Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 7 + заява з додатками)

 

 

 

1 грудня 1991 року за результатами Всеукраїнського референдуму волею Українського народу було проголошено незалежність України та створено Самостійну українську державу України (скорочено – СУД України). Це, історичний факт, що має юридичне значення, який  покладено у преамбулу (основу) чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), прийнятої 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України

(див. Рішення КСУ від 14 липня 2021 року № 1-р/2021)                                  

 

ЗАЯВА

про відвід колегії суддів Дніпровського апеляційного суду в цивільній справі № 203/1882/23

 

   В провадженні колегії «суддів» Дніпровського апеляційного суду у складі «головуючого судді» Никифоряка Л. П., «суддів» Гапонова А. В. і Новікової Г. В. знаходиться моя апеляційна скарга на незаконне рішення «судді» Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Чудопалової С. В. від 13 липня 2023 року, ухваленого за результатами розгляду моєї цивільної позовної заяви до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої мені незаконними діями службових/посадових осіб при здійсненні своїх повноважень (Справа № 203/1882/23; Провадження № 22-ц/803/8043/23).

   Даною заявою, Я (Апелянт), висловлюю недовіру представленому у справі складу суду, заявляю про відвід судової колегії у складі «головуючого судді» Никифоряка Л. П., «суддів» Гапонова А. В. і Новікової Г. В. та наполягаю на терміновій необхідності переліченим вище особам, звернутись до компетентних правоохоронних органів із складеними власноруч явками з повинною в порядку частини другої статті 111 Кримінального кодексу України, з огляду на наведені нижче доводи і аргументи, та додані докази, а саме:

 

1.   Конституція України невведена в дію всеукраїнським референдумом;

 

   Відповідно до Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467/96 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» було постановлено:

1.            Провести 25 вересня 1996 року всеукраїнський референдум з питання прийняття нової Конституції України.

2.            Винести для прийняття всеукраїнським референдумом текст проекту Конституції України, схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року і прийнятий за основу Верховною Радою України 24 квітня 1996 року.

   Введення нової Конституції України в дію всеукраїнським референдумом обумовлено нормами прямої дії самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року), та раніше, - вимогами умов Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (документ: 1к/95-ВР від 8 червня 1995 року).

   Згідно даного Договору в частині IV статті 61 Розділу VIII «ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ» Сторони дійшли згоди, цитую: «До прийняття нової Конституції України Сторони суворо дотримуватимуться положень цього Конституційного Договору і діятимуть у повній відповідності до нього. До прийняття нової Конституції Сторони не виноситимуть на всеукраїнський референдум, консультативний референдум та опитування громадської думки інших питань,  крім  прийняття  нової Конституції України, текст якої буде узгоджений Сторонами».

   Наступного дня після зазначеного вище Указу Президента тодішній Голова Парламенту Олександр Мороз підписує Постанову Верховної Ради України від 27 червня 1996 року № 253/96-ВР «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні», де другим пунктом визначено, цитую: «Встановити, що на всеукраїнський референдум може бути винесений текст проекту Конституції України, доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією і прийнятий Верховною Радою України у другому читанні відповідно до вимог Регламенту з урахуванням зауважень і пропозицій Президента України, поданих в порядку узгодження зазначеного тексту проекту Конституції  України згідно  з частиною IV Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України (1к/95-ВР)».

   Та вже наступного календарного дня (28 червня 1996 року), наступним порядковим документом після прийнятого парламентом Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» (документ: 254/96-ВР від 28 червня 1996 року), та проекту самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року), була прийнята Постанова Верховної Ради України від 28 червня 1996 року № 255/96-ВР «Про Указ Президента «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» згідно якої Парламент звертався до Президента із пропозицією, цитую: «Звернутися до Президента України з пропозицією відкликати Указ Президента України "Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України"».

   Наступним Указом Президента України від 1 липня 1996 року № 489/96 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467» було постановлено, цитую: «Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26 червня 1996 року № 467 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України».

   Отже, маємо констатувати факт невиконання домовленостей Сторонами Договору, та вчинення незаконних, нічим не регламентованих юридичних дій вже після прийняття нової Конституції України особами, які після її прийняття автоматично втратили відповідні повноваження.    

   Також, слід констатувати невиконання Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» (документ: 254/96-ВР від 28 червня 1996 року), в якому зокрема йдеться:

   Стаття 1. Прийняти Конституцію України (254к/96-ВР).

   Стаття 2. Визнати такою, що втратила чинність, Конституцію (Основний  Закон) України (888-09) від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями.

   Стаття 3. Визнати таким, що втратив чинність, Конституційний Договір  між Верховною  Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної  влади  і місцевого  самоврядування  в Україні на період до прийняття нової Конституції України" (1к/95-ВР) у   зв'язку з прийняттям Конституції України.   

   В своїх рішеннях Конституційний Суд України (далі – КСУ) неодноразово та однозначно зауважував про необхідність прийняття нової Конституції України виключно на всеукраїнському референдумі. Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (з рішення КСУ від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000). Так, зокрема:

 

В офіційному тлумаченні положень частини другої, третьої, четвертої статті 5 в Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 05.10.2005 зазначено:

   Конституція України (254к/96-ВР), прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року від імені Українського народу, є вираженням його суверенної волі (преамбула Конституції України).

   Згідно зі статтею 5 Основного Закону України (254к/96-ВР) носієм суверенітету і єдиним  джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної  влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя), (поняття «народ» застосовано у значенні «Український народ - громадяни України всіх національностей» - з висновку КСУ від 13 листопада 2019 року № 5-в/2019).

   Положення "носієм суверенітету... є народ" закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу.  У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп (v003p710-97) (справа  щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України (254к/96-ВР) зазначено, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було  безпосереднім актом реалізації суверенітету народу (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).

   На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так,  що народ як носій суверенітету і єдине  джерело  влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції  України на всеукраїнському референдумі.

   "Воля народу, - наголошується в Загальній декларації прав людини (995_015), - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування" (частина третя статті 21).

   Влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених  Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. На думку Конституційного Суду України, реалізація громадянами України конституційних прав і свобод, передусім права голосу на виборах і референдумі, є складовою процесу здійснення влади народом безпосередньо. При цьому кожен  громадянин зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68  Конституції України, абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року N 4-рп/2001 (v004p710-01) (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).

   Основним Законом України (254к/96-ВР) гарантовано здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).

   Чинна Конституція України (254к/96-ВР) прийнята Верховною Радою України від імені  Українського народу - громадян України всіх національностей (преамбула Конституції  України).  Тобто при прийнятті 28 червня 1996 року Конституції України (254к/96-ВР) суверенна воля народу булла опосередкована Верховною Радою України. Із нормативно-правового змісту  положень частин другої,  третьої статті 5 Основного Закону України (254к/96-ВР), за якими народ є носієм  суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію України.

   Конституція  України  (254к/96-ВР) забороняє узурпацію належного  виключно   народові   права   визначати   і   змінювати конституційний лад в Україні державою,  її органами або посадовими особами.  Узурпація означає,  зокрема,  привласнення  переліченими суб'єктами права,  яке передусім належить народові,  вносити зміни до Конституції України   (254к/96-ВР)  у  спосіб,  який  порушує порядок,   визначений   розділом  XIII  чинного  Основного  Закону України,  в тому числі усунення народу від реалізації  його  права визначати і змінювати конституційний лад в Україні.  Тому будь-які дії держави,  її органів або  посадових  осіб,  що  призводять  до
узурпації   права  визначати  і  змінювати  конституційний  лад  в Україні,  яке належить виключно народові,  є  неконституційними  і незаконними.

   Розглядаючи   положення   частини   четвертої  статті  5 Конституції України   (254к/96-ВР)  "ніхто  не  може  узурпувати державну  владу" у системному зв'язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону  України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної  влади  чи  органами місцевого самоврядування,  їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо.

   Гарантією недопущення  узурпації державної влади є,  зокрема, закріплені Конституцією України (254к/96-ВР) принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу,  виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної  влади  та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).  Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у  справі  про  фінансування судів від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (v006p710-99) (абзац  перший  пункту  2  мотивувальної частини).

   Враховуючи викладене Конституційний Суд України в и р і ш и в:

1. Положення частини  другої  статті  5  Конституції  України (254к/96-ВР)   "носієм  суверенітету  і  єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба  розуміти  так,  що  в  Україні  вся  влада належить   народові.   Влада   народу   є   первинною,   єдиною  і невідчужуваною  та здійснюється народом    шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку,  визначеному Конституцією (254к/96-ВР)  та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції  та  законів України.

Результати народного  волевиявлення у визначених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими.

2. Положення  частини  третьої  статті  5 Конституції України (254к/96-ВР) "право визначати і змінювати конституційний  лад  в Україні  належить  виключно  народові  і  не  може бути узурповане державою,  її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що  тільки  народ  має  право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму  визначати  конституційний лад  в   Україні,   який закріплюється    Конституцією    України,    а   також   змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного  Закону  України  в порядку, встановленому його розділом XIII.

Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у  будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

3. Положення  частини  четвертої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "ніхто не може  узурпувати  державну  владу"  треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб  органами  державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями.

4. Припинити конституційне провадження у справі за конституційним  поданням  народних  депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції  України (254к/96-ВР)  в контексті положень її статей 5,  156 на підставі статті  45,  частини  першої  статті  93   Закону   України   "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР).

5. Рішення  Конституційного  Суду  України  є обов'язковим до виконання  на  території  України,  остаточним  і  не  може   бути оскаржене.

В офіційному тлумаченні положень частини другої, третьої статті 5 в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначено:

 

   Конституція України визначає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (частина друга статті 5). У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) Конституційний Суд України роз'яснив, що "Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу" (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).

Установча влада є виключним правом народу. Порядок здійснення установчої влади народом визначається Конституцією і законами України. Відповідно до статті 5 Конституції України народ має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. "На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ... може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі" (абзац четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом).

   "Прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом" (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року № 3-зп (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України).

   Згідно з правовою позицією, викладеною в Рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп, "установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: саме в Конституції України визнано принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом" (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).

   У Рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що "влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України" (абзац п'ятий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Отже, на думку Конституційного Суду України, прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути здійснене установчою владою у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України.

   Процес прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути започаткований лише після з'ясування волі Українського народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України. У Рішенні Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 закріплено: "Питання, викладені в ... пункті 6 ("Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?") статті 2 Указу, суперечать Конституції України... Викладене в пункті 6 статті 2 Указу питання виноситься на всеукраїнський референдум без з'ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина" (абзаци перший, п'ятий підпункту 4.4 пункту 4 мотивувальної частини).

   Положення статті 75 Конституції України, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, не означає, що народ безпосередньо на референдумі не може приймати закони, оскільки саме народ є єдиним джерелом влади в Україні (частина друга статті 5 Конституції України). Свою правову позицію Конституційний Суд України виклав у Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України): "Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам" (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).

   Конституція України передбачає випадки затвердження Верховною Радою України нормативно-правових актів, прийнятих іншим органом. Зокрема, в пункті 31 частини першої статті 85 Основного Закону України визначено повноваження Верховної Ради України щодо затвердження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. В частині першій статті 135 Конституції України встановлено затвердження Верховною Радою України Конституції Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Проте жодна із статей Основного Закону України не передбачає затвердження Верховною Радою України рішень, прийнятих всеукраїнським референдумом.

   Отже, рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів (внесення до них змін або скасування законів) є остаточним і не потребує затвердження або схвалення Верховною Радою України чи будь-якими іншими органами державної влади України.

   Враховуючи викладене Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті порушеного у конституційному поданні питання положення частини другої статті 72 у системному зв'язку зі статтею 5 Конституції України слід розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України.

2. В аспекті конституційних подань положення частини другої статті 72 Конституції України в контексті положень статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через всеукраїнський референдум за народною ініціативою, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України.

3. Положення частини другої статті 94 Конституції України необхідно розуміти так, що процедура підписання і оприлюднення законів, встановлена нею, не застосовується до законів, прийнятих референдумом.

4. Положення частин другої, третьої статті 5, статті 69 Конституції України слід розуміти так, що рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі Верховною Радою України.

5. Звернути увагу Верховної Ради України, народних депутатів України, Президента України на необхідність ініціювання та приведення існуючого законодавства України з питань референдумів у відповідність до норм чинної Конституції України.

6. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

З повним текстом даних рішень можна ознайомитись на сайті Верховної Ради України (https://www.rada.gov.ua).

   З огляду на наведене вище слід констатувати про наявне порушення порядку прийняття нової Конституції України, а також про відсутність офіційного підтвердження відповідною постановою Центральної виборчої комісії (далі – ЦВК), історичного факту, що має юридичне значення - введення нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) в дію всеукраїнським референдумом.

   Так, раніше, відповідною постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року «По виборам Президента України та з всеукраїнського референдуму» відбулося офіційне підтвердження історичного факту, що має юридичне значення – про результати всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року про затвердження «Акту проголошення незалежності України» щодо проголошення незалежності України та створення нової української держави з повною назвою – «Самостійна українська держава України». В резолютивній частині зазначеної постанови ЦВК № 60, зокрема зазначено: «Акт проголошення незалежності України вважати підтвердженим». Таким чином ЦВК офіційно підтвердила затвердження волі українського народу на всеукраїнському референдумі та зокрема резолютивної частини і самого Акту, в частині створення Самостійної української держави України. Водночас, ЦВК не надавало жодного офіційного підтвердження щодо обрання першим Президентом України Кравчука Л. М.

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

 

2.   Відсутність конституційного громадянства новоствореної Самостійної української держави України;

 

   Як наслідок незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, слід констатувати факт невиконання норм прямої дії в частині положень її статті 4, а також пунктів 1 і 2 частини першої статті 92 самої Конституції України (документ: 254к/96-ВР).

   Водночас слід констатувати, що статус професійного судді визначений правовим зв’язком положень частини першої і частини третьої статті 127 самої Конституції України (її першої редакції – без неконституційних змін і доповнень) висуває певні вимоги до кандидатів на відповідну посаду («правосуддя здійснюють професійні судді…», «на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України…»). Дані норми також віддалено співзвучні з положеннями статті 52 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» згідно яких: «Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі». Серед вимог до кандидатів на посаду судді, визначених положенням частини першої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», основним критерієм є те, що на посаду судді може бути призначений лише громадянин України.

   В контексті наведеного вище, на підтвердження виконання чи невиконання вимог положень статті 4 Конституції України, нашою громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запит від 28 жовтня 2020 року № ЗПІ/046/20 (копія – додається) з вимогою отримання публічної інформації у вигляді одержання завірених належним чином фотокопій титульної і останніх сторінок Закону України «Про підстави набуття і припинення громадянства України».

   У відповіді від 30 жовтня 2020 року № 18/10-1835 (копія – додається), яка надійшла з Апарату Верховної Ради України зазначено, що в базі даних нормативно-правової інформації «Законодавство України» офіційного порталу Верховної Ради України Закону України «Про підстави набуття і припинення громадянства України» - відсутній (!!!).

   Слід зауважити, що згаданий вище Закону України «Про підстави набуття і припинення громадянства України» повинен розглядатися виключно у системному правовому зв’язку із законами, визначеними пунктом 1 і 2 частини першої статті 92. Конституції України. Таких конституційних законів має бути іще три.

   Так, пунктом 1 частини першої статті 92. Конституції України (Документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

   В свою чергу пунктом 2 частини першої статті 92. Конституції України (Документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема: громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

   З огляду на наведене вище та на підтвердження виконання чи невиконання положень пунктів 1 і 2 частини першої статті 92 Конституції України нашою громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запити від 01 березня 2021 року за №№ ЗПІ/090/21 і ЗПІ/091/21 (копії – додаються), з вимогою щодо отримання достовірної інформації стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод», Закону України «Про основні обов'язки громадянина» (які відповідають змісту чинної Конституції України згідно конкретної норми пямої дії) та Закону України «Про громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства» (який також відповідає змісту чинної Конституції України в частині її конкретної норми прямої дії). Крім того, в даних запитах, нами запитувалася інформація стосовно внесення до Верховної Ради України відповідних законопроектів.

   З відповідей від 01 березня 2021 року №№ 18/07-369 та 18/07-370 (копії – додаються), які надійшли на зазначені запити від Апарату Верховної Ради України вбачається, що не тільки зазначені вище закони не приймалися Верховною Радою України, ба-більше того, - до Парламенту, навіть не вносилися відповідні проекти законів.

   З наведеного вище випливає, що в Україні й досі залишаються не визначеними і неврегульованими на законодавчому рівні ані підстави набуття і припинення громадянства України, ані права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, ані основні обов'язки громадянина, ані громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства. Що фактично унеможливлює набуття конституційного громадянства Самостійної української держави України будь-якими особами, а також набуття відповідних повноважень посадовими і службовими особами, у відсутність мандату українського народу та закріпленої Конституцією України присяги українському народові.

   В мотивувальній частині свого Рішення № 4-зп від 3 жовтня 1997 року (справа № 18/183-97) Конституційний Суд України фактично наголосив на порушенні процедури введення нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) в дію, дійшовши висновку про те, що: «Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу.

   Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: сааме в Конституції України визнано принцип поділу
державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша
статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно  законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом (а не українським народом).

   В Конституції України відсутнє положення щодо визнання після її прийняття такими, що втратили чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року  з  наступними  змінами  і доповненнями   й  Конституційного  Договору  між  Верховною  Радою України та Президентом України "Про основні засади організації  та функціонування   державної  влади  і  місцевого  самоврядування  в Україні     на    період  до прийняття нової Конституції  України" (1к/95-ВР)  від  8  червня  1995  року.  Відповідні   положення містяться   у  статтях  2  та  З  Закону  України  "Про  прийняття
Конституції України і введення її в дію" (254/96-ВР). Проте набуття  чинності  Конституцією  України  не  можна  пов'язувати з прийняттям цього Закону.

   Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас
врегульована однопредметними нормативними правовими  актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт  містить  пряме  застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено   самим   цим   актом,   автоматично   скасовується однопредметний акт,  який діяв у  часі  раніше.  До  того  ж,  сам Конституційний  Договір  по  суті передбачав втрату ним чинності і скасування  чинної  на  момент  його  підписання   Конституції   з прийняттям нової Конституції України».

   В мотивувальній частині іншого Рішення від 11 липня 1997 року № 3-зп (справа № 1/1909-97), Конституційний Суд України дійшов висновку, що: «Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано державою,  її органами або  посадовими  особами  (там же). Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово  уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції  України,  яка  не передбачає  права  Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України,  згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом».

   Отже, в наведених Рішеннях КСУ не тільки визначає конституційний алгоритм прийняття і введення нової Конституції України в дію (на всеукраїнському референдумі), а й визначає конституційний порядок припинення попереднього однопредметного нормативно-правового  акту однакової сили. З цього можна зробити логічний висновок, що попередня Конституція (Основний закон) України від 20 квітня 1978 року  (документ: 888-ІХ) так і не була припинена в законний спосіб, а прийнята Парламентом 28 червня 1996 року нова, чинна Конституція України (документ: 254к/96-ВР), так і не була введенна в дію в законний спосіб всеукраїнським референдумом.

   З наведеного постає риторичне запитання щодо констиитуційного набуття відповідних повноважень особами, представленими в колегії що розглядає дану справу.

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

 

3.   Відсутність конституційної системи судоустрою новоствореної Самостійної української держави України;

 

   Наслідком незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі є, крім іншого, хаотичне, всупереч встановленим нормам і правилам внесення антиконституційних змін і доповнень до Конституції України, зокрема до розділів (на приклад: Розділ VIII «ПРАВОСУДДЯ»), окремі статті яких вже були розтлумачені низкою рішень КСУ, а відповідно - являються нормами прямої дії, не можуть змінюватись та є обовязковими до виконання на всій території України.

   Відсутність встановленої самою Конституцією системи судоустрою, визначеної нормами статті 125 Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) в безпосередньому правовому зв’язку з нормами статті 124 Конституції України, відповідно до яких правосуддя в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ (читай - Український народ) безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

   З цього приводу слід зазначити, що самою новою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) згідно абзацу першого пункту 12 Розділу «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ», визначено конституційний строк (п’ять років) на формування системи судів загальної юрисдикції в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України), де відповідно до частини другої статті 125 Конституції найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

   Отже, остаточною, крайньою датою формування системи судоустрою в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) та утворення системи відповідних судів загальної юрисдикції, самою новою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень) встановлено 28 червня 2001 року.

   Слід констатувати, що на зазначену, встановлену самою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень) дату, конституційної системи судоустрою не сформовано, відсутня вона (система судоустрою) і на даний час.

   Існуюча наразі система судоустрою є такою, що суперечить вимогам встановленим самою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень). Сьогодні, за мовчазної згоди цілої армії українських юристів та фахівців в області гуманітарних наук і права різного рівня, відповідно до пункту п’ятого розділу ХІІ «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який здійснює правосуддя, вважається утворений в неконституційний спосіб Верховний Суд.

   Так, після неконституційного внесення змін і доповнень до Конституції України (документ: 254к/96-ВР), в її Преамбули, та до розділу «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» низкою манкуртів-апатридів (фізичних осіб без національності, конституційного громадянства Самостійної української держави України) без відповідних повноважень, частина друга статті 125 Конституції в редакції Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (згідно відомостей ВРУ – набрання чинності 30.09.2016) виглядає наступним чином, а саме, цитую: «Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя».

   В даному контексті також слід зауважити, що до незаконного виключення з тексту Конституції України пункту 23 частини першої статті 106 на підставі іще одного антиконституційного Закону №1401-VIII від 02.06.2016 Президент України: «утворював суди у визначеному ЗАКОНОМ порядку».

   Антиконституційним підпунктом 6 пункту 16^-1 Розділу XV «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ», спотвореної внесеними в неконституційний спосіб змінами і доповненнями до нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) визначено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України (???) відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені ЗАКОНОМ (!!!).

   Частиною четвертою статті 87 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, яким (згідно першого речення частини третьої статті 81 встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права) чітко визначено, що: «юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації».

   З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ) вбачається, що первинною датою реєстрації юридичної особи приватного права з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» зазначено 09 листопада 2017 року.

   Отже, на дату реєстрації юридичної особи приватного права з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» (код ЄДРПОУ: 41721784) 09.11.2017 року вже діяла з 30.09.2016 року (більше року) норма частини другої статті 125. Конституції України (в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016), відповідно до якої: «Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя».

   Багаторічна переписка нашої громадської організації ГО ОПГ «Багнет Нації» впродовж 2018-2022 років, в прагненні підтвердити державну правосуб’єктність (як державного органу) у юридичної особи з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД», виявилася безрезультатною.

   Даний факт знайшов своє відображення в низці публікацій на сайті «Багнет Нації» (https://bagnetnacii.blogspot.com) за 2018-2022 роки, таких як:

Верховний суд «злив» черговий компромат на себе;

Система в ступорі, або чому Верховний Суд не став звертатися в КСУ по рішенню щодо паспортної революції;

Заява Громадян щодо невизнання рішень недержавного «Верховного суду»;

Документи свідчать: Верховний суд – приватне підприємство;

На яку «липу» щодо свого утворення посилається Верховний суд;

Примара верховенства права в створених недержавними «Верховних судах»;

Поцікався правосуб’єктністю Верховного суду – шаблон запиту;

Не такий він вже й "Верховний" - реєстраційна справа «Верховного суду»;

Верховний суд, як вінець узурпації влади в Україні;

Апарат Верховної ради підтвердив неконституційність Верховного суду;

«Верховний суд»: правоустановчих документів, не виявлено.

   Останні запити щодо встановлення правосуб’єктності установи з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» нашою Громадською організацією «Обєднана правозахисна група «Багнет Нації» були сформовані і направленні до Верховної Ради України 17 серпня 2022 року.

   Так, в запиті на інформацію від 17.08.2022 року № ЗПІ/161/22, ми, просили: - надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Закону України «Про визначення порядку утворення судів Президентом України».

   З відповіді Апарату Верховної Ради України від 29.08.2022 № 18/07-2022/142712 вбачається, що відповідний закон ніколи не приймався.

   А з відповіді Апарату Верховної Ради України від 29.08.2022 року № 18/07-2022/142733, на наш запит на інформацію від 17.08.2022 року № ЗПІ/162/22 в якому ми просили: надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Закону України «Про утворення Верховного суду», а також надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Закону України «Про ліквідацію Верховного суду України» вбачається, що відповідних законів Верховною радою також, ніколи, не приймалося.

   Єдиним аргументом легалізації утворення установи з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД», з відповідей самої установи, зазначено пункт п’ятий розділу ХІІ «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» антиконституційного закону від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», згідно якого Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

   В свою чергу положенням пункту сім зазначеного вище розділу закону визначено, що: {Положення пункту 7 розділу ХІІ "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18.02.2020} З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

   Тобто, від початку роботи юридичної особи приватного права з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» всупереч положенням не припиненої в законний спосіб Конституції (Основного закону) України від 20 квітня 1978 року  (документ: 888-ІХ), а також всупереч невведеній в дію в конституційний спосіб чинній Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР), - Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припинили свою діяльність, але не ліквідовувалися??? А чим, це передбачено? Чим, врегульовано?!!

   Отже, з наведеного вище, і в контексті заявленого раніше, можна зробити висновок, що установа з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» не є судовою установою (судом) в розумінні норми прямої дії частини першої статті 124 чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), а є юридичною особою приватного права, суб’єктом господарювання (комерційною фірмою/підприємством), яка узурпувала судову гілку влади та вдає з себе найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції.

   Подібний юридичний нонсенс обумовлений виключно незатвердженням Конституції України на всеукраїнському референдумі і, як наслідок - невиконання її невід’ємної похідної – пункту 14 частини першої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень).

   В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіши засад правової держави – принцип поділу влади,
одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової
влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
України межах і відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України, яка  зобов'язує   органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

   Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом
законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить прийняття законів (пункт 3 частини першої  статті  85  Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами. Це цілком  відповідає принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України.

   Так, зокрема, пунктом 14 частини першої статті 92. Конституції України (документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

   З огляду на зазначене вище нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запит від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21 (копія – додається) з вимогою надання публічної інформації про прийняття або неприйняття парламентом Закону України, зокрема: «Про судоустрій, судочинство, статус суддів».

   З відповіді від 15 березня 2021 року № 18/07-512 (копія – додається), яка надійшла з Апарату Верховної Ради України вбачається, що відповідного законопроекту до парламенту не вносилося, а згідно з розділом «Законодавство України» офіційного порталу Верховної Ради України нормативно-правового акту - Закону України «Про судоустрій, судочинство, статус суддів» - парламентом не приймалося.

   Отже, у відсутність офіційного підтвердження введення нової Конституції України в дію на всеукраїнському референдумі, у відсутність профільного закону, яким встановлено конституційний судоустрій, постає логічне питання: ким, як, коли і на підставі чого було утворено безпосередньо судову установу з назвою «Дніпровський апеляційний суд» та до якої юрисдикції вона (ця установа) відноситься?

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

 

4.   Відсутність визначених Конституцією символів судової влади новоствореної Самостійної української держави України;

 

   Частиною першою статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України.

   Відповідно до положень статті 20 Конституції України визначено, що: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

   Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

   Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького ЗАКОНОМ (!), що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

   Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

   Слід констатувати, що на сьогодні, за юридичним наслідком незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, залишаються й досі неприйнятими відповідними профільними законами опис державних символів України та порядок їх використання.

   На цьому наполягає і Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 де Суд наголошує, що «Державні символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з  її державним суверенітетом (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України  від  16  січня  2003  року  N 1-рп/2003) (v001p710-03). Державні символи є  підтвердженням  факту  існування  держави,  її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних  церемоній. Держава встановлює порядок використання  державних  символів  та належну систему їх правового захисту,  за яких  забезпечується  повага  та гідне ставлення до державних символів.

   У частині першій статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)
визначено перелік державних символів  України.  Ними  є  Державний
Прапор  України,  Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний   Прапор   України   -   стяг   із   двох   рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.  Великий Державний
Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного  Герба
України  та герба Війська Запорізького законом,  що приймається не
менш як двома третинами від конституційного складу Верховної  Ради
України.  Головним  елементом  великого Державного Герба України є
Знак Княжої Держави  Володимира  Великого  (малий  Державний  Герб
України). Державний  Гімн  України  -  національний гімн на музику
М. Вербицького із словами,  затвердженими законом,  що приймається
не  менш  як  двома третинами від конституційного складу Верховної
Ради України (частини друга,  третя,  четверта,  п'ята  статті  20
Конституції України) (254к/96-ВР).

   Відповідно до пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюється порядок  використання  і  захисту  державних  символів. Шанування державних символів України є обов'язком усіх її громадян  (частина перша статті 65 Основного Закону України) (254к/96-ВР)».

   В контексті зазначеного також слід зауважити, що раніше, нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» було сформовано запит на отримання публічної інформації № ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року та направлено до Верховної Ради України, з вимогою:

1.            Надати завірену належним чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено встановлені Конституцією України державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України;

2.            Надати завірену належним чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено опис державних символів України та порядок їх використання.

   З відповіді № 18/10-1213 від 27 липня 2020 року (копія додається), яку ми отримали від Апарату Верховної Ради України вбачається, що витребовуваних законів в законодавстві України не існує.

   Крім того, окремий Закон України, яким встановлено опис державних символів України та порядок їх використання Верховною Радою України також не приймався, а відтак надання копій запитуваних документів не вбачається можливим.

   Іншим запитом на отримання публічної інформації № ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року звертаючись до Верховної Ради України, ми, вимагали:

1.             Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про порядок використання і захисту державних символів», який відповідає змісту чинної Конституції України;

2.             Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про порядок використання і захисту державних символів» до Верховної Ради України.

   З наданої нам Апаратом Верховної Ради України відповіді № 18/07-490 від 12 березня 2021 року (копія додається) вбачається, що запитувані законопроекти до парламенту не вносилося, а відповідно, відповідні закони, не приймалися.

   Продовжуючи цитувати викладене в Рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 слід звернути увагу, що Конституційний Суд доходить висновку, що: «В Україні немає спеціального закону, який би врегульовував порядок використання Державного Прапора України (так само як і Державного Герба України – уточнення від Позивача/Апелянта) та був прийнятий з дотриманням відповідної конституційної процедури, що породжує невизначеність у використанні цього державного символу (символів) та його захисті як конституційної цінності.

   З огляду на викладене Конституційний Суд України пропонує Верховній Раді України встановити порядок використання державних символів України, зокрема Державного Прапора України, згідно з вимогами частини шостої статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)».

   Але, звісно ж, для початку треба визначити і встановити самі символи, визначені чинною Конституцією України, відповідними, окремими ЗАКОНАМИ, а вже, потім, встановлювати порядок їх використання.   

   За юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, спрямовані на забезпечення учасникам правовідносин можливості завбачати наслідки своїх дій, бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними право, його зміст та обсяг буде реалізовано (абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

.

 

5.   ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ЯК І ЙОГО ПОПЕРЕДНИК (АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) – НЕКОНСТИТУЦІЙНЕ (АНТИКОНСТИТУЦІЙНЕ) УТВОРЕННЯ;

 

   Як вже наголошувалось раніше 1 грудня 1991 року суверенною волею Українського народу на Всеукраїнському референдумі було затверджено Акт проголошення незалежності та створено Самостійну українську державу України (відповідні архівні копії документів – додаються). Даний неспростовний факт покладено в Преамбулу (основу) нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень). Преамбула нової Конституції України є не лише фундаментом конституційного ладу держави, а й відображенням історичних та правових передумов, а також мотивів і цілей прийняття Конституції України.

   Встановлюючи відповідність утворення відповідних судових інстанцій Конституції України варто зауважити, що з огляду на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДРПОУ) та архівних копій документів реєстраційної справи, юридична особа з назвою «Апеляційний суд Дніпропетровської області» (код ЄДРПОУ: 02891291, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) та юридична особа з назвою «Дніпровський апеляційний суд» (код ЄДРПОУ: 42270629, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) - ніколи не утворювалися як державні органи судової гілки влади конституційної системи судоустрою, з відповідною конституційною адміністративно-територіальною юрисдикцією Самостійної української держави України.

   Зазначені юридичні особи приватного права (суб’єкти господарювання), зареєстровані всупереч частині першій статті 8 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) (Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання) і частини четвертої статті 56 ГКУ (Суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом), а також з грубим порушенням першого речення абзацу другого частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів). Адже, згідно відомостей ЄДРПОУ (реєстру приватних юр.осіб) по обом зазначеним юридичним особам (АСДО і ДАС) станом на 03.10.2018 року, та з назвою «ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД» станом на 25.10.2019 року, в графах «назва установчого документа» - жодних відомостей, не міститься.

   Неприйнятним є і той факт, що юридична особа - суб’єкт господарювання з назвою «Апеляційний суд Дніпропетровської області» (код ЄДРПОУ: 02891291, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) ліквідована, а юридична особа - суб’єкт господарювання з назвою «Дніпровський апеляційний суд» (код ЄДРПОУ: 42270629, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) утворена, - одним й тим самим Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», виданим фізичною особою П.ПОРОШЕНКО (мігрантом-апатридом без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України та у відсутність конституційної посади Президента Самостійної української держави України – уточнення Апелянта). З цього приводу також слід зауважити, що 29 грудня 2017 року (дата видання зазначеного указу), вже діяла норма частини другої статті 125 Конституції України в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якої суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ (а не УКАЗОМ), проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Дана норма, згідно відомостей історії документа на офіційному сайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1401-19). Дана норма набрала чинності разом із зазначеним законом 30.09.2016 року. Тобто, більш ніж за рік до моменту одночасної ліквідації і утворення зазначених вище юридичних осіб, одним й тим самим указом, від 29.12.2017 року. Отже, за даних обставин установу з назвою «Дніпровський апеляційний суд» не можна вважати судом встановленим законом.

   В контексті наведеного вище також слід зауважити, що особи, які наразі складають колегію незаконного (такого, що нестворений законом) Дніпровського апеляційного суду, а саме: так звані «головуючий суддя» Никифоряк Л. П., «судді» Гапонов А. В. і Новікова Г. В. у 2017 році своїми безпосередніми діями і мовчазною згодою, вже приймали участь в поваленні конституційного ладу, перебуваючи на посадах суддів (а не професійних суддів) Апеляційного суду Донецької області, а потім, на посадах таких самих непрофесійних суддів в трансформованому незаконним указом П.ПОРОШЕНКА від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Донецькому апеляційному суді в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, з місцезнаходженням у містах Бахмуті, Донецьку і Маріуполі. Як наслідок невиконання внутрішніми узурпаторами Конституції України, так званий ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ОКРУГ, сьогодні перебуває під тимчасовою (до відновлення конституційного ладу) окупацією зовнішнього ворога української державності.   

   В своєму Рішенні № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України (254к/96-ВР), які передбачають захист судом прав і свобод людини і  громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи  будь-якими не забороненими законом засобами (частина  п'ята статті 55  Конституції  України (254к/96-ВР). Тобто кожна особа  має  право  вільно  обирати  не заборонений  законом  засіб  захисту  прав і свобод,  у тому числі судовий захист.

   Для забезпечення судового захисту Конституція України (254к/96-ВР)  у  статті  124  встановила  принципи  здійснення правосуддя виключно судами,  неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені   принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або  надзвичайного  стану (стаття 64 Конституції України (254к/96-ВР).

   Пунктом 1 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що: «безсторонність,  в  сенсі  п.  1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

   Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

   На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від  09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

   Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї  предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

   Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   В даному контексті слід зауважити, що згідно частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

   З наведеного в цьому розділі даної заяви про відвід вбачається, що ані юридична особа з назвою «Дніпровський апеляційний суд» (код ЄДРПОУ: 42270629, код економічної діяльності КВЕД: 84.23), ані її попередниця - юридична особа з назвою «Апеляційний суд Дніпропетровської області» (код ЄДРПОУ: 02891291, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) – ніколи неутворювались відповідно до вимог нової Конституції України новоствореної Самостійної української держави України. А отже, не можуть вважатись судами апріорі.

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

 

6.   КОЛЕГІЯ У СКЛАДІ: так званого «головуючого судді» - Никифоряка Л. П., «суддів» Гапонова А. В. і Новікової Г. В. – НЕНАЛЕЖНИЙ СКЛАД СУДУ:

 

   В продовження теми, також слід визначитись з питанням правоздатності представленої в даному провадженні «колегії суддів», у відсутність офіційного підтвердження постановою ЦВК факту затвердження нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) всеукраїнським референдумом, а також у відсутність конституційного громадянства та статусу професійного судді.

   З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правосуддя здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ІНШІ СУДДІ з правами ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ).

   В своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову  владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках,  народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина  перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду  в одному  із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина   четверта статті 126 Конституції  України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).

   Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття  посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи  - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу,  віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття  посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону України) (254к/96-ВР).

   За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином  України  статусу професійного судді пов'язане  з настанням  відповідного  юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду. Зайняття  посади  судді  здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на який його було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді  обіймають  посади  безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01),  відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем,  оскільки  завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).

   У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється
Президентом України строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково Верховною Радою України
(частина перша статті 128) (254к/96-ВР).

   Системний аналіз положень пункту 14 частини першої статті 92, частини четвертої статті 126, частин другої, третьої, четвертої, п'ятої статті 127,  статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) та оспорюваних положень Закону (2453-17) дає підстави для  таких висновків: призначення на посаду судді здійснюється тільки вперше; обиратися на посаду судді можуть тільки судді, в яких закінчився п'ятирічний термін, на який вони були призначені;  до складу апеляційних,  вищих  спеціалізованих  судів  та  Верховного Суду України  можуть  обиратися  тільки  професійні  судді; зайняття суддівських посад в апеляційних, вищих спеціалізованих судах і Верховному Суді   України шляхом обрання виключає можливість призначення суддів у ці  суди,  а  відтак  призначення  на  посади суддів може здійснюватися лише до місцевих судів.

   Вимоги щодо наявності стажу для просування особи на посаді судді  кореспондують  з  вимогами  пункту 13 Основних  принципів незалежності судових  органів,  схвалених  резолюціями  № 40/32 та № 40/146  Генеральної  Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, в яких зазначено,  що підвищення суддів на посаді  там,  де  є  така  система,  слід  здійснювати  на основі об'єктивних факторів, зокрема здібностей і досвіду. Тобто встановлення такої вимоги,  як стаж  роботи  на  посаді  судді,  є об'єктивним  критерієм  для  зайняття  посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України. Вказана вимога обумовлена особливим  характером процесуальної діяльності цих судів і не порушує принципу рівності громадян України в їх конституційних правах, що відповідає  положенню  частини п'ятої статті  127  Конституції   України   (254к/96-ВР)   стосовно встановлення законодавцем  додаткових  кваліфікаційних  вимог  до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня,  об'єктивно  виправдане,  обґрунтоване  та справедливе і не може вважатися  дискримінаційним. Тому це обмеження стосується тільки конституційно визначеного спеціального статусу професійного судді і не впливає на зміст його прав і свобод (їх скасування чи обмеження) як людини і громадянина,  що гарантуються, зокрема, частиною третьою статті 22 Конституції  України  (254к/96-ВР), згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України в Рішенні від 18 квітня 2000 року № 5-рп/2000 (v005p710-00)  зазначив,  що  встановлення Конституцією України  (254к/96-ВР) та законами України певних кваліфікаційних вимог не   порушує конституційного принципу рівності, адже всі громадяни, які  відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати  відповідні  посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини) (v005p710-00).

   В своєму Рішенні № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року справа № 1-9/2013 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголошує, що згідно з Конституцією України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92), які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91); правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (частина перша статті 127). Суддею є громадянин України, який у встановленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (стаття 51 Закону).

   Загальний порядок призначення на посаду професійного судді в судах загальної юрисдикції та підстави звільнення з цієї посади передбачені Основним Законом України (пунктом 27 частини першої статті 85, частинами четвертою, п’ятою статті 126, частиною третьою статті 127, частиною першою статті 128). Зміст зазначених положень щодо процедури, порядку призначення і обрання на посаду судді конкретизовано в Законі, в якому, зокрема, встановлено вимоги до осіб, що виявили бажання звернутись до Комісії з заявою про участь у доборі кандидатів, та до кандидатів, які вже проходять відповідний добір.

   Врегулювання передбаченого Законом порядку набуття статусу судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“ (пункт 3.2). У пункті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі права. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

   Але, з огляду на наявні, опубліковані на офіційному сайті Верховної Ради України документи про призначення і обрання на відповідні посади ФІЗИЧНИХ ОСІБ-АПАТРИДІВ (осіб без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України) НИКИФОРЯКА ЛЮБОМИРА ПЕТРОВИЧА, ГАПОНОВА АНДРІЯ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА та НОВІКОВОЇ ГАЛИНИ ВАЛЕНТИНІВНИ, у відсутність офіційного підтвердження постановою ЦВК факту затвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, відсутність конституційного громадянства та у відсутність утвореної в конституційний спосіб посади Президента Самостійної української держави України, зазначені особи ніколи не призначалися вперше на посаду ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ, як того вимагає норма прямої дії частини першої статті 128 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень). Крім того, зазначені особи переводилися до інших незаконно утворених установ та обиралися безстроково, пропорційним складом нелегальної Верховної Ради України (у відсутність легітимної більшості від конституційного складу парламенту) на посади ІНШИХ СУДДІВ (тобто - народних засідателів та присяжних), фактично узурпувавши і судочинство, і правосуддя, - одночасно захопивши посади ПРОФЕСІЙНИХ та ІНШИХ СУДДІВ (народних засідателів і присяжних). В той же час прямою нормою частини четвертої статті 124 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) чітко встановлено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

   Загальним прикладом незаконного переведення у зв’язку із незаконною ліквідацією та одночасним утворенням судових установ, можна вважати указ від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів», виданий фізичною особою П. ПОРОШЕНКО (апатридом - особою без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України).

   Відповідно до даного указу під мовчазну згоду фігурантів дійства постановлено: перевести суддів, зокрема НИКИФОРЯКА ЛЮБОМИРА ПЕТРОВИЧА, ГАПОНОВА АНДРІЯ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА та НОВІКОВУ ГАЛИНУ ВАЛЕНТИНІВНУ, з апеляційного суду Донецької області на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду.

   Тобто, фізична особа П. ПОРОШЕНКО даним указом фактично підтверджує статус переведених ним фізичних осіб-суддів на посади суддів (ІНШИХ СУДДІВ – народних засідателів і присяжних), а не ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ, на відповідні посади ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ.

   Наявна задокументована мною (Апелянтом) хронологія незаконних індивідуальних призначень представлених в колегії по даній справі фізичних осіб, виглядає наступним чином:

НИКИФОРЯКА ЛЮБОМИРА ПЕТРОВИЧА:

-       Указом Президента України від 20 грудня 2003 року № 1472/2003 «Про призначення суддів» - призначено строком на п’ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області (код ЄДРПОУ: 02895538);

-       Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року № 2135-VI «Про обрання суддів» - обрано на посаду судді апеляційного суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02891428) безстроково;

-       Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів» переведено з апеляційного суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02891428) на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42262513).

   При цьому, офіційних документів щодо законного переведення НИКИФОРЯКА ЛЮБОМИРА ПЕТРОВИЧА з Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42262513) до Дніпровського апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629), я, не знайшов.          

ГАПОНОВА АНДРІЯ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА:

-       Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року № 1429/2005 «Про призначення суддів» - призначено строком на п’ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02895656);

-       Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2637-VI «Про обрання суддів» - обрано на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02895656) безстроково;

-       Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів» - переведено суддею апеляційного суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02891428) на роботу на посаду судді Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629).

   При цьому, офіційних документів щодо законного призначення ГАПОНОВА АНДРІЯ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА на посаду судді апеляційного суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02891428), або на посаду судді Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629) та його  переведення з Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629) до Дніпровського апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629), я, не знайшов.

НОВІКОВУ ГАЛИНУ ВАЛЕНТИНІВНУ:

-       Постановою Верховної Ради України від 4 березня 1998 року № 161/98-ВР «Про обрання суддів» - обрано суддею України Донецького обласного суду (код ЄДРПОУ: 35099148) безстроково;

-       Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів» - переведено суддею апеляційного суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02891428) на роботу на посаду судді Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629).

   При цьому, офіційних документів щодо законного переведення НОВІКОВОЇ ГАЛИНИ ВАЛЕНТИНІВНИ від початку з Донецького обласного суду (код ЄДРПОУ: 35099148) до апеляційного суду Донецької області (код ЄДРПОУ: 02891428), а потім з Донецького апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629) до Дніпровського апеляційного суду (код ЄДРПОУ: 42270629), мною, знайдено не було.

   З наведеного вбачається, що в біографії ГАПОНОВА АНДРІЯ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА і НОВІКОВОЇ ГАЛИНИ ВАЛЕНТИНІВНИ відсутнє призначення/обрання суддею апеляційного суду Донецької області, а крім того - відсутнє законне переведення всіх трьох осіб з Донецького обласного суду до Дніпровського обласного суду. 

   Отже, як вбачається з наведеного та з урахуванням факту незатвердження Конституції України на всеукраїнському референдумі та відсутності конституційного громадянства, фізичні особи (апатриди – особи без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України), а саме: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА ніколи не призначались та не обирались в конституційний спосіб на посади ані ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ, ані ІНШИХ СУДДІВ (народних засідателів чи присяжних). А тому, перебуваючи у складі представленої колегії, - становлять НЕНАЛЕЖНИЙ СКЛАД СУДУ.

   В своєму Рішенні № 14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 року справа № 1-8/2001 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що у статті 85 Конституції України стосовно повноваження Верховної Ради  України  з  кадрових  питань  вживаються   обидва поняття -  "призначення"    і "обрання". Рішення  про призначення/обрання оформляються постановою   Верховної Ради України. Але якщо поняття "обрання" застосовується лише до суддів судів  загальної  юрисдикції  (пункт  27 частини першої статті 85, статті 127,  128 Конституції України), то поняття "призначення" - щодо інших посадових осіб (пункти 16,  17,  18,  19,  20,  21,  26 частини першої статті 85, частина друга статті 131 Конституції України).

   Президент України в межах своїх повноважень (статті 106, 114,
122, 128 Конституції України) одноособово приймає рішення про заміщення  посади шляхом "призначення" певної посадової особи, в тому числі про "перше призначення" на посаду професійного судді, у формі указу. Таке вживання понять розвивається і конкретизується у відповідних законах України.

   Отже, в Конституції України поняття "призначення" на відміну від  поняття  "обрання" позначає різні процедури щодо зайняття посади судді та різні  форми  актів  з  цього  питання,  прийнятих відповідно Президентом України чи Верховною Радою України.

   Свідченням відмінності понять "призначення" та "обрання" є різний строк повноважень суддів судів  загальної  юрисдикції,  які обійняли посади суддів за наслідками різних процедур.  Зокрема, на посаду судді вперше громадянин України  призначається  Президентом України   строком   на  п'ять  років,  а  парламент  обирає суддю безстроково. Тобто на "обрання безстроково"  може  претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді завершився.

   На основі наведеного та зважаючи на положення частини четвертої  статті  126,  частини  першої  статті  128  Конституції України, Конституційний  Суд  України дійшов висновку, що поняття "призначення" та "обрання" на  посади  суддів у судах загальної юрисдикції, які обіймали посади за наслідками різних процедур, є різними. Поняття "призначення суддів на посади", яке вживається в пункті 1 частини першої статті 131 Конституції України, стосується лише тих осіб,  які призначаються Президентом  України  вперше  на посаду  професійного  судді  судів загальної юрисдикції строком на п'ять років.

   Граматичне тлумачення понять  "призначення"  та  "обрання" дає  змогу  визначити їх відмінності. Під словом "призначення" розуміється  розпорядження  на  право  заміщення  якоїсь  посади, надання  офіційного   права займати якусь посаду, виконувати визначені обов'язки. Слово "обрання" тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою,  виділення голосуванням для виконання певних обов'язків (Словник  української  мови,  Новий тлумачний словник української мови тощо).

   Досліджуючи спірне питання із застосуванням історичного тлумачення,  Конституційний Суд України встановив,  що  в  системі правосуддя до прийняття Конституції України 1996 року посада судді заміщалася лише шляхом обрання. За Конституцією (Основним Законом) Української  РСР  1978  року  всі  суди  утворювалися  на  засадах виборності суддів і народних засідателів, тобто судді, за винятком народних,   обиралися   відповідними   радами, а Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР.

   Таким чином,  на  той  час  зміст  понять  "призначення"  та "обрання" мав  істотні відмінності (статті 108, 109, 150, 151 Конституції (Основного Закону) Української РСР).

   У чинній Конституції України ці поняття також розмежовано, зокрема  поняття "обрання" вжито щодо тих суддів, які  після закінчення п'ятирічного терміну перебування на посаді судді шляхом першого призначення Президентом України обираються потім Верховною Радою України безстроково.

   Отже, граматичне та історичне тлумачення дають змогу стверджувати, що   поняття "призначення" та  "обрання" мають зазначені відмінності.

   В зазначеному контексті Конституційний Суд України вирішив, що: в  аспекті порушених у конституційному поданні питань щодо внесення Вищою радою юстиції подань про призначення  суддів  судів загальної  юрисдикції на посади,  в тому числі на адміністративні, положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України у системному зв'язку з пунктом 27 частини першої статті 85, частиною четвертою статті 126,  частиною третьою статті 127, статтею 128 Конституції України треба розуміти так, що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років.

   З огляду на зазначене в даному розділі даної заяви про відвід колегії суддів, слід констатувати очевидні розбіжності норм чинної Конституції України, висновків рішень Конституційного Суду України зі змістом наведених указів Президента України та постанов Верховної Ради України. Крім того, очевидним є й недодержання суддівської присяги особами представленими в даній колегії.

   В своєму Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України дійшов висновку, що додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді.

   Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

   В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

   В даному контексті слід зауважити, що відповідно до частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів. 

 

7.   Відсутні печатки для скріплення підписів Президента України і Голови Верховної Ради України на документах особливої державної ваги;

 

   В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного Суду України робить висновок, що «Оскільки Конституція України,  як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу,  а її норми є нормами прямої дії,  суди при розгляді  конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

   Як зазначає в своєму вироку від 23 серпня 2023 року Суддя Зіньківського районного суду Полтавської області Должко Сергій Ростиславович (справа № 530/337/23): «Щодо «Законів України» прийнятих Верховною Радою України 1994-2022 та Указів Президента України.

   Відповідно до положень статті 94. Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

   Президент України протягом п`ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

   Стаття 20 Конституції України Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

   Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

   В свою чергу, в Указі Президента України від 19.12.1996 № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» зазначено наступне:

   З метою підвищення авторитету всіх інститутів державної влади, належного оформлення офіційних документів особливої державної ваги п о с т а н о в л я ю:

1. Заснувати Велику Державну Печатку України як символ державного суверенітету України.

2. Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи:

- Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України, міжнародних договорів України;

- Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень Верховної Ради України щодо міжнародних договорів України;

- Голови Конституційного Суду України на оригіналах рішень Конституційного Суду України щодо відповідності законів та інших актів законодавства України Конституції (254к/96-ВР), іншим законам України, міжнародним договорам України;

- осіб, уповноважених у встановленому порядку на підписання від імені України міжнародних договорів України, що набирають чинності з моменту їх підписання.

3. Установити, що Велика Державна Печатка України виготовляється у двох примірниках, один з яких є еталонним.

Велика Державна Печатка України зберігається у Хранителя Великої Державної Печатки України і використовується ним відповідно до статті 2 цього Указу. Еталонний примірник Великої Державної Печатки України для скріплення підписів не використовується.

Опис, зразок Великої Державної Печатки України та Положення про Велику Державну Печатку України затверджує Президент України.

4. Установити, що Хранителем Великої Державної Печатки України є особа, яку призначає Президент України.

5. Кабінету Міністрів України внести на розгляд у місячний строк пропозиції щодо опису, зразка Великої Державної Печатки України та подати проект Положення про Велику Державну Печатку України.

   Отже, чорним по білому, або білим по чорному вказано, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи: «на оригіналах текстів законів України», «на оригіналах рішень Верховної Ради України», «на оригіналах рішень Конституційного Суду України», указів Президента України, міжнародних договорів України.

   Указом Президента України «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 року установлено, що офіційними символами глави держави є:

Прапор (штандарт) Президента України,

Знак Президента України,

Гербова печатка Президента України,

Булава Президента України.

   Даним УКАЗОМ затверджено ПОЛОЖЕННЯ про офіційні символи глави держави, пунктом 9 якого постановлено, що Гербова печатка Президента України використовується для засвідчення підпису Президента України на грамотах, посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань України, а також на посланнях Президента главам інших держав. Суд звертає увагу, що Про закони мова не йдеться.

   Таким чином, можна зробити висновок, що так звані «Закони України» та УКАЗИ Президента, які легітимізуються під виглядом законів є авторськими творами, не мають конституційного підґрунтя, не являються законами по суті, не являються обов`язковими для виконання народом, є офертами від суб`єкта, що надає послуги з державного управління. Ці «нормативні акти» мають статус таких, що застосовуються, а не являються легальним діючим законодавством».

   В контексті наведеного та з урахуванням факту не затвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, й гербові печатки наразі нелегального законодавчого органу (ВРУ) не відповідають вимогам статті 20. самої Конституції.

   Отже, на сьогодні, за відсутності встановлених Конституцією України та затверджених двома третинами від конституційного складу парламенту відповідних законів про опис і використання державних символів України (читай – Самостійної української держави України), є неможливим належне оформлення будь-яких документів особливої державної ваги, якими є укази і розпорядження Президента України, а також закони і постанови Верховної Ради України. Даний факт свідчить про відсутність конституційного національного законодавства Самостійної української держави України. В тому числі юридичну відсутність указів і постанов про призначення, обрання, переведення, утворення, реорганізацію, ліквідацію тощо…

   Представлені в даній колегії особи, зокрема: НИКИФОРЯК ЛЮБОМИР ПЕТРОВИЧ, ГАПОНОВ АНДРІЙ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ та НОВІКОВА ГАЛИНА ВАЛЕНТИНІВНА є фаховими юристами та по роду своєї діяльності в області права, повинні володіти наведеною вище інформацією, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ, продовжуючи перебувати на незаконних посадах суддів, в незаконно утвореному суді. Даний факт є однією з тих інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

   Пунктом п’ятим частини першої статті 36 ЦПК України встановлено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

   На підставі викладених вище неспростовних історичних фактів, які сьогодні мають суттєве юридичне значення і не потребують доказування у суді, та з врахуванням копій відповідних документів (що додаються), у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів у вигляді постанови ЦВК офіційного факту затвердження Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави  України безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзацу 1 та 7  преамбули самої Конституції України (254к/96-ВР),

- ЗАЯВЛЯЮ ПРО ВІДВІД «колегії суддів» Дніпровського апеляційного суду у складі «головуючого судді» Никифоряка Л. П., «суддів» Гапонова А. В. та Новікової Г. В. в цивільній справі № 203/1882/23 (Провадження № 22-ц/803/8043/23) як особам, які ніколи не набували і не могли набути відповідного конституційного громадянства Самостійної Української Держави України, та як особам які не могли бути призначені в конституційний спосіб на займані посади суддів без наявного у них конституційного громадянства, та без наявного у них статусу професійних суддів.

   Керуючись Рішеннями Конституційного Суду № 3-зп від 11 липня 1997 року, 4-зп від 3 жовтня 1997 року (щодо офіційного тлумачення порядку прийняття і введення в дію нової Конституції України на всеукраїнському референдумі) та Рішень № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008  (щодо офіційного тлумачення положеннь частини другої, третьої і четвертої статті 5 Конституції України),

- ВИМАГАЮ:

- фізичним особам без національності – мігрантам по відношенню до внутрішнього законодавства України НИКИФОРЯКУ Л. П., ГАПОНОВУ А. В. і НОВІКОВІЙ Г. В., які ніколи не набували в законний спосіб конституційного громадянства Самостійної Української Держави України та ніколи не отримували в законний спосіб мандату Українського народу на здійснення повноважень професійних суддів,

- з’явитись або звернутися до прокуратури або Служби безпеки України та добровільно оформити явку з повинною згідно частини другої статті 111 Кримінального кодексу України.

   В противному випадку, залишаю за собою ПРАВО самостійно звернутись до компетентних правоохоронних органів із заявою про злочин за попередньою кваліфікацією згідно статті 109 і 111 Кримінального кодексу України.

   Зміст даної заяви про відвід колегії суддів буде опубліковано на сайті «Багнет Нації» (https://bagnetnacii.blogspot.com), а також надиктовано на відео та оприлюднено в YouTube на каналі Сергія Філіпенка (https://www.youtube.com/channel/UCQ7Y8jykjgnO0adoRJaQ4Yw)    

 

ДОДАТОК:

 

1.            Архівна копія Акту проголошення незалежності України – на 2 (двох) арк.., стор. 1-2;

2.            Архівна копія Постанови Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року № 1661-ХІІ «Про форму бюлетеня для голосування на всеукраїнському референдумі» - на 2 (двох) арк.., стор. 3-4;

3.            Архівна копія Протоколу Центральної виборчої комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму – на 4 (чотирьох) арк.., стор. 5-8;

4.            Архівна копія Відомостей про результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року – на 2 (двох) арк.., стор. 9-10;

5.            Архівна копія Постанови № 60 від 4 грудня 1991 року Центральної виборчої комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму – на 2 (двох) арк.., стор. 11-12;

6.            Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 21 червня 1991 року № 1228-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 13;

7.            Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 25 червня 1991 року № 1269-ХІІ «Про проекти Закону про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР, Закону про Президента Української РСР та Закону про вибори Президента Української РСР – на 1 (одному) арк.., стор. 14;

8.            Архівна копія Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1293-ХІІ «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) української РСР – на 5 (п’ятьох) арк.., стор. 15-19;

9.            Архівна копія Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1295-ХІІ «Про Президента Української РСР» - на 4 (чотирьох) арк.., стор. 20-23;

10.        Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1296-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 24;

11.        Архівна копія першої і останньої сторінок Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1297-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» - на 2 (двох) арк.., стор. 25-26;

12.        Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1298-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону «Про вибори Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 27;

13.        Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1299-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 28;

14.        Архівна копія Постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 30 липня 1991 року № 1371-ХІІ «Про організацію та забезпечення виборів Президента Української РСР» з додатком (архівною копією Положення про організацію та порядок збирання підписів на підтримку претендента на кандидата в Президенти Української РСР) - на 5 (п’ятьох) арк.., стор. 29-33;

15.        Архівні копії титульної, підписаної та скріпленої печаткою сторінок Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (документ: 1к/95-ВР від 8 червня 1995 року) – на 3 (трьох) арк.., стор. 34-36;

16.        Архівна копія Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467/96 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» - на 3 (трьох) арк.., стор. 37-39;

17.        Архівна копія Постанови Верховної Ради України від 27 червня 1996 року № 253/96-ВР «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні» - на 2 (двох) арк.., стор. 40-41;

18.        Архівна копія Закону України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» - на 1 (одному) арк.., стор. 42;

19.        Архівні копії титульної та деяких сторінок нової Конституції України від 28 червня 1996 року – на 4 (чотирьох) арк.., стор. 43-46;

20.        Архівна копія Постанови Верховної Ради України від 28 червня 1996 року № 255/96-ВР «Про Указ Президента «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» - на 1 (одному) арк.., стор. 47;

21.        Архівна копія Указу Президента України від 1 липня 1996 року № 489/96 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467» - на 1 (одному) арк.., стор. 48;

22.        Копія запиту на інформацію (від 28 жовтня 2020 року № ЗПІ/046/20) і відповіді (від 30 жовтня 2020 року № 18/10-1839) до/від Верховної Ради України – на 4 (чотирьох) арк.., стор. 49-52;

23.        Копія запиту на інформацію (від 01 березня 2021 року № ЗПІ/090/21) і відповіді (від 01 березня 2021 року № 18/07-369) до/від Верховної Ради України – на 3 (трьох) арк.., стор. 53-55;

24.        Копія запиту на інформацію (від 01 березня 2021 року № ЗПІ/091/21) і відповіді (від 01 березня 2021 року № 18/07-370) до/від Верховної Ради України – на 3 (трьох) арк.., стор 56-58;

25.        Копія запиту на інформацію (від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21) і відповіді (від 15 березня 2021 року № 18/07-512) до/від Верховної Ради України – на 3 (трьох) арк.., стор. 59-61;

26.        Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/10-1213 від 27 липня 2020 року) – на 4 (чотирьох) арк.. стор. 62-65;

27.        Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-490 від 12 березня 2021 року) – на 3 (трьох) арк.. стор. 66-68;

28.        Архівна копія Указу Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» - на 2 (двох) арк.., стор. 69-70;

29.        Архівна копія Указу Президента України від 29 листопада 1999 року № 1507/99 «Про офіційні символи глави держави» та архівна копія додатку (Положення про офіційні символи глави держави) – на 5 (п’ятьох) арк.., стор. 71-75;

30.        Архівна копія Постанови Президії Верховної Ради України від 11 травня 1992 року № 2323-ХІІ «Про гербові печатки Верховної Ради України, її органів і структурних підрозділів апарату» та архівна копія додатку (Опис гербових печаток Верховної Ради України, Президії, Секретаріату, Управління Справами Верховної Ради України, Комісії в справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. при Президії Верховної Ради України) – на 6 (шістьох) арк.., стор. 76-81;

31.        Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/161/22 від 17 серпня 2022 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-2022/142712 від 29.08.2022 року) – на 4 (чотирьох) арк.. стор. 82-85;

32.        Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/162/22 від 17 серпня 2022 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-2022/142733 від 29.08.2022 року) – на 4 (чотирьох) арк.. стор. 86-89.

 

      22 вересня 2023 року

 

   З повагою, Апелянт:  _____________ Олександр Сергійович Філіпенко

Хронологія даного питання: 

В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже мчить...

Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА

В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи

ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява

Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови - ухвала

Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення

Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!

Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! – позов до суду

Не треба експромтом імпровізувати-декомунізувати… Треба, відповідати за скоєне! – заява про виправлення описок в ухвалах судді

А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?

Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра

Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра

Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП Дніпра

Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра

Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))

«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит

Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява

Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?

Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022

Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???

Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))

Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи

Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

УКРАЇНА більше не корпорація?

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року

Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!

ОДНЕ ПИТАННЯ ДО НЕДОВОЄНКОМА

Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…

Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП

Висновок Мін’юсту щодо постанови КМУ про ТЦК – «відповідний із зауваженнями в частині невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки»

ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»

Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ

ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ

Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…

Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ

Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал оновлюється)

Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП

Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!

У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду

Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями

Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді

ТЦК документів не мають, а повістки вручають – звернення жінки Світлани до Уповноваженого ВРУ з прав людини

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 - відео ГО ОПГ "Багнет Нації Чернівці"

Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ - відео

Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?

Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?

Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»

Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї

Кабмін санкціонував застосування членами добровольчих формувань територіальних громад стрілецької зброї та інших видів озброєння

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон

Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео

Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій

ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму

До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності РФ в Україні

Зеленський запропонував парламенту продовжити строк дії воєнного стану на 90 діб – законопроект № 7389

В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб – законопроект № 7390

Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС і ВС

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео

Зеленський не підписував закону про багатонаціональні навчання на території України у 2022 році – відповідь Апарату ВРУ

Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги

Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва

Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети

Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»

«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші

Приватна «Дніпроміськрада» - рудимент минулого, який знищує наше майбутнє – другий випуск газети «Багнет Нації»

Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність

Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення

П’ятий випуск газети «Багнет Нації»

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» - дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»

КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»

Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Продовження теми медичного експерименту в умовах незаконного карантину – дванадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022

Публічне сповіщення оферта від Українського Народу до МОЗ України – чотирнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск

ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ

«БАГНЕТ НАЦІЇ»:

газета Багнет нації - Google Drive

Авторський проект Сергія Філіпенка:

а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)

а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)

а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)

а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)

а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)

а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)

а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)

а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633  на ім’я Сергія Філіпенка

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM