БАГНЕТ НАЦІЇ: Третій відвід недосудді Бабушкінського недосуду Кудрявцевої через відсутність у неї статусу ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ

- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

четвер, 7 липня 2022 р.

Третій відвід недосудді Бабушкінського недосуду Кудрявцевої через відсутність у неї статусу ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ

Вже більше року, недосуддя Бабушкінського районного недосуду міста Дніпропетровська - фізична особа без національності і громадянства КУДРЯВЦЕВА Т. О. в тандемі з недоправоохоронцями, виконуючи замовлення корбана-філатова, блокує розгляд справи за позовом до гаражного кооперативу «Таврія 1», на території якого, показово, було демонтовано мій гаражний бокс (за попередньою змовою комунальників з головою правління), без рішення суду та будь-яких дозвільних документів для проведення відповідних робіт в охоронюваній зоні ЛЕП.

Ігнор настільки «конкретний», що навіть відправлена рекомендованим листом заява про відвід зазначеної недосудді від 17 червня 2022 року, не отримується клерками недосуду у поштовому відділенні.

Ну, нічого… Тим цікавіша гра))). Адже ми, розпочинаємо цикл документально-обгрунтованих відводів, які в подальшому сформують заяву до СБУ.

Суддя: Кудрявцева Т. О.

Справа №: 932/4664/21

Провадження № 2/932/2110/21

З А Я В А

про відвід судді Кудрявцевої Т. О.

В провадженні судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Кудрявцевої Т. О., знаходиться моя цивільна позовна заява від 14 червня 2021 року до юридичної особи з назвою «Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «ТАВРІЯ 1» (код ЄДРПОУ: 36162640; код КВЕД 81.10), в особі її керівника Красоти Сергія Степановича.

1 грудня 1991 року суверенною волею Українського народу на Всеукраїнському референдумі було затверджено Акт проголошення незалежності України (документ від 24 серпня 1991 року № 1427-ХІІ) та створено Самостійну українську державу України (відповідні архівні копії документів – додаються). Даний неоспорюваний, неспростовний факт покладено в Преамбулу (основу) нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень).

Преамбула нової Конституції України є не лише фундаментом конституційного ладу держави, а й відображенням історичних та правових передумов, а також мотивів і цілей прийняття нової Конституції України.

Положеннями статті 8 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) встановлено, що в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України (читай через Преамбулу – Самостійної української держави України) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (читай через Преамбулу – Самостійної української держави України) і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України (читай через Преамбулу – Самостійної української держави України) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (читай через Преамбулу – Самостійної української держави України) гарантується.

Частиною першою статті 124 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) встановлено, що правосуддя в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Частиною першою статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) закріплено, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Частиною першою статті 128 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) чітко визначено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Внрховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Відповідно до положень частини другої статті 103 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) Президентом України може бути обраний громадянин України (читай через Преамбулу – громадянин Самостійної української держави України), який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Нормою частини третьої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) встановлено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України (читай через Преамбулу – громадянин Самостійної української держави України), не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) не менш як десять років та володіє державною мовою.

Положеннями розділу 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97 встановлено, - що «Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України з прийняттям Конституції України від 28 червня 1996 року набуло принципово нового вирішення: з відання Верховної Ради України воно було передано до повноважень Конституційного Суду України (пункт 2 статті 150 Конституції України), який згідно зі статтею 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Положеннями розділу 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97 встановлено, - що «Конституція України від 28 червня 1996 року була прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні; Це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами (там же);

Отже, прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року самою Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття;

Це підтверджується частиною першою статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також самою статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись тільки всеукраїнським референдумом», - тільки відповідною Постановою ЦВК, але саме таких доказів Верховна Рада України НЕ МАЄ у Відомостях Верховної Ради України, ще до цього часу.

Положеннями розділу 4.4 мотивувальної частини та резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 у Справі N 1-5/2005, встановлено, - що «Конституція України (254к/96-ВР) забороняє узурпацію належного виключно Українському народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами. Узурпація означає, зокрема, привласнення переліченими суб'єктами права, яке передусім належить народові, вносити зміни до Конституції України (254к/96-ВР) у спосіб який порушує порядок визначений розділом ХІІІ чинного Основного Закону України, в тому числі усунення Українського народу від реалізації його права визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Тому будь які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводить до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні яке належить народові, є неконституційним та незаконним».

Відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради України, станом на момент подання даної Заяви, відсутні докази ЦВК встановлені частиною першою статті 156 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, про внесення ЗМІН до конституційних положень частини першої і другої статті 127, та першого та другого речення частини першої статті 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), у яких ведеться мова безпосередньо про самих професійних суддів, про самі державні посади професійних суддів у самих місцевих судах та про сам новий або інший конституційний порядок з конституційного призначення конституційним Президентом України строком на п’ять років, вже самих інших суддів - безпосередньо конституційно встановлених конституційними положеннями другого речення частини першої статті 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, - вже тільки з числа самих їх ОСІБ вже офіційно обраних самою Верховною Радою України, на ті самі конституційні державні посади професійних суддів у місцевих, спеціалізованих та апеляційних судах, конституційно встановлених конституційними положеннями першого речення частини першої статті 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, так як ІНШИХ «конституційних державних посад» - саме не професійних суддів, - вже інших суддів у новій Конституції України від 28 червня 1996 року, взагалі НЕ ІСНУЄ;

Так як конституційною перешкодою цьому є сама конституційна ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ самих конституційних положень першого речення частини першої статті 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, конституційно встановлена безпосередньо тільки конституційному Президенту України, яка є конституційно посилена самими конституційними положеннями частини другої статті 106 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, - якими конституційно забороняється конституційному Президенту України, передавати свої конституційні повноваження іншим особам або органам, - у нашому випадку Верховній Раді України та Вищій раді правосуддя; Це притому що іншим особам, у нашому випадку Верховній Раді України, цими ж конституційними положеннями вже конституційно забороняється, брати на себе та від свого імені здійснювати унітарні конституційні повноваження конституційного Президента України, в частині, що найменшого прихованого призначення БУТЬ-КОГО, та тільки з самих нікчемних ОСІБ професійних суддів, - у яких вже вичерпались попередні п’ятирічні конституційні повноваження професійного судді, вже навпаки шляхом їх ОБРАННЯ безстроково на ще попередній державні посаді професійного судді, (????!!!) тим більше ще попереднього місцевого, спеціалізованого та апеляційного СУДУ, на які останніх ще попередньо у перше «призначалося» відповідними Указами Президента України, - з найгрубішим порушенням самих конституційних положень першого речення частини першої статті 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень).

Це притому, що сама Верховна Рада України, згідно конституційних положень ч.27 ст.85 та другого речення ч.1 ст. 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), МАЄ виключні конституційні права та конституційні повноваження конституційно ОБИРАТИ безстроково тільки всіх інших СУДДІВ конституційно встановлених конституційними положеннями другого речення ч.1 ст. 128 нової Конституцією України від 28 червня 1996 року, та тільки про яких конституційно та безпосередньо ведеться мова у самих конституційних положеннях ч.4 ст.124 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), - які ніколи не були професійними суддями, конституційно встановленими конституційними положеннями ч.1 ст.127 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), та ОСОБИ яких ніколи конституційно не призначалися строком на п’ять років на конституційну посаду професійного судді Указом конституційного Президента України, у відповідності з конституційними положеннями першого речення ч.1 ст. 128 нової Конституцією України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), відповідного місцевого, спеціалізованого та апеляційного СУДУ;

Крім того, відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради України, станом на момент подання даної Заяви, відсутні докази ЦВК встановлені ч.1 ст.156 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), про внесення ЗМІН до конституційних положень ч.3 ст.22, ч.4 ст.124 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, - якими було конституційно припинено, або конституційно скасовано, або конституційно змінено на ІНШИЙ сам принциповий конституційний склад самих процесуальних судових органів конституційної судової влади безпосередньо та конституційно встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, та підтвердженої офіційною Постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року «Про вибори Президента України та про Всеукраїнське голосування на референдумі 1 грудня 1991 року з підтримання АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року» та самими конституційними положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), більше того - ЗМІНЕНО сам традиційний принциповий конституційний порядок їх конституційного створення від того який ще попередньо було конституційно встановлено конституційними положеннями ст.150 та ст.152 ще самої Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року, а саме, - що «Всі суди Української РСР утворюються на засадах тільки виборності суддів і народних засідателів; та що «конституційний склад суду при розгляді цивільних та кримінальних справ в суді першої інстанції здійснюється колегіально; та в судді першої інстанції, – з участю народних засідателів; Народні засідателі при здійснені правосуддя користуються всіма правами судді»;

Та конституційну принциповість яких конституційно складали самі конституційні положення ст.1, ст.2, ст.3, ст.4 та ст.5 Закону Української РСР «Про вибори районних (міських) народних суддів Української РСР» від 5 червня 1981 року N 2023-X, - якими встановлено наступне:

ст.1 «Основні принципи обрання районних (міських) народних судів Української РСР» - «Відповідно до Конституції Української РСР народні судді районних (міських) народних судів Української РСР обираються громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років».

Народні засідателі районних (міських) народних судів обираються на зборах громадян за місцем їх роботи або проживання, військовослужбовців - по військових частинах відкритим голосуванням строком на два з половиною роки.

ст. 2 «Загальне виборче право», - «Вибори народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів Української РСР є загальними: всі громадяни Української РСР, які досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних у встановленому законом порядку божевільними, мають право обирати народних суддів і народних засідателів; народним суддею і народним засідателем районного (міського) народного суду може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років».

Будь-які прямі чи непрямі обмеження виборчих прав громадян Української РСР залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, часу проживання в даній місцевості, роду і характеру занять забороняються.

ст.3 «Рівне виборче право» - «Вибори народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів Української РСР є рівними: кожний виборець має один голос; усі виборці беруть участь у виборах на рівних засадах. Жінки і чоловіки мають рівні виборчі права. Військовослужбовці користуються виборчими правами нарівні з усіма громадянами.

ст.4 «Пряме виборче право» - «Вибори народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів Української РСР є прямими: народні судді і народні засідателі обираються громадянами безпосередньо».

ст.5 « Таємне голосування під час виборів народних суддів» - Голосування під час виборів народних суддів районних (міських) народних судів Української РСР є таємним: контроль за волевиявленням виборців не допускається.

Тобто, вищевказані положення яких своїм конституційним станом та своєю конституційною принциповістю вже повністю конституційно відповідали самим конституційним положенням ст.71 Розділу ІІІ «Вибори. Референдум» вже нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), та згідно конституційних положень ч.3 ст.22 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, самі вибори місцевих суддів та інших суддів до місцевих, спеціалізованих та апеляційних судів, - саме як попередні конституційні виборчі права Українського народу стали конституційно обов’якові не тільки після 4 грудня 1991 року, а і після 28 червня 1996 року та ще до цього часу, на всій державній території Самостійної української держави України;

Де підтвердженням цього є самі конституційні положення ч.1 ст. 85 Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), які не передбачають та виключають саме право Верховної Ради України на прийняття та на введення в дію самої Конституції України від 28 червня 1996 року, шляхом грубого порушення самих конституційних положень ч.3 ст.22 самої нової Конституції України від 28 червня 1996 року, де самим конституційним підтвердженням та звільненням від доказування останніх конституційних обставин є безпосередньо конституційні положення ст.156 Конституції України від 28 червня 1996 року, згідно яких «законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись тільки всеукраїнським референдумом», - тільки відповідною Постановою ЦВК, але Верховна Рада України після 28 червня 1996 року ще до цього часу НЕ МАЄ жодних таких доказів у Відомостях Верховної Ради України.

Так само як і остання НЕ МАЄ у Відомостях Верховної Ради України, ще до цього часу жодного Закону України «Про професійних суддів», «Про вибори суддів», або «Про вибори інших безстрокових суддів» та жодної Постанови ЦВК з питання прийняття на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, самих неконституційних положень ч. 27 ст. 85, ч.1, ч.3 та п.4, п.7 ч.4 ст.126 та першого та другого речення ч.1 ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року, це при тому що останні більше ніж суперечать конституційним положенням ч.3 ст.22 Конституції України від 28 червня 1996 року, та самим конституційним висновкам з цього питання самого Конституційного Суду України у його Рішенні № 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі № 1/1909-97, якими було конституційно встановлено саму ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу, та цим забезпечення її введення в дію виключно тільки офіційною ВОЛЕЮ Українського народу та тільки відповідною Постановою ЦВК, тим більше в неконституційних та в антиукраїнських положеннях рашиської її ст.1 з рашиською «УКРАЇНОЮ, як суверенною та одночасно незалежною …державою» та в Розділі Х з рашиською віртуальною «Автономною Республікою Крим».

Де сама відсутність його офіційних результатів та самої Постанови ЦВК саме з цього питання так і залишилась до цього часу непереборною конституційною перешкодою жодному конституційному Президенту України та жодній Верховній Раді України, у відсутність МАНДАТУ Українського народу та у відсутність відповідної Постанови ЦВК з його підтвердження, для здійснення жодних своїх конституційних прав та конституційних повноважень, безпосередньо встановлених неконституційними ще до цього часу положеннями ч.27 ст.85, першого речення ч.3 ст.126 та першого та другого речення ч.1 ст.128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, - як тільки незаконно та саме самовільно для самих себе не конституційно прийнятої у ніч з 27 на 28 червня 1996 року та так само тільки для самих себе не конституційно «введеної в дію».

Де самі такі більше ніж неконституційні обставини вже незаперечно та повністю офіційно підтверджуються не тільки конституційними положеннями ч.2 ст.152 нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), а і самими положеннями розділу 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97 якими безпосередньо та конституційно встановлено, - що «Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України з прийняттям Конституції України від 28 червня 1996 року набуло принципово нового вирішення: з відання Верховної Ради України воно було передано до повноважень Конституційного Суду України (частина друга статті 150 Конституції України), який згідно зі статтею 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Це притому, що конституційні положення ч.1 ст. 85 Конституції України від 28 червня 1996 року, не передбачають та виключають саме право Верховної Ради України на прийняття самої нової Конституції України, а тим більше неконституційне самовільне внесення до неї змін, де конституційним звільненням від доказування останніх конституційних обставин є безпосередньо конституційні положення ст.156 Конституції України від 28 червня 1996 року, якими дослівно конституційно встановлено що - «законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись тільки всеукраїнським референдумом», - тільки відповідною Постановою ЦВК, але жодних з таких доказів ні Президент України ні Верховна Рада України після 28 червня 1996 року НЕ МАЮТЬ у Відомостях Верховної Ради України, ще до цього часу, саме СІМ змін неконституційно внесеними до нової Конституції України від 28 червня 1996 року, після 28 червня 1996 року самою Верховною Радою України та шляхом незаконної - неконституційної згоди Президента України, тільки самими неконституційними Законами, безпосередньо прийнятими тільки 225-тьма Народними депутатами України саме пропорційного - неконституційного скликання, - вже не згадуючи про всіх нікчемних саме не конституційно «обраних» «СУДДІВ» безстроково, в період 26 березня 1998 року та на момент подання даного Відзиву, не зважаючи що ОСТАННІ всі до одного мають грубі порушення своєї несумісності та самого неконституційного призначення тільки з таких їх нікчемних та неконституційних ОСІБ, які мали сааме тільки неконституційні п’ятирічні «Президентські призначення» та тільки на неконституційні посади «суддів» - з найгрубішим порушенням конституційних положень першого речення ч.1 ст. 128 нової Конституції України від 28 червня 1996 року;

Тим більше у відсутність ще до цього часу жодного конституційного Закону України «Про професійних суддів», «Про вибори суддів», або «Про безстрокових суддів», так само як і самої жодної Постанови ЦВК з питання прийняття на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, самих неконституційних положень ч.27 ст.85, першого речення ч.3 ст.126 та першого та другого речення ч.1 ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року, - які самі більше ніж грубо суперечать конституційним положенням ч.3 ст.22 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, та самим офіційним висновкам Конституційного Суду України у його Рішенні № 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі № 1/1909-97, - якими безпосередньо встановлено саму ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року тільки на Всеукраїнському референдумі Українського народу;

Тому, сама відсутність його результатів ще сьогодні є непереборною конституційною перешкодою жодному Президенту України та жодній Верховній Раді України, - у відсутність МАНДАТУ Українського народу та у відсутність відповідної Постанови ЦВК з його підтвердження, саме на здійснення жодних своїх конституційних прав та конституційних повноважень, а у нашому випадку, безпосередньо встановлених положеннями ч.27 ст.85 та другим реченням ч.3 ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року, - вже більше ніж не конституційно та тільки як самовільно та тільки для самих себе, що є на багато більшим злочином ніж саме її неконституційне прийняття у ніч з 27 на 28 червня 1996 року самою Верховною Радою України та тим більше своїм самим самовільним та неконституційним її незаконним веденням в дію, як тільки для самих себе та безпосередньо тільки для своїх «СУДДІВ» жоден з яких НЕ МАЄ конституційного громадянства України, безпосередньо встановленого конституційними положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року, та жоден з яких не зможе в СБУ пояснити яким чином спочатку став «СУДДЕЮ» та тільки потім був неконституційно призначеним неконституційним Президентом України, - у відсутність доказів прийняття нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) на Всеукраїнському референдумі Українського народу, саме на неконституційну посаду просто «СУДДІ» (а не ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ), всупереч конституційним положенням першого речення ч.1 ст.128 Конституції України від 28 червня 1996 року, у нашому випадку зазначеного вище «суду» – установи з невизначеною, неконституційною юрисдикцією;

Тобто, який після 28 червня 1996 року і до моменту подання даної Заяви, ніколи конституційно та офіційно не створювався державною установою конституційної судової гілки влади безпосередньо встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1996 року, у відсутність жодного офіційного конституційного установчого (розпорядчого) АКТу про його створення, а тим більше – у відсутність безпосередньої участі жодного конституційного Президента України,

Де саме такі неконституційні обставини незаперечно та повністю конституційно підтверджуються самими конституційними положеннями розділу 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97 якими встановлено, - що «Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України з прийняттям Конституції України від 28 червня 1996 року набуло принципово нового вирішення: з відання Верховної Ради України воно було передано до повноважень Конституційного Суду України (частина друга статті 150 Конституції України), який згідно зі статтею 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Таким чином вищенаведеними офіційними доказами вже незаперечно та повністю звільняється від доказування, що датою 28 червня 1996 року, в дійсності офіційно ще не припинялася до цього часу сама Конституція Української РСР від 20 квітня 1978 року, станом на 16 липня 1990 року, та цим конституційно не припинялися самі її конституційні положення ст.150 та ст.152, в наступній частині, де - «Всі суди Української РСР утворюються на засадах тільки виборності суддів і народних засідателів; та в частині, - «про конституційний склад суду при розгляді цивільних та кримінальних справ в суді першої інстанції», - якими безпосередньо встановлено, що «розгляд цивільних та кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіально; в судді першої інстанції, – з участю народних засідателів; .Народні засідателі при здійснені правосуддя користуються всіма правами судді»;

У підтвердження останніх конституційних обставин ДИВИСЬ конституційні положення ч.4 ст. 124 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, якими конституційно встановлено конституційний склад самої судової колегії для конституційного здійснення тільки конституційного правосуддя та за конституційної участі тільки конституційно різних процесуальних суддів та тільки на різних конституційних процесуальних посадах - з зрізними конституційними процесуальними правами, з різними конституційними процесуальними повноваженнями та з різними конституційними процесуальними обов’язками, та тільки які конституційно передуються конституційними положеннями ч.3 ст.22 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, - в частині, що «При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» - у нашому випадку конституційно встановлених ще конституційними положеннями ст.150 та ст.152 Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року, станом ще на 16 липня 1990 року, тим більше, які конституційно ще не припинялися.

Де вищенаведеним вже конституційно звільняється від доказування що Український народ Самостійної української держави України, безпосередньо конституційно встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, та конституційними положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), ще до цього часу НЕ НАДАВАВ свій ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ МАНДАТ Українського народу, жодному конституційному Президенту України та жодній Верховній Раді України, не тільки на саму іншу державу від безпосередньо конституційно встановленої 1 грудня 1991 року самою резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, - вже більше ніж незаконно та не конституційно вставлену саме в рашиських неконституційних положеннях ст.1 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, так само як і ніколи НЕ НАДАВАВ та НЕ ПЕРЕДАВАВ останнім, свій ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ МАНДАТ Українського народу, на її створення, та більше того НЕ НАДАВ останнім свій ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ МАНДАТ Українського народу вже на свої ВЛАСНІ ще попередні традиційні конституційні виборчі права та повноваження не тільки безпосередньо висувати та безпосередньо обирати тільки на виборах СУДДІВ, а і конституційно ОСТАННІХ призначати тільки Постановою ЦВК, на конституційні державні посади професійних суддів та самих інших суддів, тим більше не дозволяв останнє вже більше ніж незаконно робити шляхом замовчування тільки з самих нікчемних пересічних осіб без національності та тільки з самих неконституційних ще до цього часу нікчемних ще кравчуковських - рашиських «Громадян України всіх національностей віртуального рашиського «Народу України» згідно їх нікчемних ще зразка 1993 року «посвідчень особи» з найменуванням «УКРАЇНА» - «Паспорт» віртуальних РВ «УМВС України», - саме за яких датою 24 лютого 2022 року Російська Федерація почала свою незаконну агресію та незаконне вторгнення на державну територію Самостійної української держави України, так як вважає УКРАЇНУ та її Кримську область з допомогою своїх агентів Кравчука Л.М. та Кучми Л.Д., власною рашиською територією;

Також, відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради України, станом на момент подання даної Заяви, відсутні докази ЦВК встановлені ч.1 ст.156 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, про внесення ЗМІН до конституційних положень ч.3 ст.22, ч.4 ст.124 та ч.4 ст.127 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, якими було конституційно припинено, або конституційно скасовано або конституційно змінено сам конституційний склад судових органів самої конституційної судової влади безпосередньо конституційно встановленої конституційними положеннями резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, офіційною Постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року «Про вибори Президента України та про Всеукраїнське голосування на референдумі 1 грудня 1991 року з підтримання АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року» та конституційними положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року.

Також, відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради України, станом на момент подання даного Відзиву, відсутні докази ЦВК встановлені ч.1 ст.156 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, про внесення ЗМІН до конституційних положень абзаців 1 та 7 самої преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року, якими конституційно припинено, або конституційно скасовано або конституційно змінено конституційне Громадянство України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановлене конституційними положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року, вже навпаки на офіційно припинене ще 1 грудня 1991 року нікчемне ще кравчуковське саме рашиське Громодянство України всіх національностей саме рашиського «Народу України»;

А підтвердженням існування саме таких незаконних обставин та самим звільненням його від доказування є безпосередньо наступне:

по-перше, Постанова Верховної Ради України від 6 грудня 1991 року № 1938-ХІІ «Про Постанову Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1991 року «Про проект Договору про Союз Суверенних Держав, представлений Президентом СРСР», саме про наступне: - «У зв»язку з прийняттям Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року АКТа проголошення незалежності України (1427-12) Верховна Рада України постановляє: Скасувати Постанову Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1991 року «Про проект Договору про Союз Суверенних Держав, представлений Президентом СРСР» (1272-12).

по-друге, термін Самостійна українська держава України, є офіційною назвою унітарної національної держави Українського народу Української РСР, з повним національним державним суверенітетом, - яку було безпосередньо створено офіційним Рішенням № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 конституційної Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання, за безпосередньої УЧАСТІ 362-х конституційних депутатів Верховної ради Української РСР 12-го конституційного скликання.

Як документальне підтвердження вищенаведених обставин ДИВИСЬ у Відомостях Верховної Ради України та на офіційному сайті Верховної Ради України офіційний відеозапис пленарного засідання Верховної Ради Української РСР 24 серпня 1991 року о 18-00 за УЧАСТІ 362 конституційних депутатів Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки, та самі результати голосування 343 конституційних депутатів Верховної Ради Української РСР з підтримання офіційного Рішення № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 Верховної Ради Української РСР про СТВОРЕННЯ Самостійної української держави України;

по-третє, офіційна НАЗВА «Самостійна українська держава України» у резолютивній частині АКТа проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, складається з двох різних невід’ємних офіційних частин, - перша: з НАЗВИ самої унітарної національної держави Українського народу Української РСР - Самостійна українська держава., - СУД, а друга, - з офіційної НАЗВИ самих національних територій Українського народу Української РСР, - УКРАЇНИ;

- До якої у вищевказаній справі зазначений вище «суд» немає жодного відношення;

У підтвердження вищенаведених обставин ДИВИСЬ у Відомостях Верховної Ради України наступне:

1) архівну копію ЦДАВО України, ф.1 оп.28,спр.144, арк. 6. з Відомостей
офіційних результатів голосування на Всеукраїнському референдумі Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року з підтримання резолютивної частини АКТа проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, про створення Самостійної української держави України;

2) Постанову ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року по виборах Президента
України та всеукраїнського референдуму Українського народу 1 грудня 1991
року якою дослівно офіційно підтверджено наступне: - «Відповідно до ст.41 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму постановляє:

АКТ проголошення незалежності України вважати підтвердженим».

3) Щорічне офіційне оголошення на сайті Державної архівної служби України у нашому випадку, від 22 серпня 2019 року, про наступне, - що «в період 22 серпня 2019 року та 23серпня 2019 року у приміщенні комплексу споруд центральних державних архівних установ України буде експонуватися оригінал АКТа проголошення незалежності України, яким 24 серпня 1991 року було створено Самостійну українську державу»; - без УКРАЇНИ.

Також слід зауважити, що відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради України, станом на момент подання даної Заяви, відсутні докази ЦВК встановлені ч.1 ст.156 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, про внесення ЗМІН до конституційних положень другого речення ст.4 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, якими було конституційно припинено, або конституційно скасовано або конституційно змінено сам конституційний порядок самого конституційного набуття конституційного Громадянства України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, безпосередньо встановленого конституційними положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року, та самим конституційним Законом України «Про набуття та припинення громадянства України», - який безпосередньо та конституційно встановлений конституційними положеннями другого речення ст.4 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, та якими, самим неконституційним введенням в дію 28 червня 1996 року нової Конституції України від 28 червня 1996 року, БУЛО відразу конституційно припинено назавжди всі нікчемні Закони України «Про громадянство України» - саме для нікчемних ОСІБ неконституційних саме рашиських «Громадян України всіх національностей віртуального «Народу України», - ще кравчуковської нічемної рашиської «Конституції України» від 1 липня 1992 року, а з цим і назавжди було офіційно припинено їм незаконно належні ще кравчуковські рашиські «посвідчення особи» з найменуванням «УКРАЇНА» - «Паспорт» віртуальних РВ «УМВС України» зразка 1993 року;

У підтвердження останніх обставин та звільнення їх від доказування ДИВИСЬ у конституційні положення абзаців 1 та 7 преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року, якими конституційно встановлено єдине конституційне Громадянство України, та тільки конституційних Громадян України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України;

Тобто, тільки які та яке є офіційною конституційною ОСНОВОЮ самих територіальних громад Українського народу СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів, МІСТ обласного значення, МІСТ - обласних центрів без державного районного поділу, та РАЙОНІВ міст обласних центрів з державним районним поділом Самостійної української держави України, конституційно встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року;

Та яке з 28 червня 1996 року, є конституційною ОСНОВОЮ самої конституційної законодавчої, виконавчої та СУДОВОЇ влади Самостійної української держави України безпосередньо та офіційною підтвердженої Постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року «По виборах Президента України та всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року тільки в частині самого підтвердження АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1996 року, та цим повного не підтвердження саме віртуальних виборів першого нікчемного «Президента України» - Кравчука Л.М., та його віртуальної «УКРАЇНИ», як незалежної та демократичної держави», - тільки самого віртуального рашиського «Народу України», та останнім було вже повністю та офіційно припинено назавжди саме нікчемне рашиське «громадянство України всіх національностей саме кравчуковського нікчемного рашиського «Народу України»;

У підтвердження останніх обставин саме з рашиським віртуальним «Народом України» та з його рашиським ще кравчуковсим нікчемним «Громадянством України всіх національностей рашиського «Народу України» та самої нікчемної рашиської «УКРАЇНИ» як «суверенної та одночасно незалежної, демократичної, соціальної правової держави» в нікчемних положеннях самої ст.1 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, та де саме взялася остання – ще одна вже кучмівська «УКРАЇНА» для цього ДИВИСЬ у Відомостях Верховної Ради України та у Держкомстаті Української РСР, періоду 26 серпня 1991 грудня 1991 року та 1 липня 1992 року, наступне:

1) саму Постанову Президії Верховної Ради України від 26 серпня 1991 року № 1442-12 «Про звернення Президії Верховної Ради України до громадян України, всіх національностей «Народу України» в наступній частині, - «Відтепер наша республіка – незалежна демократична держава. На її території проживає більш як 110 національностей, серед яких: росіяни, євреї, білоруси, молдавани, поляки угорці, кримські татари, румуни, греки, гагаузи, та інші. ….. ВОНИ становлять п’ятидесяти двох мільйонний народ України».

2) Офіційне звернення Кравчука Л.М. як кандидата в Президенти України до його російських співвітчизників, в розділі 4 його офіційного тексту, про наступне, - «Шановні російські брати і сестри проживаючі на Україні. Україна твердо стала на шлях незалежності. На її землі поряд з українцями та іншими народами, повноправними господарями являються дванадцять мільйонів росіян».

Сьогодні, беззаперечним результатом зафіксованих і задокументованих юридично-правових маніпуляцій, з подальшою узурпацією суверенного права Українського народу Самостійної української держави України на самовизначене державотворення та урядування, реалізовано через неконституційне утворення фейкових установ судової гілки влади з призначенням внеконституційний спосіб одночасно на посади професійних та інших суддів фізичних осіб (осіб без національності і конституційного громадянства). В підсумку маємо системне повалення конституційного ладу та війну з Російською Федерацією!!!

На підставі викладених вище неспростовних фактів, які не потребують доказування у суді, та з огляду на копії відповідних документів (що додаються), у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів введення нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР) в дію та її прийняття (затвердження) на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзаців 1 та 7 преамбули самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень), що унеможливлює забезпечення гарантованого Конституцією України правосуддя та належний склад суду, керуючись:

1. Офіційним Рішенням № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 конституційної Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання за участі 362 конституційних Народних депутатів Української РСР про офіційне створення Самостійної української держави України;

2. Результатами Всеукраїнського референдуму Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року з підтримання АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в частині, СТВОРЕННЯ Самостійної української держави України, у Відомостях Верховної Ради України;

3. Постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року по виборах Президента України та всеукраїнського референдуму, з підтвердження АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в частині, створення Самостійної української держави України;

4. Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя;

5. Рішенням Конституційного суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року у справі № 1/1909-97 за конституційним поданням Президента України «щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

6. Рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 по справі № 1-16/2002 «про об’єднання територіальних громад»; 7. Рішенням Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005 «Про офіційне тлумачення положень частин другої , третьої, статті 5 Конституції України»;

8. Висновками Конституційного суду України у його Рішенні від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 у справі № 1-2/2008 «за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі);

9. Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV;

10. Положеннями абзаців 1 та 7 преамбули Конституції України від 28 червня 1996 року, які є основою всіх положень Конституції України від 28 червня 1996 року;

11. Положеннями ч.ч.3 і 4 ст.124 Конституції України;

12. Положеннями ч.2 ст.125 Конституції України;

13. Положеннями другого речення ч.1 ст.128 Конституції України;

14. Положеннями ст.71 Конституції України;

15. Положеннями ч.1 ст.76 Конституції України;

16. Положеннями ч.2 ст.152 Розділу ХІІ «Конституційний суд України» Конституції України;

17. Положеннями ч.1 ст.156 Конституції України;

18. Положеннями ст.157 Конституції України;

19. Положеннями ст.173 «Представники держави…, територіальних громад» ЦК України.

- ЗАЯВЛЯЮ ПРО ВІДВІД судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Кудрявцевої Т. О. від розгляду моєї позовної заяви (Справа №: 932/4664/21; Провадження № 2/932/2110/21) як такої, яка ніколи не набувала конституційних повноважень та ніколи не призначалася на посаду ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ в суд, з визначеною чинною Конституцією України юрисдикцією,

- та залишаю за собою право звернутись до компетентних, правоохоронних органів з відповідною заявою про злочин за попередньою кваліфікацією згідно статті 109 і 111 Кримінального кодексу України.

ДОДАТОК:

1. Архівні копії документів на підтвердження результатів Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року – на 13 (тринадцятьох) арк.., стр. 01-13;

2. Архівні копії задокументованої хронології незатвердження нової Конституції України (документ 254к/96-ВР – документ без змін і доповнень) на Всеукраїнському референдумі – на 15 (п’ятнадцятьох) арк.., стр. 14-28.

04 липня 2022 року

Початок і продовження даної теми: В Дніпрі, «гаражників», підводять під кримінал

Систематичне порушення слідчим суддею КПК має вселяти довіру до правосуддя – відео

Відвід недосудді Бабушкінського недосуду Сліщенка Ю. Г.

Як це розуміти? В Дніпрі, після заяви про відвід, втік суддя Сліщенко)))

Суддя Татарчук на захисті Конституції України

Читайте також: Відсутність громадянства у судді не є підставою для його відводу)))

Повторний відвід судді без громадянства Казака С. Ю.

Третій відвід судді Кіровського райсуду Казака С. Ю.

Четвертий відвід судді Казаку через отримання і використання ним сурогатної валюти

Встановлюємо правосуб'єктність Кіровського суду, і правоздатність його керівника - запит

Отримання суддею зарплати у сурогатній валюті не є злочином – відео і ухвала судді Вусик Є. О.