Вих. № ЗПІ-007/048/22 Дата: 11 листопада 2022 року
ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ
ДЕРЖАВНОЇ СУДОВОЇ
АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ
В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
(код ЄДРПОУ: 26316700)
69035,
Україна, м. Запоріжжя,
пр.
Соборний, буд. 168,
тел..:
+38 (061) 233 38 20
E-mail: inbox@zp.court.gov.ua
Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження
чи накази. За віддання і
виконання явно злочинного розпорядження
чи наказу настає юридична
відповідальність.
(Стаття 60. Конституції України)
ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ЗАПИТ
про
надання публічної інформації за Законом України
«Про доступ до
публічної інформації»
(в рамках журналістського розслідування)
02 листопада
2022 року під час проведення так званого судового засідання (Справа Буц 334/7133/21 Провадження 1-кп/334/353/22
ЄРДР 12021082050001147) в
приміщенні ліквідованої підпунктом 58 пункту 1 Указу Президента від 29 грудня
2017 року «Про ліквідацію і утворення місцевих загальних судів» юридичної особи
приватного права (суб’єкта господарювання) з назвою «Ленінський районний суд
міста Запоріжжя» (код ЄДРПОУ: 37408421) за усною вказівкою фізособи в мантії
БАРУЛІНОЇ ТАМАРИ ЄВГЕНІВНИ, яка й досі не підтвердила своїх конституційних
повноважень (статус
ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ у особи наразі встановлюється), в присутності прокурора ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЦЕВОЇ
ПРОКУРАТУРИ № 3 ПОБЕЙВОВКА ПАВЛА ВОЛОДИМИРОВИЧА, представниками незаконного (не
утвореного законом згідно пункту 12 частини першої статті 92., утвореного
всупереч положенням частини шостої статті 17. КУ) воєнізованого збройного формування
з назвою «ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ СЛУЖБИ СУДОВОЇ ОХОРОНИ У ЗАПОРІЗЬКИЙ
ОБЛАСТІ» (код ЄДРПОУ: 43544663), були застосовані насильницькі дії які
підпадають під кваліфікацію статті статті 345-1 Кримінального кодексу України, вчинені по відношенню до
журналістів благодійного видання Громадської організації «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» (реєстрація шляхом
повідомлення: № 1508568 від 01.06.2020 року) друкованого засобу
масової інформації (газети) «Багнет Нації» (реєстрація
шляхом повідомлення: Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року)
Костянтина Сергійовича Кириченка та Сергія Михайловича Барського.
Цього ж дня, Костянтина Сергійовича
Кириченка було протиправно, з порушенням положень статті 62., пункту 22 частини
першої статті 92. Конституції України та положень статтей 5, 6, 7, 13, 14 та 17
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, доправлено до
ізолятора тимчасового тримання у місті Запоріжжі, розташованого за адресою:
місто Запоріжжя, вулиця Верхня, 2.
05 листопада
2022 року іншою фізособою в мантії того ж ліквідованого Ленінського
районного суду міста Запоріжжя ФІЛІПОВОЮ ІННОЮ МИКОЛАЇВНОЮ (статус ПРОФЕСІЙНОГО
СУДДІ у особи наразі встановлюється), було обрано запобіжний захід тримання
Костянтина Сергійовича Кириченка під вартою на 60 діб (Справа Бондаренка 334/4941/22 Провадження
1-кс/1552/22 ЄРДР 12022082050001895), після чого його було
доправлено до юридичної особи приватного права з назвою «ДЕРЖАВНА УСТАНОВА
«ЗАПОРІЗЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» (код ЄДРПОУ: 08563553), що знаходиться за
адресою: місто Запоріжжя, вулиця Перша ливарна, 36.
Слід зауважити, що постановлене рішення ФІЛІПОВОЮ ІННОЮ
МИКОЛАЇВНОЮ прямо суперечить Рішенню
Конституційного Суду України № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року, де Суд дійшов
висновку, що: «Наголошуючи на важливості
гарантій захисту прав і
свобод людини і громадянина, Конституція
України встановила, що
склад правопорушення як підстава
притягнення особи до
юридичної відповідальності та заходи
державно-примусового впливу за
його вчинення визначаються ВИКЛЮЧНО ЗАКОНОМ, а
не будь-яким іншим
нормативно-правовим актом, що юридична
відповідальність особи має індивідуальний
характер, що ніхто не може
відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як
правопорушення, та бути двічі
притягнений до юридичної
відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61,
пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний
аналіз викладених конституційних положень
дає підстави дійти висновку, що за
своїм змістом пункт
22 частини першої статті 92
Конституції України спрямований не
на встановлення переліку видів
юридичної відповідальності. Ним визначено, що
виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності
(загальні підстави, умови, форми
відповідальності тощо), підстави
кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності -
діяння, які
є злочинами, адміністративними або дисциплінарними
правопорушеннями (основні ознаки правопорушень,
що утворюють їх склад),
та відповідальність за них.
У такий спосіб Конституція України ЗАБОРОНИЛА (!!!) врегульовувати зазначені питання
підзаконними нормативно-правовими
актами та встановила, що лише
Верховна Рада України у відповідному
законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».
В контексті зазначеного Конституційний Суд
України вирішив, що «Положення
пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що
ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим
положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами,
адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та
відповідальність за такі діяння.
Зазначені питання не можуть бути
предметом регулювання підзаконними
нормативно-правовими актами».
Дане
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим
до виконання на території України, остаточним. і
не може бути оскарженим.
Додатково варто наголосити на тому, що нашим журналістом Костянтином
Сергійовичем Кириченко неодноразово заявлялись клопотання до фізособи в мантії БАРУЛІНОЇ ТАМАРИ ЄВГЕНІВНИ з приводу
підтвердження наявності у неї конституційних повноважень та призначення на
посаду професійного судді.
В контексті
наведеного вище слід зазначити, що в своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5
квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України,
остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову владу реалізовують професійні судді та, у
визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення
правосуддя (частина перша статті 127
Конституції України (254к/96-ВР),
частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в
установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи
обраний суддею, займає штатну суддівську
посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на
професійній основі (частина
четверта статті 126 Конституції
України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).
Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття посади професійного
судді
в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи - призначення вперше і обрання безстроково
(пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя,
четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати
додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня
порівняно із основними вимогами для зайняття
посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону
України) (254к/96-ВР).
За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином
України статусу професійного судді пов'язане з настанням
відповідного юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду. Зайняття посади
судді здійснюється шляхом
призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на який його
було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді
обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які
призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою
позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від
16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01),
відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з
належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки
завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді
професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).
У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється Президентом
України строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково
Верховною Радою України (частина перша статті 128) (254к/96-ВР).
В своєму Рішенні № 4-рп/2013 від 12
червня 2013 року справа № 1-9/2013 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним
і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголошує, що згідно з Конституцією України судоустрій, судочинство,
статус суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92), які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні
- Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91); правосуддя
здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та, у визначених законом випадках, народні
засідателі і присяжні (частина перша статті 127). Суддею є
громадянин України, який у встановленому Конституцією України і Законом порядку
призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із
судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні
мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної
юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (стаття 51 Закону).
Загальний
порядок призначення на посаду професійного
судді в судах загальної юрисдикції та підстави звільнення з цієї посади
передбачені Основним Законом України (пунктом 27 частини першої статті 85, частинами четвертою, п’ятою статті 126, частиною третьою статті 127, частиною першою статті 128). Зміст
зазначених положень щодо процедури, порядку призначення і обрання на посаду
судді конкретизовано в Законі, в якому, зокрема, встановлено вимоги до осіб, що
виявили бажання звернутись до Комісії з заявою про участь у доборі кандидатів,
та до кандидатів, які вже проходять відповідний добір.
Врегулювання
передбаченого Законом порядку
набуття статусу судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській
хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року
зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність
кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних
сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності
цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“
(пункт 3.2). У пункті 10 Основних
принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32
та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985
року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі
моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі
права. У Бангалорських
принципах поведінки суддів від 19 травня 2006
року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006
року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до
авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових
органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
В своєму Рішенні
№ 2-рп/2011 від 11 березня 2011 року Конституційний Суд України наголосив, що:
«Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії
незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову
відповідальність за невиконання своїх обов’язків. Згідно з Основним Законом
України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі,
зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з
посад належить до повноважень Вищої ради юстиції (пункт 5 частини п’ятої статті
126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання
про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею
105 Закону про судоустрій та статтею 32 Закону № 22.
У статті 55
Закону про судоустрій визначено, що особа, вперше призначена на посаду судді,
набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: „Я,
(ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об’єктивно,
безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя,
підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно
виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки
судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової
влади“.
Додержання
присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті
54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п’ятої статті
126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок.
Таким чином, присяга судді має правову
природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного
зобов’язання судді.
Дотримання
суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку
суспільства.
Порушення суддею
присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5
частини п’ятої статті 126 Основного Закону України.
Правове
регулювання відповідальності судді за недодержання присяги судді у виді
звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів
1998 року, згідно з якою до суддів можуть застосовуватися санкції за
невиконання (неналежне виконання) одного з обов’язків, прямо визначених законом
(пункт 5.1)».
В мотивувальній частині свого Рішення №
15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є
обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголосив, що: «для забезпечення судового захисту Конституція України
(254к/96-ВР) у
статті 124 встановила
принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення
іншими органами чи
посадовими особами та визначила юрисдикцію судів.
Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може
бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України (254к/96-ВР)».
В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголосив,
що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того,
визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання
на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки
Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації,
посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без
громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових
актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду
України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з
боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення
Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу
юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у
рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не
скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий,
третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року №
15-рп/2000)».
В контексті
зазначеного вище, наголошуємо на наступному.
1 грудня 1991 року суверенною волею Українського
народу на Всеукраїнському
референдумі було затверджено Акт
проголошення незалежності України (документ від 24 серпня 1991 року) та
створено Самостійну українську державу
України. Даний неспростовний, неоспорюваний факт покладено в Преамбулу
(основу) нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень).
Преамбула нової Конституції України є не лише фундаментом
конституційного ладу держави, а й відображенням історичних та правових
передумов, а також мотивів і цілей прийняття нової Конституції України.
Положеннями статті 19 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правовий
порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути
примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України. {Офіційне
тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні
Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009}
Згідно
положень статті 6. Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і
доповнень) Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої,
виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією
Конституцією межах і відповідно до законів України.
Частиною четвертою статті 5. Конституції
України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) закріплено, що ніхто не може узурпувати державну владу. {Офіційне тлумачення
положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного
Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005}
Зважаючи на міжнародні норми
права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини
(яка була Прийнята і
проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948
року) всі
люди є рівні перед законом і мають
право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право
на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію,
і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім
того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне
поновлення у правах компетентними національними
судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або
законом (ст. 8).
Відповідно до
положень статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод «кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».
Згідно до положень визначених підпунктом (b)
пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські
і політичні права «кожна
держава, яка бере участь у цьому
Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право
на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту,
встановлювалось компетентними
судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим
компетентним органом, передбаченим
правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».
Відповідно до положень частини
першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006
року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини», для зменшення
числа заяв до
Європейського суду з прав людини проти України,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних
свобод (далі – Конвенція) та
практику Європейського суду з прав людини
(далі – ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав
людини (далі - ЄСПЛ) в п.
66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02)
зазначив, що «безсторонність, в
сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного
критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у
конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої
особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи
були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні
сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути
визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви
щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки
мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в
демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у
процесі».
Аналогічна правова позиція закріплена також
в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р.
(заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти
України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).
На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі
«Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд
дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного
розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні
побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача
(об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її
особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже,
у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної
безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога
об’єктивної безсторонності».
Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці
ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені
до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої
процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а
саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах
своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в
законному складі.
Текст статті 6 Конвенції може скласти
враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута
будь-яким національним судом, який створено на підставі закону.
Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений
законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування
«суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його
юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі
вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін.,
рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії
(верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра
уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча
відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити
рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.
У
справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ
визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи
суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він
продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових
підстав.
Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення
від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого
адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього
19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом
частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду
справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не
передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення
ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів
адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не
була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями
заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу
заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались
Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд,
встановлений законом».
Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом»,
який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у
справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій
справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника
замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув
увагу, зокрема, на такі обставини:
а) питання передачі справ від одного судді
до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке
не передбачало жодних гарантій проти зловживань;
б) мало місце поєднання однією особою
адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;
в) єдиним документом, що регулював розподіл
справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши
на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».
Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду,
встановленого законом».
У
справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20
липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського
процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого
господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду,
або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову
апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що
не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному
суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не
надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі
своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду
рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду.
На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК,
Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні
пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.
РЕЗОЛЮТИВНА
ЧАСТИНА: Отже, з урахуванням
зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:
–
дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;
–
дотримання правил автоматичного розподілу справ;
–
наявність повноважень у судді;
–
належний склад суду;
–
наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.
В даному контексті слід зауважити, що умисне невиконання службов(ими)ою
особ(ами)ою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного
Суду України та умисне недодержання нею/ними висновку Конституційного Суду
України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.
Відповідно до положень Статті 40. Конституції
України (Основного закону) усі мають право направляти індивідуальні чи
колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих
органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у
встановлений законом строк.
Стаття 34. Конституції
України гарантує кожному громадянину України право
вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно,
письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Закон України «Про
доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення
права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів
владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що
становить суспільний інтерес.
Відповідно до положень пункту 6 частини
першої статті 3. Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі –
Закон) право на доступ до публічної інформації гарантується юридичною
відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до положень статті 4. доступ
до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах
прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного
отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була
надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно
від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших
ознак.
Згідно з положеннями статті 5., зазначеного
закону, доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації
за запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього Закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не
документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для
ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з положеннями статті 21. Закону «Про
доступ до публічної інформації», інформація на запит надається безкоштовно.
При наданні особі
інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за
копіювання та друк не стягується.
Відповідно до положень частини 2, 3 статті 22., даного закону, відповідь
розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із
загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається
неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не
володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером
діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити
цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається
з дня отримання запиту належним розпорядником.
Отже, на підставі викладеного вище, в рамках журналістського розслідування друкованого засобу
масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво
ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року) – офіційного видання
Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» (реєстраційний № 1508568 від 01.06.2020 року), на виконання і дотримання правових
засад діяльності журналістів визначених Конституцією України (254к/96-ВР),
законами України "Про
інформацію" (2657-12),
"Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (2782-12),
"Про
інформаційні агентства" (74/95-ВР),
"Про
порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в Україні
засобами масової інформації" (539/97-ВР),
"Про
телебачення і радіомовлення" (3759-12),
"Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) та іншими
нормативно-правовими актами, керуючись положеннями частини другої статті 34.
Конституції України (254к/96-ВР), згідно якої кожен має
право вільно збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на
свій вибір ({Офіційне тлумачення положення частини другої статті 34 див. в Рішенні
Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}), - для
проведення незалежного, об’єктивного журналістського розслідування в світлі
заявлених вище фактів кримінальних правопорушень, та можливого
подальшого звернення до Служби безпеки України з відповідною заявою про злочин,
звертаємось до Вас і,
П Р О С И М О:
1.
Надати завірені належним чином
фотокопії з оригіналів трудових книжок з відміткою про офіційне
працевлаштування суддів Ленінського районного суду міста Запоріжжя БАРУЛІНОЇ
ТАМАРИ ЄВГЕНІВНИ і ФІЛІПОВОЇ
ІННИ МИКОЛАЇВНИ;
2.
Надати
офіційні відомості про отриману заробітну плату за 2020, 2021 роки та перше
півріччя 2022 року суддями Ленінського районного суду міста Запоріжжя БАРУЛІНОЮ
ТАМАРОЮ ЄВГЕНІВНОЮ і ФІЛІПОВОЮ ІННОЮ МИКОЛАЇВНОЮ;
3.
Відповідь
надати у повному обсязі, у хронологічній послідовності відповідно до
вищевикладених пунктів прохальної частини запиту, та надіслати у письмовому (паперовому) вигляді
на зазначену адресу уповноваженого представника, а саме: 49055, місто Дніпро, Сергію Веніаміновичу
Філіпенку, і в
електронному вигляді на
електронну адресу (e-mail: svf2011@ukr.net).
У випадку, якщо
з якихось причин не можливо надати відповідь – письмово вказати причину, або
перенаправити (переадресувати) запит за належністю, відповідно до вимог Закону
«Про доступ до публічної інформації», до розпорядника відповідної інформації.
Зміст
відповіді на запит, публікуватиметься на сайті «БАГНЕТ
НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com
Д О Д А Т О К:
-
Копія свідоцтва про державну
реєстрацію друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» - на 1
(одному) арк.;
-
Копія посвідчення
журналіста-кореспондента №007/ДЗМІ-БН на ім’я Сергія Філіпенка – на 1 (одному) арк..
З повагою,
Голова редколегії головний
редактор друкованого
засобу масової
інформації
газети «Багнет Нації»: ____________ С. В. Філіпенко
P. S. Дії, вчинені з метою
насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної
влади, а також змова про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на
строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
(стаття 109
Кримінального кодексу України)
Державна зрада, тобто
діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові,
територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній,
економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах
воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній
державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні
підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від
дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.Звільняється
від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання
злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх
представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади
про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.
(стаття 111 Кримінального
кодексу України)
В контексті зазначеного обов’язково до перегляду:
Два
місяці в СІЗО – запобіжний захід для журналіста «Багнет Нації»
Суддівське
посвідчення "за сало"?
Про невідповідність Нацполіції
Конституції України
Влад Акулов на підтримку
журналіста"Багнет Нації" Костянтина Кириченка 26.11.2022
Відвід 1 колегії Верховного
суду в справі про незаконне відсторонення від роботи
Відвід 2 колегії Верховного суду в справі про незаконне відсторонення від
роботи
Відвід 3 колегії Верховного суду в справі про незаконне відсторонення від
роботи
Відвід 4 колегії Верховного суду в справі про незаконне відсторонення від
роботи
Відвід 5 колегії Верховного суду в справі про незаконне відсторонення від
роботи
Читайте також: Корпорація «УКРАЇНА»: реєстраційна картка ТУ ДСА в місті
Києві
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Печерського районного суду міста Києва
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Національної поліції України
Корпорація
«УКРАЇНА»: з реєстраційної справи про зміну назви з ГПУ на ОГП
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка МВС УКРАЇНИ
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Комунального підприємства «Київтеплоенерго»
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Комунального концерну «Центр комунального
сервісу»
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка ВАТ «Київгаз»
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Державної судової адміністрації України
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Прокуратури міста Києва
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Служби судової охорони (ССО)
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка ВАТ «АК Київводоканал»
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка НКРЕКП
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Департаменту патрульної поліції
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка Дарницького райсуду Києва
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка ДП «ДОКУМЕНТ»
Корпорація «УКРАЇНА»: реєстраційна картка Державної
міграційної служби України
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ»
Корпорація
«УКРАЇНА»: реєстраційна картка ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Корпорація «УКРАЇНА»: реєстраційна картка МІНІСТЕРСТВО
ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
Корпорація
«УКРАЇНА»: ФОНД ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ - реєстраційна картка
КАБМІН –
КОНЦЕРН В КОРПОРАЦІЇ «УКРАЇНА»?
Окружні
суди-фантоми Дніпра в американському реєстрі «Dun & Bradstreet»
Корпорація
«УКРАЇНА»: ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД - реєстраційна картка
КОНСТИТУЦІЯ
ПІД СОУСОМ УЗУРПАЦІЇ – СУБ’ЄКТИВНЕ БАЧЕННЯ РОЗПОЧАТИХ АЛЕ НЕЗАВЕРШЕНИХ ПРОЦЕСІВ
Влад Акулов
про недооргани МВС, НП, ДФС, ДМС, ДПС, КМУ, ВРУ та інші
До нас
звернулись SaveФОП - дієві поради від Багнет Нації (відео)
Реєстраційна
картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»
Реєстраційна
картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»
Реєстраційна
картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»
Корпорація
«УКРАЇНА»: ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста Києва - реєстраційна картка
Ілюзіон права: перетворення ВРЮ на ВРП – унікальні
архівні копії реєстраційної справи ЮО
Корпорація «УКРАЇНА»:
матеріали реєстраційної справи ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОДА
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО
– ПРИВАТНЕ!)
Читайте також: Спитали у
ХМР про розпорядчий акт і стосовно реєстрації в UPIK
Державні
органи України, як приватні підприємства в UPIK
ЦВК в іноземному реєстрі «Dun & Bradstreet»
Міністерства
корпорації «УКРАЇНА» в американському реєстрі «Dun & Bradstreet»
Суди
Ужгорода зареєстровані в американському реєстрі «Dun & Bradstreet» - запит
DUNS-номери Мін’юсту, Нацполіції, ДМС та інших в
американському реєстрі «Dun & Bradstreet»
Політичні проекти корпорації «УКРАЇНА» в американському
реєстрі «Dun & Bradstreet»
Читайте
також: У КМУ
відсутня гербова печатка та бланки нормативної документації установи
За ціною
туалетного паперу – дещо з Постанов КМУ
Секретаріат
КМУ: що воно за «звір» такий?
Закону
немає… КМУ постановляє… добробут чиновників, зростає…
Діючий
Кабмін УРСР оголосив війну Громадянам України
Чому Кабмін
працює проти авторитету всіх інститутів державної влади України?
Секретаріат
Кабміну підтвердив незаконність Постанови КМУ № 658 (про ДМС)
Чернігівська
податкова, як і всі інші, створена «липовою» Постановою КМУ
Made in
USSR або сумнівна легітимність КМУ
Кабмін не
зміг підтвердити свою правосуб’єктність з першої спроби (відповідь на запит)
Ким
утворений та чому не зареєстрований Кабмін (КМУ)
Давайте
скинемось КМУ на гербову печатку! – продовження карантину
Читай
«Багнет Нації» та не виконуй злочинних наказів КМУ!
ГО ОПГ
«Багнет Нації» скасовуватиме «карантинні» постанови КМУ
Кабмін
гройсмана популяризує Конституцію. Вам здається, що це анекдот? Ні! Це -
документ!!!
Як КМУ
затвердив незатверджений державний символ на печатках і табличках міністерств
Як діючий
Кабмін УРСР "легітимізує" незаконні ДПІ? Реформує, об’єднуючи!
Фактаж
держзради в постановах КМУ про утворення ДФС, і не тільки…
Які іще
акти Української РСР і Союзу РСР скасував Кабмін Гройсмана
Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили
першим випуском власної газети
Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет
Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту,
заяви, клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет
Нації" - оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет Нації»
«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж
рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у
вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети
«Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) –
десятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий
випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД
ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від
22.02.2022
ВСІ
ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ
НАЦІЇ»:
газета Багнет нації - Google Drive
Авторський проект Сергія Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по
факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по
факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по
факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж по
факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по
факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по
факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО
– ПРИВАТНЕ!)
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок
ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар