АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

 

1 грудня 1991 року за результатами Всеукраїнського референдуму волею Українського народу було проголошено незалежність України та створено Самостійну українську державу України (скорочено – СУД України). Це, історичний факт, що має юридичне значення, який  покладено у преамбулу (основу) чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), прийняту 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України

(див. Рішення КСУ від 14 липня 2021 року № 1-р/2021)       

                           

 

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на рішення судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року у цивільній справі № 203/1882/23

 

   Я, Філіпенко Олександр Сергійович (далі – Апелянт/Позивач), звертаюсь до Дніпровського апеляційного суду за захистом і поновленням своїх порушених конституційних прав і свобод, з огляду на рішення судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року, ухвалене за результатами розгляду моєї цивільної позовної заяви до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої мені незаконними діями службових/посадових осіб при здійсненні своїх повноважень (справа № 203/1882/23).

   З даним рішенням судді Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року, яке мною було отримано власноруч 14 липня 2023 року, Я (Апелянт/Позивач), повністю незгоден. Вважаю, що дане рішення було ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права, що є обов’язковою підставою для скасування рішення, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

   Зауважу, що на моє глибоке переконання ухвалене суддею Чудопаловою С. В. рефлексивне рішення в наративній системі емоцій (типу: Я – суддя, мені все дозволено…) є не більш ніж неадекватною, інфантильною реакцією фізичної особи без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України на законну вимогу Позивача на застосування принципу верховенства права та повноважний (належний і незалежний) склад суду, під час розгляду своєї позовної заяви.

   В своєму Рішенні від 21 липня 2021 року № 5-р(ІІ)/2021 Другий сенат Конституційного Суду України наголосив, що: «Однією із загальних засад конституційного ладу є гарантія звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України для захисту конституційних прав і свобод (друге речення частини третьої статті 8 Конституції України). Право на судовий захист прав і свобод гарантовано приписом частини першої статті 55 Конституції України. Крім того, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Основного Закону України).

Механізм реалізації права на судовий захист визначає законодавець виключно в законах України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що „законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист <…> є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя“ (перше речення абзацу сімнадцятого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 червня 2019 року № 4-р/2019), що „правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах“ (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003) та що „кожен під час розгляду будь-якої справи, в тому числі кримінальної, щодо діяння, у вчиненні якого обвинувачується, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості“ (друге речення абзацу першого пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Приписами частини другої статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, що їх Конституційний Суд України розглядає як конституційні гарантії права на судовий захист (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011). Тому сутнісний зміст права на судовий захист слід визначати з урахуванням конституційно установлених засад судочинства як гарантій, що забезпечують його ефективну реалізацію.

Крім того, варто зважати на приписи чинних міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та на практику тлумачення й застосування цих договорів міжнародними органами, зокрема Європейським судом із прав людини, юрисдикцію яких визнано Україною.

Так, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), що гарантує право на справедливий суд, указано, зокрема, на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що його установлено законом; суд вирішує спір щодо прав та обов’язків особи цивільного характеру або установлює обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї кримінального обвинувачення (пункт 1).

Аналіз змісту конституційного права на судовий захист і конституційних гарантій, що забезпечують його здійснення, з одного боку, та конвенційного права на справедливий суд, з другого боку, свідчить, що приписи частини першої статті 55 Конституції України в посутньому зв’язку з приписами частини другої її статті 129 в цілому визначають право на судовий захист подібно до того, як, зокрема, у пункті 1 статті 6 Конвенції подається зміст права на справедливий суд.

   Отже, Конституційний Суд України вважає, що сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв’язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції та витлумаченого Європейським судом із прав людини».

   У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо  проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначалося, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних  свобод (995_004) "не примушує  Держав-учасників  створювати  апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, передбачені статтею 6, повинні бути  забезпечені, зокрема щодо права осіб на ефективний доступ до суду з рішень,  що стосуються "спорів про права та обов'язки цивільного характеру" (параграф 39).

   В контексті викладеного вище слід констатувати, що за результатами розгляду моєї позовної заяви забезпечення ефективного поновлення Позивача в правах не відбулося, а постановлене рішення не відповідає вимогам справедливості.

   Враховуючи викладене вище, Я (Апелянт/Позивач), звертаюсь з апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду, адже вважаю, що рішення судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року, ухвалене за результатами розгляду моєї цивільної позовної заяви до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої мені незаконними діями службових/посадових осіб при здійсненні своїх повноважень (справа № 203/1882/23) - підлягає повному скасуванню та має бути змінене у відповідності до заявлених у позовній заяві вимог, з наступних підстав.

 

На виконання пункту 5 частини другої статті 356 ЦПК України: (в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо)

 

1)   СПРАВУ РОЗГЛЯНУТО НЕПОВНОВАЖНИМ СКЛАДОМ СУДУ;

 

   Пунктом 1 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що: «безсторонність,  в  сенсі  п.  1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

   Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

   На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від  09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

   Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї  предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

   Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   В даному контексті слід зауважити, що згідно частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

   Натомість, після самостійного ознайомлення з відкритих джерел з трудовою біографією на посаді судді Чудопалової Світлани Вікторівни, Я (Апелянт/Позиаач) з’ясував, що її призначення вперше на відповідну посаду судді (а не професійного судді) Селидівського міського суду Донецької області (строком на п’ять років) відбулося відповідно до Указу Президента України В.ЮЩЕНКА від 2 липня 2009 року № 500/2009 «Про призначення суддів», у відсутність конституційно утвореної самої посади Президента України згідно Конституції України (документ: 254к/96-ВР).

   Далі – по накатаній…

   Наступним Указом Президента України В.ЯНУКОВИЧА від 20 квітня 2010 року № 563/2010 «Про переведення суддів» суддю  Селидівського  міського  суду Донецької області ЧУДОПАЛОВУ Світлану Вікторівну було переведено на роботу на посаді судді (а не професійного судді) Київського районного суду міста  Донецька  в межах п'ятирічного строку.

   Іншим Указом Президента України П.ПОРОШЕНКА від 7 серпня 2017 року № 212/2017 «Про призначення та тимчасове переведення суддів» суддю Київського районного суду міста Донецька ЧУДОПАЛОВУ Світлану Вікторівну було переведено шляхом відрядження строком до шести місяців на роботу на посаді судді (а не професійного судді) Буринського районного суду Сумської області.

   Крім зазначених вище нормативно-правових актів (у вигляді указів) 15 травня 2015 року на розгляд парламенту подавався проект постанови «Про обрання суддів», відповідно до якого пропонувалося суддю Київського районного суду міста Донецька Чудопалову Світлану Вікторівну обрати на посаду судді безстроково.

   Іншої змістовної відповідної інформації стосовно трудової діяльності Чудопалової Світлани Вікторівни на посаді судді, я, не знайшов. Відповідно, мені не вдалося знайти будь-який нормативно-правовий акт (указ або постанову) про призначення/переведення Чудопалової Світлани Вікторівни на роботу на посаді судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

   Таким чином, після постановлення 16 травня 2023 року суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопаловою С. В. ухвали про прийняття та відкриття провадження у відповідній справі, 22 травня 2023 року, мною (Позивачем), до зазначеної судової установи, було спрямовано сформований запит на публічну інформацію (копія приєднана до матеріалів справи), в якому я, вимагав підтвердження законного перебування зазначеної особи на посаді судді саме Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська.

   З пункту першого відповіді (№ 14555/23-Вих від 29 травня 2023 року), (копія приєднана до матеріалів справи), яка надійшла на мій інформаційний запит вбачається, що відповідно до рішення Верховного Суду № 68/0/149-22 від 29.04.2022 суддю Першотравенського районного суду Донецької області Чудопалову Світлану Вікторівну відряджено до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська.

   Відповідно до положень частини першої і другої статті 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

   Верховний Суд:

1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;

3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою;

4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України;

6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом;

7) забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань правозастосування;

8) здійснює інші повноваження, визначені законом.

З наведеного вбачається, що до компетенції Верховного Суду не належать повноваження відрядження суддів з одного суду конкретно визначеної територіальної юрисдикції, до іншого суду з конкретно визначеною судоустроєм територіальною юрисдикцією в системі адміністративно-територіального устрою України.

З пункту другого відповіді (№ 14555/23-Вих від 29 травня 2023 року), яка надійшла на мій інформаційний запит вбачається, що згідно рішення зборів суддів Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06.05.2022 року судді Чудопаловій С. В. визначено спеціалізацію та з цього часу суддя почала здійснювати правосуддя на посаді судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

Водночас, в зазначеному пункті відсутні будь-які посилання на конкретні норми чинного законодавства, згідно яких законом встановлено початок здійснення правосуддя (а не судочинства) суддею, після визначення його спеціалізації рішенням зборів суддів конкретної територіально-адміністративної юрисдикції (районним у місті судом).

З огляду на наведене вище та виникнення обґрунтованих сумнівів та необхідності встановлення належного складу суду, керуючись положеннями Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» 2 червня 2023 року мною (Позивачем), через канцелярію відповідної судової установи, було подано Клопотання № 3 про приєднання до матеріалів справи доказів щодо належного складу суду (документ знаходиться в матеріалах справи).

   Своє клопотання, я обгрунтував тим, що частиною першою статті 26 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

   В мотивувальній частині свого Рішення № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголосив, що: «для забезпечення судового захисту Конституція України (254к/96-ВР)  у  статті  124  встановила  принципи  здійснення правосуддя виключно судами,  неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України (254к/96-ВР)».

   З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правосуддя здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ІНШІ СУДДІ).

   В своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову  владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках,  народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина  перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду  в одному  із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина четверта статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).

   Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття  посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи  - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу,  віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття  посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону України) (254к/96-ВР).

   За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином  України  статусу професійного судді пов'язане  з настанням  відповідного  юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду. Зайняття  посади  судді  здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на який його було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді  обіймають  посади  безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01),  відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем,  оскільки  завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).

   У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється
Президентом України строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково Верховною Радою України
(частина перша статті 128) (254к/96-ВР).

   Системний аналіз положень пункту 14 частини першої статті 92, частини четвертої статті 126, частин другої, третьої, четвертої, п'ятої статті 127,  статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) та положень Закону (2453-17) дає підстави для  таких висновків: призначення на посаду судді здійснюється тільки вперше; обиратися на посаду судді можуть тільки судді, в яких закінчився п'ятирічний термін, на який вони були призначені;  до складу апеляційних,  вищих  спеціалізованих  судів  та  Верховного Суду України  можуть  обиратися  тільки  професійні  судді; зайняття суддівських посад в апеляційних, вищих спеціалізованих судах і Верховному Суді України шляхом обрання виключає можливість призначення суддів у ці  суди,  а  відтак  призначення  на  посади суддів може здійснюватися лише до місцевих судів.

   Вимоги щодо наявності стажу для просування особи на посаді судді  кореспондують  з  вимогами  пункту 13 Основних  принципів незалежності судових  органів,  схвалених  резолюціями  N 40/32 та N 40/146  Генеральної  Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, в яких зазначено,  що підвищення суддів на посаді  там,  де  є  така  система,  слід  здійснювати  на основі об'єктивних факторів, зокрема здібностей і досвіду. Тобто встановлення такої вимоги,  як стаж  роботи  на  посаді  судді,  є об'єктивним  критерієм  для  зайняття  посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України. Вказана вимога обумовлена особливим  характером процесуальної діяльності цих судів і не порушує принципу рівності громадян України в їх конституційних правах, що відповідає  положенню  частини п'ятої статті  127  Конституції   України   (254к/96-ВР)   стосовно встановлення законодавцем  додаткових  кваліфікаційних  вимог  до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня,  об'єктивно  виправдане,  обґрунтоване  та справедливе і не може вважатися  дискримінаційним. Тому це обмеження стосується тільки конституційно визначеного спеціального статусу професійного судді і не впливає на зміст його прав і свобод (їх скасування чи обмеження) як людини і громадянина,  що гарантуються, зокрема, частиною третьою статті 22 Конституції  України  (254к/96-ВР), згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України в Рішенні від 18 квітня 2000 року N 5-рп/2000 (v005p710-00)  зазначив,  що  встановлення Конституцією України  (254к/96-ВР) та законами України певних кваліфікаційних вимог не   порушує конституційного принципу рівності, адже всі громадяни, які  відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати  відповідні  посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини) (v005p710-00).

   В своєму Рішенні № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року справа № 1-9/2013 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголошує, що згідно з Конституцією України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92), які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91); правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (частина перша статті 127). Суддею є громадянин України, який у встановленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (стаття 51 Закону).

   Загальний порядок призначення на посаду професійного судді в судах загальної юрисдикції та підстави звільнення з цієї посади передбачені Основним Законом України (пунктом 27 частини першої статті 85, частинами четвертою, п’ятою статті 126, частиною третьою статті 127, частиною першою статті 128). Зміст зазначених положень щодо процедури, порядку призначення і обрання на посаду судді конкретизовано в Законі, в якому, зокрема, встановлено вимоги до осіб, що виявили бажання звернутись до Комісії з заявою про участь у доборі кандидатів, та до кандидатів, які вже проходять відповідний добір.

   Врегулювання передбаченого Законом порядку набуття статусу судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“ (пункт 3.2). У пункті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі права. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

   Отже, вимога щодо належного (повноважного) складу суду передбачена не тільки пунктом 1 частини третьої статті 376 ЦПК України та самою Конституцією України, а й цілою низкою рішень Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини, а також низкою профільних міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України.

   Тобто, звертаючись до суду з відповідним клопотанням Позивач намагався реалізувати гарантоване відповідними нормами право на повноважний (належний) склад суду.

   З цього приводу в своєму Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України наголосив, що за пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004) кожен при вирішенні питання   щодо прав та обов'язків має право  на справедливий і відкритий розгляд його  справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. На розвиток наведеного положення Європейський суд  з  прав  людини  у рішенні  від 25 лютого 1993 року у справі "Добертен проти Франції" зазначив,  що  за  пунктом  1  статті 6 Конвенції (995_004) держави-учасниці Ради Європи повинні організувати свою судову систему у такий спосіб, щоб їх суди і трибунали виконували  кожен свою функцію, притаманну їм.

   Крім того, в своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

За результатами розгляду згаданого раніше клопотання № 3 в своїй ухвалі від 12 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В. постановила наступне, а саме: «Щодо клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи доказів належного складу суду, а саме фотокопії з оригіналу рішення ВС від 29.04.2022, фотокопії з оригіналу подання ВРЮ до Президента України про призначення судді вперше та відомості про наявність громадянства України, слід відмовити оскільки, процесуальне законодавство не передбачає можливості перевірки учасниками справи належного складу суду».

З даного приводу варто зауважити, що чинним законодавством прямо і не заборонено перевірку учасниками справи належного (повноважного) складу суду у випадку якщо у сторони виникли обгрунтовані сумніви. Тим більше, що розгляд справи неповноважним складом суду є грубим порушенням норм процесуального права, та є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Отже, офіційно ані Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська, ані сама суддя Чудопалова С. В. не підтвердили законного перебування зазначеної судді, на відповідній посаді, в зазначеній установі.

В контексті викладеного вище, Я (Апелянт/Позивач), небезпідставно, надаючи відповідні докази, заявляю про неповноважний (неналежний) склад суду та ставлю під сумнів законність постановленого рішення судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року в справі № 203/1882/23. А крім того, заявляю про упередженість даної судді - адвоката відповідача, та про неможливість заявлення їй обґрунтованого відводу, з причини відмови мені у задоволенні також Клопотання № 1 (від 2 червня 2023 року) про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (також міститься в матеріалах справи) задля ретельного, детального, відкритого дослідження і аналізу всіх доданих до справи матеріалів. Адже, навіть відзив від Відповідача, мною, також, не отримувався.

З огляду на викладене вище вважаю, що викладені факти мають бути більш ретельно досліджені в апеляційному порядку.

 

2)   В СПРАВІ НЕ ДОСЛІДЖЕНО І НЕ ВСТАНОВЛЕНО ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ (ПРАВОЗДАТНІСТЬ, ДІЄЗДАТНІСТЬ І ДЕЛІКТОЗДАТНІСТЬ) ВІДПОВІДАЧА;

 

а) ЩОДО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ВІДПОВІДАЧА:

   Заявляючи в своїй позовній заяві вимоги щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої незаконними діями Відповідача, подаючи обгрунтовану нормами права позовну заяву разом із додатками, а згодом і Клопотання № 2 від 2 червня 2023 року (яке приєднано до матеріалів справи), обгрунтовуючи необхідність обов’язкового витребування і приєднання до матеріалів даної справи копій установчих документів про утворення юридичної особи саме ПУБЛІЧНОГО ПРАВА (згідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки»), Я (Апелянт/Позивач), намагався відшукати і встановити самостійно, через низку інформаційних запитів, відповідні підтвердження легального існування і діяльності установи з назвою «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки».

   Вважаю даний аспект архіважним, в контексті розгляду даної справи по суті, задля подальшої можливості виконання судового рішення іншою стороною, через дотримання принципу деліктоздатності – здатності особи нести юридичну відповідальність за заподіяну протиправними діяннями шкоду.

   Зауважу, що в своїх заявах і клопотаннях, я повідомляв суд про той факт, що мною направлялися інформаційні запити з вимогою на отримання завірених належним чином копій установчих документів не тільки до Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (запит від 07 січня 2023 року), Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (запит від 22 березня 2023 року та запит від 10 червня 2023 року), а й до Міністерства оборони України (запит від 12 червня 2023 року). Але, слід зазначити, що змістовних відповідей, а тим більше копій запитуваних документів, Я (Апелянт/Позивач), так, і не отримав.

   Дана обставина, а також відсутність інформації про установи з назвами «Центрально-Чечелівський об'єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (не має коду ЄДРПОУ) та «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (з наявним кодом ЄДРПОУ: 08353525) в відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг з ЄДРПОУ про ЮО від 21.07.2023 року – додається), наштовхують на небезпідставні сумніви щодо легального перебування і діяльності зазначених установ на території України, під час воєнного стану.

   З цього приводу також слід наголосити, що відомості про зазначені вище установи також відсутні і в реєстраційних відомостях в розділі «дані про відокремлені підрозділи юридичної особи» самої юридичної особи (приватного права - суб’єкта господарювання) з назвою «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ» (витяг - додається), яка, в свою чергу є правонаступником наступних юридичних осіб, а саме:

ЗАХІДНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (ЄДРПОУ: 24982002);

ПІВДЕННЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (ЄДРПОУ: 24981994);

СХІДНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (ЄДРПОУ: 26614946).

   Отже, питання правосуб’єктності Відповідача в даній справі мало б бути досліджено більш детально, з огляду на ті суперечливі відомості, які були долучені мною до матеріалів справи, про вказані вище установи.

   Натомість в своїй ухвалі від 12 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В. торкаючись розгляду поданого мною Клопотання № 2 від 2 червня 2023 року зазначає, що: «Разом з тим, судом не вбачається необхідність опитувати відповідача в якості свідка, оскільки ним були надано відзив на позов разом з документами на підтвердження повноважень відповідача, а тому і у задоволенні клопотання про зобов’язання відповідача приєднати до матеріалів справи копій установчих документів, слід відмовити».

   Це, мабуть, своєрідна реалізація суддею деяких основних засад цивільного судочинства, якими є повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом? Адже, після ознайомлення з матеріалами справи (18 липня 2023 року) приєднаних до матеріалів справи копій на підтвердження правоздатності Відповідача, Я, так і не побачив.

   Крім того, всупереч основного принципу судочинства верховенства права, даною ухвалою від 12 липня 2023 року (тією ж самою ухвалою) суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В. відмовила у задоволенні заяви від 17 червня 2023 року, поданої в порядку частини першої і другої статті 93 ЦПК України про письмове опитування Відповідача як свідка. В ухвалі суддя зазначає, що: «Крім того, поставлені запитання не стосуються предмету спору, а тому за таких обставин, у задоволенні заяви про письмове опитування відповідача, стосовно історичних фактів слід відмовити».

   Отже, розглядаючи дане питання суддя Чудопалова С. В. діяла всупереч процесуального права Позивача, а також проігнорувала висновки Великої палати Конституційного Суду України, яка в своєму Рішенні від 2 березня 2015 року № 213‒VIII від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 дійшла висновку, що: «Враховуючи зміст статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
     Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, у тому числі, в контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду».

 

б) ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ АДРЕСИ ВІДПОВІДАЧА:

   В даному контексті слід зазначити, що через не витребування і не дослідження судом першої інстанції копій установчих документів про законне утворення установи з назвою «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки», залишилося також недослідженим питання щодо юридичної адреси Відповідача.

   В своєму рішенні від 13 липня 2023 року та в ухвалах постановлених раніше, суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В. наполегливо зазначає юридичну адресу відповідача, як: «вулиця С. Бандери, 16, м. Дніпро, 49000».

   Цікаво, як суддя це робить, не ознайомившись з копіями установчих документів Відповідача? Суддя – екстрасенс? Суддя – телепат? Як, вона, це робить без відповідних доказів? Адже, як зазначалося вже раніше, до матеріалів справи відповідні копії установчих документів приєднані так і не були…

   В своїй заяві від 9 червня 2023 року «про виправлення допущених описок в ухвалі про виправлення допущених описок в ухвалі від 2 червня 2023 року» (знаходиться в матеріалах справи), на яку суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В. відреагувала вже після винесення продубльованого остаточного рішення від 13 липня 2023 року по справі № 203/1882/23, ухвалою від 17 липня 2023 року, Позивач, акцентував увагу суду на необхідності витребування і дослідження копій установчих документів Відповідача іще й по причині з’ясування правильної юридичної адреси Відповідача, як сторони по справі, яка не відповідає на направлені поштою письмові звернення (запити).

   В якості аналогії, позивачем наводився свіжий приклад коли в своїй ухвалі від 2 червня 2023 року суддя Чудопалова С. В. постановляє: «виправити описку по тексту ухвал Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08.05.2023 та 16.05.2023 по цивільній справі № 203/1882/23.  Замість помилково зазначеної назви відповідача –  «Дніпровський  обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки», зазначити: «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки». Але водночас суддя, вказує невірну юридичну адресу за якою знаходиться і сама юридична особа судової установи з назвою «Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська» (зазначаючи - проспект Л. Українки, 77-б), коли у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 9 червня 2023 року юридична особа (суб’єкт господарювання), із зазначеною вище назвою і кодом ЄДРПОУ: 02891345, розташована за адресою: проспект Пушкіна, 77-б.

   Зміни про юридичну адресу юридичної особи з назвою «Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська» з проспекту Пушкіна, 77-б на проспект Л. Українки, 77-б, згідно відомостей з ЄДРПОУ, відбуваються лише 22 червня 2023 року, вже після подання мною відповідної заяви від 9 червня 2023 року про виправлення допущених описок в ухвалі про виправлення допущених описок в ухвалі від 2 червня 2023 року.

   Що цікаво, в своїй ухвалі від 17 липня 2023 року постановленій із суттєвим процесуальним запізненням вже після прийняття продубльованого остаточного рішення від 13 липня 2023 року, за результатами розгляду цивільної справи № 203/1882/23, суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В., перекручуючи факти прив’язані до конкретних календарних дат, приходить до висновку, а фактично – перекручує факти про те, що: «Враховуючи, що на час розгляду зазначеного питання, згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська (юридичної особи): Україна, 49006, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр. Лесі Українки, будинок 77-б, тому зазначена стара адреса суду не є опискою, яка має істотний характер в розумінні вимог ст. 269 ЦПК України, також помилковості зазначення в ухвалі суду від 02.06.2023 юридичної адреси відповідача не встановлено (???), а тому підстав для задоволення клопотання позивача щодо виправлення описки в ухвалі суду від 02.06.2023 суд не вбачає».

   Іще раз цитую: «На час розгляду зазначеного питання…». А якою конкретною нормою якого конкретного закону передбачена подібна процесуальна дія, з таким суттєвим запізненням?

   Отже, питання достовірної юридичної адреси Відповідача суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопаловою С. В., залишилося також не дослідженим, що на мою думку є порушенням норм процесуального і матеріального права.

   В своєму рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України зауважує, що як зазначив Європейський суд з  прав  людини  у  рішенні  від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини",  "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів  виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду,  який,  як правило, повинна забезпечувати судова  влада. Щонайменше  це  має  бути  судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності,  безсторонності  та   належної правової процедури".

   В контексті викладеного вище слід констатувати, що наведені вище вимоги чинних міжнародних договорі, які є частиною національного законодавства України – повністю знівельовані самою ухвалою від 12 липня 2023 року та самим рішенням від 13 липня 2023 року, постановленими суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопаловою С. В. за результатами розгляду моєї позовної заяви (справа № 203/1882/23), з грубим порушенням принципів верховенства права.

   З огляду на викладене вище вважаю, що викладені факти мають бути більш ретельно досліджені в апеляційному порядку.

 

3)   РІШЕННЯ ПО СПРАВІ ПОСТАНОВЛЕНО НЕ У ВІДПОВІДНОМУ СПРОЩЕНОМУ ПРОВАДЖЕННІ, А У ПРОВАДЖЕННІ ПРО ВИПРАВЛЕННЯ ОПИСОК;

 

   Відповідно до другого принципу Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23) «Об'єктивність судді є   необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона  проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».

   З огляду на хронологію розгляду даної цивільної справи відображену у відповідних ухвалах і рішеннях суддів, можна побачити іще одне грубе порушення суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопаловою С. В. норм процесуального права, яке полягає в наступному.

 

а) РУХ СПРАВИ І ХРОНОЛОГІЯ РОЗГЛЯДУ ТА ПРИЙНЯТТЯ ВІДПОВІДНИХ РІШЕНЬ:

   12 квітня 2023 року суддею Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Казаком С. Ю. було постановлено першу ухвалу за результатами розгляду моєї цивільної позовної заяви від 10 квітня 2023 (справа № 203/1882/23, провадження № 2/0203/872/2023) та ухвалено рішення передати на розгляд за підсудністю до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська. Електронна версія даної ухвали міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) реєстраційний № 110231912.

   08 травня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. розглянувши мою позовну заяву ухвалила  залишити її без руху до усунення недоліків (справа № 203/1882/23, провадження № 2/204/2220/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 110719992.

   16 травня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. розглянувши мою позовну заяву після усунення недоліків ухвалила прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі (справа № 203/1882/23, провадження № 2/204/2220/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 110900583.

   2 червня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. розглянувши мою заяву про виправлення описок в ухвалах від 8 травня 2023 року і 16 травня 2023 року (справа № 203/1882/23, провадження № 2-во/204/47/23) ухвалила виправити описку по тексту ухвал Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08.05.2023 та 16.05.2023 по цивільній справі № 203/1882/23. Замість помилково зазначеної назви відповідача «Дніпровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки», зазначити: «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки». Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 111303839.

   12 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. постановляє ухвалу про відмову у задоволенні раніше поданих мною заяв і клопотань (справа № 203/1882/23, провадження № 2-во/204/47/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 112165766.

   12 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. постановляє аналогічну попередній ухвалі ухвалу про відмову у задоволенні раніше поданих мною заяв і клопотань (справа № 203/1882/23, провадження № 2/204/2220/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 112165785.

   13 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. постановляє рішення про відмову у моєму позові до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (справа № 203/1882/23, провадження № 2-во/204/47/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 112165767.

   13 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. постановляє рішення про відмову у моєму позові до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (справа № 203/1882/23, провадження № 2/204/2220/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 112165782.

   17 липня 2023 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопалова С. В. постановляє ухвалу про відмову у задоволенні моєї заяви від 09.06.2023 про виправлення описок в заяві про виправлення описок від 02.06.2023 (справа № 203/1882/23, провадження № 2-во/204/54/23). Електронна версія даної ухвали міститься в ЄДРСР за № 112250427.

   З огляду на викладену вище хронологію постановлених рішень по даній справі та нумерацію відповідних рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Чудопаловою С. В. ухвала від 12 липня 2023 року та остаточне рішення по справі від 13 липня 2023 року, в першій редакції, були прийняті не у відкритому від самого початку спрощеному провадженні без виклику сторін з № 2/204/2220/23, а у провадженні про виправлення описок - № 2-во/204/47/23(!!!). І вже постфактум, суддя виправляє свою суттєву помилку щодо зафіксованого раніше в ЄДРСР порушення норм процесуального права, - постановляючи повторно відповідну ухвалу «заднім числом» від 12 липня 2023 року і рішення від 13 липня 2023 року, в провадженні № 2/204/2220/23.

   З цього приводу постає логічне питання: - а яке рішення, з двох, від 13 липня 2023 року з ідентичними граматичними і орфографічними помилками допущеними по тексту, скасовувати стороні по справі? Те, яке розглядалося в порядку провадження про виправлення описок (№ 2-во/204/47/23) та має реєстраційний номер в ЄДРСР: 112165767? Чи те, яке розглядалося в порядку спрощеного провадження без виклику сторін (№ 2/204/2220/23), та яке має реєстраційний номер в ЄДРСР: 112165782.

   Крім того, постає логічне питання: а якою конкретною нормою якого конкретного нормативно-правового акту (закону) керувалася суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська під час постановлення продубльованих рішень? Який конкретно принцип з Бангалорських принципів поведінки суддів, нею, при цьому, було застосовано?

   Отже, викладений вище фактаж є підтвердженням грубого порушення суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопаловою С. В. норм процесуального права, під час постановлення остаточного рішення за результатами розгляду моєї позовної заяви (справа № 203/1882/23).

 

б) ПРО НЕВРЕГУЛЬОВАНІСТЬ ДАНОГО ПИТАННЯ ВІДПОВІДНИМ ПРОФІЛЬНИМ ЗАКОНОМ:

   В своєму Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України наголошує, що у частині третій статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено основні засади судочинства, а в пункті 14 частини першої статті 92 цієї Конституції (254к/96-ВР) закріплено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

   Тобто, для запобігання і усунення вподальшому подібної негативної практики і сваволі суддів, яку предметно, на практиці, продемонструвала суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В., в прийнятті продубльованих процесуальних рішень по даній справі, конституційний порядок судоустрою, судочинства і статусу суддів має бути встановлений відповідним профільним законом, або законами, прописаними у відповідності до Преамбули нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) – законами для Самостійної української держави України.

   В свою чергу Конституція України (документ: 254к/96-ВР) як головне джерело національної правової системи є також базою для поточного
законодавства. Вона надає можливість урегулювання певних суспільних відносин на рівні законів, які конкретизують закріплені в Основному Законі України (254к/96-ВР) положення (абзац  перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року  N  3-рп/2002 (v003p710-02).

   З даного приводу нашою Громадською організацією «Обєднана павозахисна група «Багнет Нації» було сформовано і направлено запит на публічну інформацію від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21 до Верховної Ради України, в якому ми просили підтвердити виконання пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, в частині прийняття парламентом відповідних профільних законів.

   У відповіді Апарату Верховної Ради України № 18/07-512 від 15 березня 2021 року зазначається, що відповідних профільних законів парламентом не приймалося (копії запиту і відповіді – додаються).

   Тобто, дана відповідь на наш інформаційний запит є переконливим підтвердженням відсутності відповідного профільного закону. Але даний факт не зупиняє дію частини другої статті 19 Конституції України та не наділяє суддю Чудопалову С. В. правом імпровізувати, при прийнятті рішень по даній справі.

   Конституційний Суд України в своєму рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 наголосив, що Європейський суд  з  прав  людини  в  рішенні  від  10  липня 1984 року  у  справі  "Гінчо  проти  Португалії"  передбачив, що
держави – учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1  статті 6 Конвенції (995_004) та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

     При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так,  Європейський суд з  прав  людини  в  рішенні  від 7 липня  1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник   зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду,  що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання  прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати  всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

   Чому суддя Чудопалова С. В. як посадова особа в своїй практиці не застосовує ані рішення Європейського суду з прав людини, ані рішення Конституційного Суду України та умисно недодержується висновків Конституційного Суду України, питання риторичне.

   Отже, слід констатувати, що відповідні продубльовані рішення від 12 і 13 липня 2023 року, приймалися суддею Чудопаловою С. В. або інтуїтивно, або з оляду на невідомий Позивачу підзаконний акт (але не закон), на який суддя, чомусь, не посилається.

   З огляду на наведене слід зазначити, що у практиці вирішення публічно-правових спорів актуальним залишається питання застосування критерію «якість закону».

   Досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов’язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

   Стосовно критерію «якість закону» у пунктах 11 та 75 Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься якість законів, прийнятих законодавчими органами (зокрема, досконалість написання проєктів законів або чіткість у змісті законів, а також відсутність порушень процесуальних правил).

   Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11–12 березня 2016 року), поняття «право» (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також – де доречно – суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права, всі з яких є зобов’язальної природи. Будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах «Achour v. France», заява № 67335/01, п. 42; «Kononov v. Latvia» [ВП], заява № 36376/04, п 185).

   Крім того, Венеційська Комісія виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб. Це означає, що коли йдеться про правовладдя, то має здійснюватись оцінювання законодавства ex ante та ex post. Ідея правовладдя передбачає систему чітких та передбачуваних приписів права, відповідно до яких кожному належить право на ставлення до нього з боку всіх суб’єктів ухвалення рішень на основі гідності, рівності й розумності та відповідно до приписів права.

   У Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п. 21); у рамках Організації Об’єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002–2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п. 24); верховенство права містить вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв’язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов’язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п. 37).

   Також у цій Доповіді, розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legal certainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов’язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44).

   Як зазначено у згадуваному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11–12 березня 2016 року), «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб’єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

   Таким чином компетентність, незалежність та неупередженість судових органів та їхніх рішень має велике значення для виконання судами своєї ролі з підтримки конституціоналізму та правопорядку.

   Підсумовуючи наведене вище Європейський суд з прав людина в своєму рішення від 14 жовтня 2010 року в справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) наголосив, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І) (п. 51).

   Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

   Отже, вирішення колізій, невизначеностей і неврегульованостей норм внутрішнього законодавства завжди має тлумачитися на користь особи.

   З огляду на викладене вище вважаю, що викладені факти мають бути більш ретельно досліджені в апеляційному порядку.

 

4)   ЩОДО ЗАГАЛЬНОГО ЗМІСТУ САМОГО РІШЕННЯ СУДДІ ЧУДОПАЛОВОЇ С. В.;

 

   В своєму Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України наголосив, що: «Правовий статус судді передбачає як  конституційно  визначені гарантії  незалежності  та  недоторканності  суддів при здійсненні правосуддя,  так і правову відповідальність за  невиконання  своїх обов'язків.

   Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом
4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій (2453-17) та
кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції
України (254к/96-ВР). Вказане дає підстави вважати, що дотримання  суддею  присяги  - його  конституційно визначений обов'язок. Таким чином,  присяга  судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

   Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри
до суду та правосуддя з боку суспільства.

   Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з  посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України (254к/96-ВР).

     Правове регулювання відповідальності судді за недодержання присяги  судді у виді звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів 1998 року (994_236), згідно з якою до суддів можуть  застосовуватися  санкції  за  невиконання (неналежне   виконання)  одного  з  обов'язків,  прямо  визначених законом (пункт 5.1)».

   В іншому Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що: «Суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,  інтересів суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без  проведення ним всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому судове рішення повинно базуватись на  принципах верховенства права, неупередженості, незалежності,  змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу».

   Тобто, розглядаючи по суті мою цивільну позовну заяву до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої мені незаконними діями службових/посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (справа № 203/1882/23) суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалова С. В. мала б керуватись виключно Конституцією України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та іншими нормативно-правовими актами, виключно для захисту порушеного права Позивача, через призьму втілення принципів верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу, а також правової відповідальності при виконанні своїх обов'язків через непорушення суддею присяги.

   В своєму Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зокрема наголошує, що: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».

   Водночас, прочитуючи зміст рішення судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року за результатами розгляду моєї цивільної позовної заяви до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої мені незаконними діями службових/посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (справа № 203/1882/23), мимоволі звертаєш увагу на відверту некомпетентність і нехтування зазначеною суддею нормами чинного законодавства, рішеннями Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини.

   В позовній заяві Я (Апелянт/Позивач) посилаючись на норми права, зокрема, частину 5 і 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який наразі є профільним законом для здійснення відповідних повноважень суддею Чудопаловою С. В., наполягаю на застосуванні норм права викладених у постановах Верховного Суду, які є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Та з цього приводу я аргументую, що у постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що: «відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчиненню суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

   Водночас моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодовувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної школи не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

   Враховуючи наведене вище слід розуміти, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід звернути увагу на рішення Верховного Суду України у справі № 6-28008св10 від 13.07.2011 р.: «Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватна дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз».

   Крім того, в будь-якому випадку суд не може зобов’язувати Позивача доводити душевні страждання, оскільки відповідно до правового висновку ВСУ у справі № 6-1435цс17 від 27.09.2017 року, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України (ст. 56 Конституції). Відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги».

   Всі факти на яких ґрунтуються позовні вимоги, мною більш ніж детально викладені в моїй позовній заяві. В своїй заяві, я детально розкриваю причинно-наслідковий зв'язок неправомірного поводження з боку службових осіб, які в свою чергу є підтвердженням існування факту завдання мені душевних страждань та заподіяння моральної та матеріальної шкоди, а також існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, які я поніс від спілкування з працівниками Дніпропетровського ОТЦК та СП.  

   Натомість, в своєму рішенні від 13 липня 2023 року суддя Чудопалова С. В. не будучи фахівцем в медицині, нівелюючи всі доводи Позивача та не задовольняючи клопотання про проведення відкритого судового засідання з викликом сторін, всупереч наведеним вище висновкам Верховного Суду, покладає необхідність доказування спричинення моральної і матеріальної шкоди на сторону, яка постраждала від незаконних дій службових/посадових осіб Дніпропетровського ОТЦК та СП.

   Тобто, фактично своїм рішенням суддя Чудопалова С. В. не запобігає вчиненню суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, а санкціонує подальше вчинення беззаконня з боку Відповідача.

   Також, скудністю своїх доводів, нівелюючи наведену мною у позовній заяві практику ЄСПЛ, принципи справедливої сатисфакції та принципи презумпції спричинення моральної шкоди незаконним рішенням, протиправною діяльністю чи бездіяльністю відповідного органу Державної влади чи особою, яка діє від імені органу Державної влади та не беручи до уваги, що: «Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, яке повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, та має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України», суддя Чудопалова С. В. робить висновок, що: «Незважаючи на об’ємність позову, посилання та цитування позивачем безмірної кількості статей чинних нормативно правових актів, судової практики та практики ЄСПЛ, судом встановлено відсутність обгрунтування заявленої ціни позову, позивачем жодним чином не доведено спричинення йому працівниками Дніпропетровського ОТЦК та СП ні матеріальної шкоди ані моральної».

   Тобто, своїм рішенням суддя Чудопалова С. В. підтверджує законність затримання, доправлення, тримання людини в приміщенні під дулами автоматів більше трьох годин, погроз та складання протоколу і постанови завірених підробними печатками з невстановленими Конституцією України державними символами (Державним Гербом України) та з непідтвердженими установчими документами назвами установ, з недійсним кодом ЄДРПОУ. А також, водночас заперечує спричинення мені незаконними діями завданими працівниками Дніпропетровського ОТЦК та СП матеріальної та моральної шкоди.

   В своєму Рішенні від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018 Велика палата Конституційного Суду Укераїни дійшла висновку, що: «Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки».

   З огляду на викладене вище вважаю, що відповідне рішення судді Чудопалової С. В. було ухвалено з явним грубим порушенням норм процесуального права, що є обов’язковою підставою для скасування рішення, та явним неправильним застосуванням норм матеріального права. За даних обставин вважаю, що викладені вище факти мають бути більш ретельно досліджені в апеляційному порядку.

 

На виконання пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України: (документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону)

 

   Звертаючись до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою та для виконання положень пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України прошу Суд повідомити відповідні банківські реквізити для сплати визначеної судом суми судового збору.    

 

   Враховуючи викладене вище, не погоджуючись з рішенням судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року в справі № 203/1882/23, підтримуючи свою позовну заяву до Дніпропетровського ОТЦК та СП в повному обсязі в межах позовних вимог, керуючись низкою всіх зазначених у даній апеляційній скарзі норм Конституції України, Рішень Конституційного Суду України, рішень ЄСПЛ та відповідних міжнародних нормативно-правових актів, які є частиною національного законодавства України, для відновлення порушених прав і свобод, приниженої честі і гідності та встановлення і відновлення справедливої сатисфакції, звертаюсь до Суду і,

 

ПРОШУ:

 

1.              Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України – скасувати судове рішення повністю та змінити рішення;

2.              Суму судового збору сплаченого і в першій і в апеляційній інстанціях покласти повністю на Відповідача (Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки).

 

ДОДАТОК:

 

1.              Копія витягу з ЄДРПОУ про Дніпропетровський ОТЦК та СП станом на 21.07.2023 року – на 1 (одному) арк.., стор. 1;

2.              Копія витягу з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 17.04.2023 року – на 44 (сорока чотирьох) арк.., стор. 2-45;

3.              Копія запиту на публічну інформацію від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21 від Громадської організації «Об’єднана павозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України та копія відповіді № 18/07-512 від 15 березня 2021 року – на 3 (трьох) арк.., стор. 46-48.

 

   Всього в додатку 48 (сорок вісім) пронумерованих аркушів.

 

   Апеляційна скарга подається до суду в двох примірниках з додатками (для Суду і Відповідача).     

 

      8 серпня 2023 року

 

   З повагою, Апелянт:  ________ Олександр Сергійович Філіпенко

Хронологія даного питання: 

В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже мчить...

Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА

В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи

ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява

Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови - ухвала

Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення

Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!

Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! – позов до суду

Не треба експромтом імпровізувати-декомунізувати… Треба, відповідати за скоєне! – заява про виправлення описок в ухвалах судді

А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?

Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра

Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра

Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП Дніпра

Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра

Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))

«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит

Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.

Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?

Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022

Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???

Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))

Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи

Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

УКРАЇНА більше не корпорація?

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року

Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!

ОДНЕ ПИТАННЯ ДО НЕДОВОЄНКОМА

Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…

Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП

Висновок Мін’юсту щодо постанови КМУ про ТЦК – «відповідний із зауваженнями в частині невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки»

ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»

Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ

ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ

Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…

Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ

Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал оновлюється)

Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП

Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!

У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду

Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями

Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді

ТЦК документів не мають, а повістки вручають – звернення жінки Світлани до Уповноваженого ВРУ з прав людини

Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?

Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?

Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»

Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї

Кабмін санкціонував застосування членами добровольчих формувань територіальних громад стрілецької зброї та інших видів озброєння

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон

Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео

Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій

ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму

До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності РФ в Україні

Зеленський запропонував парламенту продовжити строк дії воєнного стану на 90 діб – законопроект № 7389

В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб – законопроект № 7390

Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС і ВС

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео

Зеленський не підписував закону про багатонаціональні навчання на території України у 2022 році – відповідь Апарату ВРУ

Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги

Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва

Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети

Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»

«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші

Приватна «Дніпроміськрада» - рудимент минулого, який знищує наше майбутнє – другий випуск газети «Багнет Нації»

Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність

Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення

П’ятий випуск газети «Багнет Нації»

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» - дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»

КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»

Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Продовження теми медичного експерименту в умовах незаконного карантину – дванадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022

Публічне сповіщення оферта від Українського Народу до МОЗ України – чотирнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск

ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ

«БАГНЕТ НАЦІЇ»:

газета Багнет нації - Google Drive

Авторський проект Сергія Філіпенка:

а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)

а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)

а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)

а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)

а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)

а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)

а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)

а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633  на ім’я Сергія Філіпенка

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM