газету «Багнет Нації»
зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ
«Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети
Збираємо кошти на перший тираж
газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний»
випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації»,
як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків
газети "Багнет Нації" - оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет
Нації»
«Картахенський протокол про
біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет
Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською –
восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ
НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням
суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… -
тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022
Благодійному друкованому виданню
(газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ –
сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! -
вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Людина є скарбом Природи… -
дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)
Волевиявлення: Жити по совісті… -
двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)
Авторське Волевиявлення Олександра
– двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»
Унікальні конституційні хроніки
(початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»
Діти – майбутнє правової держави –
двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»
Забороняємо медичні експерименти
над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Перша редакція чинної Конституції
України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»
Конвенція про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети
«Багнет Нації»
«Суд знає закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ (коротко про актуальне) – тридцять третій
випуск газети «Багнет Нації»
ТВОЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ – тридцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Право на свободу та особисту недоторканність – тридцять шостий випуск
газети «Багнет Нації»
Умови та Правила не є складовою кредитного договору – тридцять восьмий
випуск газети «Багнет Нації»
ПОДАТКОВА ПОВИННА БУТИ ЗАКОННОЮ, А НЕ ПРОСТО БУТИ – сороковий випуск газети
«Багнет Нації»
ТЦК та СП від МІНОБОРОНИ - «ПЛОДИ ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА»? – сорок перший випуск
газети «Багнет Нації»
Відвід судді: закон, практика та поради – сорок четвертий випуск газети
«Багнет Нації»
А ПРОКУРОРИ ХТО? – сорок сьомий випуск газети «Багнет Нації»
А чи законний «Законодавець»? – сорок дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»
ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ НАЦІЇ»:
газета
Багнет Нації - Google Drive
Авторський проект Сергія
Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість
Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції -
УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права -
юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по факту? - випуск 4
(замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ -
якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ –
ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили
НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО –
ПРИВАТНЕ!)
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 5168 7456 7204 3954 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація
від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com








Немає коментарів:
Дописати коментар