До
юридичної особи з назвою «Центрально-Міський районний суд»
(Код ЄДРПОУ 26371359)
50000, м. Кривий Ріг, вул. Першотравнева,12
особа, яка притягається до
адміністративної відповідальності:
…………………………………………….
суддя
В.О.Коваль
справа № ХХХХХХХХ
КЛОПОТАННЯ
(про залучення представниками по справі № ХХХХХХХ, щодо притягнення до адміністративної
відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП представниками особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності інших суб’єктів не адвокатів Едуарда
Леонідовича Комара та Андрія Петровича Карповича, та посвідчення довіреності
судом)
В
провадженні Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу перебуває справа
№ ХХХХХХХ про притягнення мене
до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно
до ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної
відповідальності має право при розгляді справи користуватися юридичною
допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на
надання правової допомоги особисто.
Відповідно
до ч.1 ст.271 КУпАП розгляді справи про
адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у
галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто
чи за дорученням юридичної особи.
Диспозиція ч.1 ст.268, ч.1 ст.271 КУпАП прямо
вказує, що я маю право вибору при залученні(, або залучити) до участі у
розгляді справи адвоката, або іншого фахівця в галузі права. Крім наведених
положень КУпАП право на представництво моїх інтересів у справі ХХХХХХХ закріплено іншими актами законодавства, що підтверджується наступним.
1.Практика ЄСПЛ у справах які розглядаються
за КУпАП.
1.1.Відповідно
до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують при
розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
1.2.У
рішеннях по справам «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02),
«Рибка проти України» (заява № 10544/03), «Надточій проти України» (заява №
7403/69) тощо ЄСПЛ прийшов висновку, що через карний кримінально-правовий
характер КУпАП та суворість покарання, на особу, яка притягається до
адміністративної відповідальності поширюються положення ст.6 Конвенції.
1.3.Відповідно до ст.6
Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру
або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення.
Судове рішення
проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал
засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі,
громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо
того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або -
тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин
публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні
кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не
буде доведено в законному порядку.
Кожний обвинувачений
у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати
час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати
юридичну допомогу захисника, вибраного
на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної
допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають
інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх
допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих
умовах, що й свідків обвинувачення; якщо він не розуміє мови, яка
використовується в суді, або не розмовляє нею - одержувати безоплатну допомогу
перекладача.
Зокрема пунктом c) ч.3 ст.6 кожний обвинувачений у вчиненні
кримінального правопорушення щонайменше має право захищати себе особисто чи
використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або -
за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати
таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Тобто за статусом особа, яка притягається до
адміністративної відповідальності за КУпАП є обвинуваченою особою на яку
поширюється як ст.6 Конвенції так і національне кримінально-процесуальне
законодавство. Водночас, окремі положення КПК України можуть бути застосовані,
якщо положення КУпАП не регулюють, або неоднозначно регулюють питання участі у
справі адвоката, чи іншого фахівця в галузі права. Інакше суд стає джерелом
правової невизначеності і юридичного хаосу під час розгляду справ.
1.4.У
рішенні по справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95) ЄСПЛ зауважив,
що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової
визначеності, який, між іншим вимагає щоб при остаточному вирішенні справи
судами їх рішення не викликали сумнівів.
1.5.У
рішеннях по справам «Варенцов проти України» (заява № 20372/11), «Дел Ріо Прада
проти Іспанії» (заява № 42750/09) ЄСПЛ
підкреслив, що надана роль судам в ухваленні судових рішень якраз і полягає в
розвіюванні тих сумнівів, щодо тлумачень, які існують. Оскільки завжди
існуватиме потреба в з’ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин,
що змінюються.
1.6.Абзацом
2 п.п.5.4 п.5 мотивувальної частини рішення від 22.09.2005 року № 5-рп/2005
Конституційний Суд України розтлумачив, що із конституційних принципів рівності
і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності
правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не
виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче
призводить до сваволі.
1.7.Абзацом
6 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення від 20.12.2017 року № 2-р/2017
Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає
чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх
передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
1.8.Абзацом
9 п.п.4.3 п 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 року № 1-р/2018
Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від
законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх
передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового
становища людини.
1.9.Абзацами
2-4 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 року № 3-р(1)/2019 Конституційний Суд України
підкреслив, що Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних
відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних
очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на
підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю
обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного
результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені
ймовірні наслідки. Втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у
випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни
юридичного регулювання у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
1.10.Абзацами 3,4,6 п.4
мотивувальної частини рішення від 20.06.2019 року № 6-р/2019 Конституційний Суд
України вважає, що враховуючи зміст статті 8
Конституції України та практику Конституційного Суду України, верховенство
права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над
використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної
влади. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна
система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно
розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип
законності, принцип поділу державної влади, принцип народного суверенітету,
принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.
Таким чином, верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у
своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають
можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних
правовідносинах, і, відповідно, суб’єкт правозастосування може передбачати й
планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.
1.11.Абзацами 3,4
п.п.4.2 п.4 мотивувальної частини рішення від 20.06.2019 року № 6-р/2019
Конституційний Суд України підкреслив, що
законні очікування є одним із проявів справедливості у праві й передбачають
юридичну визначеність правового регулювання щодо суб’єктів права. В аспекті
статті 8 Конституції України юридична визначеність означає несуперечливість
такого регулювання та недопустимість його зміни з порушенням засадничих
принципів права. У контексті верховенства права юридична визначеність
спрямована на забезпечення чіткості змісту норм права. Законні очікування –
невід’ємна частина юридичної визначеності – виникають унаслідок законодавчої
діяльності парламенту і полягають у тому, що якщо особа очікує досягнення
певного результату, діючи відповідно до норм права, то має бути гарантований
захист цих очікувань.
1.12.П.68 постанови
від 26.02.2021 року у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного
Суду прийшла висновку, що на відміну від повноважень законодавчої гілки влади,
до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для
всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.
1.12.У постанові від 29
серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18)
Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції,
викладеній у постанові Верховного Суду України від 17
вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий
висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви
№ 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості
закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб,
чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному
законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство
припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб,
національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб
підхід.
1.13.Упостанові від 06
листопада 2018 року у справі № 812/292/18 Велика Палата Верховного Суду
зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне
тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
1.14.У постанові від 13
лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій
справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст.
ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про
економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку
існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов’язків особи в
національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових
«прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади
зобов’язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Державна влада в України поділяється на
законодавчу, виконавчу та судову. Центрально-Міський районний суд м. Кривий Ріг
є невід’ємною складовою судової гілки влади, отже під час розгляду справи
уособлює собою державний орган. І суд має забезпечити правову визначеність щодо
тлумачення закону, застосування норм права більш сприятливих для мене. Такими
нормами права є застосування в повному обсязі диспозиції ч.1 ст.271 КУпАП
змістом якої мені дано право вибору між адвокатом чи іншим фахівцем в галузі
права. І аналогія закону в даному випадку КПК України не може бути застосовано,
так як КУпАП чітко внормовано питання участі у справі захисника чи
представника. Інакше навіть з точки зору стороннього розсудливого спостерігача
може скластись враження, що суд впливає на мою волю з метою відмовитись від
права вибору на користь адвоката. У разі (При) ігнорування судом тлумачення
словосполучення «інший фахівець в галузі права» та акцентування уваги на слові
«адвокат», навіть стороннім розсудливим спостерігачем може бути розцінено як
внесення судом змін до ч.1 ст. 271 КУпАП і безпідставним виходом за межі
дискреційних повноважень.
В сукупності аналіз наведених норм права
вказує, що так як ч.1 ст.271 КУпАП чітко, прозоро та передбачувано сформулювала
питання участі у справі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, то положення
КПК України даному разі не застосовуються, тим паче якщо такими положеннями, на
відміну від КУпАП, звужено коло осіб, які приймають участь у справі в якості захисників чи
представників.
2.Конституція України (254к/96-ВР).
2.1.Відповідно
до реч.2 ч.3 ст.10 Закону України «Про судоустрій і статус» суддів» забезпечення права на
захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються
адвокатом, за винятком випадків, установлених законом.
2.2.Відповідно до п.п.11 п.16-1 розд.15
(ПЕРЕХІДНІ ПОЖЕННЯ) Конституції України
(254к/96-ВР) представництво відповідно
до пункту
3 частини першої статті 131-1 та статті
131-2 цієї
Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах
касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної
інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019
року.
2.3.Відповідно до ч.4 ст.131-2 Конституції
України (254к/96-ВР) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в
суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
2.4.Відповідно до ч.1 ст.131-2 Конституції
України (254к/96-ВР) для надання професійної
правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Аналіз наведених положень
Конституції України (254к/96-ВР) вказує, що терміни «захист від кримінального
обвинувачення» та «представництво» які здійснюють адвокатом, є нічим іншим ніж
наданням адвокатом професійної правничої допомоги.
2.5. Абзацом 2
п.п.2.2.1 п.2 мотивувальної частини висновку від 31.10.2019 року
№ 4-в/2019 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «надання
професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в
суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість
представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або
іншим суб’єктом. З аналізу частини першої статті 1312 Конституції
України у системному зв’язку з її статтею 59 випливає позитивний обов’язок
держави, який полягає в гарантуванні участі адвоката у наданні професійної
правничої допомоги особі з метою забезпечення її ефективного доступу до
правосуддя за рахунок коштів держави у випадках, передбачених законом.
Таким чином, якщо я не
потребую професійної правничої допомоги яка здійснюється адвокатом шляхом
представництва чи захисту, я маю повне право на представництво моїх інтересів у
даній справі іншим суб’єктом який не є адвокатом. Крім того у разі, якщо КУпАП
чи навіть КПК України передбачено інше, то суд має виходити з наступного.
2.6.Постанвою
Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування судами
Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз’яснено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну
силу, а її норми є нормами прямої
дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст
будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з
точки зору його відповідності Конституції
і в усіх
необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному
законодавстві, яке не суперечить їй. У
разі невизначеності в
питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований
закон або закон, який
підлягає застосуванню в конкретній
справі, суд за клопотанням
учасників процесу або за власною
ініціативою зупиняє розгляд
справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до
Верховного Суду України, який відповідно
до ст.150 Конституції може
порушувати перед
Конституційним Судом України
питання про відповідність Конституції законів
та інших нормативно-правових актів.
Таке рішення може прийняти
суд першої, касаційної
чи наглядової інстанції в
будь-якій стадії розгляду справи.
2.7.У
рішеннях по справам «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші
заяви), «Проніна проти України» (заява № 63566/00) ЄСПЛ наголосив, що Конвенція
(995_004) як
така не гарантує право доступу до
суду, який має
повноваження визнати закон недійсним чи
позбавити його юридичної сили або давати офіційне
тлумачення закону (див.
mutatis mutandis, рішення
у справі "Горіздра проти
Молдови" (Gorizdra v. Moldova)
(ухв.), N 53180/99 від 2 липня 2002 року;
а також рішення у справі "Джеймс
та інші проти Сполученого Королівства" (James
and Others v. the United Kingdom)
( 980_180 ) від
21 лютого 1986 року,
Серія А, N 98,
с. 81). Не гарантує вона й права на
передання справи національним судом іншому національному або міжнародному
органу для винесення попередньої ухвали (див.
"Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium),
NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, параграф 114 ECHR
2000-VII). У правовій системі України, де
фізична особа не
має права індивідуального звернення
до Конституційного Суду України,
національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних
актів Конституції ( 254к/96-ВР
) і, якщо існує
сумнів, звертатися з
клопотанням про відкриття конституційного провадження (див. пункти 14 і 15 вище).
Конституція України (254к/96-ВР) прийнята
Законом України від 28.06.1996 року № 254/96-ВР у 1996 році, натомість КУпАП
було введено в дію постановою ВР УРСР від 07.12.1984 року № 8074-10 у 1984
році. Тобто КУпАП прийнято не на основі Конституції України (254к/96-ВР), а
значно раніше.
2.8.Відповідно до п.1 розд.15 (ПЕРЕХІДНІ
ПОЛОЖЕННЯ) Конституції України (254к/96-ВР) закони та інші нормативні акти,
прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не
суперечить Конституції України.
2.9.П.п.2 п.2 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування судами
Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз’яснено, що суд безпосередньо застосовує
Конституцію у разі, якщо закон, який був чинним до введення в дію
Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Оскільки КУпАП є законом прийнятим раніше
Конституції України (254к/96-ВР) і диспозиція його положень щодо участі у
розгляді справи представником чи захисником адвокатом, чи іншим фахівцем в
галузі права відмінні від положень ст.59, ч.ч.1,4 ст.131-2, п.п.11 п.16-1
розд.15 (ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ) Конституції України (254к/96-ВР) у їх системному
взаємозв’язку і з обов’язковим урахуванням абз.
2 п.п.2.2.1 п.2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України від
31.10.2019 року № 4-в/2019, то суд через призму положень п.1 розд.15 (ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ)
Конституції України (254к/96-ВР) має оцінити положення ч.1 ст.268, ч.1 ст.271
КУпАП на відповідність до ст.59,
ч. ч. 1,4 ст.131-2, п.п.11 п.16-1 розд.15 (ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ) Конституції
України (254к/96-ВР) у їх системному взаємозв’язку і з обов’язковим урахуванням
абз.2 п.п.2.2.1 п.2 мотивувальної частини висновку Конституційного
Суду України від 31.10.2019 року № 4-в/2019 і визнати моє право на
представництво у даній справі іншим суб’єктом фахівцем в галузі права, не
адвокатом.
3.Представництво у малозначних та не малозначних справах.
3.1.Відповідно до
ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо
застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються
іншими судами при застосуванні таких норм права.
3.2.У постанові від 31.10.2020 року у справі № 200/14466/19-а Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що при розгляді малозначних справ представництво може здійснювати не адвокат, а будь-яка особа, натомість у не малозначних справах (загальне провадження) представництво здійснює адвокат.
Звертаю увагу суду, що у справах про
адміністративні правопорушення відсутні поняття спрощеного чи загального
провадження. У спрощеному (малозначні справи) чи загальному (не малозначні
справи) розглядаються справи за правилами встановленими іншими процесуальними
законами – ЦПК України, ГПК України, КАСУ, а не КУпАП. Отже наведений висновок
ВП ВС не може бути застосований до справи про притягнення до адміністративної
відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
За правилами КАСУ можуть розглядатись справи
щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, тобто постанови
Національної поліції, тощо, якими вже визнано винним у вчиненні
адміністративного правопорушення. Натомість у даній справі такого рішення ще не
існує, і його може ухвалити суд за наслідками розгляду справи. Водночас, якщо
суд прийде висновку, що наведена постанова ВП ВС щодо представництва у
малозначних справах є застосовною, тобто є застосовними правила КАСУ, то
законодавцем передбачено наступне.
3.3.Відповілно до реч.2 ч.6 ст.7 КАСУ аналогія
закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж
повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
3.4.Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАСУ суб’єкт
владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної
особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший
суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі
законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні
адміністративних послуг.
Тобто застосування судом вище зазначеної
постанови ВП ВС є нічим іншим ніж застосуванням аналогічної правової позиції
вищого суду - аналогія права. Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу є
органом державної судової влади України
і є суб’єктом владних повноважень. Це прямо вказує, що для визначення
способу дії щодо представництва у малозначних чи не малозначних справах суд не
може застосовувати наведену правову позицію ВП ВС, і має визнати моє право на
представництво інтересів іншим фахівцем в галузі права - не адвокатом.
4.Застосування
Цивільного кодексу України у справах які розглядаються за КУпАП.
4.1.Відповідно до п.22 ч.1 ст.92 Конституції
України (254к/96-ВР) виключно законами України визначаються діяння які є
злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, та
відповідальність за них
4.2.Відповідно до ст.1 КУпАП завданням Кодексу
України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян,
власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств,
установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності,
запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного
додержання Конституції і законів
України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття,
сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
4.3.Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП
адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна
(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський
порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок
управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Диспозиція наведених положень КУпАП говорить, що КУпАП регулює відносини у певній
окремій сфері, сфері адміністративних правопорушень та відповідальності за них.
І дія КУпАП по суті є вузькою, розрахованою на громадян які допустили якісь
правопорушення. Тобто за змістом КУпАП більш відноситься до спеціальних законів.
4.4.У Постанові від 22.06.2022 року у справі №
334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду прийшла висновку, якщо ЦК України та
інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу Закону України, містять
однопредметні норми, але мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК
України.
Пріоритет норм Цивільного кодексу України як
основного акту цивільного законодавства над нормами інших законів (навіть
«спеціальних», навіть прийнятих пізніше тощо) закріплено в ч.2 ст.4 ЦК України
та підтверджено: Рішеннями Конституційного Суду України №
5-рп/2012 та № 7-1/2012, висновками Верховного Суду України у постановах від
30.10.2013 року у справі № 6-59цс13, від
16.12.2015 року № 6-2023цс15.
Крім того так як к КУпАП не дано тлумачення і
роз’яснення терміну «представництво» натомість дано у ЦК України то для
застосування ЦК України слід звернути увагу на наступне.
4.5.У
постанові від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11 (14-31цс21) Велика
Палата Верховного Сулу прийшла висновку, що інститут аналогії закону і аналогії
права первісно був доктринальне обґрунтований і застосовувався судами задовго
до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність
інституту аналогії (аналогія права та аналогія закону) випливає з того, що
закон випливаючи із його застосування у невизначеному майбутньому, але
законодавець, встановлюючи регулювання не може охопити всі життєві ситуації,
які можуть виникнути. Крім того життя перебуває у постійному русі, змінюється і
розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець
не міг передбачити. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли
відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого
регулювання не містить, внаслідок чого наявна правова прогалина в законодавчому
регулюванні. Зазначені висновки
стосуються як матеріального так і процесуального права.
Велика
Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному
праві, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року у справі № 905/1956/15
(провадження № 12-62гс19 пункт 6.27), від 27.11.2019 року у справі №
629/848/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16.06.2020 року у справі №
922/4519/14 (провадження № 12-34гс20 пункт 6.19), від 13.01.2021 року у справі
№ 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19 пункт 28), від 28.09.2021 року у справі
№ 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20 пункт 105).
Саме
застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити
справедливе судове рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного
Суду від 26.06.2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19 пункт
6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, і
забезпечило справедливість постанови. Тому відсутність у процесуальних кодексах
положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої
аналогії.
Так як у КУпАП чи інших
процесуальних законах відсутнє тлумачення поняття що таке представництво, його
суть та форми здійснення, то суд зобов’язаний врахувати зазначені вище висновки
ВП ВС щодо застосування аналогії закону та аналогії права і застосувати
положення ЦК України якими унормовано такі поняття. Інакше у разі відступу від
цих висновків суд має самостійно звернутись до Верховного Суду обґрунтувавши
підстави для відступу від практики Верховного Суду, для узагальнення цих норм
права.
5.Аналогія закону.
Цивільний кодекс України та КАСУ.
5.1.Відповідно до ч.1 ст.237 ЦКУ представництво
виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших
підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
5.2.Відповідно
до ч.2 ст.4 ЦКУ основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс
України.
Отже представництво моїх
інтересів під час розгляду даної справи судом виникає на підставі основного
акту цивільного законодавства України.
5.3.Відповідно до ч.1 ст.237 ЦКУ
представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник)
зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона
представляє.
5.4.Відповілно до ч.ч.1-3 ст.202 ЦКУ правочином
є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми
(договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути
представлена однією або кількома особами.
5.5.Відповідно до ч.1 ст.205 ЦКУ правочин може
вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати
форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
5.6.Відповілно до ч.2 ст.205 ЦКУ правочин, для
якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим,
якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових
наслідків.
5.7.Відповідно
до ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти
правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою,
крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у
двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,
крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
5.8.Відповідно
до ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення
змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове
для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у
відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і
понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів
не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст
встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його
частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими
частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи,
яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх
переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту,
подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають
істотне значення.
У витлумаченні судом змісту правочину немає
необхідності, так як аналіз наведених положень ЦКУ в повному обсязі розкриває
зміст та суть поняття представництва.
Представництвом є набуття іншими суб’єктами прав та обов’язків для можливості
вчинення правочину від мого імені. Такий правочин може вчинятись як в усній
формі, так і в письмовій. За змістом інших положень ЦКУ здійснювати правочин
може особа яка є дієздатною та правоздатною. Зважаючи на те, шо Едуард
Леонідович Комар та Андрій Петрович Карпович є повнолітніми, неодноразово
здійснювали представництво у кримінальних, цивільних та адміністративних
справах, вони цілком наділені достатньою дієздатністю здійснювати від мого
імені права та обов’язки представників у даній справі.
Вчинення від мого імені правочину може бути за
нашою згодою в усній чи письмовій формі. К письмовій формі необхідне
засвідчення правочину у встановленому законом порядку. При цьому слід звернути
увагу, що посвідчення правочину може бути здійснене судом.
5.9.Відповідно до
п.1 ч.1 ст.59 КАСУ Повноваження представників сторін та інших учасників справи
мають бути підтверджені такими документами довіреністю фізичної або юридичної
особи.
5.10.Відповідно до
ч.2 ст.59 КАСУ Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально
або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо
посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд
без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем
судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або
засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи.
У додатках до цього клопотання міститься
довіреність, яку суд вправі посвідчити і додати до матеріалів справи.
В сукупності зміст викладеного дозволяє
констатувати беззаперечний факт, що для залучення моїми представниками інших
суб’єктів, не адвокатів, суд вправі і зобов’язаний застосувати як аналогію
закону ЦК України та КАСУ.
Крім цього звертаю увагу на аналогію права.
6.Аналогія
права.
Під аналогією права слід розуміти аналогічні за
змістом і суттю правові позиції інших судів. Такими правовими позиціями є
судові рішення у яких при цьому зазначено осіб, які є представниками сторін у
кримінальному, цивільному, адміністративному судочинстві та при розгляді справ
про адміністративні правопорушення. Едуард Леонідович Комар та Андрій Петрович
Карпович як особисто неодноразово здійснювали представництво інших громадян так
і самі залучали представниками у своїх справах інших суб’єктів, не адвокатів.
6.1.Кримінальне
судочинство:
-Центрально-Міський
районний суд м.Кривого Рогу у справах № 216/2324/18 та № 216/987/18 суд залучив
представником потерпілої Андрія Петровича Карповича, який не є адвокатом;
Саксаганський
районний суд м.Кривого Рогу у справі № 214/2709/28 суд залучив представниками
скаржника Андрія Петровича Карповича відразу 4 громадян які не є адвокатами:
Едуарда Леонідовича Комара, Миколу Івановича Петрунчака, Руслана Борисовича
Петуніна та Євгенія Валерійовича Ткаченко.
6.2.Адміністративне
судочинство:
-Окружним
адміністративним судом міста Києва у немалозначних справах № 640/27893/20 та №
640/17548/20 які розглядаються за правилами загального провадження за письмовим
клопотанням позивача Андрія Петровича Карповича судом було залучено
представниками наступних громадян які не є адвокатами: Едуарда Леонідовича
Комара, Сергія Веніаміновича Філіпенко, Владислава Віталійовича Акулова, Сергія
Леонідовича Новікова;
-Дніпропетровським
окружним адміністративним судом у немалозначній справі № 160/16337/ 20 яка
розглядалась за правилами загального провадження за письмовим клопотання
позивача Андрія Петровича Карповича судом було залучено представниками громадян
які не є адвокатами: Едуарда Леонідовича Комара, Сергія Веніаміновича Філіпенко,
Владислава Віталійовича Акулова, Сергія Леонідовича Новікова;
-Шостим апеляційним
адміністративним судом у справах № 640/27893/20
та № 640/17548/20 які розглядаються за правилами загального провадження за
письмовим клопотанням позивача Андрія Петровича Карповича судом було залучено
представниками наступних громадян які не є адвокатами: Едуарда Леонідовича
Комара, Сергія Веніаміновича Філіпенко, Владислава Віталійовича Акулова, Сергія
Леонідовича Новікова;
-Шостим апеляційним
адміністративним судом у справі № 640/10898/19 за усним клопотанням позивача суд залучив представником
Андрія Петровича Карповича який не є адвокатом.
6.3.Цивільне судочинство:
-Центрально-Міським районним судом м.Кривого Рогу у
немалозначній справі № 216/3151/17 яка розглядалась за правилами загального провадження
судом було залучено представниками громадян які не є адвокатами: Андрія
Петровича Карповича, Едуарда Леонідовича Комара, Євгенія Велерійовича Ткаченко,
Руслана Борисовича Петуніна;
-Центрально-Міським районним судом м.Кривого Рогу у
немалозначній справі № 216/8530/14-ц яка розглядалась за правилами загального
провадження судом було залучено представником Андрія Петровича Карповича який
не є адвокатом;
-Дніпровським апеляційним судом у немалозначній справі №
216/8530/14-ц яка розглядалась за правилами загального провадження судом було
залучено представником Андрія Петровича Карповича який не є адвокатом;
6.4.Справи про адміністративні правопорушеня:
-Дарницьким районним судом м.Києва у справі № 753/9193/20 судом було залучено предстаником особи, якп
притягається до адміністративної відповідальності Андрія Петровича Карповича
який не є адвокатом;
-Дзержинським районним судом м.Кривого Рогу у справі №
210/1072/22 судом було залучено представником особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності Едуарда Леонідовича Комара який не є адвокатом;
-Саксаганським районним судом м.Кривого Рогу у справі №
214/2346/22 судом було залучено представником особи, якп притягається до адміністративної
відповідальності Андрія Петровича Карповича який не є адвокатом;
- а також в багатьох інших справах.
7.Колізія.
7.1.У
постанові від 07.08.2019 року у справі № 607/14707/17 Верховний Суд у складі колегії Касаційного
кримінального суду прийшов загального висновку, що практика ЄСПЛ не
застосовується проти обвинуваченого.
За процесуальним статусом мене, особу, яка
притягається до адміністративної відповідальності прирівняно до обвинуваченого.
Отже жодна правова позиція ЄСПЛ, яка хоч найменшим чином обмежує моє право на
представництво моїх інтересів у цій справі іншими суб’єктами, які не є
адвокатами, не застосовується проти
мене.
7.2.У рішеннях по справам «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та 37943/06), «Сєрков
проти України (заява № 39766/05) ЄСПЛ
підкреслив, що вирішення колізії у справі має тлумачитись на користь фізичної
особи.
В сукупності наведені вище
правові позиції Великої Палати Верховного Суду, Конституційного Суду України,
ЄСПЛ у поєднанні із актами національного законодавства України створюють
правову невизначеність, відсутність єдності судової практики. З однієї сторони
участь не адвоката у розгляді малозначних справ, натомість відмінність надання
професійної правничої допомоги від представництва, судові рішення судів різних
інстанцій які винесено за участі к справах інших суб’єктів як представників,
які не є адвокатами, тощо, вказують, що в судовій системі відсутня єдина
правова позиція щодо представництва у справах про адміністративні
правопорушення іншими суб’єктами, не адвокатами. Що навіть у стороннього
розсудливого спостерігача може викликати сумнів щодо застосування єдності
судової практики та забезпеченні судами однакового застосування норм
матеріального та процесуального права. І ця правова невизначеність створює
штучну колізію у праві та законодавстві, яка має застосовуватися судом на мою
користь. Крім цього обов’язково слід врахувати і норми міжнародного права, які
мають пріоритет над висновками ВП ВС та актами внутрішнього законодавства
України, та дає всі підстави призначити представниками не адвокатів.
8.Міжнародне право.
Пріоритет міжнародних договорів.
8.1.Відповідно до ч 1 ст.9 Конституції України
(254к/96-ВР) чинні міжнародні договори згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
8.2.Відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 Закону
України « Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з
іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється
міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох
пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування
(договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
8.3.Відповідно до п.А ч.1 ст.2 Віденської конвенції про право
міжнародних договорів для цілей цієї Конвенції "договір"
означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і
регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в
одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також
незалежно від її конкретного найменування.
Тобто незалежно від назви міжнародного договору,, його положення
є частиною національного законодавства України.
8.4.Відповідно
до ч.1 ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні
договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм
міжнародного права.
8.5.Відповідно до
ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів учасник не може посилатись на положення свого
внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.
Отже Центрально-Міський районний суд м.Кривого
Рогу як орган державної судової влади не має права посилатись на будь-які норми
внутрішнього права, яке визначається актами внутрішнього законодавства України,
як на підставу щодо невиконання міжнародних договорів.
8.6.Відповідно до
ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Всі
особи є рівними перед судами і трибуналами.
Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального
обвинувачення, пред'явленого йому,
або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і
публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом,
створеним на підставі закону. Преса
і публіка можуть не допускатися
на весь судовий розгляд або частину його з міркувань моралі, громадського порядку чи
державної безпеки в
демократичному суспільстві, або коли
того вимагають інтереси приватного життя сторін, або - в тій мірі, в якій це,
на думку суду,
є строго необхідним, - при
особливих обставинах, коли
публічність порушувала б
інтереси правосуддя; однак будь-яка
судова постанова в кримінальній або цивільній справі повинна бути
публічною, за винятком тих випадків, коли
інтереси неповнолітніх вимагають
іншого чи коли справа стосується матримоніальних спорів
або опіки над дітьми. Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право
вважатися невинним, поки винність його
не буде доведена згідно з законом.
Кожен має право при
розгляді будь-якого пред'явленого йому
кримінального
обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності:
бути терміново і
докладно повідомленим мовою,
яку він розуміє, про характер і підставу
пред'явленого йому обвинувачення, мати достатній
час і можливості
для підготовки свого захисту і
спілкуватися з обраним самим ним захисником; бути судженим без
невиправданої затримки; бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або
за посередництвом обраного
ним захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право
і мати призначеного йому захисника
в будь-якому разі,
коли інтереси правосуддя
того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для
оплати цього захисника; допитувати
свідків, які дають проти нього
показання, або мати право на те, щоб цих свідків було допитано, і мати право на виклик і допит його свідків
на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього: користуватися
безплатною допомогою перекладача,
якщо він не розуміє
мови, використовуваної в
суді, або не говорить цією мовою; не
бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе
винним.
В зв’язку з введенням в Україні воєнного стану,
Україна відступила від зобов’язань за Міжнародним пактом про громадянські та
політичні права, зокрема, відступила від ст.14 цього Пакту. Водночас, такий
відступ не є підставою для відступу від норм міжнародного права в цілому.
28.09.1984 року Економічною та Соціальною радою
ООН було схвалено Положення про виконання міжнародних пактів про права людини,
більш відоме як Сіракузькі принципи якими було розтлумачено зміст положень
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
8.7.Відповідно до п.67 Сіракузьких принципів у випадку
збройного конфлікту держава-учасник Женевських конвенцій 1949 року про захист
жертв війни не може ні за яких обставин відміняти право на розгляд справи
судом, який забезпечує гарантій незалежності та безсторонності (ст.3 загальна
для Конвенції 1949 року). У відповідності до Додаткового протоколу 2 від 1977
року держави-учасниці протоколу зобов’язані за будь-яких обставин виконувати
наступні права по відношенню до кримінального переслідування: обов’язок без
зволікань інформувати про звинувачення і надавати усі необхідні права та засоби захисту; засудження за правопорушення на
основі особистої кримінальної відповідальності; право не бути засудженим чи
покараним на основі ретроактивного кримінального законодавства; презумпція
невинуватості; судовий розгляд в присутності обвинуваченого; не примушення
обвинуваченого давати покази проти самого себе та визнавати себе винним;
обов’язок інформувати засудженого про судові та інші способи захисту.
8.8.Відповідно
до ч.1 ст.3 Конвенції про жертв війни 1949 року з особами, які не беруть
активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил,
що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat*(«виведений зі
строю») унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини,
поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною
якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи
майновий стан чи будь-які інші подібні критерії. Із цією метою є забороненими й
залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно
зазначених вище осіб: насилля над життям й особистістю, зокрема всі види
вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; захоплення
заручників; наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе
поводження; засудження та застосування покарання без попереднього судового
рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові
гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
Це вказує, що навіть під час введеного воєнного
стану та відступ від зобов’язань за ст.14 Міжнародного пакту про громадянські
та політичні права, суд зобов’язань здійснювати правосуддя із наданням судових
гарантій визнаних цивілізованими народами. Такі судові гарантії не обмежуються
виключно Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, а також
визначаються іншими міжнародними договорами учасником яких є Україна.
Право інших (Європейських)
держав яке застосовується в Україні (аcquis
communautaire (acquis), що включає акти Європейського союзу, такі як Договір про Європейський Союз
(Маастрихтський договір) (Документ 994_029, чинний,
поточна редакція — Редакція від 13.12.2007), який набрав чинності для
України 01 листопада 1993 року.
8.9.Відповідно до ст.6 Маастрихтського
договору Союз визнає права, свободи та принципи, викладені у Хартії Європейського Союзу про основні права від
2000 року, адаптованій 12 грудня 2007 року, яка має таку ж юридичну силу як і
Договори.
8.10.Відповідно до ст.47 Хартії Європейського
Союзу про основні права кожна людина має право на справедливий, публічний та
своєчасний розгляд своєї справи незалежним та безстороннім судом, створеним
законом. Кожна людина має право
вдатись до допомоги адвоката, захисника і призначити
свого представника.
Наведені
положення міжнародного права безумовно вказують, що право на справедливий,
публічний та своєчасний розгляд моєї справи включає в себе призначити для
участі у розгляді даної справи своїх представників, і не вдаватись до допомоги
адвоката. Отже Центрально-Міський районний суд м.Кривого Рогу який є органом
державної судової влади і під час розгляду справ уособлює собою державу, не має
права ігнорувати наведені вище норми міжнародного права, зобов’язаний визнати
пріоритет ст.47 Хартії ЄС про основні права та залучити у даній справі моїми
представниками інших суб’єктів, які не є адвокатами.
9.Дозволено все, що прямо не заборонено
законом.
9.1.Керуючись
Конституцією України (254к/96-ВР), Загальною декларацією прав людини, 1948
року ( 995_015 ), прагнучи ефективної
імплементації прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав та
основних свобод людини, 1950
року (995_004), протоколами
до неї, ратифікованими Україною, прагнучі, щоб
права і свободи людини, їх гарантії визначали зміст і спрямованість
діяльності держави, вважаючи забезпечення прав і основних свобод людини головним обов'язком держави, органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, визнаючи принципи верховенства права у суспільстві й державі як
пріоритет прав і свобод людини і громадянина, визнаючи
універсальність, взаємопов'язаність та взаємозалежність прав і основних свобод
людини і громадянина, надаючи особливого значення
правам людини для
політичного, економічного,
соціального, історичного і культурного розвитку України, визнаючи
людину, її життя і здоров'я, честь і
гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, керуючись статтею 8
Конституції України, згідно з якою норми Конституції є нормами прямої дії, стверджуючи
універсальність судового захисту прав і
основних свобод людини в разі їх порушення, керуючись статтею 9 Конституції
України, згідно з якою чинні міжнародні
договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства, прагнучи до поширення в українському суспільстві
гуманістичного, заснованого на загальнолюдських цінностях та ідеалах світогляду
й адекватної правової свідомості затверджує ці Засади державної політики
України в галузі прав людини, постановою Верховної Ради України від 17.06.1999
року №
757-XIV затверджено Засади
державної політики в галузі прав людини (далі-Засади).
9.2.Відповідно
до абз.6 розд.1 Засад визнається презумпція особистої свободи людини відповідно
до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо забороняється
законом.
9.3.Відповідно
до абз.7 розд.1 Засад визнається обмеженість свободи держави, її органів і
посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом.
9.4.Відповідно до
ч.6 ст.55 Конституції України (254к/96-ВР) кожен
має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і
свободи від порушень і протиправних
Прямої заборони щодо залучення моїми
представниками у справах про адміністративні правопорушення не існує.
Словосполучення «іншим фахівцем в галузі права» яке міститься у ч.1 ст.271
КУпАП вказує, що суду дозволено законом залучати представниками не адвокатів.
Отже прямих перешкод для залучення моїми представниками інших суб’єктів для
надання непрофесійної правничої допомоги немає. І суд має визнати та захищати
моє право, а не навпаки створювати перешкоди.
Окремо звертаю увагу на наступне.
Рішення Конституційного суду
України у справі № 23-рп/2009 від 30
вересня 2009р.за конституційним зверненням
громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення
положень статті 59 Конституції
України (справа про право на правову
допомогу) :
- п.3.1. абз.1 «Відповідно до Конституції
України (254к/96-ВР) утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті
3).»; обз. 2. «У розділі II Основного Закону України (254к/96-ВР) закріплено не
лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено
відповідні конституційно-правові гарантії
їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних
прав і свобод (частина друга статті 22)
(254к/96-ВР), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і
громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64) ( 254к/96-ВР ),
забезпечення кожному
судового захисту його
прав і свобод,
у тому числі гарантування звернення до
суду безпосередньо на
підставі Конституції
України ( 254к/96-ВР
), та надання
при цьому можливості використання
будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і
протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п'ята статті 55)
( 254к/96-ВР ).»; абз.3. «Важливу роль
у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і
громадянина в Україні
як демократичній, правовій державі
відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59
Конституції України (254к/96-ВР). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер.»;
абз. 5. «Конституційне право
кожного на правову
допомогу за своєю суттю є
гарантією реалізації, захисту та охорони
інших прав і свобод
людини і громадянина,
і в цьому полягає його соціальна
значимість. Серед функцій такого права у
суспільстві слід окремо виділити
превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод,
а й, насамперед,
спрямована на попередження можливих
порушень чи незаконних
обмежень прав і свобод
людини і
громадянина з боку
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб.».
- п.3.2. абз.1. «Правова
допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і
звернень, довідок, заяв,
скарг, здійснення представництва,
зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення
тощо. Вибір форми
та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її
отримати.»; абз.2. «Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати
таку допомогу в обсязі та формах, визначених
нею, незалежно від
характеру правовідносин особи з
іншими суб'єктами права.»; обз. 3.
«Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять
приписи, спрямовані на реалізацію такого права,
що може призвести до
обмеження чи звуження змісту та
обсягу права кожного на правову допомогу.»;
- п.4. « За змістом
статті 64 Конституції України
(254к/96-ВР) конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку
не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення
(254к/96-ВР) "кожен має право
на правову допомогу"
(частина перша ст.59) є нормою прямої
дії (частина третя ст.8) ( 254к/96-ВР ),
і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами
України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і
права свідка на отримання правової допомоги під час допиту
у кримінальному процесі та права
особи у разі надання нею пояснень
у державних органах.»;
- п.5. абз.1. «У частині першій ст.59
Конституції України не міститься обмежень стосовно кола суб'єктів надання правової допомоги та
вимог щодо їх професійної підготовки
- п.1. «Положення частини
першої статті 59 Конституції України (254к/96-ВР) "кожен має
право на правову
допомогу" треба
розуміти як гарантовану
державою можливість будь-якій
особі незалежно від характеру
її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями
громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних
питань в обсязі і формах, як вона того
потребує». ;
Рішення Конституційного суду
України №13-рп/2000р. від 16 листопада 2000р. (справа №1-17/2000) зазначає:
5.
Положення частини першої статті 59
Конституції України (254к/96-ВР)
гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному
законодавстві України відсутнє. У
Конституції України це поняття вживається також у частині
четвертій статті 29, положення якої
гарантують кожному заарештованому чи
затриманому можливість
користуватися правовою допомогою захисника.
Відповідно до частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України
(1001-05, на сьогодні) як захисники підозрюваних, обвинувачених
і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво
про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою
підсудного допускаються близькі
родичі, опікуни або
піклувальники. Ця процесуальна норма
визначає, що у досудовому провадженні
кримінальної справи як
захисники допускаються лише
адвокати, а при судовому розгляді такої
справи як захисники допускаються адвокати
і за згодою
підсудного - близькі родичі,
опікуни або піклувальники.
«Науково-теоретична та
довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна
“захисник”. За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном “адвокат”,
за іншим – терміну "захисник" надається більш широке значення.
Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний
припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша
статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не
лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким
гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та
законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних,
адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на
захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному,
арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві»;
абз.7. «Положення частини другої статті 59
Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від
обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката,
тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю
відповідно до Закону України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року (стаття
2). Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає
підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право
вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу,
яка має право на заняття адвокатською діяльністю. Допуск приватно практикуючого
юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням
юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного,
обвинуваченого чи підсудного на захист.
- п.6 абз.2 «Обмеження права
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право
на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи,
суперечить положенням частини першої статті 59 та статті 64 Конституції
України, за якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть
бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не
можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина,
передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України».
Обмеження права
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, на вільний
вибір захисниками інших
юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи, суперечить положенням частини першої статті 59 та
статті 64 Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини і
громадянина не можуть бути обмежені, крім
випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути
обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Згідно з положеннями частини
третьої статті 42
Конституції України держава
забезпечує захист конкуренції у
підприємницькій діяльності.
Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного
від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються
до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання
кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації
фахівців у галузі права.
Таким чином, положення
частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05)
(ст.ст.45-48 КПК від 13.04.2012 року, документ 4651-VI-прим.автора), за яким
обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім
адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання
правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та частини першої
статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за яким
обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної
відповідальності, як захисника, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права,
який за законом
має право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи, не відповідають положенням частини першої статті 59
Конституції України.
Виходячи з викладеного та
керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 50, 61, 63, 65,
95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Положення частини першої
статті 59 Конституції України (254к/96-ВР ) про те, що "кожен є вільним у
виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення
громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги
вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за
законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи.
2. Положення частини другої
статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист
від обвинувачення... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну із
конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість
реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві
адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською
діяльністю.
3. Визнати такими, що не
відповідають Конституції України (є неконституційними):
- положення частини першої
статті 44 Кримінально-процесуального кодексу
України (1001-05), за яким обмежується право на вільний вибір
підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката,
іншого фахівця у
галузі права, який за законом
має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи;
- положення частини
першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10,
80732-10), за яким обмежується
право на вільний
вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката,
іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання
правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
4. Положення частини першої статті 44
Кримінально-процесуального кодексу України та частини першої статті 268 Кодексу
України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають
чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
5. Рішення Конституційного
Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не
може бути оскарженим.
В абз.1 ст.268 КУпАП
зазначено, що {Положення частини першої статті 268, за яким обмежується право
на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності,
як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за
законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи втратили чинність як такі, що є неконституційними на підставі
Рішення Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.2000}.
Також, виходячи з положень
Рішення Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.2000 треба зробити
висновок, що поняття «захисник» або «інший фахівець в галузі права» має визначатися
законом. Але Закони України не мають визначення цих термінів, тому їх
тлумачення має визначатися у відповідності до загальноприйнятих понять і
визначень термінів у відповідності до ст.213 ЦК України. А ці загально прийняті
поняття визначаються тлумачними словниками.
У відповідності до
Академічного словника української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор.
570.
ФАХІВЕ́ЦЬ, вця, чол.:Той, хто
досконало володіє якимсь фахом, має високу кваліфікацію, глибокі знання з
певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо; спеціаліст. — Їм можна
пробачити, вони не фахівці, вони се мусять писати, уриваючись від іншої роботи
(Леся Українка, III, 1952, 691); [Сльозкін:] Нам потрібні фахівці, добре
освічені люди, культурні, ділові (Іван Микитенко, I, 1957, 174); — Поет
справжній з тебе росте, Павлушо..! — Пригадав [Галаган], що після першого
вірша, як тільки прочитав.., уже й відчув це.., не помилився. Ось і шановний
добродій... фахівець цієї справи, теж переглянув їх [вірші] (Андрій Головко,
II, 1957, 378); Те, що старому професорові геофізики коштувало дванадцятирічної
праці, радянські фахівці виконали за два роки (Олесь Донченко, II, 1956, 79);
Без знання мови не можна стати високоосвіченою людиною, не лише
фахівцем-словесником, а й інженером, агрономом, біохіміком чи геологом (Знання
та праця, 10, 1965, 18).
Отже в якості іншого фахівця
в галузі права я маю право залучати будь-кого хто на мою думку має досвід
представництва , а не тільки адвоката.
Примітка – дане клопотання відмінне від попереднього так як у
ньому йдеться про двох а не одного представників та викладено іншу мотивацію,
отже його подання не є зловживанням процесуальними правами.
На підставі
вищевикладеного прошу суд:
1.Приєднати дане
клопотання до матеріалів справи № ХХХХХХХ;
2.Ухвалити
судове рішення про задоволення чи відмову в задоволенні даного клопотання;
3.Для
надання мені як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності
непрофесійної правничої допомоги іншими суб’єктами фахівцями в галузі права,
залучити моїми представниками у справі № ХХХХХХХХ Едуарда Леонідовича Комара та Андрія Петровича Карповича;
4.Посвідчити
судом довіреність на представництво та участь у даній справі інших фахівців.
Додатки
довіреність для посвідчення судом 1 аркуш.
Немає коментарів:
Дописати коментар